Мемуарна творчість І.С. Тургенєва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

10.01.02. - російська література

Мемуарна творчість І.С. Тургенєва

Гринько Яніна Віталіївна

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Фрізман Леонід Генріхович, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри російської та світової літератури

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Корабльов Олександр Олександрович, Донецький національний університет, завідувач кафедри теорії літератури та художньої культури;

кандидат філологічних наук, доцент Філяніна Неля Миколаївна, Харківський національний фармацевтичний університет, доцент кафедри гуманітарних наук.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І. Тищенко

Анотація

Гринько Я.В. Мемуарна творчість І.С. Тургенєва. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02. - російська література. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2008.

У дослідженні здійснено цілісний аналіз мемуарної творчості І.С. Тургенєва і на основі цього аналізу з'ясовані визначені риси своєрідності Тургенєва як мемуариста. Подана різнобічна характеристика головного мемуарного твору І.С. Тургенєва - “Литературные и житейские воспоминания”. За матеріалами мемуарних нарисів та статей, які містять спогади й автобіографічні відомості, проаналізовані особливості відображення та переосмислення в них подій та особистостей, які збереглися в пам'яті І.С. Тургенєва. Також виявлено різноманітний мемуарний матеріал у листах письменника, здійснена класифікація, показані особливості відображення спогадів, які містяться в епістолярній спадщині Тургенєва, на найбільш суттєвих та типологічно вагомих зразках. Дисертація є першою в історії тургенєвознавства працею з комплексним підходом до вивчення мемуарної творчості письменника. Більшість статей та листів Тургенєва стає об'єктом спеціального вивчення вперше.

Ключові слова: мемуари, типологія, нарис, класифікація, епістолярна спадщина, творчість.

Аннотация

Гринько Я.В. Мемуарное творчество И.С. Тургенева. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02. - русская литература. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. - Харьков, 2008.

Диссертация посвящена исследованию мемуарного творчества И.С. Тургенева. В ней решаются следующие задачи: дается разносторонняя характеристика главного мемуарного произведения И.С. Тургенева - его книги “Литературные и житейские воспоминания”; на материале мемуарных очерков и статей, содержащих воспоминания и автобиографические сведения, выявляются особенности отражения и перевоплощения в них событий и личностей, запечатленных в литературной памяти Тургенева; выявляется многообразный материал в письмах Тургенева, осуществляется его классификация, показываются особенности отражения воспоминаний, нашедших себе место в эпистолярном наследии Тургенева на наиболее существенных и типологически значимых образцах.

Диссертация состоит из четырех разделов: “Мемуары Тургенева в научном изучении”, “„Литературные и житейские воспоминания” в контексте общественной и литературной борьбы конца 1860-х - начала 1880-х годов”, “События и лица в мемуарных очерках Тургенева”, “Мемуарный элемент в письмах Тургенева”.

Как показано в первом разделе, мемуарное творчество Тургенева принадлежит к наименее изученным частям его творчества. Вместе с тем необходимые предпосылки для решения проблемы, поставленной в диссертации, созданы и существует возможность ликвидировать пробел, доныне существующий в тургеневедении.

Второй раздел диссертации состоит из трех подразделов. В первом из них характеризуется история создания и идейная направленность мемуарной книги Тургенева. Она была задумана как предисловие к собранию сочинений Тургенева, в которой писатель определял свои общественные и литературные позиции и отвечал на критику, которой они подвергались. В ней правомерно видели также подобие литературного завещания Тургенева. Самые обширные и содержательные очерки, включенные в “Литературные и житейские воспоминания”, посвящены двум великим современникам Тургенева - Белинскому и Гоголю.

Как показано на большом и убедительном материале, Белинский оказал на Тургенева значительное и благотворное влияние, и благодарную память о нем мемуарист сохранил на всю жизнь. Именно Белинский направлял мысль Тургенева на борьбу с крепостным правом. Тургеневу удалось показать связь между личными качествами Белинского и его деятельностью как критика. Значительный интерес представляют и страницы воспоминаний, посвященные Гоголю и, в частности, его книге “Выбранные места из переписки с друзьями”. Огромная любовь к Гоголю, с особой силой проявившаяся в некрологе писателя, из-за которой Тургенев подвергся ссылке, не мешает мемуаристу столь же определенно говорить о его глубоких идеологических расхождениях с Гоголем.

Третий раздел диссертации включает в себя семь подразделов, посвященных кому-либо из современников писателя или значительному событию его жизни. Среди них деятели, сыгравшие роль в становлении личности и мироощущения Тургенева (Н.В. Станкевич), те с кем Тургенева сближало сходство общественных позиций, те, контакт с которыми носил глубоко личный характер (Ю.П. Вревская), те, в отношениях с которыми переплетались литературные и человеческие контакты (Жорж Санд). Иногда это люди, общение которых с Тургеневым продолжалось десятилетиями (Н.И. Тургенев), иногда такие, с которыми он общался относительно недолгое время (Т.Г. Шевченко). Значительный интерес представляют и воспоминания Тургенева о Французской революции 1848 г., отразившие его симпатии к высоким моральным качествам повстанцев.

В четвертом разделе исследуется мемуарный элемент в письмах Тургенева. До нас дошло свыше 6 000 писем Тургенева. Многие из них велики по объему, и охватить весь включенный в них мемуарный материал не представлялось возможным. Мы стремились найти такие принципы отбора и классификации материала, которые позволили бы расширить за счет привлечения эпистолярного материала общее представление о Тургеневе-мемуаристе. Во многих тургеневских письмах получили своеобразное продолжение характеристики писателей, о которых говорится в “Литературных и житейских воспоминаниях”.

Особое внимание уделено письмам, написанным под влиянием известий о смерти близких Тургеневу или достойных памяти людей. Они образуют особую группу или особый жанр, который можно определить как письма-некрологи. В количественном отношении их немного. Но они представляют значительный интерес потому, что Тургенев выступает в них и как критик, и как литературовед, и как историк, хотя их стержнем неизменно остается мемуарный элемент, живое воспоминание, которое определяет и содержание, и тональность рассказа.

Среди персонажей таких писем - и русский писатель (А.К. Толстой), и французский писатель (П. Мериме), старший товарищ, оказавший заметное влияние на формирование духовного мира автора (Т.Н. Грановский), молодая девушка, личность которой вызвала у Тургенева симпатию и восхищение (С.К. Брюллова). Стоит отметить, что между такими письмами и мемуарными очерками, вошедшими в “Литературные и житейские воспоминания” нет определенной границы. Напрашиваются даже некоторые параллели: Станкевич - Грановский, Санд - Мериме, Вревская - Брюллова. Предметом анализа в диссертации стали также письма, содержащие воспоминания, относящиеся к творческой истории произведений писателя, воспроизводящие отношение к ним читателей.

В заключительной части диссертации подведены краткие итоги проведенного исследования.

Ключевые слова: мемуары, типология, очерк, классификация, эпистолярное наследие, творчество.

Summary

Grinko Y.V. The memoir works of I.S. Turgenev. - Manuscript.

The thesis for the Candidate's Degree in Philology by speciality 10.01.02 - Russian literature. - Skovoroda Kharkiv National University. - Kharkiv, 2008.

The dissertation is devoted to the studying of the literary heritage of I.S. Turgenev. Complex analysis of Turgenev's memoir writings, his leading memoir work ”Literary and worldly reminiscences” in particular, as well as the analysis of a number of articles, letters, essays of memoir type allow us to reveal an important aspect of originality of Turgenev's artistic world. In our research there are revealed different memoir materials in writer's letters. There is also made the classification of these materials. The specific features of the reflection of recollections in Turgenev's epistolary heritage with the usage of the most important and typologically significant samples are shown. The research presents full and comprehensive studies of the book ”Literary and worldly reminiscences” which contains Turgenev's memoir materials, essays, letters and articles.

The dissertation is the first work among those devoted to Turgenev's writings which presents the complex analysis of the writer's memoirs with the majority of the considered works and letters becoming the object of special attention for the first time.

Key words: memoirs, typology, essay, classification, epistolary heritage, creative writings.

1. Загальна характеристика роботи

тургенєв мемуарист епістолярний літературний

Актуальність дослідження. “Досліджувати думки великої людини - найцікавіша наука” Пушкин. Полное собрание сочинений. - М.; Л.: Изд. АН СССР. - 1937-1959. - Т. 8, - С. 13.. Звернення до мемуарної творчості Тургенєва дозволяє знову переконатися у справедливості такого судження. “Статті й нариси, об'єднані Тургенєвим в “Литературные и житейские воспоминания”, - писали автори вступної статті до першого наукового видання цієї книги, - менше за все мають мемуарний характер. Вони були написані романістом не у спокої, не осторонь від подій поточного дня, не на схилі літ, коли зазвичай пишуться мемуари, а в самий розпал літературно-політичної боротьби кінця шістдесятих і початку сімдесятих років минулого століття, активним і далеко не байдужим учасником якої був Тургенєв” Бескина А., Цырлин Л. Тургенев-мемуарист // Тургенев И.С. Литературные и житейские воспоминания. - Л., 1934. - С. 5..

Звичайно, ця оцінка не дуже справедлива. Автобіографічні нариси Тургенєва не просто “мають мемуарний характер”, але, незважаючи на свій відносно невеликий обсяг, повинні бути віднесені до переліку найбільш визначних зразків мемуарного жанру. Їхня документальна цінність та художня майстерність заслужено зробили їх предметом уваги й замилування читачів різних поколінь.

Аргумент, що писалися вони “не у спокої, не осторонь від подій поточного дня, не на схилі літ, коли зазвичай пишуться мемуари” - зовсім не витримує критики. Тургенєв, коли писав “Литературные и житейские воспоминания”, був старшим за Герцена у період створення ним перших книг “Былого и дум”, та й учасником літературно-політичної боротьби той був не менш активним, аніж Тургенєв.

А те, що Тургенєв своїми спогадами не просто відтворював події минулого й вигляд людей, з якими його зводила доля, але й пропагував свої громадянські й естетичні позиції, полемізував із політичними й літературними недругами, що описи, які можуть на перший погляд видатися безпристрасними, несуть у собі потужний полемічний підтекст, - це чиста правда. Але це робить мемуари Тургенєва ще більш цікавими для істориків літератури, а відтак завдання дослідити їх набуває додаткової актуальності.

Водночас, напевно, жодна частина літературної спадщини Тургенєва не була такою мірою обійдена увагою. Про Тургенєва-мемуариста не писалися книги, не захищалися дисертації, сьогодні ми маємо лише доволі обмежену кількість статей та коментарів до зібрань творів і окремих видань письменника. Давно назріла необхідність заповнити цю відчутну прогалину.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведене в рамках плану науково-дослідної діяльності кафедри російської та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди і входило складовою частиною в комплексну тему “Історія російської критики ХVІІІ-ХХ століть”.

Мета дисертації - здійснити цілісний аналіз мемуарної творчості Тургенєва й на основі цього аналізу з'ясувати визначальні риси й своєрідність Тургенєва як мемуариста.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

Дати різнобічну характеристику головного мемуарного твору Тургенєва - його книги “Литературные и житейские воспоминания”.

На матеріалі мемуарних нарисів і статей, що містять спогади й автобіографічні відомості, виявити особливості відображення та переосмислення в них подій і особистостей, збережених у літературній пам'яті Тургенєва.

Виявити різноманітний мемуарний матеріал у листах Тургенєва, здійснити його класифікацію, показати особливості відображення спогадів, що знайшли собі місце в епістолярній спадщині Тургенєва на найбільш істотних і типологічно вагомих зразках.

Об'єкт дослідження - книга “Литературные и житейские воспоминания”, нариси, статті й листи Тургенєва, що містять спогади про події й особистості, збережених у свідомості Тургенєва, а також про власну творчість та її сприйняття читачами і критикою.

Предмет дослідження - своєрідність творчості Тургенєва-мемуариста, специфіка його мемуаристики, відбиття в ній визначальних рис, що характеризують громадянські, літературні й етичні позиції письменника.

Теоретико-методологічною основою дисертації є теоретичні й історико-літературні праці, що визначають специфіку мемуарного жанру й оптимальні методи його вивчення, роботи критиків, літературознавців, текстологів, які досліджували творчість Тургенєва впродовж останніх майже півтора сторіччя. У процесі розв'язання поставлених завдань використовувалися такі методи: описовий, біографічний, структурний, соціально-генетичний, культурно-історичний, порівняльно-типологічний, метод системного аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що пропонована дисертація є першою в історії тургенєвознавства працею, що містить комплексний аналіз мемуарної творчості письменника у всіх її елементах. У роботі найбільш повно й усебічно, ніж коли-небудь досі, досліджена книга “Литературные и житейские воспоминания”, що містять мемуарний матеріал нариси, статті й листи Тургенєва. Більшість розглянутих творів та листів Тургенєва стають об'єктом спеціального вивчення вперше.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальших студій історії мемуаристики й особливо мемуарної творчості російських письменників, у процесі викладання курсу “Історія російської літератури ХIХ століття”, підготовки спецкурсів і спецсемінарів, розробці тематики курсових і дипломних робіт у вищих навчальних закладах, а також під час вивчення біографії та творчості Тургенєва в середній школі, у гуманітарних ліцеях і гімназіях, у класах з поглибленим вивченням російської літератури.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися на: Одинадцятих міжнародних читаннях молодих учених пам'яті Л.Я. Лівшиця (Харків, 2006), Четвертій Всеукраїнській науковій конференції “Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2006), П'ятій Всеукраїнській науковій конференції “Література в контексті культури” (Дніпропетровськ, 2007), Міжнародній науковій конференції “Мова й культура” (Київ, 2007), на наукових конференціях і семінарах у Харківському національному педагогічному університеті. У повному обсязі дисертація обговорювалася на засіданні кафедри російської та світової літературі ХНПУ ім. Г.С. Сковороди.

Публікації. Основний зміст дисертації відбитий у семи публікаціях, з них шість опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури (140 позицій). Обсяг основного тексту - 167 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовані актуальність і новизна дослідження, сформульовані мета й завдання роботи, визначені її методологічні основи, теоретичне й практичне значення, наведені дані про апробацію, публікації й структуру роботи.

Перший розділ “Мемуари Тургенєва в наукових дослідженнях” містить відомості про стан наукової розробки теми, якій присвячена дисертація. Як випливає з аналізу зібраного в розділі матеріалу, мемуарна творчість Тургенєва належить до найменш вивчених частин його спадщини. Єдина стаття, що носить назву “Тургенев-мемуарист”, з'явилася понад сімдесят років тому й несе на собі відбиток розповсюдженого на той час вульгарного соціологізму та грішить однобічним підходом до теми. За минулі відтоді десятиліття з'явилося лише кілька статей, присвячених характеристиці окремих сторін та особливостей мемуарної творчості Тургенєва.

Водночас, певні передумови для розв'язання поставленої в нашій дисертації проблеми були створені. Ми маємо повне зібрання творів та епістолярії письменника, що включає весь необхідний і ретельно відкоментований корпус текстів. Певну цінність мають і коментарі до першого наукового видання “Литературных и житейских воспоминаний”, що вийшло в 1934 р., та до зібрань творів письменника, надрукованих у 1930-ті й 1950-ті рр.

Упродовж останніх десятиліть з'явилася значна кількість робіт як присвячених теоретичним проблемам мемуаристики, так і аналізу окремих творів автобіографічних жанрів. Досвід, накопичений їхніми авторами, та суттєві, обґрунтовані судження узагальнюючого характеру повинні бути використані при вивченні мемуарної творчості окремих письменників, у тому числі Тургенєва. Таким чином, існують усі можливості, щоб заповнити прогалину, яка дотепер існувала в тургенєвознавстві.

Другий розділ дисертації “„Литературные и житейские воспоминания” в контексті суспільної та літературної боротьби кінця 1860-х-початку 1880-х років” складається із трьох підрозділів. У першому з них характеризується історія створення й ідейна спрямованість мемуарної книги Тургенєва. Публікуючи “Литературные и житейские воспоминания” як передмову до зібрання своїх творів, Тургенєв прагнув не тільки відновити події минулого й підбити підсумки своєї діяльності, але й задекларувати свої громадянські й літературні позиції. Крім того, це була відповідь письменника на неприйняття тодішньою критикою його романів “Отцы и дети” і “Дым”. Особливе значення він надавав статті “По поводу „Отцов и детей””, про яку писав, що вона “щира як сповідь”. Стаття створювалася як підсумковий твір, на кшталт літературного заповіту.

Задум окремих мемуарних нарисів виник набагато раніше, була розпочата й робота над ними, але в цей момент Тургенєв планує створити з них єдине ціле, а це дуже важливо: в окремому мемуарному нарисі головний герой - та особа, про яку написаний цей нарис, але в книзі спогадів, де автор розповідає про пережите і зроблене, - головний герой він сам, головна тема - його доля, а всі інші - його супутники, персонажі у п'єсі, що оповідає про нього.

Перший нарис, названий “Вместо вступления” в остаточному підсумку був не чим іншим, як декларацією західництва Тургенєва, що демонструє солідарність автора “Дыма” з його героєм Потугіним. Тут ще раз сказано про причини, що спонукали його подати передмовою до повного зібрання творів свої спогади, але разом з тим - ще дещо нове й істотне. Насамперед, він відзначив, що заздалегідь відмовляється від “зовнішньої єдності, послідовності розповіді”, проте в декількох уривках та розділах його спогадів виявиться внутрішня єдність.

Головне у статті “По поводу „Отцов и детей”” - це, насамперед авторський самоаналіз, побачена й відтворювана зсередини творча історія роману. Вона містить цінний матеріал для проникнення в специфіку творчого процесу взагалі й письменницької своєрідності Тургенєва зокрема. Її справжній зміст розкривається з урахуванням численних і дуже важливих висловлювань, що міститься в епістолярії Тургенєва. У листах, більшість яких адресовано близьким людям, він був прямішим, відвертішим, і в них часом точніше відображалася його справжня позиція. Саме в листах він із найбільшою категоричністю писав про те, що тенденція в літературному творі не є досягненням, а найважливішим - є точне відтворення невичерпної різноманітності людського характеру.

Останні сторінки статті поставали певним літературним заповітом Тургенєва. На це його підштовхнуло, за власним зізнанням, “поступове охолодження публіки”. Немовби через голови сучасників він звертався до нащадків, переконуючи їх, що письменникові “одного таланту недостатньо… Потрібна правдивість, правдивість невблаганна щодо власних відчуттів; потрібна свобода, повна свобода поглядів і переконань, і, нарешті, потрібна освіченість, потрібне знання!” Тургенев И.С. Полное собрание сочинений и писем. - М.;Л.: Изд. АН СССР. - 1978-1990. - Т. 14, - С. 107.. І ще один заповіт, без якого Тургенєв, звичайно, не міг обійтися, - заклик берегти “нашу прекрасну російську мову, цей скарб, це надбання, передана нам нашими попередниками” і, насамперед - Пушкіним Там же. - С. 109. .

Найбільші та найзмістовніші нариси, уміщені в “Литературные и житейские воспоминания”, присвячені двом великим сучасникам Тургенєва - Бєлінському й Гоголю. Як не раз підтверджував сам мемуарист, Бєлінський зробив на нього великий вплив і вдячну пам'ять про нього Тургенєв зберіг до кінця життя. Саме Бєлінський скеровував думку Тургенєва на необхідність боротьби з головним злом тогочасної російської дійсності - із кріпосним правом, і на всіх діях Тургенєва як учасника цієї боротьби лежить відбиток ідей Бєлінського.

У дисертації досліджена творча історія нарису, еволюція задумів, які стали виникати ще в той час, коли ім'я Бєлінського було під забороною, їхня послідовна реалізація аж до створення остаточної редакції. Розкривається також полемічна підоснова твору, показано, що в різних його частинах Тургенєв виступає як письменник, як критик, як аналітик літературних і суспільних процесів. Проникливість Тургенєва дозволила йому вловити й переконливо показати зв'язок між особистими якостями Бєлінського як людини та специфікою його діяльності як критика.

“Воспоминания о Белинском” були для Тургенєва не тільки даниною пам'яті людині, яку він любив і якою захоплювався, та відтворенням дорогих йому подій своєї юності, але й відгуком на гостру полеміку, що виникла наприкінці 1860-х рр. Апеляція до Бєлінського була покликана допомогти Тургенєву аргументувати й донести до суспільної свідомості історичну прогресивність і своєчасність ідеї про необхідність засвоєння Росією досягнень західної цивілізації. Водночас Тургенєв прагнув відтворити справжній, історично достовірний образ великого критика, спростувати помилкові уявлення й наклепницькі чутки про нього.

Важливе місце в нарисі посідає портрет Бєлінського. Рішуче знімаючи з його зовнішності будь-який романтичний наліт, мемуарист описує його як людину “досить некрасиву й навіть незграбну”. Але його щиросердечні якості робили цю постать особливою, незрівнянною, не схожою на інших, “центральною фігурою” свого часу (ці слова Тургенєв виділив курсивом). Бєлінський мав неоціненну здатність першим давати прозірливу оцінку новому літературному таланту. Так було не тільки з Лермонтовим, Гоголем, Гончаровим, але й із самим Тургенєвим.

Водночас спогади про Бєлінського цілком вільні від будь-якої ідеалізації. Тургенєв не замовчує те, у чому йому бачилися слабкі сторони критика, а розповідь про смугу в біографії Бєлінського, пов'язану з його “примиренням із дійсністю” і зовсім нещадна. У дисертації висвітлюється полеміка, що викликали “Воспоминания о Белинском”. Їхня полемічна загостреність проти Чернишевського й Добролюбова не залишилася непоміченою сучасниками. Особливий інтерес викликає полеміка Тургенєва з О.М. Пипіним, автором великої праці “В.Г. Белинский. Опыт биографии”. Як підтверджує проаналізований матеріал, “Воспоминания о Белинском” - твір визначний, може, найцінніша частина “Литературных и житейских воспоминаний”. І цінна вона не тільки тим, що в ній написано про Бєлінського, але й тим, що в ній містяться ключові передумови для характеристики громадських і літературних позицій Тургенєва в 1860-ті рр. та їхньої еволюції в наступний період.

Поряд із Бєлінським, одне з головних місць в “Литературных и житейских воспоминаний” Тургенєв відвів Гоголю. Зокрема, він розповідає про педагогічну діяльність Гоголя як професора, що читав у Санкт-Петербурзькому університеті лекції із загальної історії. Ці сторінки тургенєвських спогадів неодноразово обговорювалися й зазнавали критики, часом безпідставної. Це, однак, не повинно бути основою для недооцінки тих свідчень, які ми маємо завдяки Тургенєву. Як і в спогадах про Бєлінського, мемуарист приділяє значну увагу опису зовнішності Гоголя. І тут нагнітання непривабливих рис, “негативних” епітетів служить для того, щоб рельєфніше представити красу й велич духовного світу великого письменника.

Значний інтерес викликають сторінки спогадів, присвячених трагічній долі книги Гоголя “Выбранные места из переписки с друзьями”, його ставленню до тієї критики, якою вона була зустріта в різних колах російського суспільства. Своєрідною кульмінацією мемуарного нарису Тургенєва треба, на наш погляд, вважати його розповідь про статтю, написану ним на смерть Гоголя, та пов'язані з нею події. За статтю, написану письменником під враженням від звістки про смерть Гоголя, Тургенєв за особистим наказом Миколи I був посаджений під арешт, а потім засланий у Спаське-Лутовинове на проживання під поліцейський нагляд. Ця стаття, повний текст якої письменник увів до своєї мемуарної книги, пронизана не тільки величезною любов'ю до Гоголя, але й усвідомленням неоціненності його внеску в російську літературу.

При цьому Тургенєв і не забував, не замовчував те, що “між світоглядом Гоголя й моїм - лежала ціла безодня. Не те саме ми ненавиділи. Не те любили...”. Але він висловлював упевненість, що майбутня критика розсудить їх “безстороннім, але сповненим поваги й любові судом”, і в цьому передбаченні він не помилився.

Третій розділ “Події й особи в мемуарних нарисах Тургенєва” складається із семи підрозділів. У центрі більшості з них - портрет діяча, постать якого залишила важливий слід у пам'яті Тургенєва, та історію спілкування з ним, а в одному описані події Французької революції 1848 р., свідком яких став письменник, що перебував на той час у Парижі. Як предмет аналізу, здійсненого в цьому розділі, відібрані різнорідні матеріали - і розділи книги “Литературные и житейские воспоминания”, і окремі статті, що мають мемуарний характер. У випадку необхідності вони супроводжувалися відомостями, наявними в листах письменника.

Як підтверджує проаналізований у цьому розділі матеріал, коло осіб, які характеризуються в нарисах та статтях Тургенєва, було розмаїте. Поміж них діячі, що відіграли роль у становленні особистості й світовідчування Тургенєва (М.В. Станкевич) та з ким Тургенєва зближувала подібність громадянських позицій, люди, контакт із якими носив глибоко особистий характер (Ю.П. Вревська), а також особи, у стосунках з якими перепліталися і літературні, і людські контакти (Жорж Санд). Іноді зв'язки з героями спогадів тривали десятиліттями, іноді - були відносно короткими у часі (Т.Г. Шевченко). Думаємо, що таким шляхом вдалося простежити й показати творче різноманіття Тургенєва-мемуариста, типові прийоми характеристики персонажів його мемуарних нарисів і вміння знаходити індивідуальні засоби й барви, найбільшою мірою відповідні специфіці певного художнього завдання.

Нарис “Литературный вечер у Плетнева” прикметний крім усього іншого тим, що в ньому Тургенєв описує два короткотривалі епізоди, коли йому довелось бачити Пушкіна, а також єдиний, під час якого він спілкувався з Кольцовим. Але головну увагу мемуарист, природно, приділяє Плетньову, з яким його пов'язували багато років спілкування, якого він добре знав, розумів і в цілому вірно оцінював. Саме правдивість, з якою Тургенєв відтворив вигляд цього літератора, викликала дорікання з боку його вдови, що хотіла бачити Плетньова прикрашеним і позбавленим яких-небудь слабкостей. Але час підтвердив правоту Тургенєва.

У низці створених Тургенєвим творів мемуарно-біографічного жанру особливе місце належить нарису “Воспоминания о Н.В. Станкевиче”. Він був написаний улітку 1856 р., тобто за багато років до того, як Тургенєв звернувся до мемуарного жанру й створив основний масив віднесених до нього творів. Складається враження, що, написавши цей нарис, Тургенєв про нього чи то забув, чи то відклав як щось таке, що не має цінності. Він не тільки не ввійшов до книги “Литературные и житейские воспоминания”, але й узагалі залишився неопублікованим і з'явився у пресі лише після того, як був щасливим чином виявлений Л.Н. Майковим у паперах П.В. Аннєнкова. Тим часом він викликає значний інтерес не тільки завдяки матеріалу, що міститься в ньому, але й тому, що істотно доповнює наші уявлення про майстерність Тургенєва-мемуариста.

Очевидно, Тургенєв, коли писав цю річ, взагалі не сприймав це як свої спогади. Він зробив це на прохання Аннєнкова, який на тоді готував книгу про Станкевича й плідно використовував у ній отриманий від Тургенєва матеріал. Тургенєву вдалося передати унікальність особистості Станкевича, його нарис робить більш зрозумілим, чому цього пересічного літератора, що встиг за свої 27 років написати посередню трагедію й кілька десятків нічим не примітних віршів, сприймали як свого духовного вождя люди, які залишили набагато більш вагомий слід у російської історії: В.Г. Бєлінський, М.А. Бакунін, Т.М. Грановський, О.В. Кольцов, К.С. Аксаков. Спілкування Тургенєва зі Станкевичем було доволі нетривалим, але він зумів зрозуміти й оцінити його так глибоко, що його нарис закономірно випереджає те, що слідом за Тургенєвим напишуть О.І. Герцен, М.Г. Чернишевський і М.О. Добролюбов.

Для правильної оцінки громадянських позицій Тургенєва велике значення має його нарис “Н.И. Тургенев”. Він підтверджує, що саме непримиренна ворожнеча М.І. Тургенєва до кріпосного права й боротьба за звільнення селян зумовили глибоку повагу й симпатію мемуариста до свого однофамільця. Якщо обох Тургенєвих пов'язували багато років контактів і співпраці, то спілкування Тургенєва із Шевченком виявилося вкрай нетривалим. Проте, український поет зробив на російського письменника велике враження. Нарис Тургенєва про Шевченка писався через п'ятнадцять років після їхніх зустрічей, тому характерний для мемуарів Тургенєва майстерний опис зовнішності персонажа в цьому випадку свідчить про те, як дбайливо він зберіг у пам'яті його риси і як майстерно зумів їх відтворити.

Мемуарний етюд “Несколько слов о Жорж Санд”, як і деякі інші подібні речі, написаний у формі листа й опублікований із підзаголовком “Письмо И.С. Тургенева к издателю „Нового времени””. Одночасно з ним подібний нарис надрукував у “Дневнике писателя” Достоєвський. Обоє вони усвідомлювали величезний вплив, що зробила Жорж Санд на російських письменників, представників різних напрямків і різних переконань. Але тональність цих двох творів різна: Достоєвський раціональний, Тургенєв емоційний. Тургенєв втратив в особі Санд не тільки близьку людину, а й людину, особистість якої викликала в нього глибоке замилування. Він розповідає про те, як вона допомагала бідним і зауважує: “Як не рідкісний геній, така доброта ще рідкісніша”, а завершує нарис словами: “Повірте мені: Жорж Санд - одна з наших святих; ви, звичайно, зрозумієте, що я хочу сказати цим словом” Тургенев И.С. Полное собрание сочинений и писем. - М.; Л.: Изд. АН СССР. - 1978-1990. - Т. 14, - С. 233-234..

У заключному підрозділі третього розділу аналізуються спогади Тургенєва про Ю.П. Вревську. Можна лише здогадуватися, які почуття відчував письменник, якому було на тоді під шістдесят і який ніколи не був одружений, до цієї красуні, що була молодшою за нього на двадцять три роки. Стосунки Тургенєва із Вревською реконструюються по листах, що дійшли до нас. Їхня остання зустріч відбулася у травні 1877 р. перед від'їздом Вревської як сестри милосердя у діючу армію на Балкани, де вона й померла від тифу. Тургенєв присвятив їй вірш у прозі.

У четвертому розділі дисертації досліджується мемуарний елемент у листах Тургенєва. Тут відзначається, що в його величезній епістолярній спадщині мемуарному елементу належить вагоме місце. Тургенєв відчував потребу повертатися в листах до пережитого. 13 жовтня 1852 р. він зізнавався одному з найближчих йому людей - Поліні Віардо: “Нікому не дано повернутися на сліди минулого, але я люблю згадувати про нього, про це невловно чарівне минуле…” Тургенев И.С. Полное собрание сочинений и писем. - М.; Л.: Изд. АН СССР. - 1960-1968. - Т. 2, - С. 397.

Перш ніж безпосередньо звернутися до аналізу цього матеріалу, вважаємо за необхідне зробити деякі вступні зауваження, пов'язані з тим, що саме поняття мемуаристики, мемуарної літератури трактується різними дослідниками по-різному. Ми вважаємо найважливішою прикметною ознакою мемуаристики ретроспективність, відображення в ній спогадів про події, відділених певним часовим інтервалом. Такої думки, до речі, дотримувався й сам Тургенєв. Він писав, що “правду, безсторонню й всебічну правду можна висловити тільки про те, що остаточно зійшло зі сцени” Тургенев И.С. Полное собрание сочинений и писем. - М.; Л.: Изд. АН СССР. - 1978-1990. - Т. 14, - С. 7..

До нас дійшло понад 6 000 листів Тургенєва. Обсяг уміщеного в них мемуарного матеріалу такий великий, що охопити його повністю не видається можливим. Тому ми прагнули знайти такі принципи відбору й класифікації, які дозволили б розширити за рахунок залучення листів наше уявлення про Тургенєва-мемуариста.

Насамперед, наша увага була зосереджена на тих листах, які містять саме спогади, ретроспективну оцінку події, зроблену по закінченні часу, з висоти отриманого досвіду. У тематичному плані вважали доцільним зосередитися на декількох групах матеріалу: спогади про дитинство і юність, які найбільшою мірою мають особистий характер, спогади про людей, чия діяльність і високі щиросердні якості справили сильне враження на Тургенєва, спогади про письменників і діячів мистецтва, з якими Тургенєв багато спілкувався та які залишили помітний слід у його пам'яті.

У багатьох тургенєвських листах отримали своєрідне продовження характеристики письменників, про яких йдеться в “Литературных и житейских воспоминаниях”. Так, у нарисі “Литературный вечер у П.А. Плетнева” Тургенєв розповів про свою єдину зустріч із Кольцовим. Але саме листи підтверджують, що Кольцов упродовж тривалого часу залишався темою його роздумів. Ми довідуємося про те, що Тургенєвим була задумана стаття “Кольцов и Бернс” і, хоча вона не була написана, сам цей задум свідчить про його високу оцінку творчості Кольцова.

Листи Тургенєва містять великий і важливий матеріал про його ставлення до Герцена. Це й листи, написані в час отримання звістки про його смерть, у яких він ділиться своїми спогадами про зустрічі з лондонським вигнанцем. Новий сплеск емоцій викликало в Тургенєва читання “Былого и дум”. У дисертації показано відображену в листах двоїстість Тургенєва у ставленні до Герцена та його підсумкове судження, яке її переборює, що “дотепнішого й розумнішого … у нас письменника не було. І скільки щирості й тепла при всьому феєрверковому блиску!” Тургенев И.С. Полное собрание сочинений и писем. - М.; Л.: Изд. АН СССР. - 1960-1968. - Т. 12. - Ч. 1, - С. 117.. Без листів не можна собі правильно уявити динаміку ставлення Тургенєва до Некрасова й до інших своїх сучасників.

У великій епістолярній спадщині Тургенєва звертають на себе увагу листи, які були написані одразу після одержання звісток про смерть близьких письменникові або, на його думку, гідних загальної уваги й пам'яті людей і які можна визначити як листи-некрологи. За кількісним показником їх відносно небагато, але вони викликають особливий інтерес, тому що в них Тургенєв виступає як критик, як літературознавець, як історик, але їхнім стрижнем незмінно залишається мемуарний елемент, саме спогади про небіжчиків і визначають тональність розповіді, і складають невід'ємну частину його змісту.

Варто нагадати, що цей жанр був, можна сказати, санкціонований самим Тургенєвим, і він при цьому наполегливо акцентував провідну роль у цьому жанрі саме його мемуарної складової. Пояснюючи його природу в листі до О.М. Пипіна від 6(18) лютого 1881 р., Тургенєв у зв'язку з наміром “Вестника Европы” одержати від нього некрологи із приводу смерті Достоєвського й Писемського писав: “Здається, найкраще почекати й повідомити за якийсь час свої спогади, сказати, до речі, своє слово про цих двох настільки вагомих і настільки різних особистостей” Тургенев И.С. Полное собрание сочинений и писем. - М.; Л.: Изд. АН СССР. - 1960-1968. - Т. 13. - Ч. 1, - С. 55.. Як зразки цього жанру в дисертації детально аналізуються листи Тургенєва, написані як відгук на звістки про смерть людей, які з різних причин залишили особливо помітний слід у пам'яті Тургенєва. Серед них і російський письменник (О.К. Толстой), французький письменник (П. Меріме), старший товариш, що зробив помітний вплив на формування духовного світу автора (Т.М. Грановський), молода дівчина, постать якої викликала в Тургенєва симпатію та замилування (С.К. Брюллова).

Слід зазначити, що між спогадами, які ввійшли в листи-некрологи, і тими, на яких побудовані деякі портрети, проаналізовані у третьому розділі, немає істотної різниці. Напрошуються навіть деякі паралелі: Станкевич - Грановський, Санд - Меріме, Вревська - Брюллова. Різниця тут кількісна: у цьому розділі основна увага зосереджена на епістолярному матеріалі.

Предметом проведеного в дисертації аналізу були також листи, які містять спогади, що стосуються історії творів письменника, які відтворюють ставлення до них критики й читачів, або, як любив говорити Тургенєв, “публіки”. Із цього погляду характерні листи, що розглядаються в дисертації, до М.Є. Салтыкова-Щедріна, Я.П. Полонського, Г.П. Філософової та деякі інші.

Висновки

У середині ХIХ століття російська література пережила епоху справжнього розквіту мемуаристики. Поява як класичних її зразків (наприклад, “Былое и думы” Герцена, спогади Ап. Григор'єва та ін.), так і видатних художніх творів, що мали автобіографічну основу (“Семейная хроника” і “Детские годы Багрова-внука” С.Т. Аксакова, автобіографічна трилогія Л.М. Толстого й т.п.), поставило мемуарну прозу в центр суспільної уваги. Цього не можна, однак, сказати про мемуари Тургенєва, які були сприйняті однобоко й недооцінені вже при першій своїй появі, і, певним чином, подібне ставлення до них збереглося і донині.

“Литературные и житейские воспоминания”, задумані як велика передмова до першого тому салаєвського зібрання його творів, були для їхнього автора насамперед формою підбиття підсумків трьох десятиліть літературної творчості. Сучасники ж побачили в них лише полемічний твір, спрямований на обґрунтування своїх позицій і викриття супротивників.

Зрозуміло, не бачити зв'язку між цією книгою й основними лініями літературно-суспільного розмежування та боротьби 60-х рр., активним і непримиренним протистоянням західника Тургенєва ґрунтівству, що зароджувалося в той час, його реакцією на критику, якій був підданий спершу роман “Отцы и дети”, а вслід за ним і “Дым”, було б великою помилкою. Але не менша помилка - абсолютизувати цей зв'язок та розглядати мемуарну книгу Тургенєва винятково в цьому аспекті.

Достатньо придивитися до її складових частин, щоб побачити, що полемічний струмінь, який яскраво відчувається в одних розділах (“Вместо вступления”, “Воспоминания о Белинском”, “По поводу „Отцов и детей””), зовсім відсутній в інших (“Литературный вечер у П.А. Плетнева”, “Гоголь”, “Наши послали!”).

Тематика мемуарних нарисів Тургенєва дуже різноманітна. Ми вирішили за можливе не зупинятися на таких, як “О соловьях” або “Пэгаз” (спогади автора про його улюбленого мисливського собаку). Нас цікавили передусім ті мемуари Тургенєва, у яких знайшло відображення своєрідності його літературних і громадянських позицій, аналіз їхньої еволюції впродовж прожитих років, портрети людей, з якими Тургенєву довелось спілкуватися і образи яких виявилися збережені в його пам'яті, важливі історичні події, свідком яких зробило його життя.

У ході проведеного аналізу показано, що мемуарні нариси, створені пізніше за “Литературные и житейские воспоминания” або з якихось причин не включені до них (“Воспоминания о Станкевиче”, “Проспер Мериме”, “Николай Иванович Тургенев”, “Воспоминания о Шевченке”, “Несколько слов о Жорж Санд”), не є інакшими в порівнянні зі згаданою книгою. Вони настільки близькі за творчою манерою, що повинні розглядатися разом з іншими, і такий розгляд приводить до переконливого висновку, що мемуарна творчість Тургенєва, якою б не була вона різноманітною за жанрами й формами, щодо особливостей стилістичного характеру є єдиним цілим.

Серед російських письменників є такі, у творчій біографії яких звернення до белетристики (при всьому значенні створених при цьому творів!) було, якщо говорити відверто, явищем епізодичним, у якихось випадках змушеним. Наприклад, Герцен написав свій єдиний роман і кілька повістей у молодості й назавжди відмовився від художньої творчості, як тільки, виїхавши за кордон, одержав свободу дій і міг повністю віддатися політичній публіцистиці та створенню за кордоном вільної російської преси. Чернишевський і не думав про створення літературних творів, поки не опинився в Петропавлівській фортеці, а потім не був відправлений у заслання.

Зовсім інша справа Тургенєв. Від створення своїх перших творів і до останнього подиху він залишався письменником у найповнішому й точному значенні цього слова. Його твори в інших жанрах немовби облямовують і доповнюють його власне літературну творчість, що наклала свій відбиток на все ним написане. Це вищою мірою визначає й специфічні особливості мемуарних нарисів Тургенєва.

Герцен, створюючи свою автобіографічну прозу, залишався при цьому політичним публіцистом, багато фрагментів з “Былого и дум” є власне статтями політичного характеру. Знайомство з мемуарами Ап. Григор'єва не залишає сумнівів у тому, що вони написані професійним літературним критиком: розповідь про своє життя не просто поєднується з естетичними й літературно-критичними судженнями, але часом і відступає в порівнянні з ними на другий план.

Інша річ - творчість Тургенєва. І в книзі “Литературные и житейские воспоминания”, і в нарисах, що містять характеристики його сучасників, аналіз їхньої діяльності та їхніх постатей, він залишається саме письменником, художником, белетристом. У нашій дисертації ця теза аргументована спостереженнями над стилем, особливостями слововживання й навіть синтаксичних зворотів, на яких позначилася своєрідність творчого методу Тургенєва-мемуариста. Іншими словами, ця своєрідність позначилася не тільки на відборі матеріалу для мемуарних творів, але й на методах його подачі, не тільки на тематиці, але й на поетиці.

Особливо наочно це підтверджують портрети, змальовані іноді детально, іноді декількома штрихами. Вони свідчать не лише про чіпку зорову пам'ять письменника - у кожному разі за зовнішністю проступає особистість, характер, іноді відбиток відтвореної ситуації. Усі вони: і Гоголь, і Шевченко, і “блузник” з епізоду історії червневого повстання в Парижі - описані так, начебто зійшли зі сторінок тургенєвського роману. І сама мова, соковита, образна, що демонструє незвичайне багатство стилістичних засобів, зовсім не нагадує мову статей, навіть статей, які писали такі великі белетристи, як Гоголь, Достоєвський, Толстой, Горький.

Надзвичайно багатий і різноманітний мемуарний матеріал міститься в листах Тургенєва. Відомо, що Тургенєв не просто писав листи, він над ними працював, що можна простежити на тих нечастих випадках, коли до нас дійшли їхні чернетки. Б.М. Ейхенбаум висловлював обґрунтоване припущення, що Тургенєв спеціально зберігав копії або чорнові варіанти листів для їхнього пізнішого використання в художніх творах.

Далеко не кожен письменник діє таким чином. У листах Пушкіна, Лермонтова, Дельвіга, Баратинського мемуарний елемент або зовсім відсутній, або його потрібно ретельно і з копіткою працею визбирувати мікроскопічними частками. Зовсім інша ситуація з Тургенєвим. Він писав листи й переймався спогадам, і постійно відчувається, як він віддається пережитому, неначе переноситься в нього. Як уже йшлося, вичленувати й класифікувати весь обсяг мемуарного матеріалу, що міститься в тургенєвських листах, навряд чи можливо, зокрема й тому, що він часто присутній у них не в чистому вигляді, а в тісному переплетенні з іншими формами епістолярної творчості. Але чимало й таких випадків - деякі з них були предметом нашої уваги, - коли стирається межа поміж листом-спогадом і статтею мемуарного характеру.

Підбиваючи підсумки проведеного дослідження, можна стверджувати, що мемуарна творчість Тургенєва посідає вагому й своєрідну сторінку в історії російської літератури. У кількісному відношенні мемуарні твори складають лише незначну частину спадщини Тургенєва, що може викликати подив, якщо взяти до уваги, що він був буквально створений для писання спогадів: минуле, пережите, люди, з якими він спілкувався, постійно були живі в його пам'яті.

Тургенєв-мемуарист не створив традиції. Уже зверталася увага, що автобіографічна трилогія Горького була, очевидно, психологічно орієнтована на автобіографічну трилогію Л. Толстого. Певну подібність до “Былого и дум” відзначали у книзі І.Г. Еренбурга “Люди, годы, жизнь”. Але нічого схожого на “Литературные и житейские воспоминания” не з'явилося. Вони не схожі ані на ті мемуари, які писалися до нього, ані на ті, які були створені пізніше. Водночас вони не тільки розкривають важливу сторону своєрідності творчого світу Тургенєва, але і є надзвичайно цікавою й вагомою сторінкою в історії російської автобіографічної прози.

Основні публікації

1. Гринько Я.В. И.С. Тургенев о В.Г. Белинском // Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Вип. 1(45). - Ч. 2. - Харків, 2006. - С. 36-40.

2. Гринько Я.В. К творческой истории книги Тургенева “Литературные и житейские воспоминания” // Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Вип. 3(51). - Ч. 2. - Харків, 2007. - С. 32-40.

3. Гринько Я.В. Письма-некрологи как жанр мемуарного творчества Тургенева // Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Вип. 4(52). - Ч. 1. - Харків, 2007. - С. 45-53.

4. Гринько Я.В. Станкевич в воспоминаниях И.С. Тургенева // Наукові записки ХНПУ ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство. - Вип. 4(52). - Ч. 2. - Харків, 2007. - С. 47-54.

5. Гринько Я.В. Ю.П. Вревская в жизни и творчестве И.С. Тургенева // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету. Філологічні науки. - Вип. 15. - Т. 2. - Кам'янець-Подільський, 2007. - С. 55-57.

6. Гринько Я.В. Тургенев и Шевченко // Русская филология. Украинский вестник. - Харьков, 2007. - № 4(34). - С. 63-65.

7. Гринько Я.В. Портрет критика // Одиннадцатые международные чтения молодых ученых памяти Л.Я. Лившица. - Харьков, 2006. - С. 19-20.

Размещено на Allbest.ru