Кримський макроміф у житті і творчості В.В. Набокова

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

10.01.02 - російська література

КРИМСЬКИЙ МАКРОМІФ У ЖИТТІ ТА ТВОРЧОСТІ В.В. НАБОКОВА

БЕСПАЛОВА ОЛЕНА КОСТЯНТИНІВНА

Сімферополь - 2006

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Останнім часом у філологічній науці все більше уваги приділяється взаємозв'язку між художнім текстом і відображеним у ньому життєвим простором, що зумовило виникнення понять “геопоетика” та “Х-текст”. Уже існує безліч робіт, присвячених Московському, Петербурзькому, Київському, Пермському, Карельському, Уральському, Італійському текстам у російській літературі. Відносно недавно зроблено спробу виділення Кримського тексту, в результаті чого з'ясовано, що він виник у рамках Таврійського міфу, який, у свою чергу, є південним аналогом або варіантом міфу Петербурзького: “…Петербурзький текст був породжений петербурзьким міфом, Кримський текст - міфом Тавриди. Останній став південним полюсом петербурзького літературного міфу. Відображена в літературі петербурзька міфологія <…> прямо або опосередковано стала однією з найважливіших складових первинної мови Кримського тексту в процесі його народження і генезису” (О.П.Люсий). Базові компоненти Кримського тексту виявляються і при детальному вивченні творчості російського й американського письменника В.В. Набокова (1899-1977).

Актуальність дослідження. Літературна спадщина Набокова є об'єктом пильного наукового інтересу. Численні статті, збірники, монографії вітчизняних і зарубіжних дослідників все частіше висвітлюють той чи інший період творчості письменника (берлінський, паризький, американський, швейцарський). Автори цих робіт справедливо вбачають зв'язок між його біографією і творчою долею. Проте той факт, що на початку свого художницького шляху Набоков досить тривалий час (з листопада 1917 р. - по квітень 1919 р.) жив у Криму, дотепер не знайшов належного осмислення.

Уперше в зарубіжному набоковознавстві на важливість кримського періоду у творчому розвитку Набокова вказав новозеландський дослідник Б. Бойд. Він же виділив деякі особливості розробки “кримської теми” у творах письменника. Услід за ним американські набоковознавці Д.Б. Джонсон і М.Д. Шраєр назвали кримський етап біографії Набокова одним з найважливіших у процесі його творчого становлення. У російськомовному набоковознавстві перебування Набокова в Криму частково висвітлювалося в книгах Н.А.Анастасьєва, О.М. Звєрева, Б. Носика, проте ці відомості мають побіжний характер, трапляються й окремі фактичні неточності. З українських дослідників зазначеній проблемі неодноразово приділяли увагу Г.А. Галіченко, І.І. Петрова, М.В. Карабанова і М.М. Поздняков, які також кваліфікували кримський період як один з найважливіших моментів творчої еволюції Набокова, але обмежувалися лише констатацією цього факту, не намагаючись відтворити повну картину життя і художньої діяльності письменника в Криму. Насправді ж саме тут сформувалися основоположні засади набоковської картини світу, склалися принципово значимі особливості її літературного втілення.

Тому назріла необхідність пильного вивчення творчості Набокова під новим кутом зору, а саме у світлі питань про те, яким чином і якою мірою півтора року інтенсивного творчого й особистого життя Набокова в Криму позначилося на формуванні його письменницької індивідуальності; як події кримської дійсності відображаються в подальшій творчості письменника; чому став можливим постійний “діалог” письменника з Кримом у формі численних то явних, то прихованих алюзій, ремінісценцій, згадок, творчих “повернень”. Актуальність дослідження цієї проблематики не підлягає сумніву, оскільки допомагає з'ясувати джерела і специфіку набоковської системи художнього мислення й аргументовано довести, що в певному розумінні саме “кримська катастрофа” сформувала той образ Набокова-митця, який згодом, десятиріччя за десятиріччям, відкриватиметься читачам.

Архетипичні мотиви й образи, алюзії, відсилання до міфологічних першоджерел і приклади авторської міфотворчості у творах Набокова теж неодноразово привертали увагу дослідників. Зафіксована набоковознавцями (В.П. Старк, А.О. Філімонов) наявність у його творчості “петербурзького міфу” демонструє схильність письменника до міфологічного мислення взагалі і водночас побічно підтверджує наявність у нього “кримського міфу” (згідно з теорією О.П. Люсого). Однак проблему “кримського міфу” як специфічного явища художнього методу Набокова лише позначено. У цьому плані показовими є насамперед роботи кримських учених М.О. Новикової та І.М. Богоявленської, а також американської дослідниці К. Бланк.

Тим часом реальність свідчить, що на кримському матеріалі в Набокова склався навіть не міф, а “макроміф”, без урахування якого неможливо в усій повноті осмислити новаторство й цілеспрямованість його творчого пошуку. Це ще раз підтверджує актуальність дослідження, присвяченого вивченню Криму і як “біографічного факту” в житті Набокова, і як нової міфопоетичної реальності, переробленої і перетвореної його творчою фантазією.

Відомо, що з проблемами неоміфології тісно пов'язані ідеї інтертекстуальності, що міфопоетика літератури ХХ століття являє собою один із проявів інтертекстуальності. Під інтертекстуальністю розуміється “загальна сукупність міжтекстових зв'язків, до складу яких входить не тільки несвідома, автоматична або самодостатня ігрова цитація, але й спрямовані, осмислені, оцінні відсилання до попередніх текстів і літературних фактів” (В.Є. Халізєв). З цього явища виростає поняття інтертексту в широкому значенні терміна як “єдності людської культури, у тому числі і всесвітньої літератури” (А.А.Рубан). У свою чергу, інтертекст неминуче стає “передтекстом будь-якого повторюваного тексту” (В.П. Руднєв), формуючи за допомогою цитат, алюзій, ремінісценцій, міфологем, стилізації, пародіювання тощо новий текст - інтертекст у вузькому значенні слова. Без сумніву, Кримський текст Набокова постає інтертекстом у вузькому розумінні терміна, тобто текстом, націленим на свідомий “діалог” з текстами О.С. Пушкіна, а також Л.М. Толстого, А.П. Чехова, І.О. Буніна, і в той же час є передтекстом його багатьох більш зрілих творів. З'ясування закономірності функціонування Кримського тексту Набокова є актуальним не тільки для набоковознавства як розділу вітчизняної історії літератури, але й для теорії літературознавчої науки, спрямованої на розкриття механізму взаємодії таких явищ, як “архетип”, “міф”, “текст”, “інтертекст”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського в межах теми “Актуальні проблеми історії і теорії російської та зарубіжної літератури” (номер держреєстрації 01. 98U005637).

Метою дисертаційної роботи є вивчення джерел та шляхів формування, змістової сутності, поетики і структурної організації “кримського макроміфу” Набокова як основної системотвірної категорії його прози й поезії.

Відповідно до поставленої мети в дисертаційному дослідженні ставляться такі завдання:

1) виявлення, систематизація, осмислення фактів кримського етапу життя письменника (із залученням архівних матеріалів і періодики тієї пори, мемуарних джерел, автобіографій Набокова та його наукових біографій, складених як вітчизняними, так і зарубіжними авторами);

2) аналіз подальшого творчого відображення і міфологізації біографічних реалій у художніх творах Набокова різних років та в його наукових працях;

3) виділення структурних компонентів “кримського макроміфу” в мистецтві Набокова, осмислення принципів їх взаємодії;

4) визначення природи і характеру інтертекстуальності Кримського тексту Набокова, його співвідношення з “кримським макроміфом”;

5) висвітлення основних способів “кодування” письменником кримського матеріалу на імпліцитному рівні творів різної родової і жанрової природи.

Об'єктом дослідження в дисертації є художня творчість Набокова в цілому, а також його наукові роботи з літературознавства й ентомології. Всебічному осмисленню піддається кримський період життя письменника як початковий етап формування його поетичної манери, а також зародження ідейно-образного змісту і стилю прозаїчних творів.

Предмет дослідження - запропонована в роботі концепція “кримського макроміфу” та його ролі в житті і творчості письменника.

Методи дослідження. Для реалізації поставленої мети і розв'язання сформульованих завдань дисертації використано комплекс літературознавчих методів, основними з яких є біографічний, історико-генетичний, функціональний, порівняльно-типологічний, системний, а також принцип міфопоетичного аналізу авторського тексту. Теоретико-методологічною основою дисертації стали праці з теорії і поетики міфу, дослідження з неоміфології (А.І. Журавльової, Д.Є.Максимова, Є.М. Мелетинського, З.Г. Мінц, М.О. Новикової, А.Є.Нямцу, В.М.Топорова та ін.), а також роботи, присвячені біографії і творчості В.В. Набокова.

Наукова новизна дисертації зумовлена тим, що:

1) вперше детально проаналізовано літературну спадщину Набокова з погляду наявності в ній кримського компонента, який пов'язує воєдино російський та англомовний періоди творчості письменника; встановлено роль цього компонента як основи формування певної оригінальної художньо-семантичної цілісності, міфологічної за своєю природою і функціями;

2) таку цілісність, іменовану в дисертації “кримським макроміфом”, охарактеризовано як унікальну трирівневу систему, що є синтезом авторських міфів про Крим як сакральний центр, освячений перебуванням тут Пушкіна, як “утрачений рай” і як місце “вічного повернення” людини до батьківщини і до самої себе;

3) докладно простежено особливості втілення цього макроміфу в конкретних творах Набокова, у зв'язку з чим багато з них піддано певному переосмисленню; на підставі зробленого аналізу встановлено первинність набоковського “макроміфу” відносно його Кримського тексту, а також доведено, що Кримський текст письменника є одночасно інтертекстом і передтекстом його творів, написаних після еміграції; підтверджено ідею, що “кримський макроміф” є системотвірним чинником усієї творчості Набокова;

4) виявлено високий ступінь автобіографічності кримських подій, відображених у ранній поезії і прозі Набокова, і такий же високий ступінь “кодування” їх у його зрілій творчості, що значно розширює уявлення про специфіку художнього методу В. Сиріна - Набокова.

Теоретичне значення дослідження визначається тим, що в ньому продовжено осмислення продуктивних, проте недостатньо затребуваних сучасною філологією констант - “Кримський текст”, “кримський міф” і “макроміф”, відкритих і введених у науковий обіг літературознавцями ТНУ (І.М. Богоявленською, В.П. Казаріним, О.П.Люсим, М.О. Новиковою, К.В. Черноусовою).

Практичне значення роботи зумовлене можливістю використання її результатів як для подальшого осмислення творчості Набокова в академічній науці і складання нових коментарів до його творів, так і для вивчення у вищих навчальних закладах курсу історії російської та зарубіжної літератури ХХ століття, проведення спецкурсів і спецсемінарів, що стосуються кримської теми у творах письменників різних епох або проблем інтертекстуальності і міфопоетики. Матеріали дослідження можуть бути застосовані в підготовці тематичних екскурсій з краєзнавства, а також у практиці викладання літератури рідного краю в середній школі.

Особистий внесок здобувача. Дисертація і всі опубліковані статті написані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи і дисертація в цілому обговорювалися на засіданнях кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Основні положення роботи викладено в доповідях, прочитаних на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу ТНУ (2000-2005 рр.), на III Кримській Міжнародній науковій конференції “Пілігрими Криму. Осінь - 98” (Сімферополь, 1998), Х Міжнародній науковій конференції “М.О. Волошин - поет і мислитель” (Коктебель, 1999), IХ Кримських Пушкінських Міжнародних Читаннях “Пушкін і Крим” (Гурзуф, 1999), I Міжнародних Набоковських Читаннях (Ялта, Лівадія, 1999), I Кримських Міжнародних Читаннях “Крим і світова література”(Феодосія, 2003), VI Міжнародних Набоковських Читаннях (Севастополь, Батіліман, 2004).

Публікації. З теми дисертації опубліковано 8 робіт, з них 4 - у провідних наукових фахових виданнях України, 4 - у матеріалах наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, 2 додатків. Обсяг дисертації - 217 сторінок. Список використаних джерел налічує 200 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

поетика макроміф набоков кримський

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання роботи, об'єкт і предмет аналізу, охарактеризовано методологічну базу дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Окремо обґрунтовано причини аналізу не тільки художніх творів Набокова, написаних у різні періоди творчості, але й наукових текстів письменника.

Перший розділ дисертації - “Кримський текст В.В. Набокова як відображення кримського міфу” - складається з чотирьох підрозділів. У першому з них - “Історія вивчення “кримської теми” і кримського міфу в сучасному літературознавстві” - простежено розвиток літературознавчої думки, по-перше, у процесі аналізу спадщини Набокова, по-друге, в ході дослідження “кримської теми” і кримського міфу у творчості як цього автора, так і інших письменників, у чиїх творах виявляються ознаки Кримського тексту.

Виділено різні компоненти, на стику яких феномен кримського міфу проявляє себе найбільш яскраво. Поетапно відтворено багатоступінчастий генезис кримського міфу. Зокрема, з'ясовано, що у XVIII - на початку XIX ст. велику роль у формуванні кримського міфу відіграла належність Криму до античності (в історичному плані), і його “південно-східна” ознака (географічна й етнічна). Важливим етапом розвитку кримського міфу стало закріплення в російській літературі міфу про Тавриду, а потім, завдяки відвіданню півострова Пушкіним, виникнення власне “пушкінського” міфу. В середині XIX сторіччя певну роль у кристалізації кримського міфу відіграв міф “севастопольський”, породжений Кримською війною 1853 - 1856 рр. У ХХ ст. становлення кримського міфу завершили інтерпретація Криму як місця розташування художньої колонії, трактування його як центру спілкування і творчості літераторів та художників Срібного століття (волошинський “Дім Поета”). Органічно ввійшли до складу кримського міфу також просторовий “коктебельський”, або “кіммерійський”, міф, створений М. Волошиним у поезії, і, нарешті, “білий” Крим - останній оплот старої Росії, що відходить у небуття.

У підрозділі визначено найчастіше використовувані літературні жанри, у межах яких кримський міф реалізується особливо рельєфно: поема, елегія, ліричний вірш, оповідання, меншою мірою - роман, повість. Констатується, що феномен кримського міфу зумовив виникнення специфічних жанрів. Так, А. Міцкевич для відображення всієї повноти природи Криму, його життя створив цикл сонетів, який не тільки став зразком цього поетичного жанру для російської поезії в цілому, але й заклав традицію “кримських сонетів” у російській літературі. У ХХ ст. О. Грін, спонукуваний любов'ю до кримської екзотики, розробив жанр “феєрії” (“Червоні вітрила”).

Порівняно недавно кримські вчені зробили успішні спроби виділити кримський міф у творчості Набокова (М.О. Новикова, І.М.Богоявленська). Дослідники показали, що його схильність до містифікації й міфологізації проявилася досить рано і властива усій його творчості. Розвиваючи ідеї попередників, дисертант встановлює, що, будучи цілісною структурою, кримський міф в інтерпретації Набокова є поєднанням трьох нерозривно пов'язаних міфопоетичних компонентів. Цим зумовлено використання в дисертації терміна “макроміф” стосовно творів, що так чи інакше торкаються кримської теми.

У підрозділі 1.2. - “Складові “кримського макроміфу” у творах В.В. Набокова” - подано розгорнуту характеристику поняття “кримський макроміф” Набокова як трирівневої міфопоетичної системи, що включає:

Крим “пушкінський” - домінуючий компонент художнього цілого;

концепцію Криму як “утраченого раю”;

інтерпретацію Криму як місця і мети “вічного повернення”.

Тут же доведено первинність для письменника кримського міфу відносно міфу петербурзького, такого значимого в його спадщині. Саме кримський міф, а не навпаки (всупереч думці О.П. Люсого) викликав появу петербурзького міфу в подальшій творчості Набокова. У віршах “докримського” періоду (юнацька збірка “Стихи”, 1916), написаних безпосередньо в Петербурзі та його околицях, не йдеться про міфопоетичний простір Північної Пальміри, поетична увага Набокова зайнята зовсім іншими “матеріями”: першим коханням, першими розлуками. Петербург слугує лише німим свідком бурхливого роману ліричного героя, нейтральним тлом, на якому ще яскравіше виступає образ героїні - адресата віршів Набокова (“Столице”, “У дворцов Невы я брожу, не рад...”). Потрапивши в “чужий” простір Криму, Набоков кардинально змінює свій погляд на “малу батьківщину”. Він занурюється в “пушкінські орієнталії”, і, починаючи вибудовувати перші рівні “кримського макроміфу”, озирається назад з тугою про втрачене. Остаточно втративши батьківщину, Набоков починає вже свідомо вибудовувати свій петербурзький міф, недарма перші його ознаки виявляються лише у віршах, написаних за кордоном (“Петербург” - 1921 р., “Петербург” - 1922 р., “Петербург” - 1923 р., “Санкт-Петербург” - 1924 р.).

Перший рівень “кримського макроміфу” складає серія мотивів кримської лірики і російської прози Набокова, серед яких - мотив вигнання, мотив “таємної любові”, мотив моря, мотив “свого”/“чужого” берега. У роботі також доведено, що російські оповідання і романи письменника продовжують розвивати другий рівень “кримського макроміфу” - концепцію Криму як “утраченого раю”. Основний мотив творів англомовного періоду - мотив “вічного повернення” - є набоковською інтерпретацією ніцшеанської ідеї циклічного розвитку світу.

У підрозділі 1.3. - “Особливості кримського тексту В.В. Набокова” - запропоновано класифікацію “кримських” творів письменника. “Кримська тема” в його творчості - це багатопланова і складна для вивчення сфера. Кримський текст у художній спадщині Набокова має два різновиди: твори, написані безпосередньо в Криму, і роботи, в яких прямо або опосередковано згадуються кримські реалії чи факти з біографії письменника періоду його перебування на півострові.

До першої групи творів належить рання лірика Набокова, яка частково ввійшла до опублікованих уже за кордоном збірок “Гроздь” (Берлін, 1923) і “Горний путь” (Берлін, 1923). Ця група віршів, у свою чергу, поділяється на дві самостійні підгрупи: вірші на кримську тематику (в основному - пейзажні замальовки), а також вірші, темою яких стають історичні або філософські питання, що цікавлять автора в якийсь конкретний момент життя. Друга група включає всі інші поетичні і прозаїчні твори автора, написані як у російськомовний, так і в англомовний періоди його творчості: вірші, поеми, ранні оповідання, російські романи, зрілі оповідання й англомовні романи. Існує ще один тип творів - наукові праці, які стоять в набоковській творчості окремо, але продовжують кримську тему. Будучи багатогранним і обдарованим у багатьох сферах, Набоков, залишив дослідникам, крім художніх творів, значний науковий матеріал з літературної проблематики (лекції з російської та зарубіжної літератури, критичні есе, літературознавчі статті, тритомний Коментар до ним же перекладеного на англійську мову “Євгенія Онєгіна”), а також низку наукових праць в одній з гілок ентомології - лепідоптерології.

Мотив “повернення” у творах Набокова простежується в контексті творчої традиції письменників першої хвилі еміграції. Погляд на Крим як на своєрідний рубіж, останній оплот і пропущений шанс щасливого буття став загальним місцем у світогляді письменників російського зарубіжжя, незважаючи на їхню приналежність до різних, інколи відверто ворожих письменницьких угруповань. Набоков, який ніколи не входив до жодної з творчих спілок або політичних організацій, також поділяв цей погляд.

У роботі показано, що визначення закономірностей, за якими у творах Набокова функціонує система міф-дійсність, ускладнюється тим, що в поетиці письменника бувальщина і художній вимисел часто переплетені настільки тісно, що практично їх важко відрізнити. Те, що було в реальності, і те, що породжене художньою фантазією автора, являють собою два нерозривні та взаємозумовлені компоненти цієї системи. Все це насамперед стосується кримського географічного і культурно-історичного простору, зображеного на сторінках творів Набокова. Тут цілком реальні кримські топоніми (“Ялта”, “Феодосія”, “Севастополь”, “Бахчисарай” “Ай-Петрі”, “Аю-Даг”) сусідять з прикладами оказіональної топонімії, цілком породженими або зміненими письменницькою фантазією Набокова (“Адреїз”, “Моліньяк”, “Алтин-Даг”, “Татарія” тощо).

У підрозділі 1.4. - “Джерела “кримського макроміфу” В.В. Набокова: Крим у біографії письменника” - за допомогою історико-функціонального і біографічного методів дослідження відновлено образ Криму початку ХХ століття: охарактеризовано “кримське оточення” Набокова; порушено питання про вплив М. Волошина, В.Поля, о. С. Булгакова на формування молодого таланту.

Тут же уточнено кримські заняття Набокова (ентомологічні експедиції, перші спроби в серйозній поезії та перекладацькій діяльності, участь у постановці п'єси А. Шніцлера “Флірт”, експериментальне вивчення метричної системи А. Бєлого), а також дати подій і адреси. Зокрема, доведено, що Набоков не міг жити в севастопольському готелі “Метрополь”, і виявлено іншу останню набоковську адресу - готель Кіста.

Визначено ступінь автобіографічності і відповідності кримських реалій та художньої реальності у творах письменника, а також причини, що спонукали його до створення кримської міфопоетичної моделі.

Другий розділ дисертації - “Крим у творчості В.В. Набокова (В. Сиріна) 1917-го - 1930-х років” - складається з трьох підрозділів. Підрозділ 2.1. - “Кримська лірика В. Сиріна: теми, мотиви, образи” - присвячено дослідженню кримських мотивів у ранній поезії Набокова “гаспринського”, “лівадійського” і “севастопольського” періодів.

Виявлено своєрідність кримської пейзажної лірики Набокова, яка виявляється в синтезі традиції російського пейзажу (філософського, романтичного, символістського) і численних елементів східної поетики (надмірна барвистість метафор і порівнянь, яскрава рельєфність образів).

Визначено основні символи, ключові поняття, найважливіші тропи і прийоми в кримських віршах Набокова. Це дає змогу обґрунтувати твердження про те, що кримська лірика поета - це не прохідний етап його творчості, а передтекст більш пізніх творів, основа для подальшого розвитку багатьох уперше порушених тем, а також матеріал для побудови в зрілих віршах і прозі письменника всіх трьох рівнів “кримського макроміфу”.

У кримській ліриці Набокова серед ключових виділено такі поняття, як “свобода”, “любов”, “щастя”, “ностальгія”, “поетичне покликання”, “Бог”. Найчастіше трапляються такі символічні образи: місяць, зірки, море, береза (як знак півночі, покинутої батьківщини), квітучий мигдаль (як емблема півдня, зокрема Криму). Головні архетипічні мотиви кримської лірики Набокова - це мотиви “вигнання / мандрів”, “двійництва”. Основними темами, які вперше порушені в Криму і які згодом стали “знаковими” в зрілій творчості письменника, є теми дитинства, шахів, метеликів, снів, творчості і творця.

У підрозділі також визначено коло поетів-попередників і сучасників, що прямо вплинули на ранні поетичні спроби Набокова (А.Бєлий, М. Волошин, В. Жуковський, Д. Минаєв, О. Пушкін, О.К.Толстой та ін.).

Підрозділ 2.2. - “Пушкінський міф” у поезії В. Сиріна” - присвячено дослідженню набоковської системи “кримських міфологем”, які є основними компонентами “пушкінського міфу” як першого пласта аналізованого “макроміфу”. Проведено типологічні паралелі з моделями “пушкінського міфу”, створеного А. Голенищевим-Кутузовим, М. Цвєтаєвою, Д. Мережковським та іншими поетами.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Коршунова Е.К. Владимир Набоков: энтомолог, пишущий стихи// Вопросы русской литературы: Межвузовский научный сборник. - Симферополь: Крымский Архив, 1999. - Выпуск 4 (61). - С.79-84.

Коршунова Е.К. К вопросу о датах биографии (Крымский период) // В.В. Набоков: pro et contra. Материалы и исследования о жизни и творчестве В.В. Набокова: Антология. - Том 2. - СПб.: РХГИ, 2001. - С.958-961.

Беспалова Е.К. Крымские следы в русскоязычных романах В.В. Набокова // Вопросы русской литературы: Межвузовский научный сборник. - Симферополь: Крымский Архив, 2004. - Вып. 10 (67). - С. 133-141.

Беспалова Е.К. Крымский макромиф в произведениях В.В. Набокова // Вопросы русской литературы: Межвузовский научный сборник. - Симферополь: Крымский Архив, 2005. - Вып. 11 (68). - С. 130-137.

Коршунова Е.К. Владимир Набоков и Крым: жизнь и творчество// Материалы Третьей Крымской Международной научной конференции “Пилигримы Крыма. Осень - 98”. - Симферополь: Крымский Архив, 1999. - С.133-138.

Коршунова Е.К. Максимилиан Волошин и Владимир Набоков: попытка сближения// Материалы Десятой Международной научной конференции “М.А. Волошин - поэт и мыслитель” (Крым, Коктебель 17-21 мая 1999г.) - Симферополь: Крымский Архив, 2000. - С.34-40.

Беспалова Е.К. Крымский миф в стихотворениях В. Набокова-Сирина // Крымский Набоковский научный сборник. - Вып 4. - Симферополь: Крымский Архив, 2004. - С. 42-51.

Беспалова Е.К. Тема детства в творчестве Владимира Набокова // Крымский Набоковский научный сборник. - Вып 4. - Симферополь: Крымский Архив, 2004. - С. 52-58.

Размещено на Allbest.ru