Український письменницький епістолярій: типологія відкритого листування

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ЗІНОВСЬКА Анна Миколаївна

УДК 821.161.2-6.09

УКРАЇНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИЦЬКИЙ ЕПІСТОЛЯРІЙ: ТИПОЛОГІЯ ВІДКРИТОГО ЛИСТУВАННЯ

10.01.06 - теорія літератури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії літератури та компаративістики Київського славістичного університету.

письменницький листування літературний жанровий

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Кузьменко Володимир Іванович, ректор Київського славістичного університету, завідувач кафедри теорії літератури та компаративістики

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Бернадська Ніна Іванівна,

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри теорії літератури та компаративістики;

кандидат філологічних наук

Башкірова Ольга Миколаївна,

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, викладач кафедри україністики.

Захист відбудеться « 26 » вересня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, бульвар Шевченка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01017, м. Київ, вулиця Володимирська, 58).

Автореферат розіслано « 22 » серпня 2008 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О. Ткаченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останнє десятиліття в українському літературознавстві було досить плідним щодо вивчення приватної кореспонденції письменників. Насамперед інтерес до епістолярних пам'яток позначився на масовому виданні листування письменників-класиків та науковому коментуванні цих творів. Оприлюднено скрупульозно зібрані і впорядковані листи як авторів материкової України, так і відомих діячів діаспори. ЗЧявилась низка спеціальних праць¹ Див., зокрема: Святовець В.Ф. Епістолярна спадщина Лесі Українки: Листи в контексті художньої творчості. - К.: Дніпро, 1981. - 183с.; Ляхова Ж.Т. За рядками листів Тараса Шевченка. - К.: Дніпро, 1984. - 134с.; Вашків Леся. Епістолярна літературна критика: становлення, функції в літературному процесі. - Тернопіль: Поліграфіст, 1998. - 134с.; Кузьменко В.І. Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50-х років ХХ ст. - К.: Ін-т л-ри ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 1998. -305с.; Коцюбинська М. "Зафіксоване і нетлінне": Роздуми про епістолярну творчість. - К.: Дух і літера, 2001. - 299с.; Мазоха Г.С. Український письменницький епістолярій другої половини ХХ століття: жанрово-стильові модифікації. - К.: Міленіум, 2006. - 344с.; Курило Л.М. Творча індивідуальність Олеся Гончара в епістолярному дискурсі: Монографія. - Луганськ: Альма-матер, 2007. - 200с. та ін., у яких здійснено спробу цілісного розгляду епістолярного жанру давнього письменства та літератури ХІХ - першої половини ХХ ст. як специфічного явища. Нарешті, ця „видавничо-жанрова новація” (В.Кузьменко) позитивно відбилася на зростанні загальної культури, глибині аналізу й синтезу нових розробок, оскільки, за словами І.Франка, «кожне зернятко фактичної інформації в таких справах посуває вивчення нашої літератури наперед» ² Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К.: Наук. думка, 1986. - Т. 49. - С.462..

Однак ця копітка робота, що дає можливість в деталях вивчити багатство духовного світу митця, вияв його в листах, потребує подальших ненастанних зусиль та пильної уваги дослідників. Необхідність теоретичного осмислення письменницького епістолярію спричинена також і тими суспільно-політичними змінами, що постали в житті українського народу та України як самостійної і незалежної держави, і віддзеркалились в рамках самого епістолярного жанру, розширення цих рамок у відповідності до актуальної літературної ситуації (орієнтація на набутки найближчих попередників, художнє освоєння давнішої традиції - донедавна замовчуваних і спотворених явищ літератури 20-х років ХХ ст., широке й вільне використання мистецького досвіду літератур Заходу після зняття ідеологічного табу). Все це ставить перед дослідниками проблему вивчення письменницького епістолярію з погляду його власне художнього значення, а також в аспекті жанрово-стильових модифікацій, оскільки в літературному процесі ХХ ст. намітились тенденції до „розмивання” жанрових меж, до виникнення нових їх утворень, які не вкладаються в традиційні канонічні рамки. Означений процес літературознавці пов'язують з „гібридизацією жанрів”, акцентуючи на тому, що характерна риса часу - «змішування жанрів, а не їхня колишня чистокровність”. А вільна конструкція листа дозволяє не тільки не дотримуватися канонічної форми, а й вводити в його пласт „виривки” (В.Винниченко) художньої прози або драматичні сценки, анекдоти, літературно-критичні огляди тощо.

Приватне листування - надзвичайно цінне автентичне першоджерело для осмислення творчої індивідуальності митця з усім спектром понять цієї структури: особистість, світогляд, індивідуальний стиль та ін. З таких позицій виходили у своїй едиційній практиці видатні українські вчені й письменники: П.Куліш, І.Франко, С.Єфремов, П.Тичина, М.Рильський, О.Білецький та ін.

Незважаючи на досить значну кількість праць вітчизняних і зарубіжних літературознавців, присвячених введенню у науковий обіг окремих новознайдених епістолярних автографів класиків національних письменств, теорії та історії листування митців приділяється недостатньо уваги. У наукових публікаціях епістолографія, по суті, ніколи спеціально не досліджувалась, не концентрувалась увага на художніх особливостях письменницьких листів. Невипадково Ю. Шерех цілком однозначно стверджує: "Поетика епістолярного жанру не опрацьована. Історії листування на Україні ще не написано". Шерех Ю. Третя сторожа. Література, мистецтво, ідеологія. - К.: Дніпро, 1993. - С.48.

До найменш розроблених у царині літературознавства, теорії публіцистики та епістолографії належить відкрите письменницьке листування. Внаслідок нечіткого формулювання призначення відкритого листа та його предмета до цього різновиду епістолярної публіцистики відносять явища, котрі не належать до публіцистичного типу діяльності (наприклад, листи читачів). Отже, нагальна потреба літературознавчого розуміння реального стану жанру відкритого листа, існуюча розмитість у визначенні його меж, нерозробленість питання про особливості його впливу на аудиторію, а найголовніше - цілковита відсутність теоретичних праць про відкрите листування українських митців першої половини ХХ ст. (як виняток можна назвати хіба що низку публікацій останнього часу, зокрема статті Н.Крутікової, В.Бурбели, з приводу замовчуваного в радянський період „Одвертого листа В.Винниченка до М.Горького”) і спричинила необхідність висвітлення означеного аспекту.

Мета дисертаційної роботи полягає у визначенні специфіки та функцій відкритого письменницького листування в українському літературному процесі першої половини ХХ ст., зокрема у проведенні комплексного дослідження його жанрово-стильових особливостей та розробці питання про його типологію у системі літературних жанрів, стильових організацій, у взаємозв'язку з дискурсом художньої словесності означеного періоду.

Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

визначити й систематизувати наукові підходи літературознавців у дослідженні письменницького епістолярію;

дослідити жанрові домінанти і структурні компоненти відкритого листування письменників та обґрунтувати його типологію;

розкрити роль відкритого листування в українському літературному процесі за умов його цензурних обмежень;

зЧясувати особливості літературних дискусій і полеміки у відкритому листуванні;

визначити місце відкритого листування письменників у системі жанрових різновидів приватної кореспонденції;

розглянути стильові особливості відкритого листування В.Винниченка, М.Хвильового, І.Багряного та ін.

Об'єктом дослідження є опубліковане листування В.Винниченка, М.Хвильового, М.Рильського, О.Довженка, Б.Антоненка-Давидовича, І.Багряного з використанням оприлюднених і невідомих раніше листів інших українських письменників, що творили як в умовах підцензурної дійсності, так і на еміграції впродовж першої половини ХХ ст.

Автор дисертаційної роботи не намагався вивчити якомога ширший матеріал, а добирав типові й показові відкриті епістолярні твори, що давало можливість описати специфіку та жанрово-стильові особливості відкритого письменницького листування.

Теоретико-методологічну основу дисертації склали традиційні й сучасні підходи до вивчення епістолярної літератури. Дисертант вважає, що їх поєднання виправдовується спробою осягнути різні грані багатоаспектного епістолярного доробку письменників, аналіз і синтез результатів конкретних спостережень за творчою еволюцією митців у період цензурних втручань і заборон.

Робота базується також на філософських концепціях Г.Гегеля, А.Бергсона, Ф.Ніцше, літературно-критичних працях Х.Ортеги-і-Гассета, Х.Борхеса, Н.Фрая, М.Бахтіна, Ю.Лотмана та ін. У дослідженні використані досягнення вітчизняних та зарубіжних епістолографів В.Кузьменка, М.Коцюбинської, В.Сметаніна, У.Тодда ІІІ, Ф.Ціманна та ін. Автор пропонованого дослідження спирався також на відповідні праці з теорії літератури О.АстафЧєва, Н.Бернадської, Т.Гундорової, Р.ГромЧяка, В.Дончика, М.Ільницького, Ю.Коваліва, В.Моренця, М.Наєнка, А.Ткаченка, Г.Штоня та ін.

Для розв'язання поставлених завдань застосовано методи: історико-порівняльний, системний, типологічний та естетичний, метод вільного прочитання тексту (метод рецептивної поетики).

Наукова новизна роботи. Дисертація є першим дослідженням жанрово-стильових особливостей відкритого письменницького листування як окремо взятої проблеми. Вперше здійснюється розгорнутий аналіз специфіки та функцій відкритих кореспонденцій вітчизняних авторів як у материковій Україні, так і в діаспорі. Виявлені дисертантом аспекти індивідуально-авторської поетики епістолярних текстів розглядаються в контексті українського та європейського літературного процесу першої половини ХХ ст. Мистецька повноцінність окремих відкритих листів демонструється крізь призму критеріїв художності.

Теоретичне значення дисертації. Висвітлено реальний стан жанру відкритого листування письменників, зокрема запропоновано критерії щодо визначення його меж, окреслено предмет та призначення відкритого листування, його тип, що становить певний внесок у вивчення аксіологічних явищ літературного процесу, іманентних особливостей його розвитку.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тім, що вони можуть знайти застосування у подальшому науковому вивченні такого непересічного явища в українському письменстві, як листування митців у контексті літературного процесу тоталітарної доби. Проведене дослідження дасть поштовх до аналізу та коментування досі не зібраної епістолярної спадщини О.Олеся, М.Вороного, В. Винниченка, Є. Маланюка, У. Самчука та багатьох інших авторів. Зроблені узагальнення сприятимуть подальшим науковим студіям з теорії та історії письменницького епістолярію, вивченню його жанрових особливостей та поетики. Матеріали дисертації можуть бути використані при викладанні окремих тем вузівських курсів з теорії літератури, спецкурсів і спецсемінарів, у дипломних і курсових роботах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в контексті загального плану наукових досліджень кафедри теорії літератури та компаративістики Київського славістичного університету. Тема дисертації затверджена на бюро Наукової ради НАН України „Класична спадщина та сучасна художня література” 12 червня 2003 р. (протокол № 2).

Апробація результатів дослідження. Дисертація окремими розділами і в повному обсязі обговорювалася і була схвалена на засіданнях кафедри теорії літератури та компаративістики Київського славістичного університету.

Результати, зміст окремих частин дослідження викладені у виступах на Всеукраїнській науковій конференції „Від духовних джерел Візантії до сучасної країни” (К., 2003), Міжнародній науковій конференції „Іван Франко і слов'янський світ” (К., 2006), на щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (2003, 2004, 2005, 2006, 2007).

Публікації. Положення дисертації, що охоплюють основну її проблематику, відображено у 6 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаної літератури (224 позиції). Загальний обсяг дисертації - 170 сторінок, з них - 151 сторінка основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, сформульовано основні проблеми роботи і напрями їх розкриття, визначено об'єкт і предмет дослідження, окреслено мету й конкретні завдання дисертації, основні теоретико-методологічні засади, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено форми апробації дисертаційної роботи, вказано на її структуру та обсяг.

У першому розділі - „Письменницький епістолярій у системі літературних жанрів” - вивчено й систематизовано наукові підходи літературознавців до письменницького епістолярію, з'ясовано його жанрову концепцію, зокрема розкрито поняття мовленнєвого жанру М. Бахтіна, висвітлено основні етапи дослідження жанру письменницького листа.

У підрозділі 1.1. „Теорія жанру в літературознавстві” здійснено рецепцію праць у царині генології, розглянуто дискусійні проблеми теорії епістолярного жанру, висвітлено етапи формування української епістолографічної думки.

Сучасна генологія бере свій початок у вітчизняній науці про художнє письменство від осмислення жанру, котрий почав застосовуватись при іменуванні роду й виду літературних творів. Загальнофілологічна концепція жанру, починаючи з античності, вивчалась в аспекті диференційних відмін жанрів один від іншого в межах літератури.

Історію розробки жанрів на теренах колишнього СРСР у літературознавстві розпочав Б. Томашевський, котрий запропонував типологію літературних творів, диференціацію історико-літературних проблем і теоретичне обґрунтування об'єкта. Жанрову типологію дослідник вибудував на родовій ієрархії літератури - жанри драматичні, ліричні й оповідні; кожний з них отримує розлоге потрактування в композиційному, змістовому й структурному планах.

Розглядаючи літературні жанри, Б. Томашевський звертає увагу й на епістолярний жанр, у якому введена тематика мотивована безпосереднім звертанням до когось. Характерною ознакою жанру послання є не тематика, а мотивація введення теми, що дозволяє виокремити єдність епістолярія, реалізм мотивації та її композицію.

Термін "генологія", запропонований французьким літературознавцем Полем ван Тігемом (P. Van Tighem. La Gnestion des genres literature // Helikon. - 1938), був уведений у науковий обіг передовсім завдяки працям польського епістолографа Стефанії Скварчинської та щорічнику "Lagadnienia rodzagow literehich", що виходив за її редакцією з 50-х років ХХ століття. С. Скварчинська, розглядаючи літературний рід, жанровий різновид як об'єкт генології, виділяє генологічні предмети, поняття, назви. У кожному із названих об'єктів жанр сприймається як щось готове: завершений предмет, встановлене поняття, визначена назва. Предмет, поняття, назва у своєму виникненні та функціонуванні не є одночасними. Тут діють різночасові поступи.

Запропонована С. Скварчинською типологія має як теоретичне, так і практичне (передовсім методичне) значення. Вона допомагає уникнути помилок, які спричинені ототожненням предметів, понять, назв, привнести унормованість у визначенні жанру; накреслює шляхи трьохаспектного його вивчення, бо дослідження кожної з цих категорій потребує особливого підходу.

Представники новітньої генології (С. Аверінцев, В. Кайзер, Р. Веллек та А. Воррен, І. Качуровський, Н. Копистянська, Ю. Клим'юк та ін.) розглядають різні жанри й стилі як рівнозначні у різних їх проявах, найчастіше пов'язують їх зі своєрідністю мови, про що говорили на початку ХХ ст. російські опоязівці, а пізніше - представники Празької лінгвістичної школи та Чиказької школи. Французькі структуралісти та інші вчені звертаються до архетипних мовленнєвих моделей як підґрунтя літературної творчості.

У підрозділі 1.2. „Поняття мовленнєвого жанру М. Бахтіна” висвітлюється переформатована вченим ідея про взаємодію побутового листа й літературного листування у типологію первинного й вторинного жанрів, де жанр листа в його різноманітних трансформаціях стає синкретичним жанром в загальній типології жанрознавства.

Первинні жанри, до яких вчений зараховував і приватний лист, нарівні з реплікою чи побутовим діалогом, входять до складу складних, трансформуються в них і набувають особливого характеру.

Концепція первинних і вторинних мовленнєвих жанрів не представлена М. Бахтіним у вигляді завершеної теорії, проте сама постановка питання, типологізація мовленнєвих жанрів, історія їх розробки та ін. визначили сучасну розробку проблематики мовленнєвого жанру.

Поняття мовленнєвих жанрів, сформульоване й розроблене в численних студіях М. Бахтіна, є напрочуд важливим як для літературознавчих, так і для лінгвістичних досліджень. З одного боку, вчений робить акцент на різнобічності мовленнєвих жанрів, а з другого - на необхідності єдиної методики їхнього дослідження. Ідеї М. Бахтіна про відповідність жанрів і стилів, про комунікативні типи мовлення - висловлювання, про жанрові форми мовлення стали основою сучасної розробки теорії й типологізації лінгвістичних жанрів.

Підрозділ 1.3. „Теоретичні аспекти та основні етапи вивчення письменницького листа” присвячено систематизації наукових підходів дослідників до письменницького епістолярію.

Польський епістолограф С. Скварчинська розмежовує в поглядах науковців на теорію листування два підходи: представники першого вважають письменницьку кореспонденцію у жанровому аспекті самодостатнім явищем; прихильники другого, традиційного, визнають лише апроксемативну сутність листа, тобто свідомо беруть до уваги лише його практичну сторону. Якраз у межах другого підходу дослідниця виокремила чотири апроксемативні теорії листа: теорію листа-мови (промови); теорію листа-напівдіалогу; теорію листа-розмови; теорію листа-визнання. С. Скварчинська вказала також на існування „ніби-теорій”, представники яких визначали лист як єдинопродукт практичних потреб. Традиція розглядати лише один з аспектів листа збереглась до недавнього часу, про що засвідчують праці В. Гладкого, В. Святовця, Ж. Ляхової, М. Назарука, Л. Вашків та ін.

Гучний резонанс у наукових часописах отримали праці В.Ткачівського, І. Забіяки, Т.Заболотної, О.Фідкевич, Л.Морозової, Г.Мазохи та ін. Зокрема, В.Ткачівській аналізує німецькомовну епістолярну спадщину І.Франка під кутом комплексної концептуальної рецепції цілісної проблемно-естетичної орієнтації в контексті українсько-німецько-австрійських літературних та суспільно-культурних зв`язків. І.Забіяка розглядає листування В.Горленка як історико-культурологічне джерело, акцентує на необхідності літературної критики та теорії дослідження епістолярію. Дисертація Г.Мазохи присвячена дослідженню українського письменницького епістолярію другої половини ХХ ст. крізь призму жанрово-стильових модифікацій.

Значним здобутком у вивченні приватних письменницьких кореспонденцій стала праця В.Кузьменка „Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20 - 50-х років ХХ ст.”, у якій обґрунтовано кардинально новий підхід до жанрової концепції епістоли як до поліфонічного жанрового утворення (літературного та історіографічного вияву одночасно).

З'ясовуючи жанрово-стильові домінанти письменницького листування в тоталітарних умовах, учений аналізує „епістолярну критику”, „епістолярну публіцистику”, „відкриті листи” та "художні листи". Літературознавець кваліфікує відкритий лист як „жанр публіцистики, в якому через звернення однієї людини до іншої порушуються в гострій, відверто-особистій високоемоційній формі важливі соціальні проблеми, що мають широке суспільне значення”.

У реферованому підрозділі дисертант полемізує з В. Кузьменком, вважаючи, що наведена вище дефініція вимагає уточнення й доповнення.

По-перше, відкритий лист - не „жанр публіцистики”, а різновид епістолярної публіцистики. Звичайно, між листом та іншими жанрами публіцистики багато спільного. Проте головна своєрідність відкритого листа в тому, що й автором, і адресатом є конкретні особи.

Крім „особистого моменту” (прагнення адресанта поговорити з адресатом) у цих листах є ще й інший адресат - читацький загал. Відкритий лист, адресований одному, читається багатьма і багатьох хвилює. Такий лист примушує читача проникнути в суть суперечок, в суть думок автора й адресата, стати на чийсь бік. І все це без безпосереднього звернення до читача.

По-друге, лист письменника (а значить і відкритий лист також) - „це твір літературного та історіографічного жанру...”, як переконливо це доводить В. Кузьменко. Отже, на „різновид епістолярної публіцистики” наведена вище дефініція також поширюється.

У реферованому підрозділі дисертації автор обґрунтовує власну дефініцію відкритого листа:

відкритий лист - це твір літературного та історіографічного жанру, позначений яскраво вираженою психологічною інтроспекцією та особистісним ставленням автора (почасти й кількох співавторів) до дійсності і конкретного адресата (іноді й колективного), написаний з урахуванням специфіки кореспонденції певної історичної доби. У відкритому листі через звернення однієї людини (чи групи людей) до іншої (або широкого читацького загалу) порушуються в гострій, відверто-особистісній високоемоційній формі важливі соціально-політичні проблеми, що мають широке суспільне значення.

У другому розділі - „Генеза відкритого листування в Україні та європейська епістолярна традиція” - простежується еволюція вітчизняної епістолографії у спадкоємних зв'язках з європейською епістолярною традицією.

Підрозділ 2.1. „Проблема літературних традицій в науці про художнє письменство” присвячено з'ясуванню стану розробки означеного питання в літературознавстві (праці О.Бушміна, М.Храпченка, О.Діма, Д.Дюришина та ін.). Розглядаються класифікації літературних впливів. Саме така типологія дозволила авторові дослідження у підрозділах 2.2. „Конститутивні параметри епістоли в античну епоху та в добу Київської Русі”, 2.3. „Від епістолярних здобутків ренесансу до класицизму” та 2.4. ”Трансформація жанру відкритого листа в ХІХ столітті” простежити розвиток відкритого листування в Україні у спадкоємних зв'язках з європейською епістолярною традицією.

Зокрема, на вітчизняному ґрунті останній прищеплюється з другої половини ХІ ст., в період правління Володимира Мономаха, „Повчання” якого поєднувало в собі риси ділового документа, політичного заповіту й особистого, основаного на власному життєвому досвіді наставляння. Воно набуло форми монолога-звернення до певного кола осіб, яких Володимир Мономах прагнув переконати жити й діяти згідно власних уявлень про справедливість.

Величезний масив приватної кореспонденції лишила у спадок нащадкам візантійська епоха. Публікації листів видатних європейських гуманістів стали значною подією в культурному житті Західної Європи.

Кінець XVI - поч. XVIII ст. у давній українській епістолографії позначений піднесенням полемічного й гумористично-сатиричних жанрів. Досить згадати хоча б „Листування запорожців з турецьким султаном”, що з'явилось як пародія на дипломатичний епістолярний етикет XV - XVI ст., зокрема на листи турецьких султанів і кримських ханів. Послання стало першим вітчизняним витвором письменства, оприлюдненим на Заході 1683 р. в перекладі німецькою мовою.

Цікаві зразки відкритого листування в подальші епохи отримуємо у творчості Г. Сковороди, Ф. Прокоповича, І. Мазепи, Г. Квітки-Основ'яненка.

Визначним етапом у розвитку українського епістолярію стало листування Т. Шевченка рідною мовою. Якщо у кореспонденціях попередників поета (І. Котляревський, Є. Гребінка, Г. Квітка- Основ'яненко) переважно імітувалась комічна манера розповіді, в доборі словесних засобів домінували тенденції побутовізму, етнографізму, не всі компоненти живої народної мови використовувались гармонійно і повно, то в листуванні Шевченка знайшли відображення всі аспекти багатогранних суспільних взаємин, індивідуального спілкування рідною мовою в колі освічених людей.

Цікавим явищем епістолографії стала книга М. Гоголя „Вибрані місця з листування з друзями”, яка ось уже понад 160 років викликає гострі дискусії в критиці та в літературознавстві.

З другої половини ХІХ ст. жива українська мова досить активно проникає у приватні кореспонденції освічених верств населення, "неминуче олітературнюючись" (К. Ленець, М. Пилинський). Цей факт, зокрема, засвідчують опубліковані нині листи земляків до Т. Шевченка, листування П. Куліша, Марка - Вовчка та інших авторів.

В умовах заборони українського друку в Україні, відсутності щоденної і спеціальної української преси функціональна роль письменницького епістолярію особливо зростає. Кореспонденції літераторів згаданої доби містять важливі судження про поточний літературний процес, конкретні тогочасні видання, доповнюють наші уявлення про підцензурне літературне життя. Приватні письменницькі кореспонденції нарівні з журнальними публікаціями допомагали колегам у літературі, активно впливали на розвиток творчого процесу.

Історія української літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. свідчить, що відкритий лист, якщо він використовується як форма критики, - досить сильнодіючий засіб саме через безпосереднє звернення до адресата.

Серед найвідоміших дискусій на сторінках відкритих листів була дискусія між Б. Грінченком („Листи з України Наддніпрянської”) і М. Драгомановим („Листи на Наддніпрянську Україну”), І. Франком та М. Вороним.

Названі та багато інших неназваних тут прикладів споріднені між собою за публіцистичними прийомами. І хоча головний з них - пряме звернення до певної особи чи осіб - притаманний також іншим жанрам публіцистики, однак в них можна обійтись і без такого прийому. Водночас у відкритому листі він обов'язковий і визначає композицію, спосіб викладу, стиль твору. Те ж саме варто сказати і про авторське "я". Публіцист може вести мову від першої особи і в статті, і в нарисі, і в рецензії. Проте у відкритому листі мова від першої особи обов'язкова, оскільки особа автора, його думки й емоції виражаються лише безпосередньо у відвертій розмові зі співбесідниками. Автор відкритого листа - найактивніша в ньому особа, і це чітко простежується в різновидах жанру.

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок про те, що стиль відкритих листів письменників безпосередньо зв'язаний з літературними стилями епохи. Історичні умови розвитку листування в Україні визначили його неперервний зв'язок із європейською епістолярною традицією, зокрема відчутні спадкоємні зв'язки з епістолографією греко-римської давнини, літературою листів Візантійської доби, епохою відродження, романтизму та критичного реалізму ХІХ сторіччя.

Разом з тим уже з кінця ХVI - початку XVIII ст. під впливом народної гумористичної традиції у давній вітчизняній епістолографії започатковується сатирична генеалогія, що забарвлює приватне листування митців від «Листування запорожців з турецьким султаном» - фольклорної пародії, народженої в козацькому середовищі початку ХVIII ст., до відкритих листів М.Гоголя, М.Драгоманова, М.Вороного, В.Винниченка та інших авторів.

Третій розділ - „Жанрово-стильові модифікації відкритого листування письменників періоду першої половини ХХ ст.” - присвячено дослідженню українського письменницького епістолярію крізь призму жанрів, стильових організацій, взаємообумовленості цих жанрів з дискурсом літератури зазначеного періоду, художніми літературними системами.

У підрозділі 3.1. "Відкритий лист як особлива жанрова система" автор дослідження з'ясовує домінантні параметри жанру відкритого листування та істотні причини появи зразків жанру відкритого листування у добу першої половини ХХ ст.

Найперша. У поточному літературному процесі нерідко трапляються ситуації, коли письменник під враженням особистих контактів з політиками, видавцями та ін. відчуває гостру потребу перенести розмову на сторінки громадського часопису.

Прикладом ідентичних відкритих листів може бути кореспонденція - заклик до українських письменників, з якою виступив у 1901 р. М.Вороний на сторінках «Літературно-наукового вісника». Ще один лист-заклик до вітчизняних літераторів, написаний на початку 1903 р. М.Коцюбинським разом із М.Чернявським так само, як і «маніфест модернізму» ідентифікував потребу творити українську літературу європейського штибу.

Друга. Прагнення написати відкритого листа з'являється у відповідь на відкритий лист (М. Хвильовий „Одвертий лист до Володимира Коряка”, Б. Антоненко-Давидович „Лист до редакції. Відповідь на статтю „Війна націоналізмові”).

Третя. При вивченні реальних фактів життя у письменника може виникнути переконання в тому, що в певній ситуації необхідно лише публічно звернутись до конкретного адресата й зосередити увагу на висвітленні позиції або діянь цієї особи, на наслідках учинків, що вже мали місце чи стануть можливими і т.п. („Одвертий лист В. Винниченка до М. Горького”, „Була, є й буде”, І. Багряний „Відкритий лист до дирекції „Голосу Америки” з приводу авдицій українською мовою” та ін.).

Четверта. Відкрита кореспонденція, адресована не одній особі, а колективу („Відкритий лист В. Винниченка до російських письменників”).

П'ята. У тоталітарних умовах (як це було в Україні впродовж 20 - 50 років ХХ ст.) письменник, що втратив надію на спілкування з широкою аудиторією, звертається безпосередньо до диктатора, до керівників партії та держави, сподіваючись хоч у майбутньому бути почутим нащадками (листи В. Винниченка до Й. Сталіна, відкритий лист у Політбюро КП(б)У).

Найбільш усталеним в епістолографії є твердження про те, що листи окремих періодів ідентифіковані певними особливостями (І.Паперно, М.Коцюбинська, В.Кузьменко, Г.Мазоха), змішування яких або підкреслення їх як універсальних не може принести користі (В.Сметанін). Аналіз еволюції приватного листування засвідчує його мінливість, здатність до перетворення і дає підстави дисертанту обстоювати позицію, що однією з домінантних рис кореспонденцій є протеїчність. Епістола завжди, зокрема щоразу в нових історичних умовах, певному часопросторовому континуумі - зовсім інша, тобто відносно сталий набір ознак, які визначають жанрово-стильову домінанту кореспонденції і є доконче необхідними для її існування, за певних обставин може зазнавати змін, модифікуватися. Останнє обумовлено як своєрідністю творчої манери автора, так і змінами, привнесеними певною епохою та національною специфікою.Див., наприклад: Мазоха Г.С. Український письменницький епістолярій другої половини ХХ ст.: жанрово-стильові модифікації. - К.: Міленіум, 2006. - 344 с.; Степанов Н.Л. Дружеское письмо начала ХІХ века // Поэты и прозаики. - М.: Наследие, 1966. - 66-90; Тынянов Ю.Н. Поэтика, история литературы и кино. - М.: Сов. писатель, 1977. - С.255-270; Тодд У. ІІІ. Дружеское письмо как литературный жанр в пушкинскую эпоху. - СПб.: Академ. Проект. - 1994. - 207 с.

Підрозділ 3.2. „Типологія відкритого письменницького листування” присвячено систематизації означеного жанру, його жанрово-стильових модифікацій у період першої половини ХХ ст.

Зокрема, за особливістю адресата відкриті листи поділяються на колективні й особисті.

Відкрите письменницьке листування тоталітарної доби розпадається на окремі замкнені цикли, якщо листи поділити за категоріями літераторів та їхніми адресатами. Кожний такий цикл відкритих кореспонденцій має свою проблематику і свій стиль, позначений психологічною інтроспекцією адресата і тими стосунками, котрі єднали його з автором.

У реферованому підрозділі аналізується фронтова кореспонденція періоду Другої світової війни, зокрема «Лист до офіцера німецької армії» О.Довженка. Перекладений німецькою мовою лист був надрукований і розкидався з літаків як листівка у ворожому тилу (до того ж передавався і українськими радіостанціями).

Фронтова письменницька кореспонденція, так звані «листи-трикутнички», - це теж, по суті, відкриті листи, з огляду на перлюстрацію.

У роботі автором виокремлюються також радіопослання. Вони були складені в дусі «етикету» запорізьких козаків у їхньому листі до турецького султана. Адресувались солдатам та офіцерам німецької армії, а то й безпосередньо Гітлеру чи його найближчим підопічним. У цих відкритих епістолярних творах проявилися передусім самобутні риси української гумористики та сміхової культури.

Фронтові листи О.Гончара, позначені реаліями воєнної доби, емоційною «документальністю», сприймаються як підготовчий матеріал до майбутніх художніх полотен. Саме тому органічною для ряду його післявоєнних творів стане епістолярна форма («Оточенські листи» героя в «Людині і зброї» тощо).

У висновках узагальнюються результати наукового пошуку.

Незважаючи на те, що вивчення генологічних параметрів, тобто жанрових особливостей українського письменницького епістолярію загалом та індивідуальних творчих особистостей в епістолярному дискурсі зокрема проходить нині у вітчизняній науці про літературу досить активно, необхідно констатувати брак епістолографічних праць синтетичного характеру. Водночас потреба в дослідницьких студіях саме такого спрямування цілком очевидна, оскільки вони є плідними не лише для епістолографії, а й для розвитку історії літератури. Наукові розробки в царині епістолярної генології служитимуть також збагаченню теорії літератури й літературної критики.

Українське письменство, роль якого у суспільному житті свого народу ніколи не обмежувалась діяльністю у галузі літератури, завжди було в центрі історичних та культурних подій і в період першої половини ХХ ст. Тому листування вітчизняних митців (і не лише відкрите, а й приватне) дає також багатий матеріал і для історіографії свого часу, воно є цінним історико-культурним документом.

Відкрите письменницьке листування („одверті листи”, листи без адреси, епістолярні цикли, колективні листи, листи-звернення, радіолисти і т.п.). В.Винниченка, М.Хвильового, О.Довженка, І.Багряного та інших авторів - повновартісне мистецьке явище в українському літературному процесі першої половини ХХ ст. Непересічна його роль і як документального біографічного джерела першорядної ваги, свого роду ключа до розуміння ідейно-художніх пошуків письменників і ширше - духовних запитів епохи.

Поняття мовленнєвого жанру, уведеного в обіг М.Бахтіним, ставить питання про те, що жанр листа ідентифікує спосіб оволодіння дійсністю, що знаходить свій вияв у складній системі мовних (мовленнєвих) засобів комунікації. Аналізуючи епістолярій як комунікативне явище, необхідно відзначити його характерні риси: письмовий характер спілкування, авторсько-читацьку співвіднесеність, що визначає зміст, тематику, мовну структуру й стиль комунікації. Рольові позиції комунікантів листа, його когнітивна, фактична й конативна функції (контактоустановлення й вплив авторського послання) створюють той феноменологічний простір, який відображає комунікативно-когнітивну природу листа - його спрямовуючу роль в передачі інформації при повному установочному ракурсі.

Будучи (за М.Бахтіним) вторинним мовленнєвим жанром, лист об'єднує різноманітні первинні піджанри: привітання, побажання, пропозицію, подяку, докір і т.д. Синкретизм жанру листа визначається об'єднанням кількох первинних жанрів (піджанрів) як фрагментів єдиної організації, кореляцією адресантно-адресатних інтересів, самим змістом, що представлений сукупністю тем, композиційних параметрів і мовними засобами в умовах їх комунікаційної практики.

Дослідження відкритого (одвертого) листування В.Винниченка, І.Багряного, М.Хвильового, Б.Антоненка-Давидовича, О.Гончара та інших українських письменників ХХ ст. дозволяє зробити висновок про унікальність та новаторський характер жанру. Відкриті листи письменників варто розглядати не крізь призму моно літературного жанру чи жанру публіцистики, а як жанр поліфонічний - літературний та історіографічний одночасно.

Відкриті письменницькі листи українських адресантів першої половини ХХ ст. яскраво позначені автобіографізмом та інтелектуальністю, ідентифікованою в суголоссі публіцистичного змісту кореспонденції, мемуаристики й художніх творів. Епістолярні тексти мають не лише історіографічне значення. Зміни жанрово-стильових форм у межах приватного листування письменників демонструють нову естетичну якість прозописьма. Відкриті листи В.Винниченка, М.Хвильового, М.Рильського, О.Довженка, Б.Антоненка-Давидовича, І.Багряного та багатьох інших авторів - унікальний приклад "гібридизації жанру", зближення його з художньою літературою, що зумовлено особливостями розглянутих текстів (надзвичайний заряд художності, руйнування традиційної структури епістоли, розмаїття жанрових різновидів, наявність "образу автора", глибокий підтекст, індивідуальність стилю, культурно-естетична цінність та ін.).

Підсумки й результати дослідження дозволяють також виокремити два кола питань, які потребують подальшого з'ясування.

Насамперед, це коло власне літературознавчих проблем. Висвітлення проблеми шляхів розвитку письменницького епістолярію в українському літературному процесі новітньої доби дасть ключ до вирішення багатьох конкретних питань:

Аналіз деяких незаслужено „забутих” чи штучно вилучених з обігу творів української художньої словесності (особливо періоду тоталітаризму) з погляду їхнього жанрового зафарблення також видається нам необхідним і актуальним.

Безумовно, подальшого вивчення заслуговують трансформаційні процеси власне української епістолярної прози переважно другої половини ХХ сторіччя. В межах нашого дослідження детальний аналіз таких творів був неможливий і через брак об'єму і з огляду на інший об'єкт і предмет дисертаційної роботи.

Існує також друге, більш широке коло питань, що виходять за межі суто літературознавчої проблематики:

Це насамперед проблема функціонування епістолярних жанрів у літературі, культурі та побуті. Так, дослідження взаємодії художніх і нехудожніх епістолярних структур (взаємодія на межі fiction і non- fiction), їхнього взаємопроникнення робить продуктивним розгляд епістолярної літератури як одного з різновидів „людського документа”, документальної літератури, в якій особливим, іншим чином, ніж у художніх текстах, представлена опозиція „правда/вигадка”. Особливо цікавими у зв'язку з цим можуть бути випадки взаємозворотних переходів текстів fiction в non- fiction і навпаки та закономірність самої можливості подібних метаморфоз у випадку якраз епістолярних текстів.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА:

Зіновська А. За рядками листування М. Рильського з К. Паустовським // Київська старовина. - 2003. - № 5. - С. 102 - 104.

Зіновська А.М. Теоретичні аспекти дослідження відкритих листів письменників // Вісник Київського славістичного університету. Серія «Філологія». - 2003. - Вип. 16. - С. 61 - 63.

Зіновська А. Відкрите листування письменників як вияв авторської свідомості в умовах тоталітаризму // Київська старовина. - 2004. - № 2. -С. 86 - 90.

Зіновська А.М. Жанрово-стильові особливості відкритого листування письменників // Вісник Київського славістичного університету. Серія «Філологія». - 2005. - Вип. 22. - С. 96 - 99.

Зіновська А.М. Жанрово-стильові особливості „Одвертого листа до Володимира Коряка” М. Хвильового // Вісник Київського славістичного університету. Серія «Філологія». - 2005. - Вип. 25. - С. 121 - 127.

Зіновська А.М. Теорія жанру в науці про літературу // Вісник Київського славістичного університету. Серія «Філологія». - 2007. - Вип. 34. - С. 112-116.

АНОТАЦІЯ

Зіновська А.М. Український письменницький епістолярій: типологія відкритого листування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.06 - теорія літератури. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

Дисертацію присвячено вивченню відкритого листування українських письменників періоду першої половини ХХ століття, залежно від його конститутивних ознак, у системі літературних жанрів, стильових організацій, у взаємозв'язку з дискурсом художньої словесності означеного періоду.

На основі жанрової концепції М. Бахтіна обґрунтовується провідна роль інтерпретаційних моделей адресата в процесі формування жанрових домінант та становленні структури письменницького епістолярію. На матеріалі відкритого листування В. Винниченка, М. Хвильового, М. Рильського, О. Довженка, Б. Антоненка-Давидовича, І. Багряного та інших митців наводиться типологія письменницького листа, встановлюються його жанрові модифікації та аналізуються їхні специфічні ознаки. Шляхом простеження ґенези відкритого листування відтворюється концепція теоретичного життя жанрів епістолярної літератури.

Завершується дисертаційна студія розробленою типологією відкритого листування та стислими висновками, що підбивають результати наукового пошуку.

Ключові слова: епістолярій, епістолографія, відкрите листування, типологія, колективні листи, епістолярна форма, жанрово-стильові модифікації, епістолярна оповідь.

АННОТАЦИЯ

Зиновская А.Н. Украинский писательский эпистолярий: типология открытой переписки. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 - теория литературы. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена изучению открытых писем украинских писателей периода первой половины ХХ века, в зависимости от конститутивных признаков эпистолярия, в системе литературных жанров, стилевых организаций, во взаимосвязи с дискурсом художественной словесности указанного периода.

На основе жанровой концепции М. Бахтина обосновывается ведущая роль интерпретационных моделей адресата в процессе формирования жанровых доминант и становлении структуры писательского эпистолярия. На материале открытых писем В. Винниченко, Н. Хвылевого, М. Рыльского, А. Довженко, Б. Антоненко-Давидовича, И. Багряного и других литераторов обосновывается типология открытой переписки украинских писателей, определяются жанровые модификации, стилевые особенности эпистолярных автографов, анализируются их специфические признаки.

В частности, в работе проанализированы открытые письма В. Винниченко к И. Сталину, к А. Приходько, к русским писателям, открытые письма Н. Хвылевого к В. Коряку, М. Рыльского к К. Паустовскому, И. Багряного к дирекции "Голоса Америки", Б. Антоненко-Давидовича "Письмо в редакцию. Ответ на статью "Война национализму" и др., что позволило увеличить аргументы в пользу стержневого авторского положения о равноправном месте писательского эпистолярия среди наиболее ярких художественных явлений в украинском литературном процессе первой половины ХХ века. В условиях сталинизма не каждый литератор мог написать (а тем более напечатать) открытое письмо. Между тем каждый писатель (даже с учетом ограничений в переписке, например, в ГУЛАГе) мог в частной корреспонденции изобразить себя и адресата, использовав при этом самый разнообразный арсенал художественных средств и приемов.

Украинские писатели-эмигранты (В. Винниченко, А. Олесь, И. Багряный и др.) имели значительно больше возможностей для публикации своих корреспонденций в открытой печати.

Автор диссертации освещает также источниковедческую функцию писательского эпистолярия, его роль в раскрытии биографии литераторов, идейно-художественных поисков писателей и шире - духовних запросов эпохи. Эпистолярное наследие украинских писателей "расстрелянного возрождения" и периода Второй мировой войны - это своеобразная кардиограмма тех процессов духовной жизни творческои интеллигенции, которые предваряли появление правозащитного движения в Украине.

Завершается диссертационная работа предложенной типологией открытой писательской переписки и краткими выводами, обобщающими результаты научного поиска.

Ключевые слова: эпистолярий, эпистолография, открытая переписка, типология, коллективные письма, эпистолярная форма, жанрово-стилевые модификации, эпистолярное повествование.

SUMMARY

Zinovska A. M. Ukrainian writers` epistolary: typology of the open correspondence. - Manuscript.

Dissertation for the academic degree of Candidate of Philological Sciences in speciality 10.01.06 - the theory of literature. - Taras Shevchenko Kyiv National University. - Kyiv, 2008.

The dissertation is devoted to studying the typology of the open writers` correspondence in the Ukrainian literary process of the first half of the XX th century through the prizm of genres, style organizations, the interaction of these genres with the discourse of literature of the above-mentioned period. On the basis of genre conception made by M. Bakhtin the main role of the addressees conception in the process of forming its genre prevalence's and the structure of the open letter is grounded. The specific features of the writers` epistolary in comparison with the correspondences of other authors are also shown.

In the thesis the scientific approaches of the men of letters to the epistolary genre are systematized and analysed in a complex way. The genre typology of the open correspondence of V. Vynnychenko, M. Khvylyovy, I. Bahryany, B. Antonenko-Davydovych and others writers is grounded in the work. The peculiarities of the literary discussions and disputes in the open correspondence are clarified in the research under study.

The conception of the theoretical life of the above-mentioned genre and its style modifications is reproduced by means of tracing back the genesis of the open correspondence in Ukraine.

Key words: epistolary, epistolographics, open letter, typology, collective letters, epistolary form, genre style modifications, epistolary narration.

Размещено на Allbest.ru

...