Рецепція міфологічних мотивів та образів у поезії російського преромантизму

У філософсько-дидактичних творах поетів, що належали до ордену вільних каменярів (В.Майков, І.Богданович, М.Херасков), міфологема Золотого віку реалізується в парадигмі масонської міфології, набуваючи подоби днів на початку Творіння, позначених миром, братерством, моральною чистотою. На противагу масонським уявленням про прийдешнє “царство Астреї”, поети локалізують Золотий вік у минулому, вбачаючи причину його недосяжності у втраті людством духовних орієнтирів.

В ідилічному просторі російської поезії другої половини XVIII століття (В.Майков, М.Муравйов) міфологема Золотого віку представлена в наступних модифікаціях: 1) патріархальне життя в сільській садибі, наділеній рисами “райського саду”, позначеній преромантичним орієнтальним і національним колоритом; 2) мирне життя без героїв; 3) “природнє” життя як джерело творчого натхнення. В інтерпретації міфологеми зафіксовані сентиментально-ідилічна топіка, есхатологічні мотиви. Змінюються аксіологічні пріоритети, унаслідок чого периферійний у класицизмі мотив родинних зв'язків стає ключовим. Найбільш затребувані є умовно-поетична і міфотворча моделі рецепції міфу.

У преромантичній поезії межі XVIII - XIX ст. міфологема Золотого віку піддається трансформації, віддзеркаливши притаманний перехідності синкретизм просвітницьких поглядів, масонського суб'єктивізму, сентиментальної чуттєвості, а значна кількість індивідуальних інтерпретацій свідчить про використання різних моделей засвоєння міфу. Так, Г.Державін використовує міфологему переважно з метою політичного компліментування, включаючи елементи її ідилічної трактовки, у самостійну картину розгорнуто мотив розквіту мистецтв, яким актуалізовано образність міфу про Орфея. В еонічній поезії М.Львова та С.Боброва міфологема Золотого віку втілюється в образі прийдешнього століття, виражаючи преромантичну ідею “духу нації” (М.Львов), у космічних картинах з домінуванням жахливого і піднесеного в дусі преромантичної естетики (С.Бобров).

В одичній поезії М.Карамзіна міфологема використовується для реалізації імперського міфу. Зберігаючи одичні метрику і строфіку, поет використовує і традиційні топоси, проте їх семантика і лексичний зміст утілюють нові сентиментально-преромантичні тенденції. У рецепції міфологеми М.Карамзіним очевидні також масонські уявлення про Золотий вік, представлені просторова реалізація міфологеми та ідилічне її трактування як органічного життя на лоні природи, унаслідок чого міфологема набуває конотації минулої юності. У поезії межі XVIII - XIX ст. міфологема в окремих випадках деміфологізується (І.Богданович, М.Карамзін).

Поетичне осмислення міфологеми Смерті, втілюючи есхатологічні передчуття і кризовість свідомості перехідної епохи, реалізується через створення її персоніфікованого образу, еклектичного за суттю, оскільки поєднує риси як різних міфологічних систем, так і культурних епох. У художньому втіленні міфологеми поетами уподобані алегорико-емблематична та міфотворча моделі рецепції міфу, які взаємодіють у творчій свідомості. У персоніфікованому антропоморфному образі Смерті актуалізується образність античної, скандинавської, християнської міфологічних систем, слов'янських народних вірувань. Смерть виступає в алегоричному образі скелета, причому цей іконографічний образ пізнього середньовіччя в російській преромантичній поезії модифікований в образах як західноєвропейського (наречений-мрець) (М.Грамматін, О.Мещевський, П.Катенін, В.Жуковський), так і російського фольклору (постать з косою, що сприймається у межах народної сміхової культури) (І.Богданович, М.Львов). Найбільш розроблене російськими поетами античне уособлення Смерті - Парка, скандинавська персоніфікація представлена образом Гели (Хель). Ілюстрацією преромантичного еклектизму слугує образ як благосного ангела смерті (М. Карамзін, М. Грамматін, М. Мілонов, К. Батюшков), так і грізного (С. Бобров), в якому поєднано риси античних Танатоса, Генія та християнського ангела.

Однією з репрезентативних структурно-семантичних моделей рецепції образу смерті на межі XVIII - XIX ст. стає емблематична, але в силу руйнування поетики “готового слова” художнє втілення міфологеми Смерті відбувається у формі емблематичних образів. Найчастотнішими в танатичній емблематиці виступають образи зів'ялої / зрізаної квітки, згаслого смолоскипу / світильника та падаючої зірки / метеора, використання яких, як правило, гендерно обумовлено: так, образ квітки властивий для поезій, де йдеться про смерть молодих жінок, образ метеора притаманний в основному віршованим відгукам на смерть чоловіків. Емблематичний образ зів'ялої / зрізаної квітки, що набуває значення швидкоплинності життя, притаманний оссіанічним віршам російських поетів (М. Муравйов, М. Грамматін, М. Гнедич). Перехід від традиціоналістського до індивідуально-творчого типу художньої свідомості призводить до руйнування емблематичних образів, “релікти” яких існують у вигляді метафор та ідіоматичних висловів на кшталт: “загинути у цвіті років”, “життя згасло”, “загасла / закотилася зірка”.

Дослідження просторових модифікацій міфологеми Смерті демонструє їх еклектичність. Порівняно з образами скандинавської та біблійної міфології найповніше представлений античний інфернальний простір як позитивно, так і негативно маркований; у творчій свідомості відбувається контамінація образів Аїда / пекла (“ада”), Елізіуму / раю. У результаті дослідження елізійського топосу російської поезії наголошено, що античний Елізіум в преромантичній поезії осмислюється як місце посмертного існування богообраних поетів (М. Муравйов, К. Батюшков), рецепція якого відбувається переважно в жанрі візії, та як язичницький рай коханців та поетів (К. Батюшков, О. Мерзляков, П. Голеніщев-Кутузов), при чому обидва варіанти мають власну топіку. Скандинавський потойбічний світ представлений образом Вальхалли (Г.Державін, К.Батюшков).

Актуалізація в преромантичній естетиці і поетиці уявлень про оригінальність, пріоритет індивідуальної творчості відроджує поняття Генія, що осмислюється як міфологема і водночас еволюціонує до філософсько-естетичної ідеї. Розуміючи генія в докорінному міфологічному сенсі, російські поети вбачають його в образі Генія-охоронця особистості, вираженому також образом Генія смерті, або ж в образі духа-охоронця нації, втіленого в монархові. У першому випадку звернення до образу Генія реалізується переважно в жанрі послання (М. Муравйов, М. Карамзін, М. Мілонов, В. Жуковський, К. Батюшков), а в другому - оди або ж урочистої поезії (Г. Державін, С. Бобров, О. Мерзляков, О. Востоков). Рецепція міфологеми Генія здійснюється переважно через міфотворчість, хоча в окремих випадках актуальною є й алегорико-емблематична модель.

Інтерпретуючи Генія як ірраціональну сутність, російські преромантики втілюють міфологему в образах стихійних духів повітря / води, що походять з європейської середньовічної демонології (С. Бобров, М. Гнедич), джинів східного фольклору (В. Жуковський); в емблематичному образі духів-посланників божества (Г. Державін, І. Дмитрієв, О. Востоков). Французька семантика слова “геній” як духу складних і збірних явищ продукує уособлення в образі генія понять, знакових для художньої свідомості того або іншого поета (М. Карамзін, В. Жуковський, А. Тургенєв, О. Мерзляков), а міфологічні уявлення про творчу природу генія обумовлюють рецепцію образу як духу віршування, натхнення (Г. Державін, К. Батюшков, В. Жуковський, О. Пушкін). Зі ствердженням розуміння генія як дарунку поняття переходить в область естетики й використовується в поетичних текстах переважно в цьому значенні.

Таким чином, у результаті аналізу рецепції міфологем преромантичної поезії, у яких утілено константні ознаки перехідності, розмаїття їхніх модифікацій нами зроблено висновок про функціонування в російській поезії межі XVIII - XIX ст. виділених моделей засвоєння міфу, які або домінують у поетичній практиці, або ж стають маргінальними у процесі зміни типу художньої свідомості.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1. Трансформация образов эддической поэзии и “Поэм Оссиана” в русской преромантической литературе (конец XVIII - начало XIX века) // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Вип. XXVI. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2004. - С. 138-143.

2. Античные мотивы и образы в гражданственной лирике декабристов // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Вип. XXХІI. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2006. - С. 63-68.

3. “Чужое” как “свое”: преромантический комплекс в русской поэзии // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Вип. XXХІV. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2006. - С. 66-70.

4. Рецепция мифологических мотивов и образов в поэзии М.Муравьева // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Вип. XXХVI. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2007. - С. 65-70.

5. Мифологема Золотого века в преромантической поэзии М.Муравьева // Русская литература. Исследования: Сб. науч. тр. Вип. 11. - К.: Изд-во “БиТ”, 2007. - С. 81-91.

6. Модификации мифологемы Золотого века в русской поэзии второй половины XVIII - начала XIX веков // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. праць. Вип. XXХVIІ - Херсон: Вид-во ХДУ, 2007. - С. 117-122.

Додаткові публікації

7. Мифологема Золотого века в поэтической рецепции Н.Карамзина // Проблемы изучения русской литературы XVIII века: Межвуз. сб. науч. тр. Вып. 13. - Самара: Изд-во “НТЦ”, 2007. - С. 252-262.

Размещено на Allbest.ru