Акмеїстичні тенденції в російській поезії останніх десятиліть ХХ-ХХІ століть

У дисертації проаналізовано суб'єктні особливості лірики Б. Кєнжеєва, спорідненої з акмеїстичними традиціями. Зокрема, у його поезії виявлено таке співвідношення між світом, словом і суб'єктом, яке становить основу й акмеїстичного руху до об'єктивізму. Поезія Кєнжеєва яскраво демонструє тенденцію до маргіналізації суб'єкта, що так само притаманно акмеїстам. У молодого Мандельштама, наприклад, маргінальність усвідомлюється через ставлення до буття як такого, а в пізній поезії митця вона розкривається в соціальному контексті, про що свідчить розвиток у мандельштамівських творах образу героя-парії. Так само й у ранній ліриці Ахматової маргінальність є проявом християнської позиції покірливості, тоді як у творчості доби терору 1930-х рр. маргінальність набуває соціального виміру. Ця маргінальна позиція пов'язує акмеїзм з неофіційною поезією 60-80-х рр. Коли в „поколении дворников и сторожей» історично продуктивною виявилася позиція „героїчного нонконформізму» (Сєдакова), потенціал маргінальності акмеїзму розкрився як потужне джерело альтернативного буття поезії, її існування в просторі неофіційної культури. Концептуалізація саме соціальної маргінальності у творчості Ахматової та Мандельштама зумовила те, що в російській поезії другої половини ХХ ст. відбувається перехід від суб'єктної логіки високого модернізму до сучасних форм суб'єктності. Зокрема, йдеться про зміну ставлення художника до власної „зовнішньої ідентичності», коли, за спостереженням Б. Гройса, модерністську позицію трансцендування своєї „документальної ідентичності» заміняє позиція оперування нею. У сучасній поезії ця суб'єктна особливість дуже поширена. У дисертації ж особливу увагу приділено творчості Л. Лосєва, оскільки саме в цього автора звернення до форм „документального я» є одним з основних засобів конструювання суб'єктності.

Загалом, і в пізньому акмеїзмі, і в сучасній поезії зауважуємо відмову від спроб звести всі іпостасі „я»: „ліричне я» тут співіснує з „філологічним я», „вікове я» - з „документальним» (професійним, національним, гендерним та ін.). І в такій множинності суб'єкт знаходить шлях і до справжньої внутрішньої ідентичності, і до злиття з чужими „я», знаходить вихід до простору інтерсуб'єктності.

Шостий розділ - „Зняття опозиції „духовне/матеріальне» в акмеїстичній картині світу та в сучасній поезії» - присвячено виявленню таких особливостей метафізичного мислення акмеїстів, що споріднюють їхній контекст і контекст сучасної поезії. Через „принципово антропологічну орієнтацію» (М. Баскер) акмеїзму розмова про вічне постає як розмова про людський досвід переживання вічного: Гумільов у своєму маніфесті наполягає на праві „зображувати душу в ті моменти, коли вона тремтить, наближаючись до потойбічного», але аж ніяк не на праві зображувати потойбічне як таке. Акмеїстичний пафос „речовості» визначає розвиток таких засобів поетики, у яких абстрактні начала постають у модусі втіленості - в образах, що апелюють до матеріального, фізичного світу.

Наприклад, переживання фізичного і духовного в їхній єдності простежується у творчості Гумільова. Одухотвореність матерії (або втіленість духу) у художньому світі поета - це одна з найпомітніших характеристик світу в його потенційному граничному стані (стані „акме»). З таких позицій у дисертаційному дослідженні проаналізовано виразно акмеїстичний збірник Гумільова „Вогнище» (1918 р.), у якому витворено складний, багатогранний образ буття як палкого прагнення до власного духовного осереддя в земній, фізичній реальності. Тому концептуальним для збірника можна визнати мотив виявлення духовного у фізичному, суттєвого - у матеріально втіленому.

Відгомін гумільовської поетики чуттєвого образного втілення абстрактних начал зауважуємо у творчості сучасних авторів, світосприйняття яких має виразно метафізичну спрямованість. Гумільовський контекст успадкувала, зокрема, «поезія від Фоми» (Т. Вольтська): релігійні почуття, духовні інтенції відтворюються тут як процеси, що мають фізіологічний вимір. Багатьох поетів метафізичного типу в сучасних наукових дослідженнях трактують як „метареалістів». М. Епштейн називає ключовим принципом метареалізму принцип „односвіття», що передбачає побудову такої картини світу, у якій духовна і матеріальна, історична і метафізична реальності не протиставляються, а створюють органічну єдність. Принцип „односвіття» значною мірою збігається з власне акмеїстичним принципом побудови картини світу. „Акме» - це граничний стан у розвитку явища, після якого може відбуватися лише якісне перетворення. Отже, „акме» (на тлі начал матеріальності та духовності) - це такий стан світу, в якому матеріальне і духовне начала є максимально взаємопроникними, а світ зберігає свою фізичну природу. Це не символістський синтез, що передбачає якісне перетворення світу й людини, а саме найвища точка розвитку світу й людини в їхній наявній сутності. У дисертаційному дослідженні дію принципу „односвіття» простежено на матеріалі поезії Ахматової. Із сучасних поетів, які формують художню реальність на основі цього принципу, для аналізу обрано творчість О. Шварц. Зокрема, у контексті „петербурзького міфу» проаналізовано в її поезії мотив „міста на драговині» як простору втіленої метафізики; проведено зіставлення поеми Шварц „Друга подорож лисиці на північний захід» із „Поемою без героя» Ахматової. Зауважено дію принципу „односвіття» у віршах Шварц, звернених до культурного контексту середньовіччя (цикл „Труди та дні чорниці Лавінії»). У цих творах поетеси реалізовано ідеї Гумільова про середньовіччя як поєднання матеріального і духовного начал, відзначеного максимальною структурною повнотою. З позицій акмеїстичної орієнтації на культуру середньовіччя в дисертаційній роботі розглянуто також ідею „органічної поетики», теоретично розроблену й частково втілену в художній творчості Мандельштама і Гумільова. У сучасній поезії концепція органічної поетики реалізується дедалі активніше, хоч постає в інших, ніж в акмеїстів, формах. Нинішня актуалізація ідеї органічної поетики пов'язана з розвитком у другій половині ХХ ст. екологічного мислення (на зв'язок сучасної „екологічної парадигми» з акмеїстичною ідеєю органічної поетики звернув увагу О. Геніс). У дисертаційному дослідженні зауважено, що „екологічно-органічний» принцип набув концептуального втілення у творчості нашого сучасника М. Єрьоміна. Цей принцип став не тільки основою поетичної картини світу, а й провідним структуротвірним засобом поетичної мови Єрьоміна, визначив логіку розгортання образів у віршах цього автора. До контексту „органічної поетики» залучено також творчість метареалістів (зокрема, І. Жданова), які втілюють мандельштамівський тип „гераклітової метафори» як складової „органічної поетики».

Результати дослідження узагальнено у висновках.

1. Ціннісний вектор слід вважати таким, що спрямовував еволюцію акмеїзму у ХХ ст. У дисертаційній роботі доведено: саме у сфері цінностей індивідуальні системи всіх трьох визначних акмеїстів демонструють єдність, відмінну як від попереднього символістського простору, так і від неакмеїстичних систем постсимволізму. Зважаючи на позастильовий характер союзу поетів-акмеїстів, можна розглядати акмеїзм як вільну естетичну парадигму з незакріпленими формальними ознаками, але чіткими параметрами ідеологічного рівня.

2. Ціннісними аспектами зумовлено й вплив акмеїзму на ХХ ст. взагалі - у ціннісному просторі було вироблено ті настанови, що дозволяють вбачати в акмеїзмі не стільки підсумок Срібного віку, скільки течію, яка вийшла „назустріч великим випробуванням ХХ століття» (М.Струве). Порівняльний аналіз текстів акмеїстів і творів сучасних поетів дає підстави стверджувати, що при формуванні ціннісного рівня художнього світу митці останніх десятиліть активно спираються саме на досвід акмеїзму. Відсутність в акмеїзмі обмежень стильового характеру уможливлює взаємодію цього напрямку з поезією другої половини ХХ ст. насамперед на рівні індивідуальних поетичних систем. З огляду на це до спільного ціннісного простору, пов'язаного з акмеїзмом, потрапляють такі різнорідні творчі особистості, як П. Барскова, Й. Бродський, Б. Гребєнщиков, І. Жданов, Т. Кібіров, В.Кривулін, О. Сєдакова, О. Шварц та. ін.

3. Системостворювальними ціннісними категоріями акмеїзму, що розвинулися в сучасній поезії й набули в ній певних трансформацій, можна розглядати такі: індивідуально переосмислений історичний час як темпоральна основа лірики; збереження етичної домінанти; надання культурі статусу субстанції, що ціннісно організовує світ; специфічне „односвіття», у якому всі метафізичні начала тяжіють до втіленості; розвиток такого об'єктивістського типу суб'єктності, при якому поетична картина світу стає не еманацією внутрішнього змісту особистості автора, а простором, що вибудовується як результат пошуку людиною гармонійного, врівноваженого стану між своїм „я» і зовнішнім щодо „я» світом. Ці начала в акмеїзмі представлено у взаємодії, взаємозумовленості, і в цьому полягає їх акмеїстична специфіка.

4. За результатами аналізу суб'єктного й мотивного рівнів поетики акмеїстів і сучасних авторів виявлено, що в текстах Г. Ахматової, М. Гумільова і Й.Мандельштама витворюється поетична мова катастрофічної доби. Така мова зберігає функціональну значущість у російській поезії протягом усього ХХ ст., сповненого історичних потрясінь. У своєму індивідуальному втіленні ця мова набула найрізноманітніших форм як у творчості акмеїстів, так і в текстах поетів наступних поколінь. Незважаючи на полівекторність художнього пошуку сучасних митців, актуалізацію в їхній творчості багатьох контекстів (необароко, неосентименталізму, ранніх і пізніх принципів постмодернізму), саме принципи семантичної поетики у своїх сучасних модифікаціях виявилися плідними й перспективними. Ця теза суперечить твердженню Д. Сєгала - одного з авторів концепції «семантичної поетики як потенційної культурної парадигми» - про те, що ця парадигма не знайшла втілення в словесних жанрах культури останніх десятиліть. Внутрішня єдність модифікацій акмеїстичних начал виявилися в таких тенденціях.

А) Утвердження в поезії ХХ ст. особистісного начала, що стало реакцією на процес дискредитації моделі ліричного героя. Звертаючись до аналізу суб'єктних особливостей акмеїстичної поезії в їхньому співвідношенні із суб'єктними формами, значущими для поезії останніх десятиліть, ми дійшли висновку, що актуальною моделлю суб'єктності, реалізованою в акмеїзмі й запозиченою сучасною поезією, є таке співвідношення між суб'єктом, світом і словом, яке зорієнтовано на акмеїстичну ідею «співмірності». Ця модель забезпечує об'єктивацію художнього світу, редукуючи його ліричну складову, але залишає простір і для особистого висловлювання в поезії. І в акмеїстів, і в сучасних поетів конкретними втіленнями такої моделі суб'єктності часто стають різноманітні реалізації принципу маргінальності. Художня міфологізація так званої «документальної ідентичності» (Б. Гройс) суб'єкта - це ще одна об'єктивовано-історизована форма суб'єктності як у поезії акмеїстів, так і в сучасних авторів. Відмінності між акмеїстами і сучасними поетами зауважуємо не у сфері перетворення суб'єктних моделей, а у сфері їхнього функціонування. У цілому, за нашими спостереженнями, сучасна поезія, репрезентована творчістю Й. Бродського, Б. Кєнжеєва, В. Кривуліна, Л. Лосєва, великою мірою зберігає історично зумовлений тип суб'єкта, наявний і в поезії акмеїстів.

Б) Формування художньої міфології, що співвідноситься з проблемою буття людини в хаотичному просторі «постісторії». У світлі цієї проблеми в дисертаційній роботі простежено трансформації акмеїстичних моделей історизму на матеріалі художніх систем сучасних авторів (Й. Бродського, В. Кривуліна, Є. Рейна, поетів-»бардів» В. Висоцького й Б. Окуджави, «рок-поета» Б. Гребєнщикова). Докладно проаналізовано також той мотивний комплекс поезії акмеїстів і сучасних авторів, яким репрезентовано концепцію особистого буття в катастрофічному просторі історії.

5. За результатами вивчення трансформацій акмеїстичних моделей історизму, етикоцентризму і культуроцентризму зроблено такі висновки. Поезія 196-80-х рр. актуалізує нову різновидність громадянської позиції - позиції «героїчного нонконформізму» (О. Сєдакова), що зумовлено безпосереднім впливом акмеїстів - впливом не тільки естетичним, а й особисто-біографічним. Акмеїстичне «залучення поезії, творчості до життя» Левин Ю., Сегал Д., Тименчик Р., Топоров В., Цивьян Т. Русская семантическая поэтика как потенциальная культурная парадигма // Смерть и бессмертие поэта. М-лы междунар. науч. конференции, посвящ. 60-летию со дня гибели О.Э. Мандельштама (Москва, 28-29 декабря 1998 г.). - М., 2001. - С. 284., зауважене ще авторами «Російської семантичної поетики...» набуває розвитку в 1960-80-ті рр. Самі акмеїсти нерідко сприймаються молодими поетами як «культурні герої», у яких запозичується не тільки поетичний досвід, а й етичний кодекс внутрішньої опозиційності щодо репресивних структур соціуму.

У дисертаційній роботі йдеться про вплив акмеїстів на формування етичних позицій таких поетів, як Й. Бродський, Б. Кєнжеєв, Т. Кібіров, А. Найман, О.Сєдакова та ін. Зокрема, на засадах акмеїстичного етикоцентризму слід розглядати поезію Т. Кібірова, сповнену виразного дидактико-моралістичного пафосу. Зауважимо, що в текстах самих акмеїстів така тональність простежується лише імпліцитно.

На етапі вивчення етикоцентричних тенденцій в акмеїзмі було виявлено нові риси, за якими сучасна ситуація «подолання постмодернізму» уподібнюється до ситуації «подолання символізму». Ці риси маніфестуються насамперед у спробах по-новому художньо реалізувати позицію повернення до системи чітко проявлених етичних цінностей - тих принципів, що зазнавали релятивізації в попередні періоди (постмодернізм у такому контексті корелює із символізмом, а сучасний неоконсерватизм - з акмеїзмом).

Акмеїстичні моделі культуроцентризму так само модифікуються.

В дисертаційній роботі доведено, що принцип інтимізації культурного простору, через який в акмеїстів реалізується стратегія пошуку «співрозмірності» між світом і людиною, у сучасній поезії змінює свою основну функцію. Так, у творчості доволі несхожих поетів - Й. Бродського і Т. Кібірова - цей принцип виражає ту саму ідею - «привласнення» культури, створення відчуття особистої причетності до світової культурної спадщини.

Нової функціональної спрямованості зазнав в останні десятиліття й акмеїстичний принцип логоцентризму. В акмеїстів він базується на ідеї субстанційності слова, що логічно перевтілюється в ідею діяльності смислотвірної як формотвірної, тобто такої, що структурує світ і стає засобом протидії деструктивному, катастрофічному тиску історії ХХ ст. У художній міфології акмеїзму - у просторі його автометаописової поезії - розгортається магістральний сюжет. Сюжетом є пошуки слова, що зумовлюють відтворення смислової цілісності світу й забезпечують змістовне співвідношення між світом і людиною. Слово, що розуміється вже не як символ, а як „плоть діяльна, втілена в події» (Мандельштам), стає насамперед тією семантичною субстанцією, у яку можна оформити хаос історії ХХ ст.

ХХ ст. було сповнено напружених переживань, намагань осмислити колізії втрат і нових пошуків смислу. Кінець цього століття було позначено відвертою суперечністю між неконтрольованим зростанням потоку інформації та пропорційним йому звуженням простору думок. За таких умов поезія смислу стає однією з найбільш актуальних і співзвучних духові часу: поетична творчість стає засобом протидії інформаційному ґвалту, хаосу постісторії. Зокрема, мотив Логоса як сили, що протидіє ризомній аморфності й безсловесності сучасного стану світу, є центральним у творчості Т. Кібірова 1990-2000-х рр.

Культура - це те начало, що ціннісно впорядковує реальний світ. У такій функції культура постає в акмеїстів, як вважає І. П. Смирнов, і водночас репродукується в художніх системах сучасних авторів. І якщо у творчості одних митців вона не зазнає суттєвих трансформацій (наприклад, у поезії Т. Кібірова або О. Сєдакової), то в художньому світі поета з «новітньої» генерації - П. Барскової - ідея культури як автономної реальності, що впливає на реальність фізичну, трансформується в ідею культури як «природного середовища».

Нарешті, філологізм художнього мислення акмеїстів, їхнє бачення філології як шляху пізнання світу через слово знаходять яскраве втілення в сучасній поезії: «ліричне я» нерідко постає як «філологічне я» (у творчості П. Барскової, Й.Бродського, Л. Лосєва та ін.).

У цілому, результати дослідження доводять, що для поезії, яка зберігає в основі свого суб'єктного складу авторську особистість і ґрунтується на особистому - відповідальному - висловлюванні, залишаються актуальними всі базові ціннісні засади акмеїзму, що зазнають трансформацій залежно від індивідуальних особливостей поетики того чи іншого автора. Вивчення акмеїстичних тенденцій у російській поезії останніх десятиліть, запропоноване в дисертаційній роботі, у подальшому можна поглибити, звернувшись до розв'язання таких актуальних нині теоретичних питань, як проблема взаємодії індивідуальних і типологічних чинників у генеалогії форм сучасної поезії; проблема виявлення трансформаційних механізмів продуктивних моделей літератури. Зрештою, ціннісний вектор, на тлі якого в нашій роботі простежено як цілісність акмеїзму, так і способи його впливу на сучасну поезію, відкриває можливості для проведення філологічного дослідження в широкому міждисциплінарному просторі гуманітарних наук.

Література

1. Пахарева Т. А. Опыт акмеизма: Акмеистическая составляющая современной русской поэзии: Монография. - К.: Парламентское изд-во, 2004. - 312 с. - 19,5 др. арк. Рецензії: 1) Абрамович С. Д. Половодье акмеизма: Рец. на книгу Пахаревой Т. А. «Опыт акмеизма» // Collegium. Международный научный журнал. - К., 2004. - № 17. - С. 208-212; 2) Казарин В. П. Перечитывая заново // Радуга. - К., 2004. - № 10. - С. 147-148; 3)Костенко Н. В. Випробування досвідом акмеїзму (Пахарева Т. А. «Опыт акмеизма») // Слово і час. - К., 2005. - № 3 (531). - С. 86-88.

2. Пахарева Т. А. Пушкинский контекст творчества Н. Гумилева // А.С. Пушкин и проблемы мировой культуры. Русская литература. Исслед. Сб. науч. тр. - К.: Логос, 1999. - Вып I. - Т. 1. - С. 119-125. - 0,4 др. арк.

3. Пахарева Т. А. Пушкинские аллюзии в поэзии Федора Сологуба // Філологічні семінари. - К.: Київський ун-т., 2000. - Вип. 3. - 0,5 др. арк.

4. Пахарева Т. А. Явление героя: «Гондла» Н. Гумилева в контексте творчества акмеистов // Вестник Донецкого ун-та. Сер. Б. Гуманитарные науки. - Донецк: ДонНУ, 2000. - № 1. - С. 13-21. - 0,5 др. арк. (Републікація. Також див.: Studia Litteraria Polono-Slavica, 5. - SOW, Warszawa 2000. - С. 229-241).

5. Пахарева Т. А. Гумилевский контекст в балладах Б.Гребенщикова // Литературоведческий сборник. - Донецк: ДонНУ, 2000. - Вып. 3. - С.212-220.- 0,5 др. арк.

6. Пахарева Т. А. «Но света источник таинственно скрыт»: Мифология света в поэзии Анны Ахматовой // Вестник Донецкого ун-та. Сер. Б. Гуманитарные науки. - Донецк: ДонНУ, 2000. - № 2. - С. 39-44. - 0,5 др. арк.

7. Пахарева Т. А. Развитие форм автометаописания в современной русской поэзии // Південний архів. Філол. науки: Зб. наук. пр. / Вип. XII. - Херсон: Айлант, 2001. - С.155-162. - 0,7 др. арк.

8. Пахарева Т. А. Сказка о черном яйце: К вопросу о постмодернистской мифологизации образа Анны Ахматовой // Анна Ахматова: эпоха, судьба, творчество. Науч. cб. - Симферополь: «Крымский Архив», 2001. - С.116-122. - 0,4 др. арк.

9. Пахарева Т. А. Наследие акмеизма в индивидуальной поэтической мифологии И. Бродского // Вестник Донецкого ун-та. Сер. Б. Гуманитарные науки. - Донецк: ДонНУ, 2001. - № 2. - С. 18-24. - 0,5 др. арк.

10. Пахарева Т. А. Акмеизм как явление поэтики ХХ века // Русская литература: Исслед. Сб. науч. тр. Русская литература накануне третьего тысячелетия. Итоги развития и проблемы изучения. - К.: Логос, 2002. - Вып. III. - С. 281-288. - 0,4 др. арк.

11. Пахарева Т. А. Наследие акмеизма в поэзии И. Бродского: Н. Гумилев // Вопросы русской литературы: Межвузов. науч. сб.- Симферополь: «Крымский Архив», 2002. - Вып. 8 (65). - С.195-206. - 0,5 др. арк.

12. Пахарева Т. А. «Под крылом у гибели»: «Реквием» Анны Ахматовой (анализ поэтики) // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2002. - № 11. - С. 49-52. - 0,5 др. арк.

13. Пахарева Т. А. Современная лирика в аспекте диалога с постмодернизмом // Литературоведческий сборник. - Донецк: ДонНУ, 2002. - Вып. 11. - С.120-128. - 0,5 др. арк.

14. Пахарева Т. А. Слово и тело: Развитие акмеистической поэтики телесности в творчестве И. Бродского // Вестник Донецкого ун-та. Сер. Б: Гуманитарные науки. - Донецк: ДонНУ, 2002. - Вып. 2. - С.13-18. - 0,5 др. арк. (Републікація. Також див.: Русское слово в мировой культуре. Материалы Х Конгресса Международной ассоциации преподавателей русского языка и литературы. Санкт-Петербург, 30 июня - 5 июля 2003 г. Художественная литература как отражение национального и культурного языкового развития. В 2-х т. - Т. 1. Развитие русского самосознания и история литературы XIX-XX веков (под ред. П. Е. Бухаркина, Н. О. Рогожиной, Е. Е. Юркова). - СПб.: «Политехника», 2003. - С.286-292).

15. Пахарева Т. А. Традиция ахматовского «элегического эпоса» в поэзии Е. Рейна // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. - К.: Знання України, 2003. - Вип. 8: Лінгвістика і літературознавство. - С. 311-319. - 0,5 др. арк.

16. Пахарева Т. А. Кинореальность в поэтической картине мира Е. Рейна // Русская литература: Исслед. Сб. науч. тр. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2003. - Вып. IV. - С. 111-122. - 0,5 др. арк.

17. Пахарева Т. А. Культуроцентричность мировосприятия в поэзии акмеизма и в современной русской поэзии (на материале творчества П. Барсковой) // Вестник Донецкого ун-та. Сер. Б. Гуманитарные науки. - Донецк: ДонНУ, 2003. - № 2. - С. 15-21. - 0,5 др. арк.

18. Пахарева Т. А. Мандельштамовская составляющая лирики Б. Кенжеева и Т. Кибирова // Вісник Харківського національного ун-ту ім. В. Н. Каразіна. - № 631. Сер. „Філологія». - Харків: Вид. ХНУ, 2004. - Вип. 41. - С. 304-308. - 0,5 др. арк.

19. Пахарева Т. А. Акмеистические корни и индивидуальное своеобразие филологизма поэзии Л. Лосева // Литературоведческий сборник.- Донецк: ДонНУ, 2004. - Вып. 17-18. - С. 165-178. - 0,6 др. арк.

20. Пахарева Т. А. Культуроцентричность поэзии О. Седаковой в контексте акмеизма // Русская литература: Исслед. Сб. науч. тр. - К.: Издательско-полиграфический центр «Киевский университет», 2004. - Вып.V. - С. 180-192. - 0,6 др. арк.

21. Пахарева Т. А. «Пьяцца Маттеи» И. Бродского как «декларация акмеизма» // Русская литература: Исслед. Сб. науч. тр. - К.: Логос, 2004. - Вып. VI. - С. 205-215. - 0,5 др. арк.

22. Размещено на Allbest.ru