"Забута" проза В.В. Вересаєва 20-30-х років XX століття (романи "В тупике", "Сестры")

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

БЕЗКОРОВАЙНА ОКСАНА ЛЕОНІДІВНА

УДК 821. 161.1“19”

“ЗАБУТА” ПРОЗА В.В.ВЕРЕСАЄВА 20-30-х РОКІВ XX СТОЛІТТЯ

(РОМАНИ “В ТУПИКЕ”, “СЕСТРЫ”)

10.01.02 - російська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Харків - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Силаєв Олександр Сергійович,

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди,

професор кафедри російської та світової літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Московкіна Ірина Іванівна,

Харківський національний університет

імені В.Н.Каразіна,

завідувач кафедри історії російської літератури;

кандидат філологічних наук, доцент

Рубан Алла Анатоліївна,

Слов'янський державний педагогічний університет,

доцент кафедри загального і російського мовознавства

та історії й теорії літератури.

Провідна установа - Донецький національний університет, кафедра російської літератури, Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк.

Захист відбудеться 10 травня 2005 р. о 13 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В).

Автореферат розіслано 8 квітня 2005 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Тищенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Історико-літературний процес післяжовтневої епохи є складним і багатогранним явищем. Величезний культурний потенціал “срібного століття” і грандіозний історичний катаклізм - революція жовтня 1917 р. - збудили надзвичайну творчу енергію серед письменників того часу, і російська література 20-х, а значною мірою й 30-х років XX століття виявилася по-справжньому багатою та самобутньою.

Разом з тим долі багатьох художніх творів, народжених у цей період, склалися далеко не просто. Поступова деформація іманентних законів літературного розвитку в тоталітарній державі призвела до того, що значну кількість талановитих творів, автори яких відмовлялися оспівувати панівний державний устрій і продовжували боронити гуманістичні ідеали, було вилучено із живого літературного процесу. До таких творів належать і романи відомого російського письменника В.В.Вересаєва “В тупике” (1923) та “Сестры” (1931).

Цілком зрозуміла та пильна, щораз більша увага до “забутої” післяреволюційної прози Вересаєва, яку виявляють до неї як сучасні російські й українські дослідники, так і дослідники з далекого зарубіжжя (маємо на увазі перш за все роботи В.Туніманова, О.Завалішиної, П.Ібадлаєва, В.Еджертона та ін.). Але все це - лише перші кроки на шляху цілісного й об'єктивного вивчення цієї прози, завдяки яким ще більш наочною та нагальною постає необхідність створити максимально повне, науково достовірне уявлення про два яскравих і справді новаторських твори Вересаєва, що виявилися завершальною ланкою у власне художній спадщині визнаного побутописця російської інтелігенції. Підвищений ідейно-політичний резонанс романів “В тупике” та “Сестры”, які ознаменували собою народження опозиційно-гуманістичного напрямку в російській літературі 1920-30-х років, визначив переважну увагу радянської критики до ідейно-змістового аспекту творів; художньо-стильовим особливостям романів, своєрідності їх поетики, зазвичай, приділялося явно недостатньо уваги. На жаль, не відбулося суттєвих змін в усуненні цього перекосу і в останні роки. Що ж до роману “Сестры”, то він, як і раніше, залишається поза полем зору сучасних дослідників.

Історико-літературна реабілітація і системно-цілісне прочитання романів “В тупике” та “Сестры” на сучасних методологічних засадах надають можливість виправити цей помітний дисбаланс у дійсно науковому осмисленні післяреволюційної прози Вересаєва, дозволяють по-новому глянути на непрості сторінки літературної історії XX століття, дати окремим творам і літературному процесу в цілому по-справжньому об'єктивну, науково значущу оцінку.

Зв'язок з науковими планами, програмами, темами. Дослідження проводилося у межах плану науково-дослідницької роботи кафедри російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди.

Мета дисертації - здійснити системний аналіз романів В.В.Вересаєва “В тупике” та “Сестры” у контексті реалістичних традицій російської літератури; розкрити причини засудження їх офіційною радянською критикою; визначити місце і значення цих творів як у творчості письменника, так і в літературному процесі першої третини XX століття.

Мета дисертаційного дослідження зумовлює необхідність розв'язати такі завдання:

- здійснити аналіз роману “В тупике” як цілісної художньої системи; зіставити роман з іншими творами радянських письменників про революцію та громадянську війну;

- всебічно дослідити проблематику й образну систему роману “Сестры” з метою виявлення морально-ідеологічних і естетичних домінант авторської свідомості;

- з'ясувати найважливіші особливості поетики досліджуваних творів;

- визначити найбільш характерні риси творчого методу “пізнього” Вересаєва;

- дати об'єктивну оцінку післяреволюційної художньої творчості В.В.Вересаєва, її місця і значення в російській літературі XX століття.

Об'єктом дослідження є літературний процес 1920-30-х років, особливості розвитку реалізму в переломну епоху російської історії.

Предмет дослідження - романи В.В.Вересаєва “В тупике” та “Сестры”.

Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження є роботи сучасних учених з проблем системно-цілісного аналізу художнього твору (Ю.Лотман, Д.Лихачев, А.Скафтимов), композиції (Б.Успенський, В.Халізєв), авторської свідомості (Б.Корман, В.Пудожгорський), хронотопу (М.Бахтін), наукові праці, присвячені питанням оновлення реалізму на зламі XIX-XX століть (Г.Бялий, Д.Затонський, В.Кєлдиш), а також розвитку літератури періоду становлення естетики тоталітаризму (М.Голубков, Є.Добренко, О.Силаєв).

Мета і завдання дослідження зумовили використання методик системно-цілісного, соціально-генетичного та порівняльно-типологічного аналізу.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що в ньому вперше найбільші художні твори Вересаєва післяреволюційного періоду стали предметом системно-цілісного вивчення. На основі всебічного аналізу роману “В тупике” у контексті ранньої радянської прози про революцію і громадянську війну було визначено особливий внесок письменника у розвиток цієї теми: напевно, уперше в підцензурній літературі Вересаєв порушив проблему декількох історичних “правд”, максимально об'єктивно й точно відтворивши надмірні труднощі громадських відносин у переломну історичну епоху. Вперше внаслідок поглибленого текстуального аналізу розкривається ідейно-художнє новаторство роману “Сестры”, у якому автор, усупереч панівним у радянській літературі канонам соцреалізму, продовжував боронити принципи художнього історизму, разом з тим активно збагачуючи розповідні принципи реалістичної прози першої третини XX століття. Уведення романів “В тупике” та “Сестры” як у контекст творчості самого письменника, так і в контекст літературного процесу 1920-30-х років надало можливість виявити принципово важливу роль цих творів у становленні та розвитку особливого, опозиційно-гуманістичного, напрямку в радянській літературі тих часів. Нарешті співвідношення проблематики і поетики романів Вересаєва з процесами розвитку реалізму в літературі початку XX століття дозволило внести певні корективи в розв'язання важливого, дискусійного за своєю суттю питання про своєрідність творчого методу “пізнього” Вересаєва. Аналіз контексту дає усі підстави зіставити останній з принципами й традиціями літератури критичного реалізму.

Теоретичне значення дослідження полягає у розширенні уявлення про особливості розвитку реалізму в російській літературі 1920-30-х років, а також про характер і співвідношення тоталітарної й опозиційно-гуманістичної тенденцій у літературному процесі цього періоду.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані істориками російської літератури, викладачами філологічних факультетів університетів під час вивчення курсу історії російської літератури XX століття, а також для проведення спецкурсів і спецсемінарів, присвячених актуальним проблемам літературного процесу першої третини XX століття.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорено на кафедрі російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Основні положення дисертації було викладено у виступах на Шостих (Харків, 2001) і Сьомих (Харків, 2002) міжнародних читаннях молодих учених пам'яті Л.Я.Лівшиця, Міжнародній науковій конференції “Феномен В.Г.Короленка: погляд із III тисячоліття” (Полтава, 2003), науково-практичній конференції “Демократична орієнтація творчості В.Г.Короленка” (Харків, 2003), Міжнародній науковій конференції “Література XX століття як соціальний феномен” (Чернівці, 2003), а також Міжнародній науковій конференції “Підсумки і перспективи розвитку літератури та літературознавчої думки XX століття. До 200-річчя Харківського університету і філологічної школи факультету” (Харків, 2004).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у 7 роботах автора, 4 з яких опубліковано у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури, що налічує 153 найменування книг, статей і матеріалів з архіву В.В.Вересаєва. Обсяг основного тексту дисертації - 177 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання і методологію дослідження, розкрито наукову новизну положень та висновків роботи, її теоретичне і практичне значення.

Перший розділ “Історія вивчення романів В.В.Вересаєва “В тупике” та “Сестры” містить аналітичний огляд науково-критичної літератури, присвяченої аналізові названих творів. Відзначається, що слава “побутописця” та “психолога” російської інтелігенції, яку Вересаєв мав ще до революції, супроводжувала відомого письменника і в радянські часи. Не дивно, що вже перший роман “В тупике”, як і наступний - “Сестры”, - одразу ж привернув пильну увагу літературної громадськості.

Незважаючи на досить схвальні відгуки М.Горького, О.Воронського, С.Вржосека про роман “В тупике”, більшовицька критика визнала цей твір ідеологічно шкідливим і чужим радянській людині. Офіційну оцінку роману цілком визначили статті В'яч.Полонського, Ю.Тинянова, М.Чужака, які оголосили роман “ідейно-художнім тупиком” і “черговою інтелігентською істерикою”.

Щодо роману “Сестры”, то після надрукування він зазнав шквалу гнівних звинувачень в огидній брехні на комсомол і сучасність. Суворий вирок, незаслужено винесений твору К.Полонською, Ф.Левіним, Є.Таратутою та ін., на довгі роки вперед закрив вилученим із друку “Сестрам” дорогу до читачів і зумовив украй драматичну долю цього оригінального й сміливого твору.

У 1940-70-ті роки цікавість до творчості Вересаєва обмежувалася здебільшого звертаннями літературознавців до дореволюційної спадщини письменника. Ті ж, хто згадували його опальні “В тупике” та “Сестры” - Г.Бровман, О.Покровська, В.Нольде, Ю.Бабушкін, - не виходили в аналізі романів за вузькі межі політичних кліше. Керуючись партійно-класовими критеріями в оцінці літературних творів, вони часто хибно тлумачили зміст цих романів, не приділяли належної уваги їхній поетиці й художньо-стильовим особливостям.

Сучасний період в історії вивчення “забутої” прози Вересаєва розпочався наприкінці 1980-х років після “другого народження” творів і відзначений появою цікавих робіт В.Туніманова, В.Еджертона, П.Ібадлаєва. Ці розвідки являють собою перші спроби об'єктивного, політично не заангажованого аналізу роману “В тупике”. Разом з тим на тлі доволі інтенсивного освоєння сучасними дослідниками цього роману звертає на себе увагу практично повна відсутність спеціальних праць, присвячених аналізові роману “Сестры”, що вносить помітний дисбаланс у справді наукове осмислення сучасним літературознавством художньої спадщини Вересаєва.

Отже, як безумовні вершини післяреволюційної творчості Вересаєва-прозаїка, романи “В тупике” та “Сестры” заслуговують подальшого системно-цілісного вивчення, адже вони створюють уявлення про письменника як оригінального художника-новатора і проливають додаткове світло на вивчення ранньої радянської прози.

У другому розділі “Роман В.В.Вересаєва “В тупике”: своєрідність проблематики і поетики” розглянуто історію створення й публікації твору, подано аналіз його проблематики, образної системи, структурно-композиційних особливостей, своєрідності хронотопу, ідейно-художньої функції пейзажу та засобів вираження авторської суб'єктивності.

Роман “В тупике” створено по гарячих слідах кримських подій за досить короткий проміжок часу - з 1920 по 1923 рік, завдяки чому він став одним із найперших значних творів радянської літератури про революцію та громадянську війну. Мабуть, безпрецедентним можна вважати той факт, що протягом декількох років надзвичайно популярний серед читачів роман перевидавали сім разів, однак кожне нове його видання затримувалося Головлітом, і кожного разу наступна публікація потребувала нового втручання зверху. Останнє видання роману “В тупике”, що вийшло за життя письменника, було здійснено 1931 року і, за свідченням автора, зазнало найжорсткіших цензурних переробок. Лише більш ніж півстоліття потому завдяки перебудовним реформам сучасні читачі отримали можливість ознайомитися з твором, надрукованим у Ленвидавництві 1989 року.

Роман Вересаєва “В тупике” присвячений долі демократичної російської інтелігенції в період катастрофічних суспільних потрясінь революції та громадянської війни. Оповідаючи про кримські події 1918-20-го років, упродовж яких влада на півострові декілька разів переходила від більшовиків до білогвардійців, письменник зробив спробу максимально об'єктивно відтворити складність суспільних відносин тієї доби, прислухатися до ідейного багатоголосся епохи.

У непростій ситуації опинилися головні герої твору - повітовий лікар Іван Ілліч Сартанов і його донька Катя. Присвятивши усе своє свідоме життя справі революції, покликаної, на їх переконання, стати справжнім спасінням для приниженого й знедоленого народу, вони жахаються тієї жорстокості і насилля над особистістю, якими обертається революція на практиці. Крах світлих ідеалів, втрата надії на перемогу справедливості, що особливо гостро переживає Іван Ілліч, проходять на тлі витверезливої реальності революційних буднів - “чрезвичайок”, розстрілів, свавілля більшовиків і білогвардійців, морального падіння певної частини інтелігенції і просто вселюдського страху й страждання. Суспільно-соціальний тупик, у якому перебуває країна, стає причиною справжньої душевної трагедії, а згодом і фізичної смерті старого лікаря, що зневірився в житті й замкнувся в броню глухої ненависті.

Разом з тим Катя, як і близький їй за духом професор Дмитрієвський, уважають за необхідне зруйнувати стіну відчуження між ними та новим, таким далеким від їх уявлень світом. Сповідуючи ідеали реального гуманізму і демократії, вони своїми вчинками намагаються здолати прірву непорозуміння і взаємної озлобленості між носіями різних історичних “правд”, прагнуть допомогти суспільству перемогти ситуацію безвиході.

Аналіз показує, що в образах Каті, професора Дмитрієвського знаходить своє втілення глибоке переконання письменника в тому, що вихід з тупика класового антагонізму можна знайти тільки через повернення до об'єднуючих загальнолюдських цінностей, “тільки наукою і широкою просвітою трудівничих мас”, а не гвинтівкою і штиком можна прокласти дорогу у по-справжньому світле майбутнє, тільки у союзі з вічним і прекрасним можливе досягнення гармонії особистого і соціального начал життя.

Структура роману “В тупике” являє собою синтез як традиційних для реалізму композиційних прийомів, так і новаторських принципів зображення дійсності, властивих мистецтву початку минулого століття. Так, очевидний вплив на його структурно-стилістичну організацію здійснила кінематографія: прийом монтажу, який є однією з найхарактерніших форм організації твору кіномистецтва, виразно виявляється в композиції роману. Відповідно до монтажного принципу, коли в побудові літературного твору переважає перервність і деяка фрагментарність зображення, усі три частини роману розбито на чисельні різні за обсягом і сюжетною значущістю сцени, епізоди, замальовки, нариси. У цих уривках причинно-наслідкові і просторово-часові зчеплення послаблені, однак усе зображуване міцно “змонтоване” енергією авторської думки і, незважаючи на зовнішню різнорідність, справляє враження єдиного цілого, у якому кожен складник є повноправною, значущою частиною.

Принцип монтажу виявляється не лише на структурно-стилістичному, але й на змістовому рівні роману. Письменник надає цьому прийому універсального значення і підпорядковує йому художню побудову й розподіл подієвої лініїї твору. Характерною рисою епізодів, що змінюють один одного, стає те, що в них містяться діаметрально протилежні оцінки діяльності нової влади. Подібна контрастна черговість фрагментів роману свідчить про глибоку продуманість композиції сюжетних епізодів і виражає неоднозначне ставлення автора до описуваних подій.

Як випливає з дослідження, важливою особливістю композиції роману є вибірковий підхід Вересаєва до висвітлення кримських подій: деякі з них описуються автором усебічно, деталізовано, тим часом як про інші він повідомляє максимально стисло, коротко. Звертаючись до кінематографічних термінів, можна сказати, що Вересаєв відтворює життєві явища або “крупним”, або “загальним планом”. Вибір таких композиційних рішень не випадковий: він дозволяє письменнику розставити необхідні акценти, “висвітити” найбільш важливі, з його точки зору, моменти.

Разом з подібними описами подій у романі містяться й короткі “підсумкові” повідомлення про деякі факти, що залишаються начебто на периферії твору, однак мають важливе змістове навантаження. Вересаєв навмисно відокремлює “підсумкові” повідомлення від інших сцен, оформлюючи їх як самостійні епізоди: стислість і безпристрасність повідомлень, доданих після емоційного сплеску попереднього фрагменту, тільки підкреслюють внутрішню драматичну напругу сцен і значно поглиблюють психологізм усього твору.

Особливим об'єктивованим видом авторської оповіді в романі виступають вставні новели, використання яких дозволяє письменнику дати більш повну картину подій, що відбуваються в країні. Вставні новели як позасюжетні елементи композиції гармонійно доповнюють і поглиблюють проблематику твору.

Важливим складником аналізу роману “В тупике” є його просторово-часова характеристика. Слід зауважити, що художній час роману глибоко реалістичний і конкретний. Водночас він не збігається з реальним історичним часом: радянська влада перемогла в Криму в січні 1918-го, а в творі - у березні-квітні того ж року. Така, на перший погляд, незначна різниця не випадкова, оскільки весна традиційно уособлює пробудження, активність, початок нового життя, а тому свідоме зміщення часових меж такої важливої для сюжету роману події дуже символічне: Вересаєв, як і деякі його герої, пов'язує надії на краще майбутнє саме з радянською владою.

У подальшому, з розгортанням сюжету, невідповідність між реальним і художнім часом твору продовжує зберігатися. Крім того, письменник дуже вибірково підходить до висвітлення історичних фактів (у романі не відображено період іноземної інтервенції, дещо зламано історичну послідовність подій), що чітко дозволяє визначити коло питань, які хвилюють Вересаєва. Очевидно, зображуючи реальні перипетії революційних буднів, автор не ставить за мету відтворити хронологічно точну картину того, що відбувається, а намагається написати психологічний, моральний, урешті-решт ідеологічний портрет сучасної йому епохи, характеризуючи її з позицій вічних загальнолюдських цінностей.

Художній час роману надзвичайно насичений подіями. Їх частота, напружено-драматичний, трагічний, а інколи й авантюрний характер задають бурхливий, пульсуючий, нервовий ритм усьому твору.

Глибокий просторово-часовий підтекст міститься у самій назві роману. Хронотоп “тупика” сповнений високою емоційно-ціннісною інтенсивністю і є головним просторово-часовим символом твору, до якого сходяться практично всі сюжетні лінії. Таким чином, у романі (хоча й у прихованому вигляді) ужито улюблений вересаєвський хронотоп шляху-дороги, який має концептуальне значення для всієї творчості письменника і тому часто зустрічається вже в самих назвах його творів - “Без дороги” (1894), “На мертвой дороге” (1896), “На повороте” (1901), “В пути” (1902), “Проездом” (1903), “Честным путем” (1903) та ін. Як бачимо, приоритетну роль тут відіграють просторово-часові уявлення автора, що виконують головну сюжетотворчу функцію: громадські якості його героїв виявляються в умовах реального життя, яке протікає в конкретних провінційних містечках, селах (простір), а також на конкретному етапі історичного життя країни (час). При цьому реальний шлях-дорога, як і в ранніх творах Вересаєва, так і в романі “В тупике”, переходить у метафору дороги, життєвого шляху, долі окремої людини і всього народу.

Доволі локальний географічний простір - селище Арматлук (Коктебель) і місто (Феодосія) - не відірваний від решти світу. У романі зустрічаються назви й інших малих і великих географічних реалій, таких як Куп'янськ, Джанкой, Одеса, Харків, Москва, Кубань, Україна тощо. Введення їх у полотно оповіді розширює просторові межі твору й створює необхідне - достатньо широке й історично достовірне - тло для розгортання дії.

Опис просторових реалій (інтер'єру, екстер'єру, предметного світу) є важливим засобом вираження авторського ставлення до того, що відбувається. У будь-якому зображенні навколишньої обстановки, навіть у найбільш скупому і, на перший погляд, незначному просторовому описі напружено пульсує авторська думка. Предметний світ роману дозволяє Вересаєву не тільки висловити своє ставлення до подій сучасності, але й охарактеризувати вже накреслені реалії майбутнього.

Важливі ідейно-художні функції в романі “В тупике” виконує пейзаж. У цьому творі, як і в більш ранніх оповіданнях та повістях Вересаєва, природа є втіленням істинного, життєстверджуючого, позачасового начала. Ставлення автора до пейзажів, їх ролі у романі має багато спільного з пантеїстичним тлумаченням довкілля. Суворо дотримуючись принципу економії художніх засобів, Вересаєв створює дуже лаконічні пейзажні замальовки, часто обмежуючись лише двома-трьома рядками. Ці описи є своєрідними міні-вкрапленнями, емоційними акордами, доволі часто уживаними особливо в першій частині роману. Сучасний дослідник В.Туніманов справедливо зауважує, що у творі Вересаєва немає марних описів природи. Природа Криму органічно влита в оповідання і є “живим” тлом, суголосним усьому, що відбувається; вона створює у читача певний настрій і допомагає глибше не тільки зрозуміти, але й на емоційному рівні відчути всю складність, суперечливість і трагізм зображуваних подій.

Докладний аналіз форм і засобів вираження авторської суб'єктивності в творі дозволяє зробити висновок про те, що найбільш активно читацьке сприйняття авторської концепції світу і людини в романі “В тупике” формує образна система. Визнаний побутописець російської інтелігенції, Вересаєв і цього разу в образах головних героїв твору втілює найкращі риси і якості передових людей свого часу. Іван Ілліч Сартанов, його донька Катя, професор Дмитрієвський виступають носіями вересаєвського уявлення про обов'язок, честь, мораль. Їхнє ставлення до революційних подій, роздуми про минуле, сучасне, майбутнє Росії, про долі інтелігенції, робітників і селян багато в чому збігаються з думками самого письменника. Авторове ставлення до зображуваних подій знаходить своє вираження й у назві роману. “Тупик” - не тільки правильне визначення ситуації, у якій опинилася інтелігенція, але й невтішний діагноз, поставлений письменником-лікарем усьому суспільству епохи революції. Позиція автора чітко виявляється і в епіграфі до роману, взятому із “Божественної комедії” Данте. Вселенський характер, деяка просторова безмежність епіграфу, у якому згадуються небо, земля, пекло, - дозволяють письменникові підкреслити небачені масштаби змін у політичній, соціальній, економічній, моральній сферах життя. У порівнянні інтелігенції з янголами вгадується співчутливе ставлення автора до тієї частини російського народу, плоттю від плоті якого є і він сам. А “Пекло” в контексті всього роману й у світлі реальних історичних подій 20-30-х років XX століття може розглядатися не тільки як дантівський інтертекст твору, але і як узагальнено-образна характеристика тих років. Одним із дієвих засобів реалізації авторської суб'єктивності у романі є пейзаж. Символічний характер картин природи, які часто займають місце реально відсутніх авторських коментарів, майстерне використання метафори, прийомів “психологічного” паралелізму і “психологічного” контрасту висловлюють неоднозначне ставлення письменника до зображуваних подій, доповнюють і поглиблюють проблематику цього яскравого і талановитого твору ранньої радянської літератури.

Отже, створений по гарячих слідах історичних подій, роман “В тупике” не втратив своєї злободенності й у наш час, бо порушені у ньому моральні проблеми властиві не тільки конкретній суспільно-історичній ситуації 1920-х років, але, сповнені великого загальнолюдського змісту, актуальні й сьогодні.

У третьому розділі “Роман В.В.Вересаєва “Сестры”: ідейно-стильове новаторство” розкрито історію створення й публікації останнього значного твору письменника, присвяченого подіям першої п'ятирічки й колективізації, проаналізовано морально-ідеологічний дискурс роману, його образну структуру, своєрідність архітектоніки, засоби прояву авторської свідомості та встановлено деякі типологічні особливості реалізму “пізнього” Вересаєва.

В основу першої частини роману ліг переданий письменнику спільний щоденник двоюрідних сестер, студенток одного з московських вузів, у якому викладені глибокі роздуми дівчат про особисте життя та долю всієї країни. У результаті наступної напруженої й копіткої роботи Вересаєва над збиранням необхідного документального матеріалу 1931 року на світ з'явився один із найсміливіших і максимально чесних творів про радянську дійсність.

Надрукований 1933 року роман “Сестры” зазнав значних цензурних переробок, але й у такому спотвореному вигляді він здобув неабияку популярність серед вітчизняних і зарубіжних читачів. Однак партійно-державні чиновники вирішили остаточно розправитися з “ідеологічно небезпечним” твором і, помістивши його в так звану “вітрину браку” видавництва, наказали негайно вилучити роман з продажу. Лише наприкінці XX століття відбулося “друге народження” цього самобутнього твору Вересаєва. Навіть сім десятиліть потому “Сестры” продовжують цікавити читачів, вражаючи суворою правдою, гостротою й злободенністю порушених проблем, широтою охоплення дійсності, новаторськими принципами зображення.

У романі “Сестры” Вересаєв відтворює реальну картину життя СРСР кінця 20-х - початку 30-х років XX століття. У творі широко репрезентовано увесь спектр проблем, що хвилювали радянських людей того часу: свобода слова й самовизначення особистості, взаємовідношення суспільного та індивідуального, нові форми моралі, особливості соціально-політичної ситуації в країні, людська ціна зростання промислової могутності держави, доля сучасного села й селянства тощо. Порушення й вирішення цих питань гармонійно поєднуються в “Сестрах” з розвитком центральної теми всієї творчості Вересаєва - пошуку й ствердження людиною моральних, соціальних і естетичних ідеалів.

Цього разу головними героями твору стають представниці нового покоління російської інтелігенції - сестри Нінка та Льолька Ратникови. У їхніх образах Вересаєв утілює риси двох зовсім різних моделей поведінки людини в умовах формування тоталітарної держави. Сестри Ратникови виросли вже в новій, радянській Росії, але вони зберегли в собі ті кращі якості, які завжди вирізняли інтелігентів дореволюційної пори: чесність, людяність, активну громадянську позицію, нетерпимість до брехні та фальшу. Однак згодом життя починає перевіряти дівчат на міцність, постійно ставлячи їх перед вибором між загальнолюдськими та партійно-класовими цінностями. Нінку ці випробування загартовують і переконують у правильності обраного шляху, а для Льольки спокуса підкоритися волі правлячої більшості й бути уласкавленою владою виявляється сильнішою за потребу відстоювати власну точку зору й зберігати при тому вірність ідеалам гуманізму й демократії. Усім своїм романом Вересаєв утверджує істинність життєвої позиції молодшої Ратникової й показує хибність вузькокласових принципів, яких намагається дотримуватися її старша сестра.

Надзвичайно яскраво й реалістично в романі представлені образи робітників - Афанасія Ведерникова, Оськи Головастова, Спирьки Кочеригіна, товариша Буєракова та ін. Разом з тим у творі відсутня ідеалізація цих персонажів як самовідданих ентузіастів, бездоганних будівничих комунізму, таких, наприклад, як Увадьєв (“Соть” Л.Леонова, 1929), Іщенко, Маргулієс (“Время, вперед!” В.Катаєва, 1932), Микола Ржанов (“День второй” І.Еренбурґа, 1933). Гадаємо, це пояснюється тим, що Вересаєв не поспішає співати гімни новому державному устрою, бо з пильністю лікаря бачить усі його хвороби та рани. Він уважає своїм обов'язком вчасно вказати на страшні пороки суспільства - пристосування, лицемірство, ненависть до інакомислення, класову нетерпимість - і докласти всіх зусиль до їх зцілення.

Важливим формально-змістовим складником роману “Сестры” є його архітектоніка, що має багато спільного з характером художньої побудови роману “В тупике”: структура обох творів являє собою синтез як традиційних для реалізму, так і новаторських художніх принципів зображення дійсності, утверджуваних у мистецтві початку XX століття. Як і у випадку з романом “В тупике”, творчий метод монтажу можна назвати провідним композиційним прийомом цього твору. Монтажна композиція у Вересаєва будується тут за принципом колажу, що розриває безперервність мовної комунікації: усі три частини твору складаються з безлічі різних за обсягом уривків, сцен, епізодів, замальовок, які не мають ані назв, ані нумерації.

Складна, різнорідна структура роману цілком підпорядкована його змістовій суті й повністю відповідає їй. Сам ідейно-художній задум “Сестер” “монтажний” за своєю природою: твір будується за принципом “інтелектуального” й “перехресного” монтажу (терміни К.Разлогова), які свідчать про те, що вся композиція твору спрямована на вирішення внутрішнього конфлікту і є важливим формальним засобом реалізації головної ідеї роману. Така монтажна побудова твору точно передає енергію авторської думки і має величезний експресивний потенціал, завдяки якому в романі ні на хвилину не спадає внутрішня емоційна напруга. Це красномовно свідчить про те, наскільки хвилюють письменника порушені ним питання духовної й фізичної свободи людини, співвідношення вічних, загальнолюдських цінностей і миттєвих вузькопартійних інтересів, правомірність утверджуваної новою владою ідеї переваги одного класу людей над іншим.

Традиційність тричастинної структури твору дещо порушена використанням різних засобів організації оповідання: першу частину роману Вересаєв убирає у форму щоденника, “доручаючи” Льольці та Нінці по черзі розповідати про себе, а в другій та третій частинах оповідання ведеться від третьої, неперсоніфікованої особи - оповідача. Використання таких різних форм оповідання надає можливість письменникові зусібіч охарактеризувати своїх героїнь, проникнути у “діалектику” їхніх душ, досягти глибини аналізу їх переживань, намірів, дій.

Як випливає з аналізу, одним із важливих виявів монтажного характеру композиції твору є часте використання Вересаєвим документів - уривків статей, витягів зі Статуту ВЛКСМ, різних оголошень, заяв, текстів плакатів, гасел, що вплітаються в оповідну тканину багатьох глав, а іноді виконують роль самостійних фрагментів твору. Документальні (а також псевдодокументальні) фрагменти, уведені у композицію роману, часто порушують безперервність мовної комунікації, збагачуючи твір змістовними відтінками, народжуючи ланцюжки нових асоціацій. Цей прийом, на нашу думку, є одним з виявів естетики проблематизації, яка отримала широке розповсюдження в реалізмі початку XX століття.

Суттєвою особливістю роману “Сестры”, як і більшості інших творів Вересаєва, є значна кількість діалогів та монологів; можна сказати, що комунікативні стосунки героїв подаються письменником “крупним”, а більша частина вчинків - “загальним планом”. Уважаємо, це відбувається тому, що саме діалоги персонажів виступають розповідними центрами “Сестер” і часто слугують відправними точками для нового витка в розгортанні сюжету.

У “Сестрах”, як і в попередньому романі “В тупике”, повною мірою відчувається бажання Вересаєва створити правдивий реалістичний твір, максимально вільний від авторової суб'єктивності й дидактизму. Ілюзія відсутності авторського суб'єктивізму в тексті підтримується за допомогою нейтральної, позбавленої емоційного забарвлення назви роману, особливої форми організації оповідання в першій частині “Сестер” (щоденникові записи, що не містять авторових коментарів), наявності не однієї, а одразу двох головних героїнь, які дотримуються різних життєвих принципів, практично повної відсутності описів природи, що так тонко й влучно передають авторське бачення в попередніх творах Вересаєва.

Однак незважаючи на традиційне для письменника прагнення об'єктивності, в цьому творі все ж явно відчутне авторське “я” його творця.

У сучасній науці про літературу прийнято вважати, що автор дає про себе знати перш за все як носій того чи іншого уявлення про реальність. З характеру й засобів подачі зображених у романі подій випливає, що можна впевнено говорити про далеко не однозначне ставлення Вересаєва до дійсності. Очевидно, що негативним суспільно-політичним явищам у творі приділяється набагато більше уваги, ніж висвітленню позитивних зрушень у радянському суспільстві, а відповідно, сучасна реальність у Вересаєва представлена з критичних позицій, з позицій тих проблем, замовчування й нерозв'язання яких може знецінити й звести нанівець будь-які прогресивні починання.

Суб'єктивне авторське начало стає більш явним передовсім унаслідок зміни точки зору письменника на зображувані ним явища. За стриманої манери оповіді в творі, на відміну від роману “В тупике”, вже немає того безпристрасного спостерігача, який немовби протоколює сучасні йому події, усіляко відсторонюючись від будь-яких оцінок побаченого. На зміну йому приходить автор, який займає позицію не “над сутичкою”, як у попередньому романі, а той, що знаходиться в самій гущі подій. Зберігаючи дар “всебачення”, максимальну широту погляду, оповідач зменшує дистанцію між собою та діючими особами, часто описуючи події як їх реальний учасник. Такий прийом створює відчуття причетності й безпосередньої близькості автора до того, що відбувається.

Вияв авторської суб'єктивності в творі стає можливим і внаслідок відсутності в “Сестрах” тієї поліфонії думок, того полілогу, який на рівних ведуть усі герої роману “В тупике”. У творі про революцію та громадянську війну в Криму письменник “дозволяє” висловитися величезній кількості ворогуючих сил і при тому не стає на бік жодної з них. У “Сестрах” же ідейний полілог із самого початку зводиться до діалогу між Нінкою та Льолькою, істиною та помилкою, доброчесністю й пороком. Позиція гуманіста Вересаєва в цій ідеологічній сутичці заздалегідь визначена, тому особисті симпатії письменника вгадуються досить легко.

Своєрідним ключем до розуміння авторового сприйняття дійсності, відображеної в “Сестрах”, можна вважати й символіку твору. Не випадково з перших сторінок роману Вересаєв вводить образ “маски”, що втілює в собі такі людські вади, як лицемірство, пристосування, брехня й поступово перетворюється на символ цілої епохи. Ще одним лейтмотивним символом твору є символ сходів. Його генеза нерозривно пов'язана із центральним метафоричним образом усієї творчості Вересаєва - символом дороги. Слід пригадати, що всі герої-інтелігенти попередніх творів письменника, як і він сам, прагнули знайти свій шлях у житті й своє місце в ньому. І лише за радянських часів, як свідчать настрої центральних персонажів “Сестер”, ці герої дійшли остаточного висновку про те, що саме ідеї соціалізму є найбільш суголосні їх світогляду й сподіванням. Таким чином, довгий шлях по горизонталі скінчився. Але для того, щоб обрана модель суспільно-політичного устрою виправдала покладені на неї надії й не перетворилася у заскнілу систему, яка дискредитує ідеологічні основи нової держави, їй, на переконання вересаєвських інтелігентів, необхідна “вертикаль сходів”, - тобто постійний внутрішній розвиток, самовдосконалення, плюралізм думок, увага до конструктивної критики, відкритість усьому новому й прогресивному.

Приховане символічне значення, що дозволяє глибше зрозуміти авторське ставлення до порушених у романі проблем, відчутне й у прізвищі головних героїнь - Ратникових. Ознайомлення з архівними матеріалами Вересаєва надало можливість встановити, що, згідно з попереднім варіантом твору, Льолька й Нінка мали прізвище Валєжнікови. Саме при зіставленні двох прізвищ актуалізуються конотативні значення їх похідних основ - “валежник” і “рать” - і стає очевидним емоційно-інакомовний зміст, який уклав у них автор. У загальному контексті твору лексеми “валежник” - “сухе гілля, дерева, що впали на землю” - й “рать” - “те саме, що й військо”, тобто “озброєні сили держави або їх частина” (С.Ожегов) - набувають значення символів і викликають стійкі асоціації з образами російської інтелігенції. Вірнопідданське служіння тоталітарному режиму, на яке йде певна її частина (зокрема й Льолька), прирівнюється письменником до морального падіння, духовної смерті цих людей (пригадаймо вересаєвське порівняння інтелігенції з грішними янголами в епіграфі до роману “В тупике”). Разом з тим багато представників сучасної письменникові інтелігенції, як і Нінка, продовжують боронити загальнолюдські ідеали й усіма силами протистоять антидемократичній системі, яка формується в країні. Цілком очевидно, що остаточний вибір прізвищ сестер свідчить про глибоку віру письменника в інтелігенцію, її невичерпний внутрішній потенціал і засвідчує впевненість Вересаєва в тому, що навіть у найскрутніші часи справжні інтелігенти залишаються тією раттю, яка мужньо захищає ідеали гуманізму та демократії й не йде на компроміси із совістю.

Поряд із символікою роману одним з яскравих засобів реалізації авторської позиції в творі є портрет. Поєднуючи опис зовнішності з психологічним аналізом, проникненням у душу персонажа, Вересаєв зміг у надзвичайно коротких і стриманих портретних характеристиках (одна-дві сутнісні деталі) розкрити глибину, складність і багатоплановість постаті героя.

ВИСНОВКИ

Написані в складні періоди вітчизняної історії, романи В.В.Вересаєва “В тупике” та “Сестры” належать до тих небагатьох творів радянської літератури, що не тільки містили в собі глибокий і до кінця чесний аналіз драматичних подій революції та громадянської війни, але багато в чому й передбачали майбутній розвиток нового суспільства. Злободенність порушених проблем і висока художня майстерність письменника роблять ці твори актуальними й у наш час. Романами “В тупике” та “Сестры” Вересаєв по суті ознаменував народження в радянській літературі опозиційно-гуманістичного напрямку, народження літератури опору тоталітаризмові нової держави, ставши одним з лідерів цього напрямку й найпослідовнішим, найнепохитнішим поборником загальнолюдських гуманістичних цінностей.

Історична концепція роману “В тупике” протистоїть утверджуваному в радянській літературі положенню про те, що російська інтелігенція після певних коливань беззастережно прийняла революцію. В аналізованому творі письменник, напевно, вперше в підцензурній літературі порушує питання про декілька історичних “правд”, максимально об'єктивно й точно характеризуючи крайні труднощі суспільних стосунків у зламну епоху революції та громадянської війни.

Роман “Сестры” є одним із перших сміливих і оригінальних творів російської літератури XX століття, присвячених проблемам розбудови молодої Радянської держави. Громадянська мужність і надзвичайна відвертість автора, гострота порушених проблем, бажання розібратися в складній соціально-політичній ситуації, в якій опинилася країна, якісно вирізняють останній роман Вересаєва з-посеред канонізованих гімнів епосі індустріалізації та колективізації.

Головним героєм вересаєвських творів, як і раніше, залишається інтелігенція. Образ інтелігента начебто цементує усі твори письменника, оскільки всі вони побудовані як сповідь мислячої людини. У центрі уваги Вересаєва - ідейні, моральні пошуки героїв, їхні роздуми про сучасну дійсність у широкому контексті проблем, над якими не одне десятиліття билася російська література (сенс буття, людська особистість у її взаєминах із суспільством, подолання влади оточення й інерції існування). Розвиток і протиборство ідей складають основний зміст конфліктів у творах письменника й продовжують залишатися рушійною силою сюжету. Підвищена увага до світоглядної грані буття героїв дозволяє Вересаєву глибоко й всебічно охарактеризувати їх внутрішній світ, однак письменника менш приваблює життя персонажів поза сферою ідейної боротьби та суспільної діяльності, унаслідок чого деякі образи (Нінка Ратникова, наприклад) зазнають, на наш погляд, певної схематичності, однолінійності, деякої декларативності.

З яскраво вираженим ідеологізмом і громадянським пафосом вересаєвських творів пов'язано потяг письменника до документально точного зображення життя, до використання реальних фактів, свідком яких він був. У тяжінні до документалізму, факту на шкоду вимислу вбачається наполегливе прагнення письменника знайти нові шляхи відображення дійсності.

Украй широка гуманістична спрямованість, неослабний критичний пафос, увага до долі “маленьких людей” є вагомим доказом того, що в творчості Вересаєва продовжували жити кращі традиції критичного реалізму XIX століття. Разом з тим письменник був вельми сприйнятливим до нових віянь у галузі мистецтва, пов'язаних передусім з впливом модерністських течій на літературу початку XX століття.

На прикладі романів “В тупике” та “Сестры” виразно помітно, яких значних змін зазнає форма розповіді у “пізнього” Вересаєва: струнка архітектоніка, чіткий розподіл на глави й логічна послідовність у викладі змінюються підкресленою фрагментарністю, “клаптевістю” оповіді. Відтепер композиція творів будується за принципом колажу, що розриває безперервність подієво-мовленнєвої комунікації. Творчий метод монтажу, який є однією з найхарактерніших властивостей кіномистецтва, стає улюбленим композиційним прийомом письменника.

В естетиці “зрілого” Вересаєва широта художнього змісту ставиться в безпосередню залежність від значної концентрованості художнього факту. Прагнучи до ємкості зображення, автор аналізованих творів, як свого часу й Чехов, свідомо відмовляється від розлогих описів побуту, середовища, обстановки, а також портрета й життєпису дійових осіб. Новий засіб деталізації, коли лише за декількома виразними ознаками відтворюється загальна картина пейзажу, портрета й навіть психології героїв, наочно втілюється не тільки в романах “В тупике” та “Сестры”, але й в інших творах Вересаєва 1920-40-х років. При цьому, наслідуючи традиції пушкінської прози з її короткою фразою, різким підвищенням питомої ваги дієслова, письменник в останній період своєї творчості приходить прямо-таки до аскетичності мовлення: фраза, за висловом Фохт-Бабушкіна, доведена у Вересаєва до “телеграфної стислості”, складається ледь не із самих дієслів, що характеризують вчинок чи дію персонажу.

Таким чином, у останній період своєї творчості (1920-40-і роки) Вересаєв продовжує розвивати гуманістичні традиції літератури XIX століття. Вірність загальнолюдським цінностям, громадянський пафос, публіцистичність, живе зацікавлення проблемами філософії й сучасності в поєднанні з новаторством у галузі проблематики й поетики творів дозволяють говорити про Вересаєва як про видатного представника оновленого критичного реалізму XX століття.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

вересаєв література письменник роман

Бескоровайная О.Л. Роман В.Вересаева “В тупике” и его критики // Наукові записки ХДПУ ім. Г.С.Сковороди. - Серія “Літературознавство”. - Харків, 2001. - Вип. 2 (29). - С. 178-182.

Бескоровайная О.Л. Идейно-художественная функция пейзажа в романе В.В. Вересаева “В тупике” // Вісник Сумського державного університету. - Серія “Філологічні науки”. - Суми, 2002. - № 3 (36). - С. 155-158.

Бескоровайная О.Л. Авторская позиция и средства ее выражения в романе В.В. Вересаева “В тупике” // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - Серія “Філологія”. - Харків, 2002. - № 572. - С. 215-221.

Бескоровайная О.Л. Своеобразие художественной архитектоники романа В.В. Вересаева “Сестры” // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. - Серія “Філологія”. - Харків, 2004. - № 607. - С. 112-116.

Бескоровайная О.Л. “Политическая ошибка” В.В.Вересаева (к истории написания и публикации романа “Сестры”) // Питання літературознавства. - Чернівці, 2003. - Вип. 10 (67). - С. 136-138.

Бескоровайная О.Л. В.Короленко и В.Вересаев: К истории творческих и личностных взаимоотношений // Феномен В.Г. Короленка: Погляд із III тисячоліття. Збірник наукових праць. - Полтава, 2004. - С. 85-88.

Бескоровайная О.Л. Роман В.В. Вересаева “В тупике” в литературной критике 1920-х годов // Шестые чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица: Материалы конференции. - Харків, 001. - С. 7.

АНОТАЦІЯ

Безкоровайна О.Л. “Забута” проза В.В.Вересаєва 20-30-х років XX століття (романи “В тупике”, “Сестры”). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди. - Харків, 2005.

У дисертації вперше найбільш значущі художні твори В.В.Вересаєва післяреволюційного періоду стали предметом системно-цілісного аналізу.

Романи “В тупике” та “Сестры” займають особливе місце в художній спадщині Вересаєва. Написані в складний період вітчизняної історії минулого століття, ці оригінальні й сміливі твори принесли справжній творчій успіх письменнику, закріпивши за ним славу одного з лідерів опозиційно-гуманістичного напрямку в російській літературі 1920-30-х років.

В роботі післяреволюційні романи письменника проаналізовано в контексті ранньої радянської прози про революцію, громадянську війну та епоху індустріалізації, розкрито ідейно-художню своєрідність цих творів Вересаєва та визначено внесок письменника у вирішення традиційної для літератури теми долі російської інтелігенції.

У дисертації вперше досліджено особливості поетики романів “В тупике” та “Сестры” у співвідношенні з процесами оновлення реалізму в літературі початку XX століття й зроблено висновки про творчий метод “пізнього” Вересаєва.

Ключові слова: реалізм, проблематика, поетика, хронотоп, авторська свідомість, творчий метод.

АННОТАЦИЯ

Бескоровайная О.Л. “Забытая” проза В.В.Вересаева 20-30-х годов XX века (романы “В тупике”, “Сестры”). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С.Сковороды. - Харьков, 2005.

В диссертации впервые наиболее крупные художественные произведения В.В.Вересаева послереволюционного периода стали предметом системно-целостного анализа. Романы “В тупике” и “Сестры” можно с полным правом назвать ярким подтверждением того, что и в чрезвычайно неблагоприятных исторических условиях1920-30-х гг. русская литература создала художественные ценности, сопоставимые с классикой XIX столетия. Написанные большим мастером слова, эти произведения продолжают гуманистические традиции творчества А.Пушкина, Н.Гоголя, И.Гончарова, Ф.Достоевского, Л.Толстого, А.Чехова и представляют собой ценные литературные документы, повествующие о трагических событиях советской истории первой трети XX века.

Историческая концепция романа “В тупике” противостоит утверждавшемуся в литературе тоталитарного государства положению о том, что русская интеллигенция после некоторых колебаний безоговорочно приняла революцию. В данном произведении писатель, пожалуй, впервые в подцензурной литературе поднял вопрос о нескольких исторических “правдах”, максимально объективно и точно охарактеризовав предельную сложность общественных отношений в переломную эпоху революции и гражданской войны.

В романе “Сестры” писатель воссоздал реальную картину жизни СССР периода индустриализации и коллективизации. В произведении широко представлен весь спектр проблем, волновавших советских людей того времени: свобода слова и самоопределение личности, взаимоотношение общественного и индивидуального, новые формы морали и нравственности, особенности социально-политической ситуации в стране.

Своеобразной нравственно-идеологической основой творческих поисков писателя стала идея “живой жизни”, заключающаяся в осознании высочайшей ценности всего сущего. Практическим воплощением этой идеи являются главные героини его романов - Катя Сартанова (“В тупике”) и Нина Ратникова (“Сестры”). В трагические годы революции и гражданской войны, в период становления тоталитарного государства они своими поступками на деле отстаивают высокие общечеловеческие идеалы.

Ярко выраженный гражданский пафос вересаевских произведений сочетается с тяготением писателя к документально точному изображению жизни. Предпочтение факта в ущерб вымыслу, отказ от малейшего приукрашивания действительности сближают его творческий метод с эстетикой натурализма.

В последний период своего творчества Вересаев уделяет особое внимание проблемам поэтики: стройная архитектоника, строгая композиционная и хронологическая последовательность более ранних его повестей и рассказов сменяются нарочитой фрагментарностью, “лоскутностью” повествования. Архитектоника произведений отныне подчинена принципу коллажа, разрывающего непрерывность событийно-речевой коммуникации, а творческий метод монтажа становится излюбленным композиционным приемом писателя.