Антиномія категорій "свій" - "чужий" у просторі української народної чарівної казки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 801.81: 398.21 (= 161.2)

Антиномія категорій “свій” - “чужий” у просторі української народної чарівної казки

10.01.07 - фольклористика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Олійник Оксана Григорівна

Львів 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться 7 червня 2007 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.13 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 7 травня 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Д 35.051.13 кандидат філологічних наук, доцент Я.І. Гарасим

поетика бінарний народний казка

Анотація

Олійник О.Г. Антиномія категорій “свій” / “чужий” у просторі української народної чарівної казки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.07 - фольклористика. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2007.

Дисертація є першим комплексним дослідженням художнього простору українських народних чарівних казок. У роботі на матеріалі текстів українських народних чарівних казок, опублікованих переважно у виданнях другої половини ХІХ - поч. ХХ ст., крізь призму категорії модельованої бінарної опозиції “свій” / “чужий” проаналізовано особливості структурної поетики їх художнього простору. Для з'ясування семантики антиномії “свій” і “чужий” простір досліджено специфіку функціонування ритуалу переходу в українських народних чарівних казках.

Ключові слова: хронотоп, художній час, художній простір, бінарна опозиція, “свій” / “чужий”, структура, ритуал переходу, ініціація, чарівна казка.

Аннотация

Олийнык О.Г. Антиномия категорий “свой” / “чужой” в пространстве украинской народной волшебной сказки. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2007.

Диссертация является первым комплексным исследованием художественного пространства украинских народных волшебных сказок. В работе сделана попытка на материале текстов украинских народных волшебных сказок, опубликованных преимущественно в сборниках во второй половине ХІХ - нач. ХХ ст., проанализировать своеобразие поэтики их художественного пространства, учитывая присутствие бинарной оппозиции “свой” / “чужой”. Для прояснения семантики антиномии “свое” и “чужое” пространство исследована специфика функционирования ритуала перехода в украинских народных волшебных сказках.

Ключевые слова: хронотоп, художественное время, художественное пространство, бинарная оппозиция, “свой” / “чужой”, структура, ритуал перехода, инициация, волшебная сказка.

Summary

O. Oliynyk. Antinomy of the categories “own” / “foreign” in the scope of Ukrainian folk fairy tale. - Manuscript.

The dissertation is submitted for a Candidate of Philology degree. The speciality: 10.01.07 - Folklore studies. - L'viv Ivan Franko National University. - L'viv, 2007.

The thesis is the first comprehensive analysis of artistic space of Ukrainian folk fairy tales. It consists of introduction, three chapters, conclusions and bibliography. Introduction clarifies the choice of the given problem, its topicality, outlines its aims and tasks, defines the subject and object of research and outlines source materials. New research findings, theoretical and practical significance of achieved results have been demonstrated. The introductory part also characterizes methods, applied in the paper, and mentions conferences, seminars and scholarly publications where major research results have been presented.

Chapter 1 gives an overview of the given problem in historical perspective. The significance of analysis of literary, mythological and folklore time and space as well as their interrelation with genres of the studied texts have been emphasized. Particular stress has been laid on the fact that the notion of artistic space in the fairy tale appears important for the study of its poetics, composition and its place in the system of other folklore genres.

Chapter 2 examines problems of structural poetics of Ukrainian folk fairy tales which turns out to be a relatively autonomous formation as to the opposition “own” / “foreign” on the level of space. The opposition meant to reflect hero's journey to the other world is expressed by various elements of space (the way, crossroads, a house (a hut, a palace), a yard, a garden, gates, a door, a threshold, a window, a roof, a well, a hole, a bridge, a lake, a river, the sea, a mountain, a forest, a field). In fairy tales these words lose their lexical meaning and acquire new valences for realization of their semantic structure. All elements of space demonstrate interdependence which influences structural organization of the fairy tale, its artistic space and entire composition.

Chapter 3 focuses on peculiarities of the ritual associated with passing away, which plays an important role in family rituals (particularly, rituals related to birth, marriage and death). In fact, it signifies birth through dying. Due to its archaism the fairy tale vividly illustrates distinctive features of the ritual connected with death. It in its turn proves crucial for defining antinomian semantics of “own” / “foreign” space in the structure of Ukrainian folk fairy tales.

Conclusions summarize results of the given research. It will definitely serve as a significant source for further investigation of such topical folklore questions as poetics of artistic time and space in various genres. It opens up unique opportunities for interpreting connection of ritual and non-ritual genres, Ukrainian folk tale and other samples of folklore.

Key words: chronotope, artistic time, artistic space, binary opposition, “own” / “foreign”, structure, ritual associated with dying, initiation, fairy tale.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дисертаційної теми. Часопросторовий аспект дослідження поетики літературних і фольклорних творів - один із провідних напрямів філологічної науки ХХ століття. Його поява й утвердження значною мірою зумовлені впливом суспільно-природничих наук, які розглядали поняття часу і простору як універсальну категорію у визначенні сутнісних ознак картини світу. Саме цей аспект дослідження наукової проблеми в її теоретико-методологічному плані дає змогу розглянути художній світ і конкретного художнього (фольклорного) твору, і низки жанрів.

Художній простір із художнім часом є визначальними у композиційній структурі словесного твору як єдиного цілого, сприятливим ґрунтом для втілення універсальної архаїчної моделі світу, яка своєрідно модифікується в текстових структурах різних фольклорних жанрів, адаптуючись до специфіки їхнього функціонування.

Дослідження художнього простору української народної чарівної казки, здійснені за принципом бінарної опозиції “свій” / “чужий”, наразі поодинокі на відміну від праць, побудованих на інших методологічних категоріях структурної поетики. В українській науці про усну народну словесність чарівні казки у цьому плані дослідники розглядали переважно принагідно. Так, деякі питання простору в контексті чарівної казки висвітлено в монографії В. Давидюка “Первісна міфологія українського фольклору” (1997). У той же час російська фольклористика уже має значні напрацювання у часопросторовій проблематиці. Це наукові розвідки В. Проппа, Д. Лихачова, С. Адоньєвої, В. Анікіна, О. Байбуріна, Г. Левінтона, Є. Мелетинського, С. Неклюдова, О. Новик, Н. Новикова, В. Топорова, Т. Цив'ян та інших.

Водночас українська фольклористика помітно активізувала свої зусилля у вивченні питань хронотопу. Проблему поетики часу і простору в жанровій структурі фольклору у праці “Український фольклор у теоретичному освітленні” (2005) дослідив С. Росовецький, на думку якого, саме художній час і художній простір можуть бути основою для відтворення художньої системи фольклору. Узагальнюючи свої спостереження над особливостями художнього часу і простору в деяких жанрах українського фольклору, учений запропонував цікаві схеми, у яких відображено особливості категорій художньо засвоєних часу і простору.

Аналізуючи хронотоп в міфологічній моделі світу, Н.Лисюк у монографії “Міфологічний хронотоп” (2006) зазначала, що він загалом є наджанровою категорією. Ідеться про такі часопросторові моделі, як міфічна, календарна, родинна, казкова, вертепна, баладна та інші.

Актуальність обраної теми передусім полягає в тому, що цілісне та системне дослідження художнього простору українських народних чарівних казок відсутнє, а тому очевидною є потреба всебічного вивчення його особливостей, специфіки будови, що пов'язана зі структурною організацією казкового сюжету та характеристикою казкових образів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематику дисертації узгоджено з науковими програмами та навчальними планами кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка. Вона відповідає кафедральній темі “Сучасна фольклористика: стан і перспективи” (шифр - 0105U004922). Тему дисертації затвердила Вчена рада Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 11/5 від 27 травня 1998 р.).

Мета дисертації - на матеріалі текстів українських народних чарівних казок здійснити комплексний аналіз художнього простору крізь призму категорії модельованої бінарної опозиції “свій” / “чужий” у контексті структурної поетики художнього твору. Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

розглянути часопростір у структурі української народної чарівної казки в аспекті методології дослідження художнього простору;

проаналізувати особливості структурної поетики художнього простору української народної чарівної казки у взаємозв'язку з бінарною логікою та ієрархічною класифікацією;

дослідити специфіку функціонування ритуалу переходу для з'ясування антиномічної семантики “свій” / “чужий” простір у контексті чарівних казок.

Об'єкт дослідження - тексти українських народних чарівних казок, переважно опублікованих у виданнях другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Предмет дослідження - художній простір у композиційній структурі української народної чарівної казки.

Джерельну базу дослідження становлять збірники українських народних казок, які записали й упорядкували фольклористи ХІХ - початку ХХ століття, а саме: Гринченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. - Вып. 1-2. - Чернигов: Типография Губернского Земства, 1895-1896 (308 с.; 390 с.); Казки / Зібрав Игнатій з Никлович. - Львів, 1861. - 96 с.; Записки о Южной Руси / Издал П.Кулиш. - СПб., 1857. - Т. 2. - 354 с.; Казки та оповідання з Поділля в записах 1850-1860-их рр. / Упоряд. Левченко М. - Київ, 1928. - Вип. 1-2. - 598 с.; Галицькі народні казки (В Берлині пов. Бродського із уст народа списав О. Роздольський) // Етнографічний збірник. - Львів, 1895. - Т. І. (С. 1-120); Львів, 1899. - Т. VII. (168 с.); Рудченко И. Я. Народные южнорусские сказки. - Вып. 1-2. - Киев, 1869-1870 (219 с.; 209 с.); Чубинский П. П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной императорским русским географическим обществом. - СПб., 1878. - Т. 2: Малорусские сказки. - 688 с.

Методи дослідження. У дисертації використано такі методи - структурно-семіотичний, структурно-типологічний, порівняльно-історичний, генетичний. Так, значеннєве наповнення просторових образів-символів виявляється на основі використання структурно-семіотичного та структурно-типологічного методів, а реконструкцію змісту архаїчних мотивів та образів українських народних чарівних казок здійснено за допомогою порівняльно-історичного та генетичного методів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що це перше в українській фольклористиці системне дослідження структурної поетики художнього простору українських народних чарівних казок. Звернення до категорії часопростору, зокрема просторової характеристики народної казки, використання досягнень суміжних із фольклористикою наук (літературознавство, етнолінгвістика, психологія), дають змогу поєднувати різні методи текстового аналізу, щоб глибше осмислити специфіку композиції чарівної казки в контексті завдань сучасної фольклористики.

Теоретичною основою дисертації стали наукові праці українських та зарубіжних учених різних наукових шкіл: О. Потебні, М. Грушевського, В. Петрова, Л. Дунаєвської, В. Давидюка, О. Бріциної, В. Балушка, М. Маєрчик, С. Росовецького, Н. Копистянської, В. Проппа, Д. Лихачова, М. Бахтіна, Ю. Лотмана, Є. Мелетинського, С. Неклюдова, Н. Новикова, В. Топорова, Т. Цив'ян, О. Байбуріна, А. ван Геннепа, Дж. Кемпбелла, В. Тернера та багатьох інших.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у використанні його результатів для розробки лекційних курсів із фольклористики, етнографії, народознавства, спецкурсів із поетики фольклорних жанрів у навчальних закладах, для написання монографій, підручників і посібників з усної словесності для студентів-фольклористів та студентів-етнологів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати роботи апробовано на таких наукових конференціях і семінарах: Міжнародна славістична конференція пам'яті професора Костянтина Трофимовича (1 - 3 квітня 1998 р., м. Львів); Міжнародна наукова конференція “Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (21 - 23 жовтня 1998 р., м. Львів); Міжнародні науково-практичні читання “Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків”, присвячені пам'яті українського фольклориста Михайла Пазяка (23 - 24 травня 2000 р., м. Київ); Міжнародні науково-практичні читання “Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків”, присвячені пам'яті українського фольклориста Михайла Пазяка (23 - 24 травня 2001 р., м. Київ); звітні наукові конференції викладачів та аспірантів Львівського національного університету імені Івана Франка за 1999 - 2000 рр., 2003 - 2006 рр.; Науково-методологічний семінар кафедри української фольклористики імені Філарета Колесси “Актуальні проблеми української фольклористики” (11 березня 2004 р., м. Львів); Міжнародна наукова конференція “Людина в просторі етнічної культури” (пам'яті П.П.Чубинського) (14 - 15 травня 2004 р., м. Київ).

Деякі положення дисертації було використано на лекціях зі спецкурсу “Поетика української народної казки” (2004 р.), на лекційних і практичних заняттях з курсу “Українська усна народна творчість” для студентів філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у восьми наукових публікаціях, чотири з яких уміщено у фахових виданнях ВАК України. Загальний обсяг - близько 3 друкованих аркушів.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії (331 позиція) та списку умовних скорочень. Загальний обсяг роботи - 202 сторінки, із яких 173 сторінки основного тексту.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано вибір теми з огляду на її актуальність, сформульовано мету й завдання, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, його зв'язок із науковими програмами та навчальними планами, окреслено джерельну базу. Розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію основних положень дисертації.

У першому розділі дисертації “Модель художнього простору в наукових студіях: теоретико-методологічні основи дослідження”, який складається з двох підрозділів, хронологічно подано аналітичний огляд літератури, присвяченої основним аспектам дослідження, що зумовило методологічний відбір тематики відповідного матеріалу, який окреслив предмет дисертаційної роботи і сучасний стан його наукового осмислення в літературознавстві і фольклористиці.

1.1. “Часопростір як філософсько-естетична категорія у літературно-фольклорному континуумі”. Хронотоп (часопростір), маючи філософсько-природниче походження (філософські наукові студії про час і простір беруть свій початок ще з часів античності), лише у ХХ столітті став об'єктом серйозного зацікавлення літературознавців, фольклористів, мовознавців, мистецтвознавців та культурологів. Тому в дисертації використано також дослідження філософського, суспільно-природничого, естетичного та культурологічного спрямування, зокрема праці С. Аверінцева, М. Ахундова, О. Гуревича, Н. Джохадзе, Г. Зборовського, М. Кагана, І. Канта, Е. Ліча, Ю. Молчанова, А. Мостепаненка, Г. Рейхенбаха, В. Свідерського, М. Уварова, М. Хайдеггера та інших.

Поява нових наукових розвідок про категорії часу і простору в літературі датується 1950 - 1960 роками, коли у праці “Вступ до науки про літературу” польської дослідниці С. Скварчинської вперше з'явилися розділи, у яких ішлося про аспекти реалізації часу і простору об'єктивної дійсності в художньо-літературному світі. Проте концепції С. Скварчинської, як виявилося згодом, не були цілком новаторськими: її науковому дослідженню передує праця російського літературознавця М. Бахтіна “Форми часу і хронотопу в романі”, яка була опублікована 1975 року, хоча написана значно раніше - у 1937 - 1938 рр. Заслуга російського вченого полягала передусім у тому, що саме він увів у літературознавство термін “хронотоп”, запозичений із природничих наук на позначення взаємозв'язку часових і просторових відношень, художньо освоєних у літературі.

Оскільки в цьому підрозділі домінує проблема дослідження часопростору та його взаємозв'язку з жанром словесного твору, то закономірною постає потреба звернутися до праць, теоретичні засади яких стали підґрунтям методологічного підходу до розкриття художньої структури власне чарівної казки в аспекті художнього простору. Це праці М. Бахтіна, Д. Лихачова, Л. Левітана, Ю. Лотмана, В. Лукіна, Н. Копистянської, Д. Медриша, М. Новикової, Н. Тодчук, В. Топорова, Б. Успенського, Ф. Федорова, Л. Цилевич.

Аналізуючи міфологічний і фольклорний хронотопи, які дещо відрізняються від художньо-літературного, претендуючи на деяку автономність з огляду на специфічні жанрові властивості міфічних і фольклорних творів, використано наукові роботи В. Анікіна, С. Лавриненко, Н. Лисюк, С. Неклюдова, В. Проппа, С. Росовецького, В.Топорова та інших. Час і простір у міфі та фольклорі структуруються на інших засадах, ніж у літературі, оскільки для цих видів народного словесного мистецтва характерне сприйняття часопростору як нерозривної єдності.

Фольклорний хронотоп поділяється на жанрові різновиди, серед яких казковий часопростір, що тісно пов'язаний із побудовою сюжету й образною системою жанру народної казки. Своєю чергою казка як "закрита" структура, зважаючи на її сюжетну завершеність, має значний вплив на зміни просторово-часової зображальності, бо художній час і простір у ній набувають інших форм відповідно до типів традиційної композиційної структури жанру. Зазначмо, що авторський підхід не порушує єдності казкового хронотопу, йому не властиві соціально-історичні та географічні чинники, перешкоди у зміні часу і простору, дія у казці відбувається легко й невимушено. Особлива ознака казкового часопростору - чітке протиставлення “свого” і “чужого” простору.

У другому підрозділі “Методологія дослідження художнього простору у структурі чарівних казок” окреслено основні підходи до вивчення художнього простору в літературі, міфології та фольклорі.

Художній простір, який тісно пов'язаний із художнім часом, є не тільки визначальним в архітектоніці словесного твору, а й сприятливим ґрунтом для створення міфопоетичної архаїчної моделі світу, що своєрідно варіюється в текстових структурах різних фольклорних жанрів. У межах міфологічного світогляду категорія художнього простору набуває дещо іншого значення; специфічним є й саме розуміння простору.

Літературознавці та фольклористи (Ю. Лотман, С. Неклюдов, Є. Мелетинський, В. Топоров та інші), аналізуючи питання художнього простору, здебільшого послуговуються структурним і семіотичним методами, які найбільше виявляють метафоричний характер простору.

У методології структурно-типологічного і структурно-семіотичного дослідження чарівної казки важливим є вивчення семантики художнього простору, який у казці розглядали крізь призму бінарних опозицій, що властиві й описові семантики міфу, і міфологічної моделі світу.

У чарівних казках простір має гіперболізоване значення й різну номінацію (казковий, міфічний, ініціальний (ініціаційний)), він постає динамічним, неоднорідним, ірреальним, чарівним, протилежним до простору об'єктивної дійсності. Саме казкові тексти дають змогу визначити загальні принципи зображення простору з огляду на його поліфункціональність, зокрема як способу характеристики героїв та подій. У чарівних казках простір героя представлено не як простір особистості, а як типовий персонаж, чиї дії переважно є механічними через втручання в хід сюжету чарівних предметів і помічників.

Казка - один із небагатьох фольклорних жанрів, в якому є оригінальна методика “завоювання”, “здобуття” простору, а сам казковий простір пояснює активність функціонування фантастичних елементів у його сюжеті.

У другому розділі дисертації “Структурна поетика художнього простору українських народних чарівних казок”, який складається із трьох підрозділів, проаналізовано поетику тексту чарівної казки як структури стосовно модельованої бінарної опозиції “свій” / “чужий” на просторовому рівні.

2.1. “Бінарна опозиція “свій” / “чужий” у просторовій характеристиці чарівної казки”. Серед методологічних категорій структурної поетики, залучених власне до структурного аналізу тексту художнього твору, особливу увагу привертають бінарні опозиції, характерна особливість яких найбільше виявляється в деяких галузях народної традиції. Це здебільшого стосується обрядових і фольклорно-текстових ситуацій, які є свідченням нерівнозначності різних семантичних опозицій, пов'язуючи їх із категорією оцінки. Така оцінка може змінюватися на протилежну в тих ситуаціях, коли сакральне в одних умовах стає небезпечним в інших. Проте будь-які семантичні протиставлення залежно від контексту зберігають за собою найбільшу конкретизацію символіки однієї головної опозиції.

В основі структури художнього простору чарівних казок є бінарна семантична опозиція свій / чужий, що постає як чи не найдавніше й найважливіше протиставлення, яке стосується просторової моделі казкового світу. Опозиційна пара свій / чужий реалізується на різних рівнях, створюючи систему підпорядкованих їй дуальних опозицій, наприклад, добрий / злий, близький / далекий, дім / ліс тощо. Такі антонімічні протиставлення, взаємодіючи, взаємозамінюючись і символічно ототожнюючись, пов'язані зі створенням у казці просторової структури картини світу, яку можна сприймати як один із самобутніх варіантів міфопоетичної моделі світу.

У контексті чарівних казок бінарна опозиція свій / чужий, яка моделює стосунки протагоніста з антагоністами, виявляє свій універсальний характер власне у взаємозв'язку з такими амбівалентними парами, як живий / мертвий, добрий / злий, людський / нелюдський, правий / лівий, сильний / слабкий, чоловічий / жіночий, верхній / нижній, внутрішній / зовнішній, небо / земля, земля / підземне царство, близький / далекий, низький / високий, сакральний / профанний, переважно локалізуючись на двох основних рівнях - макрокосмічному (протиставлення “свого” і “чужого” простору на рівні “свого” і “чужого” царства) і мікрокосмічному (скажімо, “дім” / “ліс”).

2.2. “Символіка художнього простору в українських народних чарівних казках”. Окреслюючи проблему художнього простору в чарівних казках, насамперед зазначмо, що його будова має низку особливостей, які причетні до структурної організації казкового сюжету та характеристики казкових образів, впливаючи в такий спосіб на формування композиції казки.

На підставі загальновідомого постулату про два виміри людського буття - земний і потойбічний, тобто життя до смерті і життя після смерті, який здавна побутує у світовій культурі та релігії, можна стверджувати, що такий поділ на архаїчному рівні притаманний і чарівним казкам, де протиставлення “свій” і “чужий” простір є її сюжетним і жанровим ядром.

Казковий простір функціонує у двох площинах - “свій” простір (людський світ) і “чужий” (нелюдський, потойбічний світ). Це фактично автономні, але водночас і взаємозалежні просторові утворення, між якими існують визначені стосунки. “Свій” простір у казках не може існувати без “чужого”, оскільки основні події відбуваються поза межами “домашнього”, закритого простору, який може розширюватися внаслідок просторового переміщення казкових героїв з одного місця в інше. Саме в “чужих” землях головний герой контактує з потойбічними істотами, спілкується з представниками тваринного й рослинного світів, здобуває сакральні цінності (молодильні яблука, живу воду і т.п.), які згодом приносить до “свого” царства. Саме в цьому й полягає специфіка зображення художнього простору в казках, коли функціонування “свого” і “чужого” як незалежних територій можливе в рамках єдиного простору.

Головний герой і його родина перебувають у “своєму” просторі, а в “чужому” - різні фантастичні істоти. На території “чужого” простору, у межах якого виділяємо принаймні ще дві полярні зони - позитивну і негативну, герой зазнає чимало пригод, контактує з істотами потойбічного світу, рослинами і тваринами. На відміну від “домашнього” світу, “чужий”, потойбічний світ вирізняється нашаруванням уявлень, які мають історичне й міфологічне походження.

Основа казкового простору - вертикально-горизонтальний поділ світу, що є свідченням його впорядкованості. Для “свого” простору характерна горизонтальна система, яка будується на протиставленні “свій” дім, “своє” царство тому, що знаходиться поза його межами. Казковий герой потрапляє в “чужий” простір незалежно від його локалізації в горизонтальній чи вертикальній площинах за допомогою чарівних помічників чи предметів.

У вертикальній площині художньої моделі Всесвіту виділяємо головний елемент - “світову вісь”, яка збігається з центром горизонтальної. Таким центром, зокрема для міфопоетичної свідомості, є космічне світове дерево (дерево життя, дерево пізнання, дерево смерті, світовий стовп, світова гора, світовий храм і т.д.) - один із варіантів втілення універсальної концепції світу. Основна ознака світового дерева - вертикальний тричленний поділ просторової сфери: крона (небесне царство), стовбур (земля), коріння (підземне царство). У чарівних казках модель образу світового дерева в різних його варіаціях не тільки організовує просторову структуру жанру, а й є з'єднувальним елементом і формою переходу між “своїм” і “чужим” просторами.

У різних міфологічно-фольклорних традиціях до кожної третини дерева відносять тварин різних класів (крона - птахи (голуби, орли), стовбур - парнокопитні тварини (олені, корови, коні), коріння - (земноводні (жаби), плазуни (змії), гризуни (миші, бобри), риби), які у схемі світового дерева є елементами коду, що об'єднують низку інших кодових одиниць. Кожна з цих частин світового дерева набуває власного функціонально-семантичного навантаження. У чарівних казках побутують деякі трансформації символів світового дерева, які часто змінюють своє внутрішнє значення. Так, з деревом життя, яке символізує життєву силу і плодючість, тісно пов'язана низка казок, у яких фігурують дівчина, цілюща і жива вода, молодильні яблука, схована в яйці душа тощо (казки “Заян”, “Як наймолодший дурний королевич батькові дістав яблука молодості та видющої води і із королівною одружився”, “Юрза-мурза і стрілець-молодець”, “Про царівну, котрої душа була в яйці осокорі”, “Дівчина записана злому” тощо).

Для казкового простору характерний поділ на людський і потойбічний світи. Відомі такі їхні назви: “цей” / “той” світ, “тут” і “там”, “близький” / “далекий” світ, “свій” / “чужий” світ, “свій” / “чужий” простір.

Локалізація “того” світу в казках, який віддалений від “цього” світу, виявляється в різноманітних модифікаціях: на небі, на землі, під землею, під водою, на горі (за горами), у лісі. “Той” світ доступний переважно головному персонажеві казки, який під час своєї подорожі в іншому світі може побувати не лише в одному царстві. Тому перш ніж потрапити до кінцевого пункту мандрівки, наприклад, до четвертого чи дев'ятого царства, герой мусить почергово побувати в попередніх трьох чи, відповідно, у вісьмох царствах чи лісових хатинках, де він отримує від чарівних помічників цінні поради щодо своєї поведінки в “чужому” світі та необхідні чарівні предмети (казки “Цар-змій”, “Іван-царевич”, “Як Івась від пана тікав, у діда служив і з чортівкою оженив ся” тощо).

Казкове поняття “той світ” не завжди відповідає поняттю “світ померлих”, що притаманне архаїчній міфопоетичній традиції. “Той світ”, про який ідеться в казці, знаменує не кінець життя, а продовження земного існування. Тому він наділений життєвими рисами: у ньому є річки, гори, ліси, будинки, палаци, держави тощо (казка “Дівчина - вошивий кожушок”).

Казковий персонаж мало коли почуває себе комфортно у “своєму” просторі. Це зумовлено не тільки тим, що деякі члени родини героя є “чужими” для нього, а “свій” простір поступово набуває ознак ворожості (казки, в яких зла мачуха знущається над своєю пасербицею: “Дідова дочка і бабина дочка”, “Дівчина і кобиляча голова” тощо); уже в сюжетній композиції чарівної казки “свій” простір стає “затісним” для героя тоді, коли в нього виникає бажання піти у “світ за очі”, щоб пізнати “чужі землі”, тобто оволодіти “чужим” простором.

Для казкових персонажів покинути “свій” простір - означає започаткувати створення “нового” простору або розширити “свій” простір, опанувавши “чужий”. Потрапивши на “той” світ (на небо чи під землю), казковий герой здебільшого частково і на якийсь час стає “там” “своїм” лише задля того, щоб звідти щось винести, викрасти і принести у “свій” простір. Це тільки ілюзія, яка на мить матеріалізується, а потім несподівано зникає. Отже, герой казки деякою мірою причетний до створення моделі просторового образу конкретного “свого” простору.

Подорожуючи різними царствами, казкові герої з кожною наступною дією втрачають первісну приналежність до центру “свого” простору - рідної домівки. Це стосується тільки головного героя (найменший брат), оскільки старші брати, які не витримують першого випробування, відразу повертаються додому або йдуть на зраду чи вбивство молодшого брата. Під час мандрів у “чужому” царстві герой делокалізований, він тимчасово відлучений від “свого” світу й тому може легко переміщуватися. Якщо казковий герой належить до “свого” простору, то на особистісно-родинному рівні втрачається його зв'язок з родичами в разі зміни його сімейно-соціального становища. Тому головний герой у чарівних казках має свій особливий просторовий статус, який не може бути однаковим у “своєму” і “чужому” просторах.

У чарівних казках для зображення потойбічного світу характерні мотиви запаху, сліпоти, мовчання, заборони оглядатися, заборони сміятися, мотив забороненої кімнати, що є своєрідними індикаторами розпізнавання “чужого” (головного героя) серед “своїх” у потойбіччі.

Важлива ознака “чужого” світу - відсутність кольороподілу (наприклад, царство Оха - все зелене). Крім зеленого, “там” домінують ще такі кольори, як золотий і білий, міфологічна семантика яких близька до народних вірувань про потойбічний світ.

2.3. “Роль просторових елементів у сюжетотворенні чарівних казок”. У цьому підрозділі основну увагу приділено дослідженню просторових елементів чарівної казки, які впливають на формування її просторової структури.

Художній простір чарівної казки містить конкретні номінативні елементи, поляризація яких здебільшого концентрується на основі універсальної семіотичної опозиції свій / чужий, причому в межах просторового поля казки поняття “чужий” реалізується у варіантах “той”, “потойбічний”, “інший”, “тридесяте царство”, “підземний”, “небесний”, “лісовий”, “підводний” тощо.

У побудові композиції чарівної казки беруть участь ті просторові елементи, які представляють своєрідну схему руху героя від свого дому до місця призначення. Тому закономірно, що бінарна опозиція свій / чужий, відображаючи мандрівку героя в інший світ, виражена за допомогою назв різних просторових елементів (дорога, роздоріжжя, будинок (лісова хатина, палац), подвір'я, сад, ворота, двері, поріг, вікно, дах, криниця, яма, міст, берег, озеро, річка, море, гора, ліс, поле), які в казкових сюжетах втрачають лексичне значення, набуваючи нових значень і семантичних валентностей. Наприклад, річка - це не просто елемент ландшафту, а межа, яка розділяє “свою” і “чужу” землю, а також і переправа в потойбічний світ (казки “Як чарівний мурга ласого до чужих жінок короля покарав”, “Царенко-Навішний” тощо). Просторовий елемент гора, який у казках іноді є еквівалентом світового дерева, може бути конкретним позначенням переходу зі “свого” простору в “чужий”, однак здебільшого функціонує як символ “того” світу, про що свідчать такі епітети, як скляна гора, золота гора, де живуть такі істоти, як злий дух, лісовий цар Ох, чорт, Змій (казка “Три царівни на скляних горах і їх брат” тощо). Підводне царство часто ототожнюють із підземним світом; воно становить загрозу для героїв, які там опиняються. Тому образ моря в казках сприймаємо як “узагальнену модель “іншого буття” (“антисвіту”) і первісного хаосу. Щоб підкреслити небезпеку, яку таїть море, у казках фіксуємо такі епітети, як вогняне море, яке ще за дванадцять миль пече, а тому герой не витримує і повертається назад (казка “Про царевича-дурня”), дригляне море, де вода густа, “як дриглі”, і, запливши туди, герой втрачає свій корабель і половину свого війська (казка “Молодильна вода”).

Усі просторові елементи, наявні в текстах українських народних чарівних казок, тісно пов'язані між собою, що суттєво впливає на структурну організацію художнього простору і формування цілісної композиції казки. На основі бінарної просторової опозиції “свій” / “чужий”, яка реалізується через низку визначених просторових елементів, формується символічний художній простір, який може змінювати не лише свою форму, а й властивості та функції у процесі розвитку сюжету казки.

Третій розділ дисертації “Ритуал переходу в контексті українських народних чарівних казок”, який містить три підрозділи, присвячено дослідженню ритуалу переходу, який дає змогу з'ясувати антиномічну семантику “свій” / “чужий” простір у структурі українських народних чарівних казок.

3.1. “Специфіка функціонування ритуалу переходу в чарівних казках (семантичний і структурний аспекти)”. Значна кількість казкових мотивів, пов'язаних із подорожами головних героїв у потойбіччя, виникла внаслідок генетично-семантичного зв'язку чарівної казки й обряду. Цей зв'язок зумовлено трансформацією елементів похоронної та весільної обрядовості в казку, яка належить до позаобрядових жанрів. Закономірно, що у структурі чарівної казки ці елементи зберігаються, водночас набуваючи дещо іншого значення та мотивації, ніж у власне обрядовому тексті.

У співвідношенні обряду і чарівної казки варто виокремити два аспекти: обряд посвячення (ініціація) та поняття потойбічного світу, яке у наших предків на підсвідомому рівні асоціювалося насамперед зі смертю - переходом в інше буття.

В обрядових діях смерть трактується як “відхід” в інший світ, а померлий - це “той, що відійшов”. У весільній обрядовості молода під час переходу зі свого роду в рід молодого “помирає”, її відхід від роду розглядали як “смерть”. У чарівних казках образ смерті - основа казкового сюжету, який спонукає героїв здійснювати чудесні подвиги.

Чарівна казка інтерпретує смерть не як фізичний акт кінця життя, а межу, яка тісно переплетена з переходом головного персонажа зі “свого” в “чужий” простір. У структурі казкових сюжетів такий перехід є надзвичайно важливий у тимчасовому вилученні казкового персонажа зі “свого” простору. Герой повинен передусім налагодити контакт із представниками потойбіччя, що відбувається тільки за умови динаміки ритуалу переходу, який, безумовно, належить до “обрядів життєвих переломів”, поєднуючи функції підвищення і зміни статусу. Ритуал переходу можна розглядати і як своєрідний процес становлення рівноваги та налагодження контакту між “своїм” і “чужим”, обмін цінностями, угоду між протилежними сторонами, яку людина часто порушує задля досягнення поставленої мети - збільшити “свій” простір чи знайти “новий” простір, завдяки чому зберігається власний макро- і мікросвіт.

У дисертаційному дослідженні для аналізу переходу зі “свого” в “чужий” простір у структурі чарівних казок використано теорію триланковості ритуального переходу А. ван Геннепа: прелімінальність - відокремлення (герой залишає рідну домівку - “свій” простір), лімінальність - проміжний період (герой проходить різні випробування (ініціацію) на межі “свого” і “чужого” просторів, щоб потрапити, наприклад, у тридесяте царство чи на скляну гору, а згодом - у вир подій “чужого” простору), постлімінальність - возз'єднання (герой щасливо одружується і підвищує свій соціальний статус, наприклад, стає царем).

Як свідчать тексти українських народних чарівних казок, головний герой може перебувати у прелімінальній фазі від першого дня своєї появи на світ. Ідеться, зокрема, про мотиви чудесного народження і росту, адже в казках герой часто народжується чарівним способом і негайно береться за справу визволення (казка “Про Котигорошка”). Причинами прелімінальності казкових героїв також можуть бути: “несвідоме” укладання угоди з нечистою силою, поява чарівного помічника, ритуальна дія, прагнення батьків позбавити свого нащадка сімейної опіки, порушення батьківської заборони, вимушена втеча з дому (щоб уникнути шлюбу з нелюбом; урятуватися від смерті, дізнавшись про лихий задум рідної матері героя звести його зі світу), намір героя одружитися тощо. У всіх цих мотивах через відокремлення героя від “свого” простору простежуємо найдавніший ініціаційний мотив, головним призначенням якого є підготовка лімінальної особи (неофіта) - юнака чи дівчини до шлюбу.

Процес лімінальності - основний етап у чарівних казках, де поняття “ініціації” і “пороговості” адекватні, однак ініціація може бути й ядром проміжного етапу, повністю охоплюючи його. Випробування, які за сюжетом проходить казковий персонаж, є ініціаційними, оскільки зміна статусу не може відбуватися в межах “свого” простору, вона проходить паралельно зі зміною простору, де “порогова” особа, переходячи периферійну межу і перебуваючи деякий час у “чужому” середовищі, поетапно перероджується в новій якості.

Для казкових лімінальних одиниць характерні такі риси: перехідний стан, послаблення статевої ідентичності, зневага, відсутність соціальної приналежності, зміна зовнішнього вигляду, переховування від “своїх” і “чужих”, тимчасове приховування свого походження, безпорадність, плаксивість, каліцтво, недоречна впертість, безсилля (за винятком чудесно народжених героїв), підтримка й допомога чарівних помічників, гуманність, милосердя.

Те, що казковий неофіт жіночої статі також проходить обряди посвячення, дає підставу говорити про два основні типи ініціації в чарівних казках - чоловічий і жіночий. Процес чоловічої ініціації багатоступеневий, бо охоплює низку ініціаційних випробувань - страх, біль, поєдинок, випробовування чоловічої статевої зрілості й сили. Для дівчини-неофіта процес ініціації відбувається не так суворо: вона не вступає в бій зі Змієм, її не ковтає потойбічний монстр, їй не задають непосильних завдань; її просто викрадають. Жіночу ініціацію можна поділити на два різновиди - активну й пасивну. Під час пасивної ініціації героїня поводиться як жертва, вона є “нагородою” для переможця; у цьому разі активізується чоловічий тип ініціації. Під час активної жіночої ініціації внаслідок ритуального відокремлення дівчина проходить різні випробування (казки “Про кобилячу голову” та “Про дідову дочку і бабину дочку”) і часто сама влаштовує свою долю. Результатом активного й пасивного жіночого обряду посвячення в казках є одруження з героєм-рятівником чи героєм-переможцем.

3.2. “Ідея ритуального переходу в казкових сюжетах про шлюб з тотемною істотою”. Цей підрозділ тематично продовжує попередній, бо в чарівних казках про укладання шлюбу людини з тотемною істотою (чарівний чоловік / дружина) функція ритуалу переходу спрямована на так званий шлюбний обмін між “своїми” та “чужими”, який є з'єднувальним елементом між природою і культурою.

В українських народних чарівних казках ініціатором такого незвичайного шлюбу переважно стає тотемна істота, що знаходиться в “чужому” просторі, який небезпечний для смертної людини (болото, річка, море, ліс тощо). Звідси тотем (зачарований вуж або гадюка) потрапляють у світ людей, щоб зняти з себе чарівне закляття чи допомогти реалізувати шлюбні плани головного героя чи героїні.

У потойбіччі герой проходить не лише ініціацію, а й бере первинний (ритуальний) шлюб із дівчиною-тотемом, який у “чужому” просторі є дійсним. У “своєму” просторі такий шлюб анулюється, тому герої одружуються ще раз за законами людського світу (казки “Про царенка Івана і чортову дочку”, “Про стрільця”, “Як Івась від пана тікав, у діда служив і з чортівкою оженив ся” тощо).

В українських чарівних казках ми виявили сюжети про шлюб із тотемною істотою двох видів - “жіночі”, коли зооморфним партнером є дівчина-тотем, яку ще в дитинстві прокляв рідний батько чи закляла зла сила (казки “Дурень і його жінка жаба-панна”, “Царівна-жаба”), і “чоловічі”, у яких шлюб із зооморфним чоловіком ґрунтується на таких основних моментах: сватання - втрата коханого - пошук (казка “Як зачарований королевич-вуж засватав царівну”).

Зооморфні чарівні істоти казок можна поділити на дві групи за походженням: магічно-людські (накладання мотиву про чудесне народження) і магічно-тваринні (наслідок прокляття злих сил). До першої групи належать істоти, яких народила жінка в межах “свого” простору, а до другої - “вихідці” з “чужого” простору, тобто з лісу, води тощо. Тут виникає проблема ритуального переходу між двома світами - людським і потойбічним, коли на першому плані постає шлюбне табу - не згадувати про тотемне походження своєї половини, зокрема не сварити, не завдавати шкоди її зооморфним атрибутам, а саме: не спалювати звіриної оболонки, у якій тотем приходить до людей, не віддавати крил дівчини-голубки чи дівчини-качки тощо. Спільним для обох груп мотивів є звільнення тотемної істоти від закляття, що поступово втрачає свою силу, коли людина дає добровільну згоду на шлюб.

Табу переважно порушує людська істота, яка набагато слабша за свого тотемного партнера. Герой чи героїня не витримують, здавалося, простих випробувань, а тому зазнають поневірянь у “чужому” просторі, шукаючи судженого або судженої. У цьому випадку, як це передбачено композицією чарівної казки, свої обов'язки починають виконувати чарівні помічники і предмети, котрі допомагають героєві повернути у “свій” простір пошлюблену половину, яка в “чужому” просторі переживає ритуальний шлюб і ритуальну смерть.

3.3. “Медіальна роль казкових мерців між “своїм” і “чужим” просторами під час ритуалу переходу”. У деякому розумінні “ритуал переходу” тотожний поняттю “перемогти смерть”, яке в чарівних казках виступає в різних образах. В українських народних чарівних казках поширений образ мерця. У результаті дослідження виявлено два основні типи казкових мерців, які беруть активну участь під час переходу головного героя зі “свого” простору в “чужий”.

До першого типу належать образи смерті фантастичного походження, які відображають божества потойбічного світу і причетні до ритуальної смерті ініціантів; це так звані “класичні” мерці - Баба-Яга, Змій (Змія), Кощій Безсмертний, Кобиляча голова. До другого - “перехідні” мерці людського походження:

- невідомий мрець (вішальник, утопленик, колишній злочинець): казки “Як померлий чоловік допоміг шляхтичеві одружитися з зачарованою королівною”, “Чоловік без страху, вдячний мрець і заклята царівна”;

- мрець-хлопець (мрець-наречений): казки “Про мерця”, “Дівчина і мрець”;

- мрець-дівчина, заклята нечистою силою: казки “Царівна-опириця, жовнір і чудесний старець”, “Як москаль закляту панну врятував із нею шлюб узяв”;

- мрець-батько: казки “Батько і три сини”, “Як Іван-дурень за те, що свого батька пам'ять шанував, з королівною одружився”;

- мрець-мати: казка “Про дідову дочку та золоту яблуньку”.

У казках “перехідні” мерці функціонально значно “слабші” від “класичних”, бо за життя були людьми. Їхні дії здебільшого спрямовані на те, щоб забезпечити собі спокій і місце в царстві мертвих, залагодивши стосунки між “своїми” й “чужими” у процесі ритуального переходу, унаслідок якого герої змінюють своє соціальне становище та одружуються. Негативні дії і “класичних”, і “перехідних” мерців спровоковані порушеннями правил ритуалу переходу казкових героїв, які водночас позбавляють себе чарівної допомоги у вирішенні конфліктів з потойбічними істотами.

Висновки

У дисертації на матеріалі текстів українських народних чарівних казок здійснено теоретичне узагальнення та проведено комплексний аналіз художнього простору, що виявився крізь призму категорії модельованої бінарної опозиції “свій” / “чужий” в аспекті структурної поетики фольклорного твору.

Хронотоп як формально-змістова категорія словесного мистецтва бере активну участь у створенні тексту, а тому за своєю природою є жанротвірним, змістовим і структурним. Саме художній час і простір залучають самобутній словесний текст у конкретний історичний і культурний контекст, пов'язуючи його з “позатекстовим” світом. Фольклорний хронотоп виявляє різні часопросторові моделі - казкову, замовляльну, билинну тощо.

Казковий часопростір як самостійна одиниця - важливий компонент ідейно-естетичного змісту і структурної організації казки, він пов'язаний із побудовою сюжету й образною системою жанру. Особливою ознакою казкового часопростору є чітке протиставлення “свого” і “чужого” простору, яке зумовлює не тільки специфіку хронотопу в народних чарівних казках, а й специфіку цього фольклорного жанру загалом.

На підставі семіотичної бінарної опозиції “свій” / “чужий” утворюється символічний художній простір, який може змінювати не лише форму, а й властивості та функції у процесі розвитку казки.

Опозиція свій / чужий, відображаючи мандрівку героя в інший світ, виражена за допомогою різних просторових елементів, які в казкових сюжетах втрачають власне лексичне значення, набуваючи нових валентностей для означення семантичної структури казки. Усі просторові елементи казки тісно пов'язані між собою, що суттєво впливає на структурну організацію її художнього простору та формування цілісної композиції.

Досліджуючи специфіку функціонування ритуалу переходу в контексті українських народних чарівних казок, ми дійшли таких висновків:

- значна кількість чарівних казок містить інформацію про архаїчні слов'янські обряди й ритуали, які відображають прадавні ініціації юнаків і дівчат;

- чарівна казка належить до позаобрядових жанрів, однак це не заперечує наявності у її композиційній структурі трансформованих елементів похоронної й весільної обрядовості;

- чарівна казка інтерпретує смерть не як фізичний акт кінця життя, а як ритуальний перехід лімінальної одиниці зі світу людей у потойбіччя;

- для аналізу ритуалу переходу в структурі чарівних казок у дисертації використано теорію ритуального переходу А. ван Геннепа - прелімінальність, лімінальність, постлімінальність: процес лімінальності є основним етапом у чарівних казках, де виділено способи й мету потрапляння казкових героїв зі “свого” в “чужий” простір. Власне під час лімінальності, яка у казках тотожна поняттю ініціації чи “нового народження”, герой переживає ритуальну смерть, ритуальне воскресіння і ритуальний шлюб; постлімінальний етап казкового героя переважно закінчується його щасливим одруженням та підвищенням у соціальній ієрархії;

- ритуал переходу в казках виявляє характерні ознаки та функції “класичних” і “перехідних” мерців, зокрема їхнє посередництво між “своїм” і “чужим” просторами. Такі мерці є своєрідними контролерами ритуального переходу казкового героя межі потойбічного світу.

Отже, аналіз проблем дослідження літературного та міфологічного й фольклорного часопросторів у їх взаємозв'язках з жанром твору підтверджує, що концепція художнього простору чарівної казки, викладена крізь призму категорії модельованої бінарної опозиції “свій” / “чужий”, важлива передусім для вивчення поетики цього жанру, його композиції, образів.

Проведене дослідження буде важливим джерелом для розробки таких актуальних фольклористичних тем, як поетика художнього часу і простору в жанровій структурі усної народної словесності. Це відкриває перед ученими нові можливості в інтерпретації поетики усіх відомих фольклорних жанрів, співвідношення обрядових і позаобрядових жанрів, взаємозв'язку української народної казки з іншими творами календарної і позакалендарної обрядовості.

Основний зміст роботи викладено в таких публікаціях

1. Олійник О. Архаїчне значення жіночої ініціації (на матеріалі українських народних чарівних казок) // Фольклористичні зошити. - 2000. - Вип. 3. - С. 106 - 110.

2. Олійник О. Амбівалентність образу мерця в українських народних чарівних казках // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2003. - Вип. 31. - С. 132 - 140.

3. Олійник О. Мотив ритуалу переходу в казкових сюжетах про шлюб з тотемною істотою // Мандрівець. - 2004. - № 1 (48). - С. 41 - 46.

4. Олійник О. Специфіка функціонування ритуалу переходу в контексті українських народних чарівних казок // Народознавчі Зошити. - 2006. - № 1 - 2. - С. 139 - 151.

5. Олійник О. До питання про “свій” - “чужий” простір в українських та сербських народних чарівних казках // Матеріали міжнародної славістичної конференції пам'яті професора Костянтина Трофимовича: У 2 т. - Львів: Літопис, 1998. - Т.2. - С. 299 - 303.

6. Олійник О. Роль просторових елементів у сюжетотворенні української народної чарівної казки // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Збірник наукових праць Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. - Львів: Світ, 1999. - Ч. 2. - С. 554 - 558.

...