Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Художня проза Ґео Шкурупія: проблеми поетики

Данькевич Юлія Володимирівна

10.01.01- українська література

УДК 82-311.3 Шкурупій

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському славістичному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор

Кузьменко Володимир Іванович,

Київський славістичний університет, ректор, завідувач кафедри теорії літератури та компаративістики.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук,

член-кореспондент НАН України

Сулима Микола Матвійович,

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, заступник директора з наукової роботи;

андидат філологічних наук, доцент

Конончук Михайло Миколайович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри історії української літератури і шевченкознавства.

Захист відбудеться 18 вересня 2008 року о 13⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64. 051. 07 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, аудиторія 2-37.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий "__16__" серпня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

Н.І. Гноєва.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. На початку ХХI століття вповні виявилась об'єктивна потреба осмислення й системного вивчення літературного доробку Ґео Шкурупія - непересічного явища авангардного мистецького руху в Україні 20-х-30-х років ХХ століття. Адже творчість митця була позначена оригінальністю та новаторським пошуком у царині епічних та ліричних літературних жанрів. Не можна не рахуватися з тим, що художні тексти Ґео Шкурупія - цього "другого" після Михайля Семенка апологета футуризму - питомо визначили авангардний літературний дискурс 20-х-30-х років ХХ століття, тому без їх осмислення не уявляється можливим скласти цілісне уявлення про український літературний авангард та вповні визначити його роль у літературному багатоголоссі першої третини ХХ століття. Художня проза Ґео Шкурупія показова причетністю до народження й розвитку великого епічного жанру, зокрема авантюрного й репортажного романів, експериментуванням із стилістикою.

На сьогодні у національній літературі ім'я Ґео Шкурупія представлене лише в частині монографій науковців та літераторів як в материковій Україні, так і за її межами.

Саме тому ми маємо підставу для незаангажованого ґрунтовного та об'єктивного дослідження проблем поетики художньої прози, підґрунтям до якої був панфутуристичний поетичний доробок Ґео Шкурупія.

Мета роботи. Метою дисертації є з'ясування специфіки поетики художньої прози Ґео Шкурупія у багатоаспектності її реалізації. Запропоноване дослідження передбачає розв'язання комплексу завдань, головні з яких:

- дослідити та вивчити природу літературного експериментування Ґео Шкурупія у малій та середній прозі, визначити її співвіднесеність з естетичними традиціями та новаціями;

- простежити еволюцію прозописьма митця впродовж 20-30-х років ХХ ст. з погляду його художньої динаміки;

- розкрити генезу романістики Ґео Шкурупія, її композиційні особливості, ідейно-тематичну своєрідність;

- з'ясувати жанрово-стильову модифікацію романів Ґео Шкурупія у контексті української літератури 20-30-х років ХХ ст.;

- осмислити характерологію романістики Ґео Шкурупія;

- виявити особливості мовостилю "романного мислення" письменника.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є твори Ґео Шкурупія (мала проза, "Повість про гірке кохання Тараса Шевченка", романи "Двері в день", "Жанна батальйонерка", "Міс Адрієна"), а також український футуризм на етапах його становлення, тяглості та насильницького вилучення з літературного процесу ХХ ст.

Предмет дослідження становлять специфічні особливості поетики художньої прози Ґео Шкурупія в кореляції з теорією та її практичною реалізацією у контексті українського літературного авангарду.

Теоретико-методологічну основу роботи склали традиційні і сучасні підходи до вивчення явищ художньої літератури. Дисертантка вважає, що їх поєднання виправдовується спробою осягнути різнорівневі шари поетики Ґео Шкурупія. Тут за основу беруться думки Ґ. Ґадамера про те, що метод дослідження у співвідношенні з самим осягненням досліджуваного об'єкта є явищем похідним - функцією розуміння.

Робота базується також на літературно-критичних працях Х. Ортеги-і-Гасета, Х. Борхеса, Н. Фрая, М. Бахтіна, Л. Андреєва, В. Дончика, А. Ніковського, С. Павличко, М. Сулими, Д. Чижевського, Ю. Шевельова та ін. У дисертації використані досягнення вітчизняних дослідників теорії поетики та індивідуально-авторської поетики Л. Новиченка, Г. Клочека, М. Кодака, А. Ткаченка, праці М. Ільницького, Ю. Коваліва, В. Моренця та інших, що стосуються питань системності, формозмістової структури, критеріїв художності літературного твору, психологічності тощо.

Для розв'язання поставлених завдань застосовано методи: описовий, порівняльно-історичний, типологічний, прийоми герменевтичного аналізу та принципи рецептивної естетики.

Наукова новизна дисертаційної роботи. З огляду на новаторську природу творів письменника та їх співвіднесеність зі світовими авангардними пошуками, а також враховуючи тривалий час вимушеного ігнорування спадщини митця радянським літературознавством та лише зовнішню інтерпретацію його текстів сучасними дослідниками, посилюється актуальність пропонованої дисертації, в якій вперше здійснено аналіз самобутніх творів Ґео Шкурупія. Наукова новизна дисертації полягає у тому, що:

об'єктивно відтворено самоцінність футуризму в контексті складного й суперечливого літературного процесу 20-30-х років ХХ ст.;

з'ясовано особливості художнього пошуку Ґео Шкурупія у межах експериментальних засад футуризму;

досліджено ґенезу поетичного й прозового експериментування Ґео Шкурупія;

створено цілісну концепцію формування й функціонування романного жанру у творчості Ґео Шкурупія;

вперше розглянуто художню прозу Ґео Шкурупія у діахронно-синхронному зрізі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною комплексної наукової теми "Актуальні проблеми філологічної освіти", над якою працює кафедра теорії літератури та компаративістики Київського славістичного університету. Тему дисертації затверджено на засіданні бюро науково-координаційної ради НАН України "Класична спадщина та сучасна художня література" при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка (протокол №1 від 24 лютого 2004 р.).

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у науковому окресленні специфіки українського футуризму, у висвітленні форми та змісту авангардних текстів Ґео Шкурупія.

шкурупій український авангард футуризм

У "Вступі" проаналізовано стан дослідження обраної теми, обґрунтовано її актуальність і наукову новизну, сформульовано мету й завдання роботи, окреслено теоретико-методологічну базу. Подано рекомендації щодо практичного застосування одержаних результатів, вказано зв'язок із науковими програмами і планами кафедри теорії літератури та компаративістики Київського славістичного університету.

У першому розділі "Ґео Шкурупій: літературно-критичний дискурс на перехресті епох" окреслено необхідність цілісного історичного осмислення та систематизації дискурсу доробку письменника. Зазначено, що, як упродовж усієї творчості, так і після смерті, критики та літератори в Україні та за кордоном робили виключно симптоматичні спроби аналізу спадщини митця.

Підрозділ 1.1 "Творчість Ґео Шкурупія як історико-літературна проблема в контексті культурної парадигми ХХ ст." присвячений простеженню еволюції художнього масиву прозописьма митця з погляду його художньої динаміки. Вимушене згортання, а згодом і нищення через відомі політичні обставини авангардного мистецтва, а відтак і творчості Ґео Шкурупія в його контексті, призвели в 50-х - 80-х роках минулого століття до часткового замовчування його доробку як і здобутків футуризму в цілому. Хоча в період між публікацією останнього роману "Міс Адрієна" Ґео Шкурупія у 1934 році та 90-ми роками ХХ століття було здійснено перевидання незначної частини художньої спадщини письменника.

Безсумнівно, процес творчої реабілітації Ґео Шкурупія, що триває протягом останніх років, відкриває можливість глибшого осмислення художніх творів митця у контексті дискурсу авангарду в українській літературі.

Так, на хвилі актуалізованих тенденцій якомога глибшого осмислення різностильових здобутків національного письменства були здійснені окремі спроби нового прочитання поетичної й прозової спадщини Ґео Шкурупія в працях Н. Бернадської, М. Васьківа, Г. Давидової-Білої, О. Козир, В. Моренця, Л. Сеника, М. Сулими.

Аналіз творчості Ґео Шкурупія також представлено в окремій частині дисертаційної роботи О. Журенко "Модерні тенденції української романістики 20-х рр. ХХ століття" (К., 2003). Розроблена авторкою концепція нового прочитання романів "Двері в день" та "Жанна батальйонерка" подається у контексті експериментальної романістики означеної доби.

Увагу до творчості митця та вибірковий аналіз творів здійснили дослідники із української діаспори. Так, 1959 року у Парижі Ю. Лавріненко видав антологію "Розстріляне відродження", у якій подав коротку біографічну довідку та уривки з поезій Ґео Шкурупія. 1982 року Українським товариством закордонних студій "Сучасність" (Мюнхен) було опубліковано роман "Жанна батальйонерка". Власну оцінку художніх творів митця крізь призму об'єктивного прочитання та характеристики неоднозначної літературної ситуації, що склалась на початку 30-х років минулого століття, подали Яр Славутич у дослідженні "Розстріляна муза" (1992) та Ю. Шерех у книзі "Третя сторожа" (1993). Літературознавець із Мюнхена І. Качуровський у публікації "Напівзабутий Ґео" (2004) осмислив розкодовування футуристами символів доби соцреалізму.

Найґрунтовнішим дослідженням, що охоплює добу футуризму від його початку до неприродного завершення, є монографія "Український футуризм" (2003) вченого з Канади О. Ільницького.

Проте названі праці охоплюють лише частину поезії та прози митця. На підставі розроблених ними наукової парадигми творчості Ґео Шкурупія дисертантом виокремлюються такі концепти: митець був одним із теоретиків саморуху авангардного напряму в Україні 20-30-х років ХХ століття; експерименталізм у поезії представлений на рівні словообразності, строфіки, ритміки, авангардних інтенцій; у прозі письменника новаторськими стали структури та елементи внутрішньої та зовнішньої форми його художніх творів. Названі узагальнення лише частково визначають творчість Ґео Шкурупія й потребують істотної корекції.

Крім того, поза увагою аналітиків залишається невідоме перше оповідання Ґео Шкурупія "В час великих страждань" та жанровий етюд "Ми", низка поезій та проблемний аналіз роману "Міс Адрієна". Практично не з'ясованою є специфіка художньої прози письменника. Саме тому назріла потреба для незаангажованого ґрунтовного дослідження проблем поетики художньої прози Ґео Шкурупія, пролегоменою до якої послужив його панфутуристичний поетичний доробок.

Підрозділ 1.2 "Ґео Шкурупій і теоретичні засади та естетичні пошуки українського футуризму" присвячений співвіднесеності ідейно-естетичних пріоритетів Ґео Шкурупія з еволюційними етапами становлення і розвитку українського футуризму. Теоретичний дискурс Ґео Шкурупія, що був широко представлений низкою публікацій у тодішній пресі та твором "Зустріч на перехресній станції", скерований на послідовну реалізацію теоретичних засад футуризму у власній літературній продукції, що передбачала руйнацію усталених форм, зруйнований словоподіл, авангардну композицію художнього твору, динамізацію сюжету, урбанізованих персонажів, творення власного концепту міста, що інколи набирав ознак маргінального образу.

У другому розділі "Еволюція ліричного та епічного дискурсів Ґео Шкурупія" висвітлено специфіку авангардних інтенцій письменника в контексті етапів розвитку футуризму в Україні в 20-х - 30-х роках ХХ століття.

У підрозділі 2.1 "Поетичні експерименти як підґрунтя прозового наративу Ґео Шкурупія" досліджено новаторство поетичних експериментів Ґео Шкурупія в контексті панфутуристичних засад та програмних настанов "Нової генерації", їхній вплив на прозову творчість письменника. Найперше, воно окреслилося на рівні словообразності, строфіки, ритміки, потужної енергетики вірша та інших авангардних інтенцій. Використані Ґео Шкурупієм поетичні засоби синтаксису та фоніки були проекцією нової змістово-формальної структури твору, епатажу та експерименту. На тверде переконання письменника, руйнація усталених форм відбувалася передусім через динамічний сюжет, авангардну композицію, навмисно "зруйновані" лексеми. Напрямок необхідного художнього оновлення вбачався митцеві (як і загалом футуристам) у нових формах марш-пісні, сатиричному памфлеті, ударній агітці, гаслах, плакаті тощо. Елементи віднайденої в поезії авангардної поетики були успішно використані Ґео Шкурупієм у малій, середній прозі та романістиці.

У підрозділі 2.2 "Новаторство малої прози Ґео Шкурупія" висвітлено формальні пріоритети митця у малих жанрових формах, що були підпорядковані на відтворення соціальних та індивідуально-буттєвих реалій 20-х - 30-х років ХХ століття. Авангардні пошуки письменника означились на рівні головних елементів внутрішньої форми прозописьма: системі образів (головний персонаж - сучасник автора - діяв у незвичних життєвих обставинах), розкритті автором тези "ворожа дійсність", що апріорно оточувала головного персонажа, фрагментарній композиції, побудові розповіді на основі незвичайного епізоду, однієї життєвої миті, гостроті конфлікту, лаконічно-напруженій, яскраво вимальованій дії, непередбачуваному фіналі, акцентації на ситуативній або психологічній несподіванці, стислості викладу, використанні поетичної фоніки. Рецепція дійсності Ґео Шкурупієм, згущена до надреальності, позначилася на створенні нового топосу - міста, що почав активно розроблятися національною літературою 20-х років ХХ століття (В. Підмогильний "Місто", В. Домонтович "Дівчина з ведмедиком"). Концепція творення цього образу у Ґео Шкурупія базувалась не на велично-споглядальне, а навпаки, приземно-побутове. Впродовж подальшої творчості письменника це дало змогу показати умови життя міських персонажів "зі споду", акцентуючи увагу на подробицях у відтворенні дійсності.

У підрозділі 2.3 "Рецепція постаті Тараса Шевченка у творчості Ґео Шкурупія" висвітлено динаміку несприйняття-сприйняття образу Тараса Шевченка Ґео Шкурупієм-футуристом. Встановлено, що новаторство тематичного діапазону творів митця про Т. Шевченка (памфлет "Реабілітація Тараса Шевченка", епізодична згадка у романі "Двері в день") полягає у змістовому зображенні життєвих явищ не лише сучасників автора, а й переосмисленні ним канонічних постатей української літератури. Проакцентовано, що саме адепти футуризму (зокрема О. Корж та М. Семенко), виявивши непослідовність у поглядах, спершу заперечували вартісне значення і постаті Тараса Шевченка, і його творів для розвитку національної літератури, щоб надалі його реабілітувати.

Виявляючи ідейно-естетичні погляди та власне футуристичне бачення постаті Т. Шевченка Ґео Шкурупієм, у реферованому підрозділі з'ясовано, що творчі пріоритети авангардистів визначились у засудженні "іконізації" поета, зображенні його образу як "заслиненого" та "заплаканого".

Особливу увагу дисертантом приділено аналізові "Повісті про гірке кохання Тараса Шевченка", в якій проблематика особистого життя поета поєднується із дослідженням колоніального статусу України часів Російської імперії. Виокремлюється трактування митцем образу Тараса Шевченка як живої людини з її амбіціями, тривогами та життєвими негараздами. Ґео Шкурупій обґрунтовує припущення, що після повернення поета із заслання між ним та його друзями поступово збільшувалася душевна та психологічна прірва, спричинена асоціюванням Т. Шевченка із "модною екзотикою".

Основним положенням третього розділу "Ідейно-художні особливості романної прози Ґео Шкурупія" постає твердження про те, що 20 - 30-ті роки ХХ століття в українській літературі ідентифіковані поліфонією дискурсивного поля, що охоплювало проблему традиційного та авангардного епосу. Формальними експериментами позначені твори найкращих представників української літератури, які, за спостереженням О. Журенко, не належали до "постійних членів тодішніх літературних угруповань".

У підрозділі 3.1 "Лівий" роман: проблеми становлення та функціонування жанру" проаналізовано концепцію "лівого" епосу, яка узагальнювала погляди тогочасних літературознавців на подальший розвиток означеного жанру в національній літературі. Розглядається комплекс ідей, якими керувалися адепти авангарду, окреслюючи проблематику епічного жанру. При цьому з'ясовано, що дискусія про "лівий" роман охоплювала порівняно невеликий часовий проміжок - 1927-1930 роки, олітературнені футуристами теми та образи не вкладались у межі адміністративно детермінованого соцреалістичного методу з його настановами на міфологізування та канонізацію радянських вождів. Ця обставина сприяла тому, що зусилля авангардистів скеровувалися більше на реалізацію стратегії "нападу-захисту", ніж на вироблення принципів формальної організації "лівого" роману. Міркування про генезу "лівого" роману висловили теоретик футуризму М. Ланський (псевдонім Леоніда Скрипника), О. Полторацький та Ґео Шкурупій.

У дисертації з'ясовано, що "лівий" роман відрізнявся від зразків класичного епосу тим, що: дефініція "лівий" вживалася авангардистами стосовно тих творів, що докорінно відрізнялися способом подачі фактичного та змістового матеріалу. На змістовому рівні експериментальність теми та ідеї втілилася в зображенні письменниками екзистенційних ситуацій, в які потрапляв пересічний громадянин. Теорія "лівого" роману випливала з бачення та інтерпретації авангардистами соціуму та їх вміння "працювати" із художньою формою: у порівняно невеликих за обсягом творів наявна моногеройність, пошуки сенсу існування, обов'язкова настанова авторів на реальність, покладену в сюжетно-композиційну основу "лівого" епосу. На рівні образної системи її специфіка викристалізовувалася через нову футурно-урбаністичну прозу та показ способів співіснування людини у ньому.

У підрозділі 3.2 "Авантюрно-пригодницька структура роману "Двері в день" доведено, що роман Ґео Шкурупія "Двері в день" написано відповідно до теоретичних настанов самого автора, а також викладів М. Ланського, О. Підгайного про "лівий" роман. Дисертант з'ясовує, що специфіка авантюрно-пригодницької структури роману Ґео Шкурупія "Двері в день" базується на своєрідній композиції, синтезованій з реалістично-жанрових компонентів: новелістичного, репортажного, сценарійного, лекційного, повістевого. Крім того, вперше прокоментовано, що авантюрно-пригодницька структура роману постала провідним засобом осмислення та відтворення автором мистецьких реалій і зводиться до того, що: мистецтво має вийти за межі інтересів міщанства й епатувати його своєю одвертою сміливістю. На підтвердження цієї тези у подієве тло роману письменник вводить образ самого себе крізь призму епізодичного персонажа-літератора, що бере участь у нескінченних мистецьких суперечках.

Руйнація канону "Дверей в день" виявилась також у відсутності ірраціональної чуттєвості, мрійливого опису, конфлікту в їх традиційному розумінні. Натомість романна форма реалізується через соціальний конфлікт, що охопив проблематику життєвих реалій 20-х - 30-х років ХХ століття.

Поява роману "Двері в день" в українській літературі засвідчувала, що Ґео Шкурупію вдалося не тільки віднайти, а й створити "лівий" роман із реалістично-жанровими компонентами, психоаналітичними художніми концептами, оригінальною сюжетобудовою. Настанова на "руйнацію канону" дозволила поєднати у творі кіносценарний тип монтажу та композиційну неодноплановість.

Однак Ґео Шкурупію не вдалося розкрити проблему становлення нової людини, авторський концепт raison d'etre - пошук свого місця в житті та сенс існування людини в ньому - залишився нерозробленим, що, очевидно, пояснюється об'єктивними (механічно неадекватний соціум) та суб'єктивними (розгубленістю самого автора у цьому суспільстві) детермінантами.

У підрозділі 3.3 "Проблема "людини у потоці історії" та специфіка її художнього втілення у романі "Жанна батальйонерка" аргументується, що новаторська композиція твору підпорядкована інтерпретації життєвих реалій у такому смисловому сполученні епізодів, коли кожен розділ ставав мікротвором із власною художньою організацією, спрямованим на маніпулювання підсвідомим та декларацією філософських націонал-пацифістських ідей Ґео Шкурупія.

У дисертації вперше зіставлено роман Ґео Шкурупія "Жанна батальйонерка" та повість-поему Осипа Турянського "Поза межами болю". Означений контекст дозволив виокремити такі модуси: спільний концепт подій Першої світової війни в українській літературі знайшов оригінальне відображення у модерному творі О. Турянського та авангардному романі Ґео Шкурупія.

Автор дослідження з'ясував, що специфіка художнього втілення проблеми "людини у потоці історії" в романі Ґео Шкурупія "Жанна батальйонерка" полягає у самобутній модифікації, поєднанні рис авантюрного й репортажного романів, з розкутістю композиції і оригінальністю характеротворення. У роботі аргументовано доведено, що персонажі роману - інтелектуально сформовані особистості, які самостійно йшли до обраної мети, із власними поглядами на життя та соціум, які не зазнали свідомого стороннього впливу та вказівок.

Заслугу у розробленому письменником романному конфлікті вбачаємо в тому, що, виходячи з контексту доби, митець відкрито висловив думку про колоніальне існування України з відсутністю права на самовизначення. Означений авторський концепт створив певний мікрообраз на рівні композиції роману.

Жанрова цілісність "Жанни батальйонерки" сприяла авторському формальному експерименту розімкнення композиції. Ґео Шкурупій скомпонував роман у сув'язь розділів із незвичайними подіями ("Жанна", "На фронт", "Бій амазонок", "На волі", "Неможливий кінець"), несподіваними пригодами та таємницями ("Полювання на вулицях міста", "Поїзд Ероса", "Священний Лотос", "Листи", "Поема про клаптик паперу", "Привиди"), складними перипетіями ("Батьківщина в небезпеці", "Батальйонерки", "Судді").

У роботі доведено, що осягнення задуму письменника з'ясувати проблему "людини у потоці історії" майстерно здійснилось у вільній формі фабульної композиції. Частина фрагментарних подій у "Жанні батальйонерці" не підпорядкована логічній послідовності твору. Авторська форма нарації увиразнюється рецепцією вчинків персонажів через візії як асоціативне сприйняття дійсності.

У четвертому розділі "Роман "Міс Адрієна" як реалізація концепції авангардного роману" розкрито відповідність теоретичних постулатів Ґео Шкурупія з їх креативною реалізацією в романі, досліджено своєрідність сюжетноструктурних елементів та інтелектуального наповнення твору. Означено напрями естетичної розбудови прози письменника, висвітлено характерні особливості індивідуального мовостилю роману "Міс Адрієна", його інтелектуальне наповнення.

У підрозділі 4.1 "Особливості композиції та сюжету роману "Міс Адрієна" розглядається настанова на інноваційну побудову. Доведено, що композиційну домінанту роману становить соціальний конфлікт, викликаний класовим розшаруванням капіталістичного суспільства кінця 20-х - початку 30-х років минулого століття.

Авторська концепція бачення соціуму відтворена через навмисно абстраговану назву країни. На образно-тематичному романному рівні полеміка, що вперше з'явилась у творчості письменника, вдало виявилася в алегоричному зображенні Європи.

У романі "Міс Адрієна" образи дійових осіб мали виразні авторські концепти: знайомство із героями відбувалося на певному життєвому проміжку. Фактично через наратора-розповідача Ґео Шкурупій лише повідомляв про перебіг подій у різних життєвих обставинах.

Персонажі роману - цілком сформовані особистості. Виходячи із настанови О. Полторацького щодо романної композиції, олітературнення письменником факту із тодішньої реалії відбувалося як збіг незвичайних життєвих подій, в які потрапляють персонажі твору. З огляду на це, умотивованою стосовно об'єктивно існуючого соціуму була композиція роману "Міс Адрієна". Із перебігу подій читач лише здогадувався про дитинство героїв та їхнє подальше становлення. Тим самим автор провокував реципієнта припускатись власної версії щодо попереднього життєвого шляху персонажів, без нав'язування коментарів про його перебіг. Компонування автором змісту "Міс Адрієни" зводилося лише до репортажного повідомлення про конкретні події, що відбувалися з персонажами на момент розповіді.

Розроблена Ґео Шкурупієм композиція була підпорядкована фактичному матеріалу, поданому на рівні повідомлення. Тема розшарування буржуазного класового суспільства першої половини ХХ століття була виписана митцем із традиційним прочитанням для того часу. Письменник був послідовним у поглядах на репортажну прозу, виходячи із контексту доби, відмовився від подій, орієнтованих на психологічні переживання та сільські краєвиди. Унікальність композиції полягала у розстановці акцентів на певному часовому проміжку. Ґео Шкурупій формував власний художній світ, що обумовлював структурний рівень "Міс Адрієни", створював захоплюючий сюжет із детективним перебігом подій.

У підрозділі 4.2 "Кореляція глобальних і локальних топосів у романі "Міс Адрієна" проаналізовано внутрішню структуру роману "Міс Адрієна", що постає із використовуваних Ґео Шкурупієм сукупних засобів предметного зображення.

У дисертації доведено, що функція образів дійових осіб у романі зведена письменником до їхнього показу на схематично-поверховому рівні. Означений спосіб зображення спрямований Ґео Шкурупієм на орієнтацію подій у творі. Специфіка створюваних об'єктів нарації полягає в тому, що читач дізнається про них не з авторських коментарів, а очима суб'єкта розповіді. Тому персонажі "Міс Адрієни" сприймаються з погляду лише їх оцінювання Францем Каркашем.

Заслугу письменника-авангардиста дисертант вбачає у оригінальному трактуванні відносно самостійного образу Європи через образ міс Адрієни.

Осмисленість системи художніх образів у романі Ґео Шкурупія "Міс Адрієна" на сьогодні відбувається з урахуванням контексту доби 20-30-х років минулого століття. Основними складниками творення образів дійових осіб, образу творця, природного та речового оточення стали об'єкти дійсного оточення автора, із настановою на обов'язку дію. Письменник продукує їхні функції на розкриття ідейно-композиційного задуму твору в умовно-реальному життєвому зображенні.

У підрозділі 4.3 "Роман "Міс Адрієна": поетика мовостилю" вивчено та проаналізовано домінанти поетики мовостилю Ґео Шкурупія, які насамперед пов'язані із проблемою композиції твору. Теоретична налаштованість автора на епатаж та нові форми втілилась на практиці в коротку словесну формулу, яка символікою назв здебільшого передавала образне мислення автора-футуриста, зокрема, налаштоване на ерудицію читача.

Доведено, що нетиповий заголовок "Міс Адрієна" зумовлений протагоністикою та сюжетними колізіями. Вперше у назві твору Ґео Шкурупій використав уривок із невідомої пісні про "повчальну географічну історію двох коханців на Міссісіпі": "Мій любий хлопчику, нам весело удвох на Міссісіпі…" та "О, люба Адрієно, Ти, як висока щогла радіоантени…". Веселому змісту обох уривків автор протиставив тематику роману, сувору дійсність життя героїв. Алогічним було б припущення, що вказівкою на визначення місця романних подій була географія ріки.

Розуміння принципів поетики художнього мовлення роману "Міс Адрієна" здійснюється в дисертації через розгляд вжитих індивідуалізованих емоційно-смислових явищ, засоби увиразнення яких зведені митцем до зображувальної, характерологічної, оціночно-виражальної функцій. На сьогодні, виходячи із теоретичних засад літературознавства, розгляд поетики означених функцій відбувається на детальному текстологічному мовленнєвому аналізі "Міс Адрієни". Наприклад, головний персонаж, уявно акомпануючи на роялі, не просто торкався руками його клавіш. В авторському словесному вираженні гра його рухів на "блискучому чорному інструменті" зіставлялась із підстрибуванням м'ячика. Поступове зникнення пароплава на морі порівнювалось із свічкою, що "тане". Лексичні засоби увиразнення контрастують із пересічним уявленням про відозви, метафористично найменовані "паперовими айстрами" чи жмутом паперу, що своїм виглядом нагадував "білу айстру". Настання ранку, а відповідно й нових сюжетних подій, сконцентровано Ґео Шкурупієм у творі до невизначеного "лише почав народжуватись у золотих і рум'яних муках". Час, що його провів Каркаш у в'язниці, увиразнено стилізовано митцем до днів, що "минали й миготіли, наче освітлені вікна нічного поїзда". Слухове сприйняття митця радіонастройки поетично обіграно як вереск "тисячі дияволів на торфяному болоті". Саме тому для радіоаматора була виділена окрема кімната, бо задане мистецтво давало "насолоду лише йому одному". Отже, метою використання письменником зображувальної функції була свідома проекція на емоції читача та позасвідоме його враження від окремих предметів та явищ, що осягаються через традиційні авторські лексико-синтаксичні структури.

Поетика мовостилю "Міс Адрієни" створювалась за допомогою мистецького володіння автором мовними стихіями. Застосування згаданих конструкцій дало змогу авторові роману "Міс Адрієна" створити динамічний сюжет, побудований на реальних життєвих фактах доби письменника.

У висновках узагальнено погляд на поетику прозової творчості Ґео Шкурупія у співвіднесенні з його поетичними експериментами та самобутністю художнього спадку митця у контексті українського авангарду 20-х - 30-х років ХХ століття, а саме:

- заслугу Ґео Шкурупія в еволюції ліричного та епічного дискурсів 20-х років ХХ століття вбачаємо у використанні нових поетичних тем. Зокрема, це стосується розроблення поетики космічних мелодій як знакового моделювання суспільно-політичних змін засобами футуристичної поезії. Діапазон зацікавлень митця у поезії охоплював усі сфери авторського сьогодення: події громадянської війни, трудові будні, морська тематика, протистояння всередині напряму, осмислення ролі Т. Шевченка, власне бачення його життєвого шляху. Виходячи із рацій футуристів, означена тематика якнайповніше відповідала їхнім теоретичним засадам;

- грані творчої манери Ґео Шкурупія, що по-різному розкриваються на кожному з етапів його діяльності, були пов'язані зі становленням футуризму та впровадженням його теоретичних засад у художній творчості й збігалися з естетичним саморухом доби. Пріоритетними у творчості Ґео Шкурупія, як і загалом футуристів, стали опоетизовані символи часу - топоси та локуси міста. У системі художнього образотворення письменника вони посіли провідне місце й разом з іншими складовими становили каркас урбаністичної образності його прозописьма;

- задекларовані панфутуристичні настанови Ґео Шкурупія на деструкцію-знищення мистецтва як такого у його текстах здобули нетипове художнє втілення через словогру та алітерацію. Позначилась на експериментаторстві митця й діалектика становлення та розвитку українського футуризму: від цілковитого заперечення й відмови від художнього набутку попередників - до вимушеного зречення власних поглядів як представника "лівої" течії;

- інтерпретація футуристичних поезій митця має розглядатися як поєднання естетичних настанов "лівого" мистецтва та національної культури. Домінантами самовираження Ґео Шкурупія у поезії були епатаж, руйнування звичної версифікації, впровадження нових ідей та образів;

- поетична діяльність Ґео Шкурупія була пролегоменою його прозового наративу. Деструктивістсько-конструктивістські та епатажні захоплення поезії, пошуки підвалин футуристичного руху, концепт творення автором урбаністичних мешканців, подекуди маргіналів, із філософським осмисленням їхнього існування, своєрідність міських топосів та локусів, заклали підвалини формальних новаторських прозових експериментів.

Проза Ґео Шкурупія складає окремий самодостатній сегмент в авангардній українській літературі, засвідчує інваріантність естетичної самореалізації українства. Вона, безперечно, мала вплив як на розвиток авангардного мистецького мислення, так і на формування погляду на теоретичні напрацювання й естетичні здобутки дослідників. Аналіз еволюції поетичної і прозової творчості Ґео Шкурупія дозволяє виокремити такі етапи: від надмірного юнацького захоплення панфутуризмом у ранній поезії до поступового "взросління", переосмислення тем буття у творчості кінця 20-х - початку 30-х років. Разом із тим творчість письменника була свідомо підпорядкована впровадженню кращих ідей футуризму в мистецтві:

- новаторське переосмислення митцем відбулось і в олітературенні малої прози. Теми буття, розроблені письменником, продукувалися ним радше як філософом, аніж епатажним футуристом. З огляду на це, піддаються новому прочитанню оповідання Ґео Шкурупія "Штаб смерти" та "Страшна мить";

- вчинки головних персонажів та авторські зіставлення у малій прозі Ґео Шкурупій супроводжує авангардним "очудненням". Споглядання письменника за людськими характерами, підґрунтями психологічних порухів, пошириться й на велику прозу. Вправно обіграні події, незвичні зіставлення, контрастність у змалюванні персонажів стали прикметами експериментальної малої прози.

Окреме місце у творчому доробку Ґео Шкурупія посідає "Повість про гірке кохання Тараса Шевченка". Автор "Повісті..." розробив власний концепт трактування образу основоположника нової української літератури. Насамперед увагу письменника було зосереджено на правомірній відмові від наукового трактування постаті Тараса Шевченка. Митець ідентифікував царину приватного життя видатного поета, створюючи образ людини, яка здатна кохати й страждати від кохання. З огляду на це, вищезазначений авторський концепт у розробці теми, образів, фактів, власного погляду на життя поета, зумовив "легке" прочитання повісті. Заслугу Ґео Шкурупія у творенні образу Тараса Шевченка вбачаємо і у новому прочитанні "свого" поета.

Новелістика та повісті Ґео Шкурупія відзначені формальними пошуками у структурних елементах, глибинним проникненням у психологію персонажів, їх оригінальним характеротворенням.

Новаторство письменника дисертант вбачає й у творчому переосмисленні сталої епічної форми романного жанру. Автор трьох романів у власному праксисі подав нове прочитання теми становлення та самореалізації людини ("Двері в день", "Міс Адрієна"), відтворення подій Першої світової війни та жовтневого перевороту 1917 року ("Жанна батальйонерка"). У романістиці письменник правомірно відмовився від містифікованих персонажів та міфологізування радянської дійсності. Хоча повного зречення символів доби "соцреалізму" у романах не відбулось. Однак вони все ж не були домінантними у внутрішній та зовнішній фактурі творів.

Набуток роману "Двері в день" в українській літературі насамперед полягає у втіленні ідей багатопрофільного твору із реалістично-жанровими компонентами, психоаналітичними художніми концептами в межах фабульно-сюжетного і нараційного хронотопу.

Настанова на "руйнацію канону" реалізувалася в індивідуально-авторській сюжетиці роману "Жанна батальйонерка" й проявилася в поєднанні кіносценарію та подій з опосередкованим їх сприйняттям (вигадане як справжнє), у художній системі образів, акцентуванні інтерпретації характерів та подій, що співвідносилися з реаліями України першої третини ХХ століття.