Від О. Уайльда до І. Северяніна: доля європейського естетизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Від О. Уайльда до І. Северяніна: доля європейського естетизму

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Дисертаційне дослідження присвячене концептуальному висвітленню естетського досвіду О. Уайльда та І. Северяніна з метою виокремлення сутнісних характеристик його творчої реалізації. Аналіз природи творчості Уайльда і Северяніна сприяв вивченню долі європейського естетизму - тенденції, що виразила можливість «само-достатності» мистецтва. В даній роботі зроблена спроба висвітлити малодосліджений, але принципово важливий аспект міжкультурного (російсько-європейського) діалогу на рубежі XIX і XX століть.

Сучасний стан досліджуваної проблеми свідчить про несистематичний, неконцептуальний підхід, епізодичний інтерес до естетських експериментів Срібного віку. Естетизм як очевидний феномен досліджений лише на матеріалі західних літератур (здебільшого англійської); опанування естетських ідей російською літературою поки що залишається поза увагою літературознавчої науки.

Спрямування щодо осягнення естетизму та особливості Уайльда серед науковців різко означилося в середині XX сторіччя. У 50-ті роки була запропонована методика аналізу Уайльда в стилістичному ракурсі, на рівні особливого мовного Gestaltung (A. Ojala). У 70-ті роки літературознавство зверталося до «імморалістського» аспекту естетського феномену (R. Shewan, Ch.-S. Nasaar). У 70-80-ті роки акцентується точка зору на естетизм як на багатоскладовий специфічний соціокультурний феномен (R. Spencer, R. Gagmer, J. Small).

У радянському літературознавстві 50-тих років естетизм не виокремлювався із потоку «декадентських» віянь Європи (І. Катарський), а характеризувався як певний загальний прийом. Проте у 80-ті рр. уже сформувалася уява про самостійність естетської концепції як цілеспрямованої життєтворчості (Д. Яковлев, А. Бартошевич). Сучасне вітчизняне літературознавство вбачає в естетизмі одну із ключових тенденцій модерну (В. Хорольский, Н. Тишуніна).

Літературна особистість І. Северяніна стала об'єктом дослідження лише в кінці 80-х років, оскільки в радянські часи його творчість була ідеологічно заблокована. Навіть тепер неоднозначність северянінської поетичної персони ускладнює об'єктивний підхід до її висвітлення. Концепції, що давали б уяву про засвоєння творчого здобутку Северяніна, ще не уклались, проте досить широко побутують оціночні стереотипи, поета, як от: естет-епігон (Б. Хазанов); естет-спадкоємець Уайльда (Т. Павлова); іронік, що грає в мистецтво (К.Ісупов, Ю. Лазебник, В. Ярмак, О. Скляров, Ж. Лан).

Науковці не без труднощів диференціюють літературну щирість та іронию поета як складові чинники поетики (О. Скляров, В. Казак), а отже, северянінський естетизм, його іронія та безпосередність вимагають обґрунтування в межах єдиної концепції.

Актуальність дослідження обумовлена підвищеною увагою літературознавства щодо феномену літературно-побутової життєтворчості, що формувалась в міжкультурних зв'язках і взаємодіях; активно визначаються естетичні домінанти та характерні способи його побутування. Життєтворчі спрямування, якими був пронизаний західноєвропейський і російський модерн, розвивались в тісному діалозі, взаємовпливах і постійній рефлексії. В модерністській життєтворчості визрівала тенденція до продукування іміджу - своєрідної персоніфікованої реклами власних переконань. У дисертаційній роботі актуалізується досить суттєва для сучасної масової культури проблема, оскільки висвітлюється один із вихідних етапів опанування мистецтва іміджу та естетизації утилітарного. Творчі дослідження О. Уайльда та І. Северяніна в цьому плані є особливо примітними, тому що доволі оригінально і різнопланово переосмислили і сформували найбільш радикальні претензії життєтворців-естетів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Робота виконувалася в руслі наукового плану кафедри філологічної та культурологічної підготовки журналістів Дніпропетровського держуніверситету.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виокремлення основних моделей історичного функціонування естетизму в Європі і Росії, визначення ключових моментів творчості Уайльда та Северяніна - завершальних втілень естетської тенденції в різних культурних середовищах.

Досягнення вказаної мети передбачає вирішення таких завдань:

- осмислити естетизм як органічне явище західноєвропейської культури на певному історичному етапі;

- накреслити історію прищеплення до російської культури дендістських та естетських ідей у їх взаємодоповненності;

- дослідити механізми виникнення і втілення літературної моди на Уайльда в епоху Срібного віку і трансформації уайльдівських ідей в російському культурному середовищі;

- виявити історичну і культурну обумовленість северянінської творчості в контексті російського модерну;

- виокремити естетсько-життєтворчий тип художника в світлі європеської та російської традиції та його структурні чинники;

- вивчити внесок Уайльда і Северяніна щодо розробки означеного типу художника;

- співвіднести творчі системи Уайльда і Северяніна з метою виявлення можливого сутнісного сходження;

- розглянути авторські художні системи в якості індивідуальних елементів щодо співвідносеності їх культурних фонів (європейського та російського).

Об'ектами дисертаційного дослідження є визначні найбільш «естетські» твори О. Уайльда та І. Северяніна: роман «The Picture of Dorian Gray» («Портрет Доріана Грея») англійського естета, а також поетична збірка «Громокипящий кубок» російського автора (родова неспіввідносеність творів виправдовується характерним програмним значенням їх у творчості названих літературних майстрів).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в вітчизняному літературознавстві зроблена спроба виокремити моделі культурної реалізації естетських ідей в історико-функціональному і типологічному висвітленні, вперше досліджується можливість розвитку естетизму на російському грунті; аналізується міф про письменника-естета (О. Уайльда) як способ засвоєння його надбання на різних рівнях читацького загалу і в різні періоди часу; обгрунтовується неправомірність оціночного стереотипу особистості Северяніна як «російського Уайльда».

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці методики аналізу літературного надбання, що має життєтворчий характер. Дослідження дозволяє суттєво розширити уяву щодо спрямованості і вмотивованості літературних пошуків Срібного віку.

Матеріали дослідження можуть бути використані при читанні лекцій, спецкурсів і спецсемінарів з історії російської і зарубіжної літератури, при написанні дипломних і курсових робіт, а також при читанні факультативних курсів з історії зарубіжної літератури в середній школі.

Дисертація є особистим внеском здобувача щодо розробки проблеми багатогранності художньої самовиразності та естетизації дійсності, формування концептуального підходу до дослідження творчості І. Северяніна в світлі російських рефлексів з приводу європейського естетизму.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри філологічної та культурологічної підготовки журналістів Дніпропетровського держуніверситету. Матеріали дисертації були апробовані на міжнародних наукових конференціях «Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур» (Дніпропетровськ, 1996, 1997); V Кримських міжнародних шмельовських читаннях «Русская литература и российское зарубежье: параллели и пересечения» (Алушта, 1996); міжнародній конференції «М.М. Бахтин и проблемы развития диалогического мышления в современной культуре» (Донецьк, 1996); підсумкових конференціях Дніпропетровського держуніверситету (1995, 1996, 1997).

Основні положення дисертації викладені в 4-х статтях, тезах 4-х доповідей.

Дисертація складається із вступу трьох розділів, висновків і списку використаної літератури (171 назва). Робота викладена на 198 сторінках основного тексту.

Основний зміст дисертації

естетизм західноєвропейський уайльд літературний

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, наукова новизна, визначається мета і завдання дослідження, висвітлюється стан дослідженності теми, розкривається методологічна основа і методика дослідження, демонструється апробація наукових положень роботи.

Перший розділ «Генезис естетизму» присвячено дослідженню становлення естетських ідей і підготовки культурно-історичного підгрунтя для розвитку вказаного феномену. Розділ складається з трьох підрозділів.

У підрозділі «Самовизначення категорії прекрасного» розглядається еволюція європейських уявлень про прекрасне та їх зв'язок з розвитком особистого начала в мистецтві. Доцільність застосування такого підходу очевидна, оскільки прекрасне є основною домінантою естетської філософії. Поглиблене розуміння обумовленості абсолютизації краси передбачає поетапний аналіз сенсуальної змістовності прекрасного. Як відомо, вся антична естетика розвивалася в безпосередній орієнтації на прекрасне як на певний еталон сутнісного. В цей період найбільш чітко вирізняються гедоністична (кіренаіки, епікурейці), ідеалістична (Платон), формальна (Аристотель) тенденції в осмисленні прекрасного, що обов'язково співвідноситься з людською потребою в ньому. Поступово усвідомлюється життєорганізуюча потенція прекрасного, проте ігнорується особистий аспект у створенні краси.

Перехід означеної категорії крізь неоплатонізм в середньовічну естетику пов'язаний з виявленням в ній особисто сакрального начала як продукуючого (Августин Блаженний).

Ренесанс суттєво поповнив людською змістовністю уяву як про прекрасне, так і про мистецтво в цілому. Людина не тільки наділяється правом творити красу, але водночас у своїй художній всемогутності прирівнюється до Бога. Визначення титанічного єства художника відкриває йому можливість виходу за межі традиційної християнської моралі і певною мірою звільняє прекрасне з-під влади етичної нормативності.

Класицизм звузив уяву про прекрасне, акцентуючи його властивості морального зразка для суспільства, проте, між іншим, сприяв формальній розробці поняття.

В період Баумгартена і Канта прекрасне відокремлюється від етичного; автономізується і сама сфера естетичного.

Романтики актуалізували життєтворче розуміння прекрасного, повертаючись до синтезу етичного та естетичного. Піднесення ними прекрасного як джерела насолоди спонукало позитивістську естетику зосередити увагу на фізіологічних, психологічних механізмах сприйняття краси і одержання естетичного задоволення.

Естетизм кінця XIX століття мобілізує накопичені смисли прекрасного, проголошуючи його культ і позбуваючись етичного аспекту та прокламуючи індивідуалістську вседозволеність.

У другому підрозділі «Дендізм як перший досвід естетської практики» розглядається феномен європейського дендізму XIX ст. у найрізноманітніших його втіленнях і його злиття з естетською філософією.

Дендізм активно формувався у межах романтичних життєтворчих спрямувань і за природою своєю був суто англійським явищем, що народжувалось в граничній ситуації пошуків художньої самореалізації романтиків та гіпертрофованого культу джентльмена. Поступово розповсюджуючись в Європі, дендізм знайшов своє побутове і літературне втілення. Літературний дендізм передбачав орієнтацію художника на дендістський спосіб життя (демонстрацію іміджу аристократичної витонченості і розчарування), декларацію відповідних ідей і створення образів денді в художніх творах. Представниками «літературного» дендізму можна вважати Дж.-Г. Байрона, Е. Бульвер-Літтона, Б.Дізраелі. Момент захоплення дендізмом пережили О.де Бальзак, Е. По та ін.

У другій половині XIX ст. дендізм уже претендував на роль філософії героїчної і елітної. Ряди денді поповнюються представниками середніх прошарків суспільства. Послідовний дендізм виявився справжнім випробуванням на аристократизм духу (при відсутності родовитості).

Денді другої половини XIX ст. (Ш. Бодлер, Б.Д'Орвільї, В.Ліль-Адан) найбільш близькі до образу нарцисично-самодостатнього героя-художника.

У третьому підрозділі «Англійський естетизм другої половини XIX ст.» відтворюється «естетська» ситуація, що склалася в Англії на час виходу Уайльда на літературну арену. Окреслюються основні гасла прибічників естетського руху:

- культ власної особистості та проголошення імморальності;

- абсолютизація прекрасного;

- суб'єктивність щодо творчого акту і сприйняття мистецтва.

Англійський естетизм обрав шлях зворотного напрямку: від «тихих» гедоністичних пропозицій У. Пейтера («кабінетного» естета) до публічних, видовищних виступів Дж.Уістлера та О. Уайльда. Перехопивши дендистську естафету в момент згортання, усамітнення дендізму, естети 90-х рр. XIX ст., повертають його обличчям до широкого загалу, тим самім задовольняючи вимоги масової культури. В цій ситуації проявляється одна з антиномій естетизму: «мистецтво для мистецтва» потребує відповідної реакції масового реципієнта. Уайльд чи не найповніше виразив змістовність «публічності», свідомо роблячи свою біографію предметом загальноєвропейського обговорення. Історія естетизму вимальовувалась як зручний об'єкт для дослідження факту того, як високе мистецтво втрачає свої позиції.

Розділ II «Естетські ідеї та їх рефлекси на російському грунті» досліджує означену проблему в аспекті російсько-європейського культурного діалогу.

У першому підрозділі «Дендізм і російська культурна традиція» розглядається специфіка формування іміджу і літературного типу денді XIX ст.

У Росії дендізм постає як одна з форм вияву байронізму - літературно-побутового захоплення, що охопило читацьку аудиторію. Проте послідовних денді російське літературне середовище не зафіксувало: була лише певна данина віянням часу. Тою чи іншою мірою до нього були причетні Пушкін, Чаадаєв, Лермонтов. Чи не найяскравіше дендізм втілився у відповідному літературному типі, в парадигмі Онегін - Печорін - Райський. При цьому печорінський образ знаменує переломний момент переживання російським культурним загалом поведінкового стереотипу денді, який на російському ґрунті мав трагічне забарвлення.

Образ Райського (роман І. Гончарова «Обрив») акцентував проблему буття художника професіонала. В цьому персонажі, порівняно з його літературними попередниками, більш наявна схильність до естетизованного сприйняття світу, до проведення в життя законів мистецтва. У такий спосіб відродилася безпосередність у стосунках між митцем і реальністю, притаманна естетиці романтизму і якої позбавлено скептичних Онегіна та Печоріна.

Персонаж, схильний до естетствування в російській літературі був своєрідною модифікацією «зайвої людини». Врешті решт потужна народницька хвиля в російському культурному житті згасила дендістські прояви.

У другому підрозділі «Уайльд в російській критиці» аналізується поетапне засвоєння уайльдівського надбання як естетської квінтесенції російською літературою на рубежі XIX-XX ст. у часовому відрізку з 1892 року до початку 1910 років, тобто від часу загострення до згасання інтересу до Уайльда.

Розвиток уявлень про Уайльда-естета на російському грунті умовно можна розподілити на три фази:

- перше знайомство з ім'ям, творчістю та ідеями в колі професійних літераторів (1892-1902);

- пропаганда літераторами творчості Уайльда серед широкого читацького загалу і масове засвоєння естетських поглядів (1903-1906);

- засвоєння і автоматизація вивчених ідей та засобів, тлумачення їх у спрощеному вигляді в обивательській свідомості (1908-1910).

Перша фаза відкрилася появою імені Уайльда на сторінках російської преси (перекладів Уайльда на російську мову в цей час ще не існувало). На цьому етапі інтерес до його творчості виявили головним чином критики-професіонали, що вивчали останні досягнення іноземної літератури. Уайльдівську творчість майже до 1985 р. було представлено лише в стислих оглядах іноземної літератури. З часом теоретики російського символізму вдались до більш детального аналізу естетизму у співвіднесенні з процесом становлення естетики символізму. Перший крок у цьому напрямі був зроблений О. Волинським, якого Уайльд зацікавив своїми філософськими пошуками, де чи не найпривабливішим аспектом було заперечення утилітаризму. Обдарованість Уайльда-художника при цьому залишається поза критикою.

З. Венгерова в 1897 р. нарешті звертається до текстологічного аналізу Уайльда. Статтею «О. Уайльд і англійський естетизм» означилось формування позитивного оціночного стереотипу естета, що пізніше вилився у відповідну тенденцію. Але майже в той час (1898 р.) критик Діонео в матеріалі «Из Англи» висвітлює Уайльда як постать неоднозначну, багатогранну і водночас симтоматичну для свого часу.

Поступово увага критиків щодо Уайльда зміщувалась від оцінки його філософських уподобань до аналізу творчості і, врешті решт, до постаті англійського естета в цілому.

З 1904 р. розпочинається масове тиражування перекладів Уайльда. Новий етап в опануванні естетизму співпав з моментом виходу останніх творів Уайльда («The Ballad of Reading Gaol» і «De Profundis»). Очевидно саме вони певною мірою прискорили процес опанування масовим читачем творчого здобутку Уайльда. Для російських читачів важливим був момент переродження естета: переосмислення ним власного вчення, імідж мученика колишнього «короля життя».

Теоретики естетизму, пропагуючи ідеї та творчість англійського письменника, вже в 1906 р. визнали не без розчарування, що їхній експеримент досяг мети: естетизм став розхожим явищем, зустрівшим свого цінувача в обивательському середовищі і сам образ англійського письменника, і його філософія спрощуються, навіть вульгаризуються. Переважаючим був інтерес до небуденної біографії письменника, яка обивательській свідомості здавалася адекватною ілюстрацією його вчення. Так навіть у довідниково-енциклопедичних виданнях помітна орієнтація на догоду вульгарним смакам: є опис долі письменника і поета (з досить сумнівними фактами) і майже відсутня характеристика творчості.

Ю. Айхенвальд і К. Чуковський у роботах 1910-х років пояснювали причини популярності, моди на Уайльда формуванням навколо його імені страдницького ореолу. Адаптація естетизму в російському середовищі відбувалася в світлі традицій Ф. Достоєвського.

В опануванні критикою та літературознавством спадщини Уайльда визначились два основних напрями:

- критико-інтерпретаторський (відверто тенденційний, пов'язаний з іменами А. Волинського, Ю. Айхенвальда, К. Чуковського);

- науковий (об'єктивований, концептуальний аналіз, яким займався Діонео).

Лавина критичного матеріалу сприяла затвердженню в читацькій свідомості стереотипності щодо осягнення постаті естета, здебільшого в модифікації міфа про «мученика».

У третьому підрозділі «Прояви уайльдівської теми в художній творчості російських авторів» аналізується специфіка переживання естетизму в свідомості художників слова. У цьому процесі вбачається та ж етапність, ті ж фази, якими характеризується становлення критики про Уайльда.

Чи не в перше художня інтерпретація ідей Уайльда зустрічається в публікаціях на сторінках журналу «Северный вестник» за 1896 р. (оповідання О. Соловйової «La Beata», Л. Денисова «Вне времени», новела З.Гіпіус «Златоцвет»). Ці твори присвячені проблемі співвідношення і взаємодії мистецтва і дійсності. В оповіданнях помітна ледь означена відмінність між естетизмом та прерафаелістською естетикою; очевидна спроба преломити англійську ідейну суміш на користь власного символістського досвіду. Автори по-різному обігрують тезу імморального піднесення прекрасного. Так, З.Гіпіус уже на цьому етапі вводить в тлумачення естетизму ремінісценції із Достоєвського.

Наступний етап позначений виступами і статтями К. Бальмонта про англійського письменника (1903 р.). Завдячуючи діяльності Бальмонта, який іменував Уайльда апостолом краси, автором «Євангелія від естетизму», закріпився міф про страдництво Уайльда, про несправедливість щодо його покарання.

Шанобливе ставлення до спадщини Уайльда було характерне для певного кола російських символістів (В. Брюсов, Ф. Сологуб, М. Волошин). Вони займалися перекладами, із заохоченням цитували Уайльда в своїх програмних виступах.

Постать Уайльда приваблювала і молодосимволістів. Так, В.Іванов вбачав, що естет у своєму страдництві за красою близький до Христа. І хоча послідовних денді-естетів у вищих колах російських літераторів не було, мода на уайдівський імідж захопила навкололітературне і обивательське середовище. Так, маловідомий поет-символіст і художник М. Дурнов займався розповсюдженням дендістських смаків у Москві.

Другий етап (майже до 1907 р.) означений помітною активізацією вписування актуальних для російського модерну ідей в уайльдівське надбання. Символісти дошукувалися у Красі способу великого перетворення світу і морального оновлення. Проте, наприкінці 1900-х років літератори нового покоління з більшою увагою розглядали художні засоби письменника-естета, ігноруючи, а то і засуджуючи його гедоністичні життєтворчі гасла. М. Гумільов, М. Кузмін ретельно вивчали секрети його літературної майстерності, але були далекі від думки переносити закономірності творчості на дійсність. Через посередництво символізму російська література пережила потужний західний вплив.

Етап звикання до різноманітних радикальних європейських ідей змінився періодом опанування західних форм. В свою чергу підхід, що базувався на виправдовуванні Уайльда (символістський) змінився критично-аналітичним (акмеїстським). Таким чином, символізм і акмеїзм демонструють дві моделі щодо опанування творчості Уайльда - «ідейну» та «формальну».

Футуризм категорично відкинув естетські претензії, проголошуючи антиестетизм. У такий спосіб була виражена реакція на епігонське естетство і естетсько-дендістську моду серед обивателів. Саме футуристам належить вислів «Северянін - замоскворіцький Уайльд», яким вони прагнули підкреслити в поеті єство естета-епігона. Северянін постає об'єктом висміювання моди на спосіб життя і творчості, в якому трансплантована ідея виродилася, перетворилася на популярну, зверхню імітацію.

Третій розділ «Естетизм Уайльда та І. Северяніна» присвячений виявленню сутнісних домінант означеного явища, а також визначенню доцільності віднесення Северяніна до розряду естетських наслідувачів і епігонів Уайльда.

Перший підрозділ «Уайльдівська тема в інтерпретації Северяніна: ассо-сонет «Оскар Уайльд» є розгорнутим аналізом поетичних особливостей тексту вірша. Результати аналізу переконують в тому, що ассо-сонет є не прикладом оспівування вождя англійських естетів, а поетичним витвором у формі іронічної гри з популярними стереотипами, що побутували у свідомості читацького загалу того часу. Гіпертрофована велич естетського генія, введення в текст елементів з очевидним протиріччям щодо вимог естетського стилю дають підстави вважати цей «гімн Уайльду» нещирим, хоча іронія майстерно завуальована версифікаційною оригінальністю російського поета.

Порівняння северянінського ассо-сонета з іншими зразками літератур-ної продукції кінця 1900 - початку 1910 рр. дозволяє розмістити в контексті поезії про героя страдника, написаних за допомогою маніпуляції популярними (і вже знеціненими) поетичними кліше символізму. Найбільш близькою до Северяніна є пародійна гра Черубіни де Габріак.

Северянінський дендізм є майстерна містифікація, розгадка якої криється в поетиці віршів.

Другий підрозділ: «Естетизм в побуті і художній практиці О. Уайльда та І. Северяніна» пропонує виокремлення суспільних домінант в творчому здобутку поетів, розгляд їх у філософському, естетичному і художньому аспектах.

Уайльдівський естетизм має суттєве філософське підгрунтя, оскільки розповсюджується у двох напрямках: побутовому і художньому. Побут письменника, його власне життя, організоване в відповідності до принципу «надморалі», є результатом естетського диктату всупереч загальновизнаним моральним нормам.

Однією з найбільш показових імморалістських тез його вчення є така: «The aim of the life is selfdevelopment» (Мета життя - самовираження). Основні положення його доктрини відображені у збірці естетсько-філософських ессе «Intentions».

Організуючи своє життя Уайльд планомірно реалізує провідний дендістський принцип бути «неприродним» і шукати насолоди.

Не маючи предків-аристократів, Уайльд возвеличується і «облагороджується» шляхом життєтворчості. Його дім, речі побуту, одяг - втілення витонченого смаку і любові до мистецтва. При цьому створюється парадоксальна ситуація: Уайльд зі всією відповідальністю і щирістю пропонує «мистецтво неправди» і всерйоз влаштовує свою долю за законами публічної вистави.

І. Северянін, внесений до розряду «російських Уайльдів», не вдавався до прокламації ніяких теоретико-філософських викладок. Ідеологічною програмою є його вірші. В побуті Северянін не був схожий на свого ліричного героя - денді. Закулісна біографія поета була маловідома, оскільки ніколи ним не афішувалася. Він строго розмежовував приватне, естрадне і поетичне життя. Російський поет ніколи не прагнув до аристократичної вишуканості, визначаючись надзвичайною скромністю у своїх смаках. Спосіб обладнання побуту вкупі з моральними уподобаннями російського поета призводять до сумнівів щодо послідовності його дендізму.

Естетика Уайльда підкоряється єдиному абсолюту - Красі, яка втілюється, головним чином у формі, зовнішності, стильності. Северянін, як здається, в цьому пункті солідарний з Уайльдом: він цінує в мистецтві перш за все вишуканість, створив свій неповторний стиль і ввійшов в історію літератури саме завдячуючи неординарності форми своїх поезій. Проте аналіз поетики творів англійського та російського авторів розкриває сутністні відмінності між ними. Уайльдівська манера демонструє типово естетський підхід до образів речей і художника. І те, і інше має бути вишукано-прекрасним, витвором мистецтва. Річ у текстах Уайльда обособлюється, її опис є самодостатнім; особистість творця - втілення художнього егоцентризму. Живучи за законами мистецтва особистість немов набуває ознак речей; у цьому процесі є й зворотній зв'язок, оскільки речі набувають якостей одухотвореності.

Уайльд був досить розбірливим щодо використання поетичних засобів: його «рurple passages» рясніють зразками високих поетизмів; стиль диктує виключеність прозових елементів.

Северянін пропонує читачам хаотичне поєднання непоєднуваного (прозаїзмів і поетизмів) в межах одного образу. Але версифікаційна оригінальність дещо затьмарює іронію автора, яка при уважному прочитанні все ж постає зі всією очевидністю.

Оперування образами речей у Северяніна докорінно відрізняється від уайльдівського: він не автономізує їх, а використовує для формування особливої естетської, точніше псевдоестетської атмосфери поетичної замріяності. Образу денді теж притаманний стан роздвоєності. Його суперегоїстичні сподівання мають здатність розповсюджуватися лише в межах поетичної мрійливості (на сторінках книг та на естраді), але не в реальності. Северянін знайшов для своєї гри вдалу назву «грезофарс».

Таким чином, імідж Северяніна строго обмежений сферою мистецтва, на побут він не розповсюджується. Проте автор створив образ свого ліричного героя та імідж в час, коли міфотворчість пронизувала все єство художника і образ поета був приречений на те, щоб бути тотожним до свого творіння.

У висновках викладені основні результати дисертаційної роботи. Естетизм Уайльда і Северяніна означені як сутнісно різноманітні явища, що розвивалися у співспрямуванні пошуків нового культурного героя і нового типу художника на європейському та російському підгрунті.

У роботі заперечується ідея завершеності та цілісності російського естетизму і природної спадкоємності західних ідей, оскільки вона вступає в протиріччя з існуючою культурною традицією, що надає літературі роль «провозвісниці істини».

У дисертації наголошується, що естетські та дендістcькі ідеї підлягали корінному переосмисленню, але в готовому вигляді не сприймалися.

Автор дисертації заперечує стереотипну характеристику Северяніна як російського Уайльда, утверджуючи містифікаторську сутність його естетської спадщини.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Срібний вік і рефлекси естетизму // Актуальні проблеми вивчення літературних родів. Зб. наук пр. - Дніпропетровськ, 1997. - С. 46-51.

2. Образы денди в прозе О. Де Бальзака и М.Ю. Лермонтова // IV Міжнародна конференц. Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті національних культур. - Дніпропетровськ, 1997. - Т. I. Ч. II. - С. 29-32.

3. Оскар Уайльд и его взгляд на литературные биографии великих людей //Ex professo: Збірник праць молодих вчених Придніпров'я. - Дніпропетровськ, 1998. - С. 72-77.

4. Сюжет об эстетствующем художнике в ранней русской стимволистской прозе //Ex professo: Збірник праць молодих вчених Придніпров'я. - Дніпропетровськ, 1998. - С. 122-125.

5. Игорь Северянин: Феномен авторского имиджа // Русская литература и российское зарубежье: параллели и пересечения. V Крымские международные шмелевские чтения. Тезисы докладов научной конференции. - Алушта, 1996. - С. 78-81.

6. Эстетизм Оскара Уайльда и Игоря Северянина: постановка проблемы // Придніпровський науковий вісник. - Дніпропетровськ, 1996. - С. 14.

7. Эстетизм серебряного века в рамках культурного диалога // Наследие М.М. Бахтина и проблемы развития диалогического мышления в современной культуре. Тезисы международной конференции. - Донецк, 1996. - С. 60-61.

8. Ш. Бодлер и И. Северянин: типология имиджа денди //III Міжнародна конференція Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. Тези доповідей. - Дніпропетровськ, 1996. - С. 21.

Размещено на Allbest.ru