Російська постмодерністська проза в східно- та західнослов’янському літературному контексті

Активні зміни постмодерністської художньої практики в обидвох версіях припадають на кінець 1990-их років: про це свідчить відмова від надмірної експлуатації ірраціональності, містики, фантастики, шизоаналітичних форм художності, певна вичерпаність естетики соц-арту, концептуалізму, прийомів нищівної деконструкції. Актуалізуються структуротвірні тенденції: посилюється роль автора, повертається прагнення до цілісних концепцій світобачення, зростає соціальна складова в типізації героя, пародіюються елементи постмодерністського дискурсу, метанарративу та поетики, інтенсивнішим стає пошук національної та особистісної ідентифікації, а також художніх символів актуальної сучасності (Ю. Андрухович, О. Забужко, В. Пелєвін, Д. Годрова, Л. Вацулік, П. Віліковський, П. Хюлле, М. Гретковська та інші).

Вагомим чинником вказаних трансформацій постмодернізму виявляється його типологічна відповідність із бароко та необароко. У дослідженні така відповідність проаналізована на матеріалі російської та української художньої постмодерністської прози. Спільними виявляються інтертексти національних барокових літератур (І. Вишенський, С. Полоцький, Г. Сковорода). Постмодерністська проза позначена присутністю барокової світоглядності: це поєднання раціонального та ірраціонального елементів, прагнення до синтезу культур на географічно-етнічних перехрестях, суміщення національно-патріотичних тенденцій із ознаками ідейного, морального хаосу, національне самоусвідомлення. В обидвох літературах задіяні прийоми барокової поетики, зокрема, пародіювання, створення концептів, містифікацій, стильове багатоголосся (переважно пародійоване), суміш мов (транснаціональна інтертекстуальність), поєднання високого та низького мистецтв. Присутні спільні барокові топоси (Вавілонська вежа, копальня, Москва, Петербург, Венеція) і мотиви (абсолюту, слави, героїзму, державності, помсти, жертви). Бароковий семіозис відобразився в транскультурних тенденціях русифікації та вестернізації, які пронизують українську та російську постмодерністську прозу і носять пародійний характер (В. Пелєвін, В. Сорокін, Л. Дереш, В. Шкляр, Ю. Андрухович, Н. Сняданко). Українське та російське необароко опосередковане постсимволістською та андеграундною естетикою початку ХХ ст. (оберіути, неокласики). У обох літературах героєм виступає людина діяльна, активна, творча, тип якої також породжений слов'янським бароко, але у своїх крайніх виявах діяльний містифікатор не вдосконалює світ, а знищує його.

Зіставлення готичної традиції в російській і чеській постмодерністській прозі демонструє різне використання жанрових форм і художніх прийомів готики. Поєднання в російському постмодернізмі російської романної готичної традиції (полігенетичної, поліцитатної, гібридної та пародійної), дискурсу філософії російського космізму (М. Федоров, Д. Андреєв, О. Блаватська) з жанрово-стильовими елементами історико-революційного соцреалістичного роману, який також використовує готичну художність, спрямоване на дослідження тоталітарної свідомості ХХ століття. Готика набуває політичного, соціального, психоаналітичного, суґґестивного змісту. Водночас письменники надають пародійного забарвлення сталим засобам готичної поетики (альбоми, портрети, музика, замок, подорож, масонська змова, парадоксальна тотожність світла та темряви, дзеркальність символів і топосів, стильове багатство екфразисів тощо). Російська постмодерністська неоготика поєднується з елементами поп-арту, соц-арту, концептуалізму, виявляє активне тяжіння до масової літератури.

На відміну від російської, чеська неоготика в постмодерністській романній прозі орієнтована на традиції “міського тексту” (“празького”), сентиментальної, містичної, історичної готики (Д. Годрова, М. Урбан). Їй не властиве пародіювання готичних і неоготичних засобів, її жанрова політекстуальність вбирає елементи історично-мемуарного, біографічного, сімейного романів, а також архітектурний, живописний інтертекст західноєвропейської готики та італійського Відродження. Якщо неоготика російської постмодерністської прози сприйнята крізь типологічні перегуки з найближчою російською літературною традицією (XVIII - ХIX ст.), то чеської - з традицією історичної національної готики (ХIV ст. і Середньовіччя).

В дисертації розширено типологію російського роману шляхом аналізу особливостей інтертексту в східно- та західнослов'янській постмодерністській прозі. Завдяки жанрово- та стилетвірним можливостям модерністського, барокового, готичного, соцреалістичного інтертексту роман набуває нових властивостей саме в східнослов'янській версії, передовсім у російській та українській літературах. Якщо в першій він зазнав впливу постсимволістського роману, а також пародійної традиції історичного, реалістичного, готичного, то в другій на нього вплинули інтертексти бароко, романтизму, модернізму (українська жіноча проза, твори неокласиків, химерний роман). Жанровій модифікації постмодерністського роману властиві соціальна гострота, поєднання реального та віртуального світів, поглинання реальності мистецьким текстом, нелінійність нарративу, циклічність міфологічного часу та простору, дзеркальність романної конструкції та прийомів поетики, пародійність і пародичність у використанні традиційних для даної національної літератури жанрово-стильових конструкцій, різноманітність авторських масок, плинність моделі героя, його невідповідність самому собі.

В дисертації детально розглянуто один із різновидів постмодерністського роману - квазіісторичний. Зроблено висновок про те, що історіософське дослідження тут замінено неоміфологічним, а в російському, українському, білоруському постмодернізмі сягає традиції пародійної історії, анекдоту, фарсу, гутарки, бувальщини (Ю. Буйда, В. П'єцух, В. Кожелянко, П. Васюченко). Квазіісторичний роман сформувався в російському постмодернізмі також завдяки такому претексту, як утопія та антиутопія.

Західнослов'янська проза, орієнтована на поетику та жанрові конструкції літературно-побутових жанрів (щоденника, мемуару, сповіді, записок, заміток, хроніки, автобіографії), не виробила нових жанрових модифікацій роману. Причина вбачається в тому, що національні модерністські чинники тут давно і глибоко закорінені в прозу ХХ століття, поступово творчо освоєні нею, а проза більшою мірою зазнала впливу західноєвропейської традиції (“нового роману”, вестерну).

Зіставлення неоміфологічної поетики в обидвох постмодерністських версіях показало, що найбільш розповсюдженими в них є міфи історії, міфи про подальшу долю культурних надбань людства, інтерпретація уявлень про сучасного героя. Міфи історії несуть виразну християнську символіку та деконструюють міфологеми братньо-сестринської єдності, героїчної жертви, національної та загальнослов'янської культурної єдності, колективістської ідеології. У творах російського постмодернізму вони пов'язуються з борисоглібською братньою традицією та ідеєю кровної спорідненості нації. Нетерпимість до Іншого, крайній індивідуалізм, національне розпорошення, попри всі постмодерністські стратегії, у слов'янських літературах залишаються катастрофічними варіантами існування людства.

“Хаографічна” міфологізована постмодерністська стилістика переважає в східнослов'янській версії, що пояснюється гостротою та непередбачуваністю соціальних змін, чутливістю новітньої естетики до деконструктивно переглянутих романтизму, модернізму, авангарду. На відміну від цього, західнослов'янському постмодернізму притаманний інтерес до пульсування життя на мікрорівні, до екзистенції існування людини, якій ближчі тілесність, природня чуттєвість. Для неї залишаються актуальними позбавлення від психічних комплексів, душевний комфорт, розширення засобів самовиявлення, заглиблення у світ інтуїції.

Обидві постмодерністські слов'янські версії розширили ґендерну проблематику. Збагачується проза секс-меншин (М. Вітковський, О. Слаповський), але найбільш визначними стають досягнення жіночої прози, в якій феміністичні переконання набувають сили деконструктивних стратегій. Слов'янські версії в жіночій прозі демонструють пошуки, пов'язані з оновленням жіночої творчої самопрезентації, відображають духовну та тілесну самотність жінки, обмеження її суспільної ролі, недооцінку материнського покликання, розповсюдження чоловічого насилля у сім'ї. Ключову роль у названій царині постмодерністської прози зіграли деконструкція модерністського феміністичного радикалізму і радянської маскулінізації жінки. Поряд із цим, присутні естетизація ідеї андрогінності, несприйняття “чоловічої” міфології, жіноче бачення глобалізаційних і транскультуральних тенденцій світової спільноти. В обидвох версіях жіноча проза відзначається автобіографічністю, авторефлексивністю, орієнтацією на розмовність стилю та побутову сферу, що сприяє інтенсифікації метапрози, суб'єктивації нарратора, стильовій поліфонії та високому ступеню репрезентативності автора.

Російська мова, культура та література в ранні періоди постмодернізму проходять через деконструктивні стратегії слов'янських постмодерністських літератур у якості “колоніальних”, “тоталітарних”, “репресивних” явищ, що сьогодні можна вважати своєрідними стратегіями вироблення національної самодостатності. На початку третього тисячоліття західнослов'янський постмодернізм екстраполює російський інтертекст, передовсім прозу Ф. Достоєвського, Л. Толстого, В. Набокова, Вен. Єрофеєва на проблематику гетерогенного європейського існування. Ключовим знаковим автором східно- та західнослов'янського постмодерністського контексту залишається Ф. Достоєвський, творчість якого стає метатропною для окремих творів у чеській, польській, російській, словацькій літературах і гіпертекстуальною для духовно-культурного самовизначення нової Європи.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Монографія. Бедзир Н.П. Русская постмодернистская проза в восточно- и западнославянском литературном контексте: Монография. - Ужгород: «Видавництво Олександри Гаркуші», 2007. - 472 с. - Библиогр. С. 426 - 468.

Рецензії на монографію:

1. Гром'як Р.Т. Нове дослідження постмодернізму в русистиці та компаративістиці (рецензія на монографію Н.П. Бедзір “Русская постмодернистская проза в восточно- и западнославянском литературном контексте”) // Русская литература. Исследования: Сб. науч. трудов. - Вып. 12 / Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко; Институт литературы им. Т.Г. Шевченко / Редкол.: А.Ю. Мережинская и др. - К.: БиТ, 2008. - С. 354 - 357;

2. Моторний В.А. Множинність світу у вимірах слов'янських постмодерністських літератур (рецензія на монографію Н.П. Бедзір “Русская постмодернистская проза в восточно- и западнославянском литературном контексте”) // Актуальні проблеми іноземної філології: лінгвістика та літературознавство: Міжвуз. зб. наук. статей. - Вип. 2 / Відповід. ред. В.А. Зарва. - Київ: Освіта України, 2008. - С. 283 - 285.

Статті:

1. Бедзір Н. Традиції Ф. Достоєвського в романі В. Винниченка “Чесність із собою” // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. - Вип. 3. - Ужгород: УжДУ, 1998. - С. 65 - 70.

2. Бедзир Н. Русский философский роман ХХ века // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. - Вип. 5. - Ужгород: УжНУ, 2000. - С. 101 - 105.

3. Бедзір Н. Ю. Андрухович і В. Пелєвін як письменники постмодернізму (до проблеми типологічної спорідненості) // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 5. Міжнародна наукова конференція “Українська література в загальноєвропейському контексті”. - Ужгород, 2002. - С. 31 - 35.

4. Бедзир Н. “Пирамида” Л. Леонова в контексте русского философского романа ХХ века // Русская литература. Исследования: Русская литература накануне третьего тысячелетия. Итоги развития и проблемы изучения. Сб. науч. трудов. - Вып. 3 / Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко / Редкол.: Корзов Ю.И. (гл. ред.) и др. - К.: Логос, 2002. - с. 207 - 213.

5. Бедзир Н. Язык символов в произведениях словацкого постмодернизма // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. - Вип. 8. - Ужгород: УжНУ, 2003. - С. 78 - 83.

6. Бедзір Н. Своєрідність інтертекстуальності в поезії П. Мідянки // Літературознавчі студії. Збірник наукових праць. - Вип. 11 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. - С. 24 - 29.

7. Бедзір Н. Інтертекстуальність та постмодерністська чуттєвість у збірці П. Мідянки “Дижма” // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. - Вип. 10. - Ужгород: УжНУ, 2004. - С. 101 - 109.

8. Бедзир Н. Мифологизм в диалоге постмодернистских литератур: Мануэла Гретковская, Виктор Ерофеев // Літературознавчі студії. Зб. наук. праць. - Вип 12. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - С. 39 - 45.

9. Бедзир Н. Концепт “малой родины” в эпоху глобализации: польский и украинский варианты постмодернистской интерпретации (О. Токарчук, Ю. Андрухович) // Русская литература. Исследования: Сб. науч. трудов. - Вып. 7 / Киев. нац. ун-т им. Тараса Шевченко; Редкол.: А.Ю. Мережинская (гл. ред.) и др. - К.: Логос, 2005. - С. 289 - 299.

10. Бедзир Н. Национальные «версии» русского и украинского постмодернизма и возможности их типологизации // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. - Вип. 11. - Ужгород: УжНУ, 2005. - С. 101 - 109.

11. Бедзир Н. Транскультуральность как стратегия постмодернизма в украинской и польской прозе: Ю. Андрухович и А. Стасюк // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. - Вип. 12. - Ужгород: УжНУ, 2005. - С. 101 - 109.

12. Бедзір Н. Чесько-українські паралелі постмодерної прози // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Зб. наук. праць. - Вип. 10. - Ужгород: УжНУ, 2006. - С. 224 - 234.

13. Бедзир Н. “Кысь” Т. Толстой и “Очамымря” А. Ирванца как произведения “послечернобыльского” постмодернизма // Русская литература. Исследования: Сб. науч. трудов. - Вып. 9 / Киев. нац. ун-т им. Тараса Шевченко; Редкол.: А.Ю. Мережинская (гл. ред.) и др. - К.: Логос, 2006. - С. 142 - 154.

14. Бедзір Н. Компроміс як стратегія виживання: чесько-українські паралелі постмодерної прози // Художні та наукові картини світу ХХ століття: Колективна монографія на честь 110-річниці народження Максима Рильського. - Вип. 2 / Упор. В.О. Захаржевська: під ред. І.М. Юдкіна. - К.: НАН України, Ін-тут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, Український комітет славістів, 2006. - С. 122 - 136.

15. Бедзир Н. Мир “после пепла”: миф творения в украинской, русской, польской, чешской постмодернистской прозе // Русская литература. Исследования: Сб. науч. трудов. - Вып. 8 / Киев. нац. ун-т им. Тараса Шевченко; Редкол.: А.Ю. Мережинская (гл. ред.) и др. - К.: Логос, 2006. - С. 355 - 366.

16. Бедзір Н. Слов'янський світ у порівняльних дослідженнях постмодернізму // Філологічні семінари. Національні моделі порівняльного літературознавства. - Вип. 9 / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006.- С. 17 - 23.

17. Бедзир Н. Особенности белорусского постмодернизма как восточнославянской версии постмодерной парадигмы // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. - Вип. 15. - Ужгород: УжНУ, 2007. - С. 23 - 27.

18. Бедзір Н. Стильові особливості жіночої постмодерністської прози: східнослов'янський та західнослов'янський досвід // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Філологічні науки. - Вип. 14. Том 1. - Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2007. - С. 17 - 24.

19. Бедзир Н. Постмодернистская романная трилогия В. Сорокина как жанровая модификация (“Путь Бро”, “Лёд”, “23 000”) // Русская литература. Исследования: Сб. науч. трудов. - Вып. 11 / Киев. нац. ун-т им. Тараса Шевченко; Редкол.: А.Ю. Мережинская (гл. ред.) и др. - К.: Издательство “Б и Т”, 2007. - С. 33 - 44.

20. Бедзир Н. Миф о Супермене: русский, чешский и польский варианты постмодернистского героя // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. - Вип. 16. - Ужгород: УжНУ, 2007. - С. 23 - 27.

21. Бедзир Н. Модернизм как актуализированная составляющая русского и западнославянского постмодернизма // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур: Пам'яті Леоніда Булаховського: Збірник наукових праць. - Вип. 7. - К.: Київський нац. ун-тет ім. Тараса Шевченка, 2007. - с. 291 - 303.

22. Бедзир Н. В поисках автора: особенности метапрозы славянского постмодернизма // Русская литература. Исследования: Сб. науч. трудов. - Вып. 12 / Киев. нац. ун-т им. Тараса Шевченко; Редкол.: А.Ю. Мережинская (гл. ред.) и др. - К.: Издательство “Б и Т”, 2008. - С. 27 - 37.

23. Бедзір Н. Східно- та західноєвропейський типи культур у постмодерному інформаційному просторі // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. - Вип. 17. - Ужгород: УжНУ, 2008. - С. 3 - 6.

24. Бедзир Н. Русская литература в контексте прозы западнославянского постмодернизма // Південний архів. Філологічні науки: Збірник наукових праць. Випуск ХХХIХ. - Херсон: Видавництво ХДУ, 2007. - С. 18 - 22.

Додаткові публікації:

1. Особливості героя постмодерністської літератури // Studia slovakistica: Українсько-словацькі діалоги. Літературознавство. Історія. / Упорядник і відповід. ред. С.М. Пахомова, Я. Джоганик. - Вип. 5 - Ужгород, 2005. - С. 16 - 26.

2. Дискурс модернизма в западнославянской и восточнославянской версиях постмодернизма // Серебряный век: Диалог культур. Сборник научных статей по материалам научной конференции, посвящённой памяти профессора С.П. Ильёва - Одесса: “Астропринт”, 2007 - С. 172 - 180.

3. Особенности словацкого и русского постмодернизма // Studia slovakistica 7: Віртуальний інститут словакістики / Упорядники і відповід. ред. С. Пахомова, Я. Джоганик. - Вип. 7 - Ужгород, 2007. - С. 148 - 160.

Размещено на Allbest.ru