Естетичні функції картин сновидінь у художніх творах українських письменників другої половини ХІХ-ХХ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Фенько Наталія Миколаївна

УДК 883. 3 - 3

10. 01. 01 - українська література

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка

Захист відбудеться “ 16 ”листопада 1999 р. о 10. 00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08. 051. 12 у Дніпропетровському державному університеті (320025, Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, корп. 1, ауд. 1305).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського державного університету (пров. Науковий, 13).

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

звертання письменник сновидіння

Актуальність теми. Література як людинознавство прагне осягнути всю складність життя людини, в тому числі й загадкові процеси людської психіки, незвідану сферу підсвідомого, що вирує пристрастями й бажаннями. Підсвідомість найповніше виявляє себе, коли людина перебуває на самоті зі своєю душею, коли нею володіє сон. Що глибше вдавалося науці й літературі проникати в суть явища сну й сновидіння, то більше ускладнювались засоби зображення космосу душі людини. У процесі осягнення складних взаємин двох станів людини - спання і неспання, двох світів - реального та ірреального, поглиблювалось розуміння сновидінь живих людей і художньо-естетичного функціонування картин сновидінь у системі художнього твору; диференціювались філософське тлумачення неспання, сну й сновидінь, тобто концептуальний аспект цього явища, й бачення його естетичної ролі в конкретному творі завдяки впливу на різні грані форми й стилю. Особлива актуальність нашої проблеми постає через багаторічний брак дослідницької уваги до неї. В сучасній літературознавчій науці поряд з безперечним інтересом до сфери підсвідомого наявна прогалина в дослідженні художніх творів, де зображуються сновидіння героїв. Між тим вивчення взаємозв'язків картин сну з авторською концепцією й художніми особливостями творів відкриває необмежені можливості світу української літератури. В кінцевому результаті актуальність нашого дослідження зумовлена сьогоднішніми потребами пізнавати нові аспекти літератури як мистецтва слова, в тому числі й такий її феномен як здатність творити картини сновидінь.

Вибраний напрямок дослідження має зв'язки з науковою плановою тематикою кафедри української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (“Українська література в школі як націотворчий фактор: теорія і практика”) і підпорядкований галузевій програмі розвитку українського літературознавства.

Об`єктом дослідження є твори українських письменників другої половини ХІХ - ХХ століть, що містять картини сну. Вибір творів відповідно до нашої проблеми визначався такими завданнями:

1) виявити тенденцію звертання письменників до сновидінь як певного естетично-художнього прийому;

визначити вплив картин сновидінь на художні особливості творів;

простежити, як видозмінювалася глибина психологічного мотивування картин сновидінь (відповідність до здобутків психологічної науки) ;

виділити письменника, у творчості якого яскраво виявляється естетично-художня значущість сновидінь.

Практика показує, що найактивніше вдавалися до зображення картин сновидінь письменники другої половини ХІХ - початку ХХ століття (П. Мирний та І. Білик - «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», П. Мирний - «Повія», «Лихі люди, або Товариші»; І. Нечуй-Левицький - «Дві московки», «Микола Джеря»; І. Франко - «Під оборогом», «Boa constrictor», «Перехресні стежки»; О. Кобилянська - «Царівна», «Земля», «Лист засудженого до страти вояка до своєї жінки», «Сниться»; М. Коцюбинський - «В дорозі», «Сон» та ін. Ця література і стала основним масивом наших дослідницьких зацікавлень. Оскільки суцільну лінію в умовах тоталітаризму перервано, через те виділяємо із літератури 20-х років невелику кількість творів, зокрема новелу Г. Косинки “Заквітчаний сон” і роман О. Слісаренка “Чорний ангел”. У ракурсі нашої проблеми докладно аналізуються твори сучасного українського прозаїка Вал. Шевчука.

Предметом дослідження є естетична функція картин сновидінь у творах українських письменників другої половини ХІХ - ХХ століть, яку розглядаємо на психологічному, ідейно-композиційному, концептуально-стильовому рівнях.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Проаналізувати естетичні, концептуально-стильові функції картин сновидінь у творах українських письменників другої половини ХІХ - ХХ століть (вибірково) - у цьому вбачаємо мету роботи. Для її досягнення окреслено такі завдання:

- враховуючи складну природу предмета дослідження, узагальнити основні підходи до вивчення сновидінь: філософський, психологічний, культурологічний;

- з потоку української прози другої половини ХІХ - ХХ століть вибрати твори, в яких наявні значущі, з нашого погляду, картини сновидінь;

- класифікувати ці твори за роллю в них картин сновидінь: а) при розкритті характерів персонажів, б) при вираженні авторської концепції в загальній структурі твору;

- простежити і з'ясувати взаємодію картин різних типів сновидінь з концептуально-стильовими особливостями творів Вал. Шевчука, його художньої моделі світу.

Наукова новизна роботи. Враховуючи те, що проблема естетично-художньої ролі сновидіння в літературних творах зазнала майже півстолітнього замовчування, а стосовно української літератури не ставилася зовсім, можна вважати означувану проблему новою дослідницькою сферою українського літературознавства. Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у визначенні предмета дослідження; проведенні системного аналізу творів, що містять картини сновидінь; систематизації картин сну за характером розкриття психології героїв та взаємодії з ідейно-композиційною структурою твору. Висвітлення художньої значущості сновидінь дозволило по-новому поглянути на естетичні пріоритети української класичної прози другої половини ХІХ століття й адекватно оцінити здобутки українського модернізму в осягненні психічної стихії людини. В потоці сучасної української літератури було визначено основні риси “ірреальної” прози Вал. Шевчука. Зрештою, проаналізовані на літературному матеріалі сновидіння вперше знайшли своє тлумачення як шляхи філософсько-естетичного осмислення дійсності і як художні засоби, що потужно взаємодіють із сюжетом, композицією, системою образів і проблематикою творів.

Практичне значення дослідження. Матеріали дисертації можуть використовуватися при вивченні курсу української літератури ХІХ - ХХ ст. у вищому навчальному закладі та середній школі; при читанні спецкурсу, присвяченого вивченню творчості Вал. Шевчука; при проведенні спецсемінару з проблеми естетичної функції картин сновидінь у художніх творах; при написанні курсових та дипломних робіт. Робота, розпочата в дисертації, має перспективу продовження: вивчення особливостей широкого кола художніх творів, де наявні картини сновидінь та інші складні психічні стани, дослідження української готичної прози, уточнення специфіки літератури як мистецтва слова й людинознавства.

Апробація результатів дисертації проведена у вигляді доповідей на науково-практичних конференціях викладачів та аспірантів Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (1995, 1996, 1997 роки), звітів на засіданнях кафедри, при підготовці публікацій. Результати дослідження були використані під час наукових семінарів у літній літературознавчій школі “Сучасна літературна теорія та реінтерпретація української літератури”, що проводилася на базі кафедри філології Національного університету “Києво-Могилянська Академія” (1998 рік).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях автора:

Сновидіння в історичному універсумі повісті Валерія Шевчука “У пащу Дракона”// Придніпровський науковий вісник (серія “Філологія і педагогіка”). - 1998. - №77. - С. 96-106.

Функціональна роль картин сну в структурі художнього твору (на матеріалі української літератури другої половини ХІХ століття) // Наукові записки. - Випуск ХV. - Серія: Філологічні науки (літературознавство). - Кіровоград: РВГ ІЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 1998. - С. 137-150.

Герой-вовкулака: сучасна інтерпретація міфу (Типологічний аналіз повісті Вал. Шевчука “Сповідь” і роману В. Дрозда “Вовкулака (Самотній вовк) ”) // Наукові записки. - Випуск ХV. - Серія: Філологічні науки (літературознавство). - Кіровоград: РВГ ІЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 1998. - С. 128-137.

Елементи готики у творах Валерія Шевчука // Наукові записки. - Том IV. - Серія: Філологічні науки (літературознавство). - Київ: вид-во Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, 1998. - С. 117-121.

“И дастся ему сердце звериное…” (образ оборотня в современой украинской литературе) // Порог. - 1997. - №6. - С. 54-57.

Між Храмом і Драконом (про повість Валерія Шевчука “У пащу Дракона”) // Вежа. - 1997. - №8-9. - С. 221-231.

«Хіба життя не бистроплинний сон, а сон не життя?» (Студії над новелою М. Коцюбинського «Сон») // Сучасні проблеми навчально-виховного процесу вищої та середньої школи (Матеріали доповідей науково-практичної конференції докторантів та аспірантів Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. В. К. Винниченка). - Кіровоград, 1995. - С. 58-61.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, бібліографії і має обсяг 163 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У ВСТУПІ обгрунтовано актуальність, наукову новизну, практичне значення дисертації, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження.

У першому розділі «СТАН ВИВЧЕННЯ РОЛІ КАРТИН СНОВИДІНЬ У ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ» розглянуто основні напрямки й результати дослідження поставленої в дисертації проблеми.

Аналіз літературознавчих досліджень в означеному напрямку засвідчує, що цікава й містка проблема функціонування картин сну в системі художнього твору ледь окреслена. Річ у тім, що на рубежі ХІХ і ХХ століть проблема сновидіння розглядалася переважно в психологічному аспекті, а за часів панування соцреалізму в літературі склалася ситуація, коли письменники з міркувань «ідейної стійкості» уникали зображення підсвідомості людини, а на численних картинах сновидінь у класичній літературі лежало незриме табу. За таких умов літературознавство було позбавлене не тільки свободи думки, а й матеріалу дослідження.

У кінці 40-х - початку 50-х років чи не єдиною спробою психолого-літературознавчого дослідження сновидінь були роботи І. В. Страхова “Лев Толстой як психолог” і «Психологія сновидінь». Якісно нові спроби осмислити твори, в яких зустрічаються картини сну, з'явилися в 70-80-і роки. Цим роботам бракувало системності, однак відчувались намагання порушити усталені догми. На жаль, невелике поле дослідження охоплювало тільки російську класичну літературу ХІХ століття. Українська література не ставала предметом і таких несміливих літературознавчих спроб.

Єдиною літературознавчою галуззю, де проводились дослідження з питань підсвідомого та несвідомого, була психологія літературної творчості. Тут сам предмет дослідження - психологічний механізм літературної творчості - обумовлює необхідність вивчення психіки митця. Найавторитетнішими дослідженнями в цій галузі вважаються роботи І. Франка «Із секретів поетичної творчості», В. Виготського «Психологія мистецтва», М. Арнаудова «Психологія літературної творчості». Привертає увагу й робота українського літературознавця А. М. Макарова «П'ять етюдів. Підсвідомість і мистецтво: Нариси з психології творчості» (1990), де розкриваються естетико-психологічні фактори внутрішньої роботи митця, котрий моделює світ сновидіння в художній системі твору, що наближує до розуміння шляхів проникнення автора до підсвідомості героя.

У результаті соціально-політичних і культурних зрушень, що відбулися на початку 90-х років, українське літературознавство формує нову наукову базу, яка відкрита до світових здобутків філософії, естетики, історії та теорії літератури, яка орієнтується на загальнолюдські цінності і не зупиняється перед найглибшими таємницями людського буття. Безпосередньо стосується аналізу функціональної ролі картини сну в художньому творі робота Д. А. Нечаєнка «Сон, заветных исполненный знаков» (М., 1991), де аналіз поетики сновидіння в творах видатних класиків ХІХ століття М. Гоголя, Л. Толстого, Ф. Достоєвського базується на зв'язку релігійних ідей письменників з художньою вагою зображених ними картин сну.

Для повнішого розуміння сновидіння як феномена людської писхіки ми звертались до здобутків психологічної та філософської наук, зокрема праць з питань психології сновидіння З. Фройда («Вступ до психоаналізу», «Тлумачення сновидінь») і К.Г. Юнга («Тевістокські лекції. Аналітична психологія»). До таємничої суті сновидіння наближають роботи О. Борбелі «Тайна сна», В.С. Матвєєва «Загадки и резервы психики», А.М. Вейна «Три трети жизни», Ю. Лінника «Школа снов».

Розсувають горизонти проблеми естетичних функцій картин сновидінь у художньому творі праці з проблем культури бароко (Д. І. Чижевський («Історія української літератури»), А.М. Макаров («Світло українського бароко»), Б. Парахонський («Бароко. Поетика і символіка»), Ю. Ісіченко («Містична перспектива літературного тексту в культурі українського бароко»); готики (В.М. Жирмунський, Н.А. Сігал («У истоков европейского романтизма»), Н.А. Соловйова («У истоков английского романтизма»), Т.Н. Денисова («Новейшая готика»), В. О. Шевчук («З темних джерел буття. Українська готична новела ХХ століття») і «магічного» реалізму (В. Кутейщикова, Л. Осповат («Новый латиноамериканский роман. 50-70-е годы»), А.. Карпентьєр («Мы искали и нашли себя») ).

Накопичений літературний матеріал, пов'язаний зі сновидінням, поки ще не ставав предметом спеціального дослідження. Наша дисертація є першою спробою заповнити цю прогалину.

У другому розділі «ПРОБЛЕМА СНОВИДІННЯ: АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ» розглянуто філософський, психологічний та культурологічний аспекти вивчення сновидіння

З філософської точки зору на сновидіння можна виділити декілька позицій. По-перше, погляди давньогрецьких філософів Геракліта, Платона (пов'язували сновидіння з внутрішнім світом людини), Демокріта, Арістотеля (пов'язували сновидіння з роботою людського мозку); по-друге, - релігійно-філософське трактування сновидіння (теологічне); по-третє, - сучасні філософсько-психологічні й філософсько-релігійні дослідження, в яких формується погляд на сновидіння як на довершений стан душі й тіла, що містить у собі ключ до самопізнання й таїни буття.

Проектування філософського розуміння сновидіння на літературу продемонструвало, що художня якість картин сну певною мірою залежить від здатності автора заглиблюватись у незвіданий світ людського буття. Аналіз картин сну в творах І. Франка, Ф. Достоєвського, М. Коцюбинського, О. Кобилянської засвідчив їх особливе філософське наповнення.

У психологічному аспекті сновидіння виступає як один з феноменів людської психіки, що тісно пов'язаний зі сферою несвідомого. Вивчення основних положень теорії З. Фройда про сновидіння («Тлумачення сновидінь») і аналітичної психології К. Г. Юнга («Тевістокські лекції») виявило складний психологічний механізм сновидіння, наслідуючи який, митці - в залежності від таланту й мети - досягають різного ступеня переконливості моделей сновидіння.

Захоплення європейської прози початку століття вченням про несвідоме помітно проступає в імпресіоністичній манері М. Коцюбинського. Національно-соціальний грунт проблематики його творів поєднується з майстерним психологічним аналізом, глибоким проникненням до загальнолюдських підвалин психіки. З цієї точки зору зроблено спробу нового прочитання оповідання М. Коцюбинського «В дорозі».

Культурологічний аспект проблеми сну досить широкий. Він передбачає декілька проекцій на ті чи інші галузі культури, зокрема бароко, готику й «магічний» реалізм. Давня міфологема «життя є сон» залишила корені в кожному із зазначених напрямків. Пошуки цих коренів привели до концептуальних основ бароко, готики і «магічного» реалізму.

У дисертаційному дослідженні головний наголос ставиться на літературознавчому підході до проблеми, специфікою якого є розгляд картин сну як художньо-стильового компонента у структурі літературного твору.

Третій розділ «ФУНКЦІОНАЛЬНА РОЛЬ КАРТИН СНОВИДІНЬ У СТРУКТУРІ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ» складається з трьох підрозділів, у яких матеріалом дослідження стала головним чином українська проза ХІХ - поч. ХХ ст. Такий вибір пояснюється, по-перше, відсутністю вивчення проблеми сновидіння в класичній літературі ХІХ ст. і літературі модерну поч. ХХ ст. ; по-друге, великою кількістю картин сну в літературі цього періоду, що було обумовлено стрімким розвитком психологічної науки і зростаючою увагою до людини як психічного феномена; по-третє, стильовим розмаїттям картин сну, починаючи від, умовно кажучи, «академічних» зразків у творах П. Мирного, І. Франка й до модерністських пошуків М. Коцюбинського, О. Кобилянської тощо.

Перший підрозділ третього розділу «ВИДИ СТАНІВ СНУ В ХУДОЖНЬОМУ ЗОБРАЖЕННІ» містить аналітичний огляд художніх творів, в яких наявні певні види картин сну.

Найпоширенішими в художніх творах є картини власне сновидінь, зразки яких знаходимо в романі П. Мирного та І. Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», в повісті П. Мирного «Повія»; в повісті І. Франка «Boa constrictor»; у повісті О. Кобилянської «Земля» та ін. Аналіз оповідання І. Франка «Під оборогом» розкрив особливості сонної фантазії, тобто гри уяви на межі неспання і сну. Письменники нерідко вдаються до зображення марень героїв - народження підсвідомих бажань, що компенсує їх реальну нездійсненість. Розгляд марення героя роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара» допоміг не тільки проаналізувати його внутрішній стан, а й наблизитись до розуміння головної ідеї твору. У плані дослідження привернули увагу й ті стани героїв, які називаємо видіннями. Аналіз видіння головної героїні повісті П. Мирного «Повія» переконав, що для створення картин видіння автору необхідне особливе чуття взаємозв'язків реального й уявного, яке б не вело до порушення правдоподібності зображеного. Напруженої роботи письменника вимагає зображення снів наяву, справжнім майстром яких був М. В. Гоголь. Зокрема складно взаємодіють сновидіння й дійсність у його повісті «Невський проспект».

П'ять виділених видів картин сну, не вичерпуючи всього розмаїття станів сну в художній літературі, дали змогу оцінити значний художній потенціал цих картин.

У другому підрозділі третього розділу «РОЛЬ КАРТИН СНОВИДІНЬ ПРИ РОЗКРИТТІ ПСИХОЛОГІЇ ГЕРОЇВ» було зроблено спробу класифікувати картини сну за характером впливу на психологію героїв і таким чином оцінити зв'язок сновидіння з психологізмом твору.

За характером впливу на психологію героїв можна поділити на дві великі групи. Першу складають так звані «сни-потрясіння». Вони пов'язані з кризою свідомості. Проводячи героїв через такий сон, автор примушує їх внутрішньо змінюватися. Відтак «сни-потрясіння» майже завжди є умовою внутрішнього розвитку героя. Потрясіння свідомості героя через його підсвідомість дає змогу автору максимально увиразнити психологічний конфлікт твору.

Серед «снів-потрясінь» виділяємо дві групи: сни «психологічного конфлікту» й пророчі сни. Перший тип сновидінь завжди є основою напруженого психологізму твору. Автор немовби випробовує внутрішній світ героїв, ставлячи їх перед всепроникаючим судом совісті: «сон-прозріння» відбиває суттєвий конфлікт героїв або важкий психологічний злам (сон Чіпки «Хіба ревуть воли, як ясла повні?») ; кульмінацією внутрішнього одкровення героїв виступає «сон-каяття» (сон Германа Гольдкремера «Boa constrictor»), в якому автор ставить їх в умови психологічного саморозвитку й морального вибору; до стану емоційного потрясіння і внутрішнього очищення призводить героїв «сон-катарсис» (сон Антона в новелі М. Коцюбинського «Сон»), за допомогою якого автор передає кардинальні зміни психології героїв (ефект миттєвого психологічного перевороту). Другий тип сновидінь не відзначається такою силою психологічних зрушень, як сни «психологічного конфлікту». Дія пророчих снів, як правило, реалізується через переживання героїв. Найчастіше це важка тривога, страх, передчуття неминучого (сон Івоніки у повісті О. Кобилянської «Земля»; перший сон Христі у повісті П. Мирного «Повія»). Якщо розширити психологічні рамки пророчих снів, то відкриються складні взаємозв`язки людини й космосу.

При зіставленні з розглянутими вище сновидіннями іншої групи цих станів, яку умовно назвали «снами-заспокоєннями», визначились їхня своєрідна здатність бути захистом для самотніх і втомлених людей на шляху їх випробувань і розчарувань. «Сни-заспокоєння» несуть у собі момент «психологічної компенсації». Коли дійсність стала для гоголівського Піскарьова важким тягарем, він знайшов розраду в «сні-мрії». Внутрішнє заспокоєння несуть також «сни-спогади», що нагадують мрії і бажання їхньої пам`яті (сни Чанга в однойменному оповіданні І. Буніна) або стають єдиним захистом від абсурду реальності (сни Петра Телепня в повісті П. Мирного «Лихі люди»). Особливий випадок становить «сон-архетип», що певною мірою належить до «сну-заспокоєння». Героїня повісті О. Кобилянської «Царівна» бачить у своєму сновидінні Ісуса Христа. За К. Г. Юнгом, це архетипний образ, який є символом психологічної цілісності.

Вивчення різних функцій картин сну в розкритті психології героїв дало можливість простежити звязок картин сну з психологізмом твору. «Сни-потрясіння», які спричиняють своєрідний «вибух» внутрішнього світу героя, як правило, обумовлюють напружений, гостровиражений, так би мовити «оголений» психологізм. Таким підсвідомим потрясінням автор неначе «розщеплює» психологію героя на частини, в кожній з яких відбивається ціле. «Сни-заспокоєння», навпаки, захищають психіку героя, по-різному прикриваючи її злами. Тому в творах, де зустрічаються такі картини сну, спостерігається прихований, підтекстовий психологізм. Його внутрішня напруга виявляється в тому, як автор за допомогою «зовнішніх» моментів створює психологічний конфлікт твору.

У третьому підрозділі третього розділу «ІДЕЙНО-КОМПОЗИЦІЙНА РОЛЬ КАРТИН СНОВИДІНЬ У СТРУКТУРІ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ» шляхом класифікації картин сну за їхніми формальними ознаками аналізуються ідейно-композиційні зв'язки сновидіння з художньою системою твору.

Картини сну класифікуються за їх формальними ознаками (обсяг, розташування, кількість), які значною мірою впливають на ідейно-композиційну роль картин сну в творі

За обсягом зустрічаються невеликі, майже штрихові сновидіння й такі, яким відводяться цілі глави. Хоча ідейна роль картин сну не завжди пропорційна обсягам тексту, відведеного на ці картини (сон Федора у новелі В. Стефаника «Палій»), масштабні картини сну мають свою специфіку: зв'язки картин сну зі структурою твору стають складнішими, а відтак складнішою стає ідейна роль цих картин. Великі картини сну, як правило, несуть у собі чітко виражений концептуальний мотив. У таких картинах сну світ і людина проходять через призму авторської думки, здобуваючи особливе філософське, моральне або естетичне рішення.

Місце розташування картини сну в творі не буває випадковим і завжди пов'язане з його ідейним змістом. За цим критерієм було виділено три групи сновидінь: 1) картини сну, які розташовані на початку твору. Це своєрідна інформаційна база, що готує читача до сприйняття подальших подій; такі картини сну містять у собі основні мотиви, ідеї, проблеми, які розвиваються впродовж твору; 2) картини сну, які розташовані в середині твору; вони визначають кульмінаційний момент твору; це найбільш конфліктні, ідейно напружені сновидіння; 3) картини сну, які розташовані в кінці твору; це так звані підсумкові картини сну; в них, як правило, найгостріше виявляється авторська думка. Для демонстрації першої групи картин сну було взято повість І. Франка «Перехресні стежки». Сон Євгена Рафаловича стає ланкою між першими тривожними нотами зав'язки і подальшим розвитком драматичних подій. Картина сну певним чином моделює сюжет твору і навіть його сюжетно-композиційну структуру. Сама картина має досить складну форму: вона об'єднує в собі ретроспективу, сучасність і перспективу водночас. Докладний аналіз сновидіння продемонстрував, що між картиною сну, яка поділяється на три частини, і твором існує щонайменше три ідейно-композиційні паралелі. Перша паралель розгортається на рівні фабули, окреслюючи проблему протистояння суспільства й мислячого героя. Друга паралель проходить на рівні минулого Євгена. Підсвідомість героя поглиблює роботу пам'яті складною символічною інтерпретацією минулого. На цій основі виникає проблемне поле повісті. Остання паралель між картиною сну й сюжетом повісті проектується на майбутнє героїв. Сновидіння Євгена виразило його підсвідоме передчуття головного життєвого випробування. Картина сну подана на початку повісті І. Франка, виявилась ідейно-композиційною моделлю, в якій автор передбачив рух основного конфлікту, долі героїв на вирішальному прузі їхнього життя.

Зразком сновидіння, що займає центральне місце у творі, є сон Германа Гольдкремера в повісті І. Франка «Boa constrictor». Сновидіння героя містить у собі кульмінаційний момент усього твору. Особливість розташування картин сну дозволяє чітко зафіксувати момент перелому в ідейно-композиційній структурі твору. Картина сну акумулює головну ідею повісті - ідею кари, яка розвивається письменником на декількох рівнях. Аналіз сновидіння Германа демонструє найскладніший рівень: через підсвідомість героя до символічної мови сновидіння й далі - до усвідомлення героєм об'єктивного результату свого життя.

Розташовуючи картину сну в кінці твору, письменник, як правило, передбачає її певну підсумковість, особливу фінальну роль. Роман П. Мирного «Повія» й повість І. Нечуя-Левицького «Дві московки» - твори, які закінчуються сновидінням героїнь. Ці картини синтезують у собі таємничий світ мрій і переживань героїнь, який відкривається на порозі їхньої смерті. Всупереч холодній логіці, П. Мирний подає в сні героїні ідеальну перспективу гармонії і щастя, оживляючи підсвідомі прагнення Христі. Образ пшеничного поля, що символізує життя, щастя, єднання людини з землею, стає основним тлом картини сну. На контрасті сну (життя) і реальності (смерть) проявлюється головний мотив роману - мотив загибелі краси і добра. Героїня І. Нечуя-Левицького теж потрапляє уві сні в безмежність поля. Але тут домінують тривожні ноти: немилосердна спека, тихо і сумно на вулицях міста, багаті поля пропадають без женців. Відтак у І. Нечуя-Левицького мотив загибелі життя, щастя, краси звучить відкритіше, ніж у П. Мирного.

Картини сну різняться не тільки обсягом і місцем розташування. Різною може бути також кількість сновидінь у творі, яка визначається задумом автора і несе певне ідейно-композиційне навантаження. Одна-дві картини сну носять, як правило, кульмінаційний, гостроконфліктний, концептуально наснажений характер. Випадки, коли твір будується на ряді сновидінь, зустрічаються досить рідко. З цього погляду заслуговує на увагу повість П. Мирного «Лихі люди, або Товариші», в якій видіння й сни героя стають для нього головним джерелом осмислення життя. Кожна картина сну - мікросвіт, у якому герой спостерігає становлення власної особистості. З одного боку, «сни-спогади», що виникають на перехресті теперішнього й минулого, обумовлюють, так би мовити, «перехресну», монтажну композицію твору, а з другого, стають композиційним зв'язком між усіма його частинами.

Заключним етапом стала класифікація картин сну за типом мислення, світобачення письменника: сон-художній прийом і сон-концепція. Усвідомлюючи всю умовність такої класифікації, намагаємося розрізнити картину сну як засіб осмислення людини й світу. В літературі ХІХ століття, заснованій на реалістичному пізнанні дійсності, в більшості випадків картини сну виступають як художній прийом, за допомогою якого автори через внутрішній світ героїв осмислюють закони світобудови. Сон-концепція - це завжди частина загальної концепції твору. Сон-концепція теж може спрямовуватися на внутрішній світ героїв, але підсвідомість, розмикаючись на світоглядну суть твору, перестає бути автономним полем особистості. Сон-концепція остаточно утверджує себе в потоці модерністичного типу мислення.

Вивчення зв'язків картини сну і образної системи, сюжету, композиції, ідейного плану, загальної концепції твору дає змогу глибше проникати до художнього світу твору, простежуючи складний механізм втілення ідейного задуму митця та його естетичного буття.

У четвертому розділі «КОНЦЕПТУАЛЬНО-СТИЛЬОВІ ФУНКЦІЇ КАРТИН СНОВИДІНЬ У ТВОРАХ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА» досліджується естетична функція сновидінь у стильовому полі В. Шевчука на матеріалі роману-балади «Дім на горі», історико-фантастичних повістей «Птахи з невидимого острова», «Сповідь», «Мор», «У пащу Дракона», «Початок жаху» тощо.

Пошук нових функцій і типів картин сну, необхідність освоєння більш складних взаємодій картин сну й художньої системи твору привели до літератури 60-х років ХХ ст. На злеті оновленого мистецтва «шістдесятників» картини сну в їхніх творах набувають такого художнього значення, що починають опосередковано - через сюжетно-композиційну сферу, форму викладу, вибір героя - впливати на стильові особливості твору. У цьому плані найкращий матеріал для розгляду нашої проблеми дає творчість В. Шевчука. Як прозаїк-»шістдесятник» він виступає носієм особливого світобачення й світорозуміння. На їх основі він творить власний стиль, своєрідність якого полягає в майстерному синтезі елементів бароко й готики, «магічного» реалізму, що йде від зацікавлення письменника світом людських протиріч, підсвідомих імпульсів та їх зв'язків із космічним буттям.

Особливе місце в творах В. Шевчука займають сновидіння. З одного боку, картини сну виступають як художній засіб, що потужно впливає на сюжет, композицію, систему образів, проблематику творів тощо, а з другого, - як елемент морального, естетичного, філософського осмислення дійсності. Картини сну в творах письменника не мають звичайних умовних меж (особливо це стосується історико-фантастичних повістей). Це створює ефект «реальної ірреальності». Так народжується у В. Шевчука незбагненний, дивний світ ірреального - світ вищої, інтуїтивної реальності, прихованої від розумового розчленовування.

Дослідження концептуальних і естетичних традицій бароко, готики й «магічного» реалізму в творах В. Шевчука дало можливість побачити, який складний процес взаємодії вони пройшли. Збагачена в потоці художнього переосмислення енергією духовних проблем сучасності, єдність трьох стилів стала основою неповторного стилю творів В. Шевчука. Органічність стилю виражається в зображенні «реальної ірреальності» - світу, де немає меж між реальним і уявним. «Реальна ірреальність» - це порядок реальних деталей у хаосі ірреального буття.

Розгляд стильової спрямованості творів В. Шевчука виявив, що картини сну в ірреальному універсумі письменника є не поодиноким художнім прийомом, а цілісною художньою конструкцією. В дисертації основним шляхом виявлення естетичної функції сновидіння в творах В. Шевчука став аналіз кожної окремої картини сну.

У першій частині роману «Дім на горі» немає тої «реальної ірреальності», що панує в історико-фантастичних повістях. Але саме в цьому романі (головним чином, у картинах сну) відчувається перший подих «нового» світу. Невеликі за обсягом картини сну бісером розкидані по всій тканині твору й не містять у собі, на перший погляд, жодних таємниць. Тільки виділивши картини сну окремо, можна побачити, що створюється в романі «сива країна снів», у якій єднаються життєві шляхи головних героїв. У романі існує естетично-стильова єдність сновидінь, що виникає на основі ідеалів краси, любові й гармонії, які знайшли своє художнє втілення в кожній картині сну. Ця єдність стала провісником ірреального художнього світу, який проступає в картинах сну історико-фантастичних повістей В. Шевчука.

Сновидіння в повістях відзначаються масштабністю і багатоструктурністю. Вони нагадують мініатюри з особливою напругою відчувань, де є своя експозиція, кульмінація й розв'язка. Головний герой повісті «Птахи з невидимого острова», Олізар Носилович - вічний блудний син, що збився з дороги додому. Здається, долею призначено бути йому невільником. Лиш сон робить його вільним. Картина сну в повісті має чіткий початок і кінець, що дозволяє досить легко відокремити сон від дійсності. Але не все так просто у В. Шевчука. Дійсність з постійною завісою темряви, з нездоланною абсурдністю, що доходить до божевілля, видається ірреальною. Все, що відбувається з героєм, його безглуздий полон сприймається як суцільний сон, від якого важко пробудитися. На цьому фоні сновидіння героя є миттю вищої реальності. Ірреальність у В. Шевчука, виходячи за межі сновидіння, стає ознакою викривленої дійсності. Тут за допомогою ірреального світобачення письменник виявив сурогатність тих цінностей та ідей, на яких зводиться тоталітарне суспільство.

Особливу складність картин сну в повісті «Сповідь» обумовлюють надприродні обставини і винятковий герой. Для людини, що обертається на вовкулаку, життя стає жахливим сном, а справжні сни - бажаною реальністю. На перший погляд, ніяк не пов'язані картини сну насправді творять у повісті єдиний ряд, побудований письменником так, що кожне нове сновидіння стає наступним щаблем на шляху духовного прозріння героя, яке остаточно виразилося в останньому кризовому сні. І знову, як і в повісті «Птахи з невидимого острова», в цьому творі В. Шевчука спостерігається складна взаємодія сну і дійсності. Художня модель світу, яку створив письменник, - це хисткі терези, на яких у постійному балансуванні знаходяться реальність та ірреальність. Протиріччя реального та ірреального закладене в самій істоті людини-звіра: те, що реальне для звіра, ірреальне для людини і, навпаки, те, що реальне для людини, ірреальне для звіра. Поступово в повісті на рівні фізичного і духовного перетворення людини формується «реальна ірреальність» - світ, в якому за зовнішньою реальністю стоїть ірреальна суть, світ, у якому справжнім є тільки те, що здобувається духовним пошуком.

Повість «У пащу Дракона» особливо багата на сновидіння. Здається, побудова твору підпорядкована співвідношенню станів неспання і сну. Так само, як людина спить третю частину свого життя, третя частина повісті (вісім глав із двадцяти чотирьох) - це різноманітні стани сну. Вони стали не поодиноким проявом психічного стану героя, а багатоплановим структурним елементом. У картинах сну закладено програму розвитку образу героя, композиції, сюжету, проблематики, стилю твору. У цій повісті складніше за попередні твори проявляє себе «реальна ірреальність», де сни як кризовий прояв сутності світу і внутрішнього буття людини стають передумовою осягнення істини. Це пов'язано зі складною постаттю головного героя, якому притаманні сила раціо і жива пластика уяви. Захист реальності виявився надто слабким перед невідомими, надприродними силами, які примусили героя мислити ірраціонально. Поступово світ людської уяви починає співіснувати з вищим, непізнанним буттям. Така сполука, в якій явища реальності сприймаються лише як фрагменти ірреального світу, стала для Афанасія єдиною можливістю протистояти хаосу життя, побачити в ньому свій шлях і, зрештою, наблизитись до істини.

Об'єднуючи дослідження стильової основи творів В. Шевчука з аналізом картин сну, доходимо висновку, що естетична функція сновидінь у повістях письменника полягає в створенні художньої моделі світу, адекватної ідейному задумові автора. Світ «реальної ірреальності» - це, з одного боку, результат функціонального впливу картин сну на стиль творів (рівень форми), а з другого, - художнє втілення світоглядної системи В. Шевчука (рівень змісту). На єдиному формально-змістовому рівні виділяються такі основні ознаки «реальної ірреальності»: взаємодія зовнішнього (дійсні події) і внутрішнього (уявні події, що відбуваються в межах підсвідомого) ; посилення суб'єктивного сприйняття реального та ірреального через форму викладу (оповідь, внутрішнє мовлення, записки героя) ; пов'язане з вибором героя існування проблемного кола, у якому раціональне й ірраціональне, логічне та інтуїтивне, свідоме й підсвідоме творять незвичайну естетичну єдність.

У ВИСНОВКАХ узагальнюються результати проведеного дослідження, які дають змогу довести, що через феномен сну письменник освоює глибину внутрішньої суті героя та його непростих взаємин зі світом.

Аналітичний і системний підходи дали змогу виділити основні функції картин сну в літературних творах, визначити сфери їхнього впливу на художню тканину твору. Різні аспекти цього впливу склали основу для функціональної класифікації картин сну.

Скориставшись досвідом психологічної науки в галузі сну й сновидіння, зокрема дослідженнями З. Фройда й К. Г. Юнга, ми серед розмаїття картин сну в художніх творах виділили найтиповіші: сновидіння Івоніки (О. Кобилянська «Земля»), сонна фантазія Мирона (І. Франко, «Під оборогом»), видіння Христі (П. Мирний, «Повія»), марення Раскольникова (Ф. Достоєвський, «Злочин і кара»), сон наяву Піскарьова (М. Гоголь, «Невський проспект»).

Розкриття психології героїв - одна з головних функцій картин сну. Зображуючи сновидіння, автор, як правило, пов'язує його зі змінами у внутрішньому світі героя. В залежності від інтенсивності цих змін картини сну по-різному визначають психологічний стан героїв («сни-потрясіння» й «сни-заспокоєння»). «Сни-потрясіння» супроводжують кризові внутрішні процеси: прозріння - «сон-прозріння» Чіпки (П. Мирний та І. Білик, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»), каяття - «сон-каяття» Германа Гольдкремера (І. Франко, «Boa constrictor»), катарсис - «сон-катарсис» Антона (М. Коцюбинський, «Сон»), пророцтво - пророчий сон Івоніки (О. Кобилянська, «Земля»). «Сни-заспокоєння», навпаки, змінюють гострі переживання станом душевного спокою, виконуючи мрії й бажання героїв: «сон-мрія» Марини (І. Нечуй-Левицький, «Дві московки»), «сон-спогад» Петра Телепня (П. Мирний, «Лихі люди, або Товариші»), «сон-архетип» Наталки (О. Кобилянська, «Царівна»).

Друга важлива функція картин сну реалізується на ідейно-композиційному рівні твору. Маючи власну ідейно-композиційну структуру («твір у творі»), картина сну часто програмує сюжет твору. А сюжет у свою чергу розгортає ті мотиви й проблеми, що знаходяться в картині сну. Так виникає ідейно-композиційна взаємодія картини сну й структурних елементів твору. Письменницьку майстерність засвідчують випадки, коли картина сну не просто програмує сюжет, а передбачає домінантний ідейно-композиційний ритм твору (сон Євгена Рафаловича в повісті І. Франка «Перехресні стежки»).

Розташування картин сну в структурі художнього твору теж відіграє певну ідейно-композиційну роль. Сновидіння на початку твору, як правило, виконують функцію попередження - «сон-попередження» Марти (М. Коцюбинський, «Сон») ; у середині - кульмінаційну функцію (сон Гольдкремера) і в кінці - функцію підсумку (сон Христі). Зрештою, «сон-обрамлення» (сни Раскольникова) утворює складне ідейно-композиційне коло, що визначає сюжет, композицію, проблематику твору.

Значний естетичний потенціал картин сну виникає на рівні концептуальної основи твору. У «сні-концепції» (картини сну в творах І. Франка, О. Кобилянської, М. Коцюбинського) автор проявляє особливу активність стосовно життєвого матеріалу: підвищується роль суб'єктивного начала, думка стає основним фактором пізнання світу. Зрештою, «сон-концепція» привносить особливу стилістику, складовими якої є тяжіння до умовності, притчевість мислення, експериментальність обставин і ситуацій.

Вивчення картин сну в творах В. Шевчука «Дім на горі», «Птахи з невидимого острова», «Сповідь», «Мор», «У пащу Дракона», «Початок жаху» виявило зв'язок сновидінь зі стильовими особливостями творів. Картини сну впливають на стиль опосередковано: через сюжетно-композиційну сферу (сновидіння формують внутрішній сюжет із зав'язкою, розвитком подій, кульмінацією, тим самим сполучаючи плин підсвідомості героїв з реальними подіями), через форму викладу (оповідь від імені героя дозволяє передати нюанси відчуття, аналізу та осмислення героєм власного внутрішнього світу у зв'язках із зовнішнім світом), через вибір героя та його характер (герої В. Шевчука - люди з чуттєвою психікою; їхні образи вибудовуються переважно внутрішньо - через думки, відчуття, сновидіння). У такій розгалуженій системі картини сну виконують роль основного компонента художньої ірреальності - особливої форми світобачення, якій притаманні ірраціональне начало, глибокий психологізм, потяг до несвідомого, еклектичність, підкреслена концептуальність думки, яка в свою чергу надає нових естетичних орієнтирів сучасному художньому мисленню.

АНОТАЦІЯ

Фенько Н.М. Естетичні функції картин сновидінь у творах українських письменників другої половини ХІХ-ХХ століть. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук (спеціальність 10. 01. 01- українська література). -Дніпропетровський державний університет, Дніпропетровськ, 1999.

У дисертації на великому літературному матеріалі другої половини ХІХ - початку ХХ століття й творчості Вал. Шевчука досліджуються функціональні можливості сновидіння в художній системі твору.

Дослідження картин сновидіння дає змогу довести, що через феномен сну письменник освоює глибину внутрішньої суті героя.

Класифіковано сновидіння за характером впливу на внутрішній світ героїв, за формальними ознаками, за типом мислення автора тощо.

Значний естетичний потенціал картин сну виникає на рівні концептуальної основи твору. Розуміння сну як концепції дійсності пов'язане з культурологічним аспектом дослідження.

Естетична функція сновидіння розглядається на психологічному, ідейно-композиційному рівнях із врахуванням їхньої взаємодії з усією структурою художнього твору.

Ключові слова: сновидіння, естетична функція, структура художнього твору, класифікація.

АННОТАЦИЯ

Фенько Н.М. Эстетическая функция сновидений в произведениях украинских писателей второй половины ХІХ-ХХ веков. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10. 01. 01 - украинская литература. - Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1999.

В диссертации на обширном литературном материале второй половины ХІХ - начала ХХ века и творчестве Вал. Шевчука исследуются функциональные возможности сновидения в художественной системе произведения.

В работе проводится подробный анализ картин сновидений, который демонстрирует, как через феномен сна писатель осваивает глубину внутренней сути героя. Проникновение к подсознательным источникам бытия требует от художника тонкого описания эмоций, переживаний, ощущений, уровень мастерства которого обеспечивает пластичность и многогранность образа героя.

Сновидения классифицируются по характеру влияния на внутренний мир героев, по формальным признакам, по типу мышления автора. Раскрытие психологии героев - одна из главных функций картин сновидений. Изображая сновидения, автор, как правило, связывает его с внутренними изменениями героя. В зависимости от интенсивности этих изменений картины сновидений по разному определяют психологическое состояние героев (“сны-потрясения” и “сны-успокоения”).

Вторая важная функция картин сновидений реализуется на идейно-композиционном уровне произведения. Обладая идейно-композиционной структурой (“произведение в произведении”), картина сна часто программирует сюжет произведения. А сюжет в свою очередь развивает те мотивы и проблемы, которые находятся в картине сна. Так возникает идейно-композиционное взаимодействие картины сна со структурными элементами произведения.

Размещение картины сна в структуре художественного произведения тоже выполняет определенную идейно-композиционную роль. Сновидения в начале произведения, как правило, выполняют функцию предупреждения - “сон-предупреждение”; в середине - кульминационную функцию и в конце - функцию итога. Наконец, “сон-обрамление” образует сложный идейно-композиционный круг, определяющий сюжет, композицию, проблематику произведения.

Значительный естетический потенциал картин сна возникает на уровне концептуальной основы произведения. “Сон-концепция” художественно воплощается в произведении таким образом, чтобы читателю открылись философские основы бытия. Во “сне-концепции” автор проявляет особенную активность по отношению к жизненному материалу: повышается роль субъективного начала, мысль становится основным фактором познания мира. Наконец, “сон-концепция” привносит особенную стилистику, составными которой являются стремление к условности, притчевость мышления, экспериментальность обстоятельств и ситуаций.

Эстетическая функция сновидения рассматривается на психологическом, идейно-композиционом уровнях с учетом ихнего взаимодействия со всей структурой художественного произведения.

В дисертации исследуются картины сновидений в произведениях Вал. Шевчука “Дом на горе”, “Птицы с невидимого острова”, “Исповедь”, “Мор”, “В пасть Дракона”, “Начало ужаса” и выявляется связь сновидений со стилевыми особенностями произведений. Картины сновидений становятся у писателя основным компонентом художественной ирреальности - особенной формы мировоззрения, которой свойственны иррациональное начало, глубокий психологизм, стремление к бессознательному, еклектичность, подчеркнутая концептуальность мысли и которая образует новые естетико-художественные ориентиры современного литературного стиля.

Ключевые слова: сновидение, эстетическая функция, структура художественного произведения, классификация.

ANNOTATION

Fenko N.M. The aesthetic function of the dream in the works of Ukrainian writers of the 2d half of 19^th- the beginning of the 20^th century. - Manyscript.

The dissertation is presented to acquire the degree of Candidate of Philology, spesiality 10. 01. 01 - Ukrainian literature. - Dniepropetrovsk State University, Dniepropetrovsk, 1999.

The object of investigation is functional possibilities of the dream in the literary system of the text on the basis of a bulky literary material of the 2d half of 19^th - the beginning of the 20^th century and creative works of Val. Shevchuk.

Studying the dreams gives one an opportunity to prove that through the phenomenon of dream the writer perceives and shows us the depth of the inner crust of his hero.

The dreams are classified according to the character of the influence on the psychology of the main characters, formal features, the type of the author's thinking.

A considerable aesthetic potential of the dreams appears on the level of the conceptual basis of the writer's work. Through the understanding of dreams as a concept of reality is connected with the cultural aspect of this thesis.

The aesthetic function of the dream is regarded on the psychologycal, conseptual and compositional levels, taking into account their interaction with the whole structure of the literary text.

Key words: the dream, the aesthetic function, the structure of the literary text, the classification.

Размещено на Allbest.ru