Жанрова семантика фемінних романів у художній системі українського постмодернізму

Теоретична рефлексія українського фемінізму в жанрі постмодерністського роману. Фемінна проза як іманентний сегмент сучасного літературного процесу. Полістилізм і художній синтез. Художня реалізація філософічності жіночого, національного буття в романах.

Рубрика Литература
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 30.10.2013
Размер файла 40,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Кисла Тетяна Миколаївна

УДК 396:[82-1/-9(477):7.038.6]

ЖАНРОВА СЕМАНТИКА ФЕМІННИХ РОМАНІВ У ХУДОЖНІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНСЬКОГО ПОСТМОДЕРНІЗМУ

Спеціальність 10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор, Гуляк Анатолій Борисович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри новітньої української літератури.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор, Турган Ольга Дмитрівна, Запорізький державний медичний університет, завідувач кафедри культурології та українознавства;

кандидат філологічних наук, доцент, Меншій Аліса Миколаївна, Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського, доцент кафедри методики викладання іноземних мов і зарубіжної літератури.

Захист відбудеться “26” вересня 2008 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.О. Ткаченко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Література й літературний процес в Україні к. ХХ - поч. ХХІ століть зазнають кардинальних змін, що зумовлюють метаморфози відносно стійкої структури традиційного канону, в основі якого лежить патріархальний дискурс влади. Він виходить із принципу ієрархічності й витіснення маргінального, що зазвичай ототожнюється із жіночим компонентом. Постмодерністський стан культури виник у зв'язку із переосмисленням, а радше деконструкцією, модерністської ідейно-ціннісної системи й проголосив звільнення від усіляких приписів, обмежень, стереотипів. Відтак утворення нової естетичної парадигми в українському культурно-мистецькому просторі спричинило потребу переосмислити принципи формування літературного канону в цілому й специфіку жіночої репрезентації в ньому зокрема, адже саме фемінізм із його неприйняттям центрованого тотального мислення й актуалізацією плюральних дискурсів відповідає постмодерністській філософії деконструкції Ж. Дерриди, філософії шизоаналізу Ж. Дельоза та Ф. Гваттарі.

У ситуації постмодернізму літературний процес постійно генерує умови для виникнення нових модифікацій художнього дискурсу, прикладом чого є активізація жіночої прози: в українському письменстві кінця ХХ ст. - початку ХХІ ст. виразно артикулюється “жіночий досвід” творами таких авторок, як О. Забужко, Л. Демська, М. Матіос, В. Мастерова, Г. Пагутяк, С. Майданська, С. Пиркало, Н. Зборовська, Є. Кононенко, Н. Сняданко, І. Карпа та інших. Саме від 90-х років ХХ століття, як зазначає С. Філоненко, “жіноча проза починає усвідомлювати себе як специфічний літературний феномен”. Зазвичай бурхливий розвій жіночої літератури цього періоду пов'язують із виникненням української феміністичної критики, представленої, головним чином, роботами В. Агеєвої, Т. Гундорової, О. Забужко, Н. Зборовської та С. Павличко. Тому здебільшого твори письменниць розглядають у руслі гендерної проблематики й у зв'язку із феміністичною теорією. Це цілком правомірно з огляду на потребу висвітлення місця й ролі жіночого письма як іманентного сегмента сучасного літературного процесу. Однак слід зауважити, що актуалізація жіночої прози в літературі кінця ХХ - початку ХХІ століть спричинена зацікавленням постмодерністської естетично-філософської думки маргінальними (і зазвичай “репресованими”) ідейно-художніми практиками, що проявляються в регіональних, етнічних, субкультурних художніх дискурсах, у літературі, створеній жінками про жінок і для жінок. Таким чином, значна частина сучасної жіночої прози формується в межах постмодерністської мистецької парадигми, що й зумовлює необхідність її дослідження в контексті цього культурного феномена.

Сучасний український літературний процес характеризується активним пошуком такої форми художнього дискурсу, в якій різноманітність і плюралізм культурної ситуації, означеної естетичним кодом постмодернізму, набув би адекватного семантико-структурного вираження. Здатність відображати специфічне світовідчуття постмодерністської доби притаманна роману як найпластичнішому з-поміж інших жанрів, оскільки його форма й змістова наповненість цілком залежить від своєрідності епічного споглядання світу тієї чи іншої епохи. Розвиваючи думку В. Біблера про те, що “в кожній культурі є особлива форма естетичної, навіть жорсткіше, художньої діяльності, в якій людина конкретної епохи усвідомлює свої моральні інтенції”, можна стверджувати, що саме в романному жанрі найповніше й найочевидніше втілився літературний постмодернізм. Загальновідомо, що постмодернізм дистанціюється від систематичності та структурності, постулює неможливість адекватного відображення реальності існуючими поетичним формулами, проте з іншого боку - все одно митець намагається перетворити хаос на впорядкованість, “переосмислити” епоху за допомогою форм художнього мовлення, що здатні подолати нігілістичну психологію. Саме ця дилема постає у формальних шуканнях і художніх тенденціях постмодернізму. Оскільки постмодернізм прагне зруйнувати будь-які ієрархії, а жанр як сукупність константних характеристик суперечить цій настанові, сучасне мистецтво знайшло для свого втілення найменш канонізовану форму, нескуту певними нормативами, - роман. Саме цьому жанру підвладний будь-який матеріал і будь-яка проблематика, він може акумулювати всі естетичні категорії; роман поєднує родові властивості драми й лірики, “адаптує” всілякі літературні жанри; його поетика засвоює здобутки різних мистецтв (колажна техніка, монтаж, архітектоніка). Саме він може ввести в романну дію літературознавчу теорію, філософію, релігію й досягнення інших галузей науки. Таким чином, роман як літературно-мистецький твір стає посередником у пізнанні нових аспектів людського буття за допомогою естетичних категорій.

Отже, постмодерністський роман став тим жанром, що дозволяє письменникові своєрідно впорядкувати втілювані ним ідеї. Саме тому романна форма, що здатна якнайкраще виразити жіночу суб'єктивність, активно розробляється сучасними авторками. Як справедливо зазначає М. Лейтес, “роман ХХ століття часто тяжіє до умовності, до іносказання як до форми, що створює дистанцію й дозволяє завдяки цьому оглянути ширший простір, виокремити основні проблеми наочніше, представити загальний зміст епохи й людського буття так, як його розуміє художник”.

Таким чином, актуальність роботи продиктована потребою дослідження української жіночої прози к. ХХ - поч. ХХІ ст. з позицій поетико-естетичної системи постмодернізму, що дасть уявлення про принципи художньої організації та концептуальний ряд постмодерністського фемінного роману як жанру. Принагідно зазначимо, що терміном фемінна проза, фемінний роман визначається така практика жіночого писання, що дистанціюється від феміністичної домінанти, але артикулює жіночу суб'єктивність особливою “жіночою” мовою.

Об'єктом розгляду є постмодерністські романи О. Забужко “Польові дослідження з українського сексу”, С. Пиркало “Зелена Маргарита” та Н. Зборовської “Українська Реконкіста”.

Для аналізу дібрано саме фемінні романи, оскільки вони артикулюють відмінність жіночого світосприйняття доби постмодернізму на рівні змісту й форми. Спроби феміністичного/гендерного аналізу роману О.Забужко вже проводилися (роботи В. Агеєвої, Т. Гундорової, Н. Зборовської, О. Карабльової, С. Філоненко, Т. Шевченко; статтях та рецензіях Є. Барана, А. Бондаренка, Г. Грабовича, С. Дацюка, І. Долженкової, Ж. Дусової, Б. Жолдака, Н. Зборовської, Л. Масенко, Молоткастої Проні Прокопівни, А. Окари, В. Полковського, М. Рябчука, О. Старух, О. Ярового та ін.), але без залучення постмодерністського дискурсу, тому твір отримав фрагментарне освітлення. Роман Н. Зборовської “Українська Реконкіста” ще не був науково відрефлексований, якщо не враховувати літературно-критичну рецензію Л. Таран, що більше спрямована на оцінку, ніж на аналіз. Критична рецепція “Зеленої Маргарити” С. Пиркало обмежується передмовою до книжки С. Яковенка, статтями Л. Виногородської та Д. Жанчук і побіжними згадками в статтях А. Бондаря, Л. Костів, Л. Таран, хоча роман засвідчив своєю появою світоглядні переорієнтації в українській літературі.

Вибір аналізованих творів умотивований, по-перше, їхньою діалогічністю в межах фемінного дискурсу, оскільки саме творчість О. Забужко започаткувала висвітлення нових аспектів у жіночій прозі, по-друге, специфікою постмодерністської поетики з протилежних позицій принципу “подвійного кодування”: роман О. Забужко відображає, за термінологією російського літературознавця В. Куріцина, “постмодерн зверху”, орієнтуючись передусім на читача-інтелектуала, а твір С. Пиркало представляє “постмодерн знизу”, апелюючи до масового читача. Дещо осібно стоїть роман Н. Зборовської “Українська Реконкіста”, який власне авторським жанровим визначенням - антироман - дистанціюється від можливості його системного осмислення у зв'язку з оновленням жанрової форми, тим самим вкладаючись у постмодерністське розуміння жанрової природи роману: романне пізнання _ це “наративний дискурс, що використовує не засоби логічно аргументованого аналізу, а засоби інтуїтивної імажинації”. Текстовий масив обраних для аналізу романів постає як цілісний метанаратив, що проявляється через спільність тем, мотивів, перегук формальних засобів творчості. Тому звернення саме до вказаних романів дасть можливість розширити уявлення щодо типологічності романних модифікацій доби постмодернізму й одночасно виявити їхні нові властивості, зважаючи на особливості фемінного письма.

Предмет дослідження - поетика фемінного постмодерністського роману. Зазначимо, що в роботі мається на меті не стільки виявлення національної її специфіки (хоча цей важливий момент постійно мається на увазі, зважаючи на особливості українського постмодернізму й фемінізму в його межах), а віднайдення загальноестетичних констант модифікацій романної форми, причому не претендуючи на охоплення всіх домінант у справді невичерпному мистецтві роману к. ХХ - поч. ХХІ ст., а концептуально вирізняючи два важливих, на думку дисертанкти, “вічно-змінних” в історії жанру принципи. Вони повністю визначають мистецтво роману доби постмодернізму. Але тільки безпосередній аналіз конкретного твору відображає шляхи зміни романної форми, характер і природу цих змін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертація виконана в рамках планової теми кафедри новітньої української літератури (номер державної реєстрації 01 БФ 04401) Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зосередженої на дослідженнях розвитку українського письменства ХХ та початку ХХІ ст. (спеціальність 10.01.01). Тема дисертації затверджена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література”, протокол № 9 від 10 березня 2005 року.

Мета дисертації _ визначити домінуючі константи фемінного роману на тлі українського постмодернізму як типу культури межі тисячоліть і літературної ситуації к. ХХ - поч. ХХІ ст.. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

сформулювати основні положення естетичної концепції постмодернізму і специфіку її засвоєння українською літературою;

обґрунтувати виокремлення фемінної прози як іманентного сегмента сучасного літературного процесу шляхом висвітлення історико-теоретичних положень фемінізму;

визначити типологічні константи української фемінної прози;

сформулювати робочу версію конструктивних елементів постмодерністського фемінного роману;

схарактеризувати основні концепти фемінної постмодерністської філософії О.Забужко, С.Пиркало й Н.Зборовської та особливості їх образного втілення в романах;

розглянути принципи організації фемінних постмодерністських романів, у яких виявляється експериментальний характер художнього слова й естетичних ідей;

дати визначення фемінного постмодерністського роману як жанру, спираючись на спільні риси естетичного світобачення й поетичної практики письменниць доби постмодернізму.

Інтегровану теоретико-методологічну базу дослідження визначають кілька підходів до тексту: історико-функціональний (А. Веселовський, О. Фрейденберг), культурно-типологічний (І.Смирнов), семіотичний (Ю. Лотман, Б. Успенський), герменевтичний (М. Бубер, Г.-Ґ. Ґадамер, М. Гайдеґґер). Дослідження постмодерністської природи фемінного роману зумовило звернення до робіт теоретиків і дослідників європейського, російського й українського постмодернізму, що вивчають його філософію, естетику й поетику: Р. Барта, Ж. Бодріяра, Ф. Гваттарі, Ж. Дельоза, Ж. Дерриди, Ф. Джеймсона, Ж. Женетта, Ж. Лакана. Ж.-Ф. Ліотара, І. Хасана, Д. Фоккеми, М. Фуко, У. Еко, А. Геніса, Б. Гроса, І. Ільїна, В. Куріцина, М. Липовецького, Н. Маньковської, Г. Мережинської, В. Пестерєва, І. Скоропанової, М. Епштейна, Д. Затонського, М. Ігнатенка, Т.Денисової, Т. Гундорової та ін.. Вибір предмета та об'єкта дослідження визначає звернення до філософських та естетичних робіт засновниць західного фемінізму й феміністичної критики: Л. Ірігарей, Ю. Кристевої, Е. Сіксу, Е. Шовалтер.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше здійснено системний аналіз романів зазначених авторок на схрещенні постмодерністського та фемінного дискурсів, завдяки чому сформульовано визначення постмодерністського фемінного роману як жанру. Крім того, проведене дослідження специфіки поетики, способів моделювання дійсності, пов'язаної із формуванням фемінного постмодерністського мислення, дає підстави твердити, що постмодерністський фемінний твір є своєрідною моделлю тих характерних властивостей та якостей, що притаманні постмодерністській культурі загалом.

Теоретичне значення роботи полягає у висвітленні актуальних дискусійних і малодосліджених питань сучасного літературного процесу. Використання результатів дисертації сприятиме науковому обґрунтуванню жанрової номінації “постмодерністський фемінний роман” та встановленню його сутнісних жанрових параметрів.

Практичне значення роботи. Матеріали дослідження можуть бути використані в історико-літературних працях, в лекційних курсах історії новітньої української літератури, спецкурсах та спецсемінарах; при написанні студентських наукових розвідок; при подальшому теоретичному опрацюванні проблем поетики та філософських основ постмодернізму і написанні відповідних розділів підручників і посібників з історії української літератури.

Апробація результатів дослідження. Дисертація роботи обговорена на засіданні кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Головні положення реферованої роботи обговорено на міжнародних наукових конференціях: “Семіотика культури тексту в етнонаціональних картинах світу” (КНУ імені Тараса Шевченка, 14.04.2004 р.), “Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації”( КНУ імені Тараса Шевченка, 12.04.2005 р.), Міжнародна наукова конференція “Дні науки філософського факультету-2005” (КНУ імені Тараса Шевченка, 26-27.04.2005 р.), “Феномен Агатангела Кримського у світовій науці (до 135-річя від дня народження)” (КНУ імені Тараса Шевченка, 18.04.2006 р.), “Концепція нації у творчості І. Франка” (КНУ імені Тараса Шевченка, 09.11.2006 р.), науково-практична конференція “Функціональний простір української мови” (КНУ імені Тараса Шевченка, 21.02.2007 р.), Всеукраїнська наукова конференція за участю молодих учених “Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність”, (КНУ імені Тараса Шевченка, 11.04.2007 р.).

Структура дисертації зумовлена специфікою об'єкта дослідження, а саме - схрещенням у текстових масивах творів гендерного й постмодерністського дискурсів. Як зауважує Бандура Г.О., “природа жанру виявляється при вивченні як змісту, так і структурних елементів його форми”, тому існує потреба розглянути як змістовий рівень романів, що артикулює специфічно жіночий досвід освоєння світу, так і їхні (романів) структурні домінанти, де проявляється особливість фемінної постмодерністської формотворчості. Відповідно дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (240 позицій) та додатку. Загальний обсяг роботи - 186 сторінок, із них - 165 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі схарактеризовано стан вивчення досліджуваної проблеми, обґрунтовано актуальність обраної теми, об'єкт і предмет роботи, визначено мету й завдання дисертації, окреслено теоретико-методологічну основу дисертації, сформульовано наукову новизну та практичне значення роботи.

Перший розділ - “Теоретична рефлексія українського фемінізму в жанрі постмодерністського роману” - ставить перед собою завдання вивести типологічні константи постмодерністського фемінного роману як жанру.

Оскільки семантика постмодерністського фемінного роману походить від тих засобів і прийомів, які реалізують постмодерністський світогляд на рівні художньої організації тексту, що відбиває особливості фемінного письма, необхідним є висвітлення узагальненого досвіду осмислення постмодернізму в західному й вітчизняному літературознавстві, цілісний “етюд” цього явища. Другим кроком у підході до окреслення жанрової семантики постмодерністського фемінного роману є з'ясування типологічних констант фемінної прози, що передбачає формулювання конструктивних положень фемінізму, їхнього національного наповнення й витлумачення постмодерністського феміністичного коду. Формулювання робочої версії структурних елементів постмодерністського фемінного роману зумовлює необхідність розуміння важливих для роботи термінів “жанр” і “роман”.

У межах першого підрозділу _ “Постмодернізм як світоглядно-мистецький напрям в українській літературі к. ХХ - п. ХХІ ст..” _ висвітлюється узагальнений довід осмислення постмодернізму в західному і вітчизняному літературознавстві, розглядаються особливості українського постмодернізму, формулюються основні положення естетичної концепції постмодернізму.

Визначено, що постмодернізм - глобальний загальносвітовий феномен, що охоплює всі сфери людського існування, зі стійкою світоглядною основою, яка на ґрунті регіональних культур набуває специфічних національних рис. Це виявляється в абсорбції суголосних духовному станові національної, зокрема, української, культури ознак і їхній подальшій варіації відповідно до суспільно-історичних процесів. Український літературний постмодернізм - самобутнє явище, специфіка якого визначається як культурно-історичними умовами його виникнення, так і етно-ментальними характеристиками українства загалом; у цілому ж українська література розробляє універсальні постмодерністські теми: нівеляція людини, неможливість конструктивного впливу на реальність, загалом, визначення ціннісних орієнтирів сучасної людини за умов втрати віри в істину.

Другий підрозділ _ “Фемінна парадигма постмодерністської доби” _ розглядає фемінізм як невід'ємне явище постмодернізму, що акцентує увагу на маргіналіях, смисловій і структурній множинності. Це явище виникає закономірно, відповідаючи духу філософії деконструкції Дерриди, філософії шизоаналізу Дельоза та Гваттарі. У межах цього розділу обґрунтовується виокремлення фемінної прози як іманентного сегмента сучасного літературного процесу шляхом висвітлення історико-теоретичних положень фемінізму та особливостей втілення феміністичної інтелектуальної теорії у творах українських авторок. Зважаючи на проведений аналіз, формується настанова визначати тексти українських авторок як фемінні, оскільки вони написані не в контропозиції до патріархального канону, чим позначені феміністичні твори, а з настановою артикулювати відмінний від чоловічого спосіб осмислення світу й саморефлексії. Крім того, в цьому підрозділі визначаються типологічні константи фемінної прози, що є важливим для формулювання робочої версії конструктивних елементів постмодерністського фемінного роману як жанру. Зокрема, визначальними рисами фемінного прозописьма є ризоматичний тип авторської свідомості, що зумовлює специфічний “жіночий” стиль письма, жіноча автобіографія як жанр ведення діалогу письменниць зі світом, що викликає есеїстичний тип нарації, постання нового типу героїні, актуалізація традиційної дихотомії чоловіче/жіноче, інтертекстуальність і “тілесність” як провідний мотив фемінної прози.

Третій підрозділ першого розділу _ “Поетика постмодерністського фемінного роману: полістилізм і художній синтез” _ акцентує увагу на виявленні структурних елементів парадигми художності прозових творів постмодерністської стилістки. Крім того, окреслюється розуміння важливих для цієї роботи термінів “жанр” і “роман” і формулюється робоча версія теоретичного визначення постмодерністського фемінного роману, адже в літературі постав новий тип творів, для яких саме синтез - спосіб змін і деконструкції романної форми, що виявляється у постанні своєрідних внутрішніх і зовнішніх полістилістичних зв'язків. Виявлено, що загалом постмодерністський фемінний роман характеризується такими рисами:

структурно-семантична специфіка твору визначається полістилізмом, що формує ризоматичну модель художньої цілісності;

єдність фреймів роману постає на основі художнього синтезування;

текст виражає індивідуальну суб'єктивність, втілює “авторський (жіночий) сюжет”, що стає основою концептуальної організації різнорідних фрагментів тексту;

наративна послідовність подій замінюється афективною, дефабулізація;

екзистенційна проблематика з артикулюванням комплексу жіночих проблем національного забарвлення.

Другий розділ _ “Художня реалізація філософічності жіночого та національного буття в постмодерністських фемінних романах” - покликаний підтвердити на основі детального аналізу обраних творів думку, що два дискурси - жіночий і національний - схрещуючись і модифікуючись, створюють серйозні романи про актуальні проблеми сьогодення, причому “Зелена Маргарита” С.Пиркало моделює фемінне утвердження жіночої цінності національного світу, розпочате романом О.Забужко “Польові дослідження ...”, пропонуючи створити культурний міф нової реальності. Роман Н.Зборовської розвиває позитивну модель творення нового міфу, але на основі синтезу традиційного (патріархального) уявлення про статус української жінки _ Берегині, матері роду _ й нового образу героїні _ активної особистості, зреалізованої через творчість, що в добу зневіри й розпачу все ж утверджує одвічні цінності: всеохопну любов, вікову народну мудрість і життєствердну енергію Слова. У цьому розділі аргументується думка, що авторкам удалося втілити в текстах не тільки новий тип нарації, а й подати власне тлумачення проблем національного буття.

У першому підрозділі - “Жіноча екзистенція українського світу в романі О.Забужко "Польові дослідження з українського сексу" досліджується роман О.Забужко, ядро сюжету якого становить історія болісного кохання поетеси Оксани й художника Миколи, що розгортається на фоні українського національного звиродніння, як духовного, так і фізичного, а особисте життя ліричної героїні проектується на український соціокультурний контекст. З особливою напругою звучить тема віднайдення жіночої суб'єктивності через аналіз чоловічо-жіночих взаємин на фоні національної ситуації історичної залежності. Показово, що традиційна проблематика фемінного твору _ зображення жінки в суспільстві, її маргіналізація, зосередження на тілесності як провідному мотиві фемінної прози, актуалізація дихотомії чоловіче/жіноче, що виявляється як у зображенні взаємин ліричних героїв, так і в полеміці із постулатами патріархальної культури, що закодовує фройдівська лекція "Жіночність", _ у формі автобіографічного письма зізнання як утвердження жіночої сексуальності, тілесності й права самовизначення переплітається з національною рефлексією, де душевні переживання героїні за свою долю проектуються в широкий культурно-історичний контекст. Таким чином, романна спроба осмислити жіноче буття у власне жіночому дискурсі стає основою для осягнення соціально-політичних, морально-етичних, аксіологічних, філософських сфер буття українства.

У другому підрозділі - “Культурний міф нової реальності С.Пиркало” розглядається роман “Зелена Маргарита” як феномен масової літератури, що здійснює легітимізацію маргіналізованого жіночого досвіду через приклад самоідентифікації ліричної героїні. Зазначається, що роман написано в річищі фемінного тексту, ознакою якого передусім є позиція жінки як його автора і виразника текстуальних значень. Вона формує нові моделі літературного дискурсу, які базуються на власне жіночому досвіді і переживанні, спираючись на жанр “жіночої автобіографії” як найрепрезентативніший для висловлення своїх міркувань, свідченням чого є насичення текстових масивів автобіографічними моментами, які зміщують наративну послідовність подій у бік особистої історії героїні. С. Пиркало констатує розколотість людського буття на статі, але, наскільки це можливо в такій ситуації, намагається підтримувати якщо не гумористичний, то іронічний тон оповіді в дусі постмодерністського ставлення до світу. Вона не намагається замістити чоловічий світ жіночим, як того прагнуть представники радикального фемінізму, уводячи з метою розвінчання цього напрямку іронічну відповідь його намаганням знівелювати чоловічу екзистенційну вартість. У найблагороднішій, елітарній іпостасі ліберальний фемінізм, виходячи за межі патріархальної культури, робить спробу створити новий культурний міф _ міф братання, віднайдення утраченої єдності, який так і не вдалося утілити О. Забужко, переживаючи на сторінках “Польових досліджень з українського сексу” неймовірну самотність. Натомість авторка “Зеленої Маргарити” пропонує спробу втілення цієї ідеї через знаходження спільної мови передусім на побутовому рівні, таким чином апелюючи до масового читача.

Третій підрозділ - “Міфософія національної ідеї Н.Зборовської: доповнення жіночим життєтворчим первнем” - присвячений аналізу роману “Українська Реконкіста”, в якому яскраво проступає прагнення віднайти загублені духовні цінності й створити образ нової жіночої особистості, що, разом із чоловіком, формуватиме українську культуру й вестиме націю. Визначальним у романі є мотив побратимства як варіант ідеальних стосунків чоловіка з жінкою заради досягнення спільної мети _ літературного відродження України, через яке відбудеться вписування української культури у світовий контекст _ за відсутності прагнення принизити партнера, вивищитися над ним, самоствердитися за його рахунок. Авторка не прагне замістити чоловіче жіночим компонентом, утвердивши цінність жіночого світу за допомогою руйнування чоловічого. Ця ознака, як і автобіографізм, метафізика самозаглибленого споглядання, і ризоматичний, типово "фемінний" стиль письма, завдання якого полягає у відображенні специфіки жіночого світосприйняття вказує на приналежність роману до фемінного типу творів, що зумовлює сприйняття жінки одночасно об'єктом і суб'єктом оповіді, а мовну й інтелектуальну гру роману проектує в еротичну сферу.

Третій розділ - “Семантико-структурні елементи організації постмодерністського фемінного роману” _ присвячений аналізу конструктивних елементів поетики постмодерністського роману.

У першому підрозділі - “Полістилізм як домінантний принцип постмодерністського романного мислення” - висвітлюються особливості поетики постмодерністського фемінного роману, які підпорядковуються полістилістилізму як формальному принципу. Полістилізм - вияв сучасного художнього мислення - у творчості втілює прийняту в роботі за аксіому точку зору М.Бахтіна про “роман як про цілісне” й одночасно “багатостильове, суперечливе й багатоголосе явище”. Виявлено, що в сучасному романі домінують чотири аспекти полістилізму:

по-перше, полістилізм як взаємодія різноманітних художніх систем (естетичних принципів, прийомів, образів): античних, східних, біблійних і барокових, романтичних, символістських і т.д. У “Польових дослідженнях з українського сексу” - взаємодія протилежних художніх систем і образів, а саме: східних і античних, біблійних і язичницьких; у “Зеленій Маргариті” - поєднання різних художніх стилів - сюрреалізму, реалізму і Просвітництва (радше псевдореалізму й Псевдопросвітництва); в “Українській Реконкісті” відчувається художня рефлексія над образними системами бароко, романтизму, реалізму, символізму, сюрреалізму, химерної прози;

по-друге, змішування жанрів і жанрових форм. Завдяки цьому принципу “любовний роман” О.Забужко набуває характеру містично-пророчого дослідження, яке реалізується через жанровий ланцюжок: сон - вірш - прозовий текст роману (ми сприймаємо сон як жанр літератури відповідно до концепції Ж.Лакана, який стверджував, що сновидіння структуровані як текст, більше того “сон уже є текстом”). “Зелена Маргарита” С.Пиркало організована як гіпертекст, різні жанри (примітки, “Словник українського сленгу”, численні жанри періодики, анекдоти, фентезі) в якому утворюють платформи ризоматичної оповіді, формуючи “виміри” текстового універсуму. Жанровий код роману Н. Зборовської визначається сполученням різноманітних жанрових формул, як літературних (новела, есе, щоденник, повість, апокриф, філософська лірика), так і позалітературних (замовляння, пісня, коментар, інтерв'ю), що, взаємодіючи одна з одною, перетинаються й утворюють множинний простір своєрідної романної цілісності, єдності, яка за своєю природою породжує біфуркаційні відгалуження;

по-третє, полістилізм _ це цитатність і алюзії як особливості тексту, що відображає “цитатне мислення”. Інтертекстуальні відсилання в романах реалізуються в залежності від орієнтації авторки на ту чи іншу категорію читачів - інтелектуальні коди О.Забужко й конотації сучасності С.Пиркало, - але обидва твори можна розцінювати як своєрідні ризоматичні каталоги ідей, постулатів, образів естетики постмодернізму. Цитатно-алюзійний, ремінісцентний та інтерсеміотичний рівні інтереткстуальної організації текстового універсуму роману Н. Зборовської розширює змістовий дискурс “Української Реконкісти”;

по-четверте, поєднання різних функціональних мовних стилів як відмова від метанаративності. В О.Забужко цей принцип реалізується у своєрідному синтезі літератури, філософії і лінгвістики, а художня мова С.Пиркало постає на перетині художнього, розмовного, публіцистичного і наукового стилів із залученням суржику, сленгу, російської й англійської мов, які утілюють постмодерністське розуміння світу як місця і способу реалізації “мовних ігор”. Поетичне мовлення “Української Реконкісти” Н.Зборовської ґрунтується на поєднанні різних функціональних стилів української мови в межах текстового універсуму роману, що створює містичну тканину пропонованого тексту-замовляння як один зі способів осягнення світу.

У постмодерністському романі полістилізм стає ще одним художнім виміром цього жанру. Полістилізм передбачає в межах одного романного тексту постійне зміщення, змінювання й заміщення художніх домінант, тобто компонентів, які забезпечують цілісність структури. Звичайно, постмодерністська структура форми - це структура, в якій прямі зв'язки між її елементами максимально ослаблені, неяскраві через те, що “романіст повинен систематично десистематизувати свою думку, повинен руйнувати барикаду, яку сам вибудував навколо своїх ідей”, а також тому, що роман може розвиватися, як і свідомість, у декількох напрямках”.

У другому підрозділі _ “Художній синтез - основа постмодерністської оповідної манери” - розглядається синтезуюча енергія твору як запорука художньої цілісності роману. У межах аналізу принципу художнього синтезу розкриваються окремі формальні засоби творення постмодерністського роману як основа єдності смислових пластів досліджуваних романів:

по-перше, це синтез масового й елітарного. Так, інтимно-сексуальна колізія роману О.Забужко, задекларована самою назвою, переростає не тільки в спробу осмислення жіночої сутності в українській історичній парадигмі, а й осягнення трагедії буття-небуття України, а тілесність репрезентує спробу ґендерної та національної ідентифікації. Роман С.Пиркало “Зелена Маргарита” завдяки технічним прийомам масової літератури набуває рекламної привабливості для широкої читацької аудиторії, а, з іншого боку, складним інтелектуально-дискусійним рівнем, іронічним осмисленням сучасної культури, дотепною грою на найтонших смислових відтінках апелює до найосвіченішого читача. “Українську Реконкісту” Н. Зборовської варто означити як “наделітарний” роман, адже в системі його семантичних значень фольклор як те, що традиційно сприймалося як виразник повсякденної художньої свідомості, урівнюючись із масовим компонентом культури, набуває надціннісного значення як запорука появи потужного голосу української культури;

по-друге, принцип гри. Ігровий принцип у “Польових дослідженнях...” реалізується на рівні змістово-стилістичному: крім того що зміст твору перевершує афішоване заголовком, він іще й сакралізується псевдонауковою стилістикою (роман підноситься як своєрідний “солідний науковий виступ”, а врешті трансформується в душевну сповідь). Гра проявляється в акцентуванні нестандартних асоціацій, зумисному приховуванні смислу, “дезорієнтації” читача, епатажності, виклику. На сторінках “Зеленої Маргарити” цей принцип реалізується не просто як виклад серйозних тем іронічним тоном, а як гра на межі серйозного й комічного, де й приховано сокровенний смисл. Цікаво, що авторка також моделює сам процес гри, демонструючи відносність знаків культури сучасного світу, які вуалюють, підмінюють реальність. У романі Н. Зборовської “Українська Реконкіста” ігровий принцип чинний на всіх семантико-структурних рівнях: нарації, семантики, інтертексту, системи образів, сюжету й композиції;

по-третє, маска автора. Так, у романі О.Забужко створюється ефект розщеплення суб'єкта мовлення, за художніми втіленнями якого проглядається спроба не тільки шляхом полеміки досягнути порозуміння між кількома репрезентантами внутрішнього “я”, а й вибудувати плідний діалог з імпліцитним читачем, спровокувати якщо не співтворчість, то хоча б непередбачувану реакцію. Авторська маска “Зеленої Маргарити” після іронічної самообсервації проходить кілька етапів еволюції, як зовнішньої, так і внутрішньої, щоб урешті віднайти свою справжню сутність, з якої і поставатиме нова українська жінка. Авторська маска роману Н. Зборовської “Українська Реконкіста”, постаючи в кількох різновидах, зумовлює плідний діалог із читачем, ненав'язливо визначаючи шляхи інтерпретації тексту за допомогою псевдоперсонажно-авторської маски (образ Дзвінки) як носія й виразника етноцінностей (за висловом О.Усовської);

по-четверте, міфотворчість. У “Польових дослідженнях…” спостерігається створення принаймні двох постмодерністських міфів сучасності, які вмотивовані потребою можливості існування цілісного світобачення. Авторка пропонує міф українського кохання та космогонічний міф світобудови, в межах якого розвивається теза про демонічність мистецтва. Настанова на деконструкцію будь-яких метанаративів спричиняє ситуацію, коли міф національного кохання, що переростає в узагальнення жіночого безталання, перетворюється на своєрідний антиміф, бо виявляється уособленням переживання жінкою неймовірної самодостатності через непогамовну жадобу утраченої єдності. Роман “Зелена Маргарита” постає спробою витворення міфу про сучасну українську жінку, який, схрещуючись із національним дискурсом, справедливо претендує на роль новітньої космогонії. Запорукою вдалої міфотворчості є деконструкція усталених стереотипів. Авторка розвінчує культурні, політичні, економічні і наукові міфи чи то відверто вказуючи на хиби, чи то іронізуючи, чи викликаючи зрозумілі алюзії. У фемінному романі Н. Зборовської створюється міф про жінку як нового національного “культурного героя” з притаманною йому життєвою активністю. Загалом, авторка демонструє потрібність нової міфології: міфу єднання чоловіка й жінки задля відновлення українського духу й збереження національних цінностей.

Висновки окреслюють структурно-семантичну специфіку постмодерністської поетики фемінних романів, даючи можливість говорити про існування своєрідного інваріанта постмодерністського фемінного роману.

В українській літературі к. ХХ _ поч. ХХІ ст. постмодернізм стає напрямком художньо-естетичної думки, що прагне переосмислити гуманістичну парадигму з різноманітних творчих позицій, у тому числі й шляхом створення експериментальних прозових творів, в основі яких лежать традиційні принципи текстотворення, що набувають нового семантико-структурного значення. Особливе місце в цьому процесі належить авторам-жінкам, які використовують у своїй естетиці т.зв. "гендерний підхід", а вихідним пунктом поетики для них стає поняття "фемінного дискурсу" як особливої "жіночої" мови, що здатна глибше й тонше виразити сутнісні характеристики особистості. Прагнення авторів-жінок знайти нові художньо-образні (поетичні) засоби, безумовно, збагатило сучасний літературний процес, який характеризується пошуком такої художньої форми, що могла б адекватно відобразити своєрідне світовідчуття митця постмодерністської доби. Ця здатність властива роману як найпластичнішій з-поміж інших жанровій формі, що набуває структурно-семантичного значення в залежності від епічного споглядання світу. Саме роман стає тим жанром, що може втілити жіночу суб'єктивність постмодерністської епохи, адже він розглядає і вирішує проблему особистості, апелюючи до сучасної реальності. Загалом, сучасний фемінний роман можна розцінювати як вираження загальних настанов постмодернізму на руйнування традицій і їх перетворенню на інших основах, але тільки цілісний аналіз певних творів зі спільними мистецькими тенденціями дозволяє встановити конструктивні особливості постмодерністського фемінного роману, що є найбільш репрезентативним способом створення цілісної концепції романного жанру в межах сучасного літературного процесу.

Спираючись на висновки щодо конструктивних елементів фемінного роману доби, зроблені в першому розділі, й визначальні аспекти поетики досліджуваних романів, виявлено, що структурно-семантична специфіка постмодерністської парадигми художності базується на таких принципах дифузійної стилістики:

принцип нонселекції як узагальнений засіб створення текстового хаосу. В романах він реалізується по-різному, але підпорядковується завданню конструювання фрагментованого дискурсу про сприйняття світу;

еклектизм жанрів і жанрових форм як відображення постмодерністського світовідчуття втрати певного спрямування і чітких меж;

інтертекстуальність як справдження філософсько-естетичного принципу “світ як текст”, яка розширює межі художнього твору;

залучення різних мовних стилів для творення текстового хаосу як способу подолання метанаративності.

Усі ці принципи тією чи іншою мірою співвідносяться із художньою стратегією, націленою на пошук “розпорошених структур хаосу” (М. Липовецький), які втілюються у розхитуванні і розламуванні традиційних структур художньої системи. Але художнє ціле роману не руйнується, оскільки постає новий, ризоматичний, варіант його системності. Ризоматична модель художньої цілісності кардинально відрізняється від моделей прийнятих у класичних типах культури, оскільки поняття “ризоми” (Ж. Дельоз) поєднує в собі і множинність, і єдність: “У контрасті із центрованими (навіть поліцентрованими) системами з ієрархічними типами комунікації і наперед визначеними шляхами динаміки, ризома є не-центрованою, не-ієрархічною, не-означаючою системою, позбавленою будь-якого Головного, а також організуючої пам'яті чи центрального самовпорядкування, яка визначається лише через циркуляцію її станів” (М. Липовецький). Отже, єдність розглядається не як підпорядкування центру, домінанті, а як рівноправне співіснування усіх напрямів, стилів і жанрів мистецтва. Але незважаючи на позірну хаотичність, еклектичність, постмодерністський роман - продуманий текст. Формальне заперечення будь-яких правил і обмежень поєднується з визнанням принципів організації і зв'язку, адже, як зазначає О. Райт, “процес формальних шукань - не що інше, як синтезування”. Ефект текстового хаосу, оповідної незлагодженості організовуються в межах системи роману на основі принципів художнього синтезування, якими в аналізованих романах є:

єдність масового й елітарного як засіб подолання різних меж і умовностей, як жанрових, так і світоглядних;

принцип гри як своєрідна антиміметична стратегія поєднання автора, тексту і читача;

маска автора як центр фрагментованої оповіді, що змушує сприймати текст цілісно;

міфотворчість як специфічна концепція цілісності світу і твору, міфологія хаосмосу.

Отже, на основі принципів полістилізму й за допомогою засобів художнього синтезування фемінний постмодерністський роман постає як структурована цілісність зі своєю системою поетики, сумірною з естетикою сучасного стильового напряму. Він (роман) є своєрідною моделлю тих властивостей та якостей, що притаманні постмодерністській культурі загалом, активною складовою якої стає феміністичний дискурс, модернізований у дусі постструктуралізму. У фемінному постмодерністському романі зображення жінки в різноманітних вимірах її буття стає жанроутворювальною ознакою, яка, доповнюючись специфічними структурними домінантами в межах принципів полістилізму й художнього синтезу, формує теоретичну модель жанру постмодерністського фемінного роману, в якій такі традиційні ознаки роману, як обсяг, сюжетна багатолінійність, складна оповідна та хронотопна організація, втрачають першорядне значення. Таким чином, фемінний постмодерністський роман _ це формо-змістова єдність, що виражає жіночу індивідуальну суб'єктивність за допомогою домінантних аспектів полістилістилізму й художнього синтезу.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

фемінізм роман полістилізм

1. Кисла Т.М. Культурний міф нової реальності (осмислення проблеми жіночого та національного буття в романі С.Пиркало “Зелена Маргарита”) // Літературознавчі студії: Збірник наукових праць. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - Випуск 12. _ С.247-250.

2. Кисла Т.М. Іронія як смисло- та структуротворчий принцип постмодерністського твору (на матеріалі роману С.Пиркало “Зелена Маргарита” // Літературознавчі студії: Збірник наукових праць. _ К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2006. - Випуск 16. - С.125-128.

3. Кисла Т.М. Жанрова семантика фемінних романів у системі українського постмодернізму (на матеріалі романів О.Забужко “Польові дослідження з українського сексу” та С.Пиркало “Зелена Маргарита”) // Вісник Київського славістичного університету. _ К.: КСУ, 2007. _ № 35. - С.73-82.

4. Кисла Т.М. Специфіка маски автора фемінного постмодерністського роману (на матеріалі романів О.Забужко “Польові дослідження з українського сексу”, С.Пиркало “Зелена Маргарита” та Н.Зборовської “Українська Реконкіста”) // Українська література в загальноосвітній школі. - 2007. _ № 5. - С.11-15.

5. Кисла Т.М. Мовно-стилістична гра як структурно-семантичний принцип організації постмодерністського фемінного роману. // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. _ К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. - Том 59. - С.204-212.

6. Кисла Т.М. Стильовий плюралізм як структурно-семантичний принцип організації постмодерністського фемінного роману. // Сучасний погляд на літературу: Збірник наукових праць. - К.: ДП “Інформ.-аналіт. агентство”, 2007. - Випуск 11. _ С.75-85.

7. Кисла Т.М. Гра як системотворча домінанта постмодерністського фемінного роману // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Збірник наукових праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. - К.: ДП “Інформ.-аналіт. агентство”, 2007. - Випуск 15. _ С.111-120.

8. Кисла Т.М. Жанровий код постмодерністського фемінного роману // Літературознавчі студії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. _ Випуск 19, ч. 1. - С.164-168.

АНОТАЦІЯ

Кисла Т.М. Жанрова семантика фемінних романів у художній системі українського постмодернізму. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Київський національний університет імені Тарас Шевченка, Київ, 2008.

Дисертацію присвячено з'ясуванню специфіки поетики творів, пов'язаної із формуванням постмодерністського фемінного мислення, адже фемінна проза є невід'ємним явищем постмодерністської доби, що відповідає духу філософії деконструкції Дерриди, філософії шизоаналізу Дельоза та Гваттарі. На основі глибинного аналізу романів О.Забужко “Польові дослідження з українського сексу”, С.Пиркало “Зелена Маргарита” та Н.Зборовської “Українська Реконкіста” і встановлення загальноестетичних принципів творення множинної цілісності постмодерністського фемінного роману формулюється визначення жанрового інваріанта цього типу творів й робляться узагальнення щодо особливостей постмодерністської парадигми художності в цілому. Дослідження вказаних романів засвідчує, що структурно-семантична специфіка постмодерністської парадигми художності базується на чотирьох принципах дифузійної стилістики, а ефект текстового хаосу, оповідної незлагодженості постає в межах системи роману на основі принципів художнього синтезування.

Ключові слова: постмодернізм, деконструкція, фаллогоцентризм, фемінне письмо, полістилізм, художній синтез, нонселекція, інтертекстуальність, метанаративність, ризома, гра, маска автора, міфотворчість.

АННОТАЦИЯ

Кислая Т.Н. Жанровая семантика феминных романов в художественной системе украинского постмодернизма.

Диссертация представлена на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Киевский национальный университет имени Тарас Шевченко, Киев, 2008.

Диссертация посвящена определению специфики поэтики произведений, связанной с формированием постмодернистского феминного мышления, поскольку феминная проза - неотъемлемое явление постмодернистской эпохи, которое отвечает духу философии деконструкции Дерриды, философии шизоанализа Делеза и Гваттари. На основе глубокого анализа романов О.Забужко “Полевые исследования украинского секса”, С.Пыркало “Зеленая Маргарита” и Н.Зборовской “Украинская Реконкиста" и установления общеэстетических принципов создания множественной целостности постмодернистского феминного романа формулируется определение жанрового инварианта этого типа произведений и делаются обобщения относительно особенностей постмодернистской парадигмы художественности в целом.

В украинской литературе к. ХХ _ нач. ХХІ ст. постмодернизм становится направлением художественно-эстетической мысли, которая стремится переосмыслить гуманистическую парадигму из разнообразных творческих позиций, в том числе и путем создания экспериментальных прозаических произведений, в основе которых лежат традиционные принципы текстообразования, приобретающие новое семантико-структурное значение. Особое место в этом процессе принадлежит авторам-женщинам, которые используют в своей эстетике т.н. "гендерный подход", а исходным пунктом поэтики для них становится понятие "феминного дискурса" как особого "женского" языка, способного глубже и тоньше выразить сущностные характеристики личности. Стремление авторов-женщин найти новые художественно-образные (поэтические) средства, безусловно, обогатило современный литературный процесс, характеризирующийся поиском такой художественной формы, которая могла бы адекватно отобразить своеобразное мироощущение художника постмодернистской эпохи. Эта способность присуща роману как самой пластичной среди других жанровых форм, приобретающей структурно-семантическое значение в зависимости от эпического созерцания мира. Именно роман становится тем жанром, который может воплотить женскую субъективность постмодернистской эпохи, ведь он рассматривает и решает проблему личности, апеллируя к современной реальности. В целом, современный феминный роман можно расценивать как выражение общих установок постмодернизма на разрушение традиций и их преобразование на других основах.

В результате проведенного исследования феминных романов выявлено, что два дискурса - женский и национальный - скрещиваясь и переплетаясь, создают серьезные романы об актуальных проблемах настоящего, причем “Зеленая Маргарита” С. Пыркало развивает утверждение женской ценности национального мира, начатое романом О. Забужко “Полевые исследования украинского секса”, имплицитно предлагая создать модель новой реальности на основе единства женского и мужского опыта, а роман Н. Зборовской является образцом нового мифа на основе синтеза традиционного (патриархального) представления о статусе украинской женщины _ Берегини, матери рода _ и нового образа героини _ активной личности, которая реализуется через творчество, которое в век разочарования и отчаяния все же утверждает извечные ценности: всеохватывающую любовь, вековую народную мудрость и жизнеутверждающую энергию Слова. Следует отметить, что авторам удалось отобразить в текстах не только новый тип наррации, который выражает уникальный женский опыт и женскую субъективность, а и воплотить собственное понимание проблем национального бытия. Причем процесс привлечения читателя к осмыслению заявленных тем происходит незаметно, поскольку завуалированные интертекстуальные коды и отсылания, множественность контекстов легко узнаются имплицитными реципиентами - то ли интеллектуалом, то ли обычным читателем.

...

Подобные документы

  • Проблема світоглядної моделі в художній творчості. Специфіка моделювання ідентичності героя та провідні типи характерів як стилетворчих чинників. Аксіологічні концепти в системі світомислення жіночої прози. Вплив системотвірних філософем на твори.

    автореферат [46,9 K], добавлен 11.04.2009

  • Загальна характеристика українського роману як літературного жанру. Біографії Зінаїди Тулуб та Павла Загребельного. Специфіка творення жіночих образів в історичних романах Зінаїди Тулуб "Людолови" та Павла Загребельного "Роксолана", їх єдиний сюжет.

    реферат [80,9 K], добавлен 17.02.2011

  • Зародження українського емансипаційного руху на теренах України та його реалізація у творах тогочасних авторів. Проблеми емансипації у повісті О. Кобилянської "Людина". "Нова жінка" Кобилянської – людина сильна, спроможна на одинокий виклик суспільству.

    курсовая работа [49,4 K], добавлен 27.03.2013

  • Ознайомлення з творчістю українського письменника Івана Нечуй-Левицького. Роль повісті "Микола Джеря" в пробудженні соціальної свідомості народних мас. Художня довершеність і правдивість зображення побуту дореволюційного села в творі "Кайдашева сім'я".

    реферат [31,5 K], добавлен 04.03.2012

  • Художній світ літературного твору як категоріальне поняття. Психолінгвістична теорія літератури О. Потебні. Специфіка сюжетної організації роману Дж. С. Фоєра "Все ясно" як зразок постмодерну. Зображення поетики минулого у структурі роману-притчі.

    дипломная работа [346,3 K], добавлен 03.06.2015

  • Драматургія В. Винниченка та її роль у становленні українського театру. Художні пошуки В. Винниченка на тлі розвитку української та західноєвропейської драматургії. Ідейно-художня та концептуальна спрямованість драми "Чорна Пантера і Білий Медвідь".

    курсовая работа [53,1 K], добавлен 01.04.2011

  • Джон Барт як інтерпретатор постмодернізму. Лінгвістичний феномен мовної гри. Особливості дослідження ігрових стратегій в художньому тексті. Результат дослідження ігрових стратегій Джона Барта в романах "Химера", "Плавуча опера" та "Кінець шляху".

    дипломная работа [120,1 K], добавлен 30.11.2011

  • Т.Г. Шевченко як центральна постать українського літературного процесу XIX ст.. Романтизм в українській літературі. Романтизм у творчості Т.Г. Шевченка. Художня індивідуальність поета. Фольклорно-історична й громадянська течія в українському романтизмі.

    реферат [27,4 K], добавлен 21.10.2008

  • Роль образів світової літератури в ліриці Юрія Клена та їх стилетворча функція. Змалювання образа Енея в поемі "Попіл Імперія" як втілення рис українського національного характеру. Фаустівські мотиви і ремінісценції у художній структурі ліричного твору.

    дипломная работа [115,0 K], добавлен 03.11.2010

  • Предмет як літературознавча категорія. Поняття "художній предмет" відповідно до його функцій у творенні художнього смислу і з урахуванням значення авторської інтенції та ролі предмета у процесі візуалізації. Предметне бачення та художнє мислення.

    реферат [26,0 K], добавлен 11.02.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.