Художня парадигма моралі в прозі українських письменників кінця ХІХ – початку ХХ ст. (народнорелігійний аспект)

Згідно магічно-міфологічних уявлень, земля є універсальною, життєдайною, всевладною, неперебутною субстанцією. Саме так сприймають її персонажі літературних творів доби, вбачаючи, до того, в ній живу істоту і підсвідомо актуалізуючи первісні світоуявлення. Характерні ознаки сакральності землі, суголосні ідеям Р.Отто, зафіксовані в художніх деталях, колоритних сценах, настроях, переживаннях героїв українських письменників. У досліджених творах явлено, що обожнювання землі питомо притаманне українцеві, існує в ньому як національний інстинкт; у плеканні останнього, на думку Є.Маланюка, важливу роль відіграють “рамки національного (не етнографічного!) стилю, магія національного обряду, атмосфера національної етики і національної естетики. А в першу чергу - національне поступовання й ділання, бо в області чуття - віра без діл мертва, як каже Св. Письмо”. Сакралізація землі у творах письменників окресленої епохи свідчить і про органічний зв'язок персонажів із первісними уявленнями народу. Художньо репрезентована у прозі митців сакральна земля - духовна константа в житті українця - є, водночас, виявом його патріотизму (“Сини”, “Марія”, “Вона - земля” В.Стефаника, “Лист засудженого вояка до своєї жінки” Ольги Кобилянської, “Туга” Марка Черемшини, “Земля” О.Маковея).

У підрозділі 3.3. “Сакральна модель гір у парадигмі моралі героя прози українських письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст.” наголошено на увазі українських письменників до ще однієї сакральної моделі, що пов'язує епічного героя із сакральним світом, надприродними силами та пращурами. У художніх творах письменників доби належить зважити і на роль “внутрішнього змісту” гір, вияв ідейного навантаження, проблемну концептуальність цієї моделі сакрального. Таємно-магічна сила гір, скажімо, здатна надати життю гуцула особливого смислу. Гори створюють простір, максимально відповідний структурам особистісного героїв прози (“Захар Беркут” І. Франка, “Камінна душа”, цикли “Гірські акварелі”, “Гуцульські образки” Г. Хоткевича, “Битва”, “Некультурна” Ольги Кобилянської). Сакральні гори, переконуємося на прикладі творів цих письменників, здатні облагородити героїв, сприяти “перевлаштуванню життя на основі сакрального”, що повертає їх до засад доброчинності, любові до ближнього, позитивної налаштованості у взаєминах із людьми та довкіллям, вселяє в них відчуття щастя. У прозі І. Франка, Ольги Кобилянської, Г. Хоткевича, Марка Черемшини гори, завдяки своїй сакральності, вбезпечують персонажів-горян і актуалізують їх зв'язки із предками, виконують охоронну функцію, не дозволяють особистості загубитися в часі. Низка прикладів із художніх творів досліджуваного періоду дає підстави довести, що культуру буття героїв, основні закони релігійної моралі народу координують гори, тобто в комплексній характеристиці персонажів їх доцільно розглядати як посутній чинник формування духовного світу особистості. Водночас, пієтет гуцулів у ставленні до гір, благоговіння перед сакральними горами та пралісами, розуміння законів природи, не лише визначають суть філософії життя гуцулів, а і певну моральну константу: вони наділені здатністю до співвіднесення з довкіллям, постійно відчувають ту межу, за якою не можна постати, щоб не порушити народнорелігійні моральні норми.

Про зрідненість українців із сакральними горами, як опікунами та покровителями, свідчать зразки антивоєнної прози доби (“Марод” Г.Хоткевича, “Під обухом” М.Яцкова). Гори (як і земля) формують патріотичні почуття героїв прози кінця ХІХ - початку ХХ ст., здатність людини відкривати для себе сутність релігійних, моральних, етичних цінностей. У молитвах-звертаннях особистості до гір, як це являють письменники доби, чи не найповніше розкривається релігійна мораль героїв (“Камінна душа”, “Жаль за горами” Г. Хоткевича).

У четвертому розділі дисертації - “Релігійна мораль народу в культурі героїв української прози кінця ХІХ - початку ХХ ст.” - об'єктом уваги обрано зв'язок літературних героїв із прадавніми традиціями та відповідне розуміння дійсності, моральних правонорм, визначення певних пріоритетів, що поглиблюють, згідно позиції письменників, не лише неповторність персонажів літературних творів, але й увиразнюють вишуканість і глибину сприйняття ними світу завдяки неперервному зв'язку з минулим.

У підрозділі 4.1. “Релігійна мораль народу і гедоністичний чинник у світосприйманні героїв української прози кінця ХІХ - початку ХХ ст.” наголошено, що концепція митців у художньому відображенні радості існування людини актуалізує етико-естетичні аспекти релігійної моралі народу, а також онтологічні джерела свободи героїв і витоки їх оптимізму, увиразнюючи роль свідомого і підсвідомого у людському психомисленні.

Питання художнього вираження гедонізму М.Зеров, М.Рудницький, О.Засенко та ін. розглядають на матеріалі новелістики Марка Черемшини, фокусуючи увагу на фізіологічних потребах героїв, зауважуючи, але не розгортаючи ідею про “голос життя” у прозі письменника. Вияви гедонізму (залежно від умов його формування і реалізації) в прозі аналізованого періоду дисертант диференціює згідно змістової наповненості моралі героїв - від бажання “жити одним днем”, культу насолоди життям і задоволення фізіологічних потреб, як у “Красі і силі” В.Винниченка, до культивування життєстверджуючої ідеї, що формує стан душі, - образ Параски з “Некультурної” Ольги Кобилянської; від стилю життя (“Парасочка” Марка Черемшини) до усталених переконань, що внаслідок незалежних від героїв обставин якнайповніше розгортаються в конкретному (обмеженому) часопросторі й суголосні з оптимістичним світобаченням персонажів (“Земля” О.Маковея).

Виховані на демократичних засадах релігійної моралі народу, герої творів Марка Черемшини, Ольги Кобилянської вбачають радість існування в торжестві істини, правди, милосердя; їхній гедонізм, узгоджуючись із психокультурою і духовними запитами народу, ґрунтується на тих етичних і естетичних вартостях, що не суперечать постулатам християнського вчення. Система образів у творах цих митців, як переконуємося, сягає розумної насолоди від сприйняття простих радощів життя. Емоції та поведінкові моделі персонажів підпорядковані правовим основам моралі, орієнтованим на досягнення благополуччя. Підкреслені в образі українця якості гедоністичної моралі дозволяють митцям вирішити важливі філософські завдання: пізнання духовних радощів буття, осягання морального сенсу життя й усвідомлення своєї ролі у світі.

Слушною є думка В.Панченка про те, що у творах В.Винниченка “починав проглядати культ насолоди життям, який нічого-нічогісінько над собою не визнає. Радість життя, його повнота і яскравість - понад усе! У “Силі і красі” така винниченківська філософія лише зароджувалася. У полемічних, різких тонах він формулюватиме її трохи згодом”. Не виключено, саме необґрунтованість гедоністичної філософії у “Красі і силі” зумовила полемічність образів Мотрі, Ілька, Андрія, суперечливість їх поглядів на життя. І хоча “різких тонів” (В.Панченко) письменник уникає, проте непереконливість гедонізму героїв простежується.

Така парадигма моралі у літературі українських письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст. не лише сприяє вивченню духовної культури народу, але й дозволяє уникати “загальників” і трафаретів у оцінці способу життя і світорозуміння героїв прози цієї доби, для яких радість від існування на землі та прагнення активно творити життя стають запорукою внутрішньої цілісності. Відповідний настрій системи образів літератури означеної доби стає важливим чинником у відтворенні селянської психології, що узгоджується із завданнями літератури початку ХХ ст.

Культура персонажів-гедоніків, скажімо, із новел “Бо як дим підоймається”, “Парасочка”, “Після бою” Марка Черемшини, формується на засадах релігійної моралі народу, тому вони дбають про родову пам'ять, про своє сумління, остерігаючись занедбування результатів праці; водночас, вони шанобливо ставляться до всього красивого, доброго, гідного, переймаються радістю від спілкування з природою, від праці на землі, від усвідомлення спроможності продовжити себе в дітях, творити добро. Спосіб буття і мислення, культура побуту і сільськогосподарської праці, циклічна повторюваність подій визначають гедоністично-оптимістичні (пріоритетність якоїсь зі складових у цій структурі, як засвідчує проза, виявити важко) засади сприймання, розуміння і переживання світу. З ідеями гедонізму, наголошуємо, суголосна Винниченкова теорія конкордизму, сконцентрована у тезі “чесність з собою”; суть тези спрямована до утвердження добротворчої місії особистості у Всесвіті, проголошення рівності людини й усіх живих істот на землі.

У підрозділі 4.2. “Традиції ставлення до тварин у системі релігійної моралі народу” підкреслено, що згідно релігійної моралі народу у творах М.Коцюбинського “Тіні забутих предків”, В.Стефаника “Камінний хрест”, “Сини”, Ольги Кобилянської “Земля”, Марка Черемшини “Чічка”, “Злодія зловили”, Г.Хоткевича “Довбуш”, М.Павлика “Вихора” тварина наділяється духовною сутністю, внаслідок чого система образів творів здобуває своєрідний духовний зв'язок із твариною, що в житті персонажів відіграє роль спілкування з оберегом.

Образ тварини у прозі українських письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст. має різні “теперішні значення” (О.Потебня); відбувається художнє перекодування первісних уявлень про тварину. Постійне спілкування у процесі праці зі світом тварин виховує у персонажів терплячість, урівноваженість, створюючи основу врегулювання стосунків між людьми, зокрема, на рівні довіри ближньому, поваги до нього, піклування про його добробут. Кошара, стайня створює, на думку Марини Гримич, друге магічне коло у житті селянина. Цей чинник увиразнює художню інформацію про моральні пріоритети героїв прози, позбавляє образи стандартизації, дає підстави зауважити глибину і різноплановість інтересів героя-хлібороба, надто, що виробництво матеріальних цінностей і здійснені при цьому фізичні затрати відступають на другий план порівняно з духовними, моральними цінностями.

Тварина (худоба) у сприйнятті героїв літератури означеної доби є основою добробуту, посередником між людиною і світом, оскільки допомагає налагодити та гармонізувати зв'язок із довкіллям; своєрідною сполучною ланкою між людиною та громадою, бо, зазвичай, устатковує нормоправові основи взаємин героя і колективу, а також єднає світи реальний та ірреальний, гармонізуючи складний комплекс емоцій, переживань, діалектику свідомого і підсвідомого у психології, традиційного і нетрадиційного у моралі, етиці героїв літератури. Письменники доби являють таке ставлення персонажа до тварини, що ґрунтоване на традиціях пошанування члена родини, оберега, тим репрезентуючи новий аспект осмислення багатогранних зв'язків героя українського наративу помежів'я з природою.

Відгомін прадавніх вірувань, при визнанні тварини членом родини, спостережено і в культурі мовлення, і у поведінці героїв (“Мужицька смерть” Л. Мартовича, “Марічку головка болить” Марка Черемшини, “За горою” М. Яцкова, “Дай, Боже, здоровля корові” Т. Бордуляка), корегованій предковічними традиціями, первісними релігійними уявленнями народу. Таке органічне поєднання односкерованих векторів поглиблює основи релігійної моралі героїв. Змальовуючи взаємодію людини з твариною, митці розширюють межі етичного в потрактуванні героя: скажімо, добро персонажі розуміють не лише як благородне ставлення до ближнього, а й матеріальне благополуччя, щастя, повагу, передумовами здобуття яких є тварина, земля. У такий спосіб прозаїки художньо вибудовують модель релігійної моралі народу. Вияв поваги та любові до тварини індивідуалізує героїв, увиразнює авторську позицію, посутньо впливаючи на загальну концепцію в інтерпретації персонажа твору.

У підрозділі 4.3. “Творчий потенціал героя і релігійна мораль народу: аспекти синтезу” йдеться про такий важливий чинник формування образу твору, як зв'язок із музичною культурою, ґрунтованою на засадах релігійної моралі народу. Музикування героя в аналізованій прозі (“Трембіта”, “Довбуш” Г. Хоткевича, “Перші стріли” Марка Черемшини, “Лист” В. Стефаника) розглянуто як вияв творчого потенціалу народу і, водночас, як важливу складову традиційної релігійної практики, що відіграє істотну роль у проектуванні будівлі духовного буття людини. Процес музикотворення, успадкування його від предків і актуалізація в підсвідомості нащадків розглянуто крізь призму сакрального.

Наявний синтез музикотворчого потенціалу героїв прозових творів і релігійної моралі народу розкриває, на думку дисертанта, нову для українського літературознавства проблему органічного постання народної музики на ґрунті прадавніх традицій, культури народу. Водночас, те, що герой висловлює свої переживання, граючи на трембіті, пов'язане із сутністю останньої. Родовий зв'язок персонажа з музичним інструментом відкривають логіка речі та внутрішнє бажання героя гармонічно злитися з довкіллям; етнокультурна традиція спілкування з цим інструментом стає сутнісною основою самовираження Івана з “Тіней забутих предків” М.Коцюбинського, Марусяка з “Камінної душі” Г.Хоткевича. Музикотворення, як переконує нас проза доби, вможливлює розгортання творчих шукань героїв, повернення їх до своїх праджерел. Це визначає своєрідність і оригінальність системи образів, підкреслює національну самобутність героя прози кінця ХІХ - початку ХХ ст.

У підрозділі 4.4. “Релігійна мораль народу як чинник збереження довколишнього світу” зауважено етнічний маркер у сприйнятті персонажами творів природного довкілля, виявлено зв'язок давніх уявлень про збереження природи з постулатами релігійної моралі народу. Обраний для дослідження корпус прозових творів письменників доби репрезентує героя, духовний світ якого підлягає впливові давніх українських традицій одухотворення природи, поклоніння їй. Переконуємося у зв'язку давніх уявлень про збереження довкілля із засадами народнорелігійних моральних приписів. Цей синтез виявляє трансформовані у часі та збережені у світогляді людини порубіжжя вірування, згідно з якими шкода, заподіяна природі, розуміється як зневажання Бога (“Поема долин” М.Яцкова, “Битва” Ольги Кобилянської), а також гуманістичні ідеї, суть яких розкривається у любові до природи та прагненні зберегти її для нащадків (“Лісничий” Любові Яновської, “Богові невідомому” М.Чернявського), і морально-етичні настанови, що підкреслюють зв'язок усього живого (людини, рослини, тварини, птаха) на землі, формуючи підвалини нормативної етики (“Огні горять” М.Яцкова, “Великий в малім, малий в великім” О.Плюща).

Культура поведінки персонажів у ставленні до природи, за спостереженнями дисертанта, значним чином формується під впливом народнорелігійних уявлень про цілісність і красу світу, вибудовується на засадах народної етики, моралі й естетики. Прагнення зберегти довкілля суголосне в героїв із почуттям відповідальності, усвідомленням власної причетності до творення добра, краси (“Камінний хрест” В.Стефаника, “Fata morgana” М.Коцюбинського, “П'ятка” С.Ковалева). Спосіб життя і специфіка виробничої діяльності, як переконує проза кінця ХІХ - початку ХХ ст., вимагають втручання людини в царину природи, однак традиції, релігійна мораль народу формують гуманістичну культуру споживання дарів природи, зафіксовану в системі заборон і приписів, що ними послуговувалися ще предки-язичники.

Герой літератури, підсвідомо зберігаючи надбання предків, користується тими “внесками пам'яті” (М. Мерло-Понті), що сприяють не лише пригадуванню і переживанню традицій пращурів, але й освоєнню їх у збереженні природи. У творах означеної доби (“Палій” В.Стефаника, “Іван Медвідь”, “Мій товариш” Б. Лепкого, “Дід усе знав” В.Пахаревського) постають герої, які свідомі власної відповідальності за довкілля і, прагнучи жити у злагоді з природою, шукають у неї допомоги в духовному вдосконаленні, відновленні перерваного через матеріальні проблеми зв'язку з екосередовищем. Так розгортається багатогранна смислова парадигма оберегових функцій дерева як сталого компонента етносвіту (“Захар Беркут” І.Франка, “Через кладку”, “Юда” Ольги Кобилянської, “На чужину” Степана Васильченка, “Для хорого Федя” Т.Бордуляка”), що виповнює життя героїв новим змістом, по-особливому формуючи простір їхнього буття.

У “Висновках” підсумовуються основні результати дослідження.

Виявлені й опрацьовані архівні джерела, малодоступні та раніше не залучені до літературознавчого обігу матеріали періодичних видань другої половини ХІХ - початку ХХ ст. засвідчують посутність літературного феномену релігійної моралі народу для культурно-мистецького життя цієї доби. Парадигма моралі в системі образів літератури доби створює підґрунтя для цілісного й об'єктивного висвітлення перебігу українського літературного процесу, а також для з'ясування сутнісних чинників світоглядних засад письменників і впливу цих засад на формування громадської думки й естетичних уподобань українців, ріст національної свідомості, освітнього рівня народу й усвідомлення національної та соціальної самототожності.

Релігійна мораль народу, стаючи об'єктом вивчення українських митців порубіжжя, осмислюється ними в органічному зв'язку з релігійними рухами, локальними народними традиціями, святами та звичаями. Важливими джерелами студіювання різноманітних аспектів релігійної моралі, етики, народної культури стали для українських письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст. твори української патристики, наукові праці відомих теологів, релігієзнавців, психологів, археологів, філософів, що певним чином скеровували просвітницьку і видавничу діяльність письменників та визначали гуманістичну, демократичну налаштованість мистецтва доби, сприяючи художньому осмисленню морально-етичних і релігійних вимірів життя українців, моделюванню образу людини віруючої.

Звертаючись у осмисленні засад релігійної моралі народу до наукових джерел, українські письменники здобувають теоретичне підґрунтя, що згодом дозволяє їм, працюючи на літературній ниві, захищати інтереси народу, тим удосконалюючи підходи до художнього відображення дійсності та образотворення, а також до осмислення багатогранної ролі особистості в історії й обґрунтування поведінки героя в межовій ситуації.

Важливим чинником збереження національних основ релігії, передачі давніх знань про мораль, культуру, традиції стає мова творів письменників доби. Саме тому першочергову роль у наближенні широких мас до церкви, моральному становленні, пробудженні національної свідомості, гідності простолюду вони відводять україномовним Біблії та проповіді. Боротьба українських митців за Святе Письмо і проповіді рідною мовою суттєво доповнює загальну характеристику літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Реалізуючи основні ознаки, зміст і сутність релігійної моралі народу у своїх творах, українські письменники застосовують комплексний підхід, залучаючи знання з багатьох галузей, осмислюючи правонорми й етичні домінанти в житті народу, його матеріальну, духовну культуру, самобутній світогляд. Філософська глибина і демократизм, відповідність релігійної моралі народу потребам життя, переконують нас твори митців, формуються під впливом соціальних умов, ментальних настанов, геокультурних чинників, народнорелігійних ритуалів, традицій громадоустрою, родинного звичаєвого права, давніх уявлень про органічний зв'язок людини з довкіллям. Системою своїх образів українські митці виявляють недогматизм, гуманістичну зорієнтованість релігійної моралі народу.

Звертання письменників до релігійної моралі народу сприяє активізації системи образів української літератури, вносить нові акценти в проблематику творів, урізноманітнює модель героя, посутньо впливає на формування в ній ідеалу, а також, зрозуміло, розширює сферу художніх пошуків митців. Водночас, маємо підстави розглядати проблему народнорелігійної моралі у контексті модерністських тенденцій доби. Зміни в суспільному, економічному і культурному житті України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. спонукають письменників до пошуку героя літератури, який би відповідав вимогам часу і приваблював широкий загал читачів. Релігійна мораль народу стає своєрідним підґрунтям для творення митцем ідеалу й обґрунтування філософії вчинку літературного героя. Своє бачення ідеалу особистості українські письменники означеної доби являють у художніх творах, змальовуючи самобутню, почасти виняткову, особистість, однією з характерних рис якої є дотримання неписаних законів релігійної моралі народу. Ідеал людини у прозі українських письменників порубіжжя представлений з огляду на багатогранні та ґрунтовані на язичницьких і християнських нормах зв'язки героя із сакральним світом, громадою і природою.

Характер релігійної моралі народу відповідає християнській моделі універсуму, поєднаній з узвичаєним народним поглядом на особистість, згідно якого людина - співтворець Бога, намісник Господа на землі, що дозволяє їй перебувати на одному вартісно-оцінному щаблі зі Всевишнім. Сприйняття нумінозного засвідчує, як герої літератури розуміють Бога і сутність церковної проповіді, вибудованої на традиціях культури мислення. Релігійна мораль народу у творах митців доби формує своєрідність світобачення та світосприймання, індивідуальність і національну ідентичність персонажів, допомагає з'ясувати джерела активності останніх. Виявлено, що динаміка зв'язків системи образів літератури із сакральним ґрунтована, передусім, на приписах народнорелігійних моральних норм і залежать від ступеня активності особи.

Увага до релігійної моралі народу у прозі досліджуваного періоду дозволяє з'ясувати суть складних, зумовлених новими історичними умовами взаємин героя і громади. Закони українського громадоустрою, як відтворено це в письменників доби, характеризуються демократичністю, етичним релятивізмом, відповідають потребам життя і скеровані на розумне розв'язання життєвих проблем. На взаємини героя і громади впливають давні зв'язки із землею, народнорелігійні моральні імперативи та норми.

Багатоаспектні, вибудувані на первісних релігійних, моральних, етичних традиціях, досвіді, віруваннях предків зв'язки героїв із сакральним світом (сонцем, землею, горами) посутньо вконкретнюють складну систему релігійної моралі народу. Самодостатні та своєрідні комунікації героїв з етнічним сакральним поглиблюють органічний зв'язок героя із природою, врізноманітнюють підходи до вивчення світорозуміння і світовідчуття персонажів, їх психологічної налаштованості, об'єктивують систему цінностей, маркують проблему національної ідентичності героя.

Характер світосприймання, закладений у ньому оптимізм, а також традиції шанобливого ставлення до збереження довкілля, як і особливість творчого потенціалу героїв літератури епохи, посутньо увиразнюють унікальність релігійної моралі, духовного світу, культури життєдіяльності персонажів у літературі доби. Оптимістична налаштованість системи образів і відгомін прадавнього пошанування тварини розширюють межі етико-естетичного освоєння релігійної моралі народу у прозі кінця ХІХ - початку ХХ ст., відкривають нові аспекти епічного відображення характеру активної особистості, її реальних і потенційних сил.

З'ясовано також, що апелювання героя літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. до первісних джерел музики визначається внутрішньою культурою, духовною потребою і регламентується нормами релігійної моралі українців. Музика накреслює вектор духовних зв'язків героя зі світом і громадою.

Розлогий текстовий матеріал засвідчує суголосність релігійної моралі народу з давніми уявленнями. Так, первісні традиції збереження довкілля у системі образів-персонажів доби стають співвідносними зі способом життя і думання, досвідом, традиціями народнорелігійної моралі героя літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. Пошанування героями природи, пов'язане з релігійною мораллю, допомагає їм осягнути свою злученість із Всесвітом.

Дослідження проблеми релігійної моралі народу, з огляду на складні взаємини героїв української прози кінця ХІХ - початку ХХ ст. із сакральним (Бог, сонце, земля, гори), громадою, природою, музикою, дозволяє увійти до творчої лабораторії письменників окресленої доби та наголосити на важливості осмислення моральних цінностей, зокрема релігійних, що на них ґрунтується життя народу.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Горболіс Л. Парадигма народнорелігійної моралі в прозі українських письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст. - Суми: Козацький вал, 2004. - 200 с. (18,5 друк. арк.). Рец.: Гузар З. Дослідження про українську класику // Українська мова та література. - 2004. - № 20. - С. 47; Кравченко В. [Рец. на: Горболіс Л. Парадигма народнорелігійної моралі в прозі українських письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст.] // Вісник Запорізького університету. - 2004. - № 1. - С. 96-97.

2. Горболіс Л. “Доля” у релігійному світогляді козаків (на матеріалі прози А.Кащенка) // Наукові записки. Серія: Літературознавство. - № 2. - Тернопіль: ТДПУ, 1998. - С. 78-90 (0,8 друк. арк.).

3. Горболіс Л. Традиційно-звичаєві погляди гуцулів на природу в світорозумінні О.Кобилянської // Наука і сучасність: Зб. наук. праць Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. - Вип. 2, ч. 1. - К.: Логос, 1999. - С. 171-180 (0,6 друк. арк.).

4. Горболіс Л. Система образів як ключ до розуміння питань релігії у повісті Б.Лепкого “Вадим” // Філологічні науки. - Суми: СДПУ, 1999. - С. 128_135 (0,4 друк. арк.).

5. Горболіс Л. “… Ми захищатимем наші святині, нашу віру й нашу землю!” // Дивослово. - 2000. - № 7. - С. 44-46 (0,5 друк. арк.).

6. Горболіс Л. Філософія життя українців крізь призму народнорелігійної моралі у прозовому доробку Л.Яновської // Сіверянський літопис. - 2000. - № 4. - С. 149-157 (0,7 друк. арк.).

7. Горболіс Л. Уявлення про смерть у контексті релігійної культури та творчості українських прозаїків кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Вісник Сумського державного університету. Серія: Філологія. - Суми: СумДУ, 2000. - Вип. 19. - С. 111-120 (0,6 друк. арк.).

8. Горболіс Л. Сонце як категорія сакрального у художньому мисленні Марка Черемшини // Вісник Київського інституту “Слов'янський університет”. - К.: КІСУ, 2000. - Вип. 9. - С. 41-46 (0,5 друк. арк.).

9. Горболіс Л. Художнє трактування питань народнорелігійної моралі у прозі Володимира Винниченка // Вісник Сумського державного університету. Серія: Філологічні науки. - Суми: СумДУ, 2000. - Вип. 21. - С. 30-37 (0,5 друк. арк.).

10. Горболіс Л. Гедонізм у новелістиці Марка Черемшини // Урок української. - 2001. - № 1. - С. 43-46 (0,6 друк. арк.).

11. Горболіс Л. Ідеал людини у світлі народнорелігійної моралі в оповіданнях Т.Бордуляка // Українська література в загальноосвітній школі. - 2001. - № 3. - С. 45-50 (0,7 друк. арк.).

12. Горболіс Л. Релігійна мораль і теорія “чесності з собою” у художньому співвідношенні повісті В.Винниченка “Голота” // Літературознавчі студії. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. - С. 81_85 (0,3 друк. арк.).

13. Горболіс Л. Погляди Володимира Гнатюка на релігійну культуру народу у контексті літературознавчих пошуків українських письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Наукові записки. Серія: Літературознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 2001. - Вип. 10. - С. 70-76 (0,5 друк. арк.).

14. Горболіс Л. Простір буття героя крізь призму первісно-релігійних уявлень // Сіверянський літопис. - 2001. - № 6. - С. 86-90 (0,5 друк. арк.).

15. Горболіс Л. Світоставлення українця і народнорелігійна мораль у новелі В.Стефаника “Сини” // Філологічні науки. - Суми: СДПУ, 2001. - С. 47_52 (0,5 друк. арк.).

16. Горболіс Л. Про мораль письменника у “посланнях” М.Коцюбинського до В.Винниченка // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2002. - № 2. - С. 53-58 (0,5 друк. арк.).

17. Горболіс Л. Ступінь активності героя української прози кінця ХІХ - початку ХХ ст. у наближенні до Бога // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвуз. зб. наук. статей. - К.: Знання України, 2002. - Вип. 7. - С. 277-284 (0,7 друк. арк.).

18. Горболіс Л. Народнорелігійна мораль і нові шляхи вивчення духовного світу героя української прози кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Нова філологія. - Запоріжжя: ЗДУ, 2002. - № 2. - С. 78-84 (0,5 друк. арк.).

19. Горболіс Л. Іван Франко про народнорелігійну мораль українців // Літературознавчі студії. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. - Вип. 2. - С. 86-90 (0,4 друк. арк.).

20. Горболіс Л. Божа воля в культурі життєдіяльності героїв української прози кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Вісник (Літературознавчі студії) Київського міжнародного університету. - К.: Правові джерела, 2002. - Вип. 4. - С. 147-157 (0,3 друк. арк.).

21. Горболіс Л. Михайло Коцюбинський про національне і загальнолюдське в релігійній культурі українців // Біблія і культура: Зб. наук. статей. - Чернівці: Рута, 2002. - Вип. 4. - С. 118-121 (0,4 друк. арк.).

22. Горболіс Л. Народнорелігійна мораль і “Кобзар” в аналітичних візіях Б.Грінченка // Шевченкознавчі студії: Зб. наук. праць. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2003. - Вип. 5. - С. 82-87 (0,5 друк. арк.).

23. Горболіс Л. Українські письменники й духовні особи кінця ХІХ - початку ХХ ст. про національно-релігійні питання // Вісник Сумського державного університету. Серія: Філологічні науки. - Суми: СумДУ, 2003. - № 1. - С. 20-27 (0,7 друк. арк.).

24. Горболіс Л. Релігія і мораль в архівних матеріалах Б.Грінченка // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка. - Луганськ: ЛДПУ, 2003. - Вип. 5. - С. 35-44 (0,7 друк. арк.).

25. Горболіс Л. Специфіка взаємин героя і Бога в українській прозі кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвуз. зб. наук. статей. - К.: Знання України, 2003. - Вип. 8. - С. 191-200 (0,8 друк. арк.).

26. Горболіс Л. Проблема ідеалу і народнорелігійна мораль у контексті модерністських шукань кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Філологічні студії. - Луцьк: ВДУ, 2003. - № 2. - С. 4-12 (0,6 друк. арк.).

27. Горболіс Л. Поняття “рай” у системі народнорелігійної моралі героїв прози українських письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Проблеми славістики. - Луцьк: ВДУ, 2003. - № 3. - С. 10-15 (0,5 друк. арк.).

28. Горболіс Л. Нумінозне і проблема моральної культури героїв прози українських письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Вісник (Літературознавчі студії) Київського міжнародного університету. - К.: КМУ, 2003. - Вип. 5. - С. 133-143 (0,5 друк. арк.).

29. Горболіс Л. Український літературний процес кінця ХІХ - початку ХХ ст. і питання народнорелігійної моралі: перспективи дослідження // Вісник Харківського національного університету. Серія: Філологія. - Харків: ХНУ, 2004. - Вип. 39. - С. 159-162 (0,5 друк. арк.).

30. Горболіс Л. Українські письменники кінця ХІХ - початку ХХ ст. про сутність народнорелігійної моралі // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвуз. зб. наук. статей. - К.: Знання України, 2004. - Вип. 9. - С. 385-400 (1,4 друк. арк.).

31. Горболіс Л. Концепція Т.Бордуляка щодо вдосконалення людини в контексті актуальних проблем доби // Наукові записки. Серія: Літературознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 2004. - Вип. 14. - С. 18-28 (0,8 друк. арк.).

32. Горболіс Л. Герой у зв'язках із сакральною землею: нові аспекти прочитання української класики // Українська мова і література в школі. - 2004. - № 3. - С. 61-66 (1 друк. арк.).

33. Українські письменники кінця ХІХ - початку ХХ ст. про роль церкви та україномовної Біблії у формуванні моральної культури народу // Українська література в загальноосвітній школі. - 2004. - № 9. - С. 5-11 (1,3 друк. арк.).

Матеріали й тези доповідей, додаткові публікації:

1. Горболіс Л. Художнє осмислення питань релігії у повісті Б.Лепкого “Каяла” // Творчість Богдана Лепкого в контексті європейської культури: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 125-річчю з дня народження письменника. - Тернопіль: ТДПУ, 1998. - С. 214-218.

2. Горболіс Л. Специфіка взаємин героя і Бога в прозі кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Літературознавство: Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. - Кн. 2. - Чернівці: Рута, 2003. - С. 17-23.

3. Горболіс Л. До питання про світогляд українських письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст. (Релігійний аспект). - Суми: СумДУ, 1996. - 27 с.

4. Горболіс Л. Карби життєвого шляху В.Стефаника // Дивослово. - 1996. - № 9. - С. 42_46.

5. Горболіс Л. Народнорелігійне виховання у сім'ї Драгоманових // Рідна школа. - 1997. - № 5. - С. 17-19.

6. Горболіс Л. Творчий світ Василя Стефаника // Особистість письменника на уроці літератури: Навч. посібник. - Суми: Слобожанщина, 1997. - С. 70_74.

7. Горболіс Л. Народнопедагогічні основи виховання джур (за повістю А.Кащенка “З Дніпра на Дунай”) // Рідна школа. - 1998. - № 6. - С. 9-12.

8. Горболіс Л. Культурфілософічна концепція “Нарисів з історії нашої культури” Є.Маланюка // Євген Маланюк. Життя і творчість. - Суми: СДПУ, 1998. - С. 29-34.

9. Горболіс Л. Художнє освоєння народно-демонічних уявлень українців у драматичній поемі Олександра Олеся “Ніч на полонині” // Олександр Олесь. Творча спадщина і сучасність: Зб. наук. праць. - Суми: Козацький вал, 1999. - С. 37-44.

10. Горболіс Л. Релігійна духовність гуцулів у художньому баченні О.Кобилянської (на матеріалі творів “Битва”, “Некультурна”) // Література. Фольклор. Проблеми поетики. - К.: Твім інтер, 1999. - Вип. 6. - С. 13-25.

11. Горболіс Л. Культ тварини у системі народнорелігійної моралі героїв прози українських письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Література. Фольклор. Проблеми поетики. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. - Вип. 13. - С. 39-51.

12. Горболіс Л. Гріх у світорозумінні героїв української прози кінця ХІХ - початку ХХ ст. // Гуманітарні науки. - 2003. - № 1. - С. 198-203.

Размещено на Allbest.ru