Діалогічна природа рок-твору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діалогічна природа рок-твору

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Стан аналізу рок-творів літературознавством на сьогодні можна охарактеризувати як такий, що знаходиться на початковому етапі свого розвитку. Роботи і дослідження, присвячені рок-культурі, умовно можна розділити на соціально-психологічні та культурологічно-філософські. Теоретико-літературних розвідок з рок-поезії практично немає.

Діалогічний аспект аналізу художніх творів потребує висвітлення поняття «діалог» та побудови класифікації його типів, а також з'ясування діалогічності слова. Необхідним є також дослідження прояву принципів діалогізму на художньому рівні - зокрема, принципів «філософії діалогу» в рок-поезії як феномені, виникнення якого здебільшого пов'язане з діалогічним типом мислення. Висвітлення діалогічної природи рок-твору дозволяє наблизитися до осмислення рок-поезії як іманентного сучасному світосприйняттю явища, що співвідноситься з традицією вітчизняного поетичного слова, а також робить можливим вказати на зв'язок між феноменом року і феноменом «філософії зустрічі» як результатом прагнення створити новий, немонологічний тип мислення. Дослідження рок-поезії як вербального компоненту при безперечному визнанні пріоритету слова в році відкриває можливості розгляду і аналізу тенденцій сучасного жанроутворення, динаміки літературної еволюції, проблеми переосмислення поетичної спадщини і взаємодії маргінальної культури (контркультури) з самою культурою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у контексті загального плану наукових досліджень кафедри теорії літератури та світової художньої культури Донецького національного університету (тема «Художня цілісність і природа філологічного знання: Різноманітність теоретико-літературних дискурсів», шифр ВВ/60, номер держреєстрації №06_1).

Мета дисертаційного дослідження - осмислити твори з поміткою «рок» у світлі концепцій «філософії діалогу» М. Бубера, М. Бахтіна і Е. Левінаса на прикладі творчості О. Башлачова, Я. Дягілєвої, К. Кінчева і визначити специфіку діалогічності рок-твору.

Основні завдання дисертаційного дослідження:

- окреслити головні аспекти діалогічності слова та висвітлити поняття «діалог» в контексті загальногуманітарної концепції діалогу у ХХ-ХХІ столітті;

- охарактеризувати основні засади філософії діалогу на прикладі теорій мислителів-діалогістів (М. Бубера, М. Бахтіна, Е. Левінаса);

- проаналізувати особливості поетики діалогу рок-твору, зокрема теоретично обґрунтувати специфіку рок-жанру та суб'єктної організації рок-творів;

- визначити місце та роль рок-поезії в історії розвитку культури вітчизняного поетичного слова, визначити спадкоємні та новаторські риси рок-поезії, її зв'язок з попередніми етапами розвитку літературно-художньої свідомості;

- з'ясувати вплив базових аспектів діалогічності на творчість окремих рок-виконавців (О. Башлачова, Я. Дягілєвої, К. Кінчева);

- спираючись на головні принципи «філософії спілкування», визначити своєрідність прояву діалогічності у творах конкретних рок-виконавців на різних рівнях.

Відтак об'єктом дослідження постають тексти пісень, вірші, інтерв'ю, листи О. Башлачова, Я. Дягілєвої та К. Кінчева (рок-група «Аліса»).

Предметом дослідження є способи і «механізми» прояву діалогічного принципу та передачі діалогічних відносин в рок-текстах і ширше - в рок-дійстві як формі їх безпосередньої реалізації.

Матеріалом для аналізу стали тексти рок-композицій, представлені в збірках віршів («Наче по лезу» О. Башлачова, «Російське поле експериментів» Я. Дягілєвої та «Сонцеворот» К. Кінчева), а також альбоми пісень як аналоги ліричних циклів віршів, фонограми аудіозаписів і відеозаписи концертних виступів, що доповнюють вербальний компонент музичним і виконавчим для відтворення цілісного сприйняття рок-творів.

Теоретико-методологічна основа роботи. Пріоритетними у дослідженні постають герменевтичний, культурно-типологічний методи, метод рецептивної естетики і метод цілісного аналізу; допоміжні методи: порівняльний і описовий (який включає прийоми узагальнення, спостереження, інтерпретації, класифікації та систематизації). Теоретико-методологічну основу дисертації складають, по-перше, загальнотеоретичні дослідження літературознавчого та поетико-культурологічного плану (М. Бахтін, О. Веселовський, Л. Гінзбург, М. Каган, Д. Лихачов, О. Фрейденберг) і, по-друге, роботи, спрямовані на вивчення безпосередньо рок-культури і рок-поетики (Ю. Давидов, Д. Давидов, Ю. Доманський, Г. Кнабе, Є. Козицька, Т. Логачова, С. Свиридов, М. Солодова, О. Щербенок, Т. Щепанська та інші).

Наукова новизна дисертації полягає у здійсненні системного аналізу типологічних особливостей діалогу та обґрунтуванні доцільності наукової розробки діалогічного аспекту розгляду рок-творів як таких, що належать до практично недослідженої сфери художньої творчості. При цьому запропоновано нові підходи до розуміння рок-жанру як особливого ліричного жанру пісенного слова з самобутньою суб'єктною організацією, а також до природи діалогічних стосунків у рок-творах, до трактування понять «рок-автор» та «рок-герой», до осмислення зв'язку між рок-поезією та головними засадами «філософії спілкування». Крім того, вперше стає предметом дослідження рок-твір, розглянутий у діалогічному контексті з опорою на філософію діалогу.

Теоретичне значення дисертації полягає у висвітленні взаємозв'язку між «філософією діалогу» та рок-поезією як різними формами прояву тяжіння сучасної гуманітарної думки до створення немонологічного типу мислення, а також в осмисленні діалогічності як провідного принципу словесної культури та людського буття взагалі.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні підручників з історії російської літератури, у практиці вузівського викладання курсів вступу до літературознавства, культурології, а також в розробці спецкурсів і спецсемінарів для студентів філологічних факультетів.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були обговорені на засіданнях кафедри теорії літератури та світової художньої культури Донецького національного університету. Основні положення та аспекти оприлюднені у доповідях та повідомленнях на літературознавчих семінарах, на десяти міжнародних, наукових та науково-практичних конференціях, а саме: на V Міжнародній науково-практичній конференції «Людина, наука, техніка в новому тисячолітті» Національного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського «ХАІ» (м. Харків, 2004 р.), на щорічній викладацькій конференції Донецького національного університету (м. Донецьк, 2005 р.), на міжнародній науковій конференції «Коди російської класики. Проблеми виявлення, зчитування та актуалізації» Самарського державного університету (м. Самара, 2005 р.), на Десятій та Одинадцятій Міжнародних Молодіжних конференціях з іудаїки (м. Москва, 2005 р., 2006 р.), Тринадцятій Міждисциплінарній конференції з іудаїки (м. Москва, 2006 р.), на Третій та Четвертій міжнародній науково-практичній конференціях студентів, аспірантів і молодих учених Київського національного університету ім. Т. Шевченко «Шевченківська весна» (м. Київ, 2005 р., 2006 р.), на XV Міжнародній науковій конференції ім. проф. С. Бураго «Мова і культура» (м. Київ, 2006 р.), на Всеросійській науковій конференції з міжнародною участю «Традиційна культура сьогодні: теорія і практика» Челябінського державного університету (м. Челябінськ, 2006 р.).

Публікації. Результати дослідження висвітлені у 8 статтях, 4 з яких опубліковано у фахових виданнях, ліцензованих ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Відповідно до поставлених завдань та логіки дослідження дисертація містить вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел (288 позицій). Загальний обсяг роботи - 215 сторінок, з яких 193 сторінки основного тексту.

Основний зміст дисертації

діалогіст мислитель рок виконавець

У Вступі охарактеризовано стан дослідження проблеми, обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт і предмет роботи, мету, завдання та методи дослідження, окреслено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації, подано відомості про публікації та апробацію результатів.

У першому розділі «Концепція діалогу в ХХ-ХХІ столітті» виконано аналіз основних аспектів діалогічності слова, висвітлено і конкретизовано поняття «діалог», визначено головні засади «філософії діалогу».

У підрозділі 1.1. «Про діалогічність слова» подано огляд базових підходів до трактування діалогічної природи слова. Зокрема, слово розглянуто у мовному (слово як знак), онтологічному (слово як спів-буття і подія) та релігійному (слово як Слово, яке є Бог і любов) аспектах. Мовний аспект діалогічної природи слова пов'язаний з поняттям «внутрішньої форми», яка дозволяє слову долати свою «знаковість» і суто лінгвістичний статус. Онтологічний аспект слова як принципово діалогічного явища виражений в онтологічному, дієвому характері слова. Релігійний аспект розкриває етико-метафізичні підстави діалогічності слова.

Спираючись переважно на роботи мислителів російського релігійного Ренесансу (М. Бердяєва, С. Булгакова, О. Лосєва, П. Флоренського), «класиків» філософії діалогу (М. Бахтіна, М. Бубера, Е. Левінаса, О. Розенштока-Хюсі) і досягнення сучасних вітчизняних учених у сфері вивчення і аналізу слова та діалогу (М. Гіршман, В. Малахов та інші), автор показує важливість і обов'язковість безпосереднього взаємозв'язку між «знаковістю», «буттєвістю» і «релігійністю» слова в контексті діалогічності останнього.

У підрозділі 1.2. «До висвітлення поняття «діалог» наголошується, що поняття «діалог» є близьким, але не тотожнім до таких форм інтеракції, як дискурс, комунікація і «буття-спілкування».

Дискурс є комунікативним актом, для якого важливіші тип та структура мовної взаємодії, ніж характер і сутність її наповнення. Діалог як дискурс можна інтерпретувати як актуалізацію соціального аспекту і варіант інтеракціі, притаманний «знаковості» та зорієнтований на пізнання. Діалог як такий відрізняє настанова на відношення як апріорний факт діалогічного буття. Тут провідною метою є не пізнання, а розуміння. На відміну від діалогу у власному значенні, яке «є життя», діалог як спілкування «є буття». Основну мету буття-спілкування можна позначити як збагнення. Комунікація може бути інтерпретована як поняття, загальне для певних форм діалогу. Всі вище розглянуті аспекти діалогу можна позначити як різні типи досягнення розуміння і згоди, що по-різному співвідносяться зі «знаковістю», «буттєвістю» і «комунікативністю» та акцентують ті або інші сторони взаємодії.

Підрозділ 1.3. «Філософія діалогу» як «антропологічний переворот» відкривається висвітленням уявлень про діалогічність слова і діалог як основу людського існування, а також обґрунтуванням значимості виникнення цього напряму у філософії. Вихідним моментом для діалогістів є «я» у його відношенні до «іншого» (другої людини) та «Іншого» (Бога). Сферою реалізації цих відносин виступає, перш за все, мова (слово). У подальших пунктах аналізуються концепції діалогу трьох найяскравіших популярних філософів-діалогістів: М. Бубера, М. Бахтіна та Е. Левінаса.

1.3.1. «Екзистенціальний характер «діалогіки» М. Бубера» полягає в актуалізації питання «забуття буття», «антропологічної бездомності». За допомогою розмежування світу «я-ти» і «я-воно», уведення поняття «між» філософ намагається визначити шляхи розв'язання таких проблем сучасної людини, як відчуження, технократія, об'єктивація. При цьому М. Бубер акцентує увагу на значущості живої конкретної дійсності, її безперечному пріоритеті над спекулятивно-теоретичною сферою та на пріоритеті екзистенціального начала в діалогічних стосунках.

1.3.2. «М. Бахтін: діалог як універсалія». «Діалогічний принцип» М. Бахтіна має естетико-культурологічний характер. Висунувши опозиції «світ культури»/ «світ життя», офіційна культура/сміхова культура, «малий час»/ «великий час», мислитель розглядає діалог в естетичному бутті, в культурі (середньовічний карнавал як особливий тип буття-спілкування) і безпосередньо у житті (проблема розмежування і взаємодії я-для-себе, другого-для-мене і я-для-другого) крізь призму «причетного позазнаходження» (як передумови та умови будь-якого розуміння) і принципової незавершеності діалогу. Для теорії М. Бахтіна характерною є прихована релігійність. Особливе значення має обґрунтування вченим універсального характеру діалогу і вчинку.

1.3.3. «Е. Левінас: мета-етика як основа діалогу». Сприйняття діалогу у Е. Левінаса має метафізичний та мета-етичний характер: «самототожність» «я» піддається «розриву» з боку трансцендентального «Іншого» як «богоявленості Лику», що проявляє себе через слід. Асиметричність відносин «я-ти» є гарантом подолання Тотальності та виходу до Нескінченного як до простору метафізичної етики. Головний концепт діалогічної філософії Е. Левінаса - метафора Месії на противагу метафорі Гегеза як уособлення монологізму.

Безперечною «константою» навчання кожного з названих діалогистів є етична константа, принцип зобов'язанності, відповідальності: чи то буберівська «потужність нескінченної відповідальності», чи левінасівська про-Месіанська «жертовність» перед Обличчям, чи бахтинське «не-алібі в події буття». Основними конституюючими поняттями діалогістів є поняття «я», «ти» («інший»), «відношення», «зустріч».

На початку ХХ століття існувала спільна для сфер філософії та культури тенденція відкрити вимір нової свідомості та світосприйняття, спрямований проти спекулятивно-умоглядного та суто теоретичного підходу до дійсності. Ця тенденція знайшла своє вираження як у певних філософських напрямах, так і в художній сфері - зокрема, у році, що підтверджується наявністю спільного для них проблемно-тематичного поля.

У другому розділі дисертаційного дослідження - «Поетика діалогу в рок-творі» - простежується характер прояву діалогічності в рок-поетиці на різних рівнях. Зокрема, дисертант послідовно розглядає специфіку рок-жанру, суб'єктну організацію рок-твору і сам рок-твір в аспекті діалогу культур.

У підрозділі 2.1. «Специфіка рок-жанру» поняття «рок-жанр» інтерпретується як виражена на рівні художнього досвіду реакція і відповідь на засилля технократії та сцієнтизму в сучасному світі, крім того розглянуто феномен триєдності вербального, музичного і виконавчого елементів, проаналізовано роль ритму як однієї з фундаментальних характеристик творів даного жанру, визначено своєрідність мови рок-творів.

Автор характеризує «рок-жанр» як особливий ліричний жанр характерний для другої половини ХХ століття, жанр пісенного слова, жанр масовий, маргінальний, антинормативний, що співвідноситься з «серйозно-сміховою» сферою культури (М. Бахтін) і представляє специфічне ритуалізоване дійство в аспекті зв'язку з життєвою ситуацією, в якій він функціонує. Рок-твори, що є синтетичними і включають словесний компонент разом з іншими, подібно до творів драматургії та усної народної творчості, стали сферою дослідження переважно літературознавства. Генетично і типологічно цей жанр найбільшою мірою тяжіє до російської народної та бардівської (авторської) пісні, «блатного фольклору» і побутового романсу. Рок-жанр як суміжний феномен, що належить водночас і галузі літератури, й іншим галузям мистецтва, виконує і естетичну, і квазі-художні функції, виражає тенденцію сучасної культури до інтеграції різних видів мистецтв. Вивченню рок-жанру присвячені роботи вчених-соціологів - йдеться насамперед про таких дослідників, як Т. Голубєва, А. Ігнатьєв, С. Катаєв, Н. Мейнерт, І. Салтанович, Н. Саркитов), мистецтвознавців (Л. Григолія, C. Гур'єв, І. Набік, Л. Переверзєв, Т. Чередніченко), філологів (В. Зайцев, В. Карпів, Т. Логачева).

Головні риси мови рок-творів: деформований синтаксис, порушення граматичних і логічних зв'язків, відсутність пунктуації в надрукованих текстах, переакцентація вербального ряду під впливом музичного і виконавчого компонентів.

Підрозділ 2.2. «Суб'єктна організація рок-твору» присвячено аналізу статусу і специфіки категорій «автор», «герой» і «реципієнт» в поетиці рок-творів, їх взаємозв'язку та співвідношенню.

Особливості статусу автора. На відміну від «звичайного» ліричного автора, автор рок-творів виступає як автор, акомпаніатор і виконавець своїх творів водночас. Для року характерні «співавторство» та «поліавторство». В основі біографічного міфу рок-поета лежить певний образ рок-героя. Цілком можливе безпосереднє ототожнення ліричного героя і ліричного «я» з біографічним автором.

Специфіка образу рок-героя. Герой рок-творів - це збірний образ покоління, що має своїми прототипами трикстера, міма, скомороха, блазня і - певною мірою - юродивого та актуалізує співвіднесення фігур рок-герой / антигерой (останній є досить поширеним образом в російській літературі: від Ємелі та Івана-дурня до «чудиків» В. Шукшина та Вєнєчки Вен. Єрофеєва).

Види та характер рецепції рок-творів. Існує чотири основні види сприйняття рок-твору: читання; аудіювання; аудіювання і перегляд водночас; безпосередня участь (хепенінг). Останній є максимально контактним, активним і насиченим видом рецепції.

Самобутність спілкування виконавця та аудиторії пов'язана з «екзистенціальним чинником» реалізації рок-твору: сейшн, рок-дійство є значущими для обох сторін діалогу, перш за все, як ситуація переживання загальної причетності єдиному світовідчуванню. При виході з себе, «я» вперше відкриває не тільки «іншого», але і «ми».

У підрозділі 2.3. «Рок-твір в аспекті діалогу культур» домінують такі проблеми, як співвідношення творів рок-культури з творами минулого і сучасного етапів художньої творчості, визначення його спадкоємності та новаторства, орієнтації у «великому» і «малому часі» культури.

2.3.1. «Рок-твір як феномен постфольклору і неосинкретизму». Рок можна співвіднести з синкретизмом і фольклором як неосинкретизм і постфольклор. Рок-шоу як видовище правомірно розглядати в аспекті естетики та історії видовищної культури, зокрема - особливостей форм видовищного мистецтва міської культури сучасної доби. Автор обґрунтовує ідею про квазі-художній характер рок-твору і можливість проводити паралель між рок-дійством і «пародіями» на сакральні релігійні обряди.

Рок-мистецтво є однією з найвдаліших спроб відтворення первісного синкретизму у вигляді «вторинного синтезу», оскільки поєднує у собі ознаки усної народної творчості (акційність, імпровізаційність, колективність, усність, спадкоємність) і мистецтва сьогодення (авторство, техніцизм і засоби репродукції, відносний характер спадкоємності та усності).

2.3.2. «Спадкоємність і новаторство рок-поезії». Рок-поезія інтерпретує на свій кшталт типові для російської літератури «петербурзький», «московський», «провінційний» та «пушкінський» тексти. Звернення до «чужого слова» (інтертекстуальність, цитування тощо) виступає засобом прояву відношення рок-поезії до класичної традиції. Найбільшою мірою рок відповідає романтизму та Срібному віку (релігійно-християнські мотиви, аутомесіанство, аспект життєтворчості, інтерес до етнографії та фольклору). Рок-поезія репрезентує свій тип тексту, особливості поетики якого значною мірою зумовлені синтетичністю і специфікою реального буття творів цього жанру в дійсності, а також впливом постмодерністської традиції.

2.3.3. «Концертна і студійна робота як форми існування рок-твору в «малому» і «великому» часі». Рок-твір має дві форми презентації: концерт як дійство, якому притаманна безпосередня реалізація рок-твору «тут і зараз», яку можна віднести до «малого часу», і студійний запис як процес «камерної» творчості, не розрахований на безпосереднє сприйняття (приналежність «великому часу»).

У третьому розділі «Рок-твір в контексті діалогу» подано огляд творчості трьох найвагоміших фігур російського року: О. Башлачова, Я. Дягілєвої та К. Кінчева - у світлі концепції діалогічної природи рок-твору. Аналізуються особливості спілкування з аудиторією, подання та реалізації творів, «діалог» з іншими жанрами, стилями, з попередньою поетичною традицією, прояв діалогізму у вербальному субтексті твору, відношення до слова, специфіка взаємостосунків я-ти і я-Ти.

3.1. «Антроподицея О. Башлачова: слово як вчинок». Особливість творчості О. Башлачова в контексті діалогічного аспекту рок-культури - виступ наодинці з аудиторією, де співвідношення «автор-реципієнт» є органічною єдністю, інспірованою прямим енергообміном, що зумовлено орієнтацією череповецького поета на мистецтво як «чесну творчість», «єство». Твори О. Башлачова звернені не тільки до аудиторії, але і до Вищого Співбесідника: у цьому полягає головний духовний жест та вчинок поета. Над-завдання його творчості - здійснення прориву у вище буття. Башлачовські тексти - тайнопис, поетапний перехід від слова через ім'я до Імені Імен.

Апеляція до петербурзького і провінційного текстів, могутня інтертекстуальна палітра, широке використання фольклорної та міфологічної образної символіки у творах поета вказують на свого роду «діалог» зі спадщиною, а також на переосмислення і гідне продовження традицій культури російського поетичного слова.

«Філософія» і «етика творчості» О. Башлачова можуть бути інтерпретовані в поняттях свободи творчості М. Бердяєва: людина виправдовує себе творчістю, тому творчість є антроподицеєю. Художнім виразом останньої є альбом «Вічний Пост» як поступове втілення своєї творчої долі, інспірованої принципами антроподицеї. Діалогіка О. Башлачова сповідальна як публічний вислів і втілення христології. У творчості поета можна виділити декілька центральних тематичних і смислових «вузлів» (мотиви зерна, дзвоника тощо), які дозволяють представити всю його творчу спадщину як розгорнену парадигму слово (пісня) - вчинок - доля.

3.2. «Монологічність» діалогу в творчості Я.С. Дягілєвої». Для творів Я. Дягілєвої най типовішими є моделі «ми» як редукований варіант «я-я», «я-ти» і вислови з «мінус-адресантом», у той час як моделі «я-він» і «я» як образ суб'єкта внутрішнього мовлення представлені значно менше. Я. Дягілєва символізує своєю творчістю перехідний період від бардівського, акустичного не-масового року до електричного року стадіонних масштабів. «Монологічна» на перший погляд манера виконання сибірської рок-зірки насправді не є такою: неекспліковане спілкування переходить на «внутрішній рівень». У творчості Я. Дягілєвої актуалізовані мотиви як втрати віри, так і Богозалишеності. У зв'язку з цим проблема слова вирішується в аспектах мовчання (= смерті) та сміху (= юродство), в інтертекстуальності та зверненні до «чужого слова» («наскрізний фольклоризм», іронічне переосмислення всіх жанрів усної народної творчості, соц-артівська іронізація, звернення до трагічно-екзистенційних мотивів творчості зарубіжних і вітчизняних письменників), а відношення до Ти - з точки зору візіонера, спостерігача.

Основна причина кризи слова, за Я. Дягілєвою, - криза віри. Ухвалення мовчання осмислюється як залучення до якісно іншого буття - пекло як позбавлення імені, неможливість власної мови, відсутність власного голосу, тобто це нерозуміння і непотрібність мови, сфера «воно». Протистояння безбожному світові як світу «воно» можливе лише в таких формах, як божевілля, сон або смерть.

3.3. «Особливості діалогу в поетиці творів К.Кінчева (рок-група «Аліса»): «пісня, молитва та меч»». Особливості діалогічної природи творів К. Кінчева пов'язані з розширеною базою метатексту і наявністю групи як колективу співавторів і співвиконавців. Діалог ведеться в масштабному мета - «хронотопосі». Специфіка реалізації рок-композицій пов'язана з оформленням в альбоми як стилістично і жанрово завершене ціле і концертні програми.

Новий етап творчого розвитку (з 2003 року) пов'язаний не тільки з офіційним прийняттям православ'я лідером групи, але і заміною моделі ставлення до світу «я-воно» на модель «я-ти» (Ти). Звернення до Вищого Співбесідника носить характер сповідальності та покаяння. Ліричний герой К. Кінчева - божевільний або дурень, що тяжіє до образів скомороха та юродивого. Справжній рок-митець утілюється у триєдності Чернець-Воїн-Блазень - тобто пустун, що проповідує істину сміхом і мечем слова. Проблема антигероя і проблема слова як Слова тут тісно пов'язані (пісні «Батьківщина», «Небо слов'ян», «Слово», «Чернець, воїн і блазень», «Хрещення»).

Сміх, який не є самодостатнім, трансформується у явище «театру доктора Кінчева». «Аліса» раннього періоду, орієнтована на яскраве сценічне ярмаркове шоу-феєрію як варіант сучасного виразу сплеску карнавально-святкової, сміхової культури, де язичницькі та християнські мотиви були тісно переплетені (альбоми «Блокада», «Шостий Лісничий», «Шабаш») прийшла до православ'я («Сонцеворот», «Зараз пізніше, ніж ти думаєш», «Вигнанець», «На порозі неба»).

Кожному з розглянутих рокерів притаманне своє ставлення до слова: слово як вчинок у О. Башлачова; «монологічний» діалог-сповідь і проблема мовчання у творчості Я. Дягілєвої; синтез молитви і скомороства у К. Кінчева. Всі три персоналії репрезентують такі культурно-історичні варіанти трикстера, як «блазень», «скоморох» (більшою мірою це стосується О. Башлачова і К. Кінчева) і «юродивий» (Я. Дягілєва), що принципово важливо у світлі стосунків автор-реципієнт.

Віддзеркалення певних засад «філософії спілкування» можна простежити у тому, який тип діалогу характерний для кожного рок-поета.

Так, у творчості Я. Дягілєвої глибоко відображені головні теми і проблеми «космічнoї бездомності» (особливості просторово-часового континууму як непридатного для життя, смисловий локус «чужого дому» і «жовтого світу»), небезпеки переважання «Я-Воно» над «Я-Ти» (тема безособового ворожого оточення, протистояння «ми-вони»), Боговтрати і Богозалишеності, проблема людини, добра і зла (редукція амбівалентності рай-пекло), тема божественного Заклику і людської відповіді на цей Заклик.

Натомість у творах К. Кінчева центральними є мотиви двовір'я (язичництво-християнство), карнавалу і юродства (яскраво виражений карнавально-видовищний характер виступів «Аліси»), пошуків Бога, проблема відношення я-ти і я-Ти, небезпека «фатального теоретизму», проблема співвідношення слова і вчинка, творчості та життя, прихована внутрішня релігійність (рання творчість «Аліси»).

А вже твори О. Башлачова засновані на принципах відповідальності (башлачовська антроподицея, христологія), богоявленості Обличчя Іншого, мови як основи діалогу, пріоритету «духовного вчинка» над мистецтвом як «тінню реальності» і необхідності останнього бути втіленим у «єство» (життєтворчість і створення персонального поетичного міфу), мета-етики як основи «першої філософії» (башлачовський погляд на проблеми добра-зла, життя-смерті тощо).

У Висновках дисертації узагальнено результати спостережень над особливостями прояву діалогічної природи рок-творів, охарактеризовано специфіку діалогічності слова, висвітлено основні аспекти типології діалогу, визначено специфіку віддзеркалення головних засад «філософії спілкування» у творах рок-жанру.

Поняття «діалог» розглянуто у контексті взаємозв'язку «знаковості», «буттєвості» та «релігійності». Критерієм класифікації різних типів інтеракції («комунікація», «діалог», «спілкування», «буття-спілкування») виступає тяжіння або до лінгвістичного, або до онтологічного аспектів. Зазначені типи інтеракції преставляють різні форми взаємодії: розуміння, пізнання, осягнення. Вищим ступенем прояву діалогічності, на думку автора, є «буття-спілкування».

Головними аспектами діалогічності слова є: слово як знак, слово як буття, слово як біблійне Слово, співвідношення слова та мовчання. У діалогічності слова експліковано зв'язок людини з мовою, з іншою людиною та з усім світом. Слово принципово діалогічно. Діалогічність слова тісно пов'язана з онтологічним і релігійним аспектами. При цьому, на переконання автора, саме діалогічність є пріоритетним аспектом у контексті сходження слова до біблійного Слова і буття-спілкування.

«Філософія діалогу» представлена у роботі як «антропологічний переворот» - зміна парадигми художньої свідомості та радикальне переосмислення епістеми. Її провідні дослідники (М. Бубер, М. Бахтін, Е. Левінас) актуалізують принцип відповідальності та етичного начала, «вчинкового мислення», пріоритет сфери «я-ти» над сферою «я-воно», неприйняття теоретизму та об'єктивізму, релігійність як основу діалогу. Ці засади знайшли своє художнє відображення у рок-творах.

Як один із провідних елементів контркультури рок базується найбільшою мірою на теоретико-філософських засадах Франкфуртської школи, «філософії життя», екзистенціалізму, а також «філософії діалогу» з їх критикою мистецтва, актуалізацією антропологічного питання і проблеми стосунків я-ти (Ти). Своїми поетичними основами рок проголошує принцип життєтворчості, орієнтацію на христологію, ототожнення слова (пісні) і вчинку, спробу реалізації персонального поетичного міфу, яскраво виражену актуалізацію діалогічних відносин.

Рок-жанр за своєю природою є синтетичним (текст + музика + виконання) ліричним жанром. Маргінальність та паралітературність дозволяють співвіднести його з романом. Своєрідність рок-жанру обумовлена тим, що для нього принципові триєдність вербального, музичного і виконавчого елементів, а також особливо значущою є роль ритму.

Для суб'єктної організації рок-творів характерне ототожнення ліричного «я» з біографічним автором. Прототипами рок-героя виступають трикстер як універсальний міфологічний анти-герой, а також блазень, скоморох, юродивий. Сприйняття рок-героя як вмираючого та воскресаючого бога, яке характерне для міфології та архаїчної поетики, у рок-творах знаходить відображення в «антигеройному» статусі рок-героя. Останній задовольняє образу міфологічного трикстера як архаїчного антигероя та образам дурня, алкоголіка, шизофреніка, звертання до яких має міцну літературно-поетичну традицію в російській і світовій культурі та літературі. Виникає складне поле взаємозв'язків між образом ліричного героя, біографічним автором та реципієнтом: біографія автора щільно пов'язана з долею героя поетичного міфу, але у той самий час для реципієнта біографія автора і доля героя є розгорнутою ілюстрацією його власного життя.

За умов життєтворчої настанови року, звертання до традицій суїцидальної естетики і «тексту смерті», для рок-поета притаманне прагнення створити персональний поетичний міф.

В аспекті діалогу культур рок представляє явище постфольклору та неосинкретизму, пов'язане з сучасною видовищною міською культурою. Рок-поезія є вписаною в традицію російського поетичного слова, бо звертається до «московського», «петербурзького», «провінційного», «пушкінського» текстів, актуалізує базові теми та проблеми вітчизняної поезії. Концертна та студійна робота є формами існування рок-твору в «малому» і «великому» часі відповідно. Концерт як безпосередню реалізацію рок-твору «тут і зараз» можна віднести до «малого часу», а студійний запис як процес камерної творчості, розрахованої не на безпосереднє сприйняття широкою публікою, а на дистанційну взаємодію з реципієнтом, можна зарахувати до «великого часу».

Життєво-практичні та творчі настанови року оснащені ідеями, близькими до діалогічної філософії: неможливість існування і виникнення «я» без передування йому «іншого»; протистояння світу безособового «воно»; визнання Бога як вищого вічного Ти; несприйняття мистецтва як «тіні реальності» (Е. Левінас) і скасування меж між творчістю і життям; орієнтація на карнавально-святкову естетику як сферу фамільярного контакту. Рок-поезія в художній формі відображає провідні засади «філософії спілкування»: критику технократії, егоцентризму, відчуження людини від людини, «забуття буття», висуваючи ідею пріоритету відносин я-ти та я-Ти, принцип мистецтва як «єства», христологію. Детально розглядаючи реалізацію основних ідей «філософії діалогу» в рок-творчості на прикладі доробку деяких фігур російського року (О. Башлачова, Я. Дягілєвої, К. Кінчева), ми можемо зробити висновок, що російський рок як художня форма виразу критики технократії, логоцентризму і об'єктивізму - як основ монологічного мислення - разом з актуалізацією антропологічного питання і проблеми «забуття буття» базується переважно на тих самих положеннях і принципах, що і «філософія зустрічі».

Діалог в році можна інтерпретувати як трансгресивний, де трансгресія - подолання непереборної межі, перехід межі норм і табу соціального, культурного характеру, експлікований у феноменах смерті, безглуздя, свята (карнавалу), містичного одкровення. На відміну від звичайного діалогу, метою якого є досягнення розуміння як позитивної межі, «трансгресивний» діалог в році спрямований до межі «негативної», що сама себе породжує та потребує свого подолання. Трансгресію в році можна інтерпретувати як межу між культурою та контркультурою, що ілюструє, з одного боку, притаманну людині потребу виходити за межу повсякденності, і, з іншого боку, віддзеркалює притаманне культурі самоподолання з метою оновлення та подальшого розвитку.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Философия рок-культуры (к постановке проблемы) // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті». Харків, 27-28 квітня 2004 р. - Х.: ХАІ, 2004. - С. 12-15.

2. Маска русского рока: трикстер // Литературоведческий сборник. - Вып. 19. - Донецк: ДонНУ, 2004. - С. 157-165.

3. Понятие рок-жанра // Литературоведческий сборник. - Вып. 21-22. - Донецк: ДонНУ, 2005. - С. 82-90.

4. Про «науковість» сучасної філології та теорії літератури // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 60-річчю Великої Перемоги / За заг. ред. проф. О.К. Закусила. - Вип. ІІІ: У 2-х част. - Ч. 1. Гуманітарні науки. - К.: Логос, 2005. - 402 с. - С. 275-277.

5. Маски русского рока: шут, скоморох, юродивый // Литературоведческий сборник. - Вып. 23-24. - Донецк: ДонНУ, 2005. - С. 196-207.

6. Слово и поступок: к поэтике русского рока // Литературоведческий сборник. - Вып. 26-27. - Донецк: ДонНУ, 2006. - С. 77-86.

7. Рок-культура как феномен постфольклора // Третьи Лазаревские чтения: Традиционная культура сегодня: теория и практика: Материалы Всерос. науч. конф. с междунар. участием. Челябинск, 21-23 февраля 2006 г.: в 3 ч. - Челябинск, 2006. - Ч. 1. - 370 с. - С. 17-21.

8. Пассивность, Инаковость и Ан-архия, или Три парадокса Эммануэля Левинаса // Тринадцатая ежегодная Международная Междисциплинарная конференция по Иудаике. Москва, 31 января-2 февраля 2006 г.: Тезисы докладов. - М., 2006. - 24 с. - С. 12-13.

Размещено на Allbest.ru