Міфологічні мотиви в українських народних казках про тварин

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КАРПЕНКО Світлана Дмитрівна

УДК 398.21

МІФОЛОГІЧНІ МОТИВИ В УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ КАЗКАХ ПРО ТВАРИН

10.01.07 - фольклористика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Центрі українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Таланчук Олена Михайлівна

Офіційні опоненти: Давидюк Віктор Феодосійович

доктор філологічних наук, професор кафедри української

літератури Волинського державного університету

імені Лесі Українки

Смагло Ніна Сергіївна

кандидат філологічних наук, доцент кафедри гуманітарних

наук Вінницького торгівельно-економічного інституту

Київського національного торгівельно-економічного

університету

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені

М.П.Драгоманова Міністерства освіти і науки України,

м.Київ

Захист відбудеться “20” січня 2005 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.15 із захисту докторських дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "17" грудня 2004 року

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради Д. 26.001.15, д.філол.н.,

професор Копаниця Л.М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. На сьогодні фольклористика як наука, системно вивчає синхронічний та діахронічний зрізи різних жанрів народної творчості, що зумовлює виникнення нових методик дослідження. З'ясування етнокультурних питань українського народу на науковому рівні є неможливим без дослідження жанру казок про тварин, як найдавнішого серед жанрів малої епіки. Це дослідження присвячене проблемі, яка вже півтора століття дискутується у фольклористиці, філософії, психології, фактично започаткованій Е.Тайлором та Дж.Фрезером на матеріалах світового фольклору, обрядовості та звичаєвості. Актуальність дослідження визначається й тим, що казки про тварин мають міфологічні мотиви.

Ґрунтовні дослідження казки як фольклорного жанру успішно розвивалися вже на початку ХІХ ст. Так, проблемою міфологічних витоків сюжетів, образів і мотивів епічних жанрів займалися К. і М. Мюллери, Х. Любек, Ф. Крейцар, А. Кун, В. Шварц, Ф. Лібрехт, В. Мангардт, Е. Тейлор, Я. Грімм, О. Афанасьєв. Інші дослідники (О. Потебня, М. Сумцов, Г. Булашев, В. Клінгер) досліджували походження “тваринного епосу” та казок про тварин. Метод компаративізму використовували у дослідженні казкового жанру Л. Колмачевський, І. Франко, В. Гнатюк. Історико-типологічний _ В. Пропп, Є. Костюхін, Є. Мелетинський. Художню структуру сюжетів казок про тварин досліджували Г. Сухобрус, В. Крук, І. Березовський, Л. Дунаєвська В. Давидюк. Над створенням покажчиків казкових сюжетів працювали А. Аарне, М. Андрєєв, Л. Бараг, І. Березовський.

Незважаючи на множину досліджень, тема дисертації в українській фольклористиці не була ще предметом спеціальної наукової праці, тому зумовлена назрілою потребою в науці дослідити генезис витоків міфопоетичних особливостей українських народних казок про тварин, а також необхідністю пізнання уявлень пращурів про світ, виявлених у ритуально-обрядових циклах. Саме тому назріла потреба її розробки на основі археологічних, історичних та фольклорних матеріалів з урахуванням сучасних методологічних підходів до наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах програми Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Дослідження проблематики українознавства в системі сучасних загально-світових тенденцій у розвитку націєтворчих процесів”.

Об'єктом дослідження є українські народні казки про тварин у публікаціях і дослідженнях двох останніх століть. Міфологічні мотиви цього жанру очевидні з того, що в основі казки лежить сакральна інформація.

Залучення новітніх методик дослідження фольклорних текстів, археологічних матеріалів періоду Давньої Русі та етнографічних розвідок науковців, що розкрили етапи формування культури українського народу в діахронії та синхронії, сприяло знаходженню в українських народних казках про тварин елементів давніх обрядів і ритуалів, що обумовлюють існування міфологічних мотивів у цьому жанрі.

Предметом дослідження виступають казкові сюжети, що не мають фабульного забарвлення та авторських (літературних) трансформацій. Дані тексти вважаються фольклорними згідно академічних збірників казок.

Хронологічні межі дослідження мають два виміри. З одного боку, вони сягають часів палеоліту завдяки археологічним матеріалам, що говорять про існування обрядів та ритуалів, пов'язаних із тваринами. З іншого боку, досліджувані фольклорні тексти казок про тварин датуються серединою ХІХ ст. та ХХ ст.

Теоретичною базою дослідження є наукові праці вітчизняних вчених фольклористів, етнографів, філософів, насамперед О. Потебні, М. Костомарова, М. Драгоманова, І. Франка, В. Гнатюка, М. Грушевського, Ф. Вовка, Д. Чижевського, І. Рудченка, П. Чубинського, С. Килимника, О. Воропая, М. Сумцова, І. Березовського, Г. Сухобрус, В. Юзвенко, Л. Дунаєвської, О. Бріциної, В. Давидюка про художні особливості та структуру фольклорних текстів, світоглядні та етнічні елементи, міфологічні та тотемістичні уявлення українського народу.

У процес дослідження залучено досягнення зарубіжної наукової думки у фольклористиці, зокрема, праці В. Міллера, О. Афанасьєва, О. Фрейденберг та О. Лосєва, які неодноразово говорили про міфічну основу казок; частково на роботи М. Сумцова, В. Топорова, А. Байбуріна, М. Бахтіна, Д. Зеленіна, Дж. Фрезера, О. Гури, Б. Рибакова, Н. Велецької, З. Соколової та А. ван Геннепа; психоаналітиків З. Фройда та К. Юнга; структураліста-антрополога К. Леві-Строса. В основу дослідження лягли методологічні засади висвітлені в роботах В. Проппа, В. Анікіна, Н. Вєдьорнікової, Е. Мелетинського, І. Крука, О. Новик, Ю. Бєрьозкіна, Л. Виноградової та С. Толстої.

Джерельною базою дослідження стали фольклорні тексти, численні монографії, архівні матеріали, збірники статей, словники, покажчики, журнальні статті.

Метою дослідження є встановлення наявності міфологічних мотивів в українських народних казках про тварин.

У ході реалізації поставленої мети визначено такі завдання:

1) простежити розвиток наукових досліджень жанру казок про тварин через висновки зроблені у напрацьованих попередниками матеріалах;

2) структурувати українські народні казки про тварин за сучасними науковими методиками;

3) висвітлити основні структурні компоненти сюжету казки про тварин;

4) встановити парадигму образу трікстера в досліджуваному жанрі;

5) з'ясувати існування зв'язку українських народних казок про тварин із ритуально-обрядовою дійсністю;

6) визначити міфологічні основи казкового жанру;

7) показати динаміку архаїчних нашарувань в образах і мотивах аналізованих текстів.

Методи дослідження. У роботі використано історико-генетичний, структурно-типологічний та структурно-семіотичний методи. Застосування історико-генетичного методу в цьому дослідженні зумовлено тим, що будь-яке фольклорне явище є наслідком ендогенних процесів у розвитку суспільства. Цей метод передбачає зіставлення фольклорних явищ у межах одного жанру. Оскільки історичність проектує дослідження в синхронію та діахронію, то робота залучає і структурно-типологічний та структурно-семіотичний методи.

Наукова новизна дослідження полягає як у виборі теми, так і у підходах до її опрацювання. У роботі по-новому розглянуто художню трансформацію первісних релігійних уявлень в українських народних казках про тварин. Узагальнивши теоретичні надбання попередників, спираючись на сюжетний масив фольклорних текстів, у дисертації було зроблено структурний аналіз жанру. У дослідженні поетичної структури казкових сюжетів розглянуто основні світоглядні та етнічні елементи. Запропоновано розгляд персонажів українських народних казок про тварин у двох площинах: синхронічній та діахронічній. Досліджено міфологічні елементи казки шляхом зіставлення сюжетів казок та міфів. Дисертантка пропонує наукові висновки про існування тотемічно-міфологічних мотивів у казковому жанрі.

Теоретичні результати дисертації полягають у розробці структурних методів аналізу процесів розвитку і побутування народних казок про тварин та у розгляді поетики українських казок про тварин у контексті світових міфологічних сюжетів і символів.

Практичне значення результатів. Матеріали дисертації передбачають можливості використання обґрунтованих у ній положень та висновків при написанні підручників та посібників із фольклористики, при розробці лекційних та спеціальних курсів, написанні дипломних та курсових робіт, у педагогічно-виховній та навчальній діяльності.

Апробація основних положень дисертації проводилася на наукових конференціях: “Україна на межі тисячоліть” (Київ, 19-20 листопада 2002 р.), “Українство у світі: традиційність культури та спільнотні взаємини” (Київ, 29-30 травня 2003 р.), Міжнародній науковій конференції “Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 14 квітня 2004 р.), науково-практичній конференції "Європейські орієнтири освіти України в умовах глобалізації" (Біла Церква, 4-6 червня 2004 р.), на засіданнях Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у чотирьох опублікованих працях автора, які розміщено у фахових наукових збірниках, рекомендованих ВАК України та двох статтях.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (194 сторінки). Текст дисертації викладено на 170 сторінках. Список використаних джерел нараховує 287 найменувань і розміщено на 23 сторінках.

Основний зміст роботи

Вступ. Обґрунтовується вибір теми, її актуальність та наукова новизна, визначається мета та завдання дослідження.

Перший розділ роботи - “Генезис жанру казок про тварин у сучасному науковому контексті” - присвячений огляду засад фольклористичних шкіл ХІХ - початку ХХ ст. стосовно генезису "тваринного епосу" та казок про тварин, особливостям їх функціонування.

Основне завдання першого розділу _ це встановлення генезису жанру казок про тварин через огляд напрацьованих попередниками матеріалів. Як засвідчили матеріали дослідження, вивчення казок про тварин розпочалося зі встановлення атрибуції приналежності казки до епосу про тварин. У результаті цього погляди вчених розділилися: одні вважали, що казки про тварин мають фабульне зародження (І. Франко, В. Гнатюк), тяжіють до міфології (Е. Тайлор, Я. Грімм, О. Афанасьєв, О. Потебня, Л.Дунаєвська) чи є прямим відображенням мисливської доби (В. Пропп, С. Азбєлєв, К. Чистов, О. Дей, В. Давидюк). На наступному етапі розвитку дослідження науковці звернулися до структури казок про тварин та їх різновидів, висунули гіпотезу про походження, розвиток та поширення епосу про тварин (Л. Колмачевський), в ракурсі наукових висновків попередників (Я. Грімм, Г. Гервінус). Порівняльний аналіз казок про тварин різних народів (білоруси, росіяни, українці) належить І. Круку. Генезис досліджень жанру українських народних казок про тварин продовжується доробком Л. Дунаєвської та В. Давидюка. До встановлення міфологічних витоків сюжетів, образів і мотивів епічних жанрів, залучалися матеріали аналізу космогонії, теократії, етнічних релігій і антропоморфізму, анімізму як форми первісних вірувань, що спроектували їх образи у символіку. У сучасному українському казкознавстві визначилося два основних напрямки дослідження жанру казки: порівняльно-історичний (Г. Сухобрус, І. Березовський, Л. Дунаєвська) і типологічний (О. Бріцина). Думка про походження казки з міфу як результату процесу самозбереження останнього і стала відправним пунктом наукової роботи.

Дисертантка звернула увагу на проблему первинної фіксації друкованих текстів українських народних казок про тварин. Як показали результати дослідження, сюжети, близькі до казкових, зустрічаються вже в літописній літературі Київської Русі Х-ХІІ століть. Казкові твори популяризувалися у цей період через перекладну повістеву літературу (дидактична повість “Стефаніт і Іхтілат”), різні повчання та проповіді, що були зафіксовані письмово.

Велику кількість казок про тварин вперше зустрічаємо у збірниках Івана Рудченка “Народні південноросійські казки” (1869, 1870), у подальшому вони виходять окремими збірками коштом дослідників народної творчості (К. Шейковський, П. Чубинський, О. Кольберг, І. Манжура, О. Малинка, В. Гнатюк, І. Рудченко, Г. Сухобрус, В. Возняк, І. Березовський, В. Юзвенко, В. Бойко, Л. Дунаєвська).

У наш час казка зберігає свої давні традиції, передбачаючи не лише дидактичні цілі, а й культурологічні, що виправдовує наявність в текстах казок елементів з обрядово-ритуального циклу нашого народу. Сучасні збірники містять і не згадувані раніше сюжети та варіанти казок, взяті із архівних фондів.

Другий розділ - “Синхронічний зріз жанру казок про тварин” - досліджує проблему структури жанру та трікстерське начало героїв казок.

Як показали результати дослідження, атрибути діючих осіб є змінними величинами казки, що зумовлює аналіз персонажів на основі з'ясування постійних, повторюваних і незалежних одиниць оповіді, якими є функції персонажів Пропп В. Морфология сказки.- М.: Наука, 1969. _ 168 с.. У казках про тварин виокремилося вісім функцій, оскільки в їх основі також лежать обряди переходу, однак іншого типу. Зважаючи на це, було встановлено множину функцій, які не названі В. Я. Проппом, тому що не фігурують у чарівних казках. Типовими для сюжетів казок про тварин є такі компоненти: 1) передання (вигнання) об'єкта в чужий простір; 2) освоєння тваринами об'єкту (простору) за допомогою механізму кумуляції (помічників); 3) знищення/пошкодження об'єкта внаслідок: навмисного сідання, роздушування, стріляння, перенаповнення об'єкту; 4) прибуття власника об'єкта, повідомлення про прибуття за допомогою звукових сигналів; 5) повернення об'єкта власникові з прибутком або у початковому вигляді; 6) трапезування; 7) побиття; 8) одруження. Самобутність жанру пропонує нам дослідити функціональні ряди, що відповідають різновидам сюжетних ліній: полювання, вигнання старих або непотрібних тварин з дому, трікстерські трюки.

У результаті аналізу та структурування сюжетів було встановлено, що особливістю їх є своєрідне розгортання колізій: а) в одному локусі, що зближує жанр казок про тварин із жанром новелістичної казки; б) на межі між своїм і чужим локусами, що є складовими жанрів соціально-побутових та чарівних казок; в) в різних локусах, що визначено В. Я. Проппом як функція “переходу між двома царствами” й нагадує розвиток колізії у жанрі чарівних казок. Ці пункти говорять про універсальний характер жанру казок про тварин, про довершеність побудови сюжету, що дає підстави говорити про архаїчність та відшліфованість форми, зокрема про його міфологічні корені.

Досліджуючи функціональні можливості персонажів українських народних казок про тварин, встановлено: 1) однакові функції можуть виконуватися різними персонажами, відповідно й один персонаж може виконувати найрізноманітніші ролі; 2) класифікація дійових осіб за ролями ускладнюється тим, що функції, задані відносно особи, змінні, тому що казки про тварин головного героя у сталому вигляді не мають; 3) дії персонажа зумовлені вихідною ситуацією та усталеним фольклорним сюжетом.

На відміну від чарівних казок, у казках про тварин поняття “речі” відсутнє. Використовуючи певні предмети, герой вступає з ними у союзні стосунки ("Казка про Довгомудика" (зб. Березовського)). Наприклад, у казці "Котик і Півник" (зб. "Про котика, півника та інших", Харків, 1998) у варіативному спектрі сюжету скрипку замінено бандуркою, а мішок - тайстрою чи писаною торбою. Така відмінність зумовлена регіональними відмінностями побутування казки (східні та західні регіони України).

Проведення порівняльного аналізу персонажів за методикою Л. Виноградової та С. Толстої Виноградова Л.Н., Толстая С.М. К проблеме идентификации и сравнения персонажей славянской мифологии. // СБФ Верование. Ритуал. Текст. - М., 1994. - С.154-175. зумовило встановлення дисертанткою набору семантичних ознак та станів (індивідуального, сімейного, станового, локального). Наприклад, в індивідуальному статусі герої казок про тварин - це тварини, поділені за ознаками статі (чоловіча/жіноча), із природнім виглядом. Зовнішній вигляд персонажів тісно пов'язаний із назвою героя, що зумовлює висновок про різні фізичні ознаки героїв (Голе Телятко, Бичок-Третячок, Кабан-Іклан, Вовчок-Сірячок, Коник-Жеребчик). Чимало колізій розкриває тему каліцтва персонажів (фізичного чи духовного), опікування тварин святими чи Богом ("Неповодження вовка"). Кореляції персонажів у дослідженні здійснено з допомогою опозицій: живий/мертвий, здоровий/хворий, сонний/пильнуючий, цілий/розділенний, справжній/переодягнений, видимий/невидимий, сильний/слабкий, мудрий/нерозумний, добрий/злий, гарний/потворний, чистий/брудний, великий/малий. Ознаки сімейного статусу надбудовуються над ознаками статі та віку. Між тваринами та між людьми і тваринами існують сімейні взаємини. Між тваринами - родинні та свояцькі стосунки. Становий статус персонажів найяскравіше виражений у казках алегоричного змісту. У дослідженні цей статус вказує на час створення чи соціальні межі побутування сюжету. Персонажі українських народних казок про тварин мають свої постійні локуси перебування. Потрапляння до чужого локусу співвідноситься з необхідністю подолання меж між частинами казкового простору, однією з основних особливостей якого є навколомежовий простір.

Вміння танцювати, грати на музичних інструментах, смішити чи веселити у народній творчості називають "хитрою наукою". Персонажі казок про тварин вдаються до всіх її видів із метою звільнення від злотворців.

Окремо досліджено трікстерські сюжети. Українські казки про тварин в своїй основі мають трікстерські міфологічні сюжети. "У всіх трюках класичного трікстера складається одна ситуація: успіх його цілковито залежить від дій антагоніста. Для цього він повинен увесь час враховувати не лише свої інтереси, але й інтереси антагоніста (другого субєкта) - його цілі, бажання, мотивації, способи дій" Е.Новик. Структура сказочного трюка // От мифа к литературе. Сборник в честь семидесятипятилетия Е.М.Мелетинского. - М., 1993. - С.145-160..

Аналіз сюжетів із трікстерськами мотивами та переліком функцій, притаманних українському герою-трікстеру, дає підстави для висновку, що: а) герой недооцінює в очах антагоніста себе як потенційного супротивника: вдає друга, родича, хворого, мертвого, в результаті чого антагоніст втрачає обачність, а трікстер отримує бажане або доступ до нього (предикати: удавана смерть "Лисичка-Сестричка і Вовк-Панібрат" (зб. Бер.), удаваний відхід "Вовк і козенята" (зб. Бер.), імітація дружелюбності "Котик і Півник" (зб. "Про Котика, Півника та інших"), пасивність, безпорадність, нешкідливість "Зайцева хатка" (зб. Бер.)); б) герой перебільшує в очах антагоніста свою силу (шантаж "Коза-Дереза" (зб. "Дідо-всевідо"), "Лисиця і Соловей" (зб. Бер.), удавані погрози, демонстрація марного опору "Троє поросят і Вовк" (зб. Бер.)); в) герой недооцінює перед антагоністом свої переваги (силу, багатство (дратування) "Як Лев утопився в колодязі"(зб. Бер.)); г) герой вихваляє антагоніста (похвала, мудрість, возвеличення "Лисиця і Ворона" (зб. Бер.), "Колобок" (зб. Бер.)); д) герой знецінює об'єкт перед антагоністом (демонстрація даремної його охорони "Дружба Пса з Вовком", "Лисиця й виноград" (зб. Бер.), "Перемир'я" (зб. Бер.)); е) герой вихваляє малоцінний обєкт перед антагоністом (вдавана приманка, зваба більшою здобиччю "Лисиця і Вовк" (зб. Бер.)). Перераховані трюки в своїй основі мають декілька предикатів: удавана небезпека, приманка, родичання, слабкість, смерть, підступна порада, намовляння, дратування. У казках про тварин лисиця і вовк - це конкуруючі образи. Вони намагаються виманити здобич один в одного, або примусити добувати їжу для себе. Наприклад, вовк просить у лисиці риби, використовуючи трюк "удаваний родич", а лисиця - трюк "підступна порада" (ловити рибу хвостом), щоб знищити супротивника. Крім цього, лисиця взаємодіє з іншими персонажами: вдає мертву, щоб виманити здобич (рибу), використовує трюк "удавана приманка", щоб поміняти пиріжок зі сміттям на Бичка-Третячка. Сюжетний хід базується на трюкові та анти трюкові як реакції персонажа.

Структура трюкового сюжету в українських народних казках про тварин має два центри, два суб'єкти дії - трікстер і антагоніст, які довільно можуть мінятися місцями у тексті оповіді і діють за формулою "трюк - контр трюк (анти трюк)", хоча в трюках можуть брати участь декілька персонажів. Наприклад, у досліджуваному жанрі змагаються групи свійських та диких тварин ("Війна Пса з Вовком", "Кіт, Цап та Баран"). Для цього встановлено трікстерські трюки та виділено множину міфологічних сюжетів, структурно подібних до сюжетів українських народних казок про тварин. Серед міфів є сюжети з мотивами обману, порушенням харчових та сексуальних заборон, які Ю. Бєрьозкін поділив на чотири групи Берёзкин Ю.Е. Трикстер как серия эпизодов // Труды факультета этнологии. - СПб: ИДПО “Европейский ун-т в Санкт-Питербурге”, 1995. - С.97-164.. Схожість міфологічних та казкових сюжетів дає підстави стверджувати, що останні міфологічного походження.

Результати дослідження показали, що до першої групи входять сюжетні кліше типу “Невміле наслідування” (сюжети: “Лисиця і Вовк”, “Як звірі ходили пастися у золоте просо”), “Дичина танцює навколо мисливця” (“Як Лисиця висповідала Зайця, Качку та Півня”), “Змагання” (“Лисиця та Рак”, “Як Їжак і Заєць бігли навипередки”), “В будинку не видно господаря” (“Казка про Довгомудика”), “Несправжня наречена” (“Лисичка-Сестричка”), “Битий небитого везе” (“Лисичка-Сестричка і Вовк-Панібрат”), “Трікстер та інші” (“Звірі в ямі”). Міфологічному трюкові “Вдаваний мертвий” відповідає казка “Про Вовчика-Братика і Лисичку-Сестричку”, де лисиця імітує свою смерть, щоб їсти рибу на самоті, повністю відповідає сюжету міфа.

До другої групи належить міфологічний сюжет “Герої в пошуках чогось”, який накладається на казки “Телятко, Кабан, Півник, Качур та вовки”, “Як звірі хату будували”, де тварини подорожують у пошуках літа чи теплих країв. Вони потрапляють до чужого локусу, змагаються з аборигенами (вовки, лисиця, ведмідь) і отримують перемогу.

Назви сюжетів третьої групи, у яких зображено дії протагоністів і гротескні мотиви (наприклад, розчленування тіла) відсутні, аналогів у досліджуваному жанрі не мають.

До четвертої групи належить міфологічний сюжет типу “Самоїд”, де герой-супротивник поїдає себе або роздирає себе. Серед казкових сюжетів сюди належать: “Лисичка, Вовчик, Ведмедик, Свинка, Зайчик і Кішечка”, “Лисиця на зимівлі у Вовка та Ведмедя” (зб. Бер.).

Використовуючи типологію відносної аналогічності структури чарівних, соціально-побутових казок та казок про тварин, автором розглянуто основні структурні компоненти сюжетів через функціонуючі у ньому семантичні ознаки та трікстерське начало (трюки). Як показали результати дослідження, образом трікстера в казках про тварин виступають лисиця, вовк, кіт та коза-дереза. За героєм-трікстером зберігається особлива поведінка, визначення якої збігається із особливостями поведінки міфологічного трікстера.

У третьому розділі - "Діахронічний зріз жанру казок про тварин" - здійснено аналіз казок про тварин у діахронічному аспекті, де різниця між міфом і казкою очевидна, особливо коли порівнювати історично крайні форми (первинний міф та казки про тварин). Казки про тварин у сюжетному контексті доносять до читача елементи соціальної та побутової дійсності. На це вказують виведені вченими (В. Анікін, Н. Вєдьорнікова, І. Березовський, Г. Сухобрус, Л. Дунаєвська) загальні особливості казок про тварин: а) специфічний склад персонажів (казкові образи - традиційні типи); б) конфлікти відбивають реальні життєві стосунки між людьми; в) антропоморфізм; г) широке використання діалогів.

Оскільки в основі фольклорного жанру лежить обрядово-ритуальний цикл, то казкам притаманне встановлення спектру обрядів переходу (шаманське камлання, ініціація та жертвопринесення). У результаті дослідження українські казки про тварин за тематичним принципом поділяються на 1) обмінні стосунки між людиною і тваринним світом; 2) походження рослинної жертви для тварин; 3) протистояння диких та свійських тварин; 4) змагання між дикими тваринами; 5) тотемне начало казок про тварин (жрецькі сюжети), а за груповим на 1) казки з відгомоном обряду ініціації; 2) сюжети із елементами шаманського камлання; 3) казки з обрядом братчини; 4) сюжети з ритуалом проганяння старої чи хворої тварини з дому; 5) казки про отримання благ від духа-тотема; 6) казки з відгомоном ритуалу жертвопринесення). Цей поділ на групи розпорошений за тематичним переліком сюжетів і досліджується у роботі дисертантки побіжно.

Розкриваючи тему "Обмінні відносини між людиною і тваринним світом", проаналізовано казки “Рукавичка”, "Солом"яний бичок", "Як чоловік учив вовка господарювати", "Ведмежа лапа". В них встановлено тричленну будову сюжетів, що є суттєвою ознакою всього різновиду казок про тварин. У казці “Солом'яний бичок” структура ритуального обміну полягає у ідейному спів паданні сценарію казки та ритуалу (основою сюжету є усунення біди (нестачі) з допомогою шаманського ритуального подорожування у царство духів та добування бажаних цінностей шляхом обміну). У казці присутні елементи і шаманського камлання і мисливського сюжету (полювання на звірину з допомогою приманки). Руйнація вихідних уявлень про обмінні відносини між людиною та тваринним світом відобразилась у сюжетах “Як чоловік учив вовка господарювати”, рос. аналог “Вершки и корешки” та “Ведмежа лапа”. Угода між чоловіком та вовком (ведмедем) має гротескний характер, базуючи на укладанні нерівноправної угоди про поділ результатів землеробства (хліб, овочі).

У підрозділі - "Походження рослинної жертви для тварин" - на основі аналізу казок “Колобок” та “Коржик” встановлено, що мова в них йде про ритуальний хліб, який пекли із першого та останнього збіжжя. У казці детально розписано процес приготування страви та ритуальне дійство. Процес випікання (борошно + яйця = тісто + сметана + вогонь = колобок) - це сакральне дійство (трансформація), в якому стара людини - носій знання і досвіду ери - виступає творцем. Як відомо, першопредки, деміурги, культурні герої - це насамперед центральні персонажі міфів творіння, у яких вони породжують (предки), виготовляють (деміурги) чи добувають (культурні герої) природні і культурні об'єкти, встановлюють соціальні та релігійні інститути.

У казці “Коржик” головного героя (Коржика) виготовляють із знайденого зерна, що значно розширює процес його створення: зерно перетирають на борошно, замішують тісто, розкачують, печуть. За дослідженнями О.Новик обрядів шаманського камлання Новик Е.С. Обряд и фольклор в сибирском шаманизме: опыт сопоставления структур. - М.: Наука, 1984. _ 304 с., такий хід сюжету відповідає приготуванню шамана до зустрічі з духом-дарувачем. Випечений коржик (жертву-дар) дід власноручно котить перед дарувачами, обираючи тим самим духа-дарувача. Не визначено, хто буде його їсти: “Хто зловить, той і з'їсть”. В сюжеті переповідається гра з ритуальним хлібом.

У підрозділі - "Сюжети, засновані на протистоянні свійських і диких тварин" - розглядається протистояння між позитивними (свійськими) та негативними (дикими) персонажами, що у міфах про близнюків накладається на дії героя і трікстера. В основі однієї з досліджуваних груп сюжетів лежить подорожування вигнанців у чужому просторі. Цю подорож співвіднесено з обрядом ініціації, де на початковій стадії наявне символічне вигнання ініціанта, спонукання його до проходження обряду ініціації, проте сюжети цієї групи казок, як структурний елемент, мають зв'язок із ритуалами переходу.

Сюжетний хід вигнання старої свійської тварини притаманний певній множині казок про тварин, що дозволяє виділити їх в окрему групу. Аналізуючи цю групу, ми звернули увагу на накладання давнього народного звичаю виганяти старих батьків та тварин, дослідженого Н.Велецькою, на сюжети "Осел, ведмідь і вовк" і "Цап та Баран".

У казках розповідається про вигнанців, але залучається ідея братання-одруження. Це сюжети “Про щирого Пса” та “Сірко”, де йдеться про звичай за добро платити добром, а ширше - міфологічна ідея тотожного взаємообміну між сакральними світами. Пес і вовк є представниками різних локусів (свого-чужого), проте вони допомагають один одному. Точкою відліку, яка визначає поділ на своє і чуже, є людська родина. У казці “Пан Коцький” йдеться про інший вид взаємодії свійських та диких тварин - братання-одруження з метою отримання переваги чи верховенства. В сюжетах такого типу відобразився звичай організовувати бенкет у “складчину”, відомості про який знаходимо ще в літописах часів Київської Русі.

Тема "Змагання між дикими тваринами" виділяється дослідниками жанру казок про тварин вже давно. Герої, що змагаються, контрастують своїми природними даними. В українських народних казках тварини змагаються у фізичних ("Заєць та Їжак", "Лисиця та Рак"), розумових здібностях (“Як Заєць Ведмедя в колодязі втопив”, “Звірі під пануванням Лева”) та за здобич (виманювання здобичі) (“Лисичка на зимівлі у Вовка і Ведмедя'').

У підрозділі “Тотемне начало казок про тварин (жрецькі сюжети)", досліджено відображення архаїчних вірувань у певних сюжетах. Існування культів тварин зафіксоване матеріальними та писемними пам'ятками вже давно. Саме це і дозволяє припустити, що тварини, яким поклонялися, входили до тотемів.

Iз тотемом-трікстером зустрічаємося й у казці “Коза-Дереза”, де поводження діда з героїнею нагадує поведінку з твариною-тотемом (всіляке догоджання). У цьому сюжеті наявний обряд ініціації, який яскраво відображений у прелімінальному періоді. Підготовка кози до випробувань супроводжується й випробуваннями для інших героїв (члени родини діда). Проте Коза в традиційному житті нашого народу була покровителем земних благ, врожаю (пор. колядну гру: “Де коза ходить, там жито родить, де коза ногою, там жито копною”), а це уможливлює той факт, що коза-тотем із дідом-жрецем проводять ініціювання членів родини.

Звертаючись до сюжетів про вовка, знаходимо незмінним його бажання всіх з'їсти. Це прямий натяк на тотемне начало в цьому образі - тотем завжди готовий прийняти жертву. Наприклад, “Вовк та кравець” - “Поший кожуха, бо з'їм”; “Куций вовк” - “…їв би я коней, але спершу хочу тебе спробувати скушати; …я мушу тебе з'їсти”. Фізична вада вовка (куцість) є проявом його хтонічної природи, тотемності (цар над вовками, клеймований, ініційований (посвячений), найстарший). Народне вірування про виділення вовкові жертви самим богом і результат вовчої непокори відображено у казках “Неповодження вовка”, “Невдатні лови”, “Як вовк хотів з'їсти чоловіка”.

Певній кількості українських народних казках про тварин притаманна тема сповідування, яку попередньо досліджувала В. Адріанова-Перетц Адріанова-Перетц В. Казки про лисицю-сповідницю // Етнографічний вісник. - Вип. 10, 1932. - С.27-45.. Сюжети такого типу виникають на етапі руйнування тотемістичних уявлень. Наприклад, казка “Лисиця-сповідниця” відкрито говорить про культових служителів. Лисиця втілює образ священика, парафраз давнього жриця, але є ідеологемою сповідування християнства (щороку люди ходили на богомілля до великих церков).

З'ясовуючи художню природу українських народних казок про тварин із ритуально-обрядовою дійсністю, визначаючи міфологічні основи казкового жанру, простежуючи динаміку архаїчних нашарувань в образах і мотивах аналізованих текстів, ми встановили шляхи інкорпорації ритуалів та обрядів у казку. Спираючись на дослідження попередників (В. Пропп, В. Давидюк), автор доходить висновку, що казковий жанр містить міфологічні мотиви, що вливалися протягом тривалого часу при формуванні зовнішньої структури тексту.

Висновки

Проведене дослідження виправдало мету та завдання і дає підстави для таких висновків:

1. Фольклорний текст казки це інформаційно-історичний елемент народної культури, який заслуговує на серйозне вивчення із використанням фактажу та пильного аналізу варіативного спектру.

2. Казки про тварин правдиво і образно змальовують народний побут, звичаї, різні сторони громадської і господарської діяльності людей (Г.Сухобрус), визначають їх своєрідність (І.Березовський), проте у наукових джерелах менше уваги звернено на міфологічні мотиви у фольклорних текстах про тварин.

3. Дослідженням підтверджена доцільність та визначені основні напрямки подальшого розвитку наукових тем, незамінність змістових розшифрувань жанру у дидактиці. Нині текстовий аналіз казок про тварин, частково здійснений В. Клінгером, І. Березовським, Л. Дунаєвською та В. Давидюком, є недостатнім для вироблення фундаментальних висновків стосовно природи жанру та його локальних особливостей. Виникає потреба у проведенні аналізу текстів, визначенні спектру ритуальних та обрядових дійств, відображених у казкових сюжетах.

4. Аналіз у синхронію та діахронію дозволив охопити можливі варіанти фольклористичних досліджень. Казки про тварин синхронно відображають суспільні відносини у чотирьох статусах: індивідуальному, сімейному, соціальному та локальному. У діахронічному плані цей різновид жанру казки має ритуально-обрядову генезу, що уможливлює колізійний спектр сюжетів українських народних казок про тварин.

5. Аналіз ритуально-обрядових дійств українських народних казок про тварин показав, що в основі сюжетів спостерігаються: обмінні відносини між людиною і тваринним світом, зокрема зображуються рослинні жертви тваринам. У казках про тварин чимало сюжетів будуються на протистоянні свійських і диких тварин, змаганні між дикими тваринами. Певна група оповідей засвідчує тотемні мотиви. Множина тварин-покровителів пов'язана з мотивами обрядово-ритуальних дійств.

6. Дослідженням підтверджено наявність в масиві українських казок про тварин трікстерських сюжетів. Мотиви трюків є прямим натяком на їх "трікстерське начало". Образ трікстера в українських народних казках про тварин має ті ж ознаки, що й міфологічний трікстер.

7. Сюжетна палітра казок про тварин значно ширша, проте певний пласт казок доводить наявність існування архаїчного зв'язку між міфами та казками про тварин.

8. У результаті дослідження встановлено медіаторську функцію лисиці (жриця), вовка та ведмедя на основі археологічних та етнографічних відомостей. Пограниччя та розгортання колізій саме у цьому локусі вказали на посередницьку властивість персонажів, а паралелі з обрядово-ритуального та звичаєвого кола нашого народу підтвердили це.

9. Дослідження не вичерпало всіх аспектів проблеми виникнення та інкорпорації міфологічних та обрядово-ритуальних мотивів у казку. Подальшого дослідження потребують композиційні елементи оповідей про тварин, психологічно-смислове навантаження персонажів, паралелі між ритуально-обрядовим циклом українського етносу та казковою традицією.

Результати дисертації, що складають предмет захисту, було отримано самостійно.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Карпенко С.Д. Зв'язок українських народних казок про тварин із соціальною і побутовою дійсністю // Система і структура східнослов'янських мов: Зб. наук. пр. - К.: Знання, 2002. - С.113-118.

2. Карпенко С.Д. Явище тотемізму в українських народних казках про тварин // Українознавство. / Вісник Kиївського національного університету імені Тараса Шевченка. / - Вип. 6. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2002. - С.39-45.

3. Карпенко С.Д. Прояви зв'язків українських народних казок про тварин із тотемізмом // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Вип. 17: Зб. наук. пр. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2003. - С.142-150.

4. Карпенко С.Д. Структурний метод дослідження казок про тварин // Літературознавчі студії. / Зб. наук. пр. / - Вип. 9. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. - С.120-125.

5. Карпенко С.Д. Генезис жанру казки про тварин. Сучасне бачення // Українознавство. / Вісник Kиївського національного університету імені Тараса Шевченка. / - Вип. 8. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2004. - С.10-13.

6. Карпенко С.Д. Методологічні засади формування сучасних досліджень на прикладі фольклорного жанру казок про тварин // Європейські орієнтири освіти України в умовах глобалізації / Mатеріали науково-практичної конференції - Біла Церква, 2004. - С.43-48.

АНОТАЦІЯ

Карпенко С.Д. Міфологічні мотиви в українських народних казках про тварин. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.

У дисертації розглядається українська народна казка про тварин як одне із джерел міфологічних мотивів. Через визначення цих мотивів вирішуються проблеми встановлення генезису жанру, структури та структурних компонентів (семантичні ознаки, "трікстерське начало"), образу трікстера, існування зв'язку українських народних казок про тварин із ритуально-обрядовими дійствами, динаміки архаїчних нашарувань в образах і мотивах аналізованих текстів.

Доповнено висновки попередників про поетичну трансформацію первісних релігійних уявлень у контексті української народної казки про тварин. Доведено існування тотемно-міфологічних мотивів у казковому жанрі.

Ключові слова: фольклор, міфологія, казки про тварин, трікстер, тотем, образ, мотив.

АННОТАЦИЯ

Карпенко С.Д. Мифологические мотивы в украинских народных сказках о животных. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2005.

Заимствуя отечественную и зарубежную методологию исследования жанра сказки, в работе освещены синхронический и диахронический аспекты исследований украинских народных сказок о животных. В синхроническом плане жанр сказок о животных проявляет инкорпорацию общественных взаимоотношений и законов построения общества в сюжеты, что отразилось в четырех статусах: индивидуальном, семейном, социальном и локальном.

Сделано структурный анализ жанра. Особенностью сюжетов сказок о животных является то, что существует несколько вариантов развития коллизий: а) в одном локусе, что сращивает сказку о животных с социально-бытовой сказкой; б) в пограничном месте между своим и чужим локусами, что уподобляет исследуемый жанр с жанрами социально-бытовых и волшебных сказок; в) в разных локусах, обозначеного В. Проппом как функция "перемещения между двумя царствами", что напоминает развитие коллизии в жанре волшебных сказок.

Исследован трикстер и его трюки в украинских народных сказках о животных. Определён спектр сказочных сюжетов с героями-трикстерами, а именно зооморфным трикстером и сюжеты о странствовании героев в поисках определенных благ.

В диахроническом аспекте, основываясь на археологических, исторических и фольклористических материалах, установлено соответствие между мифологическими и сказочными сюжетами и, как результат, выделено пять тем сказочных сюжетов: 1) обменные отношения между человеком и животным миром; 2) происхождение растительной жертвы для животных; 3) сюжеты, основанные на противостоянии домашних и диких животных; 4) состязания между дикими животными; 5) тотемистическое начало сказок о животных, "жреческие" сюжеты. На ритуально-обрядовом уровне украинские народные сказки о животных подразделяются на шесть групп: 1) сказки с элементами обряда инициации; 2) сюжеты с элементами шаманского камлания; 3) сказки, в которых отражен обряд братчины; 4) ритуальное изгнание старого или больного из дому; 5) сказки, в которых говориться о получении благ от духа-тотема; 6) сказки с отзвуками ритуала жертвоприношения.

Мифологические основы сказочного жанра концентрируются вокруг мифологических клише следующей тематики: неумелое подражание, дичь танцует вокруг охотника, соревнование, в избушке не видно хозяина, ложная невеста, битый небитого везёт, трикстер и другие, мнимый мёртвый, герой в поисках чего-то, самоед. Сюжетная палитра жанра безусловно шире, но предложеное количество рассмотреных сюжетов доказывает существование архаической связи между мифами и сказками о животных.

В результате исследования установлено медиаторскую функцию лисы (жрица), волка и медведя на основе археологических и этнографических данных. Пограничный локус и развитие коллизии именно здесь указали на посреднические свойства персонажей, а проведённые параллели к народным обрядам и ритуалам подтверждают это.

Ключевые слова: фольклор, мифология, сказки о животных, трикстер, тотем, образ, мотив.

SUMMARY

Karpenko S.D. The Mytholody Motives in Ukrainian Folk Fairy tales about animals. - Manuscript.

Thesis on the obtaining of a scientific degree of the candidate of philological science by specialty 10.07.07 - Folkloristic. - The Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2005.

Ukrainian folk fairy tales about animals as a basic source of mythological theme is regarded in the thesis. The genre essence, the structural peculiarities, semantic characteristics are conceived. The image of trickster related to national traditions and rituals in animalistic fairy tales are under consideration based upon archaic dynamic in images and themes of analyzed texts.

The dissertation is devoted to poetic transformation of the primeval religious thoughts in the context of Ukrainian folk fairy tales about animals.

The historical and cultural analysis of previous research has determined the existence of either mythological or totem themes in fairy tale genre.

Key words: folklore, mythology, fairy tales about animals, trickster, totem, image, motives.

Размещено на Allbest.ru