Автор і герой у прозі Анатолія Дімарова: еволюція взаємодії (компаративний аспект)

Крим з Кара-Дагом, Коктебелем мають в оповіді А.Дімарова особливий авторсько-образний статус і дають підставу говорити про певну автономність існування географічних образів, що живуть і розвиваються у творі А.Дімарова за власними законами як такі, що самі-себе-в-собі показують. З огляду на це актуалізується образ географічного простору і статус природної людини, що, в свою чергу, продукує розуміння його як предмета філософського інтересу, де природно-фізичні фактори сприяють становленню духовної сфери особистості. Простір Коктебеля заповнений збирачами каміння, і серед них А.Дімаров як герой оповіді, який в цю мить у процесі оповіді формується і як маргінальна постать, тобто така, яку можна було б означити як географічно-духовний маргінал. Ця постать знецінює ключову сентенцію марксистсько-ленінської філософії, в результаті чого вже не буття визначає свідомість, а, навпаки, свідомість визначає буття. Прагнення вийти за межі будь-яких проявів „радянськості” приводить до усвідомлення того, що маргіналізм і є цією необхідною формою, а звідси виникає бажання „пережити Кара-Даг”.

Таким чином, реальний географічний простір постає як авторсько-образний витвір, в межах якого формується Дімаров-автор-творець і Дімаров-герой, перебуваючи у процесі постійного душевно-духовного становлення.

У підрозділі 3.2. “Інтерпретація ідеї „людини культури”” розглядається процес створення образу “людини культури”, досліджується побутування буденної свідомості епохи як прояву народної культури в творах А.Дімарова.

Висхідна позиція в осягненні заявленої проблеми обумовлена продукуванням думки В.Днєпрова про „роман художньої культури”, що образно виявляє сенс національної культури, а звідси і розуміння „людини культури” як вираження „смислу духовності”. В опануванні його А.Дімаров пройшов декілька етапів. Один із них пов'язаний із повістю „На коні й під конем”, де його художні пошуки реалізувалися в образі автора і в героєві-оповідачі, що балансували на межі, яка відчутна з позицій і можливостей сучасного аналізу. У такий спосіб А.Дімаров досягає ефекту стереоскопічності. Адже оцінка подій і постатей, дана підлітком, юнаком, неодмінно корегується автором. Він завжди уособлений часом і життєвим досвідом. Але це лише художній засіб. Насправді ж він трепетно оберігає цей ювенільний світ у постаті автора-героя-оповідача.

Специфіка цього синтезу обумовлена зверненням до традиції оповідної („сказової”) манери, що передбачала наявність адекватного типу. А.Дімаров апелює до образу простака, але не до безграмотного селюка, відомого з часів середньовіччя, а до ідеї особистості, як феномена цілісності культури. Проблема, започаткована в межах ліричної прози, була майстерно розгорнута в „авторській”, у „Прожитому...”. Письменник спрямовує зусилля на дослідження побутування „низової” культури, буденної свідомості епохи як прояву народної культури. Проте дімаровський тип простака зітканий уже не стільки із реалій, скільки із ігрових форм. Він вибудовує простака за ігровою моделлю культури, його ж побутування розглядається як „самостійний” і „перевершений” тип буття (за Гадамером). Дімаров повертається до „театрального тексту” культури, яким пронизане все ХХ ст., і стає навіть текстом життя.

Тип простака поповнюється рисами характерника. А.Дімаров поповнює його як тип свідомості, передусім акцентуючи, що „низові” форми культури, до яких належать типи простака, характерника, пройшли етап тоталітарної культури і збереглись у свідомості, але не стільки в масовій, скільки в свідомості творчої особистості. Цю ідею - автора-героя-оповідача - як носія „низових”, народних форм культури, як і ідеї природної людини, А.Дімаров реалізував у постмодерністському культурному просторі, що продукує синтез ігрових форм мистецтва і життя.

У Висновках узагальнюються результати дослідження.

Проблема образу автора - одна із головних проблем сучасного літературознавства. У літературознавстві останніх трьох десятиліть (українському і зарубіжному) міцно вкорінилася думка про образ автора як наскрізну інтегруючу категорію художнього твору, що пронизує всю його структуру і визначає взаємодію всіх його елементів.

Перегляд ключових концепцій автора, створених провідними науковцями ХХ ст. - М.Бахтіна, В.Виноградова, С.Аверінцева, Р.Барта - свідчить про те, що категорія автора сприймається й тлумачиться як визначальна в поетиці художнього твору. Навіть постмодерністська позиція „смерті автора” передбачала розмову про автора, а смерть все ж умовну: на початку 90-х років автор повертається в літературу і літературознавство. Проблема автора і героя в сучасному літературознавстві залишається актуальною в її бахтінській модифікації, яка передбачає створення ціннісно-смислової межі між світом героя і автора. Дослідження означених концепцій, дискусії, пов'язані з ними, продукували розвиток понятійних рядів автора і героя, активно задіяних у найрізноманітніших методиках аналізу художніх творів. Ці поняття були залучені нами до дисертаційної роботи з метою адекватного аналізу заявленої проблеми.

„Проблема Дімарова” в сучасному літературознавстві пов`язана із концепціями автора і героя ХХ ст. Важливим її аспектом є синтез реалізму, модернізму та елементів поетики постмодернізму в творчості А.Дімарова.

У дисертації зазначається, що автобіографічна проза А.Дімарова набуває ознак ліричної та „авторської” прози, про що свідчить дослідження еволюції автора і героя у творах А.Дімарова в контексті ліричної і авторської прози російської (К.Паустовський, Ю.Нагібін, Ю.Казаков та ін.) та американської (Д.Лондон, М.Твен) літератури. В прозі А.Дімарова відбувається розмежування суб`єктивності героя і суб`єктивності оповідача в їх співвідношенні із суб`єктивністю автора, що обумовлене характерною для ліричної оповіді домінантою свідомості героя, а не автора.

У творах Дімарова (повісті „На коні й під конем”, „Три наречені для нашого тата”, „Німецька курва”, „Молитва по Марії”, „Матка”) окреслюється тенденція, яка визначає народно-родовий зміст автора-героя-оповідача і формування автора-героя як вияву родової, патріархальної свідомості; формується автобіографічний компонент, усвідомлюється “авто-концепція особистості”, вибудована на засадах народно-естетичного почуття, що продукує розвиток автора-героя-простака і характерника, увиразнює самоаналіз творчої особистості, характерний для авторської прози (повість „Прожити й розповісти…”).

„Поема про камінь” підкреслює еклектичне поєднання реального географічного простору і образу географічного простору оповіді, відбувається трансформація географічного образу Криму в художньо-філософський образ літератури та культури. Успадковуючи традиції кримського коктебельського тексту М.Волошина, А.Дімаров створює образ Криму як символічного, сакрального локусу, де відбувається процес душевно-духовного становлення автора-героя-творця.

У творах Дімарова втілена ідея “людини культури” як вираження „смислу духовності”. Дімаровський образ автора-героя-оповідача є носієм „низових”, народних форм культури, як і ідеї „природної” людини, що реалізується письменником у постмодерністському культурному просторі через синтез ігрових форм мистецтва і життя.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Щербакова Т.О. Про „точку зору” у відповідностях до проблеми автора // Актуальні проблеми літературознавства: Збірник наукових праць. - Д.: „Навчальна книга”, 2002. - Т.14. - С.131-139.

2. Щербакова Т.О. „Поема про камінь” А.Дімарова: маргіналізм і авторська свідомість // Актуальні проблеми вивчення літературних родів: Збірник наукових праць. - Д.: „Пороги”, 2002. - Вип.5. - С.70-72.

3. Щербакова Т.О. Оповідання Ю.Нагібіна „Я вивчаю мови”: досвід аналізу автобіографічної прози // Актуальні проблеми літературознавства: Збірник наукових праць.- Д.: „Навчальна книга”, 2003. - Т.15. - С.178-184.

4. Щербакова Т.О. Алюзії на лондонівський текст у прозі А.Дімарова // Від бароко до постмодернізму: Збірник наукових праць. - Д.: ДНУ, 2004. - Вип.7. - С.232-236.

5. Щербакова Т.О. А.Дімаров і М.Волошин: спадкоємність географічних образів Криму в „Поемі про камінь” // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвузівський збірник наукових статей. - К.: ТОВ „Видавництво „Аспект-Поліграф”, 2006. - Вип.11: Лінгвістика і літературознавство. - Ч.2. - С.405-412.

6. Щербакова Т.О. Парадигми усвідомлення авторства: Дімаров і Нагібін // Наукові записки: Збірник наукових праць. - Харків: ППВ „Нове слово”, 2006. - Вип. 2 (46). Ч.1. - С.120-125.

Размещено на Allbest.ru