Міфопоетика творчості Олександра Олеся

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічний наук

Міфопоетика творчості Олександра Олеся

Чернова Ірина Вікторівна

Запоріжжя - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії літератури і журналістики Запорізького державного університету Міністерства освіти України

Науковий керівник:	-	доктор філологічних наук, професор Турган Ольга Дмитрівна Запорізький державний університет, завідувач кафедри теорії літератури і журналістики
Офіційні опоненти:	-	доктор філологічних наук, професор Голомб Лідія Григорівна Ужгородський державний університет, завідувач кафедри української літератури
	-	кандидат філологічних наук, доцент Поліщук Ярослав Олексійович Рівненський державний гуманітарний університет, докторант кафедри української літератури
Провідна установа:	-	Дніпропетровський державний університет кафедра української літератури

Захист відбудеться "30" червня 1999 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.02 при Запорізькому державному університеті (330600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського 66, корп. 2, філологічний факультет)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізького державного університету (330600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського 66, корп. 2)

Автореферат розісланий "29" травня 1999 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.В.Хом'як

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Олександр Олесь - постать в історії української літератури не фрагментарна і далеко не другорядна. Його творчість увібрала в себе кращі зразки українського письменства попередньої доби і вплинула на розвиток поетичної творчості Х.Алчевської, П.Капельгородського, В.Тарноградського. Відчутний вплив Олесевої музи на ранню творчість Д.Загула, М.Рильського, Я.Савченка, О.Слісаренка, В.Сосюри, П.Тичини та ін.

Доробок українських письменників-емігрантів певний час розглядався відірвано від літературного процесу України. Багато з них, наділених всілякими ярликами, були заборонені для вивчення, їх твори тривалий час не видавалися. До таких належить і Олександр Олесь, творчість якого, без сумніву, містить в собі ознаки модерної літератури кінця ХІХ - початку ХХ століття. Його твори тривалий час в Україні не видавалися в усій повноті, а опубліковані читалися й трактувалися по-різному. Дослідження творчості О.Олеся, розпочате його сучасниками Х.Алчевською, А.Васильком, М.Зеровим, С.Єфремовим, В.Пачовським, С.Русовою та ін., триває і тепер. Творчість письменника стала об'єктом вивчення сучасних науковців - Л.Дем'янівської, М.Неврлого, О.Олійник, Р.Пархомика, Р.Радишевського, О.Сидоренко, Р.Тхорук та ін. Цінні аспекти їхніх праць враховані при написанні дисертації. Однак, у літературознавчих студіях до сьогодні не досліджені особливості міфопоетики О.Олеся, шляхи формування і своєрідність його світогляду, жанрова специфіка поезії. Разом з тим, така робота дозволила б повніше визначити роль і місце митця у літературному процесі кінця ХІХ - початку ХХ століття, суголосність його творчості новим тенденціям розвитку української літератури цього періоду.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до теми "Поетика художнього твору", над якою працює кафедра теорії літератури і журналістики Запорізького державного університету, і держбюджетної теми "Міфопоетика української літератури ХІХ - ХХ століть".

Стан наукової розробки проблеми. На рубежі ХІХ-ХХ ст. загострюється відчуття хаосу, зруйнованого побуту і свідомості, посилюється конфлікт між побутом і буттям, відчуття катастрофічності світу, що зумовило нове осмислення минулого, пронизане ідеєю космізації свідомості. Цей період характеризується потужною міфопоетичною свідомістю, посиленим інтересом до язичницької символіки через наявність у ній чіткого міфопоетичного пласту.

Синтез філософії, психології, науки і мистецтва створив рунт для виникнення як нової літератури, так і нового специфічного методу аналізу літературних явищ - міфологічної критики.

Метод, який зближував різні види мистецтва з міфом і ритуалом, виник у західному літературознавстві і культурології. Джерелами ритуально-міфологічного методу вивчення літератури стали роботи Дж.Фрезера і його послідовників, а також теорія архетипів К.Г.Юнга. Теорія архетипів створила засади для пошуку ритуально-міфологічних моделей у сучасній літературі. Орієнтуючись на вчення К.Г.Юнга, представники ритуально-міфологічної школи (М.Бодкін, Н.Фрай, Р.Чейз) звернулися до вивчення міфологічних мотивів, символів, метафор, ритуальних схем у сучасних художніх творах і філософських системах.

Ще наприкінці ХІХ століття міфопоетичний підхід до художньої творчості активно впроваджувався такими вітчизняними вченими, як О.Потебня, І.Франко. Але внаслідок притлумлення їх поглядів офіційними панівними доктринами вони довго лишалися на периферії наших мистецтво- та літературознавчих студій і тільки віднедавна здобули належне визнання.

Принципи міфологічної школи викладені у праці Ф.Буслаєва "Исторические очерки русской народной словесности и искусства". Істотний внесок у розуміння міфології в її зв'язку з фольклором вніс О.Веселовський ("Историческая поэтика", "Сравнительная мифология и её метод").

У 30-х роках ХХ століття в російському літературознавстві (праці В.Жирмунського, Є.Мелетинського, В.Проппа та ін.) виникла теорія, яка виходила зі спільних закономірностей суспільного розвитку, типології культури, народного побуту і творчості. При цьому досліджувалася типологія і зв'язки не лише в сюжетах, а й у жанрах, образах, часових і просторових категоріях.

Для розуміння універсальності міфологічного комплексу як потужного засобу філософського і художнього пізнання світу важливим є розрізнення міфологізму як світовідчуття і як художнього прийому. Класифікацію типів "міфологічної поетичної свідомості" запропонував Д.Максимов.

Галузь історичної поетики, яка відтворює тип міфоосвоєння світу людиною, ті архаїчні, абстрактно-логічні схеми, які свідомо чи підсвідомо засвоюються літературою чи конкретним художником, дістала назву міфопоетика.

Результативність міфопоетичного підходу до аналізу літературних явищ підтвердили роботи Д.Максимова, Т.Мейзерської, В.Митрофанової, А.Мінакової, В.Нарівської, Д.Низаміддінова, Н.Осипової, О.Турган та ін.

Наукове обрунтування подібного методу аналізу зробили представники вітчизняних і зарубіжних науково-культурологічних шкіл М.Бахтін, Г.Булашев, О.Веселовський, А.Волков, Я.Голосовкер, М.Еліаде, М.Костомаров, М.Ласло-Куцюк, К.Леві-Строс, О.Лосєв, Ю.Лотман, М.Максимович, Є.Мелетинський, З.Мінц, І.Огієнко, Е.Тейлор, В.Топоров, І.Франко, Дж.Фрезер, О.Фрейденберг, К.Г.Юнг та ін.

Метою роботи є дослідження міфопоетики творчості О.Олеся, виявлення її особливостей.

Мета роботи зумовлює розв'язання цілого ряду завдань, головними з яких є:

- дослідити джерела формування і особливості світогляду письменника, які відбилися на його поетиці;

- описати поетичну модель світу О.Олеся, систему міфологем, на яких ця модель базується;

- з'ясувати значення і функції традиційних сюжетів і образів, їх трансформацію в художньому світі письменника;

- проаналізувати міфопоетичну образну систему О.Олеся, виявити жанрово-стильові домінанти його міфотворчості.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є однією з перших спроб дослідження міфопоетичних особливостей світогляду письменника, жанрової своєрідності його творів, рецепції традиційних сюжетів і образів, стильової специфіки поетичного, прозового і драматичного доробку О.Олеся. Не претендуючи на абсолютну всеохопність вирішення порушених проблем, дисертант розглядає їх під кутом творчої еволюції письменника, намагається визначити його місце в літературному процесі кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення і висновки дисертації допоможуть сформувати уявлення про всю складність і суперечливість літературного процесу на межі століть, взаємодію напрямків, течій і стилів; з'ясувати особливості художніх пошуків митців, зумовлені міфологізацією літератури.

Матеріали дисертації можуть бути використані під час викладання вузівського курсу історії української літератури ХХ століття, для розробки спецкурсів і спецсемінарів, при написанні курсових і дипломних робіт, у шкільній практиці для проведення уроків, у роботі літературних гуртків, факультативів тощо.

Особистий внесок здобувача. У сучасному літературознавстві все активніше впроваджується міфопоетичний підхід до аналізу літературних явищ, творчих індивідуальностей.

Творчість О.Олеся тривалий час була маловідомою сторінкою в історії української літератури. олесь поетика міфопоетичний стильовий

У дисертації вперше здійснено спробу дослідити художню творчість О.Олеся у всій сукупності за такими аспектами: особливості пантеїстичного світогляду, тематика і проблематика, образна організація, жанрова специфіка, стильова своєрідність.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи дисертації і вся робота в цілому обговорювалася на кафедрі теорії літератури і журналістики Запорізького державного університету, апробувалася на наукових конференціях: Регіональній науковій конференції "Розвиток культури української нації та культур національних меншин: історія, сучасний стан, перспективи (на матеріалі Південного Сходу України)" (Запоріжжя, 1995), міжнародній науковій конференції "Література й історія" (Запоріжжя, 1996), науковій конференції, присвяченій 90-річчю від дня народження професора С.Самійленка (Запоріжжя, 1996), Перших Запорізьких єврейських читаннях (Запоріжжя, 1998).

Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 3 статтях, 3 матеріалах конференцій і тезах доповіді на конференції.

Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та бібліографії. Обсяг роботи - 160 сторінок. Кількість використаних джерел - 196 (на 14 сторінках).

2. Зміст роботи

У вступі обрунтовано актуальність теми дисертації, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету й основні завдання роботи, предмет дослідження, визначено його методологічну основу, окреслено джерела дослідження, визначено наукову новизну і практичну цінність дисертації, подано інформацію про апробацію та публікації результатів дослідження.

Розділ І. Пантеїзм як основа світогляду і поетики О.Олеся. У розділі охарактеризовано особливості, шляхи і джерела формування світогляду митця, що є суттєвим для осмислення основних рис його поетики і міфопоетики зокрема.

Світогляд О.Олеся формувався і модифікувався під впливом різних складників: дитячі враження від споглядання навколишнього світу і захоплення природою, зацікавлення міфами й легендами різних народів, обізнаність із німецькою філософією та ін.

Пріоритетним напрямом формування світогляду письменника став пантеїзм. На риси пантеїзму у світоглядній системі О.Олеся звертали увагу С.Єфремов, Н.Жук, В.Лесин, В.Пачовський, П.Филипович, Н.Шумило та ін.

Дослідження М.Боголюбова, А.Васильєвої, А.Ахугіна, присвячені історії розвитку пантеїзму, характеристиці цього вчення, дають підстави стверджувати, що суть пантеїзму як філософської системи полягає у тотожності понять бога і природи (світу), а також в усвідомленні людини як частини цього світу, яка підлягає його законам.

Витоки пантеїзму як особливої форми світовідчуття мають глибоке коріння. Елементами пантеїзму послуговувалися філософські системи стародавньої Індії (брахманізм, індуїзм, ведична релігія), Китаю (даосизм), Греції (мілетська школа). Вагомий внесок у розвиток пантеїзму зробили філософські системи еліатів, Арістотеля, Бруно, Гартмана, Спінози, Плотіна, Шелінга, частково системи Гегеля, Еббота, Лотце, Паульсена, Фехнера, Шопенгауера.

В Україні популяризація пантеїзму пов'язана з діяльністю Києво-Могилянської академії (І.Гизель, Ф.Прокопович, Г.Сковорода).

В основі пантеїстичного світовідчуття О.Олеся, який продовжував і розвивав традиції Г.Сковороди, лежить ідея гармонії всього органічного світу, яка реалізована у створеній ним поетичній моделі світу. Ця модель базується на поєднанні культури стихій - першооснов буття. Така гармонія зумовлює мажорне змалювання метафоризованого Всесвіту (синоніми - Божий світ, світові простори) у творчості письменника ("Моїй матері", "В дитинстві ще...").

Центральною і визначальною у поетичному космосі О.Олеся постає стихія землі, яка є першопричиною і стрижнем буття. Завдяки їй існує все живе: люди, тварини, рослини, птахи. Тому в широкому розумінні земля - єдиний живий організм, що об'єднує степову, лісову та інші системи. Величаючи її матір'ю, поет робить землю предметом схиляння, вищим оціночним критерієм, носієм коду пам'яті, здатною вбирати людський біль ("Чого могла ти так боліти...", "Зрадила та, що любила", "Жита! Пригадую...", "Ридати хочеться, та сльози скам'яніли...", "Хотів би я піти через ліси дрімучі").

Із землею пов'язані інші стихії та їх вияви: вода (хвиля, море, річка, озеро, дощ), вогонь (сонце, блискавка, іскра), повітря (вітер, хмари). Природні стихії води, вогню, землі і повітря, незважаючи на відмінності і зовнішні протилежності якостей, знаходяться у глибокому зв'язку та взаємодії.

Культура землі межує із стихією води, вони існують в одній площині, в одному вимірі, але відділені лінією берега. Водяна стихія взагалі була близькою авторові ("Вічне море вічно ллється", "Я на камені над морем", "Біг я далеко від смутку і горя", "Над морем", "Ллється море, плеще в берег", "Море і море! Блакить і блакить", "Італійська ніч підкралась"). Розвиваючи морську тему, започатковану Гомером, Овідієм, В.Гюго, Г.Гейне, Дж.Байроном, О.Пушкіном, А.Міцкевичем, Т.Шевченком, Лесею Українкою, О.Олесь через поетичні образи хвилі і моря досить яскраво виражає ідею субстанційної єдності духовного бога і світу різноманітних матеріальних виявів. З водяним потоком пов'язується відчуття безмежжя, плинності, динамізму. Через стихію води поет намагається збагнути закони руху взагалі, сенс людського буття. Зв'язок стихії води із землею відбувається через життєдайний дощ, або через хвилі.

У поетичному світі О.Олеся вода в різних її іноформах найбільше взаємодіє із повітряною стихією. В центрі уваги митця символічне єднання повітряної і водяної стихії відбувається через накладення різних площин космосу. Для досягнення картини цілісності всесвіту письменник використовує міфологему дзеркала ("Небо з морем обнялося").

Символ гармонійного поєднання землі і повітря є невід'ємним елементом казки життя, змальованої у поезіях О.Олеся. Статичний вияв повітря у формі неба доповнюється динамічними іноформами вітру, хмар, які контактують із землею безпосередньо (вітер), чи опосередковано (хмари через дощ). Автор малює стихію повітря активною (руйнівна сила вітру), всюдисущною (на землі і в небесах).

Одна із основних стихій міфомислення набуває у творчості О.Олеся амбівалентного значення: вогонь як посланець божий, як символ самопожертви, духовності, як любовна пристрасть та ін. Вогонь у вигляді сонця чи іншого світила (місяця, зорі) існує в одній площині із повітрям, вписуючись в опозицію світла і темряви, що є основою добового циклу в природі.

У поетичній картині світу, створеній О.Олесем, різні площини світового простору з'єднуються світовою віссю. Земля і небо, верх і низ нанизуються на вертикаль райдуги, дерева чи іншої рослини, гори, сонячного променя, місячну стрічку. Споглядає і пильнує світовий порядок "всевидящеє око".

Людина усвідомлюється поетом як елемент космогонічної схеми, маленька оранічна частина космосу, яка прагне дорівнятися і злитися з природою. Цей нерозривний зв'язок є домінантою у творчості О.Олеся.

Підкреслюючи цілісність світобудови і причетність одиничних речей до цього світового цілого, сутність якого божественна, автор висловлює пантеїстичну ідею пізнання цілого через одиничне і навпаки (море - хвиля, дерево - лист, всесвіт - людина). Концепцію сутнісної єдності бога, світу і людини поет підтверджує тезою "Світ в мені і в світі я". Згідно з антропософією О.Олеся, людина і бог знаходяться в дуже тісній взаємодії і взаємозумовленості: бог є духовним прообразом людини, а людина - чуттєво-предметним образом, подобою бога. Людина є вищим проявом божественної суті, вона містить у собі весь світ, тому своє покликання поет вбачає в оспівуванні природи як джерела натхнення, як дивної казки, мрії, дзеркала, в якому відображається людське життя і через призму якого осмислюється. Використовуючи прийом психологічного паралелізму, символічні образи, О.Олесь показує конфлікт внутрішнього я (для показу своєрідності Олесевого світосприйняття й світовідтворення здійснюємо типологічне зіставлення його поезії в прозі "Не до пісень мені" і новели М. Коцюбинського "Intermezzo").

У творчості письменника простежується календарна еволюція, що має витоки в космогонічній схемі міфопоетичних традицій. Він поетизує весну ("Журавлі", "Чари ночі", "Весна", "Місяць квітень", "Гроза прийшла"), літо ("Косар", "Червень", "Косять коси", "Жита пригадую"), осінь ("Осінь-вмирання", "Осінньої ночі", "Золоті листки злітають", "Восени"), зиму ("Спала природа під білою ковдрою", "Сніг в гаю"). До того ж, за кожною порою закріплене певне значення.

Своє сприйняття сенсу людського буття, його основних моментів О.Олесь будує на бінарних опозиціях. Контрасти властиві поезіям "Айстри", "Чари ночі", "Конвалія", "Безсмертники" та ін.

Персоніфікації сил природи, фольклорні мотиви, які трансформовані в тонкі нюанси людських почуттів і настроїв, діалектика людського кохання створюють полотно ліричної поеми "Щороку".

Пантеїстична віра у духовність, божественість природи, предметів і явищ у О.Олеся породжує їх одухотворення і персоніфікацію. Природа як єдина змінна стихія наповнюється богами. Через засвоєння світоглядних ідей слов'янської міфології у письменника відбувається трансформація природних явищ в антропоморфні вияви їх як язичницьких богів (збірка "Княжа Україна").

Ціла галерея міфічних створінь з давньої української міфології (Лісовка, Лісовик, лісниці, Чугайстер, Русалка, Водяник, Мавка) виведена у поемі "На зелених горах". Ці таємничі духи Гуцульщини втілюють у собі космічну гармонію і злагоду, примирення добра і зла.

Цілісної довершеності образ Мавки, Русалки набуває у творах "Ніч на полонині", "Над Дніпром". Уникаючи глибокого психологічного аналізу, автор все ж наголошує на демонічній суті цих образів (русалка Оксана кличе коханого у воду, Мавка стає причиною смерті Марічки).

У розумінні природи як вищого ідеалу, чіткій космогонічній схемі, метафоризації і антропоморфізмі природних явищ, у використанні ряду міфологем, символів, прийому психологічного паралелізму виявилася пантеїстична основа поетики О.Олеся.

Розділ ІІ. Традиційні сюжети і образи у творчості О.Олеся. У літературах різних народів і різних епох можна помітити наявність сюжетів і образів, які складають своєрідний стрижень національних і світових літератур, а їх функціонування, історичний розвиток і трансформація забезпечують безперервність спадкоємності розвитку культур на історично послідовних стадіях.

Історія вивчення такого сюжетно-образного матеріалу тривала, проте і в сучасному літературознавстві на його позначення усталеного терміна не існує. Вчені користуються назвами: "світові типи", "світові сюжети" (П.Берков, О.Овчаренко), "вічні образи", "вічні типи" (О.Веселовський, Н.Калустова, А.Метченко, Н.Осипова,), "магістральні сюжети" (Л.Пінський), "вікові образи" (І.Нусінов), "традиційні сюжети і образи" (А.Волков, А.Нямцу).

Говорячи про ненауковість, неточність, гіперболічність і антиісторичність назв "світові типи", "світові сюжети", "вічні образи", "вічні типи", "магістральні сюжети", "вікові образи", А.Волков обрунтовує переваги терміна "традиційні сюжети і образи". За його визначенням, "традиційним" треба вважати сюжет (образ, мотив), який переходить від покоління до покоління, від однієї літературної доби до іншої (інших), тобто такий, який зберігається і активно функціонує протягом значного історичного часу.

Для українських письменників традиційні сюжети і образи були тим рунтом, на якому розроблялися актуальні суспільні проблеми. Обробкою сюжетів і образів минулих епох займалися Т.Шевченко, Леся Українка, М.Коцюбинський та ін. О.Олесь теж використовував традиційні сюжети та образи і відповідно до свого світобачення модифікував і трансформував їх.

Новий філософсько-символічний зміст і гостре сприйняття минулого з точки зору сучасності вкладає він в образи музи, долі, Ісуса Христа та ін. Їх сприйняття і переосмислення письменником відбувається відповідно до провідних тенденцій розвитку світової культури к. ХІХ - п. ХХ ст. Найширше у творчості О.Олеся представлені біблійні й античні сюжети та образи, що взагалі було характерним для європейської культурної системи.

Традиційні сюжети і образи у творчому доробку О.Олеся функціонують на рівні архетипів (пророк, духовні мерці, рай, пекло), міфологем (руїни, дороги, полону), трансформованих образів (Ісус Христос). У художній тканині творів письменника давні міфологічні уявлення синтезуються, це простежується на прикладі образів долі, фортуни, музи, поводиря.

У світоглядній системі О.Олеся помітне місце займає його бачення долі. Авторське розуміння долі впливає на вибудування сюжетів, формування образів і слововживання, синтезуючись у досить змістовну міфологему долі. Міфологема долі у митця різнопланова не лише за номінацією (доля, баба-доля, Фортуна, Парки), основою (антична і слов'янська міфологія), а і функціями. У площині художніх творів письменника можна виділити три функціональні різновиди долі: доля, яку треба знайти чи заслужити ("К.М.Н.", "Коли весна рожева прилетить", "Коли лунає сміх і пісня"), доля як жереб ("Фортуна"), доля, отримана внаслідок розподілу ("Злотна нитка").

Розробляючи проблему служіння народові через мистецтво, О.Олесь використовує образ Музи, яка зближується з образом долі ("Не плач, о Музо, на труні!"), синтезує у собі функції судді, порадниці і соратниці "Не вір мені, музо! Я друг твій повік!". У протиставленні самопожертви богині і зради митця наявна позиція автора, що є полярною до мотиву зрадливості музи, який розробляв І.Франко.

Використання широкого дендрологічного пласту в художній системі письменника свідчить про глибинні міфопоетичні витоки. Особливо виділяється авторська інтерпретація міфу про Нарциса, де лірик намагається осмислити вічну тему нерозділеного кохання. Сутність образу античного Нарциса трансформується і зводиться до мотиву страждань, смерті від любові до інших. Автор відкидає значимість зовнішньої привабливості міфічного персонажа, а натомість наділяє його здатністю до палкого почуття ("Нарцис закоханий в лілею...", "Ой в саду росла троянда").

Для осмислення загальнолюдських цінностей поет використовує біблійний сюжетно-образний матеріал. Складна і суперечлива доля Батьківщини - України розглядається через паралель між долею українського і єврейського народів. Відшукуючи у міфові, зокрема біблійному, світоглядну мудрість часу, поет прагнув усвідомити глибину і природу художньої образності біблійної міфології, вбачав у цих міфах загальнолюдське, драму людства. У художньому просторі О.Олеся опис сучасного збагачується деталлю, мотивом, образом, взятим із біблійної міфології.

Головні біблійні образи раю і пекла - поліфонічні. Архетип раю виявляється як гармонія у природі, як оновлене людське суспільство з необмеженою свободою. Прообразом раю є сад, який у розумінні поета трансформується у гай. Архетип раю, стосовно образів жаб, вульгаризується і трансформується у болото ("В болоті жаби рай знайшли").

Близьким до земного раю виявляється пекло, що набуває виразного соціального забарвлення. Це не якесь фантастичне місце мук поза часом, а реальне місце в історичному часі - Україна. Окремим виявом архетипу пекла у поезії О.Олеся є безладдя у природному середовищі, порушення гармонії, стихія руйнівної сили.

Архетип пекла конкретизується міфологемами полону і руїни. До О.Олеся в українській літературі цю тему розгортали Т.Шевченко, Леся Українка та ін. Характерним для поезії О.Олеся є мотив відсутності вибору, тут має місце лише осмислення національної трагедії.

Щоб вказати шлях до визволення з неволі письменник звертається до образу біблійного Мойсея. В українській літературі типологічний ряд постаті Мойсея складають твори: "Пророк" О.Пчілки, "Мойсей безумний" М.Голубця, "У пустині" Лесі Українки, "Мойсей" І.Франка та ін.

Образ Мойсея в О.Олеся складається із окремих фрагментів, вплетених у тканину різних поезій. З метою возвеличення людської жертовності, самовідданості і патріотизму ця постать використовується як символ боротьби за свободу ("Хто зберіг любов до краю"). Використаний автором у творенні цього образу прийом часової перспективи підносить його до рівня світового, загальнолюдського.

Апокрифічне начало наявне у осмисленні автором теми вини людини в усьому ("Плач Адама"). Показуючи психологію каяття першого грішника, письменник вкладає в рядки поетичної молитви мотив надії на прощення.

Психологічні мотиви лежать в основі інтерпретації багатьох біблійних оповідань, зокрема, легенди про Каїна і Авеля. Цілком оригінальною є авторське тлумачення традиційних понять вини і кари, які базуються на проклятті братовбивці. Ототожнення Каїна і Авеля зі станом людини (сміх і плач) має психологічне мотивування. Окремі риси великого грішника перенесені О.Олесем на збірний образ народу-поневолювача ("Сміється хтось, плює нам в рани"). Архетип братовбивці розширюється мотивом постійних тортур і мук, що випливають із синтезованого образу Каїна і Юди. Така спадковість простежується в характерах персонажів п'єси "Каїн. Хам".

Поетичний світ О.Олеся являє собою приклад осмислення біблійних міфів у дусі героїки революційної боротьби. Тема патріотизму, визволення з-під гніту вирішується автором за допомогою образу Самсона, який символізує собою незламність духу і самопожертву.

О.Олесь засвоїв потужну оптимістичність псалмів Давида, які, як відомо, переказав Т.Шевченко. Мотиви 137 псалма він осмислює у контексті теми вигнання - добровільно-вимушеної розлуки з Україною.

Центральна Євангельська постать - Ісус Христос існує поряд із символом хреста як вічного прокляття. Ісус несе новий смисл, який можна осягнути лише через його трагічність, через позбавлення своєї умовності цей символ набуває змісту героїчно-жертовної особистості, яка здатна віддати своє життя заради щастя народу ("Христос народивсь не в хоромах"). Ідучи за переказами оповідань про Христа, О.Олесь у міфічних картинах народження в кошарі, привітання новонародженого рибалками, розп'яття, другого приходу на землю, в образах перших учнів Сина Божого прагне з максимальною достовірністю відтворити давній міф. Образ Ісуса Христа, який возвеличується і поетизується автором, зображується не лише страждальцем за свій народ, а й борцем зі світовим злом.

З постаттю Ісуса Христа тісно пов'язана міфологема дороги, яка набуває різних амбівалентних значень. Це - життєвий шлях, шлях до мети, зближення між учителем і учнями, просторова вісь. У розумінні О.Олеся дорога - досить містке поняття, воно об'єднує координати часу і простору.

Образ Ісуса Христа об'єднує ряд мотивів: його просвітительска місія, мотив чудес, мотив розп'яття і воскресіння та ін. Христос є досконалішим продовженням лінії Мойсея.

Доля пророка, взаємини героя і юрби своєрідно розроблені в етюді "По дорозі в Казку". Оригінальність типового персонажа визначається низкою ліричних рис, якими він наділений, реальністю поставленої мети - не прийти до Казки, а запалити надію у людей на можливість цього приходу. Дорогу до мети символізують квітки маку.

У контексті теми пророк - юрба автором розглядається мотив страждань, що асоціюються з біблійною Голгофою, або міфологемою руїни. Звертаючись до різних періодів історії України, письменники (Т.Шевченко, П.Куліш, Леся Українка, В.Самійленко) кожен по-своєму прочитує міфологему руїни. У поетичній уяві О.Олеся біблійна руїна асоціюється, насамперед, із сучасним рідного краю. В українському контексті руїна сприймається як грунт, початок національного відродження. Виявами цього образу є буря, осіння пора, зруйнована оселя, розбите серце. Поряд із зображенням руїни як трагічної долі свого народу письменник виводить психологічний архетип духовних мерців ("Мерці", "Говориш їм...").

У глобальне явище холодного, байдужого споглядання і жорстокої причетності трансформовано біблійний образ Пілата, що існує як моральний антипод Христа. Його функції значно розширені, цей образ ототожнюється із світовим злом і моральним занепадом.

У художньому світі письменника переплелися, стали стрижневими сюжети й образи античності і християнства. Продовжуючи пошуки Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, М.Коцюбинського, письменник у розв'язанні глобальних проблем людства органічно засвоює традиційний сюжетно-образний матеріал та інтерпретує його відповідно до провідних тенденцій світової літератури ХХ століття.

Розділ 3. Жанр і стиль як вияв міфотворчості О.Олеся. У контексті дослідження міфопоетики творчості О.Олеся питання аналізу жанрово-стильових особливостей є суттєвим і тому - необхідним. Розгляд жанрових модифікацій спільної тематики дає можливість бачення творчої еволюції письменника, виявлення глибинної суті його творчості.

Теоретичне обрунтування єдиної жанрово-стильової системи зроблено у роботах М.Гіршмана, А.Есалнек, Н.Лейдермана, Г.Поспєлова, О.Соколова, Л.Тимофєєва та ін.

Жанрово-стильова система творів О.Олеся досить різноманітна. Якщо проблема драматичних жанрів письменника розроблена в сучасному літературознавстві (Л.Дем'янівська, Л.Мороз, О.Олійник, Р.Пархомик та ін.), то поетичні і прозові жанри у творчості митця не досліджені.

Користуючись класифікацією Г.Поспєлова, М.Бондаря, у творчому доробку О.Олеся можна виділити жанрові модуси медитативно-розповідної, медитативно-описової і медитативно-зображальної лірики, які стали виявленням його міфопоетики.

На те, що жанрові ознаки були суттєвими для творчої індивідуальності О.Олеся, вказує використана ним традиція авторських жанрових визначень. Він називає свої твори піснями ("Жалібна пісня", "Над колискою (пісня матері)", "На чужині (пісня)", "Юнацька пісня", "Пісня селян", "Майова пісня"), думами ("Дівоча доля", "Дума"), баладами ("Балада"), байкою ("Сучасна байка"), романсом ("Романс"), етюдом ("Пісня сліпих (Етюд)", "По дорозі в Казку", "Юність", "Місячна пісня") та ін.

Провідне місце в пантеїстичній ліриці О.Олеся належить пейзажу, який простежується у творчості письменника різних періодів. Ці пейзажі розрізняються за річним і добовим циклами, за характером зображуваного ландшафту (лісові, степові, морські, гірські), за жанровою окремішністю (як самостійний жанр і як вкраплення в інші жанрові утворення), за динамікою (статичні і динамічні).

"Антологічна лірика" поета включає твори анімалістичної та плантативної тематики ("В болоті жаби рай знайшли", "Єсть дивні лілеї...", "Розкриваються білі бегонії", "Не беріть із зеленого лугу верби" та ін.). Опис звіра, птаха, рослини чи дерева характеризується значною антропоморфністю і символічним уособленням.

Найповніше і найчіткіше окреслений жанр у групі медитативно-описової лірики О.Олеся - портрет. Він використовується автором як засіб характеротворення, типізації та індивідуалізації персонажів. До творів цього жанру можна віднести "Косять коси", "Фортуна", "На вулиці між панською юрбою", "Сирітка", "Вона приходе...".

Твори медитативно-розповідної групи репрезентовані в О.Олеся жанрами пісенної, романсової лірики, сонету, елегії, поетичного маніфесту, культовими жанрами та ін. Популярність пісенних жанрів у його доробку зумовлена специфічною строфічною будовою, ритмікою, музичністю звучання.

Багатогранна проблема "слово і музика" найкраще реалізована автором у двоякій музикально-поетичній природі романсу. Романси О.Олеся виконують соціально-психологічну і естетичну функцію бути піснею про кохання. Творам цього жанру властива наявність наказових форм, опозиція часових категорій, відкидання пам'яті, яка зв'язує великий і романсовий світ та ін. Інтимний космос набуває значення всезаповнюючого і самодостатнього всесвіту ("Зрадила та, що любила", "Той, кого розлюбе мила", "Так, як Данте любив Беатріче", "Прийди, прийди").

Поет, що на початку свого творчого шляху оголосив основними настроями власної лірики радість і журбу, часто звертався до жанру елегії ("Тікаю від крові до сонця, квіток", "Коли ж над нами зійде сонце", "Надії всі поховані тобою" та ін). Використання цього жанрового модусу було природним для вираження туги за Батьківщиною, вболівань за трагічну долю свого народу. В елегійних творах поета наявна ідейно-естетична оцінка дійсності, що свідчить про його активну громадянську позицію.

Зразком жанру власне медитації стала поезія О.Олеся "Як жити хочеться". До поезій, у яких потік свідомості спрямовується прагненням розібратися у собі, у людях, у якомусь життєвому явищі, можна віднести "Натхнення час - то час святий!", "Можливо я живу уже віки", "Як любо, як безмежно любо жити", "В степу" та ін. У цих творах, скерованих всередину осмислюваного явища, автор використовує стан польоту, психологічний паралелізм.

У художньому просторі О.Олеся є чимало поезій, присвячених громадським діячам, письменникам, акторам: Д.Вітовському, М.Вороному, Б.Грінченку, М.Заньковецькій, О.Кобилянській, Д.Марковичу, В.Самійленку, І.Франку, Т.Шевченку. Деякі з них ("Над могилою Коцюбинського" і "Пам'яті М.Коцюбинського") містять усі жанротворчі ознаки поминальника.

Найвиразнішими серед художньої прози письменника є твори з нетиповою для попереднього розвитку літератури формою - ліричні мініатюри. Ці твори відрізняються невеликим розміром, граничною концентрацією життєвого матеріалу, філософічністю й афористичністю ("Вони", "Сон", "Не до пісень мені: тремтять на віях сльози", "Поговір", "Інтродукція" та ін.).

У драматургії О.Олеся, на думку багатьох дослідників, найповніше виявився символізм, який не був простим наслідуванням західноєвропейського, а поєднувався із "традиційною філософією серця".

Своєрідність стилю художника визначається застосуванням суб'єктивно-ліричної типізації, обробкою українського фольклору та міфології. Жанрово-стильова специфіка творчості О.Олеся стала художнім виявом міфопоетики митця, його міфотворчості, вибудуваної ним поетичної моделі і картини світу.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження.

Творчість О.Олеся являє собою певний етап інтелектуалізації поетичної думки в Україні на початку ХХ століття. Проникнення у філософський і естетичний контекст його художньої спадщини виявило зв'язок її з пластами світової культури.

Дослідження доробку письменника проводилося в аспекті міфопоетики, виявлення її своєрідності у рецепції світової народної естетики, різних форм архаїчного мислення . Це дало змогу стверджувати, що творча система О.Олеся ввібрала в себе художній досвід, релігійні, наукові, духовні цінності, інші контексти людської культурим і є новаторським словом у модерній лііітературі ХХ ст..

Захоплення слов'янською міфологією, вивчення вірувань і звичаїв інших народів, обізнаність із філософією пантеїзму сприяли формуванню в О.Олеся пантеїстичного світогляду, який став основою поетики митця.

Пантеїзм письменника виявився на різних рівнях: тематичному, образному, сюжетному, жанровому.

У поетичному космосі художника існують і взаємодіють архаїчні міфологеми, які поєднуються з трансформованими часом міфоструктурами і міфологічними мотивами. Протостихії буття реалізовані автором у поліфункціональних міфологемах. Для митця характерні й інші прояви міфопоетичної образності: просторово-часові, природні, соціокультурні. У художньому просторі письменника наявний тісний взаємозв'язок соціуму і природного середовища, які розвиваються за однаковими законами.

Однак природа не є всепоглинаючою у художньому світі О.Олеся. Трагічні сторінки історії свого народу зумовили наявність апокаліптичних мотивів у його творчості, які найяскравіше змальовані через теми голоду, смерті, неволі.

Роблячи людину центром космогонічної схеми, О.Олесь об'єднує людину, природу і Бога. Божественне з людині змальоване через талант, натхнення, близькість до природи. Натомість, язичницькі божества і демони, що є антропоморфними виявами природних реалій, зображені як людські істоти. До того ж, вищі божества слов'янського пантеону (Перун, Дажбог, Волос) зберігають традиційну інтерпретацію, нижчі ж зазнють значної трансформації та модифікації (Чорт, Чугайстер, Мавка, Русалка).

За функціями у художньому просторі письменника традиційні міфологічні сюжети і образи можна умовно поділити на: архетипи ( пророк, духовні мерці, рай, пекло), міфологеми (руїна, дорога, полон, доля), трансформовані образи і символи (Ісус Христос, Голгофа), алегоричні образи (жаби, орел).

В українській літературі на межі століть переважали типи творчості. які відрізнялися ірраціонально-чуттєвим осмисленням дійсності і самого мистецтва. Як продовження вітчизняної релігійно-мистецької традиції (Г.Сковорода, Т.Шевченко, І.Франко) з'являються оригінальні поетичні інтерпретації біблійного матеріалу В.Александровим, В.Щуратом, О.Олесем та ін.

Тема рабства, неволі, осмислена автором через Єгипетський і Вавілонський полон, є наскрізною у його творчості ("Життя у всій своїй красі..", "Народу-страднику"). Проблема полону показана О.Олесем через призму душевних мук емігранта, через власне життя у вигнанні, яке ототожнюється із становищем вигнанця-раба.

Психологія рабства, зрадництва і підступництва синтезована письменником в образах Каїна, Пілата ("Вночі", "Сміється хтось, плює нам в рани", "Сміх і плач - два рідні брати...", "Воля"). Архетип братовбивці із символу зради і жорстокості трансформується О.Олесем у символ постійних мук і тортур.

З метою возвеличення людської жертовності, самовідданості і патріотизму поет звертається до образу пророка, прообразом якого він обирає біблійного Мойсея.

Величнішим продовженням лінії Мойсея у творчості О.Олеся є Ісус Христос. Цей образ втілює у собі джерело колективної свідомості, скероване на вивільнення з рабства. Христос вже не просто поводир, керований вищим розумом, а могутня сила, здатна захистити свій народ.

Доля пророка розробляється О.Олесем і у контексті "юрба і пророк" ("По дорозі в казку"). Сюжетними аналогіями до твору є: "Стара Ізергіль" М.Горького, "Мойсей" І.Франка, "Одержима" Лесі Українки. Особливість Олесевої інтерпретації полягає у повному песимізмі. Будь-який злет закінчується падінням, а юрба постає огидною у своїй бездуховності, жорстокості. Суголосним натовпу у творах О.Олеся є психологізований архетип духовних мерців ("Мерці", "Говориш їм...").

Переплетення культури давніх євреїв з культурою українців відбувається у міфологемі руїни, яка символізує загальний занепад національної свідомості і переноситься автором на сферу духовну.

У художньому просторі О.Олеся досить змістовною є міфологема долі, яка різнопланова за номінацією, основою, функціями. Доля митця конкретизована рядом міфологем і мотивів: міфологема вмираючого лебедя, мотив натхнення, нектару. Розробляючи проблему служіння народові через мистецтво, О.Олесь використовує образ музи.

Цілком оригінальною є авторська інтерпретація античного міфу про Нарциса. У площині одного художнього твору автор поєднує образи слов'янської і античної міфологій.

Аналіз жанрово-стильових особливостей поетики О.Олеся показав наявність у його доробку розгалуженої жанрової системи, яка дозволила повніше реалізувати міфопоетичне бачення письменника. Розвиток жанрів здійснювався ним шляхом глибокого, художньо переконливого розкриття виражальних можливостей того чи іншого жанру, його нового змістового наповнення.

Стильовою домінантою О.Олеся є те, що жанрові різновиди української поезії, прози, драматургії він доповнює жанрами інших споріднених видів мистецтва, зокрема музики, малярства, танцю.

Жанрова та образно-стильова своєрідність творів письменника як втілення форм і принципів художнього мислення розкриває основні аспекти його творчості. Дійовим началом своєрідної спадщини митця є фольклор, осмислений на рівні змістовності фольклорних форм, народнопоетичного образу-символу, ритміко-мелодійних показників.

Провідне місце у жанровій системі письменника належить поетичним жанрам, які представлені медитативно-описовою, медитативно-зображальною, медитативно-розповідною групами. Найбільш поширеними жанровими різновидами у творчості О.Олеся є пейзажі, елегії, романси, портети.

Певний внесок зроблений О.Олесем у розробку жанрів ліричної мініатюри, для яких властива філософічність, концентрованість думки, глибокий психологічний аналіз персонажів, місткі символічні образи, художні деталі.

Романтичний і символічний струмінь характеризує драматургію О.Олеся. У драматичних поемах, етюдах, п'єсах-одноактівках розробляються теми кохання, зради, ролі митця, проблеми творчої індивідуальності і суспільства, які розкриваються за допомогою персоніфікацій, символів, діалогізованої оповіді.

Поезія і драматургія письменника буквально насичена численними трансформованими образами, своєрідними міфологемами, міфологізованими елементами. У творчому доробку письменника переплелися різні прояви міфологізму в літературі.

Застосування міфопоетичного підходу до аналізу творчого доробку письменника є лише одним кроком проникнення у філософський і естетичний контекст художньої спадщини О.Олеся, пов'язаної з могутніми пластами світової культури і філософії.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях

1. Чернова І. Міфологема долі у художньому просторі О.Олеся // Слово і час. - 1998. - № 12. - С.19-21.

2. Чернова І. Культура стихій у поетичній моделі світу О.Олеся // Придніпровський науковий вісник / Філологія.- 1998. - № 61 (128). - С.39-43.

3. Чернова І. Пейзаж у системі жанрів Олександра Олеся // Бористен. -1999.- № 4 (94). - С.14-15.

4. Чернова І. Образ Ісуса Христа в художньому просторі О.Олеся // Східнослов'янські мови в їх історичному розвитку / Збірник наукових праць, присвячених пам'яті професора С.П.Самійленка: у 2 ч. - Запоріжжя: Запорізький держуніверситет,1996. - Ч.2. - С.170-173.

5. Чернова І. Синтез історичного і міфологічного в поезії О.Олеся (на матеріалі збірки "Княжа Україна") // Література й історія / Матеріали міжнародної наукової конференції 12-14 грудня 1996 року. - Запоріжжя: Запорізький держуніверситет, 1996. - С.162-166.

6. Чернова І. Рецепція біблійних образів у поетиці Олександра Олеся // Первые Запорожские Чтения "Еврейское население Юга Украины" / Доклады и сообщения. - Запорожье,1998. - С.185-189.

7. Чернова І. До проблеми міфопоетики О.Олеся // Розвиток культури української нації та культур національних меншин: Історія, сучасний стан, перспективи (на матеріалі Південного Сходу України) / Тези доповідей регіональної наукової конференції 14-15 вересня 1995року. - Запоріжжя: Запорізький державний технічний університет,1995. - С.87-88.

Анотація

Чернова І.В. Міфопоетика творчості Олексанра Олеся. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Запорізький державний університет, Запоріжжя, 1999.

У дисертації досліджується міфопоетика творчості О.Олеся: джерела і шляхи формування, особливості світогляду, поетична модель світу художника, система міфологем та їх опозицій, рецепція традиційних сюжетів і образів, жанрово-стильова своєрідність. Дисертант розглядає порушені проблеми під кутом зору складної еволюції письменника.

Творчий доробок митця поєднав традиції класиків із новими тенденціями розвитку української літератури на межі століть. Використавши образний арсенал національної та інших міфологій, трансформувавши і модифікувавши його О.Олесь створив багатогранну міфопоетичну художню систему.

Матеріали дослідження можуть бути використані для повного аналізу літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ століття, у викладанні лекційних курсів, спецсемінарів, написанні дипломних, курсових робіт.

Ключові слова: міфопоетика, архетип, міфологема, модель світу, пантеїзм, жанр, стиль.

Аннотация

Чернова И.В. Мифопоэтика творчества Александра Олеся. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Запорожский государственный университет, Запорожье, 1999

Александр Олесь ( Александр Иванович Кандыба ) - известный украинский писатель начала ХХ века, автор сборников поэзий, рассказов, драматических произведений, сказок, переводов. Его творчество, как и творчество других писателей-эмигрантов, длительное время было изъято из украинского литературного процесса.

Творческое наследие художника объединило традиции классиков с новыми тенденциями развития украинской литературы на рубеже веков. Использовав образный арсенал национальной и других мифологий, трансформировав и модифицировав его А.Олесь создал многогранную мифопоэтическую художественную систему.

В диссертации исследуется мифопоэтика творчества А.Олеся: источники и пути формирования, особенности мировоззрения, поэтическая модель мира художника, система мифологем и их оппозиций, рецепция традиционных сюжетов и образов, жанрово-стилевое своеобразие. Диссертант рассматривает поставленные проблемы под углом сложной эволюции писателя.

С помощью детального анализа основных мифологем, на которых строится поэтическая картина мира, прослеживается пантеистическая основа мировоззрения писателя. Пантеизм нашел своё выражение и в поэтике А.Олеся.

Характер трансформации и интерпретации традиционного сюжетно-образного материала писателем свидетельствует о созвучии его творчества новым веяниям в литературе конца ХIХ - начала ХХ века. Уснановлено, что приоритетным источником образного арсенала произведений А.Олеся была античная, библейская, славянская и др. мифологии. Наиболее яркие архетипы этих пластов древней культуры разных народов объединяют группы мифологем.

Мифотворчество писателя выразилось и на уровне жанрово-стилевых показателей. Использование фольклорных и культовых жанров является особенностью его мифопоэтики.Существенным признаком стиля писателя определяется тенденция к синтезу искусств.

Материалы исследования могут быть использованы для более полного анализа литературного процесса конца ХІХ - начала ХХ века, в преподавании лекционных курсов, спецсеминаров, в написании дипломных, курсовых работ в вузе, в школьной практике при проведении уроков и внеклассной работе, при составлении пособий.

Ключевые слова: мифопоэтика, архетип, мифологема, модель мира, пантеизм, жанр, стиль.

Summary

Chernova I.V. Mifhopoetic of О.Olesya's works.

The Thesis is on getting phylology sciences bachelor scientific degree on speciality 10.01.01 Ukrainian literature. Zaporozhye State University, Zaporozhye, 1999.

Myfopoetic of O.Olesya's works is being studied in the thesis: sources and ways of formation, paints of veiw peculiarities, the author's world poetic model, mythologems system and their oppositions, receiption of traditional plots and characters, originality of genre and style. Chernova I.V. examines these problems taking into condsideration the writer's complicated evolution.

Creative inheretige of the writer united traditions of classic writers who have new trends of Ukrainian literature development on the boundary of centeries. Havig used vivid arsenal of national and ofher mythologies, having transformed and modificated it, O.Oles created versatile mythopoetic art system.

The researched materials can be used for full analysis of literature process at the end the 19, at the beginning of the 20 centuries, in teaching special courses, seminars, in writing diploma and course papers.

Key words: mythopoetic, archetype, mythologema, world model, pantheizm, genre, style.

Размещено на Allbest.ru

...