Фольклористична спадщина братів Рудченків — Івана Білика й Панаса Мирного

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

УДК 398:883

Фольклористична спадщина братів Рудченків -- Івана Білика й Панаса Мирного

10.01.07 - фольклористика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Лебедєв Юрій Іванович

Київ-1999

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі фольклористики Київського університету імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться “__5__”___жовтня________ 1999 р. о __10____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 Київського університету імені Тараса Шевченка (252030, Київ-30, бульвар Тараса Шевченка,14).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (вул.Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “__5__” ____вересня_____ 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор філологічних наук, професор Л.В.Грицик

АНОТАЦІЯ

Лебедєв Ю.І. Фольклористична спадщина братів Рудченків - Івана Білика й Панаса Мирного. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 - фольклористика. Київський університет імені Тараса Шевченка. Київ, 1999.

Захищається дисертація, яка містить дослідження фольклорних, етнографічних записів і фольклористичної діяльності братів Рудченків у контексті української фольклористики другої половини 19 ст.

Установлено, що записи і фольклорні публікації науково надійні, охоплюють усі жанри усної народної творчості.

Фундаментальні видання І.Рудченка - "Народные южнорусские сказки" (1869-1870) і "Чумацкие народные песни" (1874) - відзначаються новизною, старанно опрацьованим науковим апаратом.

Ключові слова: Рудченко І.Я., Рудченко П.Я., фольклористична діяльність, історія фольклористики, українська фольклористика.

АННОТАЦИЯ

Лебедев Ю.И. Фольклористическое наследие братьев Рудченко - Ивана Билыка и Панаса Мирного. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07 - фольклористика. Киевский университет имени Тараса Шевченко. Киев, 1999.

Защищается диссертация, содержащая исследование фольклорных записей и фольклористической деятельности братьев Рудченко в контексте украинской фольклористики второй половины 19 века.

Установлено, что записи и фольклористические публикации научно надежные, охватывают все жанры устного народного творчества.

В первом разделе - "Фольклористическая деяльность братьев Рудченко (Ивана Билыка и Панаса Мирного) в полифонии исследовательских проблем конца 19 - начала 20 века" освещаются те биографические сведения, которые связаны с формированием устойчивого интереса братьев Рудченко к сбору и осмыслению народнопоэтических сочинений. Первой (к тому же прижизненной) биографией И.Рудченко является биография, написанная О.Пипиным на основе тех материалов, которые были присланы самим И.Рудченко.

Панас Мирный начал делать записи фольклорных сочинений в 1863 году и продолжал эти занятия до 1872 года. В 70-х годах он активно общался с М.Драгомановым, который в это время работал над подготовкой к печати сборников фольклора.

Сборники И.Рудченко "Народные южнорусские сказки" (1869-1870) и "Чумацкие народные песни" (1874), отличающиеся новаторством, старательно обработаны научным аппаратом.

Во втором разделе работы "Научная биография И.Я.Рудченко - яркого представителя нового поколения фольклористов-этнографов" анализируется рукописная коллекция И.Рудченко, его печатные работы и их оценка современниками и последователями.

В 60-х годах 19 в. И.Рудченко записывал образцы "срамницкого" (по его собственному выражению) фольклора на территории Полтавской и Черниговской губерний (рукописные фонды ИМФЭ им. М.Т.Рыльского). Это - загадки, пословицы и поговорки, песни (особенно - свадебные). Сбор и публикация такого фольклорного материала в 19 веке, по мнению Ф.Вовка, осложнялась стыдливостью этнографов и строгостью русской цензуры. На 76 карточках записаны "срамницкие" пословицы и поговорки, песни, которые пели на свадьбах, а также народные высказывания эротического характера. "Срамницкие" загадки указывают на следы в них фаллического культа и есть интересным и ценным материалом для фольклористов по проблеме эволюции фольклорных мотивов.

В третьем разделе диссертации "Фольклорное наследие Панаса Мирного" дается анализ фольклорно-этнографических записей писателя, хранящихся в рукописных фондах Института литературы им.Т.Г.Шевченко НАН Украины (ф.5. - ед. хр.214-216, 220, 222). Панас Мирный был хорошим знатоком народного творчества, особенно песенного. Наиболее активный период в его заинтересованности украинским фольклором датируется 60-70 годами 19 века.

Фольклорные записи Панас Мирный продолжает в Прилуках, где зафиксировано немало песен балладного характера, оригинальный ритуальный материал, обряд водить козу, Маланку, хотя единое мнение о ''второстепенности" детского фольклора было определено в фольклористической науке 19 ст. Интересные и совместные этнографические записи Панаса и Ивана Рудченко. Даты записи не указаны, а сами они имеют такие заголовки: "Мир духовный", "Царство животных и растений" (есть здесь народные пересказы о кроте, сове, кукушке, воробье, павлине, раке, народные рассказы о происхождении березы, дуба, осины, бархатцев и крапивы). Составлен опросник, который относится к низшей мифологии (демонологии). Во второй части "Этнографических записей" П.Рудченко зафиксирован обряд свадьбы (Миргород), празднование календарных праздников; в разделе "Весна" есть записи многих игр и хороводов: "Король", "Ворон", "Галки", "У гуси", "У квача", "У чорта и у бога", а также несколько заговоров от зубной боли.

В третьем разделе диссертации рассматривается материал о личных научных контактах Панаса Мирного и участников ІІІ археологического съезда (1874 г.), общение с П.Житецким, О.Русовым, П.Чубинским, М.Старицким и другими известными учеными-фольклористами.

В августе 90-х годов П.Рудченко поддерживает тесные связи с Г.Маркевичем и В.Горленко, известными людьми в укранской фольклористике и этнографии. Сохранилась значительная переписка П.Мирного и В.Горленко.

Рассмотренный документальный материал позволяет сделать выводы о том, что фольклористическая деятельность братьев Рудченко (Ивана Билыка и Панаса Мирного) убеждает и в том, что они представляют новую эпоху в работе над сбором и систематизацией сочинений устной народной словесности, которая имела большое значение для дальнейшего развития украинской фольклористики. Сборники И.Рудченко "Народные южнорусские сказки" и "Чумацкие народные песни" послужили строго научным исследованиям, на что неоднократно обращали внимание ученые (Ф.Колесса, М.Грушевский). Новая систематизация народных песен, предложенная И.Рудченко, дала толчок к появлению других сборников по такой же системе (В.Антоновича, М.Драгоманова и П.Чубинского). Она служила примером и для будущих поколений (О.Дей обращался не только к текстам, опубликованным И.Рудченко, но и к принципам систематизации этих песен). И.Рудченко разработал детальный план научного издания украинского сказочного эпоса, предвидя сравнительный, предметный и географический показатели ("План издания южнорусских народых сказок").

Ключевые слова: Рудченко И.Я., Рудченко П.Я., фольклористическая деятельность, история фольклористики, украинская фольклористика.

Yurij Ivanovych Lebedev

Brothers` Rudchenko (Ivan Bilyk and Panas Myrnyj)

legacy in folkloristics. - Manuscript.

The dissertation is submitted for a philological sciences candidate`s degree in speciality 10.01.07 - folkloristics.

Taras Shevchenko National University of Kyiv.

Kyiv, 1999.

The dissertation contains analysis of brothers` Rudchenko folk literature records and their activities as folklorists in the Ukrainian folkloristics context of the second half of the 19th c.

Has been established the scientific trustworthiness of their records and publications in folk literature which cover all of its genres.

Ivan Rudchenko`s basic works, such as "Narodnyje Yuzhnorusskije Skazki" ("The Folk Tales of Southern Russia", 1869-1870) and "Chumatskije Narodnyje Pesni" ("The Folk Songs of Chumaks", 1874), distinguish themselves for their novelty and diligently worked out scientific method.

Key words: Rudchenko I., Rudchenko P., folkloristics activities, history of folkloristics, Ukrainian folklore.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Потреба в написанні сучасної (з точки зору методології) історії української фольклористики не викликає сумніву. Праці О.Пипіна й М.Сумцова написані давно й не можуть претендувати на повноту, дослідження Ф.Колесси "Історія української етнографії" залишилося в рукописному варіанті i не ввійшло в науковий обіг. Ці праці могли бути використані, як зазначалося фольклористами, наприкінці 50-х років 20 століття, але нині вони не витримують критики щодо методології. Розвиток України в умовах тоталітарного режиму гальмував об`єктивні дослідження ученими історіографії фольклору. Вона вивчалась без чіткого плану, не координовано, часто за уподобанням окремих дослідників.

Частково ця тема розглядалась в історіографічних роботах І.Березовського, Б.Кирдана, О.Дея. Але вони висвітлюють окремі сторінки в збиранні й осмисленні усної словесності і є почасти тенденційними. Сучасні посібники з народознавства мають ностальгічно-ретроспективний характер і хибують на еклектизм у трактуванні історії української фольклористики.

Необхідність створення синтетичних праць з історії української фольклористики усвідомлюють багато вчених. Назріла потреба видання детального біобібліографічного словника українських фольклористів. Україна ще не має ґрунтовної синтетичної студії, в якій послідовно висвітлювалась би історія вітчизняної фольклористики, починаючи від її джерел і завершуючи нинішнім періодом. До того ж, написання багатотомного наукового збірника українського фольклору висунуло перед видавцями вимоги ревізії принципів наукового упорядкування, яке маємо в класичних виданнях (збірники М.Максимовича, Я.Головацького, П.Чубинського, М.Лисенка, І.Рудченка та ін.).

Актуальність теми. В історії української фольклористики 60-70-х рр. 19 ст. визначне місце мають брати Рудченки - Іван Білик (1845-1905) і Панас Мирний (1849-1920). Перший відомий як упорядник двох фундаментальних збірників - "Народные южнорусские сказки" та "Чумацкие народные песни", - які, за визначенням російського фольклориста М.Азадовського, мають всеслов`янське значення. І.Рудченку належить і чималий корпус неопублікованих казок, а також рукописна колекція пісень, замовлянь, прислів`їв і приказок. Фольклорні записи Панаса Мирного частково опубліковані в уже згаданих збірниках І.Рудченка й (уже за радянських часів) у "Народних піснях в записах Панаса Мирного та Івана Білика" (1977 р.). Однак нині, коли українська науково-літературна громадськість готується відзначати 150-річчя з дня народження Панаса Мирного, потрібна повна академічна оцінка всієї спадщини письменника в т.ч. і фольклористичної. Значний інтерес для сучасних фольклористичних проблем мають казки, зібрані письменником, що залишились у рукописах, і деякі пісенні матеріали. Опрацювання значного рукописного матеріалу з фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України, Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського, Полтавського краєзнавчого музею, Полтавського державного літературно-меморіального музею Панаса Мирного дає можливість відтворити яскраву сторінку історії української фольклористики, культури та належно оцінити велику кількість маловідомих і рідкісних матеріалів.

Недостатня вивченість фольклористичної спадщини братів Рудченків зумовлює необхідність написання історії української фольклористики, у якій належне місце буде відведено їх діяльності.

Джерельну базу дисертаційного дослідження склали опубліковані й рукописні матеріали, пов`язані з життям і фольклористичною діяльністю братів Рудченків, що зберігаються в рукописних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України, Інституту літератури ім.Т.Шевченка НАН України, у Національній бібліотеці України ім.В.І.Вернадського, Полтавському краєзнавчому музеї, Полтавському державному літературно-меморіальному музеї Панаса Мирного.

Наукова новизна. Пропоноване дослідження є першою спробою комплексного аналізу фольклористичної спадщини братів Рудченків на основі маловідомих архівних матеріалів та раритетних видань, що зумовило документальність вивчення.

Мета дослідження і завдання. Мета дослідження - детально проаналізувати й осмислити фольклористично-етнографічну діяльність братів Рудченків у галузі збирання, публікування, дослідження і пропагування української народної творчості; висвітлити принципи записування, систематизації та коментування ними фольклорних текстів; визначити внесок Івана Білика та Панаса Мирного в українську фольклористику 60-70-х рр. 19 ст., а також вплив, який мала їх діяльність на фольклористів наступних поколінь.

Виходячи з визначеної в роботі мети, автор прагне розв'язати такі завдання:

- проаналізувати становлення та розвиток збирацької діяльності Івана Білика й Панаса Мирного в контексті фольклористичних проблем кінця 19 - початку 20 століття з огляду історії української фольклористики цього періоду, позначеного інтенсивним збиранням фольклорно-етнографічного матеріалу;

- розглянути фольклорні та етнографічні надбання братів Рудченків як представників нового покоління збирачів-фольклористів, яким належить значна роль у розвитку науки про українську народну творчість;

- дослідити рукописні матеріали, що складають наукову спадщину І.Рудченка, визначити його роль як видавця і пропагандиста української народної пісні та казки;

- систематизувати й проаналізувати фольклорні тексти та визначити їх текстологічну вартість з погляду сучасних наукових вимог;

- визначити об`єктивну вартість опублікованих творів усної словесності І.Рудченка та його збірників "Чумацкие народные песни" і "Народные южнорусские сказки", які стали вагомим підгрунтям подальших наукових досліджень у цій галузі.

Теоретико-методологічними засадами дисертації є праці відомих фольклористів та етнологів: О.Пипіна, М.Сумцова, М.Грушевського, Ф.Колесси, Б.Кирдана, П.Попова, М.Сиваченка, О.Дея, І.Березовського, М.Яценка, М.Пазяка, Н.Шумади, В.Качкана, С.Мишанича, М.Мушинки, - які вивчали історію фольклористики. В основу аналізу фольклористичної спадщини братів Рудченків покладено принцип історизму та порівняльно-історичний метод дослідження.

У науковий обіг вводяться нові факти, зокрема, детально аналізується рукописна колекція І.Рудченка та Панаса Мирного, визначається їх місце в контексті розвитку української фольклористики кінця 19 - початку 20 століття.

Практичне значення дослідження. Результати дослідження можуть бути використані для написання праць з історії української фольклористики, зокрема, для бібліографічного словника, а також окремої монографії про фольклористичну спадщину братів Рудченків. Дослідження надає цінний матеріал для літературознавців, лексикографів, істориків вітчизняної культури, учителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів освіти.

Апробація роботи. Окремі положення дисертації висвітлювались у публікаціях наукових видань, а також доповідалися на науково-практичній конференції в Інституті підприємництва та сучасних технологій (“Духовність молодої людини”, м.Житомир, 1997р.), використовувались на спеціальних курсах, що читались у Київському університеті імені Тараса Шевченка.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та висновків.

2. ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються мета й завдання дослідження, його джерельна база та методологічні засади. Зокрема, зазначається, що О.Пипін, М.Сумцов, Ф.Колесса у своїх оглядах з історії етнографії надали І.Рудченку важливе місце серед фольклористів кінця 19 - початку 20 століття.

Позитивним потенціалом фольклористичної роботи кінця 19 - початку 20 століття було існування багатьох інституцій різного характеру (у Києві - Історичне товариство Нестора-літописця), які активно займались науковою й пропагандистською видавничою діяльністю на зразок журналу "Чтение в Историческом обществе Нестора-летописца"; давала свої плідні результати децентралізація фольклорної справи (об`єднувалися не лише академічні й університетські професіонали, а й провінційні любителі усної народної словесності).

У першому розділі "Фольклористична діяльність братів Рудченків (Івана Білика й Панаса Мирного) у колі дослідницьких проблем кінця 19 - початку 20 століття" висвітлюються біографічні відомості, пов`язані з формуванням інтересу братів Рудченків до збирання й осмислення народнопоетичних творів. Першою (до того ж прижиттєвою) біографією І.Рудченка є біографія, подана О.Пипіним на основі матеріалів, надісланих самим І.Рудченком.

О.Пипін вважав, що І.Рудченко, для якого характерним був широкий розмах збирацької роботи та ясне розуміння наукових завдань, належить до нового покоління фольклористів, що з`явилися в кінці 50-х - на початку 60-х років 19 століття (О.Пипін "Малорусская этнография за последние двадцать пять лет", 1886 р.).

Згодом на нове покоління фольклористів звернув увагу академік М.Грушевський у праці "П`ятдесятиліття "Исторических песен малорусского народа" Антоновича і Драгоманова (1924 рік), характеризуючи роль вчених і збирачів творів народної культури різних поколінь у підготовці згаданого збірника: "Поруч ветеранів українського народництва, як Максимович, Костомаров, Куліш, О.Маркович, М.Білозерський, багато тут представників і молодших генерацій, як М.Лисенко, Руданський, Новицький, Чубинський, І.Рудченко..." .

У записках наукового товариства імені Т.Шевченка (1905 рік) у рубриці "Некрольогічні замітки" М.Грушевський друкує невелику статтю під назвою "Володимир Лесевич - Іван Рудченко", де коротко подає біографію І.Рудченка. Дещо з життя й діяльності І.Рудченка було опубліковано в журналі "Україна" (1907 рік). Цікаві подробиці про становлення світогляду І.Рудченка згадує І.Лютий у статті "До питання про літературне співробітництво братів Рудченків (Панаса Мирного й Івана Білика)" .

І.Рудченко був пов`язаний із життям народу перш за все спогадами дитинства - предки його належали до місцевої (гніздо роду було в Миргороді) козацької старшини. Батько його служив чиновником у Миргороді, де 1845 року народився І.Рудченко. Там минули його дитячі роки, там він полюбив народну поезію. Вчився у Миргородському, а далі у Гадяцькому повітовому училищі, сподіваючись вступити до гімназії. Та через матеріальну скруту він, чотирнадцятилітній хлопець, іде на службу до Гадяцького казначейства. Усну народну творчість починає записувати з 15 років.

Відомий дослідник української літератури й фольклору М.Сиваченко, який опрацював рукописне зібрання І.Рудченка у відділі рукописів і рідкісних книг Бібліотеки Академії наук СРСР (тепер - Санкт-Петербург), у розвідці "Іван Рудченко як збирач і публікатор українських народних казок" наводить широкий витяг із спогадів І.Рудченка про його перші записи казок - "він розумів усю складність записування казок, підходив до цієї роботи з почуттям великої відповідальності, над усе прагнув до точності запису, а відтак - що особливо цікаво - вводив у практику запису повторне прослуховування і контрольне виправлення, намагався зрозуміти психологію оповідача".

1860 року І.Рудченко друкує свої фольклорні записи в "Полтавських губернских ведомостях" №№ 15-16, пісні "Про Полтавську битву", "Про Палія та Мазепу", які засвідчують його стійкий інтерес до історичної тематики. Уже перші публікації І. Рудченком записів вказаних пісень виявили також володіння ним методикою фольклористичної збирацької діяльності. Окремі записи супроводжує примітка збирача із зазначенням, де, коли й від кого зроблено запис.

У Петербурзі виходить журнал "Основа" у 1861-1863 роках, де І.Рудченко висвітлював громадське й культурне життя Полтавської губернії, а також надсилав туди свої фольклорні записи. У жовтні 1862 р. "Основа" надрукувала у рубриці "З народних уст" легенду "Про зозуль, посмітюх і гадюк" з коментарем.

Відома у 20-х роках 20 ст. дослідниця-літературознавець Є.Рудинська, проаналізувавши багатий матеріал до життєпису І.Рудченка (некрологи в "Україні" та в "Історичному віснику" за 1905 рік, біографію, що її написав Панас Рудченко (Панас Мирний), документи родини Рудченків, рукописи творів та етнографічні записи, що зберігалися тоді в Державному Полтавському музеї), звертає увагу насамперед на методи фольклористичної праці І.Рудченка. Дослідниця зауважує зокрема, що добрі традиції етнографічної праці, яке мало Рудченкове рідне місто Гадяч, "культурне гніздо", звідки вийшла ціла група робітників на ниві української літератури й етнографії (Метлинський, Драгоманов, Макаревич), вплинули і на Рудченка, який вже 1860 року, 15 літ од роду, почав друкувати свої етнографічні записи в "Полтавських губернських відомостях", став кореспондентом "Основи". Зазначивши, що з 60-70-х років минулого століття пророблено колосальну працю щодо збирання матеріалу та його наукового оброблення, що етнологічні події 20-30-х років 20 ст. далеко випередили працю колишніх етнографів, Є.Рудинська, проте, пише: "...в Рудченка та його товаришів вражають нас дві надзвичайно цінні риси: насамперед справді палка цікавість до кожного найдрібнішого явища в побуті народнім, вони-бо нотують, фіксують усе, що бачать і чують. Тоді їх дружня колективна праця, одностайність, з якою окремі дослідники несуть свій зібраний матеріал до спільної скарбниці на загальну справу…".

Другим містом, в якому І.Рудченко з подвоєною енергією віддався вивченню рідної історії, літератури, фольклору, був Київ, де І.Рудченко під керівництвом професорів М.Драгоманова і В.Антоновича готувався до вступу в університет. А згодом з інтересом відвідує як вільний слухач лекції словесного відділення історико-філологічного факультету. І.Рудченко надрукував у Києві свої найбільші праці "Народные южнорусские сказки" (вип.І - 1869 р, вип.ІІ - 1870 р.) та "Чумацкие народные песни" (1874 р.) з присвятою М.Драгоманову. Про цю останню збірку М.Грушевський писав: "Се була одна з найцінніших збірок щодо методичного оброблення, які в тих часах мала не тільки українська, а й слов`янська етнографія". Це було на той час найповніше зібрання пісень чумацького циклу. Історію появи цього унікального новаторського видання детально проаналізувала дослідниця М.Плачинда-Сасина, справедливо відзначивши багатоплановість дослідження чумацтва та його поезії і компаративістські візії автора, упорядника збірника, котрий виступив тут не лише як етнограф, фольклорист, а й як соціолог, історик, белетрист". Появі цього фундаментального збірника І.Рудченка передувала низка його публікацій про чумаків і чумацтво в тогочасній періодиці: "О чумаках и чумачестве" ("Киевлянин", 1866, № 112); "Этнографические работы в западном крае в 1866 году" ("Киевлянин", 1867, №№ 61, 62, 65), "О чумаках и чумачестве" ("Киевлянин", 1867, № 127; "Киевлянин", 1870, №25); "Чумак в народных песнях. Этнографический очерк" ("Вестник Европы", 1870, сентябрь, октябрь), які не втратили етнографічно-історичної вартості. Появу збірника вітали не тільки в Києві, а й у Петербурзі, Лондоні й Парижі, а фольклористична праця І.Рудченка мала достатню кількість рецензентів.

1873 року в Києві було засновано "Юго-Западный отдел Русского географического общества", активним членом якого був М.Драгоманов, що підтримував І.Рудченка в київський період його життєдіяльності. Через цей відділ (саме через його секретаря О.Русова) І.Рудченку було передано для розгляду та впорядкування казковий матеріал. О.Пипін вітав прагнення І.Рудченка оприлюднити ще ніде не друковані варіанти казок, а також ті, що були розпорошені в рідкісних виданнях, місцевій пресі. До появи збірника "Народные южнорусские сказки" І.Рудченка автентичних друкованих текстів було небагато, казки часто друкувалися в літературних обробках. Та й тексти українських казок у польських переказах не могли задовольнити фольклористів, оскільки були тенденційними і мали політичне забарвлення. Щоправда, у збірнику І.Рудченка не було чіткої диференціації казок, бо він вважав такий поділ штучним, керуючись народним поділом цих творів (казки про птахів, нечисту силу, богатирів тощо).

На появу збірника казок І.Рудченка жваво відреагувала тогочасна преса - рецензії друкувались у таких газетах, як "Киевлянин", "Киевский телеграф", "Киевские губернские ведомости", "Правда", а також у московському журналі "Вестник Европы". Завдяки М.Драгоманову збірник І.Рудченка набув популярності і за кордоном. Окремі казки зі збірника з`являються і в перекладі французькою мовою. До українських казок у записах і публікацях І.Рудченка (як і до збірок Б.Грінченка, М.Драгоманова, П.Чубинського) звертався і відомий фінський фольклорист А.Аарне. У розвідці "Несколько параллелей финских сказок с русскими и прочими", що була опублікована в "Живой стране" (1898 рік, вип.1), наведено чотири типи казок, а до них - українські паралелі. Ї.Полівка, чеський літературознавець і фольклорист, рецензент праць І.Франка, В.Гнатюка, також звернув увагу на видання казок І.Рудченка, й у студії, виданій ним у Софії 1900 року, на сторінках 41-43 вказано такі українські сюжетні паралелі: Рудченко, вип.ІІ, № 5; Рудченко, вип.І № 18. Оскільки детальну характеристику "Народных южнорусских сказок" дав М.Сиваченко, не будемо зупинятися на цьому матеріалі детально. Звернімо увагу на інше: як робота І.Рудченка репрезентувала досягнення тогочасного казкознавства. Відомий російський казкознавець О.Нікіфоров у праці "Сказка, ее бытование и носители" (березень 1928 року) відзначає, що історія збирання казки в Росії пройшла три етапи: перший - "доафанасьєвський", ненауковий, з інтересом до казки як до матеріалу для літературних переробок; другий - "афанасьєвський", коли казка стала предметом пильної наукової уваги, збирання і видання; третій період - новітній (20 ст.), коли збирацька робота йде шляхом уточнення техніки збирацької роботи, систематичності в роботі і планомірності в постановці збирацьких завдань. Уже перші випуски збірника О.Афанасьєва дали поштовх до появи значних збірників в Україні: до 70-х років з`явилися зібрання П.Куліша, К.Вуйціцького, І.Рудченка, П.Чубинського, М.Драгоманова, О.Кольберга, І.Манжури, Б.Грінченка, В.Гнатюка. Відомо, що І.Рудченко надіслав О.Афанасьєву 1-й випуск "Народных южнорусских сказок", прохаючи в того порад. Отже, збірник казок І.Рудченка з`явився у так званий "афанасьєвський" період і був визначальною віхою в історії української фольклористики. До 1880 року дослідник нагромаджує величезний казковий репертуар - близько 1800 записів і складає план наукового видання українських народних казок. Але у 80-х роках І.Рудченко залишає наукові літературні заняття та з головою поринає в чиновницьку службу, займаючись фінансовими питаннями (він став членом ради міністра фінансів), виробляє фінансові закони. Проте у листі до Панаса Мирного від 3 квітня 1903 року він шкодує з приводу незакінченої роботи над підготовкою великого збірника народних казок. Про літературну співпрацю братів Рудченків написано чимало. Значно менше уваги приділено їх творчій спілці на ниві фольклорно-етнографічній; у 20-х роках 20 століття про це писала Є.Рудинська, у 60-х - Є.Горева, у 70-х - М.Сиваченко, І.Хланта, М.Зимомря, С.Бобинець. Так, Є.Рудинська зазначила, що Рудченка як письменника закрив великою своєю постаттю Мирний. Продовжуючи думку дослідниці, можна твердити, що Панаса Мирного як етнографа і фольклориста закрив своєю постаттю І.Рудченко. Уважно вивчивши рукопис розвідки І.Рудченка про чумаків, що була вміщена в "Киевлянине" в 1866-67 рр. та 70-х рр. 19 ст., Є.Рудинська зауважила, що "братська спілка" за своїми завданнями мала не тільки саму літературну працю, а й етнографічну. У рукопис укладено лист Панаса Мирного, в якому він подає братові І.Рудченку 7 чумацьких пісень.

Дослідниця Є.Горева дала коротку, далеко не вичерпну характеристику тих фольклорних і етнографічних матеріалів, що їх знайшла серед рукописів письменника. Йдеться про рукописну збірку з народними піснями, приказками, анекдотами та іншим фольклорним матеріалом, датованими 1863 і 1864 роками, яка є зразком перших спільних записів Івана Рудченка та Панаса Мирного. Є.Горева закидає записувачам певну недосвідченість, що позначилася на паспортизації зібраних матеріалів. Але та ж паспортизація свідчить не так про недосвідченість записувачів, як про рівень фольклористики 60-х років 19 ст. Адже у рукописних збірках Панаса Мирного знаходимо чимало виписок з друкованих джерел, на які він орієнтувався у своїй роботі. Дослідники творчості Панаса Мирного-письменника не оминали увагою його фольклорної та етнографічної діяльності, хоч згадували про це принагідно (нариси Є.Кирилюка, статті Г.Нудьги, монографії М.Пивоварова та М.Сиваченка). Проте автор наукової біографії Панаса Мирного В.Черкаський вказував, що деяка несумлінність попередніх дослідників спричинила до значної плутанини в літературі щодо обставин життя П.Мирного. У розділі “В краю дитинства” (1849-1860 рр.) книжки В.Черкаського подано цікаві подробиці з приводу фольклористичного оточення П.Мирного (першим із Гадяча фольклор записував учитель М.Макаровський, учнем якого був Амвросій Метлинський. Захоплювався фольклором і юрист Петро Драгоманов, батько Михайла Драгоманова).

Свої перші записи фольклорних творів Панас Мирний розпочав 1863 року і продовжував ці заняття до 1872 року. У 70-х роках він активно спілкувався з М.Драгомановим, який у цей час працював над підготовкою до друку своїх відомих збірників фольклору. У 1970 роках М.Сиваченко виявив близько 80 записів казок, зроблених рукою Панаса Мирного (відділ рукописів і рідкісних книг Бібліотеки Академії наук СРСР (тепер - Санкт-Петербург). Перед дослідниками постали нові завдання: оцінити внесок письменника в українське казкознавство.

У другому розділі роботи "Наукова біографія І.Рудченка - яскравого представника нового покоління фольклористів" аналізується рукописна колекція І.Рудченка, його друковані праці та їх оцінка сучасниками й послідовниками.

Детальний опис рукописної спадщини Рудченка-етнографа здійснила в 20-і роки 20 ст. Є.Рудинська. Усі матеріали, які вона описувала, ще 1927 року зберігалися в Державному Полтавському музеї. Згодом більша частина цих матеріалів потрапила до рукописних зібрань Академії наук УРСР (тепер - рукописні фонди Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України - колекція І.Рудченка). Їх придбала Етнографічна комісія, що працювала при ВУАН у 1920-1931 рр. Придбана колекція рясніє матеріалами, які підтверджують наполегливу працю І.Рудченка над підготовкою до видання чумацьких пісень. Це і чернетки вступної розвідки під назвою “Чумак”, де він полемізує з М.Костомаровим, виписки з друкованих джерел за планом: торгівля запорожців, Муравський Шлях, Чорний Шлях, Великий Луг. Тут же й лист, написаний І.Рудченком до редактора "Вестника Европы" з приводу розвідки "Чумака". Спостереження, думки І.Рудченка-фольклориста говорять про формування історичного аспекту дослідження чумацьких пісень, що, як вважає дослідник, залишились пам`яткою того чумацтва, яке було розвинене козацтвом. Важливим було й зауваження І.Рудченка з приводу неухильного дотримання чумаками певних звичаїв ("закону").

Серед записів, зроблених І. Рудченком у середині 60-х рр. 19 ст. є цікаві зразки замовлянь і так звані "науки про бджільництво". Особливо оригінальними є тексти 10 замовлянь: "Лісе, лісе лебединий..." (од крикливець), "Щука-риба в морі, а місяць надворі" (од зубного болю), "Їхав святий Юрій на влови..." (од більма), "Був собі жін..." (од жовнів). Тексти супроводжують примітки про місце запису та особу інформатора: "од баби Кучайки, жінки отаманової, село Нестеровка, 8 верстов од Чигрина", "козак Зубенко з Вереміївки". На час запису цих фольклорних матеріалів ще не побачили світ ні "Труды" П.Чубинського, ні "Сборник малороссийских заклинаний" П.Єфименка. Унікальними є фольклорно-етнографічні записи І.Рудченка, що стосуються пасічництва (рукописний варіант під загальною назвою "Науки про бджільництво"). У них зафіксовано великий досвід народного пасічництва - від моменту, коли господар збирається заводити пасіку, і далі, за святами народного календаря.

У 60-х рр. 19 ст. І.Рудченко записував зразки "соромницького" (за його власним висловом) фольклору на території Полтавської і Чернігівської губерній ( рукописний фонд ІМФЕ ім. М.Т.Рильського). Це - загадки, прислів`я та приказки, пісні (зокрема - весільні), а також бувальщини. Збирання і публікування такого фольклорного матеріалу в 19 ст., за висновком Хв.Вовка, утруднювалися сором`язливістю етнографів і суворістю російської цензури. На 76 картках записані "соромницькі" прислів`я та приказки, уривки з сороміцьких пісень, що їх співали на весіллі, а також народні вислови еротичного характеру, "соромницькі" загадки вказують на сліди в них фаллічного культу і є цікавим та цінним матеріалом для фольклористів з огляду на проблему еволюції фольклорних мотивів.

Особливий інтерес становить оцінка фольклористичної спадщини І.Рудченка, зроблена Ф.Колессою у його неопублікованій "Історії української етнографії". Ф.Колесса робить акцент на тих суспільних і наукових обставинах, які зробили можливою появу збірників І.Рудченка. 40-і роки 19 ст. дослідник вважав переломною добою в російській науці, особливо етнографічній, що набувала організаційних форм, увійшовши до програмної діяльності наукових інституцій. У другій добі української етнографії, що прийшла на зміну романтичній (на думку Ф.Колесси, вона тривала від 1856 р. до 1895 р.), відбуваються значні зрушення в етнографічно-фольклорних дослідах, розвідках, пов'язаних з іменами О.Потебні, М.Драгоманова й М.Сумцова. Збірники таких ентузіастів-дослідників, яким був І.Рудченко, прислужилися для їх суто наукових оглядів. Проте яскраві видання 70-х років 19 ст. викликали нову хвилю репресій, з великою шкодою для української науки припинилася діяльність Південного відділу Російського географічного товариства. З 1875 року І.Рудченко більше не займається фольклором та етнографією, ставши чиновником з особливих доручень при волинському губернаторі. До своїх останніх днів І.Рудченко мріяв збагатити українську фольклористику науковим виданням українських казок, яких зібралося в нього близко 1800 варіантів (з класифікацією за сюжетами, з коментарями історико-літературного, етнографічного й географічного характерів).

У третьому розділі дисертації "Фольклористична спадщина Панаса Мирного" дається аналіз фольклорних та етнографічних записів письменника, значна частина яких зберігається у рукописних фондах Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України (ф.5. - од.зб.214-216, 220, 222). Панас Мирний був добрим знавцем народної творчості, особливо пісенної. Його активне зацікавлення українським фольклором припадає на 60-70 роки 19 ст. Невеличкий зошит (18 арк.), датований 1864 р., містить українські народні оповідання, анекдоти, приказки та виписки з журналу "Основа" за 1861 рік. Записи підтверджують інтерес письменника до народної обрядовості, зафіксованої з усіма можливими подробицями. Для матеріалів Панаса Мирного, на відміну від фольклорних записів І.Рудченка, характерні детальні вказівки на обставини побутування тих чи інших зразків народної творчості. Перші нотатки здійснювалися в родинному колі (од брата Луки, від матері) - різні способи "чарування" під загальною назвою "Чари", оригінальні казкові сюжети зафіксовано від "Ілька з Беєва" ("Миколай", що має сюжетні паралелі до гоголівського "Вія", також казка про Марка Багатого). Народну легенду про павичів, записану од матері, Панас Мирний умістив у рукописний збірник під загальною назвою "Бог любить".

Восени 1863 р. П.Рудченко виконував обов`язки писаря у Гадяцькому повітовому суді. У цей час він продовжує збирати фольклорні матеріали: рукописна збірка 1864 р. засвідчує його зацікавленість народними піснями історичної тематики (про Кошового, Нечая, Палія), календарною обрядовою пісенністю, а також дитячим фольклором.

Фольклорні записи Панас Мирний продовжує в Прилуках, де зафіксовано чимало пісень баладного характеру, обряд водіння кози, Маланки, хоча одностайна думка про "вторинність" дитячого фольклору була відображена у фольклористичній науці 19 ст. Цікаві й спільні етнографічні записи Панаса та Івана Рудченків. Дата цих текстів не зазначена, а самі вони мають такі заголовки: "Мир духовный", "Царство животных и растений" (є тут народні перекази про кажанів, крота, сову, зозулю, горобця, павича, рака, народні оповідання про походження берези, дуба, осики, барвінку й кропиви). Складено запитальник, що стосується "нижчої" міфології (демонології). У другій частині "Етнографічних записів" П.Рудченка зафіксований обряд весілля (Миргород), святкування рокових свят; у розділі "Весна" подаються записи багатьох ігор та хороводів: "Король", "Ворон", "Галки", "У гуси", "У квача", "У чорта та в бога", а також кілька замовлянь від зубного болю.

У третьому розділі дисертації розглядається матеріал особистих наукових контактів Панаса Мирного й учасників ІІІ археологічного з`їзду (1874 р.), спілкувань з П.Житецьким, О.Русовим, П.Чубинським, М.Старицьким та іншими відомими вченими-фольклористами.

У серпні 1890 року П.Рудченко підтримує жваві зв'язки з Г.Маркевичем і В.Горленком, відомими людьми в українській фольклористиці та етнографії. Збереглося чимале листування Панаса Мирного та В.Горленка. У центральному державному історичному архіві України (м.Київ) у фонді М.Грушевського зберігається лист, який говорить про тісні контакти Панаса Мирного і О.Русова, що був активним членом Київської громади. У листі йдеться про рукописи І.Рудченка, які О.Русов пропонує надіслати до Українського наукового товариства, заснованого в Києві 1907 року з ініціативи М.Грушевського й інших українських діячів.

Розглянутий документальний матеріал дозволяє зробити висновки про те, що фольклористична діяльність братів Рудченків (Івана Білика й Панаса Мирного) переконує в тому, що вони є представниками нової доби в праці над збиранням та систематизацією творів усної народної словесності, що мала велике значення для подальшого розвитку української фольклористики. Збірники І.Рудченка "Народные южнорусские сказки" і "Чумацкие народные песни" спричинилися до подальших наукових досліджень, на що неодноразово звертали увагу науковці (Ф.Колесса, М.Грушевський). Запропонована І.Рудченком нова систематизація народних пісень дала поштовх до появи інших збірок за такою ж системою (В.Антоновича, М.Драгоманова й П.Чубинського). Вона служила прикладом і для наступних поколінь (О.Дей використав не лише тексти, опубліковані І.Рудченком, а й принцип систематизації цих пісень). І.Рудченко розробив детальний план наукового видання українського казкового епосу, передбачивши порівняльний, предметний і географічний показники ("План издания южнорусских народых сказок").

мирний фольклористика рудченки

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Фольклористична діяльність Панаса Мирного//Література. Фольклор. Проблеми поетики. Збірник наукових праць КУ ім.Тараса Шевченка. - К., 1994. - № 1. - С.74-82.

2. "Соромницький" фольклор у записах І.Я.Рудченка// Література. Фольклор. Проблеми поетики. Збірник наукових праць КУ ім.Тараса Шевченка. - К., 1997. - № 3. - С.109 - 114.

3. Наукова біографія І.Я..Рудченка в фольклористичному просторі кінця ХІХ - початку ХХ століття // Вісник КУ ім. Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - К., 1998. - № 7. - С. 68 - 72.

Размещено на Allbest.ru