Художній світ української імпресіоністичної повісті 20-х років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г.ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

10.01.01 -- українська література

Художній світ української імпресіоністичної повісті 20-х років ХХ століття

кандидата філологічних наук

Журба Світлана Степанівна

КИЇВ -- 1999

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії української літератури Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка

Науковий керівник -- доктор філологічних наук, професор

Ткачук Микола Платонович,

зав. кафедри історії

української літератури

Тернопільського державного педагогічного

університету ім. В.Гнатюка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Голубєва Зінаїда Сергіївна,

професор кафедри історії української

літератури Харківського державного

університету

кандидат філологічних наук, професор

Гаєвська Надія Марківна,

професор кафедри української літератури

Київського університету ім. Т.Шевченка

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, кафедра української літератури, м.Київ.

Захист відбудеться 28 квітня 1999 р. о 14 год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 при Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (252601, Київ -- 1, вул. М.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України.

Автореферат розіслано 20 березня 1999 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради М.М.Сулима

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження

Шлях української прози 20-х років, як і поезії, був складним і неординарним: глибоко виважені концепції та ідеї зіштовхуються з поверховими маніфестами та гаслами; естетичний аналіз твору нерідко підмінюється політичним; точаться дискусії про форму й зміст творів мистецтва, про шляхи розвитку “пролетарської літератури”, її традиції та новаторство, ставлення до класичної спадщини минулого. Перше пореволюційне десятиліття в українській літературі характеризується винятковим розмаїттям стильових течій і напрямів, їх одночасним співіснуванням.

Про те, що українська література першої половини ХХ ст. розвивалась під знаком імпресіонізму, свідчать перші спроби осмислення цього стильового напряму, здійснені по гарячих слідах О.Білецьким, М.Доленгом, М.Зеровим, І.Куликом. У подальші десятиліття з певних суб'єктивних при-чин в українській літературі він трактувався як мистецтво буржуазне, занепадницьке.

Лише в останні роки з'явилась можливість грунтовного дослідження літературного життя в Україні 20 - 30-х років, спостерігається нове осмислення вагомих мистецьких явищ та постатей. Цієї проблеми у своїх дослідження торкаються В.Агеєва, М.Жулинський, В.Мельник, Г.Сіпака, В.Пахаренко, але в них основна увага звертається на ідейно-тематичний аналіз творів, їх місце у літературному процесі, характеристику образів. Природньо, що увага зосереджується на творчому шляху письменників цієї епохи, які були вилучені з історії української літератури. Заслуговує на увагу міркування цих дослідників про творчу індивідуальність, психологізм, творчу майстерність митців 20-х років, зокрема у жанрі повісті.

Українська проза перших років після революції представлена най-різноманітнішими жанрами; більшість митців віддають перевагу “малій прозі” (шкіци, етюди, новели, оповідання). Проте вже з середини 20-х років стан жанрів у літературі відзначався не тільки тематикою, але й глибиною розробки актуальних життєвих проблем, саме тому цей період став для повісті та роману періодом видатних художніх відкриттів. Справді, повість як жанр літератури набуває важливого значення в контексті епохи. В цікавій своєю структурою імпресіоністичній повісті митці прагнули адекватно змоделювати соціальні процеси і стани душі людини, яка переживає складні духовні, морально-етичні перипетії у зв'язку з реальними ситуаціями доби.

Українській імпресіоністичній повісті належить помітне місце у літературному процесі 20-х років, адже, як зазначав О.Білецький, саме “лірична повість-рапсодія з інтродукціями і фіналами, з переходом ритму на вірші, з піклуванням про звукову інструментовку, з музичністю композиції” Білецький О. Зібрання праць: У 5 т. - К.: Наукова думка, 1966. - Т.3. - С.36. стала однією із провідних у цей період, проте вона й досі не дістала всебічної, грунтовної наукової оцінки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційне дослідження виконувалось як складова частина комплексної теми “Жанрова система української літератури ХХ ст.”, що розробляється кафедрою історії української літератури Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. Тему дисертації погоджено з Науково-координаційною Радою НАН України “Класична спадщина і сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Шевченка НАН України.

Стан наукової розробки

У літературознавстві до цього часу уточнюються жанрові особливості повісті, її відмінність від інших жанрів, зокрема роману й оповідання. Одним із перших роль і місце повісті у системі епічних жанрів визначив російський критик В.Г.Бєлінський, який вважав, що повість “є розділом, вирваним з роману” і не претендує на повне охоплення життєвих явищ. Але, на відміну від оповідання, вона наділена більшим зображальним простором, щоб не завжди, звертаючись до родоводів персонажів, не завершуючи їх життєвий шлях, все ж простежити еволюцію чи деградацію героїв, вказати на мотивацію людських вчинків. Саме тому в ній подається декілька подій, пов'язаних між собою, об'єднаних навколо одного героя. На відміну від роману, повість не відображає велику епоху, а лише окреслює її окремими важливими подіями, зображається життя однієї людини і найближчого їй середовища. Розвиток сюжету здійснюється спокійніше, ніж у романі. Іноді розмір твору і не дає підстав для визначення жанру, проте за об'ємом повість менша від роману, і це диктує побудову сюжету, використання фабульного матеріалу.

Отже, основна відмінність не тільки в обсязі твору, не лише в “змалюванні” чи “зображенні” життя, а у творенні художнього світу -- “локальнішого, обмеженого в часі й просторі долею, історією душі, пригодами одного чи кількох персонажів” Ткаченко А.О. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства): підручник для гуманітаріїв. - К.: Правда Ярославичів, 1997. - С.87..

Теоретична основа вивчення жанру повісті, закладена В.Бєлінським, отримала подальший розвиток у працях сучасних вчених: В.Бузник, П.Волинського, Л.Гаєвської, З.Голубєвої, В.Дончика, А.Кузьміна, В.Лесика, Р.Міщука, Д.Наливайка, Л.Новиченка, В.Синенко, М.Ткачука, М.Утьохіна, В.Фащенка, П.Хропка та інших.

Вивчення жанрової специфіки повісті є актуальною проблемою на сучасному етапі, адже оцінки особливостей розвитку української повісті 20-х років в умовах панування соціологічних догм мали тенденційний характер. У більшості досліджень 50-80-х років деякі письменники і ряд творів не згадувалися з політичних міркувань. Тому в результаті такого підходу історико-літературний процес було викривлено: значні літературні явища замовчувались або подавались у спотвореному вигляді. Під вплив вульгарно-соціологічних схем потрапила імпресіоністична повість, яку радянська критика називала “буржуазною”. Зокрема це стосується повістей Г.Михайличенка, М.Івченка, М.Хвильового, А.Головка, Г.Косинки, В.Підмогильного, П.Панча, Ю.Яновського, О.Турянського.

У жанровому аспекті повість конкретніше розглядається російськими літературознавцями. Досить цікавими є монографічні збірники: “Современная русская советская повесть” (Л., 1975), “Русская советская повесть 20-30-х годов” (Л., 1976), праці В.Синенко “Русская советская повесть 40-50-х гг. Вопросы поэтики и типологии жанра (Уфа, 1970), А.Кузьмина “Повесть как жанр литературы” (М., 1984), в яких окреслені певні історичні та типологічні різновиди повісті, її жанрова структура, закономірності розвитку. Літературознавці, застосовуючи порівняльно-типологічний аналіз, визначили специфічні і загальнородові властивості цього жанру. Так, російські літературознавці у збірнику “Современная русская советская повесть” (Л.,1975) у залежності від художньої структури повісті виділяють декілька її жанрових різновидів: описову, екстенсивну, органічну, новелістичну, ліричну. Наведені типи не вичерпують всієї багатогранності художніх форм цього жанру. М.Утьохін продовжує ряд різновидів романічною, морально-описовою і драматичною повістю, у центрі якої показані взаємовідносини між особистістю і середовищем Утехин Н. Жанры эпической прозы. - Л.: Наука, 1982. - С.150.. В.Бузник підкреслює важливу роль психологічної повісті Бузник В. Русская советская проза двадцатых годов. - Л.: Наука, 1975. - С.131..

В українському літературознавстві фундаментальних монографічних досліджень з проблем жанрової специфіки імпресіоністичної повісті, на жаль, ще немає, хоч повісті присвячено чимало праць, в яких розглядаються питання, пов'язані з тематикою, системою образів. Загалом це статті, що друкувалися на сторінках республіканських журналів та в численних збірниках, наукових записках, що видавались українськими вузами. У дисертації І.Ф.Кобцевої “Жанрово-стилевое своеобразие украинской советской историко-революционной повести 20-х годов” (1974), досліджується своєрідність повісті пореволюційного десятиліття, але в тематичному аспекті. На сьогодні це єдина дисертація, присвячена дослідженню повісті цього періоду. Робота виконана у рамках “соцреалізму”, проте аналізуються маловідомі твори П.Шостака, В.Усенка і В.Шума, А.Шиманського, А.Любченка, С.Скляренка.

Серед найновіших досліджень цієї проблеми -- кандидатські дисертації Н.Олійник (“Поетика української радянської повісті (70-ті роки)”, 1982), Г.Сіпаки (“Особливості лірико-імпресіоністичної стильової системи ранніх творів А.В.Головка в контексті розвитку української прози першої половини 20-х років”, 1990); на відміну від попередніх дослідників творчості А.Головка, автор цієї роботи вказує на трансформацію лірико-імпресіоністичної тенденції у жанрі повісті у 20-ті роки. У дисертаціях Л.Кавун (“Новелістика Г.Косинки і проблема поетики української малої прози 20-30-х р. ХХ ст”, 1995) та А.Колісниченко (“Хвильовий і естетика розстріляного Ренесансу”, 1996) питання жанрової специфіки повісті розглядається лише принагідно.

На сьогодні ще немає досліджень, що синтезовано окреслили б картину становлення та розвитку української повісті і могли б дати відповідь на цілий ряд складних нерозв'язаних питань, що неминуче виникають при ознайомленні з цим жанром. Саме цим зумовлена актуальність нашого дослідження.

Предметом дослідження є художній світ української імпресіоністичної повісті пореволюційного десятиліття.

Об'єктом дослідження є повісті “Блакитний роман” Г.Михайличенка, “Червоний роман”, “Можу”, “Пасинки степу”, “Зелені серцем” А.Головка, “Горіли степи”, “Землі дзвонять”, “Шуми весняні”, “Напоєні дні”, ”В рідній оселі”, “У сонячнім колі” М.Івченка, “Мати”, “Гармонія” Г.Косинки, “Санаторійна зона”, “Сентиментальна історія” М.Хвильового, “Остап Шаптала” В.Підмогильного, “Голубі ешелони”, “З моря”, “Без козиря”, “Повість наших днів” П.Панча, “Карпатська ніч” М.Ірчана, “Байгород” Ю.Яновського, “Поза межами болю” О.Турянського.

Мета дослідження -- комплексне вивчення української імпресіонісутичної повісті 20-х років, аналіз її художнього світу та жанрової структури.

При цьому вирішуються такі завдання:

-- узагальнити та систематизувати особливості жанру повісті, визначити основні критерії імпресіоністичної повісті, її роль у літературному процесі 20-х років;

-- окреслити специфіку моделювання образу героя в імпресіоністичній повісті, висвітлити інтертекстуальне поле повістей, їх внутрішню дискусійність;

-- визначити структурні й жанрові різновиди української імпресіоністичної повісті, її художню організацію, своєрідність творчої індивідуальності митців-повістярів.

Теоретико-методологічною основою дисертації є наукові праці українських істориків та теоретиків літератури В.Агеєвої, О.Білецького, М.Гіршмана, З.Голубєвої, Р.Гром'яка, Т.Гундорової, М.Доленга, В.Дончика, О.Дорошкевича, І.Денисюка. М.Жулинського, Д.Затонського, М.Ласло-Куцюк, Р.Міщука, В.Мельника, М.Наєнка, Д.Наливайка, Л.Новиченка, П.Орлика, С.Павличко, А.Ткаченка, М.Ткачука, О.Черненко, В.Фащенка, Ф.Якубовського та інших. У своїх дослідженнях дисертантка спиралась на праці зарубіжних учених -- Р.Барта, У.Еко, Р.Інгардена, Ю.Крістеву, З.Фройда, А.Шопенгауера, К.-Г.Юнга; у тому числі російських -- Л.Андрєєва, М.Бахтіна, Г.Бєлої, В.Бєлінського, В.Бузник, М.Гея, А.Кузьміна, Д.Лихачова, Ю.Лотмана, Л.Усенка, М.Утьохіна, Л.Чернець, А.Чудакова; та польських -- Є.Коссака, Р.Нича, С.Мітошек та інших.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше на широкому фактичному матеріалі системно досліджується художній світ, жанрова структура й поетика української імпресіоністичної повісті 20-х років ХХ ст. Вперше вивчено й науково обгрунтовано її жанрові різновиди, художню унікальність у контексті європейської прози доби, висвітлено концепцію героя як її важливого жанротворчого чинника, розкрито структуру текстів, поетику сюжетів, композиції, характер конфліктів, просторово-часові координати, з'ясовано особливості вираження авторської позиції, зокрема в ліричній і описовій повістях, повісті-сповіді і повісті-щоденнику, новелістичній і психологічній. По-новому розглядається інтертекстуальне поле повістей Г.Михайличенка і А.Головка, В.Підмогильного й А.Головка, що дало можливість показати художню самобутність і новаторство митців у жанрі повісті.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані для подальшого дослідження української повісті, в лекційних курсах та при підготовці спецкурсів та спецсемінарів для студентів філологічних факультетів вузів, а також при вивченні творчості М. Хвильового, А. Головка, М. Івченка, Г. Косинки, В. Підмогильного, П. Панча в загальноосвітній школі та в позакласній роботі.

Апробація роботи

Основні положення дисертації викладені на Всеукраїнських міжвузівських сковородинських читаннях, присвячених 200-річчю з дня смерті мислителя (Кривий Ріг, 1994), щорічних конференціях Тернопільського державного педагогічного університету (1995, 1996, 1997 рр.). За матеріалами дисертації є 8 публікацій. Дисертація обговорена на спільному засіданні кафедри історії української літератури й кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка.

Структура і зміст роботи

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (“Концепція героя як жанротворчий чинник української імпресіоністичної повісті 20-х років”, “Інтертекстуальне поле імпресіоністичної повісті: полеміка, тотожність і нетотожність художньої картини світу (Г.Михайличенко “Блакитний роман” і А.Головко “Червоний роман”; А.Головко “Можу” й “Остап Шаптала” В.Підмогильного та інші) та “Структурна організація текстів: плюралізм органічності, парадигма неоднозначності й спорідненості”), висновків і списку використаної літератури.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” характеризується стан вивчення досліджуваної проблеми, її актуальність, сформульовано мету і завдання дисертаційного дослідження, окреслено його методологічну основу, новизну і практичне значення.

У першому розділі “Концепція героя як жанротворчий чинник імпресіоністичної повісті 20-х років” розглядається внутрішній психодуховний світ людини, яка, опинившись на “межі епох”, прагне визначитись у цю складну добу суспільних потрясінь.

Революційні події, хаос у країні, невпевненість людей у завтрашньому дні, зневіра породили нову особистість, людину з розколотою, роздвоєною психікою. Саме така людина стає об'єктом імпресіоністичного твору пореволюційного десятиліття. Підвищену увагу до ідеї смислу буття в імпресіоністичній повісті 20-х років можна пояснити прагненням письменників показати реальну дійсність і людину як частину Всесвіту. Стандартний, звичайний образ, який панував у прозі ХІХ ст., втрачає свою роль, натомість на передній план “виходить людина стражденна, бунтівна (навіть агресивна), рефлектуюча, втомлена (аж до депресії) і под., тобто з цілісним внутрішнім життям, яка перебуває у трагічній суперечності із зовнішнім світом” Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ - поч. ХХ ст. (Проблеми естетики і поетики). - К.: Зодіак - ЕКО, 1995. - С.182.. повість текст поетика герой

У зображенні внутрішнього світу героя А.Головко, М.Івченко, М.Хвильовий, Г.Косинка, О.Турянський, В.Підмогильний, П.Панч, М.Ірчан, Ю.Яновський спираються на досвід своїх попередників (М.Коцюбинського, В.Стефаника, О.Кобилянської) та європейських імпресіоністів. Увага до внутрішнього світу простої людини, утвердження її невичерпної, самоцінної індивідуальної особистості є характерною ознакою імпресіоністичної стильової манери. Дослідження душі людини і в нормальному, і в екстремальному стані є однією з прикметних рис творів, написаних у стилі психологічного імпресіонізму.

Проблеми людини і світу, їхнього взаємозв'язку і відчуження, внутрішнього конфлікту і трагедії стають центральними в імпресіоніс-тичній повісті, поглиблюють уявлення про духовний, психічний світ особи, визначають характер творчих шукань митців. Домінуючим аспектом психіки героя є потік думок, асоціацій, вражень, спогадів, пов'язаний, насамперед, з перебігом переживань. Заглиблення героя у спогади чи мрії відбиває те, що він переживає саме у цю мить, і пов'язане з його сприйманням дійсності. Так, у повістях “Можу”, “Червоний роман”, “Пасинки степу”, “Зелені серцем” А.Головка, “Голубі ешелони”, “Без козиря” П.Панча, “Землі дзвонять”, “Напоєні дні” М.Івченка, “Поза межами болю” О.Турянського, “Гармонії” Г.Косинки подія переноситься їз зовнішнього життя у внутрішній світ героя, у план сприймання, спогадів, візій, самоспостережень наратора.

Персонаж імпресіоністичної повісті у момент зображення завжди перебуває у стані душевного розпачу, самосповіді, немов звітує сам перед собою. Це звіт роздвоєної особистості, одна частина якої прагне прекрасного, світлого майбуття (прикметно те, що картини щасливого майбутнього з'являються лише у мріях або у снах), а інша -- розуміє свою дійсну суть. Такими героями є Гордій із повісті “Можу” А.Головка, Яшко Іщенко -- “Зелені серцем” цього ж автора, Анарх із “Санаторійної зони” М.Хвильового, Матвій Шавала -- “Карпатська ніч” М.Ірчана.

Зростає увага до психічних реакцій героя, адже письменники звертають увагу на асоціативний характер людського мислення, для якого притаманні швидкоплинні перебіги, мости, перекинуті від безпосередніх спостережень до спогадів про пережите. Для психологізму А.Головка, М.Івченка, М.Хвильового, Г.Косинки, М.Ірчана характерна роздвоєність і злиття свідомого й підсвідомого у людській психіці. Передаючи психічний стан людини, біфуркованої особистості, автори спираються на свідомі й підсвідомі імпульси, наукове трактування яких знаходимо у працях зарубіжних психологів -- А.Бергсона, З.Фройда, К.-Г.Юнга. Роздвоєння і злиття свідомого й підсвідомого знаходимо у повістях “Червоний роман”, “Зелені серцем” А.Головка, “Остап Шаптала” В.Підмогильного, “Голубі ешелони” П.Панча, “Гармонія” Г.Косинки. Роздвоєне єство ліричного героя чи наратора найповніше розкривається через внутрішні монологи, у повсякчасних спробах самовиправдання.

Суто екзистенційна проблема -- проблема сенсу буття в імпресіоністичній повісті прямо пов'язана з філософськими категоріями життя і смерті, свободи і несвободи. Філософи-екзистенціалісти вважали, що основним каталізатором людської дієвості виступають людські відчуття, бо саме відчуття неспокою, відчаю, загрози смерті приводить до самоаналізу, який може завершитися висновком про потребу самореалізації. Втілення цих категорій бачимо у творах “Можу” А.Головка, “Голубі ешелони”, “Без козиря” П.Панча, “Санаторійна зона” М.Хвильового.

Внутрішня свобода індивіда постійно перебуває під загрозою “впасти-у-реальність” та втрати автентичності людського існування, що веде до внутрішнього роздвоєння та усамітнення особистості. Кожна особистість прагне самотності, бо це знак глибокої людської природи, показ її духовності, і саме “космічна самотність людини наповнює її щастям, бо та самотність дає їй відчути, що вона інтегральна, а водночас індивідуальна частина космічних сфер” Черненко О. Михайло Коцюбинський - імпресіоніст: образ людини у творчості письменника. - Мюнхен: Сучасність, 1977. - С.119..

Нові умови життя вимагають від героїв по-новому осмислити своє місце у цьому суспільстві. Закинуті у міжчассі, покинуті, самотні, чужі у новому для них світі, морально чи фізично приречені, герої бачать вихід із ситуації у самогубстві, -- так закінчують життя Хлоня, Анарх із “Санаторійної зони” М.Хвильового, Гордій із “Можу” А.Головка. Прагне знайти умиротворення в образі смерті й Остап Шаптала із однойменного твору В.Підмогильного. Імпресіоністична повість 20-х років набирає ознак трагічності, бо смерть виступає зцілителем від ваги власного життя.

Виокремлення людини з потоку історії, показ її психодуховного світосприймання саме в певний момент, передача кожної миті життя -- основа поетики імпресіоністичної повісті.

Основний тип героя -- це образ самотньої, приреченої, зайвої людини; він чи не найбільше відповідав соціальній структурі середовища, відбивав зрушення суспільної свідомості. У творах А.Головка, М.Івченка, П.Панча категорія “зайвої людини” подана в одиничній іпостасі, М.Хви-льовий у “Санаторійній зоні” вимальовує цілу галерею зайвих людей, вчорашніх палких борців за нове життя, в якому їм тепер немає місця. Герої імпресіоністичної повісті намагаються осмислити своє життя, знайти своє місце у новому світі, проте трагічне відчуття невблаганної плинності, неспівпадіння бажаного й дійсного пов'язане з проблемою зруйнованих ілюзій. Те “сяйво червоної зірки”, до якого так прагнули герої, у яке вірили, виявилося недосяжним. Хаос, руїна, суспільні катаклізми спричинили крах мрій людських, породили зайву, чужу, непотрібну особистість, яка самотня, бо ніхто її не розуміє, її прагнення не оцінюються. Такі люди замикаються у собі, існують в іншому світі і так чи інакше морально чи фізично приречені. Ці три категорії -- самотність, непотрібність (зайвість), приреченість -- складають кільця одного ланцюга й самі по собі не можуть існувати окремо. Екзистенційна категорія відчуженості дуже близька імпресіонізму, який перейняв ще й трагічні моменти, адже імпресіоністичні картини у своїй суті -- світлі, сонячні, насичені яскравими кольорами.

Незважаючи на втрату моральних цінностей та безсенсовість існування, герої намагаються все ж знайти красу, відчути її смак у зближенні з природою та у маленьких радощах своєї безкорисливості. Песимісти за своєю натурою, пасивні спостерігачі, що втратили надію, зневірились у тогочасній реальності, вони все ж таки вірять, що “настане день, коли людина з ніжним серцем, цілком визволившись від зброї, покаже світові, що тільки лагідні наслідують землю” Івченко М. Робітні сили: Новели, оповідання, повісті, роман. - К.: Дніпро, 1990. - С.418.. Письменники-імпресіоністи схиляються перед природою у божественному поклоні, знаходячи у її спогляданні душевну рівновагу.

Звернення до індивідуально-конкретного, а не типового героя, зосередження уваги на динаміці його настрою, почуттях, сприйманні стає найважливішою особливістю при зображенні характеру кожного персонажа і йде від Чехова та Винниченка.

Імпресіонізм 20-х років показав людину, яка, “опинившись на “межі епох”, шукає себе, прагне з'ясувати свою мету на землі. Він зірвав маску з обличчя людини і показав те, чого сама людина навіть про себе не знала”, показав, “яке скомпліктоване, яке дуже складне психічне життя людини”, адже його завданням було заглянути в глибину душі і показати внутрішній світ людини -- її дійсну суть Черненко О. Михайло Коцюбинський - імпресіоніст: образ людини в творчості письменника. - С.65.

Сучасники А.Головка, М.Хвильового, В.Підмогильного, М.Івченка, П.Панча, Ю.Яновського, Г.Михайличенка -- М.Пруст, А.Камю, А.Бєлий, М.Булгаков, як і їх предтечі -- М.Коцюбинський, В.Стефаник, А.Чехов, Гі де Мопассан, К.Гамсун, дивилися на людину з точки зору своїх народів і своїх середовищ. Так само молоді митці української культури переважну більшість своїх тем черпали з національного грунту, з життя народу та української інтелігенції, не оминаючи тих проблем, безпосередніми свідками яких були. Проте до всього, про що вони писали, підходили з перспективи суворої правди, не ідеалізуючи дійсності.

Для української імпресіоністичної повісті 20-х років характерне зображення роздвоєної, рефлектуючої, самотньої особистості, що стало основою концепції героя.

У другому розділі “Інтертекстуальне поле імпресіоністичної повісті: полеміка, тотожність і нетотожність художньої картини світу (Г.Михайличенко “Блакитний роман” і А.Головко “Червоний роман”; А.Головко “Можу” й “Остап Шаптала” В.Підмогильного” та інші), розглянуто деякі положення структурно-семіотичного літературознавства, здійснено текстологічний аналіз творів, окреслено інтертекстуальне поле цих повістей.

Інтертекстуальні зв'язки в українській імпресіоністичній прозі 20-х років зазнали якісних змін щодо прози межі ХІХ - ХХ ст. Такі прозаїки, як М.Івченко, А.Головко, М.Хвильовий, “модифікують жанрові структури, мотиви, образи своїх авторитетних попередників (насамперед М.Коцюбинського), не відкидаючи їхнього досвіду, але й не будучи слухняними продовжувачами” Агеєва В. Мотиви й варіації (Роль інтертекстуальних зв'язків в українській імпресіоністичній прозі) // Слово і час. - 1996. - №3. -С.32.. Водночас дискусія, взаємополеміка текстів на художньому рівні в імпресіоністичній прозі післяреволюційного десятиліття -- звичне явище.

20-ті роки характеризуються дискусійністю, полемічністю художньої літератури, що полягала не тільки в стильовому чи ідейно-естетичному протиставленні, але й у використанні кольорової символіки. Полеміка повістей цього періоду була продиктована часом і стильовою несумісністю творів.

У першому підрозділі “Дискурсивність, стильове та кольорове протиставлення “Червоного роману” А.Головком “Блакитному роману” Г.Михайличенка” йдеться про полемічне спрямування цих повістей. “Блакитний роман” став об'єктом гострих і тривалих дискусій для критики 20-х років (В.Гадзінський, О.Дорошкевич, С.Єфремов, М.Зеров, Ф.Якубовський), на відміну від твору А.Головка, який був хоч побіжно, але позитивно оцінений критикою (М.Доленго, О.Дорошкевич, М.Зеров). У повісті Г.Михайличенка дано “боротьбу двох світів в аспекті психологічних змагань особи, що стоїть на межі двох епох” Коряк В. Українська література. Конспект. - 1931. - С.301.. Це саме стосується і “Червоного роману”, адже вони були продуктом творчого мислення, яке формувалося на зламі століть.

Ідентичність у розумінні функціональних можливостей слова, яка полягає в тому, що слово живе не тільки в імпресіоністичній площині, але й у реалістичній, натуралістичній, символістській спостерігаємо в “Червоному романі” й у “Блакитному романі”. Ці повісті побудовані з урахуванням принципів поетичного осмислення дійсності, тому у них діють закони поетичного і прозового слова, перебуваючи у тісній взаємодії. Захоплення ритмом, потяг до музичності був наслідком того, що обидва автори розпочинали свою творчість як поети. Музичність оповіді і, як наслідок, -- звукова оркестровка у творах робить картину зображення живописнішою, зримішою.

Тенденція до змалювання безіменних героїв була поширеною у 20-х роках, що, зокрема, спостерігаємо у повістях А.Головка та Г.Михайличенка. Герой “Червоного роману”, хоч і безіменна, проте реальна особистість, вчинки якої психологічно вмотивовані: мрії, переживання Ти мають під собою конкретну матеріальну основу -- завести господарство. Сучасні літературознавці (В.Мельник, Г.Сіпака, В.Пахаренко) вказують, що герой у “Червоному романі” один -- з розколотою, роздвоєною психікою, тому йде постійна боротьба між Я-оповідачем та Ти-селянином. Образна система повісті Г.Михайличенка демонструє складне переплетіння окультних та міфологічних істин Хоменко Г. Філософія смерті у “Блакитному романі” Г.Михайличенка // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. - 1994. - Т.2. - С.98.. Символіка “Блакитного роману” зумовлює велику кількість варіантів його інтерпретації. Якщо В.Гадзінський кожен образ твору визначає як певний символ: Іна -- Україна (країна), Ти -- український народ, Яся -- революція, Чоловік -- лідер червоних, то Г.Хоменко трактує його з погляду філософської категорії життя і смерті. Безперечно, кожен образ твору має символічне навантаження, але, безумовно, що в кожен з них автор вклав свій біль і тривогу, віру і надію, зумовлені трагічними подіями національної революції в Україні. Проте образ Іни символізує собою не тільки Україну (країну), але й велику любов, блакитну мрію, благословення людської краси і гармонії, і цей синкретичний сплав дав нам неповторний образ-символ; а Ти -- це й український народ, й трагізм людської душі, що поривається до недосяжного ідеалу. Стверджувати, що це конкретні образи-символи ми не можемо, адже автор не дає для цього чіткого натяку, залишаючи натомість простір для тлумачень.

Символіка “Червоного роману” не ускладнена, як у повісті Г.Михайличенка. Тут у центрі художньої системи поставлено дві антагоністичні психології -- революціонера-колективіста і селянина-бідняка; зростає роль соціальних орієнтирів як у трактуванні психології персонажів, так і в зображенні місця і часу подій.

Полеміка, дискусійність цих творів, викликана кольоровим протиставленням, знайшла вираження на стильовому та жанровому рівні, зокрема у трактуванні образів, символіки, структури.

У другому підрозділі “Взаємополеміка, взаємодія та взаємовідштовхування образів у творах А.Головка “Можу” та “Остап Шаптала” В.Підмогильного” основна увага зосереджена на інтертекстуальному полі цих повістей. Трагічна морально-побутова роздвоєність героя інтерпретується у повісті А.Головка “Можу”. Цим твором автор полемізував із повістю В.Підмогильного “Остап Шаптала”. До недавнього часу побутувала думка про те, що А.Головко, написавши “Можу”, виступив “проти помилкових поглядів В.Підмогильного, полемізуючи з тезою останнього, ніби “розум -- раб почуття” Пасічник М., Фролова К. Андрій Головко: Творчий шлях. - К.: Дніпро, 1967. - С.25.. Проте сучасні дослідники (В.Мельник, Г.Сіпака) частіше вдаються до зіставлення цих творів з метою з'ясувати, яку функцію виконують одні і ті ж стильові прийоми в межах різних художніх структур. Спільність цих письменників полягає у тому, що вони вже у перших своїх повістях зуміли заглибитися у психіку особистості, яка болісно шукає себе, зазнаючи більше поразок, ніж перемог, але не залишає наміру пізнати глибину своєї душі, відчути себе органічною частиною великої системи буття.

Повість “Остап Шаптала” побудована на “матеріалі” роздумів героя, усвідомлення себе на межі духовного і фізичного. Ця проблема інтерпретується й у повісті “Можу”. Граничне напруження, внутрішній конфлікт, стресова ситуація на межі роздвоєння свідомості відтворює кризову ситуацію в житті особистості (самогубство Гордія та наближений до божевілля стан Остапа).

Розв'язуючи екзистенційну проблему, В.Підмогильний прямує до поєднання свого героя не з матеріальним світом, а з духовним космосом, Абсолютом. Для Остапа цим Абсолютом є досягнення гармонії зі смертю. А.Головко показує смерть як остаточний кінець фізичного життя, як звільнення “здорового” суспільства від “хворих”, непрацездатних людей, бо “тіло немічне і людина не приносить вже нікому своєю працею користі” Черненко О. Експресіонізм у творчості Василя Стефаника. - Мюнхен: Сучасність, 1989. - С.174.. Якщо смерть у “Можу” трактується як біологічний кінець організму, то у творі В.Підмогильного це: 1) кінець людського життя, 2) кінечна передумова для переходу в нове життя. Спираючись на екзистенційну теорію сенсу існування, людина, вдаючись до самогубства, як Гордій, розв'язує для себе питання про існування Абсолюту, цим самим намагаючись довести, “що в смерті він вільний, що його смерть добровільна” Бланшо Морис. Смерть как возможность // Вопросы литературы. - 1994. - №3. - С.203.. Образ смерті у повісті “Остап Шаптала” трактується у формі, близькій до теорії експресіонізму, характерною ознакою якого є “віталізація смерті”, що виражається, з одного боку, марнотою і несуттєвістю фізичного тіла, а з іншого -- переходом від смерті до життя Черненко О. Експресіонізм у творчості Василя Стефаника. - Мюнхен: Сучасність, 1989. - С.154..

Образ Гордія протиставлений образу Остапа Шаптали. Відтворенню внутрішнього стану героїв підпорядковано й суто імпресіоністичні художні засоби: світлотінь, колір, вібрацію. Головко використовує світлі тони у своїх творах (у “Можу” світосприймання пронизане сонцем), а у Підмогильного всі центральні події відбуваються при темному освітленні або вночі, що суперечить імпресіоністичній манері й надає повісті деякої таємничості.

Обидва герої -- Гордій та Остап -- самотні, внутрішньо зламані, бо живуть у суспільстві, де панує невизначеність, хаос, йде переосмислення моральних цінностей. Проте увага до внутрішнього світу простої людини, рядового учасника суспільних потрясінь, яка сягає корінням творчості М.Коцюбинського, В.Стефаника і переосмислюється через європейську літературу, зближує образ Гордія з ліричними образами імпресіоністів, а образ Остапа Шаптали нагадує героя А.Шніцлера, Ф.Кафки.

Творчий досвід художників-імпресіоністів, перенесений у літературу, проявився у творах А.Головка і В.Підмогильного у чутливості до гри кольорів і тіней, у вмінні створити образ “олюдненої” природи, у передачі конкретно чуттєвого образу, його внутрішнього світу, у фіксації нестійких, раптово напливаючих і відпливаючих емоцій, що композиційно оформилось у вигляді фрагментарних, ескізних замальовок, кожна з яких залишає за собою право на самостійне існування.

“Можу” та “Остап Шаптала” цікаві з погляду розв'язання сенсу буття людини, її прагнень та духовних можливостей. Відтворенню художнього світу, змалюванню внутрішнього життя героїв, їх думок і переживань в особистій кризовій ситуації допомагають взаємополеміка, взаємодія і взаємовідштовхування образів і символів, цитації, конотації, алюзії тощо.

У третьому підрозділі другого розділу “Ідейно-художня взаємополеміка повістей 20-х років” досліджується імпресіоністична поетика текстів, що знайшла своє виявлення у творах письменників молодої генерації післяжовтневого періоду. Вона полягає у ретельно дібраних зорових враженнях, відтінках, барвах, асоціаціях і спирається на лаконічне й мозаїчне зображення своєрідних деталей, які зумовлені безпосередніми й моментальними враженнями від дійсності та інтертекстуальними зв'язками.

Інтертекстуальне поле розширює свої рамки у плані посилань, цитування, конотацій, наслідування попередників та сучасників не тільки на стильовому та семантичному рівнях, але й ідейно-художньому. Зокрема, дисертантка зосереджує увагу на ідейно-тематичній спорідненості повісті Ю.Яновського “Байгород” та новели М.Хвильового “Синій листопад”. Водночас проблема трагічної самотності людини на війні знайшла своє втілення у повісті М.Ірчана “Карпатська ніч” та “Вогонь” А.Барбюса. Вказується на калейдоскопічне нашарування сюжету повістей П.Панча “Без козиря” та вже згаданого твору А.Барбюса, а також спорідненість української імпресіоністичної повісті з європейською прозою доби. У дисертації аналізується повість-поема О.Турянського “Поза межами болю”, що є першою спробою в українській літературі викриття антигуманності, безглуздості світової трагедії, якою була перша світова війна.

Українська імпресіоністична повість засвідчила про надзвичайне багатство художнього світу, що досягається перегуком сюжетних мотивів, зв'язку текстів, взаємополемікою. Інтертекстуальне поле повістей 20-х років, розгалужена сітка паралелей та антитез, тотожності й нетотожності світу, розширює її картину мотивами й образами, точкою зору героя й оповідача, символами й образами-імпресіями.

У третьому розділі -- “Структурна організація текстів: плюралізм органічності, парадигма неоднозначності й спорідненості” імпресіоністична повість розглядається як цілісна художня структура, що підпорядковується єдиному художньому надзавданню на певних його рівнях: “ідейно-ціннісному, просторово-часовому і власне мовному (фразеологічному)” (В.Агеєва).

Літературний твір є передусім “текстом, висловлюванням, яке закріплене у знаковій системі природної мови” Гром'як Р. Давнє і сучасне. - Тернопіль: Лілея, 1997. - С.34., тому текст сприймається читачем через мову, яка “народжує текст” (Ю.Лотман) та художній образ. Якщо літературний твір -- це “образ світу, виражений в слові” (Б.Пастернак), то саме на цілісне сприймання художнього світу твору спрямовані аналіз та інтерпретація.

Імпресіоністи, зображаючи предмети, реалії навколишньої дійсності, намагалися викликати у читача чи глядача такі ж враження, відчуття, що виникають у них при спостереженні картин світу. У 20-ті роки письменники для своїх творів щедро черпали матеріал з гостро соціальних конфліктів українського суспільства, але тодішнє трактування творів літературознавцями не завжди було одинаковим, частіше це були не наукові розвідки, а емоційно насичені статті, в яких або вихваляли, або нещадно критикували той чи інший твір.

Українська повість 20-х років -- здебільшого проблемний, багатоплановий твір. Пошуки такої структури твору, яка б вражала оригінальністю проблематики, стилю та сюжету привели до збагачення літературних здобутків у жанрі повісті. Особливість імпресіоністичної повісті, якою захоплювалися молоді прозаїки 20-х років, характеризується яскраво вираженою багатогранністю жанрової специфіки: ліричність, психологізм, сповідь, фрескова композиція, новелістична кінцівка.

Основу побудови імпресіоністичного твору становить не естетика чи розвиток подій, не сюжет, а “організація ліричних компонентів -- емоцій і вражень” Лесик В. Композиція художнього твору. - К.: Дніпро, 1972. - С.35.. Архітектоніка повістей творилась на тих же засадах, що й новели чи оповідання, в яких основна увага зосереджена на перебігу внутрішніх переживань героя, що дає змогу говорити про кільцеву та мозаїчну структуру цих творів. Сукупність кільцевої та мозаїчної побудови спричинила поєднання в оповідній манері письма епічного, ліричного та драматичного начал.

У повісті цього стилю розширюється хронотоп, увиразнюється картина відображення, сьогоденна мить переривається вкрапленнями минулого та майбутнього: спогадами, напливами, мареннями, роздумами, мріями. Часово-просторова організація твору закладає фундамент для сюжету та композиції. Поряд із шуканням нових формозмістових компонентів бачимо, що “сюжетність у старій її концепції противна” Білецький О. В шуканнях нової повістярської форми // Шляхи мистецтва. - 1923. - №5. - С. 61..

Імпресіоністична повість -- сюжетно-композиційно “нескомпонований” твір, бо визначити основні елементи її оформлення у традиційному значенні майже неможливо. Її структура нагадує фреску.

Художня структура імпресіоністичної повісті 20-х років набирає нових якісних змін: “потік свідомості” трансформується іноді у щоденникові записи, і саме цю форму використовує М.Хвильовий у “Санаторійній зоні”, М.Івченко у повісті “У сонячнім колі”. Своєрідним одкровенням особистості, повістю-сповіддю є твір М.Ірчана “Карпатська ніч”.

Імпресіоністична манера письма (“рубана” проза, як її називали критики 20-х рр.) вимагає активізації внутрішнього мислення героя, яке передається уривчасто, “фресково”, у формі внутрішнього монологу, у якому співіснують позиції автора і персонажа (грань між мовленням оповідача і невласне прямою мовою персонажів майже зовсім розмита, бо нерідко оповідь ведеться від першої особи або сторонього спостерігача). У зв'язку з цим відчутне накладання в імпресіоністичній повісті слова автора на слово героя. Занурення у підсвідоме життя людини пов'язує письменників-імпресіоністів з формою “потоку свідомості”, якою захоплювалися митці світового рівня. Майстерність у використанні уривчастості думки, асоціації знервованого героя, який перебуває у стані психічного напруження, досягається завдяки т.з. “рубаній фразі”. Прямих втручань авторського слова у текст ми майже не бачимо, проте мова нейтрального оповідача передана з точки зору героя, його слова, фразеології.

У повістях кінця 20-х років поряд із імпресіоністичною розкадровістю намітилась тенденція до сюжетності, до хронологічної послідовності, епічності, що викликана певним відходом від ліричності (поезії в прозі). Структурна організація імпресіоністичної повісті будується на наскрізних мотивах, композиційних елементах -- пейзажах, ліричних відступах, функціональній ролі деталі, лейтмотиву, художнього слова, куті зору оповідача і персонажа, кількох персонажів тощо.

Імпресіоністична, лірична повість домінує на літературному олімпі серед “великих епічних творів” 20-х років. Архітектоніка цього типу виражається в аморфності сюжету, довільності, уривчастості. Для неї характерне повільне, поступове зображення подій, які досить часто перериваються спогадами, роздумами, мріями, візіями. Основна увага зосереджена на вираженні почуттів, переживань, емоцій головного героя чи наратора, що досягається завдяки внутрішнім монологам, невласне прямій мові. У художній картині світу важливим є спосіб мислення персонажів, їх манера розмови, злиття слова автора зі словом героя. Ліричні вкраплення, що є в певному значенні об'єднуючим елементом, надають повісті піднесеного, емоційного звучання.

Жанрова своєрідність імпресіоністичної повісті визначається цілим спектром -- це і психологічна, лірична повість, повість-спогад, повість-щоденник, повість-поема, “твір у творі”, невід'ємним елементом яких є форма “потоку свідомості”.

У Висновках підсумовано й узагальнено основні положення дисертації. Вивчення художнього світу та жанрової структури імпресіоністичної повісті 20-х років засвідчує інтенсивний розвиток молодої української літератури, яка, спираючись на чималі здобутки світового мистецтва та національну художню традицію, розширює ідейно-тематичні обрії, масштаби порушених проблем, а також збагачує стильовий діапазон української прози. Молоді митці цього періоду -- Г.Михайличенко, В.Підмогильний, А.Головко, М.Івченко, М.Ірчан, Г.Косинка, М.Хвильовий, П.Панч, Ю.Яновський, О.Турянський -- проголошують і утверджують нові підходи до змалювання людини, її життя, проблем суспільства. Художній світ української імпресіоністичної повісті збагатився новими образами, поетичним мовленням, картинами зображення. Він поставав не тільки святковим, барвистим, але й розбурханим, тривожним, драматичним. Втрачалося відчуття гармонійності, краси, хоча письменники намагалися повернути людині людське, допомогти пізнати саму себе. Для повноти розкриття внутрішніх імпульсів імпресіоністи вдаються до принципу самовираження і самоспостереження героя над своїм духовним життям. Важливу структурну роль при цьому відіграє не епічна розповідь, як це було в реалістичному творі, а внутрішній монолог, форми “потоку свідомості”, цікаві варіанти невласне прямої мови.

Повість 20-х років, імпресіоністична зокрема, постає як цілісна форма літературного твору, конкретний тип художньої структури, як особливий принцип художнього бачення світу. Спираючись на традиції української та західноєвропейської літератур, письменники-імпресіоністи знаходили нові сюжетні лінії й форми концентрації конфліктів та драматичних колізій, розширювали жанротворчі рамки повісті, поповнюючи структуру новими різновидами, творячи ліричну й описову повість, повість-сповідь і повість-щоденник, повість-поему, новелістичну і психологічну. Як жанротворчий новотвір, імпресіоністична повість, остаточно сформувавши свої структурні риси, починаючи з середини другого десятиліття, стала основою для художніх шукань митців у жанрі психологічного роману.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях

Журба С. Особливості художнього втілення мотиву фанатичної віри і втрачених ілюзій в імпресіоністичній прозі (на матеріалі повістей А.Головка, П.Панча, М.Івченка) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Літературознавство. - Тернопіль, 1997. - Вип.1. - С.65 - 73 (0,3 друк. арк.).

Журба С. Психологізм як домінанта поетики повісті Валер`яна Підмогильного “Остап Шаптала” // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Літературознавство. - Тернопіль, 1998. - Вип.2. - С. 75 - 82 (0,3 друк. арк.).

Журба С. “Пізнати правду життя” (Інтертекстуальне поле повісті М.Ірчана “Карпатська ніч”) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В.Гнатюка. Серія: Літературознавство. - Тернопіль, 1998. - Вип.3. - С.136 - 140 ( 0,6 друк. арк.).

Журба С. Ідея сенсу буття людини в українській імпресіоністичній повісті 20-х років // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. - Тернопіль, 1998. - С.113 - 116 (0,2 друк. арк.)..

Журба С. “Він був ніжним ліриком” // Освітянин. - 1996. - №8-9-10.- С.44. (Вперше опубліковано етюд М.Івченка “Єдиній (Калинові тропи)”) (0,1 друк. арк.).

Журба С. Поетика імпресіонізму у новелі “Смертний спів” М.Івченка // Науковий вісник історичного факультету Тернопільського державного педагогічного інституту. - Тернопіль, 1996. - С.292 - 295 (0,2 друк. арк.).

Журба С. Духовність та жанрово-стильові особливості повісті М.Івченка “Горіли степи” // Культура -- Духовність -- Мистецтво. Збірник наукових праць. -- К., 1995. -- С. 171 - 179 (0,3 друк. арк.).

8. Журба С. Образ Григорія Сковороди у повісті М.Івченка “Напоєні дні” // Філософська, педагогічна та літературно-мистецька спадщина Г.С.Сковороди і сучасність. Матеріали Всеукраїнських міжвузівських сковородинських читань. -- Кривий Ріг, 1994. -- С. 117 - 118 (0,1 друк.арк.).

Анотація

Журба С.С. Художній світ української імпресіоністичної повісті 20-х років ХХ ст. -- Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 -- українська література. -- Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Київ, 1999.

Дисертація присвячена дослідженню художнього світу української імпресіоністичної повісті 20-х років ХХ століття. Головну увагу приділено жанротворчим пошукам митців, інтертекстуальності та внутрішній дискусійності, літературознавчому аналізу творів А.Головка, М.Івченка, М.Ірчана, Г.Косинки, Г.Михайличенка, В.Підмогильного, О.Турянського, Ю.Яновського. Повість розглядається як цілісна структура в плані вивчення домінуючих ознак її поетики, концепції героя, структури тексту (сюжет, композиція, конфлікт, часово-просторові координати).

Ключові слова: імпресіоністична повість, художній світ, концепція героя, роздвоєність, екзистенційні мотиви, інтертекстуальне поле, структура.

Журба С.С. Художественный мир украинской импрессионистической повести 20-х годов ХХ в. -- Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 -- украинская литература. -- Институт литературы им. Т.Г.Шевченко НАН Украины, Киев, 1999.

Диссертация посвящена исследованию художественного мира украинской импрессионистической повести 20-х годов ХХ века. Особое внимание уделяется жанровым исканиям писателей, интертекстуальности и внутренней дискуссийности, литературоведческому анализу сочинений А.Головко, М.Ивченко, М.Ирчана, Г.Косынки, Г.Михайличенка, В.Пидмогильного, О.Турянского, Н.Хвилевого, Ю.Яновского. Повесть рассматривается как целостная структура в плане изучения доминирующих признаков ее поэтики, концепции героя, структуры текста (сюжет, композиция, конфликт, временно-пространственные координаты).

Анализ художественного мира и жанровой структуры импрессионистической повести 20-х годов в исследовании свидетельствует о новом этапе развития молодой украинской литературы, которая, используя достижения мирового искусства и национальные художественные традиции, расширяет идейно-тематические горизонты, обогащает стилевой диапазон. Художественный мир повести этого стиля наполнился новыми литературными образами, поэтической речью, картинами изображения и предстал не столько праздничным, ярким, но и тревожным, разбросанным. Исследователь указывает на изменения в концепции героя относительно прозы рубежа веков. Изображение героя одинокого, с расколотой, раздвоенной психикой, перелом в душе которого происходит в связи с внутренней дисгармонией и изменениями в окружающей среде, в импрессионистической повести подан во всем жанровом разнообразии.

Важный акцент диссертантка делает на исследование интертекстуального поля украинской импрессионистической повести, взаимополемику, дискуссийность художественной картины в повестях А.Головко “Червоный роман” и И.Михайличенко “Блакитный роман”; взаимодействие и взаимоотталкивание образов в “Можу” А.Головко и “Остап Шаптала” В.Пидмогильного и других, что дало возможность определить жанровую природу художественных текстов.

Импрессионистическая повесть 20-х годов рассматривается как целостная форма литературного произведения, как конкретный тип художественной структуры, как особенный принцип художественного изображения мира. Продолжая традиции украинской и западноевропейской литератур, писатели-импрессионисты 20-х годов находили новые сюжеты и формы концентрации конфликтов и драматических коллизий. Импрессионистическая повесть в этот период, расширяя жанровые рамки, обогащает свою структуру новыми разновидностями: лирической, описательной, новеллистической, повестью-поэмой, повестью-исповедью, повестью-дневником.

С помощью анализа содержания и структурных особенностей исследуется эстетический феномен импрессионистической повести, ее жанровые виды. Структурная организация повести, ее хронотоп, поэтика наррации, разных углов зрения -- нарратора, персонажа, определяет индивидуальность художественного письма прозаиков.

Практическое значение научной работы в том, что ее материалы могут быть использованы для дальнейшего исследования украинской повести, в лекциях и спецкурсах для студентов факультета украинской филологии, а также при изучении творчества писателей-импрессионистов 20-х годов.