Взаємозв’язок жанру та пафосу в драматургії М. Булгакова

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, її зв`язок з іншими літературознавчими дослідженнями, визначається мета і завдання роботи, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ. "Взаємозв`язок жанру та пафосу в теорії драми" складається із двох підрозділів.

1.1 Проблема класифікації жанрів у сучасній теорії літератури. Специфіка формування жанрів у драмі. Головне завдання і труднощі розробки проблеми жанру полягають у тому, щоб виділити у всій багатогранності змісту і форми літературних творів такі їх властивості, які й називають жанровими. Крім того, певні труднощі в теорії жанру пов`язані із виявленням жанрової специфіки літературних родів (епосу, лірики та драми).

Розглянуту нами історію дослідження теорії класифікації жанрів можна умовно поділити на три етапи: концепції жанрів 70-х, 80-х та 90-х рр. Перший етап (70-ті рр.) представлений роботами М.С. Кагана, М.М. Бахтіна та Г.М. Поспєлова. В них, в основному, робився акцент на вивчення типології жанру й аналіз вже існуючих жанрових утворень з метою їх класифікації за певними критеріями. Як жанроутворююча домінанта визначалися чотири грані моделі структури мистецтва - пізнавальна, оцінна, перетворювальна та знакова (М.С. Каган); хронотоп (М.М. Бахтін); змістовні особливості літературного твору, зокрема, проблематика (Г.М. Поспєлов). Проте ці теорії не зовсім розв`язували проблему поділу літературних творів на жанри в драматичному роді, оскільки або акцентували змістовний бік жанру, абстрагуючись від формального (М.С. Каган, Г.М. Поспєлов), або розглядали жанр як загальну категорію літератури, не торкаючись особливостей конкретних літературних родів (М.М. Бахтін, Г.М. Поспєлов).

Для етапу 80-х р.р., представленого, зокрема, роботами Н.Х. Копистянської та Л.В. Чернець, було характерним у класифікації жанрів виділення ознак пафосу, спочатку як сфери індивідуальної творчості (Н.Х. Копистянська), а потім як теорії жанрового очікування читача (Л.В. Чернець). На наш погляд, ці концепції в обраному нами аспекті не зовсім конкретизують специфіку жанроутворення та принципи формування жанрів всередині різних літературних родів і особливо в драмі.

Третій етап у розвитку теорії жанру характеризується дослідженнями українських літературознавців - О.А. Галича, А.В. Козлова, В.Л. Удалова. В концепціях жанрів 90-х р.р. вже починає простежуватися зв`язок жанру з категорією пафосу. Однак питання про формування драматургічних жанрів і взаємозв`язку жанру та пафосу в драмі залишилося практично нерозв`язаним. Однією з причин цього, на наш погляд, є певна неоднозначність у самому визначенні категорії жанру.

Аналізуючи та узагальнюючи ці концепції, ми запропонували власне загальне визначення жанру. Жанр - це змістовно-формальний тип існування літературного твору всередині конкретного літературного роду, формування якого обумовлене особливостями певної історичної епохи, достатньою мірою творчим методом письменника, стилем, особливостями змістовно-формальної структури твору та специфікою конкретного літературного роду.

Досліджуючи природу жанроутворення в драмі та намагаючись виділити жанроутворюючі фактори, ми дійшли висновку про те, що в процесі формування драматургічних жанрів певну роль відіграє пафос.

Вплив пафосу на формування жанрів у драмі, безперечно, відбувається внаслідок близькості та взаємообумовленості таких літературознавчих понять, як "пафос" та "конфлікт". Обумовлений певною ідейно-емоційною оцінкою той чи інший тип конфлікту створює "обличчя" драматургічного твору, визначає особливості його змісту та форми і, зрештою, впливає на жанр. Але тип конфлікту (драматичний, трагічний та ін.), на наш погляд, тісно взаємопов`язаний із певним видом ідейно-емоційної оцінки, оскільки ті зіткнення характерів (особистісних інтересів) та обставин, почуття обов`язку (інтересів надособистісних), що відбуваються в драматичних творах, як правило, тяжіють до певної розв`язки, яка, за своєю сутністю, являє собою реакцію персонажа на конфліктну ситуацію. Таким чином, у будь-якому конфлікті на перше місце поставлений людський характер, який у своїх суттєвих моральних властивостях, за Гегелем, є "предметом" пафосу. Звідси можна зробити висновок, що розв`язка того, чи іншого конфлікту задається передусім авторською оцінкою, тобто пафосом, отже, і тип конфлікту, який покладений в основу жанрової своєрідності драматургічного твору, значною мірою формується пафосом. Саме тому, як ми вважаємо, пафос є одним з основних жанроутворюючих факторів у драмі.

Конфлікт у драматургічному творі має певні особливості, які впливають на структуру п`єси. Можна сказати, що особлива форма існування драми в її орієнтації на постановку в театрі обумовила особливе значення розміру тексту п`єси. Невеликий обсяг драматургічного твору викликає необхідність динамічного розвитку, вимагає стислості, винятковості (навіть у своїй повсякденності), надзвичайності подій, які складають подвійний ланцюжок п`єси. Внаслідок напруженості конфлікту, його стислості в межах часу, авторська оцінка в драмі є вираженою найбільш яскраво. Таким чином, основна особливість драми як літературного роду (дієвість, гранична загостреність суперечностей) обумовлює найбільш високий ступінь вираження авторської оцінки, що, безперечно, посилює вплив пафосу і робить його домінантною жанроутворюючою ознакою.

Багато дослідників драми дійшли висновку, що змістовно-художні особливості драми як літературного роду (а також її жанрових форм) значною мірою обумовлює театр. Жанрове визначення вистави в ряді випадків має інший характер, ніж визначення, яке було дане самим драматургом. Тональність п`єси та забарвлення конфлікту дається режисером-постановником залежно від його "бачення" вистави і його оцінки. Вплив сфери театрального мистецтва на драму проявляється, переважно, в тому, що жанри драми в процесі сценічної постановки трансформуються. В процесі постановки вистави, таким чином, може скластися інша концепція особистості і, відповідно, тип конфлікту, які обумовлені вже режисерським, а потім і акторським світосприйняттям, що проявляється вже в іншому, "театральному" режисерському пафосі. Концепція особистості в п`єсі та тип конфлікту, що створюються режисером, взаємодіючи з концепцією особистості автора драматургічного тексту, формують новий тип ідейно-емоційної оцінки та, відповідно, новий, видозмінений жанр п`єси. Частіше за все, на наш погляд, це призводить до утворення змішаних жанрових форм у сценічному варіанті драматургічного твору.

Розглядаючи пафос особистості художника як вияв його світогляду, його пристрасного відношення до творчості, до конкретного поетичного задуму (Гегель), ми можемо припустити, що пафос деякою мірою є також категорією філософською, прямо пов'язаною зі свідомістю особистості художника-творця, яка в аспекті художньої творчості являє собою надзвичайно складний процес сприйняття, осмислення й оцінки автором твору конкретних явищ та процесів дійсності. У цьому зв'язку пафос являє собою якусь форму усвідомлення реальності, що проявляється значною мірою в оцінці характерів та конфлікту твору. Виступаючи формою сприйняття дійсності, пафос найбільш яскраво виявляється у драматичному роді літератури, що дозволяє кваліфікувати його як один із основних жанроутворюючих факторів у драмі. Згрупувавши існуючі нині теорії пафосу, наведені в цьому розділі (пафос як "особлива властивість характеру та умонастрою особистості" (Гегель), "творча ідея-пристрасть" (Бєлінський), той чи інший "домінуючий лад почуттів" (Шиллер), "домінуючий тон твору" (О.Г. Руднєва)), ми визначили пафос творчої думки письменника та його твору як сформовану світоглядною концепцією автора філософсько-естетичну категорію змісту літературного твору, що виражає осмислення й оцінку автором реальної та зображеної у творі дійсності, яка стає, тим самим, домінуючим тоном літературного твору. Міра вираження пафосу як оцінки в літературному творі, яка обумовлена особливостями конкретного літературного роду, відіграє важливу роль у формуванні жанрів драми.

Вплив пафосу на утворення жанрів у драмі та своєрідність пафосу драматургічних творів, на нашу думку, пов`язані із особливостями драми як роду, які обумовили жанроутворюючу роль у ній саме цієї категорії, що проявилося у дієвості, напруженості конфлікту, стислості у часі, включеності характеру в дію, граничній загостреності суперечностей. Звідси випливає особливість пафосу в драмі як літературному роді, яка полягає в тому, що пафос у драмі є передусім авторською оцінкою дій та конфліктних стосунків персонажів. Характер у п'єсі, вступаючи у суперечність з іншими характерами або певними "надособистісними" інтересами, сам вже несе у собі принцип його авторського осмислення й оцінки, стаючи виразником життєвої концепції автора. Можна сказати, що рівень свідомості персонажа визначається рівнем свідомості автора. Схожа концепція особистості в драмі, де найбільш неприховано простежуються "внутрішні зв'язки між концепцією людини на філософсько-соціальному й духовно-моральному рівні її вираження та художньою концепцією людини, яка реалізується в характері-типі" Жулинский Н.Г. Художественная концепция человека и проблема характера в современной советской литературе: Автореф. дис. д-ра филол. наук. - К., 1981. - С. 7., пов'язує життєву концепцію автора (його філософське світосприйняття) з її втіленням у драмі через характер. Специфіка характеру в драмі, обумовлена тією чи іншою концепцією особистості і, нарешті, життєвою позицією та оцінкою автора, стає, отже, одним із засобів реалізації у п'єсі пафосу, який, у свою чергу, детермінує жанрову своєрідність драматургічного твору.

Вказані особливості драми як роду, детерміновані орієнтацією драматургічних творів на постановку в театрі, обумовлюють найвищу міру вираженості у них авторської оцінки, що, безперечно, посилює вплив пафосу й робить його домінантною жанроутворюючою ознакою.

1.2 Особливості трагікомічного пафосу та специфіка змішаних жанрів у драмі. Пафос твору, що випливає з світорозуміння письменника та формується концепцією автора, має певні особливості в різні історичні епохи. Особливості світогляду автора, які проявляються в історичні моменти кризи переломних епох (війн, революцій тощо), такі як парадоксальність, двоїстість світосприйняття стають передумовою нерівнозначності, двоїстості в оцінці реальної дійсності, що в літературному творі (а більш за все в драматургічному) проявляється у взаємодії на рівних правах піднесеного та ницого, смішного та серйозного, трагічного та комічного. Це простежується у створенні іншої концепції особистості та типу конфлікту, порівняно з традиційними жанрами - трагедією, драмою та ін., подвійній оцінці характеру в ході розвитку конфлікту, що є ознакою складного трагікомічного пафосу, та, в остаточному підсумку, у створенні складного жанру, обумовленого впливом різних, нерідко протилежних авторських оцінок - трагічного та комічного.

У цьому плані трагікомічне являє собою естетичну категорію, якій притаманний специфічний синтез трагічного та комічного. В трагікомічному відбувається органічне об`єднання трагічного та комічного, ці категорії, взаємодіючи та взаємно проникаючи одна в одну, взаємно посилюючи одна одну, утворюють передумови для формування трагікомічного пафосу. Трагікомічний пафос взаємопов'язаний із особливим трагікомічним конфліктом, основною ознакою якого є те, що увага до внутрішнього світу особистості виводить на перший план конфлікт внутрішній. Він не розв`язується волею, простим вчинком конкретної людини в рамках сценічного часу і пов`язаний із спробою розібратися у людській душі, джерелах її невдоволеності життям.

Трагікомічний пафос, організуючі трагікомічний конфлікт, формує жанр трагікомедії. На підставі специфіки трагікомічного пафосу й трагікомічного конфлікту ми визначаємо трагікомедію як жанр драматургії, в якому незалежно від змісту та функцій елементів драматичної, трагічної та комічної авторських оцінок домінуючу роль практично у всіх компонентах змісту та форми п`єси відіграє трагікомічний пафос та сформований ним трагікомічний конфлікт.

Підсумовуючи сказане, можна висловити, що специфіка жанроутворення в драмі, на відміну від інших літературних родів, визначається, переважно, різною природою пафосу в трагедії, драмі, комедії і трагікомедії та особливостями конфлікту творів. При цьому у формуванні жанру драматургічного твору пафос відіграє провідну роль, оскільки обумовлює специфіку конфлікту. Такі особливості драматичного роду літератури, як дієвість конфлікту, стислість у часі, включеність характеру в дію тощо, що обумовлені орієнтацією драми на постановку в театрі, обумовлюють найвищу міру вираженості авторської оцінки, що посилює вплив пафосу і робить його однією з основних жанроутворюючих ознак. Виходячи з особистого світосприйняття письменника, пафос є оцінкою не тільки конкретних зображених у творі характерів та подій, але й свого роду мірилом ставлення автора до дійсності взагалі. У драматургії на основі специфіки пафосу формується конфлікт, який містить у собі основну "ідею-зерно" п`єси. І за пафосом, а потім і за конфліктом будується жанр драматургічного твору.

Як важливий елемент структури твору, пафос у драмі має свою специфіку вираження. Він визначається передусім характерністю зображеного життя й сам визначає конфлікти, в які затягнуті персонажі драматургічного твору та в яких найбільш яскраво проявляються особливості характерів героїв.

Все, що було визначено вище, дає нам підстави вважати, що для аналізу жанру драматичного твору необхідно виділити та дослідити специфіку пафосу в його взаємозв`язку із конфліктом п`єси. Специфіка пафосу значною мірою обумовлює сутність конфлікту драматургічного твору, а отже, визначає "обличчя" того чи іншого жанру. Таким чином, визначення жанрового змісту в драматичному творі відбувається за схемою "пафос - конфлікт - жанр". У той же час жанровий зміст визначає особливості жанрової форми драматургічного твору. Він впливає на специфіку сюжету, композиції, художньої мови, предметної деталізації. Отже, дослідження жанру в драмі передбачає виявлення жанрової цілісності у взаємозв`язку жанрового змісту та жанрової форми. При цьому основним фактором, який визначає специфіку жанрового змісту та жанрової форми драматургічного твору, є пафос.

Відповідно до видів пафосу на різних етапах розвитку драми як роду домінують певні драматургічні жанри. Так, у багатьох творах російської драматургії початку ХХ ст. жанр визначається складним трагікомічним пафосом, на основі якого формується жанр трагікомедії, який стає найбільш поширеним у літературі 20-30-х р.р. нинішнього століття.

Другий розділ. "Змістовні аспекти жанру та особливості пафосу в п`єсах М. Булгакова". Вивчення змістовного аспекту жанру драматургічного твору передбачає виявлення специфіки пафосу у взаємозв`язку із сформованим ним конфліктом. Аналіз змісту включених до даного розділу одинадцяти драматургічних творів М. Булгакова приводить до виявлення певної закономірності в плані особливостей конфлікту. Дослідження пафосу та конфлікту булгаковських п`єс дозволяє дійти висновку про те, що усі проаналізовані п`єси, різні за своїми жанровими формами та специфікою конфлікту, торкаються проблем одного й того ж кола. Проблема людини-інтелігента в потоці революції, сприйняття ним нового світу, спроби боротьби за давні традиції і тут же - спроба вжитися у новому суспільстві, трагедія особистості в чужому для неї новому світі, яка викликає спроби втікти в іншу епоху; проблема державної влади, часом свавільної та бездумної, взаємовідносини митця та влади - всі ці проблеми і складають осередок аналізованих нами п`єс.

У розділі міститься аналіз жанрового змісту таких п`єс М. Булгакова, як "Дни Турбиных" (1926р.), "Зойкина квартира" (1926р.), "Багровый остров" (1926-27р.р.), "Кабала святош" (1930р.), "Адам и Ева" (1931р.), "Полоумный Журден" (1932р.), "Блаженство" (1934р.), "Иван Васильевич" (1935р.), "Бег" (1937р.), "Александр Пушкин" (1939р.) та "Батум" (1939р.), а також п`єси М. Куліша "Народний Малахій" (1927р.) та Я. Мамонтова "Княжна Вікторія" (1928р.), які близькі до п`єс М. Булгакова не тільки за часом написання, але й за жанровими особливостями.

Коло проблем, порушених Булгаковим у цих п`єсах, їх патетична спрямованість та специфіка конфлікту, відображає світосприйняття автора, його життєву позицію та концепцію особистості, що обумовлює й вибір жанру. Жанрова специфіка драматургічної спадщини М. Булгакова вельми різноманітна. Проте загальною особливістю світосприйняття письменника є двоїстість в оцінці характерів та конфлікту, яка проявляється в тяжінні до змішаних жанрів, зокрема, до трагікомедії.

За особливостями пафосу та конфлікту п`єси Булгакова можна умовно поділити на групи, в кожній з яких порушується певна проблема. Однак всі ці групи зв`язані між собою внутрішнім зв`язком. До першої групи, де основою конфлікту є сприйняття революції інтелігенцією, трагедія людської особистості в переломну епоху, ми віднесли п`єси "Дни Турбиных" та "Бег". У другій групі п`єс в основу конфлікту покладено проблему вживання "колишньої" інтелігенції в новий світ вже після революції, прагнення побудувати нове життя, дощенту зруйнувавши минуле й все те, що з ним пов`язане, несприйняття дійсності та спроба втікти від неї в іншу епоху або в інший світ, частіше всього, світ мистецтва. До цієї групи тяжіють п`єси "Зойкина квартира", "Адам и Ева", "Блаженство", та "Полоумный Журден". Третя група, в якій розкривається трагедія взаємовідносин митця та влади як споконвічна проблема творчості, охоплює п`єси "Багровый остров", "Кабала святош", "Александр Пушкин". Та, нарешті, четверта група, де постає проблема сутності державної влади при будь-якому устрої та психологія особистості, яка стоїть при владі, включає п`єси "Иван Васильевич", та "Батум" Для аналізу використане зібрання творів М.О. Булгакова в 5т. - Т.3-4. - М., 1992..

Такий розподіл п`єс за проблемною ознакою, на наш погляд, може виявитися вельми цікавим при характеристиці пафосу та жанру даних п`єс. Тут можна спостерігати, як втілення тієї чи іншої тематики та конфлікту відбувається шляхом добору контрастних за своєю тональністю засобів - зображення подібних ситуацій у різних п`єсах у пародійному або трагічному ключі тощо. Показовими є п`єси "Иван Васильевич" та "Батум", в яких проблема влади та особистості, що керує державою, порушується в комедійному ("Иван Васильевич") та драматичному ("Батум") плані.

Аналізуючи специфіку пафосу та конфлікту п`єс М. Булгакова, ми дійшли висновку, що такі з них, як "Дни Турбиных", "Зойкина квартира", "Багровый остров", "Полоумный Журден" та "Бег", за жанровим змістом є трагікомедіями. Про приналежність цих п`єс до жанру трагікомедії свідчать такі ознаки:1) наявність складного трагікомічного пафосу та сформованого ним особливого трагікомічного конфлікту: в основі конфлікту - або трагікомічне зіткнення "бентежних" та "метушливих" з історією, яке обертається трагедією для чесного російського офіцерства (Турбін, Мишлаєвський, Студзинський), прозрінням сумління (Хлудов) та фарсом для пристосуванців (Шервинський, Тальберг, Чарнота, Корзухін), де на одному боці конфлікту - внутрішній світ людей, приречених історією, а на другому - жахливість революційного катаклізму ("Дни Турбиных", "Бег"); або неподоланне в рамках сценічного часу протиріччя між героями п`єси з їх мріями, прагненням вижити в хаосі звичного світу, який руйнується навколо них, та існуючою реальністю ("Зойкина квартира"); або невдала спроба прилучитися до краси та втікти в її світ ("Полоумный Журден"); або трагедія сваволі в керівництві художньою творчістю з боку держави і в той же час викривання халтурного псевдомистецтва ("Багровый остров"); 2) наявність у п`єсі трагікомічного героя: Мишлаєвський, Ларіосик, Шервинський ("Дни Турбиных"); Чарнота, Люська, Серафима, Голубков ("Бег"); Зойка, Обольянінов, Аметистов ("Зойкина квартира"); горе-драматург Димогацький ("Багровый остров"); Журден ("Полоумный Журден"), який є виразником водночас трагічної та комічної автрської оцінки; 3) подвійне освітлення та оцінка характерів і подій.

У решті проаналізованих нами п`єс М. Булгакова домінує якийсь певний вид пафосу, проте, як правило, в кожному творі присутні декілька видів авторської оцінки. Таким чином, внаслідок переважання трагічного пафосу до жанру трагедії належить "Кабала святош" (трагічний конфлікт оснований на протистоянні генія та влади, джерелом трагічного є трагічний герой (Мольєр) у боротьбі з самим собою та з "бессудной тиранией"). Драматичний пафос домінує та формує жанр драми в п`єсі "Александр Пушкин". У цій п`єсі своєрідність конфлікту полягяє в тому, що протистояння генія та влади трансформується в конфлікт генія та суспільства, і через протистояння суспільству осмислюється проблема митця та влади. В п`єсі "Адам и Ева" особливість драматичного конфлікту полягає в зіткненні вченого-митця (Єфросимов) з представниками тоталітарної влади (Адам, Дараган). Наявність драматичного пафосу та драматичного конфлікту в п`єсі означають, що за жанром "Александр Пушкин" є драмою. Ми звертаємо увагу на новаторство Булгакова-драматурга у жанровій побудові п`єси "Батум", у якій класичний драматичний конфлікт, заснований на протиставленні "людина - суспільство", трансформовано у конфлікт "суспільство - людина", де осмислюється проблема впливу особистості (Сталін) на суспільство ("паства") та наслідки цього впливу. Показову роль у вираженні драматичного пафосу п`єси відіграє підтекст, який викриває приховані прагнення героя та визначає його справжню суть. На підставі аналізу пафосу та конфлікту п`єси "Батум" ми визначили її жанр як драму. На основі комічного пафосу утворюється жанр комедії в п`єсах "Иван Васильевич", "Блаженство". У цих п`єсах комічний ефект базується на невідповідності героя (Бунші, Милославського) та ситуацій, в які вони потрапляють. Такими ситуаціями є посідання місця царя Івана Грозного Буншею в п`єсі "Иван Васильевич", пригоди героів у "Блаженстве" - країні майбутнього і т. ін. Яскравими засобами втілення комічного пафосу тут стає художня мова, яка є засобом самохарактеристики персонажів, авторські ремарки та ін.

Тенденція до змішування в одному творі різних видів авторської оцінки характерна і для української драматургії 20-х р.р. За аналізом змісту ми віднесли до жанру трагікомедії п`єси М. Куліша "Народний Малахій" та Я. Мамонтова "Княжна Вікторія". Наявність трагікомічного пафосу та трагікомічного конфлікту - неблагополучність героя в чужому для нього світі, внутрішня відмежованість від оточуючих і в той же час абсурдність прагнення змінити увесь світ ("Народний Малахій"), психологічне осмислення героями прийдешніх революційних подій, неможливість прийняти майбутні зміни ("Княжна Вікторія"); наявність трагікомічного героя (Малахій Стаканчик, княжна Вікторія); подвійна оцінка персонажів та подій - все це дозволяє розглядати ці п`єси як трагікомічні за змістом.

Засобами вираження пафосу в розглянутих нами п`єсах є:

1) трагікомічний, трагічний, драматичний або комічний конфлікт;

2) трагікомічний, трагічний та под. характер;

3) авторські ремарки;

4) підтекст;

5) художня мова;

6) іронія та ін.

Проведений аналіз драматургічних творів російської та української літератури 20-х - 30-х р.р. нинішнього століття дозволив нам виявити певні закономірності у формуванні жанру. Перша закономірність полягає в тому, що зміна соціальної свідомості в епоху революцій та світових катаклізмів неминуче призводить до змін у свідомості особистісній. Обґрунтування нових цінностей (духовних та культурних) базується, як правило, на забутті попередніх. Глобальні зміни, які несе в собі революція, розраховані на майбутні покоління. Для багатьох же сучасників цієї епохи, в тому числі Булгакова, Куліша та інших письменників, світ розколовся на "до" та "після", межа між належним та сущим, правильним та неправильним стала розпливчастою. Звідси виникає деяка роздвоєність у сприйнятті світу, яка притаманна багатьом письменникам цієї трагічної епохи і яка в творчості проявляється в пафосі твору та змішуванні в межах одного твору піднесеного та ницого, смішного та серйозного, трагічного та комічного.

Із першої закономірності випливає закономірність друга: трансформація світогляду під впливом соціальної катастрофи, що веде до трагікомічного сприйняття світу, проявляється в тяжінні письменника до вибору певного жанру, який відповідав би його умонастрою і який споконвічно заперечував би наявність у творі однозначно позитивних чи негативних героїв, але визнавав лише двоїсту, неоднозначну їх оцінку. Таким жанром у драматургії стала трагікомедія. Наведений вище аналіз драматургічних творів дозволяє нам зробити висновок про те, що, більшість п`єс М. Булгакова є трагікомедіями, і майже у всіх них спостерігається змішування видів авторської оцінки.

Підвищена до пафосу авторська оцінка, у якій втілений світогляд письменника, на наш погляд, є одним з основних факторів, які визначають змістовний аспект жанру драматургічного твору. В той же час необхідно відзначити, що дослідження жанру тієї чи іншої п`єси було б достатньою мірою поверховим, якщо б воно містило в собі аналіз тільки змістовного аспекту жанру поза його взаємозв`язком із жанровою формою. Тому нам здається доцільним у наступному розділі дисертації розглянути питання про те, як жанровий зміст п`єс визначає особливості жанрової форми.

Третій розділ "Специфіка жанрової форми та стилю драматургічних творів М. Булгакова" містить аналіз формального аспекту жанру п`єс Булгакова та зіставлення жанрових варіацій безпосередньо драматургічного авторського тексту і сценічного його втілення.

Вивчення особливостей жанру драматичного твору передбачає виявлення жанрової цілісності у взаємозв`язку жанрового змісту та жанрової форми. Питання про вплив пафосу на специфіку жанрової форми в драматичних творах слід пов`язувати, на наш погляд, із специфікою авторського задуму. Ідея письменника повинна втілюватися в конкретному матеріалі. В цьому плані художня форма постає як міра визначеності змісту, яка створює цілісне уявлення у читача про конкретний аспект життєвого процесу.

Пафос драматичного твору, що випливає із світогляду письменника, певною мірою визначає тип конфлікту, який у драматичному творі виконує важливу організуючу функцію. Залежно від виду авторської оцінки він значною мірою обумовлює сюжетно-композиційну побудову твору, групування персонажів у ньому, принципи розкриття характерів, драматичних образів. Ігрове начало як формоутворюючий елемент у п`єсах М. Булгакова виступає в різних видах (від водевілю - до фарсу). Елементи фарсу (мотиви карнавального лицедійства, наявність карикатурних образів та образів-масок, грубуватий комізм, трансформація образів та простору, засіб зміни личин, пародіювання), як компоненти жанрової структури, простежуються у п`єсах "Зойкина квартира" (будинок розпусти під маскою ательє, феєрверк перетворень Аметистова, окарикатуренні образи - Алилуя, Мертве тіло, трансформація простору тощо); "Полоумный Журден" (прийом "театр у театрі" - зміна масок, засіб переодягання в турків, сценічні образи акторів, прийом лицедійства - зображення Журденом аристократа, наявність каламбурів та дотепів тощо); "Кабала святош" (мотиви лицедійства - Мольєр - Сганарель, образів-масок - брат Сила, брат Відданість, карнавальних прийомів - акторська гра); "Иван Васильевич" (перевтілення Бунші в царя, Івана Грозного - у Буншу, Милославського - у князя, гостросюжетні положення, елементи пародіювання - зіставлення епохи Грозного та сучасності).

За специфікою комічного у фарсовій структурі виділяються "Зойкина квартира" та "Полоумный Журден", де в основі комічної авторської оцінки лежить гумор. У п`єсах "Кабала святош" та "Иван Васильевич" в основі комічного - сатира. Фарсові тенденції обумовлені об`єктом зображення та авторським баченням світу, втіленим у пафосі п`єси. Таким чином, пафос є одним із факторів, які визначають жанрову форму п`єси.

На підставі проведеного аналізу жанрового змісту та жанрової форми ми визначили жанр п`єс "Зойкина квартира" та "Полоумный Журден" як трагіфарс, жанр "Кабалы святош" як фарсову трагедію, жанр п`єси "Иван Васильевич" як сатиричну комедію-фарс.

На організацію жанрової форми п`єси "Дни Турбиных" певною мірою впливають і елементи водевілю. Сформовані трагікомічним пафосом та виступаючи одним із засобів реалізації комічного у трагікомічній авторській оцінці водевільно-балаганні елементи (втеча Тальберга та його повернення під час заручин власної дружини з іншим, водевільний герой Шервинський, який складає про себе легенди, паралель висловів персонажів: гетьманщина - "дурна оперетка" - "кривавий балаган" тощо) дозволяють визначити жанр п`єси "Дни Турбиных" як трагікомедію-водевіль.

Жанрова форма трагікомедії, яка обумовлена домінуючим у п`єсі пафосом та засобами вираження комічного у ній, може набувати і вигляду бурлеску ("Народний Малахій" М. Куліша). Характер бурлеску в "Народному Малахії" визначається контрастом між темою та особливостями її інтерпретації (в даному випадку знижене, тривіально-побутове трактування містить свідомо піднесена тема подвижництва, хресного ходу, ходіння по муках). На цій підставі жанр п`єси "Народний Малахій" визначається нами як трагікомедія-бурлеск.

Серед різноманітності жанрових форм, у яких виступає трагікомедія та інші жанри драми, особливе місце займає пародія на міфологічний сюжет. Взаємодія міфа та сучасної драми тягне за собою різноманітні зміни не тільки у змістовній сфері, але й багатоваріантні трансформації у формі драматичного твору, в якому міфологічний матеріал набуває нового художнього усвідомлення і буття. В цьому випадку міф або міфологічні моделі виступають як структуроутворююче начало драми, поєднуючись у складному синтезі з літературною традицією. Отже міф у драмі відіграє роль жанроутворюючого елемента: біблійна легенда, пародійована у сучасному аспекті, організує композиційну побудову п`єси ("Адам и Ева" як жанр драми-пародії). Міф про сина Зевса Радаманфа, суддю у царстві мертвих, що піддається пародії, служить передумовою для використання автором фантастичної форми організації сюжету п`єси ("Блаженство" - як антиутопія).

Сатирична авторська оцінка, яка надає пародії форми памфлета, представляє жанр трагікомедії-памфлета - такою є п`єса "Багровый остров".

Жанрова форма історико-біографічної драми ("Александр Пушкин") обумовлена домінуючим у п`єсі драматичним пафосом, який організує компоненти художньої форми п`єси (сюжет, композицію, художню мову).

Дослідження жанрової форми п`єси "Бег" (елементи фантастики, гротеску, символу, сатири тощо) привело нас до висновку про те, що п`єса "Бег" за жанровим змістом та жанровою формою є власне трагікомедією в чистому вигляді.

На підставі аналізу сценічних постановок п`єс М. Булгакова "Зойкина квартира", "Дни Турбиных", "Кабала святош", "Иван Васильевич", "Багровый остров" та п`єси М. Куліша "Народний Малахій" ми дійшли висновку, що під впливом світогляду режисера патетичне звучання п`єси змінювалося і внаслідок цього трансформувався жанр самої вистави. Жанр "Зойкиной квартиры" визначався режисером О.Д. Поповим як сатиричний трагіфарс. "Кабала святош" у постановці К.С. Станіславського виступала як історико-біографічна драма, "Багровый остров" трактувався режисером-постановником О.Я. Таїровим як сатирична комедія, "Народний Малахій" у постановці Леся Курбаса поставав як трагікомедія, на відміну від визначення автора - "трагедійне".

Трагікомічний пафос, таким чином, формуючи трагікомічний жанровий зміст п`єси, визначає різні варіації жанрової форми драматургічного твору залежно від природи трагічного, драматичного і, в основному, комічного. Форма вираження комічного у трагікомедії та як окремого виду авторської оцінки в "чистих" жанрах часто створює "обличчя" жанрової форми твору (сатирична трагікомедія, трагіфарс, трагікомедія-водевіль, трагікомедія-пародія тощо). Проведений у цьому розділі текстовий аналіз драматургічних творів М. Булгакова та М. Куліша дозволяє обґрунтувати висновок про те, що жанрова форма драматичного твору, яка тісно пов`язана з його жанровим змістом, значною мірою залежить від специфіки пафосу, що є одним із основних жанроутворюючих факторів.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються результати дослідження. Запропонована в даній роботі концепція класифікації жанрів драматургії, на наш погляд, задовольняє потребам сучасної теорії та історії літератури. Вона виявляється актуальною для дослідження драматургічних творів протягом всього історичного розвитку драми - від античності і до теперішнього часу. Такий підхід, як ми вважаємо, має досить вагоме значення для вивчення драматичного роду літератури, оскільки дозволить розширити сталі межі жанрів драми, що приведе до виявлення нових у теорії драми жанрових утворень та сприятиме появі різноманітних жанрових форм, в той же час, цей аспект вивчення драми дозволить більш детально і глибоко дослідити вже відомі традиційні драматургічні жанри та типологію їх формування. Крім того, запропонована теорія, на наш погляд, підкреслює важливість функціонування в драматичному роді літератури дифузних (або змішаних) жанрів, зокрема, трагікомедії, а також визначає специфіку трагікомічного в драматургії М. Булгакова та особливості жанрової системи М. Булгакова-драматурга в цілому.