Давньоруські повісті Соломонового циклу: джерела, текстологія, проблематика, поетика

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

УДК 82'01-31(=161.1)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ДАВНЬОРУСЬКІ ПОВІСТІ СОЛОМОНОВОГО ЦИКЛУ: ДЖЕРЕЛА, ТЕКСТОЛОГІЯ, ПРОБЛЕМАТИКА, ПОЕТИКА

10.01.02 - російська література

БОНДАР КОСТЯНТИН ВІТАЛІЙОВИЧ

Харків - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

Фрізман Леонід Генріхович, доктор філологічних наук, професор, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри російської та світової літератури.

Офіційні опоненти:

Абрамович Семен Дмитрович, доктор філологічних наук, професор, Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, завідувач кафедри гуманітарних наук;

Родний Олег Володимирович, кандидат філологічних наук, доцент, Дніпропетровський національний університет, доцент кафедри зарубіжної літератури.

Захист відбудеться "11" грудня 2007 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розісланий "10" листопада 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Тищенко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Давньоруські повісті про царя Соломона належать до недостатньо вивчених літературних пам'яток. У сучасній науці питання історії середньовічної російської літератури, як в аспекті поетики жанрів і стилів, так і на рівні окремих творів залишаються актуальними (роботи Д.М. Буланіна, Є.Г. Водолазкіна, Н.В. Понирко, Г.М. Прохорова, М.В. Рождественської, О.В. Творогова, А.А. Турилова). Російські літературознавці, насамперед Д.С. Лихачов і його школа, співробітники відділу давньоруської літератури Інституту російської літератури свого часу поставили завдання повного дослідження відомих давньоруських пам'яток з метою підготовки наукового видання. У 50-80 рр. ХХ століття багато творів досліджено й видано ("Повість минулих літ", "Задонщина", "Повість про Дракулу", "Сказання про князів Владімірських", послання Івана Грозного, агіографічні пам'ятки тощо). Найбільшу увагу у другій половині ХХ століття було приділено літописним, хронографічним творам, взагалі оригінальній книжності (військовим повістям, житіям, історичним творам, демократичній сатирі) і, звичайно, "Слову о полку Ігоревім". Водночас, менш активно дослідники зверталися до вивчення перекладних пам'яток. Що ж стосується біблійної традиції на Русі, її вивчення взагалі було під забороною й по-справжньому відновилося після багаторічної перерви лише в останні десятиліття. У цьому напрямку вже багато зроблено (роботи С.Д. Абрамовича, С.С. Аверинцева, А.О. Алексєєва, А.О. Архипова, М.В. Рождественської, О.М. Сморгунової), і зрозуміло, що низка завдань ще чекає свого вирішення. Зокрема, до числа пам'яток східнослов'янської біблійної писемності належать апокрифічні повісті про Соломона, що є об'єктом нашого дослідження.

Існують різноманітні класифікації апокрифів, але загальним місцем будь-якого визначення є вказівка на виключення пам'ятки з біблійного канону або навіть наявність в індексі заборонених ("відречених") книг. Апокрифічна книжність Давньої Русі, здебільшого в перекладі з грецької, отримала розповсюдження в перші століття після прийняття християнства, і з самого початку її розвиток проходив в опозиції до офіційної церковної ідеології. Повісті про Соломона неодноразово включалися до індексів "відречених книг". Апокрифи сюжетно й тематично близькі до книг Святого Письма, розповідають про події й особи священної історії, але за своєю поетикою досить далекі від біблійних книг і наближаються скоріше до легендарних оповідань. Цим пояснюється їхня популярність у давньоруського читача, що часом прямо порушував заборону на читання "некорисних" книг. За змістом і головними дійовими особами давньоруські апокрифічні пам'ятки поділяються на "старозавітні" або "новозавітні". Повісті про Соломона належать до числа "старозавітних" апокрифів.

Разом з появою й розвитком юдеославіки йде процес виявлення кола творів, що відбивають єврейську духовну спадщину у слов'янській традиції. На сьогодні досліджена певна низка релевантних пам'яток - східнослов'янські переклади з давньоєврейської (біблійні книги "Пісня Пісень", "Есфір", вісім книг "Віленського збірника"); апокрифи про Адама та Єву; Мойсея; Єноха; фрагменти книги "Йосиппон" у давньоруських хронографах; глоси, ревізії тощо.

Вивчення їхніх лінгвотекстологічних аспектів почалося відносно недавно, у другій половині ХХ століття, у роботах А. Алексєєва, А. Архипова, А. Борисова, О. Кулика, М. Мещерського, М. Таубе та інших авторів. Багато питань історії текстів залишаються нерозв'язаними. У дисертації апокрифи про Соломона розглядаються в контексті вказаної наукової традиції, з позицій проблематики історії російської літератури.

Також неможливо залишити без уваги постійний інтерес до особи біблійного Соломона, морально-філософських колізій, що розвиваються в сюжетах про нього не тільки в Біблії, але й у всій наступній літературній традиції: сюжети про Соломона містять завжди актуальні проблеми вибору, пошуку сенсу життя, людської гідності й справедливості.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексного плану науково-дослідної роботи кафедри російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Метою дисертаційного дослідження є усебічне вивчення проблематики й поетики давньоруських повістей Соломонового циклу з урахуванням раніше невідомих списків, установлених джерел, сучасних досліджень російської середньовічної культури й слов'янської біблійної традиції.

Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:

- проаналізувати стан наукової розробки позначеної проблеми, охарактеризувати джерела, обґрунтувати теоретичні й методологічні основи дослідження;

- зібрати й вивчити тексти повістей про Соломона з рукописних збірників, встановити основний текст і його варіанти;

- дослідити повісті про Соломона у зв'язку з характером рукописних збірників, у яких вони містяться, археографічні й текстологічні особливості циклу;

- на підставі зібраних даних уточнити першоджерела повістей, визначити специфіку давньоруських текстів;

- розкрити літературну історію повістей про Соломона на східнослов'янському ґрунті.

Об'єкт дослідження. Давньоруські апокрифічні повісті про царя Соломона, що виступають стійким циклом у складі рукописів Палеї та збірників енциклопедичного складу XV-XVI століть.

Предмет дослідження. Текстологічні, історико-лінгвістичні й літературні особливості повістей про Соломона у зв'язку з пошуком їхніх джерел, а також історією їхнього рукописного побутування.

Хронологічні межі дослідження визначені рукописним матеріалом: відомі рукописи не раніше рубежу XIV-XV століть. Верхньою межею є середина XVI століття. У другу половину XVI століття апокрифи про Соломона зникають із рукописної традиції, з'являючись потім у середині XVII століття в нових варіантах і редакціях. У контексті дисертаційного дослідження інтерес викликають саме давні списки.

Основний масив розглянутих рукописів походить із території північно-східної Русі, хоча, ймовірно, вони зберігають тексти більш ранньої доби, тобто територіальні рамки роботи охоплюють східнослов'янський ареал у широкому розумінні цього слова.

Науковою базою дисертаційного дослідження є матеріали науково-дослідного відділу рукописів Російської державної бібліотеки, відділу рукописів Державного історичного музею (Москва), відділу рукописів Російської національної бібліотеки (Санкт-Петербург), книжкові зібрання фундаментальної бібліотеки Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова, Всеросійської державної бібліотеки іноземної літератури ім. М. Рудоміно, наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, Харківської міської наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка, а також наукової бібліотеки Єврейського університету в Єрусалимі.

Методи дослідження. Дослідницька частина роботи побудована на методології аналізу історії тексту. У дисертації застосовуються також інші методи гуманітарних наук: описовий, структурний, цілісний, контекстуальний, аналітичний, історико-лінгвістичний, метод мотивного аналізу.

Наукова новизна дисертації зумовлена тим, що вона є першим узагальнюючим історико-літературним дослідженням пам'ятки середньовічної російської літератури - Соломонового циклу; у ній зібрано всі тексти, що не вивчались в аспекті поставлених завдань; здійснено їхню тематичну класифікацію; установлено джерела значущих сюжетів; показано риси подібності й відмінності між первинними сюжетами й варіантами, що існували на Русі; окреслено місце Соломонового циклу в контексті духовного життя середньовічної Русі; підготовлені матеріали для наукового видання на підставі аналізу більш ніж десяти списків повістей циклу.

Теоретична цінність роботи полягає в подальшій розробці методології дослідження рукописних матеріалів; уведенні до наукового обігу недостатньо вивчених рукописів і джерел.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути залучені істориками російської та слов'янських літератур у загальних і спеціальних курсах з історії російської літератури, текстології, джерелознавства, біблеїстики тощо у вищих та середніх навчальних закладах.

Висновки роботи були використані автором у ході викладання спеціальних курсів, у тому числі, "Історія слов'янської Біблії", "Апокрифи Давньої Русі" тощо у Східноукраїнській філії Міжнародного Соломонового університету протягом 2002-2007 рр.

Апробація роботи. Матеріали дисертації обговорювались на 15 наукових конференціях: п'яти щорічних міжнародних міждисциплінарних конференціях із юдаїки центру "Сефер" (Москва, 2000-2006 рр.); п'яти молодіжних конференціях із юдаїки центру "Сефер" (Москва, 2000-2005 рр.); на міжнародній конференції "Народна демонологія в єврейській і слов'янській народній культурі" (Москва, 2001 р.); Четвертих мистецтвознавчих читаннях пам'яті В.М. Айзенштадта (Харків, 2006 р.); Перших міжнародних читаннях пам'яті В.М. Богуславського (Харків, 2006 р.); науково-практичній конференції "Мистецька освіта в Україні: проблеми розвитку в контексті Болонського процесу" (Харків, 2006 р.); Дванадцятих міжнародних читаннях молодих учених пам'яті Л.Я. Лівшиця (Харків, 2007 р.).

Дисертація в повному обсязі обговорювалась на засіданні кафедри російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Публікації. Основні положення дисертації викладені в сімнадцяти друкованих працях, сім із яких опубліковані в наукових виданнях, затверджених переліком ВАК України як фахові. Загальний обсяг публікацій - 5,25 друк. арк.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (247 позицій), додатків. Загальний обсяг дисертації становить 241 сторінку, основний текст - 161 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і новизну дослідження, сформульовано мету, завдання, методологічні засади, показано теоретичне й практичне значення дисертації, наведено дані про апробацію, структуру роботи, публікації.

У першому розділі "Давньоруські повісті про Соломона в російському й закордонному літературознавстві" показано історію вивчення слов'янських апокрифічних повістей про Соломона. Встановлено, що тривала наукова традиція починається з класичних історико-літературних праць середини XIX - першої третини ХХ століть (окремі дослідження й загальні курси з історії російської літератури). У цих роботах був узагальнений величезний емпіричний матеріал, сформульована ідея про запозичення апокрифічних сюжетів із Візантії, за посередництвом грецької середньовічної літератури та в перекладі з грецької мови. Утім, подальший розвиток науки так і не призвів до розшуку цих імовірних текстів-посередників. На цьому етапі вирішальний внесок у вивчення апокрифів про Соломона був зроблений О.М. Веселовським, що присвятив свою дисертацію повісті про Соломона й Кітовраса. По суті, О.М. Веселовський заклав основу інтерпретації казання про Соломона й Кітовраса як твору з бродячим сюжетом, що поєднав східну основу - мотив допомоги демонічної істоти людині - з талмудичним тлумаченням образів і колізій, пройшов через візантійську книжність і влився у перекладну літературу Давньої Русі. Порівняльно-історичний метод, що розвивався, порушував питання про залежність повістей Соломонового циклу від конкретного літературного джерела. Його пошук призвів Веселовського до індійських казань. Талмуд же уявлявся вченому проміжною ланкою в історії розвитку сюжету, яка надала нові імена персонажам і видозмінила колізії, але інваріант сюжету при цьому залишався незмінним, що й дозволяло виявляти різні етапи його історії.

Важливу роль відіграли також праці С. Х. Бейліна, О.М. Пипіна, М.С. Тихонравова. Згідно з С.Х. Бейліним, вплив "давньо-равінської повчально-казкової писемності" на давньоруську позначився в "перенесенні безпосередньо з єврейських джерел деяких легенд і апокрифів", у тому числі про Соломона й Кітовраса та суди Соломона. Але ці міркування були епізодичними: на той час практично повністю панувала компаративістична й культурно-історична методологія, а повісті про Соломона не розглядалися як єдність, тим більше з погляду історії тексту або пошуку єврейських джерел.

За словами В.М. Топорова, у дослідженні пам'яток єврейського походження у середині минулого століття відбувся прорив, насамперед у працях А.Я. Борисова й М.О. Мещерського. Вони запропонували гіпотезу про безпосередній генетичний зв'язок єврейських і давньоруських текстів про Соломона. За словами М.О. Мещерського, "у російській філологічній науці склався…традиційний погляд, згідно з яким перекладна писемність Київської Русі сходить нібито винятково до грецьких (візантійських) оригіналів. Безпосередні переклади з єврейської вважаються можливими тільки починаючи з XV століття. Тим часом, визнання цієї думки ставить учених у тупик у тих випадках, коли їм доводиться зустрічатися з неспростовними фактами наявності пам'яток єврейського походження у слов'янській писемності найдавнішої доби. Неодноразово доводилося встановлювати наявність паралельних, подібних мотивів у літературах давньоруській та середньовічній єврейській при повній відсутності аналогічних мотивів у писемності візантійській".

Пізніше, у 80-і_ 90-і рр., розвиток філологічних досліджень спричинив появу низки робіт, проблематика яких на разі не є загальноприйнятою та викликає полеміку. Йдеться про дослідження А.О. Алексєєва, Г. Ланта, М. Таубе й інших учених, що об'єднуються навколо "петербурзької" та "єрусалимської" шкіл юдеославіки, які ведуть між собою дискусію з питання існування перекладів з давньоєврейської в Давній Русі. Зазначений етап в історії науки й, зокрема, вивчення повістей Соломонового циклу триває; його помітна риса - постановка проблем повного наукового видання, всебічного історико-філологічного дослідження не тільки текстів про Соломона, а й усіх типологічно близьких пам'яток.

Аналіз наукової літератури свідчить, що й дотепер проблема, яка вирішується у дисертації, була предметом уваги фахівців з порівняльного літературознавства. Настав час, коли вона повинна бути розглянута та досліджена й істориками російської літератури, на що спрямована ця дисертаційна робота.

Другий розділ має назву "Оповідь про Соломона в історико-літературному контексті". Розділ є вступом до історії оповіді про Соломона в давній і середньовічній словесності на тлі загальних культурно-історичних явищ і тенденцій.

У розділі проаналізовано наративність біблійної Третьої книги Царств, що характеризується величними епічними рисами, а образ Соломона в ній ідеалізований та гіперболізований: йому з винятковою силою властиві проникливість, мудрість, миролюбство, любов до Бога. Біблія визначає основні мотиви сюжету про Соломона: Соломон - мудрець і суддя; Соломон - будівельник; Соломон та жінки. Найважливіші лінії сюжету Соломона в Біблії, що мають значення для подальшої оповіді й одержують у ній подальший розвиток: народження й доля Соломона були визначені заздалегідь; його вибір на користь мудрості й миролюбства був нагороджений Богом, а дар судити людей став однією з дивовижних властивостей особистості царя; найважливіша місія Соломона - будівництво Храму; Соломону вдалося досягти найбільшого процвітання єврейської держави за всю її історію; у другій половині життя він відступив від деяких заповідей й припустився провин, за які були покарані його нащадки.

Ці факти й уявлення є причиною постійного інтересу та пильної уваги до цього образу єврейських мудреців пізньої античності й середньовіччя, а також середньовічних християнських та мусульманських авторів.

Однак з поля зору як творців історичних книг Біблії, так і пізніших коментаторів і тлумачів не випадають гріхи Соломона, його відступ від заповідей: гординя, пересиченість, схильність до ідолопоклонства. У розділі розглядається модифікація оповіді про Соломона в равіністичній і мусульманській літературі. Мотив порушення Соломоном заповідей особливо плідно розвивається в літературі мудреців - мідрашах і Талмуді, разом з уявленнями про надприродні здібності царя й виняткові події у його житті. У мусульманській та християнській традиціях, в останньому випадку і в іконографії, де на перший план висуваються позитивні риси образу Соломона, проте зберігається пам'ять про його слабкості.

У своєму майже двохтисячорічному побутуванні сюжет Соломона відтворився в багатьох культурних традиціях. У середньовічній російській культурі сюжет Соломона виявився релевантним як у переказі й літургійній практиці православної церкви, так і у сюжетному оповіданні белетристики, що на той час формувалася. На Русі історико-літературний контекст повістей становить поява нового типу оповіді, сюжетів і героїв, злам у традиційному світогляді в середині - другій половині XV століття.

Насамперед, мова йде про функціонування сюжету й образу Соломона у православній традиції. У ній біблійний цар сприймається відповідно до його заслуг, але водночас відношення до нього характеризується певною стриманістю. Фокусом такого сприйняття є давньоруська іконографія Соломона, якій властиве як типове, так і оригінальне втілення цього образу. Виявлено типологічні паралелі повістей про Соломона в російській літературі XV ст. Невипадковим є широке розповсюдження повістей про Соломона в російській літературі саме цього століття: надзвичайно розширюється кругозір; створюються великі літописні ізводи; у сферу літературних інтересів книжників потрапляють відгомони античного епосу й близькосхідної культури; з'являються спроби критичного й неортодоксального осмислення суспільно-релігійних норм. Змінюється й естетична свідомість: завдяки "другому південнослов'янському впливу" підвищується роль літературної рефлексії, роздумів над словом. Збагачується діапазон тем і мотивів: у літературу проникають елементи чистої цікавості (сербська "Олександрія", "Повість про Дракулу", "Повість про Басаргу", "Стефаніт та Іхнілат"); отримує розвиток тема чуттєвої любові ("Олександрія", казання про Троянську війну). Емоційне життя персонажів зображується або піднесено-етикетно (житія, "Казання про Мамаєве побоїще"), або із щирою безпосередністю ("Житіє Михайла Клопського"). "Абстрактний психологізм" (Д.С. Лихачов) властивий майже всім без винятку оповідним жанрам. Емоційно-експресивний стиль, що проявився спочатку в агіографії, поширюється та рішуче втручається у XV ст. і до історичних оповідань ("Повість про взяття Царграду" Нестора-Іскандера).

Література розглядуваного періоду з'єднує в собі пам'ятки різноманітних літературних тенденцій: "Повість про Дракулу", "Повість про Басаргу", повісті про Соломона, деякі новгородські житія відбивають прагнення творців відійти від канонів традиційних жанрів, як у структурі сюжетів, так і в мовних засобах.

У третьому розділі "Давньоруські повісті Соломонового циклу: проблеми історії тексту" наведено археографічний огляд релевантних списків, як відомих у науці й описаних раніше (наприклад, А.І. Яцимірським та ін.), так і знову залучених, із характеристикою двох найважливіших жанрів рукописної книги, у яких зустрічаються повісті, - Палеї та енциклопедичного четьйого збірника. Соломонів цикл у повному або приблизно повному складі відомий у дванадцяти списках початку XV - середини XVI ст. З огляду на те, що кількість рукописів Палеї і збірників змішаного складу значно перевищує це число, можна говорити про порівняно невелику поширеність цієї пам'ятки в книжності, що не в останню чергу зумовлено забороною "басен і кощюн" про Соломона, як їх називають індекси "відречених" книг. У розділі також підсумовані визначальні текстологічні спостереження над списками й різночитаннями; проаналізовано конвой досліджуваних творів; обґрунтований вибір списку для публікації - Барсівська Палея; викладені принципи публікації текстів.

Структура Соломонового циклу за Барсівською Палеєю виглядає наступним чином.

Порядок канонічного тексту	Наступні вставки
3 Цар. 3:15	Притчі 8, 1, 6, 10, 16, 21 із тлумаченнями
3 Цар. 5:12	Апокриф про Соломона й майстрів фараона
3 Цар. 5:17	Апокриф про Соломона і Кітовраса
3 Цар. 9:9	Уривок із тлумачень на "Пісню Пісень" за давньоруським перекладом; апокриф про двоголову людину
3 Цар. 9:28	Апокриф про царицю "юшьську" (Савську)
3 Цар. 11:3	Суди Соломона: про спадщину трьох братів; про трьох подорожан; про смисл жіночий; про бездітного вавилонянина; про царя Адаріана
3 Цар. 11:4-6	Апокриф про викрадену царівну

Найдавніший список багато в чому зберігає й найдавніший текст, у міру поширення списків текст піддавався виправленням і модернізації. Списки дають рясні різночитання, що охарактеризовані й класифіковані в цьому розділі.

У збірниках стійкого складу, до яких належить і Палея з додатками, природнім конвоєм апокрифів про Соломона є історія царювання Давида й біблійне оповідання про Соломона; в іншому випадку, якщо Палея не включена до збірника-конволюту, а являє собою окремий рукопис, Соломонові казання просто завершують її. У перехідному жанрі, що поєднує ознаки енциклопедичного збірника й Палеї, конвоєм циклу є статті науково-природничого й історичного характеру.

За нашими спостереженнями, можна говорити про угрупування списків. Найбільш близьким до обраного для публікації списку Барсівської Палеї є список Палеї з зібрання М.П. Погодіна, і вони становлять стійку групу. Прилягає до них група списків Палеї з фонду Троїце-Сергієвої лаври № 729, збірника Єфросина з фонду Кирило-Білозерського монастиря № 11/1088 і збірника з фонду Д.В. Піскарьова. Остання займає проміжне положення між першою ("репрезентативною") групою й групою Рум'янцевської, Крехівської Палей, Палеї Синодального зібрання та збірника з фонду В.М. Ундольського. Ще одна пара - Уварівська Палея та збірник з фонду Троїце-Сергієвої лаври № 256, які, з одного боку, відрізняються різко оригінальним текстом, з іншого боку - мають спільні читання з першою й третьою групами.

У дисертаційній роботі прийнято такі умовні позначення списків: Барсівська Палея - Барс; Палея з фонду М.П. Погодіна - Погод; Палеї з фонду Троїце-Сергієвої лаври - ТСЛ із позначенням шифру в сховищі; Рум'янцевська Палея - Рум; Крехівська Палея - Кр; Палея з Синодального зібрання - Син; Палея з зібрання О.С. Уварова - Увар; збірник з фонду Д.В. Піскарьова - Піск; збірник з фонду В.М. Ундольського - Унд; збірники Єфросина з фонду Кирило-Білозерського монастиря - КБ.

Схематично взаємини між групами списків можна представити в такий спосіб.

Барс, Погод	ТСЛ №729, Піск, КБ №11/1088	Рум, Унд, Крех, Син
	Увар, ТСЛ № 256

У розділі також обговорюється питання про єврейські джерела розглянутих творів. Це питання, що виникало у працях дослідників час від часу, досі не знайшло систематичного вирішення. Соломонів цикл у складі Палеї та енциклопедичних четьїх збірників був сформований з повістей, що мають, можливо, джерела в середньовічній єврейській літературі. Ці тексти читаються в пам'ятках різних епох (від III-IV до XII-XIII ст.) і жанрів (трактати Талмуду Гіттін, Сота, Псахім, Брахот, Бехорот тощо, мідраші й збірки мідрашів, різні компіляції, збірки повчальних історій). Їх об'єднує равіністична, тобто законодавча й законоповчальна традиція мудреців-книжників. Фігура Соломона в цій традиції носить амбівалентний характер: з одного боку, біблійний цар міцно й назавжди залишається в народній пам'яті та інтелектуальній рефлексії як найбільш мудрий і справедливий правитель, носій Божого дару проникливості й передбачення; з іншого боку - гординя, порушення заповідей і спілкування з демонами. Ці аспекти образу неодноразово обговорювалися книжниками багатьох поколінь, що викликало поширену літературу.

Циклізація перекладних повістей і сталий характер циклу - пізнє явище східнослов'янської книжності. Переклади встановлених єврейських джерел, що подані в одному з додатків до роботи, виконані в дослівній манері.

Четвертий розділ дисертації "Повісті Соломонового циклу: джерела, сюжети, образи, поетика" є останнім. У цьому розділі роботи текстологічне дослідження пам'ятки доповнюється структурним і сюжетно-образним, а також аналізом особливостей поетики. Показано, що повісті Соломонового циклу складаються з кількох груп. З одного боку, виділяється "Повість про Кітовраса": її сюжет витримав довгу еволюцію в єврейській книжності, перш ніж розвинувся в давньоруській літературі. "Повість про Кітовраса" - найбільш відома повість усього циклу (завдяки праці О.М. Веселовського), її літературна історія містить як книжну, так і фольклорну складові. Повість має щонайменше дві редакції на східнослов'янському ґрунті: основну палейну, яку можна вважати поширеною, і коротку, що належить відомому переписувачу XV століття Єфросину. Текст основної палейної редакції й текст, ускладнений мотивом "жінки" (чи то жінка Кітовраса, чи то Соломона) перебувають у російській літературі в додатковому розподілі: зустрічаються незалежно один від іншого. Проміжне положення займає редакція Єфросина: у ній присутні мотиви тексту першого й другого типів у редукованому вигляді (наприклад, три колодязя Кітовраса, його уловлення - з палейной редакції; зрада жінки Кітовраса - відозміна мотиву з "Повісті про викрадення Соломонової жінки").

Заміна імені головного персонажа (у єврейському тексті він зветься Асмодеєм, у слов'янському - Кітоврасом) є суттєвим моментом історії повісті.

Повісти про двоголову людину, про царицю Савську і про царя Адаріана розробляють тему Соломонової мудрості в різних аспектах. У кожній із них діє провідний персонаж, який висвітлює певну грань особливого обдарування царя Соломона; усі повісті мають закінчену композицію й дидактичний висновок. У ході дослідження встановлено, що повість про царицю Савську складалася з декількох джерел; інші походять із середньовічних мідрашів.

Група Судів Соломона складається з чотирьох порівняно невеликих новел, об'єднаних мотивом судового розгляду в присутності царя (про спадщину трьох братів, про трьох подорожан, про випробування чоловічої й жіночої думки, про слугу й сина). У цій групі найбільш варіативні фабула й колізії; її першоджерела - пізньосередньовічні компіляції. Новелам властива експліцитна дидактика.

Тема "Соломон і жінки" представлена алюзіями в одному уривку (про Соломона й майстрів фараона) і казковим сюжетом у другому (про викрадену царівну), а також більш пізнім додатком, близьким до народної книги, з чарівно-казковою стилістикою ("Повість про викрадення Соломонової жінки").

Практично для всіх повістей установлені єврейські першоджерела. Проведений аналіз давньоруських творів свідчить про структурне й змістовне збереження першоджерел, функціональні й стилістичні інновації, а саме скорочення й белетризацію давньоруських текстів, цілеспрямоване редагування книжників.

У цьому розділі повісті розглянуті в тій повноті й послідовності, у якій переважно зустрічаються у списках; показано історію їхнього побутування у книжності, сюжетні особливості, оригінальні риси поетики.

У розділі аналізуються мовні особливості текстів, які можна кваліфікувати як гебраїзми.

Дослідження Соломонового циклу припускає наступне пояснення появи повістей у давньоруській літературі.

Ймовірність винятково фольклорного запозичення невелика: проти нього свідчить мала варіативність сюжетів повістей про Соломона, а народна творчість, наприклад, казки або билини російської Півночі, не знає книжних сюжетів, хоча постать Соломона зустрічається як у російському, так і в українському фольклорі.

Гіпотезу про переклад повістей із давньоєврейської можна назвати "романтичною" - увага до апокрифів, характерна для середньовіччя повсюдно (О. Наумов), на Русі реалізувалась, між іншим, завдяки інтересу до неканонічної оповіді про біблійні персонажі, її дидактичних можливостей і символічно-риторичних потенцій. Відтак можна припустити думку про наявність умов для реалізації такого інтересу, а переклади кваліфікувати як русифіковані: незважаючи на наявність гебраїзмів, церковнослов'янська мова повістей відзначається коректністю, із вкрапленням східнослов'янизмів. Таке потрактування збігається з даними, що відомі з робіт Б. Вайнріба, Є.М. Верещагіна, А.Я. Гаркаві, О. Пересвєтова-Мората, О. Пріцака.

Єврейські джерела у східнослов'янській традиції представлені не тільки повістями про Соломона: останні є частиною більш широкої картини, що її утворюють пам'ятки, різні за типами, функціями, жанрами. Це біблійні ("Есфір", "Пісня Пісень", книги Віленського збірника початку XVI ст.), апокрифічні (книги Єноха, "Одкровення Авраама"), равіністичні ("Вихід Мойсея"), історичні ("Йосиппон"), літургічні ("Псалтир" Федора), логічні ("Логіка" Маймоніда), астрологічні ("Шестокрил") тексти, перекладені за різних обставин й у різний час. Типологічною паралеллю також можуть виступати переклади з латини й західнослов'янських мов, виконані давньоруськими книжниками.

У будь-якому випадку, можна констатувати: місце Соломоновим оповіданням у Палеях та четьїх збірниках енциклопедичного змісту було забезпечене увагою християнських книжників до цікавих, дидактичних і повчальних історій, які виражали важливі для них ідеї в белетристичній формі і якими могла збагатити їх єврейська середньовічна література.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлена перша спроба комплексного дослідження однієї з маловивчених пам'яток давньоруської літератури - Соломонового циклу апокрифічних повістей - за сукупністю їхніх ранніх списків, що збереглися, з урахуванням знайдених джерел, проблематики й поетики повістей у контексті російської середньовічної культури.

Проведене дослідження дало можливість дійти таких висновків.

Змістом історії наукового вивчення повістей про Соломона є рух дослідницької думки від порівняльно-історичної методології XIX - першої третини ХХ ст. до джерелознавчого й текстологічного підходів другої половини ХХ ст. Останні висувають сучасні вимоги до вивчення й публікації рукописних творів, прийняті в роботі.

Генезис давньоруських повістей про Соломона включає еволюцію оповідань про біблійного царя в давній і середньовічній словесності. У Третій книзі Царств - основному джерелі відомостей про біблійного царя - образ Соломона відрізняється гіперболізацією та ідеалізацією; Біблія визначає й основні мотиви сюжету про Соломона. Мотиви гріхів Соломона, його відступу від заповідей особливо плідно розвиваються в літературі мудреців, разом з уявленнями про чарівні здібності царя й виняткові події у його житті. Амбівалентність властива сприйняттю образу Соломона у християнській та мусульманській традиціях, заснованих на Святому Письмі, трактованому у світлі догматів цих релігій. соломон давньоруська текстологічна поетика

Повісті про Соломона знаходять поширення в європейській літературі середніх віків; їхній історико-літературний контекст на Русі становить поява нового типу оповіді, сюжетів і героїв разом зі зламом у традиційному світогляді в середині - другій половині XV століття. Апокрифічним повістям Соломонового циклу властиве прагнення відійти від канонів традиційних жанрів, як у структурі сюжетів, так і в мовних засобах. Інтерес до повістей міг активізуватися в контексті інтелектуальних пошуків, певного вільнодумства, прямо й побічно пов'язаних з єретичними рухами, у тому числі з "новгородсько-московською єрессю".

У дослідженні представлено археографічний огляд списків із характеристикою двох найважливіших жанрів рукописної книги, у яких зустрічаються повісті, - Палеї та енциклопедичного четьйого збірника; підсумовано істотні спостереження над списками й обґрунтовано вибір списку для публікації - за Барсівською палеєю, що датується кінцем XIV ст. й не носить слідів другого південнослов'янського впливу; викладено принципи публікації текстів. У Барсівській палеї повісті про Соломона подані найбільш повно, у типовій послідовності; у тексті мало індивідуальних читань, мова зберігає численні прикмети старовини, що дозволяє датувати переклади текстів про Соломона часом не пізніше середини XIII ст.

Соломонів цикл у складі Палеї та енциклопедичних четьїх збірників сформований із повістей, що мають джерела в середньовічній єврейській літературі. У жодній з пам'яток середньовічної єврейської літератури не зустрічається повної добірки казань про Соломона, що була б аналогічною давньоруській. Циклізація перекладних повістей і сталий характер циклу - явище східнослов'янської книжності.

Констатовано структурні, функціональні, стилістичні особливості давньоруських повістей, редакторську роботу, спрямовану на спрощення й белетризацію оповідного матеріалу.

Давньоруські повісті Соломонового циклу складаються з чотирьох груп творів: "Повісті про Кітовраса", що відрізняється кількістю редакцій, ступенем поширеності в равіністичній літературі й тривалою еволюцією сюжету; повістей про двоголову людину, царицю Савську й царя Адаріана, що розвивають тему Соломонової мудрості і є контамінацією декількох джерел; судів Соломона, що складаються із чотирьох новел, об'єднаних мотивом суду у присутності царя. У цій групі найбільш варіативні фабула та колізії, а першоджерелами є компілятивні антології пізнього середньовіччя. Група "Соломон і жінки" представлена двома короткими повістями й одним додатком, що перебуває поза межами циклу, але є тематично близьким до нього. Мотив одруження Соломона розроблений під впливом чарівно-казкової поетики й стилістики.

Мова повістей відрізняється стародавністю, що може свідчити про домонгольське походження перекладу, й наявністю лексичних гебраїзмів, однак особлива популярність і поширення повістей припадає на XV століття.

Сукупність даних свідчить про те, що оригінали повістей були давньоєврейською та арамейською мовами, а переклад виник у результаті активності давньоруських книжників. Церковнослов'янська мова творів є коректною. Переклад є русифікованим: він пройшов редакторське виправлення, що не повністю позбавило текст лексичних гебраїзмів.

Висновки вчених, що досліджували історичні процеси в Росії XV - початку XVI століть і явища суспільної думки, пов'язані з ними, певною мірою узагальнив академік М.П. Алексєєв у доповіді на IV Міжнародному з'їзді славістів. Він писав: "Російська культура XV-XVI ст., у різноманітних її проявах, була зовсім не такою далекою від гуманістичної культури епохи Відродження, як це зазвичай вважається,… ми маємо цілковите право говорити про явища гуманізму на російському ґрунті в цей період". Як уявляється, повісті Соломонового циклу виступають вагомим підтвердженням цієї тези, з притаманним їм потрактуванням сюжетів, тем і образів у контексті ідеології та культури російського Передвідродження.

Серед пам'яток давньоруської літератури місце Соломонового циклу визначається його неповторною сюжетною цікавістю, яскравою образністю, позачасовою проблематикою. Водночас давньоруське втілення сюжетів про Соломона є частиною багатої традиції світової літератури: найбільш істотні європейські естетичні напрямки й літературні течії не залишились байдужими до вічного образу Соломона.

Легендарно-історичні риси Соломона створюють підґрунтя масштабного образу-символу, що втілює далекоглядність правителя, справедливість судді, майстерність життя та афористичність думки й слова.

Додатки складають матеріали для публікації усіх повістей циклу за основним списком із різночитаннями за іншими списками; статистичні дані розподілу повістей за списками; переклади єврейських джерел; глосарій релевантних термінів єврейської культури; ілюстративний матеріал.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Бондарь К.В. Древнерусская повесть о царе Адариане: устное заимствование или перевод? // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія: Літературознавство. - Харків, 2006. - Вип. 3 (47). - Ч. 2. - С. 3-8.

2. Бондарь К.В. Наблюдения над рукописным конвоем повестей о Соломоне // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія: Літературознавство. - Харків, 2006. - Вип. 4 (48). - Ч. 1. - С. 3-7.

3. Бондарь К.В. Славянский Китоврас: в поисках прототипа // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія: Літературознавство. - Харків, 2006. - Вип. 4 (48). - Ч. 2. - С. 164-168.

4. Бондарь К.В. Соломонов цикл в полемике современных школ иудеославики // Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія: Літературознавство. - Харків, 2007. - Вип. 4 (52). - Ч. 1. - С. 163-168.

5. Бондарь К.В. Элементы волшебной сказки в повестях Соломонова цикла // Тирош: Труды по иудаике. - М., 2001. - Вып. 5. - С. 175-181.

6. Бондарь К.В. Рукописные данные по проблеме Соломоновых сказаний // Тирош: Труды по иудаике. - М., 2005. - Вып. 7. - С. 88-93.

7. Бондарь К.В. Этюд об Асмодее и Китоврасе // Тирош: Труды по иудаике. - М., 2007. - Вып. 8. - С. 111-114.

8. Бондарь К.В. Иудеи в литературе Киевской Руси // Єврейська історія та культура в країнах Центральної та Східної Європи: Зб. наук. праць. - К.: Ін-т юдаїки, 1998. - Т. 2. - С. 342-344.

9. Бондарь К.В. Какими видел евреев древнерусский книжник? // Истоки: Вестник народного ун-та еврейской культуры в Восточной Украине. - Харьков: Еврейский мир, 2000. - №6. - С. 55-60.

10. Бондарь К.В. Рукописное искусство средневековой Руси // Anima rerum: Журнал предметного искусства и антиквариата. - Харьков, 2005. - №1. - С. 54-55.

11. Бондарь К.В. "О Китоврасе от Палеи" и другие сюжеты книгописца Ефросина // Материалы Седьмой ежегодной международной междисциплинарной конф. по иудаике. - М.: Центр научных работников и преподавателей иудаики в вузах "Сэфер", 2000. - Ч. 2. - С. 123-129.

12. Бондарь К.В. Историко-литературный контекст древнерусских ветхозаветных апокрифов о Соломоне // Тирош: Труды Четвертой молодежной конф. СНГ по иудаике. - М., 2000. - С. 154-160.

13. Бондарь К.В. Царь Соломон в русских рукописных сборниках // 2000 лет христианства. Проблемы истории и культуры: Материалы науч. конф. - Коломна: КГПИ, 2000. - С. 45-46.

14. Бондарь К.В. К вопросу о еврейских источниках палейной "Повести о Китоврасе" // Материалы Восьмой ежегодной международной междисциплинарной конф. по иудаике. - М.: Центр научных работников и преподавателей иудаики в вузах "Сэфер", 2001. - Ч. 2. - С. 136-144.

15. Бондарь К.В. Гебраизмы как признак переводов с еврейского на Руси (по данным Соломонова цикла) // Материалы Девятой ежегодной международной междисциплинарной конф. по иудаике. - М.: Центр научных работников и преподавателей иудаики в вузах "Сэфер", 2002. - Ч. 2. - С. 301-304.

16. Бондарь К.В. Славянские Суды Соломона: источники, состав, текстология // Материалы Двенадцатой ежегодной международной междисциплинарной конф. по иудаике. - М.: Центр научных работников и преподавателей иудаики в вузах "Сэфер", 2005. - Ч. 1. - С. 352-356.

17. Бондарь К.В. Повести о Соломоне в науке о литературе // Двенадцатые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица. - Харьков, 2007. - С. 14-15.

АНОТАЦІЯ

Бондар К.В. Давньоруські повісті Соломонового циклу: джерела, текстологія, проблематика, поетика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню рукописних повістей про царя Соломона, що являють собою оповідний цикл у російській середньовічній книжності. Уперше проблема вивчається із залученням усіх списків творів на підставі встановлених єврейських джерел, більшість з яких раніше не розглядалася. У дисертації аналізуються з позицій сучасних вимог історія вивчення пам'ятки в російській та зарубіжній науці, виникнення й розвиток сюжету про Соломона, проблеми історії тексту давньоруських повістей, у тому числі археографічні й текстологічні особливості, проблематика та поетика повістей в аспекті національної своєрідності. Повісті циклу досліджуються в широкому контексті російської середньовічної культури, проблематики історії російської літератури.

Ключові слова: Біблія, апокриф, джерело, список, редакція, оповідний цикл, поетика.

АННОТАЦИЯ

Бондарь К.В. Древнерусские повести Соломонова цикла: источники, текстология, проблематика, поэтика. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. - Харьков, 2007.

Диссертация посвящена историко-литературному, источниковедческому и текстологическому исследованию повестей о царе Соломоне, представляющих собой устойчивый цикл в русской средневековой книжности, в рукописных жанрах Палеи и энциклопедического четьего сборника.

Актуальность исследования обусловлена недостаточностью разработки вопросов истории славянской библейской книжности, потребностью изучения Соломонова цикла как памятника русской рукописной литературы, непреходящим значением образа царя Соломона. Впервые проблема изучается с привлечением по возможности всех списков произведений, на основе установленных еврейских источников, большинство из которых раньше не рассматривалось.

Начавшись со сравнительно-исторического и культурно-исторического исследования в трудах классиков русского литературоведения - А.Н. Веселовского, А.Н. Пыпина, Н.С. Тихонравова, научная традиция внимания к Соломонову циклу продолжилась в середине - второй половине ХХ в. в работах А.Я. Борисова, Н.А. Мещерского, А.А. Алексеева, М. Таубе и других ученых. На современном этапе развития иудеославики вокруг повестей о Соломоне продолжается дискуссия: был ли их перевод осуществлен в Древней Руси непосредственно с древнееврейского оригинала или перевод сделан с несохранившейся греческой редакции. Выдвигается также гипотеза фольклорного происхождения. Выяснение условий и обстоятельств появления повестей Соломонова цикла в древнерусской книжности предполагает обзор возникновения и развития сюжета о Соломоне в еврейской литературе, начиная с повествования библейской Третьей книги Царств и заканчивая средневековыми мидрашами. Сюжет Соломона в модифицированном виде прошел также через мусульманскую и христианскую традиции, воплотившись в коранических сказаниях, европейских легендах, православной иконографии. В Древней Руси наиболее широкое распространение повести о Соломоне находят в литературе XV века, отличающейся расширением диапазона тем, сюжетов и образов в контексте русского Предвозрождения. Именно рубежом XIV-XV столетий датируется старейший список памятника, а большинство сохранившихся ранних списков относятся ко второй половине XV - первой половине XVI веков. В диссертации обоснован выбор списка для публикации (старейшего, по Барсовской палее), собраны варианты в остальных списках, проанализированы разночтения, что позволило осветить проблемы истории текста древнерусских повестей, раскрыть их археографические и текстологические особенности. Вопрос о первоисточниках решается в работе в пользу древнееврейской книжности, в которой не существует единого цикла сказаний о Соломоне, но истории о библейском царе представлены в памятниках разных эпох и жанров: трактатах Талмуда, мидрашах и сборниках мидрашей, антологиях и компиляциях, имевших хождение как среди мудрецов-законоучителей, так и среди любознательных читателей.

В диссертации изучены проблематика и поэтика древнерусских повестей в сравнении с оригинальными текстами и сделан вывод о том, что набор и последовательность мотивов, персонажи, организация повествования повторяют первоисточники, а стилистика, объем повестей и их историко-литературный контекст отличаются в связи с тем, что повести прошли редактирование и испытали влияние нарождающейся русской беллетристики. Потребность в такого рода сюжетах была вызвана поиском занимательной формы для выражения важного морально-дидактического и назидательного содержания.

Повести цикла исследуются в широком контексте русской средневековой культуры: отмечается древность языка повестей, свидетельствующего о возможном домонгольском происхождении переводов, наличие лексических гебраизмов - следов еврейского языка подлинника; возникновение древнерусских текстов мотивируется потребностью христианских книжников в апокрифических сюжетах, дававших возможность выражать дидактически важное содержание в занимательной форме.

Древнерусская традиция восприятия и выражения сюжета и образа Соломона является частью богатой традиции мировой литературы.

Ключевые слова: Библия, апокриф, источник, список, редакция, повествовательный цикл, поэтика.

SUMMARY

Bondar K.V. Old Russian tales of Solomon cycle: sources, textual criticism, problems, poetics. - Manuscript.

The thesis is competing for a Scientific Degree of Candidate of Science in Philology by Speciality 10.01.02 - Russian Literature. - Kharkiv National Pedagogical University named after G.S. Skovoroda. - Kharkiv, 2007.

The dissertation is devoted to investigation of manuscript tales about King Solomon represented by narrative cycle in Russian medieval literary tradition. For the first time this problem is studied according to the all of relevant manuscripts, based on established Hebrew sources, most of which were not considered before.

The History of monument's study in Russian and European science; genesis and evolution of Solomon plot; problems of the texts history; problems and poetics of the Solomon stories in comparison with originals are analyzed in the thesis from a position of contemporary requirements. The tales of cycle are investigated in the context of Russian medieval culture.

Key words: Bible, apocrypha, source, copy, wording, narrative cycle, poetics.

Размещено на Allbest.ru

...