Жіночі образи у художньому світі І.О. Гончарова

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

10.01.02 - російська література

УДК 882

Жіночі образи у художньому світі І.О. Гончарова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Чупрінова Наталія Юріївна

Харків 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському державному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди.

Захист відбудеться " 30 " листопада 1999р. о 15-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: 310168, Харків, вул. Блюхера, 2, 215 аудиторія.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (Харків, вул. Блюхера, 2).

Автореферат розісланий " 21 " жовтня 1999р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.А. Олексенко

романіст гончаров жіночий

АНОТАЦІЇ

Чупрінова Н.Ю. Жіночі образи в художньому світі І.О.Гончарова. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.02 - російська література. - Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Харків, 1999.

Дисертація є першим цілеспрямованим монографічним дослідженням теми "Жіночі образи в художньому світі І.О.Гончарова". У ній під кутом обраної теми розглянута романна творчість письменника, його критичні статті, листування з метою з'ясування етичних поглядів Гончарова, його морального ідеалу, що знайшло своє відображення у створених ним жіночих типах.

Автором роботи вперше розроблена типологія жіночих характерів у Гончарова і у відповідності з нею проаналізовані образи російських жінок у його романній трилогії: виявлена їх роль в ідейній концепції гончаровських творів, простежені традиції, на які спирався письменник у створенні жіночих типів, розкрито іх новаторський характер, значення, охарактеризовані основні художні засоби, за допомогою яких романіст змалював галерею яскравих, індивідуалізованих жіночих образів у своїх романах.

Ключові слова: жіночий образ; моральний, етичний ідеал; новаторський характер; традиція.

Чупринова Н.Ю. Женские образы в художественном мире И.А.Гончарова. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.02 - русская литература. - Харьковский государственный педагогический университет им.Г.С.Сковороди, Харьков, 1999.

Диссертация является первым целенаправленным монографическим исследованием темы "Женские образы в художественном мире И.А.Гончарова". Под углом избранной темы проведен тщательный анализ не только романов Гончарова, но и практически всего творческого наследия писателя: критических статей, публицистики, переписки - а также глубоко проанализирована существующая научная литература о Гончарове.

Впервые всесторонне раскрыто место и значение женских образов в романах Гончарова. Были прослежены и выяснены этические воззрения выдающегося романиста, основанные на идеале гармонической личности, у которой ум и сердце уравновешены, при этом романистом учитываются природные данные человека, особенности его характера, воспитание средой. В научном исследовании раскрыто понимание Гончаровым проблемы женского счастья, которая рассматривается писателем в нравственно-этическом плане. Акцентируется внимание на том, что в трилогии показан широкий спектр женских типов, отражающих русскую действительность прошлого столетия в литературе. Среди них обычные женщины, типичные представительницы дворянско-помещьичих усадеб и столичного общества, а также чудесные образы прекрасных душой и телом, морально чистых и честных, гордых, величественных в своем благородстве, сильных, смелых женщин. В исследовании доказано, что взгляд на женские образы необходим через призму любви в романах Гончарова, так как любовь раскрывает уровень нравственных возможностей героинь. Была выяснена в этических воззрениях Гончарова роль страсти, любви в жизни человека. Именно женские образы, как это показано в диссертации, стали носителями этического идеала писателя и играют значительную роль в раскрытии идейного содержания его романов. По мнению писателя, именно женщинам будет принадлежать решающая роль в преобразовании общества на принципах добра, счастья, справедливости. Женские персонажи имеют большое значение в сюжетно-композиционном построении произведений, так как они единственные позитивные герои романов “Обыкновенная история”, "Обломов", "Обрыв" Героини пробуждают потребность у читателя в нравственном очищении и духовном совершенствовании. Образы женщин, беззаветно преданных своим детям, воспитанникам, дому, семье, а также образы интеллектуальных женщин, которые стремятся, кроме исполнения семейных обязанностей, осмыслить свою роль в обществе, найти в нем свое место, заключают в себе огромный моральный потенциал.

Автором диссертации впервые разработана типология женских характеров в романном творчестве Гончарова. Первый тип женщин неразрывно связан с этико-философскими исканиями и воззрениями романиста, отражает его стремление создать идеальный женский характер, в котором гармонически сочетались бы рациональные и эмоциональные начала. Этим женщинам свойственны страстные порывы, глубокие интеллектуальные запросы, стремление найти не только свое место в семье, но и в обществе (Наденька, Лизавета Александровна Адуева ("Обыкновенная история"), Ольга Ильинская ("Обломов"), Вера ("Обрыв"). Следующий тип женщин наделен чертами трудолюбия, самоотреченности, самоотверженной преданности другим людям. Они хранительницы домашнего очага, семьи. Им не свойственны созерцательность, стремление к идеалам, интеллектуализм (Анна Павловна Адуева ("Обыкновенная история"), Агафья Пшеницына ("Обломов"), бабушка, Марфенька ("Обрыв"). Третий тип объединяет женщин-представительниц высшего света, следующих его законам и жестоко карающих малейшие уклонения от них (тетки Ольги "Обломов", Беловодовой "Обрыв"). Четвертый тип представлен женскими персонажами, у которых дисгармония разума и чувства вызвана неправильным развитием, явившемся следствием уродливого воспитания (Юлия Тафаева ("Обыкновенная история", Софья Николаевна Беловодова ("Обрыв"). Контрастирует с ними Наташа ("Обрыв"), для которой чувство было сущностью ее короткой жизни. В отдельный тип выделяются натуры порочные, подверженные низким страстям (Марина, Улинька, Полина Критская ("Обрыв"). Выяснены пушкинские традиции, на которые опирался романист при создании женских образов. Они проявились в первую очередь в наследовании Гончаровым пушкинской типологии женского характера, в строгом соблюдении принципа историзма, в понимании значения любви в жизни человека. Однако романист не механически наследует Пушкина, а решает женский вопрос в соответствии с условиями своего времени. В диссертации охарактеризованы основные художественные средства, при помощи которых романист нарисовал галерею ярких, индивидуализованных женских образов в своих романах. При создании женских характеров писатель использует такие элементы психологического анализа и их сочетания, как: образы-символы, драматические сюжетные ситуации, психологический портрет, портрет и интерьер, портрет и природа; диалог-беседа, диалог-спор, манера слушать собеседника и др. Проведенный диссертантом анализ художественного своеобразия женских персонажей расширяет существующие представления о Гончарове-художнике.

Ключевые слова: женский образ; нравственный, этический идеал; новаторский характер; традиции.

Chuprinova N.Y. The Characters of Women in the world of I.A.Goncharov's belles-lettres eiction.-Manuscript.

The thesis for the academic degree of a candidate of phylological sciences (speciality 10.01.02 - Russian literature). Kharkiv State Teacher Training University named after G.S.Skovoroda, Kharkiv, 1999.

This thesis is the first purposeful monographic research of the topic “The Characters of Women in the world of I.A.Goncharov's fiction”. His novels, his critical articles, his correspondence are discussed from the point of view of the topic in consideration to find out Goncharov's ethicfl views, his moral ideals which were reflected in the characters of women that the writer created. The author of this work is the first to work out the typology of women's characters in the novels of by Concharov and to analyse the images of Russian women in his novel trilogy in accordance with it.

Their role in the ideological conception of Concharov's works is exposed, the traditions on which the writer rested on in creating the characters of women are traced, their innovatory nature, their everlasting significance are shown up. Also the main artistic devices with the help of which the novelist depicted the gallery of bright individualized images of women in his novels are described.

Key words: female image; moral, ethic ideal; innovator character; traditions.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Творчість І.О. Гончарова - одне з вершинних досягнень російської класичної літератури - сьогодні викликає підвищений інтерес як широкого кола читачів, так і спеціалістів. І це цілком закономірно, бо твори видатного художника слова пов'язані не тільки зі своєю епохою, але й сягають майбутнього, своїм змістом співзвучні і нашому часу.

Визначний представник критичного реалізму, чудовий художник і літературний критик, мемуарист, Гончаров у своїх творах прагнув відповісти на актуальні питання російського життя 30-60-х років ХIX століття. Центральною темою творчості Гончарова-романіста була доля вітчизни, її сучасне і майбутнє. Творець "Обыкновенной истории", "Обломова", "Обрыва" у своїх романах відбив цілу історичну епоху, період глибокої кризи феодально-кріпосницької системи і становлення нових суспільних відносин у Росії. І в цій грандіозній картині особливо виділяється мотив жіночої долі, жіночих національних характерів у їх індивідуальних проявах. Гончаров упродовж усього свого свідомого життя багато розмірковував над місцем жінки в суспільстві, покладав великі надії на те, що російська жінка зробить свій внесок у духовне перетворення життя.

Романна спадщина письменника була і залишається об'єктом пильного вивчення. Як у прижиттєвій Гончарову критиці, так і в критиці наступних років, а також у сучасному літературознавстві нема єдності в оцінці жіночих персонажів романіста. В.Г.Бєлінський, М.О.Добролюбов, О.В.Дружинін, Д.М.Овсянико-Куликовський писали про гончаровських героїнь із захопленням, підкреслювали художню майстерність письменника у створенні жіночих образів. М.В.Шелгунов, О.М.Скабичевський, Ап..Григор'єв, О.Міллер, М.К.Цебрикова, І.Ф.Анненський, О.П.Милюков, М.Д.Ахшарумов, І.С.Нечуй-Левицький оцінювали жіночі образи в романах Гончарова у різко критичних тонах, звинувачували автора у їх надуманості, у порушенні художньої цілісності й логіки у зображенні жіночих характерів. Неоднозначним було і ставлення до них Д.І.Писарєва.

У ХХ столітті про героїнь Гончарова писали Д.Мережковський, Є.А.Ляцький, О.Г.Цейтлін, О.П.Рибасов, В.І.Ариповський, М.М.Пруцков, Д.А.Політико, М.К.Піксанов, Є.А.Краснощокова, І.В.Страхов, В.І.Кулешов, Н.Старосельська, В.М.Тихомиров, Ю.В.Лебедєв, В.А.Недзвецький та інші. Вони не заперечували важливості жіночих персонажів у сюжетно-композиційному, ідейному плані гончаровських романів, відмічали майстерність письменника у змалюванні жінок. Однак, як і раніше, деякі літературознавці неправомірно вбачають порушення художньої логіки у жіночих характерах Гончарова (А.Г.Цейтлін, Д.А.Політико), звинувачують головних героїнь романів "Обломов", "Обрыв" в егоїзмі, себелюбності, слабкості натури (Д.А.Політико, Є.Краснощокова, В.І.Кулешов, Ю.В.Лебедєв). При цьому жіночим образам Гончарова відводиться лише допоміжна роль у розкритті ідейного змісту твору, у виявленні авторської позиції і недостатньо враховується їх самостійна ідейно-художня цінність, слабко простежуються традиції, які творчо розвивав Гончаров, недостатньо уваги приділяється художнім засобам створення жіночих образів.

Усе зазначене дає підстави стверджувати, що жіночі образи Гончарова, їх місце у художньому світі письменника не вивчені з необхідною глибиною і об'єктивністю, яка повинна грунтуватися на ретельному аналізі текстів романів, суворому врахуванні авторської позиції. Слід відмітити у цьому зв'язку, що заявлена в дисертації тема не була до цього часу предметом спеціального вивчення. Достатньо сказати, що у вітчизняній, а також у літературі країн ближнього зарубіжжя не існує робіт узагальнюючого монографічного характеру з даної теми.

Вищевикладеними міркуваннями і зумовлений вибір теми кандидатської дисертації "Жіночі образи в художньому світі І.О.Гончарова".

Актуальність теми дисертації визначається передусім етичним і естетичним змістом жіночих образів видатного романіста. Вони мають неминуще загальнолюдське значення, тому що несуть у собі великий естетичний і моральний потенціал,важливий для сучасної і для наступних епох.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дослідження проводилось у межах плану науково-дослідницької роботи кафедри світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження визначається тим, що в ньому питання про місце і роль жіночих образів у художньому світі І.О.Гончарова вперше стало об'єктом цілеспрямованого монографічного вивчення. Це сприяє більш глибокому розумінню суспільних і літературних позицій, моральних уявлень видатного митця, ідейної та художньої своєрідності його творчості. Досліджувана в дисертації проблема має значення і в більш широкому теоретичному та історико-літературному плані.

Проблема жіночого характеру, поряд з такими проблемами, як герой часу, "маленька людина", "зайва людина", - одна із стрижневих у російській літературі ХIX століття. Давно назріла потреба в узагальнюючій роботі, у якій би названа проблема досліджувалась як наскрізна тема російської класичної літератури. Створення такої наукової праці сприяло б більш глибокому розумінню "таїни мистецтва" того чи іншого письменника, своєрідності його світогляду, етичних поглядів, самої особистості творця. Така фундаментальна праця може бути здійснена колективними зусиллями за умови поглибленого вивчення цієї проблеми стосовно творчості окремих письменників.

Мета і завдання роботи. Сучасний стан вивчення поставленої в дисертації проблеми визначив мету дослідження - дати цілісну всебічну характеристику місця і ролі жіночих образів у художньому світі І.О.Гончарова.

Відповідно до поставленої мети в роботі розв'язуються такі завдання:

- з'ясувати етичні погляди видатного романіста, розуміння ним ролі пристрасті, любові у житті людини, жіночого щастя, що знайшло втілення у жіночих образах його художніх творів, а також у критичних статтях;

- розкрити трактовку письменником жіночого національного характеру;

- визначити суть розуміння Гончаровим "жіночого питання";

- розробити типологію жіночих характерів у романах Гончарова;

- виявити роль створених письменником жіночих образів в ідейній концепції його романів;

- проаналізувати художні засоби створення жіночих образів у романах Гончарова;

- виявити традиції, на які спирався романіст при створенні жіночих образів, розкривши їх новаторський характер і, отже, визначити місце жіночих типів Гончарова в галереї образів російської жінки в літературі XIX століття.

Вирішення названих задач дозволяє дослідникові включитися в обговорення актуальної для сучасного літературознавства проблеми: особистість і духовне обличчя творця "Обыкновенной истории", "Обломова", "Обрыва".

Теоретичною і методологічною основою дисертації є наукові праці сучасних літературознавців, присвячені специфіці літератури, методологічним і методичним дослідженням літературних явищ, а також роботи істориків літератури.

Об'єктом дослідження є романи І.О.Гончарова "Обыкновенная история", "Обломов", "Обрыв".

В основу методики дослідження покладені принципи типологічного та історико-порівняльного методів. Романи Гончарова зіставляються з творами О.С.Пушкіна, І.С.Тургенєва, Ф.М.Достоєвського, Л.М.Толстого, що дозволяє повніше осмислити оригінальність художньої манери письменника, своєрідність створених ним жіночих типів.

Практична значимість дисертації полягає в тому, що результати дослідження можуть знайти використання в курсах історії російської літератури першої і другої половини XIX століття, у спеціальних курсах і семінарах, присвячених творчості Гончарова, у шкільній практиці учителя-словесника.

Апробація одержаних результатів. Окремі розділи дисертації та закінчене дослідження в цілому обговорювались на засіданнях кафедри світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Основні положення дисертації викладено у виступах на Других читаннях молодих вчених пам'яті Л.Я.Лівшиця (ХДПУ ім. Г.С.Сковороди, 1997), на Міжнародній пушкінській конференції "Актуальні проблеми сучасного пушкінознавства" 18 травня 1999 р.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладено у восьми статтях загальним обсягом 3,1 др.аркушів, чотири з яких опубліковано у фахових виданнях.

Структура роботи.

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг 178 сторінок. У списку використаної літератури 214 найменувань.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовуються актуальність теми, наукова новизна дослідження, його мета і задачі, дається характеристика методів дослідження, розкривається теоретична і практична значимість роботи.

У першому розділі “Жіночі образи в романі І.О.Гончарова "Обыкновенная история" розглядається типологія жіночого характеру у творі, яка подана загалом двома типами, кожний з яких має свої різновиди. Анна Павлівна Адуєва, мати Надіньки Любецької Марія Михайлівна, Соф'я і Марія Горбатова - представниці помісного дворянства, господині барських садиб, що породили і виховали їх у дусі патріархальних устоїв, представляють перший тип. Другий тип - міські жінки - представлений образами Надіньки Любецької, Лізи, Юлії Тафаєвої та Лізавети Олександрівни Адуєвої.

Гончаров уже в "Обыкновенной истории", створюючи позитивні жіночі типи, говорить про жінок-матерів, берегинь домашнього вогнища, виховательок.. Такою є Анна Павлівна Адуєва. Вона чимось нагадує гоголівську Пульхерію Іванівну з її невтомними турботами про свого чоловіка, тургенєвську Арину Власіївну з її клопотами і переживаннями про "Єнюшу", матерів Обломова і Штольця.Увесь смисл життя Анни Павлівни - у благополуччі і щасті сина, як вона їх розуміла.У серці цієї жінки віджили всі почуття, окрім одного - любові до сина. Гончаров, створюючи образ Адуєвої, часто користується монологом - психологічним прийомом, властивим творам Ф.М.Достоєвського, Л.М.Толстого, які застосовують монологічне мовлення при створенні глибоко інтелектуальних героїв, чиє життя підпорядковане пошукам відповіді на філософські питання. Гончаров наділяє монологічним мовленням жінку з примітивною свідомістю. Відбувається невідповідність форми і змісту. Цим досягається комічний ефект. Незважаючи на комізм, яким наділений образ Адуєвої, романіст не засуджує, а із співчуттям і повагою ставиться до цієї жінки-матері, здатної пожертвувати собою заради дитини, залишатися з ним як у горі, так і в радості. Матір Надіньки Любецької, Марія Михайлівна, схожа з Адуєвою: перевага серця над розумом властива цим матерям. Цього ж плану і образ Соф'ї, героїні першого кохання Олександра Адуєва. Такі жінки, як Соф'я, з погляду Гончарова, виправдовують своє існування уже тим, що готові самозречено служити сім'ї, чоловікові, присвятити своє життя вихованню дітей.

Жіночі образи, що належать до другого типу - "міські жінки", - розкритого у різних його виявах, свідчать про те, що Гончаров відстоює право жінок на самовизначення, право обирати свій життєвий шлях самостійно. Створений романістом образ Надіньки Любецької значимий тим, що є відображенням нового погляду на особистість жінки, на її місце в суспільстві. У взаємостосунках із Адуєвим Надінька виявляє самостійність не тільки у своїх почуттях, але й у вчинках і рішеннях.

Аналіз образу Юлії Тафаєвої показав, що дисгармонія "розуму" і "серця", викликана неправильним вихованням героїні, привела її до хворобливої романтичної мрійливості, яка призвела до сприйняття героїнею існуючої дійсності у спотвореному вигляді. У розділі розглядається важливий для Гончарова-художника прийом змалювання любовних стосунків героїв у замкнутій атмосфері інтер'єру. І це не випадково. Любов Тафаєвої і Адуєва штучна, тому й обстановка їх зустрічей штучна. За Гончаровим, штучні, надумані пристрасті заважають зародженню і розвитку справжнього кохання.

У розділі аналізуються також листи і критичні роботи Гончарова "В.Н.Майков"(1847), "Заметки о личности Белинского" (1874), "Намерения, задачи и идеи романа "Обрыв" (1876), "Снова "Гамлет" на русской сцене"(1875), "Необыкновенная история" (1878), "Лучше поздно, чем никогда" (1879) у ракурсі з'ясування етико-філософських поглядів романіста. Філософська категорія любові в етичних поглядах Гончарова займає значне місце і відіграє величезну роль у романній творчості письменника. Суть гончаровської концепції любові зводиться, як пізніше у трактовці Володимира Соловйова, до розуміння любові як прекрасного почуття, яке є умовою і зосередженням добра, істини, краси.

Дослідження показало, що у гончаровському романі любов відіграє величезну роль у розкритті духовного потенціалу героїнь. Це почуття не тільки формує і пробуджує жіночу душу, але й розкриває рівень її потаємних моральних можливостей. Тим більше, що героїні не тільки відіграють провідну роль в оцінці чоловічих персонажів, в архітектоніці твору, але й вірно відбивають типи російського життя 30-60-х років минулого століття і характеризують моральні ідеї Гончарова.

Гончаров у своїх філософсько-етичних поглядах утверджує ідеал гармонійної людини, у якої розум і серце урівноважені. Внутрішня духовна драма людини у романах розкривається в інтелектуальних образах головних героїнь, які відбивають прагнення Гончарова змалювати свій ідеал жінки, в якій би гармонійно поєднувались "розум" і "серце". Дослідження критичних статей письменника показало, що в етичних поглядах Гончарова поняття "ідеальний герой", "натура" і "тип" взаємопов'язані і не протиставляються один одному. У пошуках шляхів створення ідеального героя, у якому б гармонійно поєднувались "розум" і "серце", Гончаров враховував і природні дані людини, і особливості її характеру, і вплив середовища та обставин. Етичний ідеал втілився в його романній творчості передусім у створених ним жіночих образах. З цього погляду надзвичайно показовим є образ Лизавети Олександрівни Адуєвої. Створюючи образ, Гончаров використовує літературну, наукову лексику. Її мова такого ж рівня, як мова її освічених співбесідників-чоловіків. Героїня тонко оцінює чоловіків. Лизавета Олександрівна розуміє, що у племінника "розум не йде нарівні з серцем", і звідси весь трагізм його становища, а у чоловіка, навпаки, "розум забіг занадто вперед", і бажання його скрізь і все підпорядковувати тільки розуму обмежує і збіднює життя цієї незвичайної людини. Вона усвідомлює, що розум і почуття повинні бути урівноважені. Будучи уособленням етичних переконань самого автора, Лизавета Олександрівна наближається до етичного ідеалу Гончарова. Героїня здатна відчувати і полум'ям почуття освітлювати шлях розуму. Наприкінці роману вона, позбавлена любові і розуміння, згасає духовно і фізично у безлюбовному світі.

У розділі також акцентується увага на майстерності психологічного аналізу Гончарова. Особливість його психологізму полягає в тому, що, змальовуючи духовний зміст, морально-психологічний стан особистості, письменник, як і Тургенєв, не показує самий процес зміни людського характеру, душевних поривань героїв. При цьому психологізм Гончарова своєрідний. На відміну від Тургенєва,у якого зображення психологічного процесу стисле, лаконічне, Гончаров змальовує стан душі героїв розгорнуто, дуже докладно, використовуючи для цього психологічний портрет як важливий елемент системи психологічного аналізу. У Гончарова психологічний портрет динамічний, контрастний, тісно пов'заний зі змінами у духовному житті людини (портрет Лизавети Олександрівни).

У романі Гончарова "Обыкновенная история" характеристика образу і пов'язаний з нею психологічний портрет поєднується з описом пейзажу. На думку Гончарова, тільки справжні любовні стосунки перебувають у гармонії з природою. Тому романіст обов'язково супроводжує правдиві почуття героїв пейзажним фоном. Якщо ж такі почуття зникають, або зовсім їх немає, герої змальовуються тільки в межах замкненої домашньої обстановки. Лизавета Олександрівна Адуєва, що так і не пізнала справжнього кохання, зав'янувши в умовах комфорту, змальовується Гончаровим тільки в тісній атмосфері інтер'єру, але ніколи на природі.

У зображенні жіночих образів Гончаров творчо розвивав традиції Пушкіна. Але Пушкін, як відомо, вважав, що сім'я може існувати навіть коли жінка не відчуває любові до чоловіка. І Адуєва, як і Татьяна Ларіна, сімейні узи вважала священими. Та Гончаров іде далі у змалюванні подібної життєвої ситуації і виявляє згубні наслідки безлюбовного світу, у якому перебуває героїня. Адуєва, не знайшовши ідеалу любові у сім'ї, чахне, задихається, але не полишає сімейного кола, чесно виконуючи обов'язки дружини. Таким рішенням даної проблеми Гончаров явно заперечує Пушкіну. Бути вірною чоловікові ще не означає мати щастя, спокій, любов, радість життя. Якщо жінка всього цього позбавлена, то життя її трагічне. Не можна назвати моральним таке життя. Гончаров у романі "Обыкновенная история", розглядаючи проблему жіночого щастя в морально-етичному плані, змалював широкий спектр жіночих типів, проектуючи російську дійсність минулого століття в літературі.

У другому розділі "Роман "Обломов". "Головна задача роману, його душа - жінка" (Гончаров) підкреслюється, що дослідники, аналізуючи роман "Обломов", звертають увагу переважно на соціальну проблему твору-викриття обломовщини як злісного явища, що гальмує розвиток суспільного життя в Росії. Між тим у романі значне місце займають проблеми жіночого щастя, призначення і місця жінки в суспільстві, вирішення яких пов'язане із жіночими образами. Оскільки жіночі персонажі відіграють важливу роль у реалізації концепції роману, автор дисертації визнав необхідним викласти своє розуміння ідейної спрямованості "Обломова", тим більше, що в літературознавстві нема єдності у її трактовці. Відомо, що письменник після виходу статті Добролюбова "Что такое обломовщина?" повністю погодився з оцінкою критиком обломовщини. Незважаючи на тверду позицію Гончарова відносно добролюбовської оцінки роману "Обломов", у якій критик обгрунтовано і чітко заявив, що у творі показаний розпад кріпосницької Росії, а герой роману символізує лінощі, бездіяльність, застій кріпосницької системи, у літературознавстві часів Гончарова, так само як і в сучасній науці, існують дослідники (О.В.Дружинін, Ю.В.Лебедєв), схильні заперечувати цю точку зору, прагнучи уточнити добролюбовську трактовку "обломовщини". Стверджується, що "неробство" ("ничегонеделание") Обломова - своєрідний протест проти світської суєти і буржуазного діляцтва, а в поняття "обломовщина" входить цілий патріархальний устрій російського життя не тільки з негативними, а й з глибоко поетичними сторонами, що цілюще, позитивно впливають на людину. У даному досліджені доводиться, що подібна трактовка обломовщини не відповідає ні авторському задуму, ні об'єктивному змісту роману, а форми боротьби з відсталими, застійними звичаями російського життя уявлялись Гончарову по-іншому. "Обломовщина" - спосіб життя, суть якого, за визначенням самого письменника, полягає у відсутності активного, діяльного ставлення до життя. Це стан пасивності, лінощів і застою. Поняття "обломовщина" не можна ототожнювати з поняттям "патріархальний уклад". "Обломовщиною" можуть бути уражені різні соціально-економічні системи. Ця "хвороба" може проявлятися в різні історичні періоди і в різних формах. Можна говорити про поетичні сторони патріархального укладу російського життя, коли мова йде про природу, про зв'язки людини з природою, про народні поетичні фантазії, але аж ніяк не можна говорити про поетичні сторони "обломовщини". Це було зрозумілим і для творця "Обломова". У зв'язку з цим у розділі акцентується увага на тому, що Гончаров, наслідуючи пушкінські традиції, перевіряє духовні і практичні можливості головного героя, випробовуючи його любовними пристрастями, які Гончаров, як і Пушкін, возвеличує. У романах Гончарова пристрасті героїв супроводжуються драматичними переживаннями. Любов, на думку романіста, може відродити людину, вернути йому повноцінне життя.. Завдяки коханню Обломов відродився як людина, хоч і не на завжди. І в цьому образ героїні роману - Ольги Ільїнської відіграє першорядну роль.

У сучасній Гончарову критиці образ Ольги Ільїнської одержав неоднозначну оцінку. Деякі критики не сприймали сам факт її захоплення Обломовим, відмовляли у життєвій правдивості створеного письменником образу, звинувачували героїню у прагненні "пограти в любов", у виконанні для задоволення власної пихи певної "місії", покладеної на неї долею (О.П.Мілюков, І.Ф.Анненський). Деякі сучасні літературознавці також звинувачують героїню роману в егоїзмі, себелюбстві, у послідовному розрахунку, не вважають героїню здатною на щирі почуття і безкорисливі вчинки (Є.А.Краснощокова, Ю.В.Лебедєв). Виходячи з ретельно проведеного психологічного аналізу “поеми кохання” Обломова та Ільїнської, автор дисертації доводить безпідставність подібних суджень з приводу головного жіночого образу роману.

Любов "стала пробним каменем" для Ольги, виявивши найкращі душевні якості героїні. Любов веде героїню до поглибленого аналізу свого внутрішнього світу, до роздумів про зміст любові і життя. Сильне почуття Ольги не переставало бути свідомим. А це дозволило їй самокритично оцінити свої можливості у відродженні Обломова до життя. Сила усвідомленої любові підказала Ользі, що почата нею боротьба безнадійна. Ольга із сумом розуміє, що навіть "камінь би ожив" від того, що вона здійснила. Розрив Ольги з Обломовим зумовлений художньою логікою її образу. Письменник показує, як у його героїні відбувається боротьба пристрасті, почуття з розумом. Почуття Ольги на боці Обломова. Але характер Ольги, заснований на гармонії почуття і розуму, змушує заговорити її розум, дослухатися до нього. У героїні перемагає здоровий глузд, розсудливість, що і рятує її від неминучої загибелі. Щастя не тільки любити і бути любимою, але й не зупинятися при цьому у своєму духовному, розумовому розвитку, прикласти свої здібності і сили до конкретної справи Ольга не змогла одержати з Обломовим. Вона, здавалось, одержить його зі Штольцем. Однак Ільїнська з її "неспокійним розумом" з часом починає все гостріше відчувати невідповідність Штольца її ідеалу. Гончаров, не поділяючи тургенєвської ідеї зречення особистого щастя в ім'я виконання обов'язку, вважає для своєї героїні можливим, аби не загинути в обломовському світі, піти з нього, не самозрікаючись щастя і не жертвуючи собою.

У дослідженні відмічається майстерність художнього зображення жіночих персонажів Гончаровим-психологом. Особливо цікавим є прийом розмови поглядами і усмішками Ольги з Обломовим і Штольцем. Цей оригінальний психологічний прийом пізніше використав Толстой при створенні жіночих образів у романах "Война и мир", "Анна Каренина". Створюючи образ Ольги Ільїнської, письменник використав психологічний портрет, що відбиває душевний стан героїні у різні моменти її життя, показав Ольгу і її почуття до Обломова у розвитку і в гармонійній єдності з природою.

Ольга Ільїнська - рідкісний тип жінки, однак реально існуючий. Таким жінкам притаманна краса і грація. Прагнення до високого, ще не досягнутого завжди буде хвилювати цей жіночий “суть реальний тип дійсності”.

Тип "позитивного" жіночого характеру представлений образом Агаф'ї Матвіївни Пшенициної. Агаф'я Матвіївна - повна протилежність Ользі Ільїнській. Облагороджуючій, оживляючій любові Обломова до Ольги протиставлені його почуття до Агаф'ї Матвіївни. Гончаров навмисне протиставляє розвиток кохання Ольги та Іллі Ілліча, який проходить в основному на фоні природи, перебігу почуттів Обломова і Агаф'ї Матвіївни, що розгортається у межах інтер'єру тісних кімнат у будинку на Виборзькій стороні. Навіть освідчення в коханні з Ольгою відбувається у літньому парку, а з Агаф'єю Пшенициною -- у задушливій кімнаті. Агаф'я Матвіївна жила тільки серцем, у ній повністю відсутнє інтелектуальне начало. Любов Агаф'ї Матвіївни надала змісту її життю. Ця гончаровська героїня любила по-своєму, як уміла, бажаючи Обломову щастя, добра, була готова на самопожертву заради благополуччя і спокою коханого. Гончаров протиставляє в романі бездіяльного, егоїстичного Обломова турботливій, уважній Агаф'ї Матвіївні, що живе для інших і приносить себе в жертву для щастя і добробуту сім'ї. До цього жіночого типу належить і Анісья, дружина Захара, - людина праці, турботлива і терпелива жінка. Гончаров правдиво змальовує тип жінки-матері, няньки, господині домашнього вогнища, але без особливих високих устремлінь та інтересів. Це найбільш поширений реальний тип дійсності як минулого, так і нинішнього століття.

Гончаров не віддає переваги будь-якому із зображених жіночих типів роману “Обломов”. Своє авторське співчуття і симпатії в однаковій мірі віддає і жінці-берегині домашнього вогнища, і емансипованій жінці.

У третьому розділі "Боротьба "старого" з "новим" і жіночі образи в романі Гончарова "Обрыв" аналізуються різні жіночі типи у залежності від характеру пристрастей, яких вони зазнають.

Розкриваючи ідейно-композиційну роль жіночих персонажів у романі "Обрыв", дисертант прагне уточнити ідейно-тематичний зміст твору. У роботах про Гончарова основний конфлікт і пафос роману дослідники характеризують як боротьбу "старого" і "нового" (О.П.Рибасов, Н.І.Пруцков, О.Г.Цейтлін, М.К.Піксанов, А.А.Ніколаєв, С.М.Петров та інші). Аналіз роману і передусім жіночих персонажів, їх місця і ролі у творі, смисл їх діалогів-бесід з художником Райським, вчинки героїнь дозволяють визначити не тільки соціальну, але й психологічну домінанту твору. У символічному образі "обриву" зливаються соціальне і психологічне начала. Обрив - це символічний образ не тільки "бродіння", краху старих життєвих устоїв і становлення нових, але й "обриви"-драми, пристрасті-хвороби героїнь: бабушки, Віри, Марини, Уленьки, дружини Козлова та інших). В "Обрыве" Гончаровим зображені "жінки культу" - жінки штучних пристрастей. Піднімаючи тему пропащої жінки, яку в російській літературі висвітлювали М.В.Гоголь в "Невском проспекте" (1835), М.А.Некрасов у вірші "Еду ли ночью по улице темной" (1847), Ф.М.Достоєвський в "Униженных и оскорбленных" (1861), "Преступлении и наказании" (1866) та інших, Гончаров розробляє її у морально-етичному плані, на відміну від названих вище письменників, що підняли цю тему на рівень соціального узагальнення. Усі виведені Гончаровим різновиди "жриць культу" досліджуються письменником як типи дійсності 40-х років. На думку романіста, моральне спустошення жінки свідчить про моральний стан суспільства в цілому.

В аристократичному суспільстві немає місця живому почуттю. Гончаров зображує в "Обрыве" Соф'ю Бєловодову - світську жінку, начисто позбавлену глибокого почуття. Середовище, що виростило її, знищило в ній усякий прояв душевних поривів. Романіст, вважаючи, що "життя серця" настільки ж важливе і необхідне, як і "життя розуму", показує, як згубно впливає на особистість відсутність будь-якого з них. Життя тільки "серцем" (Ю.Тафаєва "Обыкновенная история"). або тільки "розумом" (С.Бєловодова) приводить до обмеженості, до беззмістовного способу життя, часто - до нещасливої долі.

У дисертаційному дослідженні відмічається оригінальний прийом Гончарова, коли він прагне показати, як слухають жінки розмови чоловіків. Письменники-класики по-різному розкривають можливості жінок сприймати, слухати чужу, саме чоловічу розмову. У романах Гончарова жінки по-різному слухають чоловіків. Це залежить від особливостей жіночого характеру і від розуміння самим автором призначення жінки в суспільстві. У Лизавети Олександрівни Адуєвої слова її чоловіка викликають почуття глибокого розчарування, а висловлювання Олександра - жаль, співчуття до племінника. Мати Олександра Адуєва, тітка, Соф'я, Юлія Тафаєва раболіпствують перед чоловіками, вони покірні й слухняні, радіють будь-якому вияву уваги з їх боку. Надінька Любецька, навпаки, перестала дослуховуватись до слів Олександра. Вони їй набридли. Це ознака її розуму. Ольга слухає Обломова уважно, із зацікавленням, вивчаючи його. Пшеницина взагалі ніяких бесід із Обломовим не веде, вона його добровільна прислужниця.

У третьому романі Гончарова багато жінок, і в тому, як вони відгукуються на слова чоловіків, розкривається їх життєва позиція. Жінки в "Обрыве" стали значно активнішими, самостійними, за винятком Марфіньки, яка добровільно не бажає відходити від бабусиної правди і тому покірна її волі. Гончаров Марфіньку відносить до позитивних жіночих характерів. Їй притаманна чистота душі, дитяча непідробна наївність, близькість до рідної природи, провінційна простота і скромність. В образі Татьяни Марковни Бережкової Гончаров відбив кращі риси російської жінки. Бабуся - владна поміщиця, однак у неї чуйне серце, повне турботи про близьких. У російській літературі прийнято оцінювати моральний потенціал чоловіка чи жінки за їх ставленням до коханої людини, але, крім цього, моральний стрижень людини перевіряється ще й ставленням до дітей. Бережкова виховала трьох сиріт, при цьому вони вважали її рідною, поважали і любили. Тетяна Марківна приваблює своєю здатністю розуміти душевний стан інших людей, готовністю жертвувати собою заради виконання свого обов'язку. У цьому вона близька пушкінській Татьяні. Стійкість і вірність обов'язку ріднить її і з Лізою Калітіною Тургенєва.

З особливою любов'ю в "Обрыве" змальована Віра. В образі героїні Гончаров намагався втілити риси і прагнення "нового покоління". У Вірі, за словами Гончарова, він бажав втілити характер ідеальний. Письменник ішов при цьому за пушкінською традицією, але в той же час надав героїні характерні риси часу. Образ героїні відіграє першорядну роль у спростуванні нігілістичних ідей Марка Волохова. У Віри виникає палке бажання, так само як і в Ольги Ільїнської, перевиховати, спрямувати на шлях істинний предмет своєї любові. Під час останнього побачення Волохова і Віри між закоханими виникає неочікувана розмова. Це затяжна теоретична суперечка двох молодих людей. Подібну ситуацію можна віднайти в"Преступлении и наказании" Достоєвського у сцені побачення Раскольникова з Сонею в її похмурій кімнаті, де вони сперечаються про право людини на вбивство. Як відомо, позиції героїв прямо протилежні. Ще більш непримиримі позиції Віри і Марка. Марк проповідує теорію "любові на строк". Віра вважає, що жінка вибирає собі чоловіка назавжди, "на все життя". Вона докладає немалих зусиль, намагаючись вплинути на почуття, на розум Марка, щоб переконати його і схилити до своєї правди. Однак Віра остаточно переконується, що її коханий не може розлучитися з "вовчою правдою". Штучні, надумані теорії Марка, що не грунтуються на життєвому досвіді, не захопили Віру. Перемогла її "здорова сильна натура", яка змусила її піти на розрив з Волоховим.

Дисертант доводить, що звернення Гончарова до теми виховання особистості не випадкове. Тема виховання в тій чи іншій формі завжди була складовою у проблематиці творів російських класиків. Духовне оновлення, "відновлення в людині образу людського", за словами Достоєвського, - це ті питання, які хвилювали письменників XIX століття. У намаганнях Віри перевиховати Марка Волохова не було нічого надуманого, штучного ні з погляду логіки жіночого художнього образу, ні з погляду авторської позиції. У цьому розумінні роман Гончарова "Обрыв" органічно вписується у загальний літературний процес. Хоча в образі Віри Гончаров і не зміг повною мірою втілити свій ідеал особистості, що виражається симетрією "розуму" і "серця", однак вона єдина з усіх персонажів роману максимально наближається до нього.

На наш погляд, у романі "Обрыв" Гончаров поділяє пушкінську позицію "безлюбовного шлюбу". Романіст залишає Віру з Тушиним, людиною позитивною, але не любимою героїнею. Як і для пушкінської Татьяни, у цьому, з погляду Гончарова, нема нічого принижуючого. Підтримка чоловіка-друга допоможе Вірі духовно випрямитися після "обриву", знайти спокій і щастя.

Тема жіночого щастя у Гончарова нерозривно пов'язана з проблемою майбутнього Росії. З погляду письменника, саме жінці буде належати вирішальна роль у перетворенні суспільства на принципах добра, щастя, справедливості.

Висновки. Проблематика, творчі принципи типологічно близьких письменників, чиї твори були написані у 1840-1860-ті роки (Гончаров, Герцен, Тургенєв, Толстой, Достоєвський), свідчать про те, що романи "Обыкновенная история", "Обломов", "Обрыв" створювались на магістральних шляхах розвитку російського реалізму. Це виявляється у принципах реалістичної типізації, у критеріях оцінки людини, у прагненні Гончарова-романіста відобразити національні особливості у змалюванні побуту, типових характерів . У той же час основні особливості російського реалізму проявились у творчості Гончарова своєрідно, відбиваючи індивідуальний характер його мистецького світосприйняття, що наочно виявляється у створених ним жіночих типах. Випереджаючи частково художні відкриття своїх великих сучасників Тургенєва, Достоєвського, Толстого, він створив у романах "Обыкновенная история", "Обломов", "Обрыв" цілу галерею образів російської жінки. Національні риси жіночого характеру у Гончарова у більшості визначились особливостями психологізму письменника, підпорядкованого розкриттю самовідданості, вірності своєму обов'язку, твердості духу російської жінки.

У своїй творчості в цілому і у створенні жіночих характерів Гончаров розвивав пушкінські традиції. Це виявилось у спадкуванні Гончаровим пушкінської типології жіночого характеру, в суворому дотриманні принципу історизму, в однаковому розумінні значення кохання у житті людини. Заявлена Пушкіним тема жіночого щастя міцно увійшла у творчість таких російських письменників: О.І.Герцена, І.С.Тургенєва, Ф.М.Достоєвського, Л.М.Толстого. Вона стала одною з провідних тем у всіх трьох романах Гончарова. І пушкінські героїні - Ольга, Татьяна, і героїні Гончарова - Надінька, Лизавета Олександрівна, Ольга, Віра - відповідали "своєму моменту", своєму історичному часу. Цим визначається їх відмінність. Якщо Татьяна під впливом середовища, за велінням матері слухняно виходить заміж, то героїні Гончарова --Надінька, Ольга, Віра - здійснюють "природний перехід до свідомого одруження", тому що вони живуть в умовах 1840-1860-х років російського життя, коли надзвичайно гостро постала проблема жіночої емансипації.

У дисертації розроблена типологія жіночих образів у романній творчості Гончарова.

Перш за все слід виділити особливий, вищий тип гончаровських жінок, що викликає захоплення письменника. Це жінки, яким властиві пристрасні поривання, глибокі інтелектуальні запити. Вони прагнуть вирватися з кола патріархального життя, стереотипів усталеного побуту і знайти своє місце не тільки в сім'ї, але і в суспільстві. Цей тип представлений образами Надіньки, Лизавети Олександрівни Адуєвої ("Обыкновенная история"), Ольги Ільїнської ("Обломов"), Віри ("Обрыв"). Вони наділені ясним допитливим розумом і чутливим серцем. Зазначений тип жінок тісно пов'язаний з етико-філософськими шуканнями романіста і відображають його прагнення створити ідеальний жіночий характер, у якому б гармонійно поєднувались раціональні та емоційні начала.

Створюючи образи жінок з яскраво вираженим інтелектуальним і емоційним началом, Гончаров мав за взірець у першу чергу образ пушкінської Татьяни, спирався на гуманістичні традиції автора "Евгения Онегина". Але гуманізм письменника був ширшим: він із співчуттям намалював позитивний тип жінки, пасивної виразниці кращих звичаїв своєї епохи. Цей тип жінки у Гончарова наділений рисами працьовитості, самозреченості, відданості іншим людям. Любов цих жінок не обтяжлива, не вимоглива. Виховані в умовах дворянського двору, всотавши в себе його моральні норми, вони просто і природно сприймають звичаї патріархального світу і уживаються в цьому світі: мати Олександра Адуєва ("Обыкновенная история"), Агаф'я Пшеницина, бабушка, Марфінька ("Обрыв"). У російській літературі цей жіночий тип бере свій початок від образів Ларіної, матері пушкінської Татьяни та її сестри Ольги. Героїні Гончарова прозаїчні, негероїчні, вірні устоям життя, що склалися, своєму життєвому призначенню. Вони берегині домашнього вогнища, сім'ї. У цьому розумінні можна говорити про самовіддачу, про служіння обов'язку, іншим людям господинь дворянських садиб, про їх відданість чоловікові, дітям, близьким Їм не властиві споглядальність, інтелектуалізм, прагнення до ідеалів.

Третій тип жіночих персонажів представлений у романах Гончарова образами тіток Ольги ("Обломов"), Бєловодової ("Обрыв"). Вони живуть виключно законами світу, у якому проходить все їх життя, і жорстоко карають найменше відхилення від цих законів.

Образи Юлії Тафаєвої і Соф'ї Миколаївни Бєловодової представляють четвертий тип жіночих образів у романах Гончарова. Вони, здавалось би, протилежні за темпераментом, захопленнями, поведінкою у світі, але в той же час є результатом вихованням і впливу свого середовища Соф'я Бєловодова - світська жінка, позбавлена здатності любити. Прояви душевних поривів знищило середовище, що виховало її. Юлія Тафаєва, навпаки, була романтичною натурою, відкритою для виявлення великого, справжнього почуття, так довго очікуваного героїнею. Але Юлія не зуміла "розуму пристрасть підкорить", коли любов прийшла до неї. Неправильний розвиток - наслідок потворного виховання, егоїзм завадили героїні стати щасливою. Як контраст до них - Наташа ("Обрыв"). Для неї любов складала зміст всього життя. Любила вона спокійно, "нічого не вимагаючи, не бажаючи навзаєм".

В окремий тип можна виділити натури розбещені, порочні: Марина, Улінька, Поліна Критська.

Розкриття внутрішнього світу героїнь у романах Гончарова досягається використанням таких елементів психологічного аналізу та їх поєднань, як: образи-символи, драматичні сюжетні ситуації, психологічний портрет, портрет і інтер'єр, портрет і природа; діалог-бесіда, діалог-суперечка, манера слухати співбесідника.

Схожість типології жіночих характерів у Гончарова і Тургенєва зумовлена близькістю їх естетичних принципів, відмінних від естетичних принципів Толстого і Достоєвського. За Толстим, краса людини визначається перед усім її зв'язком з природним началом. Саме у цьому краса образу Наташі Ростової. За Достоєвським, краса людини - у рівні її моральної свідомості. У Гончарова так само, як і у Тургенєва, людина підпадає під вплив природних, стихійних сил. І в той же час на неї впливає історія, яка виробляє норми моральності. Критерієм моральної оцінки героїв Гончарова ,так само, як і пушкінських, тургенєвських героїв, є їх здатність любити. Але для Гончарова-романіста не менш важливе значення має розуміння героями суті любові, її ролі в житті, у долі людини. Саме ці питання з'ясовують для себе в бесідах і суперечках зі своїми коханими, чоловіками Лизавета Олександрівна, Ольга, Віра. Відповіді на ці питання для героїнь рівнозначні відповідям на питання.: "У чому призначення і смисл мого життя, задля чого я живу?" Тому героїні Гончарова у своїх диспутах-суперечках з чоловіками займають принципову позицію. Вони непоступливі, упевнені у своїй правоті, у високому призначенні людини взагалі, у тому числі і жінки. На цьому грунтується етичний ідеал письменника. Гончаров був переконаний, що моральний стан суспільства залежить від ролі в ньому жінки. Яким є становище жінки в суспільстві, таким буде і суспільство, бо жінка за своєю природою повинна виконувати виховні функції, надихати світ, що оточує її.

Якщо про тургенєвську жінку можна сказати, що її образ ідеалізований, то у Гончарова вона більш земна, більш самостійна у виборі свого життєвого шляху. На відміну від тургенєвської Лізи, Олени Стахової, які в годину випробувань шукають підтримки у Вищого морального авторитету, Лизавета Олександрівна, Надінька, Ольга, Віра у пошуках свого щастя покладаються виключно на себе. Правда, Віра у важкий драматичний момент свого життя спирається на життєвий досвід і мудрість бабушки як на могутнє джерело моральних сил. Але з часом, як підказує логіка розвитку її характеру, свою подальшу долю вона буде вирішувати сама. Це розуміє і бабушка, умовляючи Тушина сподіватись і дочекатись свого часу. Віра прихильно ставиться до Тушина і може вийти за нього заміж. Так само, як і для Татьяни, для неї створюється ситуація, при якій, не кохаючи Тушина, вона цінує і поважає його, і майбутній чоловік любить її. Віра може знайти своє щастя з Тушиним. Але можливий, вважає Гончаров, і інший варіант вирішення проблеми жіночого щастя. Відповідь Татьяни Онегіну: "Но я другому отдана, я буду век ему верна",- свідчить про те, що у вирішенні моральних питань героїня Пушкіна спирається на життєвий досвід старшого покоління, на народну мораль. В умовах 20-х років XIX століття російського життя іншого розуміння жінкою свого щастя, ніж усвідомлення необхідності чесно виконувати свій обов'язок дружини і матері, не могло бути. Гончаров іде далі у вирішенні цієї проблеми. Ольга не тільки залишила Обломова, вона залишить і свого чоловіка Штольца, якщо прийде до висновку про слабкість, обмеженість свого супутника життя.

Багато поколінь читачів відчували на собі моральний і естетичний вплив творів Гончарова, чарівність його жіночих образів. У романах письменника, у його художньому світі виявилась висока духовна культура самого автора. Авторська позиція Гончарова у змалюванні жіночих образів свідчить про гуманізм письменника, про його високу відповідальність перед своїми сучасниками і перед наступними поколіннями.

СПИСОК РОБІТ, ВИДАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. А.Л.Светличная, Н.Ю.Чупринова. Концепция женского характера в творчестве И.А.Гончарова //Мировая литература в школе и вузе: Сборник статей. - Харьков. - 1995. -Вып.2. - С.26-30 (0,3 др. а.);

2. А.Л.Светличная, Н.Ю.Чупринова. Психологический портрет в художественной литературе //Мировая литература в школе и вузе: Сборник статей. - Харьков.-1996. - Вип.3. -С.51-60 (0,6 др.а.);