Размещено на http://www.allbest.ru/

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

ДОМАЛЕГА ІННА МИКОЛАЇВНА

УДК: 821.161.2М-31.08

ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИЧНОЇ ТРИЛОГІЇ Д.МІЩЕНКА ПРО ДОБУ VI - VII СТ. Н. Е.

Спеціальність: 10. 01. 01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Кіровоград-2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Стадніченко Ольга Олександрівна,

Запорізький національний університет,

завідувач кафедри українознавства.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Заверталюк Нінель Іванівна,

Дніпропетровський національний університет,

професор кафедри української літератури;

кандидат філологічних наук, професор

Поляруш Олег Євгенович,

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка.

Захист відбудеться "21" вересня 2007 р., о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка (25006, М.Кіровоград, вул.Шевченка, 1).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (25006, М.Кіровоград, вул.Шевченка, 1).

Автореферат розіслано "20" серпня 2007 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Гольник О. О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена постійною потребою художнього освоєння конкретного історичного досвіду, необхідного для сучасного процесу державотворення, усвідомлення впливу художньої літератури на формування людини та її ролі як засобу розуміння минулого. Розквіт історичного роману переживають ті культури та літератури, чия історична свідомість знаходиться під утиском або самонасильно витіснена.

Відомий український письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Дмитро Міщенко торкнувся замовчуваних вітчизняною історіографією тем. Досліджувана трилогія “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата”, що відображає ранній період вітчизняної історії (VІ - VІІ ст. н. е.), - досить унікальне явище в українській історичній романістиці.

У період політичного “застою” кінця 70-х - початку 80-х рр. ХХст., коли державі так не вистачало мудрого, дієвого керівництва, Д. Міщенко виписав образи різних “привідців” народів доби VІ - VІІ ст., увиразнив історичні наслідки їхнього правління. Зв'язок із сучасністю вбачається й у письменницькій інтерпретації стану суспільства напередодні історичної необхідності утворення першої східнослов'янської держави - Київської Русі. Неповторність й унікальність художнього зображення минувшини вирізняють твори Д. Міщенка серед історичної прози. Висвітлюючи конкретні історичні епізоди, письменник окреслює той комплекс цінностей, прагнень, обмежень і потенціалу, які є вирішальними у формуванні духу нації.

Для творчості митців 70 - 80-х рр. ХХ ст. є доречним визначення-термін українського літературознавця М.Ільницького “історія мисляча”. Якісно новим є те, що у творах з'явилася вища форма філософічності в осмисленні минувшини і її кореляції із сучасністю. Взявши до уваги той факт, що в умовах ідеологічного тиску тоталітарної влади згадка про національне прирівнювалася до націоналізму, твори історичної тематики були найсприятливішими для проектування минулого на сучасність.

Історичну вірогідність реальних подій, покладених в основу трилогії, письменнику допомогли відтворити документальні матеріали, а етнографічні зумовили й посилили романтичну піднесеність творів, пов'язану з поетичним менталітетом слов'ян. Здобутки rрунтовного наукового дослідження набули оригінального художнього осмислення й трансформування.

Доктори історичних наук В. Ричка і В. Смолій не без підстав відзначали, що романи Д. Міщенка відрізняються від багатьох відомих на той час історичних творів тим, що в них історичний фактор не тяжіє над відтворюваною автором людською долею.

Історичні романи Д. Міщенка “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата” аналізували літературні критики, письменники, історики, зокрема, В. Захарченко [63], М. Іщенко [74], М. Медуниця [114, 113], В. Міняйло [122], А. Мороз [141], С. Пильненький [167], С. Пінчук [169], М. Римар [195]; П. Сердюк [207], О. Сизоненко [212], В. Ричка і В. Смолій [198], А. Шпиталь [262] та ін. Здебільшого їхні роботи публікувалися у формах рецензійних, портретно-оглядових матеріалів, вступних статей та післямов до творів митця. У них ішлося про загальні враження від окремих романів трилогії, подавався короткий опис історичних подій доби, до якої належить художнє полотно, зображене Д. Міщенком. Але залишилися нереалізованими вивчення трилогії письменника як самобутнього художнього явища, висвітлення всіх компонентів його специфіки та породженої ним літературної проблеми. Тому дисертація є першою спробою узагальненого розгляду трилогії Д. Міщенка у світлі сучасних літературознавчих теорій на основі наукових вчень про розвиток історичної романістики С. Андрусів, О. Галича, В. Дончика, М. Жулинського, М. Ільницького, Г. Клочека, М. Наєнка, В. Ніколаєнко, В. Оскоцького, Д. Пешорди, В. Приходько, О. Проценко, Л. Ромащенко, Г. Сивоконя, А. Ткаченка, В. Халізєва та її місця в літературному процесі другої половини ХХ століття.

Дисертація має зв'язок із науковими програмами і планами Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України і виконана в руслі наукового напрямку “Література й історія” (номер державної реєстрації УА01001053Р), в якому працює кафедра української літератури Запорізького національного університету. Тему дослідження затверджено на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім.Т. Г. Шевченка НАН України 8 червня 2006 року (протокол № 3).

Мета дослідження - проаналізувати жанрову та стильову специфіку історичної трилогії письменника, його історіософське світобачення, розкрити особливості авторського осмислення життя народу VI - VII ст. н.е. і поетику художнього моделювання подій та осіб, з'ясувати місце трилогії в літературному контексті 70 - 80-х рр. ХХ ст.

Реалізація поставленої мети зумовила розв'язання таких завдань:

простежити діалектику історичного роману як різновиду романного жанру в українському літературознавстві;

з'ясувати джерела самобутності та жанрової специфіки художніх творів Д.Міщенка;

дослідити співвіднесеність історичних реалій і авторського домислу та вимислу в трилогії “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата”;

розкрити особливості авторського бачення ролі фольклору в формуванні мислення, світогляду й моральних пріоритетів тогочасної людини;

висвітлити специфіку художнього втілення ідей єдності й гуманності;

визначити особливості художнього конструювання образів історичних осіб та вигаданих персонажів;

розглянути параметри інтерпретації суспільних взаємин та філософії буття VI - VII ст.;

окреслити особливості сюжетно-композиційної організації трилогії;

проаналізувати специфіку мистецтва слова, засобів реконструкції колориту епохи раннього слов'янського середньовіччя.

Об'єктом дослідження є історична трилогія Д.Міщенка “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата”.

Предметом дослідження є особливості історіософського світобачення письменника, специфіка художнього моделювання буття слов'ян напередодні створення держави Київська Русь, особливості жанрово-стильової структури творів, зображально-виражальні засоби і прийоми реалізації ідеї митця.

Теоретико-методологічною основою дослідження є філософське вчення про діалектику пізнання, основи аксіологічного підходу до осмислення минувшини, художнього історизму, аспекти етнопсихології, історії, культурології та теорії літератури. В обrрунтуванні основних засад наукової роботи дисертантка керувалася науковими розробками українських і зарубіжних літературознавців та фольклористів Л. Александрової, С. Андрусів, М. Бахтіна, І. Варфоломєєва, О. Галича, В. Дончика, М. Жулинського, М. Ільницького, В. Оскоцького, М. Сиротюка, В. Фащенка, І. Франка, Д. Чижевського про специфіку історичних жанрів; О. Веселовського. П. Житецького, Г. Клочека, М. Кодака, Є. Мелетинського, В. Міняйла, М. Наєнка, С. Пінчука, М. Рильського, Л. Ромащенко, Г. Сивоконя, А. Ткаченка, В. Халізєва про поетику; О. Вертія, Хв. Вовка, О. Дея, М. Дмитренка, Г. Лозко, О. Потебні, О. Фрейденберг, М. Яценка про фольклорні джерела літератури, М. Грушевського, В. Петрова, В. Рички, В. Смолія, О. Субтельного про історичну минувшину. Використані аналітичний, історико-порівняльний, системно-описовий, міфопоетичний, лінгвокультурологічний методи аналізу.

Наукова новизна роботи. Сам предмет дослідження - історична трилогія Д. Міщенка - визначає наукову новизну роботи, оскільки вперше проаналізовані жанрово-стильові особливості лише прорецензованих романів. Показано специфіку художнього мислення письменника; дістало подальшого вивчення становлення його індивідуального стилю як безперервного процесу художньої еволюції, засоби втілення морально-етичного досвіду української історії; систематизовано й удосконалено аналіз майстерності моделювання історичних подій і осіб, особливостей зображально-виражальних засобів.

Особистий внесок здобувача полягає у:

спробі аналізу жанрово-стильових особливостей історичної трилогії Д.Міщенка про VІ - VІІ ст. н.е., письменницьких художніх пошуків і втілень, зв'язків між романами трилогії;

дослідженні особливостей трансформації історичної достовірності в художню та розкритті співвідношення між документальними фактами й домислом та вимислом автора;

розкритті ціннісних орієнтацій письменника, досягнень і недоліків їх літературознавчої інтерпретації;

визначенні особливостей художнього моделювання портретно-психологічних характеристик історичних осіб і вигаданих Д. Міщенком персонажів;

висвітленні специфіки індивідуального стилю письменника, художньої мови творів;

визначенні її художньо-естетичної, пізнавальної та виховної цінностей.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона доповнює й конкретизує уявлення про особливості жанрово-стильової еволюції в українській літературі ХХ ст., про специфіку історичної романістики, корегує та систематизує погляди на параметри структурування прози, її формозмістові чинники.

Практична цінність дослідження. Матеріали й результати роботи можуть бути використані для підготовки лекцій, спецкурсів з історії української літератури, літератури рідного краю, у подальшій розробці літературознавчих проблем із зазначеної теми, у шкільній практиці для проведення уроків і факультативних занять. Положення і висновки дисертації можуть бути застосовані для створення узагальнюючих праць з історії літератури, при написанні підручників і навчальних посібників.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на заняттях зі спецкурсу та спецсемінару “Шляхи розвитку української літератури на Запорожжі” у Запорізькому національному університеті. Основні положення й висновки дослідження були представлені на Днях науки ГУ “ЗІДМУ” (Запоріжжя, 2005); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теоретичні та практичні питання культурології” (Мелітополь, 2005); VІ Міжнародній конференції молодих учених “Соціально-економічний розвиток України: європейський вибір” (Мелітополь, 2006); VІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Духовність українства ХХІ століття” (Кіровоград, 2006); регіональній науково-практичній конференції “Проблеми розвитку українського суспільства: прогнози та реалії” (Мелітополь, 2006); ХІV міжвузівській науковій конференції (Запоріжжя, 2006); щорічній науковій конференції викладачів і студентів Запорізького національного університету (Запоріжжя, 2006); міжнародній науково-практичній конференції “Інституціональні перетворення в суспільстві: світовий досвід і українська реальність” (Мелітополь, 2006); міжнародній науково-практичній конференції “Яка концепція перспективного розвитку необхідна Україні” (Запоріжжя, 2006); міжвузівській науково-практичній конференції “Російсько-український філологічний дискурс”(Запоріжжя, 2006).

Публікації. Основний зміст роботи відображено у 9 публікаціях, із них 7 - у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг роботи - 200 сторінок, із них 182 - основного тексту, бібліографія включає 266 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, проаналізовано стан її розробки, сформульовано мету й завдання роботи, визначено об`єкт і предмет дослідження, методологію й методику, розкрито наукову новизну та практичну цінність отриманих результатів, особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію та публікації результатів дослідження, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі “Теоретичні аспекти жанрово-стильової специфіки історичного роману та основи національної концептуальності трилогії Д. Міщенка” зроблено спробу аналізу основних тенденцій структурування змістових і формотворчих елементів, традиційних і новаторських жанрових зразків історичного роману, його зв'язків з іншими різновидами епіки, розглянуто художні основи розвитку історичного епосу, простежено індивідуальні особливості авторського підходу до створення трилогії “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата” в історичному різновиді романного жанру та роль фольклорно-міфологічних мотивів у створенні характерів стародавніх слов'ян і духу зображуваної епохи.

У підрозділі 1.1. “Діалектика історичного роману” здійснено аналіз різних вимог до історичного епосу, класифікацій історичних романів, проведено огляд праць провідних теоретиків-літературознавців. З'ясовано, що Ю. Андреєв, С. Андрусів, В. Державін, М. Кодацький, С. Кормілов, Г. Ленобль, Р. Мессер вважали твір історичним за умови віддаленості автора від зображуваного на 80 - 90 років, що С. Злобін і В. Оскоцький наголошували на значущості відтвореного історичного моменту в житті певного народу, зважаючи на те, що визначні явища минулих епох проектуються на сучасність і майбутнє.

Проблему співвідношення між історичним фактом і вимислом та домислом в історичній прозі намагалися теоретично вирішити Л. Александрова, С. Андрусів, В. Антонович, М. Кордуба, М. Сиротюк, І. Франко. Проте запропоновані класифікації не є універсальними. Вони зазнають уточнень і доповнень, викликаних динамічністю й розвитком історичного різновиду романного жанру.

Становлення історичної романістики в українській літературі поділяється на кілька етапів: “нова література” (30 - 40-і рр. ХІХ ст.), коли почали формуватися перші прозові жанри, в яких автори намагалися охопити історичні особливості народного життя; період 70 - 90-х рр. ХІХ ст., що характеризується розвитком і вдосконаленням реалістичного методу; поява історико-революційного напряму в першій половині ХХ ст.; історичні твори 50 - 60-х рр. ХХ ст. сповнені нової ідейно-художньої якості: гуманістичного збагачення концепції особи, історії, створення неординарних народних характерів, використання фольклорних образів і мотивів. Значна кількість романів про часи Київської Русі з'явилася у 70 - 80-х рр. ХХ ст. Ідеологічні структури, зокрема в Україні, не були зацікавлені в популяризації історичної теми. Увагу письменників постійно звертали на необхідність художньо освоювати сучасність. З наближенням 300-ліття возз'єднання України з Росією і з певною установкою: популяризувати братнє єднання двох народів майстрам художнього слова було дозволено звернутися до історичної тематики. Творче переосмислення багатого досвіду відомих майстрів історичного роману в українській літературі ХХ ст. стало надійним rрунтом для подальшого художнього освоєння соціальних, філософсько-естетичних і моральних проблем вітчизняної історії.

У підрозділі 1.2. “Авторська інтерпретація історичних подій” досліджено співвіднесеність історичних реалій і авторського домислу та вимислу в трилогії. Романи “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата” Д. Міщенка розглянуті як історична епопея. У їх основу покладено історичні події VІ -VІІ ст. н. е., що мали місце у взаєминах між Візантією, східними й південними слов'янами та аварами. Класифікація співвідношень життєвого факту і його мистецького переосмислення й художнього узагальнення С. Андрусів, яку підтримують сучасні дослідники (Є. Баран, Д. Пешорда), дає підстави вважати трилогію Д. Міщенка історико-художнім різновидом роману. А за складністю, викликаною кількістю подій і персонажів, розмірами хронотопу, цей цикл романів можна назвати епопеєю.

У трилогії Д. Міщенка відображені епохальні переломи, що відбулися в долі слов'ян, які об'єдналися для створення держави Київська Русь; аварів, які загинули як народ, і ромеїв, долю яких вирішив імператор Іраклій, врятувавши імперію від краху.

Продовжуючи традиції історичної класики, письменник вибирав для художнього зображення найбурхливіші та найважливіші події у суспільно-політичному, духовному житті наших пращурів і сусідніх народів. В епопеї переважають ознаки реалізму та романтизму. Письменник реалістично відтворив дійсність VІ - VІІ ст., вплив соціально-історичних обставин на формування особистості, гуманістичні ідеї слов'ян, але значне місце в ній посідають романтичні системотворчі вияви у зображенні гармонії людини й природи, у створенні образів жінок-матерів, героїв-захисників, їхнього душевного стану.

Основна філософсько-естетична спрямованість трилогії “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата” проявляється в індивідуалізації характерів, їх гуманістичному наповненні. У цьому контексті особливу увагу привертають етнічний колорит, ментальна своєрідність героїв, моральні істини.

Д. Міщенко дослідив низку візантійських та арабських літописів про історичну бутність цілого конгломерату народів і племен (антів, склавинів, аварів, гепідів, лонгобардів, сіверян). Географічне розташування, суспільні взаємини, політику, структуру керування племінним суспільством, органи суду, специфіку розвитку слов'янського суспільства в період переходу від родоплемінного до феодального ладу письменник вивчав за літописами й історичними науковими працями слов'янських авторів. Трилогія стала певною мірою продовженням художньої історії слов'ян, започаткованої в романі І. Білика “Меч Арея”.

Д. Міщенко художньо відтворив внутрішні закономірності історичного процесу, спільні для всього слов'янського світу. Він простежив логіку соціально-економічного й політичного розвитку, яка неминуче вела до створення держави східних слов'ян - Київської Русі. Поряд із внутрішніми процесами важливим фактором, який прискорював консолідацію слов'янських племен і створення держави, була зовнішня небезпека, зокрема загроза з боку аварських завойовників. Ідея міжслов'янської єдності пронизує всю трилогію, є її основним стрижнем.

Дотримуючись принципу історизму та збагачуючи оповідь фольклорними образами й мотивами, які увиразнили гуманістичну концепцію людини, ментальні характеристики, послужили для створення перегуку епох, Д. Міщенко виписав оригінальну трилогію про життя слов'ян у VІ - VІІ століттях.

У підрозділі 1.3. “Фольклорні домінанти відтворення історичної епохи” розкриті особливості авторського бачення ролі фольклору в формуванні міфологічного світосприйняття й мислення наших пращурів. Брак історичних відомостей Д. Міщенко майстерно компенсував неісторичним матеріалом із легенд, пісень, переказів і авторськими домислами. Письменника цікавить не лише розвиток історичних подій, а й трансформація їх у пам'яті народу.

Обрядова поезія має тісний зв'язок із життям, інтересами, історією народу, його національною свідомістю та соціальним чуттям, загальною еволюцією, з хронологією подій і психологією творчості. Свято Коляди в часи лихоліть слов'ян митець зобразив як виявлення незламності духу, нескореності й невмирущості народних традицій.

Д. Міщенко відтворив домінанти найдавнішого укладу життя наших предків: звичаї та покони роду, які втілюють миролюбність, волелюбність, чистоту помислів і діянь.

Знання народних та історичних джерел поєднані в романах із глибоким відчуттям минулого, сучасного й прийдешнього, синтезовані й виявлені міфологічними структурами. Міф, застосований автором, відображає людську душу, культуру етносу. Людина сприймала світ як єдиний, цілісний, жила в повній гармонії з природою і тому й боги та міфічні істоти були для неї природними й рідними. Така система світобачення має вигляд окремої культури.

Характерною особливістю української міфології є пантеїзм. Найбільше слов'яни поклонялися світлу, яке втілювали Сварог, Дажбог, Перун, Хорс. Символ вогню в епопеї утверджує безперервність і вічність слов'янських національних традицій та народної культури, відчуття загартованості народу, який пройшов випробування пожежами, страхіттями війни, на чистоту й незламність духу.

Використання народних символів (зоря, кінь, півень, вода тощо) допомогло майстру слова художньо змоделювати особливості етнічної культури, виявити своє власне сприйняття її значущості у тогочасному й нинішньому житті слов'янського народу, викликати відповідну рецепцію читача.

Призначення обрядів було магічне. Переплетіння хліборобських та шлюбних мотивів у веснянках мало на меті вплинути на родючість землі. Подібні ідеї закладені в сутність свят Ярила, Купала.

Морально-етичні характеристики персонажів Д. Міщенко збагатив описами їхнього вшанування традиційних свят, поетична природа яких передбачає активне виявлення творчого потенціалу, ініціативи людини.

Письменник інтерпретує генезис язичницької культури: утворення поняття “жрець” - людини, здатної спілкуватися з богами, не тотожної з вождем народу; відмирання звичаю принесення в жертву людей. Описуючи ритуал таких жертвоприношень, митець показує протест людської природи, перемогу гуманістичних мотивів.

В епопеї з історичною достовірністю та незначним художнім домислом показано, що язичництво й пов'язані з ним обряди й звичаї - не лише релігія, а всеохоплюючі світові зв'язки людини з природою, які завжди вирізняли людське суспільство на всіх стадіях його розвитку. Природність письменник розуміє як органічне злиття душі людини з довкіллям, внутрішню потребу у зв'язку з ним, зумовлену побутом, розвитком освіти, вихованням та іншими сферами повсякденного життя на основі традицій народної моралі, етики, психології. Ця єдність витворила поетичне світосприйняття, привнісши в повсякденний побут слов'ян ніжність, красу й гуманізм. Митець художньо переконав, що народ існує доти, доки існують його традиції й культура. Відтворення цієї мудрості віків є однією з головних ідей трилогії.

У другому розділі “Художні версії людського в суспільстві й суспільного в людині” проаналізовано роль окремих персонажів у реалізації авторського задуму, художню майстерність Д. Міщенка у створенні типових образів певного етносу й інтерпретації історичних осіб. Досліджено прийоми розкриття етнопсихологічних домінант народу й родини, специфіку їх прояву в мирному житті та під час війни.

У підрозділі 2.1. “Художня диференціація образів правителів - слов'янських князів, візантійських імператорів та аварських ханів” висвітлено специфіку художнього втілення ідей єдності й гуманності, простежено особливості відтворення Д. Міщенком ментальних рис тогочасної людини, всебічного розкриття її морально-етичних засад, показу персонажів у психологічному, соціальному, ідеологічному, релігійному аспектах. Художник слова детально інтерпретував зображувану історичну добу, виявив головні конструктивні й деструктивні складові сутності індивіда.

Характери персонажів розкрито у їх безпосередніх вчинках, розмовах, порадах, намірах, рішеннях. Спільною рисою для переважної більшості з них виступає висока соціальна активність. Письменник пропускає історію народу крізь призму духовного світу особистості. Він показує мудрих і самовідданих слов'янських князів - Ідарича, Волота, Само, Лаврита; талановитих дипломатів - Мезаміра, Світозара, які намагалися своєю політичною діяльністю принести максимальну користь рідній державі.

Образом Волота, вождя слов'янського племені, якому в системі персонажів відведена роль носія поглядів цілої епохи переходу від общинно-родового до феодального устрою, Д. Міщенко довів, що сила й нескореність людини - в її людяності. Природно-гуманістичні принципи домінують в усіх сферах життя Волота: у справедливому правлінні на Тиверщині, у битвах та переговорах під час війни, у надзвичайних ситуаціях та родинних стосунках.

Д. Міщенко показав зв'язок часів і поколінь народу, виписавши образи Волотових синів, які успадкували найкращі риси батька-правителя, стали продовжувачами його справи, носіями східнослов'янської державної ідеї. Найвиразніше письменник зобразив Світозара - співця-гусляра, ратника, дипломованого ескулапа, дипломата, для якого об'єднання слов'янських племен стало сенсом життя. Цим образом письменник схиляє читача до роздумів про історичну необхідність усебічного вдосконалення людини, яка претендує на управління народом.

Притаманний реалістичному стилю Д. Міщенка гуманізм стирає межу між своїми й ворогами. Створений ситуативний ряд показує персонажів різнопланово. Бездарні правителі (Келагаст, Юстин Другий, Тиверій, Маврикій, Фока) засуджені письменником як такі, але не як люди в цілому - кожен із них у чомусь талановитий, і не має значення - слов'янин він чи візантієць.

Детальність образу Вепра є зразком тонкого психологізму у відтворенні деформації душі, деградації особистості, яка виявилась у перемозі жадібності й заздрості над благородством і здоровим глуздом.

Характеризуючи розумних, сміливих, самовідданих “привідців” і хоробрих воїнів, які є у кожного народу, Д. Міщенко виражає щире захоплення ними. Письменник зобразив харизматичні постаті аварських керівників Баяна, Дандала, Форисина, Хафіза, Кочагира, які здатні очолити військо, але сила їхня страшна й дика, жадібна до чужого добра. Одна з провідних концепцій епопеї в тому, що народ, у якого провідна риса - злоба, не здатний співіснувати з іншими людьми.

Виведена митцем лінія візантійських імператорів ще раз доводить важливість інтелектуальних, моральних та вольових рис керівника держави. Складна й суперечна постать Юстиніана подана самозвітом, у якому переважають високі досягнення в культурі, освіті й політиці. Усе це ледь не було втрачене недбалими наступниками, аж доки не прийшов на престол Іраклій, який зумів зберегти імперію від розвалу. Письменник художньо висловив ідею про те, що кожна країна чекає на свого поводиря, котрий знайде найкращий шлях для її розвитку й благополуччя.

Складні образи правителів містять найголовніші ментальні риси народів і разом із тим дають змогу авторові втілити ідею провідної ролі керівника в долі країни. Персонажі творів тісно пов'язані з хронотопним образом, який є складовою життя. Їхні вчинки, ідеологія, вірування зумовлені історичним періодом, який художньо осмислив письменник.

У підрозділі 2.2. “Моделювання жіночих характерів і типів” визначені особливості художнього конструювання жіночих образів трилогії. Автор доводить, що образ жінки-матері є концептуальним у романах. Художня парадигма жіночих характерів у творах Д. Міщенка генетично поєднує міфопоетичні уявлення про Україну, що складалися й трансформувалися протягом століть, із актуалізованим архетипом Великої Матері в українському письменстві.

Феномен жінки - праматері, носительки краси й ніжності, охоронниці миру й моральних устоїв - досить виразно інтерпретує Д. Міщенко в образах Волотової матері Доброгнєви та Миловидиної бабусі. Устами Доброгнєви митець висловлює ідею призначення жінки на землі - народжувати й виховувати дітей для добрих справ, для життя, а не для передчасної смерті на війні. Героїні наділені особливостями характерів слов'янських жінок VІ - VІІ ст. Їхні вчинки й світогляд, на думку автора, не залежать від приналежності до різних верств населення. Навпаки, письменник наділяє однаковими моральними цінностями і князівен (Малка, Доброгнєва), і жінок із заможних сімей (Людомила, Зорина), і простих поселянок (Миловида, Купава, Ласкавиця). Письменник наголошує на великому значенні ролі бабусі-берегині у передачі онукам родинних “поконів” і традицій.

Романтичною поезією сповнені серця закоханих юнок Миловиди, Зорини, Каломели. Заради таких жінок чоловіки йшли на бій, захищаючи їх і своє майбутнє - дітей, народжених ними. Письменник ставить героїнь у складні життєві ситуації, в яких найповніше розкриваються їхні можливості самореалізації, характер, внутрішній світ. Боротьба за своє кохання - це жіночий вияв свободолюбства, надзвичайної рішучості героїнь. Д. Міщенко спостеріг особистісний розвиток, психологічний злам у душі Миловиди, становлення життєвої позиції, перемогу потягу до життя. Автор художньо декларує всесильність материнського інстинкту над усіма вірами й умовностями.

Портретні характеристики у трилогії Д. Міщенка малооб'ємні. У них підкреслюється внутрішня краса героїнь, поєднана з неповторною, привабливою зовнішністю. Художній манері Д.Міщенка властиво так відтворювати думки та вчинки героїнь, що вони без авторської підказки, без додаткового витлумачення їхнього характеру й поведінки розкривають власну неординарність і значущість. Із погляду нашого сучасника здається, що в образі Миловиди відбилася авторська ідентифікація святого образу Божої матері, закладена в християнській сім'ї, святої діви Марії, оточеної ореолом світла - втіленням духовної високості, чистоти й тепла.

Д. Міщенко показує жінку і як розумну порадницю, надійну опору для свого чоловіка у справах не лише сімейних, а й загальнолюдських, управлінських. Малку, Людомилу й Данаю автор зобразив дбайливими, розумними матерями, вправними вогнищанками. Особисту й суспільну досконалість Данаї довершує те, що жінка не скорилася до останньої хвилини життя. Честь справжньої князівни для неї понад усе. Крім повинностей вогнищанки, Зорина наділена рисами вмілого організатора, кмітливої, розумної, розважливої правительки.

Порівнюючи дружин Волота і Юстиніана, Малку та Феодору, письменник психологічно й емоційно відтворює їхнє прагнення зберегти гідність чоловіків як правителів. Це надзвичайно мужні та сильні натури. Малка у вирішальну мить на зібранні віча вирішує взяти повинність жертвопринесення на себе заради збереження князя для народу й батька для дітей. Феодора ж згодна померти, але не зректися престолу під час заколоту.

Індивідуалізація і психологізм жіночих образів концептуально націлені на спрямування думки реципієнта до людської духовності, до роздумів над такими вічними моральними цінностями, як доброта, щирість, вірність у коханні й незрадлива материнська любов, стійкість у випробуваннях (часто не жіночих). Цілісні особистості овіяні мріями про мир, про сім'ю, про родинне тепло, пройняті ніжністю й ласкою, народним колоритом. В їхніх образах втілена печаль і турбота про своїх чоловіків-воїв, чоловіків-князів, синів-захисників.

У підрозділі 2.3. “Етнопсихологічні особливості народу й родини” розглянуто параметри інтерпретації суспільних взаємин та реалізацію ідеї значущості окремої людини в історії народу. Хоча в романах і не часто фігурує слово “народ”, все ж відчутно, що він - один із головних героїв трилогії - справжній творець історії, рушійна сила суспільного розвитку. Кон'юктурність зумовлена ідеологічними догмами періоду створення трилогії. Залученість людей з народу до колективного досвіду і становлення та самостійність окремих особистостей у Д. Міщенка виступають як різні, але взаємодоповнюючі начала національного буття. Вони є гранями єдиного, неподільного слов'янського життя й позначені глибокою внутрішньою спорідненістю.

Митець сконцентровано й детально зобразив життя слов'янського, візантійського й аварського народів у часовому проміжку майже 100 років. Кожен етнос має власну гідність, самобутню культуру, незаперечну віру у своїх правителів. Письменник визначив провідні ознаки відповідальності “привідців”, важливість високої духовності й культури кожного з народів для виживання й розвитку.

Д. Міщенко реалізував своє уявлення про етнопсихологічні особливості слов'ян VІ - VІІ ст. через типологічні образи Миловиди та її родини, Божейка, Ласкавиці. До зображення побуту й культури простих людей письменник ставиться з пієтетом, виділяючи в них одвічні гуманні цінності, втілені в морально високих і стійких особистостях. Художник слова відтворив слов'янську талановитість, щиросердність та працелюбність у мирний час. Описуючи оселю звичайної випальської родини, письменник показує хазяйновитість і охайність як типові для всього народу риси.

Для повнішого розкриття етнопсихологічних особливостей народу Д. Міщенко вводить у тканину епопеї детальні описи битв. Автор - великий майстер словесно-образного живописання баталій. Сцени битв складні, широкопанорамні, динамічні. Художник слова не просто інтерпретував війну як подію, а занурився в її сутність, осягнув філософію справедливих-несправедливих воєн. Д. Міщенко детально зобразив маневри, художньо описав тактику різних “привідців”, велично оспівав героїзм оборонців рідної землі, але зразу ж по тому письменник відтворив трагічні наслідки - жахливі картини “боролищ” після кожної січі.

Митець реалізував власне бачення війни в історії людства як першопричини мартирологу цивілізацій. Жадоба помсти, крові, бажання нищити ворога, сіяти смерть поступово заповнюють людське єство загарбників: обрів, утигурів, візантійських імператорів, - і провокують занепад чи загибель народу. Слов'яни ж - орачі-трударі - воювали тільки зі спонуки, захищаючи свої землі, прагнули жити за законами добра, праці й миру, досягли утворення могутньої держави. Письменник реалізує прекрасний талант утвердження гуманістичної ідеї: у коротких перервах між битвами вої думають не лише про перемогу, в них живуть спогади про мирне життя, внутрішнє заперечення вбивати собі подібних,.

Як протиставлення війні митець наскрізно проводить тему родини - творчого начала. Рід, родина - це, за глибоким переконанням Д. Міщенка, осередок “поконів”, традицій, вмістилище найвищих народних цінностей. Письменник зобразив патріархальні відносини в родинах, у яких останнє слово, найважливіші рішення - за чоловіком - главою сім'ї. Показ сутності взаєморозуміння, душевного тепла та щирості сімейних стосунків, трепетного ставлення до родинних традицій переконує в невмирущості роду й народу.

У третьому розділі “Структуротвірні елементи сюжету й композиції” окреслено основні засоби вираження авторської позиції - сюжет і композиція. Трилогія “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата” - багатопланова, багатоаспектна, розкриває цілу низку соціально-політичних і морально-етичних проблем.

Автор будує художній світ твору відповідно до своєї ідеологічної концепції, трансформуючи відібраний матеріал за допомогою текстуальних і контекстуальних прийомів та засобів.

Яскравим структуротвірним елементом трилогії є її ритмічна організація, компонентами якої є глави, частини, книги, що включають один з етапів часового розгортання дії, зав'язку чи вирішення певного конфлікту, а їх закінчення передбачає очікування наступної ланки у часопросторовому сюжетному розвитку. Дібрані до кожної частини епіграфи з візантійських, слов'янських літописів, хронік, народної мудрості передбачають розвиток їх сюжетів.

Романи трилогії тісно поєднані концепційним задумом. Історична подія з відомою історичною постаттю і підпорядкований їй вигаданий персонаж з належною повнотою життєвих перипетій та вигадана подія з вигаданим персонажем формують композиційно-сюжетні центри трилогії письменника. Кожна сюжетна лінія пов'язана з певною групою персонажів, має зав'язку й кульмінаційний момент. Патріотичне піднесення сил слов'янського народу є загальною кульмінацією, яка поширюється на всю третю частину. Д. Міщенко широко розгорнув сюжетні лінії як головних, так й епізодичних персонажів.

Політичний конфлікт, головна історична сюжетна лінія, концентричний тип сюжету з елементами хронологічного, наявність історичних ремінісценцій -- такі особливості компонування художнього світу в епопеї. Д. Міщенко у моделюванні конфліктів надав важливого функціонального призначення зачинам і кінцівкам. Відкритий фінал є своєрідним вступом, зав'язкою нового сюжету. Таким чином письменник акцентує взаємозв'язок і взаємозумовленість фактів і явищ у безперервному ланцюгу історичного розвитку.

Відкритість романів визначена включенням сюжетного часу й особистісних часопросторів у контекст історичної епохи. Часову тривимірність забезпечують здебільшого ретроспекції та часова перспектива, а межі теперішнього у майбутнє розмикає міфологічний час. Послідовність протікання сюжетного часу в трилогії порушується перенесенням дії в інші художні площини, уведенням позафабульних чинників - пейзажів, інтер'єрів, портретних штрихів, авторських відступів, історичних коментарів, фольклорних вкраплень - легенд, загадок, снів, описів звичаїв, язичницьких жертвопринесень тощо, які так само виступають засобами реалізації авторських інтенцій.

Образ дороги в епопеї є сконденсованою метафорою внутрішніх шукань людиною своєї межі, своїх можливостей, своєї сутності.

Окремої уваги потребує онірично-міфологічний дискурс в метатексті Д. Міщенка, який увиразнює духовний, позначений потягом до ірраціональних форм сприйняття дійсності, портрет слов'янського етносу, є засобом само- та світопізнання особистості, універсальним компонентом поетики умовності, що забезпечує кількаплощинність тексту, розгалуженість підтекстової образності, посилення інтелектуалізації та філософського насичення історичної трилогії.

У четвертому розділі “Образне слово Д. Міщенка” проаналізовані конотативні значення мовних засобів, найбільш притаманних стилю письменника. Словесною майстерністю він виразив особистісне сприйняття історичних реалій, власну концепцію, інтерпретував втілення ідеї. Ідіостиль митця детермінований також темою й жанром оповіді.

Наявність значного корпусу архаїчної лексики, староруських слів та виразів, діалектизмів пояснюється специфікою хронотопу трилогії. З метою відтворення духу зображуваної історичної доби Д. Міщенко застосував історизми на позначення міфологічних постатей та обрядів, посад, військових звань та соціального стану, військового спорядження, зброї, географічних об'єктів; архаїзми - для назв предметів побуту, їжі, одягу, родинних стосунків, часових періодів, суспільних станів, професій, тощо.

Територіальну приналежність героїв трилогії майстер історичної прози передав уживанням діалектних слів Тиверщини.

Особливості менталітету, історико-культурного розвитку, вірувань стародавніх слов'ян та інших народів Д. Міщенко розкрив у вертикальному контексті епопеї, насиченому етнографічними, ономастичними (імена, топоніми, гідроніми), асоціативними реаліями, інформацією про побут слов'ян, устрій країни, світ природи, міфологічними пейзажами та персоналіями, прикметами, реаліями візантійського, аварського, кутригурського й утигурського народів, інтертекстами, взятими письменником із вітчизняних та арабських літописів, хронік.

Лінгвокультурні особливості втілено й у системі засобів ввічливості (привітання, прощання, подяки), славословій, проклять, які часто супроводжуються звертаннями у фольклористичних традиціях. Мову автора й персонажів трилогії мережать численні різнотипні фразеологічні одиниці, концентруючи колективний досвід та увиразнюючи індивідуалізацію характерів.

Серед творів історичної романістики трилогія Д. Міщенка вирізняється поетично-пісенним ладом, розміреністю викладу. Такого ефекту письменником досягнуто завдяки використанню фольклористичних мовних прийомів - повторів, тавтологічних висловів, які посилюють ліризм, ритмічність, а також зосереджують увагу саме на акцентованій властивості зображуваного, створюють певну ритмомелодику, що співвідноситься з жанром сказань чи легенд.

Письменник широко використав прийом алітерації, “озвучуючи” картини боїв, створюючи “мелодію дощу”, шуму моря й степу тощо.

Явище метризації прози здебільшого помітне в замовляннях, голосіннях.

Проникнення у психологію персонажів найчастіше спостерігається у злитті мовленнєвого тексту наратора із їхнім внутрішнім мовленням. Монологи набувають форм роздумів, самозвітів, спогадів, мрій.

Динаміку батальних подій Д. Міщенко відтворив нанизуванням дієслівних форм, використанням неповних, непоширених речень.

Трилогія відзначається антропоцентричністю тропів. Ідіостилю письменника найбільш притаманні порівняння й прикладки. В основі порівняльної образності Д. Міщенка лежить антропоморфне світовідчуття, одуховнення й анімація природного світу. Часте застосування прикладок свідчить про тонке сприйняття значення слів, мовного звучання. Вони виражають експресію, створюють ефект порівнюваності, виконують емоційно-оцінну функцію.

Про письменницьку майстернісь поетизації тексту свідчить і використання прийому розгортання тропів. Синтактико-тропеїчні прояви поетизації прози сприяють точнішому розкриттю окремої думки й загального задуму письменника, об'єднанню складових частин епопеї, надто якщо троп, закладений у заголовку, розгортається протягом цілої книги.

У Висновках узагальнено й синтезовано основні результати дослідження жанрової і стильової своєрідності історичної трилогії Д. Міщенка “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата”. З'ясовано, що джерелами самобутності його романів про добу VІ - VІІ ст. н.е. є фольклористичні мотиви й гуманістична концепція особистості, історії, звучання філософсько-етичних проблем людського буття.

Жанровою специфікою романів є інтерпретація історії у глобальних масштабах, велика кількість персонажів, складність сюжету, у якому взаємини слов'янських племен з Візантією й аварами, долі головних героїв на фоні історичних подій надають романам композиційної єдності й дозволяють вважати її епопеєю.

За співвіднесенням історичних реалій, вимислу й домислу епопея є історично-художнім твором із ознаками реалізму й романтизму. Д. Міщенко першим з українських письменників дослідив і художньо інтерпретував економічний, внутрішньополітичний і культурний рівень слов'янських племен VІІ ст. та їхні взаємини із сусідніми народами. Майстер слова розкрив причини й приводи, які спонукали до піднесення національного духу наших пращурів та стали поштовхом до великої історичної події - створення держави Київська Русь.

Особливості авторського бачення ролі фольклору в формуванні мислення, світогляду й моральних пріоритетів тогочасної людини проявилися у зображенні язичництва не просто релігією, а правилами життя наших предків, які розвиваються у формі народнорелігійної моралі, що разом із трансцедентним відчуттям минувшини, втіленим в українському міфі, міфологічному мисленні, дало письменнику можливість показати поєднання часів сивої давнини й сьогодення у свідомості людини.

Специфіка художнього втілення ідей єдності й гуманності міститься у розкритті глибокого психологізму, який виявляється у численних ситуаціях вибору, реалізації персонажами власної свободи. Д. Міщенко майстерно відтворив період високого виявлення пасіонарності слов'янського народу, якому сприяли харизматичні лідери зображуваної епохи. Складні образи народних правителів втілюють їх найголовніші ментальні, інтелектуальні, почуттєві й вольові риси і разом з тим дають змогу авторові довести ідею провідної ролі керівника в долі країни, який може своєчасно згуртувати народ.

Художнє конструювання образів історичних осіб основується на фактах з історичних джерел та творчому домислі автора, який оповив і реальних постатей, і вигаданих персонажів героїзмом, гуманізмом та романтичністю.

Виразниками історичної енергії й мудрості, здібностей, природного таланту слов'янського народу є в епопеї жіночі образи, які Д. Міщенко моделює з властивим тільки йому, як художнику, пієтетом. Особливо виразним є образ самовідданої жінки-матері, берегині родинного вогнища, що зумовлено збереженням архаїчних елементів у культурі.

Відтворюючи суспільні взаємини, демократичний устрій слов'янських племен, Д. Міщенко висвітлив гармонію стосунків духовно багатих людей, схильних до моральної свободи, реалізував ідею значущості окремої людини в історії народу. Гуманізм і прагнення свободи є провідними ідеями в сценах зображуваних битв. Показуючи неодноразові пропозиції слов'ян щодо переговорів із нападниками, художник слова виділив головну ментальну рису наших пращурів - миролюбність. Письменник засвідчив невмирущість роду й народу у взаєморозумінні, душевному теплі та щирості родинних стосунків, трепетному ставленні до родинних традицій.

Композиції трилогії притаманні інформаційна насиченість, сюжетна розгалуженість, панорамність, структурованість складових частин, чіткість і важливість як першого, так і другого планів художнього тексту, проекція на сучасність.

Компонентами ритмічної організації є глави, частини, книги. Епіграфи до кожної частини відображають розвиток їх сюжетів.

Романи трилогії тісно поєднані концепційним замислом. Загальна кульмінація збігається з патріотичним піднесенням сил слов'янського народу й поширюється на всю третю частину.

У трилогії органічно поєднується концентричний тип сюжету з елементами хронологічного. Відкритий фінал є своєрідною зав'язкою нового сюжету. Часову тривимірність забезпечують ретроспекції та часова перспектива, а межі теперішнього у майбутнє розмикає міфологічний час. Послідовність протікання сюжетного часу в трилогії порушується перенесенням дії в інші художні площини - онірично-міфологічний дискурс, уведенням позафабульних чинників - пейзажів, інтер'єрів, портретних штрихів, авторських відступів, історичних коментарів, фольклорних вкраплень, також спрямованих на реалізацію авторських інтенцій.

Авторський стиль трилогії містить значний корпус лексико-фразеологічних одиниць, які допомогли змоделювати колорит народів VІ - VІІ ст. н. е., відтворити їхні етнічні риси, психологічні особливості. Характерною рисою ідіостилю Д. Міщенка є тонке виявлення літературно-естетичного чуття автора, численні порівняння, епітети-прикладки в стилі народнопоетичної традиції, літописна речитативна ритмомелодика, які посилюють емоційний заряд слова, образність, асоціативність, увиразнення, художню вартість творів.

Завдяки високій художній майстерності інтерпретації особливостей політики, культури, вірувань історичного періоду наших пращурів трилогія Д.Міщенка “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата” посідає почесне місце серед інших творів української літератури періоду 70 - 80-х рр. ХХ ст.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях

1. Домалега І. М. Відтворення світосприйняття слов'ян VІ - VІІ ст. в історичній трилогії Д. Міщенка (“Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата”) // Вісн. Запорізьк. нац. ун-ту. Філологічні науки. - Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2005. - № 3 - С. 43 - 45.

2. Домалега І. М. Образи слов'янських князів - носіїв єдності й гуманності в історичній трилогії Д. Міщенка // Нова філологія. - Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2006. - Вип. 24. - С. 175 - 180.

3. Домалега І. М. Структуротвірні елементи сюжету й композиції трилогії Д.Міщенка “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата” // Вісн. Запорізьк. нац. ун-ту. Філологічні науки. - Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2006. - № 1. - С. 71 - 74.

4. Домалега І. М. Лексико-фразеологічні одиниці як складові ідіостилю Д.Міщенка (за історичною трилогією “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата” // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2006. - № 84. - С. 51 - 53.

5. Домалега І. М., Стадніченко О. О. Специфіка баталістики в історичній трилогії Д.Міщенка “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата” // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2006. - №. 74. - С. 64 - 65. (Домалега І. - 1 стор., Стадніченко О. - 1 стор.).

6. Домалега І. М. Особливості поетики Д. Міщенка (за трилогією “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата”) // Вісн. Запорізьк. нац. ун-ту. Філологічні науки. - Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2007. - № 1. - С. 52 - 57.

7. Домалега І. М. Авторська інтерпретація історичних подій VІ - VІІ ст. у трилогії Д. Міщенка (“Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата”) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - К., 2007. - № 1 - 2. - С. 132 - 140.

Додаткові публікації:

1. Домалега І. М. Відображення домінант культури слов'ян VІ - VІІ ст. в історичній трилогії Д. Міщенка // Теоретичні та практичні питання культурології. - Мелітополь, 2006. - № 22. - С. 233 - 237.

2. Домалега І. М. Жінки історичної трилогії Д. Міщенка (“Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата”) - берегині духовних цінностей // Духовність українства ХХІ століття: Зб. наук. праць / Ред. кол. О. Барно, Ю. Білодід та ін. - Кіровоград, 2006. - Вип. 10. - С.119 - 123.

АНОТАЦІЯ

міщенко романтизм історичний авторський

Домалега І. М. Жанрово-стильові особливості історичної трилогії Д. Міщенка про добу VІ - VІІ ст. н. е. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01. - українська література. - Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка. -Кіровоград, 2007.

Дисертація є системним дослідженням найважливіших жанрових і стильових особливостей історико-художньої трилогії Д. Міщенка “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата”. Розглянуто художній синтез реалізму й романтизму, епопеїчну структуру романів, специфіку поєднання історичного фактажу й авторського вимислу.

З'ясовані провідні засоби втілення авторської ідеї, за допомогою яких Д. Міщенко синтезував неповторну художню цілісність моделювання життя стародавніх слов'ян у VІ - VІІ ст. н.е. Проаналізовано особливості створення галереї персонажів: диференційованих образів правителів - слов'янських князів, візантійських імператорів та аварських ханів, жіночих характерів і типів; етнопсихологічних рис їхніх народів і родин. Досліджені сюжетотвірні (моделювання конфліктів, зачини й кінцівки, відкритий фінал тощо) й позафабульні чинники (пейзажі, інтер'єри, портретні штрихи, історичні коментарі, фольклорні вкраплення тощо) та особливості письменницького мовного ідіостилю, сповненого національним колоритом праукраїнців.

...