"Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського: феномен тексту в контексті неоміфологізму української літератури початку ХХ століття

Тотемічна ідентифікація Палагна - кінь переломлюється крізь призму суб'єктивної дійсності у міфологічній свідомості Івана Палійчука, адже кохання у героя виникає від враження, як Палагна сідлала коня. Вагомі й інші мотиви: ідея волелюбності коня співмірна незалежній поведінці героїні „на храмах”; постійна зайнятість працею, побутовими обов'язками підтримується усталеністю образу жінки-коня; мотив упокорення норовливої розгортається в епізодах зваби Палагни Юрою.

Тотемічні ідентифікації загалом вирізняють самобутню творчу манеру автора-імпресіоніста, переконливою ілюстрацією стають твори, написані майже одночасно з повістю: „Що записано в книгу життя” (1910), „Коні не винні” (1912). Архетипність тотемічних ідентифікацій увиразнює поетику творів неоміфологічного контексту: специфіку тотему як чуттєвого знаку акцентуємо у „Лісовій пісні” Лесі Українки, „Казці старого млина” С.Черкасенка, „Над Дніпром” Олександра Олеся і, звичайно, у драмі В.Винниченка „Чорна Пантера і Білий Медвідь” (1911), а також у творах російських символістів. Бестіарні символи у філософії Ніцше („Так казав Заратустра” (1883-1885)) виконують роль теоретичних понять, а також виступають невід'ємною складовою естетики словесної творчості раннього українського модернізму.

Фундаментальний принцип міфологічного мислення - міфологічне чуття єдності життя, завдяки якому людина відчуває свою рівність, кровну спорідненість зі всім живим уніфікує бажання малого Івана Палійчука злитися зі світом, а хворий автор свій відхід у небуття в листі до В.Гнатюка означує порою перетворення на дерево чи порох.

ІV. Висновки дисертаційного дослідження потверджують наукову ефективність обраної методології для вивчення феномену повісті „Тіні забутих предків” початку ХХ століття. Розуміння міфотвору „Тіні забутих предків” М. Коцюбинського як цілісного, завершеного і самобутнього стає можливим завдяки переплітанню й нерозходженню міфологічних (1) форм споглядання (простір, час, число), (2) форм життя та (3) форм мислення.

1. Міфологічне мислення обумовлене чуттєво: актами оцінки, афекту й волі. Формальні ознаки космогонії, оприявнені у тексті крізь призму суб'єктивної дійсності Івана Палійчука, виказують його стан Митця - стан вічного пошуку і народження.

Категорії часу та простору астаґнаційні: замкненому простору хати протиставлений відкритий вимір свободи, у часовому плані - до вічності. Функціонування часопросторового симбіозу найприкметніше оприявнює космогонічна модель та календарний міф. Розгортання часо-просторової парадигми в „Тінях…” у межах специфіки інваріантної моделі Культура / Природа визначає діалектику міфологічної свідомості, що втілюють, головним чином, такі міфопоетичні формули: (1) часо-просторова етіологія, (2) спаціалізація часу, (3) темпоралізація простору та (4) актуальної нескінченності.

Міфологічне чуття часу виникає у результаті взаємної відповідності (взаємовіддзеркалювання) об'єктивного споглядання природи та суб'єктивної форми життя: зміни дня і ночі, пробудження і згасання рослинного світу обумовлюють вагомі періоди буття людини, практично-дієве втілення яких - ритуали. Специфічний смисл значущого періоду в неоміфологічному тексті найчастіше реалізується під знаком танцю як ритуалу переходу, в іншому випадку драматизм зміни екзистенційної ситуації героїв укладається в схему ритуалу ініціації.

2. Епістолярій М. Коцюбинського свідчить, що постійний пошук „враження” забезпечував письменнику психологічний комфорт. Інтровертована скерованість його темпераменту органічно відливається в імпресіоністичний стиль, що, своєю чергою, ідеально надається до анімістичного світогляду гуцулів. Метафоричність мови творів М. Коцюбинського виростає із специфіки синкретизованого способу його міфомислення. Відтак основу поетики повісті „Тіні забутих предків” зводимо не до натуралістичного чи психологічного імпресіонізму, а вказуємо на його міфогенність, адже відкриття і визначення суб'єктивної дійсності у міфологічній свідомості здійснюється через категорію враження, символічну об'єктивацію чуттєвих емоцій. У межах міфогенного імпресіонізму розглядаємо тотемічний символізм як засіб індивідуалізації героїв.

3. Філіаційний характер міфа та літератури раннього українського модернізму початку ХХ ст. потверджує селективний підхід до трансформації архетипного. Рудимент близнюкового міфа вбачаємо в основі сюжету неоміфологічного твору: життя головного героя (Івана, Лукаша, Андрія, Ваґнера) пов'язується авторами із двома жінками, які представляють протилежні світи, - світ природи (Марічка, Мавка, Оксана, Мар'яна-Казка) і світ людей (Палагна, Килина, Марина, Марія), світ ірреального та реального, духовного і матеріального. У пошуках рівноваги між цими онтологічними площинами герой прагне до вищого, досконалого, тобто до божественного. Потойбічний світ функціонує як вияв невидимої присутності ідеалу в житті людини, до якого вона постійно скеровує свою діяльність. Трансформований близнюковий міф у образотворенні Марічки-нявки засвідчує винятковість „Тіней…” в окресленому контексті. Образ Марічки автор розщеплює: на початку твору він представлений у площині апокаліптичної образності (таким є і ліс), проте в кінці повісті Марічка-нявка стає уособленням деструктивного начала, демонічної образності (зловісний і ліс).

Таким чином задається, свого роду, модерна модель (або формула) у літературі - мономіф, для структуротворення якого базовим вважаємо бінарний архетип. Бінарний архетип як фундаментальна ознака мономіфа оприявнюється і на рівні характеристики простору (верх/низ, небо/земля, земля/підземелля, правий/лівий), часу (день/ніч, весна (літо)/осінь (зима), час/вічність), кольору (білий/чорний, червоний/чорний), генеалогії (предки/нащадки) та інших протиставлень (свій/чужий, щастя/нещастя, доля/недоля, життя/смерть тощо). Смислове багатство цих протиставлень втілює концепція світового дерева, а саме: організуюча роль вертикалі (axis mundi) і горизонтальна структура, за допомогою якої насамперед розрізняють центр і периферію, а також специфічні числові характеристики. Саме цей образ (за В.Топоровим) верифікує тенденцію міфомислення до цілісного споглядання світу і свого місця та ролі людини у ньому.

Еквівалентом реальності, протиставленої розбалансованому суспільству, дійсності, що дає відчуття повноти життя, для Михайла Коцюбинського стає Гуцулія. Невипадково М. Могилянський назвав повість М. Коцюбинського поемою художника про своє життя, а М. Кіяновська характеризує як „антропософську „легенду душі”. Авторське міфотворення концентрує не тільки нюанси інтимного життя, характеризує психодуховну сферу письменника, а й включає феноменальну силу впливу на духовне буття нації. Знаковою в історії України періоду „шістдесятництва” стала презентація фільму С. Параджанова „Тіні забутих предків” 4 вересня 1965 року в кінотеатрі „Україна” (Київ). Загалом, трансформація міфічного у модерному тексті кінця ХІХ-початку ХХ століття бачиться ретроспективною щодо виникнення химерного роману другої половини ХХ століття. Міфологічний символізм ставить текст над часом, ця своєрідна вічність націлює на пошук осягнення життя у справжній його глибині, універсалізм міфа продукує константи духовної автентичності людської особистості.

Основні публікації

літературознавство міф коцюбинський

1. Моделювання метаміфа світової гармонії у повісті „Тіні забутих предків” М. Коцюбинського // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. - Випуск 8. - К.: Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2005. - С. 203-208. (0,6 др. арк.).

2. Мотив танцю як ритуал переходу („Тіні забутих предків” М. Коцюбинського) // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Збірник наукових праць. Випуск ХV. - Рівне: Перспектива, 2005. - С. 28-38. (0,7 др. арк.).

3. Бестіарні образи як засіб індивідуалізації персонажів („Коні не винні” М. Коцюбинського і „Сказки об Италии” М. Горького) // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Випуск 9: Українська література в загальноєвропейському контексті. - Ужгород, 2005. - С. 29-33. (0,5 др. арк.).

4. Міфогенність імпресіонізму як основа поетики повісті „Тіні забутих предків” М. Коцюбинського // Мандрівець: Всеукраїнський науковий журнал. - 2006. - № 2 (березень-квітень). - С. 49-55. (0,7 др. арк.).

5. Мотив танцю як ритуал переходу („Лісова пісня” Лесі Українки) // Леся Українка і сучасність: Збірник наукових праць. - Т. 3. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. - С. 24-37. (0,8 др. арк.).

Размещено на Allbest.ru