Жанр трагедії в українській драматургії 1910-1920-х років: ідейно-естетична парадигма

Теоретичне осмислення жанру трагедії в українському літературознавстві. Образ трагедійного героя як символ духовної безвиході. Концепція трагедійного і трагікомічного у пророчій драмі. Трагедійна сутність образів і конфліктів в історичній драматургії.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 18.10.2013
Размер файла 74,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АТАМАНЧУК ВІКТОРІЯ ПЕТРІВНА

УДК 821.161.2-21.09 “1910-1920”

ЖАНР ТРАГЕДІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ ДРАМАТУРГІЇ 1910-1920-х РОКІВ: ІДЕЙНО-ЕСТЕТИЧНА ПАРАДИГМА

10.01.01 - Українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2007р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії української літератури та компаративістики Кам'янець-Подільського державного університету.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Кудрявцев Михайло Григорович, Кам'янець-Подільський державний університет, завідувач кафедри історії української літератури та компаративістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Гуменюк Віктор Іванович, Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського, завідувач кафедри теорії та історії української літератури;

кандидат філологічних наук Жуковська Галина Миронівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, асистент кафедри новітньої української літератури.

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова Міністерства освіти і науки, кафедра української літератури, м. Київ.

Захист відбудеться 27.09.2007 року о _14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ-17, бульвар Тараса Шевченкка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ-17, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 25.08. 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ткаченко Л.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Творчість драматургів початку ХХ ст. (В. Винниченка, І. Дніпровського, Мирослава Ірчана, І. Кочерги, М. Куліша, С. Черкасенка та ін.) була достатньо досліджена з точки зору ідейних, стильових властивостей, характерних рис поетики, типологічних зіставлень тощо. Це підтверджують праці українських науковців В. Антофійчука, В. Гуменюка, М. Кудрявцева, С. Михиди, Т. Свербілової, Г. Семенюка, С. Хороба та ін. Проте дослідники окремо не зосереджувались на особливостях реалізації жанрових ознак трагедії у творах названих драматургів. Виняток становить праця І. Михайлина “Жанр трагедії в українській радянській драматургії” (1989). Дослідник висловив важливі спостереження щодо суті жанру трагедії, проаналізував драматичні твори 1920-1980-х років.

У багатьох працях, присвячених драматургії, зустрічаються терміни “трагедія”, “трагічне” (у такому ж самому значенні використовується термін “трагедійне”). Це стосується монографії М. Кудрявцева “Драма ідей в українській новітній літературі ХХ ст.” (1997), в якій є зауваження і щодо жанру трагедії. У дисертації Р. Пархомика “Драматургія Олександра Олеся. Питання модернізації” (1993) подається певне тлумачення термінів “трагедія”, “трагічне”. У дослідженні П. Мірошниченка “Трансформація жанрових особливостей античної трагедії в українській літературі ХІХ - початку ХХ ст.” (2002) визначається зв'язок творів С. Черкасенка із давньогрецькою трагедією на рівні змісту та поетики. Названі терміни використовуються у дослідженнях О. Олійник, А. Матющенко, Н. Паскевич та ін.

Оскільки окремо не розглядалися питання жанру трагедії в українській літературі 1910-1920-х років, але проблеми трагедійного порушувалися у літературознавчих дослідженнях, то актуальним є простеження жанрово-стильових особливостей трагедії цього періоду, з'ясування специфіки конфлікту, ідейно-художніх властивостей образу героя трагедії. У дисертації трагедія розглядається на тлі розвитку української та світової літератури. Доцільність такого розгляду зумовлюється необхідністю аналізу творів, які мало досліджувалися (“Ярослав Осмомисл” М.Грушевського), вивчалися побіжно (“Северин Наливайко” С.Черкасенка, “Невідомі солдати” Л.Первомайського та ін.) або ідеологічно упереджено (“Невідомі солдати”, “Ваграмова ніч” Л. Первомайського); а також потребою аналізу достатньо досліджених творів у новому аспекті - з точки зору втілення ідейно-естетичних особливостей трагедії (“Між двох сил” В. Винниченка, “97”, “Патетична соната” М. Куліша, “Яблуневий полон” І. Дніпровського та ін.).

Наукова новизна роботи полягає у тому, що

- вперше в українському літературознавстві системно досліджуються особливості функціонування жанру трагедії в українській літературі 1910-1920-х років;

- обґрунтовується потреба виділення іманентних рис жанру трагедії у драматичних творах зазначеного періоду;

- удосконалюється аналіз способів реалізації категорії трагедійного (трагічного) у визначених п'єсах на рівні образу дійової особи, драматичної дії і форм комунікації, конфлікту, художніх засобів;

- пропонуються способи можливого тлумачення ідейного змісту п'єс у контексті трагедійної теми;

- вперше введено у площину порівняльно-типологічного аналізу українські драматичні твори та твори зарубіжних письменників таких, як Одон фон Горват, В. Гюго, Ф. Достоєвський, У. Еко, Е. Золя, Е. Іонеско, М. Метерлінк, В. Набоков, Р. Роллан, Л. Фейхтвангер, А. Франс, К. Чапек;

- набувають подальшого розвитку способи аналізу визначальних рис категорії трагікомічного;

- подальшої конкретизації набуває співвідношення між категоріями трагедійного і трагікомічного.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота відповідає загальному плану наукових досліджень кафедри історії української літератури та компаративістики Кам'янець-Подільського державного університету. Дисертація пов'язана з темою “Академічна “Історія української літератури” (номер державної реєстрації 0101U002081) відділу української літератури ХХ ст. Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.

Мета роботи полягає в окресленні ідейно-естетичної парадигми жанру трагедії в українській літературі початку XX ст. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- з'ясувати особливості трагедії в її еволюційному розвитку, визначити найістотніші властивості жанру;

- визначити роль української трагедії в контексті естетики модернізму;

- виділити ідейно-естетичні домінанти образу трагедійного героя, що є основоположними у формуванні трагедійної картини світу;

- розглянути специфіку художньої реалізації і розв'язання трагедійного конфлікту в українській трагедії 1910-1920-х років;

- простежити процес втілення та виявлення концепції трагедійного у жанрі трагедії;

- дослідити особливості трагедій 1910-1920-х років, які мають особистісно-психологічне спрямування;

- проаналізувати характерні риси жанрових різновидів трагедії (політичної, історичної, соціально-побутової) перших десятиліть ХХ ст.;

- з'ясувати особливості категорій трагедійного і трагікомічного, дослідити взаємозв'язок між ними;

- дослідити ідейно-тематичний потенціал категорії трагікомічного, визначити способи його художнього втілення.

Теоретико-методологічною основою слугують праці з теорії літератури у галузі драматургії дослідників Ю. Борєва, М. Вороного, М. Іванової, А. Карягіна, Я. Мамонтова, К. Сторчака, О. Чиркова, Н. Фадєєвої, В. Халізєва, К. Шохіна, Н. Яранцевої; наукові розвідки дослідників категорії трагічного у літературі та естетиці, таких як М. Кургінян, Т. Любимова, Т. Марцинюк, В. Нарівська. Використовуються літературознавчі дослідження Я. Голобородька, В. Гуменюка, Л. Дем'янівської, М. Кореневич, Г. Костюка, М. Кудрявцева, Н. Кузякіної, І. Михайлина, С. Михиди, Л. Мороз, М. Наєнка, В. Панченка, Г. Семенюка, Г. Сиваченко, Т. Свербілової, Л. Скорини, А. Ткаченка, С. Хороба та ін. Істотну роль в осмисленні загальних тенденцій розвитку української і світової літератури та театру початку ХХ ст. відіграють розвідки Д. Антоновича, Н. Корнієнко, О. Красильникової, Р. Чопика, В. Яременка, Б. Брехта, Р. Вільямса, Дж. Стайна та ін.

Методи дослідження. У дисертації використовується історико-літературний метод для вивчення своєрідності означеного періоду в літературі. Для з'ясування жанрових ознак трагедії цього періоду задіяний типологічний метод. Для виявлення ідейно-тематичних співвідношень між творами залучений порівняльно-історичний метод. Метод текстового аналізу використовується для дослідження змістового рівня творів.

Об'єктом дослідження є жанр трагедії в українській драматургії початку ХХ ст., представлений творами В. Винниченка (“Між двох сил”), М. Грушевського (“Ярослав Осмомисл”), І. Дніпровського (“Яблуневий полон”), Мирослава Ірчана (“Родина щіткарів”), І. Кочерги (“Алмазне жорно”, “Свіччине весілля”), М.Куліша (“97”, “Зона”, “Патетична соната”), Л. Первомайського (“Невідомі солдати”, “Ваграмова ніч”), С. Черкасенка (“Про що тирса шелестіла…”, “Северин Наливайко”, “Ціна крові”); категорія трагікомічного, що знаходить своє вираження у творах В. Винниченка (“Пророк”), М. Куліша (“Народний Малахій”, “Маклена Граса”), Я. Мамонтова (“Веселий Хам”, “Княжна Вікторія”), Олександра Олеся (“Земля обітована”).

Предмет дослідження - ідейно-естетичні константи жанру трагедії, особливості втілення категорії трагедійного у цьому жанрі, її зіставлення з категорією трагікомічного, тематичне і стильове новаторство у жанрі трагедії 1910-1920-х років.

Практичне значення роботи - результати дослідження можуть бути використані у курсі історії української літератури, у матеріалах спецкурсів і спецсемінарів, присвячених драматургії перших десятиліть ХХ ст., зокрема жанру трагедії, при розгляді питань драми, передбачених шкільною програмою.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи оприлюднювались на Всеукраїнській науковій конференції “Література та літературознавство: історія і сучасність” (Житомир, 2004), на звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів Кам'янець-Подільського державного університету (2004, 2005, 2006), на Всеукраїнських науково-практичних Інтернет-конференціях (2005, 2006), на Міжнародній конференції “Мова і культура” (Київ, 2006), на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Творчість В. Свідзінського: доба і контекст” (Кам'янець-Подільський, 2006), на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська література: духовність і ментальність” (Кривий Ріг, 2006).

Публікації. Основні положення дисертації відображено у 14 одноосібних статтях та тезах доповідей. Десять публікацій надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури (265 позицій). Загальний обсяг дисертації - 203 сторінки, з них 182 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність та новизна дослідження жанру трагедії в українській драматургії початку ХХ ст., вказується мета і завдання, окреслюється об'єкт і предмет роботи, розкривається теоретико-методологічна основа та методи аналізу, визначається практичне значення дослідження, апробація його результатів.

У першому розділі “Ідейно-політичні колізії та проблема самовизначення особистості в українській трагедії 1910-1920-х років” з'ясовуються жанрові ознаки трагедії, визначаються особливості трагедій особистісно-психологічного спрямування, виявляються властиві трагедії риси у творах В. Винниченка, І. Дніпровського, М. Куліша.

У підрозділі 1.1. “Еволюція та ідейно-естетичні особливості жанру трагедії. Теоретичне осмислення жанру трагедії в українському літературознавстві” простежуються характерні риси трагедії та її змісто-формальні видозміни у процесі історичного розвитку жанру, узагальнюються жанрові ознаки трагедії в українській літературі початку ХХ ст.

Проаналізовано праці, які є важливими для розуміння суті трагедії як жанру і для розуміння змісту категорії трагічного. Це дослідження М. Іванової1, А. Козлова2, Т. Марцинюк3, І. Михайлина4, К. Сторчака5, О. Чиркова6, Н. Яранцевої7 та ін.

Трагедія як жанр драматичного роду засновується на дисгармонійному співвідношенні між частиною і цілим, яке стає джерелом трагедійного конфлікту, оскільки трагедійний герой, будучи втіленням одиничного, намагається видозмінити суть загального, і тому стикається з непідвладними йому перешкодами. Суперечність між ідеалами, носієм яких є трагедійний герой, та дійсністю означає для нього глибоке страждання і не має одновимірного тлумачення: будь-яке рішення героя, який потрапляє у безвихідну ситуацію, означає для нього втрату чогось істотного. Тому важливою у трагедії є ситуація вибору, в якому герой керується важливими для нього моральними законами. Життя трагедійного героя визначається взаємодією чинників, що не підлягають волі окремої людини, і самої людської особистості. Це створює передумови майбутньої розв'язки, в якій важливу роль відведено відповідальності трагедійного героя за власні вчинки. Художня сутність героя трагедії виявляється у різних ідейно-подієвих планах, що може передбачати активну цілеспрямовану боротьбу з непереборними перешкодами, неможливість реалізувати власну потребу у діяльності, непримиренне протистояння у боротьбі на захист гуманістичних ідеалів, особистісно і суспільно цінних, ідеологічні прорахунки, неусвідомлені героєм.

У підрозділі 1.2. “Образ трагедійного героя як символ духовної безвиході” увага зосереджується на дослідженні трагедійності у творі В. Винниченка “Між двох сил”.

П'єса “Між двох сил” має ознаки жанру трагедії: конфлікт, що розколює суспільство, перетворює на ворогів членів однієї родини через запеклість протиборчих сторін; зовнішнє зіткнення спричинює внутрішній конфлікт в особі головної героїні Софії, яка не може його вирішити і зазнає сильних страждань; вона переслідує благородну, але нездійсненну мету, тому приречена на моральну поразку, яка позбавляє її життя смислу. Трагедійність образу Софії полягає у тому, що частка відповідальності за братовбивчу війну лежить і на ній, адже з її допомогою починається наступ більшовиків, результатом якого стає арешт її батька і брата Марка та подальший розстріл Марка, хоч Софія докладає усіх зусиль, щоб врятувати рідних. Як трагедійна героїня, Софія, прагнучи чесно відстоювати ті принципи, які вважала справедливими, і в які щиро вірила, не знаходить розуміння з боку своїх соратників через те, що намагалася не зрадити самої себе. З тієї ж причини їй не залишалося місця і серед рідних, які її бажання діяти у відповідності до власних переконань оцінили лише як зраду свого народу і не побачили в ній сильної особистості, якій не підходили тісні рамки обидвох ідеологій.

У підрозділі 1.3. “Душевне роздвоєння як результат трагедійного конфлікту між особистістю і суспільством” аналізується п'єса І. Дніпровського “Яблуневий полон”.

Належність п'єси до жанру трагедії підтверджує нерозв'язний конфлікт, конкретизований в образі головного героя Зіновія. Особистісна колізія в образі Зіновія виражається у неможливості віддати перевагу почуттю або обов'язку командира, чи примирити їх, що характеризує Зіновія як трагедійного героя. Він відчуває провину перед полком за своє кохання і перед Івою за свої сумніви. Зіновію властиве болісне роздвоєння, відчуття безвиході, спричинене душевними переживаннями і протистоянням сил у громадянській війні. Образи Сатани і Ярославни є ключовими у наближенні трагедійної розв'язки: Ярославна довела Зіновія до стану душевного спустошення, Сатана знищив фізично. Трагедійність фіналу полягає і в його передбачуваності: спосіб мислення, дії закоханого Зіновія різко суперечили встановленим більшовиками правилам, тому він був знищений.

Підрозділ 1.4. “Особистісний і міжособистісний конфлікт: трагедійне вирішення” присвячений дослідженню твору М. Куліша “Патетична соната”.

Непримиренна боротьба у п'єсі “Патетична соната” між більшовиками, монархістами, захисниками національної ідеї стає причиною конфлікту у свідомості головних дійових осіб Ілька та Марини. Трагедійне значення образів обидвох героїв розкривається у проблемі вибору між особистим і громадським, що руйнує гармонійність їхнього духовного світу і прирікає на страждання. Мрії та реальність становлять для Ілька та Марини окремі величини: вони свідомо здійснюють вчинки, що прямо суперечать їхнім мріям. Внутрішній трагедійний конфлікт, втілений в образах героїв, спонукає їх до протистояння, яке завершується смертю Марини та духовною деградацією Ілька. Як трагедійні герої, вони несуть відповідальність за власний вибір, що визначається закономірністю наслідків втілення їхніх ідей, які є первинними і визначальними щодо дії. Вони відмовляються від гуманістичних ідеалів, прирікаючи себе на духовну сліпоту.

Аналіз трагедій В. Винниченка “Між двох сил”, І. Дніпровського “Яблуневий полон”, М. Куліша “Патетична соната” свідчить про особистісно-психологічну спрямованість цих творів. Вона виявляється у тому, що зовнішні перипетії спричинюють складний внутрішній конфлікт у вигляді різноспрямованих духовних імпульсів, який стає домінуючим. У трагедіях В. Винниченка, І. Дніпровського, М. Куліша внутрішній конфлікт розгортається у декількох площинах - герой бореться із самим собою і з усім світом. Важливу архітектонічну функцію у трагедіях драматургів відіграє ідея, яка знищує самих героїв. Трагедійні герої є активними учасниками масштабних суспільних перетворень, в результаті яких стає видимою катастрофічно велика різниця між ідеальним і дійсним. Їхнє духовне засліплення виявляється у тому, що, намагаючись позбутись стараждань, спричинених палким захопленням ідеєю, трагедійні герої шукають порятунку у цій же ідеї.

У другому розділі “Категорія трагедійного та способи її вираження у жанрових різновидах трагедії 1910-1920-х років (політична, історична, соціально-побутова трагедія)” розглянуто модифікації трагедії як жанру, виділено властиві їм спільні та відмінні риси в ідейно-естетичній парадигмі жанру.

У підрозділі 2.1. “Трагедійний герой і середовище як рушійні сили конфлікту у політичній трагедії” аналізуються твори “97” М. Куліша, “Родина щіткарів” Мирослава Ірчана, “Невідомі солдати”, “Ваграмова ніч” Л. Первомайського.

Зміст української політичної трагедії 1910-1920-х років визначається рухом від ідеї (мрії, почуття, прагнення) до дії. У свідомості героїв руйнуються усталені уявлення, і в них виникає віра у власну і колективну всемогутність. Співставлення ідеалу і дійсності та їхніх невідповідностей є характерними ознаками політичної трагедії 1910-1920-х років. Дії героїв політичної трагедії визначаються прагненням до справедливості, яке підкріплюється фанатичним чи близьким до того захопленням ідеями. Тому шлях боротьби для героїв водночас виявляється шляхом до їх трагедійного фіналу. Ці найзагальніші риси втілюються у п'єсах М. Куліша, Мирослава Ірчана, Л. Первомайського.

У п'єсі М. Куліша “97” відтворений непримиренний конфлікт між селянами, розподіленими на дві ворогуючі групи бідняків і багачів, прихильників та супротивників нової влади. Вирішення конфлікту - трагедійне, адже гинуть майже всі комнезами (в одному з варіантів п'єси гинуть всі незаможники). Трагедійність образів селян полягає у тому, що, з одного боку, незаможники власними діями визначають свій сумний фінал і не розуміють цього, з іншого, - вони не здатні його відвернути, оскільки стають заручниками влади, за яку борються. М. Куліш показав, що влада, яка постає у ролі фатуму, вирішує долю селян: вона так спрямовує їхні дії, що вони прирікають себе і своїх односельців на голод. Трагедійність цієї колізії полягала у самообмані і самозасліпленні незаможників: вчорашні наймити вирішили, що зможуть самі керувати світом і помститись за завдані кривди. Незаможники Смик і Копистка впевнені у своїй правоті, навіть страшні картини голоду не змушують їх глянути правді у вічі, оскільки вони самі для себе є уособленням радянської влади - тієї, що, залишивши їх помирати від голоду, дала їм ілюзію будування нового світу. Об'єктивним баченням дійсності у слобідці Рибальчанській М. Куліш наділяє багатіїв та їх прислужників. Реальність, яку змальовують куркулі, трагедійна, тому що людина опиняється у світі хаосу і цілком підпадає під його владу.

У п'єсі Мирослава Ірчана “Родина щіткарів” жанрові ознаки трагедії виявляються у зображенні особистого горя членів однієї сім'ї на фоні загальнолюдського лиха. Пригноблення родини щіткарів максимально посилюється через сліпоту. Апогеєм трагедійної колізії стає осліплення Івася, єдиного видющого члена сім'ї. Конфлікт у п'єсі має трагедійне розв'язання, тому що запекла боротьба Івася з капіталізмом завершується для нього катастрофою - на ненависній йому війні він втрачає зір. Риси трагедійного героя в образі Івася виявляються також у тому, що він усіма силами опирається непереборним обставинам, але опиняється у безвиході, оскільки можливість вибору зводиться до походу на війну або до розстрілу. Івась стикається з силами, які не може побороти самотужки, хоч і намагається це зробити. Трагедійність образів щіткарів полягає не тільки в їхньому стражданні через фізичну недугу і втраті останньої надії в образі зрячого Івася, але й у тому, що вони, в особі Івася, готові долучитися до розв'язання громадянської війни, не розуміючи того, що насильство не принесе ні морального полегшення, ні суспільної рівноваги.

У творах Л. Первомайського “Невідомі солдати” і “Ваграмова ніч”, попри їхню заідеологізованість, простежується трагедійний смисл з огляду на долю людини в масштабних історичних процесах. Мотиви жертовності, самовідданості, непохитності надають творам трагедійного значення, яке виявляється у духовному закріпаченні людини, у перетворенні її в ідейно запрограмованого виконавця.

Герої політичної трагедії перших десятиліть ХХ ст. є активними учасниками революційних перетворень, вони прагнуть змінити весь світ. Водночас вони залежать від сил, їм непідвладних. Герої М. Куліша, Мирослава Ірчана, Л. Первомайського борються за ідеали революції, але стають заручниками зовнішніх сил - влади, тиску суспільної свідомості, що породжує фанатизм. Їхні прагнення змінити суспільство, силою нав'язати суспільству свої мрії супроводжується фатальними змінами у свідомості і житті драматичних персонажів. Трагедійні герої приносять себе в жертву нездійсненним фантазіям, за які в дійсності розплачуються моральними і фізичними стражданнями та власним життям. Вони несамохіть заперечують свої мрії, оскільки не здатні перетворити ідеал на дійсність, - вони можуть його тільки спотворити. У політичній трагедії боротьба ідей через їх абсолютизацію набуває непримиренного характеру. Непримиренність трагедійних героїв, яких драматурги зображають на тлі суспільної стихії, заводить їх у духовну безвихідь, вичерпує можливості духовного прозріння.

У підрозділі 2.2. “Трагедійна сутність образів і конфліктів в історичній драматургії” досліджуються “Ярослав Осмомисл” М. Грушевського, “Алмазне жорно”, “Свіччине весілля” І. Кочерги, “Про що тирса шелестіла…”, “Северин Наливайко”, “Ціна крові” С. Черкасенка.

Історичні трагедії М. Грушевського, І. Кочерги, С. Черкасенка присвячені змалюванню визначних історичних подій, учасниками і натхненниками яких є трагедійні герої - люди сильної волі, видатних здібностей, що борються за власне і всенародне щастя. Трагедійність творів названих драматургів полягає у зображенні конфлікту між трагедійним героєм і ворожими йому силами, які фатально перешкоджають здійсненню його благородних прагнень. Герої історичних трагедій 1910-1920-х років переживають внутрішній конфлікт, обумовлений зовнішніми перипетіями: боротьба за народні інтереси, суспільно значимі цілі нерозривно поєднується із сильними стражданнями. З-поміж українських історичних трагедій 1910-1920-х років окремо виділяється “Ціна крові” С. Черкасенка, сюжет якої почерпнуто з євангельської історії. Трагедійний зміст твору визначається діями і помислами головного героя Юди. Він є втіленням злого розуму, що заперечує основні засади людського життя.

У підрозділі 2.3. “Актуалізація проблеми моральної деградації у соціально-побутовій трагедії” окреслюються загальні риси соціально-побутової трагедії, аналізується п'єса М. Куліша “Зона”.

У соціально-побутовій трагедії початку ХХ ст. головна увага зосереджується на особистих прагненнях дійових осіб, які не можуть реалізуватись через усталені суспільні закони. У п'єсі “Зона” трагедійне сприйняття постреволюційної дійсності властиве Овдію Пупу. Пуп намагається інтелектуально та емоційно протистояти потворним явищам “нового” комуністичного побуту, але приречений на поразку, тому що робить це самотужки. Радобужний виступає одним з будівників “нового” побуту, від якого постраждає сам. Відповідно до правил “нової” моралі Радобужний повинен сприяти коханню дружини з товаришем по партії. Його намагання жити за такими законами всупереч внутрішнім переживанням спричинює остаточне духовне знищення Радобужного. Через засліплення ревнощами у нього зникають межі між уявою і реальністю, і він вже не пам'ятає, коли вбив дружину та її коханця. Самогубство Пупа пояснюється небажанням миритися з обманом і моральною деградацією, які прикривались гаслами соціалізму, і неспроможністю відмовитись від справжніх ідеалів соціалізму, які, як він переконався, є нездійсненними. Причина трагедійного вирішення суперечностей, з якими стикаються дійові особи “Зони” полягає у тому, що вони не можуть змінити своє життя.

Характерною ознакою української трагедії 1910-1920-х років (політичної, історичної, соціально-побутової) є боротьба різних інтенцій за можливість їх втілення у життя. Ця боротьба є пошуком смислу існування чи навіть ототожнюється з ним. Тому свідомість дійових осіб стає джерелом зародження конфлікту. Свідомість і навколишня дійсність є площинами розгортання трагедійного конфлікту, який досягає апогею на межі зіткнення цих площин, що спричинює їх катастрофічне саморуйнування і взаємонищення. Реальність героя української трагедії перших десятиліть ХХ ст. - це духовне і фізичне балансування між життям і смертю, зумовлене його самотністю перед суспільним і всесвітнім злом, яке він прагне, та не може побороти.

У третьому розділі “Трагікомічне в українській драматургії 1920-х років” проаналізовано особливості функціонування категорії трагікомічного у її взаємодії з категорією трагедійного.

У підрозділі 3.1. “Концепція трагедійного і трагікомічного у пророчій драмі” досліджуються властивості категорії трагікомічного, виявляються способи її реалізації у творах “Народний Малахій” М. Куліша, “Пророк” В. Винниченка та визначається взаємозв'язок з категорією трагедійного.

Трагікомічне зображення передбачає існування спотвореної дійсності, яка набуває такого вигляду завдяки змішуванню непоєднуваних явищ ідеального і матеріального світу. Трагікомічне базується на непропорційності між великими задумами; самими героями, які намагаються їх втілити; дійсністю, яка відкидає і героїв, і їхні цілі. Трагікомічний герой підпадає під вплив власної мети, його дії водночас визначаються цією метою і спростовують її саме через надмірне самозосередження, через відсутність зворотного зв'язку із зовнішнім світом. Тому важливу роль у трагікомічному світосприйнятті відіграє зображення абсурдності характерів і ситуацій.

У п'єсі М. Куліша “Народний Малахій” трагедійний пафос ситуації перевтілення і реформаторства полягає у тому, що гра в реформатора, - адже насправді Малахій ним не є, тільки уявляє себе таким, - може перетворити дійсність на абсурдну: “голубі країни” Малахія з “огнищами універсального кохання” відображаються у сумній долі Любуні та Олі. Трагікомізм реформи Малахія пояснюється поєднанням двох однаково абсурдних тез: реформування людини і реформування негайного. Процес реформування, за який береться Малахій, - трагікомічний, оскільки його безглузде прагнення змінити людину породжене сумними роздумами про вияви мізерності людської природи.

В основу п'єси В. Винниченка “Пророк” закладено трагікомічне бачення дійсності. Процес перетворення пророка на звичайну людину є трагікомічним по своїй суті, тому що високі ідеали в дійсності перетворюються на свою протилежність - проповідь миру та спроба її втілення загострює протистояння робітників і уряду, - а виразник цих ідеалів за звичкою продовжує виконувати свою роль, оточений учнями, які пародіюють служіння його вірі. Амар перетворюється на трагікомічного персонажа, коли стає зайвим у реальності, яку сам же створив. Трагікомізм образу Амара, що полягає у руйнації утопічних ідей, у нездатності співвіднести власні можливості із своїми намірами та передбачити наслідки своїх дій, поєднується з трагедійними мотивами, оскільки пророк виявляється неспроможним виконати свою місію.

Багатовимірне зображення Малахія й Амара, як ознака трагікомічного, вказує на те, що боротьба з божевіллям дійсності перетворюється на божевілля самого реформатора у п'єсі “Народний Малахій”; що пророк з п'єси В. Винниченка, який повинен показати людству шлях до вдосконалення, не може розібратися у самому собі.

У підрозділі 3.2. “Абсурдність ситуацій як проблема трагікомічного” аналізуються особливості втілення категорії трагікомічного та її співвідношення з категорією трагедійного у п'єсах “Веселий Хам”, “Княжна Вікторія” Я. Мамонтова, “Маклена Граса” М. Куліша, “Земля обітована” Олександра Олеся.

Трагікомічне у творах Я. Мамонтова виявляється у невідповідності образу і ситуації (“Веселий Хам”), у вигляді комічних ситуацій, смислове навантаження яких зводиться до виявлення непривабливої суті супротивників революції, у поєднанні із драматичним фіналом (“Княжна Вікторія”). Трагікомізм п'єси М. Куліша “Маклена Граса” втілюється у тих соціально-ідеологічних умовах, в яких перебуває головна героїня, тринадцятирічна дитина. У трагікомічному процесі спотворення ідей відчуваються і трагедійні мотиви руйнування людської особистості. У творі Олександра Олеся “Земля обітована” носієм трагікомічного значення є образ літератора Шумицького. Він живе у напівсфантазованому світі: Шумицький не може заперечити жорстокої і непривабливої реальності, в якій він з родиною опинився, але натомість придумує абсурдні причини для її виправдання. Трагедійність твору виявляється на рівні образу Шумицької, яка разом із синами стає заручницею жорстоких ідей, проповідуваних її чоловіком.

В аналізованих творах В. Винниченка, М. Куліша, Я. Мамонтова та Олександра Олеся трагікомічне існує у вигляді нашарування протилежних смислових відтінків та їх постійного варіювання. Трагікомізм образів засновується на невідповідності між реальністю героя і реальністю оточуючого світу. Дії трагікомічних героїв зрощені з їхньою фантазією, і ці дії є духовно безплідними, але мають негативні матеріалізовані наслідки. Художня та ідейна суть трагікомічних героїв виявляється у їхньому самозапереченні - вони спростовують ті ідеї, виразниками яких є, через їх мимовільне пародіювання.

У висновках підсумовуються результати дослідження.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у цілісному дослідженні ідейно-естетичної парадигми жанру трагедії в українській драматургії 1910-1920-х років.

Конфлікт в українській трагедії перших десятиліть ХХ ст. формується як система взаємодій, через які розкривається смисл глибинного протистояння різних сил. Протистояння у трагедії 1910-1920-х років базується на зіткненні із фундаментальними суперечностями у сфері свідомості і матеріального світу. Основний трагедійний конфлікт відбувається у душі трагедійного героя як наслідок зовнішнього зіткнення. Водночас внутрішня дія визначає розгортання зовнішніх колізій. Розв'язання трагедійного конфлікту супроводжується непоправними втратами для трагедійного героя, насамперед моральними.

Дослідження української трагедії перших десятиліть ХХ ст. дозволило визначити особистісно-психологічний смисловий стрижень трагедій В. Винниченка “Між двох сил”, І. Дніпровського “Яблуневий полон”, М.Куліша “Патетична соната. Виявлено, що у трагедії В. Винниченка внутрішній конфлікт в образі героїні розвивається по лінії зіткнення ідеального (мрій та прагнень Софії Сліпченко, пов'язаних із майбутнім українського народу) та реального (більшовицької сваволі). Багатозначність трагедійного конфлікту у В. Винниченка виявляється у моральному знищенні героїні тими силами, які вона намагалася примирити, і в неможливості поєднати ідеал героїні з дійсністю. У творі І. Дніпровського боротьба між почуттям і обов'язком в образі головного героя п'єси Зіновія набуває трагедійного значення через приреченість цієї боротьби на поразку. І. Дніпровський робить істотним мотив сумніву як болісної, виснажливої боротьби із самим собою. У трагедії М. Куліша перетворення поета-мрійника на бійця революції визначає закономірність наступних трагедійних подій. Через свою фанатичну ідею Ілько Юга відчужується від реального світу. Герой М. Куліша стає на шлях морального злочину - спочатку проти себе, потім проти своєї коханої дівчини Марини. Повторення ідейної колізії в образах Ілька і Марини - вони обоє, але в різний час, приносять своє кохання у жертву ідеї - посилює трагедійність твору.

Виявлено, що в українській драматургії 1910-1920-х років трагедія репрезентована такими жанровими різновидами: політична, історична, соціально-побутова. Смислове ядро політичної трагедії формується навколо проблем перетворення суспільства і світу при зміщенні ідеологічної рівноваги у бік фанатизму. Особливістю політичної трагедії 1910-1920-х років (“97” М. Куліша, “Родина щіткарів” Мирослава Ірчана, “Невідомі солдати”, “Ваграмова ніч” Л. Первомайського) є мотив незнання, духовної сліпоти: дії героїв трагедій набувають іншого змісту через те, що їх долю визначають непідвладні їм сили. Герої постають маріонетками ворожих сил, які піддають їх жорстоким і безглуздим випробуванням. У політичній трагедії перших десятиліть ХХ ст. смерть як самодостатній символ, якому підпорядковується людське існування, витісняє поняття життя, оскільки герої стають її знаряддям або жертвою. Ознакою української політичної трагедії 1910-1920-х років є суспільно-історична мотивація вчинків героїв. Вони некритично ставляться до своєї мети і до засобів її досягнення. Ідея у політичній трагедії визначає дії героїв, які спричинюють страждання і смерть, ведуть до духовної безвиході. Герої політичної трагедії є активними учасниками суспільних перетворень, але водночас вони відокремлені від реального світу. Образи героїв політичних трагедій засвідчують, що найвищі жертви і пережиті страждання не здатні очистити, звеличити людину, а прирікають на фанатизм і руйнують особистість.

З'ясовано, що українська історична трагедія 1910-1920-х років (“Ярослав Осмомисл” М. Грушевського, “Алмазне жорно”, “Свіччине весілля” І. Кочерги, “Про що тирса шелестіла…”, “Северин Наливайко”, “Ціна крові” С. Черкасенка) присвячена осмисленню проблеми взаємодії трагедійного героя, який є сильною та самостійною особистістю, і суспільства, що прагне його знищити. Для української історичної трагедії 1910-1920-х років характерними є такі риси: нагромадження складних моральних і фізичних випробувань, які герої гідно витримують; загибель трагедійних героїв через фатальні непорозуміння, фатальний збіг обставин, через підступність супротивників. У трагедіях М. Грушевського, І. Кочерги, С. Черкасенка герої не можуть подолати ворога, але не примирюються з ним. З-поміж історичних трагедій 1910-1920-х років трагедія С. Черкасенка “Ціна крові” виділяється специфікою конфлікту. У п'єсі зображена трагедійна дійсність, в якій з прагматичним розрахунком зроблено вибір на користь зла.

Визначено жанрові особливості соціально-побутової трагедії початку ХХ ст. (“Зона” М. Куліша). У соціально-побутовій трагедії осмислюються складні проблеми побуту, пов'язані з історичним контекстом. Конфлікт соціально-побутової трагедії М. Куліша має декілька рівнів розвитку - як бажання вирішити особисті проблеми (Ніна) і як намагання протистояти негативним тенденціям у суспільстві (Пуп), які не можуть здійснитися через суспільну протидію. Трагедійність ситуації, в якій опиняються дійові особи твору, виявляється у ненормальних умовах їхнього існування, тому вони зазнають душевних мук незалежно від того, приймають (Радобужний) вони нові аморальні правила суспільного життя чи ні (Пуп, Ніна).

За допомогою співставлення категорій трагедійного і трагікомічного виявлено головні їх ознаки та способи взаємодії. З'ясовано, що ознаками трагікомічного є: двоїстість зображуваного; поєднання взаємозаперечних характеристик, які насправді підсилюють одна одну; наявність видимого і прихованого смислу; певна невідповідність; відносність; пародійність як гротескне і абсурдне перебільшення. Трагікомічне і трагедійне об'єднує націленість на важливу ідейно-художню проблему. Спільним для категорії трагікомічного і трагедійного є мотив руйнування ідеалу. Але на відміну від трагедії трагікомічне осмислення цього мотиву передбачає комічний контекст.

Визначено особливості втілення категорій трагедійного і трагікомічного в українських драматичних творах 1920-х років, в яких порушуються проблеми пророцтва та революційних змін у суспільстві. Трагікомізм “Народного Малахія” М. Куліша і “Пророка” В. Винниченка виявляється у тому, що ідеал, який проповідують герої і дійсність, в якій вони живуть, абсолютно не співпадають, а самі герої цього не помічають. Трагедійність твору М. Куліша виявляється у тих фатальних наслідках, до яких призводять вчинки реформатора. Трагедійність у творі В. Винниченка простежується в усвідомленні Амаром власних помилок, через які найважливіша для нього мета виявляється нездійсненною.

Абсурдистські мотиви п'єс “Веселий Хам”, “Княжна Вікторія” Я. Мамонтова, “Маклена Граса” М. Куліша, “Земля обітована” Олександра Олеся зумовлені викривленням суті ідей і дій драматичних персонажів. Якщо у “Веселому Хамі” і “Княжні Вікторії” драматург зосереджує увагу на зовнішніх перипетіях, які є причиною сумного і водночас безглуздого фіналу, то у “Маклені Грасі” і “Землі обітованій” особливо відчутний трагедійний смисл через перетворення людини (у “Маклені Грасі” - дитини) на ідейного монстра.

Результати дослідження дають підстави стверджувати - трагедія в українській драматургії 1910-1920-х років є повноправним жанром. Аналіз драматичних творів засвідчив, що ідейно-естетичну парадигму трагедії у літературі цього періоду визначають такі особливості: зосередженість на художньому явищі трагедійності, що вбирає найсуттєвіші суперечності навколишньої дійсності, в якій вирішувалася доля людини і людства, та залишалися тільки найголовніші питання смислу людського існування, що нерозривно пов'язалися із поняттям боротьби і смерті; орієнтація на особистість трагедійного героя, яка стає джерелом і мірою виявлення трагедійного конфлікту; формування образу трагедійного героя, який піддається впливові зовнішнього світу, але водночас протистоїть йому і намагається його змінити; осмислення трагедійного конфлікту як грандіозного протистояння систем цінностей. Це водночас і ті риси, які істотно відрізняють трагедію від драми, від штучно створеного у радянські часи жанру “оптимістичної трагедії”, засвідчують самобутність жанру трагедії в українській драматургії 1910-1920-х років.

Результати роботи можуть бути передумовою подальшого дослідження жанру трагедії у літературі ХХ ст.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Статті у фахових виданнях:

1. Ідейно-естетичні особливості трагедії // Вісн. Житомир. держ. пед. ун-ту: Вип. 15. - Житомир: РВВ Житомир. держ. пед. ун-ту ім. І. Франка, 2004. - С. 197-199.

2. Трагедія як драматичний твір: до питання еволюції жанру // Наук. пр. Кам'янець-Подільського держ. ун-ту: Філол. науки: Вип. 8., Т. 2. Літературознавство. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2004. - С. 3-10.

3. Трагедія особистості: п'єса В. Винниченка “Між двох сил” // Українська література в загальноосвітній школі. - 2005. - № 6. - С. 8-11.

4. Складність морального вибору особистості в п'єсі І. Дніпровського “Яблуневий полон” // Українська література в загальноосвітній школі. - 2005. 9. - С. 19-21.

5. “Патетична соната Миколи Куліша: жанрово-стильові аспекти” // Наук. пр. Кам'янець-Подільського держ. ун-ту: Філол. науки: Вип. 10., Т. 2. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2005. - С. 19-26.

6. Трагедійне розв'язання особистісного конфлікту у п'єсі Мирослава Ірчана “Родина щіткарів” // Українська література в загальноосвітній школі. - 2005. - № 12. - С. 39-42.

7. Ідейні колізії у драмі Миколи Куліша “97”: трагедійний аспект // Вісн. КНУ ім. Т. Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика: Вип. 16. - К., 2005.- С. 4-7.

8. Трагедійність історичної драматургії І. Кочерги // Українська мова і література в школі. - 2006. - № 1. - С. 58-60.

9. Боротьба духовного й звірячого в образі трагедійного героя С. Черкасенка (“Про що тирса шелестіла…”) // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. пр.: Вип.24., Ч. 1. - К.: Акцент, 2006. - С. 311-317.

10. Категорія трагедійного в літературі соцреалізму (“Ваграмова ніч” Л. Первомайського) // Наук. пр. Кам'янець-Подільського держ. ун-ту: Філол. науки: Вип. 13. - Кам'янець-Подільський: ПП Заріцький, 2006. - С. 56-61.

Статті та тези доповідей:

1. Драма Миколи Куліша “97” як історико-революційна трагедія // Наук. пр. Кам'янець-Подільського держ. ун-ту: Зб. за підсумками звітної наук. конф. викладачів і аспірантів: Вип. 3, Т. 2. - Кам'янець-Подільський: ІВВ Кам'янець-Подільського держ. ун-ту, 2004. - С. 80-81.

2. Ідейна спрямованість трагедії Л. Первомайського “Невідомі солдати” // Актуальні проблеми сучасної науки. Матеріали Першої Всеукраїнської наук.-практ. Інтернет-конф. 28-31 жовт. 2005 р. - К., 2005. - Ч.2. - С. 33-34.

3. Людська особистість як джерело трагедії у драматичному творі С. Черкасенка “Про що тирса шелестіла…” // Соціум. Наука. Культура. Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. Інтернет-конф. 28-30 січ. 2006 р. - К., 2006. - С. 62-63.

4. Особистісно-психологічна трагедія В. Винниченка “Між двох сил” // Наук. пр. Кам'янець-Подільського держ. ун-ту: Зб. за підсумками звітної наук. конф. викладачів і аспірантів: Вип. 4, Т. 2. - Кам'янець-Подільський: РВВ Кам'янець-Подільського держ. ун-ту, 2005. - С. 35-36.

АНОТАЦІЯ

Атаманчук В.П. Жанр трагедії в українській драматургії 1910-1920-х років: ідейно-естетична парадигма. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 - українська література. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2007.

Дисертація присвячена з'ясуванню жанрових особливостей трагедії в українській драматургії початку ХХ ст. На основі аналізу творів В. Винниченка, М. Куліша, І. Дніпровського, Мирослава Ірчана, Л. Первомайського, М. Грушевського, І. Кочерги, С. Черкасенка та ін. визначається ідейно-естетична парадигма жанру трагедії, виділяються специфічні жанрові ознаки (порівняно з іншими періодами розвитку жанру), зумовлені формуванням нового типу трагедійного героя, який виявляє себе як активна особистість у збуреному історичними процесами суспільстві і як особистість, схильна до рефлексії. Досліджуються риси поетики жанру за допомогою аналізу образу трагедійного героя, змісту трагедійного конфлікту, перебігу драматичної дії. Здійснюється аналіз функціонування жанру трагедії в її жанрових модифікаціях (політична, історична, соцільно-побутова трагедія). Проводиться зіставлення категорії трагедійного і трагікомічного, з'ясовуються особливості їх взаємозв'язку.

Ключові слова: жанр, трагедія, ідея, естетичний, парадигма, модифікації, характер, конфлікт, драматична дія, трагедійне, трагікомічне.

АННОТАЦИЯ

Атаманчук В.П. Жанр трагедии в украинской драматургии 1910-1920-х годов: идейно-эстетическая парадигма. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2007.

Диссертация посвящена рассмотрению жанровых особенностей трагедии в украинской драматургии начала ХХ ст. На основании предыдущих исследований жанра разработана модель идейно-эстетической парадигмы трагедии в литературе этого периода. В работе осуществлено разграничение жанра драмы и трагедии, обоснована целесообразность выделения жанра трагедии как полноправного в украинской литературе эпохи модернизма. В контексте трагедийной проблематики переосмыслены те драматические произведения, в которых советское литературоведение выявляло черты “оптимистической трагедии”.

Теоретические обобщения привели к выделению имманентных особенностей жанра. Специфические особенности трагедии названного периода были определены на основе анализа произведений В. Винниченко (“Между двух сил”), Н. Кулиша (“97”, “Патетическая соната”, “Зона”), И. Днипровского (“Яблоневый плен”), Мирослава Ирчана (“Семья щеточников”), Л. Первомайского (“Неизвестные солдаты”, “Ваграмова ночь”), М. Грушевского (“Ярослав Осмомысл”), И. Кочерги (“Алмазный жернов”, “Свиччина свадьба”,), С. Черкасенка (“О чем тырса шелестела…”, “Северин Наливайко”, “Цена крови”). Исследование осуществлено при помощи анализа особенностей функционирования взаимосвязанных компонентов трагедии: образа трагедийного героя, трагедийного конфликта, драматического действия.

На уровне проблематики и образов произведено сравнение трагедий украинских драматургов с произведениями Одона фон Горвата, В. Гюго, Ф. Достоевского, У. Эко, Э. Золя, Э. Ионеско, М. Метерлинка, В. Набокова, Р. Роллана, Л. Фейхтвангера, А. Франса, К. Чапека.

Проанализированы жанровые разновидности трагедии в украинской литературе 1910-1920-х годов: политической, исторической, социально-бытовой. Выделены общие для всех жанровых разновидностей трагедии признаки и их специфические особенности. Особое внимание уделено истолкованию понятия трагедийного как основополагающей категории по отношению к жанру трагедии.

Категория трагедийного сопоставляется с категорией трагикомического, что позволяет не только анализировать существенные идейно-художественные черты трагедийного и трагикомического, но и произвести сравнение данных категорий, выявить особенности их взаимосвязи. В работе анализируются произведения Н. Кулиша (“Народный Малахий”, “Маклена Граса”), В. Винниченко (“Пророк”) и др., в которых находит свое воплощение категория трагикомического.

Данное исследование обеспечило возможность нового осмысления идейно-эстетического содержания жанра трагедии, а также рассмотрения произведений ряда украинских драматургов в контексте трагедийного жанра.

Результаты работы дают право утверждать, что трагедийный конфликт в драматических произведениях первых десятилетий ХХ ст. разворачивается в результате непримиримого противостояния носителей противоположных идей или в результате разнонаправленных душевных побуждений личности. Основной трагедийный конфликт происходит в душе трагедийного героя как результат внешнего столкновения. Конфликт в трагедии сопровождается невосполнимыми утратам для трагедийного героя, в первую очередь моральными, которые могут совмещаться с физической смертью. В образе трагедийного героя воплощаются идеальные стремления, которые вступают в неразрешимое противоречие с реалиями внешнего мира или внутренней жизни самого драматического персонажа. Драматическое действие в трагедии, которое сопряжено с выражением внутренней напряженности, приводит в движение трагедийный конфликт и актуализирует образ трагедийного героя.

Ключевые слова: жанр, трагедия, идея, эстетический, парадигма, модификации, характер, конфликт, драматическое действие, трагедийное, трагикомическое.

трагікомічний драма жанр трагедія

SUMMARY

Atamanchuk V.P. Genre of Tragedy in Ukrainian Dramaturgy of 1910-1920: Notional and Aesthetical Paradigm. - Manuscript.

The thesis for a degree of Candidate of Science in Philology in the specialty 10.01.01. - Ukrainian Literature. - Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2007.

The thesis is devoted to investigation of the genre peculiarities of tragedy in Ukrainian dramaturgy of the beginning of XX th century. On the basis of analysis of works by V. Vynnychenko, M. Kulish, I. Dnyprovskyi, Myroslav Irchan, L. Pervomaiskyi, M. Grushevskyi, I. Kocherga, S Cherkasenko and others notional and aesthetical paradigm of the genre of tragedy is defined, specific genre indications (comparing to other periods of the genre development) are distinguished. These genre indications are determined by formation of new type of tragical hero who represents himself as an active personality in society disturbed by historic processes and as personality inclined to reflex action. Features of poetics of genre are explored with the help of analysis of the image of tragical hero, contents of tragical conflict, course of dramatic action. Analysis of function of genre of tragedy in its genre modifications (political, historical, social tragedy) is realized. Categories of the tragical and the tragi-comical are compared, peculiarities of their interconnection are defined.

Key words: genre, tragedy, idea, aesthetical, paradigm, modifications, character, conflict, dramatic action, tragicalness, tragi-comical.

Размещено на Allbest.ur

...

Подобные документы

  • Філософське осмисленя людини та світу у трагедії В. Шекспіра "Гамлет". Світогляд В. Шекспіра. Герой і світ у трагедії "Король Лір". Зіткнення Добра і Зла у трагедії "Макбет". Зіставлення образів Макбета і Ліра. Ідейно-художнє багатство творів Шекспіра.

    курсовая работа [64,6 K], добавлен 27.09.2008

  • Аналіз специфіки художнього моделювання національного характеру в українській драматургії 20 – початку 30-х років ХХ століття. Художні прийоми при осмисленні національного характеру в драмі "Мина Мазайло". Національна соціокультурна концепція М. Куліша.

    курсовая работа [46,7 K], добавлен 22.04.2011

  • Теорія міфу в зарубіжному літературознавстві. Структурно-семантичний аналіз творів французької драматургії XX ст., написаних на міфологічні сюжети античних міфів. Елементи класичних міфів у міфологічній драмі. Звернення до міфу як шлях її оновлення.

    дипломная работа [247,5 K], добавлен 06.09.2013

  • Дослідження творчої спадщини В. Шекспіра та її місця в світовому мистецтві. Вивчення жанру трагедії. Аналіз композиції та історії написання трагедії "Гамлет". Співвідношення християнських і язичницьких поглядів на помсту і справедливість у трагедії.

    курсовая работа [54,9 K], добавлен 23.11.2014

  • Конфлікт як екзистенційна категорія в драматургії XX століття. Конфліктність у драматичних творах В. Винниченка. Сутність характеру як реальної категорії в драматургії. Репрезентування характерів у драмах В. Винниченка. Танатологічні мотиви в драматургії.

    курсовая работа [62,9 K], добавлен 10.12.2010

  • Особливості творчості Ж. Расіна. Вплив античності на творчість драматурга. Ідейна сутність і філософська поетизація в трагедіях "Федра" та "Іполит". Образ Андромахи в грецькій міфології. Сюжет трагедії Расіна. Поєднання елементів життєвої правди і міфів.

    курсовая работа [36,0 K], добавлен 09.10.2008

  • Дослідження карнавальної традиції у драматургії англійського класика та iнтерпретацiя її крізь призму п’єс В. Шекспіра. Світоглядні засади епохи Ренесансу. Джерела запозичень Шекспіром елементів карнавалу. Наявність карнавалізації світу в драмі "Буря".

    дипломная работа [102,1 K], добавлен 14.03.2013

  • Дослідження монологу та його функцій в трагедіях В. Шекспіра. Розгляд художніх особливостей трагедії "Гамлет, принц Датський" та загальна характеристика монологу, як драматичного прийому. Аналіз образу головного героя трагедії крізь призму його монологів.

    курсовая работа [3,1 M], добавлен 21.11.2010

  • Поняття мотиву в оцінках дослідників, його різновиди та аналіз термінів "тип, характер, образ". Своєрідність епохи Відродження та особливості художньої манери трагедії В. Шекспіра "Макбет". Сутність, роль та функція мотивів у творі В. Шекспіра "Макбет".

    курсовая работа [47,3 K], добавлен 03.10.2014

  • Стан драматургії на початку XIX століття. Зв'язки Котляревського з українськими традиціями та російським літературним життям. Драматургічні особливості п'єси "Наталка Полтавка". Фольклорні мотиви в п'єсі "Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка.

    курсовая работа [55,1 K], добавлен 07.10.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.