Інтелектуалізм прози Валерія Шевчука

Апробація дослідження. Основні положення дисертації лягли в основу виголошених та опублікованих доповідей на міжнародних наукових конференціях у Щецинському університеті (1996 р., 1997 р.) та Львівському державному університеті імені Івана Франка (1-3 квітня 1998 р.) та у шістьох наукових публікаціях.

Основний зміст роботи

У Вступі обгрунтовується актуальність теми, формулюються мета і завдання роботи, вказується її наукова новизна. Висвітлюється зв'язок дисертації з науковими програмами кафедри, подаються рекомендації практичного застосування одержаних результатів і дається інформація про апробацію роботи та публікації автора з її теми, а також аналізується ступінь вивченості проблеми. Тут висвітлюються ті методологічні критерії, на яких базується подальше дослідження. У зв'язку з цим з'ясовується комплекс генетичних і типологічних рис, що дозволяє виокремити феномен українського інтелектуального роману та співвіднести його зі специфічними формами інтелектуалізму у прозі В.Шевчука.

У першому розділі - ,, Особливості ,,химерної” прози (Вплив елементів ,,химерного” роману на поетику творів Валерія Шевчука)” розглядається історична проза В.Шевчука в контексті розвитку українського лірико-химерного роману.

1.1. ,,Химерний” роман. Генеза, розвиток. Автор дисертаційного дослідження простежив генеалогію і розвиток ,,химерної” прози в українській літературі, проаналізував її домінантні атрибути. Вона пов'язана з загальною установкою бароко, творчістю І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, О.Стороженка та ін. Сам термін введений 1958 року ,,химерним романом із народним уст” О.Ільченка ,,Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа Молодиця”, але жанр ,,химерного” роману сформувався як ширше, об'ємніше явище художніми пошуками наступного, молодшого покоління прозаїків. Елементи ,,химерності” наявні у творах Р.Федоріва, В.Земляка, В.Міняйла, Є.Гуцала, В.Дрозда, Ю.Щербака, П.Загребельного, а також у повістях та романах В.Шевчука. Уже не раз робилися спроби визначити домінантні атрибути ,,химерної” прози. Дослідники вважали характерною для неї творчу орієнтацію письменників на фольклорні традиції, фантасмагоричне перетворення реальної дійсності. До ознак ,,химерності” відносили вони елементи народної сміхової культури (гумор, бурлеск, фарс), суб'єктивну ліризовану розповідь, ,,стилістичну поліфонію” тощо.

1.2. Художня умовність. Дисертант виходить з тези, що однією з визначальних якостей художньої структури ,,химерного роману” є умовність (,,нежиттєподібність”). У п.1.2. з'ясовується значення терміна ,,художня умовність”, визначаються типи ,,нежиттєподібного” узагальнення. Художня умовність - явище багатопланове, характер якого окреслює перш за все індивідуальна творча манера письменника. Користуючись класифікацією А.Кравченка Див.: Кравченко А.Є. Художня умовність в українській радянській прозі.- Київ: Наукова думка, 1988.- С.10., який виділяє чотири основні типи умовності у філософському романі (концептуальну, характерологічну, ситуаційну, оповідну), ми проаналізували індивідуальні художньо-стильові прийоми ,,нежиттєподібності” у творах В.Шевчука .

1.3. Концептуальна умовність - найбільш загальний рівень прийому - зумовлює наявність у романі двопланової розповіді, тобто поєднання конкретно-образного відтворення дійсності і глибокого ідейного підтексту. Властивості двоплановості слід трактувати, виходячи з поетики жанру. У повістях та романах В.Шевчука підтекст відіграє першорядну роль. ,,Другий план” повістування реалізується в системі нежиттєподібних прийомів, джерелом яких бувають у письменника, як і в ,,химерному романі, міфологічні сюжети, фольклорні образи й мотиви, притчеве сюжетотворення. Підтекстовий натяк на те, що вся розповідь може бути трактована глибше, ніж у конкретно-образному плані, приховують заголовки й підзаголовки творів В.Шевчука (,,На полі смиренному”, ,,Три листки за вікном”, ,,Мор, ,,У пащу Дракона” та ін), назви розділів (,,Спокій”, ,,Птах перелітний”, ,,Синя дорога”, ,,Петро утеклий”, ,,Ліс людей” та ін.), а також окремі імена й прізвища головних героїв (Афанасій (безсмертний), Сатановський, Дженджурик, Дракон, Перелесник, Павучиха та ін.). ,,Другий план” нарації надає творам нового філософського виміру. Усі герої й події набувають загальнолюдського звучання. Заради уникнення надмірної ускладненості філософського плану відбувається у творах В.Шевчука процес осюжетнення філософських категорій через конкретні людські долі та вчинки, що М.Ільницький визначає як ,,поєднання сюжету ідеї з сюжетом дії” Див.: Ільницький М.М. Людина в історії: Сучасний український історичний роман.- Київ: Дніпро, 1989.- С.246.. Завдяки тому ідея не схематизується, а вростає в образ, у ситуацію, у конфлікт. Езопівську інтерпретацію двопланової оповіді пропонують дослідники М.Павлишин Див.: Павлишин М. Мітологічне, релігійне та філософське у прозі Валерія Шевчука // Павлишин М. Канон та іконостас.- Київ: Час, 1997.- С.143-156. і А.Берегуляк Див.: Берегуляк А. Магічний реалізм та літературний міф - зцілення та панацея у постколоніальному контексті? / Пер. з англ. М.Прокопович // Сучасність.- 1993.- № 3.- С.67-75., на думку яких твори В.Шевчука, зокрема ,,Три листки за вікном” і ,,Дім на горі”, можна прочитати як політично невинні чи лояльні або як езопівську алегорію диктатури в Совєтській імперії. Разом з тим твори ці набувають антиколоніального звучання. Отже, на рівні концептуальної умовності символіка твору не вичерпується одним прочитанням. Вона відкрита щонайменше для двох інтерпретацій: прямої, згідної з офіційною ідеологією, і політичної - езопівської.

1.4. Характерологічна умовність. Завдяки двоплановій розповіді процес характеротворення теж відбувається у двох напрямах. З одного боку, письменник глибоко й достовірно передає психологію героя (,,безумовна типізація”), з іншого - характер у ,,химерному” романі має ще один вимір, що безпосередньо підключає його до сфери ідей (,,філософська типізація”). Герої - не просто людські типи, а відповідно до ,,сюжету-ідеї” - ,,персонажі-ідеї”. Вони набувають рис нежиттєподібних, умовних. Можна говорити про ,,химерність” характеру. Нежиттєподібність героїв привноситься в тканину твору через їх незвичайні, надприродні здатності, носії яких виступають у В.Шевчука найчастіше в ореолі жертовності. Духовний світ персонажів внутрішньо співвідноситься з імпульсом, що йде із зовнішнього боку. Атмосферу непевності й душевної роздвоєності героїв підсилюють мотиви всеприсутнього страху, вічної втечі-погоні тощо (,,Початок жаху”, ,,У пащу Дракона”, ,,Три листки за вікном”, ,,На полі смиренному” та ін.) або відповідно до лагідної вдачі героїв письменник розмальовує світ у світлих барвах, розповідь ведеться неквапливо, відчувається атмосфера замріяно-елегійного настрою (,,Дім на горі”). Безсумнівним набутком ,,химерного” роману є створення своєрідного типу героя - шукача істини. Цю властивість М.Бахтін Див.: Bachtin M. Problemy poetyki Dostojewskiego.- Warszawa: Paсstwowy Instytut Wydawniczy, 1970.- S. 176. знаходить ще в античних предтечах роману . Також і вся Шевчукова проза - це твори про пошук сенсу буття. Образ мислителя, філософа, якого вабить вічна дорога і пошук сенсу буття, зумовлює епічну широту - одну з прикметних рис творів цього автора. Істотним елементом філософської типізації є також ідеалізування героя. Ідеальні якості персонажів часто гіперболізовані, завдяки чому письменнику вдається піднятись вище конкретного матеріалу, торкнутися фундаментальних якостей людського характеру. Використання цього прийому особливо відчутне у творах В.Шевчука, присвячених митцям, і зокрема самому процесові творення (,,Дім на горі”, ,,Чарівник”, ,,Постріл, ,,Диявол, якого нема” та ін.).

1.5. Ситуаційна умовність. Персонаж у ,,химерному” романі найчастіше поставлений у фантастичні, умовні ситуації. Згущення типових рис характеру потребує і відповідної насиченості обставин, у яких він діє. Отож оскільки Шевчукові персонажі ,,запрограмовані” ідейною домінантою творів, то й ситуації покликані висвітлити і ,,перевірити” ці домінанти. Найчастіше бувають це умови казкові (пошук скарбу, оздоровлення злочинця-смертника тощо). Ситуації ,,химерної” прози, як правило, випробувальні. У творах В.Шевчука насамперед це ситуації вибору. Вони нерідко пов'язані з антитезою життя-смерть (,,Місячний біль”, ,,Ліс людей”, ,,Птахи з невидимого острова”). Інколи умовна ситуація не призводить до конкретного наслідку, а кульмінація майже зливається з розв'язкою (,,У пащу Дракона”), даючи нагоду до широкого спектру читань та інтерпретацій. У виведенні нежиттєподібних ситуацій В.Шевчук нерідко вдається до прийому гротеску, який становить неодмінний компонент ,,химерного” роману. У його творах чимало гротескних, напівфантастичних ситуацій, які не вписуються в рамки будь-якої логічної схеми. Персонажі вступають у відносини з надприродними силами, мають справу з ,,розрідженою плоттю”, роздвоюються, перевтілюються, встановлюють контакти з рослинним світом, перетворюються у тварини, щоб згодом стати людьми тощо.

1.6. Умовність манери розповіді зумовлює її ліризацію, посилює роль автора, авторської концепції, що створює своєрідні небайдужі до персонажів обставини. Умовний ліризований план розповіді в цілому притаманний і прозі В.Шевчука. Характерною рисою творення обставин у ній не є об'єктивне змалювання навколишнього світу, а проникливо-ліричне його олюднення. Його історичні твори при всій реальності зображених подій не зводяться до ,,копіювання” відомих історичних фактів, їхня мета - простежити зростання духовності історично. Для В.Шевчука характерна також широка синонімічність, всеприсутня метафоричність, пастельність, нанизування образів в один ряд (мозаїчно-калейдоскопічне нюансування), що опоетизовує розповідь, надає їй рис умовності. Посилення суб'єктивності нарації пов'язане, на думку А.Бочарова, з процесами інтелектуалізації (інтелектуальна насиченість розповіді) й романтизації (насичення розповіді романтичними, фольклорними мотивами) літератури Див. Бочаров А. Бесконечность поиска.- Москва: Сов. писатель, 1982.- С.231. Так, у своїх творах В.Шевчук апелює не тільки до почуття, а й до ,,холодного розуму”, даючи поживу інтелектові. З другого боку, у ході розгортання сюжету поступово всі історичні факти деформуються, романтизуються фантастичними ,,вічними сюжетами”. Подібно до романів ,,химерної” прози, твори В.Шевчука демонструють багатоманітний характер жанрово-стильового синкретизму (стилістична поліфонія). Синтез стильових прийомів реалізується, між іншим, зміщенням елементів естетики бароко і романтизму, образів-символів і сторінок реалістичного та імпресіоністичного письма. Крім традиційної для В.Шевчука ,,елегійної мрійливості”, є тут маленький ,,детектив”, колоритні історії з нечистою силою, стилізовані ,,під бароко” притчі та інтермедії тощо.

Компонент, що його письменник відкидає, а який відіграє визначальну роль у поетиці ,,химерної” прози, - це гумор. Занадто серйозно звучать його твори, щоб назвати їх гумористичними чи сатиричними. Щоправда сміхові елементи виступають, проте це не є карнавальний радісний сміх чи гіркий гоголівський ,,сміх крізь сльози”. Загалом, у творах В.Шевчука відсутня така характерна для ,,химерного” роману атмосфера народного свята з гумористичними образами, безліччю жартів і соковитих прислів'їв. Химерна тональність для його творів не характерна. Подібної думки додержується М.Павлишин, який виходить з позицій, що відсутність цього роду гумору звільняє Шевчукові твори від ,,набридливої смішності, в дійсності від кепкування” Павлишин М. ,,Дім на горі” Валерія Шевчука // Сучасність.- 1987.- № 11.- С.40..

1.7. Умовність, ,,химерність” і їхні межі у романі. Окремого дослідження вимагала проблема зловживання ,,химерністю”. З приводу надмірного захоплення химерною формою простежуються деякі творчі прорахунки у творах химерного плану. Надмірна ускладненість розповіді, як і в деяких інших авторів ,,химерної” прози, буває теж приводом художніх перевитрат у прозі В.Шевчука. До них належить, між іншим, слабка пов'язаність між двома частинами роману-балади ,,Дім на горі”, надмірна споглядальність героїв, надто розлогі описи, фрагментарність композиції, відсутність наскрізного сюжету, надміра загадкових місць, схожих на ребуси (,,Джума, Свічення”, ,,Кров на снігу”). У цьому плані дослідники згідні, що письменник повинен частіше приходити на допомогу своєму читачеві.

Засоби ,,химерності” - сміх, народна фантастика, історичний колорит - традиційно застосовуються для того, щоб забавляти, розважати читача (,,Козацькому роду нема переводу...” О.Ільченка, ,,Позичений чоловік” Є.Гуцала, ,,Лебедина зграя” В.Земляка та ін.). Проза В.Шевчука будується на інших підставах. Творчу орієнтацію на фольклорні традиції, вживання засобів умовності, фантастичне перетворення об'єктивної реальності письменник використовує не як засіб ,,екзотизації” тексту чи спробу вразити, потішити читача. ,,Химерність” у В.Шевчука - це радше засіб психоаналізу, пізнання людини, метафізики її душі. Вона стає своєрідним інструментом для дослідження найзлободенніших проблем сучасності, а її засоби дозволяють ,,парадоксальним чином наблизитися до життєвої правди, до реалізму”.

Результати дослідження у першому розділі доводять, що проза В.Шевчука виявляє деякі типологічні подібності з поетикою ,,химерного” роману. Передусім, це твори ,,яскраво-умовного штибу”, в яких умовність - одна з важливих прикмет. Її елементи взаємопереплітаються на рівнях концептуальному, характерологічному, ситуаційному, оповідному. Аналіз умовних засобів, властивих для письменницької манери В.Шевчука, підтверджує, водночас, що його проза відкидає деякі з атрибутів ,,химерності” (елементи народної сміхової культури), вбирає в себе інші (замість ,,химерної” тональності - ,,елегійну мрійливість ранньої осені”) й перетворює їх, входячи у своєрідну естетичну дискусію з цим експериментальним напрямом. Незважаючи на деякі типологічні подібності з поетикою ,,химерного” роману, естетичні функції Шевчукової прози інші. Засоби химерності з'являються в його творах, але не з розважальними, а серйозними функціями, спрямованими на дослідження універсальних характеристик людського буття. Таким чином, можемо говорити про своєрідну ,,неохимерність” (оновлену ,,химерність”), елементи якої використовує В.Шевчук як засіб інтелектуалізації прози з метою поглибити її філософське, інтелектуальне начало.

У другому розділі - ,, Мотиви екзистенціалізму й абсурду (Вплив світоглядних положень екзистенціалізму на проблематику творів Валерія Шевчука)” - розглядається міська проза письменника в контексті основоположних категорій екзистенціальної філософії. Шукаючи пояснень новаторства В.Шевчука у плані проблематики, ми звернули увагу на розкриття специфіки екзистенціального типу філософування у його творах як своєрідного засобу інтелектуалізації тексту і відтворення його ментальної зумовленості на грунті вітчизняної літератури після шевченківської доби. Особливим акцентом пошуків був аналіз прози В.Шевчука як продовження філософських традицій Г.Сковороди.

2.1. Екзистенціальна філософія і її вираз в українській літературі. Коротко аналізується зародження і розвиток екзистенціальної філософії та її вплив на українську літературу. В українській філософсько-літературній думці антропологізм узяв свій початок від поглядів Г.Сковороди (,,концепція щастя”). Екзистенціальні ідеї позначилися на творах Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, М.Куліша, В.Підмогильного, М.Хвильового, М.Івченка та ін. Мотиви екзистенціалізму та абсурду можна знайти також у низці творів сучасних українських письменників, у тому числі А.Кондратюка, М.Осадчого, у ліриці поетів-дисидентів - В.Стуса, І.Світличного, І.Калинця. Мотиви ці притаманні й повістям та романам В.Шевчука. Обраний напрям дослідження передбачав аналіз прози В.Шевчука згідно з провідними постулатами екзистенціальної філософії (людська одиниця - центр буття; ,,існування передує сутності”; абсурдність, відчуженість, самота - основні категорії-екзистенціали; ,,автентичність у протилежність нещирості”; свобода вибору і вибір свободи; боротьба і бунт - реакція на абсурд; суб'єктивність істини). химерний роман шевчук проза

2.2. Людинознавчий аспект прози В.Шевчука. Усі екзистенціалістські доктрини єднає переконання, що вихідним пунктом будь-якого знання є аналіз конкретного існування людської одиниці. Теза про те, що істотним у людині є її індивідуальність, близька і ментальним засадам екзистенційного типу філософування в Україні, що пов'язане, на думку Л.Мороз Див.: Мороз Л.Сто рівноцінних правд. Парадокси драматургії В.Винниченка.- Київ: Ін-т л-ри ім. Т.Г.Шевченка НАН України, 1994.- С.145., з етичними засадами національного характеру, з тим, що Д.Чижевський називав ,,плюралістичною етикою”, тобто визнання величезної етичної цінності за індивідуумом. Аналіз конкретного існування людської одиниці прочитується як лейтмотив більшості творів В.Шевчука. У кожному з цих випадків - ,,людина екзистенційного світу”. Водночас дослідження особистості письменник здійснює у тісному взаємозв'язку з зовнішніми обставинами (соціальними взаєминами), які справляють значний вплив на внутрішнє життя особистості. У цьому пункті з'ясовується також проблема ,,асоціальності” Шевчукових персонажів, яких подібно до героїв творів екзистенціалістів неодноразово звинувачували у ,,відреченні від суспільного тла”. Однією з основних причин відмови письменника від усезадоволених ,,рожевощоких героїв” чи завжди активних ,,героїв з магнетизмом особистості” можна вважати пресинг соціального замовлення, проти якого він непохитно стояв у 60-70-х роках, а також зацікавлення ,,людиною серед тижня”, яку послідовно зображує він у своїх творах.

2.3. Мотиви шляху і мандрівника - образні метафори внутрішніх шукань людини. Провідна ідея екзистенціальної філософії полягає у вирізненні в сфері людського буття двох способів буття (модусів): існування і сутності. З цим пов'язаний постулат ,,існування передує сутності”. У центрі загальної характеристики моделі світу В.Шевчука - образ шляху і мандрівника (,,блудного сина”) на ньому. Це сконденсована метафора внутрішніх шукань людиною своєї межі, своїх можливостей, згідно з екзистенціалізмом - своєї сутності, до якої людина прагне, долаючи вузькоутилітарний світ споживацтва і ницого животіння.

2.4. Проблема абсурдного світу й абсурдної людини. У сприйманні екзистенціалістів світ - це хаос, абсурд. Проблема абсурдного світу й абсурдної людини, яка почуває себе самотньою, відчуженою, ,,закинутою”, знаходить глибоке й неоднозначне тлумачення у творах В.Шевчука. Його герої, відчуваючи абсурдність буття, пізнаючи всю глибину розірваності людських зв'язків, все ж не зазнають відчуження тотального, шукаючи нерідко ,,абсолютних вартостей”. Вони не цілковито вилучені з усіх систем інтегрування або ж роблять спробу такої інтеграції.

2.5. Боротьба за ,,автентичну людину”. Вихований на засадах сковородинівської концепції спорідненості праці й душі В.Шевчук виявляє у своїх творах постійний інтерес до екзистенціального постулату ,,автентичності у протилежність нещирості”. Твори письменника дають багато прикладів ,,несправжнього буття”, різновидом якого можуть бути соціальне й національне пристосуванство, ,,імітація щастя” та ін. Відтак В.Шевчук виводить два типи персонажів: ,,обивателів” (пристосуванців) і люмпен-інтелігентів (людей, які ,,живуть чесно”). Сила популярності В.Шевчука полягає не лише в тому, що постулат ,,чесності з собою” вміло втілив він у життя героїв своїх творів, але також і в тому, що, як і в його духовного учителя Г.Сковороди, є у нього повна узгодженість між творчими ідеями й особистим життям. Підтверджує це мовчанка письменника між 1969 і 1979 роками - наслідок відмови від будь-яких компромісів, і в результаті - десятилітня офіційна неласка.

2.6. Свобода вибору і вибір свободи. З екзистенціалістського погляду сутність людського існування виражає свобода. В.Шевчук, подібно як Г.Сковорода чи екзистенціалісти, вважає, що свобода коріниться у глибинах людського єства і, разом з тим, поняття це розглядає на суто екзистенціальному грунті, незалежно від аспектів національних чи соціальних. Водночас письменник послідовно зображує у своїх творах мотиви колоніальної залежності (несвободи) України, причому не прямим, а езопівським текстом. Отже, специфіка екзистенціального філософування В.Шевчука є водночас національною специфікою, і це одна з істотних відмінностей його прози від літературних творів західних екзистенціалістів.

2.7. Боротьба і бунт - реакція на абсурд. Згідно з екзистенціалістами, реакцією на абсурд існування повинні бути боротьба і бунт. Камюсівська ,,естетика бунту” набирає у В.Шевчука трохи іншого виміру. То радше ,,естетика змагання” (Л.Тарнашинська Див.: Тарнашинська Л. Свобода вибору - єдина форма самореалізації в абсурдному світі // Сучасність.- 1995.- № 3.- С. 117-127. ) або ,,тихе протистояння” (Р.Корогодський Див.: Корогодський Р. Біля вічної ріки, або в пошуках внутрішньої людини // Дзвін.- 1996.- № 3.- С.135-154.), тобто повсякденна боротьба з усероз'їдаючим буднем, яку веде він від перших своїх творів. Характерно, що письменник не створює гострих, конфліктних ситуацій, дух відкритого змагання відсутній в його творах. Разом з тим творить він не камюсівську ,,бунтівливу людину”, а ,,людину нескорену”, концепцію якої висунув у XVІІІ ст. Г.Сковорода.

На думку екзистенціалістів, людина постійно перебуває в ,,межовій ситуації” перед обличчям смерті. У повістях та романах В.Шевчука також знаходимо чимало кризових сюжетів, коли весь плин існування проходить крізь ,,межову ситуацію”. Однак попри весь абсурд життя, не можемо твердити, що саме смерть є найвищою метою Шевчукових героїв.

Швидше - це досягнення гармонії з навколишнім світом і найперш - із самим собою. Його герої намагаються осягнути свій шлях, усі вони - ,,у вічному змаганні за істину”. Сковородинівські ідеї трансформуються у творах В.Шевчука, витворюючи своєрідний ,,закон піраміди”. Закон, який, незважаючи на заздалегідь передбачувану поразку, все ж наповнює людське життя новим змістом. Цей факт робить його прозу дотичною до так званого ,,позитивного екзистенціалізму” Н.Аббан'яно, який доповнює категорійний склад філософії ,,оптимістичними” екзистенціалами віри, надії, любові. У цьому аспекті можна зачислити В.Шевчука до когорти ,,трагічних оптимістів”.

2.8. Суб'єктивність істини. Згідно з екзистенціалістами, немає однієї істини, істиною є суб'єктивність. Таким чином, правди досягається не шляхом діалектичного чи дискурсивного аналізу, але заглиблюючись у самого себе, досліджуючи структуру власних пережиттів. Складність пошуку істини людиною постійно цікавить теж В.Шевчука. Психологізм його прози виключає контрастне розмежування ,,брехні-істини”, ,,добра-зла”. Тому у багатьох його творах відчутний естетичний дуалізм, еклектизм (,,немає гарного без бридкого” тощо), наявні елементи парадоксального мислення, що в кінцевому результаті приводить до ,,простої істини”.

У межах вищевказаних проблемних ліній окремого дослідження вимагали елементи поетики, спорідненої з письмом французьких екзистенціалістів. Це водночас своєрідні форми привнесення філософічності у текст, насичення його інтелектуальним елементом. Так, у більшості творів В.Шевчука застосовується принцип організації тексту, який спричинює певну фрагментарність оповіді, що нагадує подекуди монтажний зріз - художній прийом, характерний для інтелектуального письма екзистенціалістів. Елементи монтажу допомагають В.Шевчукові створювати надзвичайно зриму, кінематографічну прозу. Задля креслення тла абсурду письменник вдало використовує такі художні засоби, як фрази типу: Мені це байдуже, мене це не обходить, мені однаково; сюрреалістичний образ метелика та його варіації: нетлі, мухи, комара; виповнює життя героїв відчуттям нудоти, туги, страху, диханням смерті тощо. Стилістика його творів, подібно до літературних праць екзистенціалістів і загалом інтелектуальної прози, характеризується моделюванням, тобто письменник конструює ряд ситуацій і натякає на можливі варіанти їх оцінювання. Здебільшого це повісті-дискусії, твори глибоко концептуальні з філософсько-інтелектуальним підгрунтям. Елементи парадоксального мислення у прозі В.Шевчука, її антитезність спричинили те, що твори письменника принципово складні, інколи аж надто надумані.

Результати дослідження у другому розділі підтверджують, що у протистоянні абсурдному світові В.Шевчук шукав опори в екзистенціалізмі. Студіювання цієї проблеми доводить: екзистенціально-філософські питання є інтуїтивно-головними для письменника. Є підстави твердити, що у його творах використовуються мотиви екзистенціалізму та абсурду, і цей факт робить їх дотичними до літературних праць екзистенціалістів (зокрема А.Камю і Ж.-П.Сарта). Водночас для письменника характерне світовідчуття, яке, хоч закорінене в екзистенціалізмі, відрізняється від нього тим, що несе життєстверджуюче начало. У підсумку це означає, що В.Шевчук збагачує погляди екзистенціалістів сковородинівською філософією, яка є носієм українського менталітету. У цілому, мотиви екзистенціалізму та абсурду у творах В.Шевчука виявились догідними для віддзеркалення відчуженості ,,загубленої української людини” (М.Шлемкевич). Водночас це багатозначна інтелектуальна проза, основні ідеї якої набувають універсального, загальнолюдського виміру.

У Висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження. Підкреслено, що твори В.Шевчука - безперечно новий, надзвичайно оригінальний крок у розвитку сучасної української романістики. Письменник, який вміло використовує елементи поетики ,,химерного” роману і водночас світоглядно тяжіє до екзистенціалізму, - один з найталановитіших українських творців сучасної прози. Твори В.Шевчука, позначені сміливим новаторством, експериментом, продовжують традиції української класичної літератури, яка свою поетику базувала на увазі до людини, співчутті до неї. Саме у виваженій діалектиці спадкоємності і новаторства - оригінальність постаті В.Шевчука і його найбільший інтелектуальний здобуток. Аналіз художнього доробку письменника спонукує до подальших роздумів про здобутки в царині поетики й проблематики сучасної літератури. Оригінальна творчість видатного прозаїка чекає своїх поціновувачів і популяризаторів не лише в Україні, але й поза її межами - резюмується у висновках.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях

Твори Валерія Шевчука як різновид ,,химерної” прози. - Львів: ЛДУ імені Івана Франка; Каменяр, 1999.- 36 с.

,,Другий план” розповіді і його джерела у прозі Валерія Шевчука. - Львів: ЛДУ імені Івана Франка; Каменяр, 1999.- 20 с.

Боротьба за “автентичну людину (проза Валерія Шевчука як віддзеркалення екзистенціалізму). - Львів: ЛДУ імені Івана Франка; Каменяр, 1999.- 48 с.

Духовний світ героїв історичного роману Валерія Шевчука ,,На полі смиренному” // Slavica stetinensia. Zeszyty Naukowe.- Szczecin: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Szczeciсskiego, 1996.- №5.- S. 113-124;

Філософські думки Григорія Сковороди у повістях та романах Валерія Шевчука // Slavica stetinensia. Zeszyty Naukowe.- Szczecin: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Szczeciсskiego, 1998.- № 6.- S. 123-130;

Життєвий ,,закон піраміди” у творах Валерія Шевчука // Slavica stetinеnsia. Zeszyty Naukowe.- Szczecin: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Szczeciсskiego, 1998.- № 7.- S. 43-59;

Мотиви екзистенціалізму і абсурду у творах Валерія Шевчука // Materiaіy z Miкdzynarodowej Konferencji Naukowej Sіowo. Tekst. Czas.- Szczecin: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Szczeciсskiego, 1996.- S. 29-33;

Елементи ,,химерної” прози в романі Валерія Шевчука ,,Дім на горі” // Materiaіy z Miedzynarodowej Konferencji Naukowej Sіowo. Tekst. Czas.-Szczecin: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Szczeciсskiego, 1997.- S.70-76;

Умовність в історичній прозі Валерія Шевчука // Матеріали Міжнародної славістичної конференції пам'яті Костянтина Трофимовича: У 2 т.- Львів: Літопис, 1998.- Т. 2.- С. 92-96.

Анотації

Горнятко-Шумилович А.Й. Інтелектуалізм прози Валерія Шевчука. Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Львівський державний університет імені Івана Франка, Львів, 1999. - Рукопис.

У дисертації досліджується специфіка інтелектуалізму прози В.Шевчука у двох взаємообумовлених аспектах:

а) типологічної спорідненості поетики творів В.Шевчука з поетикою ,,химерного роману;

б) впливу положень екзистенціалізму на проблематику прози письменника.

Така систематизація дає змогу глибше простежити конкретні риси новаторства прози В.Шевчука, осмислити її філософсько-інтелектуальну концепцію. У роботі вперше зроблено спробу комплексного літературознавчого аналізу прозового доробку В.Шевчука. Суцільні аналітично-узагальнюючі студії над інтелектуальною прозою В.Шевчука дають можливість ввести індивідуальні творчі досягнення письменника в контекст літературознавчих уявлень про сучасний український роман.

Ключові слова: інтелектуалізм, ,,химерність”, художня умовність, поетика, екзистенціалізм, екзистенціальна проблематика.

Горнятко-Шумилович А.И. Интеллектуализм прозы Валерия Шевчука. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Львовский государственный университет имени Ивана Франко, Львов, 1999. - Рукопись.

В диссертации исследуется специфика интеллектуализма прозы В.Шевчука в двух взаимообусловленных аспектах:

а) типологического сходства поэтики произведений В.Шевчука с поэтикой ,,химерного”романа;

б) влияния положений экзистенциализма на проблематику прозы писателя.

Такая систематизация даёт возможность глубже проследить конкретные черты новаторства прозы В.Шевчука, осмыслить её философско-интеллектуальную концепцию. В работе впервые предпринята попытка комплексного литературоведческого анализа прозаического наследия В.Шевчука. Сплошное аналитико-обобщающее изучение интеллектуальной прозы В.Шевчука даёт возможность ввести индивидуальные творческие достижения писателя в контекст литературоведческих представлений о современном украинском романе.

Одним из центральных вопросов поэтики ,,химерной” прозы является условность. Анализ условных приёмов, характерных для писательской манеры В.Шевчука, свидетельствует о том, что его проза выявляет некоторые сходства с поэтикой ,,химерного” романа. Прежде всего, это произведения ярко условного толка, в которых условность - одна из важнейшых особенностей. Её элементы взаимопереплетаются на уровнях: концептуальном, характерологическом, ситуационном, повествовательном. Приведенная классификация типов условности значительно облегчила конкретную характеристику индивидуальных приёмов типизации в прозе В.Шевчука. Анализ произведений писателя показывает, что в них отвергаются некоторые атрибуты ,,химерности” (элементы народной смеховой культуры) и используются иные (вместо химерной тональности ,,элегическая мечтательность ранней осени”), что создаёт своеобразную эстетическую дискуссию с этим экспериментальным направлением. Нельзя не заметить специфической роли ,,химерности” в романах и повестях В.Шевчука. Творческую ориентацию на фольклорные традиции, использование условных приёмов писатель употребляет не как средство ,,экзотизации” текста, с целью поразить, забавить читателя. ,,Химерность” у В.Шевчука - это, скорее, приём психоанализа, познания человека, метафизики его души. Несмотря на некоторые типологические сходства с поэтикой ,,химерного” романа, эстетические функции Шевчуковой прозы другие. Приёмы химерности появляются в его произведениях, но с совершенно иными функциями, не развлекательными, а серьёзными, мыслительными.

Рассматривая новаторство В.Шевчука в плане проблематики, можно заметить тенденцию к раскрытию специфики экзистенциального типа философствования в произведениях писателя как своеобразного приёма интеллектуализации текста и воспроизведение его национальной обусловленности на почве отечественной литературы после шевченковской эпохи. Важным акцентом исследования является анализ прозы В.Шевчука как продолжения философских традиций Г.Сковороды. Изучение этой проблемы доказало, что экзистенциально-философские вопросы являются интуитивно-основными для писателя. Избранное направление исследования предусматривало анализ прозы В.Шевчука в соответствии с основополагающими постулатами экзистенциальной философии (человеческая единица - центр бытия; ,,существование ппредшествует сущности”; абсурдность, отчуждение, одиночество - главные категории-экзистенциалы; ,,аутентичность в противоположность неаутентичности”; свобода выбора и выбор свободы; борьба и бунт - реакция на абсурд; субъективность истины). В пределах вышеназванных проблемных линий отдельного исследования требовали элементы поэтики, сходной с манерой изложения французских экзистенциалистов, а также форми привнесения философичности в сочинение, насыщение его интеллектуальным элементом.

Мировоззрение писателя характеризуется тем, что, основываясь на положениях экзистенциализма, оно отличается от него, так как несёт жизнеутверждающее начало (,,закон пирамиды”). В связи с этим проза В.Шевчука имеет прямое отношение к эстетической программе так называемого положительного экзистенциализма Н.Аббанъяно, который дополняет категориальный состав философии оптимистическими экзистенциалами веры, надежды, любови; в этом аспекте можно зачислить В.Шевчука к представителям ,,трагических оптимистов”.

Творческий труд В.Шевчука является стимулом для дальнейших размышлений о достижениях и проблемах поэтики и проблематики современной украинской литературы.

Ключевые слова: интеллектуализм, химерность, художественная условность, поэтика, экзистенциализм, эекзистенциальная проблематика.

Horniatko-Szumilovicz, A. Intellectualism of Valery Shevchuk's Prose. Dissertation for masters degree in Philology; speciality 10.01.01 - Ukrainian Literature. - Ivan Franko State University of Lviv, Lviv 1999.- Manuscript.

The dissertation is devoted to the study of the specificity V.Shevchuk's intellectual prose in two interdependent aspects:

typological connections V.Shevchuk's works' poetics with the poetics of the “chimerical” novel;

existentialistic principles influence on the problematics of the writer's prose.

This systematization gives the possibility of a more profound study of specific traits of innovation V.Shevchuk's prose, just as understanding for its philosophical and intellectual conception.

In the work for the first time an attempt has been made is a complex literary analysis of Shevchuk's output.

Comprehensive analytic and synthetic studies over V.Shevchuk's intellectual prose make it possible to introduce his individual creative achievements into context of the literary criticism concept about the contemporary Ukrainian novel.

KEY WORDS: intellectualism, ,,chimerical”, artistic conventionality, poetics, existentialism, the problems of existentialism.

Размещено на Allbest.ru