Образ української інтелігенції в поетичній творчості Тараса Шевченка

Размещено на http://www.allbest.ru

Тема моєї курсової роботи «Образ української інтелігенції в поетичній творчості Тараса Шевченка».

1) Актуальність теми полягає в тому, що Про Т.Г. Шевченка - поета, письменника, художника, громадського діяча та людину - написано вже не одну сотню книжок мовами різних народів світу, не одну тисячу наукових розвідок та публіцистичних і популярних статей. Ще й досі, мабуть, не підраховано кількість виголошених на його честь доповідей та промов. За висловом академіка І.М. Дзюби, "обсяг шевченкіани можна порівняти хіба що за обсягом літератури про найбільших світових поетів і митців" [Дзюба, с. 76].

Велич Тараса Шевченка в тому, що його стихійний революційний протест набрав конкретного політичного змісту. Він був революціонером не тільки тому, що його обурювали страждання народу, не тільки тому, що від дідів і батьків він чув пісні про панщину, розповіді про Коліївщину, а й тому, що його думка, безперервно працюючи над проблемою соціального і національного визволення українського народу були співзвучними з думкою найпередовіших представників революційного, політичного і філософського мислення того часу.

В історії світової літератури XIX ст. Шевченко чи не єдиний великий поет, який цілком зосередив свою увагу на ідеї визволення трудящих і тісно пов'язав цю ідею з формами і методами боротьби українського козацтва в минулому, сподіваючись відтворити їх у середині XIX ст.

Шевченко як поет, письменник і художник - великий і багатогранний. Його поезія увібрала в себе всю привабливість і силу народної пісні, її чарівну простоту, живу пульсацію народнопісенних ритмів, поетичність фольклорної символіки тощо.

Аналізуючи безсмертні твори Т.Г. Шевченка, ми можемо виділити надзвичайну кількість типів асоціацій, котрі самобутньо змальовують естетичні образи життя України. У вірші "Садок вишневий коло хати" Кобзар простими, майже "прозаїчними" словами добивається народження яскравих асоціацій. Серед засобів, за допомогою яких Т.Шевченко передає неповторність естетики світовідчуття українців як нації, - поступові асоціації, які розвиваються і зростають протягом твору. Читаємо у "Заповіті": "Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій" [Шевченко Т.Г. Заповіт] У цих рядках високий трагізм залишення людиною цієї землі перехрещується із незабутнім, рідним, тим, що складало сенс життя. Естетика Т.Шевченка привертає до себе увагу простотою і силою мовних образів, почерпнутих поетом з мовної скарбниці народу.

Основна мета курсової роботи - дослідження творчості Т.Г. Шевченка на тему «Образ української інтелігенції в поетичній творчості Тараса Шевченка».

Предмет дослідження: світоглядні позиції Т. Шевченка і моделі майбутнього України у творах Т.Шевченка

Об'єкт дослідження: творчість Т.Г. Шевченка.

Завдання дослідження:

просвітительська діяльність Т. Г.Шевченка і проблема світогляду митця в шевченкознавстві;

виконати аналіз моделей майбутнього України у творах Т.Шевченка.

Методи дослідження: теоретичний аналіз проблеми на базі літературних джерел з обраної проблематики; аналіз, порівняння, узагальнення.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

1.1 Поезія Кобзаря є сумірною з ладом душі українського народу

яка тяжіє до "тихого раю" Шевченкових образів, і в цьому тяжінні - велич трагічного простору становлення української нації, української культури.

Відомо, що Тарас Шевченко був членом Кирило - Мефодіївського братства. Ідеї кирило-мефодіївців принципово відрізнялись від ідей російських слов'янофілів, опріч деяких моментів схожості. Поряд із думками, близькими до типових слов'янофільських кліше, тут були й ідеї, зовсім нечувані для «класичного» слов'янофільства, ідеї демократичні й об'єктивно революційні на той час - близькі Шевченкові або власне «шевченківські». Це - ідеї соціальної рівності та політичної свободи, гостре засудження самодержавства і панства, експлуатації, закріпачення України, слова гніву на адресу Петра I та Катерини II за поневолення України, та й взагалі на адресу царизму; схвальна загадка про декабристів; ідеї федеративної республіки. [Дзюба, с. 347]

В боротьбі проти самодержавно - кріпосницьких порядків російські революційні демократи 50 - 60-х років минулого століття надавали великого значення поширенню освіти серед населення. Через це в 1859 році в деяких містах були створені недільні школи. Тарас Шевченко виявив величезний інтерес до цих шкіл у вигляді своєї праці над створенням підручника. У січні 1861 року вийшла друком невеличка книжечка лише на 24 сторінки. То був «Буквар Південноруський» - один з перших букварів, за яким навчання у недільних школах повинно було проводитися українською мовою. «Буквар» дуже швидко здобув широке визнання. Ряд позитивних відгуків було розміщено в педагогічній пресі. За своїм змістом «Буквар» відзначався багатством і різноманітністю навчального матеріалу. Тут вміщено фольклорні твори, молитви, народні приказки антикріпосницького змісту, народні пісні та думи. Деякі тексти належать самому Шевченку. Зміст «Букваря» додав багато матеріалу для роздумів про життя простого люду, про добро і зло, прищеплював любов до живої народної мови. Книга допомагала пробуджувати у читачів почуття власної гідності, критичне ставлення до дійсності, до моралі кріпосників. «Буквар» Т.Г.Шевченка відіграв свою роль у боротьбі за освіту народних мас, служив справі визвольної боротьби нашого народу. [Коряк В. Боротьба за Шевченка, с. 1]

1.2.

Перша спроба змінити народницьку парадигму сприйняття Шевченка, основи якої були закладені ще М. Костомаровим, походила саме з «народницького» табору. 1906 р. Б. Грінченко у статті «“Кобзар” на “селі”», показав, що читачами «Кобзаря» є переважно не селяни, а iнтелiгенцiя, бо такi твори, як «І мертвим, i живим...», «Неофіти», «Єретик» та iн., були незрозумілі селянам ні проблематикою, анi мовою. На відміну вiд концепції «Шевченко - мужицький поет», Б. Грінченко висунув тезу про «Шевченка-iнтелектуала», неповторну творчу iндивiдуальність, що робить його вже не «народним», а «національним» поетом, виразником не простонародних, а національних інтересів українського народу.

Шевченкознавці справедливо зауважують, що ніхто з революційних поетів Заходу - ні поети чартисти, ні французькі поети липневої революції, ні Бернс, ні Беранже - не підносилися до таких висот гнівного, полум'яного протесту проти існуючого ладу, заснованого на експлуатації людини людиною, до яких піднісся Шевченко.

2.1 Вибух Шевченкової поезії…

Прямий, відвертий, нерідко сатиричний. Серед творів поета особливу увагу привертає ліричний твір «І мертвим, і живим…», написаний у грудні 1845 року. Про ідейний зміст твору, ідейну спрямованість послання й досі є різні думки.

Характер послання сам автор визначив як «дружнєє», хоча лунають у ньому гострі, палкі слова, звернені до тих, кому дано можливість вершити долю України.

Головна проблема твору -- це обов'язок інтелігенції перед народом.

Основний пафос -- моральний обов'язок людини перед своїм народом, викриття кріпосництва і лібералізму. На це вказував і епіграф, взятий із Біблії: «А ще кто речет, яко люблю бога, а брата свого ненавидит, ложь єсть».

Даний епіграф, щоправда, сприяє різним судженням. Коли бога тут розуміти як вищу справедливість, правду, то сенс епіграфа полягає в несумісності лібералізму і визискування.

Звертаючись до представників дворянства і поміщиків, поет хоче збудити їх сумління: виражає надію, Що тільки вони, освічені люди свого часу, допоможуть Покріпаченому селянству, яке залишилося затурканим, Неписьменним, заляканим і здатним лише на стихійний протест.

Заклик «Розкуйтеся, братайтесяі» теж, на мою думку, звернений до прогресивної інтелігенції. «Розкуйтеся», думаю, означає звільнення від монархічних поглядів, а в слові «братайтеся» був заклик наблизитися до широких народних мас, до селянства.

Твір піднімає широкий спектр проблем: походження українців, правдиве прочитання історії України, мова як один із засобів національної самоідентифікації, стосунки між суспільними верствами, умови створення та шляхи розвитку гармонійного українського суспільства.

Поетові слова виявилися пророчими. Цим твором Т. Шевченко заперечив думку про політичну незрілість ураїнської нації.

2.2 Ренегатство

1. Відмовлення від своїх переконань і перехід у табір противників; зрадництво. 2. Зречення своїх релігійних уявлень, свого віросповідання. [13, с. 505]

Шевченко однаково ненавидів як кріпосницьку, здирницьку сутність тогочасного панства, так і його зрадницьку по відношенню до своєї нації поведінку. Ті, хто є грішними через своє знущання над безправним “ незрячим людом ”, як і ті, хто зрадив національні інтереси (а це, як правило, одні і ті самі) будуть покарані вибухом народного гніву.

Поет розкриває конкретний - переважно соціально-політичний - зміст свого «рахунку» до учасників в низці поетичних маніфестів осені 1845 року збірки «Три літа» ( «Єретик», «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», «Посланіє»( «І мертвим, і живим…» ), «Холодний яр», великий цикл «Псалмів Давидових», «Минають дні…», «Три літа» і «Заповіт» ). Ці поезії - неймовірне напоруження, фантастичний творчий вибух Тараса Шевченка! [2, с. 265]

Серед творів періоду «трьох літ» виділяються три, політична гострота й ідейна єдність яких особливо помітна: «Сон (Комедія)», «Кавказ», «І мертвим, і живим…». Написані вони у вказаній послідовності від липня 1844 до листопада 1845 року. Провідна ідея творів - політична: питання влади в Україні. Оскільки Україна на цей час належить до Російської імперії, тож провідна ідея поеми «Сон (Комедія)» - внутрішня політика Російської імперії, «Кавказ» - зовнішня політика, «І мертвим, і живим…» - ставлення самих українців до власної країни. Ключ до розуміння сакральної міфологічної складової триптиха - цитати з Біблії в епіграфах.

Його революційні поезії ( «Посланіє», «Холодний яр», «П.С.», «Сон» ) одверто прагнуть активного впливу на свідомість читача. І водночас вони наскрізь ліричні.

Політична Шевченкова поезія не стільки людинознавча, скільки суспільствознавча: головна її мета - присуд дійсності, яку художньо «моделює» поет, а предмет зображення - не людські характери та їх психологія, а соціально-політичний «стан речей», типові для тогочасної дійсності суспільні обставини.

Шевченко розумів, що втрата народом рис, які складають його справжньоукраїнське єство, призвела до глибокої деморалізації суспільства, ознаками якої стали поширені явища ренегатства та національної зради.

Тарас Шевченко силою свого таланту намагався зорієнтувати українців на подолання цих наслідків корозії національної свідомості. Тому тема національної зради є однією з центральних і актуальних на сьогодні тем поетової творчості.

Отже… шевченко революційна поезія інтелігенція

3) Тарас Шевченко постає перед нами не лише неперевершеним генієм української поезії, не лише загальновизнаним майстром у сфері малярства, він був також великим просвітителем свого народу. Цю свою просвітительську місію Шевченко усвідомлював глибоко і звершував її послідовно -- до останнього постуку серця.

Кожний, хто вивчає творчість Великого Кобзаря, переконується, що вона має світове значення. Твори великого сина України перекладені багатьма мовами світу. Про світову славу Тараса Шевченка свідчать пам'ятники, установлені у різних країнах: Канаді (Палермо), Сполучених Штатах Америки (Вашингтон, Нью-Йорк), Франції (Париж), Румунії (Бухарест).

Як сказав М. Петришин «Є такі постаті в нашій історії, які вбирають у себе живу душу народу, стають невід'ємною частиною його життя. Такою постаттю для нас, українців, є Тарас Григорович Шевченко - духовний батько української нації» [Тарас Шевченко - духовний батько нації!].

Ім'я Шевченка ніколи не підлягало забуттю. Мало хто з великих людей був таким популярним за життя. Про поета говорили завжди і багато. В 40-х роках 19 століття поезії Шевченка були особливо популярними серед молоді. Перше видання "Кобзаря" зробило митця відомим на теренах Російської імперії, у тому числі на українських землях, що входили до її складу.

Тарас Григорович є основоположником сучасної української літературної мови. Він, продовжуючи справу, розпочату І.П. Котляревським, довів усьому світові, що український народ має свою національну культуру.

Як національний пророк, у постійній журбі за майбутнє України, Шевченко уклав своєрідну біблійну угоду - заповіт - і з рідним народом, і з самим Господом Богом.

Шевченко був український поет, український не тільки за “ національною ” формою, а й за змістом своєї поезії. Він відкрив силу і красу українського слова, підніс українську літературу взагалі, і жанр послання зокрема, на висоту гідну народу з багатим історичним минулим, народу, який ніколи не мирився з неволею і закріпаченням.

Таким чином, все вищесказане дає підстави говорити, що Шевченко сприйнявши зовнішні формальні ознаки жанру послання, його каркас - наповнив його далеко не жанровим змістом. Модифікував цей жанр, він збагатив його, надав йому нового життя. В пошевченківську епоху жанр послання набув широкого використання в творчості українських письменників, але вже ніхто з них не досяг висот творчого генія Тараса Шевченка.

Шевченко -- центральна постать не лише в історії української літератури, а й у всьому культурному житті України. У Шевченкові ми і зараз бачимо нашого сучасника і соратника, він дорогий, близький нам своїм немеркнучим словом, бо слово це звеличує красу боротьби і перемоги, виховує найкращі людські почуття, закликає до дружби і творчого співробітництва народи світу.

Размещено на Allbest.ru