"Щоденник письменника" Ф.М. Достоєвського в його художньому світі: пошуки пророчого слова

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Щоденник письменника" Ф.М. Достоєвського в його художньому світі: пошуки пророчого слова

Духовна та творча спадщина Ф.М. Достоєвського більш ніж сторіччя є об'єктом пильної уваги дослідників. Образ Достоєвського як особистості і як митця став легендарним вже для його сучасників і був доповнений багатьма міфами у XX столітті.

Зважаючи на багатовимірну та суперечливу рецепцію спадщини письменника, здається доречним вказати на загальну, в певному розумінні, тенденцію дослідження його творчості як єдиного і цілісного процесу. Інтерпретація художнього досвіду Достоєвського мислителями початку XX століття (В'яч. Іванов, М. Бердяєв, Л. Шестов) в значній мірі вплинула на характер літературознавчих досліджень, де вказаний підхід одержав подальше обгрунтування і розвиток (праці В.В.Виноградова, М.М.Бахтіна, Г.М.Фрідлендера, Б.І. Бурсова, В.М. Захарова та ін.).

Проте, спадщину Достоєвського можливо розглядати не лише як цілісну художню систему та геніально відтворену проекцію його особистості, але й як методично продуманий і чітко реалізований письменником план його життя та творчості. З цього погляду, доцільним і продуктивним видається звернення до одного з найбільш суперечливих творчих проектів Достоєвського - «Щоденника письменника», що став своєрідною домінантою художньої, філософської, духовної рефлексії Достоєвського впродовж останніх (1873-1881) років його життя.

На сьогодні не викликає сумніву особливий статус «Щоденника» в літературному процесі XIX століття. Поновлена увага до «Щоденника» лише за останні тридцять років спричинила появу низки робіт, що торкаються передумов та історії його створення (дослідження І.Л.Волгіна, Л.М.Розенблюм), своєрідності жанрової природи твору (студії А.В.Денисової, В.М.Захарова, О.М. Калениченко), відображення світоглядних настанов Достоєвського у «Щоденнику» в співвідношенні з історико-культурним контекстом (праці О.В.Білого, Ю.Ф.Кудрявцева, М.І. Пруцкова). Поетиці «Щоденника» присвячені також дослідження О.О.Акелькіної, М.М.Бахтіна, О.В.Євдокимової, Н.О.Колосової, P.M.Піддубної, П.Х. Торопа, В.А. Туніманова та інших. Про естетичну позицію Ф.М. Достоєвського у «Щоденнику письменника» йдеться в дисертаціях B.I.Габдулліної та Л.С. Дмитрієвої. Питання про ідейно-художню цілісність «Щоденника», вперше поставлене В.О. Сидоровим, стало об'єктом дослідження в працях Д.В. Гришина, Л.М. Синякової. Спроби осмислення «Щоденника» в історико-літературному діалозі були здійснені у статтях P.M. Піддубної, К.А. Степаняна.

Однак, не зважаючи на великий інтерес до «Щоденника», проблема визначення його ролі і місця у творчості Достоєвського, як і у системі літератури в цілому, залишається актуальною. Увага до роману як еталонної художньої форми у творчості Достоєвського обумовила маргінальне становище «Щоденника», тому лише обмежене коло науковців звертається до проблеми його функціонування (Т.В.Захарова, В.В.Смірнова, П.Є. Фокін). Сприйняття «Щоденника» крізь призму його ідеологічної аксіоматики формувало ставлення до нього як до своєрідного екзотеричного коментаря романної творчості письменника. Складна синкретична природа твору, поєднання в ньому художнього і публіцистичного тексту призводили або до сегментації «Щоденника» в ході аналізу, або до визначення твору як «щоденника романіста» (О.С.Долінін, В.М.Захаров), що тиражувало уявлення про нього як про якусь другорядну, порівняно з романною творчістю Достоєвського, форму. Але, беручи до уваги те, що Достоєвський, ще за життя набувши слави класика роману, наприкінці свого творчого шляху звернувся до «Щоденника», можна стверджувати, що саме в «Щоденнику письменника» він збирався вирішити принципово важливі творчі завдання і промовити своє «останнє слово».

Актуальність теми. Зважаючи на багатовимірність проблем історичної поетики, що дає змогу реконструювати еволюцію поетичних систем і дослідити закономірності зв'язків літератури з життям, особливої актуальності набуває проблема «творчої поведінки» письменника в добу зміни парадигми цих зв'язків, зокрема, способу створення публічного профілю «творчої особистості» автора у «Щоденнику письменника» Ф.М. Достоєвського. «Щоденник» викликає цікавість як досвід розробки нових форм літератури та розширення її функціонального діапазону. Необхідність проаналізувати результати експериментів Достоєвського у «Щоденнику» пов'язана з тим, що вони не тільки в багатьох випадках передбачили наближення кризи літератури, але й позначили пошуки виходу з цієї кризи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов'язана з загальним напрямком досліджень кафедри світової літератури та Гоголівського науково-методичного центру Ніжинського державного педагогічного університету ім. Миколи Гоголя «Актуальні проблеми сучасного гоголезнавства».

Мета дослідження - довести чинність підходу до «Щоденника письменника» як до важливого факту «творчої поведінки» Ф.М. Достоєвського. Відповідно до мети в дисертації вирішуються такі завдання:

- дослідити ігрову природу слова (співвідношення прямого та ігрового слова) в «Щоденнику письменника»;

- визначити особливості функціонування художніх текстів «Щоденника» як прояву «авторської маски»;

- виявити присутність у «Щоденнику» пророчих інтенцій автора;

- розглянути взаємозв'язки між «Щоденником письменника» і романом Достоєвського (на рівні поетики) як такі, що прояснюють значення «щоденникового» експерименту автора;

- аргументувати значення «Щоденника» як твору, що мав втілити «надзавдання» творчості Ф.М.Достоєвського.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у спробі дослідження «Щоденника письменника» з точки зору формування літератури з переважаючим значенням ігрового слова та «приховуванням» прямого, що виявляється у пошуку компромісу між претензіями літератури, втіленими у прямому слові, й тими можливостями, які надає слово ігрове. Художній експеримент Достоєвського у «Щоденнику» і є намаганням досягти цього компромісу. Функціонування ігрового слова в його найбільш виразному прояві - «авторській масці» - підпорядковане витворенню у «Щоденнику письменника» пророчого профілю Достоєвського. Дослідження природи ігрового первня у «Щоденнику» дозволяє по іншому оцінити роль публікацій 1873 року у формуванні жанрової структури твору та його статусу і підтверджує уявлення про «Щоденник письменника» як про реалізацію заздалегідь виваженого Достоєвським і функціонально значущого творчого проекту.

Методологічною основою праці є теоретичні положення з історичного й комунікативного підходів до вивчення літератури у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві, а також дослідження, присвячені творчості Ф.М. Достоєвського.

Як головний застосовано герменевтичний метод в історико-функціональному аспекті.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання при створенні системних досліджень з історії літератури, а також у викладанні вузівських історико-літературних курсів, при підготовці спецкурсів і семінарів, присвячених творчості Ф.М. Достоєвського.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження знайшли відображення у доповідях на міжнародних наукових та науково-практичних конференціях :»Слов'янська культура: здобутки і втрати» (Полтава, 1996), «Достоевский и XX век» (Київ, 1996), «Язык и культура» (Київ, 1996), «Гоголь и славянский мир» (Ніжин, 1997), «ІV Гоголівські читання» (Полтава, 1997), Сьомі Кримські Пушкінські Міжнародні Читання «Русская литература и провинция» (Симферополь, 1997), «Гоголь в діалозі культур» (Ніжин, 1999). Робота обговорювалась на засіданнях кафедри світової літератури Ніжинського державного педагогічного університету ім. Миколи Гоголя. Основні положення дисертації викладені у восьми публікаціях.

Структура роботи. Обсяг дисертації складає 165 сторінок. Робота містить вступ, два розділи, висновки і список використаних джерел, що налічує 234 позиції.

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження і актуальність обраної проблематики, формулюються мета та завдання роботи, визначаються методологічні основи дослідження, а також наукова новизна дисертації та її практична цінність.

У першому розділі «Авторська маска в «Щоденнику письменника» 1873 року: експерименти зі словом» здійснюється спроба аналізу твору з точки зору функціонування в ньому ігрового первня. На основі стислого огляду критичної літератури висвітлюється ступінь вивченості проблеми у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві. На противагу існуючим суперечкам щодо жанрової своєрідності «Щоденника», пропонується погляд на нього як на упорядкований естетичний експеримент Достоєвського, лише зовнішніми ознаками якого були жанрові трансформації. Суть цього експерименту полягала в реалізації особливого «сюжету» творчої еволюції письменника: надання йому статусу духовного вчителя нації та зміні функціональної ролі літератури загалом.

Необхідність перегляду питання про роль літератури багато в чому була наслідком втрати релігією своїх монопольних прав на істину, що й спричинило те, що в середині XIX століття однією з естетичних домінант стало уявлення про мистецтво як релігію і близьку до апостольської місію митця. Кардинальна зміна у другій половині XIX століття статусу літератури в системі культури, маніфестована в одночасному обмеженні і розширенні літературою її функціонального діапазону, й становила одну з об'єктивних передумов створення «Щоденника».

Зазначається, що Достоєвський був одним з перших, хто відчув потребу у нових, дієвих формах, котрі відповідали б завданням часу й сприяли пошуку невідомих потенцій слова. Пошуком засобів інтенсифікації художньої мови у «Щоденнику» Достоєвський не лише передбачив майбутнє слова, але й маркував роль письменника в його оновленні, розпочавши діалог з традицією «високого, учительного» слова М.В. Гоголя. Позиція Достоєвського у цьому діалозі ставить під сумнів переконливість прямого, проповідного слова. Але обмеженість ігрового слова, що стримувала літературу від її великих претензій, спонукала до подолання цієї суперечності. Гра в літературі стала своєрідним посередником, початком у спілкуванні митця з масами. Оскільки людина забула Слово Боже й не озивається на нього, мета художника, котру втілює Достоєвський, полягає в тому, щоб привернути читача до розуміння цього Слова.

Через гру Достоєвський здійснює трансформацію «сакралізованого» слова, і «Щоденник письменника» репрезентує цей перехід від сакральності «учительного» слова Гоголя до його десакралізації, реалізованої за допомогою ігрового слова.

Одним з рівнів функціонування ігрового слова, що став предметом дослідження, є «авторська маска», котру дисертант розуміє як своєрідний код поведінки автора, спосіб авторського вияву у тексті, певний набір характеристик, що відображує процес впливу слова на читача й за допомогою якого автор висловлює своє ставлення до події чи до тексту. Саме динаміка змін «авторської маски» дозволяє простежити логіку жанрових трансформацій «Щоденника» і окреслити той «внутрішній» сюжет твору, що був підпорядкований потайному задуму автора й мав на меті моделювання його нового статусу.

Дослідження матеріалів «Щоденника письменника» свідчить про те, що бажання Достоєвського висловити щось нове і певною новою мовою, а також сутність цієї мови помітні вже у «Вступі» до видання 1873 року, що в аспекті і змісту, і втілення представляє «Щоденник» як гру. Вже в першому випуску «Щоденника» Достоєвський пунктирно позначає «правила гри» з читачем, ті рівні функціонування ігрового слова, котрі в подальшому будуть спрямовані на реалізацію авторської програми: по-перше,»фіктивність» «Щоденника» (маска «письменника»), що обумовлює двоїстість його сприйняття (як художнього твору чи як публіцистики); по-друге, його «маргінальність» (маска «божевільного»), яка умисно підкреслена автором і, у такий спосіб, приховує дійсні мотиви створення «Щоденника»; по-третє, парадоксальна провокаційність поведінки Достоєвського (маска «письменницької винятковості») щодо літературних кумирів (М.В. Гоголя, О. І. Герцена, В.Г.Бєлінського) і сучасників (в особах критиків, інституту цензури та пересічних читачів), що надає грі Достоєвського екстралітературного характеру.

Авторська настанова на сприйняття «Щоденника» як гри забезпечувала Достоєвському абсолютну свободу дій в майбутньому. Під час створення «Щоденника» він не тільки «грає» з читачем, але й одночасно відпрацьовує правила цієї гри, в різноманітних варіантах випробовуючи можливості слова і перевіряючи особливості його впливу на читача(як в ідеологічному аспекті, так і сугестивному).

Виходячи з цього, всі наступні випуски «Щоденника» 1873 року розглядаються як такі, що вирішують, в неподільній єдності, два авторські завдання: пошук найбільш ефективних засобів впливу на свідомість читача у ході апробації потенціалу ігрового слова і, головне, позначення «ідеологічного сюжету» «Щоденника». Поступове формування зазначеного сюжету виявлялось у ретельній підготовці Достоєвським «своєї» аудиторії, «здобуття» читацької уваги, щоб потім підвести громадську думку до сприйняття його «пророчої» суті.

Аналіз функціонування ігрового слова у першому розділі «Щоденника» ( «Старые люди» ), а саме: «стилістичної інтриги»- дозволяє встановити досить різноманітну палітру трансформацій тональності авторського слова, завдяки якій Достоєвський прописує «ідеологічний сюжет» «Щоденника», розрахований на подальше моделювання «ідеологічного сюжету» епохи. Застосовуючи цілу низку ігрових прийомів (фіктивність проголошеного жанру «літературних спогадів», умовність множинності точок зору, її підпорядкованість авторському слову, прийом «замовчування», прийом «тавтологічної експансії», стилістична координація уваги читача), Достоєвський позначає своє місце в духовній еволюції Росії. Формально умотивований «історичний анекдот» про стосунки з Герценом і бєлінським в дійсності являє собою визначення координат функціонування авторського образу в ідеологічній перспективі і відображує намагання Достоєвського вписати власний профіль у контекст нової історичної епохи, що «збігається» з початком його «Щоденника», і розпочати новий відлік часу відповідно до кардинально іншої відносно «старих людей» ідеологічної концепції автора.

У такий же спосіб у розділі «Старые люди» відбувається й програмна репрезентація авторського образу на засаді ідеї «посвяченості». «Кодування» тексту за допомогою образів Христа та Євангелія, як і наслідування автором моделі поведінки новозаповітних пророків (застереження про Страшний Суд та благання про каяття), дозволяє трактувати перший випуск «Щоденника» як заяву Достоєвського на «духовне учительство»: особисту місію в ролі посередника Слова Христового. Образ письменника як носія Божої Правди, що інспірується Достоєвським, стверджує алгоритм естетичного пошуку, спрямованого на те, щоб врешті надати літературі більш високого статусу.

З цього погляду, є підстави розглядати «Щоденник письменника» 1873 року і як визначення пріоритетів художньої програми Достоєвського, насамперед, шляхом введення його в контекст історії літератури як альтернативи «канонізованому» літературному досвіду, перш за все, естетиці М.В. Гоголя. Функціонування «образу» Гоголя у «Щоденнику» пов'язане з переосмисленням спадщини письменника та його уявлень про місію митця. Наслідуючи Гоголя у намаганнях розширити сферу компетенції літератури, Достоєвський створює опозицію проповідницькому, «учительному» слову Гоголя, віддаючи перевагу слову ігровому.

Дослідження інтертекстуального рівня художніх творів «Щоденника»(«Бобок. Записки одного лица», «Полписьма «одного лица») свідчить про те, що навіть принципово важливий у естетичному плані «діалог» із Гоголем втілюється Достоєвським за допомогою ігрового слова.

Маска «одного лица», створена шляхом штучної «маргіналізації» автора, надання привілейованого становища автора персонажу, виконує роль «двійника» Достоєвського і в той же час використовується для пародіювання Гоголя, його особистого «міфу» і духовного заповіту («Выбранных мест из переписки с друзьями»). Предметом пародії стають, в першу чергу, методи сакралізації Гоголем свого образу і його претензії на «апостольство». Достоєвський відтворює історію з портретом Гоголя, що мав сприяти містифікації його образу. Сюжетна схема «Бобка» «реалізує» подорож Гоголя до Святих Місць, занурюючи в бурлескний контекст сакральну для Гоголя тему «смерти таинства». З урахуванням композиційного розташування у «Выбранных местах» відбувається профанізація гоголівських мотивів і метафор. Однак, беручи до уваги те, що Гоголь виявляє свою присутність у тексті саме як інваріант образу автора, можна припустити, що деміфологізація Достоєвським свого попередника і «вчителя» була, в певному розумінні, засобом досягнення стереоскопічності власного профілю.

Експериментальний характер «Щоденника письменника», що спричинив труднощі його інтерпретації, виявився і в складній взаємодії художнього і публіцистичного тексту. Як один із можливих варіантів тлумачення цієї взаємодії пропонується розглянути синкретичну природу твору з точки зору прояву авторської маски»(маски «письменника»), оскільки зміни в «поведінці» маски впродовж «Щоденника» відтворюють й процес трансформацій тексту. Тенденція до встановлення корелятивних зв'язків між художнім та документальним текстом, що найбільш відверто проявляється в «Маленьких картинках», дозволяє визначити ряд функцій ігрового слова (на рівні семантики, структури, прагматики тексту), що передбачають розширення спектру дії «Щоденника» і забезпечують у такий спосіб максимальну дієвість авторського слова у моделюванні свого образу та дійсності.

Дослідження художніх розділів «Щоденника письменника» 1873 року з точки зору прояву «авторської маски» виявило й деякі взаємозв'язки між поетикою «Щоденника» і «романним словом» (М.М.Бахтін). Особливості функціонування романного слова у «Щоденнику», з усім набором його характеристик щодо просторово-часового континууму (дискретизація), стилю (внутрішня діалогічність), образу автора (свобода прояву), відносин автора з читачем (зона максимально близького контакту), дає можливість розглядати «Щоденник» як продовження експериментів Достоєвського з романною формою: створення такого ступеня ентропії слова, коли його «злам» стає відкриттям нових можливостей. Результати цього «зламу», зокрема, призводили, з одного боку, до руйнації межі між життям та текстом, з іншого - до поповнення діапазону засобів впливу на масову свідомість.

Спостереження за трансформацією «авторської маски» у «Щоденнику письменника» 1873 року дозволило інвентаризувати цілий ряд апробованих у дзеркалі читацьких реакцій ігрових прийомів, що мали на меті інтенсифікацію впливу авторського слова: стилістичну інтригу та ідеологічну, словесну гру та гру на рівні змісту, пародію та самопародію, фіктивну «щоденникову» оповідь (персоналізована маска) та делегування авторських прав літературним персонажам (імперсоналізована маска), показне зневаження слова у штучній стильовій еклектиці та претензії на «чуже» слово, котрі маніфестують письменницьку винятковість автора, імітацію множинності точок зору, яка створює ефект поліфонії і варіативність інтерпретації тексту, та руйнування демаркаційної лінії між письменником і читачем, що інспірує читачеві точку зору автора. Ці та інші прояви «авторської маски», пройшовши експериментальний відбір у «Щоденнику» 1873 року, використовуються в подальшому як вже готові моделі у вирішенні конкретних ідеологічних завдань і функціонують в більш складних системах.

Особлива увага в першому розділі дисертації звертається на розробку у «Щоденнику письменника» 1873 року методики автокоментаря, важливого засобу впливу на читача й моделювання авторського образу. Саме в перших випусках «Щоденника» окреслюється ряд функцій автокоментаря, котрі в майбутньому визначатимуть діапазон його використання: як регулятора змісту тексту, який сприяє або укрупненню авторського слова, або його варіативності; як засобу «маскування» письменницьких стратегій Достоєвського, що забезпечує можливість корегування і трансформації «авторської маски»; як знаряддя полеміки й створення полемічного фону «Щоденника»; як засобу актуалізації уваги читача і програмування сприйняття авторського слова. Інтенсивність застосування та широкий функціональний спектр прийому автокоментаря, не зважаючи на відсутність у «Щоденнику» 1873 року пророчих інтенцій, свідчить про те, що вже у цей час увага Достоєвського була зосереджена на механізмах моделювання авторського профілю і підготовці читача до сприйняття його в новій ролі.

Результати дослідження «Щоденника письменника» 1873 року ставлять під сумнів уявлення про його маргінальність (І.Л. Волгін), оскільки доводять, що саме в цей час Достоєвський починає втілювати глибоко продуману і розраховану майже на десятиріччя творчу програму.

Другий розділ дисертації «Маска в «Щоденнику письменника» 1876-1881 років: шлях до пророцтва» присвячений дослідженню динаміки трансформацій авторського профілю в процесі «демаскування» Достоєвського, що завершилося публічним «з'явленням пророка» під час виголошення «пушкинской речи».

Приготування Достоєвського до відновлення видання «Щоденника письменника» в 1876 році, до якого були залучені усі можливі засоби передачі інформації (преса, читачі «Щоденника», кореспонденти Достоєвського, котрі мали вплив на громадську думку), свідчать про серйозність його задумів. Двозначність авторської репрезентації твору у листуванні та в об'яві про передплату і водночас надзвичайна ретельність у зовнішньому оформленні видання (доборі зразків формату та шрифту) викривають намір Достоєвського створити певну напругу у сприйнятті «Щоденника» читачем: як слова класика.

Чітка ідеологічна орієнтованість слова, яка виявляється з «відкриттям завіси», є симптомом якісної зміни природи гри. На відміну від «Щоденника» 1873 року, цього разу зусилля Достоєвського спрямовані не на апробацію потенціалу ігрового слова, а на методично вивірену, активну орієнтацію читача за допомогою «авторської маски» з метою прищеплення йому авторських ідей.

В «Щоденнику» 1876 року Достоєвський значно втрачає інтерес до моделювання свого профілю шляхом «стилістичної інтриги» чи «травестування». Укрупнення образу письменника відбувається тут внаслідок конденсації сили авторського слова, обумовленої глобальним характером тих проблем, котрі знаходяться у фокусі уваги Достоєвського. У зв'язку з зосередженням авторського слова на світових проблемах змінюється й маска, відбувається її «злам». Головною функцією маски стає ретушування «над»-маски, тобто саме пророчого профілю автора.

Протягом перших випусків «Щоденника» 1876 року визначаються два взаємообумовлені сюжети функціонування «авторської маски»: зовнішній (пов'язаний з мотивом «божевілля», або «болтовня по поводу») і внутрішній (спрямований на поступове вивільнення «істинної суті» «образу» Достоєвського). Починаючи з другої половини 1876 року, внаслідок неадекватності маски реалізації «ідеологічного сюжету», відбувається її остаточний «злам» і кардинальна зміна функцій. Маска набуває протилежного знаку і вже не «маскує», а підсилює декларативність тексту. Червневий випуск «Щоденника» за 1876 рік є показовим щодо нейтралізації і усунення прийомів маскування й прояву тенденції до проповідування.

Долаючи межу між зовнішнім та внутрішнім сюжетами, «Щоденник» починає функціонувати у режимі «анти»-маски. Прояви «демаскування» Достоєвського спостерігаються не тільки в «згортанні» маски, але й у залученні низки прийомів, котрі сприяли посиленню декларативного первня у «Щоденнику». Рекурсивний характер оповіді застосовується як засіб активізації й фокусування уваги читача на авторському слові. Зміст «Щоденника» доводиться до свідомості загалу не лише акцентацією на обраному колі тем, а й постійним звертанням автора до попереднього і навіть ще не надрукованого тексту.

Особливості оповідного малюнка «Щоденника» 1876 року, як і залучення візуальних засобів впливу (графічного виділення фрагментів тексту), виявляють концептуальну зміну техніки маркування порівняно з 1873 роком. Автокоментар і маркування використовуються задля постулювання авторських моделей дійсності й деконструкції авторського тексту на користь профілювання «пророчого» образу Достоєвського. Створюючи ефект колажу у власне авторському тексті, марковані сегменти диктують алгоритм його читання і водночас надають авторському слову статус «пророцтва».

Фоновий характер використання «чужого слова» та коефіцієнт його присутності в різних випусках «Щоденника» 1876 року свідчать про «нульову» семантику «чужих» текстів. Функціонування «чужого» слова, що імітує поліфонію, на противагу експериментам 1873 року, підпорядковане актуалізації слова письменника шляхом реконструкції суттєвих (в ідеологічному аспекті) моментів «авторського» тексту. Художні твори, які виступають як своєрідні «коди» «Щоденника», водночас підтримують «письменницький міф» Достоєвського. Автоцитування, що реалізує здатність ігрового слова до «самокритичності», дозволяє Достоєвському не тільки вносити корективи у висловлювання (ідеологічну позицію), але й шляхом мета-об'єктивації підняти рівень авторитетності власного слова.

В заключних випусках «Щоденника письменника» 1876 року «пророчий» профіль Достоєвського окреслюється ще більш виразно. Спершу втіливши мотив самовикриття в художніх творах «Щоденника», котрі дублюють сюжет «анти»-маски і, в цьому розумінні, є інваріантами «авторського слова»(«Кроткая», «Сон смешного человека»), Достоєвський наприкінці 1876 року розпочав відверту регламентацію свого «пророчого» статусу. Трансформувавши раніше апробований на мікрорівні ( стилістичної інтриги ) прийом словесної тавтологізації, Достоєвський посилив ступінь впливу на свідомість читача за допомогою тавтологізації ідей. У такий спосіб він не лише заявив про свою публічну присутність у духовному житті Росії, але й виступив режисером цієї присутності на сцені «великого історичного часу».

У цьому діянні «пушкинская речь» стала тим кульмінаційним моментом, у якому Достоєвський визначив свою роль вже не в історичному русі, але в часі, розгорнутому в майбутнє, в перспективу. З огляду на значущість пушкінського свята в очах культурної громадськості, можна говорити про те, що Достоєвський, геніально вирахувавши час «виходу з-за куліс», ніби дезавуював межу між завершенням певного етапу в житті імперії і апофеозом власної творчості, інакше кажучи, ототожнив свій творчий шлях з цілим періодом російської історії.

Це доводить глибоко виважена режисура Достоєвським свого «з'явлення». Більш ніж дворічна пауза після виходу останнього випуску «Щоденника», всупереч обіцянці Достоєвського відновити видання за рік, виглядає як хід заздалегідь спланованої гри, що мав підготувати читачів до іншої форми сприйняття його слова. Мовчання Достоєвського, його самоусунення в «письменництво», в дійсності було розраховане на «визрівання» у свідомості колишніх читачів «Щоденника» трансплантованих ним ідеологічних домінант, які мали бути «впізнані» в очікуваному слові. Удавана проблематичність участі Федора Михайловича у пушкінських святах була, з його боку, засобом переконати публіку в тому, що «з'явлення» не відбудеться і водночас підкреслити міру своєї цікавості світу як гарант жаданості його слова.

У виголошенні «пушкинской речи» пророчий профіль Достоєвського набув реальних, пластичних контурів. «З'явлення пророка» під час відкриття пам'ятника Пушкіну найбільш виразно й об'ємно продемонструвало ті прийоми моделювання авторського образу, котрі формувались протягом всього періоду публікації «Щоденника» («тавтологічна експансія», автокоментар, автоцитування, прийом «замовчування»), й підтвердилося власне поведінкою Достоєвського протягом виступу (характером жестів, зміною інтонації, специфічним використанням пауз). Зокрема, тавтологічна експансія слова «пророцтво» вибудовує «внутрішній» сюжет «речи», передбачаючи не що інше, як екстраполяцію пророчого ореолу Пушкіна на образ самого Достоєвського.

Важливим елементом «творчої поведінки» слід вважати і декламацію Достоєвським двічі прочитаного на другому засіданні «Общества любителей российской словесности» пушкінського «Пророка», що відбулася одразу після проголошення «речи» й, у такий спосіб, внесла останні штрихи до «пророчого» профілю письменника.

Передрук «речи» у складі «Щоденника» та листування Федора Михайловича після промови були засобами тиражування «пророчого» міфу достоєвського і мали на меті сакралізацію його слова. Композиція серпневого випуску 1880 року, супровід «речи» «коментарями» автора підкреслювали її літературність, здатність функціонувати на рівні міфологеми, подібно до того, як це відбувалось з художніми розділами «Щоденника».

Аналіз трансформацій «авторської маски», що позначився у взаємообміні функцій прямого та ігрового слова, а також у посиленні декларативного первня, дозволяє розглядати «пушкинскую речь» не лише як апофеоз «Щоденника», але й як початок його «кінця» у тій якості, в якій він існував раніше.

Продовження, вірніш, початок видання «Щоденника» у січні 1881 року було зумовлене не підтримкою його реноме, а пролонгуванням Достоєвським якісно іншого «діалогу» і своєї особливої комунікації, мабуть, до певного часу, коли справді «останнє слово» належатиме саме йому. Останній випуск, з його підкресленим монологізмом, дискретизацією багатоголосся, конденсацією ідеологічного потенціалу виключно у «авторському слові», позначив перехід письменника в іншу якість.

Таким чином, на погляд дисертанта, є підстави вважати «пушкинскую речь» особливим фактом життєтворчості Достоєвського, що став кульмінаційним у створенні його «пророчого» профілю і позначив той статус письменника й той рівень функціонування слова, котрі передбачались його естетичною програмою.

У висновках дисертації наводяться підсумки проведеного дослідження. Результати наукової праці свідчать про те, щo «Щоденник письменника» є надзвичайно важливим проектом «творчої поведінки» Ф.М.Достоєвського, концептуальність якого підтверджується і в естетичному, і в ідеологічному аспектах. Обидва рівні функціонування «Щоденника» обумовлені «надзавданням» Достоєвського, що полягає в переосмисленні функціональної ролі літератури як засобу формування і відображення суспільної думки.

З огляду на це, «Щоденник» можна розглядати як творчу лабораторію, де розроблялись нові концепції художнього слова, альтернативні щодо гоголівської естетики. Водночас «Щоденник» є і механізмом інспірування образу Достоєвського в ролі письменника-ідеолога, з часом -»пророка», який тиражував за допомогою «ідеологічного сюжету» твору власні моделі розуміння дійсності.

Процес «народження» «пророка» визначає динаміку якісних змін «авторської маски» у «Щоденнику письменника», що дає змогу інтерпретувати видання 1873 року як спосіб самопрезентації Достоєвського і період інтенсивної розробки засобів впливу на масову свідомість, експериментів зі словом. «Щоденник» наступних років реалізує ідеологічну програму Достоєвського за допомогою вже апробованих схем і моделей, спрямованих на «викриття» автора як «пророка».

Прагнення Достоєвського подолати обмеженість прямого слова і поєднати його настанови з потенціалом слова ігрового дозволяє говорити про «Щоденник» і як про пошук нових можливостей «романного слова». Романна орієнтація на невичерпність слова реалізується в маніфестації інваріантів поетичного світу «Щoденника»(зокрема, у функціонуванні художнього тексту), тенденції до універсалізації тексту, що виявило намагання автора зрівняти статус життя та літератури з метою opiєнтації читача на сприйняття його слова як прецедента дійсності.

Важливим рівнем функціонування ігрового слова у «Щоденнику письменника» є «авторська маска» - найбільш адекватне відображення і естетичних експериментів Достоєвського, і профілювання його образу. Динаміка її змін: від парадигми масок 1873 року - до «анти»-маски «Щоденника письменника» 1876 і наступних років, інакше кажучи, від гри словом - до «пророцтва», - викликає інтерес не лише як автономна ігрова концепція, котра складає «внутрішній» сюжет твору, але і як реалізація моделі «творчої поведінки» письменника.

Отже, можна вести мову про те, що мотивація виникнення «Щоденника» зумовлена поступовою монологізацією слова Достоєвського, тенденцією до прямого слова, яка не могла проявити себе в поліфонічній природі роману Достоєвського. В «Щоденнику» поліфонія функціонує як лудифікований елемент поетики і трансформується в квазіполіфонію (автокоментар та автоцитування), сприяючи мета-об'єктивації оповіді й, у такий спосіб, надаючи образу Достоєвського семантичного ореолу «пророка».

Намір Достоєвського втілити за допомогою «Щоденника» один із головних його творчих проектів підкреслює прецедентність твору щодо всієї спадщини письменника й свідчить про особливий статус «Щоденника письменника» в російській літературі. Спроба Достоєвського довести, що література, зрощена на пушкінських традиціях, є чимось більшим, ніж факт власне мистецтва, і здатна стати каналом транслювання великих ідей, найбільш яскраво відобразила загальну тенденцію російської літератури виконувати функції інших форм суспільної свідомості.

«Творча поведінка» Достоєвського, яка простежується на рівні поетики «Щоденника»: відмова від прямого слова, показова майстерність в царині ігрового (як здобуття права на пряме слово) і, врешті, повернення до конституційних засад прямого слова - є наслідуванням традицій російської літератури в орієнтації на «пророка» (чи «апостола») як на певний «ідеальний» фігурант, що репрезентує художнє слово.

Література

духовний спадщина художній текст

1. Остапенко Л. М. «Пушкинская речь» Ф.М. Достоевского. Явление пророка //Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди. Сер. «Літературознавство». - Харків: ХДПУ, 1998. - Вип. 9(20). - С. 76 - 83 ( 0,5 д. а. ).

2. Остапенко Л. М. «Дневник писателя» Ф.М. Достоевского: к диалогу с Н.В. Гоголем // Література та культура Полісся. - Ніжин: Ніжин. держ. пед. ун-т, 1999. - Вип. 12: Творча спадщина М. Гоголя (до 190-ліття від дня народження). - С. 159-169 (0.6 д. а.).

3. Остапенко Л. М. «Авторская маска» в «Дневнике писателя» Ф.М. Достоевского за 1873 г. // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Сер. «Літературознавство». - Харків: ХДПУ, 1999. - Вип. 1 ( 22). - С. 105-108 (0,25 д. а.).

Додаткові публікації:

4. Остапенко Л. М., Михед П. В. Две вехи пророческого слова в русской литературе: Гоголь и Достоевский // Гоголезнавчі студії: Зб. наук. пр. - Ніжин: НДПУ, 1999. - Вип. 4. - С. 118-133.

5. Остапенко Л. М. «Выбранные места из переписки с друзьями» Н.В. Гоголя и «Дневник писателя» Ф.М. Достоевского (некоторые аспекты преемственности) //ІV Гоголівські читання: 3б. наук. ст. - Полтава: ПДПІ, 1997. - С. 50 - 53.

6. Остапенко Л. М. «Философия проселка» в «Дневнике писателя» Ф.М. Достоевского//Седьмые Крымские Пушкинские Международные Чтения «Русская литература и провинция». - Симферополь: КЦГИ, 1997. - С. 124 -128.

7. Остапенко Л. М. О месте «Дневника писателя» в творческом наследии Ф.М. Достоевского //Язык и культура. Пятая междунар. науч.конф. - К.: Collegium, 1996. -Т.4: Язык и художественное творчество. - С.127-131.

8. Остапенко Л. М. «Дневник писателя»: Достоевский в поисках идеала //Слов'янська культура: здобутки і втрати: Матер. міжнар. конф. - Полтава: Вид-во УМСА, 1996. - Т. 1. - С. 165-168.

1. Размещено на Allbest.ru