Творча спадщина Ольги Дучимінської

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ТВОРЧА СПАДЩИНА ОЛЬГИ ДУЧИМІНСЬКОЇ

Пахомов Володимир Миколайович

Івано-Франківськ - 1998

Анотація

дучимінська письменниця поетичний проза

Пахомов В. М. Творча спадщина Ольги Дучимінської. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 1998.

Дисертацію присвячено дослідженню життєвого і творчого шляху Ольги Василівни Дучимінської (1883-1988) - української письменниці, сучасниці І. Франка, приятельки Н. Кобринської, О. Кобилянської, С. Вінценза та багатьох інших діячів української та зарубіжних культур.

У дисертації вперше зроблено спробу комплексно, на основі узагальнення і критичного осмислення всіх виявлених джерел і матеріалів повернути українській літературі “повне” ім'я О. Дучимінської, колись популярної, але досі належно не вивченої багатогранної постаті, створено її найповнішу, а головне об'єктивну біографію, проаналізовано в основному творчу спадщину (поезію, прозу, літературно-публіцистичні статті, листи), визначено основні риси стилю.

Окремі результати дослідження знайшли своє відображення у впорядкованій і виданій дисертантом поетичній збірці О. Дучимінської “Чую...молитву Землі” (Івано-Франківськ: Галичина, 1996. - 117с.).

Ключові слова: Ольга Дучимінська, біографія, поезія, проза, літературно-публіцистичні статті, листи, аналіз, стиль.

Аннотация

Пахомов В.Н. Творческое наследие Ольги Дучиминской.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. Прикарпатский университет им. В. Стефаника, Ивано-Франковск, 1998.

Диссертация посвящена исследованию жизненного и творческого пути Ольги Васильевны Дучиминской (1883-1988) - украинской писательницы, современницы И. Франко, приятельницы Н. Кобринской, О. Кобылянской, С. Винценза и многих других деятелей украинской и зарубежных культур.

В диссертации впервые сделано попытку комплексно, на основании обобщения и критического осмысления всех обнаруженных источников и материалов вернуть украинской литературе “полное” имя О. Дучиминской, когда-то популярной, но до сих пор надлежащим образом не изученной многогранной личности, создано её наиболее полную, а главное объективную биографию, в основном проанализировано её творческое наследие (поэзию, прозу, литературно-публицистические статьи, письма), определено основные черты стиля.

Отдельные результаты исследования нашли своё отражение в изданном диссертантом поэтическом сборнике О. Дучиминской “Слышу... молитву Земли” (Чую... молитву Землі.-Івано-Франківськ: Галичина, 1996.-117 с.)

Ключевые слова: Ольга Дучиминская, биография, поэзия, проза, литературно-публицистические статьи, письма, анализ, стиль.

Annotation

Pakhomov V.M. Literary Heritage of Olha Duchyminska.- Manuscript.

The thesis for a Candidate's degree (Philology) speciality 10.01.01- Ukrainian Literature. - Precarpathian University named after V. Stefanyk, Ivano- Frankivsk, 1998.

The present thesis is aimed at investigating the life and creative activity of Olha Vasilivna Duchyminska (1883-1988), Ukrainian writer, a contemporary of I. Franko, a close friend of N. Kobrynska, O. Kobylyanska, S. Vintsens and many other outstanding figures of Ukrainian and foreign cultures.

The thesis has made the first attempt to return into the Ukrainian literature the name of O. Duchyminska by way of summing up and critical survey of all the literary sources and materials. This writer was once very popular but her personality has not been completely investigated yet. The author of the thesis wrote her full and unbiassed biography, analized her literary heritage (poetry, prose, literary and publicistic articles) defined main characteristics of her style.

Some research resulted in the published completed works of O. Duchyminska's poetry “I hear the pray of... the Eart” (Чую...молитву Землі. - Івано-Франківськ: Галичина, 1996.-117с.)

Key words: Olha Duchyminska, biography, poetry, prose, literary-publicistic articles, letters analisis, style.

1. Загальна характеристика роботи

Звернення дослідників до забутих, призабутих і зовсім невідомих літературних імен - це насамперед об'єктивна потреба часу, що вимагає повноти висвітлення літературного процесу останнього століття, його незаідеологізованої неупередженої оцінки.

Українське письменство XX сторіччя належним чином ще не досліджене. Сучасна історія української літератури не може рухатися вперед без пошуку, оприлюднення, повернення всієї літературно-критичної спадщини, її нового осмислення. Отже, важливими завданнями, які стоять перед літературознавцями, є виявлення, систематизація, старанне опрацювання творчого доробку заслужених, хоч і “невизнаних” письменників, скривджених несправедливою політикою у галузі літератури, об'єктивний аналіз їх творчості, показ їх внеску в національну культуру.

Серед літераторів, які ще не поціновані в тій мірі, на яку заслуговують, особливе місце займає Ольга Дучимінська (1883-1988) - українська письменниця, літературний критик, перекладачка, журналістка, народна вчителька, культурно-освітня діячка, одна з активних організаторок жіночого руху в Галичині, дослідниця фольклорно-етнографічних і мистецьких пам'яток Гуцульщини і Бойківщини, сучасниця і знайома Івана Франка, щира приятелька Ольги Кобилянської, Наталії Кобринської, Олени Кисілевської, Олени Кульчицької, Іванни Блажкевич, Богдана Лепкого, Олександра Олеся, Михайла Яцківа, Дениса Лукіяновича, Олекси Новаківського, Івана Огієнка, Софії Русової, Ірини Вільде, Наталени Королеви, Станіслава Вінценза, Єжи Єнджеєвича і багатьох інших діячів української та зарубіжної культур.

За її творче довголіття окремими виданнями вийшли, на жаль, лише збірочка з 15 поезій “Китиця незабудьків” Остапівна Ірма. Китиця незабудьків. - Чернівці: Січ, 1911. - 25 с., нарис “Наталія Кобринська як феміністка” Дучимінська О. Наталія Кобринська як феміністка. - Коломия, 1934. - 34 с., повість “Еті” Дучимінська О.Еті. - Львів: Вільна Україна, 1945. - 18 с., а також переклад українською мовою книги чеської письменниці Кароліни Светлої “З наших боїв і змагань” Светла К. З наших боїв і змагань: Оповідання. Пер. з чеської Ольги Д. [Ольги Дучимінської]. - Львів: Накладом Н.Кобринської, 1912. - 96 с.. Причин цього є кілька. Зокрема, це сталося тому, що О. Дучимінська була дуже скромна, жила насамперед для інших. Можливо, розгадка криється в листі О. Дучимінської від 17 лютого 1933 року до Євгена_Юлія Пеленського: “Я, мабуть, Вам згадувала, що я не радо друкую. Чомусь воно мене не вдовольняє, як вже пройшло друком” Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. - Ф.232 (Є.Ю. Пеленського). - Од. зб. 30. - Арк. 3. [підкреслення наше. - В.П.]. Лише після смерті письменниці стараннями її онука І. Мигула і белетриста Р. Горака була опублікована частина її прози у збірці “Сумний Христос” Дучимінська О. Сумний Христос: [Повісті і оповідання]/ Упоряд. та автор післямови Р.Д. Горак; Худож. оформлення Б.Р. Пікулицького. - Львів: Каменяр, 1992. - 238 с..

Названі вище видання - це майже все, що можуть запропонувати сьогодні навіть найбільші і найповажніші бібліотеки України (Центральна наукова бібліотека ім. В. Вернадського НАН України та Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України). Пояснюється ця “неувага” до життя, творчості, громадської діяльності, до видання творчої спадщини О. Дучимінської, очевидно, ще й тим, що вона була безпідставно репресована у справі, що стосувалася вбивства Ярослава Галана, засуджена на 25 років ув'язнення, відмучилась у тюрмах і сибірських концтаборах близько 9 років. Пізніше її майже не друкували, ім'я замовчували. Повністю реабілітована лише після смерті - 27 листопада 1992 року. Див.: Архівна кримінальна справа № П-27660. - Т.1_3. - Зберігається в архіві управління СБУ по Львівській області.

Актуальність теми дисертації. Вивчення життя і творчості О. Дучимінської зумовлене об'єктивними потребами національного відродження, в якому література посідає чільне місце, а у вирі літературного життя письменниця з своєрідним талантом перебувала понад 75 років. Творчий доробок її як в літературному, так і в літературно-критичному, публіцистичному та суспільно-громадському контексті XX ст. багатогранний, становить невід'ємну частку національної скарбниці, а тому вона повинна зайняти у нашій літературі та культурі належне їй місце. Спадщина письменниці далеко не вся оприлюднена. Її довелося виявляти у довоєнній і післявоєнній періодиці посторінковим переглядом. При цьому необхідно зважити і на те, що О. Дучимінська публікувалася під різними псевдонімами і криптонімами, найчастіше такими, як Ірма Остапівна, Ольга Д., Поважна, О. Поважна, Рута, Рута О., Барвінок Олег, Лучинська Ольга Див.: Дей О.І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI-XX ст.). - К.: Наукова думка, 1969. - С. 66, 229, 286, 289, 308, 327, 467. та О.Д., О. Д-ка, які розшифрували ми, а, можливо, на нашу думку, й іншими: Д., Д.П., Лучинська І., Ольга, О.П. Отже, необхідно повернути “повне” ім'я О. Дучимінської у контекст українського літературного життя XX століття.

Стан наукової розробки теми. Важко однозначно пояснити, чому з історії української літератури майже випало ім'я Ольги Дучимінської, а її творча спадщина не стала об'єктом вивчення ні раніше (60_ті роки), ні навіть в останні десятиліття. Наприклад, у книзі Г. Дем'яна “Таланти Бойківщини” Дем'ян Г. Таланти Бойківщини. - Львів: Каменяр, 1991. - 325 с., що вийшла в 1991 р., названо кілька десятків імен талантів цього регіону України, але про О. Дучимінську навіть не згадано, хоча вона вчителювала у Долинському повіті майже 30 років (1902 - 1930 рр.), а в Галичині у 1910 - 1950 роки її добре знали як письменницю. Не знайшлося місця для неї і в “Історії української літератури XX століття” ні у виданні 1993-1995 років, ні 1998 року.

На нині є лише окремі статті, які принагідно стосуються постаті О. Дучимінської. Про неї писали в основному однобоко, лише як про мученицю тоталітарної системи, але зовсім мало як про широко обдаровану особистість, талановиту письменницю. У цьому контексті значний науковий інтерес становлять твори самої О. Дучимінської, насамперед повість “Весняні дні”, поема “Богема” та інші, де присутні автобіографічні елементи, її репортажі з “мандрівок”, листування. Ці матеріали є важливим джерелом для достовірного вивчення життя і творчості письменниці, дають основу для розуміння ідейно-тематичного спрямування її мистецької спадщини.

Дуже складно було виявляти написане про О. Дучимінську, бо даних, які б стосувалися її життя і творчості, не зафіксовано у жодній бібліографії. І все-таки на сьогодні ми володіємо немалою кількістю матеріалів про письменницю, правда, здебільшого хронікального характеру. Серед них, однак, не можемо назвати наукову спробу системного вивчення її життя чи аналізу творчої спадщини. Адже рецензії на поетичну збірку “Китиця незабудьків” зосереджувалися лише навколо цієї збірки Див.: Кобринська Н. з Озаркевичів. [Рец.] // Неділя. - 1911. - № 22. - С. 8. - Рец. на кн.: Остапівна Ірма. Китиця незабудьків. - Чернівці.: Січ, 1911. - 23 с.; Нечуй-Левицький І. “Китиця незабудьків” Ірми Остапівни: [Рец.] // Дніпрові хвилі. - 1911. - 10 жовтн. - № 20-21. - С.284-285; С. Ч. [Степан Чарнецький]. [Рец.] //Рада. - 1911. - 7 апріля (20 квітня). - Рец. на кн.: Остапівна Ірма. Китиця незабудьків. - Чернівці.: Січ, 1911. - 23 с.. Відгуки на книгу Кароліни Светлої “З наших боїв і змагань” - стосувалися творів чеської письменниці, а не специфіки перекладу Див.: Євшан М. [Рец.] // ЛВН. - 1912. - Т.59. - Кн. (пагін 3). - С.391. - Рец. на кн.: Светла К. З наших боїв і змагань. Пер. з чеської Ольги Д. [О. Дучимінської]. - Львів, 1912. - 96с.; Т. [Рец.] // Діло. - 1912. - 30 трав. - С.6. - Рец. на кн..: Светла К. З наших боїв і змагань. Пер. з чеської Ольги Д. - Львів.: Накладом Н. Кобринської, 1912; Г. Светла Кароліна. З наших боїв і змагань (переклад з чеської Ольги Кобринської [помилково, переклад Ольги Дучимінської, передмова Н. Кобринської. - В.П.], Львів): [Рец.] // Світ молоді. - 1935. - №1. - С.15.. Рецензії на окремо виданий нарис “Наталія Кобринська як феміністка” оцінювали О. Дучимінську як публіциста, доброго знавця, приятельку Н. Кобринської Див..: Н.Г. [Гнатишак Микола]. Ольга-Олександра Дучимінська. Наталія Кобринська як феміністка. - Коломия, 1934. - 34 с.: [Рец.] //Дзвони. - 1935. - №1. - С.64-65.; І.З. [Зубенко Іван]. Ольга-Олександра Дучимінська. Наталія Кобринська як феміністка. - Коломия, 1934. - 34с.- Ціна 30 сот.: [Рец.] // Жіноча доля. - 1935. - №3. - С.34.. Рецензія М. Пархоменка на повість “Еті” була упередженою Див.: Пархоменко М. Олена [Ольга. - В.П.] Дучимінська. Еті: Повість. - Львів: Вільна Україна, 1946.: [Рец.] //Радянській Львів. - 1946. - №11-12. - С.76-77.. Післямова Р. Горака до збірки “Сумний Христос” стосувалася більше біографії, ніж творчості Див.: Горак Р. Хресна дорога Ольги Дучимінської: [Післямова] // Дучимінська О. Сумний Христос. - Львів: Каменяр, 1992. - С. 219-234..

До речі, не знайшли належного розгляду життя і творчість О. Дучимінської і за кордоном. На наш погляд, це трапилося тому, що критика була обмежена в знаннях про письменницю.

Віддаючи належне всім, хто хоча б відгукнувся добрим друкованим і усним словом про О. Дучимінську, потрібно все-таки відзначити, що за всі попередні десятиліття завдяки насамперед публікаціям П. Арсенича, Р. Горака, В. Качкана, Ф. Погребенника, В. Полєка окреслено окремі штрихи до вивчення її життя і творчості. Цілісного, комплексного аналізу ще ніхто не пробував робити.

Все це свідчило про настійну необхідність зібрання, упорядкування, а далі - системного дослідження творчої спадщини О. Дучимінської.

Наукова і практична актуальність проблеми диктується майже повною відсутністю її розробки, і це теж зумовило вибір теми, визначило основні цілі і завдання роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації є складовою частиною держбюджетної теми “Розвиток літературного процесу в Галичині першої половини ХХ століття”, яку досліджує кафедра української літератури Прикарпатського університету імені В. Стефаника, а також - комплексної держбюджетної науково-дослідної роботи на тему “Роль інтелігенції у духовному відродженні української державності”, над якою з 1994 року працює Інститут гуманітарної підготовки Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу.

Мета дисертації й основні завдання. На основі узагальнення і критичного осмислення всіх джерел і матеріалів дисертація має на меті повернути українській літературі “повне” ім'я Ольги Дучимінської, давно популярної, але належно не вивченої письменниці, зробити спробу створення її найповнішої і найдостовірнішої біографії, аналізу її творчої спадщини, визначити її внесок у розвиток українського письменства.

Виходячи із загальної мети, окреслені й основні завдання дослідження, які конкретизують її:

показати стан видання в Україні і за кордоном творчої спадщини О. Дучимінської, виявити всі можливі публікації письменниці в періодиці;

здійснити пошуки автографів її творів, листів у державних і приватних архівах;

донести до читача відомі й невідомі її твори шляхом опублікування або хоча б створенням покажчика друкованих матеріалів та автографів, зробити спробу систематизації творчої спадщини письменниці;

простежити стан дослідження життя і творчості письменниці;

проаналізувати поетичні й прозові твори як вияви художнього мислення авторки;

дослідити психологічні, морально-етичні та інші проблеми малої прози, вияснити її сюжетно-композиційну своєрідність;

окреслити літературно-публіцистичну діяльність;

відтворити мистецьке оточення досліджуваної авторки;

висвітлити значення О. Дучимінської як письменниці, науковця.

Осмислення зазначених завдань потребує спеціального наукового дослідження, яке б сприяло створенню певної цілісної картини життя та творчої діяльності О. Дучимінської.

Хронологічні рамки дослідження в основному визначаються роками життя О. Дучимінської (1883_1988), однак ці рамки дещо звужуються, коли мова йде про її творчу діяльність (1903_1978) і знову змінюються, коли аналізується написане про письменницю (1911_1998).

Об'єктом дисертаційного дослідження є життя, творчість заслуженої, але достатньо не вивченої письменниці О. Дучимінської.

Предмет дослідження - атрибутика поезії, жанрова і тематична різноманітність прози, проблеми літературно-публіцистичної, епістолярної спадщини О. Дучимінської.

У роботі використано ряд наукових методів дослідження літературних явищ: біографічний, типологічний, порівняльний, історико-генетичний, джерелознавчий, описовий, ретроспективний, комплексно-системний, герменевтичний.

Вирішуючи поставлені у дисертації завдання, автор враховував важливі в концептуальному та методологічному плані розвідки ряду вчених, зокрема В. Брюховецького, А. Бушміна, Л. Виготського, Л. Гінзбург, Т. Гундорової, І. Денисюка, Ю. Добіна, М. Жулинського, М. Ільницького, В. Качкана, В. Кононенка, А. Макарова, Л. Міщенко, Ф. Погребенника, Т. Салиги, матеріали навчальних підручників і посібників з історії української літератури ХХ століття, літературознавчих словників-довідників, енциклопедій, літературних дискусій, теоретико-методологічні висновки і узагальнення яких мали вплив на спрямування аналізу, осмислення та формування принципових положень дисертації.

Джерельна база. Мета і завдання дисертаційної роботи визначили її джерельну базу: відомі книжкові видання, а також газетні та журнальні публікації, які виявлялись посторінковим листкуванням, епістолярні матеріали.

Дисертант опрацював матеріали Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України в м. Києві, Центрального державного історичного архіву України у Львові, Державного архіву Івано-Франківської області, Державного архіву Львівської області, Інституту народознавства ім. І. Крип'якевича НАН України у Львові, відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Управління Служби безпеки України по Львівській області, Літературно-меморіальної кімнати Наталії Кобринської (м. Болехів Івано-Франківської області), Ценявського народного історико-краєзнавчого музею (с. Ценява Рожнятівського району Івано-Франківської обл.), приватні архіви Мирослави Антонович (м. Івано-Франківськ), Петра Арсенича (м. Івано-Франківськ), Богдана Гавриліва (м. Івано-Франківськ), Осипи Лучко (м. Калуш Івано-Франківської області), Миколи Матвійчука (Дрогобицький педагогічний іуніверситет ім. І. Франка), Івана Мигула (ЛНБ НАН України), Іванни Підлуської (м. Тисмениця Івано-Франківської області), Федора Погребенника (М. Київ), Володимира Полєка (м. Івано-Франківськ), в яких міститься в загальному понад 230 автографів О. Дучимінської.

Важливими джерелами для написання дисертації були періодичні видання XX століття, що знаходяться у відділах Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського НАН України, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, бібліотеках іноземної літератури м. Львова та м. Івано-Франківська, бібліотеках товариств “Просвіта”, Союзу Українок, україніки Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, відділі краєзнавства Івано-Франківської державної обласної універсальної бібліотеки ім. І. Франка, документи і матеріали музеїв м. Івано-Франківська. Використовувалась література, видана в діаспорі.

У створенні реального портрета О. Дучимінської допомогли усні спогади письменників Олександри Гургули-Щурат, Романа Горака, бібліографа Мирослава Мороза, етнографа Катерини Матейко, виховательки Мирослави Антонович та багатьох інших.

Наукова новизна дисертаційної роботи. У дослідженні вперше зроблено спеціальну спробу створення порівняно повної і найточнішої біографії О. Дучимінської, аналізу творчої спадщини письменниці.

Конкретні елементи наукової новизни дисертаційного дослідження визначаються тим, що в ньому:

зроблена перша спроба виявлення творчого доробку О. Дучимінської шляхом відшукування її спадщини як в архівах, так і в періодиці за 1903-1998 роки;

систематизована критична література про письменницю від 1911 року по 1998 рік;

укладено покажчик друкованих матеріалів та автографів О. Дучимінської і публікацій про неї;

зроблена спроба систематизувати творчу спадщину О. Дучимінської за жанровими ознаками;

здійснено текстуальний і контекстуальний аналіз поетичної, прозової і літературно-публіцистичної спадщини письменниці;

визначено характерні особливості її творчого стилю;

з використанням всіх наявних і відшуканих на нині джерел, спогадів її сучасників зроблена спроба якнайповніше висвітлити життя і творчість О. Дучимінської;

простежуються взаємостосунки О. Дучимінської з українськими і зарубіжними художниками слова;

введено в науковий обіг значну кількість матеріалів, документів, нових творів О. Дучимінської (поетичних - 54, прозових - 8, статей - близько 100, листів - понад 120), які раніше не використовувалися у вітчизняній літературознавчій науці.

У роботі крізь призму однієї індивідуальної письменницької долі показано деякі грані літературного процесу ХХ ст. в Галичині.

Таким чином, новизна роботи полягає як в постановці проблем, так і в підході до їх вирішення. Все це робилось у значній мірі вперше.

Практичне значення дослідження полягає насамперед в тому, що воно може прислужитися для дальшого вивчення життя і творчості О. Дучимінської, таких сторін її діяльності як фольклориста, етнографа, педагога, публіциста, феміністки. Дана розвідка може сприяти й подальшому вивченню мистецького оточення письменниці, широких і різноманітних її зв'язків з сучасниками, часто видатними, які визнавали, цінували й шанували цю творчу індивідуальність.

Матеріали і висновки дисертаційної роботи можуть допомогти при підготовці підручників і посібників з історії української літератури, культури, мистецтва, викладанні лекційних і спеціальних курсів з історії та теорії української літератури, з інших гуманітарних проблем, наприклад, національного виховання і т. д.

Фактичний матеріал дослідження також може бути застосований у краєзнавчій, народознавчій, фольклористичній роботі.

Виявлені твори О. Дучимінської можуть бути також використані при підготовці бібліографічних та іншого типу довідкових видань, при укладанні антології української поезії та прози, у вузівському викладанні курсу національного письменства ХХ століття, при написанні курсових та дипломних робіт.

Апробація основних положень і висновків дисертації. Основні теоретичні положення і результати дослідження були оприлюдненні та обговорювалися на звітних наукових конференціях кафедри української літератури Прикарпатського університету ім. В. Стефаника впродовж 1994-1998 рр., на семінарах і засіданнях кафедр гуманітарних наук, історії та українознавства Івано-Франківського державного технічного університету нафти і газу (ІФДТУНГу) протягом 1993-1998 рр., на наукових конференціях професорсько-викладацького складу ІФДТУНГу (м. Івано-Франківськ, 1995, 1996, 1997, 1998 рр.), на регіональних наукових конференціях “Актуальні проблеми національного виховання студентської молоді” (м. Івано-Франківськ, 22_23 грудня 1994 р.), “Іван Франко та національне і духовне відродження України” (м. Івано-Франківськ, 19_20 вересня 1996 р.), на Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях “Українська мова як чинник формування національної свідомості” (м. Львів, 2_3 березня 1995 р.), “Михайло Драгоманов: доба та ідеї” (м. Івано-Франківськ, 15_16 вересня 1995 р.), “Українська періодика: історія і сучасність (Львів, 22_23 грудня 1995 р.), під час читання лекцій і проведення виховних заходів в Івано-Франківському державному технічному університеті нафти і газу.

Дисертант видав поетичну збірку О. Дучимінської “Чую...молитву Землі” Дучимінська О. Чую… молитву Землі: Поезії / Упоряд. й автор вступ. статті та приміт. В. Пахомов. - Івано-Франківськ: Галичина, 1996. - 117 с., куди ввійшло 86 поетичних творів, з них 50 опубліковано з віднайдених автографів і 42 - надруковано вперше.

У цілому дисертант уперше опублікував 54 поетичні твори і 1 новелу О. Дучимінської, а також 26 публікацій, присвячених письменниці (дві з них у співавторстві).

Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, викладених на 219 сторінках, з них - 180 сторінок основного тексту. Повний обсяг дисертації - 180 сторінок. Список використаних джерел має 759 найменувань, у тому числі 611 - стосується О. Дучимінської. Серед них 7 назв складають її окремі видання, 167 і 14 (гіпотетично) - публікації в періодиці, 238 матеріалів - архівні джерела, з них 234 автографи творів і листів письменниці. 185 найменувань складають публікації про О. Дучимінську.

2. Основний зміст дисертації.

У вступі обгрунтовано актуальність, наукову новизну і практичне значення теми дисертації, проаналізовано стан її наукової розробки, дана характеристика джерельної бази дослідження, визначені хронологічні рамки, об'єкт, предмет, мету і основні завдання.

Через майже цілковиту відсутність синтетичних, а тим більше, об'єктивних матеріалів про життя і творчість О. Дучимінської, а також через обмежені рамки дисертації, саме у вступі без дискусії, але з конкретними посиланнями на джерела, подано основні віхи її життєпису, творчої діяльності та вказано на опубліковані матеріали про неї.

У першому розділі “Художня атрибутика лірики Ольги Дучимінської” предметом дослідження є поетична спадщина письменниці: генеза, час створення майже кожного на нині відомого поетичного твору, розглядаються їхні найхарактерніші особливості.

Як митець Ольга Дучимінська формувалася з юних літ. У 12 років познайомилася з І. Франком, який мав на неї великий вплив. Писати вірші почала з восьмого класу, однак її перші поетичні спроби не збереглися. Тоді ж захопилася творчістю О. Кобилянської, з якою з 1927 року приятелювала. Ще раніше, з 1906 року, затоваришувала з Н. Кобринською, яку називала “приятелькою духа мого і моєю духовною Ненькою”. Як і вони, захопилась феміністичними ідеями.

На художнє мислення молодої О. Дучимінської, за її ж твердженнями, вплив також мали Платон, Григорій Сковорода, Микола Гоголь, Тарас Шевченко, Лев Толстой, Генрік Ібсен, Фрідріх Ніцше, Юхан Стрінберг, Андрій Чайковський, Володимир Масляк, Стефан Жеромський, Агатангел Кримський, Леся Українка і “молодомузівці”, яких майже всіх знала особисто. Формувало її як митця все, чим вона захоплювалась.

У літературу О. Дучимінську ввів І. Франко (не знаючи про це, бо підписалася псевдонімом Ірма Остапівна), надрукувавши її вірші “Послідні звуки” (1905) та “Іронія долі” (1906) відповідно у газеті “Діло” і “Літературно-науковому віснику”.

На основі свідчень самої письменниці про те, що всі її твори мали вихідну життєву реальність, її достовірної біографії, у дисертації по-іншому, ніж розглядалося раніше, трактується її творчість, зокрема і поетична.

Вiдома на нинi поетична спадщина О. Дучимiнської охоплює 92 твори, серед них три поеми (“Богема”, “Таєжна симфонія”, “Поклін великій Поетесі”) i один сценарiй (“Черемош говорить”). Усi вони бiльшою чи меншою мiрою розглядаються у данiй працi.

У поетичнiй творчостi О. Дучимiнської можна чiтко видiлити три перiоди, якi, на жаль, визначалися не самою поетесою, а важкими обставинами її життя.

Перший перiод (1904-1928 рр.), коли була опублiкована збiрочка з 15_и поезiй “Китиця незабудькiв” Iрми Остапiвни і шість поезiй, якi не ввiйшли до збiрки. “Китиця незабудькiв” отримала схвальнi вiдгуки поважних критикiв: С. Чарнецького, Н. Кобринської, І. Нечуя-Левицького, О. Коваленка, І. Ющишина. З приводу появи збірки листи-привітання О. Дучимінській написали О. Кобилянська, Христя Алчевська, Ганна Барвінок, Уляна Кравченко. На всiх поезiях цього, як і наступних перiодiв, вiдчутний вплив представникiв “Молодої Музи”, з якими пов'язане поширення ідей модернізму в Україні. Однак О. Дучимiнська, нерiдко використовуючи “сумнi образи” “молодомузiвцiв”, творила свою поезiю, у бiльшостi випадкiв зовсiм протилежну за настроєм, мажорнiстю, тональнiстю, сповнену оптимiзму. Дисертант це доводить, порівнюючи мотиви суму поезій Б. Лепкого, П. Карманського, О. Дучимінської. Її вiршi рельєфно вiдбивали стан душi поетеси. Їх тематика рiзноманiтна, але вони об'єднанi в китицю, суцвiття любовi: любовi до дитини (“Тоді сонце заходило…”, “Лийтесь, сльози, лийтесь”, “До Музи”, “Я так тужу”), до матерi (“Найдорожчій неньці”, “Піду, нене, погуляти”), до природи (“Ластівка”, “Як зацвітуть сині квіти”, “Зима”), до рiдного народу (“ Люблю”, “Я з такого краю”), до України (“Лебедина пісня (Українським борцям)”. Читача вражала незвичнiсть, парадоксальнiсть, нелогiчнiсть того, що вiдбувалося у поезiї, несумiснiсть, протилежнiсть образiв, приваблювала внутрiшня музика, мелодiйнiсть вiршiв, якi можна було спiвати. Вони впливали на душу, були в мiру журливими, вселяли надiю. У них вiдчувалося джерело народного епосу і нiжне, вразливе серце авторки, звернене з любов'ю до людей. Не “молодомузiвський” сум, а бiль, а згодом туга за померлими синами, тягар на серцi (якi не полишать її душу нiколи) пронизують збiрку “Китиця незабудкiв”.

Другий перiод, який ми умовно назвали “невiльницька поезiя” (охоплює 36 творiв за 1949_1958 рр.), подiляється на пiдперiоди: “тюремний” (1949_1951 рр.) і “сибiрський” (1951_1958 рр.), які представленi вiдповiдно 15 і 21 поетичними творами. Уже в цьому подiлi закладена їх основна тематична особливiсть. У тюремних творах авторка передає стан, “хронологiю” душi лiричної героїнi, дуже близьких до настрою самої письменницi у тi нелегкi для неї часи. Тут і роздуми про долю і її фатальнiсть (“Бiла рожа”), марноту тюремних днiв (“Не лічу”), самотнiсть (“Хрест”), про людську несправедливiсть (“Ой пiснi, пiснi”, “Перекотиполе”), тяжке життя ув'язненої (“Весна 1950”, “Богема”), велич людини (“Людина, як дiамант”), вiра у майбутнє (“Журавлi”).

Мотив туги за Україною пронизує “сибiрську” поезiю, джерелом створення якої була сувора реальнiсть, “переплавлена” через душу О. Дучимiнської. Як і в тюрмi, так і в Сибiру, вона створила свiй, відмінний вiд реального свiт, жила водночас у трьох часових вимiрах: сучасному, минулому і майбутньому або ж у жорстокiй реальностi (“Мiй перший вiрш на Сибiру”, “Таєжна симфонiя”, “Сибiрська весна”, “Не троньте струни серця мойого...”, “Круторогi стежки”, “Падуть роси смутку у мою думу”), у теплозгадуваному минулому (“Чи тямиш ти цей май”), фатаморганному майбутньому (“Дума”, “Моїй матусi”, “Щаслива по смертi”, “Побажання”, “Мiраж”). Майже кожна “сибiрська” поезiя пройнята вiрою у “воскресну днину” i що “злоба пропаде”.

Звичайно, що поезiї другого перiоду є водночас узагальненим образним вiдбитком того, що вiдбувалося у душах в'язнiв, з якими спiлкувалася письменниця, а тому ставали “їхнiми” вiршами, нерiдко перетворювались у пiснi.

Третiй, останнiй перiод поетичної творчостi О. Дучимiнської охоплює 35 поетичних творів, написаних у 60-80-ті роки. За ідейно-тематичним багатством вiн найрізноманітніший. Тут є поезiї, пройнятi радiстю повернення на рiдну землю (“У нас тепер дуже гарно”, “Львiвськi каштани”, “На рiднiй землi”, “Весняна туга”), настроєм весняного воскресiння природи і України (“Ой! як спiвають соловiї”, “На селi”, “В природi”), возвеличенням пiр року (“Весна”, “Лiто”, “Осiнь”, “Зима”). Тут i поезiї, в яких йдеться про героїчне минуле (“О ви, незнанi герої”, “Волинь”, “Друзям”), про велич людини (“Гей життя, не кпи з мене, бо я тебе не боюсь!”, “Щоб буть достойним звання “Людина”), про незвичайнiсть i вiчну молодiсть людської душi (“Легенда про дiвчину Лелiю”, “Одному друговi молодих лiт”, “Гiмн Сонцю”, “До мене молодiсть прийшла у гостi”, “Троянди цвiтуть і в Осенi”), про безкорисливу материнську любов (“Колисала мати доню, колихала”), про силу слова (“Душу окрилюють думки”), про призначення митця (“Беру свою скрипку, вдарила по струнах...”, “Черемош говорить”). Є в третьому перiодi поезiї-філософські рефлексiї про швидкоплиннiсть і незворотнiсть людського життя (“Падає листя з дерев”, “Зацвiли липи”), вiршi-вiтання і вiршi-подяки (“Гумор на здоров'я”, “Крилату думку посилаю”, “Моїй опiкунцi Славцi А.”, “Привiт Днiпровi шле Покуття”) вiршi про кончину друзiв (“Скорботна дума”).

О. Дучимінська дбає про евфоніку мови поетичних творів, застосовуючи звуконаслідування, асонанс, алітерацію, використовує синтаксичні повтори (анафору, епіфору), рефрен, риторичні (апострофу) і синтаксичні (паралелізм) фігури, тропи (найчастіше епітети, порівняння, уособлення, метафори, алегорії, іронію), внутрішню риму.

У цiлому поетичнi твори О. Дучимiнської лiро-епiчнi, у них вiдбита, кажучи словами твору письменницi, “поезiя пiсень і казок”. Найбiльшу питому вагу займають поезiї, якi стосуються “хронологiї душi” письменницi, тобто суб'єктивна лiрика. Водночас цi твори вiдбивали стан душi людей, яких вона знала, а тому набували загального, типового звучання. Поезiя О. Дучимiнської, як правило, полiтично не заангажована, пройнята iдеями християнської моралi і любовi, а тому має вселюдське значення.

Одночасно поетична спадщина О. Дучимінської нерівна, не однакова за ліризмом, за естетичним навантаженням. Найбільш вражаючі порухи душі відбиті у поезіях першого періоду, які ввійшли у збірку “Китиця незабудьків”. Є нерідко і справжні ліричні перлини і серед віршів другого і третього періодів (“Біла рожа”, “Перекотиполе”, “Як сонце встане, на Україні заграють дзвони”, “На рідній землі”. “Ой! як співають соловії”, “Колисала мати доню, колихала…”), однак поетеса іноді “скочується” до прозаїзмів, повторює окремі образи і рими, які подекуди стають кволими і банальними. Може, причина цього поетичного спаду у її віці, може, у тому, що творила свої вірші у думках, бо “папір забрали і олівець”, а для подібного виду “творчості” найбільш прийнятними були прийоми фольклорного віршування, пісенного ладу. А можливо, передаючи оту страшну тюремну і концтабірну дійсність, вона зумисне відкидала риму, засоби красного письма.

У другому розділі “Жанрова і тематична різноманітність прози Ольги Дучимінської” розкривається специфіка відомих на нині прозових творів письменниці.

Проза О. Дучимiнської вiдзначається жанровим, тематичним i стильовим розмаїттям. Це не дивно, бо час творення цiєї прози становить понад сiмдесят п'ять рокiв, тобто охоплює всi лiтературнi перiоди такого складного ХХ столiття не лише за мистецькими напрямами, а й полiтично.

Белетристична спадщина О. Дучимiнської, як i поетична, на нашу думку, умовно охоплює теж три перiоди:

Перший перiод (1903_1936 рр.) найбiльш плiдний (27 творiв) i найбiльш яскравий за мистецькою палiтрою.

Другий перiод представлений однiєю повiстю “Етi” (1945 р.).

Третiй перiод (1960_1973 рр.) презентується кiлькома прозовими мiнiатюрами (“Легенда лiтньої ночi”, “Родимий краю”, “У Святомиколаївський вечiр”, “Казка про двi краплини роси”), якi засвiдчили, що iндивiдуальний стиль письменницi зберiгався в основному незмiнним.

Р. Горак, характеризуючи творчiсть О. Дучимiнської писав: “Проза [...] прекрасна. Особливо новели. Блискучi, а не прекраснi. Що не новела - то шедевр” Горак Р. Таємниці Ірини Вільде//Дзвін. - 1995. - № 7. - С. 110..

О. Дучимiнська мала своєрідне художнє мислення, творила свiй мистецький свiт, що найбiльш яскраво видно саме на прикладi її прози. Пiсля оповiдань “В судi” i “Така вже доля” письменниця подає уточнення - з “Книги життя”, а пiсля оповiдання “Одурена” - з циклу “Жiноче царство”. Перший цикл, на наш погляд, можна доповнити як мiнiмум оповiданнями “Трембiтали трембiти” i “Смерть Василька”, а другий - цiлим рядом творiв: “Казка гiрської рiчки”, “Мати”, “Бабуся”, “По раннiх росах”, “Зашумiли крила”. О.Дучимінська творчо синтезувала традиції та новації феміністичної літератури. Її твори по-іншому відображали становище і призначення жінки. Вони не кликали до зміни суспільного ладу, але немов ставили питання, чому таке становище жінки? Героїні її творів - звичайні жінки, які не борються проти свого становища, хоча висловлюють свій протест проти цього, в основному, в думках, зрідка в словах, але не в дії. Якщо у літературно-публіцистичних статтях письменниця показує образи сильних жінок “типу Жанни д'Арк” (починаючи від княгині Ольги і до своїх сучасниць (Н.Кобринської, О.Кобилянської), хоче це продемонструвати, правда, декларативно в поезії в образі Лесі Українки (поема “Поклін великій Поетесі”), то у прозі її жінки “звичайні” дружини, мами, бабусі.

Реалiстичними спогадами-рефлексiями є повiсть “Веснянi днi” й оповiдання “Родимий краю”. До них частково тяжiють повiсть “Етi”, новела “Бiдна Таня” і оповідання “Рiздвяна казка”, “Казка гiрської рiчки”. Герої О. Дучимінської дуже прості, вони з повсякденного життя, але величні своєю невловимою грандіозністю. Це потім появиться в Ю. Яновського, а ще яскравіше в О. Довженка, в його “Зачарованій Десні”, де всі персонажі немов боги. Цю велич своїх героїв письменниця підкреслює щирою любов'ю до них, що досягається різними художніми засобами, нерідко афористичними відступами. Її персонажі немовби асимілювалися в одного героя О. Дучимінської - Людину. Характер героїв розкривається через внутрішній світ, внутрішній монолог.

Незважаючи на всю лiтературну значимiсть названих вище творiв, у кожному з яких вiдчутно простежуються ознаки модернiзму в рiзних його проявах, не вони, на наш погляд, становлять сутнiсть, домінанту її художнього мислення. А саме твори, назви яких вже говорять, що вони з свiту мистецького, модернiстського, iрреального, символiстського (“Warum?”, “Маляр”, “Падає снiг”, “Христос i поет”, “Спiвачка”, “Великодня легенда”, “Нелюбовнi листи”, “Туга поета”, “Казка про двi краплини роси”). Митці, за О. Дучимінською, - це наступники Бога на землі. “Символiзм в українськiй лiтературi найперше торкнеться прози” Салига Т. “Ген січ іде! Красен мак цвіте…”//Дзвін. - 1990. - № 6. - С. 135., - наголосив Т. Салига, називаючи як приклади твори старших приятелiв О. Дучимiнської - О. Кобилянської, В. Стефаника, М. Яцкiва. На наш погляд, символiзм торкнувся майже одночасно i поезiї, i прози досліджуваної авторки.

О. Дучимінська постійно прагнула осягнути таємницю мистецтва, проникнути в суть творчості приятелів-літераторів, яким спеціально присвячувала твори: вірш “Наша пісня” - О. Кисілевській, новели “Дзвони”, “Сумний Христос” - О. Кобилянській, “Маляр” - Б. Лепкому, оповідання “Перервана пісня” - Н. Кобринській, “Різдвяна казка” - Наталені Королевій, “Трембітали трембіти” - С. Вінцензові. А в окремих її творах улюблені письменники виступають головними героями, хоч не завжди про це інформується: у новелах “Падає сніг” - Н. Кобринська, “Співачка” - О. Кобилянська, “Брав в обійми стомлені душі” - М. Коцюбинський, у поемі “Поклін великій Поетесі” - Леся Українка, у сценарії “Черемош говорить” і в “Легенді літньої ночі” - Марко Черемшина. У поемі “Богема” авторка влучно охарактеризувала 20 письменників, літературознавців, з якими творила пліч-о-пліч у 1945-1949 рр.

Письменниця жила у своєму iрреальному свiтi i вiдтворювала його на письмi, за її словами, одному з найбiльших чуд свiта. Вона чула звук кольорів і бачила колір шепоту.

Темарій її творів не надто широкий, якщо брати основні мотиви. Він стосується, насамперед, біблійних тем (“Христос родився”, “Великодня легенда”, “Сумний Христос”, “Пiдгiрська Мадонна”), любовi до України (“Рiздвяна казка”, “Родимий краю”, “Веснянi днi”), засудження воєн (“Warum?”, “Дзвони”, “Еті”), призначення митця (“Христос i поет”, “Спiвачка”, “Маляр”), “жiночих питань” (“Одурена”, “Зашумiли крила”), життя гуцулів (“Казка гiрської рiчки”, “По раннiх росах”, “Така вже доля”, “Трембiтали трембiти”). Але в них ставиться багато проблем. Письменниця неодноразово підкреслює звичайність, суєтність життєвих колізій у порівнянні з незворотністю життя - смертю (“У суді”, “Смерть Василька”, “Така вже доля”, “Весняні дні”, “Троянда”, “У Святомиколаївський вечір”), наголошує на шанобливому ставленні до традицій, звичаїв, символів (“Різдвяна казка”, “Сумний Христос”, “Трембітали трембіти”). У її творах нерідко переплітаються проблеми, підняті у її публіцистиці. Це насамперед проблеми виховання і моралі (“В суді”, “Весняні дні”, “Смерть Василька”).

Твори О. Дучимінської мовби не мають ідеї, бо письменниця ні до чого не закликає, а лише зображує, іноді навіть авторськими відступами підкреслює фаталізм долі (“Казка гірської річки”, “Така вже доля”), хоча водночас стверджує, що “це не означає, щоб їй [долі] не протиставитися”. Головна ідея її творів - заклик до християнської любові між людьми, дотримання принципів християнської моралі. Ця основна ідея у різних творах трансформується по-іншому. І стає ідеєю любові до України, до батьків, до традицій.

В О. Дучимінської дифузія тем, проблем, ідей, жанрів. Вона використовує символічні назви (“Дзвони”, “Маляр”, “Співачка”, “Весняні дні”). У реалістичних творах заголовки, як правило, розкривають змiст творiв (“В судi”, “Бiдна Таня”, “Смерть Василька”).

У письменниці новелістичний тип жанрового мислення, вона тяжiє до “малої прози” (новел, оповiдань, казок, легенд, поезiй в прозi). Однак цi жанри не “чистi”. Повiстi “Етi”, “Веснянi днi” невеликi за розмiром, а оповiдання “Трембiтали трембiти” - за багатством подій (зображено все життя головного героя), а “Зашуміли крила” - за кількістю персонажів близькі до жанру повiстi. Переважають новели-рефлексії. У її творах промовляє художня деталь.

Герої у бiльшостi творiв безiменнi, чим, мабуть, досягається бiльше художнє узагальнення; вони частiше думають, нiж говорять. Письменниця висвічує не портрет, а душу, використовує інтроспекцію (згадки, спогади), що найбільш яскраво відбито у творах “Весняні дні”, “Бідна Таня”, “Warum?”, “Одурена”, “Перервана пісня”, “Нелюбовні листи”, “Родимий краю”, “У Святомиколаївський вечір”, “Легенда літньої ночі”.

Психологiчний струмiнь нуртує у всьому: назвi твору, темi, висвiтленнi подiй, вчинках героїв, їх свiтосприйняттi, свiтобаченнi, самоаналiзi. Авторка присутня майже у всiх творах, не обов'язково через оцiнювання зображуваного, а радше через певнi афористичнi вiдступи. У багатьох творах відбитий автобіографічний матеріал. Мова творiв багата, образна, яскрава; у ній є елементи покутського, гуцульського i бойкiвського дiалектiв, якi використовуються дуже вдало для створення вiдповiдного мiсцевого колориту. Твори О. Дучимiнської закликають до дотримання загальнолюдських цiнностей, утвердження благородних цiлей, вселяють оптимiзм.

Стиль епiчної спадщини О. Дучимiнської лапiдарний, сконденсований, інодi недомовлений, мiсцями афористичний; лiричний струмiнь переважає над епiчнiстю. Письменниця - символіст, у її творах відкритий заклик до критеріїв Любові, Правди і Краси, як справжніх проявів аристократизму духу. Маючи своє стильове “обличчя”, вона в кожному творі урізноманітнювала його. Проза її корінням перебуває у просвітницькій літературі XIX ст. з її реалізмом, що відчутно у творах “Різдвяна казка”, “ В суді”, “Смерть Василька”, “Мати”, “Бабуся”, “Така вже доля”, частково у повісті “Весняні дні”, а верхів'ям сягає модерністської літератури 10-40-х років XX ст. (“Сумний Христос”, “Христос і поет”, “Великодня легенда”, “Падає сніг”, “Маляр”, “Warum?”, “Дзвони” тощо). І такий стиль у неї залишиться до останніх її творів, з яких до “коріння” ближчі новели - спогади “Родимий край”, “У Святомиколаївський вечір”, до “верхів'я” - “Легенда літньої ночі”, “Казка про дві краплини роси”. Отже, вона творила і в руслі традицій, характерних для доби І. Франка, і в дусі сучасників (О. Кобилянської, В. Стефаника), але водночас і по-своєму.

У третьому розділі “Літературні та суспільно-громадські погляди Ольги Дучимінської” розкриті інші різноманітні грані творчого спадку письменниці.

О. Дучимінська друкувалася під різними псевдонімами і криптонімами у різних виданнях: до Другої світової війни - у часописах “Бджола” “Дажбог”, “Дзвони”, “Діло”, “Жіноча доля”, “Жіноча воля”, “Літературно-науковий вісник”, “Мета”, “Народна справа”, “Наш світ”, “Неділя”, “Нова хата”, “Новий час”, “Нові шляхи”, “Рідна школа”, “Самостійна думка”, “Час”, “Шляхи”, у різноманітних альманахах і збірниках; 1939-1941 років - у журналі “Наша страна”; під час німецької окупації - у виданнях “Львівські вісті” та “Наші дні”; 1945-1949 років - у журналі “Радянський Львів” та газеті “Вільна Україна”; у післятабірний період - у коломийській газеті “Червоний прапор”, варшавських виданнях: газеті “Наше слово”, щорічнику “Український календар”.

Вже перша її відома на сьогодні стаття “Ломоносов” (1912), надрукована у коломийському часописі “Прапор”, свідчила, що її авторка сумлінна дослідниця. Пишучи про М. Ломоносова, вона немов закликала українських інтелігентів наполегливіше працювати для блага свого народу. Подібного призначення і стаття “Чех Людвик Файгль: Етнограф і знавець Гуцульщини” (Наш світ. - 1925. - № 1), в якій авторка захоплюється багатством мистецтва гуцулів, зібраного у музеї Файгля, висловлює глибокий жаль, що музеєм не цікавляться українці, а хочуть викупити поляки. Статтею “Мій побут у Празі” (Нова хата. - 1928. -№ 7-8) О. Дучимінська розпочала цілий цикл “чеських” статей.

Найбільше публікацій (біля 80) виявлено у “Жіночій долі”, де письменниця очолювала відділ критики у 1930-1939 рр. До співпраці з цим часописом О. Дучимінська прийшла у 1926 році, у зрілому віці й добре відома галицькій громаді. У “Жіночій долі” і її альманахах були вміщені прозові твори О. Дучимінської “Христос і поет”, “Сумний Христос”, “Одурена”, “Сніг”, “Різдвяна казка”, “Великодня легенда”, “Христос родився” і вірш “Наша пісня”.

Володіючи шістьма мовами - українською, польською, німецькою, російською, чеською, французькою, О. Дучимінська перекладала з чеської, німецької, російської. Ще у 1912 р. Н. Кобринська разом з О. Дучимінською і К. Малицькою відновили в Коломиї видання “Жіночої бібліотеки”, де були опубліковані в перекладі О. Дучимінської оповідання Кароліни Светлої “З наших боїв і змагань”. Переклала вона і оповідання “Самко Птах” Юліуса Зеєра (Дзвони. - 1933. - № 5). У “Жіночій долі” опубліковано її переклад уривка повісті Божени Немцової “Бабуся”, а також статті-поради жінкам, написані на основі німецьких та чеських джерел.

На сторінках “Жіночої долі” розкрилася ще одна риса таланту О. Дучимінської - як літературного критика і рецензента. Тут вона надрукувала рецензії на 19 творів, які у той час публікувалися. Вона кваліфіковано рецензує збірник нарисів “Во дні они”, повісті “1313” і “Сон тіні” Наталени Королеви, оповідання Софії Парфанович “Ціна життя”, репортаж Володимира Ласовського про генерала Тарнавського, книгу “На високій полонині” польського письменника Станіслава Вінценза, том новел “Віднайдений рай” Уласа Самчука, повість-хроніку “Революція йде” Галини Журби, оповідання Марії Крем'янірівської, новели “молодомузівців”, поезії Андрія Волощака, Дмитра Николишина, Івана Колоса та інші нові твори. Рецензії О. Дучимінської вміщені також у часописі “Нова хата”. Вони стосуються видань Марії Омельченко і Наталени Королеви. Рецензії О. Дучимінської влучні, афористичні, обгрунтовані, доброзичливі, вона вміє віднайти характерне в автора і в самому творі. Ці рецензії (кожна з них) різні, особливі, оригінальні, відзначаються магнетизмом до прочитання. Відчувається, що авторка в оцінці творів спирається на досвід І. Франка, М. Грушевського, М. Возняка, виходить насамперед з функціональних, а вже потім з художніх позицій.

Публікації О. Дучимінської у “Жіночій долі”, нерідко солідні статті з продовженням у кількох номерах, можна тематично об'єднати. Одну групу становлять матеріали про матір. Стаття “Мати” (1928) - перша публікація О. Дучимінської на сторінках власне часопису, а не її альманахів, дала поштовх до публікації інших авторів на цю тему і до появи звернення “В справі” Дня Української Матері”, до офіційного відзначення з 1929 р. Свята Матері в Галичині. До цієї теми публіцистка звертається і в наступних роках. Всі матеріали об'єднує показ величі матері як першооснови всього сущого, як продовжувачки і берегині роду, як головного начала у відбудові із занепаду будь-якого народу, як виховательки будівників майбутнього України.

На сторінках часопису О. Дучимінська створила низку портретів українських жінок -- від сивої давнини і до своїх сучасниць. У статтях “Українське жіноцтво в старовині”, “Княгиня Ольга” авторка веде мову про княгинь Ольгу Рогніду, Романову, про Орисю Завісну, Ведмедівську Попівну, матір Гетьмана Мазепи, Галину Хмельницьку, Настю Маркович-Скоропадську, Єлисавету Гулевич, Роксолану. Цими матеріалами вона немов хотіла ще раз нагадати співвітчизникам, що без минулого немає майбутнього, що забути вчорашнє - забути себе. Вона також майстерно виписала портрети Наталії Кобринської, Ольги Кобилянської, Софії Русової, Олени Кульчицької, Уляни Кравченко, Ірини Вільде та інших видатних жінок. Жіночі проблеми публіцистка ставить також у багатьох інших статтях, у рекомендаціях щодо ведення домашнього господарства.

О. Дучимінська - вроджений педагог. Проблеми виховання присутні у всій її науково-публіцистичній і художній спадщині. Суть їх зводиться до узагальнюючої формули з статті “Про виховання”: “Кермуймося у вихованню ось такими чинниками: любов, примір, праця, добре товариство і книжка”.

О. Дучимінська все життя мандрувала. У “Жіночій долі” вона публікувала свої враження з цих мандрівок як етнограф, фольклорист, народознавець, вивчала звичаї і традиції рідного краю, розуміючи їх роль у збереженні національної пам'яті народу, у вихованні молоді. У цих статтях вона виступає не лише як фіксатор подій, але ставить проблеми, які треба вирішувати. Обов'язок кожного інтелігента знати народну творчість, не дати пропасти пісням, звичаям, бо це “історія нашої культури”. Письменниця пропонує встановити “День Українського музею”, в який би кожен жертвував, що може “на річ українського музейництва”.

Ім'я О. Дучимінської зустрічається на сторінках “Жіночої долі” не лише під її публікаціями, але як героїні кореспонденцій інших авторів.

У десятилітній ювілей журналу О. Дучимінська надіслала його видавцям привітання, вміщене на сторінках часопису. Це зразок її журналістського, публіцистичного, взагалі творчого стилю, який відзначався, незважаючи на жанри, влучністю, афористичністю, любов'ю до того, про кого і про що писала.