Жанрово-стильові модифікації українського письменницького епістолярію другої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МАЗОХА Галина Степанівна

УДК 821.161.2 - 6.09

ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ МОДИФІКАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЕПІСТОЛЯРІЮ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

10.01.01 - українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор Кузьменко Володимир Іванович, Київський славістичний університет, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри теорії літератури та компаративістики

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Галич Олександр Андрійович, Луганський національний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка, завідувач кафедри української літератури

доктор філологічних наук Козачок Ярослав Вікторович, Секретаріат Президента України, головна служба регіональної політики, головний консультант-інспектор

доктор філологічних наук, професор Штонь Григорій Максимович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра української літератури та шевченкознавства

Провідна установа - Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України

Захист відбудеться „21" червня 2007 року о 10:00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульвар Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розіслано „19" травня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.О. Ткаченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Для осмислення історичного шляху вітчизняної літератури, її специфіки і всього багатства проявів та потенційних можливостей відкриття й дослідження епістолярію українського письменства має неабияке значення, як свідчення особисте, "зсередини", найменш підвладне кон'юнктурі й диктатові ситуацій, вільне від цензури, "не тільки зовнішньої, а й внутрішньої" Коцюбинська М. "Зафіксоване й нетлінне". Роздуми про епістолярну творчість. - К.: Дух і літера, 2001. - С.13.. Лист, з одного боку, є явищем життя, спонтанним виявом думки, людських почуттів і реакцій, звернений до конкретного адресата. З плином часу приватна кореспонденція набуває іншого звучання, багатозначності, чинник суб'єктивності відходить на другий план, і епістола починає самостійне життя, виступаючи свідком минулих подій, даючи змогу читачеві доторкнутися до історичної реальності, усвідомити її значно глибше.

У процесі вивчення епістолярного жанру за його багатовікову історію простежується декілька магістральних ліній: за традицією кореспонденцію письменника досліджували як біографічний документ Див., зокрема: Апт С.К. Письма Томаса Манна // Манн Т. Письма. - М.: Наука, 1975. - С.375-395; Галич О.А. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, генеза, перспективи. - Луганськ: Знання, 2001. - 246 с.; Геращенко О. Любовні листи Івана Мазепи до Мотрі Кочубеївни: До вивчення епістолярної стилістики початку XVIII ст. // Зб. Харківського історико-філологічного товариства. - Харків, 1994. - Т.3. - С. 127-136; Гудзій М.К. Невидані листи П.О.Куліша до Аксакових // Рад. літературознавство. - 1957. - №19. - С. 56-120 та ін., оскільки лист має здатність компенсувати різного роду документальні лакуни, руйнувати стереотипи, подавати об'єктивну інформацію про епістолярних комунікантів, оточення й добу. Біографічний підхід не виключав можливості критичного аналізу Див., зокрема: Античная эпистолография. Очерки /Отв. ред. М.Е.Грабарь-Пассек. - М.: Наука, 1967. - 284 с.; Гинзбург Л. Эвфемизмы высокого: По поводу писем людей пушкинского круга // Вопр. лит. - 1987. - №5. - С.199-208; Паперно И.А. Об изучении поэтики письма // Учен. зап. Тартус. ун-та. - 1977. - Вып. 420. - С.105-111; Передрієнко В.А. Приватні листи XVIII ст. /Підготовлено до видання В.А.Передрієнко; відпов. ред. М.А.Жовтобрюх. - К.: Наук. думка, 1987. - 173 с.. У таких працях творча індивідуальність письменників зазнавала всебічного аналізу, у них розкривалась єдність особистого й громадського, художнього й публіцистичного, морального й етичного начал.

Почасти приватні кореспонденції письменників ставали предметом історико-літературного потрактування Белунова Н.И. Искусство эпистолярия и художественное произведение // Русский язык в школе. - 1995. - №5. - С.77-82; Елина Е.Г. К теории эпистолярия // Поэтика и стилистика. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1980. - С.26-34; Елистратова А. Эпистолярная проза романтиков // Европейский романтизм. - М.: Наука, 1973. - С.309-351..

В умовах розбудови незалежної держави пожвавились творчі пошуки вітчизняних науковців у малодосліджених, досі маргінальних напрямах літературознавства. Зокрема, сферою активних студій став епістолярний доробок українських письменників-класиків. Оприлюднено скрупульозно зібрані й упорядковані листи адресантів як материкової України, так і діаспори. З'явилась низка спеціальних праць, у яких подано фактичні відомості про публіковані кореспонденції, хто й коли їх віднайшов тощо. Місце епістолярію в системі літературних жанрів, його специфіка, функції, а також перспективи розвитку постійно стають предметом наукових дискусій. Із досліджень зазначеного жанру в теоретичному аспекті можна виділити праці Л.Вашків, О.Галича, В.Дудка, М.Коцюбинської, В.Кузьменка, Ж.Ляхової, М.Назарука, ґрунтовний аналіз письменницьких епістолярних зібрань та їх значення для вивчення особи митця домінує в дослідженнях В.Галич, І.Забіяки, Т.Заболотної, В.Качкана, Л.Курило, Л.Морозової, В.Ткачівського, О.Фідкевич. Однак, попри наявність чималої кількості досліджень різного плану, український письменницький епістолярій, зокрема другої половини ХХ ст., потребує незаклішованої історико-літературної рецепції, адже !кожне зернятко фактичної інформації в таких справах посуває вивчення нашої літератури наперед" Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1986. - Т. 49. - С.462..

Дослідження письменницького епістолярію в системі літературних жанрів ускладнюється тим, що генологія в складі науки про літературу належить до однієї з найменш розроблених ділянок, хоча її науковий набуток досить вагомий. Центральні поняття генології (рід, жанр, вид, різновид, жанрова модифікація, система жанрів) та їх взаємозв'язки все ж залишаються семантично розмитими, не унормованими. Термінологічна плутанина, відсутність дефінітивної чіткості, паралельне вживання різних понять як контекстуальних синонімів - перманентні "хвороби" літературознавства й генології зокрема. Термінологічний хаос поглиблює також проблема авторських жанрових дефініцій, які не завжди виправдовують "жанрове очікування" читачів і часто репрезентують письменницьку позицію, яка не є адекватною усталеним дефініціям сучасної науки про літературу.

Пропоноване дослідження спричинене необхідністю комплексного й науково-об'єктивного вивчення українського письменницького епістолярію другої половини ХХ ст.; недослідженістю приватних кореспонденцій адресантів зазначеного періоду через їх розпорошеність, документально-художню неоднозначність і малодоступність; відсутністю наукових розвідок, у яких узагальнено зміни, привнесені часом у канони епістолярного жанру, а також необхідністю теоретичного потрактування сучасних явищ розмаїтості й оновлення індивідуальних стилів, жанрово-видової дифузії, генологічного взаємопроникнення та процесу трансформації класичних форм епістолярію: зображувально-виражальної пластики, модифікації інтелектуального й філософського начал тощо; недослідженістю естетичної та соціальної функцій листування, характеру ідентифікації дійсності, формальних і змістових особливостей письменницьких листів; відсутністю цілісної типології жанрово-стильових модифікацій письменницького епістолярію; прагненням активізувати використання здобутків зарубіжних і вітчизняних учених у сучасному науковому дискурсі.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дослідження жанрово-стильових модифікацій українського письменницького епістолярію другої половини ХХ ст. здійснювалось у межах комплексного плану науково-дослідницької роботи кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тема роботи скоординована на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" 18 грудня 2003 р. (протокол №5).

Мета роботи - проаналізувати жанрово-стильові модифікації українського письменницького епістолярію другої половини ХХ століття, залежно від його конститутивних ознак, у системі літературних жанрів, стильових організацій, у взаємозв'язку з дискурсом художньої словесності означеного періоду.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

визначити й систематизувати наукові підходи літературознавців у дослідженні письменницького епістолярію;

виявити жанрово-стильові домінанти й структурні компоненти приватних кореспонденцій митців;

обґрунтувати жанрову типологію письменницького листування;

дослідити взаєморецепцію автора з адресатами та проблему авторської свідомості в листуванні;

на базі конкретного текстуального аналізу дати характеристику основних жанрово-стильових модифікацій письменницького епістолярію;

проаналізувати приватну кореспонденцію українських письменників крізь призму епістолярної літературної критики та розкрити роль листування митців у літературному процесі другої половини ХХ ст.;

простежити вплив на структуру епістолярного жанру традицій українського епістолярію, творчого досвіду шістдесятників, літератури постмодернізму;

розглянути картину світу в епістолярній практиці українських письменників другої половини ХХ ст. в контексті деконструкції європейської культури як такої;

розкрити особливості й багатоаспектність синтезування як основу модифікації епістолярного жанру.

Об'єкт дослідження - опубліковане листування П.Тичини, М.Рильського, М.Бажана, Б.Антоненка-Давидовича, І.Багряного, В.Барки, У.Самчука, О.Гончара, Д.Нитченка, Віри Вовк, В.Безпалого, В.Дрозда, І.Світличного, В.Симоненка, В.Стуса, Гр. Тютюнника та інших адресантів у всіх його жанрових різновидах, оприлюднені та невідомі раніше кореспонденції інших українських письменників, що творили як в умовах підцензурної радянської дійсності, так і в діаспорі впродовж 60-90-х років ХХ ст. Автор дисертаційної роботи не мав на меті дослідити якомога ширший реєстр епістолярних творів означеного часу, а добирав типовий і показовий матеріал, який дав можливість описати специфіку епістолярного жанру й визначити його функції в літературному процесі названого періоду.

Предмет дослідження - жанрово-стильові модифікації епістолярію українських письменників другої половини ХХ ст. (трансформації, нововведення, різновиди художньої та естетично-світоглядної системи адресантів зазначеного періоду).

Теоретико-методологічні засади. З огляду на обсяг і неоднорідність першоджерельного матеріалу в роботі застосовуються типологічний, історико-генетичний, порівняльно-історичний, рецептивно-інтерпретаційний та естетичний методи дослідження, метод добору й систематизації матеріалу. Саме такий комплексний підхід дає можливість зробити всебічний аналіз епістолярної спадщини вітчизняних авторів, визначити жанрово-стильові модифікації письменницьких кореспонденцій.

Посутнє підґрунтя реферованої дисертації становлять праці зарубіжних дослідників, присвячені проблемам літературного процесу другої половини ХХ ст., питанням поетики, рецепції епістолярного жанру й стилю: М.Бахтіна, М.Бубера, Л.Гінзбург, Х.Геллерта, М.Епштейна, О.Єліної, Х.Ортеги-і-Гассета, І.Сікутріса, С.Скварчинської, В.Сметаніна, У.Тодда ІІІ, Г.Штайнгаузена та вітчизняних учених-літературознавців: В.Агеєвої, О.Астаф'єва, Л.Вашків, В.Галич, О.Галича, В.Гладкого, Л.Грицик, Р.Гром'яка, А.Гуляка, Т.Гундорової, В.Дончика, В.Дудка, М.Жулинського, Л.Задорожної, В.Качкана, Ф.Кейди, Ю.Коваліва, Я.Козачка, Ю.Корзова, М.Коцюбинської, Ю Кузнєцова, В.Кузьменка, Ж.Ляхової, О.Мушкудіані, М.Наєнка, М.Назарука, А.Погрібного, В.Святовця, Г.Семенюка, Г.Сивоконя, М.Сулими, А.Ткаченка, В.Ткачівського, М.Ткачука, П.Федченка, Л.Шевченко, Н.Шляхової, Г.Штоня, В.Яременка та студії інших науковців. Їхні праці стали теоретико-методологічною основою дисертації, сприяли забезпеченню комплексного підходу до об'єкта аналізу, а також виявленню концептуальних ознак письменницького епістолярію.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що епістолярна творчість українських письменників другої половини ХХ ст. і науково-рецептивний матеріал про неї вперше стали об'єктом спеціального дослідження.

Новизна отриманих результатів полягає також у тому, що:

- у роботі вперше в українській науці про літературу здійснено цілісний аналіз українського письменницького епістолярію другої половини ХХ ст.;

- простежено формування української епістолографічної думки в історії вітчизняного літературознавства;

- запропоновано нові інтерпретації багатьох кореспонденцій, які раніше не потрапляли в поле зору дослідників;

- визначено й схарактеризовано жанрово-стильову типологію та домінанти письменницьких листів;

- сформульовано авторську класифікацію жанрово-стильових модифікацій епістолярію за адресатно-рецептивним спрямуванням;

- схарактеризовано істотні особливості проблематики й поетики епістолярного жанру вітчизняних письменників.

Теоретичне значення дисертації полягає в методологічній синтетичності, різноплановості здійсненого аналізу, результати якого відкривають нові можливості для вивчення історико- й теоретико-літературних проблем, зокрема специфіки розвитку епістолярного жанру, формування сучасних підходів до рецепції прочитання листування загалом.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати сприятимуть розширенню проблематики подальших досліджень і можуть бути використані для створення нових монографічних праць, підручників та посібників з історії української літератури, культурології та інших галузей гуманітарних наук. Зроблені узагальнення можуть використовуватися під час викладання нормативних і спеціальних курсів історії української літератури та літературної критики, спецкурсів та спецсемінарів у вищих навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача. У дисертації враховуються досягнення науковців як минулого, так і сучасності. Водночас усі ідеї роботи, висновки та сформульовані концепції належать її автору. Будь-які форми використання досліджень інших літературознавців обумовлені відповідними посиланнями.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні її положення відображені в монографії та публікаціях, а також виголошені у формі доповідей на Міжнародній науковій конференції "Актуальні проблеми слов'янознавства" (Київ, 2003); Міжнародній науково-теоретичній конференції "Проблеми жанру, стилю, літературного напряму" (Запоріжжя, 2003); науковій конференції "Творчість Ольги Кобилянської: контекст, інтертекст, метатекст" (Київ, 2003); філологічному семінарі "Теоретичні й методологічні проблеми літературознавства" (Київ, 2003); Всеукраїнській науковій ювілейній конференції "Тарас Шевченко: Загальнолюдські та національні виміри творчості" (Київ, 2004); Міжнародній (35-й) науковій Шевченківській конференції "Тарас Шевченко і народна культура" (Черкаси, 2004); Міжвузівській науковій конференції "Творчість Олександра Довженка в контексті світової культури" (Київ, 2004); Міжнародній науковій конференції "Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації" (Київ, 2005); Всеукраїнській науковій конференції "Українське літературно-мистецьке Відродження 20-х років ХХ століття: питання стилю, проблематики, поетики, мови" (Черкаси, 2005); ІІ Міжнародній науковій конференції "Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ" (Ніжин, 2006); І Міжнародній науково-практичній конференції "Наука і технології: Крок у майбутнє" (Бєлгород, 2006); Міжнародній науковій конференції "Масова література: від давнини до сучасності" (Бердянськ, 2006).

Найважливіші положення дисертації також пройшли апробацію в курсі лекцій, прочитаних упродовж 2003-2007 рр. у Київському славістичному університеті та Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди.

Публікації. Основні наукові результати дослідження відображено у друкованих роботах; із них: монографій - 1, науково-документальних праць - 1, статей у наукових журналах і збірниках - 24, додаткових публікацій - 5 (загальний обсяг - 63.76 др. арк.).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (525 позицій), у тому числі архівних.

Загальний обсяг роботи - 395 сторінок (367 сторінок основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, сформульовано основні проблеми роботи та напрями їх розкриття, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено мету й конкретні завдання дисертації, основні теоретико-методологічні засади, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено форми апробації дисертаційного дослідження, вказано на його структуру та обсяг.

У першому розділі - "Письменницький епістолярій як теоретико-літературна проблема" - досліджено й систематизовано наукові підходи літературознавців до письменницького епістолярію, з'ясовано жанрово-стильові домінанти кореспонденцій, обґрунтовано жанрову типологію листування вітчизняних авторів і на конкретному матеріалі схарактеризовано істотні особливості проблематики й поетики епістолярного жанру.

У підрозділі 1.1. "Формування української епістолографічної думки: літературно-критичний контекст" здійснено рецепцію літературознавчих праць, розглянуто дискусійні проблеми історії та теорії епістолярного жанру.

Однією з перших епістолографічних студій в Україні стала праця Ф.Прокоповича, у якій дослідник зосередив увагу на залежності стилю листів від певних чинників, зокрема, від важливості справи, про яку йдеться в кореспонденції, та від адресата.

Українську історико-літературознавчу думку стосовно епістолярної спадщини репрезентують дослідження В.Гладкого та В.Святовця. В.Святовець найбільш обґрунтовано обстоює тезу про порівняльно-типологічний аналіз художніх творів та приватної кореспонденції письменників. Концептуальність у поглядах на рецепцію епістолярного жанру притаманна монографії Ж.Ляхової, яка на матеріалі приватних кореспонденцій Т.Шевченка обґрунтувала типологію листів. Однак поза увагою дослідниці залишилося вивчення кореспонденцій у контексті світової епістолярної культури. Певним здобутком епістолографії стало літературно-критичне дослідження Ю.Шереха, у якому підкреслюється необхідність вивчення специфіки епістолярію як літературного жанру, а саме такого статусу йому надає вчений.

До висвітлення проблеми функцій письменницьких листів в українському літературному процесі кінця ХІХ - початку ХХ ст. у контексті українсько-російських культурних зв'язків звертається В.Дудко, який обумовлює розгляд приватних письменницьких кореспонденцій не стільки в аспекті їх зв'язку з художньою творчістю, скільки в якості історико-літературного джерела.

З 90-х років ХХ ст. пріоритетним для багатьох епістолографічних студій стає комплексне вивчення жанру. Зокрема, М.Назарук одним із перших в українському літературознавстві досліджує кореспонденції кінця ХVІ - початку ХVІІ ст., визначає місце й значення, суспільно-естетичну функцію листування зазначеної доби, його різновиди, здійснює ґрунтовні висновки щодо поетики жанру в компаративному плані.

Ґрунтовністю позначені праці Л.Вашків та В.Ткачівського, І.Забіяки, у яких розглядається специфіка епістолярного жанру кінця ХІХ - початку ХХ ст. Л.Вашків комплексно осмислює письменницький епістолярій помежів'я століть, визначає особливості культурно-історичної парадигми епістолярної літературної критики. Дослідниця посутньо обґрунтовує жанрові різновиди літературно-критичних оцінок у листах, зокрема лист-рецензію, лист-огляд. Її ідеї знайшли розвиток у дисертаційних роботах Т.Заболотної та О.Фідкевич. В.Ткачівський аналізує німецькомовну епістолярну спадщину І.Франка під кутом комплексної концептуальної рецепції цілісної проблемно-естетичної орієнтації в контексті українсько-німецько-австрійських літературних та суспільно-культурних зв'язків. І.Забіяка розглядає листування В.Горленка як історико-культурологічне джерело, акцентує на необхідності літературної критики та теорії дослідження епістолярію.

Значним здобутком у вивченні приватних письменницьких кореспонденцій стала праця В.Кузьменка, у якій уперше концептуально здійснено цілісний історико-літературний аналіз приватного листування вітчизняного письменства періоду 20-50-х років ХХ ст. як специфічного явища; розкрито сутність і функції епістолярію в літературному процесі тоталітарної доби; обґрунтовано новий підхід до жанрової концепції епістоли як до поліфонічного жанрового утворення (літературного та історіографічного вияву одночасно). Конструктивною в цьому разі є позиція дослідника щодо можливості вивчення епістолярного масиву не так у плані фактографічному, як у психологічному та естетичному.

Широким спектром поставлених проблем відзначається праця М.Коцюбинської, у якій пропонується нова методологія прочитання епістолярію. Нагромадивши значний теоретичний матеріал, дослідниця спростувала уявлення про бідність українського епістолярію, здійснила теоретичні узагальнення жанрових різновидів письменницьких кореспонденцій. Літературознавчі розвідки А.Крата, В.Соболь та ін. дали підстави зробити висновок, що їхні епістолографічні студії стосуються швидше формулювання проблем (побіжно окреслюють жанрово-стильові, проблемно-тематичні особливості кореспонденцій того чи іншого письменника), ніж їхнього розв'язання, окреслення низки питань, а не узагальнень.

У реферованому підрозділі наголошується, що наукові розробки епістолярного жанру відзначаються широким діапазоном: від класифікації жанрових різновидів до комплексного дослідження специфіки листування та його функцій в українському літературному процесі.

У підрозділі 1.2. "Жанрово-стильові домінанти письменницького епістолярію" проаналізовано еволюцію епістолярного жанру в тісному взаємозв'язку з основними етапами історико-культурного розвитку, визначено й схарактеризовано жанрово-стильові домінанти приватних кореспонденцій вітчизняних письменників.

Найбільш усталеним в епістолографії є твердження про те, що листи окремих періодів ідентифіковані певними особливостями (І.Паперно, М.Коцюбинська, В.Кузьменко), змішування яких або підкреслення їх як універсальних не може принести користі (В.Сметанін). Аналіз еволюції приватного листування засвідчує його мінливість, здатність до перетворення і дає підстави дисертанту обстоювати позицію, що однією з домінантних рис кореспонденцій є протеїчність. Епістола завжди, зокрема щоразу в нових історичних умовах, певному часопросторовому континуумі - зовсім інша, тобто відносно сталий набір ознак, які визначають жанрово-стильову домінанту кореспонденції і є доконче необхідними для її існування, за певних обставин може зазнавати змін, модифікуватись. Останнє обумовлено як своєрідністю творчої манери автора, так і змінами, привнесеними певною епохою та національною специфікою Див., на приклад: Степанов Н.Л. Дружеское письмо начала ХІХ века // Поэты и прозаики. - М.: Наследие, 1966. - С.66-90; Тынянов Ю.Н. Литературный факт //Тынянов Ю.Н. Поэтика, история литературы и кино. - М.: Сов.писатель, 1977. - С. 255-270; Тодд У.М. Дружеское письмо как литературный жанр в пушкинскую эпоху /И.Ю.Куберский (пер. с англ.). - СПб.: Академ. проект. - 1994. - 207 с..

Виявлення домінантних рис приватних письменницьких кореспонденцій вимагає з'ясування стильових особливостей листа. Посутніми є дослідження, присвячені аналізу стильових особливостей епістоли. Окрема група науковців на підставі функціональних ознак поряд із художнім, офіційно-діловим, науковим виокремлює епістолярний стиль (Т.Винокур, Л.Гінзбург). Інша група вчених стверджує, що листи "обслуговуються" стилем, який найбільше відповідає меті висловлювання. Зокрема, А.Гвоздєв відзначає, що діловий тип листів використовує діловий стиль, а побутові кореспонденції ідентифікують живу розмовну мову. Л.Кецба, поділяючи епістоли на особисті та ділові, зазначає, що приватні кореспонденції вміщують листи побутові, написані розмовним стилем, і листи письменників, написані художнім стилем, а все це разом узяте утворює епістолярний стиль. Конструктивною в цьому разі видається позиція В.Кузьменка, на думку якого тканина кожної кореспонденції зіткана з кількох стилів мови. Через те з терміном "епістолярний стиль" можна погодитись лише за умови, якщо комплекс різних стилів прийняти за одне ціле.

На погляд автора дисертації, функціональні стилі не утворюють замкнутих систем, а перебувають у живому співвідношенні, взаємодії. Це дає підстави констатувати, що в листі існує одночасно декілька стилів, які почергово змінюють або навіть "перебивають" один одного.

Дисертантом виокремлюється діалогізм як одна з основних домінант епістоли. У роботі відзначається, що принципи побудови листа як моделі діалогу в кореспонденціях проявляються на різних рівнях: від способу обміну інформацією, співзвучності ідей, прозорих чи прихованих натяків - до прийомів композиції та стилю. Водночас дисертантом з'ясовується, що кореспонденція, маючи ознаки діалогу, разом із тим відрізняється від нього. По-перше, лист - це письмова форма комунікації і тому є менш спонтанним утворенням порівняно з усним мовленням. По-друге, епістола, як правило, - це синтез елементів різних функціональних стилів, а не просто розмовна мова. Це своєрідний дистанційний діалог, у якому автор і адресат "розведені у просторі й часі"(Н.Бєлунова).

Серед домінантних рис епістолярного жанру виокремлюють художність кореспонденції, мотивуючи це тим, що її автором є творча особистість. В.Кузьменко вважає, що написання приватного листа є творчим актом, особливо, коли йдеться про листування письменників. С.Скварчинська мотивує можливість художнього модусу епістоли тим, що вона є своєрідною творчою маніфестацією життя Skwarczynska Stefania. Teoria listu. - Lwow, 1937. - P. 41.. Ця думка суголосна з твердженням Т.Гундорової та М.Коцюбинської.

М.Наєнко стверджує, що "повне значення слова "художність" стосовно листа застосовуватись не може. На переконання дослідника, кореспонденція "є тільки джерелом інформації, викладеної часом з художнім хистом і з певними, навіть конспіративними, завданнями" Наєнко М.К. Інтим письменницької праці: З лекції про специфіку художньої творчості. - К.: Педагогічна преса, 2003. - С.192.. Полемізуючи з автором "Інтиму письменницької праці", дисертант доводить, що приватні кореспонденції людей, причетних до художньої літератури, мають естетичну цінність, оскільки їхнє листування і є почасти відбитком настрою, результатом імпровізації, своєрідним творчим полігоном, на якому апробовуються (бодай ескізно, фрагментарно) інтерпретаційні моделі прозописьма адресанта.

У реферованому підрозділі обґрунтовується відмінність між побутовими й художніми листами, наводяться аргументи окремих дослідників, зосібно Н.Ковальової, яка відзначає, що в художній кореспонденції наявні структурно-змістові ознаки літературного твору. Художній лист являє собою самостійне ціле як завершений текст: у ньому наявний сюжет, оформлений як прозова або поетична структура, пов'язана з різними родами, жанрами й жанровими модифікаціями. Як художній твір означена кореспонденція має заголовок, може мати підзаголовок, присвяту, епіграф. Заголовок ідентифікує основну тему або проблему твору, може представляти сюжетну перспективу твору тощо.

Концептуальність у міркуваннях зауважуємо в працях Н.Бєлунової, яка виокремлює три головні відмінності між побутовими й художніми листами. Перша полягає в тому, що художній лист по-іншому ідентифікує дійсність; друга - у тому, що приватна побутова кореспонденція є більш ситуативною порівняно з художнім листом. Останній певним чином узагальнює, типізує дійсність, а побутова епістола переважно "прив'язана" до ситуації. Третя відмінність зводиться до того, що в побутовому листі автор і адресат - конкретні особистості, а в художньому - здебільшого плід фантазії, образи вигадані, узагальнені, до певної міри типізовані.

Отже, в обох жанрових різновидах кореспонденцій проявляються різні типи мовних контактів та різна комунікативна мета. Побутовий лист переважно розрахований на конкретного й добре знаного адресата. Художній лист зорієнтований на масового читача, і його головна функція - естетична. Ідентичні міркування зустрічаємо в епістолографічній студії Т.Ковальової, на думку якої, головне призначення листа в літературі - апеляція до сфери почуттів і духовного осердя в людині, виховання художнього смаку, інтелектуально-емоційно-естетичний вплив, якщо під впливом розуміти адекватно сприйняті реальним реципієнтом справжні наміри автора-письменника.

У певний спротив тезі Н.Бєлунової та Н.Ковальової, які в якості визначальної функції побутового листа називають комунікативну (функція спілкування), ми акцентуємо увагу на тому, що в даному випадку йдеться не про лист як такий, а про кореспонденцію письменника, який у максимально відвертій, іноді високоемоційній формі порушує важливі проблеми не тільки особистого, приватного, а й соціального, політичного та літературного характеру. У кращих своїх зразках листи вітчизняних майстрів художнього слова другої половини ХХ століття відзначаються широтою охоплення суспільно-політичних та художньо-творчих питань, глибиною психологічного аналізу навколишнього життя, літературних явищ, розмаїттям вражень, думок і почуттів. У них здебільшого немає властивого для мистецтва художнього узагальнення, але є безпосередність світовідчуття, що ставить читача віч-на-віч з інтимними думками, почуттями й настроєм письменника.

Отже, художній лист - образне ціле, а побутова кореспонденція, що узагальнює життєвий факт, лише наближається до художнього твору. І чим глибше індивідуально-особистісний план набуває в епістолярному тексті загальнолюдського значення, тим помітніше побутова кореспонденція наближається до художнього твору.

Письменницький лист приваблює реципієнта не тільки і не стільки власне інформацією, а радше художньою ідентифікацією авторської особистості. Прагнення до вияву власної індивідуальності покликало свого часу до життя лист-сповідь, метою якого стала потреба авторського катарсису швидше перед самим собою, аніж перед адресатом. Чи не звідси бере початок твердження, що за листами можна найкраще зрозуміти автора, підсумоване відомою сентенцією Ж.-Ж.Руссо: у листі йдеться не про те, аби щось повідомити, а щоб висповідатися. Отже, кореспонденції розкривають приховане від усіх єство письменника, оголюючи найпотаємніші сторони його душі і розуму (Б.Модзалевський). Корпус приватних листів краще, ніж будь-який інший матеріал, дає змогу читачеві скласти про письменника, якого він не знає особисто, певне і яскраве уявлення, відчути сутність його особистості, зрозуміти психічний, внутрішній світ, світовідчуття й душевний настрій, увійти ніби в безпосереднє, інтимне спілкування. Ю.Шерех вважає, що "лист є портрет". Однак згадане твердження вимагає кореляції: лист ідентифікує як особу автора тексту, так і адресата.

У реферованому дослідженні акцентується увага на тому, що автентичність образу автора листа не лежить на поверхні тексту. Адекватний портрет адресанта може бути ідентифікований реципієнтом тільки за умови уважного прочитання кореспонденції без абсолютизації кожного слова і "кожної миттєвої реакції, зумовленої побутовою і психологічною конкретикою" Коцюбинська М. "Зафіксоване й нетлінне". Роздуми про епістолярну творчість. - К.: Дух і літера, 2001. - С. 25.. Суголосною видається думка Л.Гінзбург, яка акцентує на тому, що в листі важливою є питома вага живого слова письменника, механіка його теоретичного висловлювання.

Дисертант, ураховуючи всі попередні літературознавчі студії над письменницькими кореспонденціями, обстоює тезу про те, що лист був і залишається доволі універсальною мистецькою формою для репрезентації внутрішнього світу автора. Через те домінанта приватного письменницького листування полягає в можливості творчої та психологічної інтроспекції епістолярних комунікантів.

Для подальших наукових спостережень особливу вагу має висновок про те, що домінантною функцією письменницького листування є комунікативна, а як вторинні виступають пізнавальна функція та функція впливу на реципієнта. Залежно від типу листа, індивідуальності адресанта й отримувача кореспонденції означені функції можуть розподілятися по-різному. Пізнавальна проявляється не тільки як функція повідомлення, але і як функція самопізнання особистості. Інтроспекція особистості ідентифікується і в спілкуванні, й у впливі на адресата, які в епістолярному стилі ніби супроводжують, "оркеструють" провідну "тему спілкування".

Слушним є твердження, що стиль приватних кореспонденцій обов'язково пов'язаний із літературними стилями доби. Кожна епоха виробляла свій стиль, свої вимоги до епістолярного етикету. Адже будь-який жанр не залишається незмінним. У процесі свого розвитку він конденсує той лексичний, синтаксичний і стилістичний матеріал, який ще не увійшов до системи художніх засобів письменства, залишився поза ним. Таким чином відбувається безперервна взаємодія між художньою літературою, літературною мовою й іншими лінгвістичними структурами побутової, публіцистичної, епістолярної мови.

У реферованому підрозділі з'ясовано, що: епістолярна творчість письменників має естетичну вартість, оскільки в ній трансформовані індивідуальність та своєрідність творчих людей; стиль приватної кореспонденції безпосередньо пов'язаний із літературними стилями доби, оскільки кожна епоха накладала свій відбиток на написання кореспонденцій; лист письменника постає як одна із форм самовираження особистості; епістолярій вітчизняних письменників позначений прагненням вийти за вузькі межі інформативно-побутового листа, пошуками нових жанрових і стильових засобів.

Підрозділ 1.3. "Жанрова типологія приватної письменницької кореспонденції" присвячено з'ясуванню жанрової структури епістолярних діалогів, класифікації жанротворчих факторів письменницьких листів.

Основне призначення кореспонденцій - проінформувати про якусь певну подію або висловити свої почуття адресату, або поєднати те й інше. Коло питань, подій, про які йдеться в кореспонденції, може бути широким і вузьким, дуже важливим і менш значним. Усе це залежить від багатьох чинників: літературного таланту наратора, його суспільного становища, а також від особистості адресата, уподобань та зацікавлень останнього.

Переважна більшість дослідників (О.Єліна, Т.Зоріна, Н.Ковальова) відзначають, що лист поліфункціональний. Як правило, у науковій літературі виділяють п'ять функцій епістолярного тексту: комунікативну, інформативну, прагматичну, експресивну, фатичну. Листи письменника є прикладом реалізації одночасно кількох функцій. Це засвідчують кореспонденції українських письменників другої половини ХХ ст.

Упродовж століть склалася п'ятикомпонентна структура листа, яка в класичному варіанті передбачала звертання-привітання, домагання прихильності, розповідь, прохання, закінчення-прощання. Кожна епістола повинна була містити хоч би два з означених компонентів, включаючи й обов'язкові змістові формули, які композиційно входили в лист.

У дисертації підкреслюється, що перелічені складові є традиційними для означеного жанру в цілому, проте в такій класичній формі зустрічаються нечасто. У різних варіантах поділу листа (латинські настанови, схема Еразма та ін.) незмінними залишаються лише три: вступ (прескрипт), основна частина (розповідь) і закінчення (клаузула).

Типи звертань та їх функції певною мірою обумовлюються сферою спілкування, приналежності листа до певного функціонального стилю, а також жанру. Аргументованим видається твердження К.Ленець, яка вважає, що "епістолярне обрамлення залежить від ситуації та настрою автора в момент написання листа, взаємин з адресатом, мети послання. Неабияку роль відіграють при цьому загальна обстановка, дух часу, існуючі традиції" Ленець К.В. "Друже мій єдиний!..." (Початкова формула-звертання в листах Т.Шевченка) //Культура слова. - 1989. - №37. - С.38..

Процес темоутворення являє собою доволі складне явище, оскільки, реалізуючись у різних жанрах по-особливому, визначається при цьому зовнішніми, позатекстовими факторами. Цілком очевидно, що жанр листа має свої принципи відбору інформації. Вони можуть бути як загальними для жанру в цілому, так і частковими, характерними для епістолярію конкретного письменника. Загальні принципи формування тематики листа пов'язані з його дотичністю в ту чи іншу літературну епоху з іншими жанрами, з тим, чи є останній "документом" або "літературним фактом" (Ю.Тинянов). На тематику кореспонденції накладають свій відбиток і загальні тенденції розвитку певної історичної доби. Безпосередня орієнтація на адресата і потенційно на широке коло читачів також є одним із основних факторів, що впливають на принципи відбору інформації в кореспонденціях вітчизняних адресантів другої половини ХХ ст. Тематика також формується в їхніх епістоляріях відповідно до загальних для жанру письменницьких листів принципів їх утворення. Дисертантом виокремлюються найважливіші фактори, що мають вплив на відбір змісту в кореспонденціях українських письменників другої половини ХХ ст., серед яких:

традиції вітчизняного письменницького епістолярію;

тенденції та особливості розвитку літератури другої половини ХХ ст. (особливості жанрової системи, концепція особистості, співвідношення понять "особистість", "світ");

естетична принада в епістолах вітчизняних письменників, що обумовлюється як особливостями поетичного обдарування авторів кореспонденцій, так і специфікою та становищем листа в ієрархії літературних жанрів другої половини ХХ ст.

Автором дослідження обґрунтовується твердження, що діалогічна структура й поліфонізм листа визначають співіснування різнотем'я в межах однієї кореспонденції. Усе це сприяє охопленню якнайширшого кола проблем і створює особливу поліфонічність епістоли.

Дисертант акцентує увагу на тому, що паратактична структура листа є наслідком декількох факторів. З одного боку, кореспонденція могла писатися поспіхом, або автор відволікався іншими справами. З іншого - адресант прагне охопити якнайширше коло подій та явищ, які мають місце не лише в особистісному житті, а й у літературі, у навколишньому світі. І це зрозуміло, адже епістолярний жанр відзначається широтою охопленого матеріалу, ідентифікує природний хід думок автора, іноді фіксуючи їх цілий каскад.

Вільний виклад матеріалу в листах письменників супроводжується наявністю елементів (способів) їх упорядкування. До них ми відносимо перехідні фрази (запитальні, спонукальні, обмежувальні), афоризми, емоційні асоціації в метафорах, порівняннях, епітетах.

Адресат у листах займає особливу позицію, і залучення його до нарації є визначальним у приватних кореспонденціях. Слушним визнаємо концепт В.Халізєва про те, що "співвіднесеність і зміна носіїв мовлення, а також ракурсів бачення ними оточення і самих себе… незмінно актуалізується в тих випадках, коли у творах наявні різномовність і багатоголосся, коли автором фіксується різноманітна манера мовлення і відбиті в них типи свідомості" Хализев В.Е. Теория литературы. - М., 1999. - С. 14.. Це стосується й різновиду листа, який являє собою не тільки окрему репліку, але одночасно й модель усього діалогу в цілому (І.Паперно).

В епістолярних текстах можна розрізнити позицію автора (відправника), читача (адресата) і, врешті, позицію третьої особи, про яку може йтися в листі. Їх співвідношення може бути різним, але вони завжди залежать від волі автора листа й часто від того, кому адресовані. Водночас у письменницьких кореспонденціях, як і в будь-якому іншому мистецькому творі, може проявлятися як зовнішня, так і внутрішня позиції автора, а також можливе їх поєднання. При цьому принципово важливим є залучення позиції адресата до структури епістоли.

На конкретних прикладах дисертант ілюструє, що листи вітчизняних письменників поєднують у собі необмежені пізнавальні можливості та поглиблений інтерес до внутрішнього життя людини. Через те поліфонізм у їхніх кореспонденціях є однією з істотних ознак. В епістолах можуть співіснувати декілька позицій співрозмовників, рівноправних стосовно авторської, а іноді вони навіть можуть вступати в полеміку з авторською.

У другому розділі - "Відображення літературного процесу в приватному листуванні письменників" - досліджується проблема взаєморецепції автора з адресатом та проблема авторської свідомості в листуванні; на матеріалі приватних кореспонденцій українських письменників другої половини ХХ ст. подається характеристика основних жанрово-стильових модифікацій письменницького епістолярію, пропонується новий підхід до розгляду багатофункціональних листів.

У підрозділі 2.1. "Взаєморецепція з адресатами та проблема авторської свідомості в епістолярії" вказується, що однією з визначальних особливостей листа є його адресування певній особі. І якщо адресат не включився в комунікативний процес, то останній не може існувати. Адже доцільність будь-якого висловлювання, повідомлення визначається його спрямованістю на реципієнта. Усі види і концепції адресата визначаються тією сферою людської діяльності й побуту, до якої належить певне висловлювання, кому воно адресоване, як відправник уявляє і відчуває своїх адресатів, яка сила їхнього впливу на адресанта, а відповідно й на композицію.

Аналіз приватних кореспонденцій П.Тичини, М.Рильського, М.Бажана, Б.Антоненка-Давидовича, І.Багряного, В.Барки, У.Самчука, О.Гончара, Віри Вовк, В.Безпалого, І.Світличного, В.Симоненка, В.Стуса, Гр.Тютюнника та ін. дав підстави констатувати, що листування є творчістю не тільки індивідуальною, а й спільною також, оскільки автор кореспонденції завжди має на увазі особистість адресата, свої з ним стосунки, враховує його зацікавлення, погляди і т. ін. Через те листи однієї й тієї ж особи до різних кореспондентів пишуться по-різному. Вони відрізняються за тематикою, стилем і навіть за тоном нарації. Незважаючи на те, що адресат кореспонденції не присутній під час її написання, його образ впливає на мотивацію, наміри автора епістоли, мету висловлювання.

Заслуговує на увагу також думка про те, що в епістолярному процесі людина позачергово виконує одну з ролей обох дописувачів: адресанта, який створює текст листа, та адресата, на якого ця дія скерована. За термінологією Є.Бенвеніста, це "кореляція за сугестією", тобто учасники епістолярного спілкування стають суб'єктами та об'єктами позачергово. Дисертант обґрунтовує тезу про те, що об'єкт висловлювання може, так би мовити, персонально збігатися з тим чи з тими, кому відповідає висловлювання. У побутовому обміні листами - це персональний збіг: той, кому я відповідаю, є і моїм адресатом, від якого я чекаю відповіді, або, у будь-якому випадку, активного відповідного розуміння. Але у випадках такого персонального збігу одна особа виконує різні ролі. Автор, будуючи свої висловлювання, прагне визначити й випередити подумки той вплив, який має висловлювання на дописувача. Урахування адресата й упередження його реакції часто буває багатостороннім, таким, що вносить своєрідний внутрішній драматизм у висловлювання (у деяких видах побутового діалогу, у листах, автобіографічних та розповідних жанрах), гострий, але більш зовнішній характер мають ці явища в риторичних жанрах.

Дисертант наголошує на різних проявах адресації, зокрема при встановленні письмового контакту між двома індивідами їхні стосунки бувають симетричними або асиметричними (В.Ткачівський). Симетричними вважаються такі зв'язки, при яких партнери почувають себе рівноправними щодо обговорення спільних тем, уживання певних слів, визначення напрямів комунікації тощо. При асиметричних стосунках партнери є нерівноправними стосовно означених пунктів.

У реферованому підрозділі акцентується на тому, що епістолярна контактність - явище складне й неоднозначне. Конструктивними в цьому плані видаються позиції В.Кузьменка, М.Коцюбинської, Є.Наумова та Л.Гінзбург, на переконання яких, адресант ніколи не буває звернений до свого реципієнта всіма сторонами своєї особистості (В.Кузьменко), оскільки це неможливо в принципі (Є.Наумов). У сприйнятті кореспондентами один одного через листи неабияку роль відіграє налаштування адресанта на певний регістр нарації, його внутрішній стан, який залежить від потреби в обопільному спілкуванні з конкретним реципієнтом.

В епістоляріях О.Гончара, І.Багряного, У.Самчука, Віри Вовк, І.Світличного, В.Стуса, Гр.Тютюнника розходження в позиціях з адресатами спостерігається особливо виразно, коли письменники рідко зустрічались або довго не бачилися, через те чим частішим і неформальним є їхнє безпосереднє спілкування, тим вони й у листуванні стають ближчими, зрозумілішими й відвертішими. Утім, приватних листів, які б мали винятково дружній або інтимний характер, принаймні оприлюднених нині, дуже обмаль. Значно більше кореспонденцій, що вміщують важливі судження про поточний літературний процес, конкретні тогочасні видання. Через те в листах українських письменників материкової України чи діаспори часто могли виникати запальні суперечки. Однак пристрасне відстоювання учасниками листовних диспутів своїх інтересів, уподобань, висловлювання власної думки, що могло йти врозріз із позицією адресата, не виключало поважного, почасти пієтетного ставлення до епістолярного візаві.

Зауважимо, що коли йдеться про свободу вислову - усного, писемного й друкованого, - то українська еміграція була в незмірно вигіднішому становищі. Через те письменники, які проживали за межами України, мали змогу широко й розкуто оприлюднювати власні уподобання, переконання, свою неповторно-індивідуальну причетність до України та світу, що вони активно й робили. Завдяки цьому можемо твердити, що українська діаспора істотно збагатила національну духовність у ділянці "людського документа": мемуаристики, листування.

У цей же період у материковій Україні щоденникові нотатки й спогади знищувалися й вироджувались як жанр, а листи зводилися до ділового побутового мінімуму, та ще й часто-густо недоговорюваного. Чим щиріше було сповідальне слово, коли людина залишалася наодинці з пером та папером, тим ймовірнішою була можливість потрапити до тюремної камери.

Дисертант наголошує на тому, що образ дописувача в кореспонденції - проблема багатоаспектна. Вона пов'язана як із предметом епістолографії, так і з питаннями психології творчості та рецепції. Отже, проблема взаєморецепції з адресатами тісно пов'язана з психологічним типом особистості й жанровими уподобаннями учасників епістолярних діалогів. В одних адресантів усе приковане лише до власних почуттів, настрою, до найменших порухів душі, а в інших внутрішній світ майже завжди підтекстуально прихований від адресата. Про настрої і почуття йдеться дуже мало, про це свідчать тільки ненароком кинуті фрази.

У реферованому підрозділі аналізуються приватні кореспонденції українських письменників другої половини ХХ ст., у яких висловлені роздуми про художню творчість, тенденції її розвитку. Такі листи мають найбільше значення, оскільки дають змогу читачеві увійти і в психологію творчості, і в перипетії мистецького штибу. Водночас своїми листами письменники творять цікаві для аналізу та рецепції епістолярні блоки, що єднаються між собою в "цілісний текст листування" (Є.Наумов).

Аналіз українського письменницького епістолярію засвідчує, що листи новітньої доби подолали вузькість і замкнутість сфери приватного документа, перестали жити тільки своїм камерним життям, стали не тільки формою самопізнання, самовираження особистості, а формою освоєння дійсності. Таким чином, приватні кореспонденції вітчизняних письменників адекватно ідентифікують історико-літературний процес другої половини ХХ ст.

У підрозділі 2.2. "Жанрово-стильові модифікації листування ув'язнених письменників" аналізується епістолярний доробок письменників-в'язнів, що займає значне місце в письменницькому епістолярії другої половини ХХ ст. як за обсягом, так і за масштабами хронологічного охоплення та важливістю порушених проблем, і є унікальним явищем в історії епістолярної культури.

Проаналізоване дисертантом листування І.Світличного, В.Стуса, В.Марченка, Є.Сверстюка та інших в'язнів сумління експонує не лише письменницьку епістолярну манеру, а й їхню орієнтацію на культурну європейську традицію. Означені кореспонденції, у яких переплелися полемічні інтерпретації з художніми образами, темами, сюжетами, входять до контексту загальнолюдського культурного діалогу, який залишається і понині майже недослідженим у науці про літературу.

З'ясування жанрово-стильових модифікацій епістолярію письменників-в'язнів споріднене з висвітленням діалогу, особливо в перспективі буберівського уявлення про світ як "про живий вселенський діалог, який уже давно розпочався і продовжується" Бубер М. Два образа веры. - М.: Аст, 1995. - С. 9.. Твердження про діалогічну природу людського буття дуже близькі до розуміння того, що творча свідомість кожного індивідуума вливається у світовий діалог і що самим фактом такого включення особистість стає ближчою до істини. Для письменників істина діалогу як цілого превалює над окремими репліками, і така думка відповідає буберівському уявленню про недоступність істини відстороненій людині, як би глибоко остання не концентрувалася в ній самій. Істина - не підсумок суперечки, де кожний відстоює власні переконання, вона народжується у стосунках "Я - Ти", у світлі зустрічі людини з іншим існуванням, власне в діалозі особистість набуває свого "Я", світосенсу і своєї долі.