Щоденник Т. Шевченка як творчо-психологічний та жанровий феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Щоденник Т. Шевченка як творчо-психологічний та жанровий феномен

Творча спадщина Т.Г.Шевченка понад півтора століття є об'єктом пильної зацікавленості дослідників. Вибір Щоденника як предмета дослідження обумовлений тим, що, незважаючи на зростання уваги до нього (а за кількістю цитувань Щоденник може бути віднесений до прецедентних текстів), визначення його ролі й місця у творчості Шевченка, як і в історії літератури, залишається проблематичним.

Актуальність теми дисертації зумовлена передусім тим, що існує гостра потреба у створенні аналітичних праць, які б розкрили не тільки біографічну цінність, особливості мови, естетичне значення Щоденника, а й дослідили проблему жанрової форми цього оригінального твору. Нині його особливий статус як своєрідної домінанти художньої, філософської, духовної рефлексії Шевченка протягом 1857-1858 рр. не ставиться під сумнів. Незважаючи на наявність багатої літератури, присвяченої творчості поета в цілому й Щоденнику зокрема, проблема його феномену й визначення місця цього твору в художній системі Шевченка залишається актуальною. Відсутність узагальнюючих праць із даного питання, нерозробленість цієї широкої і багатогранної проблеми, розпорошеність зусиль її дослідників надто очевидні (адже досі не написано жодної монографії на цю тему).

У другій половині ХХ століття українське літературознавство мало за об'єкт вивчення особливості мови Журналу (І.Молдаван, Е.Бобер, А.Тростогон, С.Тоцька, Т.Космеда), естетику Шевченка (Н.Крутікова). В цей час пожвавився розвиток шевченкознавчих студій, які розглянули історичний (ідеологічний) аспект (М.Могилянський, В.Нємченко, В.Русанівський), а також Щоденник як біографічне джерело (С.Єфремов, Є.Шабліовський, Б.Челишев, Ж.Ляхова, М.Саппа).

Протягом багатьох років цей твір вивчався значною мірою в ідеологічному аспекті й, відповідно, його вартісність як окремого явища відходила на другий план. Ще однією причиною довготривалого "ігнорування" Щоденника є його синкретичний характер, адже він уміщує в собі художній і публіцистичний тексти, що за авторської дефініції, яка передбачає певну жанрову орієнтацію, спричинює труднощі у визначенні його природи. Тож актуальність дисертаційного дослідження зумовлена потребою з'ясувати ці важливі питання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася на кафедрі української літератури та журналістики Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, науковими пріоритетами якої є сучасне прочитання української класичної літературної спадщини. Тема дисертації затверджена на засіданні наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол №2 від 30.05.2002 року).

Мета дисертаційного дослідження полягає в синтетичному аналізі Щоденника Шевченка з погляду його генези та жанрової специфіки, психологічної функції. Тому в роботі ставляться такі ключові завдання:

визначити теоретичні засади вивчення Щоденника Шевченка в системі відповідних жанрових модифікацій;

здійснити аналіз європейської щоденникової традиції та схарактеризувати її вплив на оригінальну творчість поета;

з'ясувати співвідношення у Щоденнику фактографічного й белетристичного;

проаналізувати текст Щоденника на наратологічному рівні;

дослідити психологічну функцію Щоденника.

Об'єктом дослідження є Щоденник Т.Г.Шевченка, епістолярій, спогади сучасників поета.

Предмет дослідження - творчо-психологічний та жанровий аспекти Щоденника Шевченка як самобутнього явища української літератури.

Методологія дослідження вироблена на основі відповідних методів зарубіжного та вітчизняного літературознавства. Провідним є структурно-наратологічний аналіз змісту і жанрової форми тексту. Для вивчення щоденникової традиції та, зокрема, питання приналежності твору Шевченка до типу класичних щоденників 19 ст. використано порівняльно-типологічний метод. Задля повнішого представлення розгляду особливостей творчого світовідчуття поета застосовано історико-біографічний, історико-літературний і контекстуальний методи. Фантазування Шевченка, візіонерські прояви та сни на сторінках його Журналу дали підстави застосувати психобіографічний метод. Посутнього значення набули комунікативна теорія й рецептивна естетика.

Теоретико-методологічною базою дисертаційної роботи є праці з теоретичних питань щодо проблем жанру щоденника (А.Бочарова, О.Галича, Л.Гінзбург, Д.Затонського, Н.Левковської, М.Соколянського). У процесі розгляду аспекту творчо-психологічної функціональності Журналу Шевченка задіяні класичні теорії зарубіжних дослідників психології творчості (З.Фрейда, К.Юнга, К.Леві-Стросса).

Наукова новизна та особистий внесок здобувача полягає в тому, що вперше пропонується дослідження Щоденника Т.Шевченка як жанру документально-художньої літератури у системі його модифікацій. Зроблено узагальнення з історії публікації твору, що є внеском у літературну історіографію. Осмислено жанрову неоднорідність Щоденника, визначено структурні частини, які її формують. У дисертації обгрунтовано жанрову гетерогенність твору як стратегію тексту, а також його творчо-психологічну функціональність.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його висновки та узагальнення слугуватимуть подальшому вивченню порушеної проблеми. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані при читанні загальних історико-літературних і теоретичних курсів, спецкурсів та спецсемінарів із історії українського письменства. Одержані результати можуть бути використані при створенні синтетичних, узагальнюючих праць із проблем жанру, психології творчості, а також у курсах із історії літератури у вищих і середніх навчальних закладах. Матеріали сприятимуть подальшому осмисленню місця і ролі Щоденника Т.Шевченка в загальнонаціональному та світовому контекстах.

Апробація результатів дисертації. Тези та висновки дослідження пройшли апробацію на таких наукових конференціях: Всеукраїнська науково-методична конференція «Т.Шевченко і світова культура» (Сімферополь, 2004), VІІ Міжнародна науково-теоретична конференція молодих учених (Київ, 2004). Повний текст дисертаційної роботи обговорено на засіданні кафедри української літератури та журналістики Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Публікації. Матеріали, що висвітлюють найголовніші положення дисертації, викладені у чотирьох публікаціях, три з яких вміщено у фахових виданнях.

Структура роботи. Робота має вступ, основну частину, висновки та список використаних джерел (200 позицій). До основної частини входять чотири розділи, кожен із яких складається з окремих підрозділів. Виклад роботи займає 176 сторінок, із них - 160 основного тексту.

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання, окреслено об'єкт, предмет та методи дослідження, схарактеризовано стан вивченості проблеми і вказано на новизну одержаних результатів, запропоновано шляхи їх практичного застосування, наведено відомості щодо апробації роботи.

У першому розділі дисертації - «Щоденник як жанр документально-художньої літератури» - окреслено коло теоретичних питань, пов'язаних із визначенням місця щоденника серед жанрів документально-художньої літератури, розглянуто щоденникову традицію в європейському контексті.

Зокрема, у підрозділі 1.1. «Місце щоденника серед жанрів документально-художньої літератури та його модифікації» подано загальну характеристику жанрів документально-художньої літератури, визначено місце щоденників серед них та наведено їх класифікацію.

На основі узагальнення напрацювань попередників висвітлено еволюцію поняття «документально-художня література», з'ясовано параметри, які характеризують документально-художні твори. Досі не існує більш-менш чіткої класифікації документально-художніх жанрів. Певний прогрес на цьому шляху пов'язаний із працями Д.Затонського, А.Тартаковського, Л.Гараніна, Б.Мельничука, О.Дацюка, І.Данильченко, Н.Ігнатів, О.Мішукова та ін.

У дисертації акцентується походження назви «щоденник» та зв'язок її зі словом «діаріуш», зроблено огляд українських діаріушів 17 ст. У дослідженні вказано особливості використання щоденників у літературі, публіцистиці, а також історичному та загальнокультурному контексті (йдеться про щоденники письменників). Письменницькі щоденники важко систематизувати та класифікувати, і лише зі значною мірою умовності, беручи за основу класифікації прийоми типізації, характер домислу та мовний стиль, у роботі виокремлено дві його модифікації: фактографічний - документальний, точний; белетризований - відмінність умовного художнього образу від реального життєвого явища нівелюється, художній образ абсолютно або частково не дорівнює достовірним фактам. Є й такі, де фактографічність поєднується з художньою вигадкою. Таким чином, письменницький щоденник представлений у даному дослідженні у двох модифікаціях (фактографічний і белетризований) із виділенням ідейно-змістових і структурних особливостей кожної із названих форм. Такі особливості виявляються на рівні вихідної жанрової установки. Ця класифікація не претендує на вичерпність, однак допомагає поглянути на письменницький щоденник як на явище неоднорідне і з'ясувати параметри різних його модифікацій.

У підрозділі 1.2. «Щоденникова традиція в українській та світовій літературах» зроблено огляд розвитку жанру щоденника, починаючи з античних часів. Першими зразками, в основу яких покладено записи про події із життя автора, були Римські Commentarii - домашні бухгалтерські книги, блокноти промов сенаторів, а також записи Цезаря про галльські війни. Епоха Середньовіччя залишила «Сповідь» Аврелія Августина, яка розпочиналася «Розмовами із самим собою» у формі діалогів, звернених до себе. Близькими до «Сповіді» Августина є «Історія моїх бідувань» П'єра Абеляра, «Сповідь про моє життя» Магна Фелікса Еннодія. Французька література 17 ст. залишила по собі цінні зразки щоденникової літератури. Серед їх творців були державні діячі й письменники, мандрівники та вчені, мислителі-теологи та діячі церкви. У підрозділі наведено фактологічний матеріал, що містить перелік щоденників французької літератури 17 ст. відповідно до визначених у роботі модифікацій. Дослідники англійського роману доби Просвітництва вказують на значення документально-художньої літератури у формуванні національного роману. Зосереджена увага на тому, що важливу роль у цьому процесі відіграли щоденник і мемуари - жанри, межа між якими наприкінці 17 - на початку 18 ст. була дуже рухома. У ході роботи виявлено взаємодію щоденників із мемуарами, в результаті якої з'явились різновиди цього жанру: щоденник епістолярний, есеїстичний. Наведено фактологічний матеріал, який демонструє романи доби Просвітництва, написані в стилі щоденникової традиції: романи мандрів, романи випробувань, біографічні романи.

Класична російська література залишила багатий мемуарний і щоденниковий спадок (мемуари князя А.М.Курбського, протопопа Аввакума, щоденники О.С.Пушкіна, В.А.Жуковського та ін).

З певністю можна говорити про існування щоденникової традиції і в українській літературі 19 ст. «Журнал» Л.Кричевської (1817), «Путевые записки» І.Левицького (1818), «Записки студента» Є.Гребінки (1838), «Дневник художника А.Мокрицкого» (1839), «Щоденник» М.Маркевича (1840-1853), «Поездка в Грузию» І.Кулжинського (1850), Щоденник Т.Шевченка (1857-1858), «Записки» П.Селецького (1884). Це класичні твори щоденникового жанру 19 ст., які заслуговують на грунтовне дослідження в плані художньої вартості.

У другому розділі - «Щоденник Т.Шевченка як самобутнє явище української літератури» - розглянуто твір у діахронному контексті 19 ст.; простежено історію його створення та публікації; проаналізовано змістове наповнення.

Підрозділ 2.1. «Щоденник Шевченка як класичний щоденник 19 ст.» висвітлює специфіку щоденникової традиції 19 ст.

Цілком очевидним є те, що в усі часи зберігалося тяжіння до ведення щоденника, але вершина його припадає на добу передромантизму та 19 ст. На певному соціально-історичному етапі він стає елементом духовного побуту і вступає у суперництво з епістолярним жанром. Його продуктивність була пов'язана з високим рівнем письменницької культури, зі зростанням освіченості у різних соціальних верствах, з інтересом до живого суспільного й приватного життя. На початку 40-х рр. були популярними «літературно-дагеротипні твори» (знімки з натури), «фізіологічні нариси»; в кінці 40-х - на початку 50-х рр. - «нотатки». Найбільш інтимні документи (щоденник і лист) у 40-і рр. зазнали змін. Лист став одним із найпоширеніших літературних жанрів: відродилася давня традиція епістолярних романів, з'явилися повісті у листах, критичні та публіцистичні журнальні статті у вигляді листів. Єдиною «довіреною особою» став щоденник; тільки в ньому можлива відвертість. Для непрофесіоналів у літературі останній слугував способом вираження творчої потреби у фіксації прикметних фактів особистого життя і суспільних подій. Поряд із цим ведення щоденника сприяло формуванню літературного стилю на практиці (в тому числі й стилю іншомовного - у щоденниках, написаних французькою мовою).

Характерним є те, що, крім виконання психологічних, соціальних і літературних завдань, цей жанр у 19 ст. став засобом задоволення морально-інтелектуальних запитів особистості. В моду ввійшло читання щоденників у товариських гуртках із метою апробації моральних понять, філософських думок, життєвих правил, над якими автор працював і міркував у своєму літописі. Подібна практика мала місце у тургенєвському гуртку, на вечорах у будинку Штакеншнейдерів, у сім'ях Бакуніних, Аксакових, Толстих. Людина 40-х рр. уже не тільки сповідалась у щоденнику, не тільки розкривала своє внутрішнє життя - її вже не задовольняла замкненість усередині власного світу, вона прагнула вийти за межі свого «я», у зовнішній світ, у навколишню дійсність. Отже, жанр щоденника приваблював тим, що:

у щоденнику людина залишалась наодинці з собою (лист більш відкритий для інших та менш інтимний);

власне жанр щоденника за своєю природою тяжіє до ліричного висловлення: йому часто доводиться слугувати засобом «розрядки» тяжких, гнітючих настроїв або засобом задоволення душевних потреб у моменти підйому.

У дослідженні відзначено те, що кожен щоденник має свої особливості. Їх вивчення в хронологічних рамках періоду дозволяє виявити причини, сутність та етапи жанрової еволюції щоденника й розв'язати ряд інших актуальних проблем. Перед шевченкознавцями стоїть складне завдання: інтерпретувати текст Журналу Шевченка. Але вилучений із реальної історичної епохи (19 ст.), він втрачає свої жанрові риси, оскільки щоденники 20 ст. за стилем, змістом зовсім інші. Щоденник Шевченка - це своєрідний журнальний симбіоз: поєднання хроніки поточних подій із природним для поета художнім викладом, наближення до белетристики. Природне поєднання різних жанрів, які спостерігаються у тексті, не призвело до створення якоїсь нової форми. Елементи різних жанрів змішані, але не злиті: без труднощів можна відрізнити подорожній нарис від полемічного ескізу, есе від нотаток щоденникаря. Автор вільний у своїй прозі, але це свобода, що виникає через відсутність певної центральної ідеї. А це характерно для щоденника. Шевченко написав твір, у якому відображена картина його духовного й морального життя за цілий рік. Журнал Шевченка - традиційний класичний щоденник 19 ст. Він таким залишається за своєю зовнішньою функцією, але за принципами художньої дії тяжіє до чогось більш глибокого і багатовимірного. Та форма щоденника, яка існувала у 19 ст., була інтуїтивно, емпірично відчута Шевченком: вона нерозривно пов'язана з індивідуальними особливостями його генія. В той же час Журнал став реалізацією потенційних можливостей поета, нагромаджених протягом усього періоду заслання. У ньому порушено багато тем. Автор писав про крах суспільних і моральних підвалин, про глибоку духовну кризу, що вразила суспільство, про особисті трагедії тощо.

Підрозділ 2.2. «Історія створення й публікації Щоденника» подає обгрунтування появи цього твору як продовження Шевченком європейської традиції. Подано фактологічний матеріал, який підтверджує думку про те, що поет був широко обізнаний із європейською літературою, яка була джерелом його духовного розвитку та освіти. Література спогадів, автобіографій, сповідей та її автори були відомі Шевченкові. Очікуючи наказу про звільнення, поет почав писати Журнал. У роботі досліджено, чи була це перша його спроба. З аналізу тексту твору та листа Шевченка до В.Рєпніної (лютий, 1848 р.) виникає думка, що щоденник існував, але був знищений автором. У поета була гостра необхідність у записах щоденникового характеру, про що свідчить лист до В.Рєпніної від 25 лютого 1848 р., який є своєрідним щоденником п'яти днів.

Шевченко називає свій Щоденник по-різному: «дневник», «памятная книга», «хроника», «верная хроника», «правдивые сказания», «записная тетрадь», а найчастіше - «журнал». Поет згадує про «шканечный журнал» - вахтенний запис погоди, всіх подій у дорозі (запис від 13 червня 1857 р.). Із ним він був обізнаний завдяки участі в експедиції по Аральському морю, оскільки тоді вівся вахтенний журнал, та й Бутаков писав свої «Дневные записки». Можливо, поетові були відомі статті О.Бутакова «Нотатки російського морського офіцера під час подорожі навколо світу в 1840-1842 рр.», опубліковані в «Отечественных записках» за 1844 р. А вже перебуваючи на шхуні «Константин», Шевченко в офіцерській каюті познайомився із «Морскими сборниками».

На основі текстологічного аналізу зроблено висновки про те, для кого поет писав Щоденник, оскільки щирість твору - надзвичайна. У перебігу дослідження простежено історію публікації цього оригінального твору, а також оцінка літературознавцями його вагомості.

Загальну характеристику змісту Журналу подано у підрозділі 2.3. «Змістове наповнення Щоденника». Проаналізовано фрагменти, які містять поетові згадки про друзів і знайомих. Кращим із них він присвятив нові поезії та й сам Журнал, як висловився про це на самому його початку, планував подарувати М.Лазаревському. Взагалі, у тексті знаходять відображення багато постатей: одним із них дається характеристика, з іншими - пов'язані конкретні епізоди, роздуми з приводу тих чи інших творів мистецтва тощо. У дослідженні ці імена згруповані у певні суспільні групи: письменники, художники, скульптори, архітектори, актори, композитори, урядовці, декабристи. Є фрагменти, де присутні подружні пари, й не останню роль відіграють жінки. Привертають увагу на сторінках цього твору міфологічні й античні імена та імена історичних осіб. Отже, Щоденник демонструє цілу галерею постатей, які дають уявлення про рівень культури й освіченості Шевченка, його оточення, про особисті знайомства поета, його стосунки з друзями. Цей твір - біографічний документ. І це один із аспектів його вивчення.

Третій розділ - «Гетерогенна форма Щоденника» - присвячений проблемі жанрової гетерогенності як стратегії тексту Журналу.

У підрозділі 3.1. «Жанрова гетерогенність як стратегія тексту» акцентується характерна особливість умовного поділу тексту на чотири частини, залежно від місця, де Шевченко його писав: 1) Новопетровське; 2) Астрахань і Волга; 3) Нижній Новгород; 4) Москва і Петербург. Кожна з них має власну стилістику, ритм розповіді, власну природу і структуру розповідних елементів. Зроблено висновки про те, що жанрова гетерогенність кожної частини вибудовує стратегію розвитку тексту (не авторську, а текстову). Кожну з них у роботі означено як: 1) класичний щоденник; 2) подорожні нотатки; 3) класичний щоденник; 4) хроніка. Перша частина Щоденника, яку поет писав у період бездіяльності й очікуванні на визволення, - літературно найповніша. Друга частина - подорожній нотатник, із коментарями й роздумами, з влучними спостереженнями за містами, краєвидами й людьми та метафоричними перевтіленнями цих спостережень. Ця частина нагадує літературні "подорожні нариси», що були популярні у 18 і першій половині 19 ст. Третя частина наближена до звичайного фактографічного щоденника, з більшою увагою до щоденних подій, із менш розгорненими розповідями, з коротшими записами, крім описаного «роману» з актрисою К.Піуновою. Записи періоду перебування Шевченка у Москві, а потім у Петербурзі стають лаконічними, обмеженими. Прозі цієї частини бракує наративного розвитку. Отже, записи обернено пропорційні до різноманітності щоденних подій; і коли поет поринає у життя Петербурга, а особливо, коли з'являється можливість займатися акватинтою, Щоденник раптом обривається. З'ясовано важливе питання: Журнал мав іншу мету, ніж звичайна фіксація подій. Автор запевняє, що найголовніше завдання Щоденника - розвіяти нестерпну нудьгу. Але тут приховано важливіше - вгамування спраги до писання. Справжнє застосування Щоденника - не для записування, а саме для писання.

Текст Журналу пожвавлений російськими та українськими приповідками, короткими цитатами з інших текстів чи алюзіями до них. Є записи друзів і знайомих, включно з віршем польською мовою і короткою музичною нотацією. Така практика «альбомних» записів була поширена у 19 ст. У Щоденнику є два Шевченкові ескізи, російські та українські вірші, власні поезії та чернетки листів.

Журнал уміщує цілий ряд мікрожанрів: лірична поезія в прозі, спогад, анекдот, фейлетон, подорожній нарис, літературний портрет, оповідання, ескіз повісті, есе, рецензія, коментарі різного плану - побутові, політичні, філософські тощо, а також різножанрові поетичні тексти. Мікрожанрова поліфонічність урізноманітнює і збагачує його, але загалом превалює нарація, створюючи в такий спосіб суто шевченківську, оригінальну жанрову модифікацію щоденника. Помітне широке використання стилістичних засобів нарації (адресованість читачеві, риторичні фігури, тон бесіди з собою і з читачем). Журнал Шевченка є прикладом щоденника, де виразно виявлені всі комунікативні ролі наратора: 1) діяча; 2) носія психологічного стану; 3) хронікера; 4) мовця-адресанта. Компоненти представлені в різний спосіб, їхня питома вага неоднакова, неоднакові їхні сполучення та переплетіння. Щоденник відображає багатоаспектну діяльність, і жоден із виділених її складників не є нейтралізований і навіть не спрощений.

У підрозділі 3.2. «Когерентність лірики й гумору як жанровий бриколаж» виявлено творчу майстерність та неординарність особистості Шевченка. Жанровий бриколаж чи не найвищого прояву набув саме на сторінках Щоденника. Найбільшу увагу читача привертає щирість думок та досить своєрідне ведення записів. Оскільки нарація йде від імені автора, то істотного значення набуває індивідуальна особливість мови. Постійно відчуваються переживання, роздуми, настрої поета. Особливу роль відіграють у цьому лірика та гумор, які когерентно накладаються на сторінках Журналу. Мова йде про лірику не в чистому її вигляді, а про ліричну інтонацію розповіді. Внаслідок біографічних обставин, що склалися, Щоденник був зорієнтований на розповідну манеру 1830-1840-х рр., що створилася на грунті сентименталізму, якій були властиві розповідь від першої особи, ліричні компоненти, звернення до читача, переходи від картини до картини, авторські ліричні доповнення певних сюжетних фрагментів тощо. Важливим є те, що Шевченко знайшов найвідповіднішу до його ліричного завдання форму щоденника, яку можна було легко поєднати зі «щоденниковою» спрямованістю відображення і показом тогочасної дійсності.

Основний засіб, що слугує у Журналі для висловлення власне особистісного ставлення до речей, явищ тощо, тобто певний ліричний компонент, присутній у тексті, в роботі означено як ліричний вислів, так звана фабульна лірика.

Шевченко диференціює епічні й ліричні елементи, роз'єднує їх із композиційного погляду і будує свій стиль на контрасті між ними. Він спершу демонструє суто епічний бік описуваної події і потім дає її ліричний корелят, показує, як вона відбилась на власних поетових переживаннях. Ця потреба «суб'єктивізувати» явища об'єктивного світу показує Шевченка як лірика, що залишається ним і в Журналі. Щоденник - ліричне начало; лірика - авторське «я». Ось ті компоненти, які дають можливість підкреслити поглиблений психологізм, інтроспекцію творчості поета.

Характерною особливістю Журналу є поєднання навіть в одному записі ліричних та гумористичних компонентів. Вони поступово переходять один в одного, взаємно посилюючись або послаблюючись. Проміжною ланкою в такому процесі стала іронія, оскільки вона має в собі певні ознаки лірики. У Щоденнику іронія визначається виключно за загальним значенням контексту й відіграє домінантну роль. Форми її виявлення різноманітні, починаючи з жартівливого філософствування і закінчуючи сарказмами на адресу самодержавного ладу.

Дійсно комічного ефекту в Журналі досягнуто завдяки гумору. Художньому мисленню поета взагалі був притаманний гумористичний нахил як невід'ємна частина ментальності українця. Саме як індивідуальні особливості творчої манери Шевченка-щоденникаря розглянуто плавний перехід від лірики до народного гумору і навпаки. Журнал поетом не редагувався, в ньому власне його «жива» мова. Щодо мовного гумору, то привертає увагу широке вживання слів і виразів, запозичених із античної міфології й історії. Вони мають пародійний характер і побудовані на контрасті між високим стилем і буденністю об'єкта визначення. Ту ж функцію виконують архаїзми (церковнослов'янізми). Поруч із визначеними двома способами утворювати стилістичний контраст є третій - наумисне запровадження до тексту жаргонізмів і «простонародних» висловів, серед яких трапляються українізми, які, очевидно, призначено на те, щоб контрастувати своїм лексичним забарвленням із виразами високого стилю, що стоять поруч. Це створює комічний контраст і підкреслює Шевченків національний гумор. Особливо часто трапляються комічно-експресивні застосування народних приказок і підсилювальних виразів. Ту ж роль відіграють літературні цитати, натяки, ремінісценції тощо: підсилюють виразистість викладу, надають йому гумористичного відтінку. Авторська мова має багате інтертекстуальне наповнення.

Сатира в Журналі грунтовно досліджена Ю.Івакіним. Додати можна те, що в тексті зустрічаються окремі сатиричні оповідання (історія одруження підпоруччика Чарца).

Дослідження тексту зі стилістичного боку довели те, що за жанром Журнал Шевченка - класичний щоденник 19 ст., хоча текст насичений емоційно забарвленою лексикою (йдеться про своєрідність мови). Фактично поет поєднав цілком протилежні речі - лірику й гумор. У Щоденнику вони виявляються не одночасно й не почергово, а саме когерентно: у взаємозв'язку елементів, які здатні до інтерференції - взаємного посилення або послаблення внаслідок накладання їх один на одного. У цьому й полягає жанровий бриколаж Шевченка-щоденникаря. Адже бриколаж (термін К.Леві-Стросса) дослівно означає майстрування. Автор подібно до бриколера (майстра), який змінює свої інструменти залежно від потреби, сприймає образи, заново об'єднуючи їх у нові системи значення через цілу серію перетворень. У жанровому бриколажі Журналу Шевченка закономірно й інтуїтивно поєднуються класичний принцип ведення щоденника та принцип випадковості, вибору «навмання». Очевидна несподіваність, парадокс поєднання лірики й гумору стали естетичною домінантою жанрового бриколажу, який покликаний урівноважити гетерогенний матеріал. Важливу роль відіграє те, що Шевченко-щоденникар використав інтуїтивне непряме комбінування різних жанрових структур, і в цьому вбачається неодинарне мистецьке мислення поета й художника. За цим усім не губиться хронологія подій, а, навпаки, таке розширення фактографії, така творча манера автора допомагає глибше збагнути внутрішній світ поета, стан його душі. А до цього покликаний власне жанр щоденника. Журнал Шевченка - це щоденниковий за формою, а ліро-епічний за суттю твір.

Автобіографічність творчості Шевченка є предметом розгляду в підрозділі 3.3. «Авторські маски й театральне перевтілення як засіб літературної гри». Відзначено, що творчість поета виразно автобіографічна. Це твердження стає незаперечним, якщо під поняттям «автобіографічність» розуміти не тільки безпосереднє віддзеркалення у творі власного життя, а й вираження закодованого у підтексті духовного «я», що його можна виявити, досліджуючи прихований психологічний зміст. У роботі зроблено висновки про психологічні причини, які спонукали писати про себе - поетичність світосприйняття. Шевченко прагнув глибше збагнути себе, оскільки через самопізнання він ішов до художнього пізнання інших людей і людини взагалі. Образ автора присутній у багатьох власних творах, у тому числі малярських.

Щоденник подає «надзвичайно влучний автопортрет поета і людини»¹¹ Єфремов С. Літературний автопортрет Шевченка // Шевченко Т. Повне зібрання творів. - К., 1927. - Т. 4: Щоденні записки (журнал). - С. 13. і водночас є ключем до творчості Шевченка. Після того, як ми визначили жанрову модифікацію Щоденника як фактографічного з елементами белетристики, в його тексті знайдено певні елементи літературної гри, гри сценічної, театральної. Чітко простежується присутність автора-наратора, який змінює свої авторські маски. Грунтуючись на юнгівській концепції (Persona-маска), викладеній у праці «Психологічні типи», дійшли висновку, що, читаючи Щоденник, спостерігаємо за діями персони-маски, яка виконує певну ситуативну роль. Загалом у тексті є дуже багато згадок про театр, навіть у фрагментах, безпосередньо не пов'язаних із ним. Автор вживає театральні терміни щодо певних ситуацій, означивши їх як «спектакль», «водевиль», «драма», «комедия», «балаган», «вертеп». Розглянуто причини, якими була викликана потреба такої внутрішньої гри. По-перше, свідомо чи підсвідомо Шевченком обрана модель поведінки, яку сучасні психологи назвали механізмом відсторонення. По-друге, поліваріантність «маскування» постаті автора-героя є засобом літературної гри, оскільки поет робив свої записи для того, щоб заповнити час очікування наказу про звільнення і вдовольнити своє прагнення писати.

Прикметним є те, що постать автора стоїть майже за кожним записом. Власне сам Шевченко постає перед нами щоразу іншим, кожний запис додає його образові інших характеристик. У підрозділі виявлено на текстологічному та змістовому рівні наступні авторські маски: солдат царської армії, мученик за віру, невдалий коханець і жених, концептуальна маска-пара «митець-поет», петербурзький франт, «батько Тарас» (позатекстова маска), «дядько-простак» (розповідач). Вони всі обертаються навколо невидимого центру, яким є постать автора.

Четвертий розділ - «Творчо-психологічна функціональність Щоденника» - розкриває психологічну функцію тексту, досліджуються сни та візії автора, а також йдеться про світобачення Шевченка.

Підрозділ 4.1. «Психологічна функція Щоденника» присвячено вивченню функціональності тексту, його призначення.

Під час дослідження виявлено, що причина звернення письменників до щоденника лежить не на поверхні, не у побутовій, соціальній або суто літературній сфері, а коріниться в глибинах свідомості, точніше - у підсвідомості. Спонукальні мотиви та його призначення знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку. При всьому розмаїтті психологічних індивідуальностей авторів функціональний механізм їх записів один у своїх підставах - щоденник виконує компенсаторну функцію. Сутність цього твердження розкрита на характерних прикладах.

Зроблено висновки про те, що особливу групу таких щоденників складають ті, які можна назвати тюремно-засланницькими. Вони створювались в екстремальних умовах тюрми і заслання (щоденники В.Кюхельбекера, В.Короленка, Т.Шевченка й ін.). Журнал вівся Шевченком у період закінчення солдатської служби, коли поет чекав на офіційний документ про звільнення. Дана обставина стала імпульсом до ведення цих записів. По мірі просування роботи над Щоденником уявлення про його функції не змінюються. Він став для поета елементом щоденної духовної праці. Але як тільки функція заміщення перестала діяти (фактичне припинення заслання), необхідність у веденні таких записів відпала сама собою. Його місце зайняли традиційні для свідомості й способу життя поета культурні потреби. Сталося це поступово.

З'ясовано, що записи, які обіймають відносно короткий проміжок часу (один рік), відобразили перехідний душевний стан Шевченка - від переживання самотності до повнокровного сприйняття зовнішнього світу. В цей період занотовування щоденних подій стало для автора свого роду психотерапевтичним засобом, через Щоденник розряджалась психічна напруга. У його основі лежить закон психологічної проекції, тобто знаходить вияв не виражений іншим шляхом склад психіки, а також підсвідома установка автора на задоволення душевних потреб.

У підрозділі 4.2. «Щоденник як творча лабораторія Шевченка - поета й художника» звернено увагу на свідчення самого поета щодо власної творчості. Шевченко не проводив ніякої підготовчої роботи, вона увійшла у сам текст. У самоспостереженнях Шевченка, виявлених у Щоденнику, сконденсовано його творчий досвід. Підрозділ містить висновки про особливості творчого процесу поета, зроблені на основі текстологічного аналізу Журналу. З'ясовано те, що первісний текст одразу ж набував у Шевченка відносно викінченого у своїй основі вигляду. Після завершення його фіксації починався тривалий процес шліфування твору, поет вносив правки, проте чимала частина первісного тексту переходила в остаточну редакцію без радикальної переробки, з незначною правкою, іноді - без змін.

Цінними є філософські роздуми Шевченка про роль покликання у долі митців, думки з приводу своїх намірів зайнятися акватинтою.

При дослідженні Щоденника у контексті психології творчості виявилась очевидна бінарність: текст і візуальний ряд. На основі тексту простежено процес творення малярських пейзажів та одночасне їх відтворення у Журналі. Під час вимушеного перебування Шевченка в Нижньому Новгороді творчість художника не припинялась. Навпаки, вона характеризується великою продуктивністю, майстерністю і різноманітністю. Особливий інтерес виявляв до пам'яток архітектури. До кожного зображуваного об'єкта художник подав історичні відомості, навів описи, висловив свої міркування чи характеристику пам'ятників (досвід роботи у Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів у Києві). Згідно із записами у Щоденнику протягом перебування в Нижньому Новгороді Шевченко виконав десять архітектурних пейзажів. Чимале місце в роботі цього часу займають портрети, які він виконував на замовлення своїх друзів, знайомих.

Творчість Шевченка як живописця-графіка доповнює його поетичну спадщину, а також посутньо відбилась на сторінках Щоденника. Єдність природного потенціалу поета й художника сприяла оригінальності та неповторності його творчого обличчя.

Аналіз снів здійснено у підрозділі 4.3. Закцентовано увагу на частоті «снозаписів», які розглянуто як специфічну рису творчості Шевченка, зумовлену піднесенням у добу романтизму всього утаємниченого й сокровенного.

Із психоаналітичних досліджень З.Фрейда та його школи випливає, що творчість поета - це один із видів «сну в дійсності». У підрозділі розглянуто фрейдівську та юнгівську концепції тлумачення сновидінь у процесі аналізу художньої творчості митців. Простежено спробу прикласти ідеї З.Фрейда до української літератури, зокрема до творчості Шевченка, українським психологом С.Балеєм.

На основі листів, поезії та Щоденника зроблено висновки про часті згадки Шевченком снів, присутні вони і в його малярській творчості.

Дослідження демонструють те, що творчий потенціал «сонної фантазії» поета - потужний. Можна твердити, що сон подарував Шевченкові чимало творчих задумів, тем, мотивів і образів. Слід відзначити, що деякі з них він аналізував. Із загальної психологічної точки зору сни Шевченка цікаві своєю яскравістю, зримістю, оскільки він - митець. Для його сновидінь є типовим образ польоту людини на якихось невидимих крилах, ширяння у стані невагомості. Яскраво виступає двоїста природа сну - загальна (великі химерні сновидіння) та часткова (стан «дрімання»).

Сон на сторінках Щоденника проглядається як підсвідомий стан буття поета. Те, що в Шевченка справді було в житті прекрасне, асоціюється зі сновидінням. Або навпаки, щось погане, неприємне перегукується в нього з "ложным" сновидінням. Це підтверджено на текстологічному матеріалі Журналу.

Характерною рисою його сновидінь можна вважати іронію та самоіронію (знаменує авторське самовідсторонення). Дійсність у межах іронії постає, щоб одразу ж бути підданою сумнівам. У сновидних образах втілюється все потворне і нице абсурдного буття.

Шевченківський сон є емоційною проекцією нездійсненного в житті. Візії життя породжуються обставинами життя - це важливий нюанс у дослідженні творчості поета.

У Висновках підсумовуються й узагальнюються результати дослідження Щоденника Шевченка як самобутнього явища української літератури. Розглянуто конкретні приклади багатоаспектності цього феномену. З'ясовано специфіку жанроутворюючих елементів Журналу, його формування в контексті розвитку європейської традиції. Висвітлено проблему жанрової форми тексту та його гетерогенність. Мікрожанрова поліфонічність урізноманітнила і збагатила Журнал, створивши в такий спосіб суто шевченківську, оригінальну жанрову модифікацію щоденника (фактографічний, з елементами белетристики). Доведено його щирість і художню довершеність, оскільки Шевченко все робив із природним мистецьким чуттям. Журнал у дослідженні представлений як безпосередня творча лабораторія художника і літератора. Він став джерелом вияву світовідчуття митця, у ньому постійно спостерігається очевидна бінарність: текст і візуальний ряд.

У контексті психології творчості досліджені сонні візії Шевченка, проаналізовано психологічне підгрунтя цього явища. На основі психобіографічного методу простежено динаміку змісту снів, їх яскравість, зримість, двоїсту природу, чітку візуалізацію. Виявлено, що підсвідомість поета є своєрідною площиною, в якій творча уява та візії перетинаються. Сон на сторінках Щоденника проглядається як підсвідомий стан буття Шевченка.

У перебізі дослідження було розкрито психологічну функцію тексту. Встановлено, що причина звернення до щоденника коріниться у підсвідомості поета. Він був важливим своєю функціональною спрямованістю, адже виявляв гостру психологічну потребу самовираження, самореалізації. В ньому реалізована підсвідома установка автора на задоволення душевних потреб (компенсаторна функція).

Шевченків Щоденник - універсальне джерело для майбутніх досліджень, підсумок думок і сподівань, суспільно-політичних оцінок і мистецького кредо поета. Цей твір - документ великого історико-літературного й художнього значення. Передусім, це визначний етап у розвитку щоденникового жанру, оскільки Шевченко продовжив європейську традицію, збагатив і увиразнив лексичні, фразеологічні та стилістичні засоби мовлення. В ньому - гострий розум, тонкі почуття, яскрава уява і глибока ерудиція, філософські висновки і блискучий стиль мови. Це видатне історико-літературне явище, а також живий голос Шевченка, психологічний портрет митця і людини.

Література

1.Момот Н. Творчий процес Т.Шевченка за матеріалами його Щоденника // Шевченкознавчі студії: Зб. наук. пр. - К.: Київський університет, 2005. - С. 72-79.

2.Момот Н. Шевченків Щоденник: жанрова гетерогенність як стратегія тексту // Слово і час. - 2005. - №3. - С. 20-28.

3.Момот Н. Психоаналітичний дискурс Щоденника Т.Шевченка // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. - К.: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 2005. - С. 151-158.

щоденник шевченко жанровий традиція

Размещено на Allbest.ru