Жіноча персоносфера Іво Андрича: концептуальні засади та семантичні конфігурації

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 821.163.41 - 311.6.32

Жіноча персоносфера Іво Андрича: концептуальні засади та семантичні конфігурації

10.01.03 - література слов'янських народів

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Ткаченко Олена Михайлівна

Київ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі слов'янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться «20» червня 2008 року о 10 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий «____» травня 2008 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.М. Гаєвська

АНОТАЦІЯ

Ткаченко О.М. Жіноча персоносфера Іво Андрича: концептуальні засади та семантичні конфігурації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.03 - література слов'янських народів. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

Дисертацію присвячено дослідженню жіночої персоносфери у прозовій творчості Іво Андрича. Вперше комплексно досліджено жіночі персонажі як один з ключових для розуміння естетично-філософських засад творчості І. Андрича елемент; розкрито концептуальні особливості творчості письменника загалом і персоносфери зокрема, котрі полягають у тому, що жіночий персонаж є елементом-зв'язкою між двома концепціями: концепцією буття та концепцією героя, втілюючи таким чином спосіб сприйняття героєм дійсності - діалектику песимізму та пошуку гармонії; провідним у формуванні сфери жіночих персонажів визначено категорії «краси» та «ідеї жінки»; досліджено автобіографічні мотиви у формуванні авторської художньої інтерпретації жінки; доведено еволюцію як основну характеристику взаємодії жіночої та чоловічої персонажних сфер; виокремлено та досліджено її різні еволюційні рівні; визначено концептуальну парадигму «чоловік - жінка» як конкретизацію взаємодії персоносфер .

Ключові слова: жіночий персонаж, персоносфера, концепція, концептуальна парадигма, краса, ідея жінки, семантична конфігурація, еволюція, образ жінки, образ-тип жінки.

АННОТАЦИЯ

Ткаченко Е.М. Женская персоносфера Иво Андрича: концептуальные основы и семантические конфигурации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.03 - литература славянских народов. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию сферы женских персонажей в прозе Иво Андрича. Впервые комплексно исследованы женские персонажи как один из ключевых для понимания концептуально-философских основ творчества И.Андрича элемент; раскрыты концептуальне особенности творчества писателя в целом и персоносферы в частности, которые состоят в том, что женский персонаж является элементом-связкой между двумя концепциями - концепцией бытия и концепцией героя, воплощая таким образом способ восприятия героем действительности - диалектику пессимизма и поиска гармонии; ведущими в формировании женской персоносферы определены категории «красоты» и «идеи женщины»; исследованы автобиографические мотивы в формировании авторской художественной интепретации женщины; доказана эволюция как основная характеристика взаимодействия женской и мужской персонажных сфер; выделены и исследованы разные эволюционные уровни; определена концептуальная парадигма «мужчина - женщина» как конкретизация взаимодействия персоносфер.

На основе проведенного в диссертации анализа можно утверждать, что концептуальный аспект творчества писателя имеет важное значение для исследования предмета диссертации. Картина мира И.Андрича основывается на двух составляющих: концепции бытия и концепции героя, связующим звеном между которыми является образ женщины. Он иллюстрирует исключение из устоявшегося пессимистического способа восприятия жизни героем. Концепция героя - это, прежде всего, концепция мужчины, для которого женщина является частью окружающего мира, «контакт» с ним обозначен трагизмом и ожиданием боли. Вопреки этому, герой постоянно находится на пути поиска гармонии, которую для него воплощает женщина-носитель красоты.

«Красота» и «идея женщины» определяются как критерии, которые формируют сферу женских персонажей, а также взаимодействие женской и мужской персоносфер. Красота становится ключевым звеном, которое придает жизни героя новое измерение. Жизнь героя становится не только процессом его физического существования, а и внутренне-духовным процессом. Категория «красоты» характеризируется изменением семантики и эволюцией. Категория «идеи женщины» имеет синкретический характер, автобиографические элементы и универсализируется, проектируясь на женские персонажи.

В рассказах женский персонаж становится центральным элементом идейно-образного уровня, приобретая определенные семантические конфигурации. Женские персонажи характеризируются типологическими особенностями. Главным критерием в собственной типологической классификации определена локализация женщины в объективной/субъективной реальности. Отталкиваясь от этого, диссертантка выделяет тип реальной женщины и ирреальной женщины. Тип реальной женщины включает в себя следующие подтипы: женщина-красавица (выделяется впервые в типологической классификации), женщина-страдалица, женщина-мать, женщина-мстительница, женщина-жертва, женщина-фатум, женщина Востока/женщина «боснийского мира», женщина Запада, женщина «нового времени»/эмансипированная женщина. Особое значение в классификации приобретает образ-тип женщины-идеала, который относится к обеим группам и является одним из ключевых в творчестве писателя. Диссертанткой исследовано взаимодействие женской и мужской персоносфер и определена его основная характеристика - эволюция. В основе взаимодействия - семантическая модификация мотива «притяжения мужчины к женщине». На начальном уровне эволюции мотив модифицируется автором как «путь к женщине», что для героя является тождественным «пути к гармонии». На этом этапе герой сталкивается с полным разочарованием, не найдя женщину как ее воплощение. Второй уровень эволюции знаменует собой создание автором субъективной реальности героя, в которой нет места женщине и которою диссертант определяет как «мир без женщины». Конечным уровнем взаимодействия персоносфер становится отказ героя от женщины как элемента объективной действительности в пользу ирреальной женщины, женщины-видения.

Ключевые слова: женский персонаж, персоносфера, концепция, концептуальная парадигма, красота, идея женщины, семантическая конфигурация, эволюция, образ женщины, образ-тип женщины.

SUMMARY

Tkachenko O.M. Woman's sphere of characters of Ivo Andric: conceptual basis and semantic configurations. - The manuscript.

Thesis for a Candidate degree in Philology. Specialisation 10.01.03 - Literature of Slavic peoples. - Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2008.

Dissertation is devoted to the research of woman's sphere of characters in the prose creativity of Ivo Andric. It is the first complex research of the woman's sphere of characters as a key element of conceptual-philosophical basis of Ivo Andric creativity; investigation of conceptual features of creativity of the writer in general, and woman's sphere of characters in particular, which consists that woman character is a link element between two conceptions: the concept of existance and the concept of hero, embodying in this way hero's perception of reality - dialectics of pessimism and the search of harmony; the leading categories in forming of woman's sphere of characters named category of «beauty» and «the idea of a woman»; researched the autobiographical motives in forming author's art interpretation of the woman; it is proved, that evolution is the basic characteristic of cooperation of woman's and man's spheres of characters; allocated and researched different levels of evolution; defined the conceptual paradigm «man-woman» as a concretization of the cooperation of sphere of characters.

Key words: female character, sphere of characters, concept, conceptual paradigm, beauty, idea of women, semantic configuration, evolution, image of woman, image-type of woman.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Творчість сербського письменника Іво Андрича (1892 - 1975) не лише увійшла до «золотого фонду» художнього спадку народів колишньої Югославії, а й виразно збагатила світовий літературний фонд минулого століття. Високий естетичний рівень, філософська глибина прози письменника, прагнення віднайти нові аспекти висвітлення традиційних, утім, завжди актуальних морально-естетичних проблем здобули не тільки загальнонаціональне, а й міжнародне визнання, що підтверджується присудженням Нобелівської премії у галузі літератури (1961). «Формула» буття і людини, запропонована І. Андричем, його художній концепт культури та моралі за правом підносять доробок митця до рівня літературної класики ХХ століття. Тематично твори І. Андрича зосереджено переважно на подіях історичного минулого. Проблематику визначає пріоритетна увага митця до долі героїв, які перебувають у вирі цих подій. До основних категорій, у яких митець реалізує свій задум, належать: «минуле», «вічне», «легенда», «фатум», «екзистенція», «біль», «самотність», «краса», «гармонія».

Історичний контекст та онтологічний простір, у які письменник вписує сюжети своїх творів, є для нього передусім можливістю для осягнення універсального виміру людської екзистенції, виразом прагнення віднайти тривалі морально-етичні цінності у сучасному світі. У фокусі уваги Андрича завжди перебувають людина та філософія людського життя. Проза сербського письменника плідно сполучає епічну значущість з естетичним пошуком, а етична парадигма його творів невід'ємна від художньої тканини тексту. Одним із художніх стрижнів, що відіграє вагому роль у творчості І. Андрича, є жіночі образи. Вони набувають значення центрального елементу авторської поетики та наскрізного структуруючого мотиву цілісної художньої системи творів письменника. Тому саме жіночі персонажі та питання їх образності, типології і функціонування у специфічному художньому просторі - жіночій персоносфері - стали предметом наукових зацікавлень авторки дисертаційного дослідження. Під поняттям «жіноча персоносфера» розуміємо авторську концепцію художнього осягнення образу жінки, структурообразуючу функцію жіночих персонажів і різнорівневі інтерпретаційні можливості жіночих образів у прозі І. Андрича. Звернення до обраної теми обумовлено науковим інтересом до глибинної філософії письменника, яка ґрунтується на оригінальній екзистенціальній і творчій позиції та виражається в основних художніх складових поетики його творів.

Актуальність дослідження. Творча спадщина Іво Андрича вивчена достатньо ретельно й глибоко як на батьківщині письменника, так і за її межами. Дослідженням життєвого й творчого шляху письменника, оцінкою його внеску у розвиток югославського й світового літературного процесу займалися сербські вчені П. Джаджич, П. Палавестра, В. Глігорич, Р. Вучкович, М. Богданович, С. Корач, М. Селімович, С. Колєвич, Д. Єремич, З. Константинович, П. Матвеєвич, І. Тарталя, М. Павлович, Е. Кош, Р. Самарджич, М. Солар, М. Егерич, Б. Міланович. Доробок російських учених найповніше розкривають праці Н. Яковлевої, Г. Ільїної, М. Богданова, О. Кирилової. У вітчизняній славістиці ґрунтовне висвітлення епічної спадщини І. Андрича представлене у наукових працях П. Рудякова. Вивченням окремих аспектів творчості письменника займалися Г. Вервес, І. Ющук, О. Микитенко, Н. Білик.

Слід зазначити, що предметом наукових розвідок були і деякі аспекти дослідження жіночих персонажів у творчості письменника. Зокрема, їх типологією займалися Д. Єремич, Д. Андреєвич, І. Секулич, Б. Новакович, Т. Ліверсейдж; ідейно-художнім характеристикам жіночих образів у «малій» прозі І. Андрича присвячені праці С. Корача; М. Іконича; жінка як носій краси перебуває у центрі дослідницької уваги Д. Стояновича, І. Секулич, ідея метафізичного, втіленого у жінці, є предметом праць П. Джаджича, В. Матича; тема трагічної долі жінки у андричівській «епопеї» про Боснію розкривається в працях В. Глігорича, М. Петеліна.

Разом з тим, жіноча персоносфера як цілісність, що має концептуальний характер та конкретні семантичні конфігурації, не була до цього часу досліджена у слов'янознавчій науці. Дослідження цього елементу образно-семантичного рівня надає можливість нового прочитання творів І. Андрича та поглиблення, таким чином, наукової рецепції творчості всесвітньовідомого сербського автора в Україні. В українському слов'янському літературознавстві недостатнім є вивченням творів «малої» та «великої» прози І. Андрича з точки зору дослідження особливостей концептуального аспекту та семантики жіночої персонажної сфери як одного з ключових елементів поетики творів письменника. Це зумовлює потребу всебічного літературознавчого дослідження авторської інтерпретації жіночих персонажів у комплексі прозового доробку І. Андрича. У площині теоретико-літературних узагальнень робота надає можливість простежити важливий для літератури ХХ сторіччя естетичний процес поєднання традиції та «антитрадиційних» художніх новацій у межах творчості одного митця.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана із напрямом роботи кафедри слов'янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що передбачає вивчення у новітньому контексті широкого кола проблем історії й теорії слов'янських літератур за допомогою сучасних інтерпретаційних підходів. Тема дисертації узгоджена із загальним планом наукової роботи кафедри слов'янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема, з комплексним планом «Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації» (номер державної реєстрації 06 БФ 04401). Тема роботи також має безпосередній зв'язок із спеціальністю авторки та з колом її теоретично-літературних і професійних зацікавлень.

Метою роботи є дослідження концептуальних підвалин жіночої персоносфери та семантики її основних елементів у цілісній художній системі прози Іво Андрича.

Поставлена мета передбачає розв'язання конкретних завдань:

здійснити виокремлення та дослідження основних суб'єктів жіночої персоносфери у прозових творах І. Андрича;

дослідити концептуальні особливості жіночої персоносфери;

охарактеризувати семантику основоположних категорій художньої реалізації жіночих персонажів;

розглянути особливості «ідеї жінки» у контексті концепції буття та концепції героя;

висвітлити еволюцію та функції категорії «краси» у жіночій персоносфері І. Андрича ;

дослідити автобіографічні мотиви у формуванні авторської інтерпретації жінки;

дослідити типологію образу жінки у прозі І. Андрича;

охарактеризувати основні семантичні конфігурації жіночих образів у межах персоносфери;

дослідити взаємодію жіночої та чоловічої персоносфер у прозовій творчості письменника.

Об'єкт дослідження - текстовий масив творів І. Андрича: лірико-суб'єктивна проза («Ex Рonto», «Неспокої»), оповідання («Кохання у містечку», «Диво в Олові», «Анічині часи», «Тулуб», «Байрон у Синтрі», «Жінка на камені», «Шлях Алі Джерзелеза», «Літній відпочинок на півдні», «Єлена, жінка, якої немає» та ін.), романи («Травницька хроніка», «Міст на Дрині», «Омер-паша Латас»).

Предмет дослідження - жіноча персоносфера як один з ключових елементів образно-семантичного рівня прозових творів письменника.

Для реалізації поставленої мети і завдань застосований комплексний методологічний підхід, що передбачає використання історико-літературного, порівняльно-історичного, зіставно-типологічного, біографічного, аналітичного, структурного та описового методів у поєднанні з архетипним і семантичним аналізом конкретних художніх персонажів.

Теоретичною основою дисертації стали наукові праці з герменевтики (Г.-Г. Гадамер, М. Гайдеггер, В. Дільтей, П. Рікер, Ф. Шляєрмахер,), феноменології (Ж. Буле, Е. Гуссерль, Р. Інгарден, М. Мерло-Понті, Ж.-П. Рішар Ж. Старобінський,), літературної семіотики (А.Ж. Греймас, Ч. Пірс), психоаналізу та теорії архетипів (Н. Фрай, З. Фройд, К.-Г. Юнг), естетики (К. Фролова), дослідження, побудовані на аналізі сфери персонажів (М.М. Бахтін, В.Я. Пропп, А.А. Ухтомський, Е. Фромм), праці, присвячені розгляду жіночих образів та образів-типів у художньому тексті (І. Івакіна, Н. Чупрінова), дослідження творчості І. Андрича, роботи сербських та югославських літературознавців (М. Бандич, М. Богданович, Д. Влаткович, Р. Вучкович, В. Глігорич, П. Джаджич, Ж. Джукич-Перішич, М. Егерич, Д. Єремич, А. Єрков, М. Караулац, С. Колєвич, З. Константинович, С. Корач, Д. Костич, Е. Кош, П. Матвеєвич, Б. Міланович, М. Павлович, П. Палавестра, М. Пантич, М. Первич, Р. Самарджич, І. Секулич, М. Селімович, М. Солар, Д. Стоянович, І. Тарталя), вітчизняних науковців (Г. Вервес, П. Рудяков), російських вчених (М. Богданов, Г. Ільїна, О. Кирилова, Н. Яковлева) та зарубіжних досліників (Т. Ліверсейдж, Р. Горуп, Б. Зелінські).

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше в Україні здійснено дослідження жіночої персоносфери на матеріалі прози Іво Андрича з акцентом на її концептуальних підвалинах та семантиці персонажів; визначено параметри естетичного новаторства письменника в зображенні жіночих образів; розкрито особливості сфери жіночих персонажів; визначено концептуальну парадигму «чоловік - жінка» (поняття вперше вводиться у науковий обіг); охарактеризовано категорії «краси» та «ідеї жінки» як основні в організації жіночої персоносфери; досліджено автобіографічні мотиви у формуванні авторської художньої інтерпретації жінки; доведено еволюцію у взаємодії сфер жіночих та чоловічих персонажів; виокремлено та досліджено різні еволюційні рівні процесу еволюції; опрацьовано і введено у науковий обіг нові тексти (зразки «малої» прози письменника, його епістолярій, драма І. Андрича «Кінець комедії»).

Теоретична і практична цінність роботи. Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у можливості використання його методики та основних положень для подальшої розробки актуальних питань, пов'язаних із вивченням образно-семантичної системи творів, жіночих персонажів як одного з її рівнів, персоносфери як інтерпретаційного простору образів. Практичне значення дисертації - у застосуванні матеріалів та результатів дослідження при укладанні курсів лекцій з історії сербської літератури, розробці посібників та підручників для викладання історії сербської літератури на філологічних факультетах вищих навчальних закладів, навчальних програм спецкурсів, присвячених вивченню творчості Іво Андрича, розробці спеціалізованих курсів для бакалаврських та магістерських програм, у процесі проведення наукових семінарів та практичних занять.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на кафедрі слов'янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Різні аспекти дисертаційного дослідження доповідалися на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: Міжнародна наукова конференція «Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури» (Київ, жовтень 2003 р.); Міжнародна наукова конференція «Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу» (Київ, квітень 2004 р.); Міжнародна наукова конференція «Філологія в Київському університеті: історія та сучасність» (Київ, жовтень 2004 р.); Міжнародна наукова конференція «Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації» (Київ, квітень 2005 р.); «V Міжнародні славістичні читання пам'яті академіка Леоніда Булаховського» (Київ, травень 2005р.); Міжнародна наукова конференція «Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність» (Київ, жовтень 2005 р.); «Міжнародна наукова славістична конференція, присвячена десятиріччю викладання хорватської мови у Львівському університеті» (Львів, березень 2006 р.); VI Міжнародні славістичні читання пам'яті академіка Леоніда Булаховського (Київ, травень 2006 р.); Всеукраїнська наукова конференція «Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність» (Київ, квітень 2007 р.); VIІ Міжнародні славістичні читання пам'яті академіка Леоніда Булаховського (Київ, квітень 2007 р.); XVI Міжнародний славістичний колоквіум, присвячений пам'яті просвітників святих Кирила і Мефодія (Львів, травень 2007 р.); Міжнародна наукова конференція «Національна культура у парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики» (Київ, жовтень 2007 р.).

Публікації за темою дисертації. Основні результати дослідження висвітлені у семи публікаціях.

Структура дисертаційного дослідження підпорядкована проблематиці роботи та розв'язанню визначених завдань і включає вступ, три розділи, висновки та список використаної літератури (253 позиції). Повний обсяг основного тексту становить 192 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, формулюється мета і завдання роботи, визначаються об'єкт і предмет, окреслюється теоретико-методологічна основа, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, висвітлюється ступінь дослідження проблеми.

У першому розділі роботи - «Концептуальні засади картини світу Іво Андрича та її «жіночої проекції» - досліджуються концептуальні підвалини творчості письменника загалом та жіночої персоносфери зокрема.

Перший підрозділ - «Парадигма «вічність - історія - сучасність» та місце особистості у ній» - присвячено розгляду жіночих персонажів у контексті авторської концепції буття та концепції героя.

Іво Андрича навряд чи можна віднести до письменників «гендерного» плану, які не просто роблять особливий наголос на всьому, що так чи інакше стосується жіноцтва й специфічної жіночої проблематики, а прагнуть абсолютизувати такий погляд. Постать жінки, так само, як і концепт жіночого начала, цікавили митця, проте майже ніколи не були безпосереднім - «ініціальним» - об'єктом уваги. Феномен жінки у І. Андрича завжди пов'язаний з чимось іншим, міцно «прив'язаний» до іншого. Зрозуміти «жіночу проекцію» картини світу автора «Мосту на Дрині» у відриві від інших світоглядних постулатів, які складають основу цієї картини, неможливо. Переважна більшість суб'єктів жіночої персоносфери Іво Андрича існує в просторі його творів у минулі часи, і це аж ніяк не випадковий збіг обставин, а одна з тих закономірностей, на яких, власне, і ґрунтується художній світ митця. Інтерес до минулого у його, з одного боку, історичному, а з іншого, - легендарно-міфологічному вимірі визначає всі інші складові андричівського погляду на життя, в тому числі - погляд митця на жінку, на її долю, на різноманітні прояви жіночого начала та його роль у житті окремої людини й людських спільнот.

Світосприйняття та картина світу Іво Андрича характеризується індивідуально своєрідним поєднанням матеріалістичного та ідеалістичного начал. Це впливає і на творчий метод митця, який дехто з критиків схильний визначати як «удаваний реалізм». Особливістю його є наголошений суб'єктивний компонент, що наближає твір до поетичного ірраціоналізму та фантастики. Вихід у цю сферу відкрив новий рівень оповіді письменника, нову проекцію оповідача, створення ілюзії, ототожнення реального та ірреального. За допомогою вираження лірично-суб'єктивного авторського потенціалу створюється простір фантастичного. Письменник вибудовує власний, внутрішньо цілісний простір, заснований на двох наріжних засадах - концепції буття та концепції героя, що зумовлюються своєрідним авторським усвідомленням взаємозв'язку історії та людини. Зв'язок із сучасністю мало цікавить письменника, натомість він звертає увагу на зв'язок минулого з вічним. Авторську увагу зосереджено передусім на тих моральних та духовних цінностях, які не змінюються з часом, зберігаючи сталу сутність. Вихідною «інстанцією», з позиції якої письменник досліджує життєві події та явища, є особистість. Жіночі персонажі є своєрідним елементом-зв'язкою між двома концепціями і в такий спосіб втілюють сприйняття героєм буття та навколишнього світу, що характеризується апріорним песимізмом, який не може бути запереченим для героя аргументами «інших». Песимізм є провідною засадою його світосприйняття, ґрунтується на авторських уявленнях та виражає автобіографічні мотиви, зокрема, у своїй обумовленості розумінням смертності. Концепція героя - це, передусім, концепція чоловіка, для якого жінка є частиною оточуючого світу, «контакт» із яким позначений трагізмом та очікуванням болю. Попри це герой постійно перебуває у пошуках гармонії, втіленням якої для нього є жінка-носій краси. Жіноча персоносфера, таким чином, діалектично пов'язана із двома визначеними концепціями.

Сфера жіночих персонажів перебуває у взаємозв'зку з чоловічою персоносферою. Цей процес реалізується за допомогою концептуальної парадигми «чоловік - жінка». «Контакт» персоносфер розвивається навколо еволюційних змін мотиву «потягу чоловіка до жінки». Однак, у створенні розгалуженої жіночої персоносфери автор не зупиняється лише на цьому, а розробляє ширшу проблематику жіночої долі, зумовленої різними суспільними та моральними чинниками, створюючи справжню галерею жіночих образів.

У другому підрозділі - «Ідея жінки» та домінанта жіночої долі у художньому світі І. Андрича» - висвітлено особливості категорії, що є однією з основних у авторській інтерпретації та дослідженні жіночих персонажів у творчості І. Андрича.

«Ідея жінки» в авторській інтерпретації є однією з основних в організації жіночої персоносфери творчості письменника. «Ідея жінки» у І. Андрича - це розуміння феномену жінки, її місця у світі, ролі у житті людини, осмислене на рівні найзагальніших особливостей і закономірностей. Воно частково виявляється ще у ранній ліриці («У сутінках»), а відносно завершеного вигляду набуває у збірках лірико-медитативної прози («Ex Рonto», «Неспокої») під впливом суб'єктивних авторських рефлексій. Лірично-суб'єктивний характер оповіді зумовлює специфіку «ідеї жінки» в «Ex Рonto». Вона має синкретичний характер. Синкретизм її полягає в реалізації авторської «ідеї» у тканині оповіді, що характеризується поєднанням таких категорій: «вигадка», «ірреальний привид», «поетична матеріалізація авторових снів», «згадка про реальну жінку». Стверджувати наявність останнього елементу, а відтак, присутність автобіографічних мотивів у формуванні «ідеї» та жіночих персонажів, нам дає змогу дослідження творів та епістолярної спадщини митця. Тому семантика категорії є синтезом реального та ірреального. Ліричний герой відчуває синкретичний гендерний потяг до жінки, таким чином домінує духовний елемент потягу до краси. Цей індивідуальний досвід, абсолютизуючись, перетворюється на універсальну ідею, яка еволюціонує до іншого, нового трактування краси та жінки як її носія. «Ідея жінки» є наскрізною категорією, що формує жіночу персоносферу творчості І. Андрича та зумовлює домінанту жіночої долі, що її письменник розроблятиме у власному художньому світі впродовж усього творчого життя.

Третій підрозділ - «Категорія «краси» у жіночій персоносфері І. Андрича: функції та еволюція - присвячено розгляду категорії «краси» як концептуально важливої, багато у чому ключової для формування жіночої персоносфери.

Однією з наріжних категорій у картині світу творчості письменника є категорія «краси». Краса, за І. Андричем, належить до явищ як матеріального, так і духовного світу і є універсальною. Універсальність краси полягає у тому, що вона однаковою мірою може спостерігатися й сприйматися представниками різних вікових груп і не залежить від національних, расових, ідеологічних особливостей суб'єкта. Вищим виявом краси для митця є краса жіноча. Вона привносить у життя героїв новий зміст, надаючи йому іншого, якісно нового виміру. Життя, таким чином, є не тільки процесом фізичного існування героя у визначеному просторі протягом визначеного часу, але й внутрішньо-духовним ростом, зумовленим сприйняттям краси й потягом до неї. Життя «поза красою» існує, але воно зовсім інше, бідніше й примітивніше. У більшості випадків життя без краси - це життя, позначене або спогадом про неї, або уявним «контактом» з нею.

Категорія краси у творчості І. Андрича є наскрізною. Її семантика зазнає певних змін впродовж творчого поступу митця. Перший з еволюційних етапів характеризується нерозрізненням таких категорій як «краса», «гармонія», «жінка» («Ex Рonto»). Другий рівень еволюції характеризується утвердженням тотожності краси та жінки. Водночас, він відсуває на другий план категорію «гармонії» (оповідання 20-х - 30-х та 50-х рр.; романи «Травницька хроніка», «Міст на Дрині», «Омер-паша Латас»). На третьому етапі категорії «краси», «жінки» і «гармонії» знову поєднуються в єдине ціле, підіймаючись при цьому на якісно новий рівень. На перший план, таким чином, виступає контакт не з реальною жінкою, а з жінкою уявною («Єлена, жінка, якої немає»).

Другий розділ - «Типологія жіночих образів у творчості Іво Андрича» - присвячений дослідженню семантичних конфігурацій жіночих персонажів та виявленню основних типів і архетипів суб'єктів жіночої персоносфери у творах І. Андрича.

У першому підрозділі - «Типізація та архетипізація у жіночій персоносфері: «жінка-мати», «жінка-жертва», «жінка-красуня», «жінка-месниця» та «жінка-фатум» в оповіданнях І. Андрича 20-х - 30-х рр..» - здійснюється типологічна класифікація жіночих образів та досліджуються найбільш показові образи-типи.

У 20-х - 30-х роках письменник зосереджується на роботі над «малими» прозовими формами. У різні роки з'являються збірки, які так і називаються - «Оповідання». У дисертаційному дослідженні приділено увагу циклу «жіночих» оповідань (під цим поняттям дисертантка розуміє твори, у яких жінка виступає головною героїнею).

У ряді оповідань І. Андрича жіночим персонажам надається роль центрального елементу ідейно-образного змісту. Це дає підставу для утворення широкої жіночої персоносфери, елементи якої, з огляду на різноманітність рис характеру, способу мислення та ціннісних орієнтацій певної групи, набувають типологічних ознак. У андричезнавстві існує декілька типологічних класифікацій жіночих образів, авторами яких є сербські та зарубіжні науковці (П.Джаджич, І.Секулич, Д.Єремич, Т.Ліверсейдж). В основу власної класифікації дисертантка покладає приналежність жінки до об'єктивної/суб'єктивної реальності. З огляду на це, нею виділяються типи ірреальної жінки (або жінки чоловічої уяви) та жінки реальної. Тип реальної жінки, у свою чергу, має такі підтипи: жінка-красуня (образ, що не виділявся раніше у класифікаціях як тип, але стверджується нами як такий через власну домінанту, а саме - ідею краси), жінка-страдниця, жінка-мати, жінка-месниця, жінка-жертва, жінка-фатум, жінка Сходу/жінка «боснійського світу», жінка Заходу, жінка «нового часу»/емансипована жінка. Особливого значення у класифікації набуває образ-тип жінки-ідеалу, який належить до обох груп та є одним з ключових у всій творчості письменника.

У створенні жіночих персонажів письменник вводить нові елементи, розширюючи проблематику «жіночого буття». Однією з проблем, що розробляються Андричем на даному етапі, є проблема трагічного кохання. Його новаторство полягає у представленні та потрактуванні цієї проблеми з позиції жінки («Кохання у містечку»). Належного висвітлення у «малій» прозі набуває ідея краси у проекції на проблему жіночої помсти та створення типу жінки-месниці («Тулуб»). І. Андрич порушує тему материнства й створює образ-тип жінки-матері, а точніше матері-страдниці, яка пережила найстрашніше, що може трапитися в її житті - смерть дітей. У творі простежується один із провідних андричівських мотивів приреченості людини, неможливості змінити долю, ілюструється сприйняття і зображення письменником життя як болю, розчарування, трагедії. Жіночий персонаж повністю вписується в таке бачення дійсності. Чи не найпоказовішим у жіночій персоносфері Іво Андрича є тип жінки-фатуму, героїні оповідання «Анічині часи». Він постає як один із архетипів у творчості письменника. У художній реалізації цього архетипу автор відмовляється від традиційного демонізму та яскравого романтичного забарвлення на користь реалістичної мотивації думок та вчинків жінки. В образі головної героїні письменник поєднує дві протилежності - красу й зло, які, за І. Андричем, є онтологічними поняттями. Краса спричиняє та провокує зло зовнішнього світу, а ним у даному випадку виступає забобонність провінційного містечка, що, у свою чергу, веде до продукування зла внутрішнього, призводячи, таким чином, до фатального перебігу подій. Краса Аніки здатна керувати «світом чоловіків». Але керувати власною долею героїня не може, адже не може існувати за правилами й вимогами розуму й волі. Новаторським у прозі І. Андрича є осмислення проблеми зла та ідея його вмотивованості, якщо воно призводить до краси та «спілкування» з нею, чим, власне, і спокутується («Байрон у Синтрі»). По-новаторськи розробляється автором і образ юної португалки. Важливою є тенденція до дематеріалізації й метафоризації та «присутності у відсутності» як основних характеристик природи персонажу.

Розробляючи тип жінки-красуні, письменник порушує нову для його творчості проблему скороминучості жіночої краси («Жінка на камені»). Головною героїнею твору є оперна співачка Марта Л. Вона значно відрізняється від фатальних, екзотичних, східних жіночих архетипів, оскільки є сучасною городянкою зі світською професією. Але про зовнішньо-суспільні обставини її життя відомо лише це. Інтерес оповідача меншою мірою концентрується на зовнішньому просторі, натомість надаються більші можливості для розкриття внутрішнього світу жінки. У даному випадку автор вдається до постановки проблеми старіння та зникнення колишньої гармонійної краси, що призводить до психологічного самозаглиблення та переоцінки цінностей жінки.

Другий підрозділ - «Розширення й оновлення жіночої персоносфери в історичних романах «Міст на Дрині», «Травницька хроніка» та романі «Омер-паша Латас» - присвячений розгляду жіночих персонажів у романній творчості письменника періоду 40-х - 60-х рр.. ХХ ст.

Для романів І. Андрича особливої ваги набуває проблема «Схід - Захід». Простір середньовічної Боснії виступає перехрестям світів і культур, ареною зустрічі й зіткнення традиції та інновацій. З огляду на це художній світ творів письменника наповнюється новими персонажами, зокрема, образами представників західного суспільства, а також героями «нового часу». Одними з найбільш ілюстративних у новій групі персонажів є жіночі. Серед них виділяються типи жінки Заходу та «нового часу», які контрастують із образами жінок «боснійського світу». Так, наприклад, вони позбавлені таких характеристик як таємничість, містичність, легендарність. Художня природа образу жінки Заходу визначається глибоким психологізмом, заглибленням у внутрішній світ героїнь. Хоча у реалізації жіночого образу цього типу крізь призму взаємодії його з персонажем представника «боснійського світу» спостерігаємо такі характеристики як ідеалізація, недосяжність, містичність. Вирішальну роль у визначенні особливостей художньої природи жіночого персонажу відіграє чоловічий, який і належить до «боснійського світу», і ця містичність, якої він у своєму сприйнятті надає жінці, є елементом його «східного» світогляду. Художньою домінантою типу жінки «нового часу» є поєднання суперечливих та, на перший погляд, непоєднуваних ознак - краси та безпристрасності, співчутливості та непохитності, раціоналізму та чуйності. Такий художній прийом зумовлює новизну суб'єктів жіночої персоносфери.

На якісно новий рівень у сфері жіночих персонажів роману «Омер-паша Латас» виходить авторська інтерпретація категорії «краси». З одного боку, образ Саіди-хануми, героїні роману, ілюструє традиційне авторське тлумачення краси - жінка не отримує позитивного досвіду від того, що є носієм краси. Ототожнюючись з красою, вона цікавить «світ чоловіків» передусім як об'єкт завоювання та володіння. Саме таким шляхом іде чоловік Саіди, Омер-паша, аби задовольнити власну потребу у самоствердженні та прагненні сили. З іншого боку, крізь образ художника Караса автор презентує тлумачення жіночої краси як поштовх до творчості. Краса жінки надихає Караса на створення художньої реальності. Якщо володіння красою в об'єктивній дійсності є для героя неможливим, то краса на створеному художником полотні беззаперечно належить йому. Краса, таким чином, трактується як нескінченне явище, адже один етап, що рано чи пізно завершується (жіноча краса), спричиняє другий етап - красу як естетичну реальність, що є вічною.

У Третьому розділі дисертації - «Еволюція взаємодії жіночої та чоловічої персоносфер: від «потягу до жінки» до «відмови від жінки» - досліджено характер взаємодії сфер жіночих і чоловічих персонажів.

У першому підрозділі - «Шлях Алі Джерзелеза»: первинна семантика мотиву «потягу чоловіка до жінки» - розглядається початковий етап еволюції як провідної тенденції взаємодії жіночої та чоловічої персоносфер.

Творчий доробок І. Андрича містить оповідання, що є знаковим з погляду взаємодії двох персоносфер, що виражається у концептуальній парадигмі «чоловік - жінка», а у ній - ґрунтується на наскрізному мотиві «потягу чоловіка до жінки», що модифікується автором як «шлях до жінки». Категорія «шляху», що є визначальною у конкретному прозовому творі, має подвійну семантику. З одного боку, шлях, що його долає головний герой, це шлях у його буквальному значенні, тобто пересування від однієї точки до іншої, від постоялого двору, де Джерзелез з'являється вперше, до Сараєва. Інший - це «шлях до жінки» (венеціанки, циганки Земки, Катінки Поляш), про який Андрич говорить як про невід'ємну рису людської вдачі та невід'ємну складову внутрішньої гармонії героя. Дослідники вже звернули увагу на те, що підсумком цього шляху для героя стає розчарування, що спричиняє перехід на якісно новий рівень свідомості героя, позначеного слідом душевного болю.

Шукаючи жінку як втілення краси, Алі Джерзелез водночас шукає й самого себе, душевну рівновагу, внутрішню гармонію, втрачену внаслідок переходу від статусу «славетного героя» до «чоловіка, який тягнеться до жінки». Ініціатором такого переходу був сам Джерзелез. Відмовившись від попереднього «славетного досвіду», що ґрунтувався виключно на реалізації чоловічого начала, герой стає на шлях пошуку єдності чоловічого й жіночого начал. Він наштовхується на нерозуміння й зневагу оточуючих, але попри зовнішні обставини йде шляхом досягнення «нової» внутрішньої гармонії, втіленням якої для нього є жінка-носій краси. Натомість Джерзелез знаходить доступну для себе жінку, шлях до якої простий і незвивистий, жінку-повію. Розчарування, біль, прикрість та образа на жінок і на долю стають для героя кінцевим результатом його «шляху».

Другий підрозділ - «Стан польоту героя у «світі без жінки» - присвячено розгляду другого еволюційного рівня взаємодії персоносфер та семантичної конфігурації первинного мотиву.

Загальна спрямованість творчості І. Андрича у післявоєнний залишалася незмінною. Хоча відбувається певний перерозподіл в ієрархії тем і мотивів, а також зміна акцентів. І. Андрич пропонує нову інтерпретацію знаковості ідейно-образної системи творів, метою якої стає обґрунтування ідеї існування ще однієї (крім матеріальної) реальності, котра має внутрішньо-суб'єктивний характер. Це втілюється в оповіданнях письменника про сучасність, у яких виразніше звучить мотив «дива» як важливої складової людського буття та існування чогось незбагненного у контексті повсякденних уявлень.

Існування «іншої» реальності зумовлює новий рівень розвитку персонажів, основним шляхом створення яких стають, вже застосовувані раніше, дематеріалізація та метафоризація, які тепер стають провідними тенденціями. Найбільш показовим з цієї точки зору є оповідання «Літній відпочинок на півдні». Знаковою є проекція «іншої» реальності на характер взаємодії жіночого й чоловічого персонажів. Чоловік і жінка у даному разі перебувають по різні боки межі, що відділяє реальність об'єктивну від внутрішньої реальності героя. Жінка для Альфреда Норгеса, героя твору, є фактором, що, з одного боку, пов'язує його з реальним життям, а з іншого, утримує від спонтанного спалаху емоцій та прагнення специфічного стану внутрішнього творчого злету - «польоту». Роль жінки у цій моделі незвичайна. Анна Норгес позбавлена краси, привабливості, загадковості. Вона є жінкою-другом. При цьому парадоксальність зображеної письменником ситуації полягає в тому, що жінка для чоловіка є водночас і необхідною, і обтяжливою. Роль жінки-друга та жінки-обмежувача свободи діалектично пов'язані між собою. Перша викликає «радість очікування», друга - повертає до банальної дійсності у момент «готовності до польоту». Обидві функції стверджують приналежність жінки до об'єктивної реальності, у той час як домінантною є суб'єктивна реальність героя, що зрештою переважає. Герой обирає світ свободи, який І. Андрич осмислює як «світ без жінки».

Третій підрозділ - «Семантика жінки-видіння в оповіданні «Єлена, жінка, якої немає» - присвячений дослідженню жіночого персонажу, що презентує кінцевий етап еволюції у взаємодії жіночої та чоловічої персоносфер.

Образ Єлени ілюструє підсумковий етап триступеневої еволюції взаємодії жіночої та чоловічої персонажних сфер. Жінка є центром реальності, створеної свідомістю героя, який заздалегідь відмовляється від жінки як елементу реальності об'єктивної. Якщо для Альфреда Норгеса жінка є уособленням найтіснішого зв'язку з дійсністю, а його внутрішньо-суб'єктивна реальність, хоч у ній і має місце «щастя від очікування жінки», є обранням свободи іншого порядку, яка не пов'язана з жодною жінкою, то для героя «Єлени, жінки, якої немає» жінка не має ніякого зв'язку з реальною дійсністю, вона, фактично, є ядром його внутрішньо-суб'єктивної реальності. Таким чином герой-оповідач зробив вибір, який для нього є єдиним правильним та можливим шляхом до жінки, шляхом досягнення внутрішньої гармонії.

Знаковим є мотив «очікування жінки». Альфред звик до того, щоб чекати її, насолоджуючись саме цим станом як щастям. Герой оповідання «Єлена, жінка, якої немає», якому автор навіть не дав імені, звик не чекати на свою Єлену. Від цього він, за своїм власним відчуттям, не став нещасним. Змінився лише характер сприйняття того стану свідомості, який осмислюється суб'єктом як стан щастя. Таким чином мотив «потягу чоловіка до жінки», що його покладено в основу взаємодії персоносфер, зазнає модифікації та перетворюється на опозиційну семантичну конфігурацію - «відмову від жінки». Якщо для Алі Джерзелеза не може існувати ірреальна жінка, а кінцевим результатом його пошуків стає цілковите розчарування, то «шлях» героя оповідання «Єлена, жінка, якої немає» починається саме там, де закінчує його Джерзелез. Семантика жіночого персонажу, відтак, повністю підпорядкована семантичній конфігурації мотиву.

Висновки узагальнюють результати дисертаційного дослідження. Жіноча персоносфера у творчості Іво Андрича ґрунтується на власних концептуальних засадах, характеризується розгалуженістю й доволі складною організацією. Жіночі персонажі відіграють принципово важливу роль в осягненні й трактуванні провідних художніх домінант творчості письменника. Образ жінки є своєрідним елементом-зв'язкою між концепцією буття та концепцією героя, виражаючи діалектику світосприйняття героя, для якого жінка-носій краси є порятунком від жорстокості оточуючого світу. У центрі зацікавлень письменника перебуває насамперед людина як величина екзистенціального масштабу, а в контексті історії творчий пошук автора зосереджений не на подіях та явищах, а на людській долі.

У роботі визначено провідні категорії організації жіночої персоносфери. Такими є «краса» та «ідея жінки». Категорія «краси» має ключове значення, що зумовлюється авторським трактуванням та втіленням її у жінці, що є найвищим її виявом. Краса в образно-семантичній системі прози І. Андрича набуває універсального й онтологічного значення, її пошук ототожнюється для героя з пошуком сенсу буття; вона є дуалістичним поняттям, що поєднує домінанти духовного та матеріального. Краса є наскрізною категорією у творчості письменника, вона зумовлює основні особливості художньої природи жіночих персонажів та, еволюціонуючи на кількох етапах прозової творчості у контексті співвіднесення із категорією «гармонії», набуває різних семантичних конфігурацій.

Категорію «ідеї жінки» визначено як принципово важливу у дослідженні жіночої персонажної сфери. Вона є одним із центральних елементів поетики ранньої творчості митця. Категорія ґрунтується на бінарних опозиціях, які письменник стверджує як ключові в інтерпретації жінки у лірико-медитативній прозі, та й у всій творчості загалом. «Ідея жінки» має синкретичну природу, поєднуючи в собі характеристики ірреального видіння, поетичної матеріалізації снів героя та згадки про реальну жінку. Одним із ключових елементів є «згадка про реальну жінку», що дає нам змогу, за допомогою дослідження епістолярної спадщини письменника, виділяти автобіографічні мотиви у виникненні «ідеї жінки» та жіночих персонажів, що значною мірою вплинуло на формування комплексу основоположних для них ідей, зокрема, ідеї недосяжності й таємничості, а також ідеї ключової ролі жінки у житті чоловіка та людської спільноти. «Ідея жінки» є наскрізною категорією, що формує жіночу персоносферу творчості І. Андрича та зумовлює домінанту жіночої долі, що її письменник розробляє у власному художньому світі впродовж усього творчого життя.

Прозова творчість І. Андрича демонструє динамічний розвиток жіночої персоносфери, чисельність елементів якої спричиняє появу нових семантичних конфігурацій та утворення типологічних груп образів. У дослідженні було здійснено типологічну класифікацію жіночих образів та виділено два магістральні типи, а саме: жінки реальної та жінки ірреальної. Образ-тип реальної жінки представлений автором у так званих «боснійських оповіданнях» та історичних романах, де його основними характеристиками є трагізм, містичність, фаталізм та ідея «краси», й оповіданнях «нового часу», у яких жіночий персонаж розглядається за межами суспільно-історичного контексту, а його домінантними характеристиками є психологізм та самоаналіз. У межах типу реальної жінки, що реалізується у суспільно-історичному контексті, особливого значення набуває створення та художня природа типу жінки Заходу, що визначається глибоким психологізмом та авторським заглибленням у внутрішній світ героїнь. Особливості типу жінки «нового часу» полягають у зміні суспільної ролі жінки та поєднанні суперечливих ознак персонажа, таких як краса та безпристрасність, співчутливість і непохитність, чуйність і раціоналізм. У розробці цих типів вкотре нової семантичної конфігурації зазнає категорія «краси». У створенні образу жінки «західного світу» вона відсунена на другий план, що у даному разі є розрізнювальним елементом в опозиції «жінка боснійського світу - жінка Заходу». Натомість у художній реалізації типу жінки «нового часу» краса, втілена у жінці, трактується письменником не як недосяжний ідеал, рушійна сила чи засіб впливу, який приносить нещастя та виявляється руйнівною силою передусім для неї самої («Анічині часи»), а як одна з чеснот, що визначають «мистецтво» порозуміння та впливу на «інших», а також є інструментом досягнення власної мети й отримання користі. З огляду на це тип жінки «нового часу» теж опозиціонує з образом жінки «боснійського світу».

Художні особливості типу «ірреальної жінки» зумовлюються її існуванням у площині суб'єктивної реальності героя-чоловіка. Створення такої дійсності може бути спричинене контактом із реальною жінкою («Байрон у Синтрі»), і в цьому випадку автор вдається до дематеріалізації як художнього прийому створення типу. Тому жіноча персоносфера характеризується значним розширенням та оновленням.

Визначено й досліджено взаємодію жіночої та чоловічої персоносфер як процес, розгляд якого є концептуально важливим у підході до вивчення проблеми. Провідною характеристикою цього процесу ми визначили еволюцію, яка відбувається у три етапи. На першому етапі еволюції взаємодії двох персоносфер, що представлена письменником у контексті концептуальної парадигми «чоловік - жінка», яскраво вираженим є мотив «потягу чоловіка до жінки», що модифікується атором як «шлях до жінки». Він є «шляхом» героя до внутрішньої гармонії та гармонії з зовнішнім світом («Шлях Алі Джерзелеза»). На цьому рівні герой зазнає абсолютного розчарування, оскільки «шлях» приводить його не до жінки-долі, а до жінки-повії. Другим етапом еволюції є створення автором суб'єктивної реальності героя, яка, існуючи паралельно із реальністю об'єктивною, поступово переважає та остаточно домінує. Жінка на цьому рівні є елементом оточуючої дійсності та своєрідною перепоною на шляху до стану його «польоту», що є для героя виявом абсолютної свободи, хоча сам цей стан викликається передчуттям від спілкування із жінкою, «очікуванням жінки». Таким чином, має місце певний проміжний стан, у якому перебуває герой, але контакт із жінкою-дійсністю обмежує вже відчутну свободу і герой обирає «світ без жінки». Третім і завершальним етапом еволюційних процесів взаємодії персоносфер є цілковита відмова героя від жінки як елементу об'єктивної дійсності, натомість жінка стає для нього центром внутрішньо-суб'єктивної реальності. У тканині оповіді з'являється жінка-видіння, яка належить до типу «ірреальної жінки» та є чи не найяскравішим його втіленням. Жінка, власне, і є суб'єктивною реальністю героя, запорукою досягнення ним гармонії та мети, поставленої на початку «шляху» Алі Джерзелезом. В основу особливостей взаємодії жіночої та чоловічої персоносфер покладено наскрізний мотив творчості І. Андрича - мотив «потягу чоловіка до жінки», що зазнає семантичних модифікацій, перетворюючись на свій опозиційний варіант - стан «відмови від жінки» як запоруку вивільнення нових додаткових ресурсів для творчості й наближення до специфічного стану «польоту».