Мовний образ простору в творах М. Семенка і В. Поліщука

10.02.01 - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Скорбач Тетяна Василівна

Харків-1999

Анотація

Скорбач Тетяна Василівна. Мовний образ простору в творах М. Семенка і В. Поліщука. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук із спеціальності 10.02.01 -- українська мова. -- Харків. Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. -- 1999. -- Рукопис. -- 161 с.

Дисертація захищається в Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди в 1999 р.

У дисертації аналізуються мовні засоби вираження художнього простору в поезії двох видатних українських поетів 20-х -- 30-х років ХХ ст. -- М. Семенка і В. Поліщука. Проводиться зіставлення структури художнього простору в їх поезіях у зв'язку з лексико-семантичними засобами вираження ідилічного, реалістичного, міського простору і різних явищ, що визначають його. Розглядаються питання про традиції й новаторство, динаміку розвитку мовного образу світу в кожного поета. Порівнюється мовний світ двох поетів і робиться спроба встановити залежність художнього простору й мовних засобів його вираження від психологічного типу митця.

Ключові слова: картина світу, мовний образ світу, простір, мовний образ простору, простір “низу”, простір “верху”, психологічний тип.

семенок поліщук поезія мовний

Аннотация

Скорбач Татьяна Васильевна. Языковая картина пространства в поэзии М. Семенко и В. Полищука. Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 -- украинский язык. -- Харьков. Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды. -- 1999. -- Рукопись. -- 161 с.

Диссертация защищается в Харьковском государственном педагогическом университете им. Г.С. Сковороды.

Диссертация посвящена творчеству двух крупных украинских поэтов 20_х -- 30-х годов ХХ в. -- М. Семенко и В. Полищука, которые оказывали заметное влияние на литературный процесс в Украине и на развитие украинского литературного языка. Их творчество длительное время было недоступно читателям и не являлось предметом исследования. В последние годы появляются отдельные статьи литературоведческого характера, язык этих писателей не был предметом отдельного исследования.

Изучение поставленной проблемы послужит более полной характеристике художественных и языковых исканий в украинской литературе первой половины ХХ в. в связи с речевой практикой двух крупных поэтов.

В работе делается попытка сочетать анализ языка с анализом поэтической структуры произведений, в частности с характеристикой особенностей языкового выражения художественного пространства, что даёт возможность комплексного исследования проблемы.

М. Семенко и В. Полищук имеют много общего в социальных и культурно-исторических условиях формирования личности. Тем интереснее выявить сходства и различия в их творчестве и причины различий.

Творчество М. Семенко и В. Полищука обогащало украинскую поэзию новыми художественными средствами, литературный язык -- новыми словами, связанными с изменением общественно-политических и культурно-исторических условий (наука, техника, искусство, городская инфраструктура и т.п.)

В работе анализируется развитие художественного пространства и речевых средств его выражения от ранних подражательных произведений с их идиллическим представлением поэтического мира и традиционными лексическими средствами выражения к более зрелым и оригинальным в художественном отношении стихотворениям.

Речевые средства выражения рассматриваются в связи со структурой художественного пространства -- “верх”, “низ”, “вертикальное” и “горизонтальное” пространство, его открытость и ограниченность, природа в пространстве (наименования растений, животных, цвета, запаха, движения в пространстве и др.)

Устанавливаются различия в творчестве М. Семенко и В. Полищука в семантическом наполнении значений отдельных слов, в частоте употребления слов отдельных лексических групп (растения, запах, цвет), в особенностях восприятия пространства (ограниченное у М. Семенко, безграничное у В. Полищука).

В диссертации предпринимается одна из первых попыток соотнести художественные и речевые особенности поэтов с их психологическими характеристиками -- психологическим типом (экстравертивный или интровертивный) и темпераментом. Интроверт Семенко изображает пространство преимущественно в ограниченных пределах, экстраверт Полищук -- пространство беспредельное. М. Семенко изображает преимущественно крупные блоки в пространстве, В. Полищук, при стремлении к всеохватности, большое внимание уделяет деталям, вследствие чего лексика, обозначающая растения, цвета, запахи в его произведениях богаче. Мышление М. Семенко тяготеет к обобщённому образу, вследствие чего на первый план выдвигается понятийный компонент лексического значения, а в стихотворениях В. Полищука ощутим и предметный компонент.

Традиционные пространственные реалии и поэтическая лексика в произведениях М. Семенко постепенно уступили место урбанистическим. В произведениях В. Полищука они изменяют свою функцию: соответствующие слова выступают как средство художественного изображения в сравнениях, метафорах и др.

Ключевые слова: картина мира, языковый образ мира, пространство, языковый образ пространства, пространство “низа”, пространство “верха”, психологический тип.

Abstract

Skorbatch Tatjana Vasiljevna. A Language Picture of Space In Poetry of М. Semenko and V. Polishchuk. Thesis on competition of the scientific degree candidate of philological sciences on a specialty 10.02.01 -- Ukrainian language. -- Kharkov. The Kharkov state pedagogical university by G.S. Skovoroda. -- 1999. -- Manuscript. -- 161 p.

The thesis is protected at the Kharkov state pedagogical university by G.S. Skovoroda.

In a thesis the language ways of expression of art space in poetry of two produced Ukrainian poets 20-th - 30-th years ХХ centuries - М. Semenko and V. Polishchuk are analysed. The comparison of structure of art space in their products will be carried out in connection with lexical and semantic ways of expression of idyllic, realistic, urban space and different phenomena that determine it. The question on traditions and innovation, dynamics of development of a language image of the world at each poet is examined. The language world of two poets is compared and the attempt is made to install dependence of art space and language ways of its expression from a psychological type of the artist.

Key words: a picture of the world, language image of the world, space, language image of space, space of “bottom”, space of “top”, psychological type.

1. Загальна характеристика роботи

Михайло (Михайль) Семенко (1892-1937) і Валер'ян Поліщук (1897-1942) належать до тих українських письменників 20-х -- 30-х років, які своєю творчістю зробили помітний внесок у розвиток української літератури й української літературної мови. Їх твори постійно були в полі зору тогочасної літературної критики й літературознавства. Однак після трагічної загибелі цих поетів їх творчий доробок протягом десятиліть не досліджувався, проте і в наші дні про їх літературну спадщину згадують хіба що до ювілейних дат та дуже стисло в історії української літератури. Більш докладна характеристика творів М. Семенка та В. Поліщука міститься тільки в деяких статтях, зокрема в тих, що передують збіркам їх поезій. У більшості робіт, присвячених їх поезії, на перше місце висувається питання про належність цих поетів до літературного українського авангарду, мовиться про їхні декларації й програми, зумовлені духом часу, культурно-історичною ситуацією, і менш уваги приділяється власне їх поетичній творчості. Оскільки радянське літературознавство оцінювало авангардизм негативно, то і до творчості цих поетів, до того ж репресованих, було упереджене ставлення. Зараз, коли оцінка авангардизму в мистецтві змінюється, творчість М. Семенка і В. Поліщука чекає більш уважного вивчення й об'єктивної оцінки. Якщо ж говорити про мовний світ цих письменників, то в цьому аспекті їх твори фактично не вивчалися. Проте ця проблема є суттєвою для осмислення місця і значення їх творчості в розвитку літературного поетичного мовлення, а її дослідження має доповнити новими даними історію української літературної мови й сприяти подальшій розробці проблем сучасної української мови.

Мовний образ світу поета -- явище складне і багатогранне, охопити його в цілому в одному дослідженні неможливо, тому ми обрали для розгляду одну з важливих складових частин поетичного твору -- мовний образ художнього простору.

Вибір авторів для вивчення поставленої проблеми зумовлений такими причинами. З одного боку, М.Семенко і В. Поліщук мають багато спільного в зовнішніх обставинах життя: вони обидва вихідці з селянських сімей, у яких шанувалась освіта, батьки обох мали нахил до літературної творчості, обидва одержали гарну освіту, обидва перебували в один час в одному культурному середовищі, обидва часом об'єднувались у спільних літературних групах. З іншого боку, незважаючи на схожі життєві шляхи, як творчі особистості, вони різні, що знаходить відображення не тільки в тематиці, а й у світосприйманні, у роздумах і переживаннях ліричного героя, що знайшло відбиття в мовному образі світу кожного з поетів. Незважаючи на ці спільні риси в творчих долях письменників, їх творчі особистості дуже відмінні, що знаходить відображення і в мовному образі світу. У зв'язку з цим видавалося цікавим з'ясувати не тільки те, у чому полягає відмінність мовного образу світу, а й те, що зумовило своєрідне світовідчуття двох поетів. Відмінності у відображенні характеру художнього простору і в мовному його вираженні, гадаємо, можна пояснити, крім іншого, відмінностями психічного складу кожного з цих поетів, через те зіставлення їх творчості показове для розуміння особливостей мови і стилю письменників, зв'язку поетичної мови з психічним складом митця.

Актуальність теми полягає в тому, що вона лежить у площині сучасних пошуків адекватного відтворення літературного й мовно-стилістичного процесів в Україні. Ці пошуки мають ґрунтуватися на вивченні творчості тих авторів, імена яких тенденційно вилучалися з історії української літератури й української літературної мови. До таких письменників належать і М. Семенко та В. Поліщук. Вивчення творчості цих письменників сприятиме подоланню однобічності у висвітленні української літератури та літературної мови 20-х -- 30-х років, хибних уявлень у цій царині, а також дасть поштовх до вивчення зв'язків літераторів наступних поколінь із творчістю попередників.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проводилося відповідно до плану науково_дослідної роботи кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Новизна дослідження зумовлена кількома факторами. Насамперед, дисертація є першим дослідженням мови М. Семенка і В. Поліщука, зокрема першою спробою докладно розглянути один із фрагментів мовного образу світу в поезіях цих авторів. Вона є також першим дослідженням мови цих поетів узагалі. По-друге, новизна дисертації ґрунтується на методиці дослідження, яка полягає в зіставленні двох творчих особистостей у мовному вираженні художнього простору. По-третє, новизна полягає в спробі співвіднести мовний світ із психічним складом поета.

Мета роботи -- схарактеризувати мовні засоби вираження художнього простору в творчості двох видатних українських поетів; виявити особливості мовного образу простору в творчому доробку кожного з них; встановити зв'язок мовних явищ із психічним складом художника слова.

Поставленою метою зумовлені завдання дослідження.

1. Визначити типологічні особливості художнього простору в творах М. Семенка і В. Поліщука.

2. Схарактеризувати мовний образ художнього простору в поезії М. Семенка.

3. Проаналізувати особливості мовного втілення художнього простору в поезії В. Поліщука

4. Зіставити мовні особливості двох поетів у відтворенні художнього простору.

5. Встановити зв'язок мовних особливостей у вираженні художнього простору із психічним складом поетів.

Об'єкт вивчення -- мова поетичних творів М. Семенка і В. Поліщука, зокрема лексичні засоби вираження художнього простору.

Предметом дослідження є мовні засоби відтворення художнього простору в українській поезії.

Матеріал, на якому виконана робота, -- поетичні збірки названих поетів, видані в різні роки. Зроблено близько 3500 вибірок у вигляді фрагментів поезій, розгорнених словосполучень, інколи цілих творів. Для психологічної характеристики поетів використано спогади сучасників, листи та самохарактеристики в поезіях.

Методологічні засади роботи пов'язані з філософськими положеннями про зв'язок мови, суспільства і мислення, про загальномовне й індивідуальне в поетичній творчості, про роль психічних факторів у формуванні індивідуального образу світу, зокрема в поезії.

Дослідні методи. При дослідженні матеріалу використовувався переважно описовий метод контекстного аналізу у різних його прийомах -- спостереження, зіставлення, узагальнення. Цей метод дозволяє виявити змістові й естетичні функції мовних одиниць у художньому тексті і своєрідність поетичного мовлення письменника. Для характеристики лексичних засобів вираження окремих фрагментів художнього простору залучаються прийоми класифікаційного методу, а для аналізу відмінностей в значеннях слів -- елементи компонентного аналізу.

Теоретичне значення дисертації полягає в розробці питання про зв'язок положень теоретичної стилістики з поняттям мовного образу світу, з виявленням його в художньому творі, у визначенні взаємодії мовних та психічних явищ в індивідуальному, зокрема поетичному, мовленні.

Матеріали і положення роботи можуть знайти практичне застосування у викладанні курсів стилістики, історії української літературної мови, лінгвістичного аналізу тексту, української літератури, в посібниках і підручниках із цих курсів, у спецкурсах і спецсемінарах.

Апробація роботи та її результатів. Основні результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, на підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, на VIII Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень (Харків, 1997).

За темою дисертації опубліковано 7 робіт, із них у наукових виданнях 6 статей, загальним обсягом 2,5 друкованих аркуші.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 161 сторінку, бібліографії -- 16 сторінок. Список використаної літератури містить 224 найменування.

2. Основний зміст

Вступ містить обґрунтування вибору теми, визначення актуальності, новизни, мети й методів дослідження, окреслення матеріалу, що становить базу для аналізу.

Перший розділ “Теоретичні засади дослідження” присвячений оглядові наукової літератури з фундаментальних питань, що є базовими для дисертації, а також визначенню основних понять і термінів філологічної науки, які використовуються в роботі - “стилістика”, “лінгвістична поетика”, “поетична мова”, “мовний образ світу”, “психічний тип поета” та ін., пов'язані з цими основними.

Оскільки дисертація поділяється на розділи, присвячені М. Семенкові й В. Поліщукові, то теоретичні положення, які стосуються творчості кожного з них, містяться у відповідних розділах.

Другий розділ присвячений аналізові мовного образу художнього простору в поезії М. Семенка. У розділі відзначається, що художній простір і його мовний образ у поета відрізняються на різних етапах його творчості як предметом, так і способом зображення. У ранніх творах помітне зіткнення двох мовних стихій - традиційної, пов'язаної з ідилічним простором, і міської, причому остання витісняє першу. Хоч поет у цей час подекуди використовує слова гай, діброва, однак вони в нього позбавлені позитивної конотації, а швидше є нейтральними, наприклад, “Життя не є цвітучий гай.| Життя є вулиця шумлива”. Слова небо і хмари мають традиційне значення віддаленого простору, як і в народній поезії. Уже в цей період у М. Семенка з'являється потяг до мовотворення і словотворення. У другий період джерелом вражень для поета стає простір Далекого Сходу, і мовний світ у нього збагачується не тільки за рахунок екзотичних слів і словосполучень (сопка, хінські гори тощо), а й через насичення традиційно вживаних слів (гори, море та ін.) новими ознаками гори - це справжні гірські масиви, а не підвищення, слово море виражає поняття про величезний простір із бухтою, кораблями і т.ін. Найбільш частотними в цей період є слова бухта, хвилі, хмари, вітер, які характеризують приземний і наземний простір. Явища, які виражають простір, у М. Семенка пов'язані між собою й перебувають у русі, що виражається відповідними сполученнями слів: хвилі пливуть, хвилі котяться бурунами, туман розливається хвилею, туман випливав, море бризкає бурунами та ін. У зв'язку із зображенням простору моря (точніше, бухти) в поезії М. Семенка цього періоду значне місце посідають слова пароплав, катер, гвинт пароплава тощо як ознаки цього простору. Простір цього періоду творчості сповнений у поета звуків природи-

плюскіт хвиль та ін. Для вираження звуків поет часто користується звукописом: “Море бризкає бурунами”; “Туман над морем зіллявся з хвилею,|Зіллявся з хмарою, що угорі”; “… колише в теплих хвилях поволі плинучого вітру” тощо.

З початку 20-х років поет знову повертається до міста, образ якого посідає чільне місце в його творах. Він захоплюється досягненнями цивілізації, і його поезію сповнює відповідна лексика: автомобіль, аероплан, мототрамвай, трамвай та ін.; назви міських місць відпочинку- сад, парк, сквер, кафе, ілюзіон і под.- постійно присутні у творах М. Семенка. Дехто із критиків називав ці слова прозаїзмами, а для поета вони були сповнені поезії, і він опоетизовував їх. У нього трамваї стрійні, вулиця сліпуча, бульвар зодягається тощо. Особливе захоплення викликає електричне світло, тому слова електрика, ліхтар, ілюмінація є невід'ємною частиною мовного образу міста. Зате в творах поета не надто багата палітра кольорів (за винятком назв барв червоного спектру), мало рослин, запахів та ін.

У третьому розділі розглядається мовний образ простору у поезіях В.Поліщука. Відзначається, що поетичний простір цього митця відкритий до безмежності як в горизонтальному напрямку (“низ”), так і у вертикальному (“верх”). Це виявляється, по-перше, в семантичному наповненні слів, зокрема космічної лексики: наприклад, назви небесних світил у поета виражають не тільки саме світило, а й містять сему “відстань”, “далеко”, “дуже”. По-друге, безмежність виражається сполученням ряду слів, які називають об'єкти в просторовій послідовності, що становить ніби незамкнений ряд: “В безмежнім океані | Незнаних нам світів і вихорів космічних, | Рухливих сонячних систем, | Де потопає як у млі вузеньке коло наших знань, | У цій безодні часу, де розпливається наш розум, як туман, | Енергія одвічна не зникає.” Поета вабить всесвіт, тому в його творах така багата лексика на позначення космічних явищ. У В.Поліщука дуже багатий лексикон на позначення явищ неживої (степ, вода, гори, море і под.) та живої -- назви рослин, їх запахів та кольорів, звуків та ін. -- природи. Наприклад, поет вживає понад 60 назв рослин, і це неповний ряд. Кольоровий спектр у В.Поліщука представлений назвами всі кольорів і відтінків спектру, а також сполученнями слів, що виражають колір через порівняння. Багата в поета лексика на позначення запахів. Не цурається він і назв істот, особливо екзотичних та вимерлих: слон, кобра, гагара, пінгвін, сколопендра, мамонт, бронтозавр. Ці слова часто виступають у порівняннях (“Я чуттям своїм | Тебе обійняв вже, як спрут”; “Горби розмитих лупаків,| Немов сколопендри велетенські”) або характеризують певний хронотоп: “Де бронтозаври ходили-- кров заросила дикунська”. Це пояснюється особливостями психічного складу поета, його увагою до деталі.

Мовний образ простору поетів значною мірою зумовлюється їх психічним складом, тому в другому й третьому розділах робиться спроба співвіднести явища мовні і психічні.

На підставі проведеного в цих розділах аналізу фактичного матеріалу подано зіставну характеристику мовних особливостей двох поетів і зроблено висновки.

Михайль Семенко і Валер'ян Поліщук -- два визначних представники авангарду в українській літературі. Український авангардизм мав певні особливості, зумовлені специфікою українського життя і літератури, зокрема поезії, які до кінця ХІХ ст. були пов'язані переважно з сільським побутом і оспівуванням природи України дуже часто в рамках “ідилічного”, за термінологією М.М. Бахтіна, простору. Це звужувало художній простір і проблематику української літератури, що знаходило відбиття і в поетичному мовленні. Тому поети нової генерації намагалися розширити обрії української поезії в тематичному і мовному планах, розсунути рамки традиційного простору й збагатити мовні засоби його іираження.

До таких поетів належали Михайль Семенко і Валер'ян Поліщук. Почавши поетичну творчість у традиціях своїх попередників і звертаючись у ранніх віршах до зображення ідилічного простору, до традиційних образних і мовних засобів, вони однак швидко розуміють необхідність пошуків нових шляхів. М. Семенко і В. Поліщук прагнуть ввести українську поезію в коло творчих шукань світового письменства (зокрема захоплюються поезією Уолта Уїтмена), а українську поетичну мову наблизити до рівня світових поетичних мов. Незважаючи на схожість зовнішніх умов формування і подібності мистецьких прагнень кожен з них шукав і знаходив адекватні своєму світосприйманню художні засоби і лексичний матеріал для зображення мовного образу простору. Виявлені в дослідженні типологічні особливості художнього простору в творчості М. Семенка і В. Поліщука є похідними від індивідуального світорозуміння, зумовленого у кожного з них специфікою психологічної основи. Порівнявши психологічні характеристики двох поетів, створені на підставі свідчень сучасників і близьких людей, на підставі самохарактеристики, а також, зіставлення особливостей поезій двох письменників у вираженні мовного образу художнього простору, можна зробити висновок, що М.Семенко був інтровертом з холеричним темпераментом, а В. Поліщук -- екстравертом з таким же темпераментом. Цими відмінностями, на нашу думку, значною мірою і зумовлені особливості сприймання і художнього втілення простору, його реалій та мовні, зокрема лексичні, засоби його вираження.

Поезія М. Семенка і В. Поліщука відрізняється, передусім, характером зображуваного простору. У М. Семенка простір обмежений угорі небом, яке сприймається ним як певна площина, де містяться цятки небесних світил, а в горизонтальному напрямку видимими або уявними реаліями, що оточують простір. Навіть назви віддалених просторів (Америка) для поета мають значення межі, мети, далі якої, вглиб самого явища поет не проникає. Художній простір у поезії В. Поліщука натомість відрізняється відкритістю і незамкненістю. У його поезії відчувається безмежність і прагнення неосяжності як у космічних масштабах всесвіту, так і в мікрокосмі, про що він відкрито говорить у вступі до твору “Безодні”. Ці відмінності в сприйманні простору виявляються і в зображенні його, зокрема в лексико-семантичних особливостях поезій двох поетів. Лексичні особливості їх виявляються, з одного боку, в доборі і частотності вживання певних семантичних груп слів, а з другого, в наповненні семантики слова індивідуально-авторськими асоціаціями та в художньому переосмисленні значень ключових слів. Одним із типів художнього простору, які визначає М.М. Бахтін, є простір ідилічний. Обидва поети в ранній поезії віддають данину традиціям української лірики й виражають такий традиційний простір, що знаходить відображення у використовуванні традиційної лексики і традиційних образів. Однак під впливом літературного середовища в Петербурзі, а потім і в українських містах Києві та Харкові вони відмовляються від зображення простору ідилічного і переходять до інших типів. При цьому в подальшому їх ставлення до ідилічного традиційного простору різне: М. Семенко рішуче пориває з традиціями і рідко звертається як до ідилічних образів простору і взагалі до природи, так і до традиційних слів у традиційному значенні. Тим часом у поезії В. Поліщука елементи традиційного ідилічного простору і традиційна лексика органічно вплітаються в нову поетику письменника, зазнають в ній художнього переосмислення і збагачують поетичну мову і поетичний світ письменника. У його поезії відзначаємо шар української лексики, що характеризує простір України. Мовне вираження художнього простору в М. Семенка змінюється залежно від обставин життя, що позначається й на лексичному складі. Поетичний світ і мова В. Поліщука, відображаючи динамічність особистості письменника, впливають на семантичне збагачення конкретних слів, хоч лексикон може залишатися незмінним.

У поезіях обох авторів значне місце посідає простір міста. Однак виявляється він в обох поетів по-різному. М. Семенка захоплюють ознаки цивілізації, що виражається назвами транспорту, його руху, культурних установ, кафе, садів і парків тощо. Однак ці явища сприймаються поетом переважно за зовнішніми ознаками, вони є, так би мовити, зовнішньою оболонкою міста. Наприклад, поет рідко розкриває внутрішній зміст слів трамвай, сад, кафе та ін., тільки подекуди характеризуючи їх через назви інших предметів (фонтан, ілюмінація тощо). Значення слів, що називають реалії міського простору, М.Семенко реалізує на сигніфікативному, узагальненому рівні. Тому образ міста в його мові є більш загальним, абстрактним, саме слово місто набуває символічного значення. У поезіях В. Поліщука ті ж самі слова мають конкретнішу семантику, тобто реалізуються на денотативному рівні й на рівні власного образного сприймання. Ця відмінність у вживанні слів помітна і в інших групах лексики, що позначається на сприйманні читачем поезій М. Семенка як абстрактних, споглядальних, а творів В. Поліщука -- як конкретних, в яких не тільки названо реалії, а й відбито авторські почуття.

Поетичне переосмислення значень слів у В. Поліщука часто пов'язане з наділенням просторових явищ і елементів простору рисами істот, зокрема людей. У його творах навіть трамваї мають сині очі, як у коханої, і степ непритомний, і місяць застидався. У нього майже весь світ живий. Це робить його художній простір близьким і привабливим. У творах М. Семенка асоціації пов'язані переважно із світом неживого, тому його простір більш відчужений і холодний.

Для поетичного світу В. Поліщука важливий простір “верху”, причому простір цей безмежний, він не має кордонів: за гранями трійчастої космічної системи -- це за не є межею, за цим за немає кінця. М.Семенко обмежує свій простір “верху” небом і хмарами, рідко сягаючи далі. Ця відмінність позначається на індивідуальному доборі лексики: В. Поліщук надає значну вагу макрокосмічній і мікрокосмічній (в структурі атома) лексиці (космос, туманність, сонця, світи), тоді як у М. Семенка переважають слова на позначення приземних шарів “верху”, -- хмари, туман, небо, повітря, вітер і под. Звичайно, відповідні слова для вираження “верху” вживають обидва поети, однак їх питома вага у кожного різна. Крім того, слова, що виражають “верх”, мають різний зміст. Лексеми сонце, зорі, місяць у творах М. Семенка позначають просто світловий предмет на тлі неба. Ці ж лексичні одиниці у мові В. Поліщука актуалізують іще й сему відстані “дуже далеко”, тобто слова сонце, зорі та ін. позначають не просто небесне світило, а “дуже далеке світило”. Таке вживання лексем робить простір В. Поліщука більш гармонійним, бо в ньому єднається живе і неживе, далеке і близьке:”Чи полетить маленький чоловік|За обрії блакитні атмосфери”;”Тут сонце ложить світлий перелив | Своїх широких ласк і теплих брів”; “Ярий сонячний павук | Розтягнув золоту сітку павутини”.

І у В. Поліщука, і в М. Семенка “верх” і “низ” єднаються і взаємодіють. Однак у першого це єднання відбувається від планети (Земля) або й самого поета аж до безкраю, у М. Семенка взаємодіють ближчі до Землі простори, що виражаються словами хвилі, туман, повітря, вітер, хмари, небо. Ця принципова відмінність у сприйманні простору пов'язана із психічними особливостями творців: інтроверт краще сприймає ближчі до нього об'єкти, а екстраверт -- віддалені аж до безкінечності.

Відрізняється мовний світ цих двох поетів і змістом тих слів, які вони використовують для вираження “верху”: М.Семенко створює образи простору переважно на основі традиційних значень, В. Поліщук збагачує значення слів найновішими знаннями про всесвіт (не тільки сонце, а і сонця, туманності, галактики та ін.).

Простір і в М. Семенка, і у В. Поліщука рухливий, динамічний, що передається дієсловами руху. Як правило, ці дієслова вживаються в прямому значенні, непрямі значення засвідчуються передусім у випадках, коли для передавання яскравих вражень на просторові явища переносяться назви ознак, рухів і станів, властивих людині або живим істотам. Переносні значення частіше трапляються в поезіях В. Поліщука, ніж у віршах М. Семенка. “І знов авто баский | Переметнув мене через холодні гори.”; “А з другого -- вже місяць застидався,|А він [місяць] поглянув і сховався,|Закрившись хмарним рукавом, як пастушок”; “Зоря чорнява | І пучками рожевими хмарок | Примхливо так он протирає очка”.

Однак рух, як і простір, у творах обох поетів пов'язаний з різними словами: у М. Семенка рух виражається переважно словами, що називають рух у неживій природі, В. Поліщук часто переносить на явища неживої природи, на просторові явища рухи і стани, властиві людині або живій істоті. Це явище властиве поетичному мовленню обох поетів, але різною мірою.

Крім того, у поетичному мовленні В. Поліщука відбивається не тільки безпосередньо рух, виражений дієсловами, а й відносний рух: рух поетового духу в безкінечності або поступове розширення простору від точки авторового споглядання (планета, вагон, поет або його око) через кілька просторових шарів до безмежності: наприклад, замкнений простір (вагон) -- далі рейки -- туман -- хмари -- небо; або: холодна планета -- за зорями -- сонцями -- туманними формаціями -- за гранями трійчастої космічної системи). Мовному світові М. Семенка таке вживання просторових назв майже невластиве.

Художній простір у поетів, творчість яких є предметом аналізу, характеризується не тільки лексикою на позначення просторових реалій, а й назвами явищ, властивих тому чи тому просторові. До них належать назви рослин, істот та їх властивостей: запах, колір, звук.

Мовне вираження живої природи в художньому просторі пов'язане в першу чергу з назвами рослин. Екстравертивним типом В. Поліщука, мабуть, пояснюється вживання великої кількості слів, що називають рослини -- трави, квіти, дерева, кущі. Серед них є і традиційні народнопоетичні слова (верба, явір), і назви екзотичних рослин (кипарис, олеандр), і лексеми, що до нього не опоетизовувались або ж рідко були предметом поетизації (будяк, кропива, кульбаба): “Де синє небо проколов | Завмерлий кипарис стрімкою головою”; “Лякається кульбаба й конюшина”.

У ранніх віршах В. Поліщук оспівує саму рослину. З часом у його поезії назви рослин стають виразниками певної ознаки (кольору, форми, запаху) і використовуються не як предмет поетичного змалювання, а як знак іншого явища. Таке семантичне абстрагування ознаки від назви рослини особливо часто виявляється в прихованих або виражених порівняннях (барвінкова блакить, кульбабині головки хмар). Значна кількість назв рослин і їх різні асоціативні зв'язки свідчать про увагу поета до деталей, що є ознакою екстравертивності.

Поезія М. Семенка теж містить ряд слів для позначення явищ рослинного світу, але ця лексична група досить обмежена кількісно і не відіграє в його творах такої ролі, як у В. Поліщука. М. Семенко відповідно до свого інтровертивного типу більше схильний до змалювання крупних блоків, цілих рослинних масивів, що позначаються словами ліс, сад, парк. Слова гай, діброва поет уживає в ранніх творах, але вони позбавлені рис ідилічності. Назви рослин у досліджуваних текстах поета вживаються зрідка, причому перевага віддається екзотизмам.

Слова -- назви істот у зображенні простору нехарактерні для поезії обох авторів. Серед них переважають назви птахів, комах, рідше -- звірів. Ця група слів, як і назви рослин, ширше представлена в поезії В. Поліщука, що пояснюється тією ж увагою до деталі. Назви істот, як і назви рослин, у В. Поліщука служать переважно засобом характеристики інших явищ у порівняннях і метафорах.

До ознак, які характеризують простір, належить також колір. М. Семенко охоче вдається до кольорової лексики, особливо у вираженні окремих явищ далекосхідного простору. Лексична палітра в нього дещо обмежена. У поезіях В. Поліщука наявні слова, що виражають майже всі можливі хроматичні й ахроматичні кольори і їх відтінки, що можна пояснити екстравертивним сприйманням простору з усіма деталями, із життєрадісним сприйманням світу: Жовтий віск напоять | Сльози медовії…”; “Зеленим пухом дише ліс…”; “Червоні ягоди на сонці аж лиснять…”; “Степ сизополинковий…”, “Коли цвірінькає в конструкціях гілок | Морквяним сяйвом щире сонце”.

Аналогічний висновок можна зробити й щодо одоративної лексики. У поезії В. Поліщука значний синонімічний ряд, що виражає поняття “запах” (запах, пахощі, дух), ряд слів і словосполучень передає еманацію запаху (пахне, носить запах, стоїть запах, наслати дух) “Смолистий соняшника дух…”; “А сонце із сосен такий наслало дух…”

Дуже часто вдається поет до вираження запаху через порівняння із запахом рослин, зокрема квітів.

Слова, що позначають запах, меншою мірою характерні для поезії М. Семенка.

Простір обох поетів сповнений звуків. На їх позначення вживаються дієслова, що позначають звуки. Це і різні дієслова, й іменники, утворені від таких дієслів, й віддієслівні іменники, описові конструкції для вираження сприймання звуків. Звуки природи, зокрема далекосхідної, у М. Семенка більш спокійні, перехід в простір міста супроводжується і змінами звуків - вони стають більш різкими: “Вилітав на вулицю шматками хуткорухий мотор.”; “Місто розкидає залізні акорди.”

Для вираження звуків М. Семенко широко послуговується звукописом.

У В. Поліщука немає таких різких переходів у звуковому вираженні простору, навіть звуки міста в нього притлумлені й не такі різкі, як це спостерігається у М. Семенка.

Обидва поети любили музику, тому чимало поетичних рядків пов'язано в них з музичними термінами (особливо в М. Семенка), назвами музичних творів, мелодій, інструментів (оркестр, сурми, арпеджіо, симфонія тощо).

У Висновках підкреслюється, що два поети однієї генерації і близького художнього спрямування створюють два помітно відмінних художніх простори, в яких відбивається їх особистий мовний образ світу. Ці відмінності зумовлені не тільки зовнішніми факторами, а й особистісними, психічними рисами, зокрема належністю поетів до різних психічних типів.

В інтроверта_холерика М. Семенка художній простір замкнений і порівняно статичний, що знаходить відображення в лексиці. Улюблений простір поета -- місто, яке він поетизує в усіх його прозаїчних деталях. У владивостоцький період творчості його поезії наповнені лексикою на позначення просторових реалій Далекого Сходу. М. Семенко зображує окремі частини простору переважно крупними блоками, що виявляється в семантиці відповідних лексем.

У творах екстраверта_холерика В. Поліщука художній простір розімкнений, відкритий до безкінечності в макро- і мікрокосмі, що виражається у відповідній лексиці. Його поетичний словник багатший і різноманітніший, ніж у М. Семенка, зокрема значну увагу В. Поліщук приділяє лексемам на позначення деталей простору. Значення слів завдяки лексичному оточенню ускладнюється додатковими семами, більш відчутним у них стає денотативний компонент.

Незважаючи на складність творчого шляху й мовно-стилістичних пошуків, на різні оцінки їх доробку, діяльність М. Семенка і В. Поліщука мала значний вплив на розвиток української поезії й поетичного мовлення. Їх досвід відгукнувся у творчості наступних поколінь українських поетів, зокрема шістдесятників.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях:

1. Скорбач Т.В. Мовний образ традиційного простору в поезії М. Семенка // Наукові записки ХДПУ ім Г.С. Сковороди.--Серія літературознавство.--Вип. 7(18)--Харків.--1998.--С.64-67.

2. Скорбач Т.В. Мовні особливості вираження художнього простору в поезії В. Поліщука -- Мовознавча та літературознавча проблеми. // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. Зб. наукових праць. Випуск 5.--Харків.--1998.--С.147-151.

3. Скорбач Т.В. Художній простір у мовній картині світу В. Поліщука. // Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник.--Випуск 3.--Харків: ХДПУ.--1997.--С.53-62.

4. Скорбач Т.В. Порівняння в поезії Валер'яна Поліщука. // Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник.--Випуск 3.--Харків: ХДПУ.--1997.--С.30-33.

5. Скорбач Т.В. Мовне вираження виміру часу у творчості Валер'яна Поліщука. // Наукові записки ХДПУ ім Г.С. Сковороди.--Серія літературознавство.--Вип. 4(9)--Харків.--1997.--С.43-51.

6. Скорбач Т.В. Мовне вираження далекосхідного простору в поезії М. Семенка // Наукові записки ХДПУ ім Г.С. Сковороди.--Серія літературознавство.--Вип. 7(18)--Харків.--1998.--С.68-76.

7. Скорбач Т.В. Мовні засоби вираження простору в поезії В. Поліщука// Функциональный аспект семантики языковых единиц. Материалы VIII международной научной конференции по актуальным проблемам семантических исследований. ч. II. -- Харьков: ХГПУ. --1997.--С.81_84.

Размещено на Allbest.ru