Міфологічна школа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міфологічна школа у літературознавстві

Міфологічна школа - теорія в західноєвропейській та вітчизняній науці, представники якої першоосновою народної творчості вважали міфологію та релігію.

Проблема "мистецтво і міф» стала предметом спеціального наукового розгляду переважно в літературознавстві ХХ ст., особливо в зв»язку з "реміфологізацією» в західній літературі та культурі (початок ХХ ст.). Але ця проблема ставилася і раніше.

Міф завжди притягував до себе дослідників. Якщо говорити про інтерпретацію міфа, то вона існувала ще в Давній Греції. Так, наприклад, Піфагор доводив, що в міфах відображувалося філософсько-алегоричне сприйняття природи, а Евгемер бачив у героях міфів обожнених героїв, які колись реально існували.

Новий інтерес до міфів зріс в епоху Відродження. У ХУІІ-ХУІІІ ст. високу культурну цінність міфа відзначали Б.Фонтенель, Дж.Віко, І.Гердер. Б.Фонтенель шукав основу міфів у первісній відсталості інтелекту, у філософському невігластві і вважав міф продуктом першої, «дитячої» стадії в розвитку людства.

Дж. Віко висунув думку про циклічність, про «повернення» часів і виділяв по три етапи в кожному циклі. Перший з цих етапів був «божественним» і «поетичним», коли всі люди були поетами (знову ж таки через слабкість інтелекту і необмеженість уяви). У теорії Дж. Віко бачимо також інтерес до мови давніх переказів ( пізніше Макс Мюллер використає це при створенні лінгвістичної концепції міфу): вважав, зокрема, що на перших стадіях свого розвитку люди розумілися за допомогою ієрогліфічної та символічної мови, мови жестів, знаків, тобто мова по суті своїй була образною, метафоричною, високоемоційною, тобто поетичною. Прозова мова, вважав він, - продукт вищої цивілізації. Дослідник визначав міфи як "фантастичні універсалії», протиставляючи їх пізнішим раціональним та філософським універсаліям.

Інший підхід до міфа був у німецьких мислителів - І. Гердера і особливо у членів ієнського гуртка романтиків, очолюваного Ф. Шлегелем. У них можна знайти аналогію тій оцінці міфів, прихильниками якої є сучасні міфокритики. Так, Шлегель вважав, що міфологія покликана упорядкувати хаос зовнішнього світу, нанизуючи його на вістря суб»єктивного сприйняття явищ, роблячи сплав із об»єктивного та суб»єктивного, синтез емоцій та інтелекту, філософії та символіки. Ці дослідники вперше заговорили про надзвичайно важливе значення міфу і для сучасної художньої творчості, і для сучасного світогляду, а також вказували на можливість створення новоі міфології. Особливого значення надавали вони мові міфу - символіці (ототожнювали поняття "міфотворчість» і "символотворчість»). Згодом ці постулати знайдуть своє продовження у роботах Е. Кассірера (символотворчість), А. Бретона, Л. Андрєєва (створення нової міфології в літератур сюрреалізму).

Для йєнських романтиків міф був певною вищою формою людського духу та мистецтва. Ця романтична ідеалізація міфу вплинула на все культурне життя Німеччини в ХІХ та ХХ ст. Відома робота Я. Грімма "Німецька міфологія» (1875 р.) поклала початок міфологічному методу дослідження фольклору. Прихильники цієї теорії намагалися прослідкувати, як розвивається, виростає той чи інший фольклорний образ із його міфологічного прототипу.

Подальший розвиток німецька романтична концепція одержала в роботах Р. Вагнера і Ф. Ніцше. Р. Вагнер, говорячи про могутні художні та духовні сили міфу, підкреслював глибоку народність міфу. "Релігія і міф є найповнішим відображенням народних поглядів на природу речей і людину. Народ здавна володів незрівнянною здатністю осягати свою власну сутність у родовому розумінні і чітко уявляти її собі в якому-небудь пластичному втіленні, уособленні. Боги і герої його релігії і міфів є чуттєвосприйнятними образами, в яких народна душа уявляє собі своє власне єство. При дивовижній індивідуальності цих образів їх зміст несе в собі все-таки всезагальний, всеохоплюючий характер; саме через це ці образи мають таку виняткову життєздатність, що кожен новий ухил в народному дусі непомітно передається і їм, і тому вони завжди перебувають у стані, що відповідає сучасності». Він вважав, що народ саме через міф стає творцем мистецтва, що міф - це поезія глибоких життєвий поглядів, які мають усезагальний характер. Р. Вагнер вважав плодотворним для мистецтва поєднання стихії давнього міфа і сучасного інтелектуалізму і здійснив цей синтез на практиці - на основі німецької міфології створив оперну тетралогію "Перстень Нібелунга» ("Золото Рейна», "Валькірія», "Зігфрід», "Загибель богів»), стержнем якої був мотив "проклятого золота», популярний у світовій романтичній літературі. Вагнерівський підхід до міфології започаткував цілу європейську традицію, яка мала вплив і на творчість російських символістів початку ХХ ст. (Вяч. Іванова, Ф. Сологуба, В. Хлєбнікова, О. Мандельштама, М. Цвєтаєвої).

Ф. Ніцше вибудував свою концепцію міфу, запропонував свою інтерпретацію традиційних вартостей європейської культури та християнської релігії. У своїй роботі "Народження трагедії з духу музики»(1871) він висунув концепцію аполлонівського та діонісійського начал у грецькій культурі. Аполлонізм - це передусім гармонія, пропорція, стриманість, стрункість, а діонісизм - творчість спонтанна, "блаженне захоплення», екстатичне самозабуття, тілесність, вільна гра життєлюбних сил, оргійне безумство, свято примирення природи зі своїм блудним сином - людиною. Ніцше висунув елітарну концепцію міфу, вважаючи, що міф не може бути правильно зрозумілим ні "натовпом», ні нікчемними "декадентами» ( в тому числі і Р. Вагнером, з яким був близьким свого часу і чийого значного впливу зазнав сам, але згодом досить різко критикував ). Міфологічна стихія, що уособлює справжнє житття і протистоїть інтелекту, науці, моралі, характерна для душі "надлюдини», "білявої бестії» ("Так сказав Заратустра», "Воля до влади», "Сутінки богів»). При всій своїй парадоксальності творчість Ф. Ніцше виявила значний вплив на загальний процес "реміфологізації» в західній культурології кінця ХІХ ст., оскільки передбачила деякі характерні тенденції проблеми "література і міф». Зокрема, вчений досліджував значення ритуалів для виникнення художніх видів і жанрів, а також був творцем загальновідомої доктрини "вічного повернення».

На розвиток міфологічної критики помітно вплинула концепція Макса Мюллера (др. пол ХІХ ст.), котрий, займаючись порівнянням санскриту та давньогрецької мови, переніс свій метод дослідження на міфологію, в результаті чого виникла інша наука, названа вченим «порівняльною міфологією». Пояснення феномену міфотворчості Мюллер знаходить не в анімізмі, не в магічних ритуальних діях, не в тотемізмі, а в самій структурі первісної мови. Він вважав, що в міфопоетичну епоху мова була позбавлена службових слів, а іменники мали тільки конкретне значення, називали тільки конкретні явища. Важливою була і синонімія та омонімія давньої мови, в якій, як правило, за кожним явищем закріплювалась велика кількість назв, що характеризували його з усіх сторін. Часто деякі з цих синонімів вживалися для позначення іншого явища чи предмету, породжуючи цим велику кількість омонімів. Ця, викликана дитячим станом мови, плутанина, а також персоніфікація явищ природи викликали міфологію. Таким чином, до створення міфів давніх людей приводив не ірраціоналізм, обумовлений відсталістю їх інтелекту, а сама стихія первісної мови. Породжуючи велику кількість синонімів, мова не могла їх утримати довго, зміст багатьох слів губився, затушовувався, був незрозумілий наступним поколінням, і це створювало грунт для міфотворчості .

М. Мюллер сформулював і так звану солярну теорію, суть якої полягає в тому, що, оскільки найважливішим об»єктом уваги первісної людини було сонце, то, очевидно, воно і зв»язані з ним явища стали протопипами основних міфологічних образів. Процес тлумачення міфів став полягати у відшукуванні доказів того, що ім»я головного героя завжди походить від слова або від кореня слова, що означає "сонце».

У 50-60-і р.р. ХІХ ст. поряд з величезною популярністю ідей М. Мюллера, процвітає антропологічна школа тлумачення міфу, основоположником якої вважається Б. Фонтенель. Найвизначнішим представником її в той час був Е. Тейлор, котрий одним із перших застосував концепцію дарвінізму в антропології. Основна робота цього дослідника "Первісна культура» була опублікована в 1871 р. Е. Тейлор у розвитку людського суспільства бачив еволюцію від дикості до цивілізації. Міфологія, вважав він, була породженням міфопоетичної фази в історії людства (про котру говорив ще Б. Фонтенель), пережитки якої можна знайти в дитячому світосприйнятті, в мареннях хворих і в творах найбезпосередніших поетів. Всі ці явища є пережитками анімізму, в якому Е. Тейлор бачить основу як міфотворчості, так і "маячних фантазій». Міфотворчість, вважав учений, не може бути зведена тільки до поетичної фантазії і метафори. Вона заснована на широкій філософії природи, котра має і логіку, і послідовність. Міфопоетична база є могутнім творчим генератором, в пізніші епохи художня продукція уже не стільки створювалась, скільки запозичувалась і комбінувалась .

Представники міфологічної школи закликають митців брати за основу своїх творів саме міф. Вони також стверджують, що автор може зберігати не всі риси, деякі навіть слід опускати, щоб надати міфу сучасного звучання. Але тоді постає дилема: якщо автор працює творчо, то це призводить до повного переосмислення ідей міфу і врешті-решт до його остаточного зникнення в канві твору.

Інтерес до міфу був властивий і багатьом вітчизняним ученим. Ще в 50-60-хр.р. у Росії під впливом німецької міфологічної школи (що спиралася на естетику Ф.-В.-Й. Шеллінга та братів А. та Ф. Шлегелів, які обстоювали думку про міф як про необхідну умову мистецтва, ядро поезії, а остаточно оформилася після видання "Німецької міфології» братів В. і Я. Грімм), сформувалась міфологічна школа у вивченні народної творчості. Представниками її були О. Афанасьєв, О. Міллер та Ф. Буслаєв. На початку ХХ ст. російський учений-компаративіст О. Веселовський розробив теорію первісного синткретизму різних видів мистецтва і родів поезії, вважаючи первісний обряд основою цього синкретизму.

На Україні впливу міфологічної школи зазнали представники Харківської школи романтиків, стимульовані до пошуків національних першоджерел поезії (І. Срезневський, М. Костомаров, А. Метлинський). М. Костомаров, крім, так би мовити, прикладного застосування нової теорії, став ще і автором створеної вже в Київському університеті праці "Слов»янська міфологія». Загальних принципів міфологічної школи дотримувався автор психолінгвістичної концепції теорії літератури О. Потебня, котрий наголошував на тому, що міфологічна, поетична і наукова функції потенційно присутні у процесі читання, інтерпретації та набування естетичного досвіду. Пізніше засад міфологічної школи дотримувалися, крім О. Потебні, М. Костомаров ("Славянская мифология»,1847), І. Нечуй-Левицький ("Світогляд українського народу. Ескіз української міфології»,1876 ), Я. Головацький ("Очерк старославянского баснословия или мифология», 1860), Г. Булашев ("Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях»). До речі, у передмові до цього видання сам автор говорить, що користувався працями російських вчених А. Веселовського, Н. Тихомирова та німецького міфолога М. Мюллера.

Вчені-міфологи своє завдання бачили в тому, щоб поновити релігійні, міфологічні легенди у фольклорних пам»ятках.

З ХХ ст. інтерес до міфа стає характерний не тільки для дослідників фольклору і давніх літератур, але й для літературознавців, чия увага зосереджена на проблемах сучасної літературної творчості. Так, російська дослідниця О. М. Фрейденберг описала процес трансформації міфа в різноманітні поетичні сюжети і жанри античної літератури. Важливе теоретичне значення має робота М. М. Бахтіна про Ф. Рабле, котра показала, що ключем для розуміння багатьох творів літератури пізнього середньовіччя і Відродження є народна карнавальна культура, народна "сміхова» творчість, пов»язана генетично з древніми аграрними ритуалами і святами. В цьому плані безсумнівний інтерес становить і дослідження Д. Лихачова про сміхову культуру в давньоруській літературі. Роль міфа в розвитку мистецтва (переважно на античному матеріалі) проаналізував А. Лосєв, особливу увагу приділивши античному символізмові і міфології.

Цілий ряд робіт, в яких були висвітлені різноманітні аспекти проблеми міфологізму в художній літературі, з»явилися в 60-70-х р. р. Одне з найзначніших місць серед них займають дослідження Є. М. Мелетинського, присвячені дослідженню фольклорних текстів, а також міфологічної прози початку століття (його праця "Міф у романі ХХ ст.» є одним із найперших, але і найвдаліших зразків вдумливого і серйозного підходу до проблеми). Великий інтерес для нашого дослідження становлять роботи С. С. Аверинцева, особливо присвячені дослідженню біблійних текстів. "Міфопоетичний» пласт російської літератури ХІХ-ХХ ст., зокрема, твори М. Гоголя, Ф. Достоєвського, О. Гуро, О. Мандельштама, Г. Батенькова, С. Кржижановського був об»єктом аналізу у збірнику вибраних творів В. Н. Топорова, де були проаналізовані питання структури романів Ф. Достоєвського у зв»язку з архаїчними схемами міфологічного мислення, міфологічний взаємозв»язок речі і людини на прикладі Плюшкіна (до речі, саме ця проблема перегукується з дослідженням українського філософа, ессеїста Є. Ященка), поетичний комплекс моря і його психофізіологічні основи, відображення міфу про втілення юнака-сина, його смерті і воскресінні у поезії і т. д. Проблемам зв'язку міфології та фольклору були присвячені інші праці вченого.

Проблеми архетипів в творчості російських символістів досліджували Панченко А. М. і Мінц З. Г.

В кінці 70-х - поч. 90-х р.р. з»явився цілий ряд робіт, присвячених дослідженню взаємозв»язків міфології та фольклору.

Цікавими видаються роботи, присвячені дослідженню латиноамериканської літератури, котра спричинила новий виток звернення до міфології в повоєнній світовій літературі.

Цілий ряд робіт присвячений проблемі зв»язку міфу і сучасної літературної творчості (на матеріалах творчості зарубіжних письменників). Це в основному роботи про роман, зокрема Д. Затонського, А. Гулиги, В. Днепрова. Багато робіт було присвячено так званим прийомам умовності у літературі ХХ ст., де прямо про використання міфа не говорилося, зате багато говорилося про символіку, про створення умовних ситуацій, про притчевий характер такого роду літератури .

Естетику міфологізування в зарубіжній і вітчизняній літературі досліджував М. Епштейн.

Свідомі міфологічні запозичення і їх використання в ідейно-художній тканині твору простежують на прикладах творів різних письменників А. Григорьєв, Ю. Суздальський. Г. Стадников, Т. Кривіна та їншї автори збірника "Литература и мифология».

М. Слабошпицький згадує, що 1983 року на сторінках ж. "Латинская Америка» було організовано "круглий стіл» радянських письменників і критиків на тему: «Латиноамериканський роман і радянська багатонаціональна література». В ході тієї розмови визначилося два напрямки: обговорення проблем, що виникли у зв»язку з досвідом латиноамериканського та радянського романів, і розгляд точок дотикання, а чи й взаємовпливів, ними породжених. У багатьох виступах відзначалася схожість еволюції національних письменств, важлива роль у них романтизму в минулому столітті, що допомагав видатним майстрам визначити позицію нації. Чимало йшлося про складну трансформацію романічних структур і появу несподіваних контамінацій, які важко вкладаються в традиційні жанрові визначення. міф фольклорний література

Найбільше розходжень серед учасників розмови викликали намагання дати дефініцію міфу, його суті та співвідношень міфу та символу, міфу і ритуалу, міфу і архетипу, міфу й структури, міфу й суспільства, а також місця і значення міфу у сучасній культурі світу. Зрештою, більшість промовців зійшлася на тому, що "в прозі ХХ ст. міфологічні алюзії або опосередковані аналогії з міфом набули свідомого характеру, стали художнім засобом, не тільки прийомом, а й структурою.»

Однак, вказує дослідник, "коли дискусія заглибилася в сферу соціально-історичної типології, у ній з»явилася та затеоретизованість, яка не наближає до реальної, "гарячої» художньої практики і джерел самобутньої національної свідомості різних письменств Радянського Союзу, а віддаляє від них, веде на холодні вершини абстракцій, з яких уже й зовсім погано видно загальнолітературну "ауру біля їхнього далекого підніжжя».

В українському літературознавстві питання про використання міфологічних мотивів та сюжетів постало у зв»язку з дискусією про роман, зокрема про "химерний» роман. З українських літературознавців у всесоюзній дискусії брали участь А. Погрібний та П. Мовчан, а у "круглому столі» в журналі "Латинская Америка» М. Ільницький та Ю. Покальчук.

А. Погрібному належить цілий ряд праць, присвячених питанням теорії і практики сучасної літератури. Велику увагу питанню розвитку сучасного роману приділяли М. Жулинський і В. Дончик.

Размещено на Allbest.ru