Агіографічні та епічні інтертексти в прозі Наталени Королеви

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 821.161.2 “19” Королева

Агіографічні та епічні інтертексти в прозі Наталени Королеви

10.01.01 - українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Усачова Катерина Сергіївна

Київ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої української літератури Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться “27” листопада 2008 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “23” жовтня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ткаченко Л.О.

АНОТАЦІЯ

Усачова К.С. Агіографічні та епічні інтертексти в прозі Наталени Королеви. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю - 10.01.01 - українська література. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

Дисертація присвячена аналізу інтертекстуальності творчого доробку Наталени Королеви. Вперше виявлені й охарактеризовані чотири базові джерела її творів та визначено єдиний метатекст прози авторки. Задля цього проведено системне дослідження не тільки художніх текстів письменниці, але й наявного у них автокоментаря, з'ясовано принципи використання сакральних (Святе Письмо, агіографія), апокрифічних, історичних текстів та усних легенд і переказів як прототекстів, розкрито спільні й відмінні аспекти понять «легенда» і «переказ», розглянуто особливості літературного та релігійного контекстів творчості авторки. Також здійснено розбір структурних та сюжетних особливостей агіографії, що вирізняють її від інших жанрів, завдяки чому вдалося сформулювати робоче визначення поняття «агіографічний твір» і таким чином досягти максимальної обґрунтованості результатів дослідження інтертекстів у прозі Наталени Королеви.

Ключові слова: агіографія, житіє, мучеництво, чудо, легенда, переказ, апокриф, інтертекст, прототекст, метатекст.

АННОТАЦИЯ

Усачева Е.С. Агиографические и эпические интертексты в прозе Наталены Королевы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.

Диссертация посвящена анализу интертекстуальности творчества Наталены Королевы. Системно исследуются неавтобиографические художественные тексты писательницы, а также авторские комментарии к ним, которые во многих случаях служат единственным ориентиром при нахождении источника тех или иных интертекстов. Впервые установлены и охарактеризованы четыре базовых источника произведений Наталены Королевы: Библия, агиография, легенды \ предания, история. Однако особенности использования и интерпретации этих источников позволяют определить единый метатекст - христианские легенды.

В работе выяснены принципы использования сакральных (Священное Писание, агиография), апокрифических, исторических текстов и устных легенд и преданий как прототекстов; раскрыты общие и отличные аспекты понятий «легенда» и «предание» с точки зрения их отображения в прозе писательницы; разобраны особенности литературного и религиозного контекстов творчества Наталены Королевы. Также рассмотрена специфика восприятия и воспроизведения писательницей в своих сочинениях норм христианской этики, в том числе понятий о святости и «пути к спасению», основанных на Новом Завете и раннехристианской литературе.

Отдельно исследуется специфика интертекстуальности романа «Quid est veritas?»: неравномерность использования интертекстов четырех базовых источников прозы Наталены Королевы (что позволяет говорить об исторически-бытовом и религиозно-агиографическом полях произведения, связанных с двумя сюжетными линиями романа, соответственно - историей Понтия Пилата и историей Марии Магдалины), притом, что все они полноценно представлены в тексте, а также обращение к источникам нехарактерным для всего остального творчества писательницы, в частности, к прототекстам из художественной литературы и живописи (при создании образа Марии Магдалины).

Наряду с этим в работе предложена оригинальная дефиниция понятия «агиографическое произведение», сделанная на основе системного исследования структурных и сюжетных элементов агиографии. Отдельно установлены и проанализированы типы агиографической литературы, а также основные этапы развития этого жанра. Сопоставление отличительных особенностей агиографии с характерными чертами других родственных жанров христианской сакральной и религиозно-художественной литературы позволяет определить прототексты и аргументировать особенности использования интертекстов в прозе Наталены Королевы.

Ключевые слова: агиография, житие, мученичество, чудо, легенда, предание, апокриф, интертекст, прототекст, метатекст.

ANNOTATION

Usachova C.S. The hagiographical and epical intertexts in Natalena Koroleva`s prose. - Manuscript.

The thesis is aimed at achieving for a candidate of science degree in Philology, Speciality 10.01.01 - Ukrainian literature. - Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2008.

The dissertation is dedicated to analysis of intertestuality of Natalena Koroleva`s creative work. First it was described and characterized four basic sources of her works and it was defined the only matatext of author`s prose. It was made full investigation of artistic texts and author's commentary of Natalena Koroleva: elucidate the principles of use of sacral (Holy Writ, hagiography), apocryphal, historical texts and oral legends and stories as prototexts; emphasize common and different aspects of concepts “legend” and “story”, research peculiarities of literary and religious contexts author`s works. Also the original definition of term “hagiographical writing” was made due to detailed study of elements of hagiographical texts` structure and plot. That point made the analysis of intertexts in Natalena Koroleva`s prose substantiated.

Key words: hagiography, life of the saint, passion, miracle, legend, story, apocrypha, intertext, prototext, metatext.

агіографічний твір королева

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Агіографія належить до жанрів на перетині двох сфер духовної культури: створена за певними літературними канонами, вона водночас є неодмінною частиною християнського культу святих. Така амбівалентність зумовлює глибинні зв'язки агіографії з іншими жанрами християнської сакральної та художньо-релігійної літератури, а її сюжети нерідко містять фольклорні мотиви й історичні дані. Протягом століть у країнах християнського світу агіографічні твори були найпопулярнішою та найбільш доступною лектурою, справляючи значний вплив на світову, зокрема українську, словесність. В українській літературі ХХ ст. подібні впливи особливо помітні у творчості письменників діаспори (напр., У. Самчук), але єдиною українською письменницею, яка широко користувалася сюжетними лініями, образами, символами та ідеями східно - та західноєвропейської агіографії (а також інших різновидів сакральної та релігійної літератури) була Наталена Королева.

Творчість цієї авторки пережила кілька етапів читацької та наукової рецепції. Наталена Королева почала активно писати у 20-х роках ХХ ст., коли оселилася на еміграції в Чехії та одружилася з В. Королівом-Старим. Перший сплеск читацького інтересу до її творів припадає на 30-ті роки, проте критика ставилася до них неоднозначно: від захоплено-прихильних рецензій (П. Ісаїв) до прискіпливо-негативних аналізів (М. Рудницький). Друга половина 40-х та 50-ті роки характерні «тишею» як у виданні творів письменниці, так і у їхній науковій рецепції, що було зумовлене відсутністю інформації про місцезнаходження Наталени Королеви. Під кінець 50-х - на початку 60-х з'являється кілька оглядових розвідок про життя і творчість письменниці (О. Копач, Л. Биковський), сама вона сприяє перевиданню своїх великих прозових творів у Канаді та друкує нові оповідання в еміграційній україномовній пресі. Одночасно спалахнула жвава дискусія з приводу справжньої біографії Наталени Королеви (спричинена появою її автобіографічної повісті «Шляхами й стежками життя»). Смерть письменниці у 1966 році набула розголосу в пресі, проте надалі, аж до початку 80-х, її ім'я опиняється на маргінесах української культури, спливаючи в окремих спогадах представників діаспори. У 80-х роках, завдяки відзначенню сторіччя з дня народження Наталени Королеви в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України, про письменницю починають писати у літературознавчій та освітянській пресі (О. Мишанич, Р. Федорів, В. Шевчук та ін.). Подібні публікації мали переважно ознайомчо-біографічний характер, адже велика частина творів авторки залишалася (і досі залишається) архівним та діаспорним раритетом.

Лише наприкінці 90-х років ХХ ст. з'являються наукові праці, де аналізуються окремі аспекти прози письменниці: імпресіонізм (П. Ямчук), євангельська тематика (В. Антофійчук), іспанські етнічні мотиви (Надія Сорока). Справді активно твори Наталени Королеви досліджують у сучасному літературознавстві тільки останні сім років. У 2003, 2004, 2005 та 2007 роках були захищені перші дисертаційні роботи, присвячені творчості письменниці, відповідно - Ірини Голубовської, І. Остащука, Катерини Буслаєвої, Юлії Мельнікової: у працях Ірини Голубовської та Юлії Мельнікової детально розглянуті жанрові аспекти прози письменниці, тоді як у роботах І. Остащука та Катерини Буслаєвої досліджені окремі аспекти художнього феномена її творчості. Проте досі не був зроблений системний аналіз інтертекстуальності творчого доробку Наталени Королеви, зокрема, використання агіографічних текстів та легенд, у їхніх зв'язках зі спорідненими жанрами християнської літератури, фольклором та історичними хроніками, як прототекстів прози письменниці, що зумовлює актуальність даної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова частина теми (номер державної реєстрації 01 БФ 04401) кафедри новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, зосередженої на дослідженнях розвитку українського письменства ХХ та початку ХХІ ст. (спеціальність 10.01.01).

Мета дисертації полягає у висвітленні особливостей художнього переосмислення інтертекстів християнського походження у прозових творах Наталени Королеви.

Мета дослідження передбачає розв'язання комплексу завдань:

з'ясувати специфіку агіографічних творів у порівнянні з жанрами усної народної творчості, історичної та художньої літератури;

проаналізувати основні інтертексти, що формують сюжет і структуру канонічної агіографії та окремих її типів;

виявити особливості інтерпретації легенд і переказів у ранніх творах Наталени Королеви;

встановити базові джерела художньої прози письменниці християнсько-моралізаторського спрямування;

дослідити семантику автокоментаря у творах письменниці;

розкрити агіографічні основи роману «Quid est veritas?»;

визначити особливості метатексту неавтобіографічної прози Наталени Королеви.

Предмет дослідження - інтертекстуальна основа творів Наталени Королеви.

Об'єктом дослідження є неавтобіографічна проза Наталени Королеви: її романи та повісті («Quid est veritas?», «1313», «Сон тіні», «Останній бог», «Предок»), збірки оповідань («Легенди Старокиївські», «Во дні они», «Інакший світ»), окремі оповідання та нариси, зокрема з фондів Празького літературного архіву «Pamбtnнk Nбrodnнho Pнsemnнctvн», а також листування письменниці.

Теоретико-методологічну основу дисертації складають праці С. Аверінцева, О. Александрова, С. Головащенка, В. Горського, В. Живова, В. Ключевського, В. Москальця, С. Токарева, Г. Федотова, І. Франка, H. Delehaye. У дослідницькому процесі були використані роботи В. Антофійчука, Б. Бермана, І. Голубовської, М. Грушевського, О. Копач, В. Лурьє, О. Меня, С. Полякової, Т. Попової, C. Ricci та ін.

У дисертації застосовано метод інтертекстуальності (Ю. Крістева, Ж. Женетт, Н. Корабльова), також використано порівняльно-типологічний метод. Вибір методів продиктований як специфікою самих агіографічних текстів, так і особливостями творчого доробку Наталени Королеви.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше на підставі ґрунтовного аналізу інтертекстуальності творчого доробку Наталени Королеви виявлені й охарактеризовані чотири базові джерела її творів та визначено єдиний метатекст прози авторки. Задля цього проведено системне дослідження не тільки художніх текстів письменниці, але й наявного у них автокоментаря, з'ясовано принципи використання сакральних (Святе Письмо, агіографія), апокрифічних, історичних текстів, усних легенд і переказів як прототекстів, розкрито спільні й відмінні аспекти понять «легенда» і «переказ», розглянуто особливості літературного та релігійного контекстів творчості авторки. Також здійснено розбір структурних та сюжетних особливостей агіографії, що вирізняють її від інших жанрів, завдяки чому вдалося сформулювати робоче визначення поняття «агіографічний твір» і таким чином досягти максимальної обґрунтованості результатів дослідження інтертекстів у прозі Наталени Королеви.

Практичне значення. Основні положення та підсумкові матеріали дослідження можуть бути використані при плануванні, написанні й читанні спецкурсів, спецсемінарів з історії української літератури ХХ ст., зокрема прозової творчої спадщини Наталени Королеви; для написання навчальних посібників і монографій з проблем вивчення української літератури для студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів, при написанні курсових і дипломних робіт студентів.

Особистий внесок дисертанта полягає в аналізі інтертекстуальної основи неавтобіографічної прози Наталени Королеви, зокрема християнських легенд як метатексту її творчості. Під час роботи над дослідженням були використані досі не публіковані матеріали Празького літературного архіву, а також пророблена робота по збиранню і жанрово-тематичному розподілу розрізнених оповідань авторки, надрукованих у західноукраїнських та діаспорних виданнях. У дисертації враховано досягнення науковців як минулого, так і сучасності. Ідеї, висновки та сформульовані концепції роботи належать її авторові. Використані дослідження інших літературознавців оформлені відповідними посиланнями.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації виголошені у формі доповідей на Всеукраїнських наукових конференціях «Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації» (Київ, 2005); «Концепція нації у творчості Івана Франка» (Київ, 2006); «Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність» (Київ, 2007).

Основні положення дисертації та результати дослідження висвітлено у п'яти статтях у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (179 позицій). Загальний обсяг дослідження - 166 сторінок, із них 153 сторінки основного тексту.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання і теоретико-методологічну основу роботи. Також проаналізовано етапи наукової рецепції творчості Наталени Королеви.

У першому розділі - «Структурні та сюжетні особливості агіографічних текстів» - розглянуто особливості текстової, змістової та структурної організації агіографічних творів, проведено зіставлення агіографії з іншими жанрами, визначено типи агіографічної літератури, проаналізовано її видозміни за основними етапами розвитку.

В українському літературознавстві загальноприйнятим є ототожнення понять «агіографія» та «житійна література», а також уподібнення обох до жанру біографії. Здійснений у роботі порівняльний аналіз житійної та біографічної літератури доводить, що житіє можна назвати біографією лише в етимологічному сенсі цього слова. Житіє - це життєпис, що має за мету продемонструвати етапи сходження людини до визнаної Церквою святості. Тому хронологія та дані світської історії, важливі для біографії, у житії або відсутні, або перебувають на маргінесах оповіді.

Натомість агіографія - це тексти, побудовані на цитатах, ремінісценціях та запозиченнях, які нанизані на сюжетний стрижень, що завжди має в основі певне історичне ядро: як особу, так і подію, місце чи дату. Це споріднює такий сюжет з легендами і переказами. Обидва названі типи творів існують на межі міфу та історії, але переказ є насамперед «історичним» жанром, тоді як легенда тяжіє до міфу і релігії, адже оповідає про постаті та події священної історії. Тому агіографічний сюжет можна кваліфікувати як кодифіковану легенду.

Завдяки легендам міфологічні мотиви нерідко входили в структуру «світових релігій», в першу чергу - християнства, витворюючи християнську міфологію, віддзеркалену в апокрифах. Під поняття «апокриф» потрапляють різнорідні жанри, зокрема, гностичні «логії», проте сюжетно велика частина апокрифів ідентична християнським легендам. Відмінність між легендами християнськими та агіографічними полягає у тому, що перші пов'язані з усім обсягом християнської біблійної та позабіблійної історії, натомість останні завжди існують навколо вшанування (хоча б місцевого) святих чи святинь. Використання такої легенди при створенні агіографічного документа підвищує її сакральний статус, адже вводить в обсяг навколо-богослужбової літератури (покликаної пояснити походження, зміст та ідею культу, підтвердити його відповідність канонам християнства, і таким чином сприяти церковному схваленню та подальшому розповсюдженню).

Обрядове вшанування зазвичай виникає з приводу певної «чудесної» події, місце і дата якої, а також ім'я святого, з яким пов'язана подія, зберігаються в народній свідомості й анналах Церкви. Сюжет, вибудуваний навколо цієї базової інформації, становить компіляцію кількох легенд, а також, якщо обрядове вшанування виникало навколо реліквії або відомої реальної особи, історичних даних та джерел. Щоб передати ідейний і символічний зміст, структура агіографічного тексту спирається на релігійні догми, церковну традицію та канон Святого Письма. Найбільш характерними засобами трансляції ідейного змісту агіографії варто назвати: запозичення схеми тексту, в якому пропагувалися ідеї, що їх агіограф прагнув ствердити у своєму творі; використання символічного образного ряду, який складають особи і події священної історії; безпосередньо висловлені моральні настанови та догми (дидактика). Також в структурі типового агіографічного тексту зазвичай міститься ще одна «частина», не пов'язана прямо ні з сюжетом, ні з ідейо-символічним змістом - це «прославлення», яке служить меті вшанування святого чи святині.

Співвідношення даних елементів залежить від типів агіографічної літератури, які за предметом оповіді поділяють на три групи: про святих осіб, про реліквії, про святилища. Найчисленнішими типами агіографії є житія та мучеництва: принципова відмінність між ними у тому, що авторів мучеництв не цікавить минуле чи особа людини, важливим є винятково безпосереднє свідоцтво про віру та Царство Боже. Таким чином житіє - це тип агіографії, тому ототожнення понять «агіографія» та «житійна література» не зовсім правочинне. Окремі типи агіографії - «обрітення» та «перенесення» - утворює література, написана з приводу вшанування днів пам'яті віднайдення мощей святого або інших сакральних реліквій, чи їхнього перенесення в храм. Оповіді про чудеса святих або реліквій є обов'язковою рисою агіографічних сюжетів, але інколи вони ставали предметом окремих творів, які мали всі ознаки агіографії, тобто, утворювали її окремий тип - власне «чудеса». До агіографії відносяться також тексти, присвячені святиням - храмам, що стали місцем паломництва, певним центром культової діяльності.

Наведені типи агіографічної літератури виникали та змінювалися залежно від суспільного і церковного розвитку, зокрема, від поширення культу за межі «рідної» для нього території. В історії розвитку жанру агіографії можна окреслити кілька шарів, кожному з яких властиві подібні риси в усій новоредагованій чи новоствореній агіографічній літературі: раннє християнство, католицьке середньовіччя, Візантія та Русь, а також Новий час. За метою створення та існування агіографія належить до сакральної літератури, другою за важливістю функцією можна назвати її роль як релігійного читання. У такій ролі агіографія довго була для народу єдиною художньою літературою, що призвело до повного розмежування сучасної агіографії на тексти сакральні та релігійно-повчальні.

Другий розділ - «Легенда як інтертекст і жанр у прозі Наталени Королеви» - поділено на три підрозділи, в яких розкрито основні типи джерел творчості письменниці та з'ясовано принципи використання цих джерел у неавтобіографічних творах Наталени Королеви й автокоментарях.

Специфіка співвідношення легенд і переказів, як жанрів на межі міфа та історії, у ранніх оповіданнях письменниці розглянута у підрозділі 2.1 «Синтез міфології, релігії та історії у циклі «Легенди старокиївські». Попри те, що цю збірку традиційно вважають однією з останніх робіт Наталени Королеви, адже вона була опублікована на початку 40-х років ХХ ст., неоднорідність авторських метатекстів оповідань циклу та прози 30-х років, вкупі з особистими свідченнями письменниці, вказують, що ці твори були написані наприкінці 10-х - на початку 20-х років ХХ ст.

Кількість базових письмових джерел, використаних у якості прототекстів циклу обмежена: «Літопис Руський», Києво-Печерський патерик, «Історія» Геродота. Звертає на себе увагу той факт, що з цих текстів авторка запозичує сюжети, які є кодифікованими легендами і переказами, тоді як справжні історичні факти грають роль або тла, або основи бічної сюжетної лінії. Саме тому письмові прототексти органічно поєднуються з усними - вони належать до подібних жанрів. Тож оповідання циклу можна відносити до «легенд» або «переказів», з тією різницею, що в деяких використані вже сформовані запозичені сюжетні лінії, в деяких - запозичені мотиви стають провідними при творенні сюжету, ще в інших - різнорідні елементи та деталі об'єднані в єдине ціле накладанням на них жанрової матриці легенди чи переказу.

Поділ оповідань циклу на легенди і перекази набуває особливого сенсу, якщо взяти до уваги розмежування творів: збірка поділена на дві частини, перша з яких містить переважно оповідання-легенди, друга - оповідання-перекази. В першому томі «Легенд» провідною темою є християнство: його чудеса, святі, доля на теренах Русі, співвідношення зі стародавніми міфами. Характерно, що навіть звертаючись до суто православних джерел, використовуючи православні агіографічні легенди, специфічних рис Східної Традиції у текстах не спостерігається. Різниця між двома конфесіями максимально нівелюється. Так само, як у першому томі збірки домінує мотив любові до віри, в другому переважає мотив любові до батьківщини. Походження, населення, героїка, традиції, звичаї та вірування праукраїнської землі превалюють навіть у початково релігійних чи міфологічних сюжетах, наближуючи їх до «історичного», не сакрального часу.

Розмежування сакральної та несакральної історії нерідко умовне. І легенда, і переказ перебувають на межі міфу та історії, тому, хоч і в різних пропорціях, але містять як фантазійну, так й історичну інформацію. Ця особливість дала змогу Наталені Королеві історизувати, наповнити історично-побутовими деталями, навіть міфологічні за суттю оповіді, але так само внести елементи чудесного та чарівного у достовірні сюжети громадянської історії. Використання та змішування історичних, релігійних та міфологічних сюжетів і мотивів свідчить, що загальним метатекстом циклу є християнська міфологія. Тому легенди і перекази часто виступають у вигляді неподільного прототексту та синтетичного жанру для текстів збірки.

Детальний аналіз інтертекстів у християнсько-моралізаторській прозі письменниці кінця 20-х - 30-х років (та поодиноких пізніших творів) проведено у підрозділ 2.2 «Базові джерела прози Наталени Королеви та особливості їх використання».

Значна частина неавтобіографічних творів авторки має в основі біблійні події (збірка «Во дні они» та інші окремі подібні оповідання, «Мезу, жрець Амонів», роман «Quid est veritas?»). Перше, що звертає на себе увагу в «новозавітних» творах Наталени Королеви - системність бачення прототексту, тобто - Четвероєвангелія. Письменниця прискіпливо дотримується точності у відтворенні згаданих у Новому Завіті місць та обставин, так що у твори вписані безліч дрібних інтертекстів з різних євангельських «частин», але жоден з текстів не ґрунтується на запозиченій, тобто - сформованій ще у прототексті, фабулі. Письменниця уникає прямого зображення Христа і Богородиці, проте інших персонажів Нового Завіту, в тому числі й апостолів, змальовує у парадигмі історичного часу; особливо деталізована побутово-матеріальна сторона євангельського тла. Всім оповіданням, що інтерпретують різні новозавітні ситуації, властиві подібні риси, як от: оповідь з погляду другорядних персонажів; зосередженість на внутрішній і зовнішній мотивації вчинків героя; контрастність психологічних станів (особливо при відтворенні навернення у віру); інтерпретація євангельського епізоду «між рядків»; вміщення прямого євангельського інтертексту як пуанти твору. Створені Наталеною Королевою «рамці до євангельських оповідань» у сюжетному плані тотожні апокрифам (під апокрифами тут слід розуміти виключно християнські легенди на біблійну тематику), адже в них так само розповідається про те, що залишилося поза текстом Нового Завіту. Але попри всю «апокрифічність», вони не просто відповідні канонам християнського віровчення, а орієнтовані на етику Нового Завіту, на вчення Ісуса Христа, яке у творах письменниці постає універсальною релігією, антитетичною нетерпимості Юдейського Закону.

Другим після Біблії основним джерелом неавтобіографічної прози письменниці є агіографія. Наталена Королева інтерпретує не так повноцінні агіографічні тексти, як їхні сюжетні схеми, базовані на агіографічних легендах та Церковному Переказі. Проте у запозичених сюжетних схемах агіографічних легенд письменниця зберігає (або моделює) поодинокі навколо-культові ознаки агіографічних текстів - такі, як ім'я, тип святості, вказівки на календарну дату чи осередок вшанування. Тому оповідання, не будучи житіями та мучеництвами за суттю, створюють враження своєрідної «літературної агіографії» («Свята Христина (її життя та діла)», «Дев'ята», «Зустріч», «Префектова служниця»). Тенденція до відтворення агіографічних образів у наближених до історичної реальності ситуаціях, іншими словами, до реконструкції постатей святих «за життя», помітна у багатьох творах авторки (особливо у дилогії «Сон тіні» та «Останній бог»), але ключовим для тлумачення інтерпретації Наталеною Королевою агіографічних образів є розуміння святості як «очевидності» - характери та поведінка реальних святих у її творах зображені таким чином, щоб унаочнити просування героя «шляхом до спасіння», який у творах письменниці має вигляд дієвого служіння людям у відповідності до вчення Ісуса Христа.

В оповіданнях «І не було їм місця в гостинниці» та «Дідусь» використана сюжетна схема відмінного від житія та мучеництва агіографічного типу - «чуда». Але частіше письменниця вживає схему не агіографічних, а подібних за структурою християнських легенд про чудо в оригінальних сюжетах («Вітраж», «Майовий акорд», «Молитовник») або інтерпретаціях існуючих («Мон Сальват», «Покута»). Саме легенди та перекази можна виокремити як третє джерело прози авторки. Складність полягає в тому, що за винятком загальновідомих оповідей неможливо встановити приналежність більшості сюжетів до локальних легенд / переказів або до авторської фантазії. Основними орієнтирами, в такому разі, стають вказівки письменниці, яка чудово знала особливості названих жанрів, тож могла створити свою «народну» легенду чи переказ на основі будь-якого цікавого їй факту («Слово», «Чайка», розгорнутою авторською легендою з кількома бічними лініями агіографічного плану можна назвати повість «1313»). Тому щодо пізньої творчості Наталени Королеви справедливіше говорити про запозичення мотивів та використання жанрового канону легенд і переказів, ніж про конкретні сюжетні прототексти.

Четвертим базовим джерелом прози письменниці християнсько-моралізаторського спрямування є історія (факти, тексти, спогади), хоча встановити конкретні історичні прототексти творів подекуди проблематично. Уважне прочитання текстів засвідчує, що історія у творах Наталени Королеви існує переважно у вигляді «атмосфери часу» - як світогляд і реалії життя людей певної доби. Навіть у тих кількох творах, де розповідається про справжні історичні події («Сон тіні», «Останній бог», «Предок»), більша увага приділена названим двом явищам, тобто фактологічна історія не сюжетотвірна і лишається «за лаштунками», а соціальна та культурна історія творять барвисте тло, на якому розвивається сюжет, базований на переказах, легендах чи фантазії письменниці.

З чотирьох названих, легенди / перекази безумовно є головним джерелом творчості письменниці. Особливо вагоме місце у творчому доробку Наталени Королеви посідають саме легенди як жанр, що передусім стосується релігійних постатей та подій, які письменниця завжди тлумачить з погляду норм вчення Ісуса Христа.

У підрозділі 2.3 «Автокоментар як синтез художньо-автобіографічного та християнсько-моралізаторського напрямів прози Наталени Королеви» висвітлена специфіка семантики приміток у творах письменниці, які, на підставі детального аналізу, можна назвати останнім текстом, створеним Наталеною Королевою.

Авторські коментарі у текстах письменниці можна умовно розмежувати на три типи. Перший з них має характеристики глоси: такі коментарі містять тлумачення історизмів або застарілих, рідковживаних чи іноземних слів. Другий тип автокоментарів має характер доповнень-пояснень. Це вказівки на джерела певних подій та образів, висвітлення окремих фактів та нюансів, нерідко у формі відповіді на закиди критиків та читачів попередніх видань творів. Крім приміток-пояснень до другого типу належать також коментарі, що за змістом є доповненнями до тексту основної оповіді (структурні елементи агіографічних текстів, сюжети яких використані у творі; деталізація згадуваних історичних фактів чи реалій; розгорнуті історії тих чи інших інтертекстів). Третій тип коментарів - уривки мемуарів письменниці, записані у формі приміток. Варто підкреслити, що рівень суб'єктивізму та автобіографічності у всіх коментарях Наталени Королеви настільки значний, що інколи всі три типи приміток утворюють синтетичну єдність, один суцільний автокоментар з тенденцією пояснити себе та розказати про себе (що зайвий раз підтверджує гіпотезу про створення авторкою коментарів до своїх текстів переважно на схилі життя). Тому при дослідженні навіть одного конкретного твору Наталени Королеви необхідно враховувати автокоментарі до всієї прози письменниці.

Третій розділ «Агіографічні основи роману Наталени Королеви «Quid est veritas?» присвячено з'ясуванню інтертекстуальних особливостей, що дозволяють виявити окремішність роману щодо інших творів письменниці, заради чого аналізуються дві головні сюжетні лінії - історії Марії Магдалини та Понтія Пілата. Відповідно розділ має два підрозділи.

У підрозділі 3.1 «Агіографічні легенди про Марію Магдалину в інтерпретації Наталени Королеви» досліджуються прототексти, на основі яких побудована інтерпретація образу Марії Магдалини.

Сюжетна лінія Магдалини в романі «Quid est veritas?» співвідноситься з біблійним текстом лише опосередковано. Жоден з євангельських епізодів, де діє триєдиний образ Марії (Наталена Королева спирається на католицьку традицію ототожнення Марії Магдалини, Марії Віфанської та безіменної грішниці у Єв. від Луки) не відтворений у тексті безпосередньо, біблійні події відбуваються «за лаштунками» твору і констатуються героїнею чи очевидцями у спогадах. Марію Магдалину можна назвати одним з найбільш інтертекстуально насичених образів у творчості Наталени Королеви. Серед базових джерел лінії Маріам з Магдали у тексті можна виділити навіть художню літературу й образотворче мистецтво. «Духовний пошук» Марії контаміновано в романі з легендами про Грааль, який впливає на долі багатьох персонажів твору, проте письменниця розкриває суть Келиха Спасіння паралельно до розвитку читацької рецепції образу Магдалини. У сюжетну лінію Марії образ Грааля вносить мотиви, що їх він всотував та з якими асоціювався протягом своєї генези. Два з таких безпосередньо вплинули на інтерпретацію Наталеною Королевою образу Марії Магдалини: значення Грааля як «джерела світла», яке письменниця контамінує зі «Святим Світлом» зороастризму, надаючи Магдалини рис «посланця Світла»; елементи середньовічного циклу про лицарів - охоронців Грааля, одним з яких виступає у тексті Марія.

Попри окремі алюзії на гностичні твори, зороастрійські вірування та містичну символіку середньовічних легенд, образ Марії Магдалини залишається в межах християнської традиції, оскільки ключовим прототекстом, завдяки якому всі інтертексти вибудувані у стрункий сюжет, залишається агіографія, пов'язана з південно-французьким культом святої та легендами навколо нього. Інші агіографічні легенди, які письменниця використала у творі також відносяться до південно-європейських культів таких святих, як Лазар, Марта, Сара, Радіана, тощо. Названі постаті належать до «релігійно-агіографічного» поля роману, ключовою фігурою в якому є Магдалина, оскільки у стосунках з нею або крізь її сприйняття вони інтерпретовані.

У підрозділі 3.2 «Особливості «шляху до спасіння» Понтія Пілата за Наталеною Королевою» висвітлені аспекти тлумаченні письменницею одного з найпопулярніших у світовій літературі образів.

Аналіз співвідношення образу Понтія Пілата у романі «Quid est veritas?» та образу прокуратора Юдеї, відомого за Новим Завітом та історичними джерелами, здійснений у зіставленні роману Наталени Королеви з «єршалаїмськими сценами» роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита». Порівнюючи дві одночасно створені (1938-39 р.) інтерпретації постаті Понтія Пілата, можна зробити висновок, що М. Булгаков задля виконання поставлених завдань моделює власну концепцію новозавітної історії, а Наталена Королева накопичує легендні та історичні інтертексти і на їх основі синтезує контекст аксіоматичної для неї євангельської історії.

Образ Понтія Пілата в романі «Quid est veritas?» має дві площини сприйняття: перша, зовнішня, побудована на історичних даних і насичена біблійними інтертекстами; друга, внутрішня, базована на християнських легендах - про пошуки Грааля, про трагічну смерть Пілата, про святого Маріуса. Кожна з цих площин має свою кінцівку: перша міститься у примітках, друга - у тексті художнього твору. В сюжетній лінії Пілата домінує зовнішня площина рецепції, що дозволяє трактувати цей образ як ключовий у побутово-історичному полі роману. Подібно до інших творів письменниці, історія (факти, події) в романі статична, лінія Понтія Пілата розвивається завдяки присутнім у ній легендним алюзіям, які дозволяють авторці зробити вмотивованим «агіографічний» фінал твору. Надаючи Пілату можливість не тільки на виправдання, але й на спасіння, Наталена Королева вписує цей образ в систему новозавітної етики.

У Висновках синтезовано основні положення та результати проведеного дослідження.

На підставі аналізу інтертекстуальності творів Наталени Королеви окреслено чотири базові джерела її християнсько-моралізаторської прози: Біблія, агіографія, легенди / перекази, історія. Максимальна обґрунтованість результатів вивчення цих джерел досягнута завдяки дослідженню особливостей агіографії як жанру. Доведено, що агіографічний твір - це текст, написаний з метою пояснити зміст і передати релігійну суть певного культу та сприяти його розповсюдженню. Ключовою жанровою особливістю будь-якого агіографічного твору є наявність чотирьох рівнів інформації: базові дані про місце походження обрядового вшанування та його дату у церковному календарі, а також ім'я святого; агіографічна легенда, чи компіляція легенд, які існують навколо постаті святого, чи пов'язаної з ним святині; елементи ідейно-символічної структури твору; прославлення. З перелічених рівнів лише останній пов'язаний з індивідуальною творчістю агіографа, тоді як інші два тією чи іншою мірою є інтертекстами.

Агіографія та інші три вищеназвані базові джерела неавтобіографічної прози Наталени Королеви здебільшого очевидні для реципієнта, крім того, вони тісно переплетені між собою. Коли одне з них стає сюжетотвірним, інші виконують роль безпосереднього контексту. Найвиразніше з чотирьох джерел - історія (факти, події). Вона присутня в усіх текстах письменниці як у вигляді безпосередніх згадок, так і на рівні ремінісценцій, надаючи прозі авторки історичний колорит, що, проте, не робить історичним зміст її творів. Розвиток творчості Наталени Королеви позначений послабленням у текстах ролі світської історії та посиленням інтересу до історії священної.

Біблія є прототекстом для значної кількості творів, проте письменниця не так запозичує біблійні сюжети, як створює на їхній основі оригінальні інтерпретації. «Біблійні» твори письменниці можна вважати вписаними у систему християнських легенд і тільки чітка орієнтація авторки на біблійну подієвість залишає ці твори в межах історичної правдоподібності. Агіографію як прототексти Наталена Королева використовує довільніше, інтерпретуючи не так сюжети агіографічних творів, як легенди, з яких ці сюжети побудовані. Незважаючи на те, що авторка користується переважно католицькою агіографічною традицією, в її прозі помітна тенденція до міжконфесійної уніфікації розуміння святості під новозавітні етичні норми. Те саме можна сказати про останнє з чотирьох базових джерел - легенди / перекази. Наталена Королева використовує елементи багатьох локальних та світових легенд, рідше звертається до історичних переказів, - але новозавітна етика домінує в будь-якому її тексті, надаючи християнського забарвлення навіть нечисленним у творчості авторки міфологічним сюжетам. Історичні перекази теж цікавили письменницю передусім у їхньому зв'язку з історією християнства, християнського світу, розвитку християнських ідей та норм.

Балансування на межі між християнською міфологією та християнською історією властиве всій неавтобіографічній прозі Наталени Королеви, підтвердженням чого є домінування у творчості письменниці рис жанру, який поєднує особливості обох названих явищ, - легенди. Мовиться не тільки про прямі прототексти, але й про використання мотивів легенд, сюжетних та композиційних схем, стилістики оповіді, окремих образів, що їх авторка поєднує з оригінальними сюжетами. Здебільшого, встановити факт, що у того чи іншого легендоподібного мотиву є прототекст можна лише завдяки автокоментарям, - вони дають можливість окреслити особливості інтертекстуальності творчості письменниці та визначити християнські легенди як справжній метатекст творчості Наталени Королеви.

Окремо в дослідженні розглянуто роман «Quid est veritas?», адже він синтезує в собі елементи всіх базових джерел прози письменниці, включно з прийомами використання кожного з них у тексті. Роман унікальний тим, що чотири базові джерела представлені рівноправно, також у ньому прочитуються нехарактерні для інших творів авторки інтертексти, зокрема, з художньої літератури. Роман насичений новозавітними інтертекстами, проте сюжет побудовано не на євангельській історії, хоч вона очевидним пунктиром проходить за «лаштунками» твору. Агіографічні та історичні інтертексти представлені у романі широко, але не рівномірно, що дозволяє говорити про два поля твору: релігійно-агіографічне та побутово-історичне. Кожне з них формується навколо двох ключових сюжетних ліній - історії Марії Магдалини та історії Понтія Пілата. Уніфікують два поля роману легенди (в першу чергу, агіографічні), тому що вони, нарівні з Біблією, є наскрізними інтертекстами твору. Але якщо євангельська історія структурує хід подій у романі, то легенди становлять внутрішній рушій розвитку сюжетних ліній, що підтверджує думку про християнські легенди як про метатекст творчого доробку Наталени Королеви.

Творчість Наталени Королеви можна охарактеризувати як інтертекстуально насичену. З чотирьох базових джерел її творів три мають християнське походження, однак особливості використання цих джерел дозволяють визначити єдиний метатекст - християнські легенди.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Усачова К.С. Особливості інтерпретації біблійних образів у першій половині ХХ століття (на прикладі роману Наталени Королеви “Quid est veritas?”) / Усачова К.С. - Літературознавчі студії: Збірник наукових праць. Випуск 12. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2005. - С. 466-469.

2. Усачова К.С. Агіографічні прототексти образу Марії Магдалини в романі Наталени Королеви “Quid est veritas?” / Катерина Усачова. - Наукові записки. Серія: Літературознавство / За ред. проф. М. Ткачука. - Тернопіль: ТНПУ, 2006. - Вип. 20. - С. 145-151.

3. Усачова К.С. Постать Святого Климента як предмет дослідження Івана Франка та художньої інтерпретації Наталени Королеви / Усачова К. - Літературознавчі студії. Випуск 18. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. - С. 161-164.

4. Усачова К.С. Житіє як біографія (особливості співвідношення двох жанрів) / К. Усачова. - Вісник Київського славістичного університету / Редкол.: Ю.М. Алексєєв (головн. ред.) та ін. - К.: КСУ, 2007. - № 34. - С. 46-49.

5. Усачова К.С. «Літературна агіографія» у творчості Наталени Королеви / К.С. Усачова. - Літературознавчі студії. Випуск 19. Частина 2. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. - С. 215-218.

Размещено на Allbest.ru