Лірика Миколи Чернявського. Проблеми поетики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК: 821.161.:82-1

Лірика Миколи Чернявського. Проблеми поетики

10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Корівчак Людмила Денисівна

Херсон 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі українського літературознавства Херсонського державного університету, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться «9» жовтня 2008 року о 10.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 67.053.02 при Херсонському державному університеті за адресою: 73000, м.Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Херсонського державного університету (73000, м.Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27).

Автореферат розіслано «9» вересня 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.М. Стеценко

АНОТАЦІЯ

Корівчак Л.Д. Лірика Миколи Чернявського. Проблеми поетики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Херсонський державний університет. - Херсон, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню поетичних творів М. Чернявського. Простежується еволюція поглядів митця, характеризуються основні мотиви його лірики, домінантні жанри, образи. Робиться спроба розглянути поетичну творчість М. Чернявського в контексті української літератури кінця ХІХ-перших десятиріч ХХ ст., визначити стильову своєрідність його віршів, їх перегук з творами поетів-модерністів. Здійснюється аналіз суб'єктної форми “ліричний герой” у творчості поета. Простежуються філософські засади лірики М. Чернявського, його естетичні позиції. Через протиставлення “людина і суспільство”, “людина і природа” досліджуються одвічні проблеми людського буття. Аналізуються особливості художньої інтерпретації історії України, її сучасного і майбутнього. Події часів Гетьманату як символу української вольності М. Чернявський протиставляв пасивності сучасників, прагнув миру, рівності, національної свободи.

Ключові слова: романтизм, неоромантизм, символ, історизм, психологізм, модерний, душевне роздвоєння, ліричний герой.

авторський лірика чернявський

АННОТАЦИЯ

Коривчак Л.Д. Лирика Николая Чернявского. Проблемы поэтики. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Херсонский государственный университет. - Херсон, 2008.

Диссертация посвящена изучению поэтических произведений М. Чернявского. В работе исследуется эволюция мировоззрения писателя, характеризуются основные мотивы его лирики, распространенные жанры, образы.

В работе осуществляется попытка рассмотреть творчество М. Чернявского в контексте украинской литературы конца Х1Х - первых десятилетий ХХ века, определить особенности стиля его стихов, их место среди произведений поэтов-модернистов.

Усиление субъективизма в лирике М. Чернявского отвечало общелитературной тенденции эпохи модернизма. Формой выражения авторского сознания, которое наиболее полно раскрывает мышление поэта, является лирический герой. Это своеобразный тип человеческой личности переходной эпохи. Изобразив жизнь субъекта от периода детства до зрелого возраста, поэт создал своеобразную модель существования модерного человека, который способен изменить свою жизнь, проанализировать и исправить свои ошибки.

В творчестве М. Чернявского органично соединились элементы неоромантизма, символизма, импрессионизма. Через оппозицию «человек и общество», «человек и природа» исследуются философские аспекты мировоззрения поэта.

Прослеживаются особенности формирования эстетических взглядов М. Чернявского. Ответы на свои душевные запросы поэт искал в творчестве Т.Шевченко, П.Кулиша, Б.Гринченко, А.Пушкина, Ю.Лермонтова, поэтов античности (Гомера,Сафо), Возрождения (У.Шекспира). Лирические портреты М. Чернявского написаны в жанрах оды, послания, поминального стихотворения, посвящения.

Анализируются особенности художественной интерпретации истории Украины, ее настоящего и будущего. Событиям времен Гетьманата как символа украинской вольности М. Чернявский противопоставил бездеятельность современников, утверждал идеалы равенства и национальной свободы.

Ключевые слова: романтизм, неоромантизм, символ, историзм,психологизм, модерный, душевное раздвоение, лирический герой.

SUMMARY

Corivchak L.D. Lyric poetry of Mykola Chernyavsky. The problems of poetic. - Manuscript.

Dissertation for receiving a scientific degree of the candidate of philological sciences on a speciality 10.01.01. - Ukrainian literature. - Kherson state university. - Kherson, 2008.

The work is devoted to the investigation of poetical compositions of M.Chernyavsky. The evolution of writer's views is observed. The main lyrical motives, predominant genres and images are characterized. There has been attempt to revise the works of M.Chernyavsky in the context of Ukrainian literature of the end of 19 th - the first ten years of 20 th centry, determine the stylish peculiarities of his poems, their similarity with works of poets-modernists. M.Chernyavsky was oriented constantly towards the personal writers <me>, that's why in his lyric poetry elements of newromantism, symbolism and impressionism. The common features of writer's lyrical hero with modern hero are observed. The mental bifureation and constant search the ways, of overcoming this crisis. Eternal and urgent problems of existence are investigated through opposition person and society, person and nature. The peculiarities of the artistic interpretation of history of Ukraine and his future are analized. The events of Hetmanatis time as a symbol of Ukrainian freedom M.Chernyavsky opposed to passivihess of contemporarys, he aspired to peace, equality and prosperity in the Mortherland.

Key words romantism, newromantism, symbol, psychologism, modern, mental bifurcation, lyrical hero.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Микола Федорович Чернявський (3.01.1868-19.01.1938) належить до талановитих українських письменників кінця ХІХ - перших десятиріч ХХ ст., хоча й досі не посів належного місця в історії літератури. Свого часу широко відомий поет, прозаїк, публіцист, культурний і громадський діяч від кінця 30-х років ХХ ст. був майже забутий.

Вихід у світ перших трьох поетичних збірок М. Чернявського “Пісні кохання” (Харків, 1895), “Донецькі сонети” (Бахмут, 1898), “Зорі” (Київ, 1903) не залишився поза увагою критики, яка схвально відреагувала на прихід в українську літературу нового поета. У рецензіях О. Білоусенка, М. Грушевського, В. Степового, І. Франка відзначалось новаторство поета у розробці теми кохання, вправність форми вірша, майстерне відтворення пейзажу та настроїв. Водночас невиправдана категоричність у зображенні реалій буття, на думку І.Франка, могла призвести до посилення в поета настроїв пасивності, зневіри.

Доробок письменника був об'єктом дослідження таких відомих на початку ХХ ст. літературознавців, як М. Євшан, С. Єфремов, М. Плевако, М. Сумцов.

Вивчення творчості М. Чернявського перервалося наприкінці 30-х років ХХ ст. Митця було звинувачено у діях проти радянської влади й розстріляно в січні 1938 року. З того часу його творчість упродовж двадцяти років не вивчалася в Україні. У 1956 році письменника рішенням Миколаївського обласного суду реабілітовано.

Спроби повернення М. Чернявського в історію української літератури розпочалися у 50-60-х роках минулого століття (монографія В. Костенка, статті О. Бабишкіна, П. Колесника, М. Рильського). Сучасні літературознавці Я. Голобородько, Л. Голомб, Г. Земляна, О. Камінчук, І. Немченко, І. Сивкова, Н. Чухонцева, Н. Шумило та ін. активно пропагують творчу спадщину талановитого поета. Оцінювали поетичний доробок М. Чернявського представники української діаспори Б. Кравців, Яр Славутич, але спеціального дослідження поезії М. Чернявського, в якому було б зроблено цілісний аналіз його віршів і належно оцінено літературну спадщину митця в цілому, ще немає.

Актуальність теми дисертаційної роботи полягає в необхідності докладного аналізу лірики Миколи Чернявського, визначення на цій основі її жанрових особливостей, поетики, індивідуального стилю, співвідношення з історично сформованими літературними течіями, що дозволить обгрунтовано з'ясувати місце поета в історії української літератури кінця ХІХ - перших десятиріч ХХ століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконувалася як частина комплексної теми “Поетика художнього тексту”, над якою працює колектив кафедри українського літературознавства Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету. Тема дисертації затверджена на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” (протокол № 5 від 18 грудня 2003 р.).

Мета дослідження - здійснити аналіз поетичної творчості Миколи Чернявського, її жанрово-стильової специфіки, виявити зв'язок лірики з раннім українським модернізмом, окреслити місце поета в літературному процесі кінця ХІХ - перших десятиріч ХХ століття.

Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:

виявити основні форми вираження авторської свідомості в ліриці М. Чернявського;

розкрити образ ліричного героя, який найповніше характеризує творче “я” поета;

визначити естетичні позиції митця;

охарактеризувати основні мотиви лірики, вказати на її місце у літературному процесі кінця ХІХ-перших десятиріч ХХ ст.;

виявити жанрові особливості поезій М. Чернявського;

охарактеризувати образну систему віршів;

дослідити суголосність лірики поета з концепціями вітчизняної і світової філософії;

визначити особливості поетики та стилю лірики митця.

Об'єкт дослідження - лірика М. Чернявського, яка репрезентована у десятитомним виданням 1927-1931 років та двотомником 1966 року.

Предмет дослідження - специфіка лірики Миколи Чернявського, її місце в літературному процесі кінця ХІХ - перших десятиріч ХХ ст.

Теоретико-методологічну основу дисертації складають філософські концепції Г. Гегеля, Г. Сковороди, положення праць Л. Гінзбург, М. Палкіна, Г. Поспєлова, Т. Сільман, В. Смілянської, Е. Соловей, Р. Співак про специфіку лірики. В осмисленні раннього українського модернізму ми спиралися на дослідження Лесі Українки, Т. Гундорової, Д. Наливайка, С. Павличко, Я. Поліщука, В. Шевчука. В розробці основних положень дисертації були використані праці з теорії психоаналізу: С. Андрусів, Н. Зборовської, С. Кримського, І. Мірчука, З. Фройда, К.Г. Юнга. Було враховано методологічні аспекти праць І. Бетко, О. Гнідан, Л. Голомб, Д. Донцова, О. Забужко, М. Євшана, Т. Мейзерської, Л. Петрухіної, О. Турган, П. Филиповича, Н. Шумило.

Методи дослідження - біографічний, типологічний, порівняльно-історичний, елементи герменевтичного, а також психоаналітичного та психолого-естетичного методів.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше докладно проаналізовано поезію М. Чернявського в літературному контексті часу. Виявлено характерні риси суб'єкта лірики, простежено його еволюцію, що дозволило глибше розкрити психологію автора, показано поступовий перехід митця від романтизму до неоромантизму та елементів символізму, що є аргументом у простеженні новаторства стилю і дає підстави зарахувати поета до творців раннього українського модернізму.

Теоретичне значення роботи. Результати дослідження розширюють наукове осмислення особливостей розвитку раннього українського модернізму, сприяють подальшому вивченню вітчизняного літературного процесу кінця ХІХ - перших десятиліть ХХ ст.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що здобуті результати можуть бути використані як матеріал для вивчення творчої індивідуальності поета, при викладанні історії української літератури та спецкурсів для студентів-філологів, при написанні підручників, навчальних посібників, курсових і дипломних робіт, у подальших дослідженнях творчості митця.

Апробація результатів дисертації здійснювалася під час виступів автора на УІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції молодих учених (Київ, 2004), ІІ Міжнародному театральному симпозіумі (Херсон, 2007), Всеукраїнській науковій конференції “Поетика художнього тексту” (Херсон, 2003), ІІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Українська література в контексті світової”(Одеса, 2004), ІV Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Українська література: духовність і ментальність”(Кривий Ріг, 2004), Всеукраїнській науковій конференції студентів і молодих учених “Українська культура: питання історії, теорії, методики” (Херсон, 2005), Всеукраїнській науковій конференції “Сучасні орієнтири філологічної науки” (Херсон, 2006), Всеукраїнській науковій конференції “Микола Чернявський і світовий літературно-мистецький контекст” (Херсон, 2008).

Публікації. Основні положення дисертації відображені у 8 статтях, 6 із яких опубліковано у фахових виданнях.

Структура роботи: дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що містить 191 найменування. Загальний обсяг роботи - 205 сторінок, з них основного тексту - 187 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі з'ясовано стан розробки обраної теми, обґрунтовано її актуальність, визначено мету й завдання, об'єкт і предмет роботи, її теоретико-методологічну основу, наукову новизну та практичну цінність. Подано інформацію про апробацію результатів роботи та її структуру.

Перший розділ - “Своєрідність поетичного світу М. Чернявського” - містить стислий огляд наукових праць, присвячених дослідженню специфіки лірики як одного з родів літератури, взаємозв'язку автора і носія переживання. Визначено художню систему, в якій працював М. Чернявський, розкрито причини перехідного характеру стилю поета.

У підрозділі 1.1 - “Особливості художнього світовідчування та еволюція ліричного “я” поета” - виділено основні форми вираження авторської свідомості у віршах М. Чернявського. Домінуючою суб'єктною формою вважаємо форму “ліричний герой”. Спираючись на дослідження Л. Гінзбург, Г. Поспєлова, О. Астаф'єва про рівень тотожності автора з носієм переживання, простежуємо процес формування та характерні риси ліричного “я” М. Чернявського. У ході дослідження встановлено максимальну наближеність ліричного героя до самого автора. Посилення суб'єктивізму у віршах поета відповідало загальнолітературній тенденції епохи модернізму. Ліричний герой митця внутрішньо суперечливий: з одного боку, він гостро засуджує тогочасне суспільство, з іншого, відчуває слабкість, неготовність до активного протесту. Внутрішня краса людини і потворність середовища - це домінантні мотиви лірики М. Чернявського, які постійно взаємно переплітаються. Автор, ставлячи ліричного героя в опозицію до суспільства, доводив духовну вищість індивідуума і досліджував протистояння його світові зла.

Образ жертви є одним із ключових у ліриці поета і постає як полісемантичний. Перший варіант цього образу: ліричний герой - жертва суспільства, яке намагається вбити все людяне в ньому і виступає зовнішнім фактором поведінки ліричного героя. Упродовж усієї творчості М. Чернявського суб'єкт його лірики протестує проти міщанства, розкриває його ницість. Як мікросвіт міщанської буденщини постає образ бурси (вірш “В бурсі”). Міщанство впродовж усього життєвого шляху оточує ліричного героя. Ставлячи суб'єкта в такі умови, поет ніби випробовує його на витривалість. Промовиста назва поезії “Я в двадцять літ одстав од віку” визначає хронологічні межі усвідомлення ліричним героєм своєї опозиції тогочасному суспільству.

Інший варіант образу жертви постає у процесі розкриття внутрішнього світу ліричного героя. Оцінка ліричним героєм власної інертності часто передається через образ кайданів. Асоціативно постають такі образи, як тюрма, раб, неволя, ярмо.

Образ кайданів в українській поезії традиційно символізує духовне і фізичне уярмлення народу, його рабське становище. У творчості Т.Шевченка цей образ постає у плані викриття духовного зубожіння сучасників, забуття традицій (“Сон”, “І мертвим, і живим....”). І.Франко у поезії “Каменярі” використовує для творення цього образу діалектизм - “ланці”, який має подвійне тлумачення: це реальний образ кайданів і символ пригнічення людського духу.

У ліриці М. Чернявського, як і Олександра Олеся (“Чим втішу вас? На що ясне я вам вкажу?”, “Порвати б сітку мук дрібних...”), образ кайданів служить для відтворення суб'єктивних почуттів - розкриття духовної слабкості ліричного героя. Це почуття гнітить його, і він намагається протестувати проти внутрішнього рабства. Вдаючись до прийому самобичування ліричного героя, М. Чернявський наголошує на неприйнятті ним позиції бездіяльності, пасивності. Такі риси, як пасивність, м'якість, перетворюють його на жертву власного “я” (“Кайдани”, “Я не відбився від кайданів” “Як чорна галич восени”, ”Сором в пітьмі духа”). Ліричний герой М. Чернявського шляхом самоаналізу постійно намагається позбутися проявів духовної слабкості, намагається змінитися. Для підсилення психологічного напруження у відтворенні духовного світу ліричного героя автор використав образ дороги, який розкриває процес самопізнання внутрішнього “я”. Вертикальне спрямування дороги - це мотив польоту вгору, який є символом духовного вдосконалення (“Сором в пітьмі духа”, “З долин життя, із мли й туману”). Образ руху по горизонталі у ліриці М. Чернявського здебільшого постає в контексті хаотичних пошуків долі. Для підсилення трагізму цього процесу поет зображує невизначений напрямок дороги (“Шлях”, “За роком рік, мов слимаки”), шлях, позначений темними кольорами, туманом (“Сніг тане. В тумані дорога”), перешкоди (“В далечінь”, “Глухою темною стіною”).

Розкриття настроїв і станів душі ліричного героя М. Чернявського поглиблюється завдяки зверненню поета до світу символів, зокрема до рослинної символіки. Антропоморфізовані образи рослин часто розробляли поети-модерністи.

Образ бур'яну в М. Чернявського символізує відчуження ліричного “я”, неприйняття ним оточуючого середовища, яке красномовно характеризується словом “болото”. У вірші “Як чорна галич восени” з'являються образи очерету, билини. М.Костомаров трактує образ билини як символ “бідності, самотності і сирітства”. Автор вірша створив образ “зламаної билини”, що увиразнює образ його ліричного героя.

Образ сонця - один із ключових у ліриці поета. Упродовж творчого шляху митця цей образ зазнає різних художніх трансформацій (промінь, вогонь, іскра). Ліричний герой М. Чернявського, як і Грицька Чупринки, Лесі Українки, Олександра Олеся, захоплюється красою, силою стихії сонця, її владністю. “Вітаю тебе я, одвічне світило”, “о сонце звитяжне, вітаю тебе!“, ”світе землі” - постійні звернення ліричного героя до сонця, що сприймається ним як першооснова світу.

Ліричний герой М. Чернявського прагне втекти від цивілізації в степ у пошуках свободи та “гармонії буття” . У поезії “Ой степе, мій степе...” образ степу постає як символ відновлення, духовного відродження ліричного героя. Це місце очищення душі від ваги болю, образ, спричинених людьми.

У зверненні поета до морської тематики простежуємо не тільки романтичний порив до незвіданого вільного простору, а й більш глибоку потребу душі. Часто степ у ліриці М. Чернявського порівнюється з морем, яке він сприймав як рідну стихію, бо тривалий час жив у Причорномор'ї. Ліричний герой його не просто захоплюється морем, а "лине душею" до нього, наче на сповідь (“На небесних кручах”, “Заклик до моря”, “Тихо гойдаються в синьому морі...”, цикл “Крим”, “О, як хотів би я тебе вітати, море...”, “Лежу над морем і сумую”, “Я прийшов до тебе, море...”).

Картини моря у віршах поета близькі до мариністики Лесі Українки, О. Олеся, М. Вороного.

Ліричному героєві Чернявського споглядання моря додає сил. Атрибути моря : хвилі, чайки, вітер, прибій допомагають поетові творити майстерні пейзажі. Неосяжність моря, його величезна і неприборкана, не підвладна нікому сила ваблять ліричного героя.

Ще одним образом, до якого постійно спрямований погляд ліричного героя М. Чернявського, є небо. Зоряне небо найбільше захоплює його. Спостереження за зорями приносить йому душевну гармонію. У поезії “Після бурі” автор використав образ зірок - очей неба. В українській літературі цей архетипний образ широко використовували Леся Українка, М.Вороний.

Тема кохання не була домінуючою у ліриці митця, хоча своєрідно втілилася ним у ранній період творчості (збірка “Пісні кохання”). Кохання підсилює активне начало в душі ліричного героя, якому притаманні такі риси, як чесність, доброта, здатність на самопожертву.

Поезії М. Чернявського про кохання - це здебільшого романси. У таких творах, як “Душно. Не спиться”, “Я звав тебе...”, “З тобою доля нас єднає”, “Час один кохання чарам...” простежуємо художні засоби фольклорного походження, які часто зустрічаються в романсах: паралелізм, повтори, алегорія, асонанси.

У підрозділі 1.2 - “Ліричний герой як носій творчої самосвідомості митця” - розкрито етапи формування творчої особистості суб'єкта лірики М. Чернявського. Риси духовного автопортрета митця, втілені в образі його ліричного героя, специфічно відбилися в творчості, визначивши її ключові мотиви та настрої.

Хоча поет рано відчув у собі творчий хист, йому довелося пройти тяжкий шлях випробувань, перш ніж остаточно утвердитись у літературі. У поезії “Була дарована мені...” ретроспективно творчий дар постає як “таємна сила”, що давала ліричному “я” наснагу у найважчі хвилини життя. Сутність творчої праці відображено різними варіантами поняття світла (сонця): поезія “сяєвом світила”, “вогонь поезії живий”. Уподібнення творчого процесу до світла розкриває силу, владність цього дару. Поетичний хист стає для митця водночас мукою. М. Чернявський розкрив у цьому вірші драматизм внутрішнього світу ліричного героя: з одного боку, “свобода духа”, з іншого, “кайдани, ланцюг собачий огидний”. Вищість творчого начала у поезії стає порятунком від духовного згасання і фізичної смерті ліричному “я”.

М. Чернявський розкрив образ слова, дотримуючись оновленої модерністами фольклорної традиції, - в образі пісні - і, запозичуючи традицію античної культури, - в образі музи. Пісня як інваріант слова - ключовий образ у ліриці митця. Вона дає ліричному героєві розраду, породжує енергію, волю до життя. У вірші “Мій спів” пісня - це проекція душі автогероя. Тематичне розмаїття пісень обумовлене спектром його почуттів. Він називає свою пісню “метеором-огнецвітом”, вказуючи на такі її риси, як спонтанність, бурхливість, сила.

Як і інші поети кінця ХІХ - початку ХХ століття, М. Чернявський звертається до образу музи. Його муза близька до подібних образів В. Cамійленка та Лесі Українки.

Автор розробляє романтичний мотив самотності митця, який був поширений і в творах модерністів. Одвічний конфлікт маси і творчої особистості зображено у віршах “Поет” (“Поет - ваш брат, поет-ваш син...”),“Поет” (“Стоять під горами в долині...”), “І будеш ти чужий між ними...”. Образу юрби як нерозумної стихійної сили автор протиставляє подвижництво поета.

Свою внутрішню свободу ліричний герой М. Чернявського нерозривно пов'язує з проблемою свободи, щастя суспільства. У поетичній мініатюрі “Я не можу буть щасливим...” М. Чернявський розкрив тісний зв'язок митця з суспільством. Написаний у 1905 році, цей вірш є відгуком на події революції. Поет не мислить себе осторонь важливих історичних подій. Численні втрати, кровопролиття глибоко ранять його вразливу душу.

У ліриці М. Чернявського певним чином відбилися погляди митця на теоретичні питання розвитку української поезії. У віршах “Знавці мистецтва, Соломони...”, “Слава Богу, живемо” зіставляються представники “чистого” мистецтва і поети, чия творчість тісно пов'язана з життям. Першим із них автор пророкує забуття. Тільки справжній, від Бога, обдарований майстер слова, який уболіває за свою країну, має “вільний дух поета” і, на думку митця, буде вічно жити у пам'яті народній.

У вірші-посланні “Краю рідного співці...” чітко окреслюється естетична позиція автора. Виваженість думки, доступність змісту, простота - естетичний ідеал автора. Митець виступає проти невиправданих новацій, які несуть у собі нівелювання змісту. Поет обстоює дотримання традицій у мистецтві слова, що допоможе зберегти красу рідної мови.

Теоретичних питань М. Чернявський торкається і в одному з найдавніших жанрів - афоризмі. “Ода українському Парнасові” становить цикл афоризмів, які є гострою сатирою на творчість окремих українських поетів.

Другий розділ - “Філософські та культурологічні аспекти художнього мислення М. Чернявського” - складається з двох підрозділів, у яких з'ясовано особливості формування світогляду письменника, виявлено його орієнтири в українській та світовій культурі.

У підрозділі 2.1 - “Філософське осмислення світу й людського буття” - здійснено огляд основних досліджень, що розкривають філософські мотиви в поезії М. Чернявського. Використовуючи узагальнення Е.Соловей щодо особливостей філософської лірики, здійснюємо аналіз творів поета. У центрі філософії митця перебуває людина. Найбільше поет цінує в людині багатий внутрішній світ.

Природа як нерукотворний храм постає у циклі митця “Крим”. Подібно до святих місць простори півдня вражають поета своєю красою, величчю. Як допитливий спостерігач він фіксує найтонші зміни кольорового розмаїття, гру світла й тіні у мальовничих куточках Криму. В полі зору поета постійно перебувають об'єкти на позначення вертикального зрізу простору: гірський водоспад Суук-Су, ливанський кедр, кипариси, сосна, гора Аю-Даг у формі ведмедя, гора за подобою тигра Чатир-Даг, Айя, Фарос, Ай-Петрі. Така увага автора до височини, масштабності вказує на сакралізацію просторів Криму у його творчості.

У циклі “Крим” ототожненню природи з храмом сприяє часте використання біблійних образів: іудей, земля обітована, осанна, рай, сага. Такий стильовий прийом дозволяє поетові акцентувати велич земного життя, красу і багатство природи.

Споглядання природи привносить у душу ліричного героя М. Чернявського відчуття гармонії, спокою, стає компенсацією почуттів, які були затрачені на протистояння суспільству. У віршах “Благословляю вас, ліси і гори...”, “Шумлять шовки зелених нив...”, “Шумлять, натягнені мов струни...”, “Як люблю піти весною...” простежуємо пантеїстичний характер його лірики.

Поет намагається охопити всі частини Всесвіту (вода, земля, небо), щоб повніше розкрити процес пізнання світу. У М. Чернявського, як і в Г. Сковороди, духовне і божественне постають як єдине ціле.

Пошукам бога у внутрішньому світі людини присвячено оповідання М. Чернявського “Богові невідомому”. Досвід життя, внутрішня боротьба дають змогу головному героєві твору Севрюку дійти висновку про існування вищої сили. Образ Бога у творчості митця, згідно з теорією Юнга, можна назвати архетипним символом. У таких його віршах, як “Гість незнаний”, “О, скільки є того простору...”; “До джерел первісних” розкрито питання нумінозного. Поет не дає назви своєму Богові, оскільки відчуття гармонії зовнішньої і внутрішньої у людині означає визнання за собою права бути Людиною, вмістилищем Духу - отже, Бога.

Велику увагу у своїй поезії М. Черняський приділяє питанню двоїстості людської натури. В дусі філософії Ф.Ніцше він розглядає духовний світ як одвічну боротьбу добра зі злом. Ідучи за Л.Толстим, український поет доходить висновку, що людина може змінити своє єство (“Сором в пітьмі духа”, “Ніхто... я сам себе дурив...”). М. Чернявський, як і Л.Толстой, виступає проти будь-якого насильства над людиною. У поезії “Я не прихильник буч кривавих...” він виступає проти вирішення життєвих питань за допомогою сили. Як “бард всесвітнього братерства” закликає людей до взаєморозуміння і взаємопідтримки.

Подібно до Г.Спенсера поет розкрив життя на землі у вигляді механізму, побудованого за схемою своєрідного переходу від нижчих форм життя до вищих.

Розв'язання проблеми особи і маси у ліриці М. Чернявського суголосне з твердженням А.Бергсона про виникнення “геніальних душ”, які “звернулися в пориві усеосяжної любові до всього людства”.

Попри всі негаразди земного буття митець любить життя, вважає його за неоціненний дар, яким наділена людина. Життя у творчості митця постає в різних символах. У поезії в прозі “Сон життя” - це сон, який виникає і минає поза волею людини. У спогадах “Під сонцем буття” життя зображено у символічному образі річки, яка бере свій початок із “землі-матері”, а закінчується у синьому морі; в поезії “Комета” воно набирає прикмет летючої комети, “що летить у світовий пустині до невідомої мети”. У вірші “У пересмугу завірюх” символом життя стає корабель, а в поезіях “В степу цвітуть маки червоні”, “На кручі квітка розцвіла” - образ маків.

Філософським змістом наповнені й поезії М. Чернявського, створені у жанрі притчі, де розкриваються людські типи у співвіднесені з моральними законами. Так, у притчі “Аттіла” поет засудив жорстокість і кровопролиття, у притчі “Цар і море” протиставив самовпевненість, пихатість можновладця згуртованості народу.

У підрозділі 2.2 - “Поетичні портрети діячів української та світової культури” - визначено жанрові особливості ліричного портрета в поезії М. Чернявського, простежено впливи діячів вітчизняної та світової культури на естетичні смаки митця. Роль Ідеального Батька, як і для української літератури в цілому, за спостереженням Т.Гундорової, відіграв Т.Шевченко. Услід за Лесею Українкою, В.Cамійленком, І.Франком М. Чернявський активно втілював у своїй творчості ідеї Кобзаря. У поменнику “Шевченко” (1889 р.) поет надає образу Шевченка рис мученика, що виборював волю Батьківщини. Дії Кобзаря у творі асоціюються з біографією Ісуса Христа (“прийняв він хрест, прийняв він муку...”). Таким чином автор акцентував ідею відданості Т.Шевченка народові, його свідому жертовність задля спокутування людських гріхів. Із мученика-праведника Кобзар у вірші трансформується у пророка. Довершеності образу Т.Шевченка-пророка додають метафоричні епітети: “огненний спів”, “грізні глаголи”.

До Шевченкіани М. Чернявського також належать вірш “Великі слова”, послання “Вандалам, що зруйнували пам'ятник Шевченку в Києві”. Митець переконаний у незнищенності духу Кобзаря.

Поет звертався до образу Т. Шевченка й у прозі (оповідання “Напередодні”, нарис “Шевченкова могила”, критичні статті “Під знаком великого Духа).

Взірцем патріотизму для М. Чернявського в українській літературі був П. Куліш. За допомогою поета О. Куліш у 1899 році в Бахмуті видала брошуру “Щирі сльози над могилою П. Куліша”. У 1890 році за сприяння М. Чернявського та з його передмовою надруковано оповідання письменника. Разом з Б. Грінченком та М. Коцюбинським М. Чернявський уклав і видав у Києві альманах на вшанування пам'яті П. Куліша “Дубове листя” (1903). Твори поета, присвячені пам'яті старшого наставника, пройняті повагою до славного сина свого народу (“П.О. Куліш”, “На могилі П.О. Куліша”). У цих поменниках автор заперечив спроби применшити роль П.Куліша в історії розвитку української культури.

За час перебування в Чернігові М. Чернявський знайомиться і підтримує тісні зв'язки з М. Коцюбинським та Б. Грінченком, які стали для поета вчителями і друзями водночас, їм він присвятив мемуари “Червона Лілея” та “Кедр Ливана” відповідно. Вірш “Б. Грінченко в Оспедалетті” (1910 р.), написаний у формі епітафії, пройнятий сумом від втрати духовно близької людини, від того, що смерть талановитого українського письменника і громадського діяча залишилась непоміченою на його Батьківщині.

Перевіркою на готовність українських письменників до оновлення національної літератури став альманах “З потоку життя” (1905), який М. Чернявський видав разом із М.Коцюбинським. Укладачі намагалися спрямувати увагу українських митців на кращі досягнення європейської літератури.

В оді “Три брати. Іванові, Миколі та Панасові Тобілевичам” автор уславив майстерність славного роду корифеїв українського театру. Своє захоплення талантами братів він висловив у характеристиці кожного: “Садовський - славний”, “Карпенко-Карий - чарівник”, “Слава сцени - Саксаганський”.

Відповіді на свої естетичні запити митець намагався знайти у творчості поетів античності й доби Відродження. У вірші “Гомер” автор показав Гомера зрячим, що суперечило усталеній традиції зображувати його сліпим. Ймовірно, при написанні поезії автор вважав своїм завданням не стільки відтворити образ Гомера, скільки змалювати узагальнений образ митця, щоб вселити у душі молодих українських письменників віру в свої сили.

Вірш “Остання пісня Сафо” побудований у формі ліричного монолога славної давньогрецької поетеси. Дотримуючись міфу про смерть героїні, лірик зобразив її душевне сум'яття в останні хвилини життя.

У сонеті “Шекспір” М. Чернявський називає “царем” поезії геніального митця доби Відродження. Тут немає біографічних чи портретних деталей. Анафора “блажен” підкреслює авторське захоплення духовним потенціалом творчості великого англійця.

Перші уроки поезії митець опановував через творчість О.Пушкіна, Ю.Лермонтова. Про те, наскільки близькими йому були твори цих російських поетів, свідчить низка перекладів, які він здійснив на початку своєї літературної діяльності. Український поет присвячує О.Пушкіну та Ю.Лермонтову й оригінальні вірші, написані у жанрі послання (“Пушкіну”, “Лермонтову”).

У третьому розділі - “Тема України в поезії М. Чернявського” - проаналізовано патріотичну лірику митця, в якій відображено історичні періоди, пройдені Україною від доби Козаччини до 20-х років ХХ ст. Поет прагнув з'ясувати причини руйнацій та національних утисків, яких зазнала країна в ці часи. Як інтелігент М. Чернявський займає позицію культурних перетворень в Україні, що базуються на одвічних цінностях: рівності, миру і свободи.

У підрозділі 3.1 - “Поетичне осмислення минувшини України” - увагу зосереджено на інтерпретації М. Чернявським історії Батьківщини. Подібно до історичних пісень, дум ранні вірші митця про минуле пройняті ненавистю до загарбників, які нещадно спустошували українські землі.

У поемі “Кримські гості” (1988) поет відтворив картину нападу татарської орди на українське село. Із пейзажем літнього дня у степу й на селі контрастують згарища, рештки спустошеного татарами краю. Автор розкрив підступність нападників. Емоційного наповнення картині спустошень у поемі додає портрет матері, яка шукає вночі серед згарищ своїх дітей. Постать жінки, що тужить за своїми дітьми-бранцями, переростає в образ України, історична доля якої склалася нещасливо, оскільки судилось не один раз бути пограбованою завойовниками.

В уривку з поеми “В огні повстання” (1887) змальовано селянські повстання проти польської шляхти. Поет викрив жорстокість, зажерливість шляхти, її зневажливе ставлення до українців.

Героїкою визвольної боротьби пройнята поема “Козаки” (1888), де зображено морський похід запорожців проти турків. Традиційно козаки у творі постають сміливими, хоробрими, відчайдушними.

Синтезуючи прочитане в підручниках з історії, художніх творах, присвячених минулому України, фольклорних джерелах, М. Чернявський у циклі “Поминки” розкрив своє бачення історії Запорозької Січі. Визначення дослідників щодо жанру віршів циклу були різними. В.Маремпольський називає їх баладами. В.Костенко, Н.Чухонцева зазначають про оновлення поетом жанру віршованого оповідання. На нашу думку, жанрові визначення віршів циклу В.Костенком та Н.Чухонцевою найповніше розкривають художню специфіку цих творів і задум автора: вплинути на сучасників, спрямувати їх до рішучого відстоювання прав свого народу.

До циклу “Поминки” увійшли вірші, написані упродовж 1897-1910 років. Об'єднавши поезії досить віддалені у часі написання, автор прагнув показати незмінність своєї позиції щодо оцінки подій минулого і шляхів розвитку майбутнього.

Композиційно цикл складається з “Прологу”, 14 поезій та епілогу, яким є вірш “Батуринська весна”.

У легенді “Савур-могила” автор розкрив тему вічності пам'яті про шляхетність істинного проводиря народу. Це досить оригінальна художня інтерпретація міфологеми “пам'ятника”, у ній поет продовжив розробляти тему пам'яті про героїв свого народу, про їх славу.

У наступній поезії циклу “У ш к а л и” поет змалював картину вечірніх зборів кочівників-ушкалів. Ушкали - це прадавній символ волелюбності, безстрашності.

У чотирьох віршах циклу “Поминки”, присвячених постаті гетьмана українського козацтва Богдана Хмельницького (“Богданова інтродукція”, “Богданова слава”, “Суботівське подзвіння”) та його сина Тимоша (“Смерть Хмельниченка”), митець розробив свою історіософію.

Славний ватажок запорізького війська Богдан Хмельницький постає як “улюбленець долі”, “лев степовий”. Чернявський звеличує Богдана Хмельницького і його військо за перемогу, яка скасувала “ рабів на Вкраїні!”. Неоромантичний образ гетьмана поет поглибив психологічними штрихами. Ватажок козаків з болем розмірковує про загиблих воїнів.

Поезія “Гетьманські дари” є стилізацією під народну думу. М. Чернявський розкрив наслідки міжусобиць, що були спричинені боротьбою за гетьманську булаву після смерті Богдана Хмельницького між його сином Юрієм та Сомком. Поет засуджує кровопролиття заради досягнення влади, братовбивчу війну.

У вірші “Кінець Дорошенка” М. Чернявський устами гетьмана Дорошенка, який марно намагався об'єднати Лівобережну і Правобережну Україну, засуджує козацьку старшину, новоявлених українських панів, які так само, як і польська шляхта, знущаються з селян.

Гетьман Іван Мазепа зображений митцем у вірші “Полтавські втікачі”. Обізнаність із історичними джерелами дозволила М. Чернявському зробити об'єктивні висновки про гетьмана. Серед поетів ХІХ ст. С.Руданський в однойменній поемі, гідно оцінив діяльність талановитого українського гетьмана. С.Руданський у поемі “Мазепа” намагався дотримуватися історичної достовірності під час трактування періоду гетьманування Мазепи. Тому увага автора зосереджена на фіксуванні перебігу подій, а не на особистості самого Мазепи. М. Чернявський у вірші “Полтавські втікачі” зобразив втечу козаків на чолі з Мазепою та шведів на чолі з Карлом ХІІ після невдалого бою з російським військом під Полтавою 1709 року. У центрі твору - образи Мазепи та Карла ХІІ, їхня реакція на поразку. Шведський король постає амбітним і занепокоєнним лише своїм пораненням, сприймає військову невдачу під Полтавою як тимчасову. Антиподом йому автор показав Мазепу, який у вірші “саморозкривається” у монологах, що надає йому психологічної глибини. Незважаючи на поразку, Мазепа у М. Чернявського постає непідвладним тиску обставин. У творі спостерігаємо характерне для романтизму протиставлення видатної особистості та темної маси, яка не розуміє сенсу діяльності цієї особистості. Автор вдається навіть до “демонізації” образу простолюду: “Та душа - темніш безодні...”.

У поемі “Князь Сарматії” (1896) М. Чернявський звернувся до часів гетьманату в Україні у період Руїни. Використавши жанр поеми, митець протягом восьми років намагався з'ясувати причини невдалого гетьманування нащадка великого Богдана. Автор засудив безвідповідальність Юрія Хмельницького як гетьмана, його зраду батьківщині, але разом з тим намагався показати внутрішню кризу, яку той переживав. Поет змальовує Юрія Хмельницького як жертву батькового авторитету, неспроможного гідно продовжити його справи, несучи тягар державного діяча.

У підрозділі 3.2 - “Сучасне та майбутнє України в ліриці М. Чернявського” - представлено аналіз віршів, у яких поет створив мінімоделі буття рідної країни на початку ХХ століття. Він уважно спостерігав за всіма подіями, що відбувались у країні, з болем зображував становище людей праці (“Шахтар”, “Косар”, “Ратай”). Особливого значення у творчості митця набуває тема життя шахтарів.

У вірші “Шахтар” М. Чернявський зобразив жахливі умови праці на шахтах. Працюючи з ранку до ночі, без відпочинку, без світла і свіжого повітря, вручну, шахтарі проводять більшу частину свого життя під землею. Містким визначенням важких умов праці постає образ нори, в якій працюють шахтарі. Подібно до невтомних щурів шахтар робить безліч нескінченних ходів під землею, добуваючи вугілля.

У поезії “В донецькому краї” автор психологічно поглибив образ робітника на шахті, показав взаємозалежність його фізичного й духовного станів. Працюючи “під степом, у склепу” за мізерну платню, шахтар морально деградує і перетворюється на п'яницю.

М. Чернявський покладав великі сподівання на першу російську революцію. Бурхливий період військових перетворень початку ХХ ст. митець зобразив у циклі під назвою “Із днів журби і гніву” (1904-1907 рр.).

Ліричний герой його сповнений бажанням діяти у відповідальний для народу час. Він прагне бути разом з тими, хто розпочав протистояння царату, його вабить “життя відважне, бойове”.

Події 1905-1907 рр. М. Чернявський осмислював не лише як можливість досягнення соціальної справедливості у суспільстві, а і як період національного самовизначення. Бажання бачити свою країну вільною спонукає М. Чернявського до використання дещо незвичних для його лірики вольових імперативів.

Пророчим є програмовий вірш “Ти не загинеш, Україно”. Поет переконаний, що народ, який має таку сильну духовну спадщину, заслуговує на кращу долю. Він вірить, що Україна разом з іншими народами здолає самодержавство і виборе собі волю.

Радість від передчуття змін у суспільстві, навіяна подіями революції, поступово затьмарюється звістками про величезні втрати, які понесло російське військо у війні з Японією. Митець сприймав Російсько-Японську війну як загальну розруху, метою якої є захоплення чужої території. “Лірична мініатюра “Серце стискається з болю і туги...” допомагає зрозуміти, наскільки болісно М. Чернявський переживав війну. Поета лякає кількість жертв, які були спричинені невиправданим кровопролиттям. Він зневажає “лютих катів”, що розпочали цю війну і використовують її як спосіб збагачення.

Бажання кращої долі Україні спрямовує митця на пошуки ідеалу духовного наставника народу. Риси цього ідеалу він знаходить у біблійних пророків.

У вірші М. Чернявського “Коли, як віл, Ізраїль шию...” , як і в поезіях Лесі Українки, Єремія постає як зразок відданості своєму народові. Поет художньо переконливо зобразив величезний вплив пророка на простий люд. “Натхненне слово” Єремії дає можливість синам Ізраїля прозріти, зламати “ганебні ярма”. Картина визволення з вавилонського полону стає прикладом для українського народу.

Образ пророка у його ліриці набуває національних рис українського співця-поета. Так, у вірші “Пісні предків” пісня постає своєрідною книгою життя, з якої кожне покоління черпає для себе уроки. Поет акцентував на тематичне багатство пісень, в яких звучить не лише одвічний сум наших предків, а й сила духу, життєрадісність, дотепність - ознаки духовного здоров'я нації.

У поезії “Мій заповіт” автор вбачає перспективу розквіту України в тісному зв'язку інтелігенції й народу. Поет утверджує віру “в геній народа, в силу духовну його”, визнає народ головною рушійною силою історії. Відродження нації М. Чернявський традиційно змалював в образі весни. Митець переконаний в тому, що український народ здобуде для своєї країни щасливе майбутнє. Символом добробуту, стабільності є образ дня, сповненого світла, радості.

Водночас М. Чернявський у ряді віршів викрив пасивність інтелігенції під час вирішення важливих національних питань (“Слава”, “Українофіли”, “Гімн матненосців”).

Лжепатріотам поет протиставив узагальнений образ народу. Він зобразив український народ сильним і нездоланним.

У вірші “Народ” уособленням народних сил постає образ моря. Зовні спокійна і тиха, ця водна стихія в часи негоди може проявляти велику некеровану силу. Як не зупинити штормове море, так не можна спинити народ у його гніві. Тому оманливими є наміри “панків”, цих бульбашок на морській поверхні, довічно керувати “вільним морем”.

Біблійний образ велетня Самсона, підступно закутого ворогами, змальовано у вірші “Самсон окутий”. Сарказм поета спрямований на викриття хижацтва панівної верстви і на осуд покірливості люду. Самсон у творі постає уособленням українського народу. З гірким осудом М. Чернявський констатує таку ваду велетня, як сліпота. Засліплений і задурений панами простий люд терпить усі знущання. Бездіяльність, покору мас поет змалював як сон. Поезія пройнята вірою в неминучість пробудження і звільнення народу.

У поезії “Наш край у опозиції” М. Чернявський зобразив картину жорстокої розправи царського уряду над народом під час революції 1905 р. Однак наголосив, що жертви цього протистояння не були марними.

У Першій світовій війні, як і в будь-який період протистоянь, постраждало мирне населення. Через великі втрати лави російської армії поповнювались робітниками й селянами. У вірші “Віяв жито-новину” поет дав реалістичні картини відгомону війни. В полі зору автора - образ селянина. Невтомний трудівник постає вірним своєму призначенню. Пора жнив для селянина є важливішою, ніж війна. Необізнаний у військовій справі, насильно відправлений на фронт, він одразу стає черговою жертвою, яку беззастережно поглинула війна. Поет засудив безвідповідальність дій уряду Росії за втрати, що були спричинені війною.

М. Чернявський дав оцінку і революційним подіям 1917 року. У статтях “Чого плакали люде?”, “Рідна школа”, які були видрукувані на сторінках “Вісника” товариства “Українська хата”, що видавався в Херсоні (1917 рік), він змалював Лютневу революцію як крок до національного самоствердження українського народу.

У поетичному посланні “Привіт першому українському з'їздові” М. Чернявський привітав учасників першого зібрання новоствореного уряду України - Центральної Ради, яке відбулося 25 березня 1917 року в Києві. Політичні зміни в країні поет передав в образі нового дня, що прийшов на зміну “досвітньої доби”. Прийом контрасту темряви і світла (“досвітня доба” / “день заходив”) служить для підсилення емоційності вірша. Незмінним для поета за нової влади мають стати ще Шевченком виголошені орієнтири: воля і правда. Обстоюючи національні інтереси українського народу, автор поважає і представників інших народів.

М. Чернявський часто звертався до теми майбутнього України. У вірші “Батьку, сина твого...” він зобразив майбутнє України за допомогою метафоричного образу “сонце волі”. Оптимізм поета посилює традиційний образ народження нового дня, як уособлення нового періоду, що несе незалежність для українців. Колишні каторжник і ув'язнена у майбутньому перетворюються на “борця-громадянина” і “героїню-дівчину”.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження.

Процес модернізації літератури, який розпочався на межі ХІХ-ХХ ст., позначився на поезії М. Чернявського. Стиль лірика має синтетичний характер, оскільки поєднує творче опрацювання художніх здобутків романтизму, імпресіонізму, символізму, окремі риси яких становлять складову одного з модерних напрямів - неоромантизму. Пошук сенсу буття, неприйняття оточення, романтичні прийоми польоту поступово трансформуються в неоромантичному прагненні суб'єкта бути активним учасником суспільних подій. Еволюція семантики символів сонця, степу, зоряного неба, ночі, лісу, саду засвідчує розвиток неоромантичної поетики з елементами символізму і пленеризму. Найбільше це помітно у пейзажно-медитативній ліриці.

Посилення суб'єктивізму в поезії М. Чернявського відповідало загальній літературній тенденції епохи модернізму. Формою вираження авторської свідомості, що найповніше розкриває світогляд митця, постає ліричний герой. У М. Чернявського це своєрідний тип людської особистості перехідної доби. Зобразивши життя суб'єкта від дитинства до зрілого віку, поет створив своєрідну модель буття модерної людини, яка здатна змінити власне життя, проаналізувати й виправити свої помилки. Етапи духовної кризи ліричного “я” поет розкрив за допомогою символів жертви, кайданів, дороги. Антропоморфізовані образи билини, очерету служать для показу духовного роздвоєння інтелігента кінця ХІХ-перших десятиріч ХХ ст.

М. Чернявський належить до найкращих співців степу і моря в українській літературі. Психологізація навколишнього середовища у поета суголосна з національною міфологією, що було характерно для модернізму. Степ у віршах митця постає символом духовного відродження ліричного героя, стимулом до його натхнення, самопізнання.

Часто степ у ліриці М. Чернявського порівнюється з морем, яке він сприймав як рідну стихію. Море ніби продовжувало простір степів і завжди тривожило його уяву. Для ліричного героя М. Чернявського, як і для Лесі Українки, Олександра Олеся, М.Вороного та ін., воно уособлювало силу, якої йому бракувало в окремі життєві періоди.

Образи зір, неба допомагають поетові розкрити внутрішній потяг ліричного героя до духовного зростання, наповнюють його душу витривалістю, енергією.

Доповнюють і увиразнюють образ ліричного героя почуття до коханої жінки (збірка «Пісні кохання»).

У ліриці М. Чернявського знайшли відображення етапи формування творчої особистості митця. Як носій творчої свідомості суб'єкт лірики поета відповідав традиціям митців старшого покоління і водночас був суголосний з модерним героєм. Дискурс “народницького” типу (відданість ліричного героя своєму народові, відстоювання простоти і доступності мистецтва) поєднується з модерними віяннями (обстоювання всемогутності поетичного слова, свободи творчості, розробка нових тем і поетичних прийомів).

Пошуки індивідом кінця ХІХ-початку ХХ ст. шляхів подолання духовної кризи М. Чернявський осмислив по-філософському. В опозиціях людини і суспільства, людини і природи за допомогою самоаналізу поет намагається розв'язати одвічні й нагальні проблеми екзистенції. Прагнення індивіда до духовного вдосконалення, на думку митця, сприятиме внутрішній гармонії. Всесвіт, за М. Чернявським, - це велике єдине ціле, створене за схемою своєрідного переходу від нижчих форм життя до вищих. Пізнання природи дає людині пізнання своєї сутності. Пантеїстичні та натурфілософські погляди митця дозволяють йому глибше розкрити психологію модерного героя. У творчості М. Чернявського життя людини як частини Всесвіту базується на дотримуванні законів гармонії. Бог - це сила високої моральності кожної людини, її духовного злету, усвідомлення людської вартості, і цю силу людина здатна пізнати в зрілому віці, коли підсумовує зроблене впродовж життя. Синтезувавши у своїй ліриці філософські ідеї А.Бергсона, О.Гумбольдта, Ф.Ніцше, Л.Толстого, Г.Сковороди, Г.Спенсера, А.Шопенгауера, М. Чернявський створив свою філософію буття, що базується на любові до життя, сповідуванні законів моралі, прагненні до духовного вдосконалення, всесвітньої гармонії.

...