Літературна історія літописних оповідань про хрещення Русі (ХІ-ХVІІІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Літературна історія літописних оповідань про хрещення Русі (ХІ-ХVІІІ ст.)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Перед сучасною українською медієвістикою повсякчасно стоїть проблема дослідження літературної спадщини Київської Русі, зокрема літописної традиції, котра, починаючи від «Повісті минулих літ», спиралася не лише на певну ідеологічну, політичну основу, обслуговуючи інтереси передусім державної і церковної еліти, а й культивувала естетичні засади словесного мистецтва свого часу, зокрема візантійську естетику через запозичений хронографічний, агіографічний, дидактичний канони, а також переймала автохтонну образність уснопоетичних жанрів.

Літературний канон оповідей про хрещення Русі був сформований ще в «Повісті минулих літ» (далі ПМЛ). Саме він ліг в основу подальших літературних обробок у давній історіографічній та агіографічній традиції українською, польською, російською мовами. Літописні оповіді складаються із переказів про мандрівку на Русь апостола Андрія Первозванного, про хрещення княгині Ольги в Константинополі, про вибір віри князем Володимиром, хрещення його та киян. Вони й стали підгрунтям для пізніших інтерпретацій давніх подій і постатей у нових історичних умовах і суспільно-політичних ситуаціях.

Проблема тих інтерпретацій привернула увагу дослідників ще у ХVІІІ ст. (М. Карамзін). Пізніше вивчався здебільшого історичний зміст і контекст старокиївських оповідей (М. Костомаров, О. Соболевський, О. Шахматов, І. Франко, І. Огієнко). Новочасні вчені (Б. Рибаков, Д. Лихачов, О. Кузьмін, М. Мур'янов, М. Брайчевський, С. Крамар, А. Великий, О. Рапов та ін.) вдавалися до текстуального аналізу літописних оповідей, але переважно здійснювали це з метою з'ясування особливостей тлумачення давніх подій, які мали важливе значення для духовної історії східнослов'янських етносів. Контури літературної історії оповідей про хрещення Русі лише окреслено у працях Д. Абрамовича, Г. Павленко, О. Барана. Донедавна обережність у розробці цієї теми була зумовлена певною ідеологічною упередженістю, продиктованою офіційною радянською доктриною.

Отож, відтепер набуває актуальності: а) ретельніше дослідження витоків оповідей про хрещення Русі і вивчення їх подальших трансформацій в українській літературі ХІ-ХVІІІ ст.; б) зосередження на особливостях літературної обробки літописних оповідань у різних за жанром творах, які з'явилися і функціонували у відмінних культурно-художніх епохах. Розв'язання цих двох питань дасть можливість із більшою достовірністю та упевненістю говорити про розвиток традицій у давній українській літературі, про специфіку художньої творчості давнього часу, про естетичні орієнтири письменників, про взаємодію літературних жанрів, про зв'язок давнього українського письменства з іншими літературами.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у відділі давньої української літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України у межах теми НДР «Академічна історія української літератури», №РК 01010002081. Тема затверджена на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (протокол №2 від 15 червня 2000 року).

Мета дисертації полягає у науковому аналізі інтерпретацій та літературних обробок літописних оповідей про християнізацію Русі в українській літературі ХІ-ХVІІІ ст. Для реалізації мети поставлені такі завдання:

· здійснити текстологічний аналіз літописних оповідей про апостола Андрія, хрещення Ольги, прийняття християнства Володимиром і хрещення киян;

· виділити літературний аспект в історії хрещення Русі та формування літописного канону оповідей про цю подію;

· виявити стильові особливості досліджуваних оповідей у давньоукраїнських літописах, кройніках, синопсисах та житіях;

· простежити контактно-генетичні зв'язки давньоукраїнського письменства із сусідніми літературами (польською, російською), де також оброблялися оповіді про хрещенні Русі;

· з'ясувати прояви літописної традиції старокиївського періоду в українській літературі епохи Бароко;

· означити літературну обробку легенд про хрещення Русі як творчу перспективу.

Об'єктом дослідження є: історіографічна та житійна проза України від часів Київської Русі до кінця ХVІІІ століття, українська історична драма ХVІІІ ст., а також польська та російська історіографічна проза ХV-ХVІІІ ст.

Предмет дослідження - оповіді про хрещення Ольги та хрещення Русі Володимиром в українських літописах, кройніках, синопсисах, житіях та історичній драмі ХVІІІ ст.

Теоретико-методологічною основою роботи є праці вітчизняних та зарубіжних учених медієвістів, істориків української та зарубіжної літератури, фахівців із фольклористики, теорії літератури, філософії і релігієзнавства ХІХ-ХХІ століть: М. Максимовича, І. Франка, М. Грушевського, О. Соболевського, О. Шахматова, Д. Чижевського, М. Гальковського, Д. Лихачова, О. Мишанича, І. Огієнка, В. Крекотня, М. Брайчевського, О. Рапова, А. Рогова, Б. Рибакова, О. Кузьміна, Н. Щавельової, Ю.Ісіченка, М. Сулими, І. Данилевського, О. Александрова, В. Шевчука, П.Білоуса, В. Горського та інших.

У роботі використано принципи конкретно-історичного підходу до аналізу літературних та історико-літературних джерел. Для інтерпретації літописних, житійних текстів та драми застосовуються герменевтичний, історико-функціональний, порівняльно-типологічний та порівняльно-історичний методи дослідження.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній уперше в українському літературознавстві проаналізовано літературну історію літописних оповідей про хрещення Русі в давньоукраїнській історіографічній, агіографічній прозі та історичній драмі, а також у деяких творах польської та російської давньої хронографії; на сучасній теоретичній основі літературних обробок визначено особливості ідейно-художніх трансформацій літописних оповідей у добу Середньовіччя і добу Бароко; систематизовано наукові дані про генезу і наступну інтерпретацію міфів і легенд про хрещення Русі; окреслено літературний канон оповідей про хрещення Русі; здійснено порівняльний аналіз цих оповідей, вміщених у різних літературних джерелах давнього часу; доведено, що літописні оповіді про хрещення Русі мають не лише ідеологічний зміст, а й відзначаються виразною художньою образністю; запропоновано авторські версії і тлумачення ґенези літописних оповідей про хрещення Русі; з'ясовано впливи традицій старокиївської літератури на прозові та драматичні жанри української літератури Бароко.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні літературної обробки оповідей про хрещення Русі як творчої перспективи та актуалізації проблеми тяглості літературного процесу в Україні ХІ-ХVІІІ ст.

Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що їх можна використати у викладанні історії української літератури, історії культури України, релігієзнавства, у розробці спецкурсів та спецсемінарів у вищій школі, у написанні шкільних та вузівських підручників.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні відділу давньої української літератури Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Її матеріали були представлені на міжнародній науковій конференції «Християнство і слов'янські культури. До 2000-річчя Християнства» (Київ, 17-19.04.2000 р.), на V Міжнародному Конгресі Асоціації Україністів (Чернівці, 26-29.08.2002 р.), на науковій конференції «Українська державність: проблеми історії, права, економіки, мовознавства, філософії, політології та культури» (Миколаїв - Одеса, 26.05.2001 р.), на V Всеукраїнській науково-теоретичній конференції молодих учених (Київ, 18-19.06.2002 р.), на Всеукраїнській науковій конференції «Міф у політиці й літературі» (Миколаїв, 03.04.2003 р.), на VII Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 24-06.06.2004 р.), на VIII Міжнародній конференції молодих учених (Київ, 21-23.06.2005 р.), на Міжнародному симпозіумі «Візуалізація образу дитини в літературі» (Львів, 11-13.04.2007 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано п'ять статей у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, структурованих на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (225 позицій). Загальний обсяг роботи - 187 сторінок. Основний текст складає 172 сторінок.

Основний зміст роботи

християнство літопис синопсис апостол

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, окреслено основні ключові поняття і термінологічну базу, сформульовано мету та завдання роботи, визначено теоретико-методологічну основу, новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослідження. Подано інформацію про апробацію роботи та публікацію основних положень дисертаційної роботи.

У першому розділі дисертації «Структура літописного оповідання про хрещення Русі» викладаються загальні методологічні і теоретико-літературні засади вивчення літературної історії літописних оповідей про ранню християнізацію Києво-Руської землі.

У підрозділі 1.1. «Літопис як літературний текст» акцентується літературність історіографічних пам'яток, зокрема ПМЛ, де чимало сюжетів, зокрема і сюжет про хрещення Русі, являють собою літописні легенди, котрі формувалися за принципом художнього компонування твору: в їх основі лежить певний конкретний історичний факт, що з часом обріс художніми домислами й деталями і поступово трансформувався в образний текст, перетворившись на літературну легенду.

У підрозділі 1.2. «Хрещення Русі: історичний та літературний аспекти» розглядаються історичні передумови прийняття християнства на Русі, суспільно-політичне тривання процесу ранньої християнізації та наслідки цього процесу для релігійного і, загалом, культурного життя на руських землях. Показано на конкретних прикладах, як ця епохальна подія в історичному бутті Русі вперше була відображена у писемних пам'ятках («Слово про Закон та Благодать» Іларіона, «Пам'ять і похвала князю Володимиру» Іакова Мниха, «Звичайне житіє Володимира», «Житіє Володимира особливого складу», «Проложне житіє» і, нарешті, ПМЛ). Як видно з писемних джерел, завданням руських авторів було возвеличити Володимира як першохрестителя. «Корсунська легенда» була спеціально скомпонована із уснопоетичних та книжних джерел, що породило певні суперечності та розбіжності у трактуванні давніх подій.

У підрозділі 1.3. «Формування літописного канону оповіді про хрещення Русі» характеризується принцип складання тексту ПМЛ загалом та оповідей про хрещення Русі зокрема. Тут дисертант спирається на ґрунтовні дослідження М. Костомарова, М. Грушевського, І. Франка, О. Шахматова, Л. Махновця і доходить висновку, що означені літописні оповіді становлять собою «цикл оповідок», об'єднаних одним стратегічним задумом і однією темою, хоч ті оповідки розосереджені у різних місцях літопису - згідно із хронологічним принципом літописного викладу матеріалу. Є всі підстави стверджувати, що саме у ПМЛ остаточно сформувався літописний канон легенди про хрещення Русі, але цей процес відбувався поступово і різними шляхами. У дисертації простежено, як формувалася оповідка про мандрівку апостола Андрія на Русь, про хрещення Аскольда і Діра, про просвітницьку діяльність Кирила і Мефодія, про договір Ігоря із Візантією, про хрещення княгині Ольги, князя Володимира та мешканців Києва. Дисертант доводить, що цикл оповідей про ранню християнізацію Русі сформувався із усних та книжних джерел. Літописці зважено відбирали матеріал для того, щоб провести крізь свій твір християнську ідею, часом не дбаючи про правдивість, достовірність, історичність зображення, працюючи як письменники, редактори, упорядники, цензори, просіюючи крізь сито релігійної пильності розрізнені відомості.

У підрозділі 1.4. «Літературна обробка літописних легенд як творча перспектива» відзначено, що літописні оповіді про хрещення Русі - у тому вигляді, як вони сформувалися у ПМЛ - включають у себе певні мотиви, міфологізовані образи. Таке розуміння літописних оповідей спонукає розглядати їх як своєрідний літературний прототип, інваріант, що зазнав літературної обробки у наступні століття розвитку українського письменства у руслі літописної та агіографічної традиції, а також породив певні ремінісценції у сусідніх літературах - польській та російській. Відтак це визначає методологічний підхід до специфіки таких інтерпретацій, що спирається на теорію літературних трансформацій, обґрунтовану сучасним українським літературознавцем А. Нямцу, яка полягає у «здійсненні» системної сукупності інтегральних ознак, найважливішими з яких є: широта інтерпретаційного діапазону, потенційна багатозначність семантики традиційної структури, органічне поєднання національного та універсального об'єктів, упізнаваність фабули, семантична рухливість.

У підрозділі 1.5. «Основні мотиви та образи оповідання про хрещення Русі» розглянуто оповіді про мандрівку апостола Андрія Первозванного на київські гори, хрещення Ольги, вибір віри князем Володимиром (ця оповідка розпадається на низку дрібніших мотивів), хрещення киян, заходи Володимира щодо розповсюдження віри Христової. Тут виділяються структурні фрагменти, які можна охарактеризувати за жанровими прикметами легенди (у її середньовічному значенні), переказу (історичного, місцевого, топонімічного, міфологічного).

Другий розділ «Старокиївські літописні легенди про Андрія Первозванного та хрещення Ольги в українській історичній літературі XII-XVIII ст.»

У підрозділі 2.1. «Літературна трансформація легенди про подорож апостола Андрія» розглядається ґенеза старокиївської легенди про апостола Андрія Первозванного в українській літературі XII-XVIII століть і визначаються можливі джерела переказу цього тексту в польських історичних творах Яна Длугоша та Матвія Стрийковського.

Запозичивши грецьку оповідь про проповідування апостолом Андрієм у Скіфії, старокиївській літописне оповідання про апостола Андрія проходить через усю давньоукраїнську літературу - від Несторового літопису через польську історіографію до «Історії русів». Цей сюжет залишив слід як у літописній та агіографічній прозі, так і у драматургії та поезії. Враховуючи певну нарочитість у Несторовому описі факту апостольської проповіді на слов'янських землях, можна припустити, що прототипом тексту про апостола Андрія міг бути якийсь грецький апокрифічний твір, адже перші сліди легенди про Первозванного зустрічаються в листах візантійського імператора Михайла VII Дуки до переяславського князя Всеволода Ярославича (1073-1074 рр.). На думку дисертанта, інтерполяція легенди про апостола Андрія у старокиївський літопис ХІІ ст. була ідеологічно виправдана і носила антивізантійський та антиволодимиро-суздальський характер. Літописець наголошує на тому, що «Андрaю оучащю в Синопіи, пришедшю… в Корсунь…». Зроблено акцент на місті, де через тисячоліття став християнином князь Володимир. Центральним у легенді є фрагмент про встановлення хреста апостолом на горах Дніпровських і пророцтво щодо появи там міста великого і «цaркви мьногы».

У XVI ст. текст легенди суттєво доповнюється. Це стосується «Степенної книги» Макарівської редакції, до якої зверталися як російські, так і українські письменники наступних поколінь. Як влучно запримітив Іван Огієнко, літописне оповідання про апостола Андрія не подобалося московцям, тож і «зредаговано» його було з додаванням благословення місця, де пізніше постав Новгород, та пророцтва щодо появи там града великого та церков багатьох.

Легенда про апостола Андрія була художньо інтерпретована у «Палинодії» Захарії Копистенського (1621 р.), Густинському літописі (1670 р.) та «Синопсисі» Пантелеймона Кохановського (1674 р.). Автор «Синопсиса» подає і вказівку на агіографічне джерело легенди («о чом в Житіи єго широчає»). Оминає він, ідучи за московською традицією, фрагмент про слов'янські лазні. Крім того, в руслі барокової естетики, Пантелеймон Кохановський посилається і на авторитет Стрийковського щодо пророцтва апостола Андрія про зведення міста на горах, де апостол поставив хрест. Оминається у «Синопсисі» і згадка про Андрієвого брата - Петра, що може бути пов'язаним із прихованою полемікою старокиївського автора з Римом стосовно його претензій на першість у Вселенській церкві. Натомість Захарія Копистенський декілька разів наголошує, що апостол Андрій «зарівно з Петром» пропагує віру Христову. У «Палинодії», як пізніше і в Густинському літописі, беззастережно підкреслено хрещення русів апостолом Андрієм.

В «Історії русів» оповідь про Андрія Первозванного вміщено після повідомлення про хрещення Русі Володимиром. Зазначивши, що Володимирове хрещення було третім, як вважається у літописах слов'янських, автор «Історії русів» першим хрещенням називає «введене за днів Апостольських, благовістям Апостола Андрія Первозванного».

Потрапляє сюжет про Андрія Первозванного і в українську шкільну драму, зокрема, у трагедокомедію «Владимир» Феофана Прокоповича (1705 р.). У хорі апостола Андрія з янголами, автор, ідучи за «Синопсисом» у змалюванні хрещення Русі, воліє возвеличувати сучасних йому героїв, у тім числі й Івана Мазепу, якому покровительствує святий Андрій. Апостол Андрій називає у драмі Київ «любимим» містом, згадуючи своє пророцтво, минуле і теперішнє міста. Автор використовує характерні для української барокової поетики прийоми, говорячи про виведення Києва із-під «тьми» язичництва: «Темным бяше подчинєн, бяше зіло черний. / Се ціло тя просвіти світ он невечерний!» Розширено інтерпретує Феофан Прокопович і пророцтва щодо розбудови у християнському місті Києві храмів і монастирів. Зокрема, згадує Києво-Печерський монастир і благочестя убогих ченців. Загалом думки автора обертаються довкола християнських пам'яток Києва, які створюють ту красу, що заповів його місту апостол Андрій. Феофан Прокопович, ідучи за законами барокової поетики, урівнює просвітительські діяння рівноапостольного князя Володимира і діяння кавалера ордена Андрія Первозванного гетьмана Івана Мазепи - все це покликане засвідчити спадкоємність традицій українського письменства з часів Київської Русі до другої половини XVIII ст.

У підрозділі 2.2. «Легенда про хрещення княгині Ольги в літературних обробках» показано еволюцію образу Ольги у літературній оповіді. Відзначено, що розповідь про Ольжину помсту древлянам у дещо скороченому вигляді потрапила до «Записок про Московію» Сигізмунда Герберштейна, у «Польську історію» Яна Длугоша та до «Кройніки» Матвія Стрийковського. У польській історіографії XVI ст. жорстокість, хитрість і підступність Ольги акцентуються задля більшого ефекту при протиставленні язичництва і християнства у наступних фрагментах оповіді про київську княгиню.

Легендовий матеріал про хрещення Ольги у Царгороді Костянтином Багрянородним потрапив у літопис із патріотичних міркувань, адже йшлося про ототожнення авторитету Ольги-Олени та авторитету грецької святої - матері імператора Олени; літописці не забували й про її сина - рівноапостольного Костянтина Великого: у такий спосіб вони готували ґрунт для канонізації руської княгині.

Зазначено, що Нестор, описуючи поїздку Ольги до Константинополя, показує шлях її духовних пошуків, пошуків істинного Бога і божественної мудрості. Літописець порівнює княгиню із царицею ефіопською, яка «слышати хотящи мудрость Соломоню», досягає бажаного. Польські історіографи XVI ст. не оминають в описі хрещення Ольги її стосунків із патріархом і цісарем. Зокрема, Матвій Стрийковський відтворює і духовні бесіди, і настанови патріарха Ользі, і саму послідовність дій княгині у Константинополі за ПМЛ. Крім того, йдучи у руслі барокового стилю, польський автор більше вдається до прикрашання патріархового благословення. У Густинському ж літописі, «Кройніці» Феодосія Сафоновича (1672 р.), «Синопсисі» Пантелеймона Кохановського цей аспект не наголошується. Можливо, для українських православних письменників на той час більше важило, що Ольга мала статус рівноапостольної, предтечі Володимира-хрестителя, а деталі щодо її стану під час хрещення не були актуальними.

Висловлюється думка, що у ПМЛ Ольга змальовувалася насамперед як ідеал феодальної правительки, тому так важило підкреслити її незалежність у стосунках з імператором. А в історіографічній прозі XVII-XVIII ст., як слушно зауважує Г. Павленко, йдеться про мотивацію вчинків із позицій не лише вузько феодальних, а й самодержавних. Інтерпретуючи присвячені Ользі сюжети, давньоукраїнські історіографи тримаються києворуської традиції, але з урахуванням гуманістичної моралі, викладеної Інокентієм Гізелем у його відомій праці «Мир с Богом Человaку» (1669 р.).

Літературні ж оповіді про прийняття Ольгою християнства, зберігаючи головні мотиви про її поїздку до Константинополя, спілкування з імператором, хрещення і повернення до Києва, набувають упродовж XVI-XVIII століть нових смислових відтінків та виражальних засобів, характерних для барокової прози: автори спираються на зразки літератур різних народів і епох, звертаються до «приоздобленого письма», багатого на метафори, на щедру і докладну інформацію.

Третій розділ дисертації «Ґенеза літописних оповідань про введення християнства Володимиром».

Підрозділ 3.1. «Літературна інтерпретація сюжету про вибір віри князем Володимиром» презентує текстологічний аналіз цього сюжету за пам'ятками XI-XVIII ст., починаючи від ПМЛ і закінчуючи агіографічними творами Дмитра Туптала. Цей сюжет передує Корсунській легенді згідно якої Володимир хрестився у Корсуні, де у хрещенні отримав ім'я Василій.

Оповідь про вибір віри Володимиром у ПМЛ бере початок від 986 року, коли приходили болгари магометанської віри і пропонували свою віру. Київський літописець послідовно оповідає про прихід до Києва представників інших монотеїстичних релігій: іудаїзму та християнства. Останню представляли «німці» з Риму та грецький філософ. Цю послідовність зберігають і польські історіографи XV-XVI ст. До того ж Матвій Стрийковський не лише перелічує народи ісламського віросповідання, а й називає деякі країни і міста їх проживання. Можливо, тут за джерело для польського історика були не лише списки ПМЛ, а й «Степенна книга», де є згадка про Рим, Єгипет, Африку та Скіфію. Щоправда, у «Кройніці» Феодосія Сафоновича цей фрагмент скорочено до повідомлення про прихід послів від «…вaры махомєтинской, папєжской, нємєцкой, єрєтицкой и жидовской…». Вочевидь, автор ішов за своєю версією житія Володимира, де також не мовилося про назви народів, які сповідували іслам. Скорочує Феодосій Сафонович і опис недвозначного інтересу Володимира до «блуженія» з «жонами» багатьма, хоча всі інші історіографічні твори - «Густинський літопис», «Синопсис», «Обширний Синопсис Руський» - не забувають нагадувати про жонолюбіє Володимира-язичника.

Коротко передано як у ПМЛ, так і в інших історіографічних та агіографічних творах сюжет про прихід посланців від Риму. Зазначено, що польські історіографи-католики відтворили лише узагальнюючий висновок Володимира: «Яко отци наши сего не прияли суть». Крім того, для Матвія Стрийковського важила не стільки самостійність у виборі віри Володимиром, як невідповідність естетичним смакам русичів ритуальної сторони римської віри.

Дещо ширше ПМЛ розповідає про прихід юдеїв, що можна пояснити традиційним інтересом русичів до сповідників релігії Старого Заповіту, згадавши «Слово про Закон і Благодать» Іларіона, де ідеться про «Старий Заповіт» як про місячне сяйво, а про «Новий Заповіт» - як про сяйво сонячне. Володимиру, пише Нестор, не сподобалися вимоги відмовитися від свинини і робити обрізання, і він дипломатично завершив відмову аргументом, що народ, віра якого не врятувала його на батьківській землі, не може учити інших. Цей епізод збережений як у польських, так і в українських історіографічних творах.

Але найґрунтовніше описано в ПМЛ прихід посланця від греків - філософа. У літописі подано діалог Володимира з філософом та промову останнього. Ця промова належить до поширених у християнському світі сюжетів про хрещення царя-язичника грецьким проповідником.

Літописна модель діалогу Володимира та філософа закріплює у читача відомості про негативне сприйняття київським князем пропозиції від магометан, католиків та юдеїв. Українські та польські історіографи епохи Бароко обмежувалися у трактуванні цього діалогу з ПМЛ лишень повідомленням, що філософ «много поучав Володимира». Промову філософа скорочують польські, а за ними і барокові українські історіографи. Так у «Синопсисі» Пантелеймона Кохановського йдеться про те, що Кирило Гречин бесіду вів, починаючи від створення світу, описуються всі Пророцтва, аж до Втілення Господа нашого Ісуса Христа, хрещення, страсті, розп'яття і воскресіння його із мертвих.

Найбільш докладно у літописі відтворено враження від краси Служби Божої у Константинопольському храмі святої Софії. Їх вразила небачена досі краса храму, вони від захоплення і зачудування не могли визначитися, чи то вони на небі, чи на землі перебували. Це враження літописець підсилює антитезою: грецька віра - солодка, католицька та іслам - гіркі.

Сюжет ПМЛ засвоїла історіографічна традиція наступних віків. Традиційним для українських письменників XVII-XVIII ст. було зображення краси церковних служб за візантійським взірцем як однієї із причин вибору князем Володимиром саме християнської віри. Загалом, традиція змалювання краси храмів та служби в них сягає у давньоукраїнській літературі біблійних витоків, як наприклад, чудовий опис храму Соломонового у «Книзі царств».

Сюжет про вибір віри князем Володимиром цікаво інтерпретував Феофан Прокопович у трагедокомедії «Владимир» (1705 р.). Обравши за джерело «Синопсис» Пантелеймона Кохановського, він до своєї драми увів лише образ філософа, не згадуючи посланців від інших релігій. На відміну від історіографічного джерела, драматург ідею перемоги християнства над язичництвом передає через діалог філософа і поганського жерця Жеривола.

Наступний епізод хрещення Русі - так звана Корсунська легенда, яка передає перипетії хрещення князя Володимира у Корсуні. Вірогідно, що ця легенда була пізніше вставлена у ПМЛ, на що звертали увагу такі видатні вчені, як О. Шахматов, М. Грушевський, О. Соболевський.

У дисертації зазначено, що Корсунської легенди, яка передає перипетії хрещення Володимира, не оминають і польські історіографи XV-XVI ст. Серед них найбільш опоетизував цей фрагмент літопису Матвій Стрийковський. На відміну від своїх попередників - Герберштейна, Длугоша, Мєховського і Бєльського, Стрийковський надав історії про хрещення Володимира більшої експресії, яскравості в бароковому стилі. Привертає увагу в розповіді про Володимирове хрещення вставлена легенда із твору Герберштейна, на якого посилається автор. Йдеться про оповідання, де описується війна рабів (холопів). Щоправда, сам Стрийковський вважає це оповідання домислом і посилається на аналогічні легенди з античної літератури. Літописної традиції XII ст. дотримується і Дмитро Туптало, докладно передавши Корсунську легенду в «Книзі житій святих» (1705 р.).

Як показав текстуальний аналіз давніх пам'яток, в історіографічній прозі XVІІ-XVIII ст. у сюжетах про вибір віри і хрещення Володимира барокові ознаки стають найпомітнішими у змалюванні образів князя Володимира, грецького філософа, в описах церков та звичаїв різних народів, у паралельному використанні як православної християнської канонічної літератури, так і апокрифічної, джерел іноземної, зокрема польської, історіографії. Водночас зберігаються певні традиції літописної та житійної літератури часів Київської Русі.

У підрозділі 3.2. «Падіння Перуна і хрещення киян: літературна обробка літописних легенд у давній прозі» на основі порівняння розповідей про хрещення киян, новгородців та епізодів про поганських богів (за текстами ПМЛ та інших історіографічних й агіографічних джерел) розглядається проблема взаємодії традицій і новаторства у літературі давнього часу.

Звернуто увагу на змалювання у давніх пам'ятках виявів ідолопоклонства, віри в Перуна. Розглянуто ґенезу літописної оповіді про створення князем Володимиром капища поганських богів - у Києві та Новгороді та пізнішого їх знищення.

У пізніші часи сюжет про падіння Перуна і хрещення киян українські історіографи переказують за ПМЛ та за польською історіографією XV-XVI ст. Зауважено, що суттєва відмінність у викладі факту хрещення киян у Длугоша і в руських літописців, де говориться, що Володимир наказує (за Длугошем), щоб усі «нації і народи», які йому підвладні, відмовившись від ідолів, знаменувалися християнською вірою, а хто не вчинить цього, стане ворогом князю, хоча в літописі йшлося про наказ лише усім жителям міста.

Сюжети про ідолів і побиття їх під час хрещення із «Кройніки» Матвія Стрийковського були використані і в Густинському літописі, «Кройніці» Феодосія Сафоновича, «Синопсисі» Пантелеймона Кохановського.

Звернуто увагу на інтерпретацію фрагмента зі «Степенної книги» про знищення ідолів у Новгороді, що є повтором опису подій у Києві. Йдеться про новгородське походження цих текстів, адже у ПМЛ не натрапляємо на сюжет про побиття Перуна у Новгороді. У цій новгородській легенді, вважає дисертант, вчуваються деякі асоціації із пізнішою легендою про Видубичі, яка вміщена у «Кройніці» Феодосія Сафоновича та в «Синопсисі» Пантелеймона Кохановського. Цікаво, що легенда була використана і Дмитром Тупталом.

Щодо фрагменту ПМЛ про віддання дітей у науку з наказу князя Володимира, то в XVII столітті цієї згадки немає ні в «Синопсисі», ні в «Кройніці». Можливо, для авторів-киян, які були високоосвіченими, самі навчалися чи викладали у колегіумі, грамотність була звичною справою, коли йшлося про теологію, філософію і загалом мораль та закон у знатних людей. Дмитро ж Туптало у своїй «Книзі житій святих» цей текст подає за ПМЛ.

У дисертації підкреслено, що барокові історіографи, інтерпретуючи оповідання про хрещення Володимиром Києва та інших міст Русі, додають у своїх творах фрагменти - чи то топонімічні легенди, чи то пояснення якоїсь місцевої традиції, або ж ілюструють певними буденними прикладами житія Володимира та філософські сентенції Святого Письма. При цьому, за бароковою традицією, вони звертаються до джерел як літературних (і православних, і католицьких), так і до народнопоетичних.

Висновки

Проаналізований у дисертаційній роботі матеріал дає підстави зробити такі загальні висновки.

1. Літописні оповіді про хрещення Русі, сформовані у ПМЛ, у наступні віки постійно привертали увагу як українських, так і зарубіжних письменників, котрі бралися висвітлювати християнізацію руських земель або змальовували образи таких історичних постатей, як княгиня Ольга та князь Володимир. При цьому більшість із них зверталася до списків літопису різного часу (протограф не зберігся), іноді з українських списків інформація потрапляла в російські та польські твори або навпаки, проте початковим джерелом літературних обробок усе ж були літописні оповіді, які функціонували у писемній культурі найближчих до Русі-України народів.

2. Основним способом інтерпретації оповідей про хрещення Русі була їх літературна обробка відповідно до ідеологічних, політичних, релігійних, естетично-художніх уподобань авторів або ширше - епохи. Літературна обробка передбачає рецепцію текстів давніх пам'яток (у формі запозичень, компіляцій, ремінісценцій, цитацій тощо) і наступного творчого переформатування тексту, внаслідок чого він вписувався у новий твір - літопис, синопсис, хроніку, житіє, полемічний трактат, драму.

3. Оскільки ці літературні обробки припадають на період функціонування у слов'янських літературах стилю бароко, то, відповідно, нові інтерпретації творилися із «поправкою» на цей стиль. До барокових рис літературних обробок давніх легенд та переказів відносимо: поєднання фольклорних та книжних джерел у наративній частині твору; прямі запозичення-цитати з першоджерел оповідей; синкретизм світського та сакрального (з Біблії, із книг Отців Церкви, з житій, проповідей, повчань) матеріалу; наявність антитез (або їх стилістичне і змістове підсилення) у зображенні подій та окремих історичних осіб (Ольга, Володимир), у протиставленні сакрального і мирського, християнського і поганського, православного і католицького (магометанського, іудейського), праведного і неправедного, доброго і злого - власне, відзначається потяг авторів до контрастів; «плетіння словес», внаслідок чого з'являлася пишнота фраз, велемовність за рахунок збільшення авторських деталей, доповнень, домислів, словесних стилістичних формул у дусі часу; укрупнення плану зображення за рахунок осмислення історичної відстані, спроба діалогу з минулим на підставі сумнівів та недовіри до окремих моментів у літописній версії хрещення Русі; редукція, умовчання окремих деталей з літописної оповіді через відмінну історичну, ідеологічну, естетичну, стилістичну зорієнтованість.

4. Літературна обробка літописних оповідей про хрещення Русі зберігала основні традиційні сюжети, образи, художні та морально-психологічні топоси давнього часу, тому пізніші історіографічні, полемічні, агіографічні, драматичні твори несли у своєму тексті своєрідні літературні архетипи, певним чином оновлені та актуалізовані у творчості письменників доби Бароко. У цьому вбачається шлях і до осмислення проблеми взаємодії традицій і новаторства у літературному процесі давнього часу, проблеми, яка має свою специфіку і може розглядатися в герменевтичному ключі.

5. Явище літературних обробок літописних оповідей про хрещення Русі дає посутній матеріал для твердження про активний взаємозв'язок давньоукраїнських літературних жанрів (літописання, житійна і полемічна проза, драматична й апокрифічна література, «літературна біографія», літературний переказ і легенда, літературна казка). Цей взаємозв'язок був динамічним, розвивався він цілком у руслі барокових художніх пошуків (синтезування, інтеграція, розподібнення, модифікація жанрів), стимулювався розробкою такої «наскрізної» теми, як «хрещення Русі».

6. У дисертації простежено літературну історію літописних оповідей про хрещення Русі на основі писемних пам'яток ХІІ-ХVІІІ ст., проте ця тема матиме перспективу дослідження й після залучення літературно-художнього матеріалу ХІХ-ХХ ст. і з'ясування особливостей інтерпретації давніх сюжетів у контексті нової літератури.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1. Руссова В.М. Корсунська легенда у «Новому Синопсисі» П. Захар'їна / Руссова В.М. // Українська державність: проблеми історії, права, економіки, мовознавства, філософії, політології та культури. Збірник наук. праць. В 2-х томах. -2001. - С. 321-326.

2. Руссова В.М. Жіночі образи в українській міфології / Руссова Владлєна Миколаївна // Наукові праці: Науково-методичний журнал. -2004. - Т. 29. Вип. 16. Філологія. - С. 103-105.

3. Руссова В.М. Корсунська легенда в польській історіографічній прозі XVI ст. / Руссова Владлєна // Літературознавчі обрії. Праці молодих вчених. -2003. - Вип. 4. - С. 107-111.

4. Руссова В.М. Сюжет про Андрія Первозванного в українських літописах / Владлєна Руссова // Літературознавчі обрії. Праці молодих вчених. -2004. - Вип. 6. - С. 15-19.

5. Руссова В.М. Длугошева інтерпретація оповідання про хрещення русичів / Владлєна Руссова // Літературознавчі обрії. Праці молодих вчених. - 2007. - Вип. 11. - С. 105-108.

Размещено на Allbest.ru