Міфологеми вогню та сонця в українській літературі: інтерпретаційні моделі

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 821.161.2

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

МІФОЛОГЕМИ ВОГНЮ ТА СОНЦЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ: ІНТЕРПРЕТАЦІЙНІ МОДЕЛІ

10.01.01 - українська література

ФЕДОТОВА ТЕТЯНА ВОЛОДИМИРІВНА

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української філології Київського славістичного університету.

Науковий керівник:

Кузьменко Володимир Іванович, доктор філологічних наук, професор, Київський славістичний університет, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри української філології.

Офіційні опоненти:

Штонь Григорій Максимович, доктор філологічних наук, професор, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії української літератури та шевченкознавства;

Свириденко Оксана Михайлівна, кандидат філологічних наук, доцент, Переяслав-Хмельницький педагогічний університет імені Григорія Сковороди, доцент кафедри літератури та методики викладання.

Провідна установа - Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться "13" квітня 2006 р. о 16-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, бульв. Т. Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "7" березня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філологічних наук, професор Л.М. Копаниця.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Розуміння світу, його причинно-наслідкових зв'язків, феномена української духовності неможливе поза самопізнанням і самоусвідомленням народу. Українці вже понад тисячу років живуть у християнському світі, проте світогляд вогнепоклонника (сонцепоклонника) глибоко закорінений у їх підсвідомості. Як наслідок, наявний органічний синтез понять християнського та язичницького світів (при цьому значної трансформації зазнає християнство, що було пристосоване до українського язичницького світогляду). Отже, вогнепоклонство (сонцепоклонство) є невід'ємною значущою частиною українського світу. міфологема вогняна солярна література

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена відсутністю системного аналізу художніх творів з яскраво вираженою вогняною та солярною образною палітрою, необхідністю ретроспективного погляду на еволюцію міфологем вогню та сонця протягом століть, починаючи з первинних уявлень і вірувань народу і до їх осягнення в XX ст., а також потребою дослідити художні формотвори авторської інтерпретації вогнепоклонства та сонцепоклонства в українському письменстві. Нове прочитання та інтерпретація художніх творів, мистецьких явищ, розуміння етапів розвитку письменства як самодостатньої національної художньої системи є однією з найактуальніших проблем сучасної науки про літературу.

Тема духовного світу людини, насамперед репрезентанта українського етносу, цікавила вітчизняних авторів від моменту їхньої самоідентифікації зі своїм родоводом. Пізнання душі народу, визначальних особливостей його характеру, історії, культури, мови - проблеми, які завжди залишалися важливими й актуальними, а в останні роки набули особливого значення у зв'язку з новими політичними умовами в Україні і тими змінами, що спостерігаються в суспільному житті й свідомості українців.

Проблема відмінності, самобутності української ментальності розглядалася провідними українськими науковцями віддавна: М. Грушевський ("Історія України-Русі"), В. Січинський ("Чужинці про Україну" - вперше зібрано воєдино характеристики українського народу чужоземцями), М. Костомаров ("Книги буття українського народу", "Дві руські народності" - спроба схарактеризувати ментальну вдачу українського народу, протиставивши її вдачі російського народу), І. Нечуй-Левицький ("Світогляд українського народу") замислювалися над зазначеними питаннями ще у ХІХ ст. У ХХ ст. традицію було перервано: на теренах радянської України вже не йшлося про окремий український народ, а тому й не було потреби виокремлювати його ментальність.

Проте проблематика не зникла з наукового обрію, оскільки набула потужного розвитку у наукових студіях української діаспори. Дослідження С. Онацького, О. Кульчицького, В. Цимбалістого, Ю. Русова, М. Шлемкевича продовжують стверджувати оригінальність українського національного світу та його відмінність на різних рівнях (духовному, матеріальному, культурному, літературному). Особливо слід відзначити студії Є. Маланюка ("Нариси з історії нашої культури"), оскільки вони стосувалися літературного матеріалу, та Д. Чижевського ("Нариси з історії філософії на Україні", "Українська філософія"), у яких йдеться не лише про філософські проблеми, але й - набагато ширше - про проблеми духовності української людини.

Лише на межі 80-90-х рр. ХХ ст. в Україні знову з'явилася можливість досліджувати специфіку українського світосприйняття. Відтоді почали оприлюднюватися критичні та літературознавчі праці українських учених. Науковий доробок репрезентують дослідження І. Старовойт, О. Таланчука, Л. Шкляра, П. Гнатенка, О. Орловської.

На зміну добі накопичення й систематизації фактів прийшла епоха цілісного і всебічного підходу до предмета дослідження, і особлива увага при цьому приділяється виявленню взаємозв'язків між розрізненими, на перший погляд, культурними явищами, отож, сучасну науку відрізняє комплексне вивчення етнокультурних фактів.

Тема світогляду українця активно розробляється в літературознавстві, проте мало хто з дослідників аналізує проблему втілення міфологем вогню і сонця у художній словесності.

Тема міфологемної символіки вогню та сонця не нова для української літератури. Над подібною проблематикою працювали ще такі визначні дослідники, як О. Потебня ("Про купальські вогні та споріднені з ними уявлення", "Про деякі символи у слов'янській народній поезії", 1860) та В. Петров ("Мітологема сонця в українських народних віруваннях та візантійсько-гелліністичний культурний цикл", 1930), а також російські вчені, наприклад, М. Соколов ("Староросійські сонячні боги та богині", 1887). Однак, на наш погляд, це були лише поодинокі праці, що не склалися у системний аналіз проблеми.

Світоглядні масиви, які розглядаються в роботі, раніше не були предметом дослідження в літературознавчих дослідженнях, оскільки заідеологізованість поглинула усе суспільне життя, зокрема, і науку про літературу. Робота є актуальною з огляду на процеси, що відбуваються в модерному літературотворенні, де не останню, а з часом провідну роль відіграє міфологічний струмінь та конструювання міфопросторів. У 90-х рр. ХХ ст. з'являються дослідження Г. Грабовича ("Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка"), Т. Мейзерської ("Проблеми індивідуальної міфології та міфотворчість"), Н. Молотаєвої ("Міфопростір художнього тексту"), В. Давидюка ("Первісна міфологія в українському фольклорі"). Базовими для нашого дослідження стали також роботи зарубіжних науковців - М. Ласло-Куцюк ("Боги світла і боги темряви", "Вогонь і слово"), Дж. Фрезера ("Золота гілка: Дослідження магії та релігії", "Фольклор у "Старому Заповіті") та Г. Башляра ("Психоаналіз вогню"). Не можна оминути увагою наукові праці О. Робінсона, оскільки він один з небагатьох, хто досліджував символіку сонця саме на літературному матеріалі ("Сонячна символіка у "Слові о полку Ігоревім").

Тільки за умови чіткого визначення смислового багатства образів вогню та сонця, започаткованих у художній літературі, розуміння їх значущості для українського народу, зможемо усвідомити, що є нашою сутністю, чим ми, українці, відрізняємось від інших народів. Адже сонцепоклонство було світовою релігією, всі народи молилися сонцю, але кожен по-різному. Визначивши роль названих образів у житті українця, зможемо глибше пізнати душу народу, розкрити визначальні риси його менталітету.

Рівень наукового опрацювання проблеми на час написання дисертаційного дослідження залишається незначним. Отже, вибір зазначеної вище теми обумовлений її актуальністю, суспільною та історичною значимістю і, водночас, малодослідженістю проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі української філології Київського славістичного університету в річищі загально-університетської комплексної наукової теми "Україна і слов'янський світ". Тема дисертації затверджена Науково-координаційною радою при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України.

З огляду на специфіку об'єкта дослідження, ступінь вивченості обраної теми, а також актуальні завдання сучасного літературознавства формулюється мета дослідження: вивчення формотворів та інтерпретацій міфологем вогню і сонця у фольклорі (в уявленнях та віруваннях українського народу) та художній літературі, з'ясування співвідношення оригінальних і запозичених елементів у вогняних та солярних символах від давнини до XX ст. включно.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- з'ясування стану вивчення проблеми символіки вогню і сонця в українській літературі;

- висвітлення ретроспективного процесу художнього втілення образів вогню і сонця у творах української літератури (трансформація образу в уявленнях і віруваннях українців, художньо-змістова ґенеза в письменстві ХVІІІ-XIX ст., змістове осмислення у літературних творах XX ст.);

- визначення закономірностей функціонування міфологем вогню і сонця у системі духовних цінностей української людини;

- окреслення парадигми спадкоємності в реалізації міфологем вогню і сонця за конкретними літературними персоналіями.

Предметом дослідження є художнє втілення міфологем вогню і сонця у фольклорі та художній літературі в їх динамічному розвитку від найдавніших часів до сучасності як віддзеркалення світоглядних принципів українського народу.

Об'єктом дослідження є усна народна творчість, вітчизняна література XVIII-XX ст., зокрема, твори Г. Сковороди, Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Винниченка, П. Тичини, І. Драча, в яких втілено світогляд сонцепоклонника.

Методологічною базою роботи є синтез двох методів - історичного та порівняльного, оскільки матеріал аналізується у хронологічному порядку (при цьому кожен новий хронологічний зріз враховує традиційний стрижневий принцип і авторське новаторство). У роботі застосовано міфологічний та культурологічний методи, оскільки дослідження пов'язане з такими рівнями людської свідомості, як культура, міфологія, творчість тощо. Авторка дисертації послуговувалася також системним методом та загальнонауковими методами (аналіз, синтез, узагальнення). При вирішенні поставлених завдань дисертантка дотримувалася принципів об'єктивності, історизму, плюралізму думок.

Наукова новизна. Дисертація є першим системним дослідженням еволюції образів вогню і сонця в українській літературі, в якому проаналізовано авторські формотвори й визначено концепцію їхньої інтерпретації в художньому письменстві.

Теоретичне значення роботи полягає у:

- здійсненні системного дослідження вогнепоклонства та сонцепоклонства в українській літературі XVIII-XX ст.;

- з'ясуванні сутності ґенези художніх образів (міфологем) вогню та сонця.

Практичне значення результатів зумовлене актуальністю теми дисертаційного дослідження. Фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані у процесі підготовки й читання курсів та спецкурсів із історії української літератури, фольклору, при написанні дипломних і курсових робіт студентами-філологами, а також у практичній роботі вчителів-філологів.

Апробація результатів дослідження здійснювалась у процесі її обговорення на кафедрі української філології Київського славістичного університету. Основні положення дисертації викладені у формі доповідей та повідомлень на конференціях: "Україна, українці, українознавство у ХХ столітті в джерелах і документах" (Київ, 1998); Звітні конференції Інституту українознавства Київського університету імені Тараса Шевченка (Київ, 1998-2000); Наукова конференція, присвячена 120-й річниці від дня народження В. Винниченка (Київ, 2000); І Всеукраїнська наукова конференція молодих учених-філологів (Львів, 2001); ІV Всеукраїнська наукова конференція молоді "Від духовних джерел Візантії до сучасної України" (Київ, 2004). Матеріали, що висвітлюють найголовніші положення дисертації, викладені у восьми статтях (три з них - у фахових виданнях).

Структура дисертації та послідовність викладу матеріалу в ній зумовлені логікою дослідження проблеми, поставленою метою і завданнями, необхідністю розкриття обраної теми. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (239 найменувань) та додатку (словник). Загальний обсяг роботи становить 206 сторінок, із них 170 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" обґрунтовано актуальність і наукову новизну дисертаційного дослідження, викладено загальні положення про стан наукової розробки зазначеної проблеми, сформульовано мету й основні завдання роботи, розкрито теоретико-методологічну базу дослідження, зазначено предмет та об'єкт, окреслено теоретичне й практичне значення отриманих результатів, вказано форми апробації результатів наукового пошуку.

Перший розділ "Світогляд вогнепоклонника (сонцепоклонника) як теоретико-літературна проблема" присвячено вивченню історіографії питання. Зокрема, подано огляд досліджень М. Грушевського, В. Січинського, М. Костомарова, І. Нечуя-Левицького, С. Онацького, О. Кульчицького, В. Цимбалістого, Ю. Русова, М. Шлемкевича, Є. Маланюка, Д. Фрезера та ін.

Спроби пізнати й охарактеризувати ментальність українця мають давню історію. Фіксуємо їх уже в початках вітчизняної історіографії. Іноземні спостерігачі - від Геродота й до сьогодні - неодноразово розповідали про український народ і його духовність. Першу спробу систематизувати стародавні відомості про давніх українців зробив М. Грушевський. Започатковану роботу продовжив В. Січинський ("Чужинці про Україну"), вперше зібравши воєдино численні характеристики українського народу мандрівниками-чужоземцями.

"Книги буття українського народу" М. Костомарова є важливим виявом українського національного самопізнання. Саме йому належить і перша спроба протиставлення ментальної вдачі українського народу вдачі російського, "московського" ("Дві руські народності"). Згодом особливості ментальності українців описав І. Нечуй-Левицький ("Світогляд українського народу").

Згадані наукові розвідки мали непересічне значення для пізнання душі українця, його ментальності і світогляду та були поштовхом для заглиблення у проблему світогляду українців. Саме завдяки їм і з'явилися спеціальні розвідки про українську духовність Д. Чижевського "Нариси з історії філософії на Україні" та "Головні риси українського світогляду в українській культурі", Ю. Липи "Призначення України".

В умовах радянського тоталітаризму найґрунтовніші дослідження з'являються в українській діаспорі. Роботи С. Онацького, О. Кульчицького, В. Цимбалістого, Ю. Русова, М. Шлемкевича, Є. Маланюка стверджують, що український світ існує - оригінальний, відмінний від інших. Праці П. Гнатенка, О. Орловської, І. Старовойт - видання порубіжжя ХХ-ХХІ ст. - стали значним здобутком сучасної науки про систему духовних цінностей українського народу.

Важливими є наукові студії Д. Фрезера ("Фольклор в "Старому заповіті", "Золота гілка", "Міфи про походження вогню"). Дослідник займався вивченням світових культів, релігій та вірувань (зокрема і вогнепоклонства).

Розвідок, присвячених безпосередньо символіці вогню та сонця у творчості того чи іншого письменника обмаль, що підкреслює теоретичну та практичну необхідність пропонованого дослідження.

У розділі також подано кореляцію понять "міф" - "архетип", "архетипний образ" - "міфологема" - "символ".

У другому розділі "Первісні архетипні образи вогню та сонця в уявленнях і віруваннях українського народу" розглянуто трансформацію мотивів вогню і сонця у віруваннях праукраїнців та у фольклорі. Досліджено початковий етап розвитку архетипних образів сонця і вогню.

Досліджуючи ментальність українського народу, специфіку його світовідчуття і світорозуміння, звертаючись до його звичаїв та обрядів, відзначаємо, що деякі образи несуть більше смислове навантаження, ніж інші. Такими є два взаємопов'язані між собою образи: вогню та сонця (як прообраз небесного вогню). У реферованому розділі зазначені образи досліджуються на прикладі українських народних вірувань, з'ясовується їхня трансформація під впливом християнства. Образи-символи сонця беруть початок від часів первісного суспільства (отже, є архетипними), походять від знаків і зображень, що символізували давні уявлення про будову Всесвіту та залежність людини від небесних світил, передусім, від сонця.

В українській міфології при початку світотворення стоять вогонь і вода, як чоловік і жінка при народженні мікрокосмосу-людини; символом єднання Води і Вогню (Світла) здавна був хрест, де горизонтальна лінія означала пасивне жіноче начало, а вертикальна - чоловіче. З архетипними образами вогню і сонця пов'язані численні символи: хрест, сварга, кров, коло, колесо, вінок, хліб, калина, терен, символіка кольорів тощо.

Українці-язичники шанували силу вогню й світла і вже на ранніх етапах свого розвитку розуміли їхнє непересічне значення в житті людини; з прийняттям християнства наші предки не перестають вірити у силу Світла. Для охрещеної Русі характерний був православно-язичницький синкретизм: весь понятійний апарат було використано і перенесено до християнства зі старої віри, оскільки і наука, й філософія, і мистецтво все ще залишалися рідновірськими (язичницькими).

Віра в Ісуса Христа не позбавила українців права бути сонцепоклонниками (язичниками). Сам хрест є символом вогню: живий вогонь добувався тертям, і саме там, де було перехрестя, з'являлася Іскра Божа - вогонь.

Таким чином, архетипні образи вогню, сонця, світла як символи духовності чітко окреслені вже у язичницьких віруваннях, а їх розвиток продовжується у християнському світогляді.

У третьому розділі "Художньо-змістова ґенеза вогняних і солярних символів у давній та новій українській літературі" представлено ретроспективний огляд процесу художнього втілення образів вогню і сонця в давній та новій українській літературі. Матеріал реферованого розділу охоплює широкий тематичний діапазон і походить з достатньо віддалених у часі літературних пластів. Тому його структуровано за п'ятьма підрозділами, відповідно до персоналій. Авторкою дисертації досліджено розвиток символів вогню і сонця від давнього періоду літератури до межі ХІХ-ХХ ст.

Підрозділ 3.1 "Архаїчна сонячна символіка у "Слові о полку Ігоревім" започатковує ретроспективний виклад матеріалу дослідження. Світогляд праукраїнців ґрунтувався на символіці вогню і сонця. У реферованому підрозділі прослідковано образи і символи, що стосуються світла, вогню та сонця у "Слові о полку Ігоревім". Найвагомішою (з погляду дослідження образів вогню і сонця) частиною у "Слові…" є, безумовно, "Плач Ярославни". Ярославна, дружина Ігоря, у своїй молитві звертається не до християнського Бога, а до природних сил, таких як: вітер, ріка Дніпро та сонце. Слід зауважити, що до сонця вона звертається втретє, вже востаннє, таким чином, покладаючи на свою третю молитву останню надію.

"Слово о полку Ігоревім" ідентифікує світогляд українця-сонцепоклонника. Людина епохи "Слова…" так само вірить у непогрішимість світла, а отже, сонця, вірить у нього, як у силу добра, і протиставляє його темряві, як уособленню зла.

У жодному із творів давньої літератури немає схожої на "Слово…" солярної символіки. На невеликому просторі тексту твору сонце згадується 7 разів (у тому числі, один раз стосовно чотирьох князів, один раз - двох князів), тричі фігурують сонячні боги (Дажбог - двічі, Хорс - один раз). Символіка сонця ідейно та композиційно обрамляє "Слово…", а також послідовно проходить через усю ліро-епічну розповідь у якості внутрішньої теми, що мотивує події.

Оцінка історико-ідеологічного (епохального) та ідейно-естетичного (неминущого) значення сонячної символіки "Слова…" визначається двома висновками. По-перше, вона є одним із суттєвих доказів автентичності й давності "Слова о полку Ігоревім". По-друге, символіка сонця вводить твір у систему світової міфології та поезії, нерозривно пов'язаної з боротьбою антиномій "світла" й "темряви" як передвісників "добра" і "зла".

У підрозділі 3.2 "Символіка вогню і сонця у світогляді Г. Сковороди: синкретизм християнства та язичництва (вогнепоклонства)" представлено постать Г. Сковороди, творчість якого перебуває на межі старої і нової української літератури, і тому репрезентує поєднання, синтез різних філософських та художніх ідей. Для української літератури загалом є притаманним принцип синкретизму.

Характеристика образу Бога у творчості Г. Сковороди напрочуд важлива, адже саме від Бога, на думку філософа, походять вогонь і світло, саме Бог є "духовним сонцем" людини. Для Г. Сковороди християнський бог - наступний етап розвитку бога Яхве, який первісно був богом вогню. Отже, для філософа Бог є богом вогню. Український світ продовжує культивувати образ головного і тепер уже єдиного бога, як первісно бога вогню.

Образу світла притаманне символічне сприйняття його у значенні просвіти, освіти. Як філософ-просвітник, Г. Сковорода вірив у силу просвітництва, вірив, що людину, завдяки освіті, можна зробити доброю і чистою. Саме символом освіти і виступають образи світла, вогню й сонця у його філософських трактатах. Світло символізує просвіту: загальнолюдську, національну, соціальну тощо. Освіта - можливість для людини наблизитись до надлюдського, до ідеального - божественного.

Не менш важливим, ніж образ світла, у Г. Сковороди виступає і образ серця. Кордоцентризм був панівною філософією для українця, і на прикладі творчості Г. Сковороди це чітко прослідковується. Характерно, що образ серця розкривається паралельно з образом сонця у трактатах філософа: сонце є природнім серцем на рівні всесвіту, макросвіту, а серце є духовним сонцем на рівні людини, мікросвіту. Третьою складовою системи виступає образ слова на рівні світу символів:

Макросвіт, космос Небо Сонце Земля

Мікросвіт, людина Інтелект Серце Тіло

Біблія, світ символів Думка Слово Образ

Сонце співвідноситься з серцем людини, обидва "органи" є життєтворчими, за Г. Сковородою.

У підрозділі 3.3 "Еволюція символів вогню та сонця у поезії Т. Шевченка" визначено, що образ сонця у поезії митця наскрізний, поет традиційно звертається до нього впродовж своєї творчої діяльності. Т. Шевченко послідовно підкреслює мотив святості сонця: всі негативні вчинки потрібно встигнути зробити до сходу сонця, аби сонце не знищило їх носія. Сонце у творчості Т. Шевченка виступає символом правди. Для Т. Шевченка сталим є словосполучення "сонце правди". Світ без правди порівнюється зі світом без сонця, зануреним у непроглядну темряву зневіри, неволі й брехні.

Щодо образу вогню, то найактивнішим, домінантним є значення "нищівний, згубний вогонь". Загалом, у поезіях Т. Шевченка образ вогню реалізує такі значення: нищівний, згубний - засіб фізичного знищення, тотального знищення у межах земних можливостей, апокаліптичний вогонь; засіб відплати, кари, помсти, в тому числі апокаліптичний вогонь - знаряддя Божої кари; меншою мірою представлені значення "жертовний вогонь", "життєдайний вогонь", атрибут людського буття, парафраз світла.

Серед значень образу вогню у поезіях Т. Шевченка домінують міфологічні значення. В аксіологічному аспекті зазначений образ отримує помітне негативне забарвлення, що рідко спостерігаємо у творчості пропонованих нами до розгляду українських письменників.

У підрозділі 3.4 "Взаємопроникнення образів-символів вогню та сонця у творчості Лесі Українки" розглядається творчість Лесі Українки крізь призму символіки вогню. Таких символів виділяємо дев'ять: вогонь і серце; весна як символ відродження душі людини і держави; вогонь як символ сили духу; вогонь - символ страждання; вогонь - символ любові; солярна символіка (символ просвіти); вогонь як символ життя; вогонь - символ творчості; вогонь і слово (паралель із Г. Сковородою).

Вогонь сприймається авторкою на рівні серця, тобто на рівні чуттєвої сфери людської особистості; через образ серця Леся Українка, продовжуючи традиції Г. Сковороди, трактує образ вогню як символ духовності.

Образ весни у Лесі Українки сприймається в якості вогняної та солярної стихії, що символізує відродження, оновлення душі людини й держави.

Образ вогню трактується як символ сили людського духу, як поклик до свободи і творчості (свободи особистості, свободи думки і свободи слова).

У багатьох поезіях вогонь виступає символом страждання, боротьби із зовнішніми та внутрішніми перешкодами на шляху до ідеальної людської особистості, а також до ідеального суспільства.

Лесею Українкою образ вогню сприймається як символ любові, але не лише до протилежної статі; для неї образ вогню символізує всезагальне почуття до світу.

Образ сонця у творчості Лесі Українки символізує просвітництво; авторка продовжує традицію, започатковану Г. Сковородою у його філософських працях, переносячи її на літературне тло та літературні образи.

Вогонь символізує життя, а також мудрість життя.

Образ вогню є уособленням символу творчості й просвітництва; творчість розглядається Лесею Українкою як вищий вияв людського духу, як найкраща частина людського "Я".

Світогляду Лесі Українки притаманне паралельне сприйняття образів вогню і слова (паралель із Г. Сковородою: на різних рівнях вогонь, сонце, слово посідають спільне - центральне - місце).

3.5 "Міфологемна символіка кольорів і символ сонця у творчості М. Коцюбинського". Світло і яскраві барви у творах М. Коцюбинського не "засліплюють" реципієнта, вони не є самоціллю, адже підпорядковані ідейному змісту творів. "Кольорові" епітети М. Коцюбинського передають радість від веселкової й сонячної краси землі; письменник бачить найтонші, найніжніші відтінки кольорів, котрі несуть ознаки міфологем сонця та світла. Символіка кольорів у художній літературі відмінна від народної символіки, бо вона не стала. М. Коцюбинський має свої улюблені кольори, відтінки, піднесені до рівня символу, міфологеми; для письменника, передовсім, це червоний колір (міфологема вогню), жовтий (міфологема світла, сонця) та блакитний (міфологема моря й неба). Автор використовує зображення тонких світлових ефектів, аби якнайкраще відтворити складні переживання, висловити глибокі філософські ідеї (наприклад, життя і смерті).

Ліричний герой М. Коцюбинського любить сонце, захоплюється ним, обожнює його, бо зобов'язаний йому щастям жити; як жива істота, він боїться антипода сонця - темряви, бо вона символізує протилежність життя - смерть і вічний спокій. Образ сонця у творчості М. Коцюбинського ідентифікується з найкращим, найчистішим, що може існувати в житті; це втілення ідеального, яке існує у світі; і мотивується це тим, що Сонце є джерелом життя.

Міфологема сонця у творчості М. Коцюбинського має потужне філософське навантаження, значний моральний, естетичний і соціальний зміст; це не лише уособлення життя в цілому, а й життя майбутнього, нового, вільного.

Четвертий розділ "Інтерпретація міфологем вогню і сонця в новітньому українському письменстві" висвітлює трансформацію аналізованих образів у новітній літературі (на прикладі творчості В. Винниченка, П. Тичини та І. Драча). Означеному завданню підпорядковано структуру розділу, що складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1 "Символіка сонця у "Сонячній машині" В. Винниченка" стверджується, що "Сонячна машина" постала на ґрунті народної сонцепоклонницької свідомості. Уже в назві роману закладено основу розвитку образу. На перший погляд, образ Сонячної машини у романі не посідає центрального місця. Про геніальний винахід доктора Рудольфа Штора читач дізнається аж наприкінці першої частини роману; а далі - Сонячна машина є лише приводом для розвитку подій. Проте В. Винниченко підкреслює важливість образу для розуміння роману, спрямовуючи увагу реципієнта на образ Сонячної машини, і цим продовжує традицію світорозуміння та самоусвідомлення наших предків.

В. Винниченко цілеспрямовано підштовхує реципієнта до національного у світогляді. Дія роману відбувається у Німеччині; йдеться про різні країни, але жодним словом у тексті не згадано про Україну. І все ж Україна присутня на підсвідомому рівні. І не тому, що В. Винниченко алегорично показує можливість розвитку України на прикладі Німеччини. Про Україну В. Винниченко згадує, але не в самому тексті, а в епіграфі: "Присвячую моїй сонячній Україні". Таким чином, формування національного світовідчуття, спрямування думок читача у національне русло закладається В. Винниченком на підсвідомому рівні.

Сонце - наскрізний образ у творі. Жодна нова подія чи ситуація не обходиться без сонячного "підсвічення". Передовсім у новій часовій ситуації автор репрезентує "поведінку" сонця - основного образа-символа, джерела життя. Зображення "поведінки" і вигляду сонця в романі є обов'язковим доповненням пейзажу. Якщо в період тріумфу сонцеїзму вчинки людей, сюжетні перипетії супроводжуються описами безхмарного неба і яскравого сонця, то в період регресу актуалізується образ-символ дощу, який супроводжує всі процеси, що відбуваються, і персоніфікується.

Образ сонця присутній у романі постійно: це і залитий сонцем кабінет гумового магната Мертенса; і лабораторія доктора Рудольфа Штора, яка розташована в сонячному місці; згадки героїв про сонце як про вогняне око життя (чітка паралель із народним світоглядом) тощо. Сонячна символіка виявляються також і в символіці кольорів: В. Винниченко надає перевагу героям із рудуватим і червоним волоссям.

У "Сонячній машині" читач зустріне більшість із виявів солярної символіки. Це, зокрема, праця, відродження, свобода, страждання, сила, любов, просвіта. Образ Сонячної машини В. Винниченко пов'язує насамперед з людською працею, адже лише через власний труд людина зможе створити сонячний хліб, придатний для харчування (експерименти доктора Рудольфа Штора закінчувались невдало, поки випадково на трав'яну масу не впало декілька крапель його поту). По-друге, Сонячна машина тісно пов'язана зі стражданнями (скільки страждань принесла вона своєму винахідникові; скільки перешкод довелося подолати прибічникам Сонячної машини, щоб офіційно утвердити її існування; скільки непорозумінь виникло на першому етапі, коли людство мало не перетворилося на "свиней-богів"). По-третє, Сонячна машина виступає символом єднання людей, добровільного об'єднання для праці. В. Винниченко стверджує, що людина не може жити без праці: з часом людство повертається до повноцінного життя, починають працювати заводи, крамниці, відновлюється постачання палива, електроенергії, води тощо. По-четверте, Сонячна машина покликана пробудити людство до нового - прекрасного й активного - життя, відродити його з мороку. Окрім того, образ сонця в "Сонячній машині" цілком природно асоціюється з образом жінки, матері, Великої Праматері роду.

"Сонячна машина" продовжує традиційне висвітлення українськими авторами символу сонця, що базується на усвідомленні його як першопричини створення світу й людини. Образ сонця є стрижневим архетипом роману. Сонце трактується не тільки як уособлення світла й тепла, але і як життєдайне джерело, як основа добробуту і спокою. До рівня узагальнених символів у творі піднесено також образи Сонячної машини та сонячного хліба.

Підрозділ 4.2 "Трансформація світогляду сонцепоклонника у творчості П. Тичини" присвячено аналізу поезії одного з розбудовувачів новітньої української літератури крізь призму досліджуваних міфологем. П. Тичина у поезії передає природні відчуття, що виникають у людей від рецепції світу, "чисті" відчуття.

У ранніх творах поета яскраво вимальовується образ України. Образ Батьківщини є першоосновою його світогляду: на вказаному образі побудована вся структурна схема світогляду. З ранньої творчості походить і вогняна тема, тема сонячна - друга складова творчого доробку П. Тичини.

Діалектична двоаспектність є основою "сонячного символізму" П. Тичини, який, увібравши елементи фольклорно-міфологічної поетики та переосмисливши центральний християнський символ Христа-сонця, заманіфестував його як філософський та естетичний стрижень своєї творчості у формі "Сонячних кларнетів".

Символ сонця у творчості П. Тичини розвиває властиву вже фольклорній поетиці контамінацію міфологічного й християнського генетичних центрів; символ переростає в мистецько-естетичну концепцію "сонячного кларнетизму" - "світлоритму" (термін Ю. Лавріненка). У творах поета міфологічне начало ("я - сонцеприхильник, я - вогнепоклонник…") поєднується з переосмисленням одного з центральних релігійних символів - Христа-сонця ("Навік я взнав, що ти не гнів…"). Символ трансформується семантично: сонце-віра, сонце-поезія, сонце-кохання, сонце-серце тощо.

Підрозділ 4.3 "Традиційне й новаторське у зображенні міфологем вогню і сонця у творчості І. Драча" присвячено вивченню поезії сучасного автора з погляду трансформації в ній образів вогню та сонця. Привертають увагу вже назви збірок і окремих творів поета: збірки "Соняшник", "Протуберанці серця", "Сонячний грім", "Сонячний Фенікс", "Сонце і слово", "Храм сонця", "Вогонь з попелу", "Анатомія блискавки"; поема "Ніж у Сонці", поезії "Балада про соняшник", "Прометеївська балада", "Сонячний етюд", "Анатомія літа", "Сонячний Фенікс" та інші.

У поемі "Ніж у Сонці" образ сонця у першій частині спостерігаємо побіжно; у другій частині образ сонця є головним персонажем; сонце символізує, передовсім, - людське прагнення до досконалості, краси, правди (традиція образу "сонця-правди" у творчості Т. Шевченка); по-друге, сонце є атрибутом Людини; по-третє, воно є морально-етичною категорією, символом і знаком ідеалу; по-четверте, для І. Драча притаманне постійне зіставлення двох образів - сонця і серця; по-п'яте, сонце є символом безсмертя.

Образ сонця ідентифікується як символ поезії ("Поезіє, сонце моє оранжеве!"); зокрема, тема поета, поезії послідовно висвітлюється І. Драчем в образах вогню, сонця, попелу.

Відзначаємо послідовне надання переваги кольорам, що мають вогняно-солярну символіку: по-перше, жовтий, по-друге, незвичний жовтогарячий ("оранжевий") колір; звертаємо увагу також і на те, що поєднання кольорових сонячних образів із образами музичними було властивим виявом поетики раннього П. Тичини.

І. Драч традиційно декодує образ сонця як символ віри й мудрості.

Новаторським є образ попелу, попелища, що асоціативно відсилає нас до образу воскресіння, безсмертя, вічності поетичного слова; у І. Драча попіл, а також дим подекуди символізують старість, знемогу, однак це не єдине потрактування образу.

Момент зародження в душі поета творчості уособлено автором у образах страждання (паралель до Лесі Українки, а також до П. Тичини).

Солярні мотиви проймають усю творчість І. Драча, починаючи від поеми "Ніж у Сонці" та першої збірки "Соняшник" і аж до збірки "Храм сонця".

Отже, проаналізований матеріал є доказом того, що традиція зображення образів вогню і сонця не переривається і на сучасному етапі літературного процесу в Україні.

ВИСНОВКИ

У "Висновках" підбито підсумки дисертаційного дослідження, узагальнено основні його результати.

Аналіз вогняних та солярних образів вказує на те, що в житті та світогляді праукраїнців присутній синкретизм староукраїнської, дохристиянської та християнської культур. А тому образи українського духовного світу (в нашому випадку - міфологеми вогню і сонця) слід розглядати з погляду синкретизму та універсалізму.

Архетипні образи-символи вогню і сонця беруть початок у первісному суспільстві, походять від знаків та зображень, що символізували давні уявлення про будову Всесвіту й залежність людини від природних явищ, небесних світил, передусім, від сонця. Природна сфера людського життя була цілковито підпорядкована сонячним ритмам, які виявляються в добовому чергуванні дня і ночі, у зміні пір року протягом повного обертання нашої планети довкола Сонця - Життєдайного Світла. Відповідно до українських міфорелігійних знань, біологічна сфера людського єства, як і всього сущого на землі, підпорядкована життєдайній сназі Сонця й від нього дістає біоенергію. Отже, провідний і визначальний архетип української культури - Світло. Уособленням небесного й духовного світла є Вогонь і як його головний вияв - Сонце. З архетипами вогню й сонця пов'язані різноманітні символи: хрест, сварга, кров, коло, колесо, вінок, хліб, калина, терен, символіка кольорів тощо.

Загалом же, виходячи з викладеного в дисертації матеріалу, міфологеми вогню і сонця у своїх розмаїтих семантико-функціональних характеристиках окреслюються у таку поняттєву послідовність функцій:

а) моральна (духовна);

б) віталістична (життєва);

в) ментальна (розумова);

г) пурифікаційна (очищувальна);

г) легіфікаційна (законодавча й законотворча);

д) есхатологічна (потойбічна).

Найважливішими із названих функцій вогню для українського духовного світу були віталістична та легіфікаційна, оскільки і в художньому письменстві, і у фольклорі образ вогню-світла ідентифікується як образ життя.

Аналіз творчості українських письменників крізь призму втілення у їхніх творах міфологем вогню і сонця дозволяє визначити таку систему символіки:

- символ серця: вогонь сприймається письменником на рівні серця, тобто на рівні почуттєвої сфери особистості (Г. Сковорода та Леся Українка пояснюють образ вогню як символ духовності, І. Драч проводить паралелі між образами сонця та серця);

- символ відродження, оновлення людської душі й держави; особливу увагу привертає образ-символ весни (найчастіше зустрічаємо у творах В. Винниченка та П. Тичини);

- символ сили людського духу, символ покликання до волі і творчості, оскільки творчість - вияв свободи особистості (провідною темою виступає в поезіях Т. Шевченка);

- символ страждання, боротьби із зовнішніми та внутрішніми перешкодами на шляху до ідеалізації особистості й суспільства (переважно у творчості Лесі Українки);

- символ любові (не лише до одухотвореного, але й до неодухотвореного, до природи, до світу загалом);

- символ просвіти (найхарактернішим є для творчості Г. Сковороди, оскільки митець був філософом-просвітителем);

- символ життя (в усіх письменників);

- символ мудрості людини, природи, світу (переважно у творах Т. Шевченка, Лесі Українки);

- символ знання й пізнання (навколишнього світу, природи, духовного світу людей, власної особистості);

- символ творчості як вищого вияву людського духу і знову-таки як просвіти; творчість - вияв кращої частини людського "я".

Усе вищезазначене для зручності викладено у схемі.

Вогонь, світло
Символ	Функція
Серце, духовність	Моральна
Відродження	Пурифікаційна
Сила, воля	Віталістична
Страждання, боротьба	Віталістична, легіфікаційна
Любов	Віталістична
Просвіта	Легіфікаційна
Життя	Віталістична, есхатологічна
Мудрість	Ментальна
Знання	Ментальна
Творчість	Моральна, легіфікаційна

Уклавши частотний словник функцій (есхатологічна - 1, пурифікаційна - 1, ментальна - 2, моральна - 2, легіфікаційна - 3, віталістична - 4), отримуємо підтвердження гіпотези про те, що найважливішими із зазначених функцій вогню були саме віталістична та легіфікаційна, оскільки вони були основоположними для духовного світу української людини.

Важливим висновком із проведеного дослідження стало також і те, що характерною рисою для українських письменників є паралельне сприйняття образів вогню і слова.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Федотова Т.В. Традиційне та новаторське у зображенні образів вогню та сонця у творчості Івана Драча // Вісник Київського славістичного університету. - 2005. - Вип.22. - С. 41-50.

2. Федотова Т.В. Символіка вогню та сонця у світогляді Григорія Сковороди: синкретизм християнства та язичництва (вогнепоклонства) // Київська старовина. - 2004. - №2. - С. 103-110.

3. Федотова Т.В. Символіка сонця у "Сонячній машині" Володимира Винниченка // Літературознавчі студії / Н.М. Гаєвська (відп. ред.) - К.: ВПЦ "Київський ун-т", 2001. - С. 254-259.

Додаткові публікації:

1. Федотова Т.В. Образ Бога у світогляді Григорія Сковороди // Vivat Academia: Матеріали І Всеукраїнської наукової конференції молодих учених-філологів. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. - С. 7-9.

2. Федотова Т.В. Вогнепоклонник (роздуми над збіркою П. Тичини "Сонячні кларнети") // Українська мова та література. - 1999. - №14. - С. 6-7.

3. Федотова Т.В. Образ вогню як символ творчості у Лесі Українки // Україна, українці, українознавство у ХХ столітті в джерелах і документах: Зб. наук. праць: У 2-х ч. - К.: Наша наука і культура, 1999. - Ч.1. - С. 261-268.

4. Федотова Т.В. Символіка сонця у "Сонячній машині" Володимира Винниченка // Актуальні проблеми слов'янознавства. Науковий збірник: У 2 ч. Ч. 1. - К.: КСУ, 2004. - С. 89-97.

5. Федотова Т.В. Мотиви вогню та сонця як вияв духовного світу української людини // Українознавство. Вісник. - 2000. - №4. - С. 29-33.

АНОТАЦІЯ

Федотова Т.В. Міфологеми вогню та сонця в українській літературі: інтерпретаційні моделі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2005.

Дисертація є першою спробою системного аналізу художніх творів з яскраво вираженою вогняною та солярною символікою. Предметом дослідження є художнє втілення міфологем вогню і сонця у фольклорі й художній літературі в їх динамічному розвитку від найдавніших часів до сучасності як ідентифікація українських світоглядних принципів. Значна увага приділяється співвідношенню оригінальних і запозичених елементів у вказаних символах. У дослідженні подано ретроспективний виклад процесу художнього втілення міфологем вогню та сонця у творах української літератури (трансформація образів в уявленнях та віруваннях українців, художньо-змістова ґенеза в письменстві ХVIII-XIX ст., змістове осмислення у літературних творах XX ст.). Базою для дослідження є українська усна народна творчість, українська література XVIII-XX ст., зокрема, твори Г. Сковороди, Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Винниченка, П. Тичини та І. Драча.

Ключові слова: міфологеми вогню і сонця, вогняна та солярна символіка, світоглядні принципи, духовний світ українця, трансформація образу, символ.

АННОТАЦИЯ

Федотова Т.В. Мифологемы огня и солнца в украинской литературе: интерпретационные модели. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2005.

Диссертация представляет собой первую попытку системного анализа художественных произведений с ярко выраженной огненной и солярной символикой. Предметом исследования является художественное воплощение мифологем огня и солнца в фольклоре и художественной литературе в их динамическом развитии от древнейших времен до современности, как идентификация украинских мировоззренческих принципов. Значительное внимание уделяется соотношению оригинальных и заимствованных элементов в указанных символах. В исследовании представлено ретроспективное изложение процесса художественного воплощения мифологем огня и солнца в произведениях украинской литературы (трансформация образов в представлениях и верованиях украинцев, художественно-содержательный генезис в XVIII=XIX ст., содержательное осмысление в литературных произведениях XX ст.). Базой для исследования является украинское устное народнопоэтическое творчество, украинская литература XVIII-XX ст., в частности, произведения Г. Сковороды, Т. Шевченко, Леси Украинки, М. Коцюбинского, В. Винниченко, П. Тычины и И. Драча.

Анализ огненных и солярных образов указывает на то, что в жизни и мировоззрении праукраинцев присутствует синкретизм староукраинской, дохристианской и христианской культур. Архетипные образы-символы огня и солнца берут начало в первобытном обществе, происходят от знаков и изображений, которые символизировали древние представления об устройстве Вселенной и зависимость человека от природных явлений, небесных светил, прежде всего, от солнца. Природная сфера человеческой жизни была подчинена солнечным ритмам, которые проявляются в суточном чередовании дня и ночи, в смене времён года на протяжении полного оборота нашей планеты вокруг Солнца. Таким образом, основным и значимым архетипом украинской культуры выступает Свет. Олицетворением небесного и духовного света является Огонь, и как его главное проявление - Солнце. С архетипами огня и солнца связаны различные символы: крест, сварга, кровь, круг, колесо, венок, хлеб, калина, терн, символика цвета и т.п.

Анализ творчества украинских писателей через призму воплощения в их произведениях мифологем солнца и огня позволяет определить следующую систему символики:

1) символ сердца: огонь воспринимается писателем на уровне сердца, т.е. на уровне чувственной сферы личности (Г. Сковорода и Леся Украинка объясняют образ огня как символ духовности, И. Драч проводит параллели между образами солнца и сердца);

2) символ возрождения, обновления человеческой души и государства; привлекает внимание образ-символ весны (чаще всего встречаем в творчестве В. Винниченко и П. Тычины);

3) символ силы человеческого духа, символ воли и творчества, поскольку творчество - проявление свободы личности (основной темой выступает в поэзии Т. Шевченко);

4) символ страдания, борьбы с внешними и внутренними преградами на пути к идеализации личности и общества (преимущественно в творчестве Леси Украинки);

5) символ любви (не только к одухотворённому, но и к неодухотворённому, к природе, к миру вообще);

6) символ просвещения (наиболее характерен для творчества Г. Сковороды, поскольку писатель был философом-просветителем);

7) символ жизни (у всех писателей);

8) символ мудрости человека, природы, мира (прежде всего, в произведениях Т. Шевченко, Леси Украинки);

9) символ знания и познания (окружающего мира, природы, духовного мира людей, собственной личности);

10) символ творчества как высшего проявления человеческого духа и просвещения; творчество - это проявление лучшей части человеческого "я".

Ключевые слова: мифологемы огня и солнца, огненная и солярная символика, мировоззренческие принципы, духовный мир украинца, трансформация образа, символ.

SUMMARY

Fedotova Tatiana. Мythоlogеmas of fire and sun in Ukrainian literature: models of interpretation. - A manuscript.

Dissertation for the degree of the Candidate of Philological Sciences in specialty 10.01.01 - Ukrainian literature. - Kyiv Тaras Shevchenko National University. - Kyiv, 2005.

The dissertation is the first attempt of system analysis of art works with the definite fire and sun symbolizes. Subject of research is art reflection of fire and sun motives in folklore and in literature, in it's fast development from past times till today, as a reflection Ukrainian ideologystick principle of ecclesiastical world. The author makes a great attention to the ratio of original and borrowed elements in symbols of sun. In research we can see a retrospective view of the process of art implementation of image of fire and sun in works of Ukrainian literature (image transformation in submission and belief of Ukrainians, art development in nineteenth century, understanding in works of twentieth century). This research is based on folklore, on Ukrainian literature of nineteenth - twentieth century, e.g. works of Gregory Skovoroda, Taras Shevchenko, Lesya Ukrainka, Mikhail Kocubinskiy, Vladimir Vinnichenko, Paulo Tichina and Ivan Drach.

The key words: sun and fire mythоlogеmas, sun and fire symbolizes, ideologystick principle, ecclesiastical world of Ukrainian, image transformation, symbol.

Размещено на Allbest.ru

...