Рання творчість М.О. Волошина як етап ідейно-філософських шукань

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

На правах рукопису

ЛЕВИЧЕВ ІГОР ВАЛЕНТИНОВИЧ

УДК 821.161.1-94

РАННЯ ТВОРЧІСТЬ М.О.ВОЛОШИНА ЯК ЕТАП ІДЕЙНО-ФІЛОСОФСЬКИХ ШУКАНЬ

10.01.02 - російська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Сімферополь - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російської і зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, професор Кобзєв Микола Олексійович, професор кафедри російської і зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Орлова Катерина Йосипівна, професор кафедри літературної критики та публіцистики Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова; кандидат філологічних наук Таймазова Леніє Ленмарівна, старший викладач кафедри російської філології РВНЗ “Кримський інженерно-педагогічний університет”

Провідна установа

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, кафедра російської і світової літератури, м. Харків.

Захист відбудеться “ 21” квітня 2007 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського,4)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського,4).

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

поезія волошин духовний ренесанс

Актуальність дослідження. Кінець ХІХ - початок ХХ століття в Росії позначились надзвичайно інтенсивним релігійно-філософським підйомом, що отримав назву “російського духовного Ренесансу”. Насамперед, він виразився у різкому зростанні інтересу до філософії (часто пов'язаної з релігією) - спостерігається повернення до ідеалізму, релігійних та метафізичних цінностей, скасованих позитивізмом та матеріалізмом другої половин ХІХ століття.

Особливо яскраво цей феномен відобразився в російській літературі межі ХІХ - поч. ХХ ст. Дослідники цього духовного відродження вказують на “близькість поетичної думки до релігійно-філософської”, що давалося взнаки на всьому просторі епохи - “від Мережковського й Вяч. Іванова до Бєлого та Блока” (В.Вейдле). Література наближається до філософії - відбувається процес взаємного збагачення. Вол. Соловйов, Вяч. Іванов, А. Бєлий, Д. Мережковський, М. Волошин були не лише художниками слова, але й філософами. На разі, їх філософські інтереси були спрямовані не так на традиційні філософські чи релігійні системи, як на пошук власного синтетичного осмислення буття, що відповідало духовним запитам епохи. Революційні наукові відкриття кінця ХІХ століття й породжена ними інтелектуальна криза традиційних релігійних уявлень - вимагали формування “нового” світорозуміння, синтезу традиційних поглядів та сучасної наукової картини світобудови. Таким “синтезом науки, релігії й філософії” став теософський інтелектуальний рух, що виник у другій половині ХІХ століття та набув своєї кульмінації в Західній Європі на поч. ХХ століття у вигляді антропософського вчення філософа-містика Р. Штайнера, що було зорієнтованим на західноєвропейські християнські духовні цінності й не прагнуло, на відміну від концепції О. Блаватської, фундаторки теософії, - підмінити християнство “езотеричним буддизмом”. Крім того, велике значення для актуалізації теософських ідей мав феномен “окультного відродження” в Західній Європі наприкінці ХІХ століття, що певною мірою визначив специфіку поезії символізму (особливо у Франції). Загальновідомо, яку роль відіграв французький символізм у виникненні символізму в Росії, привносячи на російський ґрунт посилений інтерес до ідей теософії та окультизму. Цим і пояснюється значна популярність та актуальність ідей теософії й антропософії в російському літературно-художньому середовищі початку ХХ століття.

Особливо помітно ці процеси відобразилися в поетичній творчості Максиміліана Волошина - видатного російського поета, літературного критика, художника й перекладача.

Для багатьох сучасників М.Волошина було очевидним, що окультизм, теософія та увага до “таємних вчень” є однією з самобутніх прикмет його світогляду й поетичної творчості. Так, Борис Леман (Б. Дікс) у 1910 році вказував, що поетичні образи Волошина вимагають від читача близького знайомства з середньовічними містиками, а водночас із індійською філософією та сучасним окультизмом, а Михайло Кузмін вважав, що сама точка зору автора - його погляд на речі, природу та людські почуття - наскрізь перейнята окультизмом.

На неможливість об'єктивного осмислення поетичної творчості Волошина у відриві від його ідейно-філософських шукань вказувалося й літературними критиками російського Зарубіжжя (Д. Кленовський, Е. Райс, Б. Філіппов).

Однак у сучасному волошинознавстві проблема ідейно-філософських пошуків Волошина та їх відображення в поезії раннього періоду творчості так і не була ще всебічно осмислена та проаналізована. У грунтовних монографіях І. Купріянова, В. Купченка, Е. Менделевича та С. Пінаєва ця проблема залишається на рівні постановки питання. Цим і обумовлена актуальність запропонованого дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри російської і зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського в межах комплексної теми “Література та культура: світовий і регіональний аспекти”. Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (протокол № 10 від 16 травня 2000 року) і зареєстрована науково-координаційною радою “Класична спадщина і сучасна художня література” Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (протокол № 4 від 2 листопада 2006 року).

Мета дисертаційної роботи - осмислити відображення ідейно-філософських пошуків М. О. Волошина (1905-1910 рр.) у поезії раннього періоду творчості, що визначили особливості його поетики й естетики.

Відповідно до позначеної мети висуваються завдання дослідження:

- окреслити еволюцію сприйняття поезії М. Волошина в російській та зарубіжній літературній критиці та літературознавстві;

- дати системний аналіз ідейно-філософських шукань Волошина в період “блукання духу” (1905-1910 рр.) у контексті західноєвропейського “окультного відродження” та російського духовного Ренесансу початку ХХ століття;

- розкрити роль Г. Р. Мінцлової та її вплив на формування світогляду й творчої індивідуальності Волошина в 1905-1910 рр.;

- охарактеризувати історію знайомства М. Волошина з теософією та антропософією в контексті духовних пошуків поета та його світоглядної еволюції;

- осмислити зв'язок ідейно-філософських шукань та поезії М.Волошина в ранній період творчості;

- виявити естетичну та ідейно-тематичну своєрідність ранніх творів поета;

- показати, якою мірою теософія й антропософія сформували особливості поетики ранньої творчості М.Волошина.

Об'єктом дисертаційного дослідження є рання поетична творчість М. Волошина.

Предметом дисертаційного дослідження є поетика раннього етапу творчості М. Волошина (1905-1910 рр.).

Методи дослідження - історико-генетичний, системно-аналітичний, цілісний та біографічний.

Теоретико-методологічною базою дисертації є праці видатних учених, що досліджували проблеми авторської індивідуальності в контексті літературного процесу ( М. Бахтін, М. Бердяєв, Л. Виготський, Д. Лихачов, К. Юнг); роботи представників біографічного методу (Ш. Сент-Бев); дослідження з психології творчості (А. Горн, Б.Гріфцов, П. Медведєв); монографії, присвячені творчості М. Волошина (М. Кобзєв, І. Купріянов, В. Купченко, С. Пінаєв).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше зроблено спробу проаналізувати ранню лірику М. Волошина в аспекті становлення творчої індивідуальності поета, по-новому осмислити тотальний прояв теософсько-антропософського світовідчуття автора на художніх рівнях його поезії; уточнено й пояснено генезис як окремих творів, так і поетичних циклів (вірші “планетного циклу”, “Руанский собор”, “Киммерийские сумерки”). Крім того, до наукового обігу вводяться неопубліковані документальні джерела (“руанські листи” М. Волошина до М. Сабашникової, листування з Г. Р. Мінцловою), що дозволяють у деяких випадках переглянути існуючі оцінки й припущення. Висновки дисертації дозволяють окреслити нові шляхи й напрямки подальших волошинознавчих досліджень.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали та висновки можуть бути використані при читанні вузівських лекційних курсів з історії російської літератури початку ХХ століття, спецкурсів за творчістю М. Волошина та з окремих культурологічних, філологічних та філософських проблем.

Особистий внесок здобувача. Дисертація та всі опубліковані наукові статті написані автором самостійно.

Апробація дослідження здійснювалася в ході обговорення роботи на засіданнях кафедри російської і зарубіжної літератури ТНУ ім. В.І. Вернадського. Основні положення роботи викладено у доповідях на наукових конференціях: Х, ХI, XII Міжнародних Волошинських читаннях у Коктебелі (1999, 2001, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 100-річчю Будинка Поета в Коктебелі (2003); XV, XVI Міжнародних Грінівських читаннях у Феодосії (2000, 2002); X, XI Міжнародних Пушкінських читаннях у Феодосії (2001); Керчі (2000); II Кримських Герциковських читаннях у Судаці (2001); Міжнародній науково-практичній конференції “Антропософія Р. Штайнера у творчій долі М.Волошина” в Коктебелі (2004), ХIV Міжнародних Волошинських читаннях у Коктебелі (2005).

Публікації. Основні положення дисертації відбито в 15 публікаціях, серед них 5 - окремі книжкові видання, 10 наукових статей, із яких 3 опубліковані в провідних наукових фахових виданнях України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (145 позицій). Загальний обсяг дисертації 182 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дослідження, об'єкт та предмет аналізу, основні положення, що відображають наукову новизну роботи, вказано використані методи дослідження, розкрито теоретичне й практичне значення роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження, публікації та структуру дисертації.

Перший розділ - “Поезія М. Волошина періоду 1905-1910 рр. у літературній критиці та сучасному літературознавстві” - складається з чотирьох підрозділів.

У першому розділі аналізується оцінка поетичної творчості Максиміліана Волошина в російській та зарубіжній літературній критиці з 1903 до 2005 року.

Вже сучасники М. Волошина відзначили його інтерес до теософії та різних “таємних вчень” (В. Брюсов, Б. Леман, М. Кузмін). На цьому ж наголошували й перші зарубіжні літературні критики творчості М. Волошина: Д. Кленовський, Б. Філіппов та Е.Райс, укладачі докладно прокоментованого ними зарубіжного зібрання творів Волошина, виданого в Парижі в 1982-1984 рр.

Д. Кленовський ще в 1953 році стверджував, що теософське вчення Р. Штайнера (антропософія) істотно вплинуло на поетичну творчість Волошина, а Е. Райс навіть поставив антропософію на чільне місце у волошинському світогляді та творчості, яка, на його думку, тільки й може бути зрозумілою з позицій антропософії.

На тлі таких оцінок поезії М. Волошина дивним є факт повної відсутності в сучасному російському літературознавстві докладних і фундаментальних досліджень впливу ідей теософії та антропософії на світогляд і творчість поета.

І. Купріянов, автор першої монографії про М. Волошина “Судьба поэта”, що вийшла друком в 1978 році, за умов радянського часу змушений був наголошувати на “шкідливому” інтересі поета до різних ідеалістичних систем, що відволікали його “від нагальних питань сучасності”.

В багатьох працях В. Купченка згадується низка біографічних фактів про “захоплення” поета теософією та штайнеріанством, але до літературознавчого аналізу впливу окультно-теософських ідей на поетичну творчість Волошина автор принципово не вдається.

І лише в дослідженнях С. Пінаєва вперше зроблено спробу літературознавчого осмислення поетичної творчості Волошина в такому аспекті. У монографіях “Близкий всем, всему чужой” (1996) та “Максимилиан Волошин, или себя забывший бог” (2005) вчений вказує на значний вплив теософських та антропософских ідей на творчість раннього поета. Однак у роботах С. Пінаєва не досить повно досліджено вплив теософсько-антропософських ідей на світогляд Волошина, їхню роль у творчому становленні поета. Крім того автор зовсім не простежує історико-літературний аспект проблеми, роль Г. Мінцлової в залученні поета до теософії, її вплив на створення Волошиним низки поетичних циклів, у розробці поетом кіммерійської тематики.

Розглянувши історіографію питання, можна констатувати, що проблема ідейно-філософських шукань М. Волошина та їх відображення в поезії раннього періоду творчості системно й повно дотепер не була досліджена.

Другий розділ - “Ідейно-філософські шукання М.Волошина в період 1905 - 1910 р.” - складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Особливості російського літературно-художнього процесу в контексті релігійно-філософських шукань кінця ХІХ - початку ХХ століття” висвітлено ідейно-філософські особливості російського символізму, його методологічні концепції (теорія “загального синтезу”, ідея теургійного перетворення буття, особливе значення “слова-символу”, що сприймається як засіб теургічної життєбудови) у контексті західноєвропейського “окультного відродження” та “російського духовного Ренесансу” початку ХХ століття.

Феномен “окультного відродження” мав тотальний вплив на становлення західноєвропейської (особливо у Франції другої половини ХІХ століття) поезії епохи декадансу.

Виникнення європейського модернізму, в першу чергу у Франції, не лише співпадає з так званим “окультним відродженням”, а й значною мірою було ним зумовлено. Будь-який, навіть поверховий огляд тем та ідей, що панували у французькій літературі епохи декадансу, неодмінно торкається описів окультної практики, прямого переносу в художню творчість езотеричних уявлень.

Російський символізм, що виник на початку 1890-х років, успадкував від символізму французького, з його особливим містичним розумінням слова-символу, також інтерес і до теософського окультизму, що метафізично обгрунтовував особливе розуміння природи поетичного слова-символу, посередника між реальним світом та світом “потойбічним”. Поезія перетворювалась на вербальну магію, яка прагнула “перетворити”, “пресуществить” (Вол. Соловйов) недоскона-лий світ. Символістський поет-деміург творить словом-символом свій поетичний космос в іншій, “гіперфізичній” реальності, яка для нього є такою ж реальною, як і видимий світ. Зрозуміло, що такі містичні уявлення стали сприятливим грунтом для поширення теософських ідей саме в середовищі поетів-символістів.

У підрозділі 2.2. “Період “блукання духу” (1905-1910 рр.) М. Волошина як відображення ідейно-філософських шукань поета” охарактеризовано “сім ступенів” світоглядної еволюції М. Волошина від “буддизму до Р. Штайнера”.

В “Автобіографії” (1925) М. Волошин вперше окреслює “сім ступенів” духовних “блукань”, що визначили його світоглядну еволю-цію: “буддизм, католицтво, магія, масонство, окультизм, теософія, Р. Штайнер”.

Інтерес до буддизму виник у Волошина в Парижі в 1902 році після зустрічі з буддійським реформатором і богословом А. Дорджиєвим, з яким його познайомив А. Гольштейн, що сповідувала буддизм і мала тоді значий вплив на поета. Буддистська догматика з її наполегливим прагненням покинути цей сумнівний світ сансари задля блаженства в “інших” нірванічних світах якнайкраще відповідала містичним почуттям поета.

У 1902 році у Ватикані він відкриває для себе католицизм, у якому вбачає “спинний хребет всієї європейської культури”. Але католицизм у той час він сприймає крізь естетичну призму, як натхнення для всієї західноєвропейської художньої культури. Усвідомлення ж містичних глибин католицизму, “сп'яніння містикою католицизму” прийде до поета в 1905 році, після відвідування з Г.Мінцловою готичних соборів Руану та Шартру й переживання “містерій готичних соборів”, свідченням чого стане цикл “Руанский собор”, задум книги “Дух готики” та стаття “Тайная доктрина средневекового искусства”. Поїздка з Мінцловою до Руану та нові “містичні” враження від “містерій готичних соборів” відразу ж закарбувалися в художній свідомості поета. В нього складаються нові уявлення про містичний символізм світла, кольору, образу Містичної Троянди, міфологеми Смерті-Воскресіння як безпосереднього переживання “посвяти”, як проекції в майбутню поезію.

У 1905 році Волошин вступає до Великої Ложі Франції, але не масонство, що здається поету “надто поверховим”, матиме визначаль-ній вплив на його світоглядне становлення.

Влітку 1905 року в Парижі завдяки Г. Мінцловій Волошин відвідує разом із М. Сабашниковою лекцію Анні Безант, лідера Міжнародного Теософського товариства, і в нього пробуджується неабиякий інтерес до теософських ідей. Поетові, який жадав “все знать, все пережить”, імпонувало прагнення теософії стати “синтезом науки, релігії та філософії”, виявити особливу духовну “квінтесенцію”, що є підгрунтям усіх світових релігій та вчень. Незабаром для нього теософські концепції стануть такими духовно близькими, що, за словами Волошина, вони начебто були в ньому “уже давно врождены”. Шляхи теософської духовності вели на схід, орієнтуючись, насамперед, на спірітуальні цінності буддизму та індуїзму, протиставляючи західноєвропейським духовним християнським цінностям “мудрість Сходу”. Тому, коли наприкінці 1905 року поет знайомиться з Рудольфом Штайнером, лідером західноєвропейського напрямку в теософії, що орієнтувався на християнські духовні цінності, Волошин знаходить те, що він так довго шукав, - “синтез точного знания с боговдохновленностью”. У зв'язку з цим вбачається цілком закономірним, що після періоду “блукань духу”, пройшовши багатьма “шляхами й роздоріжжями” духовних пошуків, Волошин свідомо вступає до Антропософського товариства Р. Штайнера в 1912 році, членом якого він залишається до кінця свого життя. Період ранніх ідейно-філософських шукань для поета закінчився.

У підрозділі 2.3. “Вплив ідей Г. Р. Мінцлової та її роль у світоглядній еволюції М. Волошина” розкривається історія знайомства та вплив Г. Р. Мінцлової на духовне становлення М. Волошина.

Особистість Ганни Рудольфівни Мінцлової, яка мала великий духовний вплив на багатьох видатних діячів російського символізму, вже давно привертає увагу вітчизняних та зарубіжних дослідників срібного століття російської культури. В роботах К. Азадовського, Н. Богомолова, М. Карлсон, В. Купченка, Дж. Мальмстада, Г. Обатніна неодноразово піднімалося питання про вплив Мінцлової на світогляд та творчість багатьох відомих діячів російської культури початку ХХ століття, в тому числі й на М. Волошина. Але ця проблема так і не знайшла свого достатнього вирішення. У дисертаційному дослідженні зроблено спробу розгорнутого осмислення проблеми на підставі аналізу значної кількості документальних матеріалів та джерел, багато з яких вводяться до наукового обігу вперше (листування М. Волошина з Г. Мінцловою, “руанські” листи М. Волошина до М. Сабашникової).

Творча взаємодія Волошина й Мінцлової була порівняно нетривалою (1905-1910 рр.). Незважаючи на короткий період знайомст-ва, її духовний вплив на поета був досить значним і плідним, що знайшло своє відображення у віршованому циклі “Звезда Полынь”, ідеї й сюжет якого були навіяні спілкуванням із “готичною сибілою”. Після поїздки з Мінцловою до Руану й Шартру та переживання “містерій готичних соборів”, Волошин написав цикл “Руанский собор”, який присвятив Мінцловій. Вона свідомо й досить вміло скеровувала інтерес Волошина, який у той час переживав душевну кризу, до теософії й познайомила поета з А. Безант та Р. Штайнером - лідерами західноєвропейського теософського руху. Мінцлова як член Міжнародного Теософського товариства, одна з перших учениць Р. Штайнера та пропагандистка його вчення в Росії.

Практично все, що було написано поетом у 1905-1910 роки, має відбиток посиленого ідейного впливу Мінцлової (вірші “планетного” циклу, “Руанский собор”, цикл “Киммерийские сумерки”).

Підрозділ 2.4. “Значення вчення Р. Штайнера для творчої долі М. Волошина” присвячено осмисленню ролі антропософського вчення Штайнера в творчому та світоглядному становленні поета.

В сучасному літературознавстві вже неодноразово піднімалося питання про важливу роль штайнерівських ідей у формуванні творчої індивідуальності Волошина, однак немає робіт, у яких би ця проблема була всебічно проаналізована. В роботах К. Азадовського, В. Купченка та С. Пінаєва окреслене питання розглядається або як окремий випадок біографії поета, або в контексті аналізу деяких віршів Волошина.

Антропософія Р. Штайнера стала підсумком світоглядної еволюції поета, багато в чому сформувала його світорозуміння. Відгомони ідей штайнеріанства, а іноді й пряме їх запозичення, знаходимо в багатьох поетичних творах Волошина періоду 1905-1910 рр. Такий вплив простежується й у поезії пізнього періоду творчостi: iсторiософськi погляди поета на долю Росії (збірка “Демоны глухонемые”), окремі віршовані твори (“Два демона”), й особливо в циклі “Путями Каина” - підсумковому й найглибшому за своєю філософською насиченiстю творі Волошина. І хоча Волошин часто дистанціювався від антропософського руху як громадської органiзацii, до самого “Доктора” та його вчення поет завжди виявляв діяльну увагу й повагу, незмінно підкреслюючи, що Штайнеру як духовному вчителю він “зобов'язаний більше, ніж будь-кому, пізнанням самого себе”.

Тому вбачається закономірним твердження Волошина із “Автобіографії” (1925), де він відзначав, що шість періодів “блукань духу” були закінчені етапом “сьомим”, синтезуючим і останнім - особистістю та вченням Р. Штайнера. Антропософія багато в чому сформувала своєрідність світогляду поета та визначила особливості його поетики.

Третій розділ - “Ідейно-тематична та естетична своєрідність поетичних творів М. Волошина періоду 1905-1910 рр.” - складається з шести підрозділів і присвячено дослідженню відображення ідейно-філософських шукань поета, виявленню теософських та антропософських мотивів у творчості Волошина на матеріалі конкретних творів та осмисленню їх поетики.

У підрозділі 3.1. “Уявлення М. Волошина про сутність літературного процесу в ранній період творчості” на прикладі літературознавчих робіт поета, аналізу його “записних книжок” та щоденникових нотатків простежено зв'язок теософських уявлень Волошина про творця та його розуміння сутності літературно-поетичної творчості.

Під впливом зростаючої уваги Волошина до окультно-теософських ідей, починаючи з 1905 року, змінюються й естетичні погляди поета на зміст та призначення художньої творчості, на завдання мистецтва в сучасному суспільстві, його роль у соціальному розвитку, набуваючи специфічно “теософських” відтінків та акцентів.

Найбільш яскраво це проявилося в одній із основних статей поета “Индивидуализм в искусстве”, опублікованій у журналі “Золотое руно” наприкінці 1906 року. В ній Волошин виклав низку важливих естетичних формулювань, де розкрив своє розуміння змісту художньої творчості та співвідношення в ній індивідуального й традиційного.

У своїй роботі Волошин знаходиться на тих же позиціях, що й младосимволісти: він визначає майбутній шлях подолання індивідуалізму через духовне сходження та “розчинення” особистості. На його думку, індивідуалізм - лише засіб самозбереження в культурі, тоді як настав час активної самопожертви. Однак, принципове розходження з младосимволістами (Вяч. Іванов, А. Бєлий) полягає в тому, що Волошин зовсім не оперує поняттям “релігія”, акцентуючи увагу на художньості, а не на релігійності мистецтва.

Розділяючи погляди младосимволістів на теургійну природу мистецтва, Волошин вважав, що зміст та призначення поезії - в теургійному перетворенні буття, вибудовуванні творцем індивідуального поетичного космосу й, кінець-кінцем, з'єднанні з ним у майбутньому посмертному інобутті. Мистецтво поезії, на думку Волошина, - “ворожба”, воно шукає “істинні імена” для речей. Тому кожна річ має своє “слово”, яке необхідно знати, тому що “шлях пізнання світу проходить через імена”. Звідси стає зрозумілою теза поета про те, що “магічні заклинання й формули - це реальності нашого попереднього перебування в астральному світі, а поетичний світ - це реальності нашого прийдешнього тіла, якими ми будемо жити в іншому світі”.

Очевидно, що таке містико-окультне розуміння змісту й призначення поетичної творчості відбивало, з одного боку, особливості світогляду М. Волошина, його інтерес до теософських ідей, а з іншого боку - відповідало загальним естетичним засадам младосимволістів (витоки яких містяться в філософії Вол. Соловйова) про теургійність художньої творчості. Причому, поетичний космос, що твориться словом-символом, в акті “втілення” стає частиною душі художника, що, на думку поета, буде для нього дієвою реальністю після фізичної смерті. Творець художнього доробку неначе поєднується зі своїм витвором, причому це єднання треба розуміти не метафорично, а цілком реально, субстанціально.

У підрозділі 3.2. “Ідейно-естетичні особливості поетики циклу “Звезда Полынь” як відображення теософсько-антропософських поглядів М. Волошина” докладно аналізуються поетичні особливості циклу “Звезда Полынь”.

Віршований цикл “Звезда Полынь” посідає важливе місце у творчості поета, знаменуючи собою помітний етап у творчій біографії Волошина. В ньому вперше пролунають нові теми, над якими він пізніше буде довго й плідно працювати: теософські мотиви й теми Кіммерії, що стане потім центральною в творчості Волошина. Період роботи над циклом був надто складним у житті поета: остаточний розрив із М. Сабашниковою, кохання до якої для Волошина було трагічним і скорботним; інтенсивне спілкування з Г. Мінцловою, під впливом якої поет зацікавився містичними ідеями теософії. Трагізм любовних переживань поета визначить трагічний настрій та пафос поетики циклу, набуваючи характеру загалькосмічної трагедії. Перевага песимістичних метафор та епітетів (“горестный, горький, печальный, унылый”), похмуро-темних тонів у пейзажних замальовках та чорного кольору в колористичній палітрі поета, душевна драма ліричного героя внаслідок нерозділеного кохання (“смертельной горечью была мне та потеря”) (цикл “Киммерийские сумерки”), бажання й переживання Волошиним власної Смерті-Воскресіння (цикл “Руанский собор”), загалькосмічна безликість та безіменність образів (“планетарні” сонети), - все це виразно демонструє трагізм оточуючої дійсності.

На цьому тлі поетична свідомість Волошина звертається до медитативного самозаглиблення та містичного самоспоглядання. Відтепер його ліричний герой сприймає світ крізь призму свого “внутрішнього” космосу, “мікрокосму”, усвідомлюваного поетом як відображення всесвітнього Космосу, “Макрокосму” (“я свет потухших солнц, я сам - твои глаза / твои уста”). Тому не випадково, що саме в циклі “Звезда Полынь” у Волошина вперше з'являються “нові” для його поетики теософські мотиви й образи. Його поетична методологія стає методологією “внутрішнього бачення” дійсності (“но я в своей душе возжгу иное око / и землю поведу к сияющей мечте”).

У підрозділі 3.3. “Антропософські мотиви віршів “планетного” циклу” розглянуто ідейно-тематичні й поетичні особливості сонетів планетного циклу: “Сатурн”, “Солнце” та “Луна”, до яких тематично примикає вірш “Кровь”. У дисертації вперше звернено увагу на особливості розташування й хронологічний порядок сонетів.

Порядок розташування сонетів: “Сатурн”, “Солнце” та “Луна” не випадковий, а відбиває послідовність антропософського космогенезу Р. Штайнера, який стверджував, що планета Земля, як і людина, проходила низку послідовних “перевтілень”, їх можна порівняти зі станом нинішніх планет “Сатурном”, “Сонцем” та “Місяцем”. Однак вірші планетного циклу є не просто поетичною ілюстрацією антропософії. Волошин творчо переосмислює в поетичних образах власне переживання космічних процесів.

Провідними ціннісними категоріями поетичного космосу Волошина є антропоцентризм та космоцентризм, що взаємодоповнюють один одного. Поетичне “я” Волошина, “мікрокосм”, проектується й ототожнюється з навколишнім Всесвітом - “Макрокосмом”. Відчуваючи Космос “всередині себе”, поет послідовно переживає розвиток світового космогенезу, свідомість “иных эпох, миров, вселенных”, як частку своєї особистої історії.

Основна міфологема сонетів (тотожність мікрокосму з Макрокосмом), обумовила особливості не лише архітектоніки, але й хронотопа та металогії.

Метафори (метафоричні епітети) використовуються Волошиним для більш наочного підкреслення цієї тотожності: “Святое око дня / Я сам носил в своей груди твой пламень пленный” (“Солнце”).

Медитативне споглядання космічної світобудови (“Сатурн”) дає змогу поетові сприймати простір та час не як окремі хронологічні періоди, що змінюють один одного, вони переживаються поетом як “єдина мить”. Перебіг часу перестає сприйматися як “минуле” чи “майбутнє” і зливається в категорії “вічне теперішнє”.

Проходячи послідовно через стани свідомості “Сатурна”, “Сонця” і “Місяця”, поет “всередині себе” переживає антропософський космогенез, але не як сторонній спостерігач, а як діяльний співучасник космічного таїнства: “И вот простёрли мы к тебе - истоку Дня - / Земля свои цветы и я - слепые очи”.

У своєму вченні Штайнер стверджував, що загальносвітовий космічний генезис, що виразився в послідовному розвитку космічних тіл, людина повторює в собі, в стані своїх фізичних органів, проходячи ті ж етапи світового розвитку. У Волошина в “планетарних” сонетах така ж сюжетна лінія, найбільш яскраво вона виражена в “Сатурне”. Розглядаючи “пращур Лун и Солнц, вселенную Сатурна”, поет споглядає “праобрази”, що сформували майбутні “звездный сок, что темным языком лепечет в венах глухо”.

Зіставлення основних ідей волошинських сонетів із антропософським космогенезом Штайнера дає підстави для висновку про значний вплив антропософських уявлень Волошина на систему його поетичних образів, структуру та порядок розташування сонетів, а також на хронотоп та тропіку сонетів.

У підрозділі 3.4. “Мотиви “езотеричного християнства” в циклі “Руанский собор” йдеться про поетичні особливості циклу, створеного поетом під безпосереднім враженням від “містерій готичних соборів”, пережитих Волошиним після відвідування разом із Г. Р. Мінцловою готичних соборів Руану та Шартру. “Сім ступенів” християнської містичної “посвяти”, пережитих поетом у Руані, визначили ідейно-тематичні особливості циклу. Зіставлення “Крестного пути”, прозової передмови Волошина до циклу, з ідеями “християнського езотеризму” Рудольфа Штайнера, сприйнятого поетом через Г. Мінцлову, доводить, на нашу думку, антропософські джерела сюжету й композиції. Символіка лілового та фіолетового кольорів, “квітів містичної таємниці й молитви”, домінує в колористичній палітрі поета, основного естетичного й художнього компоненту циклу. Особливо яскраво символіка лілового буде виражена в розділі “Лиловые лучи”, навіяна вона, безумовно, ліловими вітражами готичного Руанського собору, в якому поет разом із Мінцловою молився “ліловому променю”, який символізує світло Духа - “тень алмазной белизны”. Розвиток сюжету в циклі побудований також і на символіці волошинської самоцвітної палітри. Звернення до поетики самоцвіту грунтується на цілком реальній основі - стекла готичного собору нагадують поету й хризоліт, і янтар, і аметист, і рубін, і сапфір. В образотворчій низці основну роль відіграє колір каменя, що співвідноситься з “мистикой цветовых лучей”. Так, хризоліт у Волошина, “осенний и пьянящий” - це колір золота та зелені, поєднання сонця та світла, волі й духу; аметист - фіолетово-лілові тони - молитва, перейнята почуттям таємниці, звідси - “аметист - молитвенный алтарь”.

Поетичний хронотоп “Руанского собора” строго відповідає магічній символіці числа “сім”: сім ступенів “хрестного шляху” неофіта, сім розділів циклу символічно означають закінчення певного життєвого циклу. Символіка образів Смерті-Воскресіння є домінуючою в “Руанском соборе” - адже для того, щоб “воскреснути” до нового життя, насіння повинне “зотліти”, вмерти.

Крім того, у підрозділі вперше до наукового обігу вводяться “руанські листи” М. Волошина до М. Сабашникової, що зберігаються в Рукописному відділі ІРЛІ РАН (Пушкінського Будинку), які докладно висвітлюють передісторію створення поетом циклу “Руанский собор” та вплив Г. Р. Мінцлової на процес його написання. Поїздка з Мінцловою до Руану та Шартру сприймалася поетом як безпосереднє прийняття від Мінцлової “християнської езотеричної посвяти”, коли його душа причастилася до “містичної таємниці”.

У підрозділі 3.5 “Поетичні особливості образу Кіммерії як “духовної батьківщини” М. Волошина в циклі “Киммерийские сумерки” вперше робиться спроба нового осмислення звернення поета до розробки кіммерійської тематики, що стала згодом центральною в його творчості. На підставі аналізу щоденникових записів Волошина в роботі висунуто припущення про ініціюючу роль Г. Мінцлової в зверненні поета до розробки образу Кіммерії, що розглядається письменником у контексті штайнерівської концепції “духовної батьківщини”, штучної, міфотворчої реальності.

Особливості поетики циклу “Киммерийские сумерки”, система образів, метафор та епітетів як засобів художнього вираження, призводить до думки про тотальну трагічність поетичного космосу М. Волошина. Найбільш ефективним поетичним засобом стає метафора, що допомагає поету зблизити душу й природу, адже в природі Кіммерії Волошин також відчуває живу й співстраждальну йому душу. Душа поета й душа природи тут неначе взаємовідображаються, взаємоототожнюються. Метафори, які застосовує Волошин, різноманітні й багатовимірні, штрихові й розгорнуті, зорові й емоційні. Такі поетичні образи як “надломленные крылья”, “изогнутый хребет”, “зовущие лучи”, “звезды сиротливые”, - надзвичайно точно передають почуття взаємоототожнення людини й природи: “я сам - твои глаза”, “я свет потухших солнц”. Прийом психологічного паралелізму (душа - природа) звучить тут надзвичайно органічно й природньо. Образи природи в “Киммерийских сумерках” відбивають все сліпе й стихійне, все хаотичне, безладне, катастрофічне, жахаюче в ній. Тут поет змальовує образ Кіммерії у вигляді дикої й неприборканої краси, “горестной, пустынной и огромной”. Однак, кіммерійський поетичний космос позаособистісний, він космологічний і трагічний за сутністю: там немає “нікого”, а є тільки “щось”. Душевна драма ліричного героя Волошина, обумовлена трагічними сердечними переживаннями поета від розриву з М. Сабашниковою, визначила основний емоційних настрій циклу. Внаслідок особистої трагедії поет і звертається до кіммерійської міфотворчості, прагнучи “створити собі в пісні країну”, штучну реальність, що прийшла на зміну його трагічній дійсності.

У підрозділі 3.6 “Теософсько-антропософські мотиви в “Гностическом гимне Деве Марии” та “Гроте нимф” розглянуто поетичні особливості двох найбільш яскраво насичених теософською символікою творів М. Волошина.

Сонет “Грот нимф” є одним із знакових творів поета раннього періоду творчості, оскільки в ньому Волошиним зроблено спробу узагальнення своїх онтологічних уявлень через призму переживань ліричного героя. У підрозділі осмислюються поетичні особливості образу “священного грота”, що є для Волошина символом “колообігу буття”, паралелізм образів “любові”-“страждання”. Образ Еросу як рушійної творчої сили всесвітнього буття приносить перевтілюваним душам страждання, оскільки ними рухає любов до змін, трансформації та “перевтілення”, що в свою чергу приносить “страждання”. Вочевидь, такий душевний песимізм поета був обумовлений, з одного боку, буддистсько-теософськими уявленнями про “горести перевоплощения”, а з іншого боку - душевною трагедією Волошина, який важко переживав розрив із М. Сабашниковою.

Найбільш яскраво теософський синкретизм був виражений поетом у “Гностическом гимне Деве Марии”. Звернення до жанру гімнічної поезії, пов'язанний у античності з магією, ритуалом та молитовним звертанням до богів, імпонувало містичному світосприйняттю поета та багато в чому визначило специфіку поетики гімну.

Образ Діви Марії, до якої звертається поет, увібрав у себе весь пантеон язичницьких богинь, що уособлювали священні жіночі витоки. Буддистська Майя, антична Афродіта, християнська Марія в поетичній свідомості Волошина є лише аспектами, відображеннями вічного вселенського індуїстського терміна Мулапракріті - “покрова Божества”, первинної “Праматері-матерії”, - одного з основних термінів у теософському вченні. Гімн, названий Волошиним гностичним, вказує на таємничий, езотеричний зміст, що грунтується на таємному “знанні”, невідомому “непосвяченим”. Вочевидь, що саме теософські уявлення Волошина визначили специфіку такого трактування образу Богородиці поета.

ВИСНОВКИ

Світоглядне становлення Волошина відбувалось під впливом двох головних чинників. По-перше, істотний вплив на ідейно-філософські шукання поета мали особливості загального стану й умонастрою в середовищі західноєвропейської та російської літературно-художньої інтелігенції початку ХХ століття: процес “окультного відродження” та російський духовний Ренесанс. М. Волошин, який з 1902 до 1917 року жив переважно у Франції, не міг не потрапити до орбіти “окультного відродження”, однак загальний стан західноєвропейського інтелектуального та духовного життя був лише тлом, що підготував ґрунт для серйозного інтересу поета до теософії.

Значну роль у безпосередньому залученні поета до ідей окультизму та теософії зіграло знайомство та спілкування Волошина з Г. Мінцловою, що стала ініціатором багатьох містичних переживань поета. Творча взаємодія поета з Мінцловою була недовгою, але її вплив на світогляд Волошина був величезним, якщо не визначальним. Окультні теорії та ідеї, що повідомлялися Г. Мінцловою її “учням”, належали не їй, а Р. Штайнеру, тому ті, хто втягувався до орбіти спілкування з Г.Мінцловою, неминуче приходили до вчення Штайнера.

Антропософія Р.Штайнера стала підсумком природної еволюції тео-софських ідей, привнесених на західноєвропейський ґрунт. Якщо теософія О. Блаватської апелювала до східних, насамперед буддистсько-індуїстських духовних цінностей та міфології, не завжди зрозумілих неофітам, вихованим на традиціях західноєвропейської культури, то Р.Штайнер, реформувавши деякі положення теософії, узгодив її з християнськими духовними цінностями, що зробило його вчення популярним саме в західноєвропейському культурному просторі.

І хоча Волошин назвав “1900-й год, стык двух столетий” роком “духовного народження”, є всі підстави вважати саме 1905 рік поворотним пунктом у творчій біографії поета, коли для нього відкрився “целый мир совершенно нового знания и нового миропонимания, новой морали”.

Теософсько-антропософські мотиви поезії, що вперше з'являються в циклі “Звезда Полынь”, відбивають радикальний поворот у світогляді поета. Інтерес Волошина до теософії був не випадковим “захопленням”, а закономірним явищем, наслідком його природної духовної еволюції.

Тема Кіммерії - його “духовної батьківщини”, теософсько-антропософські мотиви поезії 1905-1910 років вказують на радикальну зміну поетичного космосу Волошина, системи образів, колористичної палітри, хронотопа й тропіки.

Поетичний імпресіонізм змінюється на медитативне самозаглиблення ліричного героя, а зіткнення та “взаємоотожнення” з природою Кіммерії зцілює його від гіркоти нерозділеної любові. Відтепер його ліричний герой не просто фіксує свої просторово-часові враження, а, усвідомивши свою мікрокосмічну єдність з Макрокосмом, цілком випадає з низки часу - він розчинений у Вічності. Про духовну єдність та ідейно-тематичну спорідненість віршів “планетарного” циклу з містико-окультним космогенезом Р. Штайнера свідчить не лише поетичне відображення головних ідей штайнерівського космогенезу, але й сам розгляд еволюції Всесвіту через призму “мікрокосму”, суб'єктивного людського “я”.

У Сонеті “Сатурн” антропософські мотиви виражені Волошиним найбільш виразно й показово. Волошин називає стан “Сатурна” - “пращуром Лун и Солнц”, а “праобраз” крові поетично названий ним “звездным соком”, - “что темным языком лепечет в венах глухо”.

Волошинський образ “всезрящего” Сонця, яке “полишило” людину її високодуховного стану й таким чином скинуло її в “чресла ночи” фізичного існування, проте, не заважає поету вірити в можливість свого духовного воскресіння, коли в його душі буде “возжено иное”, духовне око.

Штайнеріанська ідея містичної Смерті-Воскресіння визначає поетичну структуру циклу “Руанский собор”, де п'ятий розділ “Смерть” знаходить своє продовження через шостий розділ “Погребение” і кульмінує в останньому сьомому розділі - “Воскресение”.

Душевна драма ліричного героя сягає своєї кульмінації в циклі “Киммерийские сумерки”, де у Волошина вперше з'являється художній образ Кіммерії, ще не зовсім ясний і осмислений, проте, виявлений вже цілком оригінально й цілісно. До вірша поета входить багатогранна символіка. “Праматерь” - земля, всесвітня Мати, жива й животворяща. Всі складові природного ландшафту Кіммерії - це сповнені життя та сили живі істоти, що в сукупності також є живим і одухотворенним цілим, землею-“Праматерью”. Лейтмотив Смерті-Відродження стане переважаючим у поетиці. Ліричний герой жадає Смерті та Воскресіння (перетворення як виходу на новий рівень), він їх знаходить і переживає, після чого в душі поета “кіммерійські сутінки” змінюються “кіммерійською весною”.

Теософські ідеї збагатили творчість Волошина новими езотеричними знаннями та “новими” поетичними мотивами (міфологема Смерті-Воскресіння, мотиви езотеричного “шляху”, втілення в творчості “духовної батьківщини”, “взаємоотожнення” мікрокосму з Макрокосмом), суттєво трансформували поетичну палітру, систему образів та колористичну гаму поета, а також сформували його уявлення про зміст та призначення художньої творчості й поезії.

Аналіз теософсько-антропософських мотивів поезії М. Волошина раннього періоду творчості з погляду його ідейно-філософських шукань вбачається плідним і для аналізу поетичної творчості поета пізнього періоду, дозволяючи в динаміці простежити трансформацію поетичного космосу Волошина, систему образів, особливості його поетики й естетики.

Основні положення роботи відбиті в публікаціях:

1. Левичев И.В. Мистическая муза Максимилиана Волошина // Культура народов Причерноморья. - Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 1999. - № 9. - С. 53 - 57.

2. Левичев И.В. Воздействие личности и идей А.Р.Минцловой на мировоззрение и творчество М.Волошина // Вопросы русской литературы. Межвузовский научный сборник. - Симферополь: Крымский Архив, 2003. - Вып. 9 (66). - С. 123 - 141.

3. Левичев И.В. Образ Киммерии М.Волошина как опыт поэтической теургии // Культура народов Причерноморья. - Симферополь: Межвузовский центр “Крым”, 2003. - № 46 - С. 113 - 115.

4. Левичев И.В. Концепция “Космоса” в стихотворном цикле М.Волошина “Путями Каина” // Древняя астрономия: небо и человек: Материалы международной научн. конф. - М.: МГУ ГАИШ, 1997. - С. 45 - 46.

5. Левичев И.В. Духовное влияние А.Р.Минцловой на творчество М.Волошина // М.А.Волошин - поэт и мыслитель: Материалы Десятой Междунар. научн. конф. - Сімферополь: Крымский Архив, 2000. - С. 43 - 50.

6. Левичев И.В. Эстетическая эволюция образа Киммерии М.Волошина // Греция и славянский мир: Сб. научн. раб. - Сімферополь: Крымский Архив, 2002. - С. 242 - 247.

7. Левичев И.В. Трагизм поэтического космоса М.Волошина в сонете “Грот нимф” // “Серебряный век” в Крыму: взгляд из XXI столетия: Материалы Вторых Герцыковских чтений. - М.; Симферополь; Судак: Дом-музей Марины Цветаевой, КЦГИ, 2003. - С. 76 - 80.

8. Левичев И.В. Новые материалы о семье М.Цветаевой из фондов Дома-музея М.А.Волошина // Стихия и разум в жизни и творчестве Марины Цветаевой: XII Междунар. науч.-темат. конф. (9 - 11 октября 2004 г.): Сб. докладов. - М.: Дом-музей М.Цветаевой, 2005. - С. 458 - 464.

9. Левичев И.В. Диалог двух поэтов. Из неопубликованной переписки М.Волошина и Е.Дмитриевой (Черубины де Габриак) // Серебряный век в Крыму: взгляд из ХХI столетия. Материалы Третьих Герцыковских чтений. - М.; Симферополь; Судак: Дом-музей Марины Цветаевой, КЦГИ, 2005. - С. 205 - 219.

10. Левичев И.В. Архивные материалы из фондов Дома-музея М.Волошина // Лики Марины Цветаевой. XIII Междунар. науч.-темат. конф. (9 - 12 октября 2005 г.): Сб. Докладов. - М.: Дом-музей М.Цветаевой, 2006. - С.564 - 568.

АННОТАЦИЯ

Левичев И.В. Раннее творчество М.А.Волошина как этап идейно-философских поисков. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. Таврический национальный университет им. В.И.Вернадского. Симферополь, 2007 г.

Диссертационная работа посвящена исследованию проблемы формирования творческой индивидуальности М.Волошина, художественно-философской специфики его поэтического наследия раннего периода творчества (1905-1910 гг.).

В диссертации впервые сделана попытка системно-аналитического осмысления раннего поэтического творчества М.Волошина сквозь призму его идейно-философских исканий, показанных в динамике мировоззренческой эволюции поэта “от буддизма до Р.Штайнера”.

На основе исследования документальных источников автор освещает положение о сильном влиянии на мировоззренческое становление Волошина А.Р.Минцловой, ставшей инициатором многих мистических переживаний поэта, приведших его к теософии и учению Р.Штайнера - антропософии.

Анализируя поэтику ранней лирики М. Волошина, диссертант доказывает, что теософско-антропософские мотивы в его поэзии, впервые появшиеся в цикле “Звезда Полынь”, отражают радикальный поворот в мировоззрении поэта, когда для него открылся “целый мир совершенно нового знания, нового миропонимания и новой морали”.

Осмысляя, с этой точки зрения, тему Киммерии - его “духовной родины” и теософско-антропософские мотивы в поэзии 1905-1910 годов, убеждаешься в радикальном изменении поэтического космоса Волошина, системы образов, цветовой палитры, хронотопа и тропики.

Поэтический импрессионизм внешних впечатлений (цикл “Париж”) сменяется медитативным самоуглублением лирического героя, а сопри-косновение и “взаимоотождествление” с природой Киммерии исцеляет его от горечи неразделенной любви. Отныне его лирический герой не просто фиксирует личностные пространственно-временные впечатления, а, осознав свое микрокосмическое единство с Макрокосмом, полностью выпадает из череды времени - он растворен в Вечности. Поэтический хронотоп подчинен “магичности” семеричной числовой мистики (семь главок “Руанского собора”, четырнадцать (дважды семь) разделов “Киммерийских сумерек”, “Автобиография” по семилетиям ).

Однако волошинский поэтический космос трагичен по сути, ибо нет “никого”, а есть только “нечто”, он безличностен и космологично-пластичен (цикл “планетарных” сонетов). Душевная драма лирического героя, отражая трагичность переживаний поэта от разлуки с М.Сабашниковой, кульминирует в цикле “Киммерийские сумерки”, самим названием говорящим о смятении и трагическом настрое души. Лейтмотив Смерти-Возрождения станет преобладающим в поэтике Волошина. Его лирический герой жаждет Смерти и Возрождения (преображения как выхода на новый уровень), он их находит и переживает в “мистериях готических соборов” ( цикл “Руанский собор”), после чего в душе поэта “киммерийские сумерки” сменяются “киммерийской весной”, уже своим названием говорящей об оптимизме и радостном, гармоничном миросозерцании. Растворяясь в киммерийском ландшафте, поэт не только не теряет свое “я”, а находит и строит свой индивидуальный поэтический космос-мифопоэтичный образ Киммерии. Отныне его лирический герой, пройдя “пути и перепутья” и “годы странствий”, обретает духовную “родину”. Из “путника по вселенным”, он становится киммерийским постояльцем, паломничество души закончено. Поэтическая мистерия обретения Волошиным “духовной родины”, Киммерии, несомненно, является отражением оккультно-мистических и теософских представлений поэта, где основным лейтмотивом являются ключевые символы “Инициации”, “Смерти” и “Возрождения”.

Особенности поэтики Волошина раннего периода творчества указывают на то, что теософские представления поэта, ставшие закономерным итогом его идейно-философских исканий, явились основополагающими в мировоззрении автора, определили своеобразие поэтики, обогатили лирику Волошина новыми теософско-антропософскими идеями и образами, радикально изменили его поэтический космос.

Анализ теософско-антропософских мотивов в поэзии М.Волошина раннего периода творчества представляется плодотворным и для анализа поэтического творчества позднего периода. Он позволяет в динамике увидеть трансформацию поэтического мира Волошина, систему образов, особенности его поэтики и эстетики.

Ключевые слова: эзотерика, теософия, антропософия, символизм, поэтический космос, Киммерия, символика, поэтика, хронотоп.

АНОТАЦІЯ

Левичев І.В. Рання творчість М.О.Волошина як етап ідейно-філософських шукань. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.02 - російська література. Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського. Сімферополь, 2007 р.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню проблеми формування творчої індивідуальності М. Волошина, художньо-філософської специфіки його поетичної спадщини раннього періоду творчості, названого поетом “блуканнями духу” (1905-1910 р.).

...