Часово-просторовий континуум у романах Франца Кафки

Творчість Кафки виступає одним з найрепрезентативніших явищ у процесі руйнації мімезису й утвердженні суб'єктивної картини світу. Вона почала цікавити літературознавців паралельно з теоретичною проблемою художнього часу й простору. А Кафка, почасти виражаючи загальний пошук німецькомовної культури, будував художній часопростір у свої творах як “пережитий простір”, хоча його цікавила не психологія об'єктивованого персонажа, а самовираз власного світовідчуття.

Трактування простору як об'єктивного середовища буття людини, що існувало з часів Ренесансу, в Кафки руйнується. Художній простір тут цілком залежить від суб'єктивної волі автора. При цьому його змальовано через сприйняття персонажів, передусім протагоніста. Головний герой в обох романах є композиційним центром зору: читач сприймає картину пережитого простору з позиції протаґоніста і розуміє простір в першу чергу як вираження психологічного стану героя. Саме простір стає полем виразу психологічного руху, бо автор, не заглиблюючись у передачу “внутрішнього” психологічного процесу, передає психологічні імпульси як жести, тобто - фізичні рухи в просторі. Та цей простір не дозволяє в силу своєї стисненості й ворожості людині реалізувати волю до дії; все обмежується саме невмотивованими й абсурдними спорадичними рухами персонажа, які більш за все нагадують конвульсії. Твори Кафки. не містять характеристики місця дії, розгорнених описів; все відбувається наче в замкненому просторі, що є виразом граничної самотності героя. Свідомість його продукує, мов у калейдоскопі, зміну образно-перспективних картин в дусі сюрреалістично-кубістичного симультанізму.

Спілкування головного героя з іншими персонажами займає основне місце у творі Кафки; пересування героя в просторі набуває характеру простої фіксації даного пункту. Деталізоване змалювання середовища нечасте й сігніфікує розгубленість героя, який прагне зосередитися на якомусь фрагменті зовнішнього світу. Дія романів Кафки відбувається в основному в інтер'єрах, поза межами ландшафту, який у своїй недосяжності імпліцитно знаменує втрачений зв'язок з основами буття як такого. Тут навіть природні стани та субстанції (надмірні холод, тепло або повітря), так само, як і елементи пейзажу (дорога) та звичайні предмети (вікна, двері, ліжка) начебто бунтують проти своєї функції, заважають протаґоністові діяти. Тут панують ахроматичний спектр кольорів, штучне освітлення, сутінки, туман, темрява; звучить дисгармонійна й немелодійна какофонія. З цього простору героєві немає виходу в світ свободи.

У Кафки реальне існування речей в соціально-історичному часі начебто згорнуто, воно розчинене в плині сюжету в “часі автора” і “часі персонажа”, які виражено в оповіді, ускладненій авторськими ретроспекціями, і в діалозі. Проте у романах “Процес” і “Замок” опосередковано відбито й початок ХХ ст., коли екзистенціальні проблеми людини стають найважливішими. Та події у Кафки полягають виключно в зрушеннях психіки героя, хоча психологічний процес тут лише маніфестовано через зовнішню дію. Тому у Кафки величезного значення набуває саме час персонажа. Але центральний персонаж - це нарратор, який є рупором автора і навколо якого будується ритміка оповіді. Історії Йозефа К. і К. відчужені від “авантюрного” часу пригод і подій. Врешті-решт сюжетний час “Процесу” і “Замку” залишається немовби “закритим”, це - час притчі, позаісторичний та універсальний. При цьому герой Кафки є “людина як така”, узята з точки зору вічності.

При єдиній сюжетній лінії кафкового роману її рух гальмується численними описами, монологами та діалогами персонажів, а також ретроспективними вставками. Тому плин і перебіг фізично-історичного часу в свідомості нарратора і персонажа неухильно призводить до руйнації причинно-наслідкових зв'язків. Для Кафкових романів властиві також циклічність, пустоти і пропуски в перебігу подій, повтори, алогізм подій, сюжетні інверсії, виникнення асоціацій, що ведуть читача у сферу підтексту і надтексту. Зустрічаються також неточності та анахронізми у прилученні подій до тої чи іншої константи реального часу. Для Кафки характерна композиція без передакції та експозиції. Сюжети його творів позбавлені сигніфікації місця дії, передісторії дійових осіб та описуваних подій. Все це спричинюється до того, що у романах “Процес” і “Замок” розмита, приблизна й умовна межа між свідомістю й маренням. За своєю структурою “Процес” і “Замок” є справжнім інтелектуальним монтажем, який проте максимально виразно доносить до читача авторську концепцію буття.

Герой Кафки існує у світі, ворожому і загрозливому для людини. Кафкове зображення людини та її екзистенційних проблем поза конкретними життєвими обставинами не сприяє розв'язанню соціальних та моральних проблем часу, але привертає увагу до кричущої несправедливості світу щодо “людини взагалі”, яку, за автором, нищить всевладдя темних сил. У Кафки немає традиційного для класичної літератури Героя, а є лише типова “маленька людина”, героїчні потуги якої не реалізуються принципово. Кафка співчуває своїм персонажам - адже вони тою чи іншою мірою автопортретні; але його герої - це пересічні люди, які не вивищуються над оточуючими, не прагнуть охопити своїм духовним поглядом минуле, сучасне і майбутнє людства, щоби так або інакше відповісти на питання про призначення і мету свого існування. Часові ознаки Кафкових творів вилучають їх із загального плину соціально-історичного часу, роблять їхній зміст позаісторичним і універсальним; історії Йозефа К. і К. є узагальненням буття людини взагалі.

Основні публікації

1. Притуляк В.Г. Часово-просторова організація роману “Замок” Франца Кафки // Іноземна філологія. - 1992. - № 104. - С. 162-168 (0,5 друк. арк.).

2. Притуляк В.Г. Сюрреалістичні елементи у поетиці Франца Кафки // Збірник наукових праць Кам'янець-Подільського державного педуніверситету. Серія філологічна. Випуск 2. - Кам'янець-Подільський, 1998. - С. 225-226 (0,1 друк. арк.).

3. Притуляк В.Г. Хронотоп і ритм персонажів у романі Ф. Кафки “Процес” // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педуніверситету. Філологічні науки. Випуск 4. - Кам'янець-Подільський, 2000. - С. 173-176 (0,4 друк. арк.).

4. Притуляк В.Г. Мотиви просторової межі в романах Ф.Кафки //Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педуніверситету. Філологічні науки. Випуск 5. - Кам'янець-Подільський, 2001. - С. 298-303 (0,5 друк. арк.).

5. Притуляк В.Г. Хронотоп і ритм персонажів роману Ф. Кафки “Замок” // Наукові записки Харківського державного педуніверситету ім. Г.С. Сковороди. Серія “Літературознавство”. Випуск 2 (31). - Харків, 2002. - С.. 131-135 (0,4 друк. арк.).

6. Притуляк В.Г. Соціально-історичний хронотоп роману Ф. Кафки “Замок ”// Наукові записки Луганського національного педагогічного університету. Серія “Філологічні науки”. Випуск ІУ. - Т. 2. - Луганськ, 2003. - С. 299-306 (0,6 друк. арк.).

7. Притуляк В.Г. Сюжетний час роману “Процес” Ф. Кафки // Німецька мова в сучасному світі: Матеріали доповідей міжнародної наукової конференції, Дрогобич, 7-9 травня 1998 року. - Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка. - Дрогобич:: Відродження, 2000. - С. 120-126 (0,5 друк. арк.).

8. Притуляк В.Г. До проблеми соціально-історичного хронотопа в романі Ф. Кафки “Процес” // Освітньо-виховний та професійний потенціал світоглядно-філософських дисциплін: класичні парадигми та альтернативи XXI століття: Матеріали науково-практичної конференції 1-2 листопада 2001 року. - Чернівці: Рута, 2001. - С. 95 - 98 (0,4 друк. арк.).

Размещено на Allbest.ru