Степан Чарнецький у літературно-мистецькому контексті 1900–1930-х рр.: еволюція творчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Степан Чарнецький у літературно-мистецькому контексті 1900-1930-х рр.: еволюція творчості

Львів - 2008

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Степан Чарнецький - помітна постать галицького літературно-мистецького життя періоду «Молодої Музи». Проте його життєвий шлях і творча спадщина, на відміну від набутку Богдана Лепкого, Петра Карманського, Василя Пачовського, - досліджена найменше.

Письменник був, поруч з Богданом Лепким, чи не найбільше обдарований різними талантами, які часто «сперечалися» між собою за пріоритет. Талановитий лірик та автор малих форм прози, перекладач і популярний у галицькій міжвоєнній пресі фейлетоніст (псевдонім Тиберій Горобець), виступав із численними літературними і театральними рецензіями, відомий як історик українського галицького театру. У народній пам'яті С. Чарнецький залишився як автор пісні «Ой у лузі червона калина…», що досі є другим, неофіційним гімном українців. Таке поєднання кількох мистецьких обдарувань в одній творчій особистості формує вдячний ґрунт для цікавих спостережень. Варта окремого дослідження кожна грань таланту митця; визначальною вважаємо його поетичну творчість.

Поет С. Чарнецький затертий у пам'яті насамперед через десятиріччя забуття «Молодої Музи». Однак, незважаючи на вагомість набутку перших українських модерністів, яку відродила хвиля культурно-національного піднесення 90-х років минулого століття, зацікавлення сучасного літературознавства галицькими поетами доволі стримане. Навіть у модерністському дискурсі імґя автора «В годині сумерку» не завжди згадується в контексті цього угруповання. Дослідники раннього українського модернізму зосереджують переважно увагу на найяскравіших його представниках, хоча до творення цього феномену причетні всі його учасники.

Сучасники М. Євшан, М. Мочульський оцінювали поезію С. Чарнецького як декадентську. Не без підстав критикували його твори за те, що в них трапляються полонізми. Критики Б. Якубський, Я. Грицков'ян, М. Ільницький віддавали належне С. Чарнецькому як глибокому лірикові, майстрові пейзажу. Такі окремі, хоча часто яскраві характеристики ще не створюють цільного образу поета, не дають уявлення про його художньо-естетичну концепцію моделювання світу.

Варто також розширити об'єкт уваги студій: не лише досліджувати творчу спадщину письменника, а й показати постать С. Чарнецького в контексті доби. Виходимо із засади сучасної дослідниці модернізму М. Моклиці, а саме: «Щоби знайти внутрішній стрижень пошуків митця, треба пам'ятати, що вони завжди відбуваються одночасно в психологічній площині (у життєвому плані людини) й естетичній [128, с. 7]. «Такий підхід до розкриття теми видається перспективним.

Актуальність дослідження зумовлена відсутністю цілісного осмислення творчого універсуму С. Чарнецького та наукових праць про контекстуальну окресленість насамперед його поетичної творчості на тлі мистецько-світоглядних пошуків поетів-молодомузівців. Степан Чарнецький належить до тих призабутих творчих постатей, котрі, заради історичної справедливості, повноти й цілісності загальноукраїнського літературного процесу, неодмінно мають бути вивчені, щоби посісти належне місце у національній культурній скарбниці художніх цінностей.

Хронологічно межі дослідження охоплюють весь комплекс активної творчої діяльності С. Чарнецького: 1901-1937 роки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає проблематиці наукових досліджень відділу української літератури Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України «Інтертекст літературного Львова. Зв'язки української літератури із слов'янськими літературами» і затверджена на засіданні Вченої ради Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України (протокол №5 від 11 листопада 2004 року).

Мета дослідження - означити й схарактеризувати письменницьку спадщину С. Чарнецького як цілісну художню систему, простежити його творчу еволюцію впродовж 1900-1930-х років.

Реалізація мети наукової роботи передбачає такі завдання:

- простежити рух домінантних мотивів і образів, увиразнення національного та філософсько-психологічного начала в ліриці С. Чарнецького з погляду втілення в ній поетичної моделі буття;

- виявити автобіографічні моменти в художньому світі митця;

- проаналізувати проблемно-тематичну і жанрово-композиційну специфіку прозових книжок С. Чарнецького «Дикий виноград» і «Квіти й бодяче», що вийшли з однаковим підзаголовком «Нариси й замітки з дороги життя»;

- визначити періодизаційні віхи і проаналізувати творчий набуток та індивідуальний стиль письменника в контексті змінних історичних обставин і критичного дискурсу 1900-1930-х років;

- проаналізувати критичну рецепцію перекладу поеми А. Міцкевича «Конрад Валленрод»;

- виявити стильові та естетичні перегуки в творчості С. Чарнецького і польського поета Г. Збєжховського;

- дослідити специфіку театрознавчих студій С. Чарнецького;

- розглянути рецепцію й оцінку критиків та істориків літератури художньої спадщини С. Чарнецького в різні періоди - від 1908 року до нашого часу.

Обґєктом дослідження є творчість С. Чарнецького, репрезентована книжками лірики «В годині сумерку» (1908), «В годині задуми» (1917) і «Сумні ідем» (1920); прозовими збірками «Дикий виноград. Нариси й замітки з дороги життя» (1921) і «Квіти й бодяче. Нариси й замітки з дороги життя» (1922), розвідкою «Нарис історії українського театру в Галичині» (1934) та публікаціями в пресі.

Предметом дослідження є художній світ С. Чарнецького, тематично-стильові та жанрові особливості авторської моделі буття.

Методи дослідження. Як основні в дисертації застосовано історико-літературний, біографічний, системний методи наукового дослідження, звернено увагу на естетичну вартість спадщини письменника. Виходячи із специфіки завдань першого дослідження творчого набутку С. Чарнецького, зосереджено увагу на новому прочитанні творів, що зумовило використання методології герменевтики. Порівняльно-типологічний метод дав змогу провести зіставлення основних ознак поетики, комплексу ідей і мотивів творчості С. Чарнецького з іншими молодомузівцями. Застосовано компаративні зіставлення з творчістю польського поета Г. Збєжховського.

Теоретично-методологічні основи роботи зумовлені потребою дослідження художніх творів С. Чарнецького за різними типами їх текстової структури. Орієнтирами стали наукові праці Ю. Лотмана, О. Потебні, Б. Томашевського. Базовими в розкритті специфіки творчого методу письменника стали праці Л. Голомб, Р. Гром'яка, О. Камінчук, Д. Наливайка, Е. Соловей, М. Ткачука. Важливе значення мають сучасні дослідження з історії та теорії модернізму Т. Гундорової, М. Моклиці, В. Моренця, С. Павличко, Я. Поліщука. Безпосередніми історико-літературними й історико-критичними джерелами дисертації, потрібними в концептуальному осмисленні художнього універсуму С. Чарнецького, стали праці В. Будного, І. Денисюка, І. Дзюби, М. Ільницького, Н. Лисенко, В. Ляшкевича, В. Погребенника, Т. Салиги, Л. Сеника, Л. Сироти, В. Соболь та ін. У роботі використано критично-аналітичні розвідки про «Молоду Музу» (в контексті якої насамперед досліджується поетична творчість С. Чарнецького), узагальнено її окремі оцінки Я. Гординського, М. Євшана, М. Ільницького, Б. Рубчака М. Степняка, І. Франка, Б. Якубського; польських науковців В. Ващука, Я. Грицков'яна, А. Матусяк, М. Сивіцького та ін.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше доробок письменника став об'єктом системного літературознавчого дослідження, здійсненого крізь призму мистецько-світоглядних шукань першого тридцятиріччя ХХ століття. У дослідженні простежено еволюцію естетичної свідомості митця упродовж його творчого життя і творчого письма автора в синхронному контексті української літератури цього періоду. Означені нові грані в історико-літературному дискурсі вивчення лірики поета й проаналізовано її домінантні концепти, мотиви, образи, яких досі майже не розглядали або розглядали частково. Здійснено періодизацію творчої діяльності та критичної рецепції письменника. Вперше проаналізовано й залучено до наукового обігу архівні матеріали та спогади доньки поета - Олександри Чарнецької-Кучми (1918-2005), які лягли в основу книги «Меланхолія Степана Чарнецького» (2005).

Практичне значення одержаних результатів. Опрацьований та узагальнений фактологічний матеріал, основні теоретичні положення і висновки можуть бути використані в подальшому вивченні творчості С. Чарнецького та інших поетів «Молодої Музи». Актуальними вони є для створення монографій, навчально-методичних посібників, а також для розроблення спецкурсів, спецсемінарів, університетських лекційних курсів. Практична цінність дисертації визначається залученням до літературознавчої практики раніше не досліджуваних творів С. Чарнецького, невідомих біографічних та архівних матеріалів.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на кафедрі української літератури Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України та кафедрі української літератури ім. М. Возняка Львівського національного університету ім. І. Франка. Основні положення та результати дослідження виголошені у формі доповідей на V Міжнародних Чичерінських читаннях «Проблеми розвитку художньої прози» (Львів, 20-22 жовтня 2004), Всеукраїнській конференції «Художня документалістика як тенденція сучасної прози» (Львів, 3 лютого 2005), Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми історії і теорії української літератури» (Львів, 7-8 червня 2005), Всеукраїнській науковій конференції «Творчість молодомузівців і проблеми українського модернізму. До 125-річчя від дня народження Степана Чарнецького» (Львів, 27 січня 2006), Міжнародній науково-теоретичній конференції «Взаємодія мистецтв у культурі східних слов'ян» (Краків, 19-20 травня 2006), ІУ Всесвітньому форумі українців (Київ, 19 серпня 2006), Міжнародному науковому конґресі «Іван Франко: дух, наука, думка, воля. До 150-річчя від дня народження» (Львів, 27 вересня - 1 жовтня 2006), Міжнародній науковій конференції «Сучасна українська журналістика: вітчизняні реалії та європейський досвід» (Ужгород, 15 - 16 жовтня 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасна українська журналістика: ідейно-концептуальні засади, тенденції, перспективи» (Львів, 18-19 жовтня 2007), Міжнародній науковій конференції «Проблеми інтерпретації творчої спадщини Богдана Лепкого» (Тернопіль, 2-3 листопада 2007).

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку літератури. Загальний обсяг - 217 сторінок, основний текст - 188 сторінок, список використаної літератури - 346 позицій.

чарнецький поетичний валленрод творчість

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність роботи, показано її зв'язок із науковими темами установи, в якій написана дисертація, окреслено мету та завдання дослідження, визначено її предмет, об'єкт та методологію, з'ясовано наукову новизну дисертації та її практичне значення, окреслено часові рамки дослідження, подано відомості про апробацію основних положень студії.

У першому розділі, що складається з двох частин, «Проблеми дослідження життєпису і художньо-публіцистичної спадщини С. Чарнецького» окреслено літературознавче тло досліджень творчості Степана Чарнецького, розглянуто невідомі сторінки його життєвого шляху.

У підрозділі 1.1. «Творчість письменника в рецепції літературної критики» показано різновекторні тенденції у сприйнятті художнього письма С. Чарнецького. Зосереджено увагу насамперед на судженнях авторів статтей, рецензій, які стосуються його поезії, бо публіцистично-прозова спадщина письменника «післямузівського» періоду майже цілком випала з поля зору критики.

Рецепція поета-молодомузівця прочитується (або не прочитується) у загальній оцінці «Молодої Музи». У підрозділі подано періодизацію цього дискурсу, починаючи з відгуків сучасників, зумовлених виходом у світ першої поетичної збірки С. Чарнецького 1908 р. Наступні етапи: думка радянської критики 20-30-х років ХХ ст. (Д. Рудик, Б. Якубський,

М. Степняк); галицький дискурс 30-х (зокрема, молодомузівці про себе: П. Карманський, М. Рудницький); діаспорна критика (Б. Рубчак), польських дослідників (Я. Грицков'ян, М. Сивіцький); передмова П. Ящука до «Вибраного» С. Чарнецького (1959); погляд сучасних дослідників (М. Ільницький, В. Ляшкевич, В. Погребенник, С. Павличко, Т. Гундорова, Я. Поліщук, В. Моренець, М. Моклиця).

Привертають увагу поетичні антології молодомузівців, упорядники яких намагалися віддати належне кожному помітному представникові «Молодої Музи». Найбільш цікавою є передмова Б. Якубського до антології «Галицько-буковинська поезія ХХ віку» (1930), де високо оцінено щирість і ліризм інтимної лірики С. Чарнецького. Критик, зокрема, визначивши, що молодомузівці звернули з «правдивого шляху», накресленого І. Франком, започатковує дискурс-протиставлення «Франко - молодомузівці», так само, як і тенденцію своєрідної градації талантів, якою користується не одне покоління критиків, коли С. Чарнецький зазвичай йде в переліку молодомузівців четвертим.

Окремим етапом дослідження творчості С. Чарнецького став вихід «Вибраного» з передмовою П. Ящука 1959 р. Автор оглядає спадщину С. Чарнецького з позицій радянського літературознавства, яке ігнорувало естетичні пошуки молодомузівців. Так само не прочитує поезії С. Чарнецького крізь призму модерністської естетики й автор новішої розвідки про його творчість - В. Качкан (2005).

Засадничою є антологія «Розсипані перли. Поети «Молодої Музи» (1991), що її упорядкував М. Ільницький і яка стала своєрідною реабілітацією молодомузівців. Учений віддає належне С. Чарнецькому - тонкому лірикові, майстрові пейзажної поезії, настрої якої перекликаються з мотивами «Кримських сонетів» А. Міцкевича.

Якісно новим етапом у процесі розуміння раннього українського модернізму стало дослідження В. Моренця, де автор, зокрема, пробує відповісти на запитання: чому те, що якраз найменше асоціюється з ранньою модерністською мовно-стильовою парадигмою (чимало віршів із книги В. Пачовського «Ладі й Марені терновий огонь мій…», «Чуєш, брате мій…» Б. Лепкого та ін.), стало невід'ємною частиною нашої живої духовної культури? У цьому контексті прочитуються й деякі інтимні поезії С. Чарнецького та його вірш «Іванові», який став народною піснею.

Воєнну лірику поета високо оцінили Б. Якубський, Я. Грицков'ян, М. Ільницький, В. Погребенник.

Творчість С. Чарнецького, яка виходить за межі «Молодої Музи» (насамперед прозова і перекладацька), майже випала з нашої культурної пам'яті. Виняток становлять його театрознавчі студії. Як історик театру «Руської Бесіди», С. Чарнецький присутній у науковому обігу. У монографії «Львівський театр товариства «Українська Бесіда» 1915-1924» (2005) О. Боньковська, часто посилаючись на рецензії С. Чарнецького, високо оцінює їх. Сучасники також цінували С. Чарнецького як театрального критика, І. Франко був його однодумцем в оцінюванні галицького театру.

У підрозділі 1.2. «Невідомі сторінки біографії» розглянуто всю посутню інформацію про життя Степана Чарнецького. Дослідження опирається на архівні та опубліковані документи і матеріали, автобіографічні моменти у творах письменника, спогади його сучасників, зокрема дочки, мемуарну літературу, а також праці «літописців» «Молодої Музи» - П. Карманського та М. Рудницького тощо. «Реконструюючи» постать С. Чарнецького, дослідник ставить перед собою питання: Як він жив? Як міг залишатися богемістом, себто людиною, для якої творчість була стилем і суттю всього життя, на тлі непростої, навіть трагічної долі? Скупі біографічні відомості, вміщені у «Вибраному» Степана Чарнецького, вкрай неточні (наприклад, із сина священикового його зробили селянським сином).

Оскільки архів письменника не зберігся, епістолярій письменника розсипаний у фондах різних архівів, зокрема, у фонді І. Франка в Києві, Я. Весоловського - у Львові та інших. На жаль, досі немає повної бібліографії його творів. Цю прогалину якоюсь мірою заповнюють каталоги І. Калиновича (у Львівській НБ НАНУ ім. Стефаника) та І. Сабо (в архіві Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАНУ). У роботі використано також матеріали української та польської періодики Львова, Кракова і Варшави. Це дало змогу визначити початок творчого шляху С. Чарнецького, показати, що він майже одночасно дебютував і як поет, і як автор літературних та театральних рецензій. Вивчення біографії письменника веде до розуміння, чому С. Чарнецький, вихідець з українсько-польської родини, попри виховання у «польщизні» та тісні зв'язки з «Молодою Польщею», вибрав українську долю й українську літературу. Цьому сприяли любов до української народної пісні та вплив на майбутнього письменника товариша його батька - відомого громадського діяча Івана Кивелюка.

У другому розділі «Творча еволюція Степана Чарнецького на тлі мистецько-світоглядних пошуків доби (1900-1930 рр.)», який складається з трьох підрозділів, комплексно проаналізовано і відповідно систематизовано поетичну та прозову спадщину письменника, докладно вивчено та інтепретовано його твори. Простежено мистецьку і світоглядну еволюцію від творів «чистого мистецтва» до лірики громадянського звучання.

У підрозділі 2.1. «У модерністському дискурсі «Молодої Музи»» досліджено поетичну творчість С. Чарнецького у порівняльно-типологічному зіставленні з творчістю інших поетів-молодомузівців, зокрема П. Карманського та Б. Лепкого. Спільність пошуків і спільне середовище не могли не вести до постановки кожним із них однакових художніх проблем, але кожен поет розв'язував їх по-своєму. Тому не можна погодитися з Б.І. Антоничем, який писав, що С. Чарнецький «певний час продовжував лепківську поезію осені та меланхолії [7, с. 114]. «у всіх трьох своїх поетичних збірках, бо це одна з його головних тем, всуціль ориґінальна. Зокрема мотив осені, характериний для символістів, який асоціювався з відчуттям швидкоплинності життя, безнадії, у С. Чарнецького часто висловлювався на півтонах і нюансах, що надавало його поезіям імпресіоністичного забарвлення і філософсько-іронічного звучання.

Досконале знання польської мови і літератури позначилось на інтерпретації певних тем, характерних для «Mіodej Polski» і «Молодої Музи» та, окрім того, спричинилося до появи в його текстах полонізмів, що, ймовірно, було однією з причин їхнього неналежного поцінування. У роботі запропоновано інший підхід до мови письменника: попри її критичний аналіз, все ж таки визнати особливості, чар і мелодику галицького мовного колориту і констатувати це як належну прикмету текстів С. Чарнецького, а не як хибу. У його поезії домінує ліризм, художній синтез модерного письма із фольклорною символікою, з особливостями національного світобачення.

Молодомузівці зазнали впливу Івана Франка, насамперед у царині інтимної лірики, бо саме тут, на противагу суспільно заангажованій літературі з її декларативністю, відкривалося поле їхнього спільного творчого пошуку. В літературознавстві усталилася не зовсім слушна думка, що І. Франко був нещадним критиком молодомузівців. У дисертації наголошено на тому, що їх єднало. С. Чарнецький створив цикл інтимної лірики «До Неї», аналіз якої дає підстави говорити про вплив Франкової любовної ліри. Розглянуто близькість ліричних віршів поетів до народної любовної пісні, символіка якої привертала їхню увагу.

У підрозділі 2.2 «Екзистенційні мотиви воєнної лірики С. Чарнецького» розглянуто нову сторінку у творчості С. Чарнецького - воєнну, т.зв. жовнірську лірику, представлену циклом «З днів бурі» (увійшов до другої збірки «В годині задуми» (1917) та третьої - «Сумні ідем» (1920)). На перший погляд, вона несподівана в палітрі поета-модерніста. Однак саме тут проходить головна лінія еволюції: «меланхолік» С. Чарнецький, виходець із польської літературно-мистецької богеми, підо впливом Першої світової війни та українських національно-визвольних змагань, стає свідомим українцем, поетом з виразним громадянським голосом. Таку мистецько-світоглядну еволюцію пройшли всі молодомузівці, вчорашні апологети краси та чистого мистецтва. Цього вимагала українська дійсність: у бездержавній країні поет не може бути вільним від суспільства, а молодомузівська естетика якраз таку свободу декларувала…

Як показує аналіз віршів на тему війни, Степан Чарнецький залишився ліриком з інтимним, камерним тоном. Це особливо видно в порівнянні з воєнною поезією Б. Лепкого, в якій звучать закличні, пафосні ноти. Вірші С. Чарнецького пахнуть свіжою… ні, не кров'ю, а «ржою утоми», смутку, і не чути в них гуку гармат, лиш «часом бездомний вітер-волокита задзвонить в шиби» загубленого в полях шпиталю. Бачимо тут один з улюблених образів С. Чарнецького - «ржа», який переходить сюди з його імпресіоністичних малюнків осені. У новому контексті «ржа утоми» - образ, який, як і шпиталь, доростає до метафори, дуже промовистий. В уяві постає смертельно втомлений солдат, пригнічений невідомістю. Співчуття автора поширюється і на ворожого вояка, рядового війни, який найменше асоціюється з образом загарбника, окупанта, радше - з жертвою. Чарнецький змальовує образи беззбройних солдатів; зброя існує десь поряд і діє самостійно, як сатанинська абстрагована дійсність. Людина на війні - найпереконливіший і найталановитіший образ, який створив С. Чарнецький. Спостереження з Першої світової війни - світовідчуття романтика, співчуття її рядовим жертвам і героям та співпереживання очевидця і співучасника.

У дисертації жовнірську лірику С. Чарнецького з останніх двох збірок розглянуто як прикінцевий етап його модерністського дискурсу і водночас як вершину поетичної майстерності.

Жовнірська лірика тісно вростає в пласт стрілецької творчості, в яку влилися майже всі молодомузівці. У цьому контексті розглянуто пісню-гімн «Ой у лузі червона калина…» й зроблено спробу обґрунтувати авторство С. Чарнецького, яке окремі дослідники поставили під сумнів.

У підрозділі 2.3. «Жанрово-стильова своєрідність «нарисів і заміток з дороги життя» об'єктом аналізу є публіцистично-прозові твори, які увійшли до книжок «Дикий виноград. Нариси й замітки з дороги життя» (1921) та «Квіти й бодяче. Нариси й замітки з дороги життя» (1922), що вийшли під псевдонімом «Тиберій Горобець». Показано жанрову еволюцію письменника: від фейлетону до новели на творах так званої «арештантської» тематики, які представлені, зокрема, фейлетоном («Мої юридичні міркування»), фейлетоном з ознаками гуморески («З дому неволі») та новелою («Згадка»).

Книжки С. Чарнецького, окрім фейлетонів, містять весь жанровий спектр малої прози: від етюду, спогаду, образка - до поезії в прозі й до новели. Письменник означив їх однаковим підзаголовком «Нариси й замітки з дороги життя», бо це справді його спостереження, де є філософські роздуми та узагальнення. У фейлетоні (філософському роздумі) «Товпа і милосердя» цілком по-сучасному трактується проблема особистості й натовпу, перегукуючись з думками Хосе Ортеги-і-Гассета (есе «Бунт мас»).

«Нариси й замітки…» містять чимало цінного автобіографічного матеріалу; вони довірливі, особистісні, з прикметами стилю автора - іронією, самоіронією, співчуттям до ліричного адресата. Тому, очевидно, годі їх відносити лише до публіцистики. Фейлетони характерні легким «світським» тоном, гумором та іронією, інтелектуальними асоціаціями.

С. Чарнецький - майстер діалогу. На прикладі твору «Казка листопадової ночі» показано, як письменник за допомогою одного лишень діалогу, не вдаючись до окреслення характерів, створює психологічну новелу. Внутрішню напругу персонажів підсилює завивання вітру за вікном темної селянської хати, в якому вчувається людське «Рятуйте!» Вітер виконує тут функцію сокола - себто лейтмотивної деталі, метафори в сюжеті. Кількома штрихами письменник створює настрій туги і неспокою. Використання активного пейзажу характерне і для новели-притчі «Забута свята», аналіз якої засвідчує, що автор цікавий прозаїк-модерніст.

У третьому розділі «Степан Чарнецький у координатах українсько-польських літературних взаємодій» проаналізовано його переклад поеми А. Міцкевича «Конрад Валленрод», розглянуто творчі й естетичні перегуки С. Чарнецького та польського письменника Г. Збєжховського.

У підрозділі 3.1. «Маловідомий переклад «Конрада Валленрода» А. Міцкевича» стверджується, що це перший повний переклад цієї поеми українською мовою. Розглянуто його критичну рецепцію. На жаль, переклад С. Чарнецького не здобувся на високу оцінку деяких критиків, з чим не варто цілком погоджуватись. Аналізуючи вдалі знахідки перекладача, можна визнати його успішне намагання знайти українські відповідники не тільки в слові, але й в образі, метафорі. Проте доводиться визнати, що порушення ритмомелодики, надмір у мові полонізмів не сприяли якості перекладу. Проаналізовано припущення критика, який підписався криптонімом Вв (за О. Деєм - В. Сімович), що тлумачення поеми зроблено поспіхом і не з літературних причин. На нашу думку, переклад все ж цікавий для істориків літератури та перекладознавців, навіть з уваги на те, що є доказом активної творчої праці поета на україно-польській культурній ниві.

У підрозділі 3.2. «Музівська» богема: Степан Чарнецький і Генрик Збєжховський» в центрі уваги дослідника - різні творчі особистості: меланхолік С. Чарнецький і найпопулярніший поет легкої лірики, «молодополяк» Г. Збєжховський. Їх поєднували спільні засади модерністської естетики та довголітня дружба. Вишукано-грайливої еротики Г. Збєжховського нема в поезії С. Чарнецького. Ця тема в нього звучить з романтичними переживаннями або ж - іронічно (як у поезії «О, не кленись!»). Порівняння творчості обох поетів допомогло не тільки виразніше побачити своєрідність кожного, знайти їх перегуки, а й глянути на С. Чарнецького як на потенційного автора пісень-шлягерів. Розглядаємо також «кав'ярняну культуру» як частину «музівської» естетики.

У четвертому розділі «Літературно-мистецьке життя Галичини в оцінці С. Чарнецького» об'єктом аналізу є літературно-критична і дослідницька діяльність письменника.

У підрозділі 4.1. «Історик театру «Руської Бесіди» вперше показано маловідомі сторінки творчих взаємин двох істориків галицького театру - С. Чарнецького та І. Франка, зокрема залучено листи С. Чарнецького до Івана Франка, вперше опубліковані авторкою дисертації. Найголовніша праця С. Чарнецького - «Нарис історії українського театру в Галичині» є не тільки джерелом інформації про театр, зокрема - галицьку театральну публіку як один з елементів загальної культури. У «Нарисі…» автор зосереджує увагу на самовідданій праці акторів, складає своєрідний мартиролог жерців сцени, що споріднює історичне дослідження з елегійними спогадами, які С. Чарнецький друкував на сторінках часописів. «Нарис…» є розвідкою з вкрапленнями мемуаристики Фактологічний матеріал подано від першої особи, у легкому, подекуди іронічному тоні, особливо коли йдеться про події, безпосереднім учасником яких був автор - режисер і художній керівник театру «Руської Бесіди» 1913-1914 р. Манера ж письма «Нарису…» - есеїстична.

Захоплення письменника театром проймає усі жанри його літературної творчості, насамперед поезію. Прикметний з цього погляду вірш «Ой не ходи, Грицю» - на мотив драми М. Старицького, яка роками не сходила зі сцени «руського» театру і яку С. Чарнецький не раз рецензував. У поезіях з циклу «З життя і сцени», що увійшли до другої збірка «В годині задуми» (1917), філософське порівняння реальних і сценічних драм підсилюється гіркою авторською іронією. У поезії «Tosca» - образ байдужого й жорстокого натовпу увиразнюється за допомогою порівняння: Вґється юрба, немов хребет гадюки. А такий образ акторів мандрівного театру, як «нещасні діти Шоми» перейшов з поезії в розвідку про театр.

У підрозділі 4.2. «На сторінках галицьких часописів: культурологічні акценти» проаналізовано публікації у галицьких часописах різних років, зокрема в «Молодій Україні» (1902), навколо якої гуртувалися майбутні молодомузівці. У рецензії на ранні оповідання Б. Лепкого («Зломані крила», «Стріча», «Аванд», «Починок») С. Чарнецький перший відзначив символістську природу творчості письменника, підкріпивши свою думку авторитетною думкою польського письменника С. Пшибишевського. У цьому ж часописі була опублікована рецензія С. Чарнецького на збірку Лесі Українки «Відгуки». Критик високо оцінив «Одержиму» та «Єврейські мелодії»: «Мало хто у нашій літературі вмів так вірно, як Леся, вдарити в понуро сумний жалібний тон гебрейської мелодії, і є велика схожість між думами української поетки, а сумною піснею вибраного народа». Тут виявлено глибоке відчуття поетичного дару Лесі Українки.

Остання плідна творча сторінка С. Чарнецького (1934-1937) пов'язана з літературно-мистецьким часописом «Назустріч», який редагував М. Рудницький. На шпальтах часопису митець, зокрема, обсервував розвиток театрального мистецтва. Прикметно, що саме

С. Чарнецький привітав «нового поета» в особі С. Гординського у відгуку-рецензії на його книжку «Барви і лінії», де, крім власних оцінок і цікавих узагальнень, широко цитує поезію, в якій є «музика Бодлєра і Варлена». Отже, С. Чарнецькому-рецензентові властивий літературний смак і відчуття нового.

Ще одне амплуа письменника - жанр спогаду: елегійні «пожовклі листки» розгорнутих некрологів, присвячених митцям. За точністю характеристики героя вони близькі до літературних портретів. У роботі проаналізовано такий спогад «З пожовклих листків», присвячений композиторові Денису Січинському, де автор використовує листа композитора до свого приятеля, що є яскравою ілюстрацією життя бідного галицького митця.

У висновках наголошено, що творчість С. Чарнецького - самобутнє художнє явище в історії української літератури. Талант митця розвивався в контексті літературних тенденцій ХХ століття. Визначальними серед них були пошуки «Молодою Музою» нового модерного письма, для якого характерні екзистенційні мотиви лірики, особлива розкутість ліричного «я», образність, метафоричність, оновлення ліричного тексту.

Молодомузівська естетика формувалася завдяки двом основним чинникам: це впливи західноєвропейських модерністських течій, насамперед «Молодої «Польщі», коли «Молода Муза» виступала певним транслятором новітніх ідей на рідні терени. Другий чинник, що дав могутній поштовх до розвитку національної інтимної лірики, - вплив ліричної драми «Зів'яле листя» Івана Франка. Спільним первісним мотивом ліричної поезії І. Франка та С. Чарнецького було нещасливе кохання. Шістнадцять любовних віршів С. Чарнецького з циклу «До Неї» становлять найбільшу цінність у дебютній збірці «В годині сумерку» (1908). Поряд з пейзажною лірикою майстра тонких імпресіоністичних малюнків, ці поезії яскраво вирізняються на тлі інших творів у його першій збірці, де відчутний вплив польських поетів.

Екзистенційні мотиви, що з'явилися в поезії С. Чарнецького підо впливом Першої світової війни, підносять його «жовнірську» лірику понад масив усього творчого набутку поета. В центрі уваги - людина як жертва світового катаклізму (модерністське індивідуальне «я» переакцентовується в загальнолюдське «Я», «Людина»). Такі поезії, як «Іванові», «І тебе мені жаль…», «З полону» можна розглядати як здобуток світової лірики на тему війни. С. Чарнецький - камерний, інтимний поет - уникав патріотичної й геройської риторики, тому його вірші про війну - це сприйняття мирною людиною безглуздої людиновбивчої бойні, що особливо вражає. Поєднання традиційного письма із символістською поетикою дає підстави не виривати воєнної лірики С. Чарнецького з контексту його модерністських пошуків і водночас розглядати її як новаторську стосовно попередньої творчості.

С. Чарнецький витворив індивідуальну поетичну мову, сповнену чаром і шармом місцевої говірки, що, можливо, вимагає підготованого читача. Така мова, характеризуючи авторський стиль, водночас є ілюстрацією доби і становить інтерес і для лінгвістів, зокрема істориків мови.

Письменник походив з українсько-польської родини й одержав польське виховання і освіту. Його український життєвий вибір був свідомий, сформований підо впливом народних пісень, українського середовища. Для відтворення життєпису чимало дали спогади його доньки, які записала авторка дисертації. Вони допомогли спростувати деякі перекручення його біографії, виправити неточності, встановити, що С. Чарнецький сам продав свій архів. Спогади також додали кілька штрихів до характеристики інших молодомузівців.

Талановитий і популярний фейлетоніст міжвоєнної Галичини, С. Чарнецький створив своєрідну «інтимну» журналістику. Його публікаціям на шпальтах газет, особливо відповідям читачам, властиві довірливий тон, співчуття, іронія і самоіронія. За винятком кількох актуальних політичних фейлетонів, які нині не прочитуються без знання тогочасного контексту, ці речі, без сумніву, варті уваги наших сучасників. Прозові твори С. Чарнецького цікаві не тільки з мистецького боку, а й як джерело інформації про епоху та особистості. Оцінки окремих явищ літературно-мистецького життя Галичини співзвучні із сучасними поглядами. Адже письменник був наділений талантом уважного, дотепного і водночас співчутливого спостерігача.

Аналіз «Казки листопадової ночі» засвідчує С. Чарнецького як майстра психологічної новели, а новела-притча «Забута свята» є цікавим зразком модерністської.

Захоплення письменника театром проникло в усі жанри його літературної палітри, насамперед поезію, і дає підстави прочитувати його в контексті мистецького стилю того часу - сецесії, що демонструє синтез мистецтв - тут - поетичного й театрального.

Завдяки С. Чарнецькому як історикові театру збереглися цінні сторінки історії нашої культури, неповторна атмосфера театрального життя Галичини другої половини ХІХ - початку ХХ ст., імена та постаті акторів тодішньої сцени.

Багатогранна й колоритна постать С. Чарнецького, його творчість дають вдячний ґрунт для інтерпретацій. Яскравий тип західноєвропейського богеміста, він переносив цей стиль, манеру поведінки і мислення у «Молоду Музу». На основі богемної культури творилися контакти молодомузівців і молодополяків, про що свідчать творчі стосунки українського поета та Г. Збєжховського - останнього представника молодопольської богеми. «Кав'ярняна культура», згадані традиції «музівської» богеми формували особливий тип митця-інтеліґента, дистанційованого від побуту та щоденних потреб суспільства, і відбивалися у його творчості.

Размещено на Allbest.ru