Історична проза Івана Филипчака: проблематика і поетика

У підрозділі 2. 3. - “Композиція і хронотоп” - ідеться про найбільш концептуальні структуротвірні елементи історичних повістей І. Филипчака, які дозволяють повніше зрозуміти твір, дати найбільш вичерпну його інтерпретацію, відтворити в аналітичній термінології ідею твору як формозмістову єдність. Безперечно, одними з найелементарніших таких компонентів історичних повістей І. Филипчака є їхні назви, а також, у повістях “За Сян!” і “Княгиня Романова”, назви глав. Загалом, їх можна поділити на дві групи: ті, що вказують на якусь постать, героя твору, і ті, що вказують на просторові ознаки історичних подій, про які оповідається, чи якісь інші “цитати з історичної дійсності” або символічні характеристики (таке називання для тодішньої історичної белетристики було типовим).

В історичній белетристиці І. Филипчака переважає концентричний тип сюжету, але присутні й елементи хронологічного типу. Навіть у тих повістях, де переважає сюжетна лінія одного героя, фабульним центром твору стає історична подія, а не персонаж. Сюжети в більшості своїй відзначаються чіткою часовою конкретизованістю - головним чином за рахунок того, що фабула будується на відомих історичних подіях, датах, місцях - тобто тих орієнтирах, які мають бути відомі читачеві з-поза твору. Переважна концентрація дії на одному персонажеві або на кількох зразу жодним чином не впливає те, чи сюжет дотримується причиново-наслідкового принципу “однієї дії”, чи в ньому переважає проста хронологія подій. Скажімо, в повісті “Княгиня Романова”, незважаючи на об'єднанні сюжету навколо фабули життя княгині Анни, автор часто втрачає відчуття концептуальності подій і вони набирають характеру хронотопічних звітів про чергове місце перебування героїні, стаючи скоріше хронологічною, а не причиново-наслідковою послідовністю. Іншими словами, у цьому творі “внутрішній” сюжет головної героїні, який розповідає про митарства і духовну боротьбу вдови Романової, тоне у “зовнішньому” сюжеті хронологічно відтворених змін місць її перебування, в подіях, які не несуть у собі суттєвого доповнення до образу головної героїні, а тому втрачають художню цінність, свою естетико-онтологічну виправданість.

Зв'язок особистісних хронотопів, часопросторів персонажа, з історичним часом у різних творах І. Филипчака характеризується різними ступенями міцності. Інколи, як у повісті “Дмитро Детько”, попри наявність номінального головного героя, особистісного хронотопу як такого практично немає - він стає функцією історичних обставин і авторської тенденції. Детька можна вважати героєм історичного епосу і, відповідно, епічного хронотопу, а Юрія ІІ - хронотопу романного типу, в якому персонаж, як і події з ним пов'язані, стають художнім образом.

Письменникові притаманний хронотоп закритого типу, але не можна стверджувати, що всі твори Филипчака абсолютно ізольовані, пов'язані з глобальнішим історичним часом, не включені в ширший часовий плин і загальний історичний контекст описуваної доби. Деякі його повісті мають закритий хронотоп, але в межах “відкритого” типу сюжету, який не передбачає обертання навколо однієї особи чи одного місця - він сам є часто суцільним історичним контекстом з ледве прокресленими персональними лініями героїв (“За Сян!”, “Анна Ярославна - королева Франції”).

Як і у творах інших авторів художньо-історичної прози, у повістях Филипчака, відповідно до особливостей сюжету чи різноманітних його ліній, можна спостерігати одночасне існування кількох семантичних типів часу: авантюрного, побутового, біографічного, історичного, біолого-вікового. В більшості історичних творів Филипчака не хронотоп обслуговує сюжетні лінії певних персонажів, а персонажі і динаміка їхнього життя в художньому світі працюють на хронотоп творів, який, у свою чергу, означає - через свої різновиди (історичний, побутовий, авантюрний та ін. ) - “дух епохи” і історичний колорит.

Одним з найголовніших чинників історичного колориту і сюжетної експозиції є побутовий часопростір, яким розпочинається майже кожна історична повість І. Филипчака. Це є свідченням творчої манери письменника, який ніколи не починає твір з “відкритої” дії, з динаміки - будь-які дії мають тут статичне підґрунтя, яке готує читача до сприйняття історичного часу і людей в ньому, їхніх звичок, настроїв, соціального статусу, побутових умов (ними часто стають ритуальної події: хрестини, освячення дому, поховання, сватання).

Письменник досягає успіху там, де концептуальний часопростір максимально наближається до перцептуального й де, завдяки сюжетному розвиткові, реалізується якась із загальних типологічних моделей часопростору: мотиви дороги, зустрічі, порога, дому, площі і т. п. (особливо в особистих хронотопах таких героїв, як Кульчицький, Берладник, Юрій ІІ).

Щільність часоплину в історичних повістях Филипчака дуже низька, письменник намагається охопити якомога більші шари часу - тож художньою домінантою його творів стають не герої та їхня психологія, що вимагало б значного уповільнення, ущільнення як їхнього внутрішнього часу, так і часу сюжетного, а часопростір фабули, історичної дії, яка захоплює у свій полон і долі головних героїв. Хронотоп історичних повістей Филипчака майже не знає таких форм художнього часу, як часова інверсія, ретроспекція чи перспектива, письменник намагається не ускладнювати структуру творів і майже ніде не порушує лінійності історичного часу, хоча іноді спостерігаються вкраплення міфологічного часу (легенди про Іванка Берладника, знаки-знамення). Деякі художні елементи композиції творів Филипчака мають ознаки певного сюжетного ритму (повтори).

Попри сюжетно-символічну роль описових партій, пейзажі (замислені автором як “психопейзажі”, в реальності ж вони залишаються на рівні фольклорних паралелізмів) і інтер'єри, які є засобами хронотопізації художньо-літературного образу, мають у повістях І. Филипчака спрямування на сюжетну дію, а не на персонажа. Через те образи героїв виглядають у нього завжди більш статичними, ніж образи подій.

У висновках узагальнено і синтезовано основні результати дослідження.

Історична проза І. Филипчака була типовим продуктом своєї епохи і орієнтувалась на об'єктивне соціальне замовлення західноукраїнського читача 20-30-их років ХХ століття. Домінантними рисами повістей письменника стали продовження традицій історичної белетристики ХІХ віку у сфері поетики, а також потужний тенденційно-дидактичний струмінь, якому підпорядковувались усі ідейно-естетичні елементи художнього світу. Історична проза І. Филипчака була зорієнтована на молодіжну читацьку аудиторію, тому у своїй творчості, через легку фабулу та чітко окреслену національно-патріотичну ідеологію, письменник намагався реалізувати програму “зміцнення сердець”, запропонувати суспільству ідеалізовану художню інтерпретацію таких періодів української історії, які могли стати втіленням ідеалу національної держави (цикл повістей про київську Русь і Галицько-Волинське князівство), були гірким нагадуванням про помилки і жахливі наслідки, до яких вони призвели (“Над Калкою”), витворювали різноманітні особові зразки для наслідування через накреслення доль багатьох позитивних персонажів.

У реалізації ідейного надзавдання перед автором постійно стояла проблема компромісу між історично правдивим відтворенням ментальності, світогляду історичних осіб і пов'язаних з ними історичних подій - та тенденційним домислом, “авторитарною” інтерпретацією імагологічної проблеми “свого - чужого” чи образу держави і суспільства середньовічної України. Двозначність була властива і для поетики історичних повістей І. Филипчака. Віддаючи ідейну перспективу такій формі викладу, як висловлювання персонажів, автор мусив вдаватися до “легітимізації” героїв через авторитет аукторіальної нарації, одночасно вживаючи заходів для її максимального маскування. Історичні персонажі постають алегоріями певних позитивних чи негативних якостей, а слабкий психологізм позбавляє їх можливості стати антропологічною цілістю у структурі художнього світу. Внаслідок цього не хронотоп обслуговує сюжетні лінії персонажів, а персонажі і динамічні мотиви їхнього життя працюють на хронотоп творів, покликаний створювати “дух епохи” та історичний колорит.

Своєю Творчістю І. Филипчак сприяв збереженню народної пам'яті, причому не лише завдяки зверненню до літописної спадщини, вікопомних фактів і подій минулого, а ще й через створення певного емоційного настрою, впливу на почуттєву сферу людської душі, де дата, подія і факт певної епохи переходять із площини документального жанру в художній.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Ідейно-естетичні засади і поетика історичної прози Івана Филипчака. Монографія. - Рівне: Тетіс, 2005. - 140 с.

2. Образ чужинця в історичній прозі Івана Филипчака // "Українська школа" в літературі та культурі українсько-польського пограниччя. Збірник наукових праць. - Київські полоністичні студії. - Том VІІ. - К. ,2005. - С. 488-512.

3. Просвітянська модель повісті Івана Филипчака "Кульчицький - герой Відня" в парадигмі історичної романістики. Науковий часопис. - Філологічні студії. - № 1-2. - Л. , 2005. - С. 10-18.

4. Позиція наратора в тенденційній історичній прозі Івана Филипчака. Науковий часопис. - Філологічні студії. - № 3-4. - Луцьк, 2005. - С. 45-56.

5. Образ давньоукраїнської держави і суспільства у творчості Івана Филипчака // "Слово і час". - 2005. - № 2 - С. 78-84.

Размещено на Allbest.ru