"Школа скандалу" Шерідана та проблеми жанрово-стильової еволюції в англійській комедії XVII-XVIII століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 821.111 - 22 “16/17”.09

“Школа скандалу” Шерідана та проблеми жанрово-стильової еволюції в англійській комедії XVII-XVIII століть

10.01.04 - література зарубіжних країн

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Наливайко Тетяна Олександрівна

Дніпропетровськ 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться “27” жовтня 2006 р. о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.12 при Дніпропетровському національному університеті (49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Шевченка, 1).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розісланий “25 ” вересня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Кропивко

АНОТАЦІЯ

Наливайко Т.О. „Школа Скандалу” Шерідана і проблеми жанрово-стильової еволюції в англійській комедії XVII-XVIII століть. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.04 - література зарубіжних країн. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню проблем жанрово-стильової еволюції в англійській комедії XVII-XVIII ст. Для досягнення цієї мети було розглянуто основні напрямки у вивченні такого жанрового різновиду, як „комедії звичаїв” у зарубіжному та вітчизняному літературознавстві, встановлено джерела формування поетики англійської „комедії звичаїв” XVIII ст., окреслено домінантні комедійні жанрові варіанти у XVIII ст. („сентиментальна комедія” та „комедія звичаїв”) як найбільш історично й соціокультурно детерміновані. У процесі теоретичного осмислення цієї низки питань було запропоновано вирізняти новий жанровий різновид („комедія звичаїв змішаного типу”), що реально домінував у комедійному репертуарі XVIII століття. Уперше у вітчизняному літературознавстві стверджується неперервність традиції „комедії звичаїв” у XVII-XVIII століттях.

Центральним об'єктом дослідження в дисертації є репрезентативна комедія „Школа Скандалу” Шерідана, літературознавчий аналіз якої допомагає на практиці осмислити жанрово-стильові трансформації прикмет „комедії звичаїв”. Переглядається місце та значущість цієї комедії в ідейній та художній спадщині, докладно розглядаються такі її поетологічні риси, як концептуальна типологія та індивідуальна специфіка заголовка, її тенденційність, своєрідність „складу персонажів”, антропонімікон та літературні ремінісценції, художній простір та час, поліваріантність п'єси. Дисертантка здійснює екскурс в історичну та соціокультурну ситуацію XVII-XVIII ст., щоб пояснити детермінованість тем, понять, типажів, вчинків та мови персонажів. Особлива увага приділяється стилістичному текстовому аналізу комедій Конгріва та комедії Шерідана (як жанрово і стилістично спорідненим), у результаті якого виявлено еволюцію „комедії звичаїв” від барочно-класицистичної до рокайльно-сентиментальної моделі. Окреслено рокайльні та сентиментальні риси комедії „Школа Скандалу” та механізм їхньої взаємодії.

Ключові слова: жанрові різновиди, комедія звичаїв, сентиментальна комедія, комедія звичаїв змішаного типу, жанрово-стильова еволюція, соціокультурна детермінованість, рококо, барочно-класицистична та рокайльно-сентиментальна моделі.

SUMMARY

Nalyvaiko T.O. “The School for Scandal” by Sheridan and the problems of genre and style evolution in the British comedy of the XVIIth-XVIIIth centuries. - Manuscript.

Dissertation for Candidate of Philology degree in speciality 10.01.04. - Foreign Literature. - Dnipropetrovsk National University. - Dnipropetrovsk, 2006.

The dissertation seeks to explore the problems of genre and style evolution in the British comedy of the XVIIth-XVIIIth centuries. In compliance with the major objective of the study, the author examines “comedy of manners” as a variety of the genre of comedy both in foreign and home literary criticism. The author also determines the sources of poetics of “the comedy of manners” of the XVIIth-XVIIIth centuries, highlights the dominant comic genre variants in the XVIIIth century (“sentimental comedy” and “the comedy of manners”) as most socioculturally determinated. In the process of theoretical analysis of these problems, a new genre variety (“the comedy of manners of a mixed type”) was established as actually dominant in the comic repertoire of the XVIIIth century. It is the first time the continuity of the tradition of “the comedy of manners” of the XVIIth - XVIIIth centuries has been asserted in home literary criticism.

The central object of investigation in this dissertation is the representative comedy “The School for Scandal” by Sheridan, the analysis of which helps to interpret the genre and style transformation of “the comedy of manners” elements. The following poetological features are considered in detail and reconsidered: conceptual typology and specific character of the title, tendentiousness of the comedy, the choice of characters, etymology of names, literary reminiscences, space and time, polyvariation of the play.

The author of dissertation elucidates a historic and sociocultural situation of the XVIIth-XVIIIth centuries in order to determine themes, concepts, types, actions and speech of characters. Special attention is paid to the stylistic analysis of comedies by Congreve and the comedy by Sheridan which are similar in genre and style. This analysis allowed to reveal the evolution of “the comedy of manners” from a baroque-classical to a rococo-sentimental model and to explore the mechanism of interaction of rococo and sentimental elements in “The School for Scandal” by Sheridan.

Key words: genre variants, comedy of manners, sentimental comedy, comedy of manners of a mixed type, genre and style evolution, sociocultural determination, rococo, baroque-classical and rococo-sentimental models.

АННОТАЦИЯ

Наливайко Т.А. “Школа Скандала” Шеридана и проблемы жанрово-стилевой эволюции в английской комедии XVII-XVIII ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.04 - литература зарубежных стран. - Днепропетровский национальный университет. - Днепропетровск, 2006.

Диссертация посвящена исследованию жанрово-стилевой эволюции в английской комедии XVII-XVIII вв. Интерес к теме обусловлен потребностью пересмотреть устаревшие концепции отечественных/советских литературоведов, не отвечающие новым взглядам на историю западноевропейской комедиографии XVIII в. и творчество Шеридана. Отсутствие современных отечественных исследований по заявленной проблеме, а за рубежом наличие лишь фрагментарных и нередко тенденциозных исследований драматургии Шеридана, побудили автора диссертации проследить эволюцию жанра комедии от Конгрива до Шеридана.

В работе даётся краткая характеристика жанрового разнообразия комедиографии XVII-XVIII вв, представленного маргинальными (комедия ситуаций, комедия характеров, сатирическая комедия, серьёзная комедия, фарс и бурлеск) и доминантными вариантами (комедия нравов и слезливая или сентиментальная комедия). Именно доминантные жанровые формы оказали весомое влияние на формирование драматургической ситуации заявленного периода, трансформируясь под воздействием политических, социальных и культурных факторов английской действительности.

Субжанр “комедии нравов” является приоритетным в данной работе, так как к нему принадлежит главный объект анализа - “Школа Скандала” Шеридана и, в соответствии с этим, рамки нашего исследования ограничены периодом существования “комедии нравов”: от её зарождения (II половина XVII в.) до апофеоза её развития, достигнутого в исследуемой комедии (70-е годы XVIII в.).

С целью определить место и значимость “комедии нравов” в комедиографии Англии этой эпохи в диссертации были выделены следующие аспекты исследования: проблема классификации “комедии нравов” в XVIII в., соотношение дефиниций - “весёлая комедия” и “комедия нравов”; различные тенденции в изучении “комедии нравов” в зарубежном литературоведении; концепции советского литературоведения и их критическая оценка; влияние социокультурной и политической ситуации на формирование поэтических и стилевых примет “комедии нравов” и на диалектику развития “комедии нравов”; проблема сосуществования и взаимодействия “комедии нравов” и “сентиментальной комедии”; вопрос о корректности номинаций “комедия нравов” и “комедия Реставрации” по отношению к комедиям переходного периода; дискуссии об истинном назначении комедии и диалектика смены комических стандартов. В результате исследования автор приходит к выводу о непрерывном развитии “комедии нравов” в промежутке между 60-ми годами XVII в. и 70-ми годами XVIII в. Сохраняя доминантные жанрово-стилистические приметы, комедия нравов, как показывает анализ, претерпевает процесс их постепенной модификации, а также трансформации своих стилевых составляющих. Всё это позволило сделать вывод об отсутствии в XVIII в. “чистых” жанрово-стилевых форм комедии нравов и необходимости ввести в литературоведческий обиход новую дефиницию - “комедия-синтез комедии нравов и сентиментальной комедии”/ “комедия нравов переходного типа”.

В задачу анализа “Школы Скандала” входило осмыслить на новом витке развития историко-литературоведческой науки уникальность и значимость пьесы в истории комедиографии Англии, дать новую оценку её жанрово-стилевым и стилистическим приметам, в соответствии с современными взглядами на западноевропейский XVIII век и историко-культурное развитие Англии этой поры. Жанрово-стилистический анализ “Школы Скандала” в сопоставлении с комедиями Конгрива позволил представить развитие жанра “комедии нравов” в диахронической перспективе. Автор диссертации предлагает и обосновывает новое прочтение и концептуальное значение названия “The School for Scandal”; отрицает сатирическую тенденциозность этой пьесы и обосновывает её развлекательно-игровой характер; определяет социальный статус персонажей “Школы Скандала” и мотивирует причины особой компиляции действующих лиц; прослеживает взаимодействие традиции и новаторства в сути героя комедии, антропонимиконе, пространственно-временном континууме; представляет экскурс в историю написания и издания “Школы Скандала” с целью разобраться в поливариантности текста комедии; прослеживает влияние общественно-культурной действительности на формирование особой поэтики театральных произведений заявленного периода.

Теоретические положения диссертации дополняются и подтверждаются подробным текстуальным стилистическим анализом “Школы Скандала” Шеридана и комедий Конгрива, сопоставление которых убеждает в их жанрово-стилевом подобии, но не идентичности. Если тематика и проблематика сравниваемых комедий остаются более или менее константными при переходе от XVII к XVIII ст., то стилевая парадигма изменяется от барочно-классицистической к рокайльно-сентиментальной (начало этого “сдвига” заметно уже в пределах творчества самого Конгрива). Стилевая контаминация в комедиях Конгрива и Шеридана объясняется переходным характером современной им историко-культурной ситуации, сложным взаимодействием старых и новых художественных тенденций.

Шеридан, как показало исследование, может считаться преемником Конгрива в жанровой разновидности “комедии нравов” лишь на основании принадлежности их творчества к рокайльному стилю, что делает узнаваемыми некоторые стилевые приёмы в их комедиях и говорит о родстве “комедий нравов” двух разных веков. В то же время очевидна модификация жанрово-стилевых примет “комедии нравов” при переходе от XVII к XVIII в., обусловленная сменой историко-культурного контекста, эстетических вкусов и нравственных потребностей общества.

Ключевые слова: жанровые разновидности, комедия нравов, сентиментальная комедия, комедия нравов смешанного типа, жанрово-стилевая эволюция, социокультурная детерминированность, рококо, барочно-классицистическая и рокайльно-сентиментальная модели.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Комедії Шерідана довгий час визначалися в літературознавстві як унікальний та одиничний феномен у драматургії XVIII ст. Хоча без творчості знаменитого комедіографа не обходиться жодне історико-літературознавче дослідження драматургії XVIII ст., однак цілісного осмислення у вітчизняному літературознавстві до цього часу немає. Окрім статей у радянських підручниках із зарубіжної літератури (А. Анікста, С. Артамонова, З. Гражданської, C. Мокульського, В. Неустроєва, З. Плавскіна, Р. Самаріна), є окремі невеликі фрагменти-передмови Ю. Кагарлицького, А. Горбунова і спроба Н. Маршової осягнути весь творчий шлях драматурга

II половини XVIII ст. Ці роботи попри їхню безперечну значущість відображали певні концепції літературознавчого аналізу і відповідали колишнім уявленням про розвиток літератури XVIII ст. Новий етап розвитку історико-літературознавчої науки та нові ідеї стосовно західноєвропейського XVIII ст. потребують перегляду застарілих концепцій і міркувань про творчість Шерідана. У зарубіжній науці зазначений перегляд більш очевидний, і в першу чергу тому, що більш інтенсивно, ніж у вітчизняному літературознавстві, вивчається драматургія автора “Школи Скандалу”. Так, спеціалісти другої половини XX ст. Бевіс, Лофтіс, Обьорн, Х'юм та ін. у своїх працях намагаються протистояти традиційним твердженням про унікальність Шерідана й роблять спроби співвіднести творчість комедіографа з драматургічним контекстом георгіанської епохи. Це цілком справедливо, але певною мірою такий підхід звужує картину розвитку жанру “комедії звичаїв” і заперечує важливість впливу комедії Реставрації та пост-Реставрації на Шерідана, а також на його георгіанських попередників. Забувається той факт, що комедія Реставрації в Англії II половини XVII ст. була біля витоків формування “комедії звичаїв” як жанру, його стильових характеристик та тематичних напрямків. Тож вона та комедії пост-Реставрації (які є майже однакові у своїх характеристиках, що обумовлено фактором історико-культурної єдності) виступають як зразок для п'єс, що наслідують цей жанр. Варто наголосити, що, визнаючи зв'язок комедій Шерідана з драматургічними творами II половини XVII ст. (Ештон, Неттлтон, Роудз, Хьорст), вчені часто не виходять за межі звичайної констатації.

Є певна лакуна в сучасному вітчизняному літературознавстві, що стосується вивчення розвитку домінантних жанрів англійської комедії XVIII ст., та ще не переглянуті застарілі на сьогодні зауваження радянських літературознавців про занепад розвитку “комедії звичаїв” протягом майже трьох чвертей XVIII ст. під впливом “сентиментальної комедії”.

Актуальність обраної теми обумовлена потребою переглянути соціологізований підхід до вивчення творчості Шерідана, який все ще домінує у вітчизняному літературознавстві, хоча й не відповідає сучасному стану вивчення західноєвропейської літератури XVIII ст., а також назрілою необхідністю концептуального оновлення інтерпретації ключового твору Шерідана, його місця й значущості в історії англійської комедії кінця XVIII ст.

Тому автор дисертації ставить перед собою завдання дослідити жанрово-стильові особливості репрезентативної комедії Р.Б.Шерідана “Школа Скандалу”, розглянути історико- та соціокультурну детермінованість у формуванні її поетики, дати теоретичне обґрунтування безперервності традиції “комедії звичаїв” у хронологічних межах XVII-XVIII ст., охарактеризувати ознаки стилю рококо в комедіях Шерідана й Конгріва та уточнити своєрідність функціонування цього стилю в кожну епоху.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження виконано на кафедрі зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету в межах комплексної науково-дослідницької теми “Функціонування літератури в культурному контексті епохи”. Тема дисертації погоджена з Науковою координаційною радою з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 4 від 30 вересня 2003 року).

Об'єктом дисертаційного дослідження є поетологічні аспекти репрезентативної комедії звичаїв “Школа Скандалу” Р.Б.Шерідана та проблеми жанрово-стильової еволюції англійської комедії XVII - XVIII ст.

Предметом безпосереднього літературознавчого аналізу є “Школа Скандалу” Р.Б.Шерідана в порівнянні з драматургічними творами У.Конгріва (“Старий холостяк”, “Подвійна гра”, “Кохання за кохання”, “Так поводяться у світі”).

Метою роботи є з'ясування тих змін, яких набула “комедія звичаїв” у процесі свого розвитку від II половини XVII ст. до

II половини XVIII ст. (включно), а також незмінних ознак, що залишилися як жанро- та стильотворчі елементи.

Реалізація зазначеної мети передбачає розв'язання низки конкретних завдань:

простежити динаміку розвитку домінантних жанрових варіантів англійської комедії XVII-XVIII ст. в історико-культурному контексті;

висвітлити специфіку вивчення комедійних драматургічних жанрів англійської літератури XVIII ст.;

обґрунтувати безперервність традиції “комедії звичаїв” у хронологічних межах XVII-XVIII ст.;

розглянути жанрово-стилістичну самобутність репрезентативної комедії Р.Б. Шерідана “Школа Скандалу”;

зробити розгорнутий стилістичний аналіз комедій Конгріва як типового представника комедії пост-Реставрації;

дати порівняльний стилістичний аналіз комедій Шерідана й Конгріва та дослідити жанрово-стильову еволюцію “комедії звичаїв”;

виявити наявність стильових прикмет рококо й конкретизувати їх у творчості досліджуваних комедіографів - Шерідана й Конгріва.

Теоретико-методологічною базою дисертаційної роботи є фундаментальні праці та статті вітчизняних і зарубіжних дослідників англійської драматургії та культури XVIII ст.: А. Анікста, М. Кожевникова, Н. Маршової, С. Мокульського, Д. Наливайка, М. Оссовської, Н. Пахсар'ян, Р. Бевіса, М. Біллінгтона, В. Дарлінгтона, Д. Джарретта, І. Еванса, Л. Кроненбергера, П. Ленгфорда, Д. Лофтіса, М. Обьорна, Р. Роудза, Н. Сойєра, Р. Х'юма, О. Шервіна, а також XVII ст. : Д. Ештона, К. Лінч, Д. Неттлтона, Л. Пікарда, Д. Хьорста. У роботі використовується термінологія театру П. Паві. Для одного з напрямків дисертації - дослідження поетологічних та естетичних характеристик стилю рококо в комедіях Конгріва і Шерідана - залучені теоретичні роботи про стиль рококо: П. Бреді, Г. Гатцфельда, Г. Дікманна, А. Жеребіна, Р. Лофера, Н. Пахсар'ян, Р. Сесслена, А. Хаузера. Дослідницька методологія ґрунтується на використанні принципів порівняльно-історичного, соціокультурного методів у комплексі з порівняльно-стилістичним, стилістичним та історико-літературним.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає насамперед у тому, що в ній докладно простежується еволюція “комедії звичаїв” (від витоків до свого розквіту), виокремлюється новий жанровий різновид англійської комедії XVIII ст. та здійснюється спроба розглянути комедії Конгріва й Шерідана у зв'язку з поетикою стилю рококо - одного з домінантних стилів XVIII ст.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали та висновки можуть бути використані в курсі лекцій з історії англійської літератури XVII-XVIII ст., для підготовки спецкурсів та спецсемінарів, присвячених творчості видатних комедіографів XVII-XVIII ст., а також у факультативних курсах з історії зарубіжної літератури в школі. Аналіз функціонування стилю рококо у драматургії відкриває перспективи дослідження питання, яке досі не порушувалося у вітчизняному літературознавстві, і матиме інтерес для вчителів-філологів та літературознавців.

Особистий внесок здобувача. Концептуальна розробка проблеми та її реалізація в науковому дослідженні виконані самостійно. Крім того, авторкою самостійно, без співавторства, написано 8 публікацій.

Апробація дослідження. Основні положення та результати дослідження оприлюднені в доповідях на міжнародній науковій конференції „Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2003) і міжнародній науковій конференції „Функціонування літератури у культурному контексті епохи” (Дніпропетровськ, 2003), а також на щорічних науково-звітних конференціях Дніпропетровського національного університету в 2004 - 2005 рр. Дисертація обговорена й рекомендована до захисту на засіданні кафедри зарубіжної літератури Дніпропетровського національного університету (протокол № 11 від 29 березня 2006 року).

Основні положення дисертації викладені у 8 публікаціях, 5 із яких уміщені у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи - 205 сторінок, із них - 189 сторінок основного тексту. Список використаної літератури містить 206 найменувань.

англійський комедія шерідан

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, її актуальність і наукову новизну, визначено мету, завдання та методологічні принципи дослідження, розкрито його практичну значущість, а також подано інформацію про роботу та публікацію результатів дослідження.

Розділ перший - “Еволюція “комедії звичаїв” у історико-культурному контексті XVII-XVIII ст.” - складається з двох підрозділів, у яких розглядаються теорії функціонування „комедії звичаїв” під час переходу від однієї історико-культурної епохи до іншої, а також простежується втілення тих змін, яких набула „комедія звичаїв” у цей період (у комедії „Школа Скандалу” Шерідана, яка досліджується).

У першому підрозділі - “Проблема взаємодії домінантних жанрових варіантів англійської комедії XVII-XVIII ст.” - подано характеристику стану вивчення жанрових різновидів комедії XVII - XVIII ст. Вчені, як правило, вирізняли два типи комічної драми - „комедію звичаїв” та „сентиментальну комедію” як домінантні. Такий висновок був зроблений на підставі ознайомлення з драматургічним репертуаром XVII - XVIII ст., а також тому, що ці жанрові варіанти найбільш обумовлені політичними, соціальними та культурними чинниками суспільного життя, вони більшою мірою виявляють свою історичну детермінованість. При цьому дослідники наполегливо вказували на конкурування між двома зазначеними видами комедії, що нерідко пояснювалося соціокультурними факторами. Протиставлення базувалося на тій підставі, що комедію звичаїв вважали аристократичним жанровим різновидом, а сентиментальну комедію - улюбленим жанровим варіантом буржуазії, яка бажала бачити на сцені торжество моральності й доброчесності. Визначення поетологічних прикмет та функцій комедії як оригінального виду драми, орієнтованого на розвагу, а не на моральний висновок, також, на перший погляд, сприяє антагонізму двох провідних жанрових видів XVII - XVIII ст. Якщо не брати до уваги XVII ст., до якого відносять генезис „комедії звичаїв” і коли „сентиментальної комедії” як жанрового різновиду ще не було, то ці жанрові варіанти у XVIII ст. не були абсолютно самодостатні (ці “чисті” жанрові форми зустрічалися в драматургічному репертуарі XVIII ст. надто рідко) і не належали безпосередньо тому чи іншому соціальному класу. Це пояснюється такими причинами: по-перше, внаслідок політичної події - компромісу знаті з буржуазією в 1688 р., що вплинуло на культурний розвиток країни, - вимоги до постановок набули більшої демократичності й змінився як склад глядачів, так і соціальне коло персонажів, яке розширилося або „знизилося” в класовій градації (тому іноді у XVIII ст. „комедію звичаїв” називали „middle/upper-middle-class comedy of manners”); по-друге, існувала мода на сентиментальність, запроваджена філософськими працями Дж. Локка і А. Шефтсбері, а не на сентиментальну комедію.

Щоб розрізнити „комедію звичаїв” і „сентиментальну комедію”, необхідні були теоретичні праці з проблем драматургії, яких тривалий час бракувало. Натомість окремі висловлювання сучасників XVIII ст. створювали труднощі з класифікацією „комедії звичаїв”, її мажорними прикметами та її номінацією. Літературознавча традиція XX ст. також не позбавлене неточностей у цьому питанні. Внаслідок того, що „комедія звичаїв” набула розвитку в добу Реставрації, терміни „комедія Реставрації” і „комедія звичаїв” вважали синонімічними і взаємозамінними, незважаючи на те, що „комедія звичаїв” продовжувала своє існування й після закінчення періоду Реставрації, постійно розвиваючись і модифікуючись. Літературознавство радянського періоду наполягало на характеристиці „комедії звичаїв” як „демократичної”, „сатиричної” або „просвітницької”. І зрозуміло, що у межах соціологізованих історико-літературознавчих концепцій її сутність вбачалася в антибуржуазній ідеології.

Той факт, що „комедія звичаїв” трансформувалася під впливом багатьох історико-культурних чинників (посилилася роль буржуазії, яка заявила про свої уподобання; з'явилися антагоністичні памфлети проповідника Кольєра; державний акт Вільгельма III; „Акт про Театральну Цензуру” 1737 р.), дав підстави стверджувати, що вона зникла зі сцени до 1760-х рр., поки Голдсміт не став на її захист у своєму теоретичному трактаті й не відродив у своїх комедіях. Але це було не зникнення, а пристосування до нових соціокультурних вимог та смаків публіки XVIII ст. Нове мислення стимулювало появу трьох різновидів комедії: 1) дещо трансформованої комедії звичаїв (яка визнає виховну роль театру); 2) сльозної або сентиментальної комедії; 3) комедії-синтезу комедії звичаїв і сентиментальної комедії. У дисертації переглядається традиційне усталене твердження про перевагу сентиментальної комедії у більшій частині XVIII ст.: найбільшого поширення, як було з'ясовано, набули комедії, що мали „перехідний”, подвійно-амбігітивний статус, синтезуючи світську інтригу й моральні інтенції у фіналі п'єси.

Другий підрозділ - “Жанрово - стильова своєрідність “Школи Скандалу” Р.Б.Шерідана: традиції та новаторство” - присвячений з'ясуванню специфіки втілення в досліджуваній комедії традиційних жанротворчих та стильових рис комедії звичаїв, а також визначенню нових тенденцій, які склалися в нову культурну епоху та відображені в „Школі Скандалу”.

У цьому підрозділі запропонований новий погляд на поетику назви комедії „Школа Скандалу”, яка продовжила традицію „школи” у драматургії. Деякі радянські вчені прагнули характеризувати цю п'єсу з ідеологічного погляду, пропонуючи назву “Урок наклепникам”, що порушувала її стильове призначення - грайливість. Загальноприйнята назва „Школа лихослів'я”, на наш погляд, також звужує перспективу відображення звичаїв та розваг суспільства XVIII ст. Тож були розглянуті конотації корелятивних категорій „чутка-плітка-лихослів'я-скандал”, їх співвідношення та виявлений пріоритет поняття „скандал” внаслідок його багатогранності (воно включає низку тематично-однорідних явищ), полісемантичності, спрямованості на публічний резонанс. Шерідан, крім відображення способів створювання скандалу, висміює ще один порок епохи - „новий журналізм”, що має справу з паплюженням людських репутацій.

Переглянуто твердження, що тривалий час існувало в зарубіжному та радянському літературознавстві, про те, що „Школа Скандалу” - це сатирична комедія (хоча і у вітчизняному, і в зарубіжному літературознавстві під цією дефініцією розумілися різні поняття та різні функції жанру). Якщо радянські фахівці завжди наголошували на соціальній спрямованості сатири, яка мала пафос заперечення й почуття презирства, то зарубіжні дослідники, визначаючи “Школу Скандалу” як сатиричну комедію, мали на увазі сатиру на звичаї. Докладний аналіз комедії Шерідана переконує, що це здебільшого не сатирична, а іронічна комедія звичаїв, тому що сатира в ній - не головна мета автора, а маргінальний компонент поетики в цілому. Проте сатира присутня, але служить для створення комічного опису звичаїв, а не їх осудження, для розваги та самопізнання глядачів. Щоб зрозуміти контраст між двома видами сатири - викривальною, різкою, брутальною й делікатною, витонченою сатирою-зображенням звичаїв, у дисертації зроблена спроба зіставити „Школу Скандалу” з комедіями Дж. Гея і Г. Філдінга.

Ігровий компонент „Школи Скандалу” як головний в поетиці розкривається через аналіз стилю й мови Шерідана, який навіть до конструювання тексту підходив граючись (що свідчить про близькість драматургу культури рококо), нанизуючи на сюжетні лінії вербальні дотепи, передаючи їх з вуст одного персонажа до вуст іншого. Стилістика мови головних персонажів часто має бінарну природу: з одного боку, милостива іронічність, вишуканість фраз, доброзичлива манера спілкування; з іншого - розв'язність, фривольність, безцеремонність, а іноді навіть брутальність, примітивність висловлювань. Це свідчить про пристрасть суспільства до „масок” (рокайльна поведінка), про невідповідність категорій „бути” і „здаватися”. Іноді зустрічається преціозна манера висловлювання, яка з'явилася в Англії у XVII ст. і з того часу була властива світській бесіді в цілому. Але у XVIII ст. змінюються та редукуються її характерні риси: надмірна штучність і манірність, метафоричність і пишномовність - через зміну стилістичних парадигм від барочно-класицистичної (XVII ст.) до рокайльної (XVIII ст.). Форма преціозності XVII ст. вже не така органічна у XVIII ст. і вживається тільки в окремих випадках у „Школі Скандалу” (окрім її багатовживаності в мові одного з протагоністів). Натомість у Шерідана спостерігається потяг до лаконічності, відточеності висловлювань, більшої наближеності до реального мовлення, але не до спрощення стилю, а до симбіозу ясності, природності з вишуканістю, парадоксальністю. Тож діалог у „Школі Скандалу” являє собою комбінаторику епіграм, афоризмів, парадоксів.

Соціальний статус героїв у комедії “Школа Скандалу” є наслідком тих соціальних змін, що відбулися після Славної революції. Якщо у XVII ст. комедія звичаїв відображувала більшою мірою звичаї та розваги аристократів, то у XVIII ст. в георгіанській комедії простежується прагнення уникати зображення вищих верств суспільства, не відмовляючись остаточно від цієї жанрової ознаки. Це було можливим тому, що, на відміну від континентальних європейських країн, де поняття „nobility” („дворянство”) не розмежовувалося, в Англії серед дворянства чітко розрізнялися „gentry” (нетитуловане маломаєтне дворянство) і „peerage” (родова знать). Тому Шерідан компілював соціальне коло своїх персонажів у релятивно невеликому діапазоні: з екс-буржуа через проміжний міжкласовий тип (іноді соціальний стан персонажів двозначний) до верств дворянства, які були схильні до компромісу з буржуазією - “gentry”.

Майже всі персонажі “Школи Скандалу” є типовими характерами, які функціонують у комічній традиції як загальноприйняті типажі (вони часто зображені в п'єсах попередників або сучасників Шерідана) і відтворюють реальні людські типи тієї доби. Тож новаторство Шерідана полягає у вмінні адаптувати запозичених персонажів до сучасної йому дійсності, надати їм блиску та поглибити їхню сутність.

Дотримування драматургом класицистичного правила трьох єдностей є наслідком взаємодії різних чинників: це і вплив неокласицизму, і необхідна умова правдоподібного відтворення у п'єсі, обмеженій сценічним часом, епохи, суспільства та позасценічного часу і простору, і прагнення напруженості інтриги, яка у випадку подовження часу дії або складності взаємодії сюжетних ліній могла б втратити свій драматизм і цілісність.

Той факт, що існує більш ніж двадцять версій „Школи Скандалу”, породжує літературознавчу проблему: який текст вважати остаточним і завершеним. Така поліваріантність тексту є наслідком двох об'єктивних причин. Перша з них пов'язана з небажанням Шерідана санкціонувати хоча б одне видання цієї комедії, з приводу чого виникло немало піратських видань з багатьма друкарськими помилками й неточностями. Друга причина навіть пояснює першу: Шерідан був перфекціоністом і постійно удосконалював діалог п'єси, тож близько половини версій тексту є авторськими коректуваннями. Щоб розібратися в цій великій кількості варіантів і визначити пріоритетні версії тексту, у дисертації були розглянуті розбіжності у словах і абзацах у різних рукописах, а також різні методологічні підходи декількох дослідників до вирішення цього питання. У результаті ми дійшли висновку, що пріоритетним треба вважати архетип тексту, що мав успіх на прем'єрі п'єси. При цьому окремі вербальні авторські виправлення, якщо вони мають логіку, можуть бути присутні в тексті за наявності пояснень видавцем такого вибору в спеціальному додатку до книги. Але більш істотні виправлення, пов'язані з цілими реченнями або абзацами, повинні бути відхилені як перекручення тексту, відомого й улюбленого публікою кінця XVIII ст.

Розділ другий - “Нові тенденції у англійській драматургії кінця XVIII ст.” - має два підрозділи. Для того щоб повніше зрозуміти, що є традиційним, а що новаторським для комедії звичаїв XVIII ст., було зроблено порівняльний аналіз “Школи Скандалу” з комедією звичаїв XVII ст. Перший підрозділ - “Порівняльний жанрово-стилістичний аналіз комедій У.Конгріва і Р.Б.Шерідана. Трансформація стилістичних прийомів” - складається з чотирьох пунктів та є опрацюванням оригінальних текстових варіантів з метою визначення трансформації виражальних та зображальних засобів мови, що відрізняються завдяки різним чинникам: зміні світосприйняття епох, ставлення до моралі, до жінок, до шлюбу, індивідуальним стильовим манерам драматургів. У результаті порівняльного жанрово-стилістичного аналізу в комплексі з історико-культурним було виявлено, що спільні для комедій Конгріва та Шерідана жанротворчі теми: любовні інтриги, матримоніальні стосунки, гроші, - зазнали значних змін за три чверті століття під впливом буржуазних моральних цінностей, комплексу філософських і літературних проблем та культурних нововведень. У комедіях XVIII ст., порівняно з комедіями XVII ст., скорочено зображення та обговорювання дій і намірів сексуального характеру, а також вживання грубої та фривольної лексики. Цього вимагала мораль суспільства XVIII ст. Через це евфемізми стають більш вживаними. У Шерідана ми знаходимо зовсім інший, ніж у Конгріва, ідеал героїні-нареченої, що відповідав вимогам сентименталізму. На відміну від конгрівських самовпевнених, вередливих і легковажних кокеток, у „Школі Скандалу” героїня - доброчесна, невибаглива, але занадто нудна для комедії звичаїв, тому виписування її характеру не дуже цікавило Шерідана. Ситуація в епілозі, коли леді Тізл від'їздить до села, також свідчить про наявні елементи сентименталізму в комедії. Вважалося, що сільський ідилічний топос реформує людину, змінює її риси характеру на краще. Саме у відтворенні ставлення до життя в сільській місцевості та до людей з провінції полягає ще одна відмінність комедії звичаїв XVII і XVIII ст. XVII ст. та його драматургія орієнтуються на урбанізовану культуру зі штучно-показними манерами, у той час, як у XVIII ст. простежується потяг до простого й невибагливого сільського життя. У зображенні любовних стосунків у п'єсі XVIII ст. меркантильність грає не останню роль, але для шлюбу, крім грошей, неодмінно потрібна любов - це свідчить про зміну ідеалів у XVIII ст. Зовсім навпаки ця тема реалізується у п'єсах XVII ст. (зокрема в конгрівських), коли гроші підносилися в ранг культу. У комедіях Конгріва як репрезентативних для своєї доби любов часто постає як гра, що супроводжується холодним розрахунком, досить часто вона нещира.

Що стосується трансформації мовних засобів, то можна підкреслити, що вона не абсолютна, тому що „комедія звичаїв” як субжанр драми мала свої вимоги до лексики персонажів, яка мала бути надзвичайно різноманітною та образною, щоб зацікавити глядацьку аудиторію. Але деякі більш-менш суттєві зміни у стилістичних прийомах, безсумнівно, відбулися, що пояснюється зміною літературних напрямків у діахронічній перспективі. При зіставленні текстів Конгріва й Шерідана помітний рух від барочно-класицистичної моделі до рокайльно-сентиментальної, як у творах двох різних епох, так і у межах творчості самого Конгріва (звичайно, за винятком сентименталістських рис). Стильова еволюція у творчості Конгріва пояснюється цілим комплексом суспільно-культурних процесів, що, як правило, характерні для „кінця століття” з його перехідною спрямованістю, пошуками нових форм організації суспільства. Акцентовано, що стиль Конгріва зазнає змін: від барочної мозаїчності, помпезності стилю, надмірної заплутаності сюжетної композиції й розвитку художнього конфлікту, багатоваріантності образів та мотивів, відвертої грубості й непристойності висловлювань (вплив „низового” бароко) у перших трьох комедіях - „Старий холостяк”, „Подвійна гра”, „Кохання за кохання” - до витонченості та вишуканості стилю, ясності композиції, мистецтва натяків, редукції вульгаризмів та фривольного гумору - рокайльних естетичних принципів у четвертій комедії „Так поводяться у світі”.

Порівняння комедій Конгріва і „Школи Скандалу” Шерідана допомагає зробити висновок про те, що залишається незмінним набір виражальних та зображальних стильових засобів, зокрема: метафора, метонімія, порівняння, гіпербола, зевгма, оксюморон, парадокси, іронія, евфемізми; види паралелізму: анадиплосис, епіфора; умовчання, повтори, інверсія, хіазм і т.д. Ми можемо констатувати лише зміну кількості та якості основних для характеристики комедії звичаїв стилістичних прийомів: метафори, метонімії, евфемізмів, а також характеру функціонування в них преціозного стилю. Це відбувається тому, що барочно-класицистичні вимоги до стилю поступаються місцем рокайльно-сентиментальним: природності, вишуканій простоті, акценту на інтимності, прихованих подробицях подій та роздумів, любові до сенсуалізму, мистецтву натяків, м'якості висловлювань та іншим.

І комедії Конгріва, і „Школа Скандалу” Шерідана насичені афоризмами й епіграмами - стилістичними прийомами мовної характеристики, які відображали погляд на салонну бесіду як на мистецтво, на веселу гру смислами, інтелектуальні вправи. Прецедентом для появи в XVII ст. епіграм стало таке явище, як англійський лібертинаж. Афоризми, що мають довгу історію, стали формою вираження барочної та класицистичної преціозності й прижилися у XVIII ст. Емоційність та емфатичність, що передаються вигуками, викликами, клятвами, лайливими словами, зайвими елементами, характерні також для п'єс Конгріва, і для „Школи Скандалу” Шерідана, але обумовлені різними причинами: у XVII ст. - неврівноваженістю аристократії, аморальністю звичаїв та впливом французької культури, у XVIII ст. - різноманітним соціальним складом персонажів.

Отже, очевидно, що Шерідан - наступник не конгрівських традицій, як вважалося, а комплексу стильових прикмет, характерних для „комедії звичаїв”, які, однак, трансформувалися в часі.

Ще одному стилістичному аспекту, що типологічно об'єднує творчість Конгріва і Шерідана, присвячено другий підрозділ - “Своєрідність функціонування стилю рококо у драматургії XVII-XVIII ст.”. У цьому підрозділі зроблена спроба знайти зв'язок театральних постановок віддалених епох з одним із провідних стильових напрямків XVIII ст. - рококо, який недооцінювали у вітчизняному літературознавстві, але переоцінювали у зарубіжному. Царина драматургії - найменш вивчена з погляду наявності в ній рокайльних тенденцій. Єдиним комедіографом, який зазвичай асоціюється з рококо, є Маріво, та іноді згадують Голдсміта (Дж.Алілова, Н.Пахсар'ян). Зрозуміло, що цього недостатньо, тим більше, що англійська драматургія досі не привертала пильної уваги вчених у такому аспекті.

Риси та настрої, що асоціюються з рокайльними, з'явилися в Англії як культурне запозичення ще в період Реставрації (1660-1688) і знайшли своє відображення в комедії Реставрації. Але на той час рококо ще не було систематизованим стилем, а поступово формувало свою філософію й естетику. Тож комедії Реставрації за наявності в них деяких рокайльних прикмет не відповідають стилю рококо в цілому. Те саме можна сказати й про три перші комедії Конгріва: „Старий холостяк”, „Подвійна гра”, „Кохання за кохання”. Але остання комедія Конгріва „Так поводяться у світі” дозволяє нам віднести його до драматургів раннього рококо. Нарівні з окремими філософськими та тематичними рокайльними прикметами перших трьох п'єс, а саме: прагненням до розваг і задоволень без зобов'язань, любов'ю „на мить”, фліртом, вербальними битвами, всепоглинаючою грою, презирством до шлюбу, героями-лібертинами, рокайльним локусом інтер'єру (у другій і третій п'єсах), - у четвертій комедії мають місце вже рокайльні стилістичні форми вираження, що характеризуються витонченістю, м'якістю відтінків, галантністю та двозначністю, а також з'являються нові сюжетотворчі принципи: мотив маски, скандальність, турбота про репутацію. Шерідан є представник пізнього рококо, і у „Школі Скандалу” втілено рокайльно-сентиментальну естетику, складники якої доповнюють один одного. Та іноді сентименталізм, що проповідує нову мораль, впливає на рокайльні прикмети та редукує їх (такі, як еротизм, преціозність, презирство до шлюбу). Але інші рокайльні риси залишаються незмінними й нагадують конгрівські п'єси. Серед них такі, як: двозначність, мотив маски, скандальність, принцип грайливості, флірт, пристрасть до екзотики, герої-лібертіни, любов „на мить”, салон як рокайльний локус.

У процесі наукового дослідження сформульовані висновки теоретичного й практичного значення.

„Комедія звичаїв” розглядається з початку свого існування і до тріумфальної вершини розвитку - постановки „Школи Скандалу” Шерідана, що водночас виявилася й завершальною для безперервної еволюції цього жанрового різновиду. Причин для зникнення „комедії звичаїв” у 70-х роках XVIII ст. у висновках вказується чимало. З одного боку, це зміна поколінь драматургів (новий склад комедіографів був орієнтований на „малі жанри”), вичерпаність (після постановки „Школи Скандалу”(1777) набору тем та ситуацій, провідних для субжанру „комедії звичаїв”. З іншого боку, на згасання „комедії звичаїв” мали великий вплив зміни політичної та економічної ситуацій, світоглядних настанов та літературних стилів у кінці XVIII ст. в Англії. Британія внаслідок деяких подій (серед них успіхи Британської армії, експансія Британської торгівлі, Французька революція 1789 р.) втрачає прихильність до французької культури і звертається до своїх традицій. Тож „комедія звичаїв”, що трансформувалася протягом XVIII ст. і невід'ємною ознакою якої стали рокайльні прикмети з французькими коренями, втратила свою актуальність і любов публіки. Усі спроби відновити її існування довгий час були марними.

У дисертації зроблена спроба переглянути концепції радянського та пострадянського літературознавства щодо „сутінкової” пори в розвитку ”комедії звичаїв” та революційного характеру творчості Шерідана. Реальна картина в царині комедіографії XVII-XVIII ст. ставала очевидною в процесі аналізу історико- та соціокультурної ситуацій цього періоду, що мали безпосередній вплив на трансформацію комедійного субжанру.

Автор дисертації пропонує свій підхід до класифікації домінантних різновидів комедійного жанру. До загальновизнаних у зарубіжному та радянському і пострадянському літературознавстві домінантних субжанрів - „сентиментальної комедії” і „комедії звичаїв” - додається ще один самодостатній різновид, що реально домінував у комедійному репертуарі XVIII ст.: ”комедія звичаїв змішаного типу” - „комедія-синтез комедії звичаїв і сентиментальної комедії”. Така синтетичність двох драматургічних видів зумовлена уподобаннями публіки, що змінилися на межі двох епох: публіка бажала водночас і розважатися, і насолоджуватися глибоко моральними вчинками й позитивними проявами характеру, виправленням злодіїв та щасливими фіналами.

У дослідженні були переглянуті попередні тлумачення жанротворчих аспектів комедії “Школи Скандалу” - основного об'єкту нашого дослідження - і запропоноване власне розуміння жанрової специфіки комедії Шерідана. На нашу думку, “Школа Скандалу” - не стільки сатирична комедія, скільки іронічна комедія звичаїв: соціально-моральні питання в Шерідана не переважають над естетичними. Її тенденційність вбачається в моральному описі звичаїв, а не у їх моральному осуді. Результати текстуального та соціокультурного аналізу дали змогу встановити соціальний стан персонажів п'єси, який відрізняється від композиційних вимог у комедіях XVII ст. У Шерідана протагоністи уособлюють типових героїв свого часу, що дає нам уявлення про філософію ставлення до життя у XVIII ст. Дослідження поліваріантності тексту “Школи Скандалу” відображує комунікативні удосконалення п'єси та проблеми вибору однієї авторитетної та остаточної версії комедії.

Аналіз “Школи Скандалу” як репрезентативної комедії звичаїв, яка завершила великий етап в комедіографії Англії, відкрив перспективи дослідження всього шляху розвитку “комедії звичаїв” - від II половини XVII ст. - до II половини XVIII ст. Спираючись на метод ретроспективного аналізу, було зіставлено вихідні жанрово-стильові ознаки “комедії звичаїв” XVII ст. та комплекс трансформованих жанрово-стильових рис “комедії звичаїв” її розквіту. Порівняння комедій Конгріва і “Школи Скандалу” Шерідана, які об'єднані спільною тематикою та проблематикою, виявило значні відмінності у формах і способах їхнього висвітлення. Автор дисертації простежує вплив політичних, соціокультурних, філософських та наукових реформ на трактування тем та проблем у різні історико-культурні періоди. У результаті порівняльного стилістичного аналізу комедій Конгріва і комедії Шерідана виявлено, що комедіографічні стилі в Англії змінилися за період у три четверті століття (а також у межах творчості самого Конгріва) - від барочно-класицистичної парадигми до рокайльно-сентиментальної.

У результаті дослідження з'ясовано, що рокайльні ознаки модифікуються при переході від комедій Реставрації до комедій пост-Реставрації, у межах комедійної творчості Конгріва та від п'єс Конгріва до „Школи Скандалу” Шерідана”. Оскільки, на нашу думку, творчість Конгріва та Шерідана характеризується стильовою контамінацією, то в роботі здійснена спроба систематизувати й осмислити різні компоненти цієї контамінації, механізм їх взаємодії в системі комедійної творчості Конгріва та Шерідана й, таким чином, виявити сутність модифікації жанрових та стильових прикмет „комедії звичаїв” при переході від XVII до XVIII ст.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Наливайко Т.О. Трансформация модели рокайльного героя в литературе английского эстетизма // Від Бароко до Постмодернізму. - Дніпропетровськ: РВВ ДНУ, 2002. - С. 145-153.

2. Наливайко Т.О. Своеобразие “состава действующих лиц” в комедии Р.Б.Шеридана “Школа Скандала” // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - №583. - Серія: Філологія. - Вип.37. “Філологічні дослідження тексту” - Харків: ХНУ, 2003. - С.106-110.

3. Наливайко Т.О. Поэтика названия “Школа Скандала” Р.Б.Шеридана. Коммуникация текста пьесы с историко-культурной действительностью // Studia methodologica -

4. Вип. 13. - Тернопіль: ТДПУ, 2003. - С.58-64.

5. Наливайко Т.О. Динамика развития доминантних жанровых вариантов английской комедии XVII-XVIII веков в историко-культурном контексте // Від Бароко до Постмодернізму. - Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ,2003. - С.127-131.

6. Наливайко Т.О. Поэтологические приметы “комедии нравов” как иллюстрация социокультурной реальности Англии XVII-XVIII веков // Наукові записки. - Харків: ХДПУ, 2005. - С.25-29.

Додаткові публікації:

7. Наливайко Т.О. Образ комнаты как зарождение современной эстетики // VIII Міжнародна конференція „Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. - Т.1: Філологічні науки. - С. 246-247.

8. Наливайко Т.О. Трансформация модели рокайльного героя в литературе английского эстетизма // IV Міжнародна конференція “Наука і освіта”. - Тези доповідей. - Дніпропетровськ - Дніпродзержинськ - Харків - Черкаси - Житомир, 2003. - Т.8. - С. 57-58.

9. Наливайко Т.О. Собирательный образ героя эпохи Реставрации в комедии пост-Реставрации // Інноваційні технології у теорії та практиці викладання іноземних мов: Матеріали регіональної наукової конференції. - Дніпропетровськ, 2004. - С.120.

10. Nalyvaiko T.O., Akhtirska J. E. The Concept of the Rococo Style in Decorative and Applied Arts. Rococo Luxuries // Матеріали студентської наукової конференції. - Дніпропетровськ: Пороги, 2005. - С.343-350.

11. Nalyvaiko T.O., Kovbun A.Yu. London traditions. Etiquette and manners in Restoration London and after // Матеріали студентської наукової конференції. - Дніпропетровськ: Пороги, 2005. - С.513-517.

Размещено на Allbest.ru