Аналіз творчості Б. Лепкого

Размещено на http://www.allbest.ru/

У лiтературному процесi кiнця ХIХ - початку ХХ столiття помiтна постать Богдана Лепкого (1872-1941) - письменника, лiтературного критика, вченого, перекладача, видавця, педагога, художника. В радянський перiод розвитку iсторiї України - за вiдданiсть iдеям вiдродження Батькiвщини, вiдтворення у художнiй формi духовно-патрiотичних поривань українського народу, його нацiонально-визвольних змагань (тетралогiя "Мазепа", поема "Ноктюрн", вiршi 20-30 рокiв тощо) - творчiсть Б.Лепкого було штучно вилучено з лiтературного процесу, самого ж письменника безапеляцiйно засуджено, звинувачено в нацiоналiзмi, фальсифiкацiї iсторiї, сповiдуваннi iдеологiї фашизму.

В умовах незалежної України, коли виробляється нова концепцiя розвитку української лiтератури, творчiсть Б. Лепкого посiдає належне мiсце серед тих, хто стояв бiля витокiв полiфонiчного художнього полотна - лiтератури ХХ столiття, чия духовна спадщина акумулює основнi тенденцiї художнього мислення того складного перiоду - вiд неонародництва до модернiзму. Мала проза Б.Лепкого - благодатний матерiал для розкриття цих тенденцiй.

Творчiсть Б.Лепкого стала об'єктом вивчення ряду науковцiв - В.Лева, М.Сивiцького, М.Iльницького, М.Жулинського, Ф.Погребенника та iн. Цiннi аспекти їхнiх праць врахованi при написаннi дисертацiї. Однак у лiтературознавчих студiях до сьогоднi не проведено належного теоретичного дослiдження компонентiв поетики малої прози Б.Лепкого; майже не порушувалися питання структури творiв, їх композицiї, художнього вияву категорiй часу i простору, що значно розширило б уявлення про жанрово-стильову систему лiтератури кiнця ХIХ - початку ХХ столiття, рух лiтературних напрямiв, течiй, нацiональну специфiку "реабiлiтованого" модернiзму.

Вибраний напрямок дослiдження входить до наукової планової тематики кафедри Рiвненського педiнституту ("Вивчення лiтературних родiв") i пiдпорядкований галузевiй програмi розвитку українського лiтературознавства.

Мета дослiдження - з'ясувати художню специфiку малої прози Б.Лепкого у контекстi лiтературного процесу кiнця ХIХ - початку ХХ столiття та європейського модернiзму, на основi цього глибше осмислити поетику української новели означуваного перiоду.

Мета роботи зумовлює розв'язання цiлого ряду завдань, головними з яких є :

- простежити, як в художньо-образнiй формi автор вiдтворює змiст життєвих процесiв, явищ; на прикладi малої прози Б.Лепкого з'ясувати специфiку образного мислення;

- дослiдити жанрову природу малої прози Б.Лепкого;

- простежити еволюцiю художньої манери : вiд епiчного способу вiдтворення дiйсностi до лiризму, психологiзму; зображення реальностi крiзь призму бачення героїв; схильнiсть до ритмiзацiї, музичностi прозового викладу;

- з'ясувати, як пiд впливом нацiонально-визвольного руху 20-х рокiв ХХ столiття стильова домiнанта письменника еволюцiонує вiд елегiйного смутку, туги, журби до мажорного, оптимiстичного тону утвердження iдеї вiльної, незалежної Батькiвщини;

- завдання едицiйного плану : лiтературознавче дослiдження текстiв малої прози Б.Лепкого, встановлення їх джерел, датування; дiахронiчне, iсторично осмислене прочитання творiв iз врахуванням всiх змiн, редакцiй; в системi iнших творiв цього ж автора, iнших письменникiв цього перiоду.

Наукова новизна одержаних результатiв. Дисертацiя є однiєю з перших спроб розв'язання проблем художньо-естетичної оцiнки жанрової природи, образностi, сюжетоскладання, структури рiвнiв оповiдi, стильової своєрiдностi малої прози Б.Лепкого. Не претендуючи на абсолютну всеохопнiсть вирiшення порушених проблем, дисертант розглядає їх пiд кутом зору складної еволюцiї письменника, намагається визначити його мiсце у лiтературному процесi кiнця ХIХ - початку ХХ столiття.

Практичне значення одержаних результатiв. Спостереження й узагальнення, зробленi в дисертацiї, допоможуть вiдтворити всю складнiсть, суперечливiсть лiтературного процесу кiнця ХIХ - початку ХХ столiття : рiзнорiднiсть переплетень, боротьбу, взаємодiю напрямiв, течiй, стилiв; з'ясувати особливостi художнiх пошукiв митцiв, зумовленi психологiзацiєю та лiризацiєю лiтератури.

Результати дослiдження важливi для визначення естетичної цiнностi новелiстики Б.Лепкого; сприятимуть процесу лiквiдацiї "бiлих плям" в iсторiї вiтчизняної лiтератури; вони також можуть бути використанi у викладаннi вузiвського курсу iсторiї української лiтератури кiнця ХIХ - початку ХХ столiття, читаннi спецкурсiв, спецсемiнарiв на фiлологiчних факультетах вузiв, при написаннi курсових i дипломних робiт. У шкiльнiй практицi - для проведення урокiв з теми : "Новi iмена в програмi з української лiтератури", урокiв позакласного читання, краєзнавства, роботi лiтературних гурткiв, факультативiв тощо.

Особистий внесок здобувача. В українському лiтературознавствi на сучасному етапi його розвитку досить активно розробляються проблеми поетики, художнiй твiр оцiнюється з позицiй загальнолюдських цiнностей, помiтно зменшилася увага до соцiального аспекту його функцiонування.

Оскiльки творчiсть Б.Лепкого майже пiвстолiття лишалася маловiдомою сторiнкою в iсторiї української лiтератури, цiннiсть небагаточисленних розвiдок про митця визначається їх опозицiєю до несправедливого замовчування творчостi популярного галицького письменника у радянськiй науцi. Водночас проблема осягнення творчих принципiв, якi визначають художню якiсть творiв Б.Лепкого, залишилася не вирiшеною.

Сучаснi лiтературознавцi - М.Жулинський, Ф.Погребенник, М.Iльницький - вирiзняють найхарактернiшi риси творчої манери митця, дослiджують специфiку художнiх засобiв, форми, види, способи органiзацiї переважно поетичних творiв Б.Лепкого. В.Качкан з'ясовує деякi аспекти художнього зображення прозаїка в ключi української ментальностi. Об'єктом студiй М.Ткачука є : джерела, принципи розгортання сюжету, закони сюжетоскладання.

У дисертацiї вперше здiйснено спробу дослiдити художнє явище - малу прозу Б.Лепкого - у всiй сукупностi його системно-структурних утворень, в розрiзi таких аспектiв : образ, композицiя, хронотоп, нарацiя. Як справедливо зауважив Ю.Кузнецов, сучасний стан теоретичної поетики ще не дає змоги побудувати її цiлiсної системи, навiть стосовно творчостi одного художника. Проте спробувати видiлити хоча б окремi елементи поетики митця, простежити їхню еволюцiю, можна 1).

Апробацiя результатiв дисертацiї здiйснювалася при її обговореннi на засiданнi кафедри теорiї лiтератури та славiстики Рiвненського педiнституту. Окремi результати дослiдження були викладенi в доповiдях i повiдомленнях на мiжнародних, республiканських науково-практичних конференцiях : Всеукраїнськiй науково-теоретичнiй конференцiї "Поетика художнього тексту" (Київ-Херсон, 1996), Мiжнароднiй науково-теоретичнiй конференцiї "Тарас Шевченко i сучаснiсть" (Рiвне, 1996), Всеукраїнськiй науковiй конференцiї, присвяченiй 125-рiччю вiд дня народження Б.Лепкого (Тернопiль, 1997), Мiжнароднiй конференцiї "Взаємодiя лiтератур у свiтовому лiтературному процесi. Проблеми теоретичної та iсторичної поетики" (Гродно, 1998), Всеукраїнськiй науковiй конференцiї "Проблема особистостi в сучаснiй науцi : результати та перспективи дослiджень" (Київ, 1998) тощо.

Результати дисертацiї опублiкованi : у брошурi, двох статтях у наукових журналах, у трьох збiрниках наукових праць та семи збiрках матерiалiв i тез конференцiй.

Структура дисертацiї. Дослiдження складається iз вступу, чотирьох роздiлiв, висновкiв та бiблiографiї. Обсяг роботи - 157 сторiнок. Кiлькiсть використаних джерел - 218 (на 16 стор.).

У вступi розкрито сутнiсть i стан наукової проблеми, її значущiсть; сформульовано мету, завдання дисертацiї; аргументується наукова новизна, практичне значення одержаних результатiв.

Роздiл I. Логiка рецепцiї творчостi Б.Лепкого. У роздiлi здiйснено спробу простежити критичний дискурс з приводу рiзножанрової творчостi Б.Лепкого, увагу дисертанта привертають переважно тi судження авторiв монографiй, статей, що стосуються малої прози письменника.

Першими рецензентами творiв Б.Лепкого були : I.Франко, Л.Турбацький, I.Белей, Л.Левицький, О.Маковей, М.Євшан, С.Єфремов, О.Грушевський та iн. Вони помiтили, що в раннiх оповiданнях автора-початкiвця чiтко окреслилися двi паралельнi лiнiї: суспiльна i особиста. З одного боку, лiричне обдарування, прагнення заглибитися у свiт людської душi, вiдтворити складну гаму почуттiв, настроїв, переживань. З iншого боку, Б.Лепкий мав гiдний наслiдування приклад служiння iнтересам громади - батька - священика Сильвестра Лепкого (лiтературний псевдонiм - Марко Мурава). Критики слушно зауважували, що оповiдання Б.Лепкого на селянську тематику забарвленi надмiрним лiризмом, письменник намагається перебороти сам себе. Справжня його сфера - тиха задума, елегiя.

У 1899 роцi Б.Лепкий переїхав до Кракова, де "попав у сам розпал польського модернiзму" 2) . Вiн знайомиться з письменниками "Молодої Польщi", бере участь у лiтературному угрупуваннi "Молода Муза". У Краковi митець опинився "мiж двох вогнiв" : молодомузiвцi проголосили його своїм iдейним натхненником, "амбасадором" захiдноєвропейського модернiзму. Критика, прихильна до модернiстiв, вимагає вiд нього припинити займатися суспiльною тематикою, що "принижує рiвень модерного мистецтва", - громадськiсть, навпаки, вимагає творiв патрiотичного звучання 3) . Рецензенти здебiльшого дорiкали письменнику, скажiмо, за те, що його герої пiдносяться вище загалу, поривають зi своїм оточенням. Схвальнi вiдгуки на твори Б.Лепкого писали : З.Кузеля, О.Луцький, П.Карманський, М.Голубець, А.Лебiдь та iн.

У 1922 роцi - як пiдсумок лiтературної творчостi - виходить двотомна збiрка Б.Лепкого "Писання" (Київ-Лейпциг). Автор передмови - критик В.Сiмович (псевдонiм - Василь Верниволя). Ця передмова - перша розлога i всеохоплююча характеристика творчостi уже зрiлого, 50-лiтнього митця. У 1927 роцi альманах "Захiдна Україна" вмiстив розвiдку про молодомузiвцiв Д.Рудика "Їх шлях (Молодомузцi)". Це була перша спроба визначити засади поетики "Молодої Музи".

30-тi роки в Українi - перiод утопiй українських нацiонал-комунiстiв, поступової лiквiдацiї нацiонального вiдродження. Комунiстичний режим одразу повiв боротьбу проти Б.Лепкого за його патрiотичну дiяльнiсть у перiод першої свiтової вiйни, оспiвування i заклик до нацiонально-визвольної боротьби, антимосковськi виступи в пресi та художнiх творах. Поява тетралогiї "Мазепа" (1926) остаточно утвердила її автора в очах радянського читача як "захiдноукраїнського фашиста","буржуазного нацiоналiста" (В.Державiн, В.Коряк, О.Дорошкевич, П.Колесник).

Iм'я талановитого спiвця залишалося несправедливо забутим упродовж багатьох десятилiть. В "Iсторiї української лiтератури" у 8-ми томах (К., 1968) сказано, що Б. Лепкий "як художник вмер для української лiтератури". Про Б.Лепкого майже не згадується у виконаних на високому теоретичному рiвнi працях про українську малу прозу : П.Колесника "Українське оповiдання" (К., 1960), Н.Калениченко "Українська проза початку ХХ ст." (К., 1964), В.Фащенка "Iз студiй про новелу" (К., 1971), I.Денисюка "Розвиток української малої прози ХIХ - початку ХХ ст." (К., 1981) та iн.

У той же час творчiсть Б.Лепкого залишалася об'єктом дослiдження для науковцiв дiаспори : М.Климишина, В.Радзикевича, В.Безушка, В.Лева, М.Сивiцького. Просто-таки унiкальною є книга доктора Р.Смика "Повернення Українi Богдана Лепкого" (Чiкаго - Україна, 1994, 1996, 1997), скомпонована з рiзних "потойбiчних" i "цьогобiчних" матерiалiв - ксерокопiй статей, роздiлiв з монографiй, документiв, автографiв Б.Лепкого, що зберiгаються у НТШ у Нью-Йорку, ювiлейних листiвок-поздоровлень, грамот тощо.

Справдi, починаючи з 1987 року, в Українi вiдновлюється добре iм'я Б.Лепкого. Серед лiтературознавцiв, якi у своїх публiкацiях об'єктивно осмислюють розмаїту художню спадщину Б.Лепкого, - М.Жулинський, Ф.Погребенник, М.Iльницький, Р.Гром'як, М.Грицюта, В.Качкан та iн.

Отже, про творчiсть i життя Б.Лепкого уже чимало сказано, однак цiлiсного, синтезного дослiдження про поетику малої прози письменника до сьогоднi ще немає. А проте, ряд науковцiв, що в свiй час осмислювали творчу спадщину митця, - I.Франко, М.Рудницький, В.Безушко, Ю.Бойко, Ф.Погребенник, М.Грицюта - вважають, що Б.Лепкий бiльш сильний у малих прозових жанрах, як новелiст.

У дослiдженнi здiйснено спробу визначити мiсце малої прози Б.Лепкого у контекстi розвитку жанру українського оповiдання кiнця ХIХ- початку ХХ столiть. Положення дисертацiї базуються на основi праць з теорiї малої прози : I.Франка, О.Потебнi, В.Виноградова, М.Наєнка, В.Фащенка, Н.Калениченко, I.Денисюка, Р.Мiщука, Ф.Погребенника, Л.Гаєвської, Т.Гундорової, Н.Шумило та iн.

Роздiл II. Характер образностi малої прози. У роздiлi простежується, як змiнювався характер образностi малої прози Б.Лепкого: вiд реалiстичної образностi, нацiленої на вiдображення довколишньої дiйсностi в її конкретних iсторичних формах, через естетику контрастного, панування умовних, алегоричних i символiчних образiв, до образностi, спрямованої на вираження внутрiшнього свiту людини.

Поетику раннiх збiрок прози Б.Лепкого - "З села" (Чернiвцi, 1898), "З життя" (Львiв, 1899) - визначає принцип вiдповiдностi зображеного реальнiй дiйсностi. Створюючи художнi образи, письменник брав за першооснову справжнi подiї, факти з життя реальних людей. Новели, нариси, оповiдання митець часто супроводжував коментарями на кшталт : "Тема взята з життя..." ("Матвiй Цапун"); "Тема взята з життя, з Подiлля" ("Гостина"); "... в основу оповiдання лiг дiйсний факт iз с. Поручина" ("Нездала п'ятка"). Подiбнi зiзнання вiдбивають позицiї реалiста, що обсервує людину, свiт; збирає iнформацiю, щоб згодом висвiтлити та узагальнити її. Маємо свiдчення Б.Лепкого, що вiн добре розумiв природу образностi. Тому оповiдання, новели, художнi нариси вiдомого майстра слова постають не як копiї чи фактографiчний опис тих подiй, людей, а як конкретно чуттєве змалювання зображеного, як "мистецьке об'явлення свого власного "я" 4) .

У реалiзмi, як вiдомо, людина постає предметом зображення не сама по собi, а в усiх складних взаємозв'язках зi свiтом : природним, космiчним, внутрiшнiм свiтом iнших людей. Цей зв'язок зумовлює предметнiсть зображення, пильну увагу до описiв : портрету, пейзажу, iнтер'єру. Iнформативна функцiя образностi стає панiвною. Експресивнi функцiї художнього мислення є лише додатковими елементами, а не принципово важливими компонентами поетичної натури митця.

Останнi роки ХIХ столiття, - зауважив Б.Лепкий у "Начерку iсторiї української лiтератури" (К.-Ляйпцiг, 1923), - пiдiймаючи протест проти виключного володiння позитивiзму, на мiсце дослiду й обсервацiї поставили iнтуїцiю. Замiсть клича : "вiдтворюймо дiйснiсть" залунало гасло : "добуваймо правди загальнi", а мiсце плястичного рисунку зайняв настрiй" 5). Письменник шукає новi системи художньої образностi, визнає, що йому "осталося одно - подавати... вражiння" 6). Своєю проблематикою твори Б.Лепкого 1905-1914 рокiв продовжують лишатися реалiстичними, але вiдбулися змiни в системi художнiх засобiв i форм. Психологiчнi колiзiї розкриваються автором iмпресiонiстично. Важливу роль у поетицi вiдiграє семантизацiя кольорiв ("Кара", "Дзвони", "Пiд Великдень"). "Я старався давати образи яснiї, повнi красок...", - писав Б.Лепкий 7) . Письменник нерiдко вдається до прямих засобiв

впливу на емоцiї читача - карикатури, гротеску, сарказму, гiперболи, жертвуючи зовнiшньою правдоподiбнiстю, на догоду емоцiйному впливу ("Хлопка", "Аванз").

Образна роль у оповiданнях Б.Лепкого вiдводиться пейзажу : позначити час, мiсце дiї, створити певний настрiй, виявити риси душевного стану героя, авторську оцiнку. В основi пейзажних замальовок оповiдань та новел початкуючого автора ("Настя", "Над ставом", "Нездала п'ятка") лежить принцип епiчної зображальностi; природа зображується самостiйно, окремо вiд думок i переживань персонажiв, служить для них нiби рамою, спiввiдносною або контрастною. Поступово пейзаж у Б.Лепкого втрачає зображальнi якостi, набирає все бiльше виражальних. Уже в оповiданнi "Гусiй" бачимо спробу показати ситуацiю крiзь призму сприйняття героя.

У поезiях в прозi "Сон", "Над морем" природа не виступає самостiйним предметом зображення, а служить засобом глибинного художнього пiзнання, осмислення життя героїв, поглиблює настроєву тональнiсть їхнiх роздумiв, переживань.

Образу раннього Б.Лепкого не властиве багатопланове зображення. Згодом його дiєвiсть, простота зменшуються; один характер виявляється зосередженням кiлькох, одна свiдомiсть роздвоюється. У прозi Б.Лепкого все частiше з'являється полемiчне, внутрiшньодiалогiчне слово ("Жертва", "Кара", "Босий"). Змiнюється природа образу.

У роздiлi зроблено спробу диференцiювати образи за смисловою узагальненiстю.

Роздiл III. Жанрова природа, структура новел, оповiдань. Дослiдники творчостi Б.Лепкого не розкрили проблему мистецтва сюжетоскладання оповiдань, новел прозаїка. А це мистецтво, як i питання, пов'язанi з дiалектикою сюжету i фабули, зв'язку типiв сюжетобудови з природою жанру, творчою iндивiдуальнiстю автора, змiстовнiстю композицiї щодо малого епосу Б.Лепкого є дуже повчальними 8).

Лепкий - видатний український письменник. - Тернопiль, 1993. - С. 83.

У перших збiрках малої прози Б.Лепкого переважають оповiдання соцiальної спрямованостi, нарисового (описово-розповiдного) типу. "Iван Медвiдь", "Настя", "Оля" за особливим характером проблемностi - оповiдання характеру (В.Фащенко), але в бiльшостi раннiх творiв Б.Лепкого на першому мiсцi - сюжетнi перипетiї. В них проявляється характер, який повнiстю вичерпує епiчна подiя ("Над ставом", "Закутник"). Це - класичнi зразки новели акцiї (I.Денисюк), побудованi за схемою : герой - антагонiст, конфлiкт мiж ними, несподiвана розв'язка.

Лiризацiя, психологiзацiя прози початку ХХ ст. видозмiнює природу новели й оповiдання. На змiну динамiчнiй новелi акцiї приходить статична новела настрою, пейзажна новела, подiйнiсть у яких мiнiмальна; докладну розповiдну форму витiснив ескiз. У рядi новел Б.Лепкого перших десятилiть ХХ столiття редуковано передiсторiю, зав'язку. Автор одразу вводить читача у русло сюжету ("Мiнiятура", "Подушка", "Не до пари", "Хто побiдить?").

В останнi десятилiття ХIХ сторiччя досягає свого апогею розвиток жанру поезiя в прозi. Поезiями в прозi можна назвати лiричнi мiнiатюри у прозовiй формi Б.Лепкого "У Шатмарi", "На ринку", "Не виходимо з хати". Їх характеризують так зване "штрихове письмо" (В.Фащенко), пiдвищена емоцiйнiсть, безсюжетнiсть, настанова на вираження суб'єктивного враження вiд пережитого. Названi твори - короткi замальовки великого людського горя - вимушеної емiграцiї бiженцiв з України, становлять єдиний цикл з домiнуючим образом-мотивом жаху вiйни; наповненi тугою, розпачем, безнадiєю, екзистенцiальним страхом перед майбутнiм.

При описi структури рiвнiв оповiдi раннього Б.Лепкого бачимо помiтну перевагу творiв вiд третьої особи. Виклад ведеться вiд iменi умовного оповiдача, не перетвореного в реальну постать, що не входить у свiт твору. Окремо можна видiлити "Оповiданє дяка" у формi викладу "я-оповiдання" (I.Денисюк) : оповiдач i герой твору тотожнi. Письменник вдається до оповiдача, не стiльки виходячи з установки на соцiально чужий оповiдний тон, соцiально чужу манеру бачити, оцiнювати, скiльки заради усного "сказа", народного слова - у перший перiод творчостi Б.Лепкий орiєнтувався на читача з народу. У бiльшостi випадкiв митець, вводячи оповiдача, не стилiзує iндивiдуальної i соцiальної манери оповiдi, а говорить вiд iменi iнтелiгента, добре обiзнаного з життям священикiв.

Особливостi словесної побудови творiв Б.Лепкого 1898-1903 рокiв визначають монологiчнi вiдношення. Зовнiшнiй свiт, у якому живуть персонажi, - об'єктивний по вiдношенню до свiдомостей героїв авторський свiт. Автор все знає про свого героя. Часто буває, що навiть думки, переживання, почуття останнього вводяться у тканину твору прямо "вiд автора". Активнiсть автора проявляється в тому, що на всяку точку зору, яку не подiляє, вiн кидає об'єктну тiнь, виявляє особистi симпатiї, антипатiї; включається в оповiдь у виглядi окремих експресивно-оцiночних слiв, окликiв, риторичних питань, безпосереднiх звернень "вiд себе" до читача, попередженнi подiй, численних поясненнях.

У Краковi, очевидно, пiд впливом фiлософiї I.Канта, Ф.Нiцше, А.Шопенгауера, стильової манери В.Стефаника, М.Коцюбинського, В.Оркана, Б.Лепкий усвiдомлює, що його манера оповiдi не вирiзнялася лiтературною оригiнальнiстю, цiлком вкладаючись у рамки дiючих сентиментально-моралiзаторських шаблонiв українських письменникiв "старої" школи. Тодi вiн написав "Пачкаря", "Жертву", "Кару", "Босого" та iншi твори, у яких уже видно "друге перо"(Б.Лепкий). У названих творах бачимо поступовий перехiд вiд "всевiдання" до "зникаючого автора" (Д.Затонський). У поетицi Б.Лепкого спостерiгаємо, як чуже сприйняття, суб'єктивне осмислення оточуючої дiйсностi проривається в авторському словi iз збереженням деяких форм мови персонажа, в чому можна бачити одну з форм образно-естетичного використання невласне прямої мови. Подiбнi "вкраплення" чужого мовлення в авторську оповiдь допомагають створити iлюзiю "аспекту героя".

Роздiл IV. Iндивiдуальний стиль письменника. Першi оповiдання та новели прозаїка привернули увагу читачiв i критикiв своєрiднiстю оповiдi, пластичнiстю художнього малюнка, щирим, глибоким лiризмом. Лiричне самовираження, наявнiсть суб'єкта оповiдi, емоцiйнiсть, сердечнiсть пiдносили мистецьку вартiсть i нарису, i новели, i оповiдання, надавали цим "чисто" епiчним жанрам своєрiдного забарвлення. Водночас, перебуваючи пiд впливом соцiально-побутової української прози, Б.Лепкий прагнув до малювання епiчно широких, об'єктивних картин дiйсностi. Перевага суб'єктивного чинника давала пiдстави деяким критикам класифiкувати письменника як продовжувача романтикiв; об'єктивна манера оповiдi, нахил до "незробленостi" (Д.Наливайко) зображення видавали реалiста. Дослiдники Р.Сенкус, В.Радзикевич вважають Б.Лепкого iмпресiонiстом; В.Сiмович, М.Глобенко - неоромантиком; Б.Рубчак, М.Климишин - передсимволiстом. Чим пояснити таку розбiжнiсть у поглядах i оцiнках? На нашу думку, тим, що епоха, в яку жив i творив митець - полiфонiчне художнє полотно - характеризується не лише протиставленням культурологiчних понять, концепцiй, дискурсiв, а й їх взаємним накладанням.

Такий пiдхiд, - вважає Т. Гундорова, - дозволяє вийти за рамки одностильового визначення явищ за типом: "реалiзм", "символiзм", "неоромантизм" тощо 9). У творчостi Б.Лепкого лiнiї названих iнспiрацiй не паралельнi одна однiй, а тiсно переплетенi мiж собою. Криза епохи позитивiзму на початку ХХ столiття спонукає митцiв шукати нових, оригiнальних способiв вiдтворення дiйсностi. У творчостi Б.Лепкого вiдчутно посилюється психологiчний аналiз : письменник змальовує подiї i людей через враження, крiзь "призму чуття i серця" (I.Франко). Ряд оповiдань, новел, поезiй у прозi Б.Лепкого яскраво iлюструють нахил митцiв кiнця ХIХ - початку ХХ столiття до музичностi, симфонiчностi прози, живописання словом, використання сугестивної сили мистецтва. "Ворушити читача i не дати йому задубiти..." Б.Лепкий вважав головним завданням письменника 10). У який спосiб прозаїку вдається викликати в читача певний душевний стан? Насамперед, застосуванням чисто формальних стилiстичних засобiв : ритму фраз, повторiв, риторичних запитань, окликiв, асонансiв, алiтерацiй, антитези, контрасту, елiпса. Ранiше, коли принцип вiрностi реальнiй дiйсностi усвiдомлювався митцем як критерiй художностi, як сама художнiсть, у оповiданнях та новелах часто зустрiчалися провiнцiоналiзми, мовнi неоковирностi. Згодом, коли у прозi Б.Лепкого посилюється аналiтичне i синтетичне начала, поглиблюється психологiчний аналiз, з`являється оповiдач - iнтелектуально розвинена, яскраво окреслена iндивiдуальнiсть, за свiтовiдчуттям близька авторовi - зникає розмовна, переважно просторiчна, дiалектна лексика. Характерною прикметою мови творiв стають, наприклад, iншомовнi слова, яких Лепкий-пурист свiдомо уникав.

Пiсля першої свiтової вiйни Б.Лепкий вiдходить вiд неоромантичної гуманiстичної концепцiї. У його творах посилюються натуралiстичнi елементи ("Смiтник", "Спiвачка"), зображуються знервованi типи ("Образ"), звучать антиурбанiстичнi мотиви (цикл "З тихих драм великого мiста"). Докорiнна ломка соцiального ладу, в результатi якої високоосвiченi люди, iнтелiгенти виявилися зайвими в суспiльствi, породжує хворобливий душевний стан - Бодлерiвський сплiн. Вiд естетизму, поетизацiї Краси Б.Лепкий приходить до "естетства навиворiт", естетизацiї "без-образного", нiгiлiзму на рiвнi несвiдомого, iррацiонального.

Складна полiтична ситуацiя в Європi у 20-х роках ХХ столiття, чергова нацiональна катастрофа в Українi зумовили панування тенденцiї заангажованостi в лiтературi, повернення багатьох письменникiв на освяченi традицiєю позицiї. "Треба було писати щось таке, що ратувало би землякiв вiд розпуки i зневiри" 11). Стильова домiнанта письменника еволюцiонує вiд елегiйного смутку, туги, журби до мажорного, оптимiстичного тону утвердження iдеї вiльної незалежної Батькiвщини, що найбiльшою мiрою проявилося в циклi iсторичних романiв та повiстей.

У висновках узагальнено результати дисертацiйного дослiдження.

Художнiй доробок Б.Лепкого - важливе i закономiрне явище у розвитку української малої прози кiнця ХIХ - початку ХХ столiття. З одного боку, творчiсть письменника продовжувала i розвивала традицiї неонародництва; з iншого - акумулювала в собi прикмети модернiстської поетики : лiризацiя, психологiзацiя прози, змалювання подiй i людей через враження, картиннiсть зображення, ескiзнiсть, лаконiзм, вiдмова вiд традицiйного подiйного сюжету, так званий "внутрiшнiй сюжет". Змiнюється й характер образностi : послаблюється номiнативнiсть, зображальнiсть, посилюється iнтенцiональнiсть, сугестивнiсть образу.

Отже, Лепкий-прозаїк еволюцiонував вiд неонародництва до модернiзму, вiд реалiстично-побутового оповiдання до психологiчної новели-студiї, вiд традицiйної, нарисово-оповiдної манери розповiдi до художньо-експресивної, емоцiйно-наснаженої. В той же час, усвiдомлюючи потребу оновлення лiтератури, вiн не прагнув зруйнувати фундамент, основу iдеологiї народництва. Суть модернiстичного дискурсу письменника полягала лише у поверховому вiдкиданнi певного стилю - "не ступати слiдами Квiтчиної "Марусi" ("Три портрети"). Тому творчiсть митця вiдзначається глибокою внутрiшньою суперечнiстю : у нiй еклектично поєднуються естетизм i моралiзаторство; оспiвування самотностi, презирство до натовпу i утвердження християнських цiнностей; лiризм, експресiя- риторичнiсть, тенденцiйнiсть, дидактизм.

Результати проведеного дослiдження важливi для лiквiдацiї "бiлих плям" в iсторiї вiтчизняної лiтератури; можуть бути використанi при створеннi науково-об'єктивної концепцiї її розвитку; з'ясуваннi проблеми загального дискурсу модернiзму.

літературний педагог жанровий

Література

1. Буркалець Н. Iсторичне оповiдання Богдана Лепкого "Каяла" (До уроку з позакласного читання) // Дивослово. - 1998. - № 7. - С. 43-46 (05 др. арк.).

2. Буркалець Н. "Штука для життя" (Богдан Лепкий) // Слово i час. - 1999. - № 2. - С. 46-47 (0,25 др. арк.).

3. Буркалець Н. Структура художнього часу у малiй прозi Богдана Лепкого // Фiлологiчнi студiї. - Випуск 4. - Луцьк : МПП "Доля". - 1998. - С. 3-8 (0,25 др. арк.).

4. Буркалець Н. Творча еволюцiя Богдана Лепкого - епiка // Актуальнi проблеми сучасної фiлологiї. Лiтературознавство. - Випуск 6. -. Рiвне: РДПI. - 1999. - С. 77-86 (0,5 др. арк.).

5. Буркалець Н. Проблема "образу автора" у малiй прозi Богдана Лепкого // Фiлологiчнi студiї. - Випуск 5. - Луцьк : МПП "Доля". - 1999. - С. 3-9 (0,25 др. арк.).

· Размещено на Allbest.ru