Кримськотатарська поезiя 1920-х рокiв

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ІМ. А. КРИМСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

КРИМСЬКОТАТАРСЬКА ПОЕЗІЯ 1920-Х РОКІВ

ЮНУСОВ Шевкет Ельвісович

УДК:С (Крим.тат.)

Українська література; література етносів України

Київ - 1998

Зауваження опонентів

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримськотатарської літратури Сімферопольського державного університету Міністерства світи України

Науковий керівник - Керімов Ісмаїл Асанович кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри кримськотатарської філології Кримського індустріально-педагогічного інституту

Офіційні опоненти: Халимоненко Григорій Іванович, доктор філологічних наук, доцент, завідувач відділу сходознавства Київського державного національного університету ім. Т. Г. Шевченка

Губар Олксандр Іванович, кандидат філологічних наук, професор кафедри української літератури Сімферопольського державного університету

Провідна установа - Кримський республіканський інститут підвищення кваліфікації перепідготовки кадрів освіти.

Захист відбудеться “ 6 “ листопада 1998 року о 10 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради № Д 26.174.01. по захисту дисртацій у Інституті сходознавства ім. А.Кримського НАН України.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту сходознавства НАН України (вул. Грушевського, 4)

Автореферат розіслано “10” серпня 1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук Л.В.Матвєєва

Загальна характеристика роботи

Актуальнiсть теми. Визначною сторінкою в історії кримськотатарської літератури є поезія 1920 років, коли на поетичний Парнас зійшла ціла когорта талановитих і обдарованих майстрiв художнього слова, визначились стильові напрямки, жанрова різноманітність поезії. Однак цей період в історії національної літератури залишився невивченим, бо доля кримськотатарського народу склалася трагічно.

«Справа Велі Iбраімова» в 1928 році стала одним з найперших післяреволюційних політичних процесів, який дав початок репресіям, терору і справив негативний вплив на розвиток художньої літератури і кримськотатарського літературознавства. В 1937-39 рр. фізична розправа над творчою інтелігенцією набуває масового характеру. Десятки імен талановитих письменників було вирвано з літературного процесу, чим було нанесено великий збиток кримськотатарській літературі, мистецтву, культурі. Врешті, згубним ударом для народу була його депортація зі своєї Батьківщини в травні 1944 року. Знищення багатьох документів і пам'ятників історії, культури і літератури кримськотатарського народу привело до дезорієнтації і неправильної інтерпритації ролі і значення кримськотатарської літератури.

Післявоєнний період також відомий різкою деградацією національної літератури і культури в цілому. Геноцид над народом, придушення духовності привело до того, що напротязі багатьох років на цій мові майже нічого не писалося і не видавалося. Відсутність філологічної бази - художніх творів, наукових та літературно-критичних робіт приводять до різної плутанини в галузі фактографії, наукової термінології, в методах і підходах розробки проблем історії кримськотатарської літератури. Ці проблеми висувають великі вимоги до литературознавчої науки. Сьогоднi, коли вiдбувається поступове повернення багатостраждального народу на свою iсторичну Батькiвщину, складаються новi iсторичнi умови для вiдродження кримськотатарської лiтературної науки.

Для створення цiлiсної картини iсторiї кримськотатарської лiтератури необхiднi попереднi iсторико-лiтературнi розробки, що дозволять осмислити окремi факти i художнi явища в їхньому взаємозв'язку, визначити закономiрностi розвитку лiтератури i його перспективи. В цьому контекстi набуває актуальностi i гостроти тема даної дисертацiї.

Роботу побудовано на аналiзi поетичної творчостi Бекiра Чобан-заде, Амдi Гирайбая, Абдули Лятiф-заде, Шевкi Бекторе, Умера Iпчi, Мемета Нузета, Абдули Кадрi-заде, як найбiльш значимих i показових у поезiї 1920-х рокiв, але мало вивчених поетiв. Саме завдяки їх творчостi в цю епоху виник новий якiсний крок в розвитку кримськотатарської лiтератури, в якiй жанр поезiї є найбiльш об'ємним.

Ступiнь вивченостi теми. Вивчаючи процес розвитку кримськотатарської лiтератури 1920 рокiв, iсторики лiтератури зробили деякi спроби осмислити роль i значення кримськотатарської поезiї даного перiоду. В роботi аналiзуються нариси i статтi А.С.Айвазова, Б.Чобан-заде, А.Лятiф-заде, А.Ю.Кримського, Дж.Сейдамета, А.Булдєєва, А.Фетiслямова, монографiя I.Керiмова. Вiдмiчається, що на цю тему дослiдники звертали увагу в таких аспектах: 1) роздглядали кримськотатарську поезiю 20-х рокiв як частину iсторико-лiтературного процесу або лiтературного напрямку; 2) намагалися визначити стильовi та жанровi зрушення в поезiї 1920 рокiв; 3) були навiть намагання дослiдити творчiсть видатних поетiв (Б.Чобан-заде, У.Iпчi та iн.); 4) розглядались комплекси мотивiв, фiлологiчний аспект розвитку нацiональної поезiї даного часу.

Однак методологiчнi мiрки не дали змоги вченим заглибитися i всебiчно вивчити проблему. Фактично iсторiя кримськотатарської поезiї 1920 рокiв залишилась недослiдженою: немає узагальнюючої працi, яка давала б наукове осмислення цiєї важливої проблеми, чому сприяли умови, в яких опинилась доля кримськотатарського народу (депортацiя, геноцид). Вони привели до вiдставання i в галузi лiтературознавчої науки. Тiльки в наш час з'являються намагання вiдновити загублене, вiдродити вивчення духовного багатства кримськотатарського народу, складовою частиною якого є поезiя 1920 рр., котра являє собою яскраву сторiнку в iсторiї кримськотатарської лiтератури.

Хронологiчнi рамки дисертацiї охоплюють 1920-1929 роки.

Наукова новизна дисертацiї в тому, що в нiй вперше зроблена спроба систематизовано i цiлiсно висвiтлити розвиток кримськотатарської поезiї 1920-х рокiв, глибше простежити шляхи становлення даної поезiї в радянський перiод. Робота побутована на багатому iсторико-лiтературному матерiалi, архiвних документах, рукописах, на залученнi нових фактiв, що стосуються кримськотатарської поезiї 1920-х рокiв. Це дає можливiсть всебiчно i аргументовано вирiшити питання, зв'язанi зстворенням цiлiсної icторiї кримськотатарської лiтератури.

Предметом дослiдження в дисертацiї є поетичнi твори авторiв, якi розглядаються в нiй. Окрiм цього, аналiзуються твори i iнших авторiв, що розширюють нашi уявлення про своєрiднiсть лiтературного процесу. У роботi використовуються газетно-журнальнi публiкацiї 1920-х рр., архiвнi матерiали, статтi видатних вчених, присвяченi питанням лiтературознавства.

Метою наукового дослiдження є визначення ролi і важливостi кримськотатарської поезії 1920-х рокiв в iсторії розвитку кримськотатарської лiтератури.

Конкретнi завдання даної роботи:

- висвітлити стан вивченості проблеми;

- виявити головні тематичні аспекти творів 1920-х років, їх мотиви та ідейно-художню своєрідність;

- висвітлити проблеми поетики кримськотатарської поезії 1920 років;

- показати особливості художнього мислення, світогляду поетів, їх творчих індивідуальностей.

Науково-практична значущiсть роботи полягає в можливостi використання основних її положень у навчальному процесi, пiд час викладання загальних і спецiальних курсiв з теорії та iсторії кримськотатарської лiтератури XX столiття. Висновки даного дослiдження, аналiз конкретних творiв являють iнтерес для учених-лiтературознавцiв. Вони можуть сприяти подальшому поглибленому науковому вивченню шляхiв розвитку кримськотатарської поезії та лiтератури в цiлому. Крiм того, монографiчне вивчення даної теми стане необхiдним матерiалом для створення пiдручникiв та навчальних посiбникiв з кримськотатарської лiтератури, що вельми актуально i необхiдно сьогоднi.

Апробацiя роботи. Тема дисертації та її основнi положення обговорювались на засiданнi кафедри кримськотатрської лiтератури Сiмферопольського державного унiверситету. Результати дослiдження викладено в публiкацiях, список яких додається, а також у доповiдях на щорiчних науково-теоретичних конференцiях професорсько-викладацького складу Сiмферопольського державного унiверситету.

Основний зміст

кримськотатарський поезія художній мотив

Структура дисертацiї. Робота складається iз вступу, трьох роздiлiв, висновків та бібліографії.

У вступi обгрунтована актуальнiсть теми, виявлено ступiнь її вивчення, визначено цiлi і завдання дослiдження, новизну, теоретичну і практичну значущiсть, структуру роботи.

У першому розділі - “Особливості пошуків кримськотатарської поезії початку 20-х років ХХ століття” - кримськотатарська поезія розглядається на основі першого етапу розвитку: 1920-23 рр. Зазначається, що особливістю поезії цього часу є домінування в ній лірики, в якій по-своєму знайшли продовження традиції лірики кримськотатарської класичної літератури, усно-поетичної народної творчості, а також класичної літератури тюркських народів. Кримськотатарська література, зокрема її поезія, знаходилась в певному зв'язку з російською літературою.

В кримськотатарській поезії 1920 років існували такі види лірики: філософська, пейзажна, інтимна, суспільно-політична.

Зазначено, що звершення революцii 1917 року давало колоcальний життєвий матерiал для лiтератури. А творчу силу поетам того часу давала величезна вiра у здiйснення “задуманого”, надихала на здобуття соцiальної i особистої свободи. Цей період можна назвати молодістю кримськотатарської радянської поезії. Це був період натхненних пошуків та оптимізму, закладення фундаменту нової літератури, характеру, сюжетів. Висока і світла надія, велика віра в існування ідеалів революції - ось те живлюще середовище, яке в ті роки давало творчі сили поетам. Однак на цьому тлі досить чітко проявилась і велика видмінність позицій, уявлень про спосіб розв'язання завдань у сфері культурного і літературного розвитку.

Проста мова, доступнiсть думок, зрозумiлiсть образiв - характернi риси кримськотатарської поезiї 1920-х. Всупереч змiстовiй завуальованостi i переважанню iншомовних запозичень в середньовiчнiй поезiї (суфiзм), поезiя даного перiоду досягла певних успiхiв по шляху народностi.

Серед перших, хто вiддав сучасностi силу свого таланту, були поети А.Гiрайбай, Ш.Бекторе, У.Iпчi та iн. Але начолi цiєї плеяди поетiв був Б.Чобан-заде - учений з свiтовим iменем, який став найяскравiшим i найпослiдовнiшим виразником романтичних настроїв у кримськотатарській поезії. В його творчостi своєрiдно i на високому художньому рiвнi вiдбиваються такi мотиви, як утвердження свободи особистостi, визнання цiнностi незалежної думки, культ високого обов'язку, чистого кохання, сильних почуттiв, нацiонального колориту. Аналiзуються двi збiрки поета: “Къавал сеслери” - “Звуки сопiлки” (1919-20) i “Боран” - “Буран” (1928).

В поезії Чобан-заде зримо представленi романтичне начало, схильнiсть до контрастiв, спiввiднесенiсть неспiввiдносних понять i явищ, нагнiтання емоцiйної напруженості. Аналiзуються такi твори: “Келеджек” (“Майбутнє”, 1920), “Къайтарма”1, 1920 р., “Юз алтмыш йыл” (“Сто шiстдесят рокiв”, 1922 р.). В них поет намагається подолати перешкоди, якi ставив час.

В багатьох творах Б.Чобан-заде помiтне прагнення вiдiйти у свiт уяви (“Къарт Дунай, къарт Дунай” - “Старий Дунаю, старий Дунаю”, 1919 р.; “Бильмейим” - “Не знаю”, 1919 р.; “Яхшы олюм” - “Добра смерть”, 1920 р.; “Бир сарай къураджакъман - “Збудую палац”, 1920 р.). В них звучать мотиви смутку i вiдчаю, викликанi спостереженням поета над невлаштованiстю сучасного життя. В поезії Б.Чобан-заде вiдсутнi громадянськi мотиви, iнтерес до долi трудiвника. В нiй оспiвується любов, забарвлена в романтичну сентиментальнiсть, нацiональна свобода, яка розглядається крiзь призму суб'єктивних вiдчуттiв.

В цьому роздiлi окремо розглядається поезiя Ш.Бекторе і А.Гiрайбая. Зазначається, що в поезiї Ш.Бекторе можна помiтити і справжню щиросерднiсть, і реальнi почуття, і неабияку поетичну майстернiсть. Вiн дав прекраснi зразки пейзажної, любовної і романтико-фiлософської лiрики, що було новим явищем у кримськотатарськiй поезії того часу (“Акъкъым ичюн” - “Моє право”, “Къырым джагъалары” - “Простори Криму”, “Айт, Чатыртав” - “Висловись, Чатирдагу”). Тут має мiсце формальне нововведення - змiна зображально-виражальних засобiв вiрша. Ш.Бекторе писав свої вiршi на основi зiставлення двох свiтiв - природнього і людського. Вiн намагався буденне явище зовнiшнього середовища уявити як незвичне і маловiдоме поетичне вiдкриття. Наприклад, образ Чатирдагу в цього поета одухотворений манерою самого викладу:

Голова посивiла, що тебе турбувало?

На яку печаль, на який недуг ти хворiв?

Якi блискавки опалили твоє серце?

Чиїми руками зруйнували твоє щастя?

Автору вдається психологiчно впливати на читача, бо тут явища і прикмети природи поставленi в пряму залежнiсть вiд душевного стану автора.

Схожiсть поезії Ш.Бекторе з творчiстю А.Гiрайбая - в ставленнi до народу, до Батькiвщини. В їхнiх творах гучно звучав мотив людського спiвчуття, тема злиденностi і сваволi.

Бажанням А.Гiрайбая було розповiсти про злигоднi зраненой Батькiвщини. Це вiдчувається як у виборi теми, так і в формi її викладу. Найбiльш плiдний перiод творчостi цього поета припадає на 1920-23 роки - час крутих змiн на пiвостровi. Увага до народних традицiй та особливостей нацiонального характеру визначали стиль i напрям поезії А.Гiрайбая. Поетична мова його чиста, музикальна, сповнена гармонії. Словниковий склад розробляється для кожного твору окремо. Часто застосовуються і вислови розмовної мови (“Ёлджулар” - “Подорожнi”, 1920; “Иджрет” - “Емiграцiя”, 1923). Вводячи елементи дiалогу, автор поглиблює враження буденностi (“Чыкъ къорамдам, ишинъ ёкъ!” - “Забирайся за огорожу, нiчого тут тобi робити!”). Мова простонароддя досить витончена: в уста своїх персонажів автор вкладає элементи деформації росiйської мови (земземер, моя знай, жалко-малко). Цi особливостi cвiдчили про продовження традицiй перехiдного перiоду (Ешмирза) в поезії А.Гiрайбая. А новаторство це спрямовувало i визначало саме життя. Зближення поезії з життям природно впливало на лексичний склад вiршової мови, на розробку ліричних сюжетів, на ритмiчний стрiй.

Гiрайбай пiдвiв читача до села, примусив його вглядiтися в сiльськi буднi, побачити зубожiння народу, свавiлля чиновникiв (“Облава”, “Оксюзлер” -”Сироти”, “Анъма шу куньлери” - “Не згадуй тих днiв”). Сюжетами деяких творiв цього поета послужили подiї минулого (“Вже в минулому”, “Емiграцiя”, “Громадське покарання”), якi насиченi тими помислами і дiями, якi реально вiдображали душевний і фiзичний стан народу.

В дисертації підкреслюється, що в кримськотатарській поезії пожовтневих років спостерігаються різкі зрушення в галузі поетики. В системі художніх принципів помітні й очевидні ці зрушення по лінієїю збагачення поетичної лексики. Зокрема, активно входить в твори багатьох кримськотатарських поетів суспільно-політична лексика. Часто вживаються слова-назви класів, соціальних груп, партій, політичні поняття, нові суспільно-політичні символи (червоний прапор, серп і молот та інші). Ці висновки підкріплюються конкретними прикладами з творчості Ш.Бекторе (“Червоний прапор”), А.Лятіф-заде (“Ленін помер”), К.Джаманакли (“Юнак-комсомолець”), У.Iпчі (“На боротьбу”), а також думкою академіка А.Кримського відносно появи в кримськотатарській поезії досліджуваного періоду зовсім нової стилістичної грані - публіцистичності.

В дисертації наводиться паралель між поетичною творчістю представників інших тюркомовних літератур (Хамза, С.Сейфуллін), зазначаеться, що порiвняння їхнiх творiв допомогає виявити внутрiшню схожiсть і iснування близьких iдейно-художнiх тенденцiй. У дисертацiї також особливу увагу придiлено висвiтленню українсько-кримськотатарських лiтературних зв'язкiв у даний перiод (П.Тичина, А.Кримський). Також проводиться паралель між ранньою творчістю У.Iпчі, А.Лятіф-заде і дореволюційною кримськота-тарською поезією (Н.Челебіджихан, Я.Керменчіклі). Зазначається, що на початку 1920-х рр. творчість Iпчі і Лятіф-заде носила характер споглядально-описовий. Для творчостi раннього Iпчi характернi стильовi пошуки. Цi пошуки, очевидно, зв'язанi з посиленням у кримськотатарськiй поезiї тенденцiї тяжiння до простоти і правдивостi, як реакцiї на романтичну ускладненiсть в лiтературi попереднiх епох. Постiйна змiна ритму, використання рiзних вiдтiнкiв мовлення в одному i тому ж творi, трохи спрощений (наближений до прози) стиль - ось особливостi поезiї У.Iпчi тих рокiв (“Балыкъчылар” - “Рибалки”, 1921 р., “Хайрiю”, 1921 р.).

У поезiї ж А.Лятiф-заде домiнує радiсне повiдомлення, риторичний вигук, агiтацiйний заклик (“Омюр” -“Життя”, 1921 р.; “Бер!” -”Дай”, 1922 р.), хоча в окремих вiршах переважає спокiйна тональнiсть (“Мужде” - “Благая вiсть”, 1921; “Асрет” - “Туча”, 1921 р.). Аналiзується поетична збiрка “Янъы саз” - “Новий саз1 “ (1922).

В роботі особливу увагу звернено на наявність епічних і ліро-епічних форм в кримськотатарській поезії 1920 рр. Відзначається, що ці форми не отримали широкого розповсюдження в літературі цих років. Коротко аналізуються ліро-епічні поеми А.Гірайбая “Джемаат таягъы” (“Громадянське покарання”, 1923 р.), “Иджрет” (“Еміграція”, 1923 р.) і А.Лятіф-заде “Хайырсыз тюш” (“Зловісний сон”, 1923 р.).

Підкреслюється, що поетичнi вiдкриття авторiв, якi писали в цей перiод, стали закономiрним етапом розвитку кримськотатарської нацiональної словесностi, в якому поєдналися різноманiтнi сторони взаємодії їх з культурою свого часу, з багатим мистецтвом фольклору, з життям народу, з реальною дiйснiстю напередоднi і в перiод соцiальних змiн, викликаних революцiєю 1917 р. Це почуття наповнювало їхню поезiю загальнолюдським змiстом, надавало їх образним висловам сучасного, злободенного смислу, який у творчостi окремих поетiв (Б.Чобан-заде, Т.Бекторе, А.Гiрайбай) переплiтався з гуманістичними традицiями, що йдуть вiд поетiв середньовiччя. Це вплинуло на подальший розвиток кримськотатарської лiтератури.

У другому розділі - “Проблеми традицій і новаторства в кримськотатарській поезії 20-х років ХХ століття (1924-29 рр.)” - розглядається процес розвитку національної поезії 1924-29 років. Відзначається, що перебудова життя, про яку довгi часи мрiяли, почала набувати не тих форм, якi були задуманi. “Пролетарський дух”, який панував скрiзь, почав приводити до розшарування кримськотатарської iнтелiгенції у ставленнi до звершеної революції. В цiй обстановцi багато митцiв почали діяти, надто високо оцiнюючи можливостi завтрiшнього. Так формувалась психологiя повного iгнорування минулого і оптимiстичного ставлення до майбутнього (У.Iпчi - “Життя - боротьба”, 1926 р.; З.Джавтобелi - “Молодiсть”, 1925 р.). Поступово насаджувався технiцизм, що означав духовний занепад, який нiс людям знеособлення, моральне падiння. Цьому вельми сприяло створення Пролеткультiв. Майже не писали В.Чобан-заде, А.Гiрайбай, Ш.Бекторе - найкращi представники кримськотатарської нацiональної поезії.

Ця ситуація привела до деформації художніх індивідуальностей поетів, частина яких, повіривши в соціологічні настанови, стала на шлях фіксування досягнень політичної системи, стала виконувати соціальні замовлення. В основному література перетворювалася в рупор, який проголошував рішення партії. В більшості випадків створені ними твори не могли бути віднесенні до рангу досягнень поезії з причин їх засоціологованості, декларативності, відсутності глибини думки, естетичної неповторності, художнього блиску.

1925-26 роки були ознаменованi новими змiнами в кримсько-татарській культурi, що зв'язано з початком перiодичного видання об'ємних лiтературно-художнiх і культурно-освiтнiх журналiв “Iлерi” (“Вперед”) та “Окъув ишлерi” (“Питання освіти”). Цi видання значною мiрою сприяли визначенню подальшої творчої дiяльностi багатьох молодих митцiв.

У дисертації аналiзується поетична збiрка, що називалася “Инкъилябий шиирлер меджмуасы” ( “Збiрка революцiйних пiсень”). Вона вийшла в 1925 р. У ній багато вiршiв характеризуються тематичною тенденцiйнiстю і схематичнiстю в зображеннi дiйсностi. Зроблено критичний аналіз творiв збiрки по лінії стилю, мови, iдейно-художнiх особливостей.

Також розглядаються поетичнi збiрки Умера Iпчi “Шаркъ къадынлары” (“Жiнки Сходу”, 1926 р.) i “Куреш ичюн” (“На боротьбу”, 1928 р.). У першій збiрцi відзначилися такi особливостi стилю Iпчi, як схильнiсть до фольклорних традицiй, вплив на його творчiсть росiйської поезії пореволюцiйної епохи. (“Дівчата”, 1923 р., “Хто допоможе”, 1918 р., “Дорогою Леніна”, 1926 р.)

До збiрки “На боротьбу” в основному увiйшли твори, пройнятi революцiйним і громадянським пафосом (“Життя - боротьба”, “Сакко і Ванцеттi”, “Червоний воїн”). Вiн намагається вiдобразити бурхливi події і змiни пореволюцiйного життя. Однак тут мали мiсце і лексико-семантичнi недоладностi. У своїй працi “Новiтнiй перiод кримськотатарської лiтератури” (1928 р.) Б.Чобан-заде дiйшов висновку про те, що “Iпчi-поет порiвняно з Iпчi-драматургом надто чужий для нас, недосвiдчений митець”.

В дослiдженнi також аналiзується поетична спадщина М.Нузета (1888-1934), А.Кадрi-заде (1896-1938), Я.Шакiр-Алi (1890-1930), Дж.Кендже (1896-1945) та iн., якi стали продовжувачами поетичних традицiй кримськотатарської поезiї початку 1920-х. В їхнiй творчостi переважали мотиви сiльського життя, вiри у свiтле майбутнє, контраст мiж старим свiтом і новим життям. Якщо в творчості М.Нузета персонажi задоволені і щасливі, природнi явища і тварини легко досягають гармонiї з людиною (“Зевкъыма кете” - “ Менi цiкаво”, 1927 р., “Къудалыкъ” - “Сватання”, 1927 р., та iн.), то характерною особливістю творчості А.Кадрі-заде є те, що “умовно-побутовий” і реалiстичний принципи опису використовуються одночасно i служать найбiльшiй деталiзації описів (“Порятунок вiд важкої ношi”, 1928; “Каяття мисливця”, 1927; “Купець і вантажник”, 1928; “Тимурлан і Ходжа Насредiн”, 1928).

Наприклад:

“Всi починають скидати в море свою важку ношу,

Iм нiчого не жаль, вони не хочуть потонути.

В одного подорожнього була злюща жiнка,

Пiвжиття його минуло у скандалах.

Подорожнiй, не довго думаючи, хапає жiнку за пояс

I вiдразу ж жбурляє в море.

Кричать усi з переляку, кричить і капiтан:

“Що ти наробив, збожеволiв?”

Подорожнiй спокiйно вiдповiдає: “Я виконав наказ ,

Це була моя важка ноша: взяв та й пожбурив.”

(“Порятунок вiд важкоi ношi”)

(пiдрядковий переклад1)

Багато його вiршiв починаються з якогось спiльного посилання, яке потiм з рядка в рядок конкретизується і уточнюється. Головна думка в них розвивається у психологiчному і природньо-побутовому планi (“Кiлька настанов”, 1927; “Настанова по-братськи”,1928).

При аналiзі поетичних творiв поетів 1920-х років у роботі використані критичні зауваження А.С.Айвазова, М.Недiма, Б.Чобан-заде, А.Ю.Кримського, Дж.Гафара, А.Лятiф-заде. Зроблено висновок, що лише деякi вiршi Я.Шакiр-Алi та А.Одабаша можна вважати як вiдносно вдалi, тому що їх інші твори були “штучними, неприродними, втисненими в якiсь умовнi рамки” (Б.Чобан-заде). Але, як зазначав Дж.Гафар, цi поети “лише пiонери нової лiтератури. Вони борються за те, щоб з нiчого зробити щось”.1

В роботi також розглядається поетична збiрка Дж.Кендже “Бала шиирлери”- “Дитячi вiршi” (1927). Зазначається, що його твори містять у собi зоровi і слуховi деталi, вiдiбранi поетом з дiйсностi і народних уявлень про неї (“Летюга миша”, “Кружляють ворони”, “Трактор”, “Iнструменти теслi”). Критика досить прихильно оцiнила появу збiрки “Дитячi вiршi”. Вони зіграли позитивну роль у розвитку дитечої национальної літератури.

Третій роздiл - ”Проблеми поетики кримськотарської поезії 1920-х рокiв” - містить аналіз ритміко-інтонаційних особливостей поезії досліджуваного періоду. Відмічаеться, що проблеми ритміко-інтонаційної структури поезії є найскладнішими. Якщо говорити про кримськотатарську поезію 1920-х рр., то ми не маємо фундамен-тальних праць, присвячених цій проблемі в кримськотатарському літературознавстві. Практика поетів 1920 рр. виходить далеко за межі традиційних елементів, вказаних в окремих термінологічних словниках (Н.Маллаєв, С.Тураєв, К.Хамраєв). В кримськотатарській поезії даного періоду спостерігаються тенденції посилення розмовної інтонації, елементів ораторської інтонації, публіцистично-гаслових інтонацій, окремих елементів вірша, які виникають під впливом, зокрема, російської поезії післяреволюційного періоду; ритміки тонічної системи, яких не було в класичній кримськотатарській поезії.

Перший параграф розділу - “Теоретична основа кримськота-тарського віршування” - присвячений розгляду проблеми тюркського віршування. Зазначаеться, що ця проблема через свою складність і багатогранність поки що залишається невирішеною. Однак її можна розглядати на основі чотирьох систем: синкретичного, відкритосклад-ного (аруза), складолічильного (бармака), змінного (за Х.Усмановим).

Основою ритмiчної органiзацiї кримськотатарського вiрша є вiршовий рядок. За допомогою метричної ланки (стопи) він члениться на сумiрнi частини. Метричнi ланки розпадаються на два типи:

1) ланки з вiльним розтошуванням вiдкритих i закритих складiв;

2) ланки, що мають у своєму складi метричний склад, закрiплений на точно визначеному мiсцi у складi ланки.

Ці висновки підкреплюються конкретними прикладами з поетичних творів Р.Мурада, Я.Шакір-Алі, А.Кадрі-заде, Є.Шемьї-заде.

Другий параграф розділу - “Проблема ритміко-інтонаційної структури кримськотатарської поезії 1920-х років” - присвячено висвітленню процесу розвитку вже усталених строфічних форм національного вірша, а також виявленню шляхів її збагачення. Розглядаються причини, якi стимулюють перебудову формотворчих елементiв вiрша, використання нових засобiв ритмiко-iнтонацiйного варiювання.

Зміни в поетиці знаходяться у зв'язку з тематичними комплексами, пов'язаними з революційними перетвореннями. Идейно-тематичний пафос був підрядкований цим змінам, які виникли в світогляді письменників. Це сприяло значним і помітним змінам в галузі поетики.

Зазначається, що Бекторе розвинув і розширив iнтонацiйнi можливостi традицiйних засобiв віршування - логiчного наголосу, психологiчної паузи. В той же час змiни не торкнулися синтаксису поетичної мови, і тому, на нашу думку, ритмiчна органiзацiя і синтаксичнi конструкцiї були збереженi. Не прийшов Ш.Бекторе,як, мiж iншим, А.Гiрайбай, А.Кадрi-заде, i до вiльного вiрша з його специфiчною рядковою побудовую, iнтонацiєю i мелодикою.

У вiршi “Акъкъым ичюн”(“Моє право”) надзвичайно високе емоцiйне напруження. Поряд з рiзноманiтними виразними засобами мовлення, що створюють дедалi бiльшу експресiю, тут широко використовуються засоби, якi пiдсилюють змiст однiєї i тiєї ж повторюваної частини мови: “Акъкъым! Акъкъым! Акъкъым! - дие бакъырдым” (“Я кричав:“Моє право ! ...”). Вже перша строфа мiстить у собi несподiваний вибух почуттiв поета. Всi подальшi рядки визначаються цим початковим настроєм, заданiстю темпу, ритму, цiлiснiснiстю строфiчної моделi. Поет рiзко критикує соцiальне зло, спрямоване проти людської гiдностi.

Iнша картина спостерiгається в У.Iпчi. В художньому вiдношеннi твiр “Къызыл аскер”(“Червоний воїн”,1928) значно вiдрiзняється вiд iнших творiв цього поета. Яскрава думка i своєрiдна мова вимагають особливої форми. Цей вiрш видрiзняється “розмiреним темпом,чiтким ритмом... Викристовуючи звуки “ель”, “iль”, “-лер”, поет досягає музичної гармонiї ” (I. Керiмов). Поет надзвичайно точно i зримо передає рух. Повтори однорiдних за звучанням слiв,що дають уявлення про поступальнiсть дiї, обростають емоцiйною iнтонацiєю. Всi цi особливостi вiрша збагачують i розкривають iнтонацiйну своєрiднiсть творiв У.Iпчi.

Аналiзуються також вiршi “Ильхамым” (“Моє натхнення”, 1925), “Сакко i Ванцеттi”,1927. Пiдкреслюється, що, використовуючи традицiї народної поезiї, освоюючи новаторський досвiд В.В.Маяковського, У.Iпчi створив свiй революцiйний вiрш, який перегукується з вимогами часу. Поет докорiнно змiнив iнтонацiю вiрша, прийшов до реконструкцiї строф, пауз. Отже, Iпчi став тим поетом, який серед перших i найбiльш по-новаторському пiдiйшов до змiни в самiй структурi вiрша.

До такої ж строфiчної побудови вiрша схилявся почасти i А.Лятiф-заде, хоча, слiд зазначити, що в його поезiї все ж переважала сила вже усталених у кримськотатарськiй поезiї традицiй. В роботi аналiзуються вiршi “Шаирнинъ руху”(“Дух поета”,1927), “Бир тамчы къан” (“Крапля кровi”, 1927 р.) “Ленин ольди” (“Помер Ленiн”, 1924). Зазначається, що А.Лятiф-заде вiдступив вiд традицiйної ритмомелодики аруза и бармака i вийшов на рiвень верлiбра. Перед нами замiсть строфи з'явилася синтаксична структура з рiзною кiлькiстю складiв у рядках. Автор намагався наблизитись до драбинки В.Маяковського. Цей вiрш можна сприймати i як спробу використати iнтонацiйнi особливостi розмовностi. Наприклад:

Кого ти бачиш в цьому кривавому дзеркалi?

Що там є!

Ось Колчак... Це - Денiкiн,

А це - пан

А це - Кайзер.

Цей - сер,

Маркiз, це - Лорди

В Нью-Йорку, Лондонi,

Парижi, Вiднi, Бухарестi

За допомогою їх рук

Льється

Кров бiдних.

(“Крапля кровi”)1

Цей принцип ритмiко-iнтонацiйного варiювання є наслiдуванням новаторiв росiйскої поезiї в синтаксисi та звуковiй органiзацiї вiрша.

У творах Б.Чобан-заде ми зустрiчаємося з художньою органiзацiєю мовлення, яке помiтно вiдрiзняється вiд поетичних моделей iнших поетiв. Тут розглядаються такi твори, як “Келеджек” (“Майбутнє“, 1920), “Чёюн джол ишчилери” (“Тим, хто прокладає залiзницю”,1920). Б.Чобан-заде широко використовує ритмiчну паузу. Здебiльшого ритм, рими i думка, скрiпленi єдиним змiстом i структурою вiрша, перебувають у тiсному поєднаннi одне з одним. Змiни в структурах вiршiв тiсно переплiтаються з загальними художнiми змiнами творiв. Цi якостi впливають на iнтонацiйнi особливостi вiрша, створюють можливiсть для вiршової мелодiї.

Попутно розглядається вiрш М.Нузета “Бир алмашнынъ тааджубы” (“Подив простолюдина”, 1927) i робиться висновок про те, шо тут спостерiгається широке застосування питальної iнтонацiї, яке в основному передано за допомогою емоцiйної лексики.

Наприклад:

Джанъы имляны арув бильген оджаларгъа сёзюм ёкъ,

Арапчаны унутмагъанлар къайдан чыгъа шу аслы?

Апакъайын бек “запт” эткен къоджаларгъа сёзюм ёкъ,

Акъай сёзюн тутмангъанлар къайдан чыгъа шу аслы?1

Пiдрядковий переклад:

Проти тих, хто добре знає нову орфографiю, нiчого не маю проти,

Звiдки беруться тi, що не забувають арабського письма?

Проти чоловiкiв, якi суворо ставляться до своїх жiнок - нiчого не маю проти,

Звiдки беруться (жiнки), якi iгнорують своїх чоловiкiв?

Майстерне вплетення редифа i джинаса (вони зовнi нагадують риму) в тканину розповiдi, однозвучнiсть рими i видiлення фраз досягається за рахунок яскравостi рим, якi доводять розвиток iнтонацiйного змiсту до кульмiнацiї.

Такi засоби вiдiграли велику роль у вiдтвореннi емоцiйного ставлення поета до навколишньої дiйсностi.

Також зазначаеться, що закладенi тенденцiї схильностi до народно-поетичної традицiї зв'язанi в той же час з подальшою ритмiчною еволюцiєю. Наприклад, навiть на тлi специфiчних особливостей творiв А.Гiрайбая ми помiчаємо своєрiднi елементи новизни, ритмiчне ускладнення вiрша, розчленування рядка, що характерно для нових варiацiй (“Емiграцiя”, 1923).

Отже, ми можемо зазначити, що i в У.Iпчi, i в А.Гiрайбая, i в А.Лятiф-заде, i в Ш.Бекторе, при всiй iндивiдуалiзованостi їхньої поетичної майстерностi, вiдчувається якась спiльнiсть основних напрямiв їхнiх творчих пошукiв i прагнень розширити сферу “поетичних завоювань”, ввести в поезiю новi слова i ритми, народженi часом, революцiйною епохою i примусити їх як найточнiйше i як найглибше висловити людськi думки та переживання.

У висновках дисертацiї подано найважливiйшi результати дослiдження, формулюються основнi узагальнення роботи. Зазначається, що кримськотатарська поезiя дослiджуваного перiоду - особливий етап у становленнi та розвитку нацiональної лiтератури. Вона вiдобразила найхарактернiйшi риси життя суспiльства, складнi i суперечливi явища часу.

В першiй половинi 1920-х рокiв особливо гучно звучали голоси таких поетiв, як Б.Чобан-заде, Ш.Бекторе, А.Гiрайбай, рiвень поетичної майстерностi яких був взiрцем та прикладом для наслiдування, дальшого розвитку поезiї. Названi поети зумiли пiднести свою творчiсть на якiсно новий рiвень, намагалися виразити сподiвання свого народу.

В другiй половинi 1920-х рокiв, внаслiдок жорстокого наступу тоталiтаризму, в кримськотатарськiй поезiї виявилися деформацiї талантiв. Однi митцi, на великий жаль, почали пристосовуватись, iншi ж - просто перелякалися.

Особливiстю кримськотатарської поезiї цього часу є перевага в нiй лiрики. Конкретнi приклади iз творчостi нацiональних поетiв 1920-х рокiв дозволяють визначити особливостi продовження традицiй i новаторства в поезiї. Пiдвищенню естетичної значимостi кримськотатарської поезiї прислужилися i винаходи поетiв в галузi ритмомелодики.

Основнi положення дисертацii викладено в таких публiкацiях:

1. Шиириет тореси // Йылдыз, Симферополь: 1992. - №1. С. 102-110.

2. Тяжелая судьба и творческое бессмертие / Тезисы конференции // Керчь. - 1992. - 22-26 сент. - С. 78.

3. Мукъаддес топракътаки тамырларымыз // Йылдыз, Симферополь: 1993. - №3. - С. 161-168.

4. Шевкъий Бекторенинъ маариф саасындаки фаалиети ве матбааджылыкъ ишлери // Янъы дюнья, Симферополь: 1993. -

-6 апреля.

5. Мемет Ниязий. К вопросу о роли и месте поэта в крымскотатарской литературе. / Тезисы конференции “Русская культура и Восток” / Бахчисарай. - 1993. - С. 59.

6. Бекир Чобан-заденинъ шиириети // Йылдыз, Симферополь: 1994. - №6. - С.156-166.

7. Абдулла Лятиф-заде. Къырымтатар эдебиятынынъ сонъки девири акъкъында // Йылдыз, Симферополь: 1994. - №3. - С. 197-208.

8. Водная стихия в поэтическом наследии Б.Чобан-заде. / Тезисы конференции “Морской вектор в судьбах России: история, философия, культура”, Симферополь: 1994. - С. 103.

9. 1920 сенелер эдебияты ве миллий тасиль. Миллий тасиль ве матбуат. / Тезисы конференции “Возрождение и развитие школ с обучением на государственных языках Крыма”, Симферополь: 1995. - С. 53-54.

10. Б.Чобан-заденинъ басылмагъан шиирлери // Йылдыз, Симферополь: 1995. - №1. - С. 3-16.

11. Средневековая крымскотатарская поэзия и переходный период к новому времени. / Кримськi татари. Iсторiя і сучаснiсть. Сборник материалов / Київ. - 1994. - С. 188-190.

12. Орта асырлар къырымтатар эдебияты ве кечит девери // Йылдыз, Симферополь: 1995. - №3. - С. 115-121.

13. А.С.Айвазов ве онынъ девири. “Неден бу ала къалдыкъ” // Йылдыз, Симферополь: 1995. - №4. - С. 41-88.

14. Эдебий асабалыгъымыздан // Йылдыз, Симферополь: 1995. - №5-6. - С.24-34.

15. Эдебий асабалыгъымыздан // Йылдыз, Симферополь: 1996. - №1. - С. 52-68.

16. Ритмико-интонационное своеобразие крымскотатарской поэзии 1920-х годов / В сб.: Материалы международной научно-методической конференции “Актуальные проблемы современной филологии”, Симферополь: 1996. - С. 152-154.

17. Идейно-художественные особенности крымскотатарской поэзии 20-х годов ХХ века // Культура народов Причерноморья, Симферополь: 1997.-№2.-С 236-243.

Юнусов Ш.Е. Кримськотатарська поезiя 1920-х рокiв. Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата фiлологiчних наук за спецiальнiстю 10.01.10. - кримськотатарська лiтература. Iнститут сходознавства iм. А.Ю.Кримського (м.Київ, 1998).

В дисертацiї дослiджується кримськотатарська поезiя 1920-х рокiв. На основi аналiзу поетичних збiрок, циклiв, окремих творiв поетiв цього часу вдалося окреслити iндiвiдуальнi стилi, творчi методи, поетику митцiв, а також встановити основнi напрямки, що формувалися у тi часи. Придiлено увагу проблемам традицiй i новаторства в кримськотатарської поезiї, яка розвивалася на основi творчого освоєння кращих традицiй класичної національної поезії тюркомовних народів, а також російскої класичної поезії 1920-х рр. (В.Маяковський).

У дослідженні зроблено спробу наукової періодизації розвитку кримськотатарської поезії 1920-х рр. Виділено дві основних етапи, коли поряд з успіхами були і значні втрати в умовах тоталітаризму, який уже розпочав свій “головосік” (П. Тичина) в національних літературах, культурах, в тому числі й у кримськотатарській.

Юнусов Ш.Э. Крымскотатарская поэзия 1920-х годов. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.10. - крымскотатарская литература. Институт востоковедения им. А.Е.Крымского (г.Киев, 1998).

В диссертации исследуется крымскотатарская поэзия 1920-х годов. На основе анализа поэтических сборников, циклов, отдельных произведений поэтов этого времени удалось очертить индивидуальные стили, творческие методы, поэтику художников слова, а также установить основные направления, которые формировались в то время. Уделено внимание проблемам традиций и новаторства в крымскотатарской поэзии, которая развивалась на основе творческого освоения лучших традиций классической национальной поэзии тюркоязычных народов, а также русской классической поэзии 1920-х гг.( В.Маяковский).

В исследовании сделана попытка научной периодизации развития крымскотатарской поэзии 1920-х гг. Выделено два этапа развития, когда наряду с успехами были и значительные утраты в условиях тоталитаризма, который уже начал свое “отсечение голов” (П.Тычина) в национальных литературах, культурах, в том числе и в крымскотатарской.

Yunusov Sh. E. The Crimean Tatars Poetry of 1920-s. The thesis for a degree of philology in the speciality 10.01.10 - Crimean Tatars literature.A. Yu. Kryms'ky Institute of Oriental Studies. Kiev 4, Hrushevs'ky str.

In thesis is investigated the Crimean tatar poesy of 1920. On the basis of the analysis of the poetical collections, cycles, separate works of the poets of that time was a successin outlining the individual styles, creative methods, poetics of the artists of word, and also in establishing the main directions that were formed a that time. The attention is paid to the problems of traditions and innovation in the Crimean tatar poesy which was developed on the basis of the creative acquiring of the best traditions of the classical national poesy of Turkic language peoples, aqnd also of te Russian classic poesy of 1920 (V.Majakovsky).

In thesis was made an attempt of the scientific division into periods of the development the Crimean tatar poesy of 1920. There were picked out two stages of development when side by side with the success there were considerable losses in the conditions of totalitarianism which alrady began its “heads cutting off” (P.Tychina) in the national literatures, cultures, including also Crimean tatar.

Размещено на Allbest.ru

...