Сучасний дитячий фольклор: семантичний, структурний, функціональний аспекти

Аналіз опитувань учнів 5-6 класів показав, що всі оповідання про “викликання” мають в основі певні всезагальні знання. У цьому жанрі загальнокультурні уявлення зберігаються у свідомості дитини: сусідство світу видимого і невидимого, необхідна умова заселення невидимого світу надприродними істотами, що володіють магічними властивостями. Як показує навіть поверховий аналіз, ця картина світу досить близька тій, що збереглася в образній структурі “страшилок”, “страшних оповідань”. Проте на зміну уявленню про стихійне проникнення небезпечних невидимих сил у світ упорядкованого реального життя приходить ідея керованого контакту з іншим простором та його мешканцями. Отже, “міфологічні” знання дитини набувають свободи вибору: у 8-12 років вона знає, що контакт з надприродним персонажем неможливий, але його можна спровокувати або, навпаки, уникнути.

Таким чином, дитяче “магічне” мислення у “ворожіннях”, “викликаннях” виявляє особливість у тому, що в уяві дитини окремі речі можуть взаємодіяти незалежно від відстані і часу. Віра в магічну силу слова і дії в дитячій творчості має надзвичайну підтримку завдяки психічній природі дитини і тій культурній спадщині, яку вона засвоює. Звичайно діти певний вид “викликань” самі називають “ворожінням”. Міська дитяча традиція виробила ще один тип “викликань”, які межують із спіритичними сеансами дорослих.

Міфологічні персонажі дитячої “магії” - калейдоскопічні: з персонажами народної демонології поруч співіснують казкові, літературні персонажі (Чортик, Гноми, Цербер - триголова собака із змією замість хвоста, Пікова Дама, Русалка, Червона Шапочка, Попелюшка, Відьма) і образи, народжені дитячою уявою (Жуйний Король). Просторові локуси дитячої магії набагато вужчі, як в “страшних оповіданнях”, і вирізняються широким спектром способів магічного виклику (малювання, годування-задобрювання, коментування малюнка, створення маргінального простору) та атрибутами (люстерко, гребінець, блюдце з водою, голка з ниткою, папір, взуття тощо). Аналіз різних видів “магічної” дитячої творчості дозволяє виявити її жанрову домінанту - функціональність: спілкування з іншим світом з метою переконатися в його існуванні, переживання уявного здійснення бажаної мрії, випробування сили волі і швидкості реакції в екстремальних ситуаціях, гра.

Таким чином, захоплення дитини магічною традицією, як однією з ігрових форм діяльності, відповідає психічним і творчим її потребам, допомагає утвердитись в своїх творчих можливостях перед таємничим світом невідомого.

Матеріалом останнього підрозділу дисертації - “Семантика глузду та безглуздості в структурі дитячих лічилок” - служать лічилки, основою яких є не лише визначення черговості у грі, але й словесна трансмісія, що пов'язана з прямим і завуальованим рахунком, своєрідною грою з числами, що закономірно веде до словесної “зарозумілості” і словесної гри загалом.

Спостереження доводять, що продуктивним вектором у дослідженні поетики “зарозумілості” дитячих лічилок є не лише їх аналіз як словесних експериментів (К. Чуковський), поетичних наративів-ворожінь (Г. Виноградов), простеження генези цієї словесної форми від “таємної лічби” до сюжетності (В. Анікін), а й урахування віку дитини та позатекстових зв'язків, зміна яких несе за собою різку заміну і семантики тексту. Від психологічної потреби дітей супроводжувати рухи ритмічно організованим словом “зарозумілі” лічилки входять в контекст орнаментальних віршованих експромтів “автономного дитячого мовлення” (Л. Виготський), якими діти супроводжують гру, що може спрямовуватися у двох напрямках.

Перший - у структуру емоційних звукових повторів дітей раннього віку (2-4 роки) приходять ускладнення: несподівані звукові комбінації, фонеми, які утворюють нові слова з особливою звуковою фактурою - незрозумілі для виконавців, але цікаві за звучанням, що є природнім в процесі оволодівання дитиною мовленням і мовою. Наприклад: “Куна, пунда, кара мунда, Дунда, бунда, парамун” (Рабчук Олександр, 4 роки, м. Вишневе, Київська область).

Другий - діти часто переробляють відомі їм тексти, спрощуючи і пристосовуючи їх до конкретної аудиторії. Таку властивість можна вважати особливістю лічилок. У них відсутнє понятійне значення слів, вся зацікавленість виявляється у фонетичному звучанні: “Ене, бене, рекс, Футер, фунтер, жекс. Ене, бене, ряба, Фунтер, мунтер, жаба (Рабчук Олександр, 7 роки, м. Вишневе, Київська область).

З часом зарозумілі віршики не зникають з дитячого репертуару, а, навпаки, збагачуються, і найголовнішу можливість такого збагачення дисертант пов'язує із лічилкою як однією із існуючих форм трансформації дитячого мислення та моделюючою можливістю дитячої мовленнєвої культури.

Звідси робиться найголовніший висновок підрозділу: семантика дитячих зарозумілих лічилок, жанру, який спочатку відносили і до зарозумілої дитячої магії, і до однієї з форм, що нагадує стародавні магічні замовляння, засвоює традиційні моделі лічилок, але саме зарозуміла мова і ритм як диференціюючі ознаки таких лічилок, прямо залежать від вікового розвитку та вікової психології дітей, від розвитку їх мислення та його вербального втілення, іншими словами, можливості і потреби дитини виявити свою творчу обдарованість.

У “Висновках” підкреслюється цілісність, синкретизм, поліфункціональність і творча полісемія жанрів сучасного дитячого фольклору: однією стороною він пов'язаний з традиційною культурою, а іншою - із природнім виявом психічного стану дитини та законів творчого мислення дитинства. Жанровий склад сучасного дитячого фольклору на семантичному, структурному, функціональному рівні становить систему, яка характеризується сюжетно-мотивною, образною спільністю. Текстам усної дитячої традиції притаманні об'єктивні та суб'єктивні жанроутворюючі ознаки, відносно стійка поетична структура. В кожному окремому наративному творі, різних його варіантах, парапародійних, пародійних та пародичних формах виділяються провідні (базові) мотиви, які вказують на відносно невелику жанрову продуктивність. Ці структурні компоненти, мотиви і образи мають здебільшого узагальнюючий характер і здатні повторюватись впродовж історичного й епічного часу, трансформуючись відповідно до вікових особливостей психічного і культурного розвитку дитини, конкретної мовленнєвої ситуації, але не втрачаючи зв'язків з первинним смислом, парадигматикою традиційної культури. Цілісність і мобільність наративних жанрів сучасного дитячого фольклору здійснюється через генетичні, типологічні та естетичні коди, які реалізуються на синхронному та діахронному рівнях.

Багатоваріантність, схожість, стереотиповість, що виявляються в схожих мотивах, персонажах, особливості виконавства і функціонування текстів сучасного дитячого фольклору говорять про специфічність епічної традиції і не можуть вивчатися поза загальною теорією фольклору та його специфікою, теорією жанрів, генезою і міфологією, історичною поетикою.

У підведенні підсумків аналізу сучасного дитячого фольклору наголошується, що перші спроби дитячого “міфотворення” є результатом тривалого процесу, свого роду історією психічного життя дитини. Однак, звертання до міфу як вербального тексту в широкому смислі слова є наближення до суті світоглядної основи, системи уявлень, що відповідає міфологічному мисленню дитини дошкільного і шкільного віку.

За немудрим інвентарем дитячої міфології - психологічні константи, емоційні переживання предметів створюють в уяві дитини пластичні образи, які являють собою, за К. -Г. Юнгом, “психічну енергію і знаходять опору в “колективному безсвідомому”. З такої точки зору, усна дитяча творчість, сучасний дитячий фольклор зокрема, - психічні явища, що виражають глибинну суть, котра відображає суб'єктивні емоційні переживання і підтверджена загальним потоком культури, в якій розвивається особистість. Він актуалізується, по-перше, в закономірностях пародійних інтерпретацій “серйозних” жанрів сучасного дитячого фольклору, де пародіювання в усній творчості дитини - не просто словесна гра, а принципова світоглядна і психологічна співзалежність, яка виявляється у структурі пародійних текстів та у характері їх виконання; по-друге, актуалізація творчого розвитку дитини виявляється в “магічній” традиції сучасного дитячого фольклору, яка є однією з форм ігрової діяльності дитини, відповідає її психічним і творчим потребам, допомагає утвердитись у власних творчих можливостях; по-третє - в поетиці жанрів сучасної дитячої традиції, дослідження якої обґрунтовує функціональну природу різних жанрів сучасної дитячої усної творчості, її семантичну структурованість та своєрідність системи засобів художнього вираження.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сучасна дитяча творчість у контексті фундаментальних досліджень феноменології //Література. Фольклор. Проблеми поетики: 3б. наук. праць/ Упорядн. Л.Т. Шурко. - К. : "Київський університет", 2002. - Вип. 12. - С. 105-112.

2. “Зловісні плями” в страшних оповіданнях дітей як культурний і психологічний архетип// Література. Фольклор. Проблеми поетики: 3б. наук. праць/ Упорядн. Л.Т. Шурко. - К. : "Київський університет", 2003. -Вип. 14. - С. 62-67.

3. Зрозуміти дитячий світ (Розшифрування таємниць сучасного дитячого фольклору)//Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2003 - №5. - С. 200-206.

4. Сучасний дитячий фольклор у контексті ідеї життєтворчості // Українська мова і література. - 2005. - №38. - С. 28-34.

АНОТАЦІЯ

дитячий фольклор творчість логіка

Кулинич С.П. Сучасний дитячий фольклор: семантичний, структурний, функціональний аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10. 01. 07-фольклористика. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2005.

У дисертації розглядається українська сучасна усна дитяча традиція як явище не тільки творчо багате, а й неоднорідне й неоднозначне. Через визначення змісту, об'єму і межі понять “дитячий фольклор”, “сучасний дитячий фольклор”, аналіз мотивів, сюжетів та образної системи наративних текстів вирішуються проблеми встановлення генези як “серйозних” жанрів та їх структурних компонентів, так і пародійних, парапародійних та пародичних форм функціонування дитячої уснотворчості, текстографічних загадок, “магічних” викликань, лічилок.

У дисертації аналізується логіка та механізми творення сучасного дитячого фольклору, що розглядається як синкретичний вид духовної культури, творчими домінантами якої визначаються дитячий неспокій, тривога, страх, гра та гумор, а художні орієнтації і жанрові переваги дітей різного віку відображають складний процес соціалізації і творчого саморозвитку дитини.

Важливою умовою дослідження виступає концептуалізація, методологічно нове обґрунтування специфіки сучасного дитячого фольклору, що виявляються на семантичному, структурному, функціональному рівнях.

Ключові слова: сучасний дитячий фольклор, поетика, жанр, “страшилка”, “страшна історія”, пародія, текстографічна загадка, викликання, лічилка.

АННОТАЦИЯ

Кулинич С.П. Современный детский фольклор: семантический, структурный, функциональный аспекты”. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10. 01. 07 - фольклористика. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2005.

В диссертации комплексно исследуются семантический, структурный и функциональный аспекты одного из малоизученных явлений устной детской традиции - современного детского фольклора, для которого характерны две разновекторные тенденции: традиционность и динамика как следствие особенной воспримчивости детей к социально-историческим и культурным изменениям. В результате исследования определены универсальные параметры, с помощью которых можно классифицировать материал и адекватно его описать, верифицировать ряд важнейших средств формирования, сбережения и трансляции картины мира: фунциональное предназначение, бытование и исполнение произведений, степень присутствия игрового начала, особенности художественного воспроизведения действительности с помощью системы стабильных топосов.

В диссертации на концептуальной основе определены координаты теоретической модели современного детского фольклора, проанализировано состояние определимости категорий “детский фольклор”, “современный детский фольклор”, обобщены и систематизированы критерии идентификации этих явлений, определена их специфика.

В работе впервые системно рассмотрено самое характерное явление коллективной устной традиции детей - “страшилки”, “страшные истории”, которые отображают механизм становления детской личности с помощью устного детского творчества. Автор концентрирует внимание на страх и юмор, как на определяющие начала не только содержания, но и структуры жанров, которые появляются в связи с необходимостью художественного осмысления действительности.

В связи с возрастной психологией ребенка ставится вопрос о закономерности интерпретаций современной детской традиции - возникновение травестий “серйозних” жанров детского фольклора (пародийных, парапародийных, пародических форм) как не только словесной игры, комического эффекта повествования, а выражения принципиальной мировоззренческой и психологической взаимозависимости.

Определяя пространственные координаты символической системи современного детского фольклора, диссертант акцентирует внимание на своеобразной роли универсального модуля “дом” в детской фантазии, символике психической жизни ребенка в продуктах коллективного творчества детей - текстах “современного детского фольклора” (нарративных жанрах, текстографических загадках, “заманках”). В диссертации устанавливается семантика цветового эпитета в “жизненном пространстве” современного детского фольклора, где цвет несет в себе не столько качество какого-то предмета, сколько качество аффекта - сигнала опастности. Наблюдение и анализ разных видов “магического” детского творчества определили его функциональные особенности: общение с иным миром с целью убедиться в его существовании, испытание силы воли и скорости реакции в экстремальных ситуациях, игра, которые отвечают творческим потребностям ребенка и помогают выявить его творческую одаренность. Важным условием исследования выступает концептуализация, методологически новое обоснование специфики современного детского фольклора, которые проявляются на семантическом, структурном и функциональном уровнях.

Ключевые слова: современный детский фольклор, поэтика, жанр, “страшилка”, ”страшная история”, пародия, текстографическая загадка, вызывание, считалка.

SUMMARY

Kulynych S.P. Modern child's folk-lore: semantic, structural, functional aspects. - Manuscript.

Dissertation for the scholar's degree of the candidate of Philological Sciences in the speciality 10. 01. 07. - folkloristiks. - Kyiv National University named after Taras Shevchenko, Kyiv, 2005. Modern Ukrainian child's spoken language as a phenomenon not only creatively rich but as a phenomenon dissimilar and not synonymous is regarded in the dissertation. The problems of determining the genesis as a “serious” genres and its structural peculiarities just as parody functioning forms of a child's folk-lore, textographik riddles, “magic” charms, rhymes are solved by means of determining the matter, the size and the limits of conceptions “child's folk-lore” “modern child's folk-lore”, by analyzing the narrative text. The dissertation studies the formation's logic and mechanism of modern child's folk-lore which is regarded as a syncretic kind of spiritual culture, the creative power of which is in child's restless, uneasiness, fear, play and humor where the artistic orientations and genre's preferences if the children of different ages reflect the complicated process of socialization and creative self-perfection of a child. The significant condition of a reseach is a methologicaly new basis of a specificity of modern child's folk-lore, which is shown by semantic, structural, functional levels. Key words: modern child's folk-lore, poetry, genre, “scare story”,”fear story”, paragy, textographik riddles, “magic” charms, rhymes.

Размещено на Allbest.ru