Літературна творчість Х.Д. Алчевської

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ Х.Д. АЛЧЕВСЬКОЇ

Спеціальність: Російська література

КУЗНЄЦОВА ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА

Харків, 2007 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Відомо, що всі видатні педагоги були водночас і письменниками. Це пояснюється тим, що література, з одного боку, своєю соціальною функцією близька до педагогіки, а з іншого, тим, що саме література була для педагога засобом поширення й утвердження своїх ідей. Про це свідчить життєва доля таких педагогів, як І.Г. Песталоцці, Ж.Ж. Руссо, К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, Януш Корчак і багатьох інших. Не стала винятком і Х.Д. Алчевська. Літературна спадщина Христини Данилівни Алчевської (1841-1920) протягом тривалого часу залишалася поза увагою дослідників. Вона ввійшла в історію насамперед як педагог, засновник громадського руху в галузі народної освіти, організатор шкіл для народу і кореспондент видатних російських письменників. Проте її перу належать твори, позначені непересічним літературним талантом, який визнавали і поціновували Л.М. Толстой, Ф.М. Достоєвський, І.С. Тургенєв.

Звичайно, літературна спадщина Х.Д. Алчевської не належить до вершинних досягнень російської літератури, оскільки вона є явищем “другого ряду”, її не можна порівняти за своїм історично-літературним значенням з творчістю видатних письменників-сучасників. Проте її творчість, що відповідала демократичним ідеалам і відображала важливі сторони духовного життя суспільства, дозволяє доповнити існуючі уявлення про тенденції розвитку російської літератури другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Літературна діяльність Х.Д. Алчевської ніколи не була предметом цілеспрямованого й всебічного вивчення. Існуючі дослідження присвячені, головним чином, її педагогічній і громадській діяльності, а її проза, зокрема мемуари “Передумане і пережите” (1912), залишається, по суті, маловідомою. Введення в науковий обіг чекають також її яскраві й оригінальні статті, рецензії, нариси. Окремої уваги заслуговують її багатогранні творчі контакти з Л.М. Толстим, Ф.М. Достоєвським, Г.І. Успенським, А.П. Чеховим, Елізою Ожешко, О.М. Горьким, Іваном Франком, Лесею Українкою та іншими письменниками. Літературна спадщина Х.Д. Алчевської може бути розділена на дві частини: власне художня творчість і праці, в яких аналізуються твори російської, української і світової літератури. Отже, предметом дисертаційної роботи є дві проблеми: Алчевська-письменник і Алчевська-літературознавець. У першому аспекті її літературна спадщина фактично не вивчалася. Окрім загальних думок із цього приводу відомих діячів культури, є невеликі статті в літературних довідкових виданнях. Найбільш повно цей аспект висвітлено в статті Н.І. Осьмакової, проте в ній тільки названо художні твори. Діяльність Алчевської як літературознавця і критика була відзначена і позитивно оцінена багатьма сучасниками. Вона була першою в історії російської літератури, хто дослідив сприйняття художніх творів читачами з народу. За радянських часів діяльність Алчевської в цій галузі одержала високу оцінку академіка О.І. Білецького. У 1938 році в Росії російський вчений Д.М. Лекаренко захистив дисертацію “Вивчення читатча в дореволюційній Росії”, в якій Алчевська охарактеризована як основоположник рецептивного напряму в літературознавстві. У 80-і роки цю проблему глибоко й широко масштабно вивчав Г.М. Сивокінь, який звернув особливу увагу на вивчення Алчевською української літератури й українського читача з селян і міських низів. Проте і ця частина діяльності автора великої праці “Що читати народу?” вимагає більш повного і системного вивчення.

Останнім часом літературна спадщина Х.Д. Алчевської все більше і більше привертає увагу літературознавців, а її ім'я посідає гідне місце в усіх літературних довідниках.

Актуальність теми дисертаційної роботи обумовлена необхідністю дати об'єктивну оцінку літературної творчості Х.Д. Алчевської, визначити її місце й значення в історії російської літератури другої половини ХІХ - початку ХХ століть.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося в рамках плану науково-дослідної роботи кафедри російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди і входить у комплексну наукову тему “Закономірності розвитку російської літератури ХІХ-ХХ ст.”.

Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб об'єктивно оцінити ідейно-естетичне значення творчості Х.Д. Алчевської, охарактеризувати письменницю як творчу індивідуальність, висвітлити її діяльність як літературознавця, інтерпретатора творів художньої літератури і як дослідника читача.

Відповідно до мети дослідження в ньому були поставлені такі завдання:

- висвітлити ступінь розробленості проблеми в літературознавстві;

- охарактеризувати естетичні погляди Х.Д. Алчевської;

- здійснити системний аналіз мемуарів “Передумане і пережите”, нарисів і інших художніх творів;

- визначити основні особливості художньої творчості Х.Д. Алчевської;

- оцінити діяльність Х.Д. Алчевської як одного з перших дослідників читацького сприйняття художньої літератури;

- дослідити творчі зв'язки Х.Д. Алчевської з російськими та українськими письменниками.

Об'єкт дисертаційного дослідження - літературний процес у Росії другої половини ХIХ - початку ХХ ст., та літературно-педагогічна діяльність Х.Д. Алчевської.

Предмет дослідження - літературна творчість Х.Д. Алчевської, насамперед найбільш значний твір - мемуари “Передумане і пережите”, а також статті, нариси, рецензії, листи.

Методи дослідження - описовий, соціально-генетичний, порівняльно-типологічний, історично-функціональний та метод системного аналізу.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що Х.Д. Алчевська вперше характеризується як письменниця, а її спадщина вивчається в широкому історико-літературному контексті другої половини XIX - початку ХХ ст. У роботі вперше здійснено цілісний аналіз художніх творів письменниці, показано багатогранність її літературних інтересів і творчих контактів з письменниками. Вперше вводяться в науковий обіг маловідомі матеріали, важливі не тільки для осмислення творчості Х.Д. Алчевської, але й літературного процесу того часу.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній на основі літературної спадщини письменника-педагога широко висвітлюється виховний потенціал російської реалістичної літератури, узагальнюються результати вивчення проблеми читацького сприйняття, вперше в історії вітчизняного літературознавства здійсненого Х.Д. Алчевською.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження можуть бути використані істориками російської літератури другої половини XIX - початку ХХ ст., викладачами філологічних факультетів у загальних курсах російської літератури, а також в спецкурсах і в спецсемінарах.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Основні положення дисертації викладено в доповідях на наукових конференціях “Етнокультурні процеси на півдні України в ХІХ-ХХ ст.” (2000 р.) і “Державна етнічно-національна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України” (2003, 2005 рр.) у Запорізькому національному технічному університеті, на VII Міжнародній конференції “Слов'янські літератури в контексті світової” в м. Мінську 12-14 жовтня 2005 р., а також на Одинадцятих міжнародних літературних читаннях молодих учених, присвячених пам'яті Л.Я. Лівшиця (2006 р.). Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри російської і світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Публікації. Основні результати дослідження викладено в 9 статтях, з яких 4 опубліковано у фахових виданнях України. Загальний обсяг публікацій - 3 д. а. Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаної літератури, який нараховує 294 найменування. Загальний обсяг основного тексту - 162 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і наукову новизну теми дисертації, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету і завдання, охарактеризовано методологічні засади і методи вивчення проблеми, розкрито теоретичне й практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію та можливість практичного застосування отриманих результатів.

Перший розділ “Література в житті і педагогічній діяльності Х.Д. Алчевської” має два підрозділи. У першому висвітлюється історія вивчення проблеми, а в другому характеризується життєвий шлях Алчевської, роль літератури в її житті та педагогічній діяльності. Літературна діяльність Алчевської була органічно пов'язана з її педагогічною діяльністю та підпорядкована педагогічним цілям освіти народу. У численних дослідженнях істориків педагогіки діяльність Алчевської як письменниці, літературознавця і критика не аналізується, проте в них висвітлюються деякі аспекти її роботи в галузі літератури.. У словнику Брокгауза і Ефрона вперше було відзначено заслуги Алчевської перед літературою: “за її ініціативи і при її діяльній співпраці виданий критичний покажчик книг для народу і дитячого читання “Що читати народу?”. За радянських часів діяльність Алчевської не відразу здобула визнання, її спадщина розглядалася у вульгарно-соціологічному аспекті як така, що не відповідає догмам радянської педагогіки. Початком вивчення літературознавчої спадщини Алчевської можна вважати дисертацію Д.М. Лeкаренка “Вивчення читача в дореволюційній Росії (Х.Д. Алчевська, С.А. Анський, Н.А. Рубакін)”, захищену в 1938 році. Спроба розглядати діяльність з рецептивного погляду, встановити особливості читацького сприйняття художніх творів була надзвичайно важливою і сучасними літературознавцями оцінюється як дуже продуктивна. Алчевська була одним із перших представників цього напряму в російському літературознавстві.

У 1960-і рр., інтерес до імені і діяльності Алчевської став зростати. Про це свідчить вихід у 1963 році праць Н.Я. Фрідьєвої “Життя для освіти народу” і О.Р. Мазуркевича “Визначні українські педагоги - народні просвітителі. Алчевська та її сподвижники”, які були і залишаються найбільш серйозними дослідженнями життя, просвітительської і літературної діяльності Алчевської. У них досить докладно висвітлюється роль літератури в її житті і педагогічній діяльності, спілкування з письменниками-сучасниками, розкривається літературна майстерність її книг. Мазуркевич вперше довів, що автором публікацій в “Колоколе” Герцена під псевдонімом “Українка” була Алчевська.

У 70-і роки минулого століття з'явилися статті “Неопубліковані листи до В.Г. Короленка” Я. Донського, “Ф.М. Достоєвський і Х.Д. Алчевська” В.Ф. Осмоловського, “Вчора він був у нас. Навколо одного листа” І. Гоффа, в яких вперше характеризуються літературні контакти Алчевської з Короленком, Достоєвським та Чеховим. Спілкування Алчевської з Л. Толстим докладно аналізується в книзі М.Л. Гомона “Л.М. Толстой і харків'яни” (1993). Слід визнати, що ці автори розглядають проблему взаємин Алчевської з письменниками в суто біографічному плані, зовсім не висвітлюючи літературні особливості листів, мемуарів та інших її творів.

Автор наукових праць, присвячених вивченню українського читача, Г.М. Сивокінь приділяє особливу увагу книзі Алчевської “Що читати народу?”. Він підкреслює, що Христина Данилівна майже безпомилково визначає ідейно-художню цінність рецензованих і рекомендованих народному читачеві творів і серед великої кількості книжок виділяє такі, які стали класикою української літератури. Сивокінь підрахував, що в розділі україністики книги “Що читати народу?” Алчевська анотує 153 українські твори. Для авторів цих творів, відзначає вчений, вона знаходить найщиріші слова, сама переймається стилем твору, що свідчить про її неабияке власне художнє чуття.

У ХХ столітті педагогічна й літературна спадщина Алчевської - мемуари “Передумане і пережите”, нариси, публіцистичні статті, щоденники, листи, а також спеціальні праці “Що читати народу?”, “Книга дорослих” та інші стали розглядатися з точки зору їх історико-літературної вартості. Алчевська остаточно отримала статус письменника і її ім'я міцно ввійшло до довідкових літературних видань. Статті, присвячені їй, з'явилися в “Українській літературній енциклопедії” (1988) і в біографічному словнику “Російські письменники 1800-1917” (1989). В українській енциклопедії зроблено акцент на пропаганді Алчевською творчості українських письменників, зокрема, Т.Г. Шевченка, а також на спілкуванні її з І. Франком, М. Павликом. Автор статті в російському довіднику Н.І. Осьмакова характеризує Алчевську як російського і українського громадського діяча, педагога, публіциста і мемуариста.

У другому підрозділі характеризується домашня атмосфера, роль літератури в житті Алчевської і вплив її на творчу долю майбутнього педагога. Ще в дитинстві завдяки матері почала зароджуватися в Алчевської любов до літератури та мистецтва. З дитячих років відклалося в її пам'яті, що “вміти писати і читати є моральна насолода”. З часом інтерес до читання посилювався: вона захоплюється творами Крилова, Пушкіна, Л. Толстого, Достоєвського, Тургенєва, Г. Успенського і особливо Шевченка, любов до якого пронесла через все своє життя. Досить рано у неї з'явилося бажання поділитися своїми враженнями про прочитане з іншими, залучити до улюблених творів простих людей. Вона полум'яніла бажанням, за її словами, “зробити в житті що-небудь велике, гарне”.

У юнацькі роки Алчевская написала вірш, надрукований в 1854 р., в газеті Ф.В. Булгаріна “Северная пчела”, який дає уявлення про громадянські та естетичні позиції молодого автора. Вірш, адресований брату Алчевської, виражав почуття, викликані Кримською війною 1853-1856 рр. Це був кінець 50-х років ХІХ в., коли різко загострилися соціальні суперечності і в країні виникла революційна ситуація.

Суспільне піднесення позначилося і на настрої Алчевської. Вона почала відвідувати гурти молоді, в яких читали заборонену літературу, дискутували, говорили про роботу для народу. У цей час вона познайомилася з “Колоколом” О.І. Герцена, творами М.Г. Чернишевського, М.О. Добролюбова. У дисертаційній роботі доведено, що автором патріотичного вірша, опублікованого 1854 року в газеті “Северная пчела” без підпису, була юна Алчевська.

Проаналізовані документально-біографічні матеріали дозволяють зробити висновок про те, що художня література з дитячих років посідала важливе місце в житті Алчевської, сприяла її духовному розвитку і значною мірою визначила її професійне становлення як педагога-просвітителя.

Другий розділ “Х.Д. Алчевська - педагог і літературознавець” присвячений естетичним поглядам Алчевської та аналізу її критико-публіцистичної діяльності, зокрема статей і рецензій, а також книги “Що читати народу”.

Естетичні погляди Алчевської, її літературні уподобання, виразно виявилися в книзі “Що читати народу?”, “Книзі дорослих”, мемуарах “Передумане і пережите”, нарисах та листах.

В архіві онуки Алчевської Наталії Миколаївни Вікул зберігається неопублікований щоденник “Справи давно минулих днів”, у якому відображено факти, що відносяться до юнацького періоду життя Алчевської, і - що особливо важливо - виражено її ставлення до улюблених письменників і філософів. Алчевська відверто пише про свої внутрішні суперечності в пошуках істини. “Чому, коли читаєш Іскандера або Фейєрбаха, душі холодно, а розум поглинає з жадністю і інтересом цілі сторінки і не хочеться зупинитися своєчасно”.

Охоплена високим громадянським почуттям, вона приходить у Харківську жіночу недільну школу з наміром вести заняття безкоштовно і з ентузіазмом береться за справу. Вона мріяла якнайповніше використовувати кращі твори російської, української і світової літератури для виховання учнів.

У тритомному виданні “Що читати народу?” аналізується величезний літературний матеріал, тому певною мірою його можна розглядати як адаптовану для народу історично-літературну працю, в якій Алчевська постає літературним критиком, інтерпретатором кращих творів світової літератури. У виборі і оцінці творів виявились її демократичні позиції і здоровий естетичний смак. У книгах послідовно втілена концепція, що ґрунтується на ідеях Герцена, Бєлінського, Чернишевського і критиків народницького напряму: література розглядається як віддзеркалення народного життя, твори, що вивчаються, постійно співвідносяться з життям народу, з його думками і сподіваннями. Розкриваючи гострі соціальні конфлікти, укладач і коментатор виступає захисником бідних, виразником інтересів народу. Разом з тим він орієнтує читачів на загальнолюдські моральні цінності - добро і людяність, підкреслює гуманістичний пафос творів. Дотримуючись традицій народницької критики, Алчевська акцентує увагу на ідейному змісті творів, розкриваючи переважно їх соціальне значення. Основоположними принципами естетичних переконань Алчевської є реалізм і народність.

Праця “Що читати народу?”, а також літературно-критичні статті і рецензії мають значний історико-літературний інтерес. Незважаючи на їх педагогічне цільове призначення, вони є результатом підходу, що згодом одержав назву рецептивного, мета якого - вивчення творів літератури з погляду їх сприйняття читачами. Алчевська вперше поставила питання про активність сприйняття та співтворчість читача.

У її працях висвітлюється також типологія “реципієнта” як представника певної соціальної групи, певного прошарку, носія культури. Результати проведених експериментів і досліджень використовувалися для формування навчальних програм, а також для підготовки книг “Що читати народу?”, “Книга дорослих” та ін.

Виступаючи з статтями в ролі критика, Алчевська залишається в них педагогом, віддаючи перевагу виховному значенню літературних творів, оцінюючи їх з демократичних позицій свого часу. У кінці ХІХ століття було чимало творів, відзначених модерністськими пошуками форми, проте вони залишилися поза її увагою, оскільки головним в її естетичному кредо була правда життя.

Не буде перебільшенням сказати, що діяльність Алчевської як педагога й літературного критика відповідала завданню, що стояло перед російською літературою - виховувати народ у дусі гуманізму і загальнолюдських моральних цінностей.

Третій розділ “Х.Д. Алчевська - мемуарист. “Передумане і пережите” присвячений аналізу найбільш вагомого твору літературної спадщини Алчевської, який практично не привертав до себе спеціальної уваги літературознавців. Завдання дисертаційної роботи полягало в тому, щоб наскільки це можливо, заповнити цю прогалину.

Мемуаристична спрямованість притаманна всій творчості Алчевської, але особливе місце в ній посідають мемуари “Передумане і пережите. Щоденники. Листи. Спогади”, що були опубліковані в 1912 р., і присвячені 70-річчю з дня народження і 50-річчю її педагогічної діяльності. У цій книзі Алчевська підсумовує пройдений шлях, розповідає про своє життя, про важкі пошуки й знахідки на ниві педагогіки, про події і людей, що справили на неї надзвичайний вплив. Матеріал книги розташовується в певній послідовності, що відображає найважливіші етапи її життя і діяльності.

Як відомо, в юності Алчевська захоплювалася Герценом, творчість якого значно вплинула на її життєву і творчу долю. Працюючи над мемуарами, за зразок вона взяла “Былое и думы” Герцена, з якими її книгу зближує пристрасна громадянська позиція, щирий біль за долю народу, мрія про свободу. Порівнюючи “Былое и думы” і “Передумане і пережите”, легко помітити, що це книги-сповіді, в яких автори щиро розповідають про своє життя, про свої думки і відчуття. Минуле оживає в побутових сценах і картинах, в описах найважливіших подій, в портретних замальовках видатних людей, з якими зустрічалися автори. Алчевська, як і Герцен, розповідає про життя суспільства, про значні історичні події в Росії, змальовує портрети видатних діячів літератури свого часу.

Аналіз твору будується за такою схемою: ідейно-художня й жанрова своєрідність мемуарів, образ автора, образи російських письменників - Ф.М. Достоєвського, І.С. Тургенєва, Л.М. Толстого, Гліба Успенського, особливості художньої майстерності.

У роботі показано, що мемуари “Передумане і пережите” є оригінальним явищем в російській мемуаристиці і за своєю структурою, і за обсягом відображеного життєвого матеріалу. Вони включають в себе багато різноманітних жанрових форм - авторські оповіді, нариси, щоденники, літературні портрети, листи, есе, некрологи тощо і не мають аналога в російській літературі.

Твір складається з 17 розділів, з яких два - “Зустрічі” та “Шкільні свята” - мають кілька підрозділів. До складу першого входять нариси “Ф.М. Достоєвський”, “І.С. Тургенєв”, “Л.М. Толстой”, “Г.І. Успенський”, “Еліза Ожежко”, а до складу другого - “Три ялинки”, “Різдвове свято”, “Шкільна прогулянка”, “Українське свято”. Останні 15 розділів у хронологічній послідовності розповідають про життєву долю Алчевської, про її педагогічну та літературну діяльність. В них використано щоденники, листи, подорожні нариси, некрологи. На особливу увагу заслуговує наведене в повному обсязі листування з видатними письменниками. Всі 14 листів, позначені щирістю почуттів, глибиною думки і красою мови, справили надзвичайне враження на читачів, бо створювали якнайповніше уявлення про душевний світ відомих людей. Аналізу епістолярної спадщини Алчевської присвячено окремий розділ дослідження.

Алчевська виявила неабияку майстерність у творенні лаконічних і виразних портретів найрізноманітніших людей - від визначних письменників до простих своїх колег і учениць. Через зовнішній вигляд людини вона уміло передає індивідуальні риси її характеру.

Вартість мемуарів, як відомо, визначається особистістю автора, масштабністю його мислення, а також значенням того, що він бачив і пережив. Образ автора - ключове поняття при дослідженні твору будь-якого письменника, але особливого значення він набуває у мемуарах. У ньому поєднуються біографічний, світоглядний і поетичний аспекти, що є основою ідентифікації особистості письменника, його художнього світу. При цьому він пов'язується насамперед зі стильовою індивідуалізацією, з художньо-мовленнєвим вираженням. Мовознавці та літературознавці по-різному висвітлюють це поняття, але, на нашу думку, вони доповнюють один одного. Образ автора, за В.В. Виноградовим, - це центр художньо-мовленнєвого світу, в якому виявляється естетичне ставлення автора до змісту власного тексту. М.М. Бахтін вважає, що автор, користуючись мовою як матерією і долаючи її як матеріал, відповідно до свого внутрішнього завдання, виражає певний новий зміст.

Головний герой мемуарів Алчевської - автор - передова людина свого часу, педагог-просвітитель, що любить людей і оцінює життєві явища з демократичних і гуманістичних позицій. Саме образ автора надає твору цілісної єдності. Кожна сторінка мемуарів - яким би подіям вона не була присвячена - відтворює складне й драматичне душевне життя автора. Алчевська розповідає про події історичного життя Росії другої половини ХІХ століття учасницею і свідком яких вона була сама, відкрито відстоює свої ідеали, виступаючи справжнім борцем за свою справу.

Кращі сторінки мемуарів відтворюють яскраві й живі образи видатних російських письменників - Ф.М. Достоєвського, І.С. Тургенєва, Л.М. Толстого, Г.І. Успенського. Власні спогади письменниці, доповнені листуванням з ними, надають мемуарам документальної точності і психологічної достовірності зображення. Алчевська як художник постає справжнім майстром жанру літературного портрета. Вона помічає характерні риси зовнішності письменників, вміло передає їх мову, акцентуючи увагу на найцікавіших роздумах про російську літературу, про освіту народу. Характерним є те, що, виявляючи делікатність при зустрічах, Алчевська веде внутрішню полеміку як з Тургенєвим і Достоєвським, так і з ближчим їй за переконаннями Л. Толстим.

У яскравих портретних замальовках співрозмовників найбільш важливим є віддзеркалення в зовнішності внутрішнього духовного життя людини. Саме в глибокому психологічному розкритті характерів виявилося її неабияке мистецтво портретування.

У некрологах, які досить широко представлені в мемуарах, звертає на себе увагу одна особливість: Алчевська використовує форми посмертних статей, що вже склалися в літературі для увічнення пам'яті незнаних, часом непомітних людей. Але під її пером їх життєвий шлях і справа, якій вони присвятили своє життя, стають явищами суспільного значення.

Оповідь в “Передуманому і пережитому” будується на конфлікті “старого” і “нового”, сюжетним стрижнем твору є історія розвитку недільних шкіл у ХІХ столітті. З нею тісно переплітаються історично-біографічна й літературна теми: зустрічі й листування з письменниками, педагогічна робота, творча літературна діяльність, підсумки багаторічних роздумів про минулє.

Характерною особливістю мемуарів Алчевської є їх документальна точність і поєднання двох часових планів. Описуючи конкретні події, що відбувалися у минулому, Алчевська оцінює їх одночасно і з позиції нового часу - часу створення мемуарів. Підтвердженням такого погляду може бути і сама їх назва - “Передумане і пережите”. Мемуари Алчевської концептуальні: складна жанрова різноманітність, що становить їх структуру, охоплена єдиною темою - темою служіння народу.

“Передумане і пережите” - краща частина літературної спадщини Алчевської, в якій найбільш повно розкрився талант її як письменниці.

У четвертому розділі “Х.Д. Алчевська - нарисовець” подано цілісний аналіз двох жанрових різновидів нарису - нарисів-спогадів і дорожніх нарисів. Вони розглядаються в історично-літературному контексті, порівняно з нарисами попередників і сучасників. Нариси-спогади за змістом і за художньою виразністю близькі до творів кращих майстрів цього жанру. Характерною їх особливістю є те, що автора майже не цікавить природа - увага нарисовця зосереджена на простих людях, їх житті і духовних інтересах. У них завжди відверто виражене авторське ставлення до зображуваного, часто передається в діалогах жива мова дітей або селян.

У спадщині Алчевської широко репрезентовані нариси, в яких поєднуються елементи спогадів і опису життя селян. Вони публікувалися в журналах “Детское чтение”, “Русская школа”, “Русская мысль”, “Отечественные записки”, а також у газеті “Южный край” та ін. Основна тема нарисів - життя народу, а головні герої - селянські діти і селяни-умільці. До сільських нарисів-спогадів можна віднести також нариси “Корова”, “Сирітка” і “Прокуня”. Як і твори її багатьох сучасників, нариси Алчевської називаються словом, що виражає основну тему твору.

Оскільки в основі нарису лежить особистий досвід і враження Алчевської, позиція оповідача в усіх творах є позицією автора, представника привілейованого класу, який щиро співчуває народові і намагається всіляко допомогти йому. Алчевська зосередила увагу на вивченні життя селянина і його взаєминах з інтелігентною людиною. Проте вона дивиться на селянське життя не зсередини, а ззовні, і сама виконує роль цієї інтелігентної людини, що надає допомогу селянину.

Картини селянського “лиха” лаконічні, фрагментарні, але вирізняються великим смисловим наповненням: в них відображено загальний стан російського села. Поділяючи, як і багато письменників-народників, теорію малих справ, Алчевська не висловлює прагнень допомоги селянству, не викриває зловживання влади, та й сам державний устрій не ставить під сумнів. Натомість реалістично зафіксовані факти селянського життя мають гострий викривальний підтекст. Зрозуміло, нариси Алчевської можуть бути гідно оцінені лише в порівнянні з нарисами її сучасників. На нашу думку, вони близькі до нарисів Г. Успенського, написаних в кінці 70-х - початку 80-х років: “З сільського щоденника”, “Селянин і селянська праця”, “Влада землі”, “Листи з дороги”, “Кінців не збереш”, “Від Оренбурга до Уфи”, “Гріхи тяжкі”. Алчевська, створюючи нариси з селянського життя, була, насамперед, мемуаристом, тобто її твори ґрунтувалися на реальних фактах, подіях, свідком і учасником яких вона була. Як і Г. Успенський, письменниця зосередила увагу на вивченні життя селянина і його взаємин з інтелігентною людиною. Зближує нариси Алчевської з нарисами Г. Успенського також відкрита авторська позиція, публіцистичний пафос.

Дещо інший характер має нарис “Поранені в Харкові”, у якому розповідається про події 1877-1878 рр., під час російсько-турецької війни. Нарис присвячений життю звичайного міського госпіталю, у який щодня прибувають поранені. Стримано, неначе йдеться про хроніку подій, автор описує рутинну роботу, яку змушені виконувати сестри милосердя, підкреслюючи їх відповідальне і чуйне ставлення до поранених. Автор на прохання поранених пише листи до їх рідних, передає їх нехитрі почуття, що дозволяє йому дізнається про їх заповітні мрії, краще зрозуміти селянську психологію. Письменниця, яка бачила, як самовіддано жінки допомагають пораненим, ставить питання, кому її допомога може бути найбільш потрібна: інтелігентним хворим, офіцерам чи солдатам? ЇЇ симпатії на боці солдатів.

Жанр дорожнього нарису репрезентований двома творами: “Декілька днів у Москві в листопаді 1892 року” і “Паризька всесвітня виставка 1889 року”, які в Алчевської набувають нових рис. Вона не дотримується структури цього жанрового різновиду, що вже склалася на той час, а наповнює його елементами спогадів і публіцистичних роздумів. Нариси Алчевської відрізняються посиленим інтересом до внутрішнього світу персонажів, проникливим баченням життєвих явищ.

Ця особливість її таланту найбільш повно розкрилася в щоденнику “Півроку з життя недільних шкіл”. Нарис, присвячений проблемам освіти і методики, засвідчує, що його автор є талановитим літератором, який уміло використовує можливості свого хисту при створенні хроніки життя навчальної установи. Оповіданню властиві документальна точність, тонке розуміння людської психології, в ньому виявляються народницькі симпатії автора щоденника і його гуманистична позиція.

У п'ятому розділі “Епістолярна спадщина Х.Д. Алчевської” здійснено цілісний аналіз епістолярної творчості Алчевської і доведено, що вона має значну суспільно-культурну й художню цінність. Листи письменниці містять несуть різноманітну інформацію, роздуми, спостереження, сповідь, виражають емоції, відчуття, дають побутові і автобіографічні відомості, в яких виявляється безпосередність її світовідчуття. Алчевська в листах постає як мудра, високоосвічена людина, що на рівних розмовляє з великими сучасниками і користується їх пошаною. Листи Алчевської адресовані знайомим, а часто незнайомим людям, і, зрозуміло, не призначалися для публікації. Ідейно-художня вартість листів різна, проте їх загальна особливість - майже повна відсутність питань побуту, життєвих дрібниць. Вони присвячені, як правило, найважливішим проблемам педагогічної діяльності або суспільного життя країни.

Кращими зразками епістолярного жанру Алчевської є листи до письменників - Толстого, Достоєвського, Тургенєва, Успенського, в яких розкривається їх внутрішній світ, їх кращі людські якості, а також літературний талант Христини Данилівни. У листах до своїх кореспондентів Алчевська прагне вийти за рамки життєвого послання, обговорюючи з видатними сучасниками проблеми, які стосуються справи, якій вона служила, - освіта народу. Вона сміливо відстоює свою позицію з питань, які вимагали від неї чималої мужності. Це, насамперед, докори у зраді справи національної освіти й культури.

Доповнюють цей образ листи Алчевської до В.Г. Короленка, з яким вона листувалася з 1876 до 1913 рр.

Короленко з великим інтересом і увагою стежив за літературною й педагогічною діяльністю Алчевської та очолюваним нею колективом учителів-ентузіастів Харківської жіночої недільної школи. Він позитивно оцінив літературні читання, які Алчевська проводила в містах і селах. Листування Алчевської з Короленком дає змогу побачити, як в епістолярній формі вона змогла виразити не стільки особисті пристрасті, скільки суспільно важливі оцінки складних проблем духовного життя свого часу. Високий авторитет її адресата зумовив особливу довірчу інтонацію листів, оскільки вона писала людині, близькій їй своїми соціальними починами і розуміння тієї високої справи, якій вона посвятила своє життя. Писала Алчевська ще одному з своїх великих сучасників - А.П. Чехову. У відділі рукописів Російської національної бібліотеки зберігаються чотири листи Алчевської до Чехова і один лист Чехова до неї. Листування з Чеховим має значний інтерес для історика літератури, бо відкриває невідомі сторінки життя і творчості не тільки Алчевської, але й Чехова.

Особливу роль у духовному житті Алчевської відігравало листування з українськими письменниками - І. Франком, М. Павликом, О. Олесем. Її стосунки з діячами національних українських товариств, з діячами української культури інколи набували гостроти у зв'язку з різним розумінням мовної проблеми. Тим більш важливі були для неї контакти з видатними українськими письменниками, в спілкуванні з якими вона знаходила підтримку своїх просвітницьких зусиль. Алчевська надавала великого значення українській літературі в освіті народу, широко користувалася українською мовою в спілкуванні з учнями, проте з об'єктивних причин вести навчання рідною мовою не могла.

Отже, листи Алчевської - важливі документи епохи, в яких відбилися гострі соціально-політичні й культурні проблеми часу.

ВИСНОВКИ

В історію російської культури Х.Д. Алчевська ввійшла, насамперед, як педагог і громадський діяч, організатор шкіл для народу, популяризатор і інтерпретатор світової літератури. У свідомості своїх сучасників вона залишалася прикладом самовідданого служіння справі народної освіти, чим здобула пошану видатних діячів культури свого часу, які бачили в діяльності Алчевської реалізацію своїх задумів.

Дослідники, зосередившись на педагогічній діяльності Алчевської, фактично залишили поза увагою її літературну спадщину. Окремі автори висвітлювали тільки творчі взаємини Алчевської з видатними письменниками - І.С. Тургенєвим, Ф.М. Достоєвським, Л.Н. Толстим. Проте і для них головний інтерес представляли письменники-класики, а літературна діяльність Алчевської залишалася в тіні.

У дисертаційній роботі вперше розглядається Алчевська як письменник, вперше зроблено спробу дати цілісне уявлення про всю різноманітність її літературної спадщини. Докладно охарактеризовано естетичні погляди Алчевської, які формувалися під впливом ідей Герцена, Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова і реалістичної російської літератури. Дотримуючись принципів демократичної критики, письменниця акцентує увагу на ідейному змісті творів, на їх реалізмі і народності.

Хоча Алчевська аналізує твори як педагог, звертаючи увагу на їх виховне значення, проте одночасно вона оцінює їх і з естетичних позицій. Показовий вже зроблений нею вибір: для дослідження вона брала тільки кращі, вершинні твори російської і світової літератури. Не випадково її оцінки творів не викликали заперечень у видатних письменників-сучасників - Л. Толстого, Тургенєва, Достоєвського, І. Франка та інших. Незважаючи на те, що кінець ХІХ ст., позначений модерністськими пошуками форми, що відбилися в низці творів російської і світової літератури, вони залишилися поза увагою Алчевської, оскільки головною в її естетичному кредо була правда життя. Важливим внеском Алчевської в науку про літературу було вивчення читача з народу. Вона була одним із перших у Росії дослідників масового читача кінця ХІХ - початку ХХ століть і відобразила в своїх працях його духовний світ. Цей метод у літературознавстві набув визнання і одержав назву рецептивного. Книга “Що читати народу?” містила популярний аналіз великої кількості літературних творів, тому певною мірою її можна розглядати як адаптовану історико-літературну працю, в якій Алчевська постає педагогом і літературознавцем. У книзі література розглядається як дзеркало народного життя, твори, що вивчаються, постійно співвідносяться з життям народу, з його думками і сподіваннями. Її праці “Що читати народу?” і “Книга дорослих” стали підручниками з історії російської та української літератури, на яких виховувались покоління дітей бідноти.

Головна складова дисертаційного дослідження - аналіз мемуарів “Передумане і пережите”, яким належить чільне місце в літературній спадщині Алчевської. У роботі доведено, що вона як мемуарист орієнтувалася на “Былое и думы” Герцена, з якими її книгу зближує активна громадянська позиція, щирий біль за долю народу, віра в його майбутнє. Відповідно до принципів домінантного аналізу, запропонованими О.Б. Єсіним, у дисертації виділено такі проблеми: особливості жанрової структури, образ автора й образи видатних історичних осіб - письменників Л. Толстого, Достоєвського, Тургенєва, Г. Успенського. Сюжетним стрижнем твору Алчевської є історія розвитку недільних шкіл, з якою тісно переплітаються історично-біографічна й літературна теми: зустрічі й листування з письменниками, педагогічна діяльність, підсумки багаторічних роздумів про прожите життя.

Кращі сторінки мемуарів відтворюють яскраві й живі образи видатних російських письменників - Достоєвського, Тургенєва, Л. Толстого, Г. Успенського. Власні спогади письменників, доповнені листуванням з ними, надають мемуарам документальної точності і психологічної достовірності зображення. Алчевська як художник постає справжнім майстром літературного портрета.

Головний герой мемуарів - автор, який сприймає дійсність з певних ідейних позицій і є передовою людиною свого часу, що оцінює життєві явища з точки зору народних інтересів.

Мемуари Алчевської мають оригінальну жанрову структуру. Дотримуючись вже існуючих жанрових форм, Алчевська включає в текст щоденники, листи, нариси, літературні портрети, есе, некрологи, що було новим і незвичайним для російської мемуаристики.

У художній спадщині Алчевської помітне місце посідає нарис, представлений двома різновидами - нариси-спогади і дорожній нарис. Характерною особливістю нарисів є яскраві портретні зарисовки, вміння через деталі зовнішності розкрити внутрішній світ людини. Її описи близькі за своєю виразністю до кращих зразків цього жанру в літературі тих часів. Алчевська не тільки описує, але й передає свої відчуття від того, що зображується, наводить численні діалоги з дітьми й селянами. Оскільки в основі нарису лежить особистий досвід і особисті враження, позиція оповідача в усіх творах є позицією автора, представника привілейованого класу, який щиро співчуває народу і намагається допомогти йому. Подібно до Г. Успенського, Алчевська зосередила увагу на вивченні життя селянина і його взаємин з інтелігентною людиною.

Алчевська, як і багато письменників-народників, була прихильницею теорії малих справ, не мала своєї програми допомоги селянству, не викривала зловживання влади, та й сам державний устрій не ставила під сумнів. Проте точно зафіксовані й зображені картини селянського життя мають викривальний характер. У нарисах Алчевської художня і публіцистична основи перебувають у складній взаємодії, в якій прагнення до художнього опису, сюжетної завершеності, створення портрета поєднуються з соціальною проникливістю, правильним розумінням умов народного життя, зверненням до його больових точок.

Аналіз епістолярної спадщини Алчевської дозволяє зробити висновок про те, що вона була справжнім майстром цього жанру. Її листи з особистого послання перетворюються на документи суспільного й культурного значення. У них, як правило, немає нічого дрібного, побутового, а обговорюються проблеми, що стосуються справи, якій вона служить. Письменниця сміливо відстоює власну позицію з питань, що вимагали від неї часом мужності. Це, насамперед, стосується докорів в зраді справи української національної освіти й культури. У листах виявився не тільки критичний, публіцистичний, але й літературний талант Алчевської, що відзначали Л. Толстой, Тургенєв та інші її титуловані кореспонденти. літературний творчість письменниця

Характеристика Алчевської як письменника, автора нарисів, листів і особливо мемуарів “Передумане і пережите” свідчить про те, що вона мала неабиякий літературний талант і в своїй творчій діяльності прагнула до правдивого відтворення явищ життя і характерів людей, до простоти оповіді, до відбору найбільш точних і виразних засобів зображення.

Вперше введений у науковий обіг архівний та маловідомий матеріал значно доповнює наявні відомості про талант Алчевської як письменника, а також про літературний процес кінця XIX - початку ХХ ст.

Не буде перебільшенням сказати, що діяльність Алчевської як педагога, літературного критика й письменника відповідала завданню, що стояло перед всією російською літературою і літературною критикою, - виховувати народ у дусі гуманізму і загальнолюдських моральних цінностей.

ПУБЛІКАЦІЇ

Кузнєцова І.В. Творчість Т.Г.Шевченка в літературно-педагогічній діяльності Х.Д. Алчевської // Збірка наукових праць ІІІ Регіональної наукової конференції “Етнокультурні процеси на півдні України в ХІХ-ХХ ст.”. - Запоріжжя, 2000. - С. 120-123.

Кузнецова И.В. Иван Франко и Х.Д. Алчевская // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. - Вип. 1 (28) - Харків, 2001. - С. 100-104.

Кузнецова И.В. Х.Д. Алчевская и украинская культура // Вісник Сумського державного університету. - Cер. “ Філологічні науки. - Суми, 2001. - №8 (29). - С. 48-56.

Кузнецова И.В. Х.Д. Алчевская-мемуарист // Вісник Сумського державного університету/ Cер. “ Філологічні науки. - №3 (36). - Суми, 2002. - С. 143-147.

Кузнецова И.В. Жанровые особенности мемуаров Х.Д.Алчевской “Передуманное и пережитое” // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. - Вип. 2 (34) - Сер. “Літературознавство”. - Харків, 2003. - С. 78-81.

Размещено на Allbest.ru