Творчість Трохима Зіньківського в контексті літературного процесу 80-х - початку 90-х років ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Запорізький державний університет

Спеціальність 10.01.01 - Українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Творчість Трохима Зіньківського

в контексті літературного процесу

80-х - початку 90-х років ХІХ ст.

Костецька Любов Олександрівна

Запоріжжя - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української літератури Запорізького державного університету

Науковий керівник: доктор філологічних наук, доцент

Шевченко Віталій Федорович,

завідувач кафедри української літератури

Запорізького державного університету

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Гуменний Микола Хомич,

завідувач кафедри української літератури Херсонського державного педагогічного університету

кандидат філологічних наук

Вишняк Михайло Якович,

доцент кафедри української літератури Сімферопольського державного університету

Провідна установа: Дніпропетровський державний університет,

кафедра української літератури,

м.Дніпропетровськ

Захист відбудеться 23 грудня 1998 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 при Запорізькому державному університеті (330600, м.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корпус 2, філологічний факультет, аудиторія 230).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізького державного університету (330600, м. Запоріжжя, вул.Жуковського,66, корпус 2).

Автореферат розісланий “ 20 ” листопада 1998 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Хомяк Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В умовах повернення аналітичної свідомості на позиції обєктивного історизму, переосмислення концепції літературного процесу, системного висвітлення здобутків і втрат історії української літератури назріла необхідність комплексного дослідження творчості Трохима Зіньківського (1861-1891), який залишив яскравий слід в українському письменстві, в національно-суспільному русі другої половини ХІХ ст., однак протягом цілого століття був замовчуваний і несправедливо осуджуваний. Складовими частинами різноманітної в тематичному і жанровому аспектах, позначеної новаторськими художніми пошуками спадщини цього письменника, публіциста, літературознавця є байки, оповідання, пєса, статті, огляди, рецензії. Зібрані у дві книги і опубліковані Б.Грінченком в 1893-1896 рр. у Львові твори Т.Зіньківського і досі не перевидавалися й залишилися серед маловідомих і малодосліджених.

Актуальною є потреба відтворення справжньої картини літературного процесу 80-х - початку 90-х років ХІХ ст., здеформованої і спотвореної вульгарною засоціологізованістю історико-літературних праць і невиробленістю концепції українського письменства як неповторного національного феномена. Без усвідомлення ролі Т.Зіньківського в громадському житті, індивідуальності цього політичного мислителя, місця його ідей і творчої спадщини в духовній скарбниці народу уявлення про один із найскладніших періодів історії українського культурно-національного руху буде неповним, а українська літературно-естетична думка залишиться збідненою. І на сьогодні не застаріли переконання письменника щодо необхідності виховувати в сучасників імунітет проти занепаду українства, національної деградації, духовного зубожіння, мовного нігілізму. Залишаються злободенними його зусилля виховати національну свідомість українців, висміяти примітивну психологію “малоросів”.

Обєктивне вивчення спадщини Т.Зіньківського розпочинав Б.Грінченко (Василь Чайченко), зредагувавши його твори (“Писання”) у двох книгах (перша - поезія, проза, драматургія, друга - публіцистичні й літературознавчі праці) та написавши і опублікувавши у цьому виданні його короткий життєпис, а також бібліографічний покажчик його публікацій. На жаль, Б.Грінченку не вдалося зібрати всі рукописи Зіньківського, використати його епістолярій.

Спроби висвітлення діяльності й творчості Т.Зіньківського робили О.Кониський, Ом.Огоновський. Окремі сторінки його спадщини аналізували І.Франко, М.Драгоманов, С.Єфремов.

Оскільки, за висловом М.Жулинського, українські літературознавці тривалий час “були під ідеологічним колпаком”, Т.Зіньківського зараховували до ліберально-буржуазних, потім - до ліберально-народницьких письменників. Необхідністю переорієнтації історико-літературної думки, виправлення вульгарно-соціологічних тлумачень творчості окремих письменників, серед них і Зіньківського, були викликані останнім часом статті й наукові доповіді О.Засенка, М.Тараненка, В.Скрипки, С.Кіраля, П.Соколова.

У дисертації вперше здійснена спроба цілісного синтетичного розгляду й аналізу художніх творів, публіцистичних і літературознавчих праць Т.Зіньківського, що були помітним явищем у контексті літературного і суспільного життя 80-х - початку 90-х років ХІХ ст.

Дана дисертація має звязок з новими науковими програмами і планами Інституту літератури ім.Т.Шевченка НАН України, Інституту українознавства Київського національного університету ім.Т.Шевченка, вона виконана в руслі наукового напрямку “Література й історія”, включеного до комплексного плану науково-дослідних робіт Запорізького державного університету.

Мета роботи визначається необхідністю підготувати аналітико-синтетичне дослідження творчої спадщини Т.Зіньківського, її родової та жанрово-стильової специфіки, провести типологічні зіставлення творів, окреслити місце цього письменника і громадського діяча у літературному процесі 80-х - початку 90-х років ХІХ ст., у культурно-просвітньому і національно-визвольному русі - на тлі свого часу і з позицій наших днів. Дисертація також актуалізує національні, просвітницькі ідеї Т.Зіньківського.

Реалізація поставленої мети передбачала розвязання таких завдань:

1. Зясувати витоки і вияви суспільно-культурних і літературно-естетичних засад Т.Зіньківського.

2. Систематизувати і узагальнити шляхи і засоби боротьби Т.Зіньківського за консолідацію української інтелігенції, за виведення її із стану апатії і зневіри, проаналізувати художньо-публіцистичні виступи за національну свободу України, за розвиток українського письменства.

3. Окреслити обрії тематики і проблематики творів Т.Зіньківського, визначити своєрідність їх художнього втілення, ввести їх у контекст літературного процесу.

4. Охарактеризувати родову і жанрово-стильову специфіку художніх творів, диференціювати їх жанрові різновиди і обгрунтувати внутріжанрові зміни, провести типологічний розгляд, проаналізувати особливості їх поетики як освоєння традиційної та нової естетичної свідомості 80-х - початку 90-х років ХІХ ст. зіньківський тематика твір

5. Дослідити публіцистичні праці Т.Зіньківського та довести неперехідність значення й актуальність його творчих принципів і думок з приводу формування у співвітчизників національної самосвідомості й історичної памяті.

6. Висвітлити внесок Т.Зіньківського у розробку наукових основ дослідження історії української літератури, в систематизацію зарубіжної Шевченкіани.

Предметом дисертаційного дослідження стали система світоглядних переконань Т.Зіньківського, специфіка творчої манери письменника, його поетичні, прозові, драматичні твори, публіцистичні і літературознавчі праці, їх першодруки і публікації у двотомному зібранні 1893-1896 рр. та рукописи, а також періодичні видання 80-х - початку 90-х років ХІХ ст., архівні матеріали, спогади сучасників, епістолярій письменника. Розглядаються факти літературного спілкування, необхідні для зясування світоглядних домінант і творчої індивідуальності Зіньківського-письменника, Зіньківського-публіциста, Зіньківського-літературознавця.

Джерельну базу роботи склали, крім досліджуваних текстів, літературознавчі розвідки Б.Грінченка, І.Франка, М.Драгоманова, Ом.Огоновського, С.Єфремова, М.Зерова, М.Возняка, огляди й дослідження історії української літератури, літературної критики. До аналізу залучені архівні й рукописні фонди Центральної наукової бібліотеки ім.В.Вернадського НАН України, Інституту літератури ім.Т.Шевченка, Львівської наукової бібліотеки ім.В.Стефаника, Бердянського краєзнавчого музею.

Методологічною основою дисертації є філософське вчення про діалектику пізнання, про обєктивність підходу до явищ суспільного буття, про звязки творчості з життям. Автор дослідження виходив із того, що вивчення спадщини письменника у контексті літературного процесу плідне при історично змінюваному розумінні специфіки і функціонування художньої літератури, проявів істотних ознак таланту в конкретному творі. В процесі роботи дисертант керувався науковими розробками істориків і теоретиків літератури О.Білецького, В.Брюховецького, П.Волинського, Г.Вязовського, Г.Грабовича, Р.Громяка, М.Грушевського, Т.Гундорової, Л.Демянівської, І.Денисюка, І.Дзюби, В.Дончика, С.Єфремова, М.Жулинського, М.Зерова, П.Кононенка, М.Наєнка, Д.Наливайка, Ом.Огоновського, А.Погрібного, Г.Сивоконя, В.Смілянської, В.Фащенка, П.Федченка, І.Франка, К.Фролової, Д.Чижевського, Ю.Шевельова (Шереха), М.Яценка, російських вчених М.Бахтіна, Г.Поспєлова, Л.Тимофеєва, Л.Чернець та ін. Результативності роботи сприяли системно-функціональний і еволюційний підходи до літературного явища, поєднані з увагою до історико-літературного контексту.

Методи дослідження. У дисертації реалізовано поєднання системно-структурного, історико-функціонального і порівняльно-типологічного методів. Частково застосований біографічний метод.

Наукова новизна роботи. Не оцінений належним чином за життя, Т.Зіньківський і після смерті лише зрідка потрапляв у поле зору поодиноких дослідників. Дисертація містить перегляд колишніх ідейно-естетичних і літературознавчих уявлень про спадщину письменника і його місце в історії літератури.

У дисертації вперше в нашому літературознавстві комплексно досліджені життя, діяльність і творчість Т.Зіньківського в контексті літературно-мистецького і суспільно-політичного процесу, розглянуті його поетичні, прозові й драматичні твори, публіцистичні й літературознавчі праці. У звязку з цим проаналізоване широке коло літературних, суспільно-політичних і культурно-просвітніх ідей часу (русифікація України і український національно-визвольний рух у другій половині ХІХ ст., національна свідомість, збагачення духовності, консолідація нації, проблема самостійності України), які мали вплив на розвиток світогляду і творчого таланту Т.Зіньківського, на взаємоповязаність його теоретичних поглядів і художньої практики. В роботі вперше проводиться послідовна спроба типологічного розгляду творів Т.Зіньківського та інших майстрів слова української і світової літератур.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що вони розширюють і поглиблюють історико-літературні, теоретичні підходи до вивчення способів функціонування мистецтва слова в суспільстві, дають можливість залучення їх до характеристики літературного процесу в Україні 80-х - початку 90-х років ХІХ ст. Вони можуть бути використані при написанні певних розділів підручників, в лекціях з історії української літератури, у спецкурсах і спецсемінарах, навчальних посібниках, при написанні дипломних і курсових робіт в університетах і педінститутах, на факультативних заняттях в технікумах, педучилищах, коледжах, ліцеях, гімназіях. Комплексне вивчення творчості Т.Зіньківського дозволяє заповнити штучну прогалину в історії українського літературознавства і письменства.

Апробація дослідження здійснювалася у формі доповідей “Розвиток античної традиції у словянській байці (твори Трохима Зіньківського)” на міжнародній науковій конференції “Наукова спадщина М.С.Державіна і розвиток словянознавства” (Запоріжжя, 1995), “Трохим Зіньківський - літературознавець” на міжнародній науковій конференції “Література й історія” (Запоріжжя, 1996), “Трохим Зіньківський - будитель національної свідомості” на регіональній науковій конференції “Розвиток культури української нації та культур національних меншин: історія, сучасний стан, перспективи (на матеріалі Південного Сходу України)” (Запоріжжя, 1995), “Творчість Трохима Зіньківського в оцінці літературознавців”, “Прозова спадщина Т.Зіньківського”, “Літературознавчі і публіцистичні праці Т.Зіньківського”, “Повернення - в ідеї і в слові”, “Жанрові особливості творів Т.Зіньківського” на щорічних наукових конференціях Запорізького державного університету (1994,1995,1996,1997,1998).

Матеріали і висновки дисертації апробовані у лекційних курсах і на практичних заняттях з історії української літератури у Запорізькому державному університеті.

Дисертація окремими розділами і в повному обсязі обговорювалася на засіданнях кафедри української літератури Запорізького держуніверситету і рекомендована до захисту.

Особистий внесок здобувача полягає:

1. У поглибленні бачення складностей виявів суспільно-культурних і літературно-естетичних засад Т.Зіньківського, ціннісних орієнтацій українського народу, його ментальності.

2. У визначенні ролі Т.Зіньківського в консолідації української інтелігенції, в боротьбі проти терпінь і рабської психіки, за розвиток національної свідомості українства.

3. В окресленні обріїв тематики й проблематики творчості Т.Зіньківського, у виявленні досягнень і недоліків їх вивчення, у визначенні подальших перспектив роботи.

4. У здійсненні системного аналізу родової і жанрової специфіки творів, їх образно-тропеїчних засобів, у порівняльному зіставленні та розгляді модифікаційних ознак і пошуків нового художнього синтезу.

5. У дослідженні публіцистичних і літературно-критичних праць Т.Зіньківського та доказах неперехідності значення й актуальності його художніх принципів і думок з приводу формування у співвітчизників національної самосвідомості, шляхів і методів розвитку літературознавчих розвідок, у висвітленні сторінок зарубіжної Шевченкіани.

Публікації. Основний зміст роботи відображений у восьми публікаціях, в тому числі чотирьох статтях, двох матеріалах конференцій і двох тезах доповідей на конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг роботи 194 сторінки, з них 180 сторінок основного тексту, бібліографія включає 209 найменувань і подана на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обгрунтовано актуальність обраної теми, звязок дисертації з науковими програмами, планами і темами, визначено мету і основні завдання роботи, предмет дослідження, джерельну базу, показано його методологічну основу, методи роботи, визначено наукову новизну і практичну цінність дисертації, особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію та публікації результатів досліджень.

Перший розділ “Борець за вкраїнську ідею. Життя і діяльність Трохима Зіньківського у контексті його доби і з погляду сучасності” висвітлює велич людської особистості, явленої в письменникові-подвижникові, що вивищував дух співвітчизників, у письменникові-просвітителеві, що пояснював народові самого себе, а світові - українську націю, яка заслуговує на самостійність, у письменникові-борцеві проти принижень і переслідувань, заборон і заблокованостей українського слова, фальсифікацій історії України і конюнктурних збочень філософської думки, за виведення української інтелігенції із стану апатії та зневіри, за розвиток національної самосвідомості українства, за свободу України через державність.

У 80-х - на початку 90-х років ХІХ ст., що стали періодом дальшого поступу української літератури, розвитку кращих традицій попередніх етапів та визрівання нових художніх якостей, характерною особливістю для українських митців, науковців в умовах бездержавності було майже обовязкове поєднання творчих функцій з національно-суспільною діяльністю. Взірцем такої активності і невтомних творчих пошуків став Т.Зіньківський, з якого, за словами Б.Грінченка, “ мали ми людину, що від неї могли вчитися розуміти, щ о т а к е д і я л ь- н і с т ь, з нього мали ми людину, наче спеціально на те сформовану, щоб бути борцем за вкраїнську ідею”.

Витоки унікальної працездатності та універсальності Т.Зіньківського з метою прислужитись рідній нації, рідній культурі вбачаємо у його трудовій родині, в протистоянні жорстоким випробуванням долі і в цілеспрямованості характеру, у впливі першого українського товариства, до якого він потрапив, - уманського гуртка, очолюваного відомим бібліографом, лексикографом і письменником М.Комаровим, у київських контактах з О.Кониським, М.Лисенком, М.Старицьким, Оленою Пчілкою та ін.

Істотної еволюції зазнали світобачення і художньо-публіцистичне мислення Зіньківського - від здатності аналізувати обставини до соціальної активності - за роки навчання у військовій правничій академії Генштабу і проживання в Петербурзі. Велику роль відіграли відвідування вистав українського театру. Колоритні особливості сприймання їх мешканцями російської столиці, оригінальний аналіз досягнень виконавців провідних ролей М.Кропивницького і М.Заньковецької, глибоке знання тексту пєс “Наймичка”, “Мартин Боруля”, “Наталка Полтавка”, аргументовані і систематизовані оцінки їх сценічних втілень містилися в замітці, що була опублікована в журналі “Зоря” (1888).

Особливими, найголовнішими стали для Т.Зіньківського творчі і дружні звязки з Б.Грінченком, їхнє листування, їхні зустрічі. Б.Грінченку належить дослідницьке відкриття схожості, тотожності обурень Зіньківського курсом російського царизму на поступове формування поколінь без національного чуття й усвідомлення власного національного коріння і героя його повісті “Кася”.

Вважаючи за необхідне, щоб у здобутті волі поєдналися недержавні народи імперії, Т.Зіньківський пише статтю “Національне питання в Росії” (Правда, 1889, ч.ІХ). Тенденція суджень її автора полягала у обгрунтуванні переваг федерації на прикладі Швейцарії та Австрії. Викривальної сили набувають дефініції про лише проголошену Російську федерацію. Теоретичні, полемічні та викривальні сентенції і коментування прикладів із суспільного життя спрямовані проти заборон української мови, проти російського шовінізму і деспотизму, сповнені викривального пафосу та їдкої іронії. Стаття засвідчила науковий і публіцистичний хист Т.Зіньківського, вона пройнята зацікавлено-субєктивним ставленням до аналізованого й зображуваного, прагненням сприяти національному пробудженню, інтенсивністю авторського мислення, спрямованістю на громадський резонанс.

Прагнення вивести розвязання національного питання в Росії на європейський рівень диктувало Т.Зіньківському, як і М.Драгоманову, О.Кониському, Ом.Огоновському та ін., історичну необхідність діяльності як українського політичного письменника, публіциста, безпосереднього впливу на формування і розвиток української ідеї.

Стаття Т.Зіньківського викликала різку оцінку І.Франка (“Формальний і реальний націоналізм”). В дисертації доводиться, що причини такого нетипового для І.Франка “запрограмування”, такої апріорної заданості були у міжпартійній політичній боротьбі 80-х років.

Літературознавці називали Т.Зіньківського “соціологом типу Драгоманова” (С.Єфремов). Вважаємо, що у порівнянні з досвідченим вигнанцем Т.Зіньківський подекуди виявляє навіть більший хист щодо гостроти, навальної логіки в полеміці, переконливості доказів, засобів мовної експресії.

Т.Зіньківський дбав про те, щоб порозумітися з багатьма земляками у Петербурзі, які “признавались до вкраїнської національності”, і залучити їх “до спільної позитивної роботи”, прагнув здійснити кілька літературних планів, серед них - заснувати часопис російською мовою, але щоб він боронив українську ідею.

Без перебільшення, громадянським подвигом була боротьба Т.Зіньківського з цензурою. Він вів її “у всеозброєнні” - і знань, і гумору, і мужицької впертості”.

У Петербурзі Т.Зіньківський “не дуже ладнав” зі старими українцями: чим далі до них придивлявся, то все більше помічав, що вони були байдужі до діла або й служили російському асиміляторству. Під його проводом склався гурток з молоді, у якому, за висловом Б.Грінченка, “оживало в душах українських пригнічене московською псевдокультурою національне почування, розбуркувались сили до праці”.

На відзначенні Шевченкових роковин у 1890 р. Т.Зіньківський прочитав зібраній громаді свій реферат “Молода Україна, її становище і шлях”, що містив критичну характеристику української інтелігенції. Завдяки художньому таланту автора конкретні реалії, зорові образи (течії, море, питво) переростали в рефераті в узагальнені символи і алегорії. Смислове розширення образів сприяло кращому баченню суспільних колізій: потоки інтелігенції течуть у різні моря, доповнюють здебільшого чужі води, лишаючи Україну без духовного напою.

Не втратили своєї актуальності й сьогодні судження публіциста про “гармонійних” українців - тих, що “думають бути заразом і москалями, і українцями”, про замовчування українських народних творів у книжці Х.Алчевської “Что читать народу?”, про космополітів.

Увагу Т.Зіньківського звернув на себе той, хто науково розвинув національну ідею, міцно зміцнив її на філософських підвалинах і зробив цю ідею одним із принципів філософії історії і про кого він написав статтю “Фіхте Старший”. У ній автор акцентує на тому, що з погляду філософського духовний полон одного народу навіть у справді вищої культури - річ незмірно шкідлива і згубна, бо вбиває в нього самостійну творчість.

Визначальними для підсумування аналізу ролі Т.Зіньківського у політичному й літературному процесі вважаємо судження С.Єфремова: “Другою поруч Грінченка характерною для 80-х років постаттю в нашому письменстві був талановитий, на лихо дочасно померлий публіцист Трохим Зіньківський”. Видатний літературознавець вважав, що публіцистичні твори Т.Зіньківського мають навіть більшу вагу, ніж художні.

Другий розділ “Художня спадщина. Родова і жанрово-стильова специфіка творів” присвячений народженому з любові до України художньому слову Т.Зіньківського, яке у своїй живій плоті містить широкий спектр світобачення й морально-етичного досвіду рідного народу, щедро виписані натури, які в сукупності своїй створюють враження глибини національного буття, людського духу через побутові, соціальні, політичні конфлікти.

Розмаїту за способами і засобами зображення художню спадщину Т.Зіньківського становлять віршові байки, оповідання, повістка, драматичні сцени “Сумління”, віршовий твір для дітей “Мишачі пригоди з котом”.

До створення байок Т.Зіньківського спонукали його переклади з Езопа. Тексти творів свідчать про те, що запозичені сюжети український автор майстерно трансформує. Герої грецького байкаря вдало перенесені на український грунт. Наприклад, у байці “Два півні” античний сюжет першотвору Т.Зіньківський розширив, увів згадки про “завзятих” турків та ляхів із-під Берестечка, відповідно й мораль повязав з українським псевдопатріотизмом: “Поки ми скубемо один одного. А наша доля ... уже штовха нас до загину”. Звідси - ідея єднання, злуки між собою. Викривальний пафос збурює образну тканину байки, увиразнює, насичує сатиричним колоритом асоціативні ряди, в яких перехрещується минуле і сучасне.

Опора на езопівську традицію, на досвід світової байкарської літератури не зробила твори Т.Зіньківського вторинними. Навпаки, майстерність у перенесенні мандрівних сюжетів на національний грунт надала їм оригінальності, художньої довершеності.

Т. Зіньківський, як і Б.Грінченко, П.Свєнціцький, І.Верхратський, у розвитку жанру байки в 80-90-і роки ХІХ ст., не йде за “глібовським” зразком, а повертає йому і загострює виразну ідеологічну концептуальність. Окремі твори Т.Зіньківського стали взірцями поєднання езопівського сюжету із традицією Г.Сковороди: байка як ілюстрація художньої ідеї.

Досить часто Т.Зіньківський добирає до своїх байок народні прислівя, які конденсують у собі мораль творів, що окремо не подана. Змальовані Езопом події трансформуються, видозмінюються, сюжети творів уподібнюються до фольклорних.

Близько половини байок Т.Зіньківського створені за сюжетами, героями яких є не звірі, рослини чи предмети, а люди. Це віддаляє його твори від алегорії й наближає до гумористичних народних оповідань В.Самійленка, М.Кузьменка. У них письменник створив низку національних типів.

Порівняльний аналіз байок Т.Зіньківського з творами-першовзірцями Езопа свідчить, що український письменник домігся європейського рівня онаціональнення античної традиції, її осучаснення. Сюжетно-образний матеріал творів родоначальника жанру Езопа рецепійований з нових часових, соціальних та ідейно-художніх позицій, переосмислений і перероблений.

Оскільки жанровий склад української літератури другої половини ХІХ століття, на відміну від попередніх періодів, характеризується відчутним домінуванням епіко-прозових форм, у дисертації наголошено, що початок творчості Т.Зіньківського був означений байками, а згодом найповніше його письменницький талант розкрився в оповіданнях і драмі “Сумління”.

В оповіданні “Історична казка” в образах Грицька Козаренка, Івана Богоносця та пана Хвалька Яблуновського виведені три персоніфіковані типи представників України, Москви й Польщі. У творі відображені історичні явища взаємин Росії з Польщею та Україною. Якщо з поляками російський уряд якоюсь мірою загравав, то для українців після Переяславської ради почалися утиски як національні, так і соціальні.

В новій “Історії української літератури ХІХ століття” творчості Т.Зіньківського приділено недостатньо уваги, побіжно згадуються лише два оповідання “Моншер-козаче” й “Сидір Макарович Притика”, які віднесені до таких, де “натуралістична структура художнього зображення займає велике місце”. З таким твердженням можна погодитися лише частково, коли брати до уваги застаріле звужене поняття натуралізму як грубого відтворення фізіологічних аспектів життя людини. Коли ж звернутися до нових досліджень цього напрямку, то натуралізм розуміємо як складне явище: з одного боку він демократизував мистецтво, розширював його тематику, показуючи все нові площини життя - дно міста, “маленьку” людину, патологічну психіку і т.п., а з іншого - обмежував себе у проникненні до глибин суспільного буття, у засобах художньої умовності.

В оповіданні “Сидір Макарович Притика” своєрідним є те, що Т.Зіньківський не дає безпосередньо характеристики головного персонажа. Великої ваги набуває розкриття характеру через вчинки, відтворення психічного стану, що є характерним для літератури кінця минулого століття. Змалюванння образу будується на основі контрасту.

У творі окреслена деградація людини у військовому середовищі. Т.Зіньківський розкриває причини цього явища. У деяких епізодах з життя головного персонажа письменник намагається показати цілі прошарки військових - офіцерів, рядових.

Прекрасно знав Т.Зіньківський такі риси української натури, як працьовитість і нахил до порядку, такі внутрішні якості козаків, як нещадність до ворогів, вірність у товаришуванні, добродушність, безкорисливість, щедрість. З великим душевним болем їм протиставлені риси сучасників у саркастично насиченому зачині гумористичного оповідання “Моншер-козаче”.

Оповідання можна назвати “усовістительним” гумором про військових російської армії - залицяльників, серцеїдів. Іронія є світоглядною категорією, яка визначає критерії оцінки дійсності.

Т.Зіньківський розробляв такі сюжети, створював такі образи, які окреслили його своєрідну етичну програму: засудження егоїзму, прислужництва, звеличення таких рис української натури, як волелюбність, безкорисливість, лицарська благородність.

Ом.Огоновський відзначав, що оповідання “На вулиці” є близьким до гуморески І.Нечуя-Левицького “Не можна бабі Парасці вдержатись на селі”. Характерною для тексту твору є техніка замальовки з використанням ефекту присутності читача у момент дії. Кадровість, експресивність подачі подій, їх змалювання - всі ці художні елементи дали привід Ом.Огоновському визначити “На вулиці” як образок. Однак чітко розвинений сюжет, тісний взаємозвязок образів твору, наявність описів, етнографічних вставок, соціально-психологічних роздумів автора, оповідна манера від першої особи свідчать про те, що за жанром твір є оповіданням.

Засобом комічного є паралель, яку автор проводить між парламентами Англії й Франції, де фракції ведуть запеклі диспути, та ворогуючими сільськими призьбами.

Помічене Б.Грінченком “тяжке стогнання враженого серця” зумовило структуру художнього зображення в оповіданні “Сон”, де автор зосереджує увагу не стільки на подіях, як на внутрішньому стані людини, її реакціях на них, хоча Ом.Огоновський насамперед побачив у цьому творі подієвість.

Змалювання поведінки і почуттів героя твору Василя Піддубного йде через монодії, монобачення й монопереживання.

Т.Зіньківського, як і Б.Грінченка, Олену Пчілку, Ганну Барвінок, Н.Кобринську, М.Павлика, приваблюють перебіг людських почувань у кризових морально-етичних ситуаціях, психологія доленосного вчинку. Слугує цьому прийом ретроспекції: постає історія нерозділеного кохання. Василь “покохав серце, котре боліє по “милому далекому”, що відцуравсь цього кохання”.

В алегоричній повістці “Кудою йти?” спосіб двопланового художнього зображення, що грунтувався на приховуванні реальних явищ і осіб під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними ознаками приховуваного, дав можливість змалювати лихоліття України, користуючись алегорією про ставлення германців до завойовників Риму за часів Кесаря Августа.

Попри всю свою зорієнтованість на художню умовність повістка має тенденцію до наділення епізодів інформативним змістом. У творі домінує характерна для натуралізму абсолютизація факту, настанова на ілюзію правдоподібності. В художньому плані синтезовані психологічні сугестії й моралізаторська притча.

Драматичні сцени “Сумління” Т.Зіньківського, які датуються 1889 роком, можна з повним правом віднести до одного ряду з драматичними поемами І.Франка “Сон князя Святослава” (1895), М.Старицького “Остання ніч” і з драмами Лесі Українки, написаними протягом 1901-1913 рр. Ці сцени можна вважати першими зразками філософської драми ідеї.

У дисертації жанр “Сумління” визначений як драматичні сцени з пріоритетом одного персонажа-героя, а точніше - антигероя графа Оттона. Т.Зіньківський найближче підходить до драми М.Кропивницького “Глитай, або ж Павук” (1882), де зло в усій його відвертій потворності виражено в постаті головної дійової особи - Бичка, а порушені авторами національні життєві проблеми виявляють свою загальнолюдську домінанту. Встановлено, що у творі Т.Зіньківського проведена думка: людині не уникнути мук сумління. Виникнення їх у душі Оттона - це внутрішній конфлікт твору.

Зовнішній же конфлікт пєси розвивається двома напрямами: перший - стосунки між графом Оттоном і його підданими, другий - між ним і прибулими на бенкет гостями. Драматичні сцени побудовані за принципом алюзії, як особливим видом “езопівської мови”, одним із художньо-стилістичних прийомів постановки складних соціально-побутових проблем свого часу.

Третій розділ “Заступаючись за вкраїнське письменство. Т.Зіньківський - літературознавець” характеризує Т.Зіньківського - активного учасника творчого процесу 80-х - початку 90-х років ХІХ століття. Його концепція національної літератури складалася протягом усього творчого шляху.

Світоглядну еволюцію Т.Зіньківського-літературознавця розглянуто у тісному звязку з літературним рухом, позначеним боротьбою проти консервативної художньої практики, за піднесення критеріїв оцінки національного письменства, за конкретні відповіді на високе покликання у бездержавних умовах виконувати свою “особливу ролю” аж до часу, поки “не вигорить” українська справа.

Найновіші дослідження наголошують на тому, що на початку 80-х років, пропагуючи політичне надзавдання літератури, від європейської та української традицій відштовхувався М.Драгоманов, бо, за його спостереженнями, у Європі взагалі немає “письменства неполітичного”. Виступи, статті, листи Т.Зіньківського засвідчують, що відмежування письменника від політики він, як і М.Драгоманов, вважав “наслідком неосвіченості” і доводив нереальність такої позиції в умовах поневоленої нації.

У статті “Національне питання в Росії” філософські й політичні думки і судження збагачені літературознавчими. Під критичним кутом зору аналізує Т.Зіньківський реакцію поляків на український письменський поступ. У частини польської громади він викликав співчуття, але до 1863 р. воно було більше романтичним і вже після цього поляки зрозуміли, що “українство мусить бути греблею централістичному потопові, який намагається знищити польську народність”. Дотримуючись принципу обєктивності, правдивості аналізу, Т.Зіньківський коментує те, як у реакційному таборі російської літератури український письменський рух, будучи гучним проявом демократично-національного життя, викликав найдикішу злобу. Науково-соціологічні судження автора статті поєднані з іронічною орнаментальністю, документальна точність (цитування газетних виступів), традиційні шовіністичні кліше - з іронічним псевдопафосом. Логічно доведені до абсурдності міркування реакційної преси Т.Зіньківський вводить у саркастичне поле.

Науково-публіцистичний арсенал статті підпорядкований розгортанню смислової домінанти: заборона друкованого слова неприйнятна для українства. Осмислення Т.Зіньківським насильства постійно йде через осудження добровільного запроданства й покори і подається в динаміці їх розкриття і викриття.

Саркастична відсіч шовіністичним догмам стала найголовнішою особливістю поліфонічної статті Т.Зіньківського “Молода Україна, її становище і шлях”. Вона доводить, що тільки той народ, у якого “міцна” література, не боїться згубити свого місця між народами як нація. Відчувається драгоманівська категоричність у виступі Т.Зіньківського проти “мертвотини старословянської”, яка “заважала розвиватись національній українській літературі”, бо письменні українці вважали церковну мову за літературно оброблену форму рідної мови, котра в устах народу їм здавалась мужицьким жаргоном.

Звичайно, інтерпретація історії української літератури, здійснена Т.Зіньківським, сьогодні не в усьому прийнятна і лише накреслена, але важливо, що це одна з перших спроб її схеми, нехай і висловлена в белетристичному плані. Своєрідно охарактеризовані роль і заслуга Т.Шевченка й Г.Квітки-Основяненка: тільки з появою їхніх творів в українців зародилася думка зробити рідну мову органом просвіти і культури української, органом українського громадського життя.

Крізь роки забуття й несправедливого замовчування повинні повернутися до нас сповнені болю твердження Т.Зіньківського про лиходійство “обрусения”, про втрачені можливості українського письменства.

Зіставивши і прокоментувавши думки і судження європейських літературознавців про творчість Т.Шевченка, Т.Зіньківський став одним із засновників зарубіжної наукової Шевченкіани. На Шевченкових роковинах у Петербурзі 1889 року він виступив з рефератом, в основі якого - “намагання осмислити значення творчої спадщини Кобзаря для національного самовизначення”. Реферат переріс у літературознавчу працю “Тарас Шевченко в світлі європейської критики”, що була опублікована у львівському журналі “Правда” у 1890-1891 рр. У ній інтерпретовані праці літературознавців австрійських Карла-Еміля Францоза і Йоганна-Георга Обріста, французького Еміля Дюрана, німецького Вальдемара Каверау, польських Гвідо Батталії, Францішека Равіти, Леонарда Совінського та ін. в контексті кардинальних проблем суспільно-політичного й літературного життя 80-х років ХІХ ст.

Прагнення ознайомити читачів з поділами європейських науковців творів Кобзаря на жанрово-тематичні групи, з їхнім умінням глибоко розуміти підтекст українського історичного епосу, задуми автора, можливості національного художнього слова здобули у праці Т.Зіньківського обєктивно актуалізоване висвітлення.

Полемізуючи із шовіністичними російськими критиками Т.Шевченка, зокрема з випадом В.Бєлінського проти “Гайдамаків”, Т.Зіньківський за допомогою студій європейських колег наголошує на актуальності Шевченкових національно-політичних ідеалів, обгрунтовує моральні абсолюти нації, ідеї національного самовизначення.

Т.Зіньківський був співучасником розробки наукових основ дослідження української літератури. Відповідаючи на деякі тези критичної статті російського літературознавця О.Пипіна “Особая история русской литературы” про “Історію літератури руської” Ом.Огоновського, він захищав українське письменство від російської асиміляторської експансії, розвінчував нетолерантність московського автора, його намагання не дати права українській мові і літературі на “окремішність”, на “самодостатність”. Літературознавча концепція Т.Зіньківського не втратила своєї актуальності й перспективності.

Велику можливість відкрити літературознавчі ерудицію і хист Т.Зіньківського дає його епістолярій, судження про письменників і окремі твори.

У “Висновках” узагальнено результати проведеного дослідження. Тут відзначається, що Трохим Зіньківський належить до тих рідкісних натур, які залишаються вірними собі, своєму покликанню, своїм обовязкам перед рідним народом за будь-яких обставин. Його коротке, але насичене життя, самобутня творчість, які ще тільки починають досліджуватись, мають відіграти важливу роль у формуванні національної самосвідомості українців, становленні їх як громадян своєї держави.

У роботі виявлено, що публіцистичний, художній та літературознавчий доробок Т.Зіньківського є вагомою часткою духовної української культури 80-х - початку 90-х років ХІХ ст. завдяки гостроактуальній проблематиці, дошкульній критиці як самодержавної урядової політики, так і недоліків національної свідомості сучасників.

Доведено, що аналізована публіцистика Т.Зіньківського - особлива фаза розвитку цієї форми в українському та європейському письменстві, яка несла в собі якісно нові жанрово-структурні видозміни. Письменник тяжів до полемічної моделі статті, що не регламентувалася жанровим каноном і відзначалася панорамністю, охопленням широкої шкали ідей і поглядів, системним інтегруванням пафосних, стильових і мовних компонентів.

Узагальнені незаперечні заслуги Т.Зіньківського у збагаченні родових, жанрових прикмет, сюжетно-композиційних конструкцій, образно-тропеїчних засобів поетичних, прозових і драматичних творів. Зясовано ту систему координат, структурних і функціональних властивостей та ознак, у якій жанр уводить текст у відповідні семіотичне і семантичне поля.

Порівняльний аналіз байок Т.Зіньківського з творами-першовзірцями Езопа засвідчив, що український письменник домігся європейського рівня онаціональнення античної традиції, її осучаснення. Сюжетно-образний матеріал творів родоначальника жанру Езопа рецепійований з нових часових, соціальних та ідейно-художніх позицій, переосмислений, творчо збагачений. У зіставленні з байками Л.Глібова доведено, що твори Т.Зіньківського повернули жанру і загострили ідеологічну концептуальність, розширили іронію до світоглядної категорії.

Розроблені в прозових і драматичних творах сюжети, змальовані в них образи окреслили своєрідну етичну програму: засудження егоїзму, прислужництва, звеличення таких рис української натури, як свободолюбство, безкорисливість, лицарська благородність. Т.Зіньківського, як і Б.Грінченка-прозаїка, приваблюють перебіг людських почувань у кризових морально-етичних ситуаціях, психологія доленосного вчинку. Слугують цьому прийом ретроспекції, алегоричність.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОБРАЖЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Костецька Л.О. Повернення - в ідеї й слові // Придніпровський науковий вісник. Філологія та педагогіка: Науковий журнал. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - № 21 (88). - С.24-29.

2. Костецька Л.О. Жанрова специфіка творів Т.Зіньківського // Придніпровський науковий вісник. Філологія та педагогіка: Науковий журнал. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - № 76 (143). - С.11-18.

3. Костецька Л.О. Заступаючись за вкраїнське письменство // При- дніпровський науковий вісник. Філологія та педагогіка: Науковий журнал. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - № 76 (143). - С.43-48.

4. Шевченко В.Ф., Костецька Л.О. “...Жити одним - любовю до рідного краю” // Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Випуск 3. - Запоріжжя, 1996. - С.69-73.

5. Костецька Л.О. Розвиток античної традиції у словянській байці (твори Трохима Зіньківського) // Наукова спадщина М.С.Державіна і розвиток словянознавства: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Запоріжжя: ЗДУ, 1995. - С.38-39.

6. Костецька Л.О. Трохим Зіньківський - літературознавець // Література й історія. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Запоріжжя: ЗДУ, 1996. - С.69-73.

7. Костецька Л.О. Творчість Т.А.Зіньківського в оцінці літературознавців //Тези доповідей наукових конференцій викладачів і студентів університету. - Запоріжжя: ЗДУ, 1994. - С.83-84.

8. Костецька Л.О. Трохим Зіньківський - будитель національної свідомості // Розвиток культури української нації та культур національних меншин: історія, сучасний стан, перспективи (на матеріалі Південного Сходу України): Регіональна наукова конференція. Тези доповідей. - Запоріжжя: ЗДТУ, 1995. - С.13-14.

АНОТАЦІЯ

Костецька Л.О. Творчість Трохима Зіньківського в контексті літературного процесу 80-х - початку 90-х років ХІХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Запорізький державний університет, Запоріжжя, 1998.

Дисертація присвячена актуальній проблемі комплексного дослідження спадщини Т.Зіньківського (1861-1891) в контексті літературного процесу 80-х - початку 90-х років ХІХ ст.: зібрані у дві книги і опубліковані Б.Грінченком 1893-1896 рр. у Львові твори цього письменника й досі не перевидавались і залишались серед маловідомих і малодосліджених.

Проаналізовані три групи текстів: публіцистика, художні твори (віршові байки, оповідання, драматичні сцени), літературознавчі праці. Проведені типологічні зіставлення, виявлені модифікаційні ознаки, шляхи рецепцій і жанрових трансформацій. Охарактеризована образно-тропеїчна система.

Ключові слова: вкраїнська ідея, національна свідомість, менталітет, публіцистика, жанр, типологічні риси, контекст, модифікація, поетика, тропи.

Костецкая Л.А. Творчество Трохима Зинькивского в контексте литературного процесса 80-х - начала 90-х годов ХІХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Запорожский государственный университет, Запорожье, 1998.

Диссертация посвящена актуальной проблеме комплексного исследования наследия Т.Зинькивского (1861-1891) в контексте литературного процесса 80-х - начала 90-х годов ХІХ в.: собранные в две книги и опубликованные Б.Гринченко в 1893-1896 гг. во Львове произведения этого писателя и доныне не переиздавались и оставались среди малоизвестных и малоисследованных.

Проанализированы три группы текстов: публицистика, художественные произведения (стихотворные басни, рассказы, драматические сцены), литературоведческие труды. Произведены типологические сопоставления, виявлены модификационные признаки, пути рецепций и жанровых трансформаций. Охарактеризована образно-тропеическая система.

Ключевые слова: украинская идея, национальное сознание, менталитет, публицистика, жанр, типологические черты, контекст, модификация, поэтика, тропы.

SUMMARY

Kostetzkaya Lybov Olexandrivna. Literary works by Тrokhim Zen'kovsk in the context of literary process in the 80-th - beginning of the 90-th years of the 20-th century. - Manuscript.

Dissertation for the degree of the Candidate of Philology award Specialty 10.01.01 - Ukrainian literature. - Zaporozhye state university, Zaporozhye, 1998.

The thesis is devoted to an actual problem of complex research of heritage by T. Zen'kovsk (1861-1891) in the context of literary process in the 80-th - beginning of the 90-th years of the 20-th century; which was assembled in two books and published by Boris Greanchenko in 1893-1896 . The works of this author were not reissued up to this day and were remained among little-known and unresearched literary works.

There were analyzed three groups of the texts: publicistic writings, belles-letters (fables in verse, short stories, dramatic works), literature transformations. There were made typological comparisons, were discovered distinctive features, the ways of perception and genre transformations. There were characterized the system of types and modes of expression the figures of speech.

Key word: Ukrainian idea, national consciousness, publicistic writings, genre, typological features context, distinctive features, poetics, modes of expression the figures of speech, mentality.

Размещено на Allbest.ru

...