Літературно-критична діяльність Ксенофонта Олексійовича Полєвого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

УДК 882

Літературно-критична діяльність Ксенофонта Олексійовича Полєвого

10.01.02 російська література

Автореферат

дисертацiї на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Вольський Сергій Борисович

Харків 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті iм. Г.С.Сковороди, Міністерство освіти України, Харків.

Захист відбудеться “ 18 “ березня 1999р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди за адресою: 310168, Харкiв, вул. Блюхера, 2, кiмн. 215В.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди (Харкiв, вул Блюхера, 2).

Автореферат розісланий “ 17 “ лютого 1999 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.А. Олексенко

полєвой літературний критика белетристика

АНОТАЦІЇ

Вольський С.Б. Літературно-критична діяльність Ксенофонта Олексійовича Полєвого. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Харків, 1998.

У дисертації досліджено відтворення естетичної концепції Ксенофонта Олексійовича Полєвого у його критичних роботах, журналістській діяльності та документально-художніх творах. Виявлено жанрові та стильові особливості літературно-критичних і документально-художніх творів автора. Визначено внесок Кс. Полєвого в утвердження ідей прогресивного романтизму, розвиток теорії літератури, критики, журналістики, документально-художнього жанру.

Ключові слова: літературна критика, журналістика, документально-художній жанр, романтизм.

Вольский С.Б. Литературно-критическая деятельность Ксенофонта Алексеевича Полевого. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С.Сковороды, Харьков, 1998.

В работе отмечается, что вклад автора в развитие теории литературы и критики не может быть выяснен без учета творческого опыта, существовавшего к тому времени, когда он взошел на арену литературной жизни. Поэтому литературно-критические работы Ксенофонта Полевого рассматриваются в контексте актуальных проблем литературной жизни его эпохи. Подчеркивается, что на формирование взглядов Кс. Полевого, как и русских романтиков, влияли разные варианты европейского романтизма, усвоенные в условиях русской исторической действительности. В его работах отразилось полное признание Божьей первоосновы, вера в силу интуиции художника, в возможность его Божьего озарения. Но у Кс. Полевого не было проблем с восприятием современной ему действительности, и поэтому идея субъективности творчества проявилась не в индивидуализме, отчужденности от реального мира, а в обосновании идеи индивидуальности поэта как личности оригинальной, необычной. Эстетическая концепция Кс. Полевого базировалась на теоретических принципах философии французского романтизма, которую он признал истинной философией.

Литературное кредо Ксенофонта Полевого отразилось в статьях, опубликованных в журнале "Московский телеграф". Основные его положения таковы: 1) назначение критика - заботиться ни о частичных явлениях в литературе, а о направлениях искусства в целом; 2) критика должна быть объективной, не зависеть от личного вкуса или межличностных отношениях критика и писателя; 3) объективность критики обеспечивается философской теорией, которая составляет основу для формирования системы ценностей; 4)главными в системе новой критики должны быть принципы историзма, народности, самобытности искусства; 5) важную роль в определении системы ценностей играет литературная полемика, которая должна вестись по правилам этики; 6) ориентация на направление в искусстве должна быть главной и в ежегодных обзорах литературы, которые должны быть критическими, а не констатирующими.

Ксенофонт Полевой один из первых в истории русской литературы сформулировал четкую концепцию литературного процесса. Его концепция сводится к следующему: литературный процесс представляет собой последовательную смену направлений, обусловленную социально-историческим развитием. Направление - это внутреннее стремление литературы к достижению поставленной цели, определяющее характер произведений и в основе которого бывает идея эпохи, народа. Движущей силой развития литературы, изменения направлений является борьба партий носителей новых и устаревших идей. Новое направление может указать только гениальная личность.

По жанру его критические работы представляют собой синтез элементов критической статьи, политической и теоретической. Основными чертами в постановке проблем является последовательность и перспективность: в каждой работе развязывается основная проблема (одна или две) и вопросы, связанные с нею. Одна и та же проблема рассматривается как главная в нескольких статьях, что позволяет доработать и обеспечить многоплановость и глубину ее анализа. Проблемы, затронутые в одной статье как основные, в других дорабатываются как вспомогательные. Это не только обеспечивает последовательность, а и связывает все затронутые проблемы, позволяет взглянуть на них, как на звенья одной системы. Анализ первоисточников биографического жанра - произведений агиографической литературы, а также биографических описаний времен Кс. Полевого - позволил выделить черты, отличающие произведение Кс Полевого "М.В.Ломоносов" от других и определяют новаторство писателя. В описании жизни, созданным Ксенофонтом Полевым. Реальные факты соотносятся с элементами вымысла специфично, не так, как в агиографической литературе. В произведениях агиографической литературы вымышленные события вводились авторами в соответствии с канонами жанра. Кс. Полевой обращается к вымыслу лишь для того, чтобы "расцветить воображением известные факты, стушевать фантазиею сухой очерк". В сочинении Кс. Полевого усиленные сюжетные элементы, создана система образов, соответствующая основной сюжетной линии и вспомогательным. В агиографической литературе сюжетные элементы включаются, чтобы подчеркнуть мужество, стойкость святых или выдающихся людей, их желание преодолевать трудности ради веры или дела. В произведении Кс. Полевого главный герой также преодолевает серьезные трудности ради науки, расцвета России. Но сюжетные элементы не включаются для подтверждения этого, а создают основное полотно, на фоне которого вырисовываются положительные черты героя. Кс. Полевой первым использовал в биографическом описании сюжетные элементы как движущую силу развития образа. Впервые в образе главного героя не просто отразилось авторское отношение к нему, а воплотилась его философская и эстетическая концепция (выдающаяся личность, избранник Бога, представитель низов); концептуальные положения реализовались и в создании других образов, и в раскрытии темы образования в России, и в антидворянской направленности, и в благоговейном отношении к монарху. Впервые в биографическом описании создан образ автора, причем не просто как повествователя, а как субъекта, который формирует эмоционально-оценочный ореол всей системы образов и событий. Соотношение документальных фактов и вымысла, роль сюжета, система образов, проблематика, присутствие лирических отступлений позволяет определить жанр произведения как переходный между литературным портретом и повестью и квалифицировать его как биографическую повесть.

Ключевые слова: литературная критика, журналистика, документально-художественный жанр, романтизм.

S.B. Volskey. Ksenofont Polevoys Literary Critic Work. - Manuscript.

Thesis for a candidates degree of philology by speciality 10.01.02 - Russian literature. G. S. Skovoroda State University, Kharkov, 1998.

Ksenofont Polevoys aesthetic concept and its reflection in his work, journalist work and document literature works are researched. Genre and stylistic peculiarities of his critic and document literature works have been found. An investment of Ksenofont Polevoys works for diffusion of progressive romanticism ideas, development of literature theory, criticism, journalism, document literature genre have been determined.

Key words: literary criticism, journalism, documentary literature, romanticism.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Літературознавство останнього десятиріччя країн колишнього Радянського Союзу характеризується пошуками нових підходів до осмислення духовного надбання людства взагалі і окремих митців зокрема - підходів, не обтяжених тенденційністю та заідеологізованістю. Долається однобічність аналізу літературного процесу, догматизм критеріїв та упередженість оцінок. Стосується це i російської літератури XIX ст., яка потребує ретельного дослідження кожного періоду, котре було б спрямоване, по-перше, на відтворення найбільш повної і детальної картини літературного життя, по-друге, на внесення уточнень щодо розвитку літературних напрямків та творчості окремих письменників і критиків. У світлі зазначених проблем важливим є виявлення внеску у розвиток літературної теорії та практики митців, імена яких з тих чи інших причин були забуті. До них належить ім'я Ксенофонта Олексійовича Полєвого (1801 - 1867) - критика, журналіста, мемуариста, перекладача.

Актуальність і теоретична значущість дисертації зумовлені тим, що дослідження спрямоване на аналіз літературного процесу ХІХ століття з позицій сучасності, який дозволить чіткiше виявити значення творчості окремої особистості, її внесок у розвиток літератури, суть розбіжностей у поглядах критиків різних літературних напрямків, уточнити уявлення про літературний процес минулого.

Ім'я Ксенофонта Полєвого згадується його сучасниками майже завжди у зв'язку з іменем його брата Миколи Олексійовича Полєвого, відомого журналіста, письменника, критика, історика. Життя Кс.Полєвого склалося так, що його біографія виявилася у якійсь мірі відтворенням біографії М.Полєвого. Постійний супутник свого брата, однодумець, друг, Кс. Полєвой майже весь час жив з ним пліч-о-пліч, а той порівняно недовгий час, коли їх розділяла відстань, не зміг порушити їх духовного зв'язку. Складається враження, що для знайомства з життям Ксенофонта Полєвого досить познайомитися з біографією Миколи Полєвого: все, що відбувалося у житті старшого брата, переживав і молодший брат. Сучасники, говорячи про зустрічі з М.Полєвим, часто додавали “та його братом Ксенофонтом”, ніколи не змінюючи місця їх імен. Відзначаючи успіхи журналу “Московский телеграф”, критики віддавали почесті його видавцю Миколі і лише дехто згадував про істинну роль Ксенофонта. Закритий славою свого улюбленого брата, Кс. Полєвой, за словами В.Орлова, випав із поля зору істориків російської журналістики 1820-1830-х років і наступного періоду. Навіть інформація, яку представлено у виданні “Русский архив” всього через два роки після смерті Кс. Полєвого, є неповною і неточною.

В історико-літературних працях ХХ ст. М.К.Азадовським, В.Г.Березіною, В.М.Орловим, О.С.Куріловим опубліковано декілька статей, присвячених діяльності Кс. Полєвого у журналі “Московский телеграф”, його ролі у розв'язанні окремих проблем літературної критики, але частіше про нього згадують у зв'язку з дослідженням творчості інших літераторів. Спеціальних робіт, спрямованих на дослідження творчого надбання Ксенофонта Полєвого, немає. Проте дослідники, які хоча б частково торкалися питань його діяльності, звертали увагу на те, що надбання цього автора має самодостатню цінність. На думку М.К.Азадовського, “К.Полевой заслуживает особого внимания и изучения как самый выдающийся критик в конце 20-х и начале 30-х годов Х1Х в… Кс. Полєвой цiкавий і як мемуарист, і як белетрист, і як журналіст. Мемуари Кс. Полєвого мають значення і тому, що вони з достатнім ступенем повноти відтворюють літературне життя Москви 20-х - 30-х років Х1Х ст., і тому, що вони є одними з найдостовірнiших джерел інформації про життя Миколи Полєвого, і тому, що вони показують фрагмент дійсності у сприйнятті людини, яка перебувала у самій гущі літературних суперечок того часу. Ксенофонт Полєвой-белетрист заслуговує на увагу як автор одного з найбiльш цікавих описів життя М.В.Ломоносова, першого прикладу белетризованої біографії в російській літературі. Кс. Полєвой мав власну журналістську концепцію, втілену у журналі “Живописная русская библиотека”, і його надбання на цій ниві теж мають бути дослідженими. З урахуванням викладеного були сформульовані мета та завдання дисертаційного дослідження.

Мета дослідження у процесі цілісного аналізу літературної діяльності Ксенофонта Олексійовича Полєвого виявити його внесок у розвиток літератури та журналістики. Поставлена мета зумовлює розв'язання таких завдань:

представити філософську та естетичну концепцію Кс. Полєвого;

визначити внесок Кс. Полєвого в розвиток літературної критики та теорії літератури;

виявити внесок Кс. Полєвого в розвиток журналістики;

визначити жанрові особливості белетристики Кс. Полєвого;

визначити внесок Кс. Полєвого в розвиток біографічного жанру.

Таким чином, предметом дослідження дисертаційної роботи є питання літературної діяльності письменника, його внеску в розвиток літератури.

Об'єкт дослідження - творчість Ксенофонта Олексійовича Полєвого. Як матеріал для дослідження використовувалися журнали “Московский телеграф” (1825 - 1834), “Живописная русская библиотека” (1856 - 1858), біографічна повість Кс.Полєвого “М.В.Ломоносов”, його мемуари “ Записки о жизни и сочинениях Николая Алексеевича Полевого”, серія видання “Русский архив” з 1867 року.

Теоретичною базою дослідження є праці сучасних істориків і теоретиків літератури, у яких аналізуються проблеми літературної критики, документальних жанрів літератури, журналістики. Використовуються також роботи спеціалістів у галузі літератури Х1Х ст. та сучасників Ксенофонта Полєвого. У процесі розв'язання поставлених завдань застосовується метод системного аналізу творчості автора. Крім цього, використовуються також історико-генетичний та порівняльно-типологічний методи.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається тим, що літературне надбання Ксенофонта Олексійовича Полєвого ще не було об'єктом спеціального аналізу. У процесі дослідження отримано нові факти про участь Кс. Полєвого у літературному процесі 20-х - 40-х років Х1Х ст., а саме:

виявлена роль Кс. Полєвого у боротьбі за становлення прогресивного романтизму;

сформульовані положення теорії літератури, які Ксенофонт Полєвой обгрунтував першим , і в розробцi яких є його внесок;

встановлено авторство деяких статей, опублікованих у “Московському телеграфі”;

доведена роль Ксенофонта Полєвого у розвитку журналістики;

виявлено новаторство Кс. Полєвого у розвитку жанру белетризованої біографії;

вперше діяльність Ксенофонта Полєвго “післятелеграфного” періоду проаналізована з урахуванням ii естетичних чинників без ідеологічних настанов та політичної тенденційності.

Практичне використання отриманих результатiв. Матерiали дослідження можуть бути використані у викладаннi вузівських курсів iсторiї російської літератури Х1Х ст., теорiї літератури, у процесі читання спецкурсів, проведення спецсемінарів, а також, при викладанні поглиблених курсів російської літератури в ліцеях, гімназіях, школах. Матеріал дисертації може бути використано для внесення уточнень у довідкові посібники з історії російської літератури та журналістики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося в межах плану науково-дослідницької роботи кафедри світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди.

Апробація роботи. Основні положення дисертації були викладені на конференціях, що проводилися у Донецьку (1996, “Спадщина М.М.Бахтіна і проблеми розвитку діалогічного мислення в сучасній культурі”), ХДПУ (1996, читання молодих вчених, присвячені пам'яті Л.Я.Лівшиця), Ніжині (1995, “Ніжинській вищій школі - 175”). У повному обсязі дисертація обговорювалася на засіданні кафедри світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної лiтератури, у якому представлено 190 найменувань. Повний обсяг дисертації - 196 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено предмет, об'єкт та матеріал дослідження, сформульовано його мету та завдання, розкрито наукову новизну та практичне значення, викладено теоретичні засади дослідження, які зумовлюють мотиви відбору питань для розгляду, аспекти висвітлення літературно-критичної та журналістської діяльності Ксенофонта Полєвого, принципи аналізу матеріалу. Зазначається, що відбір питань та аспекти їх розгляду зумовлені метою та завданнями дослідження, а також можливостями, які дає матеріал. З урахуванням цього аналізові підлягають перш за все роботи Ксенофонта Полєвого 20-х - 30-х років. Внесок автора у розвиток теорії літератури та критики не може бути виявлено без урахування творчих надбань, які існували до того часу, коли він вступив на арену літературного життя, тому літературно-критичні роботи Ксенофонта Полєвого розглядаються у контексті актуальних проблем літературного життя його доби. З іншого боку, значущість творчого надбання автора визначається і тим, наскільки питання, які він поставив, звернені до цінностей, не залежних від часу та простору, у зв'язку з чим аналіз літературної і особливо журналістської діяльності Кс. Полєвого проводиться і в зазначеному аспекті. Зміст літературно-критичних праць автора не може не залежати від його філософських та естетичних поглядів, що зумовило увагу до формування його філософської та естетичної концепцій, життєвої позиції, ідеалів. При дослідженні біографічної повісті, мемуарів, змісту журналу, редактором і видавцем якого Ксенофонт Полєвой був сам (тобто тиск збоку зводився до мінімуму), видається необхідним визначити, які погляди і як саме відбилися у відповідній сфері діяльності.

У вступі викладаються також принципи аналізу матеріалу, які мають забезпечити об'єктивність i достовірність дослідження, а саме: аналіз матеріалу без опори на ідеологічні настанови (це дасть можливiсть уникнути тенденційності оцінок, заідеологізованості суджень); опора на фактичний матеріал при аналізі системи поглядів автора ( це допоможе уникнути випадкових висновків, а також тиску поширених думок); аналіз фактів у взаємозв'язку та взаємодії (це захистить від однобічності спостережень i висновків).

У першому розділі - “Внесок Ксенофонта Полєвого у формування основ російської критики” - показано, як формувались філософські та естетичні погляди Кс. Полєвого, як вони відбилися на його літературно-критичній творчості, визначено внесок Ксенофонта Полєвого у теорію літератури та критику.

Діяльність Ксенофонта Полєвого характеризується, з одного боку, цільністю, з іншого, - суперечностями. У 20 - 30 роки він перебував у перших лавах прогресивної частини суспільства, а в 40 - 50 опинився у таборі своїх колишніх опонентів. Вихід кожного нового числа журналу “Московский телеграф” був у свій час довгоочікуваною подією для читачів, а відхід від літературної діяльності одного з найактивнiших його творців, фактичного редактора Ксенофонта Полєвого викликав мовчання одних, зловтішні вітання інших, але не співчуття і не жаль. Колись відома людина померла у безвісності в своєму маєтку, а через багато років - уже в 20-30 роки ХХ століття - про неї знову згадали, відзначивши, що її внесок у розвиток літератури ще не виявлено.

Щоб зрозуміти ці суперечності, треба з'ясувати, як відбувалося формування характеру, поглядів, літературного кредо Ксенофонта Полєвого, з яких причин змінилися його переконання і ставлення до нього сучасників.

Активне формування філософських та естетичних поглядів Ксенофонта Полєвого почалося в Москві, але основа для сприйняття нових ідей склалася набагато раніше - ще в Іркутську, де він народився і виховувався до приїзду в Москву. Вплив на розвиток Ксенофонта мав, з одного боку, батько - небагатий купець, людина освічена і ерудована, - з другого, - брат, у якого дуже рано проявилися літературні здібності і любов до читання, з третього - спілкування з освіченими людьми, що гостювали в родинi Полєвих. Опинившись після приїзду до Москви у вирi нових подій і вражень, Ксенофонт і його брат виявилися цілком підготовленими до їх осмислення. У виборі філософських та естетичних орієнтацій вони були дітьми свого часу - часу поширення та утвердження ідей романтизму. Незвичайність і навіть унікальність російського романтизму, яку неодноразово відзначали дослідники (С.Г.Бочаров, Ю.В.Манн, О.С.Курілов, В.О.Недзвецький, В.І.Сахаров, А.М.Соколов, А.Г.Цейтлін та інші), зумовила і процес формування поглядів Кс. Полєвого, і його концепцію. На формування поглядів російських романтиків - і письменників, і критиків - мали вплив різні варіанти європейського романтизму. Усвiдомлені в умовах російської історичної дійсності, вони відтворилися і в розмежуванні течій в межах напрямку, і в різноманітності індивідуальних концепцій, і навіть в особливостях еволюції романтизму. У різних течіях російського романтизму в тій чи іншій мірі відбилися риси якогось із національних варіантів і спільні риси західноєвропейського романтизму, до яких належать: похід проти раціоналізму; релігійність, віра в існування Божої першооснови, погляд на людину як на частку світового духу; визнання інтуїтивної основи творчості; несприйняття сучасної дійсності і як результат - індивідуалізм, заглиблення в себе; універсалізм, тлумачення дійсності у вселенському масштабі; історизм; спрямування на народність.

Більшість із зазначених положень прийняв і Ксенофонт Полєвой, але не всі. Головним дійовим чинником його переконань був історизм. У його роботах відбилося також повне визнання Божої першооснови, віра в силу інтуїції художника, в можливість його Божого осяяння. Але у Ксенофонта Полєвого не було проблем з прийняттям сучасної йому дійсності, а тому ідея суб'єктивності творчості проявилася не в індивідуалізмі, відчуженості від реального світу, а в обгрунтуванні ідеї індивідуальності поета як особистості оригінальної, незвичайної. Естетична концепція Кс. Полєвого базувалася на теоретичних засадах філософії французького романтизму, яку він називав істинною філософією.

Формування філософських поглядів Кс. Полєвого почалося з захоплення філософією Шеллінга. І хоча це захоплення виявилося недовгочасним, воно залишило свій слід в літературному кредо критика. Можливо, саме положення про мистецтво як прояв абсолютної гармонії завадило Кс. Полєвому сприйняти ідеї реалізму. Пізніше Кс. Полєвой знайомиться з роботами Кузена, Гізо, Тьєррі та інших представників французької філософії, ідеї яких виявилися більш близькими йому і більш зрозумілими. Стрижневим положенням їх концепції була вказiвка на народність і історизм . Відхід від теорії Шеллінга пояснювався ще й тим, що вона стала основою для обгрунтування ідеї аристократизму літератури, яке проводили любомудри і проти якого активно виступили брати Полєві.

Завдяки передовій філософській базі, аналітичному підходу до конкретних проблем, умінню глибоко їх осмислювати, Ксенофонт Полєвой став одним з провідних критиків і теоретиків літератури свого часу. Багато положень його літературно-критичної концепції згодом увійшли в теоретичний кодекс В.Г.Бєлінського. Це стосується перш за все літературного кредо Ксенофонта Полєвого, яке викладено і відбилося в критичних статтях, опублікованих в журналі “Московский телеграф”. Основні положення його були такими:

Призначення критики - піклуватися не про часткові явища у літературі, а про напрямок мистецтва в цілому.

Критика має бути об'єктивною, не залежати від особистого смаку чи міжусобних стосунків критика і письменника.

Об'єктивність критики забезпечується філософською теорією, яка складає основу для формування системи цінностей.

Головними у системі нової критики мають бути принципи історизму, народності, самобутності мистецтва.

Важливу роль у визначенні системи цінностей відіграє літературна полеміка, яка має вестися за правилами етики.

Орієнтація на напрямок у мистецтві має бути головною і в щорічних оглядах літератури, які повинні бути критичними, а не констатуючими.

Для сучасного літературознавця викладені положення не є чимось новим. Але їх значення для літераторів першої половини Х1Х ст. важко переоцінити, адже в ті часи теоретичні засади критики тільки починали створюватись. Як відзначав П.М.Полєвой (племінник Кс. Полєвого), “… ни для кого еще не были достаточно ясны основы разумной критики. Что требовать от произведения поэтического, что в нем хвалить и порицать? - все эти вопросы для большинства были темными и неясными”.

Ксенофонт Полєвой одним iз перших в історії російської літератури сформулював чітку концепцію літературного процесу. Автори, які зверталися до цієї проблеми до нього, висвітлювали окремі питання, але в їх поглядах не було системи чи наукового обгрунтування положень. Так, О.Ф.Мерзляков у роботі “Рассуждение о российской словесности в нынешнем ее состоянии” (1812) спробував проаналізувати літературу від часів Петра 1, але у нього ще не було чітких уявлень про зв'язок літератури з суспільством - він лише інтуїтивно хронологізацію літератури дає у відповідності з хронологізацією історичних подій. Література представляється ним статично, не як результат розвитку літературного процесу. Погляд на літературу як на суспільне явище є властивим для праць М.І.Греча, який головне джерело розвитку літератури вбачав у суспільному життi. Але, обгрунтовуючи історичний принцип, М.I.Греч не звертав увагу на внутрішні рушійні сили літературного процесу і не реалізував своїх теоретичних засад при аналізі конкретного матеріалу (“Обозрение русской литературы 1814 г.). Р.Т.Гонорський теж підійшов до розуміння зв'язку літератури з суспільством, і це проявилося в тому, що не вдалося М.І.Гречу: він характеризує стан сучасної йому літератури як боротьбу трьох шкіл - “славянолюбцев , карамзинистов и особого класса писателей, у которых нет начальника, но зато есть свое уложение (так він називає романтиків). Зверталися до цього питання і М.Полєвой, і С.Шевирьов, і В.Кюхельбекер, однак вони не знайшли вiдповiдi на нього. Обгрунтоване розумiння взаємозв'язку лiтератури та суспiльства вдалося продемонструвати тiльки Кс. Полєвому. Його концепцiя зводиться до такого: літературний процес являє собою послідовну зміну напрямків, зумовлену суспільно-історичним розвитком. Напрямок - це внутрішній потяг літератури до досягнення поставленої мети, який визначає характер творів і в основі якого буває ідея епохи, народу. Рушійною силою розвитку літератури, зміни напрямку є боротьба партій, носіїв нових і застарілих ідей. Новий напрямок може вказати тільки геніальна особистість. Наведені положення викладені у статтях “Сочинения и переводы в стихах Павла Катенина”, “О направлениях и партиях в литературе”, “О новом направлении русской словесности” та інших.

Значна частина праць Ксенофонта Полєвого спрямована на боротьбу проти наслідування іноземних письменникiв, за самобутність і народність російської літератури (”Полтава”, поэма А. Пушкина, “Стихотворения барона Дельвига”, “Стихотворения Н. Языкова”, “Русские повести и романы” та ін.). Внесок Ксенофонта Полєвого у цю боротьбу слід вбачати в тому, що він першим представив сучасність, народність і самобутність як вимоги свого часу, показав сутнiсть і дав iх обгрунтування. Сучасність, на думку Кс. Полєвого, - це і відповідність духу свого часу, і погляд на події минулого з позицiй сучасності; самобутність - це національний погляд на світ, а не наслідування іноземним письменникам. Суть народності - у вираженні духу свого народу, осяганенні чарівності його мови, проникненні у його звичаї, традиції.

Ксенофонт Полєвой першим у російській критиці поставив проблему істини в літературі і сформулював власне розуміння цього поняття. До цієї проблеми автор звертається в статтях Ермак. Трагедия в пяти действиях. Сочинение А. Хомякова, Черная немочь, повесть г-на М. Погодина та інших. Згідно з його поглядом, істина - в описуваннi подій, взятих з життя чи видуманих, але схожих на дiйснiсть; у відповідності мови літературного твору духу народу і часу; у зорієнтованості літературного твору на високу моральну ідею. У статті, присвяченій комедії О. С. Грибоєдова “Горе от ума”, Кс. Полєвой приходить до висновку, що істина літературного образу досягається за допомогою його типізації, і одним з перших в літературознавстві розкриває поняття типізації.

Розглядаючи проблему особистості i творчості, Кс. Полєвой показав призначення митця: не розважати публіку, а сприймати світ і перетворювати його, стверджуючи ідеали добра, яке торжествує над злом; передавати свої почуття, осяяні натхненням. Зазначені положення викладені у статтях Взгляд на два обозрения русской словесности, Стихотворения Н.Языкова, Душенька, древняя повесть в вольных стихах. Соч. Ипполита Федоровича Богдановича та інших. Це була позиція прогресивного романтизму, і вона відіграла свою роль у протистоянні тим поглядам на призначення митця, які орієнтували на відрив від реального життя, поринання в уявлюваний чи навіть містичний світ.

Виступивши слідом за своїм братом проти аристократизму в літературі, Ксенофонт Полєвой показав згубний вплив вищого світу на поета і поезію і викрив його причини. Він обгрунтував думку про те, що рушійною силою розвитку літератури є представники не вищого світу, а “третьего сословия” - прошарку, середнього між вищим світом i простим народом. Ці думки обстоюються ним у статті, присвяченій аналізу повісті І.Богдановича “Душенька”, в оглядах літератури (“Взгляд на два обозрения русской словесности” ) та інших. Заслуговують на увагу мова та стиль критичних робіт Кс. Полєвого. Його літературний почерк характеризується особливостями, які підкреслюють самобутність та оригінальність автора. За жанром його критичні роботи являють собою поєднання елементів критичної статті, полемічної i теоретичної. Основними рисами в постановці проблем є послідовність i перспективність: у кожній роботі розв'язується основна проблема (одна чи дві) i питання, пов'язані з нею. Одна й та ж проблема розглядається як головна у декількох статтях, що дозволяє доопрацювати і забезпечити багатоаспектність та глибину ii аналізу. Проблеми, що поставлені в одній статті як основні, в інших доопрацьовуються як допоміжні. Це не тільки забезпечує послідовність, а й пов'язує всі поставлені проблеми, дозволяє поглянути на них як на ланки однієї системи. Композиція статей Кс. Полєвого зорієнтована на привернення уваги читачів, вплив на них. До улюблених засобів їх зацiкавлення належать : полемічний початок, ліричний початок, риторичний початок. Закінчуючи свої статті, Кс. Полєвой часто підводить підсумки того, про що говорилося, чи вказує на перспективи розвитку iдеi. Іноді в кінці статті звучить емоційний заклик до дій.

Всі статті автора мають яскраво виражену проблемну спрямованість, яка втiлюється чи то в дискусії з реальними або уявлюваними опонентами з певних питань, чи то в роздуми, які спонукають читача до спільних пошуків відповіді на поставлені запитання.

Ксенофонт Полєвой майстерно користувався засобами вираження емоційних оцінок. У висловленнi характеристик він не боїться бути суб'єктивним, часто вживає епітети з експресивним забарвленням. У формулюваннi негативного критик здебільшого обережний, але висловлює свою думку прямо і недвозначно, наводячи приклади для її підтвердження, а іноді вдаючись до полемічної іронії .

Зміст, мова i стиль статей Ксенофонта Полєвого забезпечували детальність та повноту висвітлення питань. Він, на відміну від Миколи Полєвого, не торкався масштабних, глобальних проблем, але конкретні питання аналізував глибоко, обгрунтовуючи висновки. У його роботах немає абстрактних роздумів i відступів, які б демонстрували “гру розуму” як самоціль, - статті відзначаються чіткістю і цільністю.

Дослідження проблематики, мови i стилю праць Кс. Полєвого, уважне читання всіх випусків журналу “Московский телеграф” допомогли встановити авторство однієї статті Ксенофонта Полєвого, підтвердити один його переклад, опублікований у журналі без підпису, а також висловити гіпотезу про те, що перу Кс. Полєвого належать ще чотири статті, авторство яких на сьогоднішній день не встановлено. Труднощі виявлення всього списку робіт Кс. Полєвого пов'язані з тим, що він часто не підписувався під своїми статтями, - на цей факт неодноразово звертали увагу науковці. Уважне вивчення всіх статей, опублікованих у журналі під рубрикою “Русская литература”, дозволило зробити висновок, що рецензія “Повести Михаила Погодина. 3ч.” належить перу Ксенофонта Полєвого. Цей висновок базується на тому, що у рецензії є таке посилання: “ Несколько лет назад, когда была издана повесть г-на Погодина “Черная немочь”, мы подробно изложили свое мнение о неспособности его к сего роду сочинений” (с.97). Йдеться про рецензію, опубліковану у цьому журналі в 1829 р. (№15, с. 312 - 328) і підписану Ксенофонтом Полєвим. Зрозуміло, що він є автором і непідписаної рецензії 1832 року. Цей висновок підтверджується і текстуальним аналізом: в анонімній рецензії ставляться проблеми, які Кс.Полєвой цілеспрямовано відпрацьовував у своїх роботах: наслідування іноземних письменникiв, натхнення поета, осяяне Богом.

Текстуальний і стилістичний аналіз дозволяє стверджувати авторство Ксенофонта Полєвого стосовно таких робіт, як рецензія на книгу “Речи Бенжамена Констана Фуа в палате депутатов; О сочинениях Гете, изданных после его смерти; стаття про Вашингтона Ірвінга. У журналі “Московский телеграф” № 7 за 1833 р. опубліковано переклад уривків з книги “Записки герцогини Абрантес” без підпису. Підтвердження того, що автором перекладу був Кс. Полєвой, знаходимо у виданні “Русский архив” за 1869 р., у якому ця робота наводиться як один з перекладів Кс. Полєвого.

Внесемо деякі уточнення щодо автора статей за підписом “Журнальный сыщик. На думку В.Г.Березіної, ці статті належать перу Миколи Полєвого. Але в “Истории русской словесности” П.М.Полєвого (1900 р.) подається цитата із спогадів Вяземського, яка засвідчує, що цим загадковим псевдонімом підписувався саме Вяземський: Журнальная деятельность была по мне; все подстрекало, подбивало меня; я стоял на боевой стене, стрелял изо всех орудий, партизанил, наездничал и под собственным именем, и под разными заимствованными именами и буквами: журнальный сыщик все ловил на лету… (с. 2).

Внесок Ксенофонта Полєвого у розвиток критики i теорії літератури не був оцінений належним чином істориками літератури, що пояснюється соціальними та психологічними причинами. Кс. Полєвой не зміг зрозуміти вимог нового часу. Він продовжував відстоювати свої літературні постулати, не помітивши їх якісно іншого застосування у нових умовах. Так, він продовжував боротьбу за народність літератури у його розумінні ( вираження духу народу, традицій, звичаїв), не помітивши, що це поняття до 40-х - 50-х років стало дещо іншим: народність уже розуміли перш за все як вираження сподівань і надій народу, правдиве зображення його життя. Він все ще боровся проти аристократизму в літературі у його колишньому розумінні, хоч суть цього поняття встигла змінитися: аристократизм починав втілюватися в теорії мистецтва для мистецтва. Подібно до Дон Кіхота, Кс. Полєвой боровся з вітряками ідей, які уже були розвінчані, - він став неактуальним, не помітивши цього. Новий - реалістичний - напрямок в мистецтві аж ніяк не збігався з уявленнями Кс. Полєвого про мистецтво як вираження гармонії і торжества добра над злом, про мистецтво , призначення якого - у ствердженні високих моральних ідеалів, відтворенні поезії життя. До того ж соціально-політичні погляди Кс. Полєвого ніколи не виходили за межі ліберальних, тому він не міг зрозуміти і сприйняти закликів до боротьби проти царського самодержавства, на пiдтримку ідей революціонерів-демократів. Особисте ставлення Кс. Полєвого до Булгаріна і Греча ніколи не було ворожим - навіть у період видання “Московского телеграфа”. До 40-х - 50-х років естетичні і соціальні пріоритети зробили колишніх опонентів однодумцями.

Викладені причини не дають ніяких підстав звинувачувати
Ксенофонта Полєвого у відступництві, у торгівлі своїм пером, називати його клевретом Булгаріна і Греча - саме таке ставлення до критика поширено в літературознавстві. Характеризуючи виступи Ксенофонта Полєвого у пресі в 40 - 60 роки, часто відзначають, що його статті нагадували доноси на опонентів. Зазначимо, що донос - таємне повідомлення владі, яке містить звинувачення когось. Виступи в пресі у зв'язку з цим аж ніяк не можуть розглядатися як донос. Звинувачення опонента є природним для полеміки. Чим важливіше чи просто “болючіше” питання, з приводу якого ведеться дискусія, тим гостріші виступи опонентів, тим більша напруга пристрасті та емоційних оцінок. Полеміка з представниками “натуральної школи” торкалася самих важливих для Кс. Полєвого питань. Молоді літератори посягали на його естетичні принципи та життєві устої! Ксенофонт Полєвой бив на сполох, і навряд чи ми маємо право дорiкати йому за це.

Другий розділ - “Внесок Ксенофонта Полєвого у розвиток журналістики та белетристики” - починається з викладення критеріїв аналізу журналістської діяльності, якi включають: погляди письменника на те, яким має бути журнал, тобто журналістський кодекс видавця чи редактора; його внесок у розвиток теорії і практики журналістики; зміст і структура журналу, що видається ним. На основі аналізу журнальних статей, змісту журналу “Живописная русская библиотека” визначаються основні положення журналістської концепції Кс. Полєвого, які збагатили теорію російської журналістики. До них належать: 1). вимога твердого напрямку журналу; 2). журнал має бути відкритим для полеміки; 3).одне з основних завдань журналу - розвиток і удосконалення мови, прищеплення любові до неї. Засобами розв'язання цього завдання має бути рецензування лінгвістичної та лексикографічної літератури, публікація статей про походження слів та виразів, знайомство з прислів'ями та приказками на сторінках журналу; 4). вимога до журналу - вимога “народной пользы”: розширення кругозору читачів, сфери їх інтересів, виховання естетичного смаку. Всі ці положення пізніше ввійдуть до журналістського кодексу В.Г.Бєлінського. Ксенофонтом Полєвим вони були повністю втілені під час роботи в журналі “Московский телеграф” і у виданні власного журналу “Живописная русская библиотека” (1856 - 1858). Його можна розглядати як приклад незаідеологізованого журналу, що мав велике інформативне, дидактичне i виховне значення.

Велику увагу Кс. Полєвой приділяв питанням лексикографії. У рецензіях на словники він висунув ряд вимог, які не втратили свого значення і в наш час: відтворення фактів мови, яка перебуває у живому функціонуванні; суворий відбір одиниць для тезаурусу; повнота відображення лексичної системи; адекватність перекладу.

Не менше уваги приділяв видавець і питанням методики викладання гуманітарних дисциплін, особливо історії. У статтях на зазначену тему Кс. Полєвой сформулював загальні принципи викладання гуманітарних дисциплін, які вражають своєю чіткістю і переконливістю: інформація, яка дається учням, має бути представлена в системі; при викладанні гуманітарних дисциплін необхідно враховувати історичний підхід; у процесі навчання необхідно активізувати розумову діяльність учнів; слід формувати в учнів уміння працювати самостійно - вчитель має бути тільки організатором і керівником цієї роботи.

Виступи Ксенофонта Полєвого в журналах свідчать про те, що його дуже цікавила проблема сильної особистості. Основоположною у погляді на цю проблему була ідея, за якою сильна особистість - це обранець Долі, призначений виконати волю Бога на Землі. До сильної особистості, на думку автора, треба підходити з урахуванням її винятковості - всі її вчинки мають бути виправдані. Причина руйнування слави сильної особистості - не її помилки чи пороки, а її опір ідеї нової епохи. “Московский телеграф” публікував статті про багатьох видатних людей: Гете (1832, 3 17; 1834, № 2), Шекспіра ( 1831, № 13; № 14); Дмитрія - Самозванця ( 1831, № 20); барона Белінсгаузена ( 1832, №№ 22 та 23). Але особливо братів Полєвих цікавив Наполеон ( 1826, № 13; 1839, № 1; 1830, № 23, 24; 1831, № 11; 1832, № 18; 1833, № № 7, 8, 9). Перед очима читачів журналу пройшло майже все життя Наполеона, причому перекладачем більшості статей на цю тему був Ксенофонт Полєвой. Він познайомив читачів з тим, як поводив себе Наполеон у битвах, як він ставився до друзів та ворогів, як відбувалося його відречення від престолу, де його було поховано і що являє собою його могила. Особливо серйозна увага цій особистості була приділена у рецензії на книгу Вальтера Скотта “Жизнь Наполеона Боннапарте” ( 1833, № 8, с. 539 - 557; № 9, с. 132 - 151). У ній критик неодноразово підкреслює основне положення своєї концепції: видатна особистість перебуває в апогеї слави доти, доки моральна ідея, носієм якої вона є, володіє епохою. Причина руйнування слави видатної особистості - не її поразка і навіть не її фізична смерть, а опір моральній ідеї, відповідній віку.

Зображуючи видатних людей, Кс. Полєвой завжди підкреслює їх позитивні риси, прагне показати в їх вчинках поезію життя. Це прагнення проявилося в його статті про подорож капітана Белінсгаузена. То була перша спроба Ксенофонта Полєвого самостійного опрацювання документальних матеріалів з метою їх художнього представлення. Описуючи труднощі, які спіткали Белінсгаузена, Кс. Полєвой підкреслює його мужність, сміливість, почуття відповідальності. Це ще не художній твір у повному розумінні, але і не науковий звіт. Документально-художня розповідь базується на фактах і звітах , але, вражений поезією вчинку і величчю героя, автор часто просто не в змозі залишитися в межах документалізму, і на сторінках розповіді, спілкуючись з читачем, передає свої почуття: “Вообразите морозные темные ночи, густой снег, продолжающийся по нескольку часов, отчего все веревки и паруса леденеют и не повинуются усилиям человека, мелкие льдины, затрудняющие плавание, и наконец, громады льдов, которые встречаются беспрерывно и угрожают разбить суда при столкновении с ними…. Тоді Ксенофонт Полєвий ще тільки починав свій шлях до белетризованої біографії, з якою він виступить як новатор у галузі документального жанру і в якій з найбільшою повнотою втілиться його концепція видатної особистості.

Питання про документальні жанри взагалі і біографічний зокрема, недостатньо опрацьовано навіть в наш час, коли, здається, все схарактеризовано і узагальнено. Проблема жанру твору Кс. Полєвого “М.В.Ломоносов” видається досить складною, адже це був перший художній опис життя реальної особистості у російській літературі.

Щоб визначити жанрову приналежність твору, його новизну, слiд: 1).уяснити джерела біографічного жанру з метою вияву тих ознак, які не змінилися з часом, і тих, які відрізняють твір Кс. Полєвого від попередніх; 2).виявити співвідношення фактів та вимислу, документального i художнього образів а також те нове, що вніс Ксенофонт Полєвий в образну систему біографічного опису; 3).встановити роль образу автора, особливості вираження його ставлення до зображуваних подій та його оцінок.

Аналіз першоджерел біографічного жанру - творів агіографічної літератури, а також біографічних описів часів Кс. Полєвого - дозволив виділити риси, що відрізняють твір Кс. Полєвого від інших і визначають новаторство письменника. В опису життя, створеному Ксенофонтом Полєвим, реальні факти співвідносяться з елементами вимислу специфічно, не так, як в агіографічній літературі. У творах агіографічної літератури вигадані події вводилися авторами згiдно з канонами жанру, Кс. Полєвой звертається до вимислу лише для того, щоб “расцветить воображением известные факты, стушевать фантазиею сухой очерк”. У творі Кс. Полєвого посилені сюжетні елементи, створена система образів, відповідна основній сюжетній лінії і допоміжним. В агіографічній літературі сюжетні елементи включаються, щоб підкреслити мужність, стійкість святих чи видатних людей, їх бажання долати труднощі заради віри чи справи. У творі Кс. Полєвого головний герой теж долає неабиякі труднощі заради науки, розквіту Росії. Але сюжетні елементи не включаються для підтвердження цього, а створюють основне полотно, на фоні якого вимальовуються позитивні риси героя. Кс. Полєвой першим використав у біографічному описі сюжетні елементи як рушійну силу розвитку образу. Вперше в образі головного героя не просто відтворилося авторське ставлення до нього, а втілилася його філософська та естетична концепція ( видатна особистість, обранець Бога, представник нижчого прошарку ); концептуальні засади реалізувалися і в створенні інших образів, і в розкритті теми освіти в Росії, і в антидворянській спрямованості, і в благоговійному ставленні до монарха. Вперше в біографічному описі створено образ автора, причому не просто як оповідача, а як суб'єкта, який формує емоційно-оцінний ореол всієї системи образів і подій. Співвідношення документальних фактів і вимислу, роль сюжету, система образів, проблематика, наявність ліричних відступів дозволяють визначити жанр твору як перехідний між літературним портретом і повістю, а вiдтак кваліфікувати його як біографічну повість.

Внесок Ксенофонта Полєвого у розвиток документальної прози не обмежується тим, що вiн започаткував біографічну повість. Йому належить перше слово у створеннi мемуарів “Записки о жизни и сочинениях Николая Алексеевича Полевого”. У передмові до “Записок...” вiн називає головну причину, яка спонукала його звернутися до мемуарів - бажання реабілітувати брата, засудженого ліберальною критикою 1840 - 1850-х років, показати його заслуги перед літературою. Але, пояснюючи погляди Миколи Полєвого, мотиви його вчинків, Кс. Полєвой реабілітує і себе, прагне знайти розуміння і підтримку сучасників. На жаль, ліберальна критика залишилася не просто глухою до його почуттів - вона сприйняла його мемуари як бажання звести рахунки зі своїми супротивниками. Але документальна цінність мемуарів у літературознавстві є загальновизнаною. Їх художня своєрідність ще не досліджувалась у літературознавчій науці. У центрі мемуарів - портрет-доля Миколи Полєвого. Але його образ вимальовується достатньо чітко завдяки іншим літературним портретам - у мемуарах створена галерея таких портретів. Цікаво, що автор наче забув про свою концепцію видатної особистості і виправдовує далеко не всі вчинки відомих людей, наприклад, О.С.Пушкіна. Але він і не судить їх: у негативних оцінках він залишається стриманим, хоч і достатньо вiдвертим. Емоційний тон розповіді, оцінки, постійне спілкування з читачем - все це дозволяє виразно уявити образ автора, який створив своєрідний літературний автопортрет. У мемуарах є роздуми автора і про виховання i навчання, і про філософію Шеллінга, і про особливості російського романтизму. Вони включаються в текст як ліричні відступи, пронизують весь твір і додають йому експресивного забарвлення, збагачуючи арсенал засобів художньої документальної прози.

У висновках підводяться підсумки дослідження. Зазначається, що Ксенофонт Олексійович Полєвой зробив значний внесок у розвиток літератури і журналістики. Концептуальні основи його творчості визначалися романтичним напрямком у мистецтві. З численних пріоритетів романтизму він вибрав такі, які дозволяють вважати його представником прогресивного романтизму. Основоположним принципом його літературно-естетичної концепції був принцип історизму, який він з успіхом застосував при аналізі творів літератури і завдяки якому створив чітку систему уявлень про зв'язок літератури і суспільства, показав рушійні сили літературного процесу, сформулював теорію літературного напрямку. Концептуальні засади Ксенофонта Полєвого втілилися у його журналістській діяльності і в його біографічній повісті “М.В.Ломоносов”, яка стала значним внеском автора у розвиток документального жанру. Його мемуари детально відтворили картину літературного життя першої половини Х1Х ст. і збагатили документальну прозу новими засобами художньої оповіді.

РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИСВІТЛЕНІ У ТАКИХ РОБОТАХ

1. Вольский С.Б. К вопросу о роли Ксенофонта Алексеевича Полевого в редакции журнала “Московский телеграф” // Филологические науки: Теория, методика, практика: Межрегиональный сборник научных статей. -Харьков - Херсон, 1994. - Вып.6.- С. 98 - 103.

2. Вольский С.Б. Литературный процесс в понимании Ксенофонта Полевого //Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди: Серія “Літературознавство”. -- Харків, 1998. - Вип. № 9 (20). - С.28-33.

3. Вольский С.Б. Язык и стиль статей Ксенофонта Полевого // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди: Серія “Літературознавство”. -Харків, 1998. - Вип. № 9 (20). - С.34-42.

4. Вольский С.Б. Вопрос об авторстве статей Ксенофонта Полевого, опубликованных в журнале “Московский телеграф” // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди: Серія “Літературознавство”. - Харків, 1998.- Вип. № 9 (20). - С. 43-46.

Размещено на Allbest.ru