Українська література другої половини ХХ століття в біблійному інтертексті (на матеріалі творчості В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

УДК 821.161.2 - 3.09:22 + 929 [Дрозд, Іваничук, Мотрич]

Українська література другої половини Хх століття в біблійному інтертексті (на матеріалі творчості В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич)

10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Новікова Ганна Анатоліївна

Харків 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться 11 грудня 2007 року о 13°° годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. № 216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 215-В.

Автореферат розісланий 8 листопада 2007 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Тищенко

АНОТАЦІЯ

Новікова Г.А. Українська література другої половини ХХ століття в біблійному інтертексті (на матеріалі творчості В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич). - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. - Харків, 2007.

Дисертацію присвячено проблемі вираження домінантних проявів біблійного інтертексту у творчості В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич, виявленню їх функціональних та естетичних особливостей. У роботі здійснюється спроба з'ясувати категоріально-термінологічний апарат, відповідний вимогам сучасного дослідження літератури, вивчити теоретичні передумови появи терміна “інтертекстуальність”, виявити типологію біблійних інтертекстуальних модифікацій літературних творів другої половини ХХ століття, позначити причини інтересу до біблійної тематики в літературній свідомості від давнини до сучасності. У дисертації схарактеризовано категорію інтертекстуальності та подано її уніфіковану класифікацію. З'ясовано особливості специфіки використання авторами Біблії як джерела ідей літературних пошуків, розглянуто їхній художній доробок у його співвідношенні та взаємодії з Біблією. У роботі виявлено біблійні видозмінені цитати, парафрази, пародії, точкові цитати, ремінісценції, алюзії, невеликі інтексти зі Святого Письма, які інтерпретуються відповідно до авторського світобачення, до тих завдань, які поставили перед собою письменники під час творення образів-прототипів, для поліфонічного діалогу з читачем.

Ключові слова: біблійний інтертекст, інтертекст, інтертекстуальність, діалог.

АННОТАЦИЯ

Новикова А.А. Украинская литература второй половины ХХ столетия в библейском интертексте (на материале творчества В. Дрозда, Р. Иванычука и К. Мотрыч). - Рукопись. Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г. С. Сковороды. - Харьков, 2007.

Диссертация посвящена проблемам межтекстуальных отношений литературных произведений. В работе исследуются проявления библейского интертекста в творчестве украинских писателей второй половины ХХ столетия В. Дрозда, Р. Иванычука и Е. Мотрыч, осуществляется попытка описать художественное своеобразие характера интерпретаций в прозе писателей. В диссертации определены особенности и историческая обусловленность категории интертекстуальности, дана её унифицированная классификация, рассмотрены текстуальные, контекстуальные и метатекстуальные типы интертекстуальных отношений.

В первой главе “Интертекстуальность как текстовая категория” представлен обзор литературы, касающейся проблемы категории интертекстуальности (с учетом полисемантичности термина), даны определения понятий “интертекст”, “библейский интертекст”, выяснена роль библейской интертекстуальности в контексте мировой и отечественной прозы. На основе обобщения идей, высказанных отечественными учёными (Н. Кораблёва, М. Павлышин, А. Потебня и др.), и зарубежными (И. Арнольд, Р. Барт, М. Бахтин, И. Ильин, Ю. Кристева, Н. Кузьмина, Ю. Лотман, Н. Фатеева и др.), формулируются основные теоретико-методологические положения, на которые следует опираться в ходе исследования творчества В. Дрозда, Р. Иванычука, К. Мотрыч.

Вторая глава “Библейская интертекстуальная основа художественной прозы В. Дрозда” содержит исследование специфики использования автором Библии как источника идей литературных поисков на примерах романов “Злой дух. С житием”, “Листья земли” и рассказа “Искариот”. Роман В. Дрозда “Злой дух. С житием” относится к массиву художественной литературы ХХ столетия, которую условно называют полифоничной; внутреннее текстовое пространство этого произведения построено как постоянный диалог автора с собой, с героями, с читателем, с настоящим. Своеобразие произведений В. Дрозда с точки зрения библейского интертекста проявляется в постоянных философских спорах его героев с Богом и о Боге. Авторская интерпретация библейских событий соответствует не традиционным библейским понятиям, а философским раздумываниям самого писателя относительно категорий “добра” и “зла”, “любви” и “ненависти” и т. д.

В третьей главе “Переосмысление библейских сюжетов, образов как особенность мировоззрения Р. Иванычука” осуществляется попытка выявить своеобразие доминантных форм проявления библейского интертекста на разных уровнях художественной структуры прозы писателя, его триптиха повестей “Смерть Иуды”, романов “Мальвы”, “Журавлиный крик”, “Орда” и романтической повести “Воры и апостолы”. Апокрифический роман “Евангелие от Томы” полностью аллюзивен: он повторяет ситуации, характеры, а в отдельных случаях даже композицию Библии. В романе “чужой голос” уже принадлежит автору, потому с уверенностью можно сказать, что в тексте преобладает внешняя интертекстуальность. Все герои апокрифического романа взяты из Библии, диалоги, воспоминания Томы воссоздают мировоззрение и атмосферу того века.

Интекстом в произведении выступают ретроспективные воспоминания Томы об Иисусе Христе. Каждый эпизод и характер произведения ассоциируется с евангельскими событиями в виде языковых маркеров: цитат, аллюзий, реминисценций и т. д. В студии “Ренегат” маркерами реализации библейского интертекста в произведении проявились только крылатые выражения, реминисценции, на метатекстуальном уровне архетипом студии стал универсально распространённый сюжет измены. Для визии “Смерть Иуды” характерны такие типы интертекстуальных включений, как синкретическая и кодовая интертекстуальность; сокровищницей библейских аллюзий и реминисценций в произведении выступили внутренние монологи главного героя. Такие переключения из одного текста в другой стали основанием для генерирования смысла. В текстах других произведений известного украинского писателя преобладают цитаты из Библии, как маркированные, так и немаркированные, которые, вызывая библейские ассоциации, используются для характеризации персонажей и введения дополнительной художественной, образной информации.

Четвёртая глава “Рецепция библейского интертекста в творчестве Е. Мотрыч” содержит анализ художественных произведений писательницы, с точки зрения их взаимодействия с Библией. Теоретическое осмысление феномена библейского интертекста в творчестве Е. Мотрыч убедительно свидетельствует о сознательном обращении писательницы к Святому Письму, доминирующей причиной этого является своеобразная авторская философская рецепция мира, стремление дать беспристрастную оценку описываемым в произведениях событиям.

В ранних произведениях Е. Мотрыч (“Подсолнухи” и “Время кратчайшей тени”) библейский интертекст репрезентован лишь на текстуальном уровне в виде точечных цитат, реминисцентных сравнений, пословиц и поговорок, в которых чаще всего добрые и злые силы представлены Богом и чертом, или сатаной.

В романе “Ночь после восхода солнца” писательница широко использует текст Библии в формах маркированной и немаркированной цитатности, а также ссылок на определенных персонажей и сцены из Библии. Авторская своеобразность интерпретаций Святой Книги отвечает традиционным нормам её трактования, а тяготение автора к использованию эпиграфов из Библии делает её творчество значимым с позиций духовности.

Ключевые слова: библейский интертекст, интертекст, интертекстуальность, диалог.

ANNOTATION

Novikova G.A. The Ukrainian literature of the second half of the XXth century in the scriptural intertext (V. Drozd, R. Ivanychuk, K. Motrych). - Manuscript. Thesis for the gaining the scientific degree of the Candidate of Philological Sciences by the specialty 10.01.01 - Ukrainian Literature. - Kharkiv National Pedagogical University named after G. S. Skovoroda, Kharkiv, 2007.

The thesis is devoted to the problem of the intertextual relations issues. This Dissertation deals with manifestations of biblical intertext in works by V. Drozd, R. Ivanychuk, K. Motrych. The structures, which objectify the authors' using of the Bible in their works, are defined. The attempt to elucidate a question of categorical and terminological apparatus, which is satisfying the requirements of modern literature research, is made in the investigation. The work also includes the description of the theoretical presuppositions with the appearance of the term “intertextuality”, which is unified and represented in the combined classification. The typology of the scriptural intertext modifications in works of the second half of the XXth century is considered. The causes of great interest to the biblical themes are investigated in the literature consciousness from antiquity to nowadays. V. Drozd's, R. Ivanychuk's, K. Motrych's works are interpreted in their correlation and interaction with Holy Scripture. The thesis gives the analysis of biblical modified quotations, paraphrases, parodies, point quotations, reminiscences, cues, small intexts from the Bible, which are interpreted according to author's ideology for polyphonic dialog with the reader.

Key words: scriptural intertext, intertext, intertextuality, dialog.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасна епоха потребує об'єктивно-наукового осмислення минулого та сучасного української нації, формування соціальних та культурних моделей майбутнього. Упродовж свого існування людство шукає відповідь на питання щодо стосунків Бога з людиною, які не можуть вичерпуватись тільки догматичною вірою в потойбічний світ і вимагають нових форм спілкування. М. Жулинський говорить про те, що в нових умовах національного буття українська культура “приречена” витворити універсум цінностей та ідеалів, у якому християнська ідея буде стимулюючою енергією духовного осягнення людини й світу на основі українських національних базових цінностей і пріоритетів. У контексті літературних і загальнокультурних процесів, що відбуваються в наші дні в Україні, актуальним є всебічне дослідження проблеми духовності, досконалої реінтерпретації Святого Письма та творчого переосмислення української літератури в той період, коли відбувалася кардинальна зміна мистецького світовідчуття та пріоритетних моделей творчості. Сучасні дослідники, зокрема Ю. Канигін, В. Кушерець, вважають, що в ХХ столітті наука заговорила біблійною мовою й саме це робить біблійні тексти доступними для раціоналістичного (наукового) розуміння. Символом є слово або текст, що означає інший предмет, він багатозначний і допускає різну інтерпретацію закладеної в ньому істини, усе це є складною й високою формою подання знань, яка не була доступна класичній (позитивістській) науці. Звернення письменників ХХ століття до біблійних тем органічно вписується в тривалу традицію, що бере свій початок ще від античних часів.

Явище інтертекстуальності (Ю. Крістєва, Р. Барт) давно привертало увагу літературознавців і лінгвістів. Теорія інтертекстуальності (І. Арнольд, Б. Гаспаров, М. Колокольникова, Н. Корабльова, Н. Кузьміна, Н. Фатєєва, Ж. Фомічова та ін.), що зародилася в середині минулого століття, зумовила перехід на новий рівень інтерпретації художнього тексту й стала одним з термінологічних символів сучасної філології. У дослідженнях інтерпретацій цього феномена відбилися основні тенденції гуманітарної думки ХХ століття: формалізм, постструктуралізм, герменевтика, деконструктивізм тощо. Поняття інтертексту як інформаційної реальності зв'язує воєдино текст, людину й час і є сукупною множинністю різнорідних та різнопорядкових текстів (Ю. Лотман) і, відповідно, уявленням про людське мислення як текстотворення, яке виникає з множинності значень та означувань. М. Бахтін відзначав включення в текст елементів інших текстів, говорячи про “чужий голос”, “діалог” у художньому тексті. Літературознавчий підхід дозволяє вивчати проблему інтертекстуальності з погляду літературних впливів, лінгвістичний же підхід припускає вивчення асоціацій, що виникають у читача в процесі впізнавання в тексті слідів інших текстів. Ця проблема виявляється частиною проблеми читацького сприйняття. Автор, включаючи в текст твору цитати або алюзії з інших текстів, розраховує на те, що ці включення будуть упізнані читачем і, таким чином, створять ілюзію ніби спільної пам'яті автора й читача, що допоможе читачеві сприйняти художній твір відповідно до авторського задуму. Спроможність вступати в діалогічні зв'язки, характерна для переважної більшості великих прозових форм художньої літератури минулого століття, зумовлена передусім внутрішньою сутністю твору - постійним зверненням митця до співучасників цього процесу, його безпосередньою присутністю в цій дійсності. Текстові структури романів - це багатовимірний простір, який містить принаймні кілька смислів, окрім авторського задуму, і який вибудовується як культурний полілог через свою здібність на асоціативному рівні співвідноситися з іншими художніми та прецедентними текстами.

Отже, не втрачають актуальності концепції, що акумулюють конструктивний досвід вирішення дискусійних питань сучасного літературознавства стосовно проблеми інтертекстуальності (насамперед концепції Р. Барта, М. Бахтіна, Ю. Крістєвої, Ю. Лотмана). Застосування цієї категорії як базової для понятійно-методологічного апарату літературознавчого дослідження уможливлює розгляд творчого доробку письменників в усій його жанровій і тематичній різноманітності. Саме такої студії, на нашу думку, потребує подальше осмислення художньої спадщини В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич. Хоча творчість цих авторів є об'єктом значної кількості досліджень, з позицій біблійного інтертексту залишаються маловивченими їхні твори. Окремі аспекти їхнього доробку розглядали Л. Андрієвський, В. Брюховецький, В. Дончик, К. Дянков, М. Жулинський, М. Ільницький, Ю. Мушкетик, М. Олійник, С. Підопригора, М. Слабошпицький, Л. Федоровська, В. Яворівський, Л. Яшина та ін.

Для дослідження було обрано письменників з різних регіонів України, з різним світобаченням, але з єдиним бажанням любити рідну землю й народ як смисл існування людини. Твори В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич, у яких відчутне співвіднесення з Біблією та різне її прочитання, дозволяють побачити написане в іншому світлі - як власний символ віри та особисте одкровення.

Актуальність дослідження художньої спадщини В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич в аспекті проблеми біблійної інтертекстуальності, таким чином, зумовлена потребою знайти універсальний підхід, який би дозволив виробити ефективні прийоми аналізу творів письменників у контексті системно осмислюваної літературної епохи. Як зазначають сучасні дослідники, які розглядають явище інтертекстуальності, біблійний інтертекст у тексті проявляється за допомогою цитат, алюзій, афоризмів, іностильових вкрапленнь, пародій тощо. Завдяки незмінному високому авторитету Святого Письма та глибоким світоглядним зрушенням на межі тисячоліть проблема актуальної реінтерпретації художніх текстів з позицій біблійного інтертексту зумовлює неупереджене сприйняття творів художньої літератури. З'ясування причин появи “вічних” образів та їх естетичних функцій у творах В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич допоможе об'єктивно оцінити культурний процес другої половини ХХ століття. Вивчення проявів біблійного інтертексту у творчості відомих письменників дозволить визначити цінність їх досвіду для теорії літератури, з'ясувати специфіку літературного життя цього періоду та допоможе уточнити сучасні уявлення про зазначений культурно-історичний період.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з комплексною темою “Актуальні проблеми літературознавства”, яку розробляє кафедра української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Тему дослідження схвалено на засіданні бюро науково-координаційної ради з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України 10 березня 2005 року.

Мета дослідження полягає у з'ясуванні й аналізі домінантних проявів біблійного інтертексту у творчості В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич, виявленні їх функціональних та естетичних особливостей.

Досягнення мети вимагає розв'язання таких завдань:

проаналізувати прозу В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич у визначеному темою аспекті, виділивши для поглибленого розгляду ті твори, у яких найбільш виразно виявився біблійний інтертекст, дослідити практику його використання;

визначити специфіку функціонування біблійних сюжетів та образів у новому культурно-історичному контексті та зумовленість їхнього трактування менталітетом нації, її соціокультурними цінностями, відображеними в концептуальній системі письменників;

уточнити категоріально-термінологічний апарат, відповідно до сучасних літературознавчих концепцій;

простежити закономірності розвитку інтертеорії, виявити типологію біблійних інтертекстуальних модифікацій літературних творів другої половини ХХ століття;

розкрити значення інтертексту для усвідомлення інтертеорії, яка розглядається як світогляд ХХІ століття;

виявити причини інтересу до біблійної тематики в літературній свідомості від давнини до сучасності.

Об'єкт дослідження - своєрідність творчої інтерпретації В. Дроздом, Р. Іваничуком, К. Мотрич Біблії в контексті літературного процесу в Україні другої половини ХХ століття.

Предметом вивчення є літературна творчість В. Дрозда (романи “Злий дух. Із житієм”, “Листя землі” та оповідання “Іскаріот”), Р. Іваничука (романи “Мальви”, “Журавлиний крик”, “Орда”, триптих повістей “Смерть Юди”, романтична повість “Злодії та апостоли”), К. Мотрич (роман “Ніч після сходу сонця”) у біблійному інтертексті.

Теоретико-методологічною основою дисертації слугували праці українських та зарубіжних істориків і теоретиків літератури: І. Арнольд, Р. Барта, М. Бахтіна, І. Ільїна, Н. Корабльової, Ю. Крістєвої, Н. Кузьміної, Ю. Лотмана, М. Павлишина, О. Потебні, Н. Фатєєвої та ін. У дисертаційній роботі використано й інтерпретовано спеціальні наукові дослідження, присвячені вивченню Біблії (С. Аверинцев, В. Антофійчук, В. Віхлянцев, А. Коваль, О. Мень, А. Нямцу, Т. Пінчук, М. Савельєва, Л. Ушкалов тощо), а також літературно-критичні розвідки творчості В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич (М. Жулинський, М. Ільницький, М. Слабошпицький, Л. Яшина та ін.).

У дисертації застосовано наукові принципи сучасної історії та теорії літератури, які базуються на засадах наукової об'єктивності, історизму в оцінці фактів, розумінні взаємозалежності та взаємозв'язку літературних явищ. У роботі використовується описовий, герменевтичний, інтертекстуальний методи дослідження.

Наукова новизна роботи. У дисертації вперше художні твори В. Дрозда, Р. Іваничука та К. Мотрич розглядаються з позицій біблійного інтертексту, що дозволяє виявити функціональні та естетичні особливості їхнього доробку. На основі аналізу творів вищеназваних письменників, а також власних інтерпретацій Біблії та інших джерел пропонуються нові концептуальні положення стосовно інтертекстуальної взаємодії творів В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич зі Святим Письмом. Не претендуючи на вичерпність, це дисертаційне дослідження репрезентує найактуальніші досягнення критики й літератури.

Теоретичне значення роботи. Прочитання творів В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич з позицій біблійного інтертексту збагачує художні досягнення епіки письменників та її місце в українському літературному процесі другої половини ХХ століття. Дисертація уточнює уявлення про функціональність та значення митців як літературних особистостей у часовому відрізку означеного періоду.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути використані в подальших студіях художньої спадщини В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич, а також у курсах лекцій з історії української літератури другої половини ХХ століття, спецкурсах, спецсемінарах, що можуть читатися у вищих навчальних закладах, під час проведення уроків з української літератури в середніх загальноосвітніх і спеціальних школах, гуманітарних ліцеях, гімназіях, при написанні дипломних, курсових робіт, інших наукових досліджень, пов'язаних з вивченням літературного процесу цього періоду.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації було викладено в доповідях на VI Міжнародному науковому семінарі “Нормы и парадоксы сознания и мышления, их проявления в современном обществе, культуре и языке” (Луганськ, 2006), Міжнародній науковій конференції “Масова література: від давнини до сучасності” (Бердянськ, 2006), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Актуальні проблеми слов'янської філології. Лінгвістика і літературознавство” (Бердянськ, 2006), V та VI Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях “Українська література: духовність та ментальність” (Кривий Ріг, 2005, 2006).

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 7 статей, із них 4 - у наукових виданнях, що входять до затвердженого ВАК України списку наукових спеціалізованих видань.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел, який містить 290 позицій. Загальний обсяг роботи - 207 сторінок. Основний зміст дослідження викладено на 185 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, ступінь її осмислення в сучасному літературознавстві, з'ясовано мету й основні завдання роботи, визначено об'єкт, предмет, методологічну основу дослідження, його наукову новизну, теоретичне й практичне значення, а також подано інформацію про апробацію роботи та публікації результатів дослідження.

У першому розділі “Інтертекстуальність як текстова категорія” проаналізовано зміст категорії інтертекстуальність (з урахуванням полісемантичності терміна), понять “інтертекст”, “біблійний інтертекст”, обґрунтовано форми вияву категорії інтертекстуальності, з'ясовано роль біблійної інтертекстуальності в контексті світової та вітчизняної прози. На основі узагальнення ідей, висловлених вітчизняними (Н. Корабльова, М. Павлишин, О. Потебня та ін.), і зарубіжними (І. Арнольд, Р. Барт, М. Бахтін, І. Ільїн, Ю. Крістєва, Н. Кузьміна, Ю. Лотман, Н. Фатєєва та ін.) науковцями, сформульовано основні теоретико-методологічні положення, на які слід спиратися в дослідженні творчості В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич.

Поняття тексту неодноразово було предметом дослідження в теорії літератури й лінгвістиці. Мовний текст - це результат діалогічної дії, якій властиві різні вербальні елементи: об'ємність (просторість), когезія й когерентність, контекст, структурність, систематичність. Для розгляду проблем інтертекстуальності важливим є чинник спрямованості художньої структури тексту, який проявляється не тільки всередині, але й зовні. Текстуальність й інтертекстуальність є основними принципами, властивими кожному тексту, тобто автор будь-якого тексту може свідомо або несвідомо посилатися на інші конкретні тексти. Але не завжди автор може бути впевнений у тому, що реципієнт інформації спроможний адекватно інтерпретувати або ідентифікувати ці “сигнали” інтертекстуальності, у цьому й полягає особлива прагматична специфіка цієї категорії.

Пратексти, інтертексти, “тексти в голові” - на основі концепції Ю. Крістєвої ці поняття повинні характеризувати все те, що створюється в результаті обробки текстів. Тут мається на увазі можливість доповнення змісту тексту на основі знання інтертексту, на який сам автор може посилатися імпліцитно, або експліцитно. Інтертекстуальні включення мають властивість подвійності, вони одночасно належать тексту, а також минулому, іншим текстам. Завдяки власному досвіду й під впливом історичних змін читач може іноді навіть збагатити, розширити зміст тексту. Натрапляючи на такі, на перший погляд, чужі цьому тексту елементи, ми намагаємося їх зрозуміти, пояснити, унаслідок чого тексту надаються зовсім нові відтінки й зміст. У цьому нам часто допомагають самі автори творів, коли вони вводять маркери інтертекстуальності у вигляді прямої вказівки на джерело у виносках, у словах будь-якого персонажа або в епіграфах. Усе це відіграє важливу роль для встановлення зв'язку з прототекстом. Реконструюючи й осмислюючи тексти, де представлено явище інтертекстуальності, реципієнт все більше користується можливостями безмежної свободи тлумачення тексту, але разом з тим різнорідність творів, що будуються на використанні “чужого слова”, є перешкодою для створення загальної теорії.

Інтертекстуальність виявляється центральною категорію, з якою стикається сучасний читач, вступаючи в прямий діалог з художнім текстом та його творцем, а інтертекст - це інтертекстуальні відношення й зв'язки, які, відтворюючи контекст та метатекст твору, що сприймається, уможливлюють проміжне існування тексту-твору. Інтертекстуальність - це спосіб породження власного тексту й утвердження своєї творчої індивідуальності через вибудовування складної системи відносин з текстами інших авторів, включення в текст інших текстів або їх фрагментів, загальне формовиявлення цих текстів (текстуальне, контекстуальне та метатекстуальне) у вигляді цитат, ремінісценцій, алюзій, запозичень, інтерференцій, пародій тощо, а також зміна суб'єктів мовлення. Інтертекст - нове художнє ціле відтворення тексту, що виходить за межі тексту-твору й утворене при взаємодії двох і більше текстів. На відміну від тексту, який через свою знакову природу є функціонуючою системою, інтертекст - утворення віртуальне. Він не існує, а “виробляється” (термін Ю. Крістєвої) відносно іншої текстової структури в процесі читання, крім того, інтертекст, асоціюючись з іншими зовнішніми текстами та культурними дискурсами, є проміжним утворенням тексту - стереофонією (термін Р. Барта). Якщо присутність інтертексту в тексті проявляється у вигляді цитацій, алюзій, ремінісценцій, епіграфів, фразеологізмів, афоризмів тощо, то біблійний інтертекст - нове художнє ціле відтворення тексту, що виходить за межі тексту-твору й утворене при взаємодії тексту Біблії (її фрагментів) з цим текстом у вигляді цитат, ремінісценцій, алюзій, запозичень, інтерференцій, пародій тощо. Текст є семантичним кордоном між твором та інтертекстом, який виходить за межі тексту й розташовується в контексті, що обрамляє певний текст.

Кожен етап розвитку літератури має свої панівні ідеї й засоби їх втілення. У давній українській літературі одним з таких засобів стало запозичення біблійних образів, що засвідчило існування у творах біблійного інтертексту, який проявлявся завдяки перемозі твору над контекстом, у завоюванні й освоєнні чужого. Починаючи з ХVII століття література стає все більш насиченою світськими сюжетами, поглиблюється реалістичне осмислення життєвих ситуацій. Поширене цитування літописцями, письменниками біблійних псалмів, пісень, приповісток Соломонових, афоризмів з різних біблійних книг стало вагомим доказом того, що Біблія була й залишається благодатним джерелом у формуванні образно-художнього мислення письменників.

Твори давньої української літератури мають виразне релігійне забарвлення, усі вони християнізовані, а біблійні цитати автори використовують як ілюстративний матеріал для підкріплення власних думок, на відміну від церковних проповідей, де спостерігається переобтяженість біблійними текстами. Біблійний інтертекст найчастіше проявляється у творах давніх авторів у вигляді маркованих цитат, ремінісценцій образів, алюзій та порівнянь, що засвідчило звернення їх до Біблії з екзегетичною та гомілетичною метою.

Література ХХ століття характеризується орієнтацією письменників на сакралізований контекст та значно більшою свободою в тлумаченні деяких колізій, пов'язаних з ремінісценціями біблійних образів. Освоєння українською літературою Біблії, яку автори сприймали не лише як основу християнської релігії, а і як видатний твір усієї християнської культури, свідчить про розвиток нашої літератури на маргінесі світової літератури як однієї з її рівноправних та рівноцінних частин. Використання біблійного інтертексту в літературі було викликано історичними та соціально-політичними умовами, підпорядкуванням авторській ідеї.

Другий розділ “Біблійна інтертекстуальна основа художньої прози В. Дрозда” присвячено з'ясуванню специфіки використання автором Біблії як джерела ідей літературних пошуків на прикладах романів “Злий дух. Із житієм”, “Листя землі” та оповідання “Іскаріот”.

Письменник використовує різноманітні інтертекстуальні елементи: інтексти, алюзії, цитати (марковані та немарковані), парафрази, пародія, “точкові цитати” - імена літературних та міфологічних персонажів інших творів. На перше місце в цьому ряді слід поставити цитати, більшість яких у романі марковані. Прямі цитати в тексті виконують характеристичну функцію, щоб одним штрихом максимально точно висвітлити провідну рису образу, який описується, чи передати психологічний стан героя, а немарковані - несуть у собі переважно негативну характеристику кого-небудь чи чого-небудь.

Інтексти в романі відповідають різним біблійним розповідям з Книги Буття, саме тому письменник помістив своїх героїв у схожі до біблійних умови, обставини тощо, завдяки чому при взаємодії з текстом Святої Книги утворилося нове художнє ціле відтворення тексту - біблійний інтертекст. Таке пряме включення інтексту в текст доводить і актуальність його як інтерпретативного поля для автора, і спрямованість на діалогічність, навмисне підключення до зіставлення тексту й інтексту, завдяки чому утворюються нові смисли. Функція інтексту, таким чином, - репрезентація авторського тлумачення біблійної притчі. У тексті наявні й “точкові цитати”: дві героїні мають біблійні імена - Марія та Єва. Автор проводить між ними паралель: вони обидві добрі, чуйні, вони мають найголовніше у світі - душу, моральні та духовні устої. І якщо Марійка вже майже пройшла свій життєвий шлях, то в Єви він тільки починається. Домінуючим у романі є образ сатани, яким виступає Гаркуша, саме в його особі парафразоване зло. Роман В. Дрозда “Злий дух. Із житієм” належить до масиву художньої літератури ХХ століття, умовно означеної як поліфонічна; внутрішній текстовий простір цього твору будується як постійний діалог автора із самим собою, з героями, з читачем, з нашим сьогоденням

У своїй прозі В. Дрозда піднімає проблеми людської душі, трагедії її деформації, роздвоєння та можливий порятунок за умов сучасної дійсності. При взаємодії тексту В. Дрозда, проникнутого духом кримінального перетворення світу, з Біблією текст-джерело не спростовується, але й не додає тексту, який приймає, піднесеного характеру. Таким чином, розгляд типів інтертекстуальних відношень дозволяє побачити в романі В. Дрозда концепцію духовності через психологічне розкриття морального й духовного виродження служителів Злого духу, трагізм долі Марійки й прозріння Єви. Головний герой - творчий читач, який осягає задум В. Дрозда через повторення його естетичного та духовного досвіду, отримуючи дух, тобто імпліцитну енергію автора. Письменник свідомо відтворив у проблемно-тематичному та сюжетно-образному планах біблійний інтертекст, бо передбачив здатність роману асоціюватись з конкретним біблійним текстовим простором за допомогою діалогічних моделей, поширених у тексті як “чуже слово”, утворюючи новий єдиний текстовий простір.

Усі проаналізовані нами міжтекстові ланцюги дають підставу твердити, що завдяки одночасному накопиченню й розщепленню біблійних інтертекстуальних зв'язків у кожному конкретному тексті В. Дрозда співіснують кілька “різночасових” суб'єктів висловлювання й кілька художніх систем. Такий навантажений підтекстами текст відкритий для різних читацьких та наукових інтерпретацій, а отже, своєрідність творів В. Дрозда з погляду біблійного інтертексту проявляється в постійних філософських суперечках його героїв з Богом та про Бога. У всіх вищеназваних творах спостерігається інтертекстуальний зв'язок зі Святим Письмом на різних рівнях: текстуальному (цитати, алюзії, ремінісценції, прояви інтертексту як тропа), контекстуальному (запозичення, варіації, елементи пародії), метатекстуальному. Авторська інтерпретація біблійних подій відповідає не традиційним біблійним поняттям, а філософським міркуванням самого письменника щодо категорій “добра” і “зла”, “любові” та “ненависті” тощо. Найуживанішими в його творах є фразеологічні одиниці біблійного характеру, звертання до Бога, а іноді навіть егоїстичні виклики. З упевненістю можна сказати, що весь творчий доробок видатного письменика свідчить про його непересічний талант як митця, який не просто пише, а творить неповторний текстосвіт для майбутніх поколінь.

Третій розділ “Переосмислення біблійних сюжетів, образів як особливість світобачення Р. Іваничука” містить дослідження домінантних форм виявлення біблійного інтертексту на різних рівнях художньої структури прози митця, зокрема його триптиху повістей “Смерть Юди”, романів “Мальви”, “Журавлиний крик”, “Орда” та романтичної повісті “Злодії та апостоли”.

Домінування історичної тематики є особливістю творчого доробку Р. Іваничука, його глибоке знання Біблії й непересічне багатство авторської ідеї роблять творчість письменника цікавою для дослідника біблійного інтертексту, про що свідчить широке вживання на текстовому рівні цитат, алюзій, ремінісценцій, на метатекстуальному - архетипічних сюжетів та мотивів, на контекстуальному - наслідування та вживання варіацій книг Святого Письма тощо.

Апокрифічний роман “Євангеліє від Томи” алюзійний як ціле: він повторює ситуації, характери та в окремих випадках навіть композицію Святого Письма. У романі “чужий голос” уже належить авторові, тому з упевненістю можна сказати, що в тексті переважає зовнішня інтертекстуальність. Інтекстом у творі є ретроспективні спогади Томи про Ісуса Христа. Автор проаналізував причини Томиного невір'я, спираючись на Євангельські оповідання та апокрифи, розширив художні й філософські можливості прецедентного тексту. Внутрішня або фіктивна інтертекстуальність допомогла авторові наблизитись до Святого Письма. Усі герої апокрифічного роману взяті з Біблії. Діалоги, спогади Томи відтворюють світобачення й атмосферу тієї історичної доби, але сумніви й пошуки невіруючим апостолом відповідей на запитання, які турбують людство й сьогодні, виводять роман у філософський часопростір. Кожен епізод і характер твору асоціюється з євангельськими подіями у вигляді мовних маркерів: цитат, алюзій, ремінісценцій тощо. Дослівні цитати, марковані графічними засобами, уживаються для характеризації певних персонажів, а графічно немарковані цитати підкоряються тому контексту, до якого вони включені. Для того, щоб передати тогочасну атмосферу й проблеми, які були на часі в духовному ефірі, Р. Іваничук часто згадує назви єврейських свят (Песах, Шавуот, Йом-кіпур), єврейських місяців (ава, нісан, адар, тіш рей, таммуз), тогочасних релігійних течій (сікарії, фарисеї, єсеї, садукеї), тогочасні, відмінні від наших, географічні назви (Геллеспонт, Пропонтиду, Бористен, Гіпоніс, Танаїс) тощо.

У “Євангелії від Томи” розглянуто категорію сумніву, а студію “Ренегат”, побудовану на парадоксальній умовності, присвячено проблемі зради, філософському осмисленню цієї категорії й визначенню справедливого покарання за неї. Маркерами реалізації біблійного інтертексту у творі виявилися лише крилаті вислови, ремінісценції та лексичні засоби, на метатекстуальному рівні архетипом твору став універсально розповсюджений сюжет зради. На метатекстуальному рівні в триптихові “родовий інваріант” набув конкретних ідеологічних виразів (Бог, абсолютна істина, суд совісті) та об'єднав воєдино тексти повістей як і біблійний інтертекст, створивши єдиний контекст і прояснивши його.

У візії “Смерть Юди” переважають такі типи інтертекстуальних включень, як синкретична та кодова інтертекстуальність; скарбницею біблійних алюзій та ремінісценцій у творі є внутрішні монологи головного героя. Такі переключення з одного тексту в інший стали основою ґенерування смислу. Кодова інтертекстуальність, наявна в тексті у вигляді небагатьох іншомовних вкраплень, указує на інтенцію автора покласти завдання перекладу на плечі ерудованого читача, бо у візії “Смерть Юди” жодний іншомовний вираз не подається в примітках. На текстуальному рівні біблійний інтертекст проявляється за допомогою цитат, крилатих висловів з Біблії, що виражають позитивну або негативну модальність, постають оцінно-експресивні елементи й уживаються й у традиційному, і в сучасному (зміненому) значенні. Автор мав намір дослідити мотиви Юдиної зради, але оцінювати вчинок Юди повинен сам читач. Епіграф до твору взято з Апокаліпсису, цей маркований інтекст є значущим для інтерпретації всієї повісті, або, використовуючи термін М. Гумільова, для її ейдології. Поданий епіграф уже є цитатою за визначенням і, у цьому випадку, пояснючи назву, відсилає читача до конкретного прецедентного твору й контексту, з якого його взято, і до того, якому він передує.

У текстах інших творів відомого українського письменника переважають цитати з Біблії, марковані і немарковані, які, викликаючи біблійні асоціації, використовуються для характеризації персонажів і введення додаткової художньої, образної інформації. Включення цитат, алюзій з Біблії та Корану в художній текст (“Мальви”) Р. Іваничука викликало асоціативні зв'язки з біблійними сюжетами, внесло додаткову образну, художню інформацію, дало можливість авторові побудувати унікальну концепцію духовності. Специфічну функцію виконують фразеологізми-бібліїзми, які використовуються й у традиційному, і в модернізованому, трансформованому вигляді. Вони спираються на знання читачами Біблії, її сюжетів, персонажів. Для опису ситуацій, подій використовується не лише цитата, але й асоціації, пов'язані з нею. Немарковані графічно цитати в більшості випадків модифікуються автором, підкоряються тому контексту, у який вони включені, однак ці модифікації не зачіпають семантичного й образного ядра цитати.

У четвертому розділі “Рецепція біблійного інтертексту у творчості К. Мотрич” розглядається художній доробок письменниці в його співвідношенні та взаємодії з Біблією.

Теоретичне осмислення феномену біблійного інтертексту у творчості К. Мотрич переконливо свідчить про свідоме звернення письменниці до Святого Письма, домінуючою причиною цього є своєрідна авторська філософська рецепція світу, прагнення дати безсторонню оцінку описуваним у творах подіям. Найголовнішою рисою творчості письменниці є тяжіння її до невеликих оповідань, у яких людське життя описується в найінтимніший момент, і з того, як людина при цьому поводиться, можна побачити її справжнє моральне обличчя. У ранніх творах К. Мотрич (“Соняхи” та “Час найкоротшої тіні”) біблійний інтертекст репрезентовано лише на текстуальному рівні у вигляді точкових цитат, ремінісцентних порівнянь, прислів'їв та приказок, у яких найчастіше добрі та злі сили представлені Богом та чортом, або сатаною. Приказки, прислів'я, прості згадування Бога та бісів у формі порівнянь і звертань виконують у текстах характеристичну функцію, описуючи зовнішність, внутрішні почуття персонажів, наприклад, для опису Савки з повісті “Нащадки сонця” використано порівняння за фізіологічними особливостями.

Найчастіше біблійний інтертекст у творах письменниці спостерігається на текстуальному рівні: крилаті слова, фразеологічні одиниці біблійного характеру, цитати тощо, що вказує на перевагу в тексті розмовної мови та на бажання письменниці відтворити мовний колорит певних місцевостей, його особливості. Підкреслимо, що фольклоризація, до якої часто вдається письменниця і яка є невід'ємною частиною її творчого доробку, забезпечує наближення загальновідомих біблійних зразків до рівнів їх сприйняття народною свідомістю. Роман “Досвіток” присвячено проблемі морального та духовного самоочищення людини в часи застою, коли брехня, зрада, злодійство стали життєвою нормою для багатьох. У своєму романі письменниця не використовує біблійні цитати, бо більшість героїв не вірить в існування Бога або вважає Богом гроші, саме тому логічним є використання біблійної лексики під час сварки, часте вживання слів “чорт”, “біс” тощо.

Інтенсивність рецепцій біблійного інтертексту в подальших творах К. Мотрич на текстуальному рівні проявилася на прикладах маркованих та немаркованих цитат, алюзій, ремінісценцій, крилатих висловів тощо. Поширеним є вживання в текстах біблійної лексики, особливо антонімічних понять (“рай” -- “пекло”, “Бог” -- “сатана”, “чорт”) та похідних від них слів, творчою особливістю письменниці є своєрідна характеризація персонажів зворотами типу: “біблійний вираз докору”, “біблійний вираз щастя”, які підкреслюють невимушеність, щирість, відвертість людини, про яку йдеться мова, та звернення до молитви (повість “Перед храмом любові і болю”, роман “Ніч після сходу сонця”).

Роман “Ніч після сходу сонця” сповідує християнські цінності. Навіть назва роману є символічною: схід сонця - це охрещення, ніч - повернення до темряви, з якої ми вийшли. У романі чітко виведено історію родів. Вони, ніби по спіралі, з дохристиянських часів піднімаються через століття аж до сьогодення. Письменниця дотримувалась сказаного у Святому Письмі, що добре дерево добрий плід родить, а погане - поганий. Саме від живучого почуття ненависті, яке “погані плоди” успадкували від своїх предків, іде горе поневолення. Між цим романом та Біблією існує інтертекстуальний зв'язок на текстуальному, метатекстуальному, контекстуальному та паратекстуальному рівнях. Письменниця широко використовує текст Біблії у формах маркованої та немаркованої цитатності, а також посилань до певних персонажів та сцен Святого Письма. Підкреслюючи невігластво народу, письменниця неодноразово використовує ремінісценції та алюзії про Мойсея, який вивів з єгипетського рабства синів Ізраїлевих.

Усі названі вище форми реалізуються в мові героїв, їхніх думках. Найголовніші частини роману письменниця розпочинає епіграфами з Біблії, що виконують інформативну, формовизначальну, змістову та прогнозуючу функції, з яких найважливішими є перші дві, бо таким чином епіграф виявляє інтенцію автора, а з іншого боку - формує пресупозицію читача, створює прагматичні умови розуміння тексту як метатексту, апелюючи до енергії читача.

Творчість письменниці широко представлена прислів'ями та приказками, утвореними на основі біблійної лексики, авторська своєрідність інтерпретацій Святого Письма відповідає традиційним нормам його трактування, а тяжіння авторки до використання епіграфів з Біблії робить її художній доробок значущим з позицій духовності, оскільки письменниця встановлює певний інтелектуальний, емоційний та культурний рівень, якому повинен відповідати читач.

У висновках узагальнено результати роботи. У дисертації здійснено дослідження домінантних проявів біблійного інтертексту у творчості В. Дрозда, Р. Іваничука, К. Мотрич, виявлено його функціональні та естетичні особливості, з'ясовано типологію біблійних інтертекстуальних модифікацій літературних творів вищеназваних письменників. Незважаючи на загострений зв'язок творів письменників із сучасною епохою, головним є зв'язок з минулим, відтворення родової, історичної, генетичної пам'яті своїх предків, постійний пошук власного “я” через швидкоплинність та нетривкість життя й самими письменниками, і їхніми героями. Біблія розкрила перед нами нові можливості для аналізу літературних творів з естетичних, з філософських позицій, а її надбання є продуктивними та цікавими для подальшого розвитку мистецтва й літератури. Інтертекстуальність реалізується на прикладах великого роману та коротких літературних форм, що свідчить про високу майстерність письменників, їх своєрідний вплив на духовний та інтелектуальний потенціал читача, його ерудицію й свідоме відчуття правди про Бога, а біблійний інтертекст при цьому постає одним із засобів експресії, вагомим інформаційним чинником, який може вплинути на обмірковане сприйняття читача, на його ставлення до категорій “добро” і “зло”, “любов” і “ненависть”, на ставлення до подій та явищ суспільного життя країни, почуття патріотизму. Вищеназвані концепти становлять собою провідні архетипи, які лежать в основі міфотворчості.

Імпліцитна метатекстуальність проявляється під час згадування імен біблійних персонажів, а коли автори вживають їх у творах, наприклад, Єва і Марія (“Злий дух. Із житієм” В. Дрозда), Марія, Лука (“Ніч після сходу сонця” К. Мотрич), або використовують раніше написані художні твори, які репрезентують їхні власні тексти, іноді майже точно копіюючи себе (“Євангеліє від Томи” та “Смерть Юди” Р. Іваничука, де розглядаються причини Юдиної зради), тут уже проявляється експліцитна метатекстуальність, тобто явище “дописування” автором власного художнього твору та “дочитування” його читачем у ракурсі нового часу.

Найскладнішим видом метатекстуальності є введення письменником героїв, місцевості іншого художнього твору до іншого часу, реальності. Так, у романі “Листя землі” В. Дрозд увів героя (діда Семирозума), про якого вже розповідалося в однойменному оповіданні, та місцевості (Пакуль), опис лісів, боліт, шляхів тощо, які було описано в повістях “Замглай”, “Ирій”, романі “Вовкулака” та інших творах; триптих повістей Р. Іваничука об'єднано навколо образу Юди, якого в “Ренегаті” було перенесено у всесвітнє безмежжя на ареопаг совісті.

Письменники використовують “чужі” тексти як будівельний матеріал для власних творів на фабульному та позафабульному рівні. Вільне розміщення цитат, алюзій, ремінісценцій тощо в структурі творів посилює такі сюжетні елементи, як зав'язка, розвиток дії, кульмінація, і сприяють наближенню художнього твору до філософського. Таке особливе тяжіння спостерігається у творах Р. Іваничука, які були предметом нашого дослідження. Головною характеристикою феномена інтертекстуальності є наявність двох текстів. Ми продемонстрували на прикладах зв'язки таких текстів між собою та відповідно до діалогічності зв'язки між автором та текстом, автором та претекстом, текстом та претекстом, читачем та текстом, читачем та претекстом, читачем та автором; такими зв'язками виявилися текст-оригінал (Біблія) і тексти українських письменників В. Дрозда, Р. Іваничука і К. Мотрич. Елементи тексту-оригіналу включаються в текст твору й перетворюються під його впливом - перед нами вже, так би мовити, новий текст, збагачений новими конотаціями за допомогою введеного тексту. Таким чином, у нас з'являється можливість по-новому сприйняти, інтерпретувати досліджуваний текст.

У пошуках нових форм художнього осмислення дійсності письменники звернулися до введення в реалістичну структуру сюжету не тільки біблійних видозмінених цитат, парафразів, пародій, точкових цитат, ремінісценцій, алюзій, а й невеликих інтекстів зі Святого Письма, які інтерпретуються відповідно до авторського світобачення, до тих завдань, які вони поставили перед собою, створюючи образи-прототипи, для поліфонічного діалогу з читачем. Тенденція розгортання навколо одного тексту співвіднесеного з ним тексту Біблії дозволила письменникам, творчість яких ми досліджуємо, визначити свою відмінність від інших авторів та утвердити своєрідне творче “я” серед інших і стосовно інших. Саме через “я” автора визначаються в кожному тексті вищеназваних митців функції біблійного інтертексту, оскільки введення інтертекстуальних відношень і є, перш за все, метатекстуальним переосмисленням претексту з метою вилучення смислу з власного тексту, а ступінь прирощення нового смислу і є показником художньої інтертекстуальної фігури.

Закономірності розвитку біблійної інтертекстуальності протягом другої половини ХХ століття представлено творчістю В. Дрозда, який модифікував образи-прототипи у своїх творах за власною концепцією “богоборця”, зображеного під виглядом Гаркуші (“Злий дух. Із житієм”), Несторка (“Листя землі”); Р. Іваничука, який, спираючись на “Новий Завіт” та кумранський рукопис “Євангелія від Томи”, вважав за потрібне визначити причини й мотиви Юдиної зради (триптих повістей “Смерть Юди”) та Томиного невір'я (апокрифічний роман “Євангеліє від Томи”), філософськи підійшовши до розуміння категорій “любов” і “смерть”, “добро” і “зло” та визнавши дуалістичність протилежних світів, які існують незалежно один від одного; К. Мотрич, яка створила новий національно визначений та художньо-професійний роман “Ніч після сходу сонця”, що став своєрідним підґрунтям для формування духовного та морально-етичного досвіду сучасного читача, який разом зі своєю багатостраждальною державою прагне всебічного та святого очищення.

біблійний сюжет інтертеорія літературний

Основні результати дослідження відображено в публікаціях

1. Нехаєнко Г. А. Інтертекстуальність в контексті проблеми духовності (на матеріалі роману Р. Іваничука “Мальви”) // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвузівський збірник наукових статей. - К. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2006. - Вип. ХІ: Лінгвістика і літературознавство. - Ч. ІІ. - С. 344 - 348.

2. Нехаєнко Г. А. Інтертекстуальна взаємодія роману К. Мотрич “Ніч після сходу сонця” із Біблією // Вісник Луганського національного педагогічного університету Тараса Шевченка: Філологічні науки. - 2006. - № 1. - С. 113 - 118.

3. Нехаєнко Г. А. Способи передачі біблійного інтертексту в апокрифічному романі Р. Іваничука “Євангеліє від Томи” // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка: Філологічні науки. - 2006. - № 10. - C. 110 - 116.

4. Нехаєнко Г. А. Взаємодія елементів масової та елітарної літератури крізь призму біблійного інтертексту (на матеріалі романів В. Дрозда “Злий дух. Із житієм” та “Убивство за сто тисяч американських доларів”) // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвузівський збірник наукових статей. - К. - Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. - Вип. ХІV: Лінгвістика і літературознавство. - С. 123 - 130.